| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Коли на вулицях згасають ліхтарі,
Що все ніяк не розіб'ють вандали,
А понад вухами літають комарі,
Я розумію, що пора настала.
Залізні двері зачиняю мовчки,
Кладу в кишеню вже побитий ключ,
Спокійно поправляю я сорочку
І підготовлюю свій власний путч.
Іду повз мерію, а дума про чинов'я,
Як утопити їх у довідках триклятих,
Як бюрократів знищити сослов'я,
Таких обожнюваних людом і багатих.
Проходжу я лікарню, де без блата,
Здоровий стане хворим сотню раз,
Де вмерла клята клятва Гіпократа,
А ручка лікаря страшніша за камаз.
А далі там і дитсадок, і школа,
І паспортно-сміттєвий сервіс-стіл,
Що змушує забути про Еболу,
І не злякатись перспективи ВІЛ.
Але я вірю, що пора настане,
І зійде над землею сонце, і в ту мить
Увесь папір, яким нас закидали,
В промінні сонця врешті решт згорить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613493
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
Не бачу світла, мрій, надії,
В буденщині або у снах,
Довкола виють буревії,
Палає світ немов в кострах.
А я в апатії чи в комі,
Не відчуваю вже добра,
Скажіть мені: "Віддайся втомі",-
Я відповім: "Не та пора..."
Бо хоч кажу, що сили щезли,
Та порох в мене досі є,
Примушує він брати пензлі,
Писати полотно моє.
Усе, що бачу: біль і зраду,
І страх, печалі, і себе,
Абсурду нашому паради,
Які крокують по ТБ.
Історія являє людям
В усій красі потворність їх,
А пояснюю тим дурням,
Все значення подій отих.
І врешті вношу до картини,
Останню з решти коректур
Святе зображення дитини,
У центрі полотна з тортур.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=589804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2015
Я йшов у темряві, шукаючи себе,
Довкола все як завжди: ліхтар і АТБ,
Лікарня, три маршрутки, зелені жигулі.
"Яке ж це щастя - жити",- ви скажете мені.
Та я вам заперечу: "Дурниці не верзіть,
А факти про реальність ви краще покажіть.
Про знищені дороги, про збайдужілий люд,
Що хоче мати будні зі смаком жирних губ,
Про хабарі постійні, про новизну ідей,
І знову, знову, знову про "доброту" людей.
Ви всі тут розкричались, як добре в світі цім,
Забувши, що людина - от це перед усім.
Працюй-но над собою і змінюй-но себе,
Тоді збагнеш ти мене, як я збагнув тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2015
Колись у світі жив козак,
Завжди цурався неборак,
Як міг допомагав родині,
Хоч сам і не знайшов дружини.
Любив життя і танці, співи
І рідні землю, край і ниви.
А як гуляти полюбляв!
На цілий місяць пропадав,
Ніхто знайти його не міг,
Зникав юнак мов перший сніг,
Шукай його як вітер в полі,
А він з дівками у стодолі.
І так здавалось вічно буде,
В житті свого він не загубить,
Але не сталось, як гадалось
І лихо все ж його дісталось.
Десь так о шостій, рано вранці,
На Хортицю прийшли засланці,
Фортецю швидко обступили,
Гармати свої зарядили,
Заблокували сотню чайок,
Хильнули з горя кілька чарок,
Бо знали, знали ці чортяки,
Що на Січі ще ті вояки!
Та щось не так, бо командири
Ніяк не крикнуть: "Каноніри!
Стріляй допоки посіпаки
Не повтікають мов собаки!
Тоді вже будем розмовляти,
А поки, бийте, соколята!"
Але не так. Навколо тиша.
Яка ж це сталась дивовижа,
Що все козацтво мов забуло,
Як кидати ядро у дуло.
Це все цариця Катерина,
Ох, чорто-бісівська дитина,
Що так любила юних хлопців,
Що все столичне парубоцтво,
Вже змучилось в палац ходити
Лишень щоб пані вдовільнити.
Коли одного із коханців
Віддухопелили як ланця
В Криму, турецькі яничари,
То так цариця закричала,
Забувши про дипломатичність,
З якою розмовляла звично,
Півсвіту з лайкою згадала,
А потім вказівок послала:
"Щоб Вас, коханий, не судили,
За відступи на всіх вітрилах,
Перед татарським каганатом,
Який Ви мали зруйнувати!
Своє хутчіш збирайте збіжжя
І чимчикуйте в Запоріжжя,
Козацьку Січ зітріть в пилюку,
Лиш не запортайтесь в багнюку."
От так і сталось, він приперся,
На Хортицю нахабно вдерся,
І згідно з царським тим наказом
Без бою всіх він вигнав разом.
Нема Січі, козацтво плаче,
Тепер життя ніхто не бачить.
Усі брати тут розійшлися:
Хто на Кубань, хто тут лишився,
Хто за Дунай, а хто в Полтаву,
На захід, схід, на переправу.
Але ніде немає втіхи,
Козак співа про своє лихо.
Та не журися, мій читачу,
Це лиш початок, тож позначмо,
Що він про себе ще заяве,
Він бо козак, і ти це знаєш.
Далі буде... (Якщо схочете)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583247
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.05.2015
Далеко в горах, де нема гордині,
Де славний Прометей закутий був,
Живе народ, який в лиху годину
Вмирав, страждав, та гордість не забув.
Колишній брат ударив ножем в спину,
Підступно затаївшись мов змія,
Ударив він у вранішню годину
Щоб ствердити своє егоїстичне Я.
П'ять днів війни переросли в п'ять тисяч,
Народу честь наругана була
Та поки світить в цьому світі Місяць
Грузинську землю не захопить мла.
Навколішки із них ніхто не стане,
Не дочекається того підступний звір
Ніхто не скаже: "Щось іще мій пане?"
Лишень шепне: "В землі хай віднайдуть для себе мир".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582161
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.05.2015
Хоч вже нема у нас тієї сили,
Що змушувала гори розступастись,
Та ми все ті ж, ми руки не умили
І, якщо треба, зможем захищатись.
Наш дух все той, алмаз не стане гноєм,
Ми знаєм, хто ми, не важлива решта
Герой завжди залишиться героєм,
Це довели повстанці Будапешта.
Так само, як у Празі та Варшаві,
І в Дубліні, і в Грозном, чи не так?
Ми знаєм, хто ми - ми це завжди знали,
Ми - вільні люди, хоч пішли з бурлак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581943
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2015
До друзів, воргів і решти світу,
Цього листа я втомлений пишу,
Щоб знали, що ще довго буду жити,
І цих я слів не стримаю, скажу:
Я ще живий, тож ви мене чекайте,
Багато набралось для нас бо тем,
Тож у кав'ярню краще завітайте
І там вже поговоримо про все.
Про зраду, дружбу, про забуті будні,
Згадаємо ж: кого, за що і як,
Дванадцять пречудових наших груднів
І що таке писав той Пастернак.
Я розповім історію цікаву
Як промайнули світлі ці роки
І, пригубивши трохи з чашки кави,
Вже поведу розмову у віки.
Коли над містом засмеркають зорі,
Забувши всі образи і слова,
Піду у світ, щоб будувати нове,
Щоб зводити надії купола.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581941
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2015