| Сторінки (1/17): | « | 1 | » |
Світи мій місяцю, світи!
Ти як і я самотній друже -
Земля тобі нічим не служить,
Хоч їй назавжди вірний ти.
Ми чимось схожі із тобою
Обидва білі на лиці,
Обидва з вічною журбою
Шукаєм щастя манівці.
Ти обнімаєш світлом землю
Їй дариш свій простий політ,
Я цей порив душі приємлю,
Він і в мені залишив слід
В польоті вічнім і відважнім
Не знайдеш ти свій рідний дім,
І жар землі так недосяжний,
Ти ловиш всім лицем своїм.
Так як і ти, мій брат по крові,
Я пригортаюсь до тепла,
Того, що Жінка ніжним словом
На вічну землю пролила.
На твою землю, милий місяць
Ту саму, що так любиш ти
Чиїм коханням ти зігрітись,
Не зможеш, як тут не крути.
Навколо тебе, місяць, зорі
Танцюють в променях кружля,
Але у космосу просторі
Для тебе мила лиш земля,
Для мене теж нема миліших
Очей з краплинками роси,
І руки ніжні завжди втішать
Мого безумства полюси.
Якби ти бачив, світлий друже
Цю Жінку рідну і просту,
Повір, що зірка теж не зможе
Її збагнути висоту.
О так, земля твоя прекрасна
Я теж люблю ліси й поля,
Та Жінка ця так світить ясно,
Що світлом землю застеля.
Вона холодна. Так звичайно
Кажу ж, що ти напарник мій
Ми із тобою одностайні
В погоні недосяжних мрій.
Тому ці мрії неможливі
Що ми з тобою все ж малі -
Мої пориви їй не милі,
Та й ти лиш шарик для землі.
Хто ми з тобою? Лиш поети.
Я словом сію, світлом ти
Тебе хвостом печуть комети,
Мене - бажання висоти.
Тож ти забудь. І я забуду,
Взаємність, знаєш, не для нас,
Хвилини слабкості є всюди,
Та все ж за діло братись час.
Ти ніжно кидай своє світло
На жовтих кленів кораблі,
А я всміхатимусь привітно
Найкращій Жінці на землі.
Що ти, що я ми просто вірні
Своїм кумирам і тому
Чи сміх, чи сльози нам все рівно
Це все згорить в серцях диму,
Це все коли небудь минає,
Аби лиш хтось сказав коли...
Проте ми тим, кого кохаєм
Себе до крихти віддали!
Тож місяць мій, світи, світи
І хай же вірність наша, друже
Від тих до кого не дійти
Тепла хоч крапельку заслужить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2016
Ти мило посміхаєшся, лиш так як ти умієш
Торкаючись до сонця, його зібрав вінці,
Я дивлюсь з насолодою на те, як загорілись
Дві крапельки зелені на гарному лиці.
У них я відчуваю солодкий подих літа,
Вони освітять завжди сумний і довгий шлях,
В холодні зимні ночі цим променем зігрітий
У весну через зиму, лечу неначе птах.
Дві крапельки зелені поцілять вірно в серце
Торкаючись до нього, колишучи його,
Дві крапельки, ну хто ж вас, розлив у цих озерцях,
Ви сяйво своє лагідне несете для кого?
Ох, ці прекрасні крапельки, бурхливі і задумані
Іскристою забавою проносяться крізь час,
В космічній недосяжності, і все таки, чому мені
Так хочеться дістатися до них хоча би раз?
Так хочеться проникнути в очей сумну мелодію
Хоч їхньої чарівності відчути не дано,
Та й шлях до них заказаний, і ось неначе злодію
Доводиться лиш похапцем ловити їх сукно.
Я віддано вдивляюся, у зливу сміху милого
Ти червонієш ніжно так, ти квітнеш наче сад,
І в танці кольоровому, завжди помашуть крилами
Дві крапельки зеленості між осені сонат.
Сміюсь з тобою разом я і радуюсь як весело
І поглядом відшукую вогнів зелених плин,
Нехай в мені холодними снігами все занесено,
Та посмішка розтопить їх за декілька хвилин.
Стараюсь бути сонячним, як клоун на арені,
Ковтаю сльози болі, та все ж таки сміюсь,
Бо тільки тиша спуститься, ці крапельки зелені
Від мене відвертаються, а я ж цього боюсь.
Смарагди світу вічного не здатні повторити,
Не здатні перевершити цих крапельок краси -
Ці камні не потрібні нам, коли горять відкрито
Вогні з зеленим відблиском ранкової роси.
Я не скажу за інших всіх, про інших я не знаю
Мене ж чарують сонячні, прекрасні острови,
Які пливуть крізь темряву і свічкою згорають:
О, скільки в цьому полум'ї я відблисків зловив!
Хай землю вкриють осені жовтіючі медалі,
І вітер хай розхитує берізки тонкий стан -
Зелені, світлі крапельки, горіть для мене й далі,
Без вас я розчиняюся мов ранішній туман.
Без ваших ніжних променів, мені не варто жити,
Не треба навіть мріяти про світло у кінці,
Якщо щось є за обрієм, то буду там любити
Дві ніжні, чисті крапельки на милому лиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633575
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2016
Я тебе намалюю в весняній одежі,
Я тебе намалюю в квітневих гаях -
Краплю сонця додам хай воно обережно
У картину вкладе ніжних променів стяг.
Краски літа знайду у твоєму волоссі -
В нім квітують і пахнуть сади неземні!
Намалюю там все що мені не вдалося,
Що закрито було в цьому світі мені.
Брів весняний струмок ніжно втілить палітра
І озера очей з милим плескотом вод,
А у водах цих гомін травневого вітру,
І липневих лісів чарівний хоровод.
Тонким пензлем з роси намалюю я губи
Їх рожевий танок передасть акварель,
Їх любити несила, та як не полюбиш
Те що в творах своїх полюбив Рафаель.
Всі художники світу шукали натхнення
Серед квітів весни і небес висоти,
І в думках про красу вони знали напевне,
Що колись на землі просто з'явишся ти.
Їх мадонни, їх музи, красиві звичайно,
Але ти вище всіх чарівних й неземних,
У тобі розквітає вогонь життєдайний...
Ну чого ж йому можна навчитися в них?
Хай сумують поети, хай плачуть герої -
Ну куди ж їм без твої простої краси?
От і я вічний світ розколов би надвоє,
Щоб тобі ці частини в руках принести.
Я тебе намалюю, і ось на мольберті,
Буде вічно цвісти і летіти у даль
Тонкий обрис плечей у нічній круговерті,
І лиця незабутня і легка печаль.
Я змішаю всі краски і створю з них нову,
Цю красу розіллю біля лагідних рук,
Хай доповнить вона їх тепло й колискову
Заспіває зимі, що розлилась навкруг.
Я тебе намалюю, хай я не художник,
І для чого здавалось мені цей порив?
Та бажання творити існує у кожнім,
Хто хоч раз у житті до безумства любив.
Хто хоч раз відчував розмаїття печалі,
Біль розлуки і трепет від сяйва очей,
Той у серці знайшов свою чашу Грааля,
Хоч із неї йому не дістався єлей.
Намалюю тебе, саму ніжну й єдину
І нехай пух зими красить в біле гаї,
У самотності дні ця прекрасна картина
Буде гріти мене, наче руки твої...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2016
Чому я зачаровано до тебе пригортаюся?
Чому я безпробудно так сумую кожен раз?
Хто скаже де взялося це, і що зі мною сталося,
Хто в битві серця з розумом мене пошле в запас?
Хто скаже, як забути все, залишити в минулому
І розчинитись в осені, забувши про вогні.
Вогні, що тепло котяться з очей, зронивши струмені
Я весь палаю, віддано пожар горить в мені
Я, віриш, переміг би це, та ось твоя мелодія
Проноситься над зорями складаючись в пасаж
І серце моє зломлене, свій тихий ритм прискорює
Ну як ж з душі це вирвати? Що ж лишиться у нас?
У нас звичайно лишаться, поля покриті інієм
Тим інієм що весело, прокотиться в сніги,
А там зими хурделиця, мороз на сни розмінює
За нею сонце лоскотом тепло пошле в луги.
А також десь остануться, слова невчасно сказані,
А може і не сказані, та все ж таки слова
Вони ж до тебе линули, та тільки були зв'язані
Мотузкою із слабості, яка в душі жила.
Ну що ж таке без тебе я, не варто навіть думати,
Не варто і представити, який без тебе я -
Під липами самотності, на вітру вічний шум іти,
Твій образ ніжний сіяти на пам’яті поля.
Цих рук тоненькі розсипи, і губ осіннє полум'я,
Що так неперевершено, та вірно гріє світ;
Чому ж я закохався так, чому тобою повен я
І хто ж мене, безкрилого, відправив в цей політ?
Мені б машину часу і, я легко, просто граючись
Вернуся в дні безпечності, потік цей розломлю
Та все ж на круг відносності, в початок повертаючись
Я знову очі ніжні ці, мов сонце полюблю...
Тому я наче проклятий, до тебе пригортаюся,
Тому я неприкаяно, сумую кожен раз,
Тебе люблю мов осінь я, бо що ж мені осталося
І серце, хоч із ранами, та все ж не йде в запас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628865
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2015
Ця осінь мене цього разу не гріє.
Невже лиш мене?
Хтось жовтому листю і світлу радіє,
Я ні. Це мине?
І сутінки перші приходять нізвідки -
В туманнім димку.
Я вперто сиджу в почуттів моїй клітці,
Вона на замку.
Ти перша кого до безумства кохаю
Це сумно і все ж,
Ти кажеш пройде, та ніщо не зникає,
І біль моя теж.
Проходить усе, це звичайно відомо
Ось, осінь, зима.
Та тільки у серці невимовна втома
І щастя нема.
Калюжі, морози, летять в невідомість
Крилаті птахи.
Я знову свій спокій залишив у чомусь.
Або навпаки.
Відчути, проникнути, стати собою,
Покинути все.
І може тепло ніжне сонце з весною
В цей світ принесе.
А зараз лиш листям запльовані стежки,
Самотність, вино.
І те, що на вербах сріблясті сережки
Мені все одно.
Я все передумав - про тебе, про мене,
І може про нас…
Думки облітають мов листя із клена
В останній вже раз.
В дощах мимоходом розтанули звуки,
В морозах – туман;
Печаль наче поле, дерева мов руки,
Життя лиш обман.
Хрипить і скандалить розпатланий вітер
В трубі димаря.
Хтось може і здатен тебе розлюбити,
Та тільки не я.
Колишиться листя в рожевих долонях
Задуманих вод,
І сонце останнім промінням проводить
Лісів хоровод.
Злетять листопади і все що є в світі
В очах промайне
І осінь, і листя, і здатність любити
Зі мною мине.
Мине непомітно, як сонячний травень
Як юність моя.
І хтось знов пройде між птахів щебетання
Та тільки не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2015
До тебе доторкнусь. І знов розрядом
Ці дотики зійдуться і згорять -
Це тільки мить, немов світил парад,
Немов крило весни в цвітінні саду.
Подивлюся на тебе. Сил нема,
Як часто я хотів тобі сказати,
Що поруч завжди я, що не одна ти!
Та я мовчу. Навкруг зима, зима.
Тону в твої очах. Скажи, чи зможу
Знайти причал у гавані надій?
Де милий голос, неповторний твій
Мої вітрила в трюм душі положить.
Лечу до тебе знов. Лечу мов птах
З останніх сил зриваючись у вирій,
Для теплих снів я розправляю крила,
Та крила птаха ломляться в вітрах.
Люблю тебе мов весну. Перейдуть
Холодних зим останні буревії
І тепле сонце в небі зажевріє.
Та де ж весна? Сніги ідуть, ідуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2015
Плести вінок з ромашок я не вмію,
Гадати пелюстками не берусь,
Та все таки в душі тоді радію
Коли мені смієшся, не комусь.
Ти любиш, чи не любиш взнати важко -
В любовних битвах хтось із нас гуру;
Чому ж ви підвели мене, ромашки,
В кінець заплутав й так не легку гру?
Я більше в ній ні крапельки не знаю
І хоч в пітьмі та хід новий роблю:
Вже не здається, бачу, що програю
І ти добавиш "не" до слів "люблю".
Ці букви, що окремо з дієсловом
Писати нас навчили з малих літ,
Так часто проникаючи в розмову
Зривають із душі кохання цвіт.
Так само й я з ромашки біле тіло
Зриваючи минаю частку "не" -
Можливо біла квітка захотіла
Лічби обманом втішити мене?
Гадати пелюстками так непросто,
Вони дрібні мов квіти споришу -
Якщо там "не любові" буде вдосталь,
Я все на брак умінь своїх спишу.
І стільки часу, скільки буду жити
Ромашки ці шукатиму між трав;
Ах, не любити легко так на світі!
Та я ж любов собі не вибирав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Неначе Єва ти пройшла близ мене,
В тобі Адам спокусу враз знайде,
А у руках фруктовий блиск зелений -
Ти любиш яблуко, а я люблю тебе.
В твоїх очах світилося й не гасло,
Спокійне сяйво осені лампад,
Я щось шептав, і розплескавши масло
У ці лампади падав невпопад.
Я був такий повільний і незграбний:
Ну як я міг дозволити щоб ти
Під гучний бій жовтневої литаври
Могла не зупинившися пройти?
Та ти пройшла, я дивлюсь як зникаєш
З тобою спокій теж від мене йде,
Тобі скажу, я теж люблю, ти знаєш?
Та ні, не яблуко, люблю я лиш тебе!
Цей фрукт ти завжди ніжно так цілуєш,
Йому я заздрю, як же сталось так,
Що лиш для нього солод губ даруєш,
Та я не яблуко, а так собі, дивак.
О, ніжна Єво, що ж за мила драма?
В саду Едемськім змій розкрив себе,
Я ж розумію серцем всім Адама
Він з'їв це яблуко, бо полюбив тебе.
То ж ти збирай горнятка ці червоні
Їх в снах плекало небо голубе,
Вони мов град злетять в твої долоні -
Ти любиш яблука, а я люблю тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2015
Осінню зігрітий, в кленовій дрімоті,
Над землею тихо, падав і кружляв
Лист простий і жовтий, він свої висоти
Непомітно, легко та навік лишав.
Ти дивилась мило, ти дивилась просто
На його незвичний та чудний танок,
Він же цим пишався, він прибавив в рості
І в небес блакиті заплітав вінок.
Цей вінок із інших, також сонних зірок
Не космічних правда, та високих теж,
Танцював для тебе, під сонет сопілок
Той сонет, що осінь розлила без меж.
Цей листок із клена, пролітав над садом
Де весною пташки вигравали спів,
Він любив їх трелі, тільки листопади
Відібрали в саду ніжність голосів.
Лист такий яскравий, весь такий чудовий
Наче твої очі, зіркою проплив,
Що ж тут ще казати, він зі мною в змові
Так як я ці очі, ніжно полюбив.
Бачив лист цвітіння у дібровах літніх
Бачив попіл сонця, вітру передзвін
Та в тепло, що ллється із очей привітних
Невідступно й вірно закохався він.
Падати несила, тож він в танці кружить
Віддає останнє, що лишилось в нім,
Він бо точно знає, що в лісів заслужить
Свій такий затишний, хоч останній дім.
Жде його домівка, там де спить підсніжник
Він його обміне і зігріє сни,
Цей листок кленовий в перемети сніжні
Дасть дожити квітці до тепла весни.
Тільки доля інша жде листок цей милий
Над тобою в танці сили знайде він,
Вітрові підставить свої жовті крила
Щоб упасти плавно до твоїх колін.
Ти ж за його вірність, все що не збулося
Подаруй для нього, цей кленовий лист
Наче зірку щастя заплети в волосся,
Хай він там забуде про негоди свист.
Він зігрітись хоче, дай йому озерце
У очах чарівних, сонце засвіти -
Приласкай так ніжно, притули до серця,
Бо для нього в світі найдорожча ти!
Лист забув про співи і лісів розмови,
Все що в білім світі він раніше чув,
І знайшовши щастя це просте кленове
Біля твого серця він навік заснув...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2015
Коли щоранку в очі ці, я зачаровано дивлюся
І наче в юності тремтить моя закована душа -
Я у полон твого лиця вже без супротиву здаюся,
І розум мій біжить назад, поспішно доти залиша.
І може якось, буде час, що ти відкликнешся, озвешся
І я почую хоч би щось із слів, які почуть хотів,
Ти посміхнешся мило так, як тільки ти завжди смієшся,
І ця усмішка забринить в пожарі зоряних світів.
А може якось, я знайду, до твого серця шлях і знову
Цей світ для мене хоч на мить твоїй зрівняється красі,
І буде місяць, буде сніг, пташині співи у діброві,
І поцілунку довгий плин розвіє сумніви усі…
Ну а якщо, в недобрий час, мене спіткає доля грізна
І я ніколи не діждусь, щоб ти мене хоч обняла,
Навіки лишусь у саду де мерзнуть сонно квіти пізні,
Я втішусь тим, що хоч на мить, надія все таки була...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
Ця жінка проста, неможливо можлива -
Немов снігопад у зеленім краю,
Ця жінка свята, і тому не важливо
Що я їй себе до кінця віддаю.
Вона ж не візьме ні печалі, ні мрії,
Не схоче прийняти ні жертви, ні сліз,
Від неї лимонною свіжістю віє
І соком з долонь кучерявих беріз.
Ця жінка мов древнє і вічне намисто
Над часом проходить не знаючи втрат -
І що ж таке час, коли сутінки чисті
В очах її милих над світом летять?
Вона оксамитом наповнить простори
І в серці, що плаче розгонить туман,
Так тихо і ніжно до нього говорить,
І цілить цілюща красуня від ран!
Ця жінка вершина величного світу,
Як осінь привітна, і світла мов рай
І хоч вже дерева у жовте одіті,
Та зелень весни ще побачить цей край.
Вона, тим хто любить, дарує надію
Собі ж забере снів ранкових росу,
Та хто ж нарікати на обмін цей сміє
Вдивляючись в чисту і ніжну красу?
Із сотні світів, що виблискують в небі
Для неї так просто створити новий;
І серце своє не відкривши для тебе
Вона все ж розрадить тривогу надій.
Збере із частин почуття у єдине,
Розкаже про сонце, про вітер і сніг,
До неї лелеки із вирію линуть
І падають з неба цій жінці до ніг.
Ця жінка - усе що на світі я маю,
Ця жінка - усе чим я в світі живу!
У ній я щоденно красу відкриваю
І з нею щоночі у хвилях пливу.
Ця жінка молитва, ця жінка ікона
Не вірити в бога не просто при ній,
Ця жінка Ізольда, ця жінка Мадонна
В своїй чистоті й висоті неземній.
Ця жінка прекрасна, далека і близька
Між дотиком рук і на відстані слів,
Та часом буває, що вітру колиска
Відносить її у безмежність світів.
Ця жінка несе через вік свою вірність
До свого багаття, до свого тепла
І тим кого любить безмежну чарівність,
І світло очей вже давно віддала.
Вона не одна, її ніжність спинити
Не здатен ніхто, та і хто би посмів,
І лиш залишається вірно любити
Зелений бузок під стежинками брів.
І лиш залишається вічна дорога
Хоч поруч, та порізнь у світлі гаї;
Ця жінка - моя невимовна тривога,
Ця жінка - печаль і розлука мої...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2015
У місячнім сяйві я бачив картину
Вона невідступно скувала мене -
Що я проводжав тебе милу, єдину
Нічною стежиною в літо хмільне.
Все було насправді, і темрява ночі
Ховала від мене перлину лиця,
Та місяць раптово від неба відскочив
Відкривши мені всю тебе до кінця.
Тоненька стежина текла і петляла
Проносячи нас крізь зелені гаї.
Я просто мовчав і ти просто мовчала
І тишу цю дзвінко пили солов'ї.
Рука на руці, у долоні долоня,
В них пульсу ритмічний, прискорений біг.
І темних дерев нас вінчала корона,
І роси стелились тихенько до ніг.
А місячне сяйво лилося, лилося
І губи твої шепотіли щось знов -
Барвінком духмяним так пахло волосся
І серце вдихало парфуми розмов.
Спліталися руки, торкаючись п'янко
Розрядом іскристим замкнувши плюси,
І ніч не хотіла здаватися ранку,
І вітер стихав від твоєї краси.
Я щось говорив розкидаючи жарти,
А в небі навколо горіли світи,
Крізь тонку бавовну проносився жар твій
Та ми через нього зуміли пройти.
А верби навколо тулились до кленів
Зронивши волосся у сутінки вод,
І очі твої променіли зеленим,
Замріяно дивлячись в цей хоровод.
Можливо там мавка сиділа на гіллі
Чаруючи тих, хто в гаях заблукав,
Та я не зважав, бо пелюсточки лілій
Як символ надії для тебе шукав.
Навколо все стихло, діброва заснула
Закінчився час цих чарівних забав.
Ти ніби верба до грудей пригорнулась,
А я наче клен ніжний стан обіймав.
І час загубився в нічному тумані
Хвилини застигли і місяць погас -
З усіх свої сил він відтягував ранок
І темним покровом закутував нас...
Та я просинаюсь. Ось місяць на небі.
Проміння його проникає у сни.
О, місячне сяйво! Не треба, не треба
Мені малювати картини весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2015
В очах веселка кольорова,
Яскраво будить почуття,
Без неї все так тимчасово,
А в ній є потяг до життя.
Ти пронеси веселку милу,
Довкола світу пронеси!
Без неї де шукати сили
Щоб далі жити без краси?
Тому люблю, люблю щоразу
Цей довгий посмішки політ,
Його перлини і алмази
В яких вмістився цілий світ.
Люблю його і в час печалі
І в плині радісних годин,
Без нього, де я не причалю
Маяк не світить ні один.
Казкове світло! Ох, зелене!
Не знаю я, та знаєш ти
Чому в шляху твоїм до мене
Назавжди спалені мости.
По цьому попелі дістатись,
До тебе крізь стіну дощу
Ніяк не можна. Щоб не здатись
Я над розламом пролечу!
Ти подивись - лечу як птиця:
Хвіст у безодню, крила в вись!
За обрій де очей зірниці
В руках Беленуса сплелись.
В дорозі цій горить зорею
Гарячих губ нетлінний жар,
Душа палає, а за нею
Кругом по світу мчить пожар.
Я долечу! Хоч птах останній
Ніщо не збудить у тобі,
Ти не сердись, він із коханням
Жив в довгій, вічній боротьбі.
Великі люди теж любили
Я не великий, тільки все ж,
Люблю твій голос серцю милий
Який ти світу віддаєш.
В тобі гармонії скрижалі!
В тобі рум’янку дивний ріст!
І руки ніжні тонко зжали
Моїх фантазій пересвист.
Тебе люблю неначе вперше
І мов востаннє у житті,
Хто цей порив нездібний зменшить
І серце лишить в пустоті?
Собі шепчу - якщо любити
То до останньої сльози!
Безпечний дурень, хочеш жити
То сані вгору все ж вези!
То ж я везу. Вгорі богиня
Очей несила відвести!
Скажи ж мені, скажи єдина
Невже згоріли всі мости?
Невже ніде не знайду латки,
Щоб доторкнутись до весни?
Весни тієї, що в достатку
Ти випромінюєш крізь сни.
Хай не знайду, з тобою поруч
Перетерпіти можна все
Ти засмієшся, заговориш
І радість смуток весь знесе!
Твоїми чарами зігрітий,
Серед веселкових доріг,
Я розкажу, що все ж на світі
Тебе люблю я більше всіх!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2015
Твоя фотографія, ніжна і мила
Я з нею провів сотні довгих розмов,
Вона надихала і в серці ростила
Надію і віру, а може й любов.
Твоя фотографія дійсно надія
З безодні дістане і в хвилях спасе,
Вона наче свічка, жевріє, жевріє
Мов довга дорога вперед нас несе.
Твоя фотографія, більше ніж спомин
Дорожча ніж віра, світліша за сніг -
Від неї теплом часто віє знайомим,
І жаром очей незабутніх твоїх.
Твоя фотографія в синім Фейсбуці
Простіша простого, та все ж глибина
І всі почуття мої знов розіб’ються,
Та їх підбере, і відновить вона.
Твоя фотографія серце розбудить
Прогонить від мене мереживо сну,
Гадати не варто, що буде те буде,
Та я у душі відшукаю весну.
Твоя фотографія наче ікона
Я знати не знаю про інших святих -
В очах твоїх ніжно виспівують дзвони
І я розчиняюсь в мелодії їх.
Усе що мене на землі надихає,
Усе що рятує від темряви снів,
З твоєї світлини мов пісня лунає
І я зачаровано йду на цей спів.
За ним я піду в чисті далі прозорі
І в їх розчинюсь чарівній пелені,
Твоя фотографія шепче про зорі
Ці зорі в очах часто сняться мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2015
Я тонко торкнусь твоїх лагідних рук,
Залишивши сором і смуток далеко,
І раптом знайомий почується звук:
Це в вирій летять і курличуть лелеки.
Тепло твоїх рук нізащо не зника,
Вони віддають журавлям це проміння,
Щоб довга дорога до свого гнізда
Несла і несла їх нові покоління.
Я лину до тебе мов боцюни ці
З завзяттям щоразу вертають додому,
Напевно так само в твоєму лиці
Я бачу щось рідне, привітне, знайоме.
Напевно так само, як кожен із них
Не може прожити без рідного краю,
Я гину без дотику губ неземних,
І щось у собі безкінечно втрачаю.
І більше не треба небес глибини,
Просторів далеких і сонця не треба,
Ти просто мене до грудей пригорни,
І я повернусь мов лелека до тебе.
До ніжних твоїх незабутніх очей,
Що можуть зрівнятись із зеленню світу,
Що зіркою світять крізь темінь ночей -
До них навіть з вирію треба летіти!
То ж я все лечу, від розлук до розлук,
Розправивши крила і вигнувши плечі,
Щоб знову відчути тепло твоїх рук,
І в них загубитись як в зграях лелечих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2015
Коли дороги осені прийдуть
До мого серця вірно і раптово,
І листя кленів знову заведуть
Зі мною вічну, вітряну розмову.
Коли мій сад обсипеться дощем
І я зігріюсь в цьому листопаді,
Коли не буде більш пустих дилем
А біль і смуток лишаться позаду.
Коли я твердо стану на поріг
Осінніх днів жовтневого кружіння
І їм віддам все те, що я беріг
Для них давно, терпляче і надійно.
Тоді твій ніжний образ в цім саду,
Затьмарить блиск багряного багаття.
Тоді я пелюстки його вкраду,
Щоб тонко пригорнуть до твого плаття.
Тоді я перейду свій Рубікон
Себе віддам очам твоїм прозорим -
Бо ж в серці править осені закон,
Воно співає місяцю і зорям.
І лиш тоді, на перехресті днів
Там де схилилась до води калина,
Скажу про те, що завжди я хотів,
Що ти як осінь, вічна і єдина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621793
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2015
День догора в багряному промінні,
Я тішусь тим, що він уже погас -
Бо вранці знову очі ці осінні
Тонким намистом поєднають нас.
Вночі туман розкинеться навколо,
Він вип'є сон і розтривожить біль.
Та сяйво твого погляду ніколи
Не дасть пропасти в мареві надій.
Твій погляд - океан легкого смутку
Нагрітий сонцем, витканий з дощів
Чарує ніжним сяйвом незабудки,
І топить в новій хвилі почуттів.
Він подих вічно сильної природи
Її невпинний і невтомний ріст.
В нім цвіт калини, що злітає в води
Там блиск озер і кучері беріз.
Твій погляд, він чарує і тривожить
Для серця ліки і для нього ж біль -
Та більш за все болить, що я не можу
Тобі зізнатись в слабості своїй.
Та ти дивись. Як завжди я спіймаю
Прозоре сяйво з під струмочків брів,
Воно мов пісня лине й розквітає
В легкім намисті вересневих днів.
Я з ним переборю душі тремтіння
І завжди буду вірити у те,
Що в цих очах казкових і осінніх
Весна кохання знову розцвіте...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621361
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2015