| Сторінки (1/33): | « | 1 | » |
Вітер холодний хитає дерева.
Гай надвечір стогне шумить.
Останні акорди осені - цю мить -
якось пережити треба.
І саду, і птахам, що до неба
летять, з надією погріти крила.
І моя душа до мене часто говорила
заплач, хоч струною одного нерва.
Відчуй! Присмак гіркоти і сліз,
Почуй! Як тихо зітхає вмираючи ліс.
Невже ти так, як він не чекаєш весни?
Бо вже скоро в душу постука мороз,
Вдихне тривогу... І тільки теплі сни -
Огорнуть. Дурманом солодким, мов наркоз.
29 Листопада 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764064
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Я не маю, як і ти сил
забути червень - гіркий на смак
сухе повітря, темний небосхил
і сонце криваве, мов мак,
твій шепіт, сльози солоні
дихання пряне і тепле
знаки, символи на долонях
і як я стояв біля тебе.
суха шкіра билася струмом
слова пальцями душили горло
кожен з нас тоді думав,
яка печаль чи туга огорне
наші душі. Поріже серця
до кровотечі, до крику
доведе розпач до логічного кінця
залишивши надії маленьку крихту
розкидає по різних містах,
поставить контенети на заваді
скупі фрази в електроних листах
нажаль нічим не зарадять
вони підсумком стануть
всіх наших намагань любити
між нами - невичерпні океани
між нами - непорозумінь запеклі битви.
(11 Жовтня, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2017
Люблю тебе - без слів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2017
Пам'ятаєш,
Як море торкалось твоїх ніг
Чи пригадаєш,
Як на Україні тоді йшов сніг.
Ти слухаєш,
Як шумить морська піна
Чи відчула ти біль
Коли починалась війна.
Тебе пік -
Гарячий на березі пісок,
А ти й не знала,
Що я мертвим лежав між квіток.
Новини
В твоїх наушниках не лунають
Ти душу лікуєш
Тоді, коли інші за тебе вмирають.
Небо,
Як крихкий кришталь
Ти мене забула,
А я тебе ні, на жаль.
Спогад
Хай про мене. Тебе вік не полиша
А я в твоєму імені живу,
Там, де дихає твоя душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Коли поруч ти, і коли тебе немає,
Сум і смертельна печаль мене обнімає,
Я душею чую, як вітер за вікном співає,
Що хтось в холодному краю тебе вбиває.
І ця пісня, ріже моє серце ножем,
І кожен спогад пече душу жалем
І скажи, мій воєне? Як я буду одна?
В час, коли так пишно розцвітає весна.
В час, коли ми мали з тобою стати сім'єю
В світі, цьому злому, частинкою однією.
А вітер весняний, далі перебирає струни
І мариться мені, що я стою біля твоєї труни,
Вже два роки, як не вісточки, ні листа
Лиш останнє слово, що шептали твої ніжні вуста:
В моїй душі, як чистий вогник надії
Лиш словом "люблю", я тепер радію.
І не важливо, що ти не встиг сказати,
А важливо те, що ти помер за батьківщину солдате.
А я, якось переживу цей біль
Розщиню в собі, як в воді сіль,
Заховаю на саме дно душі
Буду згадувати, тихо в тиші
Тебе єдиного, якого десь напевно звірі розривають,
І слухати пісню, що голосом твоєї душі мені вітер співає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706997
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2016
Я люблю тебе, моя зоре!
Ти єдина в мене, мов небо
В твоїх очах ніжне море, –
І так хочеться поринути в тебе.
Ти мені сяєш зоре в душу!
Червоним світлом своїм.
Я тобі зараз розповім,
Про те, що мене ночами душить.
«сумом мене вогонь пече;
Вічай – в стінах ріже…
Гноєм кров, по венах тече,
І на ключ замикає крижі.
Мій будинок – для мене тюрма.
Яку ненависть наповняє,
Як часом образ твій запалає,
То притулюю лоб до вікна.
Та в ночах все сяєш ти!
Моя зоре – далеко від мене
Ти ж будеш мрією завжди,
Яка палатиме полом’ям щодено!
26-06 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2016
Пам'ятаю дуже добре той вечір, коли я сказав тобі, що їду у відрядження до Барсилони на кілька років, що там мені не буде можна телефонувати в Україну, не можна буде там писати листів додому.
Ти почувши це розплакалась, і ріка твоїх сліз добряче намочила мою сорочку на грудях. Я намагався тебе заспокоїти, мовляв я буду через знайомих передавати тобі вітання та посилки. Але ти не хотіла нічого чути. Тоді я замовив у ресторані вечерю з доставкою прямо в квартиру. Ми повечеряли при свічках, і потім я займався в останнє з тобою сексом. Повір так, як тоді мені ніколи і ні з ким не було добре.
Коли ти заснула я тихо взяв валізу з речами і вийшов з квартири, мене біля парадного вже чекало таксі зазделегіть замовлене. Я мусів збрихати тобі я насправді поїхав до Ню-йорка, де мене чекало нове захоплююче житття наповнене новими видами наркотиків і різноманітними видами алкоголю, наповненого гіркого сумного щему, після перших ковтків. Я не зміг сказати того, що було причиною мого різкого зникненя. Розумієш у мене почались проблеми з наркотиками і алкоголем, і плюс ще виникли напади агресії, через вічні розборки з баригами. І я не хотів, завдати тобі болю, для мене боляче було знати те, що я зможу тебе скривдити, бо коли ти когось сильно любиш і знаєш що ти є хворим і агресивним, ти стараєшся врятувати своїх рідних від самого себе.
Ти мене пробач, і забудь, як страшний сон. Це все, що я можу тобі сказати. Ти не намагайся мене шукати у Ню-йорку, мене там нема, я можу лише сказати одне, що я знаходжусь в Франції в брудному кварталі одного міста на квартирі, де живуть одні наркомани алкоголіки, простетутки, лезбіянки і багато різних уйобків та лузерів, що живуть в європейських містах нашої планети.
Ти напевно хочеш знати чим я займаюсь. Знай я зараз курю косячок і занюхую його коксом. Ти можеш мене ненавидіти, призирати називати наріком кончаним, але ти маєш мені дякувати за те, що ти досі жива, що я врятував тебе від свого божевілля, яке тебе би погубило і залишило на серці глибокі рани.
Я тебе дуже люблю, і ти пам'ятай що в цьому світі покритому мороком є хтось, хто тебе любить..
Прощавай, моя дорога Ліза, я буду тебе пам'ятати вічно.
Твій Санько.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686158
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2016
***
Твій дім заховали
Гаї дубові,
Пам'ятаю, як ти співала
Пісню любові.
Розідала сумом серце
Та мелодія з давен,
Немов кривавім герці
Зійшлись
Я і Гоген.
І навколо мене, лиш Печенігі,
Що зброю верх підняли,
А я лежу посеред снігу
І слухаю, спів їхньої хвали.
О, якби ти змогла
Знову заспівати!
Розвіялась, тоді імла,
Що посміла сонце заховати,
Від напівсліпих людей,
Які бачать правду, а не розуміють
І боротись за волю і мир не вміють
Бо їх лякає війни страх
Уставленого ладу крах.
Ось, ти стоїш
Порублена на частини,
І каліства, твого ніж
Валяється під нашим тином,
А ніхто не викіне його
В далеке поле
Чи мало ми перетерпіли всього,
А би жити з болем?
Десь під Москвою
Чую, співаєш ти
Бавляться твоєю головою
Дурня ненаситного кати,
Їм мало, забрати тереторію,
Вони хочуть тебе вбити
За твою, Україно величну історію
Ти змогла немало орд розбити
Прогнати геть за ворота
Ворогів, аж поза межі свої
Твій прапор, блакить і позолота
Стане, надійним захистом кожній сім'ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2016
Сонце сходить і заходить, діти сміються і плачуть, жінки відчувають оргазм і впадають в депресію, чоловіки курять і п’ють каву – триває життя всій його повноті. Я ж сиджу і томлюсь в очікувані кайфу від травички.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670671
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2016
Мене звуть Святослав , живу один, в однокімнатній квартирі на околиці Львова. Писав у повідомленні своїй пасії в контакті Святослав. Останніх два тижні він тільки те і робив, що сидів в контактах... Лайкав фотографії своїх пасій, залишав коменти, писав їм багато повідомлень, вибираючи хто з них є краща. У святослава був навіть рейтинг, яка з них показує йому свої груди без бьюзгалтера, та і залишалась в друзях. Більшість показувала, він вмів переконувати: гарно вмів говорити, робив влучні компліменти, обговорював останні колекції італійських та француських дезайнерів – обережно і не нав’язливо втирався в довіру. Вони ж без особливого спротиву показували йому груди, розповідали найпотаємніші еротичні бажання, пропонуючи їх втілити в життя. Для них, як і для Святослава було це все лишень грою і звичайним фліртом, онлайн.
Чекаючи нового повідомлення, Святослав спершись на руку заснув, зачипивши горня з кавою, кава розливаючись попала на клавіатуру ноудбука і він повільно погас. Темрява заполонила кімнату. За вікном була ніч і горкотіла гроза, блискавка спалахувала, мов новорічні герлянди, грім зривався гучними вибухами від яких дзвиніли шибки в Святославовій квартирі… Холодні дощові краплини стікали по брудному склу. Тишина та морок пробирались в його сон, і йому ставало холодно та страшно. Снилос, безмежне поле вкрите снігом, і він сам посеред нього, ступає обережно не сміло повільно, холод поволі сковує його рухи, страх міцно стискає душу в своїх холодних обіймах і вона тріпочиться, мов птах, заставляючи Святослава зупинитись. Він стоїть, мов стовп і не може поворохнутись, його ноги стають камяними і важкими, як колоди, він їх вже не відчуває, вони заважають йому рухатись, він хоче позбутись їх, аби стати вільним. Сильний зимовий вітер дунув ййому в обличчя, і він захитався і впав. Падаючи він боляче вдарився носом об кригу, гострий біль пронизав його всю істоту і він закричав і заплакав від образи та злості.
Щупаючи руками своє обличчя, він дійсно зрозумів, що в нього розбитий ніс і затикли ноги, і тому він не може ними поворохнутись. Обхопивши двома пальцями ніс, повільно почав його вправляти як показували на відео, різким рухом повернув хрящ в ліво , і той з хрустом став на своє місце. Підіймаючись з стільця, помітив, що заставка на моніторі ноудбука погасла, він торкнувся пальцем тайчпада, аби прободити комп’ютер зі сну, та він не зреагував, Святослав натис клавішу ентер, ноудбук всерівно не вмикався. Натискаючи всі клавіші зауважив, що вони вогкі.
– Невже, я догрався зі своєю дурною звичкою їсти за ноудбуком? – Запитав сам себе Святослав.
Знявши ноудбук зі столу він поставив його на стілець, а сам тим часом присів і почав рискати по шухлядах, шукаючи сушку для волосся та серветки. Знайшовши… Протер клавіші просушив сушкою, і, о чудо ноудбук вімкнувся, аби повідомити, що жорский диск пошкоджено. Святославові аж стало зле, коли він це прочитав, у шлунку запекло, в голові зашуміло, в душі защеміло, світ перевернувся. Поломка ноудбука була для нього рівнозначна смерті, так саме смерті – це саме гірше, що могло статись в житті програміста і фетешиста Святослава. В нього від досади навіть викотилась з ока сльоза і покотилась вниз по щоці.
– Нічого, нічого, я тебе зремонтую, візьму кридит в банку і зремонтую, чого б мені цього не коштувало. Ти мій єдиний друг, моя єдина розрадо, в тобі сидять ті дівчата які показують мені груди. Ні! Ні! Я не можу тебе втратити ніколи не через що. – Гаряче шепотів Святослав дивлячись з ніжністю на ноудбук.
Постоявши так кілька хвилин, Святослав підійшов до шафи відкрив двері і поклав ноудбук на полицю.
Вімкнув світло, сів на канапу і почав розглядувати свою не величку кімнату. Стілець… За яким він любив сидіти і працювати за пораненим ноудбуком, на стіни, що були обклеєні плакатами сексуальних кіноактрис та порнозірок, на підлогу яку він вже місяць не мив, через що вона стала бурою, на стелю заснованою паутиною; тільки він не міг дивитись на шафу, бо в ній був його друг поранений його ж руками, його не розумом, й тому не дивився туди, аби серце не боліло.
Святослав зайшов на кухню відкрив холодильник, взяв з другої полички півпляжки коньяку і видудлив з горла за кілька ковтків. Не відходячи від каси він ліг на підлогу і заснув, ховаючись від реальності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670151
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2016
В двері не сміливо постукали... Іра відкрила, і побачила старого сивого чоловіка в обірваному одязі, по щоках якого котились дві сльози. Похитнувшись... Він сперся на одвірок, і сказав:
- Это я, твой отэц, дочичка.
- Татусю! Це справді ти? - Кидаючись до нього, з розпростертими руками, запитала радісно Іра.
- Так точно я - Ырусь. ́- Відповів по військковому Ірі тато.
Вони пили на кухні чай, Іра дивилась на батькове обличчя, заросле густою щитиною і її серце болісно стискалося. Він тремтячою рукою підносив до губ чашку з чаєм, повільно надпивав довго тримав у роті, і через декілька сикунд ковтав. Іра подумала, що він, дуже давно не їв нормальної їжі, - якщо так реагує назвичайний зелений чай.
- Тату ти може зголоднів?
- Я не голодэн. Спасыбо, за чай. - Сказавши це, він поставив чашку на стіл, і опустивши голову, впав на підлогу з стільця.
Іра, мов вихор зірвалась з місця, і підбігла до тата. Вона цілувала йому обличчя і руки, якими він в дитинстві обнімав і носив її.
- Тільки не вмирай, почикай, трошки я зараз викличу швидку. - перебиваючись на плач шепотіла Іра.
- Не нужно, я нэ хочу... Понымаэш Ырусь, я для того ы прийшэл, чтоби умиреть ы увыдыть тэбя. Бэрегы сыбя, будь осторожна, в стране война, поверь мне я бил там, я выдыл иё. Все думают что война там, на Домбасе, она вызде, в кажном ыз нас. Просты мыня Ырусь за всё, за то что не бил рядом все еты годи с тобою, за то что нэ подерживал тыбя, за всё прости доч - я люблю тыбя.
Коли він помирав, на його вустах засіяла радісна усмішка. Душа покинула тіло, і довго ще кружляла над заплаканою дівчиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665748
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2016
***
Перший пролісок тобі,
Я принесу весною,
І ти будеш зі мною
В радості, в журбі.
Запах квітів, це твій запах
Ти пахнеш ніжністю їхніх пелюсток -
У срібного метелика, на лапах
Солодкий нектар, поцілунок квіток.
А в тебе на губах - смак
Яблуневого цвіту...
Мені хотілося б так
Віддати тобі півсвіту.
За погляд, як пролісок весною,
Що цвіте, тільки раз
Лиш би ти була поруч зі мною
Мов запах квітів,
Як сяйво їхніх прикрас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2016
Ваш біль, ваші сльози - це плата за щастя. Шлях до сонця, до кращого життя, завжди пролягає через темряву, і болото. Ви відкриваєте книги і читаєте про райські острови, про Ельдорадо(країну відчного сонця), дивитесь по зомбо ящику новини, де розповідають про прикрасне і заможне життя в європейських країнах. І вам стає образливо, й ви злитесь через те, що ви не народились там, де воля і достаток, де справедливі закони, де немає проблем. Ви не розумієте одного,щасливим можна бути будь-де, головне, щоб у ваших душах був спокій, гармонія, і на пам'яті не було тягара, який би сковував ваші рухи, і заважав рухатись до щастя. Я вам не буду пояснювати, що таке щастя і як його досягти, ви відчуєте і зрозумієте його самі, коли воно до вас прийде, але попереджаю воно буде не довгим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664949
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2016
Ні любові, ні, смутку, ні жалю,
Що залишити мені?
Окрім пам’яті…
Про любов, смуток і жаль
Ці почуття давно залишились
В минулому.
Залишається жити
Й терпіти
За старою порадою:
Якось воно буде.
Але скажіть на останок
Що залишити мені?
Любов, смуток – чи жаль
Чи все ж пам’ять…
Чи ж вибрати, щось одне?
11 квітня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664420
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2016
Батько
– Їж синку, то праця моя в яку я вложив майже все своє здоровя, а з ним частину своєї душі. – Казав мій батько до мене.
Я ж слухав все те, з великую цікавістю, бо знав, що батько говорить правду. Для мене його слова стали настановою на все житття. І коли через багато років я пригадую той вечір – моя душа болить.
«Синку, хоч би ти знав? яка, то важка і не вдячна праця хліб. ось працюєш, як коняка і виявляється, що крім тебе це нікому не потрібно. а яка ціна синку тій праці скажи? от ми в селі все життя гнемо спини, проливаємо кров і піт. а нам ще кажуть на базарі: «чого така велика ціна за борошно?» а того що це борошно народженне працею душі і тіла!»
Після цих слів батько завжди замовкав і на його обличчі появлявся сум.
Я ще тоді малим уважно і ретельно закарбовував в душі ті слова. Хоч їх сенс був тоді мені не зрозумілими, але відчував, що це золоті слова.
Я малим дуже любив їсти з батьком. Він мені під час вечері завжди щось розповідав: казки, легенди, історії зі свого дитинства. А коли я вже став старшим він почав зі мною говорити на серйозні теми. Одного вечора він прийшов з поля дуже засмучаний і трішки сирдитий. Я це помітив першим. Оскільки він був зігнутим у спині, хоча завжди ходив рівний як стовп. Його плечі були опущані, з обличчя пропала камяна міць губи тремтіли, а в очах було видно печаль. Таким батька я побачив в перше в житті. На скільки я пам'ятаю… батько постійно був не похитним фізично і морально. Його велечезна статура здавалась не похитною. Його обличчя було камяним і не зворушним ні одна емоція не проскочила перед моїми очима іноді лише батько міг усміхнутись до когось, але це бувало в тих випатках, коли йому якась людина була до душі. А які в нього очі були ніби ласкаві, але про те погляд був холодний, а особливо, коли скимось сварився. Батько рідко доводив сварку до бійки він більшості словами доказував свою правоту, та, коли вже доводилось битися, то нікому не було пощади. Він одним ударом в голову зводив на нівець гнів суперника, коли ж хотів заспокоїти, то брав і притискав до своїх грудей, і тиснув до тих пір поки суперник не попросить про пощаду. Він не пробачав нікому образ. Одного разу він посварився з кумом, аж до бійки. Тоді як раз був паскальний вечір. І біля корчми зібралось багато народу зокрима чоловіків. І вийшло так, що батьковий кум пообіцяв пригостити всіх хто допоможе йому розібратися з моїм батьком. А хто ж не хоче надурняк випити? І вісім чоловіків побили мого батька за кварту жидівської горілки. Та батько у боргу не перед ким не залишився. Він виловив кожного і лишив без змоги жувати їжу. А кумові він розмалював мармизу так, що той місяць не міг розмовляти. Після тих подій він ходив сам не свій. Діло втім, що батько любив людей і рідко з ними вороговав, але та ситуація похитнула його і він довго не хотів з нею змиритись. І так само було зараз батько похитнувся. І на це було боляче дивитись.
Він покликав мене до столу на якому вже стояла вечеря, яка складалась з смаженого сала і вареної картоплі з окропом. Ми почали їсти з апититом і мовчанням яке було правелом під час споживання їжі. Поївши батько почав до мене говорити:
«Володю синку я хочу, щоб ти запам'ятав все, що я зараз скажу тобі…» я зібрав всі емоції в кулак і почав уважно слухати.
«запам'ятай перше правело життя» – «Яке полягає в тому, щоб не робити нікому капостей. «Ніколи не вчиняй з людьми, як не хочеш, щоб вчинили з тобою». Бо любов до людей це головне чим ти відрізняєшся від тварини.» «Бо твоя любов може вбити будь-якого твого ворога без війни.»
«друге» – «Не виявляй на людях своїх слабостей, – будь камнем сину, але з душею.»
«третє» – шануй в цьому житті: найбільше працю матір землю бога» «Бо бог це плече на яке можна покласти свою надію.» «Матір – це жінка що дала тобі життя; і любити її треба завжди любити якою вона не була.» «Праця – це рух і пошана і святе діло.» «Земля – це матір, що тебе годує і поїть і тримає на ногах, і найбільше, що ти можеш, ти зробити то не шкодити її дітям, тобто рослинам і тваринам, «Бо ми з землі пішли і в землю підемо» «А як підемо? це залежить від нас.»
«і четверте» – чому я не сказав тобі про жінок?» б»Бо це твій вибір.»
Батько ще багато говорив слів, які падали в душу золотими краплинами, що зміцнювали її і наповнювали любов'ю і мудрістю.
«Як дерево, яке живиться від землі.» так і моя душа живиться мудрістю батькових слів.
29-вересня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663380
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2016
О, жорстока панно!
Я люблю ще Вас
Люблю Божевільно і п'яно
Люблю, як вперший раз.
Ви світлом моїм стали,
Подихом душі моєї
Ви запалили спалах
Зірки в небі своєї.
Ваш голос, тепер в снах
Він як музика зі мною,
Ваші очі, як голки на соснах
Стали мені барвою основною.
Ви стаєте, для мене дорогою:
Людиною, жінкою, сестрою
Без вас страждаю нудьгою
І вмираю, як солдат, без зброї.
27 квітня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2016
Не завидуйте нікому,
Це погане почуття
Радійте щастю чужому
Буде кращим життя.
Паліть! Виривайте!
Це із душі
Ніколи не давайте,
Щоб там росли спориші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660306
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
я хочу, щоб ти не старіла ніколи,
щоб твоє волосся було золоте
як часом подумаю про те,
то щось у душі невідоме заколе.
не вірю що сонце в очах погасне
і охрипне голос молодий
чому ж закон життя злий
до тебе моя мадоно прикрасна?
якщо завтра не буде тебе,
то сонця і вітру не буде
поки чую подих в твоїх грудях
серце радіє і живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
Мовчання телефону, як вирок
На самоту...
Біль проник до душі, і нирок
Залишивши, лиш постоту.
Хвилини повільно повзуть,
Як черепаха
Вони мене на ній везуть,
Аби я з'їхав з даху.
За стінами моїми
Не чути голосу людського
Ходімо!
Шепчеш вустами своїми
"У смуток гріха тяжкого".
Промовляєш, до мене так
Самота проклята
Завдаєш.
Все нових і нових атак
Ти така затята.
Знаєш і любиш влучати
В серце моє студене
Примушуєш телефон, довго мовчати,
І всесвіт, забувати про мене.
Я люблю, коли залишаєш мене,
На одинці, хоч трішки щасливим
Здається, ще година не мине,
Ти знов л'єш на мене зливи.
Минає доба, за добою,
А ти обіймаєш сильніше
Як мені розійтися з тобою
Як зробити це тихіше?
Аби не залишилось ран,
Спогадів сумних
Я не хочу іти на таран
І приймати рішень дурних.
Мовчання телефону, як штамп.
Факт, на самоту
Морок краде світло із ламп
Заганяє мене в темноту.
10 квітня2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2016
Боже, хай випаде дощ
Помиє землю
І вимиє з неї найкращих найдобріших людей
Хай помиє поганих і злих
Прошу тебе боже
Хай випаде дощ
З твоїх небес
На нашу грішну землю
І прошу тебе ще
Аби той дощ
Пах небом
Свіжестю хмар
Прохолодою блакиті
Прошу
Хай випаде такий дощ
Після якого
Ми змогли б
Стати чистими добрими
Словами і душею
Хай дощ помиє
Нашу пам’ять
Хай вимиє з неї
Всю погань
Яка заважає нам
Любити один одного
Яка містить в собі
Спогади про минулі
Болі та рани
Після цього дощу
Брат полюбить сестру
А сестра брата
Тварини
Перестануть жерти тварин
Ми забудим смак та запах крові
І згадаєм смак
Яблук томатів
Молока меду
Джерельної води
Трав’яного чаю
Тільки після такого дощу
З твоїх боже небес
Запанує в світі любов
І помре
Ненависть
7 квітня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657953
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2016
Хлопці риготали граючи в карти. І раптом до них підійшов священик з довгою бородою, як у всіх священиків. На його обличчі був помітний гнів, і той гнів був напрямлений на хлопців. Він стояв довго мовчки, і дивився на них, ніби аналізуючи їхню гру. Хлопці помітили, що на його ризі весів срібний хрестик. Постоявши так кілька хвилин біля хлопців нарешті він промовив:
– Хлопці не губіть себе цією грою. – Сказав гостро і чітко, немов хотів спалити хлопців. – Але через те, що музика була гучною мало хто почув ці слова. – А почув їх тільки Руслан, який крикнув до нього:
– чуєш батьку? – Іди краще молися в церкву, – бо я боюсь батьку через те, що ти тут проповідуєш нічого не досягнеш, своїми проповідями. – Сказавши це він щиро підморгнув священику.
– Дякую тобі синку за те, що ти назвав мене батьком. – Але я хочу все ж, щоб ти мене почув разом з своїми друзями.
– батьку ще раз тобі кажу іди по добру по здоровому, і не псуй собі нерви. – Сказав добрим голосом Руслан.
– гаразд. – Я піду, але перед тим я хочу вам нагадати про людину, яка вас породила, а топто ваша матір. – Чому я кажу вашу матір, а не твоя матір, бо знаю, що не тільки твоя матір хвилюється через те, що ти граєш в карти на гроші. – Ви подумайте над тим, що вони будуть відчувати, коли дізнаються про це. – Яке розчарування заповнить їхню душу.
Сказавши це він підійшов до Руслана обняв його і пішов своєю дорогою, як і казав йому Руслан.
– чуєш Русланич! – Що той служитель церкви казав тобі? – Жартіливо запитав Сашко.
– нічого особливого. – Відповів Руслан.
– ей ти Русланич! – В тебе випадково немає раку борзості.
– Заткнись. – Сказав йому Руслан сердито.
– Не наривайся Русланич. – Погрозив кулаком Руслану Сашко.
Діло б дійшло до бійки, аби не втрутився Сафрон, який крикнув до Сашка:
– Відстань від нього, або отримаєш в рило. – Сказав Сафрон.
- Після цих слів Сашко присів і замовк. Оскільки не хотів розбиратись з Сафроном, бо знав, що буде покалічаний.
- А Руслан попрощавшись з всіма вийшов з кафе купив на розі квіти і пішов додому, – і подарував їх мамі.
-
14 жовтня 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656816
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
***
Твої тонкі пальці
Тримають філіжанку...
Ніжний їхній кальцій,
Я цілую щоранку.
Трішки радості і болю
Приносить їхня шкіра
Хоче вирватись на волю
Гнів лютого звіра.
Я зміг полюбити,
На руках твоїх кров
Ти не зможеш вбити,
Віру в любов.
На краю леза, на кінці
Стою сміюся я
Ти стискаєш у своїй руці,
Душу мою,
Моє життя.
Така гірка ця кава,
Що в кривавій філіжанці
Вбивчо-ласкава
Ніжна шкіра твоїх пальців.
31 березня 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
І прийде час,
коли ти сам себе закопаєш в землю
І на гробі твоїм будуть танцювати міліони матерів,
Що через тебе втратили своїх синів.
І тоді ти відчуєш палюче відчуття ненависті до себе,
Заниє твоя гнила душа
Собако ти клятий.
Та ти помреш не один
Забереш з собою багато тих
хто мучив і вбивав не виних людей,
Що їхніми тілами всипаний Домбас.
Так це ти і вони:
Петько, Вітю, Коля
Зробили війну заради грошей,
Хоча відхрещуються від цього.
Володьку вони будуть з тобою лежати
Проклинаючи тебе у пеклі
Звинувачуючи всьому тебе
Показуючи своє боягуство перед богом,
І волаючи:
"Він нас заставляв брати гроші, брихати по тв,
Поїти землю кров'ю заставляв
Тому накажи господи його
Ми ляльками були в його руках,"
Я знаю прийде час,
І кожен отримає по заслузі,
І я і вони
І ті хто зовсім не причому
Отримає такош.
Просто мені болить те,
Що гинуть люди,
Захищаючи наш дім.
14 Березня 2016.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2016
1
Сьогодні я втратив тебе,
І це немовірно болить
Печаль душу мою скрибе
І вогнем вона горить.
Я не пригорну тебе до рани,
Я ніколи тебе не пригорну
Ти не моя, ти не моя кохана
Ти відголос далекого сну.
І вже здається не люблю -
Твого голосу, твоїх очей
Я Господа тепер молю,
Забути ніжність тих ночей.
2
Стерти пам'ять хочу я
Заглушити крик душі,
Хай згасне любов твоя
В очах, що мов ножі.
Колють вони мене
Сверлять мозок мій
Сліпить світло ясне,
Що палає з-під вій.
Я знаю правду розтаваннь
Я знаю безвихідь її,
Що буде багато стражданнь,
Що буду чути фрази твої.
В снах і наяву
Звучати буде голос твій-
Боже! Як я перепливу?
Це море без надій.
3
Самітником в пустелі жити краще,
Ніж з тобою. Під дахом одним
Що секунди стає мені важще
Ховати душу в цигарковий дим.
Я забуваю, забуваю
що таке реальність, і реально
Пам'ять літрами заливаю,
Це тупо і банально.
Але по іншому ніяк
Не втикти від правди
Моя любов, мов маяк
Тліє на березі завжди.
4
Година минає за вік
Прошиваючи душу і серце
Вони ридають, як двоє калік
Яким рани посипали перцем.
Якби можна було зупинитись
Я б зупинився давно
Безліч раз помилитись,
можна лиш в кіно.
Досить грати ролі!
Пора очі відкрити
Любити без волі
це значить не жити.
5
Душа відспівала пісень
І вогник запалила
Мене чекає новий день
Без тебе вже мила.
Я вечором лягаю спати
З думкою, що втратив тебе
Вона мене буде цілу ніч хвилювати
А наранок з пам'яті моєї піде.
1 березня 2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2016
Я дякую нервам і здоров'ю,
За те, що ти змогла пережити грудень
Зігрівати мене своєю ніжністю любов'ю
Наповняючи подихом весни мої замерзлі груди.
Не дивлячись на свою хворобу не виліковну
Ти мало думала про себе
Ти чомусь мовчала про мрію свою любовну
Мати на стелі своєї кімнати небо.
Я пам'ятаю, як ти любила зорі,
А особливо, коли завершався грудень
Ти дивилась на їх блиск в холодному небесному морі
І плакала, бо серце тривожно билось у грудях.
Ти на життя мені дала велику наснагу,
Щоб я зміг жити без тебе на цій землі
Ти не мала страху, ти лише мала відвагу
На те, щоб пройти битий шлях в імлі.
І ось тепер настав холодний січень
Зі своїми новорічними турботами пустими
Я знаю ти хотіла піти у квітень
Який би проваджав тебе звуками дзвінкими.
Відчуваю, що смерть надала тобі перевагу,
Для того, щоб не переступити межу самогубства
Пам'ятаю під час хворобити любила звертати увагу
У фільмах на людей, що робили це безумство.
Після тебе залишились порвані нерви майже холодна кров
І грудневі теплі холодні дні
Твою чисту правдиву безмежну любов
Я ношу, як скарб в серці на дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Болить мені вогнем болить
І мучить, і пече мене
Ваша Україна нещасна.
Я кажу вона вже моя
Не заперечую я тепер це.
Мені набридло ходити і посміхатися
Людям в вічі брихливо
Набридло бути егоїстом,
До болю набридло бути ним.
Ще вчора я був пофігістом,
І жорстоким, і холодним
Циніком бездушним,
Який клав на все
Велику купу байдужості своєї.
А сьогодні вранці мені раптом заболіло,
Як митцеві заболіло гіркотою в серці:
Мій народ, моя Україна, світ люди
Впялися ножем вічної муки в душу мені.
Тепер я визнаю, і не мовчу,
Про те, що болить мені людоньки болить
Не маю я змоги цього терпіти,
Не маю я сили знисти цю рану.
Що сушить і палить мене
Заганяючи у вічай.
Не можу, не хочу я ходити
Крити в собі цей вогонь розпуки,
Який ятриться пеклом в мені
Виносячи мозок з голови
Роблячи мене майже боживільним.
Від цього не втечеш ніколи
Ніяким маршутом роздоріж
Нема раю на землі не буде
Нема місця, щоб заглушити сумліня
Його голос ядучий правдивий.
Мене розриває це горе
На вічність секунд
Мені, як митцеві не можливо терпіти
Біль світового маштабу,
Хоча знаючи, що як митцеві
Мені це реально болить,
А як на рахунок людини,
Чи людська душа?
Витирпить такий біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
***
Був ранок, був вечір
Вона була зімною
Я обнімав її за плечі:
Її голос лунав луною.
Був день, була ніч...
Її не було зімною,
Тоді я залишався віч-на-віч
З сумом, і з тишиною.
Ті короткі, солодкі миті,
Коли вона мене цілувала
Вже давно дощами обмиті,
Їх просто пам'ять постерала.
Так болісно завершилось все
Печальним шумом вогзалу
тебе тепер потяг несе,
А я страждаю помалу.
Чорне волосся твоє
Цілує хтось інший напевно,
А серце, а серце моє?
Сумує і плаче даремно.
Із тих пір пішло
Життя гуляти зі мною,
І скільки сліз було,
За тобою, ніжною одною.
Я міг би телефонувати тобі
Запитувати, як у тебе?
Я гину! Я гину! в журбі,
Мені голос твій чути треба.
З часом минули дні,
Ти в пам'яті моїй втопилась
Як скло на вікні
ти в ній на частини розбилась.
Є ранок, є вечір
Інша є зі мною
Я обнімаю її за плечі
Вона є тепер основною.
Буде день, буде ніч
Вона буде поруч зі мною
Зігріватиме світлом своїх віч,
Що сяють пристрастю весною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647133
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2016
***
Так хочеться від себе -
Іноді втикти,
Щоб над головою небо,
А за спиною мости,
Щоб ніхто не бачив,
І ніхто не пам’ятав
Хай всі мене пробачать,
Кому зло я завдавав.
Я втікаю з України
І не озираюсь назад
Тут лише одні руїни
Запах крові і втрат,
Мене тут ніщо не тримає
Тільки пам’ять про смерті людей
Болем серце мені розриває
І воно рветься птахом з грудей.
Ще трошки, і я покину
Твої кордони…
Думками назад я лину
Душа хоче додому.
Та все я забуду,
Хай самі воюють,
Хай гинуть марно люди,
Як вони не чують.
За спиною, лиш туман
На горезонті Україна залишилась
Я не повірю в твій обман,
Що там щось змінилось,
Я знаю там далі тече кров
Під сонцем трупи гниють
Там люди, як звірі знов, і знов
Один одного жеруть.
Ось і все: закінчився шлях,
Я сів перепочити
Кров’ю зкроплений твій стяг
Дощі не зуміють омити,
Народе мій! Змагайся, що сили
Бийсь до крові шалено –
Сніги!
Замітайте могили
Трави!
Малюйте в колір їх зелений.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
Чому зараз все так?
Що любов купують за п'ятак.
Замінили її на гроші,
І стали раптом хороші.
Чому ніхто правди не хоче?
Закривають від неї вуха і очі.
Закрили себе від світу мурами
Тепер ходять байдужими і похмурими.
Одягли лицимірство на обличчя,
Щоб ніхто їх не вивчив.
навчились людям брихати красиво
Думають, що всі повірять в диво.
І думаєш,як так жити можна,
Коли навіть бреше людина побожна.
Зачипили душу, зачипили святе
Кинули на дорогу її тіло золоте.
Посварили вічних братів
Зробивши з них катів.
Нацькували людей на людей
Заради жахливих своїх ідей.
А ті ідеї - це гроші в кармани
Продажні суки, фальшиві гетьмани.
Ви що не бачите? Люди вмирають
Матері для дітей могили копають.
Ви є свині, ненажери злі
Сидите верховній раді, в кремлі.
Вам срака ваша не пече,
Коли кров рікою тече?
Мої закидони, мої звиноваченя до вас
Через те, що в країні такий час.
Ви довили її до війни
Ви сидите. Вмирають за неї сини.
Оп'яніли ви від валют
І втрапили до його пут.
Тепер в Білорусії з ним брешете
Про мир людям чешите.
Я не знаю, чому так,
Що за багача багатіш простак.
Чи через гроші, яких в нього мало
Чи життя йому щось інше дало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2016
***
Коли перестанете мучити мене Ви?
Являючись в снах моїх щоночі
Заглядаючи в душу мою через очі
Залишаючи в ній слід своєї синіви.
Ви ж знаєте, що люблю я вас
Так сильно, так ніжно люблю!
Відтоді, як ви пішли світ для мене згас
І за вами, що секунди сльози ллю.
Я ще душею голос Ваш пам’ятаю
Думками Ваш ніжний стан я обнімаю
Бо знаю, що на світі десь є Ви!
І цим спомином тихо я живу
Не викидаючи вас з голови –
Носячи в душі очей ваших синіву.
19 грудня 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2015
1
Вийде мати з хати,
На куточку
І стане на поріг
Вона вже давно
Виглядає
Сина дочку
З далеких доріг!
Дивиться на сонце
І тихо питає
Сама себе:
«де мої діти блукають?»
Як їх доля?
По шляху виде.
Думи сльози викликали
З очей…
Вонаж не витирає
Ніч чекає
Чекає день
А діток немає.
Хочаб внучат
Хоче побачить,
Перед тим як
Ляже в гріб
Вона біля них
Не заплаче!
Дасть їм
Молоко і хліб.
Боже,за що?
Мені доводиться так
В самоті помирати
Чи ж діти?
Забули шлях
До матері
В хату.
о боже милий!
Напевно і не згадають
Вони свою мати
Чужі люди закопають
Нікому буде
Могилу доглядати.
Так і сталось
Як вона казала
Не приїхав ніхто!
Чужі люди ховали
Землею засипали
І сліз не було
В очах
Ні в одного.
2
А за нею ж
Мала б ридати
Ціла україна
Їй гімн співати
Сонцем називати –
Падати на коліна.
Але не було цього
Бо буде Україна
Так, як мати
Стояти на колінах
Не буде кому
Руки подати.
А потім і помре
Забута світом
Людьми
Своїм народом
Благаю діти
Встаньмо ми
Нададімо їй
Допомогу!
Поки ще не пізно,
Поки ще є
В серцях
В людей.
Кожен може,
Вложити своє
В її шлях
В її
Розквіту
День!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2015
Медом сонця золотого
Напоїла душу…
Позичила ти у нього
Тепло.
Що рани сушить.
Я його!
Збережу для тебе
Єдина. Мила моя…
Якщо колись? Буде треба
Зможу все!
Зробити для того я,
Щоб це
Горе. В твоїй душі…
Минуло назавжди без сліду
За ради тебе. Я стану на ножі
Загину.
Хай з глузду. Я з їду…
Не покину.
Тебе. Я в світі ніколи
Піду за тобою в вогонь
Як Данте пройду
Всі пекельні кола
До ніг припаду…
Відчую дотик. твоїх долонь.
О, музо! Ангеле мій.
Дякую тобі за те,
Що ти подих свій
Чарівний.
І сімя своє золоте
І святий
Погляд. Звернула ти до мене…
І ним посіяла в душу
Весни захват шалений
Яким
Я в собі зло розрушу
Ним
Зможу. Жити любити
Землю людей. І тебе!
На добро лише творити
Пісню,
Що вічно живе.
Залізно
В серці кожної людини
Родить любов ніжність там
Для тебе моя перлина
Створю
В моїй душі храм.
Обіллю
Медом сонця золотого
Тебе еладо. ангеле мій.
Я так, як ти. візьму у нього
Фарби
Я створю з тебе сувій.
Правду
Напишу. Про тебе, про світ
Світлом напишу в серцях
Яке розтопить байдужості лід
Жаром.
Хай поселиться в думках
Чаром
Поезії моєї, моїх сліз
Чесне кредо добра і віри
Весняним ароматом. Зацвіте ліс
Любові
Для кожної людини і звіра.
Без крові.
Музо тобі ж – одне
Промовлю ніжно я:
«дякую, що обрала мене
Поетом
Ти змінила моє життя
Запалила фіоллетом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2015
Я люблю тебе. І все…
І більше нічого не потрібно,
Хай життя горе щастя несе,
Ти завжди поруч, моя рідна.
Сміхом в серці тугу розвію
І поцілую ніжно тебе…
Ти давня, моя мрія,
Ти сну мариво голубе.
На тисячах планет,
Я шукав любов свою,
Та з твоїх лиш вуст мед
Я зараз спрагло п’ю.
Від променя твоїх очей,
Я душу собі спалю,
Та не наступить ніколи день,
Коли я тебе розлюблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622370
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2015