| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Ну, навіщо повертаєшся вже в котрий раз,
Коли майже стих почуттів тих вогонь?
Підкидаєш сухих гі́лок у душу,
залишаєш свій образ
І, як вже звик, покидаєш перон.
Ти мабуть й не знаєш, як боляче це..
Переживати все знову і знову
Згадаю ті очі і усмі́шку ту,
Криє хвилею поступово...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591151
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2015
Ми лиш піщинки в величі буття.
Проте, лиш варто тільки захотіти
І зможемо в своє маленьке [i]я[/i]
Велику тую велич умістити.
На нас багато зрушено надій,
Не гоже нам їх просто погубити.
Поет - як той казкар в країні мрій,
Двома світами мусить володіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591137
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2015
Над сизооким обрієм далеким
Маленькі вогники яскраві причаїлись,
Зоріють, зводять з розуму, дурманять.
Зустрілись…
Долоню простягнеш увись -
Вуста нечутно трепетять.
Мо' зорі також можуть…
Відчувать?
Буває глянеш в тую безкінечність,
Так подих завмирає геть відразу.
Коли б то доторкнутися до вічності,
Спинити час на мить, дібравши фразу.
Випростать забиті крила,
По-справжньому ковтнуть повітря.
Навчитися, нарешті, жити.
У височінь до зір злетіти.
Думки летять угору,
Проймає тіло холод.
Невже кохати можна так, теє –
[i]НЕВІДОМЕ[/i]?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2015
Єдине, що дійсно непідвладне людині - [i]час[/i]. Він продовжує виконувати свою функцію за будь-яких обставин, не дивлячись ні на що, невблаганно та невпинно. В нього немає панелі управління, немає кнопок "[i]start[/i]", "[i]stop[/i]", "[i]replay[/i]". [i]Час[/i] буквально керує всим, керує тобою, керує твоїм життям. Він просто йде, не обертаючись назад, в нього немає ані минулого, ані майбутнього. Лише одне - [b]МИТЬ[/b].
Багато людей живуть проблисками минулого, закриваючись від усіх та всього, що має увійти в їхнє життя. Вони все знову й знову витягують з гибокої чаші пам*яті затертий, заїзжений спогад, намагаються увірватися в те вже давно несправжнє, всіма забуте й непотрібне.
Є й багацько таких, що постійно сидять в залі очікування, відкладають своє життя на якийсь невизначений термін. Все чекають на якесь "потім", самі не розуміючи того, що, власне, [i]потім[/i] ніколи не настане. Вони виглядають не то манни небесної, не то чарівної палички, яка мала б вирішити всі їхні проблеми та виконати всі бажання.
А [b]ЧАС [/b]тим часом йде і, як виявляється, зовсім не думає про [i]ВАС[/i] та ваші заморочки. Тобто, замість того, щоб вдихати повітря на повні легені, ми ледь застосовуємо їх для звичайнісінького існування. Постійно чогось боїмося: недорозуміння, недосприйняття, недолюбові, недоможливостей. Не до спраги всі ваші "[i]недо[/i]", суцільне недожиття якесь, а в результаті недощастя. А головне, як "вдало" знаходимо собі виправдання: не та погода, не тий настрій, не тий день. [u]НЕ ТЕ ЖИТТЯ[/u].
[i]Хочете щось змінити - змініть спершу себе і робіть це негайно! Робіть це так, ніби вам відведено всього десять секунд, а відлік вже почався...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590679
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015
А знаєте, буває в грудях
щемить щось крихітне й непевне.
І млісно якось й не збагнути
чи то застуда, чи душевне?
Всі почуття зібгались в ціле,
дні в невагомості минають.
То хочеться увись злетіти,
то падати без кінця-краю.
Лиш посмішка одна вертає
із того вічного забвіння.
Звучить то все парадоксально..
Чи вистачить на це терпіння?
А може я вже все збагнула?
Як дивне теє дійство зветься...
На волю жалісливо прагне,
та щось, все ж, глушить запал серця.
----------------------------------------------
Дурними здаються людські канони,
На жаль, не зрозуміти їх всіх.
Ти вдосталь стоїш під чужими дверима,
а хтось збиває пороги твоїх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2015