Лана Мащенко

КАПЕЛЬКИ МЕЧТЫ

Ляжет  на  ладони  капелька  мечты,
Что  с  любви  упала  с  гордой  высоты.
Ты  ее  приложишь  к  ласковым  губам.
Влагу  теплой  капли  я  тебе  отдам.
Разолью  по  сердцу  я  свою  любовь,
Взбудоражу  годы,  взбудоражу  кровь.
Вместе  с  жаждой  страсти,  раздобыв  в  бою,
Ты  зажмешь  в  ладони  капельку  мою.
КАПЕЛЬКУ-СЛЕЗИНКУ,КАПЕЛЬКУ  ДОЖДЯ
КАПЕЛЬКУ-РОСИНКУ,КАПЕЛЬКУ  МЕНЯ.
Там  где  будет  влага,  там  где  будешь  ты,
Я  увижу  солнце  в  капельке  мечты.
Я  ее  согрею  в  облаке  любви
И  дождусь  росинки  утренней  зари.
Дорога  мне  влага  самых  грешных  глаз,
За  нее  отвечу  я  еще  не  раз,
Но,  сразившись  с  небом  в  огненном  бою,
Я  зажму  в  ладонях  капельку  твою.
КАПЕЛЬКУ-СЛЕЗИНКУ,  КАПЕЛЬКУ  ДОЖДЯ
КАПЕЛЬКУ-РОСИНКУ,КАПЕЛЬКУ  ТЕБЯ

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2016

Осенний мираж

Прекрасен  осенний  пейзаж
В  лучах  золотого  заката.
Прекрасен,  но  это  мираж,
За  теплое  лето  расплата.
Предвестник  невесты-зимы
Нас  балом  прощальным  поманит.
И  платье  из  желтой  листвы
Красою  своей  одурманит.
Багряные  листья  горят
И  падают,  ствол  обнажая.
Они  за  закатом  летят,
Но  осень  еще  молодая.
Ей  хочется  петь  и  плясать
В  пуховом  ковре  золотистом.
Но  холод  заставит  рыдать,
И  дождь  станет  снегом  искристым.
Лови  красоты  каждый  миг
Пока  молодой,  не  холодный,
Покуда  мороз  не  настиг,
Покуда  твой  разум  свободный.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700340
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2016

Страдать хоть на земле, хоть в преисподней.

Всю  жизнь  идешь  с  трудом,    как  бык  ярмо  влачащий.                                                                                                                      
Или  как  одинокий  волк  бредет  по  чаще.                                                                                                                                                  
Среди  толпы,  утратив  лик,  теряешь  время.                                                                                                                                                  
Несешь  судьбы  своей  мешок  –  пустое  бремя.                                                                                                                                    
Рутинный  дождь  закрыл  глаза  –  не  видишь  солнца,                                                                                                                                      
И  застелила  пелена  твое  оконце.                                                                                                                                                                                    
Искать  себя  в  слепом  миру  душа  устала,                                                                                                                                                                    
А  ведь  когда-то  ей  столетий  было  мало.                                                                                                                                                                                  
В  одну  минуту  жизнь  сложил  и  вышла  скука.                                                                                                                                      
Скажи,  душа,  зачем  тебе  такая  мука?                                                                                                                                                                        
Искал  холмы  и  блеск  вершин,  а  пал  в  овраги,                                                                                                                                                  
И  так  свой  путь  запечатлел  лишь  на  бумаге.                                                                                                                                          
Желаний  жгучих  острый  нож  вонзался  в  сердце,                                                                                                                              
И  ты  стонал  как  дикий  зверь  стоя  у  дверцы.                                                                                                                                                            
Кипела  молодости  кровь,  звала  наружу,                                                                                                                                                          
Тепло  за  дверью,  а  внутри    одна  лишь  стужа.                                                                                                                                                          
На  семь  замков  закрыли  страсть,  связали  туго,                                                                                                                                                    
И  одиночество  мое  –  моя  подруга.                                                                                                                                                                                      
А  если  б  стать  самим  собой,  не  притворяться,                                                                                                                                        
Желаньям  сшитым  из  любви  навек  отдаться,                                                                                                                                          
Запрятать  страх  пред  осуждением  и    смертью,                                                                                                                        
Увлечься  радужной  свободы  круговертью,                                                                                                                                                    
Парить  над  всем,  мечты  в  реальность  превращая,                                                                                                                  
Расплавив  цепь,    себе  свободу  возвращая.                                                                                                                                                        
На  чаше  жизненных  весов  –  слеза  и  радость.                                                                                                                              
Слеза  земная  даст  тебе  на  Небе  сладость,                                                                                                                                                    
А  радость  низменных  желаний  –  ад  кромешный,                                                                                                              
Накормишь  плоть  –  душа  огонь  поймает  вечный.                                                                                                                        
Ты  выбрать  в  праве  свой  удел,  ты  здесь  свободный,                                                                                                                          
Но  знай  –  страдать  хоть  на  земле,  хоть  в  преисподней.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700108
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2016

Дикий страх

Подих  ходить  манівцями,
Ритм  сердечний  бубонить,
Тіло  в  розпачі  не  тямить,
Бо  в  конвульсіях  дрижить.
В  голові  вогонь  пекельний
Підкидає  жар  в  думки,
Грає  страх  на  твоїх  нервах,
Злі  співає  пісеньки.
Давить  темінню  кімната,
Тінь  гуляє  по  кутках.
Лиш  молитвою  долати
Я  навчилась  дикий  страх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2016

Не искушай свое безумство

Черпая  сердцем  сладкий  грех,                                                                                                                                                                                              
Не  искушай  свое  безумство,                                                                                                                                                                                                                    
Не  поднимай  себя  на  смех,                                                                                                                                                                                                                  
Не  обнародуй  свое  чувство.
Ведь  за  него  придется  крест,                                                                                                                                                                                                    
Тяжелый  крест  нести  по  жизни.                                                                                                                                                                            
Хотя  над  ним  души  протест                                                                                                                                                                                                
Борьбою  двух  миров  зависнет.
Осудят  люди  твой  порыв                                                                                                                                                                                                                        
Порой  себя  совсем  не  видя.                                                                                                                                                                                      
Растопчут  то,  что  ты  любил,                                                                                                                                                                                                          
Жестоко  посмеясь  обидят.
А  сами  в  том  же  котелке                                                                                                                                                                                                                            
Свою  судьбу  стараясь  варят.                                                                                                                                                                                                        
И  грех  такой  же  на  душе,                                                                                                                                                                                                            
Но  он  ведь  свой,  и  он  не  давит.
Держать  ответ  не  пред  людьми!                                                                                                                                                                                              
Вы  перед  Богом  открывайтесь.                                                                                                                                                                                            
За  зов  земной  своей  крови                                                                                                                                                                                                                        
Вы  небу  искренне  покайтесь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2016

Прогнала метушню я від подушки,

Прогнала  метушню  я  від  подушки,
Всі  думи  дня  тугенько  сповила
І  ночі  на  розтопку  віддала    -  
Нехай  горять  сумні  мої  подружки.
Кирпатий  місяць  дивиться  в  вікно,
Підморгує  мені  із-за  портьєри,
Чекає  снів  моїх,  немов  прем’єри
Лірично-драматичного  кіно.
Красуня  ніч  заводить  колискову,
Їй  вітерець  підігрує  смичком,
Дрібненький  дощ  підспівує  баском  –  
Погода  знов  веде  свою  розмову.
Під  гомін  той  приходить  тихо  сон,
Турботливо  всіх  ковдрою  вкриває
І  казочку  свою  розповідає,
Володарем  сідаючи  на  трон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2016

Казка СОНЦЕВОЛОСКА

СОНЦЕВОЛОСКА
    Ця  історія  сталася    в  одному  невеликому  королівстві  Чорному.  Всі    його  мешканці  мали  темний  колір  шкіри,  вони  навіть  не  могли  собі  уявити,  що  люди  можуть  бути  білошкірими.  Єдине,  що  було  світлим  у  королівстві  –  це  сонце,  що  безжально  палило  їхню  шкіру  і  тому  вони  весь  час  ховали  свої  безпомічні  тіла  під  довгим,  тісним,  чорним  одягом.  Люди  могли  прикрашати  свій  одяг  червоним  і  білим  кольором,  та  це  мали  бути  якісь  невеличкі  узори,  орнаменти.  Мешканцям  подобалося,  що  їх  одяг  як  і  шкіра  були  чорними,  це  була  вершина  смаку.  Та  нажаль  чорний  колір    був  і  кольором  їхніх  душ,  саме  тому  сонце  і  палило  жителів  Чорного  королівства.  Вони  жили  заздрістю,  злом,  пліткарством,  підступністю  і  іншого  життя  вони  не  знали.  Навіть  дерева,  трава,  будинки  –  все  було  сірого  і  чорного  кольору,  як  і  думки.
Та  одного  світлого,  погожого  дня  у  королівстві  сталося  диво  –  у  короля  та  королеви  народилася  донька  –  світловолоса  дівчинка  з  молочною  шкірою.  Для  всього  королівства  це  була  надзвичайна  подія,  яку  ніхто  не  міг  збагнути,  адже  вважалося,  що  на  світі  можуть  бути  тільки  чорні  люди,  які  живуть  у  королівстві  Чорному,  яке  на  всьому    світі  одне,  а  за  його  межами  безкінечні  сніги  серед  яких  немає  життя.  Дівчинку  назвали  Сонцеволоксою,  бо  сяйво  від  її  волосся  розливалося    по  всіх  палатах  і  всі  його  боялися.  Щойно  народилася  дівчина,  біля  палацу  з’явилося  якесь  неймовірне  чудовисько  –  це  був  молодий,  але  потворний  хлопець.  Все  його  тіло  було  вкрите  шерстю,  лице  спотворене  і  це  дуже  лякало  мешканців  королівства.  Вони    обходили  його  якнайдалі,  боялися  наближатися  до  чудовиська,  бо  його  оточувала  якась  невідома  аура,  якийсь  невеличкий  світ  в  якому  було  все  яскраве,  кольорове.  Він  грав  на  чарівному  музичному  інструменті  від  якого  маленька  Біловолоска  переставала  плакати,  і  тому  його  не  проганяли,  хоч  і  дуже  боялися  цього  невідомого  звіра.  Коли  принцеса  підросла,  вона  почала  спостерігати  з  вікна  своєї  кімнати  за  чудовиськом,  яке  так  гарно  грало  на  чарівному  інструменті,  що  навіть  його  потворність  здавалася  їй  красивою.  Вона  спостерігала  за  тим,  як  він  розмовляв  з  птахами,  як  рятував  комаху,  що  потрапила  в  воду  струмочка,  що  протікав  поруч  з  палацом,  як  мінялися  кольори  навколо  нього.  Вона  не  знала,  що  то  за  кольори,  але  вони  були  такі  теплі,  яскраві,  що  їй  хотілося  втекти  зі  свого  темного  палацу  і  опинитися  поруч  з  її  невідомим  другом,  у  його  чудовому,  кольоровому  світі.  Вона  кидала  йому  через  вікно  чорні  квіти,  а  вони  в  його  руках  оберталися  в  щось  дивовижне,  різнобарвне.  Сонцеволосці  заборонялося  наближатися  до  чудовиська  і  тому  вона  спостерігала  за  ним  здалеку,  прогулюючись  по  парку.  Вони  обмінювалися  посмішками,  і,  здавалося,  що  в  цей  момент  кольоровий  світ  потвори  і  сяйво,  що  йшло  від  принцеси  зустрічалися  і  створювали  велику  кулю,  яка  піднімалася  до  сонця  і  там  лопалась,  розсипаючи  на  землю  живильні  іскринки,  від  яких  звичайним  мешканцям  ставало  ще  спекотніше.  Так  тривало  аж  до  дня,  коли  принцесі  виповнилося  вісімнадцять  років.  В  цей  день  було  влаштовано  велике  свято  і  король  пообіцяв  доньці  виповнити  одне  її  бажання.  А  бажання  було  таке.  Коли  на  день  народження  принцеси  зібралися  майже  всі  мешканці  королівства,  то  Сонцеволоска  забажала  перевдягти  гостей.  У  її  власній  вбиральні  було  влаштовано  примірочну  кімнату,  де  гості  могли  вибрати  собі  одяг.  Це  був  незвичайний  одяг.  Принцеса  зібрала  дуже  багато  різних  суконь  та  костюмів,  які  носили  в  її  королівстві,  тобто  чорні    довгі  з  закритими  рукавами  та  горловинами,  і  посипала  їх  тими  іскринками,  які  збирала  після  зустрічі  з  чудовиськом.  Весь  одяг  став  яскравих  кольорів:  рожевий,  червоний,  оранжевий,  жовтий,  зелений,  голубий,  синій,  фіолетовий.  Хоч  Сонцеволоска  і  не  знала  як    називаються  ці  кольори,  але  вони  були  їй  до  душі,  такі  ж  світлі  як  і  її  думки.  Весь  одяг  був  легкий  наче  пух,  він  розвівався  від  найменшого  подиху  вітру.  Сама  принцеса  одягла  блідо-рожеву  сукню,  на  якій  було  безліч  пришитих  квітів.  Рукава,  наче  крила  птаха,  носилися  слідом  за  дівчиною,  коли  вона  бігала  у  захваті  по  палацу.  Вона  нарешті  могла  вільно  дихати,  вільно  думати,  вільно  мріяти.  Але  мешканцям  королівства  не  дуже  хотілося  міняти  свій  чорний    важкий  звичний  одяг  на  щось  невідоме,  яке  відкриє  їхні  тіла  для  пекучого  сонця.  Гості  збунтувалися!  Вони  захопили  палац  і  самого  короля  і  вимагали  від  нього  припинити  це  безглуздя,  адже  він  батько,  король  і  має  спинити    свою  доньку,  інакше  народ  покарає  його  сім’ю.  Король  дуже  любив  свою  недолугу  доньку,  але  розумів,  що  народ  не  жартує.  Його  батьківське  серце  розривалося  навпіл.  Він  розумів,  що  народ  збунтувався  не  тільки  через  ці  яскраві  сукні,  а  через  те,  що  Сонцеволосці  виповнилося  вісімнадцять  років  і  вона  може  керувати  країною.  Сина  в  короля  не  було  і  єдина  спадкоємиця  –  принцеса.  Все  життя  короля  мучила  ця  думка,  він  не  знав  як  поставиться  до  цього  народ,  і  все  надіявся  на  краще,  але  сьогодні  всі  його  надії  пішли  від  нього.  Король  не  знав  що  відповісти  народові,  як  діяти.  Аж  ось  донісся  крик  в  палаці:
-  Біловолоска  втекла  з  чудовиськом,  вони  біжать  до  головних  воріт  королівства,  а  за  ними  стелиться  якийсь  невідомий  пекучий,  яскравий  слід.  
Так  один  зі  слуг  повідомив  про  втечу  принцеси.  Батько  був  у  розпачі,  адже  вийшовши  за  ворота  королівства  ніхто  вже  не  повертався  назад.  За  воротами  лежали  безкінечні  сніги,  ступивши  на  які  чорні  люди  відразу  ставали  білими.  Всі  жителі  королівства  боялися  цього,  бо  знали,  що  за  межами  королівства  немає  життя,  а  тільки  холодні  гори  снігу.    Саме  туди  й  хотіли  вигнати  Сонцеволоску,  бо  їй  не  місце  серед  чорних,  вона  псує  своїми  примхами  все  їхнє  життя.  За  дівчиною  та  потворним  хлопцем  помчало  навздогін  ціле  військо    на  чолі  з  королем.  Тільки  військо  бажало  вигнання  принцеси,  а  батько…?
Біля  великих  воріт  королівства  чатував  велетень  Циклоп.  Він  не  відходив  від  воріт  і  ніколи  не  бачив  принцеси,  а  тільки  чув  від  людей  про  її  потворну  красу.  Зараз  йому  випала  можливість  її  побачити,  але  вона  засліпила  його  велетенське  око  своїм  сяйвом  волосся.  Доки  він  прикривався  долонями,  втікачі  змогли  на  якихось  невідомих  крилах  перелетіти  через  величезний  паркан,  за  яким  лежали  непрохідні  сніги.  Гонитва  припинилася.  Паркан  на  якийсь  час  став  прозорим  і  всі  злякалися,  що  він  зовсім  зникне  і  сніги  насунуться  на  королівство.  Люди  гнали  принцесу  від  себе,  кричали,  щоб  вона  йшла  геть,  сміялися  від  щастя,  що  вона  більше  ніколи  не  повернеться.  І  тільки  по  очах  короля  текла  гаряча  сльоза,  коли  він  поглядом  проводжав  доньку.  Сонцеволоска  відчула  смуток  батька,    зупинилася  і  обернулася:    
- Тату,  я  знаю,  що  в  цьому  королівстві  мене  насправді  любив  тільки  ти  і  хотів  для  мене  тільки  найкращого.  Тож  не  хвилюйся,  мені  тут  буде  справді  краще,  я  відчуваю,  що  тут  є  життя.  Я    не  сама,  зі  мною  людина,  яку  ви  всі  ненавиділи  та  яка  любила  мене.  Я  не  можу  більше  залишатися  у  вашому  Чорному  королівстві.  В  ньому  пекуче  сонце,  та  душі  людей  холодні  наче  лід,  вони  не  знають  добра:  співчуття,  турботи,  любові,  допомоги  -    вони  вміють  тільки  зраджувати,  ненавидіти,  лютувати,  бути  байдужими  до  чужого  горя.  Тату,  я  ступаю  на  сніг,  а  він  теплий,  ця  срібляста  метелиця  хоч  і  вітряна  та  вона  справжня,  не  лицемірна.  Вона  навчить  мене  ще  більше  любити,  цінити  те  що  в  мене  є  справжнє,  а  це  –  відкрите  серце,  щира  душа,  правдиве  слово  і  людина,  яку  я  кохаю  за  те  ж  відкрите  серце,  щиру  душу  і  правдиве  слово,  а  не  за  її  зовнішню  красу  і  улесливість.  Він  –  моє  сонце,  мій  дім,  моє  життя.
Сонцеволоска  сказала  ці  слова  і  підтягнула  за  руку  волохатого  звіра,  який  ще  стояв  не  в  снігу,  як  вона,  а  біля  самих  воріт,  напираючи  на  них,  щоб  вони  не  відчинилися  під  натиском  Циклопа.  Чудовисько  опинилося  в  снігу,  поруч  з  принцесою,  від  якої  світла  було  більше  ніж  завжди,  бо  блиск  снігу  злився  з  блиском  її  волосся.  І  в  цьому  блиску  сталося  чудо:  чудовисько  обернулося  на  красивого  молодого  хлопця    в  розкішному  одязі.  Його  волосся  світилося  як  сонце.  Люди  по  той  бік  воріт  стали  ще  дужче  закривати  очі  руками,  бо  потрійне  сяйво  (від  Сонцеволоски,  снігу  та  юнака)  не  давало  їм  можливості  подивитися  востаннє  на  цю  надзвичайну  пару.  Принцеса  не  відчула  подиву,  бо  знала  цю  людину  такою  гарною  в  душі,  як  зараз  вона  стала  гарною  зовні.  З  цієї  хвилини  для  них  вже  не  існувало  світу,  в  якому  вони  жили  раніше,  вони  вже  жили  іншим  життям.
Юній  парі  довелося  довго  йти  снігами,  шукаючи  собі  пристанища.  Їм  було  холодно  й  голодно,  але  доля  посилала  їм  на  шляху  поміч.  Спочатку  вони  набрели  на  будинок  велетнів,  які  мило  запросили  їх  переночувати,  обігріли  і  нагодували,  потім  якісь  незвичайні  звірі  вказували  парі  дорогу,  а  на  третій  день  вони  побачили  вдалині  щось  зелене,  то  був  ліс,  як  дізналася  від  свого  супутника  Сонцеволоска.  Вона  дізналася  від  нього  дуже  багато  цікавого  і  раніше  їй  невідомого.  Наприклад,  що    існує  таке  чудо,  як  веселка,  яка  має  сім  кольорів,  що  є  на  землі  й  добрі  люди,  а  не  лише  лихі,  що  його  звати    Сонцедар  і  що  його  зачарувала  підла  чаклунка  і  перенесла  в  Чорне  королівство,  щоб  він  ніколи  не  зміг  побачити  свою  родину.  Жив  Сонцедар  у  вічнозеленій  різнокольоровій  країні  Веселковій,  в  яку  вони  щойно  прийшли  і  яка  тепер  буде  їхнім  домом,  в  якому  буде  жити  любов,  віра,  надія,  радість,  добро.    
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698391
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.11.2016

На СТО загнала Осінь душу

На  СТО  загнала  Осінь  душу,
Мене  за  чорну  косу  притягла,
Кричала,  що  змінити  погляд  мушу,
Щоб  в  нього  не  заглядала  зима.
Драння  думок  благала  поміняти
І  стерти  сірий  смуток  із  лиця,
Лише  хороше  в  пам'ять  відкладати,
Не  корчити  із  себе  мудреця.
Стилістка  Осінь  в  барви  одягнула.
Сказала  :  «Ти  у  зиму  не  спіши!
І  щоб  ниття  від  тебе  я  не  чула,
Нудьгою  і  зневір’ям  не  гріши.
Поглянь,  як  листя  сиплеться  барвисте,  
а  це  –  весни      веселої  плоди.
Їх  можна,  як  роки  зібрать  в  намисто
І,  як  життя  прикрасу,  одягти».
Людина  славиться  не  віком,  не  красою,
Не  марнослів’ям,  навіть  не  грішми,
А  чесним  хлібом,  працею  важкою
І  милосердям,  щирістю  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698389
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2016

Перший сніг

Перший  сніг  омив,  очистив  землю,
Залатав  благесеньке  вбрання
Осені,  що  віддалася  серпню,
А  тепер  і  грудень  стріти  час.
В  перші  ж  дні  зима  в  права  вступає,
Із  завзяттям  прикрашає  сад.
В  хутро  дороге  ліси  вдягає,
Гріє  перестиглий  виноград.
Біля  школи  вже  зліпила  бабу
І  сніжком  притрушує    з  гілля.
Неймовірною  красою  вабить
Білосніжна  наречена  ця.
По  стежках  ступає,  мов  цариця.
Шлейф  пухнастий  їй  несуть  вітри,
 І  під  ковдрою  землі  вагітній  сниться
Подих  кольорової  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698240
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.11.2016

Ніч крадійка залізла у душу

Ніч  крадійка  залізла  у  душу,
Украла  спокій,  забрала  сон.
І  я  тепер  жебрачити  мушу,
Просити  у  ранку  порушить  закон.
Солодкі  хвилини  продовжити  хочу,
Які  відібрала  нестерпна  пітьма,
Та  совість  стривожені  нерви  лоскоче,
Обов’язок  віки  важкі  підійма.
Погляд  сонця  здається  сварливим.
Проміння  тягне  ковдру  з  плечей.
Погожий  день,  та  хочеться  зливи,
Щоб  можна  спати  було  іще.
Постукала  вишня  в  віконце  до  мене,
Зовуть  до  роботи  прудкі  горобці,
А  я  з-під  дубця  прокидаюсь  щоденно,
Тримаючи  хрестик  нагрудний  в  руці.
Чому  не  спиться,  бо,  мабуть,  грішний.
Проблем  усіх  не  прогнать  за  ніч,  
Та  ранок  вечора  завжди  мудріший,
Коли  з  ним  бачишся  віч-на-віч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698239
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2016

Три сестрицы

Давай  с  тобой  построим  мы  ковчег                                                                                                                                                                            
И  отворим  его  на  стук  сердец  весной.                                                                                                                                                            
И  три  сестрицы  пустим  на  ночлег,                                                                                                                                                                                                    
И  пусть  живут  Надежда,  Вера  и  Любовь.
Те  три  сестрицы  нужно  сохранить,                                                                                                                                                                                                                                    
Беречь  их  как  большое  достоянье.                                                                                                                                                          
Без  них  Земля  не  сможет  долго  жить,                                                                                                                                                                  
Без  них  Земле  достанутся  страданья.
Надежда!  Нас  прошу  не  покидай,                                                                                                                                                                          
Наш  путь  своим  сияньем  освети.                                                                                                                                                                                              
Детьми  своими  всех  людей  признай                                                                                                                                                                                      
И  зов  сердец  к  победе  приведи.
О,  Вера!  Дай  нам  мужества  в  пути,                                                                                                                                                                  
Разбей  о  скалы  все  наши  сомненья,                                                                                                                                                                                              
Беги  как  полководец  впереди,                                                                                                                                                                                                                                                
Не  дай  попробовать  из  чаши  угрызенья.
Любовь!  Раскрой  нам  тайну  волшебства,                                                                                                                                                                  
Не  заслепи  нас  глупостью  своею.                                                                                                                                                                                      
Ты  знаешь  слезы  зла  и  вкус  добра,                                                                                                                                                                        
Влюбленным  мир  отдай  и  стань  нежнее.
НАДЕЖДА    ПУСТЬ    ВЕРИТ    В    БОЛЬШУЮ    ЛЮБОВЬ,
А    ВЕРА    ПУСТЬ    ЛЮБИТ    НАДЕЖДУ.
ЛЮБОВЬ  ПУСТЬ  ПРИХОДИТ    НЕ    ТОЛЬКО    ВЕСНОЙ.
ВТРОЕМ  ПУСТЬ  ЖИВУТ    ПО    ЗАВЕТУ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2016

Одолжи

Одолжи  мне  уверенность  в  завтрашнем  дне,
Дай  всем  мыслям  моим  подержаться  за  руль,
Прогони  из  жизни  черные  краски
И  стань  для  меня,  как  зеленый  патруль.
Я  в  облаке  красном  пылинкой  блуждаю,
В  бессмысленном  танце  встречных  ветров
И  безрезультатно  ищу  я  значенье
                       Смерти  и  жизни,  реальности  снов.
Подскажи  мне  мой  путь,  покажи  направленье,
Мечте  подскажи  как  ей  нужно  дышать,
Ты  ей  одолжи  огромные    крылья,
Чтобы  их  ураган  не  смог  бы  отнять.
Одолжи  мне  любовь,  я  верну  ее,  милый,
Ты  мне  верь,  никогда  не  останусь  в  долгу.
За  любовь  лишь  любовь  я  верну  в  твое  сердце.
Если  ты  в  меня  веришь,  я  тоже  смогу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2016

Лист осенний

Лето  с  нами  снова  попрощалось.
Дождик  постучался  к  нам  в  окно.
Осень  с  осенью  случайно  повстречались,
Лист  опавший  снега  ждал  давно.
Но  на  небе  солнце  засияло,
И  ему  безумно  стало  жаль,
Что  светило  солнце  очень  мало.
Снег  упал  –  к  нему  пришла  печаль.
Под  холодным  белым  слоем  снега
Вспоминал  он  осени  приход:
Как  тепло  дарило  солнце  с  неба  -
Нежного  тепла  сейчас  он  ждет.
Почему,когда  буяло  лето,
Не  заметил  этого  тепла...
Только  вот  судьба  не  даст  ответа
Потому,что  осени  ждала.
И  к  нам  приходит  что-то  лишь  тогда,
Когда  не  ждешь,а  может  поздно,
И  остается  в  памяти  всегда,
А  разум  пальцем  машет  грозно.
Ты  за  грехи  прости  меня,мой  Бог,
Прости  и  ангел  мой  хранитель,
Но  жить  иначе  я  не  смог.
Ошибки  наши  –  наш  учитель.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2016

Щастя

Щастя  є  лиш  на  папері,
а  по  за  межами  -  лиш  страх,
що  стукає  у  твої  двері,
коли  усмішка  на  вустах.
Не  всиг  ти  ним  насолодитись,
відчути  надмедовий  смак,
та  починають  жахи  литись
у  келих  твій,  -  недобрий  знак.
Чи  сам  його  собі  малюєш?
В  кошмарах  родиться  нічних
і  там  росте,  а  ти  не  чуєш,
що  лине  щастя  з  рук  твоїх.
Біжить,  крізь  пальці  витікає  -  
нічим  не  спмниш  цей  потік,
і  ти  одне  лиш  твердо  знаєш,
що  за  цим  страхом  час  твій  втік.
А  треба  було  цінувати
хвилину,  час  чи  щастя  мить,
і  знати,  дуже  твердо  знати,
що  щастя  лиш  в  тобі  горить.
Ніхто  тобі  не  подарує
його  у  злитку  золотім.
Воно  чи  спить,  а  чи  вирує,
та  тільки  ти  керуєш  ним.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693649
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.10.2016

*************

Любимому,  дорогому,  безвременно  ушедшему  мужу

Страх  рисует  картинки
маркером  черным,
Нитки  цвета  индиго
рвут  жестоко    судьбу,
Разлетаются  волосы  
вырваны  криком
И  несут  стон-дыханье
к  тебе,  по  ветру.
В  каждой  клеточке  воздуха
вижу  твой  образ
И,  касаясь  к  нему,
ощущаю  тепло.
В  голове  не  стихает
твой  ласковый  голос.
Было  рядом  с  тобою
уютно,  светло.
А  теперь  ты,  как  ангел,
в  белых  одеждах
Будешь  душу  мою
от  падений  беречь.
Мой  защитник,  опора  моя
и  надежда,
За  тебя  помолясь,
буду  ждать  наших  встречь.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2016

ТРИ ВЕЧНЫХ СЛОВА ПРАВЯЩИХ ОБМАНОМ.

В    ТОТ    ЧАС,КОГДА    ОТ    СИЛЫ    НЕТ    ЗАЩИТЫ,
А    ПРАВОСУДЬЕ    СТАЛО    СЛОВОМ    МЕСТЬ  -  
ТРИ    ВЕЧНЫХ    СЛОВА    ПРАВЯЩИХ    ОБМАНОМ:
НЕЛЕПЫЙ    СТРАХ  ,ТУПАЯ    ЛЕНЬ    И    ЛЕСТЬ.
ОНИ    ЖИВУТ    НАШ    РАЗУМ    РАЗРУШАЯ,
УСОВЕРШЕНСТВУЯ    ПОЗОРНЫЕ    МЕЧТЫ
И    НАС    ЗАБЫТЬ    О    ЧЕСТИ    ЗАСТАВЛЯЮТ,
О    СИЛЕ    НАСТОЯЩЕЙ    КРАСОТЫ.
ЛЕСТЬ    НАШУ    СОВЕСТЬ    ПРИТУПЛЯЕТ    БЫСТРО,
А    СОН    СТУЧИТСЯ    К    ЛЕНИ    НА    ПОРОГ,
И    ВЫХОД    ИЗ    СОМНЕНИЙ    СТРАХ    НАШ    ИЩЕТ,
А    ПРИГОВОР    ПОТЕРЬ    ВСЕГДА    ЖЕСТОК.
НЕ    МОЖЕШЬ    ЛГАТЬ  ,БОЯТЬСЯ,  ПОДЛО    ЛЬСТИТЬ,
И    МИР    ТЕБЯ    УЖЕ    НЕ    ПОНИМАЕТ,
ТЫ    РАССУЖДЕНЬЯ    ВСЕ    В    СЕБЕ    ХРАНИШЬ  -  
ЛИШЬ    ВЕЧНОСТЬ    ВСЕ    О    ЖИЗНИ    НАШЕЙ    ЗНАЕТ.
ЛИШЬ    ДВЕ    НА    СВЕТЕ    ПРАВДЫ    ДЛЯ    МЕНЯ:
ВЕЛИКИЙ    БОГ    И    МАТЕРИ    ЛЮБОВЬ  -
ЛИШЬ    ИМ    ПОКЛОН    ЗА    ТЯЖКИЕ    ТРУДЫ,
ЗА    ТО    ,ЧТО    ОТ    ДРУГИХ    ТЕРПЕЛИ    БОЛЬ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686995
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.09.2016

НАГРАДА ИЛИ НАКАЗАНЬЕ

С  закатом  солнца  ты  сошел  с  небес
И  подарил  мне  ласку  летней  ночи,
Зажег  лучину  в  холоде  моем
И  оживил  безжизненные  очи.
Теперь  горю  я  в  пламени  твоем,
В  твоей  любви  от    счастья  задыхаюсь
И  верю  в  чудо  ,  что  сошло  с  небес.
Тону  в  грехе  ,  но  все  таки  не  каюсь.
Люблю  ловить  твой  самый  нежный  взгляд
И  дрожь  твоей  руки  не  забываю,
Но  время  разлучает  нас  с  тобой...
Когда  тебя  нет  рядом  -  я  рыдаю.
Горит  костер,горят  мои  мечты.
Ты  мое  горе,ты  моя  отрада.
Не  быть  нам  вместе,но  Любовь,скажи?!
Ты  наказанье  или  же  награда?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2016

Мамочке

Мне  так  уютно  в  понимании  твоем,                                                                                                                                                                                                
И  так  тепло  когда  даешь  советы.                                                                                                                                                                                
Ты  -    мать,  я  –  дочь,  и  мы  с  тобой  вдвоем                                                                                                                                                      
Найдем  на  все  свои  ответы.
Никто  не  пожалеет  так  как  мать,                                                                                                                                                    
Никто  прощения  за  грубость  не  попросит.                                                                                                                                  
Как  много  от  тебя  смогла  я  взять;                                                                                                                                                          
Твоя  улыбка  радость  мне  приносит.
Ты  самый  лучший  в  жизни  моей  друг  -                                                                                                                                                          
Когда  споткнусь,  меня  ты  поднимаешь,                                                                                                                                  
Заменишь  мне  ты  тысячу  подруг  -                                                                                                                                                  
Одна  лишь  ты  обиды  все  прощаешь.
Прости  меня,  мой  милый  нежный  друг,                                                                                                
Прости  за  все,  за  все  в  чем  виновата.                                                                                                                            
Всю  жизнь  на  детях  замыкался  круг                                                                                                                        
А  детская  любовь  ведь  скуповата.
Скажу  спасибо  за  тепло  твоей  души,                                                                                                                                                            
С  тобою  рядом  мне  уютно  и  светло.                                                                                                                                                      
Прошу  тебя  стареть  ты  не  спеши  .                                                                                                                                                                  
Ты  просто  думай,  что  плохое  все  ушло.
Мой  ласковый,  любимый  человек                                                                                                                                  
Моя  бесценная,  заботливая  мама,                                                                                                                                    
Хочу  здоровья  пожелать  тебе  навек  ,                                                                                                                            
Чтоб  слез  ты  больше  не  лила  ни  грамма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2016

ВЗЫВАЮ К МУДРОСТИ ВОЖДЕЙ

Затеян  спор  среди  мужчин.                                                                                                                                                                                              
Кто  же  сильней?  –  Идет  война,                                                                                                                                                                                                  
И  среди  множества  причин,                                                                                                                                                                                          
Войны  причина  лишь  одна:                                                                                                                                                                                
Достать  в  победе  славы  блеск                                                                                                                                                                                    
Ценою  массовых  смертей,                                                                                                                                                                                                                      
Но  этой  славой  правит  бес  -                                                                                                                                                                                                          
Ему  нет  дела  до  людей.                                                                                                                                                                                                          
Невинный  и  простой  народ                                                                                                                                                                                        
Страдает  за  своих  вождей                                                                                                                                                                                                        
 И  переходит  горький  брод                                                                                                                                                                                                          
Из  слез  уставших  матерей.                                                                                                                                                                                        
Вожди-мужчины,  вы  отцы!,                                                                                                                                                                                                  
Так  защитите  сыновей,                                                                                                                                                                                                                              
Как  очень  мудрые  жрецы                                                                                                                                                                                        
Услышьте  мира  голубей  .                                                                                                                                                                                      
Поберегите  капли  сил                                                                                                                                                                                                                        
Для  слабых  женщин,  для  детей.                                                                                                                                                                      
Пусть  на  земле  живет  лишь  мир,                                                                                                                                                                                        
Будьте  сильнее  и  мудрей.                                                                                                                                                                                                
Ведь  сила  в  мудрости  живет,                                                                                                                                                                                  
А  мудрый  выбор  –  компромисс,                                                                                                                                                                              
Который  счастье  принесет,                                                                                                                                                                                            
Который  вызовут  на  бис.                                                                                                                                                                                                                
Во  избежание  потерь,                                                                                                                                                                                                                              
Во  имя  Господа  прошу,                                                                                                                                                                                                
Взываю  к  мудрости  вождей  -                                                                                                                                                                                          
Вершите  правильно  судьбу.                                                                                                                                                    
Мужчины,  силою  своей                                                                                                                                                                                                        
Мир  защитите  от  войны,                                                                                                                                                                                        
Спасите  близких  вам  людей,                                                                                                                                                                            
Ведь  вкусу  жизни  нет  цены.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686573
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.08.2016

Ти був завжди присутній в моєму житті,

Ти  був  завжди  присутній  в  моєму  житті,
Та  мені  від  тебе  нічого  не  треба.
Тільки  б  знати,  що  дивимося  в  одне  небо
І  рахуємо  разом  ми  зорі  ясні.
Знаєш,  я  не  посмію  до  тебе  торкнутись,
Тільки  б  бачити  слід  твій  на  чистім  снігу
І  ступити  у  нього,  прогнавши  журбу...
Та  не  йти  за  тобою,  щоб  не  спіткнутись.
Нехай  пам\\\'ять  малює  долоні  твої,
Такі  тепло-несмілі  і  ласкобагаті.
я  у  них  покладу  усі  мрії  свої
І  як  рідне  дитя  буду  їх  колисати.
Ну  а  потім  невпинно  благатиму  сни
Крізь  розтерзані  дні  і  буденну  сірому
Твій  задумливий  погляд  мені  принести,
Лише  він  заспокоїть  і  зніме  утому.
Може  ти  мене  чуєш?  Як  я  уночі
Під  віконцем  твоїм    горе-птахою  плачу
І  усі  твої  муки  і  чую  і  бачу,
І  голубкою  сплю  на  твоєму  плечі.
А  уранці  тебе  вітерцем  поцілую
І  торкнуся  сльозою-росою  до  ніг,
Розжену  всі  сніги,  щоб  ступити  ти  міг,
Сонцерайдужний  день  на  вікні  намалюю.
Я  твій  подих  зловлю  ненароком  в  юрбі,
Серед  тисяч  людей    аромат  твій  почую,
та  не  бійсь,  не  спиню  і  не  потурбую.
Лиш  піддамся  душевній  своїй  боротьбі.
Стисло  чудо-життя    навіки  мої  груди:
І  пекельним  вогнем,  і  крильми  янголят.
Скільки  житиму  я  -  все  молитися  буду,
Щоб  з  душі  не  зникав  почуттів  зорепад.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686108
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2016

Я забула

Я  ЗАБУЛА
І  я  забула  про  біль  вчорашній,
Про  все,  що  мучило  так  мене,
Бо  зупинилась  в  душі  прекрасній  -
Ніхто  від  неї  не  прожене.
Її  початок  –  любов  безмежна.
З  зернят  поваги  зросла  вона.
Така  відверта,  тактовна,  чесна,
Тонка  і  ніжна,  як  та  струна.
На  ґрунті  щастя  вона  зростала
І  піднялася  аж  до  небес.
Для  мене  звідти  душа  дістала
Плоди  кохання,  квітки  чудес.
І  я  шаную  найкращу  долю,
                   І  бережу  свій  безцінний  дар,
Бо  я  згадала  про  серця  волю,
Бо  я  забула  про  сльози  з  хмар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2016

Якби хоч раз поглянув ти на мене

           
Якби  хоч  раз  поглянув  ти  на  мене
Отим  чарівним  поглядом  своїм,
То  спалахнуло  б  почуття  шалене
В  моїм  холоднім  царстві  сніговім.

Чи  знаєш  ти,  як  я  тебе  чекала?
Чи  знаєш  ти,  як  я  тебе  боюсь?
Я  уві  сні  твій  образ  малювала
Про  нашу  зустріч    я  весь  час  молюсь.

Та  небо  випробовує  кохання,
Не  допускає  зустріч  наших  рук,
Руйнує  мрій  чудових  сподівання,
Прискорює  шалений  серця  стук.

Лоскоче  серце  почуття  блаженне
І  я  діждусь  від  тебе  милих  слів:
«  Якби  хоч  раз  ти  глянула  на  мене
Отим  чарівним  поглядом  своїм».

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2016

Не словом, а делом

Настало  время  для  говорунов.                                                                                                                                                                          Но  говорить,  не  значит  что-то  сделать,                                                                                                                                        Пообещать  не  трудно  тем,  кто  верит,                                                                                                                                                              Тем,  кто  за  верою  слепым  бежать  готов.
Мы  за  надеждой  мчимся  в  никуда,                                                                                                                                                    За  обещаньями  идем  в  победу  веря.                                                                                                                                                                Зато  не  верим  маленьким  потерям,                                                                                                                                                                        С  которых  вырастет  огромная  беда.
Умеющий  сказать  зерно  посеял  ,                                                                                                                                                                                      И  тот  кто  слушал  в  мыслях  возрастет,                                                                                                                                          Налившись  соком  сразу  упадет                                                                                                                                                                                            С  мечты  своей  которую  лелеял.
О,  человек,  ты  губишь  себя  сам                                                                                                                                                                    Живя  умом  чужим  и  ненадежным,                                                                                                                                                                        В  другого  веришь  ты  неосторожно                                                                                                                                                      И  в  жизни  веришь  только  чудесам.
Нельзя  надеяться  на  чью-то  правоту,                                                                                                                                                                            На  чьи-то  разговоры,  обещанья.                                                                                                                                                                                      Ты  сам  другому  покажи  старанье                                                                                                                                                                                              Не  словом  –  делом  стань  на  высоту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675349
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.06.2016

Любимый город

Любимый  город  блещет  золотом  церквей.                                                                                                                                                  
Такая  маленькая  гордая  Ахтырка.                                                                                                                                                                                        
Как  много  слов  могу  сказать  о  ней,                                                                                                                                                      
Хотя  она  произошла  от  слова  «дырка».
Мой  славный  город  уваженье  заслужил.                                                                                                                        
Его  никто  не  назовет  провинциальным.                                                                                                                                                        
Он  молодеет,  свято  помня  как  он  жил,                                                                                                                                                            
И  житель  рад  его  победам  триумфальным.
Он  возрождается  под  звон  колоколов                                                                                                                                                                                  
И  помнит  тех  ,  кто  пал  в  бою  за  эту  землю,                                                                                                                                                                                
И  помнит  тех  ,  кто  не  бросал  на  ветер  слов,                                                                                                                                                                              
А  расписал  любимый  город  акварелью.
Воздвиглись  новые  ,  красивые  дома.                                                                                                                                    
Отель  шикарный  блеском  в  гости  приглашает,                                                                                                                            
А  «Зимний  сад»  в  нем  сводит  красотой  с  ума.                                                                                                                                                  
В  сердцах  приезжих  город  радость  оставляет.
Но  есть  а  Ахтырке  уголочки  старины,                                                                                                                                                                                  
Они  историю  напишут  для  потомков,                                                                                                                                              
Способны  путника  пронять  до  глубины                                                                                                                                          
Живой  души  ,  что  город  помнить  будет  долго.
Какие  жители  у  этой  красоты  -                                                                                                                                                      
Они  приветствуют  друг  друга  лишь  улыбкой,                                                                                                                              
Вплетают  в  нимб  ее  достойные  цветы                                                                                                                                                                                        
И  восхищаются  любимою  Ахтыркой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2016

Мій секрет

1.  Я  кохання  своє  згубила  сама.
       Попрощалась,  бо  в  тебе  на  серці  зима.
       Я  тебе  без  жалю  відпустила  в  твій  світ,
       Бо  зі  мною  ти  айсбергу  крига,  ти  лід!
               ПРИСПІВ:
А  мій  секрет  лише  у  тім,
Що  я  –  вогонь,  а  ти  не  смів
На  крок  ще  ближче  підійти,
Бо  танув  ти.
А  мій  секрет  –  моя  любов,  
Яка  жене  по  жилах  кров.
На  крок  ще  ближче  підійти
Боявся  ти.

2. Я  дала  тобі  волю  від  тих  почуттів,
До  яких  ти  дійти  у  душі  не  зумів,
А  сама  я  у  пристрасті  дикій  горю,
Бо  тебе  відпустила  тому,...  що  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2016

О, Господи, до тебе всі молитви!

О,  ГОСПОДИ,  ДО  ТЕБЕ  ВСІ  МОЛИТВИ!
Всі  слова  відвертістю  горять
На  вогні  невидимої  битви,  
На  якій  життя  мого  печать.

Лиш  Тобі  я  можу  все  сказати:
І  тривоги,  й  радості  свої,
Можу  просто  в  небеса  підняти  -  
Ти  думки  зустрінеш  нагорі.

А  я  подумки  зберу  їх  в  білу  хмарку
І  на  ній  адресу  напишу,
Наклею  щирістю  любові  й  шани  марку
І  листа  до  Тебе  відпущу.

Я  прошу  за  всіх  людей  на  світі:
Дай  нам  Боже  розуму  й  добра!!!
Знаю  я,  що  ми  невдячні  діти,
Але  Батька  іншого  нема!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2016

Я тобі про це не розповім

ВОНА:
1. Доля  жорстоко  душу  карає.
Гордість  тримає  всі  почуття.
Серце  моє  тебе  не  прощає  -
Зраду  прощає  час  і  життя.
В  буднях  печальних  погляд  шукаю,
Милий,  жаданий,  той,  що  люблю.
         Та  як  зустріну  –  свій  відвертаю
Щоб  ти  не  бачив  слабкість  мою.
ПРИСПІВ:
В  серці  тільки  вірність  берегтиму,
Та  я  тобі  про  це  не  розповім.
І  крізь  роки  любов  свою  нестиму,
Щоб  тільки  рай  залишився  у  нім.

ВІН:
2. Я  попрощався  з  щастям  блаженним.
Кинув  дівчину,  ту,  що  кохав
І  відвернувся  спокій  душевний.
Досі  про  муки  я  ще  не  знав.
Доля  жорстоко  душу  карає.
         Гордість  тримає  всі  почуття.  
В  серці  моєму  совість  ридає  -  
Зраду  прощаєш  не  ти  ,а  життя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670685
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2016

Художница луна

Луна,подруга,дай  мне  силы
Забыть  все  то  ,что  помнишь  ты.
Твои  рисунки  очень  милы,
Но  не  достать  их  с  высоты.
Я  не  хочу  их  просто  видеть,
Хочу  в  них  счастливо    прожить.
Я  не  хочу  мечты  обидеть,
Хочу  реальность  я  любить.
Луна,ты  помнишь  наши  встречи,
Их  видишь  в  памяти  своей.
Ты  помнишь  тот  прекрасный  вечер  -  
Верни  его  мне  поскорей.
Молчит  свидетель  наш  небесный.
Он  одинок  и  я  одна.
Так  нарисуй  нам  мост  чудесный,
Прошу,художница  луна. 30.09.02.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670683
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2016

Долайте перешкоди

Усі  на  показ  виставляють
Свою  шанобу  до  людей,
А  душі  заздрістю  палають,
Презирство  сиплеться  з  очей.
Якщо  один  піднявся  вище
Мораллю,  розумом,  трудом,
Його  скоріше,  аж  на  днище
Спихне  громада,  всі  гуртом.
І  випробовувань  нестерпних
На  тебе  сиплеться  гора,
І  ти  людей  долаєш  впертих,
Які  біснуються  дарма.
Їх  чорну  ауру  вже  видно,
Шипіння  чути  з  їхніх  вуст,
До  них  торкатися  огидно,
Липке  їх  слово,  наче  мус.
Крізь  посмішку  палає  погляд
Гнилою  злістю,  холодком.
І  за  тобою  вічний  догляд,
Який  не  змити  навіть  сном.
А  ви  долайте  перешкоди,
Не  ображайтесь  на  слабких,
Бо  тих  людей  мені  так  шкода!
Вони  в  житті  не  мають  втіх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670266
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2016

Він приходив і знову прощався

Він  приходив  і  знову  прощався,
Повертаючись  сотню  разів.
Він  забути  мене  сподівався,
Та  чи  справді  того  він  хотів?

Він  купався  в  коханні  і  плакав,
Бо  боявся  полону  й  замків.
Та  уголос  про  це  не  балакав  -  
Жити  вільно  завжди  він  хотів.

Сперечався  з  закоханим  серцем,
Зупиняв  милий  потяг  душі.
Він  вважав  мене  тихим  озерцем
Для  якого  складались  вірші.

Він  тікав  від  солодкої  муки,
Та  кохання  вертало  назад.
Не  терпів  ні  прощань,  ні  розлуки,
І  чекав  на  палкий  зорепад.

Він  зізнатись  в  коханні  вагався.
Показати  на  мить  його    вмів...
Він  приходив  і  знову  прощався,
Повертаючись  сотню  разів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2016

Чому?

1.Іди,  я  не  шукатиму  вночі  твої  сліди,
Я  не  благатиму  тебе  вві  сні  прийди.
Сама  збиратиму  в  журбі  свої  плоди….іди!

Іди,  та  тільки  знай,  тобі  любові  не  знайти
Віками  здатної  у  вірності  цвісти.
Я  почуття  ці  зберігатиму,  а  ти…  іди!

ПРИСПІВ:
Чому,  чому  на  небі  зорі  сяють?
Чому,  чому  тебе  немає?
Чому  так  одиноко  флейта  грає.
Чому,  чому?...


2.Іди,  я  не  шукатиму  загублені  світи.
Я  не  благатиму  вернутися,  не  жди.
Сама  я  зможу  підніматись  і  рости…іди!

Іди,  мій  біль  і  відчай  за  собою  не  веди.
Тобі  бажаю  все  що  хочеш  досягти.
Я  все  одно  тебе  кохатиму,  а  ти…іди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2016

И на земле и в преисподней

Всю  жизнь  идешь  с  трудом,    как  бык  ярмо  влачащий.      
Или  как  одинокий  волк  бредет  по  чаще.                                                                                                                                                  
Среди  толпы  утратив  лик  теряешь  время.                                                                                                                                                  
Несеш  судьбы  своей  мешок  –  пустое  бремя.                                                                                                                                    
Рутинный  дождь  закрыл  глаза  –  не  видишь  солнца,                                                                                                                                      
И  застелила  пелена  твое  оконце.                                                                                                                                                                                    
Искать  себя  в  слепом  миру  душа  устала,                                                                                                                                                                    
А  ведь  когда-то  ей  столетья  было  мало.                                                                                                                                                                                  
В  одну  минуту  жизнь  сложил  и  вышла  скука.                                                                                                                                      
Скажи,  душа,  зачем  тебе  такая  мука?                                                                                                                                                  
Искал  холмы  и  блеск  вершин,  а  пал  в  овраги,    
И  так  свой  путь  запечатлел  лишь  на  бумаге.                                                                                                                                          
Желаний  жгучих  острый  нож  вонзался  в  сердце,                                                                                                                              
И  ты  стонал  как  дикий  зверь  стоя  у  дверцы.                                                                                                                                                            
Кипела  молодости  кровь,  звала  наружу,                                                                                                                                                          
Тепло  за  дверью,  а  внутри    одна  лишь  стужа.                                                                                                                                                          
На  семь  замков  закрыли  страсть,  связали  туго,                                                                                                                                                    
И  одиночество  мое  –  моя  подруга.                                                                                                                                                                                      
А  если  б  стать  самим  собой,  не  притворяться,                                                                                                      
Желаньям  сшитым  из  любви  навек  отдаться,  
Запрятать  страх  пред  осужденьем  и  пред  смертью,  
Увлечься  радужной  свободы  круговертью,                                                                                                                                                    
Парить  над  всем  мечты  в  реальность  превращая,                                                                                                                  
Расплавив  цепь,    себе  свободу  возвращая.                                                                                                                                                        
На  чаше  жизненных  весов  –  слеза  и  радость.                                                                                                                              
Слеза  земная  даст  тебе  на  Небе  сладость,                                                                                                                                                    
А  радость  низменных  желаний  –  ад  кромешный,                                                                                                              
Накормишь  плоть  –  душа  огонь  поймает  вечный.                                                                                                                        
Ты  выбрать  в  праве  свой  удел,  ты  здесь  свободный,                                                                                                                          
Но  знай  –  страдать  хоть  на  земле,  хоть  в  преисподней.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670096
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.06.2016

Не можу знайти тебе

1. Шукала  тебе  у  снах  чарівних,  
Та  ранок  все  руйнував.
Хотіла  думок  від  страху  вільних
Та  Бог  їх  засуджував.

         Благала  я  час  на  мить  спинитись,
Аж  поки  я  не  знайду
Любов,  що  примусить  серце  битись.
До  неї  життям  іду.

ПРИСПІВ:
Не  можу  знайти  тебе.
Із  розуму  час  зведе.
Минуть  молоді  літа.
Я  буду  зовсім  не  та.

Дивлюся  у  майбуття.
Не  вірю  у  почуття.
Спитаю  я  у  небес.
Де  долі  знайти  тебе?


2.  Шукала  кохання  я  у  мріях,
Літала  в  них  наче  птах.
Солодка  оспівана  надія
Загине  в  моїх  літах.

Благала  я  час  повільно  бігти,
Щоб  долю  свою  знайти.
Вплести  у  кохання  щастя  квіти,
Нести  крізь  усі  світи.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669496
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2016

Фальшивая жизнь

То,  что  было  во  мне  ведущим
Схоронила  моя  же  трусость,
А  подначивала  же  совесть  –
Облачалась  душа  во  грубость.
Мне  быть  женщиной  запретили,
Осмеяли  мои  порывы,  
За  любовь  меня  наказали  –  
Чувства  еле  остались  живы.
И  скорбит    пленный  дух  в  неволе,
Защищаясь,  он  маску  носит,
Подавляет  в  себе  себя  же
И  пощады  у  Бога  просит.
Как  устала  не  быть  собою,
Словно  в  клетке  как  зверь  метаться,
За  удары  служить  кому-то
И  неискренне  улыбаться.
Никакие  блага  на  свете
Не  заменят  любви  сердечной.
В  мираже  я  ее  искала
И  связала  себя  навечно.
Я  забыла,  что  значит  ласка
И  не  знаю  я  взглядов  нежных,
Я  не  слышала  слов  прекрасных,
Но  любовь  знала  я,  конечно.
Не  просите  меня  быть  верной
«Злому  слову»,  что  душу  точит.
Я  служу  ему  только  телом,
Но  оно  больше  так  не  хочет.
Не  ломай  меня  «клятва  жизни»  -  
Я  тебе  обещала  сердце.
Ты  забрал  его,  поглумился,
Не  познал  его  и  отвергнул.
Не  воскреснет  оно  из  пепла,
Не  доверится  больше  чуду…
Мне  быть  женщиной  запретили,
Значит  я  Человеком  буду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669494
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.05.2016

Великодень

Ранок  Великодній  світиться  барвисто,
Землю  обіймає  вранішня  зоря.
Одягнувся  обрій  в  багряне  намисто,
Запалив  укотре    радісне  життя.
Крашені  яєчка  на  столі  чекають  –  
Різнокольорові  символи  буття.
Запишалась  паска,  наче  квітка  в  гаї,
Це  землі  і  неба  ще  одне  дитя.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2016

Подих весни

Не  за  горами  літа  ясний  промінь,
І  жайвір  сповіщає  нам  про  це.
Ковток  тепла  несе  весняна  повінь,
Зника  в  потоці  царство  снігове.

Чекають  сонця  люди  і  рослини,
І  птах  летить  в  знайомі  вже  місця.
Радіють  щиро  луки  і  долини  –  
Творіння  Духа,  Сина  і  Отця.

І  перший  подих  весняної  ночі
Розбудить  все,  що  спало  у  снігах.
Сльоза  надії  омиває  очі,
Радіє  серце  і  тремтить  як  стяг.

Шепоче  вітер  сповнений  любові
Про  літню  казку,  що  чека  весну,
Про  теплі  дні,  привітні  і  чудові,
Мрійливі  ночі  в  роздумах  без  сну.

Весна  і  душу  цвітом  прикрашає,
Бо  зустріч  з  літом  –  романтичний  час.
Мов  наречена  з  ніжністю  чекає,
Дає  кохання  кожному  із  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657427
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.04.2016

Наречені весни

Убрався  сад  весняним  білим  цвітом,
Землі  дарує  ніжний  аромат,
Який  мандрує  неосяжним  світом,
І  знову  повертається  у  сад.
Стоять  прекрасні  ніжні  наречені,  
Чекають  сонця,  наче  жениха,
А  під  ногами  килимки  зелені.
Травинку  кожну  вітер  колиха.
Десь  забарилось  сонячне  проміння,
Послало  небо  на  віночок  сніг.
Тримало  міцно  вишеньки  коріння,
Краса  суцвіття  падала  до  ніг.
Холодна  ковдра  весну  укриває,  
Під  його  гнітом  падає  вбрання.
Весільні  сукні  із  дерев  знімає,
І  закликає  знову  до  спання.
Але  усе  в  природі  має  чергу
І  сніг  відпустить,  бо  прийшла  весна.
Вона  благословляє  наречену,
І  холод  лютий  з  саду  проганя.
Здобувши  в  поєдинку  перемогу,  
Яскраве  сонце  пестить  сад  теплом.
В  життя  прекрасне  вказує  дорогу,
Красу  вінчає  з  миром  і  добром.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657426
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.04.2016

Ластівки

Ластівки,  мов  стріли  Купідона
Сиплються  на  заспану  весну.
Виросли  під  дахом  гнізда-грона,
І  весь  світ  прокинувся  від  сну.
І  веселка  радісно  постала
Після  першого  дощу,  що  впав  з  небес,
Ніжки  у  ставочку  полоскала,
І  чекала  від  весни  чудес.
Жовтороте    диво  у  яєчках
Привітало  писком  дар  життя.
Заглядає  зеленню  в  гніздечко
Запашне  березове  віття.
У  домівку  сонечко  загляне,
І  заллються  співом  ластівки.
На  душі  від  того  тепло  стане,
Ти  відчуєш  прояви  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657110
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.04.2016

ВЕСНЯНИЙ ДЕНЬ

Цей  ніжний  день  весняним  цвітом  пахне,
І  сонце  в  небі  радісно  блищить.
А  злий  мороз  весну  тримає  марно  –  
Все  оживає,  світ  уже  не  спить.
Вітає  небо  кольором  яскравим,
І  кожна  жінка  цвітом  розцвіла.
Любов  і  радість  жінку  прикрашають,
І  йдуть  від  неї  промені  тепла.
Птахи  співають  весело  і  дзвінко,
Цю  пісню  гарну  вітер  розвіва.
На  крилах  щастя  мчить  кохання  стрімко  –  
Прийшла  красуня,  лагідна  весна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2016

Вітер

Вітер,  мов  зайчисько  полохливий,
Заховався  лячно  у  кущах
Від  украй  ображеної  зливи,
Що  наводить  на  округу  страх.
Він  навшпиньках  полем  пробирався,
Потоптав  бабусі  всі  грядки.
В  гніві  зливи  щедро  покупався,
Як  простак  попавсь  в  її  сітки.
А  вона  за  зраду  відплатила:
Реготала  наче  навісна,
Батогами  мокрими  побила,
На  спині  зостались  письмена.
 Краплі  в  лід  холодний  обертала
І  наскоком  сипала  туди,  
Де  стежину  вітру  помічала.
На  жаліла  снігу  і  води.
Стогне  зрадник  і  прощення  просить,
На  колінах  повзає  своїх,
Та  вже  завтра  знов  його  десь  носить
Лабіринтами  чужих  нових  доріг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2016

Прощавай

Я  не    забуду  час  чарівний
І  ти  ,  коханий,  пам’ятай.
Тобі  хотілось  бути  вільним.
Отож,  мій  милий,  прощавай.

Я  не  прощаюся  з  коханням,
А  лише  з  тим  ,  хто  дав  його.
Прощаюсь  з  грішним  сподіванням.
За  Що  кохала  і  Кого?

Любов  безмежна,  невмируща
Любов,  не  пристрасть,  а  життя.
Вона  лікуюча,  цілюща,
Невинна,  чиста,  як  дитя.

Той,  хто  любові  вимагає,
Взаємність  кожен  день  шука  –  
Насправді  зовсім  не  кохає
Душа  його,  як  дзвін  пуста.

Я  відпускаю  твою  душу,  
Я  відпускаю  почуття.
Тепер  тебе  забути  мушу
І  привітати  каяття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016

Зимове багаття

Дядько  Січень  розпалив  багаття,
Біля  вогнища  пірнув  у  подушки,
Ті,  що  снігом  набивав  з  завзяттям
І  почав  ліпити  галушки.
Тихий  вечір  поряд  з  ним  усівся,
Іскри  розкидає  тут  і  там.
Килим  білий  наче  загорівся.
Зимонька  жаринки  підміта.
Дід  Мороз  заглянув  на  гостину,
Тріскотить  крихке  вбрання  зими...
Споглядала  я  оцю  картину
З-за  дерев,  що  вбралися  в  сніги.
Придивлялась  і  не  розуміла,
Хто  зимову  ковдру  запалив?
Пляма  через  віти  червоніла  -
Фарби  вечір  в  сутінках  розлив..
То  за  обрій  так  сідало  сонце,
Віщуючи  добрий  морозець.
Я  сховалась  в  хату,  за  віконце,
Щоб  за  щічки  не  щипав  вітрець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640421
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.02.2016

Напоєна…

Напоєна...безмежним  морем  крові,
Людської  крові,  вся  наша  земля.
Гуля  безкарність  лютим  звіром  в  полі,
І  душ  людських  загиджена  рілля.
Цар  звірів  з  прихвоснями  зуби  шкірить.
Насмішка  то,  а  може  злий  оскал.
Лиш  в  щирість  посмішки  ніхто  не  вірить,
Бо  в  масках  всі,  неначе  -  карнавал.
Кому  -  війна,  для  кого  ж  -  мати  рідна.
Невже  замало  у  людей  гріха?
Чи  заслужила  ота  мати  бідна,
Яка  на  сина,  вбитого,  чека?  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640409
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.02.2016

Цариця всесвіту

Кирпатий  місяць  кинув  погляд
На  сукню  ночі  чарівну.
Вона  несла  в  собі  кохання,
Духмяну  пристрасну  весну.

Вона  окутана  зірками,
Які    за  нею  шлейф  несуть.
І  їй  вклоняються  планети,
З  її  краси  бажання  п’ють.

Вона  у  Всесвіті    -  цариця,
А  він  –  лиш  місяць  одинак.
Тому  вони  зовсім  не  пара,
Бо  ніч  –  шляхетна,  він  –  простак.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2016

Останній листочок

Це  дуже  сумно,  та  красиво  –  
Останній  лист  злетів  з  гілля,
І  опустився,  наче  диво,
В  долоні  вітру-скрипаля.
І  закружляв  він  той  листочок
У  танці  з  сотнями  сестер,
Багряний  сплів  собі  віночок,
Одяг  його,  як  кавалер.
Пішов  до  осені-дівиці,
Заграв  їй  струнами  дощу.
Від  золотої  чарівниці
Прощальну  пісню  він  почув.
Сплела  фату  із  павутиння
І  на  голівку  одягла.
Постала  горда,  мов  графиня,
І  в  танці  з  вітром  розцвіла.
Із  сукні  сипались  тумани,
Спускались  птахом  на  річки.
І  в  чистім  подиху  коханих
Згорало  листя,    мов  свічки.
Небесну  синь  хмарки  сховали,
Курличуть  сумно  журавлі.
Це    осінь  в  щасті  заспівала,
Це  соло  рідної  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639383
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.01.2016

Дикий спокій

У  морі  сліз  –  гора  печалі,
І  я  у  човнику  пливу
В  якісь  невичерпані  далі  ,
Чекаю  бурь,  і  так  живу.
Не  видно  маяків  і  чайок,
І  я  вже  берега  не  жду.
Холодні  хвилі  зустрічаю,
Та  човник  свій  я  не  веду.
Чекаю  грізного  цунамі
І  ненажерливих  акул,
І  сіль  пече  в  душевній  рані.
Про  мене  навіть  Ти  забув.
 В  морській  пустелі  одинокій
   Пісок  гіркої  самоти.
Перемиває  дикий  Спокій
Колишніх  мрій  моїх  сліди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639084
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.01.2016

Об дикий відчай розбились хвилі

Об  дикий  відчай  розбились  хвилі
Моїх  надій  і  сподівань,
Які  були  безмежно  милі
У  простоті  своїх  бажань.

Думки  бурлили  наче  море
Злітали  краплі  в  небеса
І  будували  щастя  гори,
Живили  віру  в  чудеса.

Та  десь  узявся  шалений  вітер
Розвіяв  зоряні  шляхи,
Але  вдалось  мені  вціліти,
Писати  знов  свої  казки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639081
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.01.2016

Кохання нас обох згубило

Я  бачу  з  іншою  тебе
Вона  вуста  твої  цілує,
А  ти  байдужий  і  сумний.
Що  у  душі  твоїй  вирує?

Готель…Постіль…Фіалки…Ніж…
Ти  лід  в  шампанське  насипаєш.
Цей  гострий  ніж  –  це  смерть  твоя.
Та  ти,  на  жаль,  цього  не  знаєш.

Учора  був  ти  з  Наталі,
А  позавчора  теж  з  другою.
Пробач,  я  стежила  весь  час,
Як  та  пантера,  за  тобою.

Твій  погляд  з  почуттям  вини
Тебе  від  смерті  не  врятує.
Пекельний  суд  в  моїй  руці,
На  тебе  ніж  уже  чатує.

Палкі  та  пристрасні  вуста.
Я  поцілую  їх  в  останнє.
З  тобою  піде  все  життя.
Я  попрощаюся  з  коханням.

Холодне  лезо  у  руці
Тебе  навік  моїм  зробило.
Я  за  тобою,  милий,  йду.
Кохання  нас  обох  згубило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016

Цій зимі кінця не буде

Цій  зимі  кінця  не  буде,
Люто  шкіриться  мороз!
Пробирається  у  груди
Вітер,  творячи  хаос.
Пробирає  холоднеча,
Крутить  ніжні  кісточки,
А  стрімка  від  неї  втеча
Сипле  в  шкіру  колючки.
Вітер  очі  виїдає,
Сльози  котяться  з  повік.
Їх  лиш  подих  зігріває
Й  обертає  в  іній,  в  сніг.
Сизий  погляд  застилає
Пелена  густих  снігів.
Білі  скельця  дошкуляють
Маревом  із  всіх  світів.
Під  ногами  скиглить  килим
І  пливе  урізнобіч  .
Вкритий  снігом  білим,  білим
Він  чатує  день  і  ніч.
Подивись,  замети  всюди,
Нас  зима  ввела  в  гіпноз.
Певно,  їй  кінця  не  буде
Люто  шкіриться  мороз.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638335
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.01.2016

Скажи

Скажи  мені,  чому  померкли  зорі,
Чому  кохання  впало  із  небес,
Чому  гуля  розбещеність  на  волі,
Чому  в  житті  панує  «інтерес»?

Де  почуття  прекрасні  і  глибокі,
Куди  поділись  ріки  чесних  слів,
Чому  пішли  від  нас  думки  високі,
Чому  вогонь  сердешний  догорів?

Забули  люди,  що  таке  кохання
І  слово  «вірність»  зовсім  не  в  ціні.
І  одинокі  мрії-сподівання
Приходять  до  людини  уві  сні.

Живем  у  час  зневаги  і  сваволі.
Керує  світом  безсоромність  зла.
В  лещатах  зради  гинемо  від  болю,
Забули  пісню  миру  і  добра.

Одне  лиш  тіло  нами  верховодить.
Душа  стомилась  бій  вести  із  ним
І  одиноко  коло  плоті  ходить,
Не  розмовляє  з  серденьком  живим.

Чому  кохання  втратило  корону?
Чому  воно  весною  не  цвіте?
Чому  лиш  пристрасть  віддалася  трону?
Її  правління  марне  і  пусте.

Благаю  я  кохання  повернутись,
За  руку  вірність  в  світ  наш  привести
І  грішну  пристрасть  в  сором  одягнути
І  гордо  до  порядності  іти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016

Чоловіче серце!

Чоловіче  серце!  Твоє  ймення  –  Згуба.
Чому  ти  караєш  за  любов  себе,
Чому  ти  караєш  за  любов  дівчину,
Чому  тебе  зрада  батечком  зове?

Чому  ти  не  можеш  просто  довіряти,
Чому  ти  не  бачиш  щирі  почуття?
Не  топчи  кохання,  що  дало  надію!
Не  ламай  весною  запашне  віття!

Чоловіче  серце,  ти  тверде  як  камінь
І  тебе  не  точить  щирості  сльоза.
Володіє  серцем  невблаганна  пані,
Льодяна  Байдужість  –  це  його  краса.

Чоловіче  серце  йде  шляхом  бажання
І  пірнає  в  пристрасть  на  коротку  мить,
А  тоді  боїться,  що  зросте  кохання
І  його  свобода  в  почуттях  згорить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2016

Розгулявся вітер з листям

*Розгулявся  вітер  з  листям  у  моїм  саду,
Ніжно  подихом  ласкавим  цілував  весну.
Він  несміливо  торкався  зелені  дерев,
Ніби  вишуканий  милий  красень-кавалер.
Звабив  літечко  рум’яне  шепотінням  трав,
Найщирішими  словами  в  себе  закохав.
Біг  він  лісом  за  струмочком,  у  хвильки  пірнав,
Тріпотіло  зелен-листя  від  його  забав.
Та  весна  давно  минула  й  літечко  втекло,
І  закоханого  вітру  наче  й  не  було.
Він  нагнав  на  землю  дощик,  випустив  свій  гнів.
Світ  убрався  в  багряницю,  наче  постарів.
Гнав  розлючений  вітрисько  в  теплий  край  птахів.
Він  від  осені  приходу  сумом  захворів.
Позривав  з  беріз  розкішних  золоте  вбрання,
Обернув  чарівні  сукні  в  зношене  драння,
Попросив  перину  снігу  в  матінки  зими,
Застелив  посеред  саду  срібні  килими.
Осінь-зрадницю  засипав  і  усе  приспав,
І  нарешті  він  втомився,  гнів  потроху  спав.
Став  замети  намітати,  стукати  в  шибки,
Прислухатись  як  сміються  в  хаті  дітлахи.
Відігнав  той  сміх  морози  і  привів  весну  –  
Розгулявся  вітер  знову  у  моїм  саду.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636759
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.01.2016

Зима колискову деревам співає

Зима  колискову  деревам  співає,
Вкриває  турботливо  снігом  поля.
Під  срібною  ковдрою    світ  засинає,
Чекає  пологів  вагітна  земля.

Там  сонячний  зайчик  березу  лоскоче,
А  там  хуртовина  у    балці    бреде.
Пронизливий  вітер  крізь  зуби  шепоче
Про  тишу  холодну,  що  спокій  пряде.

Зима  загулялась,    як  тая  блудниця.
Вже  час,  але  посох  Весні  не  дає.
Все  стогне  і  виє,  як  вовк  чи  вдовиця,
І  погорби  білі  з  печалі  снує.

Розвій  цю  жалобу,  о,  вітре  південний.
Нехай  заступає  на  пост  свій  Весна,  
Нехай  випускає  свій  подих  шалений,
І  квітами  пише  свої  письмена.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636757
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.01.2016

Розбудила ніч меланхолію

Розбудила  ніч  меланхолію,
До  вікна  за  руку  підвела.
Крига  скла  між  нами  пломеніє.
Я  думки  у  смуток    сповила.
І  чолом  торкаюся  до  неї.
Пальці  пишуть  розписом  зірок.
Подих  вимальовує  алеї
Із  осінніх  ще  живих  квіток.
Прилипа  магнітом  мокре  листя
До  моїх,  убраних  в  скло,  долонь.
Вітер  з  нього  нанизав  намисто
І  прикрасив  попіл  моїх  скронь.
Він    приніс  від  тебе  поцілунок.
Може,  він  гарячий,  як  сльоза,  
Чи  такий  пекучий,  наче  трунок,
Чи  такий  яскравий,    як  зоря.
Крізь  прозору,  в  рамці,  перепону
Не  піймать  послання-міражі.
Але  в  час  самотності  і  втоми,
Можна  доторкнутись  до  душі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636028
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016

Січень плаче

Січень  все  плаче  –  стомився  старенький.
Він  зі  сльозами  стрічав  Новий  рік.
Хлипав  тихенько  він  навіть  в  Святвечір,
Ніби  ридати  його  хтось  прирік.
Місяць  сумує  за  снігом  пухнастим,
Десь  загулявся  товариш  Мороз,
Тітка  Зима    байдужа  та  заспана,
Дощик  по  вікнах  вистукує  SOS!
Січень  чекає  Хрещенських  морозів,
Поділки  ж  вперто  стоять  на  нулі.
Сани  зимові  застрягли  в  дорозі
У  зубожілій    розмитій  ріллі.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636026
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.01.2016

Ніч кажаном опустилась на землю

Ніч  кажаном  опустилась  на  землю,
Зорі  монетами  в  небі  блищать,
Тихо  годинник  ступає  у  темряву,
Стрілки  не  сплять!
Часу  клубок  безупинно  мотають,
Хронос  тримає  його  у  руках.
Дні  і  години  безслідно  минають,
Кануть  в  віках.
Хтось  уві  сні  розмовляє  молитвою,
Хтось  відганяє  від  себе  кошмар,
Подушку  сушить,  сльозами  омитую,  
Гонить  примар.
Чом  же  не  спиться  звичайній  людині?
Совість  долоні  на  скроні  кладе?
Може,  хвороба  тримає  в  полоні,
Сіті  пряде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635793
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2016

Чому здаюся я чудною?

Чому  здаюся  я  чудною,
коли  з  квітками  говорю,
або  милуюся  росою  –  
я  до  нестями  це  люблю?!  

Вони  всміхаються  до  мене,
кивають  «Так»,  а  потім  «Ні».
Голубить  листячко  зелене
долоні  втомлені  мені.

Ця  ніжність  серденько  омиє,
Нектаром  ляже  на  душі,
І  щось  таке  в  мені  заниє,
що  дасть  любов  мою…усім.

Натхнення  я  черпаю  з  квітів,
збираю  мудрості  пилок.
І  я  не  знаю  кращих  ліків
ніж  ніжний  аромат  квіток.

Я  почуваюся  собою
у  квітниковому  раю.
Чому  здаюся  я  чудною?
Я  до  нестями  це  люблю!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2016

Дуже помилився

       Вечір  догорає,  вся  сім’я  у  зборі.          
Не  сидить  вже  котик  на  чужім  заборі.
Всі  спішать  до  хати  і  за  стіл  сідають
І  чогось  смачненького  як  завжди  чекають.
Донечка  маленька  і  синок,  і  тато.
Трапезу  почато,  хоч  не  сіла  мати.
-  Синку,  -  каже  мама,  -  як  твої  уроки?
-  І  чому  це  в  тебе,  синку,  сині  щоки?
Тато  не  зважає  і  чита  газету.
В  рота  запихає  смажену  котлету.
-  Я  уроки  вивчив,  навіть  постарався
-  Ну  а  щоки  сині  –  з  хлопцями  змагався.
Тато  з  під  газети  косо  позирає.
Що  у  нас  на  третє?  –  лагідно  питає.
Мама  як  підскочить,  як  гримне  по  столу.
-  Третє  йому,  третє,  ти  б  сходив  у  школу.
-  Взявся  за  газету,  «Вісті»  він  читає
-  А  що  в  сина  двійка  –  він  того  не  знає.
Матінка  крізь  сльози  налива  компоту.
Тато  той  стаканчик  відправля  до  рота.
На  диван  м’якенький  оком  позирає.
Через  мить  на  нього  він  уже  лягає
-  Синку,  повечеряв?  –  запитала  мати.
-  Якщо  повечеряв,  то  іди  в  кімнату. .
-  Перевір  портфелик,  чи  все  поскладав  ти?
-  Щоб  почистив  зуби,  бо  вже  скоро  спати.
-  Мамо,  я  доїла,  -  доня  обізвалась.
-  Добре,  моє  сонце,  -  мама  посміхалась.
-  А  тепер  умийся,  в  ліжечко  і  спати.
-  Мамо,  колискову  будеш  ти  співати?
-  Добре,  моя  квітко,  але  спершу  посуд.
-  Йди  в  свою  кімнату,  та  не  бігай  боса.
Мама  посуд  миє,  тато  на  дивані.
Діткам  все  не  спиться,  ні  Вові  ,ні  Тані.
-  Жінко  скільки  можна?  –  репетує  тато.
-  Скільки  можна  мити,  скільки  прибирати?
-  Цілий  день  удома,  мусить  все  блистіти.
-  Можеш  коло  мене  трошки  посидіти?
Мама  як  кораблик  з  кухні  випливає.
-  Знаєш  скільки  часу  все  це  забирає?
-  Знаєш  скільки  нервів  забирають  діти?
-  Знаєш  скільки  треба  усього  успіти?
Тато  вже  не  радий,  що  почав  розмову.
Зараз  він  промовить  репліку  знайому.
-  Я  не  розумію  ,що  це  за  робота?
-  Наварить  каструлю  доброго  компоту.
-  Діти  ж  не  манюні,  ну  які  тут  нерви?
-  Ти  ж  не  прибираєш  послід  з  птахоферми.
-Я  весь  день  працюю,  гроші  заробляю.
-А  прийду  додому,  тільки  сварки  маю.
 Мама  червоніє:  -  Кажеш  не  робота?
-Докажи,  що  вмієш  ти  варить  компота.
-  Завтра  я  із  ранку  в  гості  йду  до  мами.
-А  дітей,  шановний,  залишаю  з  Вами.
-  Щоб  були  всі  ситі:  діти  і  свинота.
-  Щоб  на  кухні  чисто  впорана  робота.
-  Купиш  в  магазині  масла  і  сметани.
-  Витреш  холодильник,  як  усе  розтане.
-  Погодуєш  рибок,  котика,  собаку.
-  Та  гляди  не  приміняй  з  дуру  реміняку.
-  Добре,  -  каже  тато  ,-  буде  все  у  нормі.
-  Буде  все  як  треба,  у  парадній  формі.
-  Ну  а  зараз,  моя  мила,  краще  підем  спати.
-І  тобі  ж  ще  колискову  донечці  співати.  
Діти  вже  заснули,  все  затихло  в  хаті.
 Тільки  чути  буркіт  в  спальні,  на  кроваті.
-  Спить  вона  як  суслик.  Каже  що  «устала».
-  Та  хоча  б  у  щічку  раз  поцілувала.
-  Хоч  би  пригорнулась  чи  поговорила.
-  Може  б  за  розмовою  і  дійшли  б  до  діла.
 Відвернувся  милий,  бо  вона  не  чує.  
Спить  вона  без  задніх  ніг,  чоловік  сумує.  
Вранці  повставали,  жінка  чепуриться.  
Одягає  гарну  сукню,  буси,  як  годиться.  
Діти  ще  у  ліжку  у  вісні  літають.
 І  про  те,  що  мама  їде,  зовсім  ще  не  знають.
 Мама  йде  на  своїх  шпильках  тихо  до  дверей.
-  Не    хвилюйся,  моя  люба,  буде  все  окей.  
За  жоною  тихо  двері  чоловік  закрив.  
І  від  щастя,  що  на  волі,  мало  не  здурів.  
Кинув  оком  на  годинник:»Ще  піти  поспать?»  
Але  тут  по  черзі  діти  почали  вставать.
-Тату,  де  поділись  капці,  хочу  в  туалет!!!
-Таню,  трішечки  тихіше,  наче  кулемет.
-Тату,  де  поділась  мама,  снідати  пора.  
Репетує  вже  на  кухні  мила  дітвора.
-  Так…поспав,-  промовив  тато.-Що  ж  це  за  біда?
Відкрутив  на  кухні  краник-  не  тече  вода.
 -  Що  готує  мама  снідать?,-  згадує  татусь.  
І  зникає  мимоволі  посмішка  чомусь.
-  Зараз  будуть  вам  омлети,-  тато  промовля.
Заглядає  в  холодильник,  а  яєць  нема.
 Слава  богу  молока  не  малий  запас.
-  Зараз  буду,  мої  дітки,  частувати  вас.
-Тату,  я  не  буду  пити!  Зовсім  не  смачне.
-Таню,  мама  у  бабусі,  слухайся  мене.
 Пили  діти  не  охоче.-  Тату  де  наш  суп?
-  Треба  їсти  гаряченьке,  бо  засохне  пуп.
-  Що  ти  мелеш,  доню  мила,  хто  тобі  сказав?
-  Мама  каже.  Правда  ж  Вово?,  -  Вова  промовчав.
-Тату,  можна  погуляти,  сьодні  ж  вихідний.
-Добре,  синку,  тільки  спершу  личенько  умий.                        
Вову  вмить  з-за  столу  здуло.  Радість  ось  яка!
Через  мить  вже  за  забором  у  футбола  гра.
Тато  сидячи  у  кріслі  смачну  каву  п’є.
І  газету  з-за  подушки  сміло  дістає.
-  Тату,  сумно,  -  каже  Таня,  -  розкажи  мені
-  Як  набридла  тьотя  Ася,  скільки  ніг  в  свині.
-  Заплети  мені  косички,  платтячко  погладь.
Не  забудь  після  обіду  вітамінку  дать.
-  Доню,  ти  піди  пограйся,  тато  почита.
-А  чому  хмаринка  плаче,  -  донечка  пита.
-  Не  питай  мене  дурниці,  краще  помалюй.
Ось  фломастер,  розфарбовки,    сядь  і  пофарбуй.
Таня  сіла  і  малює,  тато  все  чита.
Тату,  що  будем  обідать,  -  донечка  пита.
Тато  кидає  газету:  \\\"Боже  магазин…\\\"
-  Треба  масла  і  сметани…Де  подівся  син?
-  Синку,  -  відчинивши  двері  тато  погукав.
Син  на  вінику-кобилі  зразу  прискакав.
-  Треба  в  магазин  сходити,  -  батько  доповів.
На  штани  грязнючі,  рвані  погляд  перевів.
-  Ти  чи  в  курнику  валявся?  Де  порвав  штани?
-  Тату,  я  не  винуватий,  це  все  пацани.
-  Добре,    ти  заходь  у  хату  і  штани  знімай.
-  Хоч  мочи  їх  ,хочеш  викинь,…краще  постірай.
-  Та  дивися  за  сестрою.  Я  у  магазин.
-  Щоб  коли  я  повернувся,  все  було  чин-чин.
В  магазині  свіже  пиво  і  тарань  суха.
І  не  буде  після  пива  нити  голова.
Взяв  і  масла  і  сметани,  а  про  хліб  забув.
Зате  взяв  тарані,  пива  трішечки  ковтнув.
Ось  приходить  він  додому,  долинає  плач.
Таня  голову  схиляє,  Вова  як  палач.  
-  Діти,  ви  ж  уже  дорослі  ,хіба  можна  так?
-  Ну  не  плач  ,моя  маленька  .Вово,  ти  дурак.
-  Налякав  свою  сестричку.  Краще  б  почитав.
-  Якийсь  віршик  чи  то  казку,  а  не  зобижав.
-  Доню,  а  чому  ти  в  фарбі?  Я  ж  листок  давав.
-  Ти  ж  себе  розмалювала.  Я  б  тобі  задав!
-  Тату,  тату,  хочу  їсти!  Щось  смачненьке  є?              
-  Зараз  буде,  зараз  буде,  сонечко  моє.                              
-  Вово,  віднеси  у  ванну  все,  що  з  Тані  зняв.                          
 -А  скажи,  штани  грязнючі  ти  вже  постірав?                    
-  Так,  повісив  на  вірьовці,  -  Вова  промовля.                                  
-  Тільки  щось  не  відіпрались  п’ятна  полину.                                  
-  Так,  нас  мама  не  похвалить.  Добре  хоч  живі.                                              
-  Заспокойтеся  обоє,  тільки  не  ревіть.                                            
-  Ось,  куштуйте  бутерброди.  Тихо!  Всім  мовчать!                                        
-  Це  не  ми,  то  тату  свині  з  голоду  кричать.                                          
-  Кіт,  собака,  кури,  свині  –  я  ж  про  них  забув.
Тато  вдяг  стару  рубашку  і  колоші  взув.
І  помчав  у  двір  як  вихор,  підбирав  слова.
От  якби  почула  мама  як  він  промовля.                                              
Діти  з  вікон  позирають  як  тато  літа.
Від  сарая  до  сарая  ,  впав  через  кота.
Діти  слів  таких  не  чули  і  цікаво  їм.
Що  ж  нарешті  скаже  тато,  коли  зайде  в  дім.
Тато  мріяв  про  газету,  про  диван  і  чай.
Зрозумів  ,що  птахоферма  усе  ж  таки  рай.
Холодильник  розморозивсь,  посуду  гора.
На  вечерю  хоче  мойви,  а  її  нема.
-  Де  ж  це  мама  заподілась,  -  Танечка  пита.
-  Скоро  прийде,  -  тато  в’яло  їй  відповіда.
-  Тату  ,глянь,  на  платті  цуцик,  тільки  голова.
-  Ротик,  носик,  вушка,  очки  –  хвостика  нема.
І  шукає  ззаду  хвостик  в  себе  на  спині.
Тато  вже  не  розуміє,  реготіть  чи  ні?
Вечір  знову  догорає,  час  собі  повзе.
-  Щось  сьогодні,  -  каже  тато,  -  нам  всім  не  везе.
-  Скоро  вже  і  спать  лягати,  мами  все  нема.
-  Мабуть  теща  причепилась  як  ота  чума.
Тато  хмурий  миє  посуд,  утирає  піт.
Під  ногами  ходить  нявка  ненормально  кіт.
-  Синку,  завтра  понеділок,  ти  уроки  вчив?
-Я  забув,  що  завтра  в  школу,  -  тихо  Вова  нив.
-  Тату,  тату,  колискову,  -  донечка  блага.
І  в  цю  мить  у  дверях  дзвони  радісно  луна.
Мама,  ангел  наш  спаситель!  Ось  вона!  Прийшла!
-  Відпочила  я  на  славу,  навіть  ожила.
-  Ну,  а  ви  як  тут  без  мене?  Їли  ви  чи  ні?
-  Все  правдиво  і  по  честі  розкажіть  мені.
-  Роздягнуся  і  умиюсь,  новин  повен  рот.
-А  до  речі  як  на  смак  обіцяний  компот?
-  Люба,  мила,  вибачаюсь,  ти  пробач  мені.
-Я  не  знав  в  житті  своєму  отаких  ось  днів.
Люба  мило  посміхнулась,  мов  «пробачу  все».
І  на  кухню  повну  торбу  доброго  несе.
Тепло,  світло  стало  в  хаті,  затишно  в  сім’ї.
-  Мої  любі,  мої  милі,  діти  дорогі.
Мама  всіх  нас  обіймає,  радісно  в  цю  мить.
Як  чудово,  коли  можна  просто  так  любить.
Всі  поснули,  тільки  в  спальні  тихо  хтось  бурчить.
-  Спить  він,  каже:  «Заморився  дуже  посуд  мить».
-  Хоч  би  ніжно  притулився  і  сказав»Люблю».
-  Замість  цього  він  здихає:»Краще  я  посплю»
-А  від  чого  ти  стомився?  Діти  ж  не  манюні.
-  Можна  слухать  і  терпіти  всі  їхні  нюні.
-  Ну  які  вже  дома  нерви  і  яка  робота?
-  Ти  за  день  не  зміг  зварити  навіть  і  компоту.
-  Так  кохана!    -  Що  кохана?    -  Тільки  не  сварися.
-Я  учора  з  гаряча  дуже  помилився.
Той,  хто  слухав  і  себе  в  цих  рядках  впізнає.
Хай  про  щиру  обіцянку  і  загсі  пригадає.
Зрозуміє,  що  найближчих  легко  осудити.                    
Але  спробуй  за  вину  все  ж  не  розлюбити.                                              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635544
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 13.01.2016

Горять сніги

Горять  сніги  в  агонії  останній,
Летять  у  небо  парові  димки.
Вони  танцюють  па  свої  останні
У  пасадоблі  пізньої  весни.
Поля  нарешті  з  легкістю  здихнули,
Безсилий  лід  обвуглився  і  згас.
Земля  вологу  радо  проковтнула,
Бо  їй  від  смутку  прокидатись  час.
Ласкаве  сонце  їй  допомагає
Звільнитись  від  зимових  снів-оков.
Прозорі  душі  небеса  приймають  –  
Сніги  злітають,  щоб  упасти  знов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635537
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.01.2016

Срібні шати

Посивіли  в  одну  ніч  дерева.
Дід  Мороз  обкутав  гілочки.
Розгулявсь,  як  сніжна  королева,
Вдяг  природу  в  білі  колючки.
Тріскотять  від  вітру  срібні  шати,
Опадають  тихо  дзинь-дзинь-дзинь.
Пісню  цю  не  можна  змалювати  –  
Можна  зобразити  тільки  синь.
Умістились  у  одній  сніжинці
Барви  літа,  осені,  весни.
Спить  природа,  наче  в  павутинці,
Стережуть  красу  її  сніги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635043
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.01.2016

Крапля льоду

                       
Твоя  сльоза  –  це  крапля  льоду,
Сніжинка  сміху  на  щоці.
Ти  на  свою  киваєш  вроду,
Жалю  шукаєш  у  руці.
Але  скупа  моя  долоня,
Байдужа  до  твого  тепла  –  
Воно  брехливе  і  стороннє,
Як  погляд  твій  і  всі  слова.
Мене    не  купить  мерзлий  іній  –
Фальшивий  дощ  твоїх  очей.
Мені  смішні  твої  гримаси.
Не  прискай  в  мене  жовчі  спрей.
Ти  сніжна  баба,  ти  не  справжня,
Капризне  і  пусте  дитя.
Ти  ставиш  лиш  одне  завдання  –  
Грошима  скрасити  життя.
І  більш  нічого  не  цікавить,
Не  чути  в  ляльки  серця  стук.
Твій  холод  вже  мене  не  вабить,
Твоє  кохання  –  тільки  звук.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2016

Зимовий блиск

Зимове  сонце  плещеться  у  сріблі,
Пливе  в  човні  по  стомлених  полях.
І  хвилі-пагорби  скеровують  проміння,
Яке  шукає  блиску  у  снігах.
Стомили  очі  переливи  ковдри,
В  собі  зібрали  ультрафіолет.
І  на  поверхні  золотій  легкі  сніжинки
Танцюють  в  парах  пристрасний  балет.
Немов  ліхтарик,  миготять  кристали.
Зима  з  небес  послала  нам  цей  дар.
І  кожен    з  нас  спостерігає  дивний  образ,
Любується  вогнем  зимових  чар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631434
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.12.2015

Мрії місяця

Розсипав  місяць  зорі-сльози,
Печаллю  небо  мерехтить,
Найперші  вдарили  морози,
І  все  живе  навколо  спить.

Замерзли  ріки  та  озера  –
Дзеркала  вишитих  небес.
Вони  забули  кавалера,
І  місяць  враз  за  хмари  щез.

Він  з  нетерпінням  там  чекає
Гарячих  подихів  весни,
У  мріях  сумно  засинає
І  бачить  він  щасливі  сни:

Де  він  у  річку  заглядає,
Цілує  ніжно  її  гладь,
Промінням  з  кучерями  грає,
Хвильки  до  нього  гомонять.

Розкішний  блиск  у  косах  річки  –  
То  срібло  зоряних  небес.
Весь  час  чекає  місяць  нічки,
Бажає  пристрасних  чудес.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630909
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.12.2015

Танець вітру

Гуляє  вітер  поміж  сосен,
Пиху  збиває  із  гілля.
Січневі  вдарили  морози,
Давно  під  снігом  спить  рілля.
Струснув  розтоптаний  гульвіса
Сріблястий  одяг  із  дерев.
Рвонув,  неначе  коні  з  місця,
І  на  весь  ліс  лунає  рев.
Затіяв  гру,  немов  хлопчисько,
Кружляє  в  танці  кавалер
З  таким  же  вітряним  дівчиськом.
Хурделицю  веде  у  сквер.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630908
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.12.2015

Зимовий вечір

Зимове  сонечко  сідає,
Пожежею  горить  блакить.
Мороз  на  завтра  обіцяє,
А  поки  що  і  вітер  спить.

Вже  перша  зірочка  стрічає
Свій  ясний  місяць-молодик,
Що  блиск  на  землю  посилає,
Мов  паличкою  чарівник.

Рипить  під  тихою  ходою
Палас  зими  –  сріблястий  сніг.
І  ніч  любується  Зимою
У  дзеркало  озерних  криг.

Дерева  вкрив  пухнастий  іній,
Вони  як  вогник  мерехтять.
Луна  від  дзвону  срібла  лине  –  
Спустилась  Божа  Благодать.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629906
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.12.2015

Вечір впав живильною росою

Вечір  впав  живильною  росою,
Розгубив  пігулки-зірочки.
Тишею  лікує  нас  з  тобою,
Декорує  спокоєм  думки.
Вітер  пестить,  грається  з  волоссям,
Поцілунком  теплим  вкрив  чоло.
Твоя  ніжність  завітала  в  гості,
І  усе,  що  спало  –  ожило.
Погляд,  наче  повний  місяченько
Заглядає  крадькома  у  сад,
Що  зростило  любляче  серденько
Й  берегло  плоди,  неначе  скарб.
У  душі  сіяє    білизною
Чистота  високих  почуттів.
Я  живу  і  дихаю  тобою
Й  не  шукаю  інших  я  світів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2015

Заснуло поле

Заснуло  поле,  зажурилось,
Снігами  білими  укрилось.
Сумує  стомлена  земля,
Зимою  вкутані  поля.
А  ще  недавно  зеленіли,
Посіви  сонечку  раділи,
І  його  промінь  золотий
Прикрасив  колос  молодий.
Хліба  достигли  і  діждали,
Коли  їх  з  поля  повбирали,
І  знову  голий  чорнозем
Напоєний  рясним  дощем.
Пухнаста  ковдра  розстелилась,
Відпочива  земля  –  стомилась.
І  так,  по-черзі,  з  року  в  рік
Життя  продовжує  свій  лік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627123
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.12.2015

Життєвий шлях

Закувала  зозуля  в  моєму  саду,
Принесла  мені  радість,  а  може  біду.
Я  спитаю  у  неї,  скільки  жити  мені,
Чи  сумні,  чи  веселі  будуть  ночі  і  дні?

Накувала  зозуля  мені  сорок  літ,
Ще  я  встигну  прикрасить  думками  свій  світ,
Ще  для  праці,  любові  мені  вибрано  час,
Ще  я  встигну  в  пригоді  друзям  стати  не  раз.

Заспівав  соловейко  у  моєму  саду,
Він  несе  тільки  радість,  минає  біду.
Напоїв  моє  серце  медовим  нектаром,
І  воно  піддалося  спокусливим  чарам.

Прилетів  дикий  голуб  в  життєвий  мій  сад,
І  зриває  достиглих  років  виноград.
Час  прийшов  дати  звіти  про  все,  що  зробив,
Щоб  у  сад  сніжно-білий  ти  попасти  зумів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627103
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.12.2015

Зимові красуні

Лягає  спокій  в  час  зимових  чарів
На  плечі  ніжних  втомлених  красунь.
Кружляють  з  вітром  ялинки  у  парі,
Нестримну  радість  у  життя  несуть.
Вбранням  зеленим  прикрашають  зиму,
І  сніг  даремно  хоче  приховать
Рясні  сережки  на  гіллі  ялинок,
Які  між  голок  гронами  висять.
Все  спить  навколо,  а  вони  вітають,
Вітають  зиму,  ждуть  її  прихід.
І  в  холод  ні  на  мить  не  засинають,
Душі  ялинки  не  торкнеться  лід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626309
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2015

Душа в дитинство забрела

Я  вчора  уві  сні  літала  –  
Душа  в  дитинство  забрела.
Я  руки  мами  цілувала,
І  райська  яблуня  цвіла.

Гуділи  бджоли  у  садочку  –  
Мені  співали  про  весну.
А  я,  дівчина  у  віночку,
У  ласках  маминих  тону.

Тополя  сперлася  на  хату,
Біжить  мураха  по  корі.
А  під  вікном  невтомна  мати
Зріза  акацію  в  дворі.

У  клумбі  розцвіли  іриси,
Тюльпани  травень  стережуть,
Кивком  вітаються  нарциси
І  з  рук  матусі  воду  п’ють.

Я  все  це  в  пам’яті  зібрала  
І  за  собою  повела.
Я  вчора  уві  сні  літала  –  
Душа  в  дитинство  забрела.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626306
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2015

За пеленою сонних вік

За  пеленою  сонних  вік
Реальних  поглядів  світанок  
Торкнеться  холодом  до  щік,
Тоді  почнеться  долі  ранок.
Цей  гострий  зір  у  майбуття
Сплететься  з  чимось  неможливим,
Бо  розумом  ти  ще  дитя,
А  віком  ти  здаєшся  сивим.
Ти  не  встигаєш  просто  жить,  
Бо  сліпо  гонишся  за  часом,
І  все  чекаєш  на  ту  мить,  
Щоб  біг  свій  замінити  вальсом.
Скупе  на  радості  життя,
А  щедре  тільки  на  сміття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625093
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.11.2015

Поезія

 Поезія  –  душі  розмова,
Краса  поетового  слова.
Це  в  пісню  вилиті  думки,  
Які  несуться  крізь  віки
Шляхом  життєвої  ріки,
Що  вислів  оберта  в  зірки.
Поезія  –  парад  емоцій
У  експресивному  потоці,
Вершина  розуму  ясна,
Квітуча,  свіжа  як  весна,
Настирна,  в  правді  голосна,
Коханням,  радістю  рясна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625089
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 30.11.2015

Юність плаче

Стоїть  задумлива  дівчина
І  поглядає  в  синю  даль.
Красива,  ніжна  як  калина  –  
В  душі  вселилася  печаль.
Зів’яне  молодість  квітуча  –  
Ніхто  не  зірве  ягідок.
Чому  нещасна,  невезуча?
Чому  не  бачила  квіток?
Ніхто  букет  не  подарує,
Ніхто  коханою  не  зве.
Самотньо  в  ліжкові  ночує,
Стомилось  серденько  живе.
Вона  в  журбі  Його  чекає,
Чекає  принца  на  коні.
Надію  радісну  плекає
Його  зустріти  хоч  в  вісні.
Минає  час,  життя  проходить,
Дівчину  доля  омина,
Але  порядність  верховодить,
Із  честі  зведена  стіна.
Чого  цього  ніхто  не  бачить
І  не  цінує  чистоту?
Чому  дівоча  юність  плаче,
Сльозу  цілує  золоту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015

Від світу я ховаюся у снах

Від  світу  я  ховаюся  у  снах  –
Там  моя  радість,  там  мої  тортури,
Там  вічне  щастя,  або  дикий  жах,
Але  ніщо  не  зломить  мої  мури.

Бо  вартові  над  мурами  стоять  –  
Любов  і  Совість,  Чесність  і  Сумління.
Це  –  мого  Духа  непоборна  рать.
Їй  вистачить  відваги  і  терпіння.

Щоб  подолати  лютих  ворогів,
Я  свою  душу  уві  сні  гартую.
Щоб  наяву  образити  не  смів
Ніхто,  ніхто,  тому  її  треную.

Учитель  мій  –  це  вчинки  в  снах  нічних,
Бо  від  реальності  дісталась  скука,
І  я  шукаю  «мельниць  вітряних»  -      
Така  у  долі  проза  і  наука.
Я  кожен  день  спішу  пірнути  в  сни,
І  кожну  ніч  від  них  подій  чекаю.
Моє  життя  забарвлюють  вони,
І  про  біду  мене  попереджають.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624803
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.11.2015

Осінь золота

З  останнім  криком  журавлів
Прощаюсь  я  з  тобою  літо.
Зустріну  пелену  дощів  –  
То  небо  падає  крізь  сито.

Впаде  на  землю  жовтий  лист,
Впаде  коричневий,  багряний.
Пташиний  стихне  в  небі  свист,  
На  землю  спустяться  тумани.

Ступає  осінь  золота
Легкою  ніжною  ходою.
Була  і  в  селах,  і  в  містах,
Зачарувала  всіх  красою.

Вона  спокійна  і  сумна,
Бо  нам  про  зиму  сповіщає.
Останні  промені  тепла
Вона  дарує  і  зникає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624582
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.11.2015

Самотня жінка

Весняний  парк…  Самотня  жінка
Сидить  на  лавці  в  ранній  час.
Якась  задумлива  сльозинка
Бринить  у  неї  на  очах.
Цвітуть  мереживом  каштани,
Давно  проснувся  дядько-джміль,
А  жінка  не  цвіте,  а  в’яне  –  
Весна  не  розтопила  біль.

Маленький  радісний  хлопчина
Підбіг  до  неї  і  спитав:
- А  в  тебе,  тьотю,  є  дитина?
-  Я  б  з  нею  у  м’яча  пограв.
   
     Сльоза  упала,  наче  камінь:
- Немає,  синку,  я  сама.
Вона  погладила  руками
Чужу  дитину…і  пішла.

Рвучи  земні  буденні  грати,
В  душевних  роздумах  брела.
Дійшла,  спинилась  –  дім  маляти,
Всміхнулась,  впевнено  ввійшла!  

…Весняний  парк…  Щаслива  жінка
Сидить  на  лавці  в  ранній  час.
А  поряд  дівчинка  Іринка
Заснула  в  мами  на  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624580
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.11.2015

Не хочу слів банальних говорити

Не  хочу  слів  банальних  говорити,
Таких  приміром:  «Я  тебе  люблю!».
Я  ці  слова  не  хочу  розуміти,
Вони  не  мають  формулу  свою.

У  кожного  любов  своя,  єдина,
У  кожного  є  свій  інгредієнт,
Своя  родзинка  і  своя  перлина,
Свій  неповторний  унікомпонент.

Поставлю  почуття  свої  стіною,
Щоб  захистити  істину  просту  –
Я  не  люблю,  а  дихаю  тобою,
Тому  для  тебе  гори  поверну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624111
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.11.2015

Шлях до столу

Час  плете  з  проміння  сонця
Полю  одяг  золотий.
Обертається  колосся
В  хліб  духм’яний,  запашний.

Руки  втомлені,  трудящі
Хліб  поклали  на  рушник.
Заведе  жниварську  пісню  
Селянин  і  робітник.

Шлях  важкий  проходить  жито
Доки  ляже  на  столі.
Слава  батечкові  Сонцю!
Слава  матінці  Землі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624108
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2015

Ціна кохання

Ціна  кохання  –  мука  та  страждання,
Але  воно  очищує  твій  дух.
Коли  кохаєш,  мрії,  сподівання
Біліші  снігу  і  легкі  як  пух.

Немає  злоби,  ненависті,  зради,
Немає  в  серці  руйнівних  думок,
Немає  в  слові  звички  ображати,
Нема  в  житті  чернеток-сторінок.

А  є  лиш  радість  за  солодку  муку,  
А  є  страждання,  чисті  як  роса.
Вони  протягнуть  впевненості  руку  –  
Гартується  духовності  краса.

Отож,  кохайте!  Понад  все  кохайте!
Любіть  кохати,  відповідь  не  ждіть.
У  почуттях  ви  цінностей  шукайте,
І  до  вершин  в  гармонії  летіть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015

Стобарви

На  землю  сиплються  стобарви                                                                                                                                                  
І  під  ногами  шелестять.                                                                                                                                                                          
Їх  вітер  радісно  кружляє                                                                                                                                                                                  
І  не  дає  бездушно  спать.
В  цій  божевільній  колотнечі                                                                                                                                      
Постали  присмаки  зими,                                                                                                                                                                                                      
Що  опускається  на  плечі                                                                                                                                                                                  
І  стелить  білі  килими.
Останній  вальс  осіннє  листя                                                                                                                                      
Танцює  з  подихом  вітрів,                                                                                                                                                                    
І  вже  у  срібному  намисті                                                                                                                                                            
Чекає    не  жаданих  снів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623596
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.11.2015

Ранок

Сонце  п’є  ранкові  роси                                                                                                                                                                                    
І  щодуху  вгору  мчить.                                                                                                                                                      
Заплете    проміння  в    коси,                                                                                                                                                                
Ними  вишиє  блакить.
Сяде  легко  на  хмаринку,                                                                                                                                                                
Наче  в  подушку  пірне.                                                                                                                                                  
Зістрибне  через  хвилинку
І  її  пережене.
Спустить  погляд  свій  із  неба                                                                                                                                                        
На  земну  блакить  річок.                                                                                                                                                                      
І  задивиться  на  себе,                                                                                                                                                                                        
Й  попадеться  у  сачок.
А  рибалка  засміється  –                                                                                                                                                      
Сонце  в  дзеркалі  блищить.                                                                                                                                                    
Серце  радісно  заб’ється,                                                                                                                                                              
Бо  піймає  щастя  мить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623592
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.11.2015

Плаче ліс над свіжими пеньками

Плаче  ліс  над  свіжими  пеньками,
І  від  страху  листячко  тремтить.
Ці  пеньки  колись  були  дубками,
Підпирали  сонячну  блакить.
А  тепер  і  небо  зажурилось,
Промінець  не  бавиться  з  гіллям,
А  чи  встигло  це  столітнє  диво
Навтішатись  на  землі  життям?
Здивувався  змінам  перехожий,
Дух  забило  –  зник  дитинства  шлях.
Де  ж  поділись  лісові  вельможі?  –  
Сльози  проступили  на  очах.
Хмиз  тріщить  сердито  під  ногами,
Притрусило  кривульки-стежки.
Час  тепер  іде  не  манівцями,  
А  крокує  лісом  навпрошки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623331
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.11.2015

Павлівські тополі

Разок  тополь  палає  за  Павлівкою*,                                                                                                            
Неначе  хто  дукати  нанизав.                                                                                                                                                      
Вони  злетіли  аж  під  хмари  гілкою.                                                                                                                                            
Чи  це  листа  хтось  в  небо  написав?                                                                                                                                                            
Стрункі  свічки  шеренгою  зібралися.                                                                                                                                  
Що  стережуть  ці  чудо-вартові?                                                                                                                                      
Штики  голів  у  пакті  підписалися,                                                                                                                                              
Зв'язок  тримати  неба  і  землі.                                                                                                                                                                    
Вони  домчать  людські  листи  з  благаннями,                                                                                                                              
До  Адресата  дійдуть  молитви.                                                                                                                                                                                                  
Та  чи  почують  відповідь-мовчання,                                                                                                                                        
Коли  говорять  мовою  вітри?                                                                                                                                                      
Хто  розгадає  говір  тополиний?                                                                                                                                                
Хто  прочитає  їхній  діалект?                                                                                                                                                  
Вони  піснями  линуть  журавлиними,                                                                                                            
Складають  трави  думи  у  сонет.                                                                                                                                          
Сезонний  одяг  красномовно  вискаже:                                                                                                                              
Зелений  колір  –  всім  бажанням  –  так!                                                                                                                                                            
Відмову  –  пухом,  наче  снігом,  вистелить,                                                                                                                          
Багрянцем  гнівно  спалить  все  на  прах.                                                                                                                                            
Людині  важко  трактувать  переклади.                                                                                                                                                                    
Читать  природу  –  справа  не  проста.                                                                                                                                  
У  неї  букви  в  ребуси  заплетені                                                                                                                                                              
І  коми  всі  з  живого  лиш  листа.

*Павлівка  -  це  моє  рідне  село.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623330
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.11.2015

Чом редиска бурувата?

Довго  придивлявсь  Юрко,
А  тоді  питає  в  брата:
- Ти  скажи  мені,  Сашко,
Чом  редиска  бурувата?
Подивись,  червона  ця,  
А  ось  ця  і  зовсім  біла,
Навіть  кольору  синця…
Як  вона  в  землі  доспіла?
- Ти  дурниці  не  питай,  -  
Відповів  Сашко  сердито,  -
- Краще  швидше  їж,  давай,
Бо  інакше  будеш  битий.
Мовчки  Юра  їсть  борщик,
В  голові  думки  рояться.
Він  допитуватись  звик,
Хочеться  про  все  дізнаться.
Світла  думка  в  голові:
- Ми  ж  художників  піймали,  
Всю  редиску  у  землі
Черв’яки  пофарбували.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622876
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.11.2015

У КРАЇНА

«У»    КРАЇНА
1.Наругу  терпить  Україна!                                                                10.Ми  бились  за  свою  державу
Напевно  долечка  така,                                                                                І  за  чужі  ми  бились  теж.    
Щоб  весь  свій  вік  кровила  спина                                            Діди  трудилися  на  славу,    
Від  тяжких  нош  та  батога.                                                                  А  ми  згубили  їхню  честь.

2.Була  під  Польщею  Вкраїна,                                                      11.Ми  волю  в  безлад  обернули
Австро-угорський  був  закон.                                                          Забули  Бога  і  мораль,
Татари,  турки,  як  скотину                                                                    У  злобі  лютій  потонули  
Народ  твій  брали  у  полон.                                                                    На  серці  туга  і  печаль.

3.Тебе  топтали  фіни,  німці                                                              12.Який  народ,  такі  й  бояри,
Тобою  грались  як  м’ячем  ,                                                                  Яка  верхівка,  такий  низ.
Але  ми  горді  українці                                                                                  Ми  заслуговуємо  кари,
І  ворог  зламаний  мечем.                                                                          Бо  надбання  пішли  на  хмиз.

4.Нам  не  давали  розвиватись                                                      13.Горить  в  байдужості  Вкраїна    
І  мужиками  звали  нас,                                                                                Вогонь  розклали  ми  самі
Яких  не  можна  поважати.                                                                  І  весь  народ,  уся  родина
Нас  нарікли  –  найнижчий  клас.                                                Глухі,  незрячі  і  німі.

5.Беріг  народ  свою  культуру                                                      14.Борців  немає,  ми  померли!
Ціною  власного  життя.                                                                              І  як  народ  ми  вже  ніхто.
Розстріляно  борця  фігуру,                                                                    Як  липку  нас  давно  обдерли
Спалили  праці,  як  сміття.                                                                      Сміються  з  нас  як  з  Шапіто.



6.І  ось,  здобувши  незалежність                                            15.Завжди  були  ми  «у»  країни
Ми  в  мріях  волю  піднесли,                                                                Побіля  тих  чужих  земель,    
Але  колишня  обережність                                                                  Які  згинали  наші  спини,
Не  дасть  піднятись  і  рости.                                                              Як  хвилі  ріже  корабель.

7.Тепер  б’ємося  між  собою                                                      16.  Нас  у  калюжу,  на  коліна
І  президент  між  двох  вогнів                                                          Чужі  хотіли  опустить.
Одна  –  все  хвалиться  косою,                                                        Та  піднімалась  Україна!
Другий  за  гратами  сидів.                                                                      І  виживала  кожну  мить.  

8.За  діток  батько  забуває,                                                            17.Свої  ж  на  черево,  в  багнюку  
Самому  жити  не  дають                                                                          Покласти  ладні  увесь  люд.
І  він  посади  уникає,                                                                                      Протягнуть  всім  брехливу  руку  
А  вороги  країну  б’ють.                                                                          І  кинуть  з  радістю  у  бруд.

9.І  поки  свариться  верхівка                                                        18.Над  світом  зламана  вершина
Народ  від  голоду  помре,                                                                    Надія  лине  у  віка.  
Потрухне  й  звалиться  домівка                                                Наругу  терпить  Україна!  
І  хтось  народ  наш  підбере.                                                            Напевно  долечка  така.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622874
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.11.2015

Кошмари ночі

В  долонях  зупинився  час,
Холодний  вітер  лоб  цілує,
Мороз  гуляє  по  плечах,
Ніхто  молитв  твоїх  не  чує.

Нічні  тортури  виють  знов,
Розкудляв  сон  твоє  волосся,
У  жилах  застигає  кров
І  піт  змахнути  довелося.

Твій  пульс  танцює  дикий  джаз,
Дрижать  як  лист  вуста  солоні,
В  очах  уже  не  страх,  а  сказ.
Лещата  роздавили  скроні.

Німіє  тіло,  і  рука
Не  в  змозі  поміч  попросити.
Язик,  як  ягода  гірка,
І  залишається  лиш  вити.

Коли  ж  напитися  життя?
Солодких,  радісних  хвилинок?
Якщо  всі  гарні  почуття
Зникають  зразу  ж  без  зупинок.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.11.2015

Сонечко сховалось

- Чому  це  сонечко  сховалось?  –  
земля  спитала  у  небес.
А  хмарка  їй  відповідає:
- Щоб  не  спалити  всю  тебе.
- Чому  воно  не  засміється
до  рік,  лісів  і  до  людей?
- Бо  дощ  над  травами  проллється,  -  
відповідає  соловей.
- А  де  ж  воно  вночі  гуляє,
чому  не  світить  зірочкам?
- Бо  сонечко  відпочиває,
щоб  дати  час  спочити  нам.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622561
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 20.11.2015

Дивлюсь на мамине чоло

Дивлюсь  на  мамине  чоло  –
Сніги  у  ньому  заблукали.
Недавно  літечко  цвіло
І  восени  плоди  збирали.

Заполонила  сивина
Чорняву  косу,  та  не  душу.
І  в  тому  є  й  моя  вина,
Її  спокутувати  мушу.

Я  неньці  дам  любов  свою,
Її  турботою  зігрію,
Неначе  квітці  у  маю
На  теплу  весну  дам  надію.

У  дітях  мамине  життя,
А  для  бабусі  –  у  онуках.
Я  мама  теж  і  теж  дитя,
Колись  народжене  у  муках.

Ми  діти  рідної  землі
І  матінка  у  нас  єдина.
За  те,  що  коси  в  сивині
Пробач  нас,  рідна  Батьківщина!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2015

Мчить Ярило на коні

Запалило  сонце  обрій  –  
Мчить  Ярило  на  коні.
Розфарбовує  завзято
Образ  матінки-Землі.
Доторкнувся  ніжним  пензлем
До  берізок  і  дубів.
Зашарілися  рум’янцем
Сонні  постаті  лісів.
Стрепенулася  пташина,
Наче  лист  після  дощу,
Ловить  сонця  ясний  промінь,
Благодатну  п’є  росу.
І  купається  світанок
В  морі  радісних  пісень.
Працьовитий  дядько  Ранок
Зустрічає  новий  День.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622351
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.11.2015

Пірнути у щастя - це бути собою

Пірнути  у  щастя  –  це  бути  собою,
За  мрії,  бажання  стояти  горою,
Це  вміти  в  житті  кожну  мить  цінувати,
Це  вранці  бадьоро,  як  пташка  співати.
Відчути  у  серці  жарину  любові,
Знайти  неповторність  у  рідному  слові,
Зануритись  в  чесність,  по  совісті  жити,
Босоніж  по  росяних  травах  ходити.
Ці  строки  про  щастя  не  можна  скінчити,
Якщо  із  життям  ти  умієш  дружити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622020
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2015

Бачу Бога

А  я  й  крізь  хмари  бачу  Бога.
Мій  погляд  в  небо  долетить,
Хоч  не  легка  його  дорога,
Бо  спить  за  хмарами  блакить.

Я  свою  мрію  осідлаю,
Почує  Він  дзвіночків  спів.
І  вмить  метеликом  злітаю
На  крильцях  білих  голубів.

Серденько  сповнене  коханням
Пливе  над  світом,  як  зоря.
І  я  керуюся  бажанням
В  небесних  плавати  морях.

І  дух  від  щастя  забиває,
Палає  цнота  у  сльозах.
Він  щиро  кожного  вітає,
Хто  подолає  смерті  страх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622017
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.11.2015

Дякуємо дню

Чи  співаєш  ти,  Людино,    сонячному  дню?
Чи  цінуєш  щогодини  молодість  свою?
А  чи  дякуєш  за  дощик,  за  пташиний  спів?
За  грибів  осінній  кошик,  за  дари  полів?
Чи  цілуєш  теплий  вітер,  вранішню  зорю?
Чи  милуєшся  як  квіти  пестяться  в  гаю?
Всесвіт  дихає  коханням,  радість  віддає.
То  ж  пошли  йому  вітання  пристрасне  своє.
Розлилась  душа  в  світанку  –  так  я  день  творю.
А  ти  знаєш,  я  щоранку  з  світом  говорю.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621843
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.11.2015

Заснуло Літо в стозі сіна

Заснуло  Літо  в  стозі  сіна,
Чекає  сонячного  дня.
Та  сон  і  вештання  без  діла
Дощі  й  тумани  наганя.
Проснулось,  з  скирти  виглядає,
Вдихає  аромати  трав
І  знов  ледачо  позіхає  –  
Ось  так  весь  тиждень  і  пропав.
Та  ось  поважною  ходою
Господар  вийшов  на  поля
І  вправно  дужою  рукою
Всі  скирти  в  двір  свій    позганяв.
Одразу  стрепенулось  Літо,
Гайнуло,  босе,  поміж  трав,
Дістало  з  неба  сонця  нитку,
І  нею  День    врожай  зв’язав.
І  потім  Літо  піт  стирало,  
Коли  збирало  всі  плоди.
Раділо  праці  й  прославляло
Природи-матінки  труди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621835
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.11.2015

Меланхолія

Опало  листя  і  заграло                                                                                                                                                                                
Проміння  сонця  між  гіллям,                                                                                                                                                                              
Але  воно  тепло  забрало                                                                                                                                                                                                    
І  віддало  холодним  снам.
Барвисті  фарби  вкрили  землю.                                                                                                                                                                    
Весь  одяг  скинутий  до  ніг.                                                                                                                                                                                          
Танцює  осінь  танець  серпню,                                                                                                                                                                                      
Бо  скоро  листя  вкриє  сніг.
Шепоче  вітер  колискову,                                                                                                                                                                                      
Відпочиває  все  живе.                                                                                                                                                                                              
Природа  вимовить  промову                                                                                                                                                                                          
І  прийде  царство  снігове.
Та  осінь  плакала  від  щастя                                                                                                                                                                                
Дрібним  тихесеньким  дощем.                                                                                                                                        
Меланхолічного  вітання                                                                                                                                                                                                      
Чекала  ясним    тихим  днем.
І  до  людей  приходить  втома.                                                                                                                                                                
Чекають  спокою  вони.                                                                                                                                                                        
Де  заблукала  їх  знайома,                                                                                                                                                                                                          
Що  ходить  тільки  восени.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2015

Хризантеми

Які  чудові  хризантеми                                                                                                                                                                                      
Цвітуть  в  бабусинім  саду.                                                                                                                                                                            
Вони  голівки  похилили,                                                                                                                                                                                                            
Бо  чути  зимоньки  ходу.
Розкішно-ніжні  пелюсточки                                                                                                                                                                                        
Гризе  колючий  морозець.                                                                                                                                                    
Красі  осінніх  наречених                                                                                                                                                                
Прийшов  небажаний  кінець.
Чорніє  листячко  зелене.                                                                                                                                                                                                        
І  квітка  –  в  сукні  бідака                                                                                                                                                              
Кладе  голівку  в  мої  руки.                                                                                                                                                                        
Така  віддушина  гірка!                                                                                                                                                                    
Стояла  горда,  як  графиня,                                                                                                                                                                        
Пишалась  розкішшю  краси,                                                                                                                                                          
Волосся  розплітала  вітром,                                                                                                                                                          
Вмивалась  краплями  роси.
Тепер  зів’яла  її  врода                                                                                                                                                                                                                        
І  вже  не  білі  пелюстки.                                                                                                                                                                            
Перейдуть  в  сон  її  бажання,                                                                                                                                                                                      
Де  сумом  всипані  думки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621559
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2015

Зубожілі мрії

Хмарками  мрії  зубожілі
Пливуть  долиною  примар.
Де  Забуття  керує  Часом,  
Який  заснув  під  гнітом  чар.

А  мрій  не  так  уже  й  багато.
Вони  –  з  реальності  плоди.
Чому  ж  їх  доля  оминула?
Чому  потрапили  сюди?

Вони  крізь  терни  продирались
В  епоху  слави  глупоти.
Їм  було  важко  через  бідність
Своєї  цілі  досягти.

О,  мрії,  підійдіть  до  трону,
Де  час  дрімає  вже  віки.
Ви  варті  віри  і  визнання!
Зламайте  Забуття  замки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621255
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2015

Прогрес призводить до регресу

Прогрес  призводить  до  регресу.
Проста  ця  істина  буття.
Плоди  людського  інтересу
Несуть  нещастя  у  життя.
Завжди  ми  хочемо  як  краще.
На  жаль,  виходить  як  завжди,
Виходить  гірше,  бо  пропащі
Всі  наші  дії  і  думки.
Ми  не  уміємо  цінити
Все,  що  природа  нам  дала.
Не  вміємо  життя  любити  –  
Душа  жорстока  і  мала.
Нас  тільки  зручності  цікавлять
І  вигода  –  наш  вічний  друг.
Та  тільки  примхи  нас  же  давлять  –  
Підводять  душу  до  недуг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621252
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2015

Дівочі обереги

На  весілля  дівчиноньці  віночок  вдягали
У  вінок  духмяні  квіти  та  стрічки  вплітали.
Символ  довгого  життя  –  запашний  барвінок.
Чорнобривчики  давали  думці  відпочинок.
Символ  вроди  і  краси  –  червона  калина.
А  з  любистком  буде  вірна,  віддана  дівчина.
Білочубая  ромашка  –  доброта  і  ніжність,
А  безсмертник  дасть  здоров’я  ,  чистоту  і  свіжість.
Незабудка  зір  покращать  і  поліпшать  пам'ять.
В  тихий  сон  і  відпочинок  дівку  маки  манять.
Материнської  любові  надає  цвіт  вишні.
Почуття  від  цвіту  яблунь  будуть  дуже  пишні.
Ружа  віру  і  надію,  і  любов  приносить,
А  які  ж  стрічки  дівчатка  у  віночку  носять?
Жовта  стрічка  –  символ  сонця,  а  блакитна  –  неба.
Фіолетова  –  це  мудрість,  ще  й  зелену  треба,
Бо  це  молодості  символ,  це  життєве  свято.
Ще  й  малинова,  й  рожева  –  щирість  і  достаток.
Білу  стрічку  вишивали  золотом  і  сріблом.
Блиском  місяця  нічного,  сонця  ясним  світлом.
А  червону  величали  символом  печалі.
А  дівчина  –  сиротина,  сині  одягали.
Стрічка  –  оберег  волосся  –  закривала  коси.
Квітка  –  щастя  дівчиноньці  увесь  вік  приносить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621057
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 14.11.2015

Праця робить з людини ЛЮДИНУ

Праця  робить  з  людини  Людину.              
Вмілі  руки      творять  чудеса.
Не  марнуй  Богом  дану  годину
І  з  творінь  твоїх  вийде  краса.

Хто  працює,  той  працю  шанує.
Всяке    діло  почни  з  голови.
Пам’ятай  –  лінь  людину  марнує.
Значить  в  праці  невтомній  живи.  

Очам  страшно,  а  руки  роблять.
І  майстрів  пізнають  по  рукам,
Бо  вони  для  людини  зароблять
Ту  пошану,  що  видно  вікам

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2015

Калина

Над  криницею  схилилася  калина,
Ягідки  зібралися  в  намисто.
Це  мій  рідний  дім,  це  ненька  Україна,
Подих  мій,  єдина  моя  пристань.

Не  шукай  в  чужім  краю  своєї  долі.
Поважай  свій  дім  і  Батьківщину,
Бо  де  інде  не  знайдеш  такої  волі,
Не  зустрінеш  червону  калину.

Символ  наш  святий  оспіваний  піснями.
Цвіт  калини  в  коси  заплітали.
Українки  чарівними  вечорами
На  полотнах  грона  вишивали.

Залишайся  тільки  там,  де  народився.
В  рідній  хаті  й  стіни  помагають.
Зрозумієш  –  ти  не  помилився,  
Бо  твоя  душа  за  тебе  краще  знає.                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620751
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2015