| Сторінки (1/80): | « | 1 | » |
І батько мій пиляв осокори,
Старі дуби пиляв і дикі груші…
Я пам’ятаю, щось він говорив
Про долю і понівечені душі…
Я був малий, дурний, не розумів,
Про що він там за чаркою белькоче.
А зараз як? Та не потрібно й слів:
Тебе повторно, Луже, вбити хочуть.
Не москалі. Тепер уже свої.
Не вороги. Насправді добрі люди…
Ще не завершилися за Дніпро бої,
А вже сказали: « Морю знову бути!»
Сказали, бо сказать потрібно щось.
Зірвали греблю москалі трикляті…
Та й кращого нічого не знайшлось –
Отож і маємо вердикти куцуваті.
Вердикт готовий. Суду не було
Й, цілком можливо, що не буде суду…
Давно сліди легенди замело,
А, головне, про те забули люди!
Давно своє пороги відревли,
Та то не все! Побий, святий Миколо, -
Я чую гомін грізної доби -
В мені вирує ще козацьке коло.
Про що кричить? Ніяк не доберу,
Кого кляне – не йму того, їй Богу!
Та суть проста: НЕ БУТИ ТУТ ДОБРУ,
ЯКЩО ЗАБУДУТЬ ЦЮ ПЕРЕСТОРОГУ!
Тут люте ЗЛО, зачате москалем,
Зростатиме отруйно «русскім міром»,
Ятрити буде душу мозолем
Без мови маминої й батьківської віри
А, може, то ввижається мені,
І не кричить душа моя, не плаче,
Усе давно у сивій давнині,
Й примарилося коло те козаче…
Але ж Дніпро рознузданий пливе,
І зеленіє поросль тополина,
Тож віра є: Луг знову оживе
Так само, як славетна Україна.
Складуться пазли, батьків гріх впаде,
Закляття роду розлетиться в друзки,
І пута ті, що й досі Зло пряде,
Порвемо ми, немов гнилі мотузки.
26.07.23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2023
Добробати лелечі у вирій летять чи у бій?
Між зруйнованих гнізд чорне лихо сліди залишило …
На дорозі - безсилих уламків ржавіючий рій
І покинуті поспіхом янгола Божого крила.
Мабуть, Слова не стало – втомилася Божа любов.
Не спиняється Зло – переорює землю родючу.
Благодаті не бачу - лиш сльози, прокльони і кров,
Бо третина країни сьогодні подібна до Бучі…
Щось чаклує на карті своїй молодий генерал –
І поменшало зла, і в героїв побільшало сили.
І життя намалює для нас ясноокий мурал
І над нами розкриє Покрова свята свої крила.
12.07.22 - 25.08.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960841
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022
випускникам 2022 школи №143 м. Харкова присвячується
Мальвами сукні розквітли на дворищі школи -
Вальс випускний серед рідних руїн постає.
Смерть повідомила: « Світлу не бути ніколи!»
Світло сказало: « Дивіться: я все-таки є!»
Збережіть, збережіть свою душу вразливу!
Попри зло, що життя і любов спопеля!
Буде доля у вас, щоб не сталось, щаслива,
Буде вальс на Землі – значить, буде Земля!
Подумки я на розвалинах школи кружляю.
Разом зі мною і сонце по колу іде.
Всупереч смерті ми вальсом життя привітаєм –
Втома та біль не зупинять життя молоде!
Збережіть, збережіть свою душу вразливу!
Попри зло, що життя і любов спопеля!
Буде доля у вас, щоб не сталось, щаслива,
Буде вальс на Землі – значить, буде Земля!
Звідси не вийти, бо відстань для пострілу слушна.
«Звідси не вийти!» – стара безнадія гула!
Істина з нами! Вона, як завжди непорушна:
Магія музики вища від магії зла!
Збережіть, збережіть свою душу вразливу!
Попри зло, що життя і любов спопеля!
Буде доля у вас, щоб не сталось, щаслива,
Буде вальс на Землі – значить, буде Земля!
22.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022
Я мовчу уві сні чи кричу? Підкажіть, хто відчує.
Зрозуміти не можу, прикутий до ліжка лежу.
Я вигадую правду війни, що на мене полює,
Щоб відчути себе і свою подолати межу.
Наодинці з собою, немовби почивши у Бозі,
Я над краєм провалля лечу, наче вистигла тінь.
Навертають мене на солону сльозу віртуози,
І до слуху мого долітає спізніле «Амінь!»
З-поміж вражень чужих і огидних чуток клишоногих,
З-поміж втрачених ніг та роздертих на шмаття ідей,
Наїжачилась правда колючим обличчям до Бога…
Задля того, щоб вмерти й непотребом стати в людей.
Задля чого уся маячня? Задля чого писались катрени?
Захотілось погратися в Бога? Не віриться, ні!
Сон-не-сон, а життя переходить в зловісну сирену,
Наче кількість – у якість в моєму тривожному сні.
Вчуся класти мазок за мазком. Я звертаюсь до світу,
Бо ще вірю: здійсниться пророцтво, що в генах гуде,
Що до миру дійду я промінням ласкавого літа.
Як проснусь – зустрічайте! Війни вже не буде ніде.
21.06.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2022
ДЕНЬ СОРОК П’ЯТИЙ
Немає друзів.
Бог розтяв мечем
Буття навпіл -
І суть повстала зримо:
Є час, що вмер,
І той, що ще тече,
Є вороги мої,
Є побратими!
О, як мені не хочеться дійти
Просвітлення,
Убивчого по суті,
Бо серед втрат, можливо,
Будеш ти,
Нікчема та,
Що виглядала круто.
Є «до» і «після» – іншого нема!
Є ті, що б’ються
Й ті, що причаїлись…
Та знаю я:
Закінчиться війна…
І знову
Посміхнуться
Щирі й милі…
09.04.2022
Немає друзів.
Бог розтяв мечем
Буття навпіл -
І суть повстала зримо:
Є час, що вмер,
І той, що ще тече,
Є вороги мої,
Є побратими!
О, як мені не хочеться дійти
Просвітлення,
Убивчого по суті,
Бо серед втрат, можливо,
Будеш ти,
Нікчема та,
Що виглядала круто.
Є «до» і «після» – іншого нема!
Є ті, що б’ються
Й ті, що причаїлись…
Та знаю я:
Закінчиться війна…
І знову
Посміхнуться
Щирі й милі…
09.04.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.04.2022
Шифер побитий
цеглин десяток
і голова танкіста
поруч з ногою
лялька плаче
русява
вбита дівчинка кличе тата
тато б’ється
з Війною
поруч купа лайна
що творила війну
і грізним вважалась танком,
вона пішла
за вказаною адресою
та не встигла дістатися–
перетворилась
на плаху
вікна дивляться
вибитими очицями
на те абсурдне
що від дому лишилося
і плачуть
без сліз
не видно
мене теліпає холодом
кидає з домни в мартен
зруйнований
в застінки катівні
вцілілої
Книга Жадана
розірвана,
уже не з віршами –
по ній упізнав
вчорашній ранок
сморід
порохом тхне безбожно–
чути аж за порогами
цілого світу
і бродить
привид того,
що недавно звалося
людяністю
привид Гааги
стає очевидним
привид Києва в небі
привиди ворогів у пеклі
пекло на вулицях
совість знепритомніла
ненавить дозріла
готова до помсти
крапку ще не поставлено
05.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022
Сніжана Біла
* * *
Хлопчику, я латаю дірки на штанях
і ще зв'яжу тобі кількасот шкарпеток.
Ти мене не згадаєш, я просто Таня,
котрій приносив ласощі і букети.
Ось я тобі несу вже важкі патрони.
Все найдорожче, кажеш носи в кишенях.
Я тебе колись бачила на пероні.
Ми були незнайомі (до речі, Женя).
Ось я тобі готую борщі й пампушки.
Ти не дивись, що сльози мої квасоля.
Можна я обійму тебе і на вушко
"Дякую" передам від якоїсь Олі.
Ось я тобі бинтую думки і рани.
Завжди чекаю зустрічі у неділю,
щоби удвох зустріти щасливий ранок,
й знати, що я остання твоя Надія.
Ось я тебе сварю. Ти завжди забудько!
Речі порозкидаєш по всій кімнаті.
Добре, що хоч нічого страшного не буде,
бо все прощати вмію (з любов'ю, Катя).
Ось ми тут всі з тобою на цьому фронті:
лікарки, швеї, втомлені кухарівні.
Знаєш, життя нагадує щось вагонне:
всіх кого не згадав, але тут зустрінеш.
Сергій Редька
***
Ось штани, що твоєю рукою залатані щемно.
Ось шкарпетки з твоєї любові, думок і тепла.
Я назвався Тарасом, хоч звати насправді Євгеном -
Ну, тоді, пам’ятаєш, на самім краєчку села…
Ти мені піднесла і вогню, і води , і набої
У окоп, що стоїть на важливім перетині трас…
Пам’ятаєш ту мить: на пероні стояли з тобою,
Я назвався Іванком, хоч звати насправді Тарас.
Ось нарешті борщу принесли з пампушками і перцем.
А на завтра, казали, прибудуть до нас калачі…
Відчуваю я легкість: тобою даровані берці
Не підводять, Оксано, в поході ні вдень , ні вночі.
Хто б мене посварив за забуті й розкидані речі!?
Я не буду вдавати невинного хлопчика. Ні!
Ой, Марійко, я звуся Михасем, до речі…
Я не знаю, чи довго ще буду на клятій війні…
Забинтовані рани твоєю рукою, Надіє,
Відчувають і щирого серця цілюще биття.
Я не певен, що слово потрібне сказати зумію,
Лиш тобі зрозуміле, на самім краєчку життя.
22.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.03.2022
Жіночі вірші -
Жіночий біль.
А я готую
Вампіру кіл.
Зрубав осину –
І не шкода.
Пропала б лише
Чужа орда!
У небі тане
Весняний птах.
Тремтіння зникло
В моїх руках.
Вгамую спрагу –
Сльози нема.
За горло слово
Мене трима.
Між мною й Богом
Плачу й плачу,
Немов із пекла
У рай лечу.…
Вуста дитячі
Забив бетон,
Стікає крівця,
З холодних скронь…
І сірий камінь –
Частина нас,
І нами дише
Скорботний час.
А я - що вдієш! –
Ще в пеклі, тут,
Довкола сморід,
Усюди бруд.
Далеко друзі,
І скрізь пітьма.
Я б повернувся –
Шляху нема.
21.03.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942916
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2022
Ідуть бої в Ірпені та Ізюмі,
Рівня з землею ворог Бровари,
Палає в Маріуполі та Сумах,
Чернігів древній, мов свіча, горить…
Дивують Київ, Харків та Одеса,
Вражають Миколаїв та Херсон…
Русня, тобі відома вже адреса?
Відводь дебільних орків легіон!
Повітряні тривоги не вщухають,
Біда справляє страхітливий герць…
Я, Україно люба, точно знаю:
Ти переможеш – лиш зав’яжеш берць!
Тривала битва нас тепер чекає.
Це двоголове падло ще гаса!
Я ж говорю, я вже не натякаю:
Імперія розтане, як роса…
15.02.22
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942428
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2022
Спікер МЗС РФ Марія Захарова стверджує, що РФ не веде війни проти України і не хотіла скидати українську владу. Вона традиційно назвала війну проти України "спецоперацией". І, звісно, стверджувала, що війська РФ проти мирного населення бойових дій не ведуть.
«Ми не хотіли вас бомбити…
І влада не цікавить нас…
Ми тут зайшли кваску попити –
У вас найкращий в світі квас!
Ну, заблукали пацанята –
Навчання штука не проста,
Але ж ніхто із нас не гатить
Якимись бомбами в міста!
Які «Калібри», "Іскандери"?
Ви що, нанюхалися там?!
Є честь у наших офіцерів!
За кожне слово зуб віддам!»
І, може, довго б ще брехала
Вона про руську благодать,
Та раптом щось із нею сталось -
І стали зуби випадать!
09.03.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2022
***
«Хай буде світло, а не тьма!» -
Зеленський наш сказав народам!
Тож будем ЖИТИ за свободу,
І помирати за свободу,
Бо вибору у нас нема!
***
Ночі і дні – палаючі,
Вся Україна в вогні!
Зброю – усім бажаючим!
Та в першу чергу -мені!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941782
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2022
ЄДНАЙМОСЯ, БРАТТЯ!
Єднаймося, браття! Не час розслаблятись, панове:
Лукавий з ордою стоїть біля наших воріт!
Усе поєднаймо: і зброю, і мудрість, і слово!
І буде земля під ногами поганців горіть!
Єднаймося, браття! Забудьмо образи і чвари –
І нас подолати не зможуть тоді москалі!
Над нами нависла ворожого рабства примара,
Загроза утрати своєї святої землі!
Не віримо жодному слову підступних ординців!
Улесливі речі – до пекла дорога стрімка!
Мовчать солов’ї – гомонять у степу громовиці!..
Тож хай не здригнеться героя разюча рука!
16. 02. 2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022
Горбатих виправляти - марна справа:
Шаблі кують із криці – не з лайна!
З рабом не побудуєте держави!
Що ж до війни? Життя – завжди війна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022
Чому так боляче мені?
Немає в кого запитати:
Чом кривда знову на коні?
А в мене втрати, лише втрати…
Життя моє, заходь на чай!
Не хочеш чаю - буде кава.
Ти ж балакуче, зазвичай,
Й неперевершено цікаве!
Поговорім! Пліткам не вір,
Що я помер. То - не про мене!
І хоч давно уже не звір,
Та до любові ще скажений!
Хоч дехто з друзів каже: «Все!» -
В пісок макітри не сховаю…
Не з тих я, хто дві матки ссе,
І нишком проситься до раю…
На шиї – хрест, в душі - нудьга,
Бо бідолашний світ в запої,
І грішна правда сновига
Там, де давно не ходять гої.
І дьоготь в мед кладе журба,
Їй, певно, весело від цього…
І лихо козеням стриба
Обабіч світлої дороги.
В повітрі розчинився гріх,
Трива оргазм фальшивих терцій...
Я відчуваю, що за всіх
Відповідати доведеться.
О, як же боляче бува
У час, коли лиш Місяць гріє,
Коли не вітер дах зрива,
А думка, повна безнадії!.
27.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022
«А степ, гарматами пооран,
Тремтить від крові і кісток,
Та про бої віщує ворон,
Червлен тримаючи шматок.»
Є. Маланюк. ДІВА-ОБИДА
О суме мій! О тужні думи!
Про що віщуєте мені?
Чи торжество чужого глуму,
А чи пекельний шал борні?
Лежу, мов мертвий, на розпутті
В полотнах ветхих кобзарів,
Благаю бою і спокути,
І мудрості поводирів!
Блукає зрада зовсім поруч,
А друзі десь удалині.
В моїх очах нема покори –
Лиш люті спалахи війни!
Гудуть гармати близько-близько,
Московська виповза орда,
А полем йде з мечем дівчисько -
То Україна молода!
Розправ, Оранто, древні крила,
Здійми високий дух дзвіниць -
І буде із тобою Сила,
Й келавру нездоланна міць!
19.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022
Я пам’ятаю, як колись
З гарбою сіна батько ввіз
В наш двір світанок золотавий!..
Я здивувався, рот роззявив!
Такого дива не було!
Між тим, прокинулось село,
Сусідка на курей кричала
І, Боже мій, не помічала
Цієї величі й краси,
А батько сонце розтрусив
По всьому дворищі! На вилах,
Як сталь, видзвонювала сила,
А в чубі зачепився день...
І бачив те грушевий пень,
Який чекав на батька знову,
Коли той візьметься за дрова;
І пес рябий, що півня лаяв
За переспіви у сараї;
І старшенька моя сестричка
З веснянками на білім личку,
Яка плекала план для мене -
Поїсти яблучок печених;
І мудрий глек, що спав на лісі,
Й бабуня, що гукала їсти;
Й, можливо, навіть мама наша ,
Що десь в степу варила кашу;
І борщ, від котрого за вуха
Не відтягнуть, як батька слухать;
І коні батькові добрячі...
Та головне, що я те бачив
І в тому сонці – дяка тату! –
Я мав на світі перше свято!
…Спливло багато днів по тому.
Вже іноді неждана втома
Рахунки серцю виставля,
І вже не ловиш журавля,
А вистача синички в жмені,
І лиш солодким сном до мене
Ті повертаються часи,
Де батько сонце розтрусив;
Де я, малий і безтурботний,
До сонця бігав на роботу
І в променях його ясних
Шукав майбутнього пісні...
І де – а що? Цілком можливо! –
У хащах вільної кропиви
Роману перші сторінки
Нашіптував струмок дзвінкий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2021
Це не грім серед дня і не постріл у спину,
Що мене на дорозі слизькій здоганя,
Сон чи просто побічний ефект меланіну -
Білим лебедем стало бридке каченя!
Відчуваю окриленість, легкість зухвалу,
Без вагань перемножую скепсис на нуль.
Ось такого мене моя мила чекала
В час хмільного кування невтомних зозуль!
Бач, як легко у сні: від провалля до злету
Не потрібно ніяких надмірних зусиль,
Дощ іде золотий невгамовних конкретик,
І поєднує кванти із гнучкістю хвиль…
Сон – не сон? Я ніяк не вгадаю спросоння.
Вітражі різнобарвні не схожі на сон…
Білий лебідь пливе на моєму балконі,
А лебідка на твій запливає балкон…
*Меланін – пігмент, що відповідає за колір волосся та райдужну оболонку очей.
23 - 27.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=926326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2021
І знову повіяло вітром,
І яблука стиглі в саду…
На лісі* стрічає макітра
Бабуню мою молоду.
І я, босоноге хлопчисько,
Заходжу по яблука в сад,
Де віття схилилося низько
Й медовий звиса виноград…
А небо, мов мавчині очі,
У косах задумливих груш
Мені навздогін прошепоче:
«Спинися! Миттєвість не руш!»
* ліса – плетена з товстої лози огорожа.
09.09.21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2021
Сплелось в косу минуле і сучасне.
Своє й чуже, мов стрічка в тій косі.
і квіти долі різнобарвні - рясно.
А ягідки ще будуть - не проси...
А я просив, я вірив, сподівався -
Відмовчалися?.. Маєте тепер:
Рвонув чеку - і віршем розірвався
Та ще й комусь на радість не помер!..
Самі, самі убили рабську звичу,
І спина вже стоїть мов гарний кіл!
Я - пазурі, я правда, а травичку
Хай ремигає в стійлі сірий віл!
Я плутаю де мало, де багато.
Чужі думки привласнюю, бува.
Та повертаю людям не гранати,
А зброю ще потужнішу - слова!
Слова ті ніжні, мов до сина - мати
У час найперший пристрасті й надій!
Слова ті здатні світ заколисати
І сколихнути, наче буревій!
Сама Земля народжена зі Слова.
Те Слово Боже їй торує хід
А що у нас? Пробач: сміття, полова
І їх плоди - безликий пустоцвіт!Ё
Слова зведуть на площах бастіони
Злюдського духу, що від них пала.
І стануть мозолясті слів долоні
Мені в пригоді, наче два крила.
І я впаду з небес на свіжі рани,
І сірий віл прокинеться від сну.
Тоді усе... Завершено змагання...
І я піду писати про весну...
07.03.2007
редакція 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2021
Якби ті сни не снилися мені,
Можливо б, не блукав в людському галасі,
І в світі авантюрному вогні
Тоді б цілком реальними здавалися.
Крізь мішуру реалій непростих,
Заточених на власному збагаченні,
Наважиться пройти не кожен псих.
Та й то, якщо запросять на побачення!
Уперто я шукаю вдень людей
Зі свічкою правдивого апостола.
Побачу контур - штуцер в хід іде
І біль лунає вирішальним пострілом.
А навколо свавілля й лабуда,
Й каміння, що з підвалин церкви вирили…
Де той Грааль, де та свята вода?
І де ті мимри, що про це промимрили?
П’ є люд в саду культурно самогон,
Сливовий, яблуневий, нерозбавлений.
П’яниць у Лавру занесе ОМОН,
Який над Словом сторожем поставлений.
На кожного по Церберу у нас -
Ми не готові жертвувать безпекою…
Не ми такі – такий паскудний час.
Принаймні, мудрі люди так подейкують.
Сховаюсь в мушлю власного «лаве»
Без натяків і зайвого запрошення,
Бо в кожнім з нас й лукаве «Я» живе
І вимага свого жертвоприношення.
29.07. 2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2021
Тупцююсь на зеленому лужку.
Не поспішаю – тут мені кайфово.
Молюся невідомому божку,
Пасу овець, теляток і корову.
Корова в мене, друже, не проста:
З долини Інду, а тому – священна,
Вона збирає на лужку мускат
У золоте відеречко для мене.
Мій капелюх , по-нашенському бриль,
Сховав від світу доленосні мислі,
І лише тиша лине звідусіль,
І сонце йде по небу з коромислом.
Розхлюпа відра – дощ, немов з відра!
А не розхлюпа – так тому і бути!
Я пожену отару до Дніпра,
Щоб риму зачаровану здобути!
П’яніють бджоли, оси і джмелі,
Духмяний липень підлива нектари,
Підносить трунку жбани чималі…
І вже не я – мене пасе отара.
11.07.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2021
Я з поверху десятого лечу,
бо рогоносець – люте здоровило -
сказав конкретно: «П’яному квачу
конати в муках на сталевих вилах!»
Лечу й благаю: « Господи, прости!
Аз - многогрішний! Де подіти правду?!
Але врятуй поганця, відпусти!
Не зважусь більше на подружню зраду!
Не буду я сатирити повік,
повчати і тлумачити не буду.
Я житиму, як добрий чоловік,
без зайвих пліток, наклепів і бруду!
Не геній я – звичайний бевзь і квач!
Мізки вправляти грішникам? Нізащо!
Ти їх такими сотворив! Пробач…
Попи підправлять… Це – Твої смотрящі!
Я віршики писатиму про сад,
про поле, море і блакитне небо…
Не дорікне мені ні жоден гад,
що я забув, о Господи, про Тебе!»
Лечу, а гілка за штанину – хап!
Не встиг моргнути з переляку оком!
Внизу - калюжа. Я в калюжу – ляп:
м’яка посадка вийшла ненароком!
Обтер багнюку, рештки блювоти,
Зідрав на носі випадковий прищик:
«Яких дурниць наобіцяєш ти,
коли у вуха вітер смерті свище!
Та все-таки потрібно пам’ятать,
як аксіому, а не забаганку:
щоби тобі не довелось літать,
шукай на другім поверсі коханку!»
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021
лист у минуле
До В.К.
Не я пишу – Господь перо веде.
Твоє ім’я виписує щоразу.
Ти загубилась десь поміж людей,
Залишивши лиш цю фатальну фразу:
«Не я пишу – Господь перо веде...»
Чи ж вистачить на сповідь сил у мене?
Чи, як бувало, слабкість украде
Плоди страждань, примножені натхненням?
Натхнення? Так. Воно у тебе є,
Рядками в книзі встало гонористо.
Про Юду пишеш, серденько моє,
Так вправно, як про батька-тракториста.
Ти не лишаєш вибору мені,
На совість ношу виклавши, мов скелю,
Отож пишу й кричу тобі: «О, ні!
Писати це – завдання не з веселих!»
Та хрест несу без зайвих нарікань,
Як розумію сам, як люди вчили,
І навіть часу здиблена ріка
Спинити рух вперед не має сили.
…А він спинив. А хто його просив
Збирати дух і волю воєдино,
Щоб поцілунок став на всі часи
Ганьбою людству й вироком для Сина!?.
Сказав: «Подумай, Бог мені суддя
Та ще Учитель...Ти ж не маєш хисту...»
Я не суджу, але б віддав життя,
Щоб на хвилину стати Сценаристом!
Так, наче Зодчий, в душу увійти,
Сказати владно: « Годі поспішати!..»
А, може, ще які слова знайти,
Щоб Юді сил і мудрості додати.
Щоб зупинився він, не поспішав,
Щоб сумніви чужу скували волю,
Щоб ще не заплямована душа
Змогла собі обрати іншу долю.
І щоб сміливий, заповзятий план
Змінив акценти, дати і деталі,
Щоб головний процесу Фігурант
У вечір той був якомога далі...
Змінити дати – задум непростий.
Це значить - нові виміри і цілі.
Й сьогодні я не мав би хрест нести
Й листа б цього не шкрябав неуміло.
Змінити дату – заперечить Час.
Змінити дату – оновити Думку.
Тож він один вирішував за нас
І поспішав з тим клятим поцілунком!
А потім втік від тяжкості гріха,
Ганьби не змивши ні з душі, ні з тіла...
Тому моя сльоза не висиха,
Й судили люди Юду, як уміли...
А ти дотепна, що не говори,
І навіть в зраді бачиш вищу волю!
Сценарій - був! Отець його створив!
Але ніхто не призначав на ролі!..
І ти, і я, і всі, хто був до нас,
Будуючи основи світлі Храму,
Разом з Творцем ми змінюємо час...
І право вибору лишається за нами!
Обрала ти вінець захисника
Зрадливого, розгубленого Юди
Не випадково... Думка обпіка,
Що зрадиш ти і не побачать люди...
Господь простив, відчувши каяття,
Впустив Його у Батьківську оселю...
А свідчення - прихід із небуття
Загублених у часі євангелій
Від Юди... Так. Господь його простив.
Я дива в тім ніякого не бачу.
Ось ти – так справді диво серед див!
Мені за тебе боляче і лячно...
Що ти простила – тут нема гріха,
А лише мудрість Господа і воля...
Невже тебе на вірші надиха
Не співчуття до Юдиного болю?..
То ж Хто твоїм пером тепер веде,
Щоб дарувати нам новітню думку?
Хто хоче повернути у Едем
Не цноту, а зрадливість поцілунку?
Це хто тобі нашіптує слова
Й дарує рим отруту нездоланну?..
У тебе, безперечно, є права
Та є й відповідальність, люба Ганно?
На тім – бувай! І не тримай образ
На світі цім і так чимало кривди.
Над кожним словом поміркуй не раз –
І будеш бачить, що із того вийде.
Як завжди твій... Та де там, вже не твій...
Тепер я іншій ближчий і жаданий...
Не забувай. Хай в пам’яті твоїй
Лишиться місце і для мене, Ганно...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915455
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
Коли спартанський цар трубив похід,
Казала мати синові у Спарті:
"З щитом чи на щиту вертатись слід.
А без щита вертатися не варто."
І подавала щит: "З щитом чи на..."
І більш - ні слова. Більше скажуть очі:
" Це, сину мій, не іграшки - війна.
Війна, мій сину, - справа не жіноча...
Та я з тобою поруч буду там.
Ворожий меч я відведу і стріли
І щит, що випав з рук, тобі подам,
І сил додам, коли покинуть сили...
Ти не турбуйся, що багато стріл
На тебе вороги готують, сину.
Ти будеш невразливий, мов Ахілл,
Якщо, звичайно, не покажеш спину.
З щитом чи на. Тобі це до снаги.
Тебе без сліз я буду зустрічати.
Хай, сину, плачуть наші вороги.
Нам, навіть мертвим, слід перемагати."
Він взяв щита і погляд не відвів,
Як подобає воїну й герою
і теж, лише очима відповів:
" Я повернуся, мамо, з поля бою
З щитом чи на... Мені це до снаги.
Мене без сліз ти будеш зустрічати.
хай, мамо, плачуть наші вороги.
Нам, навіть мертвим, слід перемагати".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021
"...А ближче підійдеш - СКОТИНА !"
"Отак подивишся
здаля, на москаля -
І ніби справді він людина,
Іде собі, мов сиротина,
Очима - блим, губами - плям,
І десь трапляється хвилина,
Його буває МАЙЖЕ жаль,
А ближче підійдеш - СКОТИНА !"
(Т.Г.Шевченко)..........
Не були ми ніколи братами,
Північний мій враже.
Чудотворній іконі молюся –
не сталося дива.
На Болотній – болото,
і вічно-ведмежі пейзажі,
тужить пугач похмурий,
і кваче царівна зрадлива.
Ти розбійником був
і надалі залишишся татєм.
Марно брови підводиш
До самого синього неба -
Я не зможу любити убивцю
і власного ката,
і тобі це навіки
засвоїти, враже мій, треба!
Не були ми ніколи братами…
Не трапилось диво!
Ненаситна утроба
зжирає дитятко довіри.
Говорили: скотина!
А доля всміхалася криво…
Як же гірко, що я
Ненароком тій долі повірив!
Я молюся і денно і нощно,
молюся за тебе.
У великому серці
Жертовна свіча не згасає.
Хочу я, щоб дійшло
до твоєї пропитої кеби:
там, де зрада підступна,
там місця Любові немає.
10.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2021
***
Я вже не грюкаю, як то було раніш,
об двері головою чи ногою…
і спокій мій – це мій найкраший вірш,
приправлений двобоєм із собою.
Є цінність вища , хоч непоказна, -
відтворена в любові і коханні...
Але про це, нажаль, ніхто не зна…
Ви ті, кому про це сказав востаннє.
07.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
Одного разу ми зустрічалися з друзями на Дніпрі. Лежимо на теплому пісочку навколо скатертини, на якій щойно побував ріг достатку. Пивце холодненьке попиваємо і ще дещо до пивця, щоб гроші на вітер не викидати... Все, як годиться. Біля нас песик руденький, симпатичний такий, хвостиком крутить і всім виглядом натякає на те, що ми падлюки кінчені. Я й не втерпів, дістав шматочок ковбаси вареної і розщедрився... А господар рудого песика і каже:
- Та не буде вона (а це була таки сука) їсти вареної ковбаси! Вона їсть лише копчену і то не будь-яку!
- Шо-о-?!" - перепитує мій товариш і кум господаря собачки.
- Шо чув! - відказує кум кумові і наливає собі пива. - Нюська в нас така – шо попало їсти не буде!
І справді: "мадам" поважно підходить до ковбаски, нюхає і відвертає писок, мовляв, що це ви таке мені подали?!. Мій товариш підморгує:
- Михайле! Віддай мені Нюську на тиждень! І вона не те, шо ковбасу варену - шкірки з огірків їстиме ще й танцюватиме навколо тебе!" Сказав – і ми про Нюську забули. Самі розумієте: пиво з товстолобами та раками надихали на високі матерії… Та й поговорити було про що: саме стартувала горбачовська перебудова…
Десь через рік ми зустрілися. Запитую: "Як там Нюська?" Товариш посміхнувся:
- Їсть, що дають ще й пританцьовує! Як перевиховав? Та все просто! На тиждень завіз на свій острівець на Дніпрі і там залишив... Приїхав з огірком - мало без руки не залишився!
- А мого кота зможеш перевиховати? Їсть лише м’ясо… А мишей, хоч сам лови! Розумієш, так нахаба розтовстів, що
вже й на стіл залізти не може!
- Ноу проблемз! Привозь ледащо! Буде, як шовковий!
І місяця не пройшло, а кіт як на світ народився. І біля ніг треться, і мурчить, і мишам спуску не дає, і столів, звісно, не оминає…
Пройшло ще трохи часу, і ми налагодили відповідний бізнес , так би мовити, собачо-котячий. Котиків, собачат перевиховуємо. І людям корисно , і нам приємно…
Так що на долю скаржитися не потрібно! Привозьте, друзі, своїх собачок, котиків - перевиховаємо! Гарантуємо стовідсотковий результат! До нас цих вередунів з усієї України звозять - всім раду даємо. Острівців на Дніпрі вистачає… Та й правимо ми недорого – якихось 50 баків. А майстрам пера, взагалі, задарма - за одну баєчку прислужимося!
22.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
Пив самогон. Думки, мов таргани,
з усіх шпарин сповзались на безрим’я,
чи голий нерв, що зветься білим світом,
щоб потім залишитися на серці
тяжким камінням й тугою зневір’я.
Те, що збиралось довгими роками
мікронними піщинками і зерням,
за мить одну звалилось, наче лава.
ЇЇ хотів втопити у стакані
самонадії власної й зазнайства…
Та біль не стих, і лава гуркотіла,
і все, що є навколо, сперечалось
і сповнювалось сумнівом та рухом,
накочувалось хвилею натхнення
і забуттям зривалося в провалля…
Пив самогон. Але, здється, марно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905724
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021
«Я – як і всі. І штани з полотна...
І серце моє наган...
Бачив життя до останнього дна
Сотнями ран!»
Євген Плужник. Збірка ДНІ
1926
Що? Несподівана ніч?
Усе,
Все в ній таке… Зловісне…
Вип’є мене і тебе…
Трясе...
Незрозуміла дійсність.
Я зневажаю її.
А ти?
Зможеш стати до бою?
Що як згорять рятівні мости?
Як лишатись собою?
Я зневажаю її
Та ба -
Сил у мене замало.
Меч Арея хитра злоба
Перетворила в рало.
Хто напророчив життя
Мені?
Зигзиця також хотіла!
Не рала –
Меча б зі сталі-броні,
Щит самого Ахілла!
Пишу історію.
На полях.
Знаю: вилізе шило.
Залишу у спадок дітям
Страх
Так,
Як мені лишили.
Ніч остовпіла і так
Стоїть,
Наче заклякла чапля!
І лише ранок вип’є
Її
До
Останньої краплі!
Вип’єш життя до дна
Та бува:
Дно не останнє справді…
Ніч остовпіла, але трива,
Бо відчуваає зраду.
Ти наодинці
З сотнями ран,
І душа – вишиванка…
І справді,
Серце твоє – наган!
Лише б дожить до ранку!.
18.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905320
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.02.2021
На лісі глечики висять,
Що світу бачили чимало,
Подвір’я риє порося,
Мов екскаватор досконалий.
В макітрі вправно мак товче
Моя бабуся макогоном.
Своїх кумів, не п’яних ще,
Частує батько самогоном.
Гуде бджолою Маковій,
І стиглість яблук розкошує,
Й, цілком можливо, батько мій
З кумами маку покуштує.
Борщу матуся підлива,
Яєчню ставить, хліб і сало.
А я принишкну, щоб, бува,
Мене від столу не прогнали.
А шмат пахучого коржа,
Що був на сонце трішки схожий,
Бешкетувати заважав
І лаштував на справи Божі.
2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2021
ТОПОЛЯ
До малої тополі прив’язано сонце -
Хтось наважився все-таки скоїти гріх.
Телескопів дзеркала – у всесвіт віконце,
В той, у котрий триває мій власний забіг.
У пустелі душі все одно лише спека!
У пустелі душі все одно без дощу!
Хтось несе по степу загадковості теку.
Може, вигадав що… Лише б вітер не вщух!
Лише б праведна свічка не згасла на вітрі
І тополя сумна не дотрималась слів…
Думав я, що один лиш і мудрий, і хитрий,
І один лише маю я право на гнів.
Покотилося сонце, зірвавшись з тополі,
А за ним навздогінці стелилася тінь.
Я в степу загадковості мчуся по колу
Невблаганних ілюзій і власних хотінь.
Скільки ж років минуло з початку забігу?
У пустелі душі дощ живильний пройшов.
Я по світу блукаю, і сонечко біга,
Лиш малої тополі ніхто не знайшов…
12.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2021
Нарешті зрозумів я справжню ціну слова.
Життя мені дало уроки чималі.
Мов музика звучать омріяні підкови,
Хоч і мандрую я босоніж по землі.
Хотілося мені свою зорю дістати,
Що сяяла весь час серед найкращих дів.
Та щось пішло не так, і я надію втратив,
Напевно, це тоді забракувало слів.
Гори ростуть,
ріки течуть,
бачу усе,
бачу й мовчу.
Кличе давно
пращурів клич,
в лузі думок
схований сич.
Багаття розкладу на звалищах невдачі,
Надію поверну собі із небуття.
Тепер не буду я – хай вороги заплачуть,
А я знайду слова для кращого життя.
Багаття розведу – мені тепла бракує.
Багаття розпалю - бракує гарних тем.
Подумалось мені: хай розпач галасує -
А я помовчу тут і надихнусь вогнем.
Вовк-одинак
виє в душі.
Вітер в трубі
теж завива.
Хтось не сказав,
недоспівав,
хтось не знайшов
справжні слова.
ІНОДІ СЛОВО ЗНАЧИТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ МИ ПРО ЦЕ ДУМАЄМО .
02.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903596
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2021
Я чую, як тече по серцю хвиля.
Я бачу: хмари повняться дощем.
Радію я: Господь дарує крила.
Пташкам дарує… А людині – щем.
Вже не вгадаєш, де, коли і звідки
За горизонт веселка поведе.
Але піду до кожного у свідки,
Хто стежку там коханню прокладе!
Хвилі течуть
Фарбами слів,
Знайдуть вони
Гідний мотив.
Світло – це ми,
Ми ж і пітьма!
Інших пояснень
У мене нема!
І світло так, аж мружиться миттєвість!
Я сам злітаю світлом до гори!
І муху чує справжня надчуттєвість…
Та я про це ні з ким не говорив!
Течуть хмарини, хвилі б’ють у скелі,
Молитву жайвір сонцю витворя.
Я розумію: зайві паралелі,
Бо кращого немає вівтаря.
30.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2021
Жили колись в Карпатах чаклуни,
Ганяли небом сонячні отари.
Кохалися із мавками вони,
І Бог наслав на них сувору кару!
Господь в провалля скинув душі їх
За вияв недостойний непокори,
А сльози мавок люблячих за гріх
Розвіяв едельвейсами у горах.
Едельвейс, едельвейс -
Плід кохання землі і неба.
Срібну зірку гірську, едельвейс,
Дарувати коханим треба!
Едельвейс, едельвейс –
Шовковиста косиця.
Лиш коханим його
Дарувати годиться!
До всіх коханих пісню донесу
Під срібні звуки сонячних кларнетів,
Як чисту і незайману красу,
Яка ніколи не відійде в Лету!
І ви тепер повірити б змогли:
Тут суперечки й справді ні до чого,
Якщо вже сльози квітами зросли,
Тоді Любов могутніша за Бога!
29.01.2021.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2021
І
Накручено, наплутано – чорти і ті дивуються.
Чи коржики , чи пряники на дереві в саду?
На дереві прозорому ростуть плоди роздягнуті
і друг тверезо-випитий плете беліберду.
Ми з ним давно кохаємся… в поезії та в бубликах,
у вічність через решето ми дивимось. Амінь!
Візьми оте, що з гілочки упало, наче яблуко,
і, мов гранітні спогади, в минувшину закинь.
Фантазію відпущено на всі чотири сторони.
Приписують, дописують і тирять все підряд.
Хто хоче перевірити, чи в сад заходять лірики -
все просто і загуглено: нехай іде у сад.
Давно шукаю сам себе. Я пілігрим, шановані,
Я риюсь і копаюся у власній голові.
А ті поети-лірики з їх римами скаженими
нехай в болоті втопляться або згниють в траві.
В серцях зберемо золото. Запам'ятай, каналія!
Не буду лохотронити. Не забувай, о ні!
Наріжним суперкаменем це двоєдине яблуко
ти підбереш проблемою і подаси мені.
А золото поділимо… Якщо, звичайно, встигнемо
добігти до кладовища загублених ідей.
У шахраїв віднайдеться чудова пропозиція,
що, друже, поза сумнівом на користь нам піде.
Ми потім в сад повернемось, щоб знову з нього вибігти,
якщо не перечепимось роковано об пень.
В саду зелено-свіжому троянди забутонились
і чухає потилицю цілком пристойний день.
Дерева танцюватимуть, і з ними день розважиться:
стрибатимуть до вечора, в саду залишать срач.
Нулі поставлять критики, загострені на віршики,
і їх цілком підтримає досвідчений читач.
03.08.2020
ІІ
Можливо, я це вигадав. Можливо, інше щось було
притягнуто й розмазано по стінці, мов бомжа…
А я дивлюсь і думаю: та звідки ті розумники,
Що нам усім пояснюють кому хто заважав?
Гриби ростуть на дереві… А в роті чом не виросли?
Чи є на світі праведник, дурніший, аніж я?
Звичайно ж, є! Та де його побачити і випити?
А приятель здивовано скривився... Ай-я-я!
І доки ми дивуємось, гриби у рот попадають.
А вишня не здивується, що свиснув в небі рак!
А праведник, підтриманий своїм сусідом- грішником,
люб’язно посміхається, мовляв, усе не так.
А я не встиг подумати – емоції зашкалили! –
навіщо пособачились, щоб потім шкодувать?
А ось сюрприз від осені, що з глузду ще не з’їхала:
розквітли груші, яблуні… На зиму їм начхать
Адмін, розумник топовий, усе мені пояснює,
як через вушко голочки верблюда провести.
А я узяв - і спробував: чорти жартують інколи,
коли святі підвипили, о, Господи, прости!
І що? Хто б міг подумати - провів я цілу череду!
І клопоту ніякого! Без ворожби і чар!
Хтось може й не повірити, а, може, хто й здивується,
можливо, реготатиме – та допоміг хабар.
А ви, мої ілюзії, за чим тепер сумуєте?
Не говоріть, що вражені, тим паче, що брешу!
Я в цім саду кохаюся, я там шукаю істини
і віршики пописую… заради вас пишу.
01.01.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2021
Думку свою
Залиши на папері.
Краще на камені -
Будуть читати,
Наче клинопис
Древніх шумерів!
Ти здивував
Грандіозністю твору
Вік технології,
Дивом лишиться
Для всіх і твоя
Заповзятливість.
Розум застиг.
Як багато утрати!
Хто б міг подумати:
Їхні таблиці
Нанаілюзій
Недосконалі!
Збилися з ніг
Археологи вчені
І недоучені:
Ти – Хамурапі?
Ти - Зевс? Ти Христос?
Може, Прибулець?
Візьмеш граніт,
Візьмеш кремнію плати –
Нащо вигадувать?
Що під руками?
Дейтерій? Уран
З ізотопами?
Предки були
Недосяжні вершини,
Що Богу подібні.
Ти мимоволі
Загадкою був
І залишишся.
26.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Цвіли у райському саду
не лише яблуні та вишні,
бо мав фантазію Всевишній
і шану віддавав труду.
Пилюки не цурався. Біг
щодня на грядку спозаранку,
неначе то – його коханка…
Я б працювати так не зміг!
Та я таке від батька чув:
Адам - вінець його творіння -
мав хист, але не мав терпіння
і неслухняним хлопцем був.
Кохав би Єву молоду!
Так ні - порушив заборону,
відчув на голові корону,
поцупив Яблуко в саду!
Навіщо? Спробуй відгадай…
Жив у безпеці і достатку.
Про все подбав великий Батько…
Так ні - йому ще більше дай!
Я батьку так тоді сказав,
Коли здолав свої вагання:
- Адам обрав шляхи Пізнання...
Бог право вибору надав.
Вже й батько в лету відійшов
(пройшло відтоді літ чимало…),
і хоч хотілося, бувало,
я відповіді не знайшов…
25.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899188
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Земля зійшла не з розуму – з орбіти!
Трощить цунамі дерево і камінь!
А люди? Ми, немов маленькі діти,
Безпомічно розводимо руками.
Розгублені щасливі оптимісти
Очицями закліпали, бо лячно.
Їх сподівання вже шматує дійсність…
І, взагалі, природа необачна!
А точка неповернення з-за рогу
Вискакує, мов чорт із табакерки…
Хіба ж ми винні? Йшли із часом в ногу
І сподівались лише на цукерку!
Філософ узагальнив домінанти
І рішення прийняв безпомилкове…
Та чомусь відвертається Оранта
І Вій бере своє останнє слово…
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Світ призвичаївся до крові.
В набат давно ніхто не б’є.
Летять казки під хвіст котові,
А кіт в кутку курча жує.
Дивлюся в очі, мов у зорі.
Дитячі слухаю вуста,
Бо ними істина говорить
Самого Господа Христа!
Я щось наплутав? Чи накоїв?
Не розумію, в чім біда.
Світ призвичаївся до крові,
І ллється кров, немов вода!
Не хочу бути я пророком,
Не хочу накликать біду.
Біда сама широким кроком
Іде по нашому сліду.
Звучать в душі мінорні ноти
Моїх розбуджених надій...
Дивіться в очі – я не проти…
Та чи потрібен дозвіл мій?!.
23.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2020
ПІСНЯ ПРО ВАС
Звук приглушений крил
Долітає нізвідки і наче,
Рідна пісня звучить,
Мов би рима незвична... Але…
Все здається мені,
Він тепер неодмінно заплаче,
Мов налякана пара
Заморського краю лелек!
Все не так, як колись,
Хоч і фарби зостались незмінні.
Чорне масло ріллі
Розквітає жоржинами мін.
В небі згублений клин
Не здається мені напівтінню,
Що живою водою
Спадає на мертвий полин.
Я сумую за тим,
Хто вже мав би давно повернутись
Та залишив мене
Стерегти над дорогою час.
Може, краще б не я?
Що без мене не зможе відбутись?
Цей мотив не про мене -
Скоріше це пісня про вас…
19.12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
I
Я й не знаю, як то сталось:
Сон мені наснився:
Ніби в тридев’ятім царстві
Якось опинився.
І узяв мене Горинич
На роботу кляту:
« Будеш в мене, Михайлович,
Зорі рахувати!
Складатимеш гороскопи
Для електорату
І прогнози на вибори
За пристойну плату!»
Відмовити Гориничу?
Я ж не прагну смерті!
Тому зорі я рахую
Щоночі уперто!
Паперами обіклався,
Циркулі надибав…
Стала схожа на казна що
Змієва садиба!
А Горинич виконує
Мої забаганки…
Вийшло дуже наукове
ДЕЩО до світанку!
Тож мені діватись ніде,
Не зарадять сльози…
Тож складаю потихеньку
Всілякі прогнози!
Щоб на тім набити руку
І не мати втрати
Я тренуюсь, як годиться,
На електораті!
II
Овен – це баран, щоб знали –
Може пити бренді,
Бо сьогодні твердолобі,
Як то кажуть, в тренді.
Їх не стригтимуть наразі,
Тому слід відмітить,
Що глобальне потепління
Їм не дуже «світить».
У тельців своя запарка,
Інструменти власні.
Мають бути пунктуальні –
Скрізь встигати вчасно.
Звідки прийдуть успіх, гроші
І, можливо , слава.
Їм того не варто знати –
Не теляча справа!
Неспокійним Близнючатам
Зорі пророкують:
Хто вперед не піде зараз –
Той назад крокує.
Їм потрібно лиш восени
Рахувать курчаток …
Та до цього хай малята
Доживуть спочатку!
В Раків, котрих зловлять хлопці,
Така перспектива:
Зварить кухар в ресторані,
І подасть до пива.
Інші житимуть щасливо
В будь-яку погоду,
Це, якщо не виллють шламу*,
В річку із заводу!
Леви знають: розпочати
Полювання вдало –
Це вже половини справи,
Наче не бувало!
Щур кататись полюбляє
На шалених «гірках».
То можливі варіанти:
Чи бублик, чи дірка!
Дівам досить дівувати –
Слід іти до шлюбу!
Не чекайте гороскопів,
Моїх чи Ютубу…
Я ж не сам оте придумав
За чаркою з горя:
Любітеся, кохайтеся –
Так розклались зорі!
Терезам у цьому році –
Не буду лукавить! -
Слід подвоїти увагу,
До кожної справи!
Бо навколо аферистів
Розвелося, Боже!..
Гаву зловите, пробачте,
Й щур не допоможе!
Скорпіонам зорі радять
Не жалить сусідів,
То, можливо, вас запросять
Якось до обіду.
Будьте, друзі, сміливіші,
Вірте в неможливе –
Вам присняться добрі гроші
І життя щасливе!
Для Стрільців ми розробили
Гороскоп окремий.
Звісно, зброя, що стріляє,
Там важлива тема.
Ваші справи комерційні
Підуть швидко вгору
При одній умові: в звітах
Будете прозорі!
Козерогам раджу бути
Іскрою натхнення!
Хай, дівчатка, ті, що музи,
Приходять до мене.
Що напишемо, я зараз
Точно ще не знаю…
Лише хай рогасті хлопці
Поетес шукають!
Водоліям я б не радив
Розливати воду:
Це впливає негативно
На прогноз погоди.
Потім знов, пляшки порожні
Розкидають люди…
Тож товчіть ту воду в ступі –
Клопоту не буде.
«Досвід – це найкращий вчитель,
Та платня велика !» -
Це потрібно Водоліям
Пам’ятать довіку.
Щоб багато заробляли
І жили небідно,
Ви працюйте, як скажені –
А там буде видно…
Рибам, щоб не сталось лиха,
Всі рекомендують:
Хай купують акваріум -
Бабок не шкодують.
Хай людей собі заводять,
Люблячих природу,
Ті подбають і про їжу,
І про чисту воду!
III
Похвалив мене Горинич
За мою роботу:
« А тепер прогнозь для мене,
Старий ідіоте!
Я на вибори подамся!
Хочу перемоги!
Хочу Потроху і Гульці,
Наставити роги!»
Захотілось відмовити:
« Господи, для чого
Зайвий клопіт на голови,
На дупу і ноги!»
« Шо, злякався? - запитує
В мене триголовий –
Стережися набрехати –
З’їм, як ту корову!»
Від такої перспективи –
Зрозумійте, друзі!.. –
B мене навіть зашкварчало
В голові та в пузі!..
А до Нього: « Зорі бачать
Твою перемогу!
Та, одначе, Я не раджу
Вирушать в дорогу!»
«Ти казав мені про клопіт», -
Змій перебиває…
Й кожне слово, наче цвяха
В серце забиває:
«Раз уже віщують зорі
Хороші розклади,
Хочу мати в цій країні
Абсолютну владу!»
«Отакої! – подумалось –
Встряг по самі вуха!
Краще б спати не лягав я,
То б дурниць не слухав!»
IV
Довелося прибрехати,
Не моргнувши оком,
І «косити» під провидця
Або - під пророка.
І кажу Йому я твердо,
Начебто астролог:
« Не блукай у темнім лісі,
He ходи по колу!
Всім Плутон заплута карти,
Зіпсує розклади.
Ти ж запитуй: «Що робили,
Як були при владі?»
О!.. Венера, діва блудна,
Переспить з тобою...
Марс до тебе пригорнеться…
Не на полі бою…
Ось Юпітер - цар планетний -
Завдає роботи:
Астероїди ковтає,
Як і ти – голоту!
Він до тебе ще прихильний,
Як пиво до діжки.
Але, бач, Сатурн виходить
І плете інтрижки…
Всі планети скоро вийдуть
На свої паради.
Звідси чітко випливають
Ось які поради:
Ти на них, на конкурентів,
Не звертай уваги.
Скажеш: « Зробимо їх разом,
Наче для розваги!»
Будь скоріше таємничим,
Ніж відверто щирим.
Загадковість спонукає
У майбутнє вірить!»
Ти мої, оці прогнози,
Якось здай до друку,
Обіцяй швидкі посадки
Нечистих на руку…
А усіх, хто на Майдані
Глумився над людом.
Обіцяй садить негайно…
А там якось буде…
Не здаси, мовляв, ніколи
Ні честі, ні слави.
Буде армія потужна
У твоїй державі!
Обіцяй – народ це любить! -
Співчуття у горі,
Що в казну повернеш точно
Мільярди з офшорів…
Недоторканість скасуєш,
Бо усіх дістала!
Обіцяй, що буде вдосталь
І хліба, і сала!
Що у Раді про імпічмент
Приймемо закони…
І, взагалі, скажи буду
Мудрішим Патона!..»
Я молов іще чимало
Про важливі вчинки,
Але враз усе пропало –
Розбудила жінка!
Я тепер радію, друзі,
Не ллю грішні сльози,
Що мене не посадили
За мої прогнози.
Я на Бібліїї поклявся,
Людоньки хороші,
Гороскопів не складати
Ні за які гроші!
2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020
Пишу-пишу, та, видно, все дарма!..
Летять в корзину вірші і поеми,
неначе гуси в ирій! Зокрема,
то слів забракне, то відсутні теми…
Смітник зростає в мене на очах,
банкрутство, наче папороть, буяє.
Є відчуття: зірвало в мене дах -
і понесло аж ген до виднокраю!
А я, коли ще молоденьким був,
на смітниках умів зростить кохання…
Наразі, технологію забув…
або ще гірше: кінь покинув стайню…
А я, коли ще вус чорнявий мав,
солодкі мрії клав у чашу кави
і поглядом спіднички піднімав
так легко, наче біс очима правив.
А зараз що? Пишу, мов хто завів…
Нема тепер у мене відпочинку.
Давно б уже чи ґиґнув, чи завив…
якби до мене не чіплялась жінка!
10- 13.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888694
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020
Лист у минуле
До В.К.
Не я пишу – Господь перо веде.
Твоє ім’я виписує щоразу.
Ти загубилась десь поміж людей,
Залишивши лиш цю фатальну фразу:
«Не я пишу – Господь перо веде...»
Чи ж вистачить на сповідь сил у мене?
Чи, як бувало, слабкість украде
Плоди страждань, примножені натхненням?
Натхнення? Так. Воно у тебе є,
Рядками в книзі встало гонористо.
Про Юду пишеш, серденько моє,
Так вправно, як про батька-тракториста.
Ти не лишаєш вибору мені,
На совість ношу виклавши, мов скелю,
Отож пишу й кричу тобі: «О, ні!
Писати це – завдання не з веселих!»
Та хрест несу без зайвих нарікань,
Як розумію сам, як люди вчили,
І навіть часу здиблена ріка
Спинити рух вперед не має сили.
…А він спинив. А хто його просив
Збирати дух і волю воєдино,
Щоб поцілунок став на всі часи
Ганьбою людству й вироком для Сина!?.
Сказав: «Подумай, Бог мені суддя
Та ще Учитель...Ти ж не маєш хисту...»
Я не суджу, але б віддав життя,
Щоб на хвилину стати Сценаристом!
Так, наче Зодчий, в душу увійти,
Сказати владно: « Годі поспішати!..»
А, може, ще які слова знайти,
Щоб Юді сил і мудрості додати.
Щоб зупинився він, не поспішав,
Щоб сумніви чужу скували волю,
Щоб ще не заплямована душа
Змогла собі обрати іншу долю.
І щоб сміливий, заповзятий план
Змінив акценти, дати і деталі,
Щоб головний процесу Фігурант
У вечір той був якомога далі...
Змінити дати – задум непростий.
Це значить - нові виміри і цілі.
Й сьогодні я не мав би хрест нести
Й листа б цього не шкрябав неуміло.
Змінити дату – заперечить Час.
Змінити дату – оновити Думку.
Тож він один вирішував за нас
І поспішав з тим клятим поцілунком!
А потім втік від тяжкості гріха,
Ганьби не змивши ні з душі, ні з тіла...
Тому моя сльоза не висиха,
Й судили люди Юду, як уміли...
А ти дотепна, що не говори,
І навіть в зраді бачиш вищу волю!
Сценарій - був! Отець його створив!
Але ніхто не призначав на ролі!..
І ти, і я, і всі, хто був до нас,
Будуючи основи світлі Храму,
Разом з Творцем ми змінюємо час...
І право вибору лишається за нами!
Обрала ти вінець захисника
Зрадливого, розгубленого Юди
Не випадково... Думка обпіка,
Що зрадиш ти і не побачать люди...
Господь простив, відчувши каяття,
Впустив Його у Батьківську оселю...
А свідчення - прихід із небуття
Загублених у часі євангелій
Від Юди... Так. Господь його простив.
Я дива в тім ніякого не бачу.
Ось ти – так справді диво серед див!
Мені за тебе боляче і лячно...
Що ти простила – тут нема гріха,
А лише мудрість Господа і воля...
Невже тебе на вірші надиха
Не співчуття до Юдиного болю?..
То ж Хто твоїм пером тепер веде,
Щоб дарувати нам новітню думку?
Хто хоче повернути у Едем
Не цноту, а зрадливість поцілунку?
Це хто тобі нашіптує слова
Й дарує рим отруту нездоланну?..
У тебе, безперечно, є права
Та є й відповідальність, люба Ганно?
На тім – бувай! І не тримай вийде.
Як зажди твій... Та де там образ.
На світі цім і так чимало кривди.
Над кожним словом поміркуй не раз –
І будеш бачить, що із того
, вже не твій...
Тепер я іншій ближчий і жаданий...
Не забувай. Хай в пам’яті твоїй
Лишиться місце і для мене, Ганно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.09.2020
Наснився сон мені. Читали вірші люди.
Овації гучні, здригалася земля.
До мене підійшли: « А ти наступним будеш.
Всі хочуть, щоб читав ти вірш про «Короля!»
«Я ще не написав!..» - шмальнуло, наче зрада.
Я ще не написав - вже вимагають вірш!
Отак і Королю наказує громада:
«Ми піддані Твої! Давай, давай, скоріш!»
Ми бачимо Його блискучого, на троні.
Корону й ту не Сам ВІН поправля – слуга.
Васали при дворі і вірна охорона,
І правити ЙОМУ Господь допомага.
ВІН сумнівів своїх виказувать не сміє.
Якщо бринить сльоза, то не на людях. Ні!
ВІН - міцності взірець, синонім слову ДІЯ,
До нього бідняку, як до зірок мені!
Бо я – всього лиш я: ні почестей, ні служок,
Та й вірш мого життя не бачив читача.
І муза не завжди зі мною щиро дружить -
Примхливий норов свій виказує дівча.
Бо я - всього лиш я: люблю солодке «Браво!»
А пОперек якщо, тоді – карась чи троль…
На подіум іду, а з Неба пада слава!
А в партері кричать: « Король! Віват! Король!»
08.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888172
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020
Джерела,
начала,
витоки -
конструктор мого Творця.
Нарешті упала викриком
краплина поту з лиця.
Невдячну справу завершено.
Рукою обтер чоло.
Все. Будуть летіти першими,
Хто ще не втратив крило.
Як завжди, утаємничені
Езотеричні байки…
Зайвих тепер не кличемо -
Ніхто не подасть руки.
Даремно сонця котитимуть!
Тепер уже не вгодить
оку давно неситому
спустошена мною мить.
05.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2020
То не кіт муркотить –
говорять:
божевілля підкралось…
А мені здалося:
млин запрацював.
Це – варіант!
І схоже, що правдивий!
А у вас є своя думка?..
Мірошник-час –
хлопець крутий,
але відлюдькуватий,
минуле, сьогодення, майбутнє –
все в один мішок, мішма
насипав,
вервечкою зав’язав
і -
подалі від гріха.
А миша тут-як-тут.
Мішок дірявий -
хто винен?
Що, всі?
Та ні!
Придивились – миша!
Он воно як!
А де кіт?
Поруч з мішком
стоять мої капці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820830
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 10.01.2019
Не сумуй, не журись, що розлуки зненацька приходять,
Несподіваний смуток бурштином впаде на чоло.
Дочекайся весни і почуєш: співає природа.
І відчуєш: від серця нарешті тобі відлягло.
Хай лютує зима над твоїми й моїми думками,
Хай чаклує весна над небаченим сяйвом очей -
Смуток буде мостом між близькими й далекими нами,
Смуток буде вогнем, що тебе і мене обпече.
Упаде забуття на дороги й стежини роками,
І збунтований нерв по струні пробіжить негліже -
Лише смуток прозорий лишиться на варті між нами,
Лише смуток мене і тебе від журби збереже.
Я прошу: не сумуй – та не чую я власного крику.
Я благаю тебе: не журись, Бога ради, тепер.
Ти залишишся піснею в серці моєму довіку,
Мов прихований слід, що до слушного часу завмер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820668
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019
І ніч стоїть сувора і бліда,
І чорний лебідь якось прилітає.
З’являється нізвідки, мов біда,
До хати, що була сьогодні скраю.
А хтось подумав: «Бач, не вбереглись!»
А хтось зітхає: «Вибачте, не знали…».
До хитрих нас прийшов хитріший лис,
І поділив по-братськи наше сало.
Прокинувся? Проблимався? Стривай!
Затихнуть в серці вогняні вулкани!
Весна прийде – засяє небокрай,
І чорний лебідь поспіхом розтане…
І все, що ти очікував, прийде
Дощем чи снігом, може, сонцепадом…
Сприймай усе, що з долею гряде –
Велику дружбу і підступну зраду…
Піщинку кожну всесвітом побач!
Пташину кожну - вісницею раю!
А захотілось плакати – заплач,
Тоді твоя не буде хата скраю!
І ніч стоїть сувора і бліда,
Хоч чорний лебідь оминув оселю,
Постіль сьогодні стелить не біда –
Тепло надії нам сьогодні стелить!
04.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820400
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019
Це вже кожному відомо:
Будем жити по-новому!
У безвізовім режимі
Уікенд зустрінеш в Римі,
І начхать, що голожопий -
Головне, що ти - в Європі!
Пити можеш в в Братіславі
Найсмачнішу в світі каву,
У Мілані з’їсти піццу,
У Парижі розговіться,
У країні гордих басків
Не футбол побачить – казку!
Відень – опера відома…
І надвечір будеш вдома.
А тоді, душа широка,
Хрін сосатимеш два роки.
Та не варто сумувати –
Буде що тобі згадати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755353
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2017
Над таїнством народження душі
Працює Бог! І трішки ми, поети….
То, певно, не відкрию я секрету,
Що кожен з нас по-своєму грішив...
Працює Бог над таїнством душі,
А глину ми вимішуєм для нього.
І скаже Хтось: « Пробачте, не смішіть!
Ви не рівня ні Скульптору, ні Богу!
Хто Скульптор, Бог? Відчуйте пафос слів
І осягніть дистанцію шалену!..»
Я осягнув – і справа ця для мене,
Бо так Господь сьогодні захотів!
Комизяться надуті мудаки:
Вони, звичайно, знають все до суті…
Я не такий? Звичайно, не такий,
Але і в мене щоки є надуті...
І тут уже без сміху і гріха!
Є лише піт, є лише творчі муки…
І не мені судити – є онуки! -
І це мене найбільше надиха!
І надиха такий ланцюг подій,
Що Бог, мене в співатори узявши,
Накаже просто: « Хлопче, завжди дій!
Дій так, щоб Я відчув підтримку завше!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755139
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2017
Що не кажи: парканчик радикальний!
Я навіть вил не бачу у дворі!
Чи ти боїшся, що побачу спальню,
В якій «сосну» дарує дітворі?
" Усім сосну!" - то фейк від папараці,
Що на свята різдвяні не пили...
Якщо спіймаю, надаю по сраці,
Шоб на людину бруду не лили.
Але тепер, коли ти трампонувся
І вороги ковтнули язики,
Будуй сміливо, друже, не лінуйся,
І радикально! Так, щоб навіки!
Щоб не зайшли НАБУ, прокуратура,
Й Біс не привів якогось гавнюка...
Будуй, Олеже, радикальні мури,
Щоб слина потекла в Яценюка!
Щоб Гройсман взяв-таки до рук лопату,
Й пішов на будівництво, наче в бій!
Будуй спокійно: все одно заплатить
Зарплату в Раді щедрий Парубій...
Тепер тебе кацапи не заскочать!
І Юлька, їх агент, не прошмигне!
Хіба Обама кут якийсь підмоче
Чи Путін-цар від заздрощів ригне!
Та що мені найбільше до вподоби,
Так це твій бас, що, мов гармата, б’є :
Паскуди, гниди, свині і нероби,
Не заглядайте в хатку – це моє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713769
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 22.01.2017
Щось не так. Зрозуміти не можу:
Звідки вітру зловісний порив…
Не по-божому діється, Боже,
В тому світі, що Ти сотворив.
Наче пісня, просякнута кров’ю,
Наче скалки розбитих дзеркал,
День, що бути повинен любов’ю,
Нам являє звіриний оскал.
Підкрадається злодієм вечір
До струмка, де конвалій гарем,
Щоб раптово упасти на плечі
Непідйомним думок тягарем.
І хова у подолі свинцевім
Хмар, що випили воду морів,
На догоду маразму-ченцеві
Благодать надвечірню зорі.
Щоб її не напився сьогодні
На кривавім Твоїм полотні
Той, хто світ врятував від безодні -
Побратим, невідомий мені.
Де своєю останньою кров’ю,
Перемелений «Градом» стократ,
На бляшанці напише з любов’ю»
« Я - ненавиджу!..» юний солдат.
Де ніяк вгамуватись не може
Зойк душі на розбитій стіні…
Не по-божому діється, Боже,
На новому твоїм полотні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700021
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2016
Ось до раю відкрилися двері,
Заспівали веселі птахи…
А у мене встають на папері
В домовини забиті цвяхи…
Розливається сум по палітрі –
Інших фарб не лишила війна...-
Голу душу, обпалену вітром,
Кожен постріл безжально вийма.
Чи замовкнуть колись канонади?
Чи озвуться колись солов’ї?
Я прийму за чистісіньку правду
Незвичайні здогадки свої…
Соломинку хапаю руками,
Наче шанси у долі краду…
А цвяхи, що у віршах рядами,
Краще хай на будинки ідуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2016
Валі Савелюк
Німа симфонія, а все-таки звучить,
і ліра на бандуру більше схожа.
Я про одне прохаю: не мовчи,
бо тиша і підступна, і ворожа...
Уранці вимикають ліхтарі,
складають віртуози партитуру...
А пломінці ранкової зорі
нагадують все більше увертюру.
А Еврідіка в чорному вбранні,
з трояндою надії біля серця,
все більш вдову нагадує мені
сумним звучанням невідомих терцій.
Коса шовкова, змокла в сивині,
до ранку побіліла і прив’яла,
хоч та, німа, симфонія мені,
здається, інші фарби обіцяла.
Зірки і ті поблідли водночас,
коли таки останні вщухли звуки...
Я зрозумів: симфонія про нас -
і з серця покотилась каменюка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2016
Музика Юрія Галка
Кружляє лист в передчутті біди
І день згоряє в полум'ї розлуки.
Просила ти, щоб я прийшов туди,
Де клен до неба простягає руки.
А бій гримить запеклий і мені
Здається може стати він останнім.
Я відчуваю, що на цій війні
Загубиться ще не одне кохання.
Приспів: Недолюблену, недокохану,
Синім вітром ще не полохну
Я знайшов тебе на краю землі,
Де кохалися журавлі.
Де наше небо вічно молоде,
Туман покровом накриває річку,
Зоря ранкова свататись прийде
В намисті жовтім і блакитній стрічці.
Кружляє лист в передчутті біди.
Осиротілі клени холодніють.
Залишусь я навіки молодим,
Якщо прийти сьогодні не зумію.
Приспів: Недолюблену, недокохану,
Синім вітром ще не полохані
Я знайшов тебе на краю землі,
Де кохалися журавлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016
«…І добігти – із темряви в темряву.»
Володимир Шовкошитний. Путь
Так! Із темряви – в темряву наш забіг
З небуття – в небуття… Й на герць…
Але я зрозуміти б себе не зміг,
Вам говорячи: це кінець.
Нам не знищити тьму і зло, як таке,
Як не знищити світла дух.
Біполярність – насправді той турнікет,
Крізь який і проходить рух!
Це і буде мені життя майстерклас,
І найвищий сенс і мета…
Там спинитися має кожен із нас,
Хто добіг й тепер відліта!
Щоб торкнутись до неба, хоча би раз,
Не лишивши на світлі плям,
Я навшпиньки зіпнусь й дістану якраз,
Що від Бога належить нам.
Зрозуміла мені суєта суєт:
Попоїсти, напитись та…
Я не лише людина – я і поет...
І Господь у мене спита!
Чи з’єднаються, врешті форма і зміст
Чи розкриється долі суть!
Я сьогодні – в майбутнє онуків міст,
По якому вони ідуть!
05.12.2013
ь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2016
«Маски сорваны, верить некому!»
Анастасія Дмитрук
Маски, себто личини, зірвано,
Віра встала не в тім краю…
Світ у житі стоїть над прірвою,
Над якою і я стою!
За відсутністю інформації
Побрехеньки беру до рук…
Це, звичайно, - спецоперація
Вашингтонського ЦеРеУ.
Це ж ВОНО нас навчило розуму!
Нам самим не дійти!.. Ні-ні!..
Заплатили усім і кожному –
Не дісталося лиш мені!
А якщо без зайвого галасу,
І відверто, як на духу:
Ми давним-давно розібралися,
Як говориться, ху із ху!
Не лелеки у небі синьому –
Знахабнілих круків орда!
Без личин відтворились свинями
Хто Вкарїну, мов крам, продав!
Щур своє, щурине, отримує!
У щурів майдани ще ті!
Лише я залишаюсь з римою
Та бідою на самоті!
І героїв в рази побільшало!
Йдуть на небо вони за нас!
Певно, мало падлюк ми вішали!
Надолужимо – прийде час!
А попи московитські стеляться
За любов і за мир! Ти ба!
Тільки чорт ніяк не розтелиться –
І під рясою в них стриба!
Маски, себто личини, зірвано!
Віра встала у повний зріст!
Ну не хочуть щури по-мирному!
Щож, - прищучим щуриний хвіст!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681222
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016
«Слышать больно.
Думать больно.
В этот день и в этот час
я -
не верующий в Бога -
помощи прошу у вас.»
Р. Рождественский « Помогите мне, стихи!»
Пече, болить – нема анестезії!
Ще мить одна – й надірветься струна!
Та я скоритись відчаю не смію,
Хоча життя – війна, війна, війна…
Тож і молюсь! Я вірую у Бога!
Та все ж прошу, поезіє, прийди!
Мені твоя потрібна допомога!
Я – твій боржник і бранець назавжди!
Я б розірався вибухом у вірші,
Аби себе хоч трішки зрозуміть.
Не відаю: з тобою краще, гірше,
Але прийди – і зупинись на мить!
Я обніму, візьму на руки всесвіт,
Плече підставлю кожному бомжу,
Якщо мене спитаєш тихо: « Де ти?»
І скажеш: «Я тобі допоможу!»
Тече вода, (жива вода, я знаю),
Спада на землю ніжністю долонь...
Горить душа від краю і до краю –
І лише ти погасиш той вогонь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2016
Глава XVI
ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП
АБО НАРОДЖЕННЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ
І сталося так, як просили в молитві:
Пірати наважились вийти на битву.
І люта була яничарська навали,
«Тітушок», призначенців, військо послали…
Та з військом не вийшло, бо так готувалось.
Що їхні машини поперевертались…
«Тітушки», призначенці дружно втікали…
Та й нашої крові пролито чимало…
Бо снайперська рота тупа і безжальна
У натовп беззбройний стріляла кинджально...
Їх чорні мундири, такі ж як і душі,
Тримати у пам’яті зболеній мушу,
І жити я мушу, щоб тих яничарів
Не помста дістала – заслужена кара!
Щоб той, хто віддав людожерські накази
Потрапив за грати негайно! Відразу!
Щоб встало в поемах, в баладах воскресло
Правдиве сказання про сотню небесну!
Про стійкість , про мужню жертовність героїв,
Про кожну миттєвість запеклого бою!
Бо тут починається наша дорога -
Дороги в майбутне, до Світла, до Бога!
Дорога, в якої, я це відчуваю,
Є лише початок, а краю - немає
Глава XVII
ТУТ КІГТІ РВУТЬ
Де зуби вирвать? Це не та адреса!
Тут кігті рвуть! Сашок, допоможи!
Сідлай-но, синку, наші «Мерседеси»!
Алюр хрестом! Господь, допоможи!
Агов, Сашок! Ти синку не барися!
Час кігті рвать, та зволікаєш ти!
В столиці лютий натовп розходися!..
Які там шмотки – дупу б зберегти!
Та не чіпай музейної зарази!
Вона в дорозі - лишні тягарі
Грузи хутчій доляри у КАМази
Хай інше все чекає до пори.
Я – президент в законі, а не щось там!
Я просто так ніколи не піду!
Начхать мені на ваш палкий супротив –
З собою я ординців приведу..
Чи й не біда – відхоплять пів країни!-
Мені й свого улусу вистача
Хуйло дарує шубу соболину,
Вважайте, бля, що з царського плеча!
Присядьмо, синку – нелегка дорога…
Не вірилось, що стану втікачем///
Хотілось стати бличе, біля Бога,
А став, бля, падлом серед цих нікчем…
А ти казав: « Ваще все буде наше!
Заводи всі, угіддя і земля…»
Ми гірко помилились, любий Сашо,
Хохли не ті, за кого мали, бля…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
У п’яного думки завжди одні:
Дістати б де горілки, самогону.
В тверезого їх - безліч! І вони
Шкідливі вам і вашому Закону!
Тверезий дума: «Вік пропрацював!
А маю що?» - і риється, шукає…
Що президент, що уряд обіцяв –
У кожного окремо запитає!
А то ще й інші виникнуть думки:
Що ви – паскуди, злодії і свині,
Що вас, таких розумних та бридких,
Топити треба, вішать на вербині…
То я, як вип’ю, думаю про те:
Якщо ви й справді там не дурнуваті,
Щоб жити так, як зараз живете,
Горілку б мали дарма роздавати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
Дрібниць немає. Є здрібнілі люди...
А в панорамі значиме усе –
Й камінчик той, що в горах лаву збудить,
І джміль, що лаву сонця принесе.
Я сам не знаю, прилетіло звідки,
Але, коли приходжу я сюди,
На озеро, без лебедя й лебідки -
Я сам, немов пустеля без води…
Прибрав-додав, знайшов-утратив… буде
І вісь земна , й орбіта у імлі…
Але не факт, що завжди будуть люди,
Якщо усі здрібніють, на землі…
Все, до деталей, значиме, вагоме
Й суттєве, що б і хто не говорив -
І гуркіт серця й водоспаду гомін,
І тиша надвечірньої пори…
На полотні, що людство зараз пише,
Добро і зло сплатили данину…
А ти на нім який мазок залишиш?..
А я який?.. Ніяк не осягну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
«Цей світ живий витворював не бог,
А чоловік з Адамової глини…»
Іван Драч. УКРАЇНСЬКІ КОНІ НАД Парижем
Здається, є підстави сперечатись,
Та от біда, про те не віда кіт,
Що ніжиться на сонечк, у й курчатко,
Що виклюнулось в наш яскравий світ.
В той самий світ, що виліпили люди,
Чи сотворив для тих людей Творець.
Підстави є. Та я таки не буду
Шукати суперечок. Хай їм грець!
Я теж, як кіт, на сонечку поніжусь,
Я буду безтурботним, мов курча,
Я горобцем схоплю ранкову свіжість,
Я піснею прикинусь для дівчат,
Щоб цілували їх вуста медові
Душі моєї щедрої слова…
Нехай позаздрять хлопці гонорові,
Яких я гарних, ніжних цілував!
Нехай в Парижі заздрять на Монмартрі,
Що степом був, копита відчував,
Що був сльозою на щоці у Катрі,
Що п’ятами від хати не кивав;
Що зрозумів: сам стугоню у скронях,
Коли в мені проснеться цілий світ;
Що відчував: це в українських коней
Я вітром вилітав із-під копит;
Що був я скрізь, де крутять буревії,
Тим деревцем, що гнеться до землі;
Що світлом був і дарував надію,
Яку згубили люди у імлі…
Що брав до рук шматки твердої глини
Й ліпив із неї свій маленький світ,
В якому п’ють гіркі меди полину
І музика летить із-під копит.
А я позаздрю коням над Парижем,
Бо їх торкалась майстрова рука,
Позаздрю сонцю, адже коней ніжить,
І віжки лише на ніч відпуска.
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638809
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
У грудях серце шаленіє, скаче.
В моїй душі – відвертість і прорив.
Сльоза тече, та я давно не плачу:
Я просто той пісок в очах промив…
Смішний старий. Покаятися хочу.
А тут з-за рогу диркнув автомат:
У мене цілить русявенький хлопчик,
Якого міг водить в дитячий сад…
Не той? Гаразд! Та все одно – халепа
Він теж, напевно, син і чийсь онук…
О, як би смачно розтрощив щелЕпу
Тому, хто зброю дав йому до рук!
Як він мені – йому я також ворог.
Невідворотні куля і багнет.
І та пітьма – незримий пекла морок,
І мерехтливе світло - інтернет.
Закачуй файли – ланцюгові кільця.
Думки, як міни, ставляй на шляху.
На цій землі романтики – тубільці,
Або, як ми, - лелеки на даху.
Обмеження, відносність і умови,
І кут глухий – насправді цілий світ.
Його мовчання – більше, ніж промова.
Моє мовчання – теж не заповіт.
А він хмільний, веселий, безтурботний
На мене звів приціл своїх очей.
Його убить – і я тепер не проти…
Чиє життя у кулі потече?..
Редакцыя 18.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
«Кружляє лист в передчутті біди.»
Василь Стус. « Осліпле листя відчувало яр»
Кружляє лист в передчутті біди
над маревом сліпим краси земної,
а в мене, мабуть, справді параноя:
біжу за ним, як бігав молодим…
Верба плакуча воду догляда,
немов дитя дбайлива породілля,
в бистрінь вмочає невгамовне гілля
й мене, немов востаннє, сповіда…
Я їй скажу, про що не говорив
Уже давно, а, може, ще ніколи,
І побіжу, здивований, по колу,
Де сонце зустрічають явори…
Лежать в зажурі золото, топаз,
багрянець днів, припалених морозом…
Я не боюся, що проллються сльози...
Але ж не виставляти напоказ?
А листя сліпло від стрімких пожеж,
спадаючи на землю соковиту,
і нехтувало гордо шляхом битим,
збираючись в підніжжі голих веж…
Воно давно в передчутті біди,
в останню путь збиралося потроху,
задумуючи потаємні строфи
для наших віршів суєтно-блідих…
03.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2016
Де біль відчуєш - там шукай мене,
І рук тепло до тебе тихо прийде,
Й, цілком можливо, якось обмине
Твій дім, неждана гостя, підла кривда.
Хотілося мені поговорить…
Так, ні про що, аби поглянуть в очі,
В ті, що безпечно пропікають мить,
А бачити не вміють чи не хочуть…
Шукай мене – я тут, завжди увесь,
Я на слуху, як добре знана пісня.
Та ти не тут – ти заблукала десь
Й повернешся не зараз, а опісля…
Тоді й замкнеться коло блискавиць,
Проб’ється зойк зухвало і озонно.
І спробують позбутися дурниць
Ще не відкриті вченими закони…
04.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633556
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2016
Я і сам ошелешений квітом акації,
даруватиму кетяги сонця весні,
хай замінять вони застарі декорації
на нові, що з’явились у віщому сні.
Хай запалять, осяють новими пожежами
сіроманську пустелю холодних ночей,
хай утоплять буденність у сяйві безмежному
зачарованих вічністю карих очей.
Роздаватиму щедро, як брав, не вагаючись,
несподіване щастя з твого олтаря,
щоб та віра родилася в дні помираючім,
щоб повстала із ночі ранкова зоря.
Ви чекайте мене до бенкету бджолиного.
Я прийду, весь у росах коханих очей,
і наллю, не вагаючись меду полинного,
і нап’юсь, не шкодуючи, що обпече.
27.-8.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2016
Ось сонце кублиться у сіні.
На списах вже засохлих трав
Зостались пам’ятки проміння,
Що я раніше не зібрав.
Ніхто на світі не почує,
Як упаде тягар з душі,
Бо сіном тиша чимчикує,
А слідом – череди віршів.
Не здогадається байдужий,
А звідки мій первісний щем,
Бо ще на небі ті калюжі,
Що випадуть з рясним дощем.
А я стою біля копички,
Поворухнутися боюсь.
А йшло б ти, сонечко, до річки –
Я тут, на сіні, зостаюсь!
01.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632801
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2016
МОНОЛОГ БАТЬКА
Сідай, посидь! Чи правда є в ногах?
А тут земля благословляє душу,
І прихисток надасть нам добра груша,
Що світом вже давненько сновига.
Казали мама – бачила й царя,
Махновців, що гасали на тачанках,
І німчуру, що пхалася на танках…
Але життя і в неї догоря…
Сідай, посидь! Сьогодні не про те…
Вже вечір взяв коромисло у руки
Й теляті, що в хліву співає-мука
Приніс води відерце золоте.
Вмостилися у гніздах ластівки,
Потомлені польотом в нескінченність.
То й нам стояти, начебто, не чемно,
Або, як в нас говорять, «не з руки».
Он над Дніпром встає Чумацький шлях
Й веде наш погляд втомлений до моря,
Ти з ним не сперечайся – дуже скоро
Він нам зірок накидає на дах!
Бач, входить в річку, як в хорошій грі,
Як входив не одне тисячоліття…
Він, може, тому так яскраво світить,
Що кожен день купається в Дніпрі.
Сідай, посидь!.. Я що сказать хотів ?
От бач, забув!.. Та то не так важливо.
В коліні ломить – скоро буде злива,
Ще б граду нам Господь не накотив…
Ось пригадалось, як і зникло, враз…
Коли мене Господь таки покличе,
Ти груші не рубай, її обличчя
Мені сюди, у двір, - дороговказ.
Й ти б міг сюди надвечір підійти,
Посидіти на дідовім ослоні…
Весь світ у тебе буде на долоні,
А на моїй долоні будеш ти…
І ось сиджу, а батька вже нема…
Мені б сюди ще доньок запросити…
Хай бачать, як працює неба сито
І як те сито груша ще трима…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632400
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2015
Хуго, 21.12.2015 - 15:28
по просьбе.. и на социальные темы...
Мой новый год
вернулся из вчера
И всё...
как у знакомой...
проститутки....
Автоматически... !!!
заучено... !!!
с нуля...
Практически теряя...
эти сутки
Яка різниця - звідки новий рік
приніс до міста свіжі аромати ?
Важливо інше: мудрий чоловік
сміється з того – гумору не втратив!
Дощу чекав? Не варто сумувать,
що за вікном лище понос мигиче...
Ти ж знаєш, як за псевдо заховать
повій знайомих і своє обличчя.
Зриває парасольки вітерець,
і капелюху не надати ради?
Я співчуваю! Тільки хай їм грець,
щоб я іще панам давав поради!
А татка жаль: хороший чоловік
раз костилі болять у нього «крепко»!
Якщо в державі більшає калік –
То у прем’єра десь бракує клепки!
А, може, в нього з клепками – о’кей?
Він нас за дурнів безпробудних має?
Та вибачайте, друзі, як не клей,
а риба з голови все’дно воняє…
Це – аксіома: рибка – з голови…
А от ставочки – це вже Ваша справа.
Почисть його – і цілий рік трави
про негаразди… у чужїй державі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
" Будь-яка величина, помножена на нуль,
в результаті дає нуль. Суперечка мудреця з ідіотом
завжди закінчується суперечкою двох ідіотів. Не
витрачайте свій час на суперечки з нулями"
Альберт Ейнштейн
Я, наче півник молодий:
«Ку-ку-рі-ку!» - і нумо в бій!
Мабуть, зажити хочу слави,
Що я також горбатих справив…
Аж тут учені попросили:
не витрачайте, дядьку, сили
на сварки й іншу єрунду!
Ейнштейн сказав: «Я доведу,
що нуль, на що його не множиш,
нічим у світі стать не зможе!»
І тут не виника дилем:
нуль залишається нулем!
Тож, дядьку, щоб ви не робили,
а вам далеко до могили…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2015
ВІНОК СОНЕТІВ
1
На небі пишуться сонети…
І, мабуть, пишуть їх зірки,
Немов свої автопортрети
По волі Божої руки.
Можливо, в іншому тут справа -
І Бога нічого чіпать…
Їх, може, вигадав Лукавий,
Щоб спокушать жіночу стать.
Де правда? Правда завжди поруч,
Хоч і захована вона,
Як істина – у хміль вина
Чи перетворена на гору…
Чи десь, на відстані руки,
Заплетена в земні вінки…
2
А на землі плетуть вінки
Малі і безтурботні діти,
Дівчата юні… і жінки,
Коли їм нічого робити…
Любов моя вінок плела...
Я достеменно пам’ятаю,
Що загадково в нім жила
Кульбабок жовтокрилих зграя.
І я там був, у тім вінку,
Звабливим запахом соломи,
Або, можливо, тінню втоми…
Кому як більше до смаку...
Але про те сьогодні мова:
Плести вінки таки чудово!
3
І ті вінки несуть поети
У світ, що зорями вродив,
Як голий нерв, як серця трепіт,
Як найдивніше серед див!
І в молитовному екстазі,
Зробивши вибір непростий,
Коханим віддадуть одразу
Усе, що в змозі принести.
Усе, що є у них! Останнє!..
За помах ніжної руки –
Поети теж чоловіки! –
Складають зброю без вагання.
Що ж! І моя настала мить!
Я біля ваших ніг! Прийміть!
4
Красуням юним і струнким,
Жінкам вродливим, зрозуміло,
Наш трунок свіжий і п’янкий
І наше слово неуміле,
І наша честь, і наш запал,
І наша гідність норовиста,
Дзвінкого голосу метал,
Сльоза гірка, гірка і чиста.
Все вам! Без винятку усе!
На сторони чотири світу
Нехай несе потужний вітер
І пристрасть наша хай несе,
Щоб поклонитись їм у ноги
Й піднести, мов дарунок Богу!
№5
І я тремтячою рукою
Пишу любовного листа.
Серед кімнатного покою
Потроху буря нароста.
За слово – слово ! Й зачепилось!
За слово – слово! І штормить!
Не сподіваючись на милість
До битви пристрасно сурмить!
Та буря все-таки втомилась -
І я кохану молоду
У власну гавань заведу,
Неначе яхту яснокрилу…
Та просто це лише в листах...
Реальність - зовсім не проста!..
6
Складаю літери в слова.
Слова шикую у колони.
І щось по тому ожива
Терпке, пекуче і солоне…
А потім кидаюсь у вир
Шукати форми досконалі
Й ховаюсь, загнаний, мов звір,
Не віднайшовши ідеалу.
І б’юсь на зломі протиріч
В тенетах вільного кохання,
Аж доки принесе світання
Те щастя, що послала ніч.
Тож хай дає кохання крила,
Аж доки смерть не розлучила!
7
І оживе на сухостої
Ілюзій папороть густа,
Коли кохана удостоїть
Мого торкнутися листа.
Коли відкриється неждано
Його рядків таємна грань
І покладе Господь кохання
На животворну, ніжну длань
І понесе в світи далекі,
Нам не повідавши тоді,
За що і як нагородив
Нас прохолодою у спеку.
Я зрозумію: неспроста
Буяє папороть густа.
8
Зненацька молода трава
Обійми радісно розкрила,
І сонця промені-дива
Поцілувала неуміло.
І враз розбуджена земля,
Включивши пам'ять генетичну,
У ранок зеленню стріля
Напрочуд ніжно і магічно!
І зрозуміли всі: весна
Ведмежі покида барлоги
Й благословляє нас в дорогу
Жива рука її рясна…
І музи, наче ластів’ята,
Тоді злітаються до хати.
9
Коханню вік – не перешкода!
І той, хто вихопив зорю,
Велику має насолоду –
Про клопіт тут не говорю! –
З пустого лити у порожнє
Ученість не велить моя.
Тому кохатись, знаю, можна,
Як кажуть в нас, від «А» до Я»,
Не зупиняючи годинник,
Що сам Господь завів колись,
Щоб ми у часі відбулись,
Як діамант Його доктрини…
Даремно не втрачайте час –
Господь і той тепер за вас!
10
Амур стріля на всі боки,
І непомітні срібні стріли -
Його хоробрі малюки –
Беззахисне знаходять тіло.
І закриває пелена
Щасливим жертвам світлі очі…
Це – жарт скоріше, ніж війна.
І, зрозуміло, жарт жіночий.
Та знать Амур того не міг,
Пустуючи з чарівним луком,
Коли бичком стрибав і мукав,
І, мов козел, впирався в ріг…
Але ж у тім, звичайно, штука,
Що він не розлучався з луком…
11
І навіть в банці павуки,
На яснім сонечку зігріті,
Не потривожені ніким,
І ті в любові хочуть жити!..
Й науці вже давно відомо,
Бо факти все-таки були,
Що павуки цілком свідомо
Коханим віршики плели…
І навіть муха–цокотуха,
Досвідчена (тож дивно це) -
Потрапила у те сільце,
Вчепивши локшину на вуха…
А що вже говорить про інших…
Що з ними роблять гарні вірші!?
12
З любові мають насолоду
В повітрі сущі й на землі
І ті, хто домом має воду,
Живе під сонцем чи в імлі.
Долають відстані далекі,
І перешкоди на шляху
І холоднечу, й люту спеку,
І волю ворогів лиху.
І все за те, щоб мати пару,
Щоб мати ту солодку мить!..
І смерть не може зупинить
Живих, так само, як Ікара,
Щоб славити, немов Едем,
Кохання велич день за днем.
13
Я ж ладен втратити свободу,
Якою справді дорожу,
Як син козацького народу…
Про менше навіть не кажу.
Про менше хай говорять інші,
Хто має менший хист і дар,
Бо я несу коханню вірші,
Вінок сонетів на вівтар!
Вінок, який я сам плекаю,
Яким моє єство живе,
Хай річкою часу пливе
Ще кілька слів – і відпускаю…
І хай хтось більше принесе!
А я віддав, що мав – усе!
14
За помах ніжної руки,
За вогники очей лукавих
Готові ми, чоловіки,
Позбутись статку, чину, слави…
І позбувалися не раз,
Про те історії відомо,
Й не стер тих жертв холодний час,
Не вбила їх людей свідомість.
Який кого зупинить дар,
Коли без зайвого настрою
Приніс коханню в жертву Трою
ЇЇ великий государ
Без сумнівів і покаяння?!.
Бо сенс життя - таки в коханні!
15
На небі пишуться сонети,
А на землі плетуть вінки,
І ті вінки несуть поети,
Красуням юним і струнким.
А я тремтячою рукою
Складаю літери в слова -
І ожива на сухостої
Зненацька молода трава.
Коханню вік – не перешкода,
Амур стріля на всі боки,
І навіть в банці павуки
З любові мають насолоду.
Я ж ладен втратити свободу
За помах ніжної руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2015
Це новий проект Сергія Редьки.На сторінках цього «альманаху» знайдуть притулок гумористи-пародисти. Сама ідея рекламного бюро виникла під час роботи з поетом Хуго. Тому я йому вдячний і перші сторінки його і безкоштовно.
«уже не интересно умным слыть»
ХУГО
Вважатися розумним – це пусте!
Буть дурником – ось писк «нової» моди:
Не треба думать звідки хрінь росте,
Сиди й чекай потрібної погоди!
Ті імпотенти – мудреці якісь -
Копають щось, довбуть граніт ломами…
Яка нудьга! Тож краще гаркнуть: брись,
І дівку взяти теплими руками.
Тут я і то ласенько замурчав -
Краса яка і Образи величні!
А хто, скажіть мені, гріха не мав?
Цілком святи й і зовсім не язичник!
Отож і є! Коліна поетес
Або палких прихильниць ніжні перса
У мене викликають інтерес
Цілком прозорий і з набором версій…
Як я того раніше не допер?!
Розумним більше бути я не хочу!
Вам особисто, пане режисер,
Я вдячний, що мені розкрили очі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2015
Кружляє лист в передчутті біди,
І день згоряє в полум’ї розлуки.
Просила ти: увечорі прийди.
Туди, де клен до неба тягне руки.
Туди, де небо завжди молоде,
Де зорі тихо падають у річку,
І де світанок ніжний украде
Намисто жовте і блакитну стрічку.
А бій гримить запеклий і мені
Здається, може стати він останнім.
Я відчуваю, що на цій війні
Ще не одне загубиться кохання
Кружляє лист в передчутті біди,
Осиротілі клени холодніють…
Залишусь я навіки молодим,
Якшо прийти сьогодні не зумію….
Приспів:
Недолюблену, недокохану
Синім вітром ще несполохану
Я знайшов тебе на краю землі
Де лишили слід журавлі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2015
[i]Хуго, 19.12.2015 - 01:37
хотя Редька не чеснок...
мне рекламу сделать смог...
и спасибо за сравненье...
это вкусно...
каак варенье!!!
RedkaSM 21.12.0215
Брехати я давно відвик,
тож визнаю, що не часник.
З цим вееликим відкриттям
Я віітаю Вас, дитя!
А на реклламу (й так бува!!!)
У мене – авторські права!
І ще дарую вам гостинно
варення з найсолодшим хріном.*
Те ваарення їм, їй Богу,
Тому і Вам: смааачного!!!
*У всеукраїнському ЛітО ім Петра Ребра
«Весела Січ» моє псевдо, дароване Петром Павловичем, - Солодкий Хрін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630248
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2015
Хтось говорить: можливо
життя написать спочатку.
Певно, були щасливі
і хлопчики, і дівчатка.
Я їм тоді повірив,
бо сам потерпав від щастя
і думав, що чорні діри
перестрибнути вдасться.
Думав: відкрию двері
і нишком шмигну у вчора,
щоб на старім папері
нові малювать узори.
Думалося, гадалось,
може, коли й зустрілося…
Тільки чомусь не сталось
так, як мені хотілося…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015
сатирична поема (оновлена)
Недоберу: чи сон наснився,
Чи, може, з вечора напився,
Але приверзлися чорти
І поміж ними, куме, ти.
Радію, що побачив друга.
Тим паче – справжній козарюга,
Хоч в пекло трясця заведе –
Такий тебе не піведе!
На шиї в тебе, як годиться,
Не хрін собачий, не жар-птиця,
Не цяця із «дальоких мєст»,
А просто православний хрест.
Чуб оселедцем, вуса хвацькі –
Все, за звичАєм, по-козацьки.
Та є дрібничка ось яка:
Не вистачає бунчука…
І хоч бунчук – давно не зброя,
(Хоч довбонеш – ніхто не встоє)
Та роль його тепер зросла:
Він – вірча грамота посла!
Ти ж, куме , мудрість не вособив
І знову дієш сам по сОбі
Імпровізуш, як тоді,
Коли були ще молоді.
Тож я не те щоб здивувався
Але подумав: кум попався,
Тут і злякатися не гріх:
Чорти ж не наші й шинок їх…
Та ще й лукаві окаяні:
Тверезі брешуть, брешуть п’яні…
Не зрозумієш що та як –
Куди не кинеш – скрізь косяк…
Або ще гірше: просто вата,
Щоб, в кого мізки є, - засрати!
На цьому слові вибачай…
Бо так чинить – не наш звичАй:
З ніг на макітру перевернуть,
Говорять грім, хоч лише перднуть,
На чорне – біле й навпаки…
Та ні, чорти – не козаки!
Бувало, викрадуть небогу,
А потім зроблять вигляд строгий:
Як сміла ти, мовляв, до нас
Прийти в такий неслушний час?
За це тобі – потрібна кара
І не якась – тюремні нари!
Хоч лише в тому винна ти,
Що не живеш, як ми, чорти.
Блукав між них один чортяка:
Мав пику вареного рака,
Таку ж краватку, піджачок
Й великий синій ніс-гачок.
Масивні в нього окуляри,
І величчю рогатий марив,
Бо мав один амбітний план:
Вмочити чобіт в океан!
Чому той ніс у нього синій?
Горілку жер, як інші свині,
І всюди пхав цікавий ніс,
Чим публіку смішить до сліз.
Коли ж він з того мав утіху,
Тоді не всім було до сміху...
Та публіка , і немала,
Своїми справами жила:
Хто грав на грошики в картішки,
Хто лущив кедрові горішки,
Хто пресі інтерв’ю давав,
А хто тинявся так, без справ…
Хто пив горіку стаканАми,
Хто хизувався гарним крамом,
Хто танцював, хто падав ниць,
А хто за ріжки брав чортиць…
А ті, що хворі з перепою,
Точили ляси між собою
Про нову зброю, хунту, ньюс,
Про сало, самогон і блюз…
Про те, що викопні етруски
Це - не хохли, а - перші руські,
Про те, що славні їх діди -
Правонаступники Орди,
Константинополя і Риму…
(Тому хохлам не бачить Криму),
Про те, що вже тепер видать:
Хохлячий Київ – їхня мать…
А ще базікали про Канта
І про подробиці пікантні
З життя афінських блудних жриць
І… повертались до чортиць…
А поміж тих чортиць бадьорих
Була і наша Ані Лорак.
Хоч щойно, куме, я збагнув:
Про «нашу» - це вже я загнув…
А ще мені придумать тяжко,
Як ти потрапив в ту компашку,
З якого дива чи біди
Шугнув у хащі лободи?
Бо, хай простять мене бізони,
Там, куме, водяться кобзони…
Це, знаєш,- виродки ще ті,
Хоч і кричать, мовляв, круті.
Там є іще одна тетеря,
Ну той, що трішки мушкетерив,
Такий вусатенький жучок,
Отой боярський мужичок…
Чиїх бояр не знаю, куме.
Про що й повідомляю з сумом…
Тож ти, коли туди забрів,
Про це надряпай кілька слів…
Хоч між чортами є й порядні,
Та ті , не те щоб безпорадні,
А перелякані якісь…
Ти, куме, краще придивись…
Там був іще один чортяка,
Що зовні схожий на коняку,
Та до Кентавра не доріс,
Бо десь його поплутав Біс
І я тобі сказати мушу,
Що він продав Лихому душу
І став, як бачиться мені,
Спеціалістом по брехні.
Як і його колега Чурка,
Що не живе, як інші урки,
В малині чи чагарниках,
Що орендує у Сірка
Відверто безсоромні очі,
Коли по агліцькому строчить
Брехню посолу тих чортів,
Яких ти бачити хотів.
А, може в тебе інші справи?
Зізнайся , братику лукавий!
Мовчу, як риба! Навіть більш…
Хіба що розпатяка вірш…
Це, куме, справді не годиться,
Якщо замішана спідниця…
Невже, пробач мені, ослу,
В цій справі випливе Алсу!?
Так, за спіднчикою такою
Зітхали й не такі герої…
Та ця спідниця не для нас…
Вже вік не той, і, звісно, час…
І, взагалі, за свідка небо,
Ця дівка, куме, не для тебе,
Бо знає й дідова коза:
Одержиш, куме, гарбуза.
І тут осяяло: та досить,
Це кум під ряженого косить!
Як у вертепі: чорт, козак…
І кілька п’яних забіяк…
А там і батюшка знайдуться,
Коли до чарки доберуться…
Ну що? Вгадав? Тю – знову ні!
Оце завданнячко мені!
Аж ось усі принишкли разом –
Зайшов старшОй... Дрібне зараза.
Та видно строгий, як на зло,
Ще й якось дивно звуть KarlO…
Він – це не просто нова мІтла –
Добра дитя і промінь Світла,
І недосяжні береги
У нескінченності тайги…
Чортяка, той що кличуть Носом
(Хоч він вважався за Барбоса),
Бажання виявив святе:
Лизнуть Karluchi місце ТЕ,
На котре той сідав у крісло…
У мене й челюсть враз відвисла:
Невже дістане? От мастак!..
Який гнучкий! Це ж треба так!
А тут і Коник підхопився,
З-за моря Чурка нагодився,
І той, що трішки мушкетер,
Об сраку вуса теж обтер.
Тут я відчув, що лиху бути:
Кум не додумався лизнути.
Старшой пита у ближніх: « Стой!
Чєво нє ліжєт? Кто такой?»
«Так ето – друг із України!» -
Знайшовся першим Носик синій
І, звісно, зразу ж похолов:
«Ой, Господі, что я смолол?»
«А ето кто тут очєнь умний?
А, всьо панятно: шут із Думи
Про Україну брєд нєсьот…
Єсть - тє-рі–то-рія… і всьо!»
Мов з неба сипалось каміння,
Отак летіла з рота піна!
Ще й блискавиці із-під вій
Метав, як триголовий змій!
Лиш уявіть, якого жаху
Нагнав на Носа-бідолаху!
Хоч я те падло добре знав,
І то, по-людськи, співчував…
«Канєчно!» - Коник підхопився –
Да Носік, блін, агаварілся.
Хотєл сказать, что малорос
Рєшает дружєскій вопрос.
Откуда ж бить такой державє?
Вон Сєвастополь – наша слава,
А Києв вовсє – наша мать!
Чєво, блін, здєся нам гадать?
І тут ураз дійшло до мене,
Про що співають ті Сирени…
Чи з глузду з’їхали вони?
Чи переїли белени?
Та маячню подібну, куме,
Я чув лише у їхній думі!
І щойно втямив, друже, тут,
А звідки ніженьки ростуть…
Звичайно, все я розумію:
Думками дурень багатіє,
Але цей карлик неспроста
Підняв бузу, задрав хвоста…
Пошле він воїнство рогате
Штиком свободу добувати,
А тут (дивися, брат, сюди!)
Лиш крок до справжньої біди.
Звичайно, як KarlО не грима,
Одначе, дулю він отрима!
Пішов наш потяг в білий світ -
Гуд бай, Москва! Брюсель, привіт!
Якби не бякав з перепою,
І не порушував спокОю,
Й хвостом чортячим не мутив,
Жили б, можливо, як брати...
Гей-гей!.. Замріявся я, куме!..
Але, такі шикарні думи
В моїй макітрі загули,
Шо краще б правдою були!..
Бач, про рибальство є наука,
Мовляв, на те у річці щука,
Щоб не дрімали карасі –
Від того виграють усі!
Не знаю: може це й законно,
Щоб їсти ближніх безпардонно,
Та ці закони не для нас,
А для тупих чортячих мас…
Це - право їхнє, особисте!
В їх монастир не раджу лізти,
Ти - не якийся дядя Сем,
Трж можеш стати карасем!
…Був шторм у розпалі, й потому
Мене закинуло додому.
І бачу я: у нас не так…
Чорт, куме, дійсно - не козак...
В нас депутати, як індики:
Щось не по їхньому – і в пику!
Не пошкодують і жінок…
А потім разом йдуть в шинОк…
Звичайно, варто помиритись,
Бо завтра знову треба битись:
Електорат – понад усе!
Ось так парламент і трясе…
Як бачиш, куме, в нас не лижуть!
Великі справи нами движуть:
Корупція, народ, земля,
А не якісь там ля-ля-ля…
І в нас беруть? Не бачив зроду!
«Усе до крихти – для народу!» -
Ось їхнє гасло головне…
Тебе рятують і мене,
Як бабцю Настю рятували,
Поки в могилу не загнали.
Їй всеодно до Бога час…
Тепер взялися і за нас…
Найбільше тиснуть посіпаки,
Які таємно лижуть сраки
Й несуть падлюки уночі,
«На верх» так звані калачі…
Це – в них традиція чи хоббі,
І, звісно, в кожного - в утробі,
Бо ше з Тарасових часів
Беруть і діляться усі.
Та щоб отак, як в них, зухвало -
Такого зроду не бувало!
Бо, куме, добре знаєш ти:
Ми, українці, - не чорти!
В нас, як годиться: офіційно
«Печуть млинці» опозиційні
І всяку дисидентську муть…
Лиш потім дружно підмахнуть…
У нас товчуть у ступі воду!
Це – вияв справжньої свободи,
А не колінця гопака,
І не корупції яка!
І, це – не саботаж… Тим паче,
Що наш чиновник не ледачий…
А як гребе!? Та знаєш ти:
Не гірше, ніж оті чорти!
Якщо зустрінеш в нас чортяку,
То не цілуй його у сраку,
Бо, може статись, цей жучок
Не наш, а їхній казачок…
Його для того і заслали,
Щоб ми негідниками стали,
Щоб Чивокуня (навпаки)
Продав державу козаків.
Щоб не поніс значної втрати
Наш імідж у електорату,
Потрібно хоч копійку, пів…
Та завжди ставить на лохів.
Картоплі кинути, чи гречки,
Намалювать вуста, сердечко,
Підкинуть чорний компромат -
І неодмінно буде лад.
І знову, буцімто з туману
З’явилось шобло окаяне.
Дніпро, а з ним моє село
Розтали, наче не було.
Я роздивляюся щосили:
Нічого ми не пропустили?
Ні. Кум на місці! Тут як тут,
Удвох з Karlom горілку п’ють.
Хоч кум не п’є та, діла ради,
Цілком доречно принцип зрадить.
Бо в тих чортів звичай такий:
Про справи – потім, зараз – пий!
«Вот в етом кавєрзном вопросє
Ми вам, хохлам, утьорлі носа, -
Karlo промову розпочав, -
Сматрі, казак, нє подкачай…
Я всьо могу рєшіть момєнтом
(Нє надо етіх екскрємєнтов…)
Но марку надобно держать –
Своі нє станут уважать…»
«Так он воно де пес заритий!
Це пісня про старе корито!
Тому й радіє цей Karlo,
Немов Майдану не було,
Тому й вирішує моментом
Без всяких ліпших екскрементів,
Що революції вогонь
Ще не обпік його долонь.
Все зрозуміло, все понятно –
Приємно нам і їм приятно.
«Європє носа ми утрьом
І о твоіх дєлах потрьом…»
«Якщо уже про справи «терти»,
Тут є мої брати і сестри,
Яких опричники твої
Взяли в полон під час боїв.
Ми б якось ними обмінялись.
Там і твої до нас попались…»
«Маіх там нєт, нє забивай
Ти оплочєнцам іх отдай…
Мнє дома етот сброд нє нужен,
Пускай донєцкім бидло служіт.
А, впрочєм, еслі захачу,
Я іх в сірійцев прєвращу…
Вопрос о ГРУшніках покуда
Ми тєрєбіть с тобой нє будєм.
Єжжай-ка ти, казак, дамой.
Вєзі луганскім гумканвой…»
«Я бачив ваші «Гумконвої».
Пробачте, помочі такої
Іще не відав білий світ.
Снаряди, вибухівка, дріт,
Сучасні АКаеМи, міни,
Якісь ракети разом з ними
Шлете в Луганськ і на Донбас
Замість консервів та ковбас.
Кладуть під гречку. макарони –
Гранати, міни і патрони.
Пластид, це вже мені повір,
Проходить за Російський сир.
Пальне для танків, САУ, «Градів»
Шлють, наче соки винограду,
І хочуть, бісові козли,
Щоб дітки весело жили…»
«Ти пасматрі! Вот потрох сучій,
Вот так чтоб бєдних дєток мучить...
Я разбєрусь - і накажу.
Я, верішь, словом дорожу…»
«Пальне» - бєнзін, соляра, што лі?
А, можєт, срєдство протів молі?
Ти разбєрісь сначала сам,
А уж потом доложишь нам.
«Та в тебе гарні є експерти…
Європі хочеш носа втерти?
То наведи у себе лад…
А я – козак і дипломат.
Тепер забрати хочу «друга»,
У нього за Донбасом туга…»
«Нє, я Вітька нє сдам тебе,
Єго повесят на вєрбє…
Моргнуть я глазом не успєю,
Єму правсєкі скрутят шею…
А ето воінство УПА
Нє довєдьот і до столба»
«Та годі вам: правсеки, праві –
Всі хочуть правову державу,
І, зрозуміло, буде суд…»
« Нє, Вітю вам нє отдадут…
Побаламутілі – і будя.
Всє ошибаємся, все люді…»
«Та ти у дзеркало поглянь:
Скрізь п’ятаки і роги, бля!..»
Що відповів рогатий мачо,
Я не почув і не побачив,
Бо вже позбувся я мари
І більш ні з ким не говорив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2015
Скажу, неначе на духу:
Є поміж нас поет Хуху,
А, може Хуго… Зна їх Біс –
Посвідчення не нюхав ніс.
Воно ж (чи совість в нього є?)
Усе хухувіршуєє
І пааадають до ніг,
Йому дівчатка, а не сніг.
У нашому селі, звичайно,
Був теж один Ми-ми-михайло…
Його за те по-оважали,
Що дядько віршів не писали.
Про-о-осніться, любі пані,
Це ж - приміти-ви перед ваами,
А в тім, як знаєте... меені
по барабану й по ні-ні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
На великому рожні сонця
смажиться день.
Люди - човники ткацьких верстаків -
снують у напрямках,
що відомі лише їм.
Полотно буття тчеться
само по собі
або,
якщо бути прискіпливо-точним,
з волі Божої.
Маленький хлопчик
з палаючим поглядом
спостерігає,
як
бджоли п’ють сльози квіточок, -
хоч хтось подумав:
пилок збирають…
Метелики полохали безтурботність,
собаки - котів,
коти спали, зневажаючи собак…
і раптом
хлопчик помітив той рожен:
мамо, а за віщо сонце смажить день?
Всі грішні – промовчала тиша.
І я? - засумував хлопчик.
Ти – ні, бо ще бачиш,
як бджоли
п’ють сльози квіток…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Шар за шаром кладу ілюзії
І химерних скалок ідеї …
Йдуть дорогами добрі Конфуції,
І пустелями – злі Мойсеї.
Так життя написалось начебто,
ізотерикою припудрене.
Бачу я: ви, як жінка, плачете,
а здавались такою мудрою…
Може, сльози були відлигою -
є лиш мудрість, роками кована…
час на серці застигне кригою,
ви мені наснились іконою…
06.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015
“...коли ти не є доносом на поета,
то що ти тоді є, поезіє?”
Ігор Калинець
Донесеш – не зрадиш,
бо тобі
Донести на мене –
вирок долі.
Я – поет роздертої доби,
Я – поет незораного поля!
Тут мовчання зрада –
не донос.
Ти не будеш в зрадницях ходити,
Бо в степу,
де квітне медонос,
Гинуть,
ще не народившись, діти!
У степу,
де ти колись була,
Де тепер не бачу м’яти-рути,
Ти мені страждать заповіла,
Я тобі –
донощицею бути.
Ми з тобою квити.
Відтепер
Я – тобі,
а ти - мені
не зрадим!
Я у кров своє єство обдер,
Як і ти,
виборюючи правду.
Як і ти,
я заживо горю,
Щоб раділи сонце,
квіти,
небо.
Я, як ти, не просто говорю -
Я пишу донос.
Пишу на себе.
Тож не дорікай,
а донеси.
Хай усі дізнаються від тебе
Як поет любові і краси
Словом став,
що громом
пада з неба!
Послужи мені,
а я – тобі.
Буду боронити
кожне слово!
Донеси і людям,
і добі!
Напиши донос
обов’язково!
2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015