Фріц

Сторінки (1/4):  « 1»

У твоїй вазі помирали квіти…

У  твоїй  вазі  помирали  квіти,
Воду  пили  хлоровану,  брудну,
Вони  любили  шум  дощів  зі  стріхи,
Теплу,  розхристану  весну.
Вони  були  сонцем  тут  між  нами,
Мали  душу,  пульс,  серцебиття,
А  хтось  прийшов  до  них  ножем  з  руками,
Взяв  і  так  підло  вкрав  життя.
Тепер  в  цій  вазі  їм  так  тісно,
Їм  так  задушно  -  ну  ж,  відкрий  вікно,
Їм  так  болить  планета  ця,  це  місто,
І  хмара  цих  людей  -  із  мулу  дно.
Їм  сниться  світанок,  кришталеві  роси,
Там  десь  з-за  обрію  іде  гроза....
Вони  плачуть,  чуєш  їхні  сльози?!
Та  час  не  повернеш  назад...
У  твої  вазі  помирали  квіти,
Вони  мовчали,  лиш  стогнали  тихо
Свято  закінчиться  -  вони  підуть  в  смітник,
Господи,  що  за  бездушна  примха,
Почуй  же  їхній  подих
Почуй  же  їх  їхній  крик...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599250
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.08.2015


Ти – в мені


Осінь  розіллялась  по  тілу  холодним,  мокрим  жовтнем,  шумним  брудом  вулиць  і  самотньо-сірими  вікнами  будинків,  скрипом  дверей,  шарканням  стомлених  ніг,  які  не  хочуть  йти,  стояти  чи  навіть  лежати.  Не  хочуть  нічого  –  настрій  =  жовтень.

В  мене  є  Ти.  Десь  там,  глибоко,  в  артеріях  і  венах,  твої  ім’я  і  очі,  твій  голос  –  твоє  тепло,  все  твоє:  рідне  і  світле,  серце  вбирає  і  кидає  вперед  –  на  нову  хвилину,  годину,  вічність.  Я  повністю  просякнутий  тобою,  ніби  губка,  кожним  фібром  тіла,  кожною  невидимою  частинкою  душі.  Ти  підіймаєш  мене  вище  і  вище,  і  заповнюєш  серце  легким  спокоєм  з  радісною  димкою  осіннього  смутку.  І  я  люблю  дотик  вітру  –  щоразу  він  інший  на  смак,  його  колір  залишається  на  губах,  коли,  зупинившись,  вдихаю,  полонячи  себе  невідомо-свіжим,  терново-теплим  (як  твої  очі)  киснем  щоб  злетіти.  І  я  люблю  проміння  –  тепло  та  холод,  залитий  сонним  сонцем  парк,  і  танок  пожовклого  листя  –  просто  сісти,  підняти  голову,  закрити  очі  та  по  секундах  пускати  в  себе  осінь  і..  д-и-х-а-т-и,  поїти  пам'ять  коктейлем  жовто-зеленого  жовтня.  Поїти  пам'ять  тобою.  Я  переповнений  тобою.  Ти  –  це  все  і  навіть  більше.  Ти  серпанковим  світлом  дивишся  крізь  мене,  роблячи  мене  таким  же  легким  і  небесно-світлим.  І  я  не  відчуваю  нічого,  крім  радості.  Ти  –  в  мені.  Ти  -  день  і  ніч,  ти  думки  зранку  і  перед  сном,  шепіт  осіннього  дощу  та  шурхіт  листя.  Ти  порив  вітру,  який  цілує  щоки,  ти  холодний  неспокій  моїх  близьких  кроків,  ти  мій  пульс,  який  пришвидшується  зі  зменшенням  відстані  між  нами.  Ти  –  в  мені,  і  я  чекаю  краплинки  усмішки  з  кутиків  твоїх  губ,  краплинки,  котрі  розженуть  цілі  океани  сумнівів.  Можливо,  це  і  є  кохання…

Ти  залишаєшся  в  мені  стрічками  віршів.  Ти  додала  моїй  двадцять  першій  осені  неповторних  барв.  Хто-зна,  для  чого  ми  зустрілись?  Можливо  просто  для  того,  щоб  пережити  подібні    почуття,  можливо  для  чогось  більшого,  світлішого.    «Я  слишком  милая»,  -  сказала  ти  одного  разу    і  теплою  посмішкою  ледь  не  збила  з  ніг.  Це  правда,  і  велике  щастя  зустрічати  таких  людей  –  нескінченно  щирих  і  по-дитячому  відкритих.  Дякую  за  натхнення  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2015


Я заплету тобі в волосся

Я  заплету  тобі  в  волосся
Пастельний  сум  зими,
Ранню  весну,  пізню  осінь
І  літні  блискавки-громи.
Я  заплету  тобі  слова,  
Які  ковтав,  як  риба  воду
Я  заплету  свою  свободу,
Там,  де  ніч  ранок  цілував.
Я  заплету,  сам  заплетусь
Секундам  пульс  віддам  щасливий,  
Твоя  коса,  твоя  краса,
Таких,  як  я,  скількох  скосила?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2015


Коли ти ніжніше ніжного…

Коли  ти  ніжніше  ніжного,  
Рідніше  рідного,  ближче  ближнього
Подиху  літнього,  свіжого
Інтимного  запаху  книжного.
Сторінок  наших,  не  написаних,
Цнотливих  і  сніжно-білих,
Ми  ще  не  святкуємо  числами,
Руками  руки  цілувати  не  сміли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597205
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2015