| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Кларк Ештон Сміт
Плач по Вікселлі (переклад)
Твоїм ім’ям я заклинаю до свічей
Давно померлих місяців з ночей
Рум’ян рожевих втіх і насолоди
Як захід сонця, що прекрасний злотом,
Прокляття й чари, що колись давно,
Забуте царство цвілі принесло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2020
Через призму страшної дрімоти,
Крізь туманну безодню ночей
Я прожив безкінечну самотність,
Я відчув смак таємних речей.
Вдень я в муках кричу і страждаю, і ховаюсь від чуждих очей.
Я з землею кружляв спозарання,
Коли небо буяло вогнем.
Бачив Всесвіту я прокидання,
Рух безцільний жахливих планет,
Як вони повзуть непомітно, без імен, без ознак і прикмет
Дрейфував я морями без краю
Під зловісним склепінням із хмар.
Небо блискавка рве й роздирає,
Перетворює все на кошмар.
Я у зелені вод помічаю невідомих пекельних почвар
Я як звір поринаю під крону
В ліс, де царство дубів вартових.
Там істоти живуть невідомі,
Мертвий гай оминають птахи.
Я тікаю від цього кошмару і від зла, що посіло гілки.
Я наткнувся на гори високі,
Там глибоких печер лабіринт.
Я відпив із туманних потоків,
Що біжать до смердючих боліт.
І в гарячих озерах я бачив те, про що я вам не розповім.
Я оглянув палац величезний
І ступив я у зали сумні.
Ніч настала, і місяць старезний
Освітив гобелен на стіні.
І побачив я дивні фігури, вам не можу сказати які.
У вікно я поглянув тривожно
На зачахлу, пожухлу місцину,
На село, що внизу розляглося,
На прокляті забуті могили.
Мертва тиша висить у повітрі, хоча я прислухаюсь щосили.
Я відвідував древні гробниці
І літав я на крилах страху,
Де Еребус, вулкан Антарктиди,
Бушував й задихався в диму.
Був у світі, де сонце пустельне палить все на своєму шляху
Я старий був, коли фараони
Посідали на Нілі престол.
Я старий був в численних епохах,
Коли я, тільки я, був ніхто.
І Людина безгрішна й щаслива, жила там, де царює мороз.
Велич стала гріхом мого духу
До загибелі мене веде.
Насолоду не дасть милість бога
І спочинку в гробу не знайде.
І на крилах кошмарів і страху дух навік в порожнечу піде.
Через призму страшної дрімоти,
Крізь туманну безодню ночей
Я прожив безкінечну самотність,
Я відчув смак таємних речей.
Вдень я в муках кричу і страждаю, і ховаюсь від чуждих очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609391
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.09.2015