| Сторінки (1/65): | « | 1 | » |
Не чекаю на щастя, ліпити з нічого... втомилася...
Просто йду і не знаю тепер, де назавжди спинюсь.
Пронеслося життя, у далеких світах загубилося,
А я йду і нічого навколо в цю мить не страшусь.
Не сміюся, не плачу, у гору не пнуся... змінилася.
Не зібрати до купи надії та мрії...
здаюсь...
Порожнеча в ядро мого серця нахабно вселилася.
На ім'я своє власне відлунням здаля
не озвусь.
Відчуттів, почуттів... вже нічого в душі
не лишилося.
Десь останнє "Кохаю!"зірвалося в прірву, униз...
Серед власних руїн, сам-на-сам в одну мить опинилася...
Обернувся на пекло омріяний мій парадиз.
© Тетяна Купрій, 2023.
Зображення з мережі "Інтернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008554
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Між нами сотні міст і кілометрів?
Душі сплетіння їм не розділити.
Надумані майбутнього сюжети?
Бажаємо задумане здійснити.
Зима та холод, втома й порожнеча?
Серця коханням зможемо зігріти.
Місячне небо та самотній вечір?
Твій голос в трубці змушує радіти.
Повсюди біль, війна і жало смерті?
В надії на спасіння наша сила.
Говорять дивні ми, надто відверті?
З нами Господь і вічна в Нього віра.
Осудять та зламати схочуть крила?
До тих висот їм просто не дістати.
Земля добром сто років не родила?
Настане час нам врожаї збирати.
Вирішують за нас як далі жити?
Останнє слово завжди - не за ними.
Кусають та несила відкусити?
Шкода таких, не слід бути лихими.
Між нами сотні міст і кілометрів?
Цим перешкодам нас не зупинити.
Життя плести навчилося тенета?
А ми чекати, вірити й любити.
© Тетяна Купрій, 2024.
Зображення з мережі "Інтернет"
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2024
Іду з колядою до Тебе, мій Господи.
Прошу за Колядки в дари лише миру.
Різдвяні в торбинці приховані спогади.
"Нова радість стала, ся світу з'явила..."
Ракети у небі літають, мов гарпії,
Палають міста, смерть лютує з косою...
Обпалені крила, втомилися Ангели...
Несу Молитви́ Тобі щирі з журбою.
Прошу Тебе Боже,від зла нас позбавити.
Серця освяти нині, роду людському.
Щоб жити по правді, ім'я Твоє славити...
І щоб не страждати ніколи й нікому.
Над світом зоря Вифлеємська сіятиме.
Світло уздріємо. Знищимо темряву.
Настане та мить,що ніхто не стрілятиме.
На жаль, багатьох назад не повернемо.
Іду з колядою до Тебе, мій Господи.
"Нова радість стала, ся світу з'явила..."
Сховай у торбинці жахливі всі спогади.
Та даруй всім Мно́гії лі́та, благії.
© Тетяна Купрій, 2023.
Зображення з мережі "Інтернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008459
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
Отець Небесний, звідки те є зло?
Звідки вони, недо'люди, не люди?
Вбивають все живе, щоб не було...
Нищать міста і кам'яні споруди.
Вогонь, дим, попіл, залишки руїн...
В них сховано мирне життя і мрії.
Церковний не лякає катюг дзвін.
Бездушні та нікчемні лицедії.
Всихають ріки, ллється всюди кров...
Здається, жах цей просто не спинити.
Кого з них ґедзь лихий там уколов,
Щоб мати за мету народ весь вбити?
Прийшли на рідну землю вороги
І розбрелися, наче чорні круки.
Колись настане тиша навкруги.
Та не облишать пам'ять війни звуки.
Навряд чи в серці швидко відболить.
Повернеться життя в потрібне русло.
Перед очима крик і плач стоїть.
Осколками поля всіяні густо.
З розщілин пекла вибралося зло,
Проникло у тіла пусті й бездушні.
І той непотріб світом рознесло,
Наче навіз смердючий із конюшні.
Перевертні, котрі смерть принесли,
Цілі життя безжально сплюндрували,
Котрі в любові з роду не жили,
Котрі любові з роду і не мали.
Прийде розплата, підуть в небуття,
Нікчеми, знай, лише тільки паскудять.
Зникнуть з ганьбою і без вороття,
На сотні поколінь їх світ осудить.
Калина цвітом білим зацвіте,
І пусте колос жито в гожу днину.
Пройдуть дощі на змореній землі
І прийде мир на рідну Україну.
© Тетяна Купрій, 2023.
Зображення з мережі "Інтернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2024
***
Нас розділила відстань і війна,
Але розлуці нас не налякати.
Я буду тебе віддано чекати,
Молитимуся за твоє життя.
Настане день, за плечі обійму,
В обіймах довго будемо мовчати,
Хоча обом нам буде що сказати,
Попереду у нас ціле життя.
Лихо мине і знов прийде весна,
За нами, неодмінно, Перемога,
А поки що, молю за тебе Бога,
Плекаю світлу віру в майбуття.
У миті розпачу мене згадай.
З тобою у думках постійно буду.
Кохай мене, кохай та пам'ятай!
І я про тебе, рідний, не забуду.
© Тетяна Купрій, 2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024
Наче лебідка, матінка моя,
Чарівна, не зважаючи на роки.
Весела трішки, трішечки сумна,
Та не схилила голови ще поки.
Вона для мене вічно молода,
Неначе пелюстки рожевих квіток.
Неначе Богородиця свята
Одна-єдина у цілому світі.
Доля не раз їй болю завдала,
Були хвилини - не хотілось жити.
Заради нас все стерпіла вона,
Здавалося б:та скільки ще терпіти?
Та, мабуть, так закладено в житті,
Що мати - у постійнім хвилюванні,
Серцем своїм завжди буде з дітьми,
Навіть тоді, коли вдихне востаннє.
© Тетяна Купрій ,2004.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2024
Візьміть мене за руку, мамо!
Та поверніть в дитинства світ.
Отими давніми стежками,
Котри́ми йшли немало літ.
Згадаю Ваші всі поради,
І застереження сприйму.
Течуть життєві водоспади
Сповнені радощів й жалю.
Турботам справжню ціну знаю, -
Достатньо дітям віддала.
Візьміть за руку, я благаю!
Верніть стежками край села.
Запахне травами навколо,
Весняним цвітом защемить,
Ходімо, мамо, просто в поле,
Нехай на серці відболить.
З жінок найкраща - рідна Мати,
І в кожного вона своя.
Вам знову хочу я сказати:
" Дякую, мамо, за життя!"
Любов, - котра оберігала,
За подароване тепло,
За те що ласку віддавала,
За все, що поміж нас жило.
Візьміть мене за руку, мамо!
Візьміть за руку, як колись.
Верніть забутими стежками,
в ті дні, що швидко пронеслись.
© Тетяна Купрій, 2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024
В тобі одній - одвічні сила й мудрість,
Безмежне світло та краса сторіч.
Ти - грація, ти - віра, вічна юність,
День прохолодний і шалена ніч.
Надійний тил, підтримка та опора, -
На все ти маєш особливий хист,
То норовиста, то сама покора,
Буяння квітів, щедрий падолист.
Відверта, щира, вперта та терпляча,
Смієшся дзвінко й плачеш ти ридма,
Турботлива, ласкава та гаряча,
Злиття в тобі людини й божества.
Чарівна, окриляюча, шикарна,
Грайлива, граціозна, запальна...
В усякім віці жінка завжди гарна,
Струнка та пишнотіла, чарівна...
Пекуче сонце та шалена злива,
Для когось сенс на все його життя.
Вправна ґаздиня, мати та дружина,
Весни, кохання, змін передчуття.
© Тетяна Купрій, 2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2024
Кохання з тобою поряд, кохання існує на відстані,
Де двоє у просторі сплетені, з палких почуттів зіткані.
Кохання майбутнім наповнене, вірить в дива́ та відданість,
Кохання долає труднощі та навіть саму безвихідність.
Кохання живе турботами, цінує, аби не втратити,
Тримає за руку бережно та прагне повік не зранити.
Кохання завжди збагачує, дарує тепло та посмішки,
З життя прибирає полову, різний непотріб та домішки.
Спільними марить мріями, реальними справджене діями,
Не набридає присутністю, вірою тішить, надією...
Кохання удвох придумане і має на двох продовження ...
Глибоке, п'янке, невичерпне... Є в нім неземне походження.
Кохання не можна зрадити, раптовим ударом знищити,
Його неможливо звабити, воно не хворіє "іншими".
Ніжним серпанком огорнене, чарами ночі, взаємністю.
Чаша по вінця наповнена щирістю двох та відвертістю.
Щасливі коханням обрані, все ж слід і самим потрудитися,
Щоб тихим не стати спомином, світлом щоденним лишитися.
Серцем до серця горнутися, ра́зо́м радіти й журитися,
Стати близькими та рідними, Богу за щастя молитися.
Тетяна Купрій, 2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
А хочеш, наліпимо горщик вареників:
З грибами, капустою, сиром, картоплею?
Я знаю співати по нотах як "Щедрика".
Сьогодні Свят - вечір...всі кличуть господарів.
Смачних пирогів і куті приготуємо:
З горіхами, медом, із маком, родзинками...
Свічу вдвох запалимо та й відсвяткуємо.
Життя розпочнемо новими сторінками.
Ти зараз далеко від дому знаходишся.
Знай, тяжко чекати та я дочекаюся.
Теплом від кохання мого ти наповнишся
З порогу обіймами, рідний, стрічатиму.
На щастя, добробут долівку засіємо.
Прославимо піснею Бога...молитвою.
Є віра, а значить разом все зуміємо,
І зміниться темрява дниною світлою.
Повернешся ти... час скоротить всі відстані...
Смачні пироги будуть з маком, родзинками...
Настане Свят - вечір. Покличуть господарів.
Життя розпочнемо новими сторінками...
Тетяна Купрій, січень 2024.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2024
На дворі холодно, як і в моїй душі.
Германія на сонце непривітна.
Майже щодня ідуть сірі дощі,
А я ніяк до сирості не звикну.
Замало в цім краю погожих днів.
Чи видалось таким мені це літо?
Згадалося, до Кельну ти хотів
І під одним дахом зі мною жити.
А пам'ятаєш, мрії про Париж?
А Сену з Єлісейськими полями?
Скульптури Лувру, чудні вітражі,
Готичний стиль споруди Нотр - Даму?
Ось він...Париж....Під вежею стою.
Пригадую на двох спільні бажання.
За триста метрів до небес злечу,
Але одна, без нашого кохання.
Знову в дорогу... Довгих сім годин...
В Північний Рейн Вестфалія вернуся.
І серед звичних, монотонних днів,
В краплях дощу для тебе розчинюся.
© Тетяна Купрій, 2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2024
Пройти пів життя...
Цьогорічний діждатися сніг.
Крізь білі полотна розгледіти цятини сірого.
Припорошити біль...
Приховати під ковдру доріг.
Радість з неба ловити насипавши сміху щирого.
Брила льоду сікти...
Будувати з кришта́лю дім мрій.
Світ насправді крихкий і тримається лише молитвами.
Сріблом всипати шлях...
Ковдру звити з шалених завій.
Летіти повз вежі кохання на кулі повітряній.
Відморозити ніс.
Наховати в кишені сніжкі́в.
Обли́шити все, що в потилицю сумнівом дихало.
На санчатах надій...
Мчати десь до зірок - пастушків.
Загрузнути в щасті, що снігом на голову випало.
© Тетяна Купрій, 2023.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2024
Щоби злі язи'ки вам не говорили, Пам'ятайте завжди, як Ісус страждав.
Бережіть у серці православну віру,
Заповіді, котрі, нам заповідав.
Вчив він нас прощати, ближнього любити.
Злеє серце в Царство Боже не ввійде.
Прагнімо ж у мирі й злагоді прожити.
Ворожнеча хай – бо згине, пропаде.
Не судімо ближніх, до храму спішімо,
У молитві спільній з’єднаймо серця.
Б’ють на сполох дзвони по всій Україні.
Не ховайте лиця свої від Творця.
Відкривайте очі, відкривайте душі, -
До святої віри, мудрих настанов.
Нам гріхи прощає Отець Всемогучий,
Чом розп'яти віру прагнемо ізнов?
Схаменіться, люди! Бо добра не буде.
Не встане країна зі страшних руїн.
Якщо в серці місця Господу не буде,
то Єдинородний не спасе нас Син.
З розумом холодним та серцем гарячим Православну віру у світи несіть.
Бійтеся гординю впускати до хати.
Бійтеся лихого ближньому створить.
Хай оберігає всіх нас Матір Божа,
А Господь Всевишній розум з низ пошле.
Щоб як в Царстві Божім, на цім білім світі,
панували спокій і Слово святе.
Тетяна Купрій , 2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796961
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2018
Моє життя...Навіщо воно вам?
Навіщо за спиною пересуди?
Чим завинила перед вами, люди?
Знаю пройти цей шлях, Господь сам дав.
Гріхів моїх спокута - не для вас.
Мого взуття не взули, не зносили .
Стежиною моєю не ходили,
Стежиною, тільки мого, життя.
Бог не під силу хрест нести б не дав.
Лиш перед ним відповідати буду.
Мої гріхи, мені залиште, люди…
Мої гріхи навіщо вони вам?
Тетяна Купрій-Кримчук, 27.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
Є люди – хороші.
Є люди - негожі.
Хоч Захід, чи Центр, чи Схід..
Є люди твої ….
З черешень полум `яних.
Сунично – кохані, палкі…
Є люди - кислиці.
Є люди – гнилиці.
Терпкі, як хурма з чужини.
Є люди - двобокі ,
у спину жорстокі,
В очі - мов персик ласі.
Усіх і потроху
дано скуштувати.
Ми різні, ніхто не святий.
Нам вчитися треба
плоди дарувати
добірні, душе -запашні.
Який плід зростимо,
те й будемо мати.
(Не довго дійти до біди).
Нам яблука райські
довіку збирати
І Богу в спокуті нести.
Тетяна Купрій, 15-17.06. 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
Не довгий вік наш на землі,
На все відлічено хвилини.
Вмій визнати свою провину,
Проступки інших – не суди.
Чужому заздрити – не смій!
Неси свій хрест. Ступай сміливо.
Смиренним будь - не гордівливим .
Упевнено до правди йди.
Не заподій іншим біди.
Зігрій весь світ вогнем любові.
Щоб сам Господь з небес радів.
Не став розп`ятим за нас знову.
Тетяна Купрій , 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Сум твій в очах засів у моїм серці.
Здавалося, що проти мене світ.
Ти все мовчав, лиш два скляних озерця
кричали безсловесно на весь світ.
Відкритий для людей, наче хлопчисько,
Довірливий, спокійний та простий...
Здавалося б, що щастю бути близько.
Та ти – не мій! Пробач! Та ти – не мій...
Тетяна Купрій, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739144
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2017
Ти закохався – казка у очах,
Зоряні стрази в глибині їх блищуть.
Якби ж ти знав!.. Якби ж ти тільки знав!...
Як плачуть на папері мої вірші.
Боюся вбити словом дивний блиск,
Коли з грудей так рветься: «Не кохаю!».
Ти щирий... Ти чудовий чоловік.
Але до тебе почуттів – не маю.
Ти зрозумієш. Все переболить.
Не раз ще невзаємність розчарує.
Я не твоя! А ти, на жаль, не мій!
Сьогодні, я – та жінка, що руйнує...
Тетяна Купрій, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2017
Нічого не вигадую... Кохаю!..
Моє кохання світле і без меж.
З чудового і весняного краю.
Величніше самих найвищих веж.
Дароване з небес Отцем Всевишнім.
Кохання ореол цей – бережу.
До серця пригортаючи співаю.
Сьогодні все змінилося. Люблю!..
Люблю взаємно. Що ще жінці треба?
Міцне плече та теплих слів потік.
Й до дня, коли зустрінемося з Богом,
Не розлюбив коханий чоловік.
Тетяна Купрій-Кримчук, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017
Все, що Господь мені дає,
тільки моє...
І Він єдиний знає, що потрібно.
Душі моїй падіння та прозріння,
лиш для спасіння шле,
мого спасіння...
2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2017
У краю Дніпровськім у червні народилась,
«Від води та Духа» – в іншій стороні.
У Слов’яногірську батьки охрестили
В рік тисячоліття Хрещення Русі.
Дякувати Богу! Зате, що в дорогу,
Заповіді давши – до правди повів.
І пішла за Світлом, дівчам босоногим,
Щоб любити віру, як Господь велів.
Поряд Ангел Божий і Пречиста Мати…
Прихилю коліна в радощах й жалю.
У молитві з Дівой буду розмовляти.
Серцем і душею Господа молю.
Кожен обирає, як життя прожити.
З Богом чи без нього – кожному своє.
Знаю, часом тяжко, та без Бога – лихо…
Вірую, з Ісусом, спасіння моє…
Тетяна Купрій , 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735035
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Він незабаром ступить на поріг,
Знову відкриє з радістю «Іскристе»,
Ялинку, від злих духів оберіг,
Причепурить у кульки та намисто.
Під образами, в закутку, свічу -
Запалить і запросить поряд сісти.
Стіл сповнений їствою досхочу.
У храмах відлунали благовісти.
Ми з ним, в цей день, ніби одна сім’я.
Перенесуся в мить хмільну – дитинства,
Коли дівчам слухняним ще була,
З душею янгола і серцем чистим.
Дарунками мене він осипав,
Так щедро найскромнішому раділа,
Тепло долонь батьківських дарував,
На цілий рік добра зичив та миру.
Знов подих відчуваю – не одна...
Поряд зі мною вже дорослі діти.
Крокує вулицями дух Різдва,
Кожним селом і містом українським.
Тетяна Купрій, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Душа – розгортка…
Відкрита фіранка
навстіж…
Сповна довіри…
Гостинна… Щира…
Поплачеш !…
У жар любові -
Підкинуть сирого
хмизу.
Наколобродять…
Підмісять бруду
валізу…
А ти – сердешна,
Світлом рядишся
чистим.
Все пробачаєш…
Весь біль до землі
падолистом…
А ти – тендітна,
Рани в бинти
пеленаєш.
Скажи , навіщо,
мов Фенікс щораз
воскресаєш?
Душа – розгортка…
Відкрита фіранка
навстіж…
Сповна довіри…
Гостинна.. Щира..
Плачеш…
Тетяна Купрій, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017
Ти - просто є у цьому світі.
Ти є… І іншого не треба.
Навіть за сотню кілометрів,
Ти поряд мене, просто неба…
Ти у молекулах повітря
Твій подих всюди відчуваю.
Ти - просто є у цьому світі,
і я давно тебе кохаю.
Ти просто у моєму серці,
Лише з тобою воно б`ється,
Душа, мов Ангел за плечима,
То слізно плаче, то сміється…
Ти - просто є у цьому світі…
Не раз благала відпустити.
Та вмить згасали мої сили,
Які лиш ти міг відновити.
Твоїх цілунків не забула.
Лагідні руки, теплі ночі…
Ти так далеко, Я – чекаю…
Коли ззирнуться наші очі.
Разом зостанемось навіки.
Обернуться в наш бік дороги.
І відженуть все зле від дому:
і негаразди, і тривоги…
Ти - просто є у цьому світі…
Ти є…І іншого не треба.
Ти - просто є у цьому світі…
Молюся подумки за тебе.
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017
Із серії " Спів Карпатських гір"
Перераховуючи ребра залізничної колії,
Біжить потяг повз Львівський вокзал…
Зіставляю всі «за» та «проти»
З того, що ти сказав.
Довжелезні години в дорозі,
І ось, на пероні: «Привіт!»
Заб’ється серце в тривозі,
Крізь довгий десяток літ.
В горах задзвенять трембіти
З зозулями на перелив,
Ми наче закохані діти
в країні примарних снів.
Життя вже пройшли з половину,
та бавимось все почуттям.
А час безперервно плине –
Немає йому вороття.
Хто знає, як далі буде?
Чи підемо вдвох під вінець?
Чи завтра про все забудеш?
І казці наступить кінець.
Тетяна Купрій, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017
Із серії «Спів Карпатських гір»
Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую назустріч весні.
Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.
Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.
Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.
Тетяна Купрій, 2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2017
Топчу роками будяки,
Блідими, босими ногами,
Не гояться на серці рани,
Подати нікому руки.
А десь, жар – папороть цвіте,
У хащі схована від мене.
Вогненне диво незнайдене
Комусь на радість проросте.
За щастя двох тих помолюся,
Липневому всміхнуся ранку.
« Співай душа – дівча Настусю!»,
«Ти ж , бережи її, Іванку!».
Не відаєм , що буде з нами,
Чим день наступний привітає,
Втративши раз – не відшукаєш,
Вогненний цвіт між будяками.
Тетяна Купрій -Кримчук, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
Золоті птахи збивають з ніг…
Бешкетники - осінні падолисти.
Зграями сідають на дахи.
На зап`ястя вулиць мого міста.
Засліпляють очі перехожим.
Щось на вушко з вітерцем шепочуть.
Доки ще тривають дні погожі,-
Безмірних почуттів наврочить хочуть.
Щоб зігріти Душі в холоди ,
Щойно змінить білим – багрянисте.
Кожен рік самотнім на землі
Стеляться в надії падолисти.
Тетяна Купрій ,2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2016
Засніжені гори,
Соснові ліси,
До неба піднісся,
Храм Божий в красі.
Здійнявся увись
З печер у скалі,
Нікольський Собор,
На Донецькій землі.
Виблискують сльози
Блаженства в очах -
Краса Святогірська
в небес на плечах.
Поднесь у підніжжя
Сіверський Донець.
Пробач за все, грішну…
Всевишній Отець!
Виблискує крига,
Сріблиться ріка.
Вклонюся доземно,
Бо хто я така?
Дарма, що негода
Січнева січе
теплом зігріває
молитва…
Пече…
Тетяна Купрій, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2016
***
За нас, Ісусе, Ти страждав,
Смиренно йшов на смерть , де був розп`ятий,
За кожен вбитий в тіло Твоє цвях,
До ніг ми слізно будем припадати.
Якби, Ісусе, нині Ти сказав:
Як так зробити, щоб завжди і всюди,
Кожен із нас у серці б віру мав ,
Та навпіл не ділив? Хіба так мало б бути?
Розсудливості людям ниспошли ,
Щоб не було, ні ворогів, ні скрути,
Щоб в злагоді перебували завжди люди,
Діти Твої, мої - сестри й брати.
Всели в серця з пітьми святу Любов,
Щоб Каїн, більше, не підняв руки на брата.
Щоб Непорочна Діва, Божа Матір,
Небесний розстелила нам покров.
У серці з Богом, хто почне війну ?
Молімося, і ворогів не буде!
І стануть іншими на світі Божім люди,
Забудуть про гнилу серцевину.
Полине у небесну височінь,
Зірветься з крилосу величне «Алілуя»,
І Символ Віри світом запанує,
Й молитва Божа : «Отче наш!..»
Амінь!
Тетяна Купрій, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2016
Храму с. Виводове на честь Божої Матері «Троєручиця».
Багровіють маки польові
Наповнені вогнем Святого Духа,
Мов подих ладану прослався по землі
Цілющий запах трав`яного лука.
У небо задивляються хрести
Звертаючись у молитвах до Бога.
Ведуть до храму мого не мости,
А споришами встелена дорога.
Святий Афон на батьківській землі,
Богом дарована обитель Хіландарська,
Виблискує в божественній імлі
Надія на спасіння християнська.
Пречиста Діва, Троєручиця Свята,
Парафіян привітно зустрічає,
І « Многії, примногії літа…»
Під куполами янголи співають.
Усьому світу радість возсія,
Від бід нас береже і від напастей,
Благословенна Діва МаріЯ
Запрошує прихожан до Причастя.
Тетяна Купрій -Кримчук, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2016
Балагурять перед Лаврою голуби,
У Почаїві наразі велелюдно,
Зазивають дзвони – дзвонарі,
Спів «Акафісту» доноситься ледь чутно.
Підійду смиренно поклонюсь
Місцю, де явилась Матір Божа.
Засіяла у Вогненному Стовпі…
В молитвах Пречисту розтривожу.
З джерела цілющої води
Причащуся зі стопи Святої.
Слід на камені… Видіння на горі…
Подумки Владичиця зі мною.
На нас, грішних, немічних рабів,
З теплом материнським споглядає,
В Праведного, Вічного Судді
Своїм дітям милості благає.
В покаянні Ти й мене прийми,
в молитвах до Тебе укріплюся,
від гріха від злого відведи,
віджени всі пристрасті, спокуси.
Віру православну укріпи
І убогі не відкинь моління.
Даруй мир, надію утверди.
Дай сліпому, вчасного прозріння.
Балагурять перед Лаврою голуби,
До Почаїва колись, ще повернуся.
По блаженній, по тернопільській землі
Богомолиця, знов вірую, пройдуся.
Тетяна Купрій, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2016
Вечірнє море знов приспало день.
Чіпляються в пісок останні хвилі,
Здіймаються салютом пінно-білим,
З морських глибин напившись одкровень.
Груди п’янить солоний аромат,
Від себе ні на мить не відпускає,
Наче Колумб, Джеймс Кук чи Магеллан,
Нові світи в мені він відкриває.
Тіло уміло спокушає вітерець,
Грайливо бавиться з розбещеним волоссям,
Скоритися гульвісі довелося,
Піти з пройдисвітом гуляти навманець.
Місяць зірками гаптував наш шлях,
А він все дмухав, жартував без втоми,
Мов справжній кавалер довів до дому,
А сам приліг віршами на вустах.
Тетяна Купрій, 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2016
Двічі у світ цей не прийти.
Двічі - «вперше» не знайти.
Все, колись, в житті минеться…
«Вперше» - першим зостається.
Тільки, бо єдиний раз,
«вперше» - в кожного із нас.
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2016
Не шоколад, хоча люблю солодке,
Ні кава, хоч п`ю вранці з молоком,
Мене привабили в тобі, чарівне місто,
Казкове, мальовниче місто - «Львовъ".
По вуличках вузеньких, по бруківці,
Потерти мріяла, давненько, каблучки,
Втомившись, на лавочці присісти,
Облишивши всі зайві балачки.
Торкнутися безстрашних, гордих левів,
За довгу гриву, сіру, кам`яну,
Пройтися замками, неначе королева,
Що вікову сховали таїну…
Тут кожен камінець - теплом вітає,
Три дні поїздки стали дивним сном,
Давно тебе, мій Львове, вже кохаю,
Та не жалкую, що «обвінчана» з селом.
Злились в тобі, сучасність з давниною,
І нишпорять поміж дворів, споруд,
То бавляться із ранньою весною,
То з горобцями із калюжі воду п`ють.
Блукають містом втомлені трамваї,
По колії, омитій вранішнім дощем,
Їх ліхтарі до дому проводжають
Прикривши голови прозорим склом-плащем.
На площі, біля Ратуші, музики
Мелодію зіграють, хоч щодня,
І підморгне могучий і великий,
Король Данило, з висоти коня.
Не місто, а музей! На кожнім кроці,
У кожному квадраті – креатив…
Якщо побачити й відчути це захочеш …
Купуй білет! Рушай до міста Львів!
Тетяна Купрій, 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2016
Були часи, коли люди вірили в те, що з Неба на Землю спускається щаслива дорога, і замкнена вона "Небесними воротами". Саме через ті "ворота" і приходить весела, щедра богиня Весни Лада - богиня радості і краси. Приходить у супроводі пташиного співу, при громі та блискавці, при дрібен - дощику.
Люди любили Весну, бо з її приходом все "живе" і "неживе" оживало. Вони зустрічали її веснянками і гаївками, тішились перемогою тепла над холодом, світла над темрявою, добра над злом....
Тільки й чути дівочі голоси:
Благослови, мати,
Ой, мати Лада, мати,
Весну закликати...
То в "Подоляночку" грають, то "Кривого танця" ведуть. Настала черга "водити" і "Вербовую дощечку". Цю гаївку дівчата дуже любили, адже вірили, що пестливий легінь - вітерець Вітруйко принесе їм з "води" по "вербовій кладочці" щасливе подружнє життя".
Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Насточка, Насточка...
Аж ось прилетів легінь - вітерець та й говорить:
- Не принесу я вам майбутню долю, щасливеподружнє життя. Володар темного підземелля Барбагор вирішив помститися людям за те, що поклонялися не йому, а богині Весни Ладі, викрав усіх чоловіків, злими чарами позбавив їх сили, щоб рід людський знищити. Омивається земля слізьми. І бачить все те з небес Сварожич - Сонечко, не хоче пускати на землю свою доньку Ладу.
- Допоможи мені, Вітруйку, знайти під землею Барбагора і врятувати чоловіків, - почувся голос дівчини Насті. - Серед них і мій коханий Іванко. А без нього немає мені життя.
- Смілива ти дівчина, Насте. А чи знаєш ти, що дорога в підземелля лежить через ліс, і пройти його потрібно, жодного разу не озирнувшись?
- Я спробую. Я нічого не боюсь.
- Що ж, візьми ось цю "вербову дощечку" - це все чим я можу тобі допомогти.
Подякувала Настя Вітруйку, попрощалася з подружками та й пішла.
Настала ніч. Розкричалися на всі голоси лихі сили, завивають, ламають віття дерев, а Насточка для хоробрості веснянку співає:
" Ішли дівчата Шума заплітати..."
Аж раптом перед її очима постав великий хижий звір. Хотілось Насті втекти, але згадала Вітруйкові слова : "Не обертайся". Тоді вона просто прижмурила очі, а як їх розплющила, то побачила, що звір зник, а перед нею стоїть гарний юнак.
- Хто ти? - запитала дівчина.
- Я Шум, добрий дух цього лісу. Не кожному дано мене побачити. Та ти добра і смілива дівчина. Знаю я про вашу біду, та і моя - не менша:якщо на землю не прийде Весна, то потімне настане Літо, а значить в лісі не розквітне вогнена квітка щастя - папороть. Я допоможу тобі, а ти і мені цим допоможеш. Візьми ось це горнятко з водою лісових струмочків. Напоїш нею юнаків - сили до них і повернуться. А це чарівне зілля називають розрив - травою, сік у неї такий, що будь - які замки відчиняє, будь - які кайдани перериває...
Подякувала Настя Шуму і пішла далі. Коли це бачить - галявина, а на ній квіти ростуть, і усіх рівно по одній.
- Зірви квітку "сон - трави", - почувся дівчині незнайомий жіночий голос.
- Хто це зі мною розмовляє?
- Я Деметра, богиня землі. Лише з квіткою " сон - трави" подолаєш Барбагора. Поспішай!
Зірвала Настя квітку, подякувала і пішла до " підземних воріт". Доторкнулася до замка розрив - травою - двері і відчинилися. Ввійшла вона всередину, коли це бачить - підземна річка тече. Хотіла Насточка по вербовій кладочці на інший бік перейти, а кладочка обернулась човником. Стала Настя у човник - і понесла її течія прямо у володіння Барбагора. Побачив Барбагор Настю і зрадів. - Будеш мені за дружину і народиш купу дітлахів, щоб вони підкорялись лише мені. І весь світ - лише мені!
- Добре, стану я твоєю дружиною, та дозволь спочатку з земляками попрощатися, земною водицею напоїти востаннє,-пішла на хитрість Настя.
- Що ж, напувай, та швидше....
Напоїла Настя юнаків - сили до них і повернулися, та кайдани все ж ніяк не розірвати людською силою. Згадала Настя про розрив - траву, доторкнулась до кайданів, ті і розсипались.
Розгнівався Барбагор на Настю, хотів усіх знищити. Та кинулись у бій з володарем підземелля юнаки. Бились, бились, а здолати не можуть. Згадала тоді Настя про "сон - траву", взяла і хлюпнула росою з квітки прямо Барбагору в очі, той і перетворився на каміння, яке люди потім стали називати вугіллям...
Повернулась до людей радість, святкують перемогу добра над злом, веснянки співають. Почула спів Лада, розкрилися "Небесні ворота", зійшла вона по "калиновому мосту", принесла Деметрі весняні дарунки... А Вітруйко - вітерець приніс кожному його майбутню долю. Настя з Іванком одружилися, і Шум подарував їм у Купальську ніч вогнену квітку папороті на щастя.
А веснянки звучать і тепер - від Благовіщення аж до Зелених свят.Буває, що бабця Зима починає заздрити красуні Ладі і направляє лютувати Віхолу, чи хлопця- Сніговія снігу підкинути з снігової хмари просить...Та все це даремно. Ніщо вже не зупинить прихід Весни.
Тетяна Купрій, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671610
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2016
А поети — звичайні люди,
Не святі вони, не безгрішні,
Особисті думки та душу,
Без процентів вкладають у вірші.
А поети — вони, як діти,
Безкорисливі світлі мрійники,
вранці — каву з римами п'ють
і горять у думках, мов світильники.
То блукають у білих віршах,
То розмови ведуть верлібрами,
Чи сонети коханим пишуть,
щоб читати вночі по під вікнами.
А поети – вони диваки,
Із пером — рвуться в бій героїчно.
Доля їх – поетичні рядки,
Вирок даний з Небес довічно.
Тетяна Купрій , 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Великдень настає, лунають дзвони,
І всюди, на Землі та з-під Небес,
«Христос Воскрес!», «Воістину!», – говорять,
Радіють люди чуду із чудес.
Спішать до Храму Божого віряни,
В кошівці крашанки та писанки,
Хліб великодній у красі підвівся,
Орнаментом шепочуть рушники.
Єдиний і безгрішний Наш Спаситель,
Для кожного шле світло чистих плес,
До ніг Йому вклоніться, помоліться:
«Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669649
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Коли гординю знищимо ущент,
Смиренно станемо пред Богом на коліна,
Воскресне наша ненька – Україна,
Коли гординю знищимо ущент.
Коли в душі ми матимемо Бога,
Гнів скореним, і навчимось прощати,
До раю нам простелиться дорога,
Коли в душі ми Бога будем мати.
Коли життя людське цінитись буде,
Щоб жодну душу з світу не звести,
Своїми вчинками, тоді, сказати мушу:
Господь наважиться нас від біди спасти.
Тоді не будуть світом керувати
Легка нажива, гроші та жадоба,
Коли усі ми віру будем мати,
Повернемось з молитвою до Бога.
За діло зле, чи за недобре слово,
Для кожного наступить час розплати,
Тож поспішіть впустити в серце Бога,
Тож поспішіть у серці Бога мати.
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
***
Свята і грішна
Жінка на землі.
Доля часом буває,
Що невтішна.
Цінуйте жінку!
Бережіть, чоловіки!
З ребра Адама
Дану вам Всевишнім.
Підтримуйте її живу красу,
і пестіть теплими
Проміннями – словами.
Не допускайте на очах
сльозу – росу, коханої,
що ділить Долю з вами.
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2016
Аркуш паперу
на фортепіано,
що сліпо лежить
у сторонці німий,
непримітний нікому,
думками про тебе
легкою вуаллю
зі слів обдарую...
Для тебе єдиного,
котрий давно,
і так глибоко,
десь у моїй підсвідомості,
досі існує
й на мить не зникає –
світ розфарбую...
В барви неспокою
серця жіночого
в ті почуття неземні
та можливі в реальності,
теплих відтінків додам
та підсилю контраст
твого значення,
любий, для мене...
Не треба далеких,
чужих, непотрібних,
незваних, непроханих,
тих, що здавалось
була так закохана...
Вільна для тебе...
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2016
Різдвяна ніч сповита в таїну
небесний сувій світом розстелила.
Над Вифлеємом ясная Звізда
«Христос родився!» - світові звістила.
Витає у повітрі благодать,
Люд православний Новині радіє.
«Христос родився!»- янголи сурмлять.
Спаситель миру. Передречений Месія.
Вклоняються в колінця пастушки,
зі Сходу мудрі волхви поспішають,
Дарунки: ладан, золото, миро…,
Несуть Цареві, Бога прославляють.
Коли ступає на поріг Різдво,
колядки линуть на усі – усюди,
дванадцять страв, молитва за столом,
і свічечки запалять в домі люди…
У яслах бачу Боже немовля,
Йосифа й Святу Діву Марію,
І Зірку восьмикутну, що здаля
шлях в праведне життя нам освітила…
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662518
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2016
Закохалась до нестями.
Помилково. Випадково.
Мов знайшла удач підкову,
Та вмиваюся сльозами.
Квітне знов нове світання,
Та як серцю пояснити:
І без справжнього кохання
Треба якось в світі жити.
Тетяна Купрій , 2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644776
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
Ніби навпроти мене стоїш.
Мить – дотягнуся до тебе руками.
Кличеш ти, кличеш!..
Біжу я навстріч...
Та перешкодою прірва між нами.
Тетяна Купрій , 2009.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2016
Стоит Беда – очи из льда,
Из камня – сердце... Открыта дверца:
«Иди!» – кричит, змей шипит,
машет рукой, зовет с собой. –
Забудь о Любви: не жди, не зови!»
Запела Тоска мне у виска,
вцепилася Ложь: клыки – словно нож.
Пляшет Измена, в грязи по колена.
Хохочет Вранье на ухо мое.
Бьет прямо в лоб Боль-мизантроп!
Судьба! Стынет кровь. Пошли мне Любовь.
Забей Тоску под гробовую доску,
душу согрей рукою своей,
Веру, Надежду впусти в дом, как прежде, –
пусть плачет Измена, в грязи по колена.
«Твоя мольба, – сказала Судьба, –
ко мне дошла, и я пришла...
Любви слушай шаг, Беде твоей – крах!»
В судьбе моей вновь воскресла Любовь.
Татьяна Куприй-Крымчук, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643661
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2016
Прокинулось Кохання. Позіхнуло.
Поглянуло на нас –і знов заснуло.
Розверзлося над нами синє небо,
сказав Господь: «Обом вам так і треба!»
А Доля осміхнулася лукаво:
Для неї люди – як лото «Забава».
Не раз нам доведеться програвати,
допоки Щастя здибаєм палати.
Тетяна Купрій , 2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ НА ЧОТИРИ БРОДИ
Розлилися води на чотири броди,
Сонце життєдайне, землю огортає.
Весняне пробудження матінки-природи,
Вісниця небесна, ластівка вітає.
Одяглись дівчата в вишиті сорочки -
«Водити» веснянки, Весну зустрічати,
Заквітчали коси, вбрались у віночки,
Стали в дружне «коло» - небо звеселяти.
Щоб з «Воріт небесних» на воскреслу Землю,
Через міст-дорогу Ладонька прийшла
Та з Вирію щастя, спів, красу, здоров'я,
Урожай багатий, радість принесла.
Бо Зимонька - бабця довго лютувала,
Досить їй лахміттям землю волокти,
Хлопцю - Сніговію з пухнастої хмари
Досить вже лапатий, білий сніг мести.
Час землі омитись теплими дощами,
Заквітчавшись цвітом, дякувать Весні:
За жуків дзижчання, коників сюрчання,
За шум зелен - лісу, за пташок пісні…
Тетяна Купрій, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2016
***
Коляд, коляд, посміхніться,
І на небо подивіться,
Звізда ясна засвітила,
Всьому світу сповістила:
Народилося дитятко.
Непорочне Янголятко,
Бог, Спаситель всього люду,
Славімо його, добрі люди!
Хай молитву вашу чує,
Від біди й негод рятує.
Радійте! Бога прославляйте!
Мені ж гостинців жменьку дайте.
***
Коляд, коляд, коляда,
З хати в хату погляда,
Цілою юрбою,
З ясною Звіздою.
Спішить поспішає,
Ваш дім не минає,
Торбинку носить,
Гостинців просить.
***
Коляд, Коляд, Колядин,
Я в селі такий один,
Всі провулки об блукав,
Доки дім ваш відшукав,
Бо казали, в цій господі,
Господиня і господар,
Мають руки золоті,
Все уміють руки ті:
Куховарити, білити,
Прати, шити та варити,
І кувати, і орати…
Тож пустіть мене до хати.
З моїм до вас приходом
Буде вам винагорода.
Пахне в хаті цій смачненько.
Пригостіть мене швиденько.
Дякувати красно буду
в наступнім році - не забуду.
***
Коляд, коляд, коляда,
Різдво в хату загляда.
Діва Марія Христа породила,
В ясла поклала,
На сіні сповила.
Щоби мороз не завдав дитю лиха,
Щоби огріти дитя, волик дихав.
Янголи в небі лунко співають,
Божого сина в піснях прославляють.
Зірка небесна весь світ озорила,
Радість велику усім сповістила.
З хати до хати Христа прославляйте,
Піснею – колядкою друзів вітайте.
***
Щедрий вечір! Добрий вечір!
Радо вас віта малеча.
Господиню – красну пані
Й господаря у жупані.
Щедрик – ведрик, зустрічайте!
Щедро гостей пригощайте.
***
Щедрик, ведрик, хурделиця,
Сніг до долу стелиться,
З ніг збиває завірюха,
Вітрюган страшенно дмухає,
А я маленька, стою босенька,
Дрожу, замерзаю,
Господарів благаю:
Пустіть мене в хатку,
Пригрійте дитятко,
За сучасним звичаєм -
Пригостіть швидше чаєм.
***
Щедрик, ведрик, щедрую,
Паляницю носом чую,
Пиріжки крізь хату бачу,
І цукерочки в придачу.
Не жалкуйте печеного,
Не жалійте вареного,
Швидше виносьте,
Пригощайте гостю.
***
Щедрик, ведрик, щедрівочка..
Я маленька дівочка,
Рясненька спідничка,
Рум`яненьке личко,
Нікого не знаю,
Ходжу все блукаю,
Пустіть мене в хатку,
Пригрійте дитятко,
Не проганяйте,
Солодощів дайте.
Нехай ваша хатка
Цвіте у достатку.
***
Сію, вію, засіваю,
Рідну землю прославляю.
Сам Господь мене послав,
Щоб вас щиро привітав,
Щоб у полі та в коморі
Усього було доволі,
Щоб ваш стіл від страв ломився,
Щоб господар не журився,
Посміхалась господиня,
Як Свята Діва Марія,
Ангели оберігали,
І завжди допомагали.
***
Сію, сію, засіваю,
Урожай гарний збираю:
Овес, жито та пшеницю,
Горох, мак та сочевицю,
Кукурудзу, рапс, насіння,
Гречку, рис… Нема терпіння.
Враз втомився від роботи,
З понеділка до суботи,
Вже натруджена така
Оніміла враз рука.
Та для рішення цих бід
Маю діловий підхід.
Свою частку урожаю -
На цукерку обміняю.
***
Сію, вію, зерна не жалію,
Притрушу всю хату,
Щоб жили багато.
Тетяна Купрій, 2015.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643143
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
Що в ніч Купальську папороть цвіте
Легенда давня нам розповідає,
Той, хто її опівночі знайде
Та зірве цвіт – той скарби відшукає.
Приснилося, ту квітку я знайшла,
Примарилося – і сама не знаю,
та долю утішаючи щодня,
В Купальську ніч у снах своїх блукаю.
Та вірю : папороть моя іще розквітне,
І марево щорічне стане світлом,
Якщо ітиму, і в дорозі не спинюся,
Та труднощів життя не побоюся.
Тетяна Купрій -Кримчук, 2002
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2016
Поетичними шатами огорнулася душа.
Думки - неземнії дитятки
Народжують і схрещують слова,
Щоб зміст їх іншим передати,
І я несу його, мов смолоскип,
У світ людський, щосили рвучи грати.
Цілюще слово порятує світ,
Воно спроможне темряву здолати
В тім Господа прошу: «Зі мною будь!»
І в час натхнення, і у мить розплати.
З мовного потоку різних слів
Дай перли дорогоцінні відібрати,
І кожен із написаних рядків -
Навчи до блиску діаманти шліфувати,
Стать вище на щабель, допоможи,
І слову, наче зірці ясній, засіяти.
Тетяна Купрій -Кримчук, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
Отряха –вітер-з реготом зачин!-
похилим травам пасма волохатить.
Повз сизі ковили й гіркий полин
стадар одвічний кураї кошлатить.
Ятріють маки у моїй руці
Цвіт горицвіту сяє, мов Стожари…
Здається: таїна в роздоллі цім,
яку від нас ховають лаври й лари.
Тут бджоли дикі дзумкотять про мед.
З квіток збирають там, де конюшина…
Повз житнє поле пролягла стежина,
Їй згукує самітній ожеред.
Де довгі вулиці й усміхнені хатини
сховались у вишневому гіллі,-
квітують чорнобривці та жоржини,
виблискують в запахченій імлі.
Як ніжно пестять віття верболозу -
Немов кохану!- жмурки ставкові;
А клени і тополі при дорозі -
Дріади царство, міфи вікові.
Село раює…Та старий вереда -
невтихлий вітер !- знову не змовка,
нагадує мені про родову легенду,
про зле прокляття вовка-вожака.
Його були тут давні володіння,
пустир відлюдний, зграї хижаків…
Лиш миготіли сіроманців тіні,
пройти ніхто б і нині не посмів.
Хоч неприступний степ - скорились далі:
волелюбиві пращури були!
Вовки втекли. Село розбудували
І Виводове здавна нарекли.
Живуть без настороги в нім хатини-
Тече життя розбурхана ріка.
Лиш в чорних гронах ягід бирючини,
ще ніби свінуть очі вожака
Тетяна Купрій-Кримчук, 2004.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
Чи Бог вітрів Стрибог приносить негаразди,
Чи винні ми удвох, бо кепська доля rазди,
А чи саме життя нам труднощі підносить ,
Чи кривда водить нас, дощем студеним росить?
У кого про все те в надії запитати?
Як щастя нам коня спіймати й підкувати ?
Крізь тернії усі хай пронесе крилатий,
Щоб серцем, як ніхто, на цій землі кохати.
Тетяна Купрій, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
Зійшла на небі зірка ясна,
Різдво прийшло у кожен дім,
Вже господинонька прекрасна
Готує страви в домі тім.
Кутя, узвар та пиріжечки,
Квокають діти під столом,
Господар пригоща овечок,
Вечерю носять всім селом.
Ось тільки ранок зазоріє,
Колядники уже ідуть,
Сурмить ріжок і дзвоник лине,
Всім сповіщає: «Ми вже тут!»
Діставши згоду колядувати
Засвітить зірку коляда,
І знову всі почнуть співати,
Бажати щастя та добра.
Щоб у господі був достаток,
Дозріле жито та пшениця,
А на столі у кожнім домі –
Духмяна паляниця.
Всіх господиня обдарує
Гречаними дарами.
Увесь народ зараз святкує
Різдво разом із нами.
Тетяна Купрій, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2015
Она мудра и терпелива,
Она светла, она красива,
На ней весь быт, семья, работа,
Всю жизнь волненья и заботы.
Она в себе таит все беды,
На ней и стирка и обеды,
На ней и смех, и плач ребенка,
Судьба ее как кинопленка.
Везде успеть, все сделать надо,
Но не всегда за то награда,
Снесет все боли, огорченья,
Судьбы паденья и затменья.
В ней сто вопросов, сто ответов,
В ней сто подходов, сто советов,
Она простит, она все сможет,
Даже врагу в беде поможет.
В ее руках судьба планеты,
В ее глазах огни кометы.
О, женщина! Небес творенье!
Ты муза, ангел вдохновенья.
В тебе весна, краса рассвета,
Желанья вкус и вкус запрета.
©Татьяна Куприй -Крымчук, 2002.
Фото с просторов "Интернет".
#поезія_тетяни_купрій_кримчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627693
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.12.2015
Ще сонце вранішнє з пухких перин не встало,
село оповивали мирні сни,-
од вибухів довкілля задрижало, прокинулася Ніна : “ Мамо, грім !”
-Ні, доню, то не грім, моя дитино, розпочалася, донечко, війна.
-Боюся, мамо! Ми усі загинем ?
“ Сховай мене, сховай! – блага вона.
- Сховай мене, бо я ще хочу жити,
Босоніж бігати, купатися в росі,
Смугастій бджілці й літечку радіти,
Із квітів запашних вінки плести.
Закалатало серце материнське :
-Не бійся, доню, розкотів війни.
Заплющуй очі, в ковдру загорнися,
ще сонце досипає й ти поспиш.
Земля горіла, корчилась, стогнала,...
І де їй ,бідній, схованку знайти?
Заснула Ніна... Спочиває мама ...
Спинилось літо, і літа людські.
@Тетяна Купрій , 2006.
Зображення з мережі "Інтернет".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2015
Згадалося мені: давно в дитинстві
була тут з татом... Золота пора!
Шамрав крислатий дуб зеленим листям
під жмурки сивочолого Дніпра,
Той дуб квітчав небесну синь собою!
Дівча мале, тоді не знала я,
що, стрінувшись через роки з тобою,
заскніє від жалю душа моя.
Уже давно немає поряд тата
( хоча він жив би ще багато літ,
якби негідників – убивць рука проклята
не змусила полишити цей світ ), -
а ти – стоїш !.. Опало жухле листя
і соки не жене твоє гілля :
як промайнула мить мого дитинства,
так пронеслася молодість твоя.
Джгутами сковано тебе, кремезний в’язню,
Та сила й міць твоя не погаса:
ти в пам’яті моїй – зелений красень,
одвічна пам’ятка історії жива.
Зміняються, мій дубе, покоління –
нові у світ приходять козаки:
вони – твоє гілля, твоє коріння,
відтак тобі стояти ще віки !
Тетяна Купрій -Кримчук, 2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2015
В моем саду унылые дожди
Ковер узорный осени смывают,
Тепла былого ты уже не жди,
Такое только в этот день бывает.
В моем саду уж птица не поет,
Лишь ворон крячет, в высоту
вздымаясь,
И солнце луч свой неприветно шлет,
Сквозь ветви оголенные играя.
Бродяга ветер мимо пролетит,
А я стою в саду, как на перроне,
И ожидаю павший с неба лист,
Летящий в мои теплые ладони.
Задумчива и сказочна пора,
Спокойно на душе, но так печально.
Не только в сад ты, осень мой вошла,
В мое ты сердце забрела случайно.
Тетяна Купрій, 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624820
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.11.2015
В небо Місяць вперся рогом.
Зорі –врозтіч… Ніч глуха,
послана на Землю Богом,
ремства людські наслуха,
І – ні шелесту , ні згуку .
Сад пахучий . Ти і я…
Сплетені в коханні руки.
Місяць втаєно сія.
Поцілунки до світанку.
Теплі й лагідні слова.
Чарування. Обіцянки…
Все пожухло , як трава.
Зачаїлись у турботах
Найсвітліші почуття.
Де ж ти ,щастя ?
Лиш марнота.
Каяття без вороття.
Тетяна Купрій, 2005.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2015
Солнечным светом зарделась природа,
Друг, погляди-ка, какая погода!
Листья играют радужным цветом,
Осень пришла-попрощались мы с летом.
Ветер нас свежей прохладой встречает,
В ритме он вальса деревья качает.
Осень –колдунья руки златые,
Как совершаешь дива ты такие?
Магия скрыта в каждом движеньи,
Поэта, художника ты вдохновенье,
Детям ты, осень, кажешься сказкой,
А для влюбленных –нежностью, лаской.
В стильных одеждах, достойных царицы,
бродишь садами блеска жар-птицы.
Как описать это диво природы?
Нету прекрасней осенней погоды.
Татьяна Куприй , 2002.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624086
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 26.11.2015
Сойти с ума. Уснуть. Не просыпаться.
Забыться навсегда. Вдруг – потеряться.
Сгореть дотла: была – и больше нету,
Как сахар, раствориться. Растаять как
конфета.
Иль пасть лицом в траву, росою захлебнуться,
Вскричать в последний раз: «Люблю!»
и не очнуться.
Из памяти стереть блеск милых глаз, улыбку...
Но в разум свой вписать: «О-ши...О-ши...О-шибка!»
И виду не подать, что жажду снова встречи,
Не вздрогнув, промолчать,
твои услышав речи.
Простившись: «Не судьба!» – сказать.
Но – не проститься.
Да как же я могла
влю-би…
влю-би…
влюбиться!...
Тетяна_Купрій, 2008.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623805
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.11.2015
Схилились верби коло ставу,
черпає віття сон журхливих хвиль,
а в небі сяють зорі золотаві,
мов залишок наших з тобою мрій.
За зоряной сховало заволокой,
у пригорщу пітьми, вчорашній день...
В нім ти лишився, й серце одиноке,
в гаю не чує жайвора пісень.
Поклич! Прийду в обійми, мов стариця,
лиш в подаяння дай цілунок свій.
Не зможемо ми жити поодинці:
Без тебе – я, без мене ти... Повір!
Заграв музика – місяць – на сопілці,
мелодію розлуки нам невчас.
Без тебе я – порожнява криниця,
Без мене твій навіки сміх погас.
Ще палахкотить вогонь у наших душах ,
червоно, мов порічки у садку,
Зустрічний крок зробити хтось з нас мусить...
Коханий мій!..
– Кохана!
– Я вже йду...
Тетяна Купрій, 2004.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623804
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015
Я – степовичка, я - дитя привілля,
дитя шалених і сухих вітрів.
З народження вдихаю трав пахілля,
під солов` їний засинаю спів.
Моя колиска – з ковилу та м`яти,
із плетениць волошок пелехатих.
Моя колиска – з чарів горицвіту
немов з легенди, зі святого міту.
Вусате половіє в полі жито, -
я тут зросла, мені тут довго жити :
заронене зерно дорідне в душу –
за кожну персть землі гордитись мушу.
За кожне деревце, за кожну квітку,
за день морозний, і за сонце влітку,
за грона , що багрянцем на калині,
за небо зоряне, за дні в чарівній сині.
Тут зустріча душа моя світанки...
За долю – українську вишиванку!-
тобі спасибі, степовий мій краю,
За все, що буде, і за все, що маю.
Тетяна Купрій , 2004.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015
Життя минає ...Можу все стерпіти :
образу, біль, самісіньку біду,
та без кохання не умію жити,
караюся, докіль його знайду.
Неначе Доля на моїй долоні
Не поєднає істини святі, -
дві лінії - життя мого й Любові,
дві лінії тепер у самоті.
То – наче дві червоні ружі – рани...
Безглузде на землі людське життя,
якщо не маєш справжнього кохання,
яке ти ждав до самозабуття.
О, я знайду його в п'янкім розмаї,
душа цього жадає, аж бринить!
Надія струни серця огортає:
кохатиму, бо вмію я любить!
Нехай стократ збиватиму коліна,
своє кохання – тішусь ! – віднайду:
у світі цім єдину ту людину,
свою оргинію в осінньому саду.
Тетяна Купрій, 2003.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2015
Де береш ти,жінко,сили?
Де береш терпіння?
Сам Господь дав тобі крила
І душі горіння.
Усі тяготи ,негоди
На шляху долаєш,
Та за те винагороди
Навіть не чекаєш.
Українко!Степовичко!
Гарна,ніжна врода.
Гордість,ліпший оберіг
Нашого народу.
Не напитись досхочу
З твоєї криниці,
Не натішитись словами,
Вранішня зірнице.
Де вирує буревій-
Світ теплом зігрієш,
Де зростав лише пирій-
Маків цвіт засієш.
Ти тендітна враз і сильна,
Жвава та рум `яна!
Слався ,жінко-українко,
Вічна і кохана.
2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015
***
Болить душа
Відсутністю кохання.
Знов день як день.
Світання як світання.
Втрачаю блиск в очах.
Життя хвилин так жалко.
Усе б я віддала,
Кохати б лише палко.
Як тяжко не було б
Вдихну повітря в груди,
І з вірою в любов
Тебе чекати буду.
Обернеш ти на рай
Мій день сумний буденний,
Ввійдеш в моє життя
Коханий - незнайдений.
Тетяна Купрій, 2010.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2015