| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Дев’ята ранку, всі ще сонні
Надворі спека й духота
Хазяїн кошеня узяв в долоні
На «Пташці» буде продавати він кота.
Навколо всі породисті та дуже дорогі
І ходять тут народу хащі
Мене ж у клітці нудить від нудьги
Купіть мене за скільки небуть краще.
Хоча я не породистий, та все ж нормальний кіт
І кігті випускати вмію і мурчати
Оно по ринку йде якийсь столітній дід
Та й той мене не хоче купувати…
Студенточко, гарненька, подивись
Перед тобою кіт з такими добрими очима
Погладити рукою протягнись…
Вона ж питає за ціну та пожима плечима
Уже і торгуватись почала. Для мене це образа
Мене, такого гарного, якась зараза
П’ятірку зверх накинувши вже хоче відкупити
Скажіть, ну як з людьми тварині можна жити?
«Ти помурчи, полащись, попросись на руки»
Хазяїн каже, засинаючи від скуки
Переживаючи похмілля муки…
Ура, здійснилося, мене забрали
Ціна була смішна, та не до гордості було
А через день мою персону дарували.
В гуртожиток руде дівчисько принесло.
Я розумію, в вас там, блін, кохання
Високі почуття… Але причому кіт?
Було від всього серця там признання,
А я й не знав, стільки ще світить бід.
«Коротше так», сказав хазяїн новий
«Пожерти не шукай, нічого тут нема.
Ти ж кіт, мисливець пречудовий.
На тарганів полюй, в кімнаті їх пітьма.
Ще миші тут, здається, пробігали
Якщо не помиляюсь, рік тому
Та від нестачі їжі повтікали
Хоча, може й знайдеш іще одну.
Для тебе правила прості: з під ніг тікати
Не дряпатись, кусатись теж не слід
Вночі сусідів п’яних не лякати,
Бо можуть наробити бід.
Далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237333
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 27.01.2011
Ти не сумуй, ти не журись
Не лий гарячі сльози без причини
А в натовпі, коли зустрінетесь очима
Просто візьми і посміхнись.
І ти побачиш, світ повеселіє
Бо світло посмішки розіб’є темноту
Твоя душа не журиться, вона тепер радіє
Даруючи навколо добро і теплоту
Вона немов летить уверх і закликає
Тебе, вслід за собою у політ
Бо в світі цілому ніхто крім вас не знає
Що ти отримав посмішку услід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=93675
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.09.2008
Історія не любить тих, хто тільки мріє
Летить у небо в подумах своїх
А на майбутнє покладає лиш надію
Ніколи не зробивши те, найменше, що він міг.
Максим не знав цієї істини простої
Спокійно жив, нікого не чіпав
Та час прийшов і мимоволі
Він правду цю гірку запам’ятав.
Та почнемо усе спочатку
Макс жив і мріяв, наче у раю
Проходив час, та він не мав і згадки
Що змінить різко долю він свою.
Він вчився в школі, навіть вчивсь відмінно
Відвідував гуртки якісь, проблем не знав
І намагався це робити старанно й сумлінно
Та час ішов, і Макс все підростав.
І ось йому вже залишилось небагато
Лише півроку, й школа промине
Швиденько літо пробіжить, і він завзято
Новий етап свого життя почне.
Та доля вирішила тут пожартувати
Змінивши різко мрії і життя
Звідкіль цьому хлопчині було знати,
Що просто перевернеться реальність й майбуття.
Спочатку все було незрозуміло,
Проте вже потім він собі зізнався,
Собі одному тихо і не сміло
Що він давно вже…закохався.
Вона була від нього старша
Не на багато: рік, чи може два.
Для інших – як усі, для нього – сама краща
Гарнішої за неї в світі нема.
Проте Максим боявся це їй говорити
Лиш привітання, калька слів про те, про се.
Він розумів, що можна вічно так любити
Коли лиш мрія вверх на крилах почуттів несе
Та час проходить непомітно
Закінчилася школа, літо вже прийшло.
І людям нагадало ніжно і тендітно
Про відпочинок, несучи своє тепло.
Наш Макс цього не помічає,
Все ходить в подумах своїх.
Він вірить, ні він точно знає,
Що зараз зробить те, що він давно зробить не міг.
Рука сама вже потяглась до телефону
(чи може то уява, Макс і сам не знав)
Вже слухавка в його руці і важить майже тонну.
Він скаже все тій дівчині, яку давно кохав.
У голові гуде, в очах темніє
А раптом в неї хлопець, вона вже не сама.
Ці всі побоювання поступились мрії
От тільки в Макса номера її нема.
Тривога й сум пробрали його серце
Він навіть не зробив отой найменший крок
Надворі сільське літо, проміння сонця ллється
А Макс кружляє сам серед своїх думок.
Ніхто б і не дізнався про його страждання
Крім діда їх ніхто й не помічав.
Той підізвав хлопчину якось зрання
І розповідь йому свою почав.
"Здогадуюсь, це все через кохання
Ти не відмахуйся, я сам це все пройшов.
І тільки через всі мої страждання
Я щастя врешті – решт своє знайшов."
Та баба враз почувши ці слова
Миттєво в хату залетіла.
"У тебе що, старий, нездужа голова,
Чи пам'ять зовсім помарніла?
Кохання – може десь було,
Старання – зовсім і не снилось.
Вже майже тридцять літ пройшло,
Чи може пам'ять в тебе десь згубилась?
Ти не відмазуйся, старий,
А ти його й не слухай, хлопче,
З порожнього в пусте води не лий
Бо істину мені свою не втопчеш.
Як зараз пам'ятаю, в нас в селі
Дівчат було завжди багато.
Івана мого знали великі і малі
Бо з усіма гуляв завзято.
Назви мені хоча б одну, з якою не тинявсь
Ти ввечері, попід хатами.
А потім ти тікав, не зупинявсь,
Побачивши її батьків, городами й степами.
Ти хлопцю розум не запудрюй
Таблетки від склерозу ти попий.
Не думай, що один у світі мудрий.
Коханий мій навіки котяра старий."
Та тільки баби постать з скалкою в руці
Далеко зникла в глибині комори.
Усмішка промайнула в діда на лиці
До нього кум прийшов надворі.
А Максу він сказав: "Не сумувати.
Не зазнаватися, даремних сліз не лить."
Лише своєму серцю він порадив довіряти.
А сам пішов до кума горілочки попить.
Максимові ж його мораль даремна
Він навіть і не слухав, думав про своє.
Згадав її лице, волосся трохи темне.
“Напевне в неї й хлопець є…”
Раптово блиснуло в очах
І думка, наче іскра, пролетіла.
Немов би крил відчувши змах
Душа увись літати захотіла.
Хоч Макс наш був великий мрійник
Та він зробив найперший крок.
Не самий вдалий і не безнадійний.
Було це наче звільнення від всіх лихих думок.
Йому набридло це усе
Набридло марно мріяти й чекати
Бо вже осінній вітер куряву несе
А він продовжує мовчати.
ІІ
І все ж вони домовились зустрітись
(Та не сидіти ж цілий вік у самоті)
Можливо Макса мрії і дано здійснитись
Зробивши таким чином крок в його житті.
Та Таня все ж не знала що робити
І подрузі своїй це все розповіла
Та довго думала, як це усе здійснити
Щоб не спалити все дотла.
«Я буду недалеко, буду порч
Допоможу завжди, повір мені
Пройшовши вулицю, повернете праворуч
Красиві там місця… Ти слухаєш, чи ні?
Ну, як завжди, в своїх думках літає
Марнуючи на мрії час
Немов мене тут взагалі немає…
Коротше кажучи я підстрахую вас.»
У Макса ж радість невимовна
Прийшов той час, і він її знайшов
Його душа радіє, невгамовна
Він навіть не помітив, як і день пройшов.
Найкращому він другу це все розповів
Той подивився, похитав плечима.
«Це все реальність, тут не буде снів
Слідкуй уважно за її очима.
В них ти побачиш все: і радість, і печаль
Чи може нерозкритих почуттів дороги
Можливо ти байдужий їй. На жаль
У тебе радість прикрива тривоги.
Не треба хвилюватись так, повір
Допоможу тобі я пересилити страждання
І буду з вами до тих пір
Поки не скажете слова прощання.
Швиденько день тоді минув
Сонце зайшло, і ніч настала
У подумах Максим під ранок лиш заснув
І Таня цілу ніч не спала.
Вони не знали, що робити,
Що говорити, як себе вести
Вони не знали, що таке любити
І як до цього спільний шлях знайти.
Тоді їх мріям не було кінця і краю
Надія їх вперед вела
В такі моменти сну в людей немає
Бо кожна думка ще одну несла.
Сподіваюсь, далі буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=91261
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.09.2008
Тихенько вечір вже прийшов
Надворі зовсім потемніло
До неба місяць підійшов
А сонце вже за обрій сіло
Всі люди спати вже вляглись
Лиш солов’ї співали без причини
Останній раз вітри над степом пронеслись.
Не спав лишень закоханий хлопчина
Раптово блиснуло в вікні
Зоря немов би засліпила
Та враз погасли ті вогні
І темнота в кімнаті наступила
Зненацька голос пролунав
Приємний, тихий, безтурботний
І хлопцю він відраз сказав
«Чому ти до сих пір самотній?
Та не розказуй, знаю я причину
Ту дівчину, що кожну ніч в твоєму сні
Я поверну тобі кохану ту дівчину
Допоможу, повір мені.
Та є умова невелика
Простенька, зовсім не складна
Задовго до початків років ліку
Розпочалась добра і зла війна.
Вона і до сих пір триває
Та в ній ніхто не виграє
Бо поки що ніхто із них не знає
Що ти такий могутній в світі є.
Я подарую тобі силу неземну
Я поверну тобі кохання
А ти, у свою чергу виграєш війну
І виконаєш так своє призвання.
Адже цей шанс дається не усім
Ніхто, як ти не зможе світ змінити
Ти не залишишся отак ніким
Та і вона буде тебе любити…»
Злетіти до небес і ставши враз героєм
На крилах слави прилетіти вниз
«Я згоден на усе. Піду на цю війну з тобою
І в мене на очах не буде сліз…»
Закінчилась війна. Сили добра програли.
Розгромлені ущент вони були.
А сили зла свій виграш святкували
Вперед за генералом всі вони ішли.
Раптово дівчина з’явилась на дорозі
І зупинився командир, неспішно з коня зліз
Проте лице її залишилось в тривозі
Вії опущені, а очі повні сліз.
І схаменувся наш тоді хлопчина
Він зрозумів усе, та пізно вже було
Кохана з ним, та він вже не людина
А навкруги царило зло...
Так кілька днів пройшло. Навкруги тиша
Лиш вітер завиває їм услід
Надворі вже зима закони свої пише
А світ, розгромлений, чекає нових бід.
Та раптом сонце десь зійшло
І скрізь світліше зразу стало
Добра то військо в світ прийшло
А зло швиденько відступало.
Один лиш командир лежав
Тяжко поранений, живий, самотній
Нікого не було, він майже спав
Один у полі… Наче безтурботній.
І тут до нього дівчина прийшла
Над ним, як ангел, прихилилась
Вона немов з самих небес зійшла,
Усі раділи, а вона журилась.
Останній раз до неї пригорнувся
З останніх сил, холодний, наче лід
Очі закрив, в останнє посміхнувся
Перед дорогою своєю в інший світ.
Тут сонце засвітило, зникла тиша
Хлопчина наш в нестямі стрепенувся
Бо він живий, лежить і дише
Світанок підійшов, а він проснувся.
Піднявся з ліжка. Все пройшло
Він зрозумів усе, прийшов до тями
Кохання – це не власність, це душі тепло
Що в унісон летить двома серцями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=24090
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2007
Так швидко мрії пролетіли
Так непомітно плине час
Іще недавно всі летіли
А зараз інші думки в нас.
Свої надії й сподівання
Але у кожного ще буде мить
Коли здійсняться мрії і бажання
Навіщо ж зараз сльози лить?
Чому бояться люди і чому страждають?
Чому їм смуток радість закриває знов?
Чому вірять усі, та тільки одиниці знають
Що в світі доброта є і любов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=24089
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2007