| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
[i]Всё чаще я прошлое вижу во снах,
Всё чаще я плачу в подушку.
Играя в игру под названием "страх",
Мечту выбирая в подружку.
Сегодня я вижу в кошмаре своём:
Предательство, зависть, гордыню.
Со страхом играю, играю с огнём,
В печали сознание клинит.
Но вскоре поймёт мой потерянный ум -
Так страшно во сне не бывает.
Развеется тихий мешающий шум
И музыка вновь заиграет.
Пойму, что ослеп и оглох я давно,
Не видел, где люди гнилые.
Но будет уже глубоко всё равно,
Сжимая подушки сырые.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691667
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 30.09.2016
[i]Осень сменила зноящее лето,
Капельки солнца смешались с дождём,
Но мне не по нраву тот дым сигаретный,
Что осень вдыхает пьянящим ручьём.
Шагает она, как старуха, по краю,
Крехтит и пыхтит, извергая дожди.
"Ты тоже красива по-своему, знаю,
Но мне не по вкусу, признанья не жди!
Люблю я зимы белоснежную сказку,
Капель и цветочки красотки-весны,
Возможно и лета зелёную маску,
Но не убожество голой сосны.
Хоть краски твои воспевают поэты,
Художники пишут тебя на холстах,
Но лучше другим я оставлю всё это,
Иди уже дальше, в другие места...
Вот только ты не уйдёшь,
Ты останешься рядом.
В теле вызовешь дрожь,
Ненавидящим взглядом...
И кто-то поймёт,
Прочитав всё вот это,
Что ЖИЗНЬ - это ОСЕНЬ
Дурного поэта,
А осень, всё так же,
Мне пиво запе́нит
И вряд ли зима её скоро заменит...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687886
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.09.2016
Вот так вот легко, без волненья и страха
Без боязни, совсем, предстоящего краха
Пленила и бросила душу мятежную
Немного жестокую, но всё таки нежную.
Свободные мысли, вдруг стали пленёнными
А речи бездарные вновь одарёнными
И образы дикие, горечь безумную
Сменили веселье, и просто безумие.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644151
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2016
Помнишь, однажды ты, в шутку, сказала,
Что не веришь в любовь?
И меня дурачком, не нарочно, назвала,
Когда вспомнил о ней
В разговоре с тобой.
И, признаюсь,
Немного мне стало обидно.
Я хотел бы сказать тебе всё
В тот же миг!
Но зачем? Всё равно ты не веришь
И это видно.
Настроением тогда, немного,
Поник...
Я хотел было сдаться,
В этом всём нету смысла.
Нет!
Я должен стараться,
Я должен пытаться,
Чтобы цели добиться
Я заставлю проверить,
Приложу все усилия
Вот к чему сейчас стоит стремится.
Помнишь, однажды ты в шутку сказала,
Что со мной ты когда-то поверишь в любовь?
На минуту печально тогда замолчала,
А потом дурачком назвала меня вновь.
Я расплылся в улыбке.
Юмор тут не причем.
Просто я тогда понял
И нету ошибки.
Навсегда хочу быть лишь твоим дурачком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635081
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.01.2016
Зачем приходишь ты ко мне
во сне?
Зачем ко мне ты обратила
Свой взгляд печальный
прощальный...
Будто совсем меня забыла?
Зачем уста твои немы?
Какой упрёк, что за желанье,
Иль бесконечное страданье
На них, как огонёк, мелькает?
Является и исчезает,
Как мы...
Зачем приходишь ты ко мне
во сне?
Ведь в жизни ты со мной играла,
Моё ты сердце надорвала.
Ты пробудила те грехи,
что были до сих пор глухи -
стихи.
Ведь в жизни ты меня не знаешь
И встреч со мной ты избегаешь.
Поклон мой даже не заметишь
И уж тем боле не ответишь,
Хоть знаешь, знаешь, ты же знаешь,
Как сильно я люблю те руки,
Как я испытываю муки
Как от страданий и от скуки
Ту боль, печаль, свои стихи
Я прячу в сердце, как грехи...
О нет! Слова мои сухи!!
Твои хочу узнать духи
Во сне, хоть эти сны глухи,
Но в жизни без тебя не жить,
Уж лучше яду мне испить.
Так пусть то сердце, что в печали,
Как жемчуга в грязи застряли.
Страдает, гибнет, усыхает,
Во сне на вид твой оживает
И хоть немного заиграет.
Пусть просто тихо отдохнёт
И то явленье золотое
Узнает, счастье молодое,
Желанное, но неземное
Найдёт!!!
Володар Часу
[i]Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці - минаєш,
Вклонюся - навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
Іван Франко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623412
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2015
Все починається з кохання...
Говорять:
"Спершу
було
слово..."
Вже вкотре повторю я знову:
Все починається
з кохання!
Все починається з кохання:
дітей маленьких
виховання
віршів чудесних
написання.
Все починається з кохання.
Все починається з кохання!
І тільки з цього!
Точно знаю.
Все,
навіть ненависть-
гіркая
і вічная
сестра кохання.
Все починається з кохання:
бажання, страх
вино і порох.
Біда,
печаль гірка
і подвиг.
Все починається з кохання!
Весна шепне тобі:
"Живи..."
І ти від шепоту здригнешся
І станеш рівно
І почнешся.
Все починається з кохання!
Володар Часу
[i]Все начинается с любви...
Твердят:
"В начале
было
слово".
А я провозглашаю снова:
все начинается
с любви!
Все начинается с любви:
и озаренье,
и работа,
глаза цветов,
глаза ребенка -
все начинается с любви.
Все начинается с любви.
С любви!
Я это точно знаю.
Все,
даже ненависть -
родная
и вечная
сестра любви.
Все начинается в любви:
мечта и страх,
вино и порох.
Трагедия,
тоска
и подвиг -
все начинается с любви.
Весна шепнет тебе:
"Живи".
И ты от шепота качнешься.
И выпрямишься.
И начнешься.
Все начинается
с любви!
Роберт Рождественский[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2015
Я ще пишу, та на столі моєму
Остання свічка ніжно догора.
І хоч це полум"я світило так приємно,
Вже скоро згасне, як усе згаса.
І може, з часом, я колись згадаю
Приємне світло і м"яке тепло
Слізьми солоними я гірко заридаю
Та це не змінить те, що вже було.
Нарешті. Згас той вогник на столі,
Останні краплі воску я побачив,
Та трохи заздрісно і прикро все ж мені,
Що сам собі я досі не пробачив.
Я хочу згаснути, як згасла ця свіча,
Щоб вже ні біль не знати, ні ридання.
Нарешті спокій щоб дала печаль,
Щоб втамувати у душі страждання.
І може, з часом, хтось колись згадає,
Яким я був, усе добро і зло,
Слізьми солоними хтось гірко заридає,
Та це не змінить те, що вже було...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622055
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2015
Що кращим може бути за обійми?
Для матері обійми, для дитини
І найтепліші від коханої людини,
Що ніжними руками тебе і душу зігріва....
І хочеться кохану обійняти,
Із рук своїх ніколи не пускати,
Найщасливішими у світі стати,
З обіймів ніжних вік не виринати,
Тепло усе своє віддати....
І лиш в кінці згадати,
Що це все сон...
І знову заридати....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015
І ось, в останнє, для завершальної битви зібралися залишки армій двох найсильніших націй на цих землях. Між могутніми горами Штона і безмежними червоними лісами Ліври, колись величні цивілізації зустрілися на полі битви. Поле це, після стількох років кровопролитних боїв, було багряно червоним і нагадувало верхівки чудесних ліврових дерев. І лиш завдяки тому, що народи ці – прямі нащадки богів і тіла їхні зникають після смерті, це поле не вкрите горами трупів. З давніх, як сам всесвіт, гір було чутно відгуки цих битв, крики і стогін помираючих воїнів і плач духів, що захищали цей край.
Дивовижні створіння розбігалися в різних напрямках, коли війська йшли на бій. Могутні і грізні Краани, що не знали нічого, крім сили і честі, проти тендітних, магічних Лейнів, що з надзвичайною красою творили свої закляття, які, однак, могли холоднокровно вбити велетенського звіра. Нарешті погляди головнокомандуючих зустрілися і з обох боків пролунав наказ про початок атаки. Воїни ринули руйнуючим потоком вперед, не помічаючи на своєму шляху ні рослини, ні тварини. Завжди влучні стрільці Краанського легіону випустили град стріл, що вмить скосив чверть ворожих воїнів. Найвправніші чарівники і маги Лейнів почали творити свої вбивчі закляття, що один за одним знищували Краанських мечоносців. Довжелезними мечами рубали голови своїх ворогів сильні воїни і сяючими блискавками цілили, зі своїх посохів, хоробрі чаклуни. Ця страшна битва, що самих богів змушувала боятися, продовжувалася ще багато днів і ночей, доки останні воїни, які мужньо захищали свої землі, не впали виснажені і не зникли з цієї землі, як примари.
І не залишилося після цієї тривалої війни ні переможених ні переможців. І позбулися ліси Ліври своїх захисників, так само, як зосталися зовсім самі гори Штона. Ще багато поколінь згадували інші нації про цю війну і про дві могутні раси, які так банально зникли, через дурість свою і пиху. Ще багато сторіч ніхто не володів землями цих рас, щоб не повторити долю їхню, але колись знайдуться створіння, що знову розпочнуть битви за землі, яких вони не гідні…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613952
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2015
Я досі кохаю те чорне волосся
І досі я хочу до нього торкнутись.
Як жаль, що бажання моє не збулося,
Як жаль, що назад уже не повернутись…
І досі я млію, як промені сонця
Виблискують ніжно, грайливо танцюють,
Вітаючи личко твоє крізь віконце
І в щічку бліду тебе палко цілують
Ці очі, зелені, я досі кохаю
І руки прекрасні, холодні, як лід.
Коли їх забуду, на жаль, я не знаю
У серці моєму залишили слід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=611843
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2015
Прекрасні поради цих мудрих людей
Для нас, як маяк над життям!
Іх сяюче світло чудових ідей
Покаже нам шлях в майбуття…
Нам щедро дарують свій досвід вони ,
Щоб ми у пітьмі не росли.
Святими знаннями наповнюють дні,
Щоб ми їх у світ понесли…
Нам час і здоров`я у жертву приносять
Із вірою в наше майбутнє,
Натомість нічого у нас не попросять
І тихо вертаються в будні…
Дорогі Педагоги, ми все пам’ятаємо
І любимо Вас, лиш за те, що Ви є!
З подякою в серці, Вас щиро вітаємо
І голосно кажем «СПАСИБІ!» своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610262
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.09.2015
Навіщо потрібні ці зайві слова?
Ти в мене найкраща, ти знаєш сама.
Я жодного разу про це не сказав
І дійсно жалкую, що пізно згадав...
Мені пощастило, бо в мене є ти,
Та син я поганий, мене ти прости!
Я щиро шкодую, що став тягарем,
Що маєш від мене ти стільки проблем.
Надії твої я не виправдав, жаль...
І боляче груди стискає печаль.
За все, якщо зможешь, мене ти пробач,
Прошу тебе мамо, ти тільки не плач...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608891
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2015
В бескінечних переливах всіх рядків і літер
Завиває і шепоче, наче тихий вітер.
І у шелесті м"якому білих сторінок,
Чи говорить, чи співає, дивний голосок...
Взявши кружку, з теплим чаєм, сівши на диван,
Потрапляєш у знайомий і зручний капкан.
Розгорнувши рідну книгу, як знайдеш рядок
Знову поруч ти почуєш ніжний голосок...
Промовляє голос мудро, через шелист книг,
Ти на хвильку зупинися і послухай їх.
То душі твоєї шепіт розмовляє тихо,
Бо частину твого серця поглинає книга...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608777
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.09.2015
Романтику осінніх вечорів
Пізнав сьогодні поруч, біля тебе.
В твоїх очах побачив я безкрає небо,
Розповісти про це не вистачає слів.
Романтика осінніх вечорів...
І ніжним подихом, осінній вітерець
Овіював твоє м"яке волосся.
Саме тоді мені на мить здалося,
Що поєднався стук обох сердець.
Романтика осінніх вечорів
Гаряче сонце небо розплавляє,
Твій теплий погляд душу зігріває
Розповісти про це не вистачає слів.
Романтика осінніх вечорів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2015
Знаєш, мені вже не так болить!
Вже болю немає і туга заснула!
І іноді в голову думка влетить,
А раптом, нарешті тебе я забула…
Знаєш, я вже не плачу ночами.
І тебе мені вже не так бракує,
Я вже не сумую за твоїми плечами.
Все ж правду говорять, що час нас лікує.
Я вже не шукаю тебе на пероні.
І як виглядаєш, давно вже забула,
Я не прагну зустріти тебе у вагоні.
Можливо насправді кохання заснуло.
Мені ти не віриш? Не правду сказала?
Знаєш, ти правий, про тебе я мрію,
Я все ще кохаю, тобі я збрехала,
Та це не взаємно, я все розумію…
13.09.15
Автор: Юлія Щербак Переклад: Володар Часу
Оригінал:http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606326
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2015
Сльозинка упала з дівочої щічки,
Закрила руками свої ясні очі
І сіла тихенько на березі річки,
Коханий загинув минулої ночі.
Заплакала гірко, схилилась додолу.
Сльозами гарячими землю умила,
Сьогодні вона вже не піде додому,
Дорогу туди вона вже загубила.
Страждає і тужить дівоче сердЕ́нько
І стогін і плач розлетівсь навкруги,
А в лоні дівочому диво маленьке
І щемить у грудях від тої туги.
Сидить біля річки, дитя обіймає,
З ним тихо говорить і сльози втирає…
«Нема більше батька, ти чуєш, дитино?
Він вже не повернеться з тої війни,
Та я не назву тобі тої причини
Чому він від нас туди мусив піти.
Хотів захистити мене із тобою
І наші життя назавжди зберегти,
Натомість загинув, від чийогось набою
І вже нам ніколи його не знайти.»
І знову сльозинка скотилась в долоню,
Водоспади дощу полились навкруги.
То тужить солдат у страшному полоні.
В полоні у смерті застряг на вІ́ки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606644
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 14.09.2015
Як непросто влаштований всесвіт,
Все так скоро й раптово минає
І здається, що є в нас майбутнє,
Але час надто швидко зникає…
І лиш той, хто думками на волі,
Не рахує хвилини щоразу,
Лиш вони справді ним володіють,
То вони є «Володарі Часу»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.09.2015
Складні стосунки у нас із тобою,
Я намагаюсь бути ближче, та дарма,
Бо ти ховаєшся за величезною стіною
Та віддаляєшся від мене крадькома
Я збудував для тебе світ з любові,
Прекрасний світ, що повний щастя і добра.
Почав до тебе наближатися по волі,
Та на заваді знов стоїть стіна.
Я хочу бути поруч, біля тебе,
Віддати тобі в руки все тепло,
Але стіна, що височіє аж до неба
Не дасть. Аби хоч сонечко зійшло...
Аби хоч сонечко зійшло,
та віддало тобі моє тепло.
Мою любов, і сподівання, і надії,
Нехай тобі віддасть усе, що то було моє.
Мені нехай залишить лише мрії,
Про те, що ти, моє кохання, в мене є...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606311
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2015
Почувши постріли гармат,
Я бачу кожен день ці жертви…
Та все ж шкода не їх дівчат,
Не їх самих, уже померлих.
На жаль не довго сльози лити
Вдові того, хто впав в бою,
Та є душа, що не зцілити
Їй буде спокій лиш в раю.
І серед наших ницих справ,
Всієї підлості і прози
Єдині в світі я пізнав
Святі і справжні, щирі сльози...
То сльози бідних матері́в,
Що втратили своїх синів.
Їм вже ніколи не забути,
Як вже назад не повернути
Деревам, втрачених листів…
Автор: М.А. Некрасов Переклад: Володар Часу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606210
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.09.2015
Пам`ятаю чарівний вечір…
Світлі зорі світили згори.
Я тоді закохався, до речі,
Навіть зорі не скажуть, коли.
Чи тоді, коли місяць величний
Нам проміння своє дарував.
Чи тоді, коли дух той столичний
Біля нас нічний вальс танцював.
Закохався я в музику джазу,
У ту ніжну мелодію гри…
Вже відтоді пройшло стільки часу,
Навіть зорі не скажуть, коли.
Дотепер я забути не можу,
Що в ту місячну ніч відчував.
Там і смуток, й печаль ту ворожу
Назавжди я у серці сховав…
Заглушила їх музика джазу,
Ота ніжна мелодія гри.
Вже тоді зрозумів я відразу,
Що вона ніби мрії чи сни…
Ніжні струни вас ніби лоскочуть
І мелодії грають танок.
Запросити до себе вас хочуть,
Злитись разом у дзвінкий струмок…
Вони грають і ніжно, й ласкаво
Заворожує слух кожен звук.
Барабан зазвучав так яскраво,
Я вловив кожен ритм, кожен стук.
Той пестливий танок білих клавіш,
Ніби в серці моєму заграв.
Я тобі розкажу, хоч ти знаєш,
Що в ту місячну ніч відчував…
Па`мятаю чарівний вечір,
Світлі зорі світили згори.
Я тоді закохався, до речі,
Навіть зорі не скажуть, коли…
Закохався я в музику джазу,
У ту ніжну мелодію гри…
Вже відтоді пройшло стільки часу,
Навіть зорі не скажуть, коли…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606209
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2015