Давидова

Сторінки (1/2):  « 1»

Время

Идут  года  не  спотыкаясь
В  изумруде  серых  дней
Стареешь  ты  не  замечая
Как  гаснешь  среди  тысячи  огней.
Уже  на  лбу  видны  морщины
И  локон  на  лице  совсем  седой
Не  веришь  в  сказки  и  былины  
Да  и  вовсе  не  дурной.
Но  вдруг  воскрикнит  голос  хрупкий
Внутри  который  у  тебе  уснул
Забудь  же  все  как  сон  тот  жуткий
Что  в  детстве  ранним  как  то  испугнул.
И  что,  что  видимы  морщины?
Да  й  вовсе  не  так  уж  и  видны
Седые  локоны  й  былины
Уж  не  кому  так  сильно  не  важны.
Мы  ведь  живем  в  хорошем  веке,
Где  очень  модна  седина,
Да  и  главное  ведь  в  человеке
Когда  красива  й  молода  душа…
Проснись,  быть  может  позови  друзей,
Устрой  как  раньше  вечеринку,
А  можно  по  приколу  и  в  музей,
Окрой  в  себе  уснувшую  мерзинку!
Забудь  же  о  часах  хотя  б  на  миг
Рвани  в  свободу  без  пугающих  ветрин
Ведь  в  жизни  главное  свобода
Закрой  ты  грустных  стрелок  магазин.
Чтоб  каждый,  слышеш,  каждый,
Кто  будет  мимо  проходить,
Узнал,  что  в  жизни  важно
О  времени  на  время  позабыть…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603444
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2015


Смуток

Ця  вулиця  мені  давно  знайома,
Я  йду  по  ній  і  спокій  обвива.
Легенький  вітер  й  радість  ця  вагома,
Я  наче  тут  сто  років  не  була.

Рідненька  хата  і  дитячий  сміх,
Дитинства  запах  в  теплому  сніданку,
І  найсильніший  в  світі  оберіг;
Розмови  з  вечора  до  ранку...

Травою  чистою  покритий  двір,
Аромат  конвалії  могучий.
Сюди  не  пройде  навіть  звір.
Тут  наче  рай  завжди  квітучий.

Тут  тебе  зустрінуть,  приголублять,
Послухають  про  всі  невдачі  і  жалі,
Нагадають,  що  тебе  всі  люблять,
Залічуть  в  серці  рани  й  мозолі...

Сьогодні  тут  мене  не  зустрічають.
Не  пахне  щастям  мій  обід.
Журливо  з  неба  дощ  співає
Й  не  чути  радісних  бесід.

І  наче  все  таке  знайоме,
Звичне  тілу  і  душі,
Всі  посміхаються  з  старих  фото-альбомів,
А  я  ховаю  сльози  у  руці...

На  вішалці  сумує,  покинуте  пальто
І  плачуть  букви  в  недочитаній  газеті,
Ричать  від  смутку  стіни,  мов  старе  авто,
А  в  голові  лиш  тихе  \"Де  ти?\"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603442
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.09.2015