| Сторінки (1/35): | « | 1 | » |
(Дії Святих Апостолів 2:1-12)
Коли День П’ятдесятниці почався,
були всі учні разом, як і треба,
зненацька звідкись сильний шум піднявся,
і ніби буря налетіла з неба,
та й переповнила явлінням дивини
весь дім той, де молилися вони!
З’явилися язики їм раптово –
поділені, неначе вогняні,
й по одному осіли пречудово
на кожному з Апостолів вони,
і Ті заговорили зразу новими
чужими, незнайомими Їм мовами.
І говорили так природно, вміло,
що люди різних мов все розуміли –
з народів усіляких, звідусюди,
і то було для них велике чудо!
(налякані були всі й дивувалися,
бо не могли збагнути, що ж то сталося)...
* * *
Ось так, у Світлий День Великий тий
зійшов на Церкву Божу Дух Святий
і з того часу Він горить у млі
на дітях Божих по усій Землі!
Сьогодні ти – нащадок тих подій,
тож – веселися в дусі і радій!
2017 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983755
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2023
Яркие жизни у многих людей,
да не у всех –
кто-то на гребне волны идей
ловит успех,
в ком-то мучительно зреет мечта
ночь напролёт
(днём-то лишь дел и забот суета,
а время прёт)
Носятся в воздухе вихрем идеи –
имеют спрос,
а воплотятся ль когда-то в деле –
это вопрос,
но за Удачей охотников – очередь
на сотни вёрст
и кто-то из них госпожу сию (точно, ведь!)
ухватит за хвост.
А остальные сойдут с дистанции
за поворот
и растворятся по тихим станциям
в слове НАРОД –
тот, кто в глубинах рождает собою
силу дерзания
и наполняет «скромной судьбою»
жизни звучание.
(21.01.2022)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957485
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.08.2022
Коли журбі нема кінця,
а днина схожа на мегеру,
беру старого олівця
і аркуш чистого паперу,
та дослухаюся чогось
таємного у всласній скроні,
мов співу янголів, і ось
я вже в солодкому полоні.
Так починаються дива:
я чую рух в небесній сфері,
той рух народжує слова,
що оживають на папері.
Слова складаються в думки –
сумні, веселі і не дуже,
а ті – у вірші, як в струмки,
і серцю легше, любий друже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2022
Як перестанете ловити гаву,
то розкажу вам казку цікаву:
Часто навчала хлопчика мати:
«Вова, не можна чужого брати,
бо не на користь, дитя рідненьке,
крадена навіть цукерка маленька.
А, щоб тебе не постигло лихо -
поміж людей живи мирно й тихо.»
Час проминув. Виріс хлопчик Вова,
та і забулася настанова.
Він, хоч від сумнівів не страждав,
проте везучим та спритним став,
тож – виграв яхту, встав до штурвала…
Та, згодом, яхти стало замало.
Були у Вови гроші й матроси,
та постаріли канати і троси,
корпус прогнилий (чекай біди)
майже спустошилися склади,
судно простоює все частіше,
люди грошей вимагають більше.
Стала команда сердита й недружна
(мабуть, втомило життя сутужне)
а це – до бунту передумова,
якого дуже боявся Вова,
тож, почав думати і гадати:
«Як негараздам тим ради дати?»
І от, в районі бухти Барахти,
раптом збагнув: «Так, є ж інші яхти!..»
Тут і надумав (забувши мати)
яхту сусіда собі забрати –
від думки тої підскочив аж
та й заволав: «На аборда-аж!»
і почалося – страшно і парко
і стало всім в океані жарко,
яхти почали всі хором кричати,
що з таким безладом треба кінчати,
що не терпітимуть тих «штормів»…
Згодом і Вова це зрозумів:
зовсім погано справи ідуть -
яхту сусіди не віддадуть,
з усіх боків небезпеку бачить,
а від своїх розплата маячить
(доля, від котрої не відхреститися)
тож, залишається – далі битися.
Кинув солдатів до жерла смерті –
тої пекельної круговерті,
(час якнайдовше аби тягнути –
можливо, вдасться ще й прослизнути)
сам коньяку склянку ковтнув,
ліг на канапу та і заснув.
І бачить Вова себе у сні,
ніби лежить на самому дні.
Раптом, під темною тою водою,
образ явився йому з бородою -
над переляканим Вовой кружляє
та грізним голосом промовляє:
«Хіба потрібна була вона –
оця безглузда страшна війна?!
Яхту тримав собі величезну,
гроші, скарби, команду кремезну –
жити б тобі на ній - панувати,
та і Мене в душі шанувати.
Мав би стояти на варті миру,
а в своїм серці плекати віру…
Не піклувавсь про своє ти, друже,
а до чужого падким став дуже.
То ж, відвернувся ти від добра,
проте - накоїв багато зла.
Влади і слави було замало -
жадібність, Вова, тебе впіймала,
кинув слова, що казала мати –
не забажав в серці тримати,
а мав би їх зберігати свято...
Тепер чекає тебе розплата!»...
Вова в холоднім поту підвівся,
дивиться – Місяць кудись подівся,
темрява – жодного промінця…
Тут і скінчилася казка ця.
А що там, далі? – Самі вгадайте,
та слово мамине пам’ятайте.
(04. 08. 2022)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2022
Если настроитесь на тишину,
то расскажу вам сказку одну:
Часто учила мальчика Вову
мама его: «Не бери чужого –
знай, не пойдёт тебе в пользу, детка,
даже ворованная конфетка.
А, чтоб тебя не настигла беда,
нужно с людьми жить в мире всегда».
Время прошло. Мальчик Вова вырос
и наставление мамы забылось.
Вова, сомнениями не мучим,
очень проворным стал и везучим –
выиграл яхту, встал у штурвала…
Только потом стало яхты мало.
Были у Вовы деньги, матросы,
но ослабели канаты и тросы,
яхту чинить постоянно надо
и пополнять содержимое склада,
судно простаивать стало дольше,
денег матросы требуют больше.
Люди на яхте нервными стали –
видно, что жить так они устали.
Бунта, или чего-то такого,
начал теперь опасаться Вова
и стал он думать – и день, и ночь:
«Как бы прогнать неудачи прочь?»
И вот, в районе бухты Барахты,
сообразил: «Есть другие яхты!..»
Тут и решил он (забыв про мать)
яхту соседа себе забрать –
от мысли этой войдя в кураж,
выскочил с воплем: «На аборда-аж !»
И началось – и жутко, и парко,
и стало всем в океане жарко,
принялись яхты хором кричать,
что с безобразием надо кончать,
что не потерпят они такого…
Понял со временем это и Вова;
очень уж скверно дела идут –
яхту соседи не отдадут,
видит опасность слева и справа,
а от своих маячит расправа
(доля, которой не избежать)
и остаётся лишь продолжать.
Бросил солдат своих на убой
в глупый, чудовищный этот бой
(время подольше бы протянуть –
может, удастся и проскользнуть)
полный стакан коньяка глотнул,
лёг на диван и сразу уснул.
И видит Вова себя во сне,
будто лежит он на самом дне.
Вдруг, под глубокой тёмной водой
образ явился ему с бородой –
над перепуганным Вовой парит
и грозным голосом говорит:
«Разве была тебе так нужна
эта бессмысленная война?
Яхту имел у себя в кармане
(может быть, лучшую в океане)
жить бы на ней тебе – не тужить,
да и Меня благодарить,
мир в океане бы укреплять,
людям на яхте жизнь улучшать…
Но не навёл у себя порядок,
а до чужого стал слишком падок.
Отворотился ты от добра,
зато чинил слишком много зла.
Власти и славы тебе было мало –
алчность, Володя, тебя обуяла
и ты отбросил слова упрямо
те, что тебе говорила мама
(вместо того, чтоб беречь их свято)…
Ждёт тебя, Вова, теперь расплата!»
Вова проснулся в холодном поту,
смотрит в кромешную темноту:
«Где же Луна? Хоть бы лучик света!..»
Тут и кончается сказка эта.
А что потом? – Догадайтесь сами.
Ещё – совет: доверяйте маме.
(29.07.2022)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957223
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.08.2022
(Цей вірш був написаний у травні 2014 року, про ті незбагненні, незрозумілі, трагічні події у ще не зруйнованому, квітучому українському місті Донецьк... Хто міг подумати тоді, що це - тільки початок багаторічних страждань нашого народу, такого страшенного лиха, Ім'я якого - ВІЙНА)
Зелена гілка колисає
свічки рожеві на каштані,
а хмара – чорна нависає
і стигне кров у рваній рані.
Отруйливо палають шини,
округа димом оповита,
в кущах – розстріляна машина,
а в ній лежить родина вбита…
Як випало нам опинитись
в цім незбагненнім лихолітті,
що навіть не могло наснитись
у най жахливішім страхітті?
Навіщо цілить брат на брата
мисливську зброю й кулемети?
В руках – рушниці і гранати,
скрізь – маски та бронежилети!..
Травень, розбещений красою,
в несамовитості квітує,
а смерть із гострою косою
в містах уквітчаних лютує.
А я в сльозах благаю Небо,
щоб врятувало від руїни…
Нам зберегти країну треба –
молімося ж за Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2022
Учні розповідають про історію їхнього ходіння за Ісусом
та про останній вечір із Ним
( Євангелія від св. Івана, 14 )
8 учасників (то - деякі з тих, хто були присутні при подіях того вечора).
1-й учасник: Ми – ті, хто ходили з Ісусом три роки
2-й учасник: І часто нелегкими були ті кроки –
3-й учасник: Бо дехто лютилися дуже на нас,
4-й учасник: Але ж то був самий щасливий наш час!
5-й учасник: Ісус нас всією душею любив,
6-й учасник: Й дива незбагненні постійно творив.
7-й учасник: При Ньому не було нудьги, чи біди –
8-й учасник: Про кожного Він турбувався завжди.
1-й учасник: Але ж, розповісти ми хочемо, втім,
про нашу останню вечерю із Ним…
2-й учасник: В той вечір Він кожному ноги обмив,
а потім, втішаючи, так говорив:
3-й учасник: "Нехай не приходить вам в серце тривога,
а віруйте, любі, у Господа Бога!
4-й учасник: Багато осель в домі Мого Отця,
до Нього іду й приготую місця –
5-й учасник: Для вас приготую у Царстві на Небі,
а потім прийду й заберу вас до Себе,
6-й учасник: Бо, хто Мене прийняв – Моя то сім`я
і будуть вони там, де буду і Я.
7-й учасник: А ви добре знаєте, друзі мої,
куди Я іду від цієї Землі.»
8-й учасник: «Не знаємо - каже Хома тут до Нього –
Як можемо знати Твою ми дорогу?»
1-й учасник: «Хома, принеси добрий плід каяття,
бо Я є дорога і правда, й життя –
усі, хто до Бога спрямує серця,
лише через Мене прийдуть до Отця.»
2-й учасник: Говорить Пилип: «Ми ж і є – такі люди,
Отця покажи і – достатньо нам буде.»
3-й учасник: Ісус відповів: «Скільки часу вже маєш
ходити зі Мною, а все ще не знаєш
Мене? Я ж багато пояснював, наче –
хто бачив Мене, той Отця Мого бачив.
Пилипе, скажи Мені – віриш, чи ні,
що Я є в Отці, а Отець – у Мені?
4-й учасник: А що говорю – говорю не від Себе –
Отець, що в Мені, Той все чинить, як треба,
5-й учасник: Поправді скажу: той, хто в Мене повірить -
діла, що чиню Я, він також учинить.
6-й учасник: Я справу Свою доведу до кінця,
а потім – на Небо піду, до Отця,
7-й учасник: Йому принесу перемоги вінець –
зроблю, щоб у Сині прославивсь Отець.
8-й учасник: Князь світу іде – хай це вас не лякає,
і знайте - в Мені він нічого не має,
1-й учасник: Тому ж, хто попросить в Імення Моє –
вчиню, щоби знав, що у нього Я є.
2-й учасник: Хто любить Мене – ці слова збереже,
бо нині час Мій стікатиме вже,
3-й учасник: Але ж, Я вблагаю Отця Мого, втім –
Втішителя іншого дасть вам потім.
4-й учасник: Дух правди – Його світ прийняти не може,
а вас Він навчить і завжди допоможе,
5-й учасник: Бо з вами пребуде і в вас буде Він –
тож, Я вас не кину, мов тих сиротин.
6-й учасник: Як звершиться все те, що має звершитись,
до вас Я прибуду, щоб разом зустрітись –
7-й учасник: Впізнаєте ви, що в Отці Своїм Я,
а ви – у Мені, і Я в вас. Ми – сім`я.
8-й учасник: Вам мир зоставляю, мир Свій вам даю,
щоб ви берегли від зла душу свою,
1-й учасник: Даю вам не так, як дає оцей світ.
А Слово Моє, то для вас – Заповіт:
–
2-й учасник: Любіть один одного, друзі Мої,
як Я полюбив вас – любіть так і ви!
3-й учасник: Бо, більшої в світі не має любові,
як душу покласти за друзів та своїх…»
4-й учасник: Так люблячий Вчитель втішав тоді нас ,
а потім сказав, що прийшов Його час,
5-й учасник: і встали ми, і серед сірої мли
до саду, що за потоком Кедрон, пішли…
6-й учасник: Але сатана ввійшов в серце до Юди…
7-й учасник: Вночі прийшли із смолоскипами люди,
8-й учасник: Зі зброєю воїни, та з ліхтарями –
1-й учасник: То зрадник привів їх до саду, за нами.
2-й учасник: Шукали Ісуса. І Він не ховався,
3-й учасник: А тільки про друзів Своїх піклувався,
4-й учасник: Щоб взяли Його, а нас – не чіпали,
5-й учасник: І щоб відійти можливість ми мали…
(учасники залишають сцену)
Кінець
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=865889
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 24.02.2020
(дійство проходить біля печери, де поховали Ісуса)
Ведучий:
Слово „ пасха ” означає „смерть пройшла повз.” Ісус Христос приніс Себе в жертву на Голгофі і забрав наші гріхи на Себе, щоб ми мали вічне життя з Богом. Завдяки Його жертві ми маємо спасіння. Він помер, але смерть не мала над Ним влади і на третій день Він (як і обіцяв) воскрес - смерть пройшла повз. Ісус переміг диявола не тільки у Своєму житті, але й у наших з вами також. Тож, давайте подивимось, як це було.
(Вхід до печери закритий величезним каменем, біля якого стоять два римських воїни. Один з них вмощується прилягти)
Воїн 1:
Не спи, мій друже! Чуєш?- Підіймися!
Ми камінь мусимо охороняти!
Воїн 2:
Чого ти репетуєш?- Відчепися!
Мені потрібно трішечки поспати!
Воїн 1:
Але ж ми маємо наказ дуже суворий -
Не спати, а цей камінь наглядати,
бо ж, раптом, знайдеться хто-небудь, такий скорий,
що тіло з гробу спробує забрати!
Воїн 2:
Та камінь цей - він, як гора велика,
що важить кілька сотень кілограм!
Немає в світі того чоловіка,
щоб камня цього зрушив з місця сам!
Воїн 1:
Та ми ж за тіло це відповідаєм
життям своїм! Чи ти забув у сні?
Та ще й від сотника і обіцянку маєм -
за службу цю підвищитись в званні!
Воїн 2 (підіймаючись):
І що ж таке накоїла людина,
яка тепер у гробі тут лежить?
Невже така тяжка її провина,
що, навіть, варта цілу ніч стоїть?
Воїн 1:
Та, кажуть люди, ніби чоловік тий,
назвався Сином Божим наяву,
сказав, що вмру і буду оповитий,
але на третю днину,оживу.
То ж, саме зараз третій день почався,
і небо вже світлішає на сході,
даремно, мабуть, Понтій наш злякався -
цей хлопець набрехав усе, та й годі.
(Раптом роздається шум, починається землетрус. Камінь відсувається в бік . З гробниці виходить Ангел)
Ангел:
Я - Ангел Божий, з Неба посланець!
Приніс вам звістку від Самого Бога -
Кінець стражданням! Темряві – кінець!
Здійснився План! Здобута Перемога!
Ісус – Син Божий, що зійшов з Небес -
Ходив між люди – незвичайний Вчитель,
явив Отця, був вбитий і воскрес
у Славі Божій – Цар і Визволитель!
А гроб – пустий. Нікого там нема,
то ж, варту вже не треба вам тримати,
біжіть мерщій, не гайте час дарма –
поквапьтесь людям правду розказати!
(Налякані воїни тікають. Ангел зникає у печері.
На сцену виходять сумні Марія із жінками. Марія плаче)
Жінки співають:
Жила собі на світі цім Марія Магдалина,
була тоді блудницею, грішила кожну днину.
Та Бог їй дав спасіння, змінив її життя –
простив її, очистив, привів до каяття.
Простив і очистив, привів до каяття,
Простив і очистив, привів до каяття.
співає Марія:
Ісус мене, нещасну, від смерті врятував,
Із темряви й зневаги турботливо забрав.
Пішла я за Ісусом, бо в Нім була Любов,
та на хресті Голгофи пролив Він Свою кров -
безвинний, в стражданнях, пролив Він Свою кров,
безвинний, в стражданнях, пролив Він Свою кров.
Співають всі разом:
Із дорогим Ісусом були щасливі ми,
та дружною сім`єю ходили між людьми,
а зараз ми - невтішні, бо враз посиротіли –
йдемо до гробу спішно змастити Його Тіло.
Єлеєм змастити Святеє Його Тіло,
Єлеєм змастити Святеє Його Тіло.
(Жінки бачать, що стражників немає і камінь відвалений від входу до гробниці. Вони збентежені та налякані)
Марія (налякано):
Що трапилося тут цієї ночі?
Чому печера кимось вже відкрита?
розгублено (заглядаючи до печери):
І в темряві не бачать мої очі
Ісуса тіло, що було сповито…
Марія (входить в печеру і швидко повертається з пеленами у руках):
Нема ніде! А тільки покривала,
І навіть мертвого вже не побачу!..
Я з Ним проститися сьогодні мала,
А маю тільки сльози!.. Плачу, плачу…
(Марія плаче. З’являється Ангел)
Ангел:
Оце так сльози! - Не буває гірше!
Не треба плакати! – Радій, Маріє!
Ісус воскрес! Живий, і навіть – більше –
зустрітись з усіма Він дуже мріє
і прийде скоро! То ж, біжіть швиденько
І цю чудову звістку понесіть
до учнів, до братів, до Його Неньки –
до всього людства! І – на всі часи!
(Ангел підходить до жінок.. Всі разом стають перед залом)
Ангел:
Здійснилось все, що говорив
Від Бога посланий Спаситель!
Марія:
Своєю Кров’ю заплатив
за рід людський наш Визволитель!
Ангел:
І – слава Божа, слава – до Небес! –
Христос Воскрес!
Марія:
Воістину – Воскрес!
Всі разом:
Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес!
(Кінець)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864363
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 10.02.2020
( Ісус втішає Своїх учнів.
Євангелія від св. Івана, 14)
"Нехай не приходить вам в серце тривога,
а віруйте, любі, у Господа Бога!
Багато осель в домі Мого Отця,
до Нього іду й приготую місця -
для вас приготую у Царстві на Небі,
а потім прийду й заберу вас до Себе,
бо, хто Мене прийняв – Моя то сім`я
і будуть вони там, де буду і Я.
А ви добре знаєте, друзі мої,
куди Я іду від цієї Землі.»
«Не знаємо - каже Хома тут до Нього –
Як можемо знати Твою ми дорогу?»
«Хома, принеси добрий плід каяття,
бо Я є дорога і правда, й життя –
усі, хто до Бога прямує серця,
лише через Мене прийдуть до Отця.»
Говорить Пилип: «Ми ж і є – такі люди,
Отця покажи і – достатньо нам буде.»
Ісус відповів: «Скільки часу вже маєш
ходити зі Мною, а все ще не знаєш
Мене? Я ж багато пояснював, наче –
хто бачив Мене, той Отця Мого бачив.
Пилипе, скажи Мені – віриш, чи ні,
що Я є в Отці, а Отець – у Мені?
А що говорю, говорю не від Себе –
Отець, що в Мені, Той все чинить, як треба.
Поправді скажу: той, хто в Мене повірить -
діла, що чиню Я, він також учинить.
Я справу Свою доведу до кінця,
а потім – на Небо піду, до Отця,
Йому принесу перемоги вінець –
зроблю, щоб у Сині прославивсь Отець.
Князь світу іде – хай це вас не лякає,
і знайте - в Мені він нічого не має,
тому ж, хто попросить в Імення Моє –
вчиню, щоби знав, що у нього Я є.
Хто любить Мене – ці слова збереже,
бо нині час Мій стікатиме вже,
але ж, Я вблагаю Отця Мого, втім –
Втішителя іншого дасть вам потім.
Дух правди – Його світ прийняти не може,
А вас Він навчить і завжди допоможе,
бо з вами пребуде і в вас буде Він –
тож, Я вас не кину, мов тих сиротин.
Як звершиться все те, що має звершитись,
до вас Я прибуду, щоб разом зустрітись –
впізнаєте ви, що в Отці Своїм Я,
а ви – у Мені, і Я в вас. Ми – сім`я.
Вам мир зоставляю, мир Свій вам даю,
щоб ви берегли від зла душу свою,
даю вам не так, як дає оцей світ.
А Слово Моє – то для вас Заповіт –
Любіть один одного, друзі Мої,
як Я полюбив вас – любіть так і ви!
Бо, більшої в світі не має любові,
як душу покласти за друзів та своїх…
А зараз – вставайте, ходім звідсіля,
бо близько, тепер вже, година Моя.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2020
Перше квітня. В думці зріє
чи-то витвір, чи-то твір,
з півдня теплий вітер віє,
але ж ти йому не вір!
Вчора Березень невтішний
«Прощавайте» - всім сказав,
але погляд ніжно-грішний
крадькома подарував.
А сьогодні, із світанком,
наче вистрибнув з ріки,
та й пошпурив лісом, ганком,
через гори і луки
молоденький промінь Сонця
з літом в пасмах золотих
і в моє стрибнув віконце,
але вистрибнуть не встиг.
Налетіла завірюха,
та й востаннє - працювать,
за чуби, носи і вуха,
перехожих лупцювать!
Ще й куделі крутить білі
(ноги в руки, та й – біжіть!)
добре знається на ділі,
перетворить все у мить!
У танку стрибає пара
(дивовижніше нема!)
юний Квітень, мов примара,
та бешкетниця Зима.
Викаблучує старенька,
бо й забула, що - стара,
та втомилася швиденько,
аж закапав піт з чола.
Як згадала сиві скроні,
сльози - краплями з дахів,
а до мене на долоні
впали пір`ячка птахів.
Прилетіли… Серце гріє
чи-то витвір, чи-то твір,
з півдня теплий вітер віє…
(хочеш - вір, хочеш - не вір!)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2016
"Первое число!
(голосит апрель)
Ай, да ремесло -
никому не верь!"...
Пусть вчерашним днём
распрощался март,
озорным огнём
разбудив азарт -
туче вопреки
вырвался уже
прямо из реки
в алом неглиже
с раннего утра
храбрый луч в окно,
с криками: "Ура-а-а!"
разбежался, но...
Только и успел
(перекрыло дух!)
закружил, запел
рой из белых мух -
молодой кумир,
склонный до потех,
разукрасил мир
в крупный белый снег.
Стайкой на карниз
хлопья кружатся
да стекают вниз
светлой лужицей.
И, сбегая с крыш,
превратясь в капель,
прошмыгнул в камыш
весельчак-апрель.
"Никому не верь!" -
Ай, да - ремесло!
И стучится в дверь
первое число.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656618
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.04.2016
(о трагедии 26 декабря 2004)
Утро шепчется с тёплой ленивой волной,
время тихо по небу плывёт облаками -
этот берег не знает картины иной,
ведь земля эта раем зовётся веками.
Шелестит, по песку кувыркаясь, вода
в этой вечной прибрежной игре-круговерти,
но известно лишь птицам, какая беда
мчится к этой земле вместе с ангелом смерти.
Не спешит просыпаться разнеженный люд,
в светлый праздничный день, да еще — воскресенье,
полусонную песню мурлычет уют,
разомлевшие души не мнят про спасенье.
Как всегда, приоткрыта балконная дверь,
окна дружеским взглядом играют с волнами...
Но вдруг вздыбилась тьма, как мифический зверь,
и на берег накинулась пастью цунами.
Как чудовищный тигр, зарычал океан,
закипела вода вместе с черною жижей,
перемешана с криком и кровью из ран —
и мелькали в ней — чёрный, и белый, и рыжий.
Разлетались на щепки дома и мосты,
как игрушки, потоком вращались машины,
и бессильными были стальные винты,
и, как малые дети, кричали мужчины...
Только миг — и уже нет возврата назад -
им теперь никогда не увидеть рассвета...
То была преисподняя — ужас и ад,
и тогда всем открылось лицо Конца Света.
Сразу тысячи жизней в мгновенье одно
с их надеждами, верою и именами
поглотила, как монстр, и умчалась на дно
в свое черное логово смерти - цунами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631681
рубрика: Поезія, Историческая лирика
дата поступления 27.12.2015
(Євангелія від св.Матвія 13:1-11, 18-23)
Якось Ісус біля моря сів
разом із учнями, відпочивати.
Зійшлися люди до них звідусіль,
і Він почав їм розповідати:
"Сіяв на хлібному полі сіяч,
тільки по-різному зернятка впали –
он, край дороги деякі – бач?
Тож, їх одразу птахи склювали.
Інші на грунт кам’янистий лягли,
й скоро посходили. Але ж, замало
там для коріння було землі –
Сонце зійшло і коріння зів’яло.
Деякі в терен упали (туди
вітер завіяв їх і там лишив)
тож, не минулося без біди –
вигнався терен і всіх поглушив.
Інші ж на добрую землю впали
(мабуть, їм видався вдалий час)
тож – і зродили, і всі надали –
в сто, шістдесят, або тридцять раз.
Мов чисте золото те зерно,
проте – не кожен його смакує,
хоч всім дається даром воно...
Хто вуха має – нехай почує".
Учні сказали: "Дозволь запитати –
нащо нам, Вчителю, розповідь ця?"
- Про Царство Небесне щось будете знати,
коли поясню її до кінця:
Тож - різні грунти, каміння, дороги,
це - люди, обставини і буття.
Зерно – то Слово Самого Бога,
яке дарує вічне життя.
Коли потрапить Воно до того,
хто розуміти Його не в змозі,
приходить лукавий і краде в нього
посіяне в серці (як при дорозі).
Потраплене ж до каменистого грунту –
це той, хто слухає і приймає
те Слово – з радістю і без бунту,
але ж, коріння в ньому немає.
Тому слабкий він і не постійний
і, якщо утиск за Слово буде –
зараз спокуситься, бо ненадійний,
і потім швидко Його забуде.
А ті, що в клопотах марнують дні,
чи їх омана багатства поглинула
(хоча й розумілись на Слові) вони –
зерно, яке поміж теренів згинуло.
А котре на добрую землю впало –
це той, хто про Слово дбає всяк час,
тому ж і плоду дає чимало –
у сто, шістдесят, або тридцять раз.
Така ось притча про сіяча –
власника того врожаю чудесного...
Але ж, насправді, розмова ця
про таємниці Царства Небесного.
Слово від Бога – живе насіння,
котре по різних серцях кочує.
Отож, сьогодні ще – День Спасіння!..
Хто вуха має – нехай почує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625302
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2015
1
Вистачає в Україні
Мудрості і волі,
Щоб не дати лютій днині
Зупинити долю.
Не бракує і завзяття,
Й мрійності юнацтва,
Бо – нащадки ми і браття
Славного козацтва.
Приспів:
Доля ж хай не відвертає
Погляд свій привітний –
Сонце радо зустрічає
Стяг жовто-блакитний!
2
Україна молодіє
І в життя щасливе
Свої мрії і надії
Втілює сміливо.
Молодіють і Карпати,
І Дніпровські кручі,
Бо приємно споглядати
На народ співучий.
Приспів:
3
А тому, хто риє яму,
Чи штовхає боком,
Говоримо просто й прямо:
«Хто недобрим оком
Поглядає на нас скоса –
До чужої хати
Свого жадібного носа
Краще не сувати!»
Приспів:
4
Якщо ж ворог при порозі
Раптом зрушить спокій –
Стануть гори на дорозі
Та Дніпро глибокій.
Ми ж будЕмо не слабенько
Вороженька бити,
Україну – рідну неньку –
Гідно боронити.
Приспів:
5
Нам Сам Бог допомагає –
Як тут не радіти?
Та з Небес спостерігає,
Бо ми – Його діти.
І землі цієї діти,
То ж – у себе вдома,
Слави пращурів ганьбити
Не дамо нікому!
Приспів:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015
(Євангелія від св. Луки 10:25-37)
Коли Ісус по землі ходив,
являв багато чудес і див,
тому, де був Він – завжди і всюди –
за Ним юрбою ходили люди,
щоб щось спитати, чогось навчитись,
Його торкнутись, аби зцілитись –
ходили сотні і тисячі,
ще й вартували – вдень і вночі.
Але ж, не всі так Його любили,
були і ті, котрі потім вбили,
а поки що намагались вловити
на букві Закону, щоб якось зганьбити.
Ті люди зналися на Писанні
і хитрі ставили запитання –
на площі, вулиці, чи в оселі –
законники, книжники та фарисеї.
Тож, як Ісус поміж люди став,
один законник Його спитав:
"Учителю, як мені бути,
щоб вічне життя осягнути?"
На що Ісус йому відказав:
"А що в Законі? Як ти читав?"
Законник мовив: "Я відповім:
любити Бога всім серцем своїм,
любити Його всією душею,
всім своїм розумом, силой всією,
а, також – любити ближнього свОго
так само, як любиш себе самОго."
Ісус сказав: "Хіба мало слів?
Все – так, ти правильно відповів:
любити Бога й добром служити.
Отож, роби це – і будеш жити."
А той себе вИправдати бажав
та й до Ісуса знову сказав:
"Так, добрий Закон поклав нам Всевишній,
та, як пізнати – хто ж то, мій ближній?"
Ісус відповів: "Колись, в давній вік,
ішов по дорозі один чоловік
з Єрусалиму до Єрихону –
мав гроші, їжу й теплу попону.
Та, на безлюднім скелястім розі,
попав розбійникам на дорозі,
які обдерли, побили йОго,
поранили й кинули, ледь живого.
Проходив випадком тією дорогою
священик один. Побачив йОго –
і проминув. Так само – й Левіт,
що знав Закони і Заповіт,
мав славить Бога, в храмі співати –
залишив бідного помирати.
Проходив же там якийсь самарянин
(поганського роду, звичайний мирянин)
та й, також, зненацька натрапив на тОго
побитого, зраненого, ледь живого.
І змилосердився з йОго стану,
і підійшов, обв’язав йому рани,
поливши на них оливи й вина,
а потім (для деяких це – дивина)
підняв, посадив на худобину власну,
й приставив його до гостиниці вчасно,
і далі про нього всю ніч клопотався,
допоки аж день новий розпочався.
Тож, другого дня, від’їжджаючи далі,
дістав з гаманця іще два динарії
і, давши господарю, так сказав: "Друже,
опікуйся ним, доки той не одужа,
бо – немічний він, безпорадний, слабкий ще –
не виживе сам. А, як витратиш більше,
про гроші, добродію, ти не турбуйся –
я все заплачу тобі, як повернуся."
То, котрий з цих трьох, що пройшли по дорозі,
був ближній нещасному тому небозі?"
Законник сказав: "Той, хто милість вчинив –
підняв незнайомця і рани омив,
і не відцурався його наготи."
Ісус же сказав: "Тож – роби так і ти!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625054
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.11.2015
Утро под куполом синего неба –
чай золотистый и ломтик хлеба,
смотрит в окошко веточка дуба –
как это дорого, радостно, любо!
Воздух пронизан пучками света,
длинными тенями, запахом лета,
солнечный лучик коснулся стены...
Как же чудесно жить без войны!
Но в это время и в этот час
кто-то нещадно бомбит Донбасс –
школы, больницы, жилые дома...
Может быть, "кто-то" сошел с ума?
Или в земле своей мало дел,
что потянуло на передел
и стал вдруг флаг НЕ ТАКОГО цвета? -
Кто так решил? Для чего всё это?
Злобный сосед направляет мины
в тело обманутой Украины
и, угрожая ей автоматом,
подло себя называет "братом",
сеет бесстыдно по миру ложь,
ложь, от которой бросает в дрожь.
Разве не хочется - просто жить,
строить, учиться, любить, дружить?...
Радуют сердце цветы любые –
красные, жёлтые и голубые,
и все оттенки каждого цвета –
от изумруда до фиолета,
радугой в небе умытом сияя,
всех красотою объединяя,
словно улыбка Бога на блюде...
Остановите безумие, люди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622108
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2015
(российскому оккупанту)
Как сможешь объяснить ты сыну,
зачем "ходил" на Украину?
Какую "праведную" ложь
ты (если выживешь) найдёшь?
Возможно, скажешь: "Это – да...
пришлось "подправить" города,
и сёла стали сущим адом,
когда мы их "полили" Градом,
(хотя, за каждое село,
там наших, тоже, полегло...)
Но мы ж за Родину – горой!
И помни: батя твой – герой!"
Поверишь в это даже сам...
Потом – хмельная по усам,
затем покажешь раны – "Вишь?"...
А про другое – промолчишь:
про то, как рушились дома,
как женщина сошла с ума,
вцепившись в умершую дочь,
как полыхала красным ночь,
как проклинали старики,
как пленных брали на штыки
(пытали, дабы не скучать) -
про это будешь ты молчать...
Но растворится пелена,
когда закончится война,
которую зовут АТО...
И сын узнает – кто есть кто...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622100
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.11.2015
Народжені в гніві й ненависті дії
несуть за собою трагічні події,
а радість і мир повертаються знов
туди, де є злагода і любов.
Від тих, хто голосять і б’ють себе в груди,
добробуту й спокою – точно не буде,
всі ті крикуни на всілякі лади
ведуть Україну лише до біди –
розкидають скрізь обіцянки й поради
для того лише, щоб дістатися влади,
бо то – від закону надійна є ничка,
а ще – дармова та смачна годівничка.
Тож – гомін здіймають, мов ті оглашенні,
гребучи, тим часом, в бездонні кишені,
а бідні, нещасні, знедолені люди
з’являються, ніби гриби, звідусюди,
з торбами клітчастими у руках
все більш копирсаються в смітниках –
хіба на такі сподівалися зміни?..
О, Боже, благаю – врятуй Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
Ти стоїш на перехресті доріг,
як в квітучому віночку, дівчина –
така гарна, що жалітися гріх…
Чом засмучена, моя Україна?
Чом розгублені так очі твої –
щось шукаєш, чи на когось чекаєш?
Там, за обрієм – чужії краї,
нащо звідти допомогу гукаєш?
Там, за обрієм – сусіди й брати,
в них – свої – і солов’ї, і турботи…
Чом нудьгуєш, наче від самоти –
чи тобі не вистачає роботи?
Так здається, наче лячно тобі,
що господаркою стала у хаті,
що вночі гуляє вітер в трубі,
а в куточках – дідухи волохаті.
В своїм домі не шукай ворогів,
не розплескуй час дарма на події ,
не молися до поганських богів –
є Ісус, а в Нім – любов і надії!
До лиця, хіба, настав тобі гнів,
чи-то бідкання на власну недолю?
Маєш все – красу, простори ланів,
Розум маєш і наснагу, і волю.
І доросла вже, хоча й молода –
досить в остраху тулитись узбіччя,
пружна стала твоя вільна хода,
то ж тобі – і свіжий вітер в обличчя!
(25.08.2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
Сухого листя килим. Ніч над ним.
Промоклий листопад і в серці туга.
Я наодинці з роздумом своїм.
І стиглий чай. І негараздів смуга.
Втомилась блимать лампа на столі.
З годинника стікає час байдуже.
Ремонт, рахунки, кошти «на нулі» -
мені ж не страшно, тільки сумно дуже.
І не хвилюють вже ні самота,
ні ця застуда, що триває вперто…
Та я не здамсь, мов деревина та,
яка вже згодилась під листям вмерти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618474
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2015
Туман укрыл ковёр сухой листвы,
шурша его колючею ворсою.
Ноябрь, ночь, бессонница - увы,
и чай "Ахмад" с зелёной полосою.
Мигать устала лампа на столе,
часы вращают стрелки равнодушно,
ремонт, счета, финансы - на нуле,
а мне не страшно, но, скорее - скучно.
И , как-то, совершенно всё равно,
что от простуды никуда не деться...
А под листвою скорчилось бревно,
пытаясь умереть, или согреться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618464
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.11.2015
Під пензликом жовтня-чарівника,
мокріють пейзажі в дощі і тумані,
і колір зелений поволі зника,
а небо засмучене, наче в омані.
І вітер-бешкетник листи обрива.
І в комір ховають лице перехожі.
Темніють калюжі. Скриплять дерева,
без листя на велетнів скривджених схожі.
А листя кружля, наче жовта примара,
лягає до ніг безпорадно й тьмяніє.
І плаче невтішно насуплена хмара,
бо кожного дня все раніше темніє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2015
Рисует октябрь - художник искусный -
осенний пейзаж из дождя и тумана,
и сделалось вдруг одиноко и грустно,
как будто вся жизнь состоит из обмана.
Швыряет листву разгулявшийся ветер,
пучками дождя обсыпая прохожих,
и кажется - нет никакого просвета
средь сереньких дней, друг на друга похожих,
и небо уже не разучится плакать...
Такого сценария я не приемлю,
но знаю и верю: закончится слякоть
и снег убелит почерневшую землю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616236
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 26.10.2015
Нет! Мне такого не понять
(даже под дулом автомата!)
как можно – меч по рукоять
вонзить с улыбкой в спину брата?..
Но тот, кто женщин и детей
убил, пробравшись вором в дом,
в крови погрязши до локтей –
наёмник, негодяй, злодей –
пред Божьим встанет он Судом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608391
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.09.2015
6-го августа 2014 года по украинскому TV я посмотрела репортаж из Харькова про двух аистов, прилетавших каждое утро в течение нескольких последних дней на площадь Ленина. Они расхаживали по площади, иногда садились на голову вождю (тогда он ещё возвышался на пьедестале), весь день гуляли там и чувствовали себя очень комфортно. А вечером улетали в зоопарк, чтобы утром опять возвратиться...
Такое необычное поведение этих красивых птиц (в такое необычно трудное для Украины время) не могло оставить равнодушными людей (в их числе и меня)...
ЛЕЛЕКИ
Асфальти міста плавляться від спеки,
термометри фіксують тридцять п'ять,
два довгоногих молодих лелеки
посеред площі третій день стоять.
То - мешканці міського зоопарку -
там їм доволі їжі та води,
а тут - спекотно, небезпечно, парко...
Чого ж вони принадились сюди?
Але радіють з того дива люди,
вбачаючи в лелеках добрий знак,
несуть птахам поживу звідусюди -
і бабця, і дитина, і юнак.
А ще несуть в серцях своїх надії,
що скоро знов настане мирний час -
скінчаться всі жахливі ті події,
які шматують скривджений Донбас!
Це горе кожне серце крає нині,
і всі ми мрію маємо одну -
щоб ту біду прогнати з України
і зупинити цю страшну війну!..
А дивні, відчайдушні два лелеки
собою уособили ті мрії,
і вдячні люди дбають про безпеку
птахів, що стали втіленням надії.
06. 08. 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608387
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
"Золотые яблоки в сребряных прозрачных
сосудах - слово, сказанное прилично."
(Притчи 25:11)
И было так: "Вначале было Слово",
а уж потом проявлен белый свет...
Тогда зачем мы повторяем снова:
"Каков вопрос - таким будет ответ"?
Возможно, потому, что забываем
про это в повседневной суете,
кого-то ненароком убиваем,
сказав слова обидные, не те.
Кому-то соль насыпали на рану -
пусть поболит, до свадьбы заживёт!
А вечером, приблизившись к экрану,
послушаем, как кто-то нам споёт
про верность, про любовь и про заботу,
про острый недостаток доброты...
А, выспавшись, ступаем на работу,
лелея затаённые мечты
про нежность, теплоту и понимание,
про благородство мыслей и идей...
Так хочется хоть чуточку внимания
от близких и чужих тебе людей.
Как грустно, что за этими мечтами
не видим часто своего лица -
с недобрыми поджатыми устами,
с желаньем в каждом видеть подлеца,
с готовностью всегда найти плохое
и первым нанести тупой удар...
Вот так душа становится глухою
к чужой беде, забыв свой чудный дар
сочувствия и помощи другому -
тому, с которым даже не знаком,
не близкому тебе, не дорогому -
возможно, с непонятным языком...
Но доброе и ласковое слово
всегда прольёт на сердце тёплый свет,
и, может, улыбнётся счастье снова -
каков вопрос, таков ведь и ответ...
Приятна всем не нота громовая,
не слово, что стреляет, как картечь,
но тихая, неброская, живая,
отзывчивой души простая речь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608125
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.09.2015
Зарозовеют облака,
проснутся в гнездах птицы,
вздохнет прохладою река,
и новый день родится.
Зашелестит листвою лес,
где воздух свеж и сладок —
восходит чудо из чудес,
загадка из загадок -
малиновый, могучий шар
энергии и света —
одна Вселенская Душа
всех жителей планеты.
Где та невидимая грань
в созвучиях Идеи?
Как отделяется герань
от дикой орхидеи?
Кем создается тот момент
падений и свершений?
Что есть тончайший инструмент
смертей и воскрешений?
Зерно рождает колосок
и к небесам возводит,
а кровь пульсирует висок
и мысль воспроизводит.
Но что есть мысль? И что есть свет?
И что есть слово это?
И почему творит поэт?—
на это нет ответа.
Лишь звезды смотрят с высоты
таинственно и строго,
и все миры, и все цветы
несут идею Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608124
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.09.2015
Посеред мороку, у млі,
буває – іншого не треба,
як відштовхнутись від землі
в блакить замріяного неба.
Залишити буденний дах,
борги, турботи, навіть квіти
і, як щасливий вільний птах,
в захмарну височінь злетіти.
Нехай далеко десь внизу
своє шукають щастя люди –
я хочу витерти сльозу
та заспівати в повні груди…
Хто знає, що таке життя,
і де, чия блукає доля?..
Тут скрізь – то гріх, то каяття,
і тільки в небі – справжня воля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2015
Ах, как хотелось бы, порой,
из городской квартиры тесной
к лазурной выси голубой
взметнуться птицей поднебесной.
Забыв о долге и делах,
оставив купола и крыши,
растаяв в сизых облаках,
лететь все дальше и все выше.
И как, должно быть, хорошо,
познав восторга наслажденье,
пропеть израненной душой
заветный миг освобожденья.
Парить над быстрою рекой,
над знойной степью и лесами —
испить свободу и покой
под голубыми небесами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606866
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 15.09.2015
Где складывались поверья,
шумели леса веками -
безмолвно лежат деревья
с отрубленными руками.
Беспомощные громады
обрубками лижут небо,
прося у него пощады,
как будто голодный - хлеба.
Как рыбы, которых море
вдруг выбросило на сушу...
И так мне болит их горе,
а боль раздирает душу.
С деревьев срезают шапки,
и топчут ногами груди,
и стягивают в охапки
стальными когтями - люди.
Здесь вскоре сиять палатам
в неоновом ярком свете -
понравились VIP-ребятам
места заповедные эти.
А корни в предсмертной муке
прощались с землёй горбатой...
Не выдержав стонов звуки,
я уши заткнула ватой...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606650
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 14.09.2015
Когда на сердце тяжело,
в душе — ни силы, ни отваги,
ищу забытое перо,
беру любой клочок бумаги.
И, вслушиваясь в тишину,
улавливая ритмов звуки,
уже я в трепетом плену
божественной и сладкой муки.
Струится пламенный поток
дождем таинственных вибраций,
ложатся строки на листок,
и сердцу легче, друг Гораций.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606640
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.09.2015
Тремтить під вітром чагарник
і облітає ,
опале листя наш двірник
до куп згортає.
Похмура днина і птахи
вже без пісень.
Ідуть до школи дітлахи -
вересень.
В дерев могутні поки ще
крони,
їх вітер разом із дощем
клонить,
схиляє низько до землі
тином,
а в хмурім небі - журавлі
клином.
Гукати літу «Не спіши!»
марно,
бо в небі, як і на душі,
хмарно.
Хіба що – вкритись від дощу
плащем?
Можливо, з серця відпущу
щем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605252
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.09.2015
Трепещут листья на ветру
и облетают,
и дворник рано поутру
их заметает.
Отчалил с Августом вчера
корабль.
Шагает в школу детвора…
Сентябрь.
Ещё могучи у дерев
кроны –
их ветер, словно озверев,
клонит,
касаясь ветвями земли
низко,
а в сером небе – журавли
низкой.
Вдогонку лету: «Подожди-и-и!» -
Бросьте!
Ведь зачастили уж дожди
В гости.
И хоть прозрачна между туч
просинь,
но всё прохладней Солнца луч…
Осень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.09.2015
Де свіжість текла рожево,
ліси гомоніли віками –
лежать занімілі дерева
з відрубленими руками.
Понівечені громади
оцупками лижуть небо,
вимолюючи пощади:
«За що ж ви нас так?! Не треба!»
Мов рибини, котрих море
жбурнуло раптом на сушу –
нестерпно мені те горе
і біль роздирає душу.
З дерев тих шапки здирають,
паплюжать ногами груди,
зухвало до куп згрібають
сталевими кігтями – люди.
Бо ж, зглянулась VIP-персонам
неторкана та краса
і завтра засяють неоном
новітні тут чудеса –
палаци в розкішних шатах,
на вежах – різні корони,
і житимуть в тих палатах
пихаті «нові» Нерони.
А нині – скрегоче вміння
розрівнювати алею,
і стогне живе коріння,
прощаючись із землею.
І стогін цей крає скроні,
а в горлі пече задуха…
Безсило здійму долоні,
затиснувши ними вуха…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604151
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.09.2015
Коли журбі нема кінця,
а днина схожа на Мегеру –
беру старого олівця
і аркуш чистого паперу.
Та дослухаюся чогось
таємного у власній скроні –
мов співу янголів – і ось
я вже в солодкому полоні.
Так починаються дива –
я чую рух в небесній сфері,
той рух народжує слова,
що оживають на папері.
Слова складаються в думки –
сумні, щасливі, і не дуже,
а ті – у вірші, як в струмки…
І серцю легше, любий друже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603335
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2015