| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Я давно не писала. Не було ні часу ,ні бажання , ні натхнення. Щиро співчуваю тим ,хто все таки прочитає це , але я вирішила виговоритися. Напевне , цей сайт не місце для такого? Але байдуже.
Чому ми гробимо свє життя на речі,якими не хочемо займатися? Чому здобуваємо знання , які взагалі ніколи не пригодяться нам? Чому завжди хтось керує мною і так багато несправедливості?
Більше за все на світі я люблю читати книги. В них світ , який ніколи не зможе стати реальним. Але мені так добре жити в цій ілюзії хоча б пару годин. Та ж не тут то було! Заліки , курсові ,екзамени - і все це з спеціальності , яка ніколи не буде приносити мені задоволення. Я два місяці не тримала в руках книгу , яка б справді була мені цікавою. Чому я маю вчити бухгалтерський обілік і криві байдужості , як єдине , що я справді хочу - це читати романи , їздити по країнах і спілкуватися з цікавими людьми? Попахує абсурдом те , що для того , щоб жити - потрібно платити. Платити всюди і за все : квартира- гроші , їжа - гроші, транспорт - гроші , ліки - гроші. ГРОШІ,ГРОШІ,ГРОШІ. Все життя працювати на ненависній роботі , щоб отримати гроші і заплатити їх за ненависне житло у ненависному місті. Або ще краще - все життя працювати,як кінь , щоб купити житло.
Перепрошую , а власне жити то коли?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705435
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2016
Сильні люди не плачуть
Сильні люди не літають із вікон
Вони із легкістю все пробачуть
І не сядуть в несправний вагон
Сильні люди починають все знову
Скільки б не було зрад та невдач
В них перемоги будуть вкінці і по колу
Не почуєте сильних ви плач
Вони тримають волю в руках
І доля до сильних завжди прихильна
А я ледь стою на тремтячих ногах
Напевно,я таки зовсім не сильна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2016
І точно не нам шукати істину
Не нам пити вино із цитаделю мудрості
Наше покоління дало глибоку тріщину
Точно не в нашому стилі легко долати труднощі
Наше покоління залишить лиш ями
Ми покоління руйнацій, покоління війни
І совісті у нас залишилися грами
Миру моє покоління не може знайти
Покоління загублене , втрачене на століття
І в нас вже не хватає на усіх гриму
Набагато швидше вісімнадцяти настає повноліття
Наше покоління точно не знайде дорогу до Риму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689517
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2016
Ти був моїм наркотиком, ти вбив.
Вбив, але не мене, я залишилася ціла.
Ціла , але душу таки трохи ти надщербив.
Надщербив, але частинка вціліла.
Вціліла, та болить просто нестерпно.
Нестерпно ,але якось терплю.
Терплю, хоча й довів до статусу "турбулентно".
Турболентно , але я все одно тебе дожену.
Дожену, та не буду кричати , пробачу.
Пробачу, але всеодно винесу найгіршу дога́ну.
Догану , тримай! Сьогодні рано я не запла́чу.
Запла́чу, але тепер я твоїм наркотиком стану.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2016
Вона з тобою залюбки літає під хмари,
Весь успіх ти ділиш на двох
У вас щастя літрами , в нас були лиш грами
У вас лиш початок , у нас вже давно епілог
Я так рада , що ти знайшов собі птаху
Вона у небі своя, знає всі шляхи й повороти
Мій ж максимум був десь на рівні даху
Я б не змогла розділити всі твої польоти
Вона чудова : завжди перша , ніколи не задня
Та чи стане вона з тобою летіти на дно?
Я за тобою падала просто в безодню
Мені на небо було якось так всеодно
Я була готова терпіти твої невдачі
Про мій біль тобі було необов*язко знати
Та небо,політ - заважкі для мене задачі
Вона твій рівень. Щасливо літати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669891
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2016
Боже,я не найкраща далеко , знаю
І ,напевне, такими темпами скоро зовсім згину
та послухай мене сьогодні хвилинку, благаю
бо ж прошу не за себе, за невинну дитину
Врятуй її батька від смертельного граду,
Не дай йому впасти на полі в кривавії маки
Дай,Боже, щоб він не попав у блокаду,
Щоб пролетіли мимо всі ворожі атаки
Я прошу , щоб він повернувся додому,
Щоб дитина бачила його усмішку зранку
Не дай загинути воїну таки молодому
Пошли ,Боже,мирні світанки!
Я не заслужила і секунди Твого часу
Та вірю , що молитва до Тебе прорветься
Від щирого серця прошу для солдатика спасу
Вірю , що він додому живим повернеться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666377
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 16.05.2016
Я стала егоїсткою , за це вдячна тобі
Ти навчив мене бути такою сильною
Не страшні тепер ні вітри , ні вогні
Ти завжди вчив мене бути пильною
Я забула тебе дуже швидко , все як ти вчив
Ти давно для мене не тільки плюс
Я ж знаю: ти ніколи мене не любив
якби ж знала , як сильно я-дурепа влюблюсь
Тепер у мене інший, завтра може буде новий
Це ж ти вчив ніколи не зупинятись
Ти завжди був занадто черствий
Для чого тоді дозволив мені закохатись?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016
Можливо , комусь ця історія покажеться повним абсурдом. Можливо , хтось скаже , що я повна нездара . Я навіть не намагалася створити шедевр. Просто хотіла показати, якими нелогічними та необдуманими можуть бути вчинки людей. Інколи буває, що одна помилка ставить жирну крапку і відносинах двох людей. І потім ці люди тиняються по житті, намагаються щось виправити , щось зробити , а все в пусту. Тоді починаються сльози , алкоголь і пошук втіхи у чужих руках. Все могло б бути по іншому ,якби люди вміли пробачати , вміли дарувати ще один шанс. Життя було б набагато простішим , якби ми не були такими егоїстами. Ми завжди хочемо , щоб наші помилки пробачили і зрозуміли , проте ніколи не хочемо пробачити помилки інших. Проте, треба вміти бачити межу пробаченням. Вміти давати потрібну кількість шансів. Бо можна все життя прожити , терплячи зради , а потім пробачення і знову все по кругу. Занадто складна штука це кохання , щоб не наробити у ній помилок. Всі ми помиляємося, та хтось робить висновок і йде далі , а хтось губиться у щасливих спогадах.
На останок хочу побажати вам мудрості , побільше кохання , поменше помилок. Будьте сміливими , завжди ідіть вперед і все у вас буде добре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664043
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2016
Про біль, сльози і розпач
(Він..)
Я довго шукав виправдання своєму вчинку. Не знайшов його ні в збитих кулаках, ні в випитому алкоголі , ні в викурених сигаретах. Я казав , що вірю в кохання , що чекаю його. Коли воно прийшло я своїми ж руками його задушив. Немає мені виправдання , нема мені прощення , я знаю. Не можу пояснити абсолютно нічого , не можу підібрати жодного слова. Я знищив все, що було мені дорого.
Коли схаменувся, то вирішив все виправити , адже немає помилок , які не можна замалювати коректором. Та виявилося, що мій вчинок спалив весь папір і просто немає на чому коректорувати. Немає й на чому писати нову історію. В той вечір я думав, що покінчу із Ритою , а насправді я покінчив із собою. Більше не можу нічого сказати. Я розбитий і поломаний , мене ніхто не врятує.
Ми читали книжку, про кохання. Дівчина попала у рабство , а бідний хлопець зібрав усі свої гроші, заліз у борги, продав усе , що мав , але все таки викупив її. В той день , вона сказала , що він завоював її серце , що вона його навічно. А він не здався, він продовжував завойовувати її серце щодня , хоча воно і так було його. Цей бідний хлопець зробив все для коханої , для її щастя. Я завжди хотів бути таким самим ,як Рік , Риту уявляв у ролі Арін. Казав , що ця історія про нас , що наше кохання таке ж саме. Рита сміялася, думала , що я жартую . А я й справді вірив у це. Тепер дивлюся у дзеркалі днів на себе і розумію , що я не Рік. Я просто нікчема. Дурень. Блазень. Рита і справді схожа з Арін , така ж світла , щира , кохана.
Тепер зі смутком розумію , що ця історія і справді про Маргариту, просто вона ще не знайшла свого Ріка. Обов*язково знайде, він буде кохати її ,віддасть їй усе. В той час коли я усе в неї забрав. Зі сльозами на очах розумію , що ця історія точно не про нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663793
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2016
Про біль, сльози і розпач
(Вона..)
Один розумний чоловік колись сказав , що все добре колись закінчується. Ще один розумний чоловік казав, що вкінці все має бути добре і якщо все погано , то це ще не кінець. Мені завжди подобалися розумні люди, жалко , що їй залишилося дуже мало. Я не належу до лав розумних, швидше до тупих і наївних , а ще й егоїстів. Тепер , коли я знаю всю правду , знаю про те , що він мене ніколи не кохав, що я була лише заміною я не відчуваю нічого. Мені абсолютно начхати на землетруси в Японії , на теракти у Франції і війну вдома. Я стала зацикленою егоїсткою. Кожну ніч дивилася на зорі, плакала , жаліла себе. Нестерпно нервувала себе , просто ненавиділа. Як можна бути такою дурною? Як можна любити людину, яка плюнула і розтоптала тебе? Можна.
Рік тому я казала , що кохання не існує. Вдруге впевнилася у правильності цього. Тепер треба якось жити: зібрати розбите серце до купи , склеїти його подвійним віскі і заставити битися. Головне не потонути у своїх спогадах. Напевне, рвану до моря. Я завжди любила море , любила чайки , любила бахлаву. Там я забудуся, перехворію і приїду знову у це прокляте місто. Я назавжди вб*ю у своєму серці все, що нагадує про мої невдалі спроби кохати. Чи зможу я це зробити? –Не знаю , але попробую. Денис завжди вчив мене бути сильною , не падати духом і не підкорятися життєвим обставинам. Він казав, що будь-який біль ми переженемо разом , станемо сильнішими . Хто б міг подумати , що саме він стане моїм головним болем , моїм нічним жахом?
Зараз вже неважливі мої вірші, його пісні і наші дні. Я не збираюся знову заганяти себе у депресію і плакати. Не дозволю йому зруйнувати своє життя. Знову. В той день ,коли вибігла у халаті і тапочках з дому, я померла. На світанку народилася інша я . Він дзвонив багато раз, приходив до дому моїх батьків, стояв під вікнами , здається , навіть плакав. Він просив лише про одну розмову , каявся. Мені справді було жалко його, навіть думала поговорити. Потім згадала : а чи було жалко йому мене , коли проводив вечори з іншою? Чи жалів він мене , коли я за один вечір померла , згоріла до попелу? Так, я стала егоїсткою , наплювати. Більше ніколи не довірюся нікому , лише я зможу про нести своє серце крізь життя і не випустити з рук, не побити.
Ми з Денисом читали історію , про хлопця і дівчину ,які зустрілися на рабовласницькому ринку. Вони покохали один одного з першого погляду , пройшли і вогонь ,і воду , щоб бути разом. Денис жартував, що це історія про нас, що ми також будемо разом , незважаючи ні на що. Тепер я згадую і усміхаюся, адже ця історія точно не про нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663792
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2016
Мені б поїхати до моря, розповісти йому про все
І викинути спогади у воду, хай тонуть,то пусте
Я сльози хочу морю залишити ,мабуть, самому Посейдону
Він сильний ,витримає ,а я у них пото́ну
На дно камінням кину смуток, втому
Попрошу в Тора блискавки й гучного грому
Візьму на березі камінчик , щоб бу́ло щось на згадку
Залишу морю все, почну життя спочатку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663683
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.05.2016
Я хотіла зустрічати з тобою світанки
Варити запашну каву,цілувати ніжно у щоку
Я хотіла повішати у нашій квартирі фіранки
Бути з тобою у хмарну погоду
Я хотіла гладити тобі білі сорочки
І всі невдачі переживати разо́м
Я хотіла , щоб на тебе були схожі наші синочки,
Щоб у нас вдома завжди пахло теплом
Ти пішов, бо сказав , що не любиш
А я закохалася так , що не вміла інших чути
Мені кричали, що погубиш
А я досі не зуміла забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660921
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016
Про нашу кольорову буденність
(Він..)
Все було добре. Було.
Я любив Маргариту. Любив.
Я справді відчував себе щасливим. Літо , осінь , зима - весь цей час був сповнений сміхом , божевільними вчинками і солодкими поцілунками. Я більше ніколи не шукав прихованого змісту, не очікував підступності і просто щасливо жив.
Ця дівчина внесла в моє життя абсолютно все те , чого мені так бракувало. Мої батьки та друзі її так полюбили . Інколи Макс дзвонив запитати , чи можна приїхати до нас в гості, адже він так скучив за Маргариткою. Ночами, коли вона безтурботно спала , я дивився на неї , старався запам*ятати кожен міліметр її обличчя , адже знав , що бути разом нам залишилося так недовго.
Одного грудневого дня я йшов додому і зустрів її . Моє перше кохання. Така несхожа на Маргариту, така доросла і заклопотана. Така нещира і стервозна . Така рідна. Така моя.
Довго вагався, чи підходити. Підійшов. Почалася розмова , яка затягнулася на весь вечір. Сиділи за чашкою кави та згадували все на світі . Щирий сміх , її очі, кокетливий сміх. Попрощалися, та розійшлися по домах. Маргариті сказав , що затримався у друга, не хотів , щоб вона даремно хвилювалася. Я думав , що та зустріч була останньою, я так помилявся. Ми почали бачитися все частіше , розмови ставали все довшими і я знову закохувався у її гордуватий характер. Не розумів ,що я роблю. Дома чекала любляча , щира дівчина. Але тепер її очі не були такими рідними, не викликали такого захоплення. Я не знав, як нам розстатися, не хотів причиняти їй біль. Ненавидив себе , збивав кулаки , кричав. Але що б я не робив , я не міг змінити одного – я більше не люблю її.
Одного вечірнього вечора я просто лежав , не думав ні про що. Підійшла Рита , поклала голову на коліна і запитала, чи я щасливий з нею? У моє серце ніби сто мечів запустили. Я не хотів більше мучити ні себе , ні її , ні Віку. Я розповів. Розповів їй усе, до найменших деталей. Я знав ,що не почую скандалів , не буде розбитої посуди та сліз. Вона мовчки встала і пішла. Отак в тапочках та халаті вона вийшла на двір. Я побіг за нею , не розумію , що наробив?! Її вже не було. Я повернувся , ліг. Тільки тепер ,коли її немає я зрозумів , що я наробив. Подзвонила Віка. Телефон в режимі польоту. Я дурак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657843
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2016
Про нашу кольорову буденність
(Вона..)
Ми більше ніколи не задумувалися , що таке щастя. Ми більше ніколи не сиділи довгими вечорами в самотності і не шукали сенс в зірках . Напевно, в кожного в житті настає такий момент ,коли ти відчуваєш ,що любиш . Любов не можливо пояснити чи зрозуміти , її можна лише відчути. Любов , це коли ти пам*ятаєш кожен дотик, кожен подих і несміливий погляд в очі. Не важливо взаємно це ,чи ні , адже вкінці ми обов*язково будемо щасливі.
Наше літо закінчилося, так само швидко пролетіла і осінь. Всі екзамени були написані, заліки поставлені і ми з чистою душею відправилися на довгі канікули. Наше місто під сам вершок було заметено снігом . Діти з щасливими усмішками тягнули санки вгору, а потім з сміхом летіли донизу . Вузькі вулички та проспекти увібрали в різнокольорові вогні і в центрі міста стояла ялинка.
Ця атмосфера так нагадала дитинство. Інколи я хочу повернутися у ті часи. Хочу знову скуштувати бабусин пиріг. Хочу знову переживати , чи не накричить мама за подерті шорти і синці на колінах. Дитинство – без сумніву найщасливіша епоха. Епоха сміху , нових відкритів , перших розчарувань і перемог. На жаль , дитинство так швидко закінчується , але , на щастя , воно назавжди залишається жити у серці . Так добре, коли воно пробивається крізь бетонну стіну відповідальності, зрілості та проблем. Тоді можна побачити дорослу жінку ,яка з дитячим запалом в очах лускає лід на замерзлій калюжі.
Ми з Денисом частенько навідувалися на дитячі майданчики. Просто сиділи , спостерігали , а потім зі сміхом бігли наввипередки до гірки . Не знаю ,що думали про нас люди, тоді ми про це не задумувалися. Мабуть , деякі дорослі казали , що ми хворі, а інші із заздрістю в очах визнавали , що самі б не проти пустити трішки дитячих ігор у своє доросле життя.
І кожного разу , коли ми гуляли вечірнім містом , дивилися на захід сонця , чи зустрічали його схід , найбільше захоплення у мене викликали його очі. Я ще досі не могла привикнути , до цих голубих діамантів. Я довго не наважувалася запитати , чому інколи вони такі сумні , такі далекі. Мабуть , просто боялася відповіді. Я боялася почути , що він нещасливий зі мною . Я боялася , але в один хмарний , вітряний весняний вечір я його запитала. Як би ж я знала , що це був останній день разом, я б ніколи в житті не сказала тих слів . Краще б все життя мовчала, ні слова не промовила б . Але , на жаль ,було пізно. Я вже запитала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657842
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2016
Про перший поцілунок
(Він..)
Я завжди порівнював людей з квітами. Деякі беруть своєю красотою,деякі своїми лікувальними властивостями,а деякі своєю оригінальністю . Є квіти,які ростуть лише в купах , є такі,яким компанії не потрібно. Є квіти ранні і є пізні. Ми як і квіти – спершу ростемо, зі всіх сил тягнемося до верху, потім настає найкращий період. Період цвітіння – нашої молодості. Вона така коротка,але така яскрава. А потім вже приходить осінь і всі ми всихаємо. Але не варто хвилюватися чи засмучуватися,адже навіть після найдовшої зими завжди наступає весна. Тоді вже нове покоління, нові квіти , лише сонце залишається старе. Тільки уявіть собі,скільки вже поколінь зустрічало та проводжало сонце. Воно старанно світить всім нам, навіть тоді,коли ми не заслужили. І коли ви будете кричати ,що вас ніхто не любить і ви нікому не потрібні,то згадайте про сонце,яке щоранку сходить,щоб вам світити. Згадайте,про вітер,який дує,щоб вам не було жарко, про воду,яка тече,щоб ви її пили, про квіти,які цвітуть,щоб ви ними милувалися. Хіба вам цього мало? Хіба маєте після цього право казати,що нікому не потрібні?
Ось буває так,що проста зустріч в магазині дарує вам таку рідну людину. Хіба сподівався я того дня зустріти когось особливого? Хіба чекав я такого подарунка від долі? Напевне, чекав, але не зараз , а колись потім. Але коли вже тобі дарують такий дорогий подарок, то гріх не взяти. Я взяв його, взяв повністю, взяв з обгорткою і зберіг кожен її міліметр. Я знаю її запах, ним пропахлася уся моя квартира ,моя подушка, моє одіяло. Я знаю яка м*яка у неї шкіра, я пам*ятаю кожен її дотик. Чи було це кохання з першого погляду? А,може, з першого звуку? Чи з першого дотику? Це зовсім неважливо. Я любив її. Не просто слова, повірте . Я любив,як вона підспівувала телевізору, любив,як вона читала книжки, любив дивитися на неї, любив слухати її. Вона була така по-дитячому кумедна,але така по-дорослому розсудлива. Ми часто сиділи вечором на дивані , з чашкою кави і просто говорили. Ми говорили про все на світі : про людей,про тварин, про політику і мистецтво. Вона розуміла мене,а я просто не міг повірити своєму щастю. Я кожного дня просинався зі страхом,що вона просто сон. Якби Маргарита виявилася сном, то я б ніколи більше не проснувся. Я точно пам*ятаю наш перший поцілунок. Такий спонтанний,такий бажаний. Я боявся,що коли поцілую її,то вона кудись зникне, розтвориться,наче міраж. Але ось я її цілую,і ось вона є тут. Ось її руки гладять моє обличчя, вітер роздуває її волосся, а сонце пестить наші обличчя. Вона була щаслива,я це бачив. Я був щасливий ,вона це відчувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657483
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
Про перший поцілунок
(Вона..)
Я все частіше переконуюся,що життя - це дорога,а ми – машини. Хтось швидкий і пафосний джип,який стрімголов мчиться дорогою. Він не звертає уваги на інших, він просто захоплений швидкістю. І інколи він так швидко проїжджає своє життя,що під кінець просто не вірить,що дальше немає дороги. Тоді він обертається назад,але старту вже давно не видно. Лише фініш,лише кінець траси. А хтось врівноважений і гордий Fiat . Повільно їде і роздивляється навкруги. Він бачить луги ,поля ,бачить всі жигулі і всі джипи. І коли він прибуде до свого фінішу,то зрозуміє,що йому не хватало швидкості,не хватало драйву. І яким типом машини ти б не був, все рівно дорога одна. По одній і тій самі дорозі їздять , одні і ті самі ями минають . І у всіх є свій старт і свій фініш.
Напевно, я по житті дика суміш жигуля і джипу. Я то повільна і старенька бабуся,яка нарікає на теперішнє покоління, то драйвова та смілива бунтівниця,яка підкорює танцпол. Але одне я знаю точно – я ніколи не минаю ями на дорозі. Кожна з них повинна бути моя, ось така я неуважна дурочка. Я світло вірю,що колись моя дорога буде рівна , пряма і добре освітлена. А зараз я продовжую їхати трасою, продовжую збирати ями.
Після тої зустрічі в магазині пройшло вже чимало часу. Зранку наступного дня подзвонив мій телефон і я зразу зрозуміла,хто турбує. Максим відмовлявся їсти суп і хотів піцу, а Денис кричав,що піца його. Я сміялася так щиро,так чисто. Зразу вділася у легеньке синє плаття і пішла у гості. Скажете,що божевільна? – Можливо, але я надаю перевагу слову «смілива»,чи «непередбачувана». Ті вихідні надовго запам*яталися мені. Ми лежали на дивані, їли морозиво і дивилися мультики . Я знову відчула себе дитиною, знову відчула радість і чистоту. За два дні чужа людина стала мені рідною. Буває,знаєш людину все життя, а вона така далека,така чужа. А Денис був так близько,просто рукою подати. І зараз я говорю не про тіло,а про душу. Вихідні минули, Макс поїхав, а ми залишилися. Кожного дня гуляли в парку, ходили в ліс,на став, їздили в поле. Просто лежали і дивилися на хмари. Він казав,що хмара схожа на кита,а я бачила в ній ящірку . Сперечалися годину,поки не дійшли висновку,що це слон. Потім довго сміялися, він обернувся на бік,його неслухняне волосся вибивалося вгору , його блакитні очі дивилися на мене з такою довірою , що мені аж стало лячно. Він поцілував мене так ніжно, так обережно,ніби боявся, що я його відштовхну. Проте ,я його не відштовхнула. І, можливо,він просто яма на моїй дорозі,але завжди варто попробувати, бо що якщо саме з нього почнеться моя пряма траса?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657482
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
Про першу зустріч
(Він..)
Життя летить,а я намагаюся втриматися і не впасти з нього. З кожним днем я все більше втягуюся у цю рутину – універ,робота,дім-дім,універ,робота- робота,дім,універ. А між цим всім я п*ю чай і намагаюся не думати. Бо коли я дозволяю думкам проникнути у свою голову , вони захоплюють її повністю, крутять нею ,як хочуть і вкінці мені так погано, що хочеться плакати в подушку. Але чоловіки не плачуть. Чоловіки йдуть бар , напиваються до втрати пульсу і знімають дешевих жінок. Схоже на сюжет погано фільму. Так воно і є- все наше життя поганий фільм. Просто в когось це детектив, в когось –комедія,а в когось- драма. По-суті жанр не важливий взагалі, адже фінал завжди однаковий.. Можливо, я перебільшую. Так, звичайно я перебільшую і в житті є багато доброго,щирого,справжнього, просто я його ще не зустрів… як думаєте,зустріну колись?
Сьогодні до мене приїде племінник. Сестра з чоловіком їдуть кудись в Європу,а малого залишають на вихідні у мене. Потрібно піти в магазин і щось купити їсти, а то я не впевнений, що дітей можна годувати тим сміттям,яке зазвичай я називаю їжа. Вдіваю джинси, чорну вітровку і взуваю улюблені найки. Дивлюся в дзеркало – неслухняне волосся знову преться угору, ну і нехай. Що їдять ці малі діти?Мабуть,варто купити пластівці,чи шоколадні кульки,які так часто рекламують по тв.. Треба подивитися чи є у них хоч щось поживне? Старанно вичитую склад кульок, не розумію жодного слова. Ну і нехай, може малий сам скаже,що хоче. Розвертаюся і бачу їх..очі. Ці глибокі сірі очі,які пронизую мене аж в душу,в саму її глиб. Від несподіванки я різко дав крок назад і випустив шоколадні кульки з рук. Дівчина засміялася і я не знаю чи то з мене,чи ще з чогось,але це неважливо. Вона була така гарна,наче не з цього світу. Їй точно не місце у цьому світі. Довге каштанове волосся, тоненькі покусані губи і куча браслетів на правій руці. Вона нагнулася і піднесла пачку, швиденько подивилася на мене і засміялася
-Ти справді хочеш наїстися цими кульками?
- Та це не мені, це для Макса, мого племінника. Сестра віддала його на вихідні ,а я уявлення не маю , чим годувати цей малолітній ураган.
Вона слухала мене так уважно, з щирою посмішкою на обличчі і цікавістю в очах. В цих глибоких сірих очах, де я пірнув просто з головою. Маргарита,так її звали, допомогла купити мені їжу для малого і дала свій номер,на випадок,якщо не буду справлятися з Максом. І знаєте що? – Тепер я точно, не буду справлятися з Максом
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656845
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
Про першу зустріч
(Вона..)
Вже давно передивилася усі фільми,переслухала усі пісні і перечитала усі книжки. Я обійшла усі вулиці у своєму місті,навіть ті ,де , здавалося вже давно не ступала нога людини . Я просто ходила і дивилася : таке велике місто з такими пустими людьми . Не зустріла жодної справжньої людини, лише маски та манекени. Не зустріла на вулиці сміху,не зустріла сліз, абсолютно пусто. Я вдивлялася у лице кожної людини, шукала ту іскорку, той невеличкий вогник в очах. Я не хотіла вірити,що людству кінець. Хочу бачити сльози,хочу чути сміх,хочу ,щоб люди були живими. Але бачу лише манекени.. В пошуках я відправилася на дитячий майданчик .О чудо, є! Знайшла! Від цих дітей пахне вічністю,в їхніх очах грає життя. Ось вона надія,ось воно наше майбутнє. Чесно признатися — заздрю дітям. У їхньому світі все чисто і просто. Напевне,нам дорослим інколи не хватає отої дитячої простоти . Всі ми намагаємося показати себе тим, ким ми не є. Хіба ж не абсурд, коли в руках шостий айфон, духи від шанель, туфлі ,які коштують дві зарплати, а на ранок ,обід та вечерю мівіна запарена водою із під крану? Хіба ж не абсурд, коли сумочка за два міліони,а в сусідньому будинку померла дитина, бо на операцію не хватило 20 тисяч? З таким розкладом наш світ не протягне ще хоча б одного століття. Ну і нехай, нехай все рушиться,падає,зникає.. Кожен фініш це по-суті старт,чи не так? Може після нас буде хтось кращий,хтось розумніший, хтось не такий егоїстичний. Після довгої прогулянки моїм пустим містом я направилася додому. Зайшла в старий магазинчик, що самотньо стояв серед багатоповерхівок. Відкриваю великі дерев”яні двері, які байдуже поскрипують. За прилавком стоїть вже добре знайома мені тітка Галина,яка ласкаво усміхається і махає мені рукою.
- Добридень , Маргаритко, як твої справи? Тобі як зазвичай?
Ще декілька хвилин люб*язностей і я тримаю в руках моє улюблене шоколадне печення. Квапливо розплачуюся і направляюся до виходу. Аж раптом я знову зустріла ці очі. Очі,які снилися мені щоночі. Очі, в яких біль потонув в океані. Це був хлопець. Біляве волосся,яке неслухняно пнулося вгору, зморщений лоб і великі червоні губи,які непомітно рухалися. Він так зосереджено читав склад шоколадних кульок ,ніби на цілому білому світі немає нічого окрім нього і цієї пачки. Я підійшла до нього , зупинилася на відстані кроку і відчула його парфуми . Зразу зрозуміла,що вони йому підходять. вони пахнуть морем, чи навіть океаном. Він повернувся і ,напевно,був настільки зосереджений,що не почув як я підійшла, бо побачивши мене за крок від себе,він відсахнувся і випустив пачку з рук. Я засміялася.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656844
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2016
Про перший погляд
(Він..)
Існує на світі такий біль, який йде не від тіла,а від душі. Від нього немає ніяких ліків, немає обезболюючого і терміну дії також немає. Словами його не описати,бо нема таких страшних слів ; краскою його не намалюєш, бо немає таких похмурих кольорів . Цей біль спричиняє те ,що мало б викликати лише радість,лише щастя. Але відбувається якийсь збій у програмі,всі налаштування летять шкереберть і кохання причиняє біль. Я любив, справді любив,а вона.. вона вирішила,що нам потрібно розстатися. Я цинічно усміхнувся і навіть щось відповів, але вона не почула..вона вже лежала у ліжку іншого. Я не плакав, я не заливався алкоголем і навіть не покинув навчання . Вдень я був тим самим хлопцем, все ті ж жарти,все та ж усмішка, а вночі.. як добре ,що мене ніхто не бачив вночі. Я хотів померти , але виявилося , що не здатний на самогубство. Коли стояв на краю і від бажаного спокою мене відділяв лише крок ,я зрозумів, що хочу жити. Я хочу поїхати в Австралію,я хочу пірнати з аквалангом, я хочу стрибати з парашутом. Я так багато ще не зробив у цьому житті. Тоді я спустився на підлогу, пішов на кухню і зробив собі чай. Як би вам не було погано в цьому світі – пийте чай,це єдині справжні ліки. Ось так і минали мої дні, ідеальна гармонія : я,мій біль і чай. Я більше не думав про кохання, про справедливість і про неї. Я просто жив,просто старався отримувати від життя все найкраще. Не сподівався вже зустріти кохання, але в серці жила надія. Можливо,я невиліковний романтик ,але я не втратив віру в кохання, навіть після зради. Одного ранку я проснувся і не бав бажання навіть відкривати очі,таке буває часто. Найважче це заставити себе встати з ліжка, а далі вже легше – далі я ,біль і чай. Я йшов на навчання і дивився на цей світ : прекрасний,сонячний, чистий. Людина не варта цього світу ні на грам. За що нам така велика благодать? Сьогодні був незвичайний день, бо я побачив їх. Вони – це пара божественних очей, які дивилися на мене. Я ніколи не думав, що хтось буде дивитися на мене так . Мені здається, що вони все зрозуміли,все побачили : заглянули в саму глибину моєї душі. Я злякався, злякався, бо не хочу ,щоб хтось бачив мій біль,щоб хтось знав,як мені погано. Я не міг відвести погляду від цих великих, наче душа,від цих глибоких,наче горе очей. І знаєте, я зовсім не замітив чиї це очі, але я відчув, що вони такі рідні,такі дорогі. Я ще довго шукав ті очі в порожніх коридорах,в переповнених маршрутках і в своїх снах... ті оці були такі рідні,такі дорогі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656561
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2016
Про перший погляд
(Вона..)
Знаєте,як це буває :в кожному перехожому ти бачиш свого майбутнього чоловіка, ти малюєш в голові нереальну історію кохання з кожним,хто хоч трішки проявить до тебе інтерес. Напевно, я просто перечитала забагато любовних романів. Але я так хотіла нарешті відчути кохання : чисте, віддане ,справжнє. Таке кохання ,яке буває раз на все життя. Таке ,що до глибини душі,до останнього подиху, до болі в грудях . І після всіх моїх поразок я зрозуміла,що такому коханню місце лише в книжках та піснях, лише там воно має право на існування. Бо тут, в світі людей, його затопчуть , його заплямують,його використають. Скажете , що ні? Тоді вам негайно потрібно закрити ноутбук і вийти на двір. Вийшли? Тепер подивіться навколо, просто йдіть і спостерігайте. Можливо, ви побачите закохану пару, то ідіть за нею. Подивіться,як в них все чудово,залишіть їх у двох і чекайте за рогом. Ось вони прощаються, вона каже,що любить,чи щось таке, а він її цілує . І вони розходяться у різні сторони : вона з впевненістю в очах, а він з телефоном коло вуха. Він телефонує вже іншій своїй коханій і каже їй такі ж самі фрази,такі ж самі признання. Я навіть не буду коментувати , ви самі тепер зрозуміли. Кохання – це добра казка для романтиків,для людей,які вірять , що у цього світу ще є шанс. Так ось, коли я повністю викинула думки про це почуття, коли я переоцінила власні цінності та розставила всі пріоритети у мене почалося нове життя. Це дуже незвично чути від дівчини мого віку. Кажуть ,що дурна, бо ще молода. Кажуть, що просто ще не зустріла того єдиного, а деякі кажуть, що в моєму віці кохання немає. Немає , але вік тут ні до чого.
Одного ранку я проснулася і чомусь був такий хороший настрій , що хотілося жити,таке буває рідко. Але потім я згадала ,що потрібно стати з ліжка і настрій кудись подівся. Я йшла на навчання, як завжди вся в думках. Мої друзі часто кажуть, що якщо на мене подивитися збоку , то здається ,що я з космосу. (тілом я на Землі,а думками я так далеко , що ніхто не достягне, ніхто не знайде).
І раптом я побачила очі. Таких очей на світі немає, такі очі люди не носять. Це були два дзеркально чисті голубі джерела, це були два безхмарні неба, це були…очі. Але в тих очах я побачила біль, такий сильний, що ,напевно, не витримала б жодна людина,жодна істота. Я не могла відірвати очей, дивилася і старалася зрозуміти. Що могло спричинити такий біль? Такий сильний , наче ураган. Я не знаю чиї були це очі : ангела чи демона, людини чи тварини , хлопця чи дівчини. Я не замітила нічого, окрім цих двох дзеркал. Ще довго я згадуватиму ті очі,ще довго буду плакати за ними…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656560
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2016
Передмова
Ця історія про один погляд, про один ковток повітря , про одне кохання. Це почуття просте , наче два на два, коли взаємне. Це почуття складне ,наче вища математика з елементами фізики, коли один любить, а інший.... Не дай Бог Вам таке пережити. В цій історії ви не знайдете для себе нічого нового. Я не видам геніальних ідей та порад, оскільки сама знаю не більше вашого. Але точно я знаю одне : в чому щастя. Не шукайте його за дверима нової квартири, не заглядайте за ним з вікон дорогого авто , не намагайтеся віднайти його на курорті чи на керівній посаді. Ви не знайдете його тут. Тут не спрацьовує принцип " хто шукає, той знайде " . Щастя , воно в очах. В його глибоких, наче калюжа очах; в його холодних, наче сонце очах;
В його ненависних, але таких коханих очах..
Я відкрию вам дуже велику таємницю : коли ви шукаєте щастя в очах, то неодмінно знайдете. Колись мені сказали, що щастя в розумі. Та яке там, який чорт з того розуму і тих знань? Розумом щастя не відчуєш, знаннями кохання не знайдеш. Просто, наче два на два..
Але пам'ятайте ,що щастя і біль - сусіди. Ці дві біди завжди ходять поруч , потрібно мати дуже хороший зір, щоб часом не переплутати їх. Бо вже як спутаєш, то не буде тобі спокою. Тепер будеш заглядати у очі,шукаючи щастя , а знаходитимеш...та не дай Бог Вам його знайти.
Ця історія про свободу і про рабство,про правду і брехню, ця історія про вічне кохання,яке тривало трішки менше вічності. Хоча звідки мені знати , що таке вічність? Як на мене, люди дурні,оскільки придумали якийсь час,якісь години. Для чого це? Мені здається, того ми і нещасні , що понавішували на себе ярлики,стереотипи , якісь незрозумілі «мушу» та «треба». Єдине «треба» у цьому світі, яке варте уваги – це треба жити. Просто жити і не ускладнювати. Старатися не загубитися у мільйонах доріг,у сотнях стежок. Знаєте, як на мене то в цьому житті головне не ціль,не мета,а той шлях ,який ми проходимо. Ось так і проходить наше життя : куча незапланованих подій в той час коли ми намагаємося робити все по плану,жити по плану. Ось так людина живе і думає , що вона володар свого життя . Божечко, та в цьому світі немає нікого і нічого нікчемнішого,як людина. У цьому світі все досконале і гармонійне, тільки не людина. Людина рушить гармонію, намагається щось зробити , напевне, така її роль. Я не доктор наук і не професор ,щоб розмірковувати над сенсом життя. Та й ця історія не про це, ця історія про кохання, яке тривало трішки менше вічності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656424
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Коли слова не складаються в ряд
І рими загубилися десь поміж сльозами
Витягуй із шафи найкращий наряд
Та гуляй із вітром ночами
Заховай заплакані очі за чорними окулярами
Комок у горлі перемотай теплим шарфо́м
Та йди петляй світлими, просторими бульварами
Відчуй себе у великому світі нікчемним божком
Та коли захочеш знову прокясти життя
І сказати , що любов померла, немає
Згадай, що десь у лікарні смерть забрала диття
А хтось мами ніколи не бачив, не знає
Коли знову пожалієшся на хлопця своєму другу
Будеш кричати , що краще вже жити самій
Знай, що чийсь тато вилетів на зустрічну смугу
І дитині справді прийдеться проблеми долати одній
Ми завжди думаємо, що це має так бути
І не знаємо ніколи, що в когось може й нема
Щоб замітити , треба спершу втрату відчути
А потім плачемо .Не цінували. Дарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656422
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2016
По моєму дитинству реквієм пробіглась війна
І ті недитячі враження назавжди у серці
На тому полі ,де кров розсипана,замість зерна
Лежали хлопці : закривавлені, мертві
А моя молодість загартована біллю
І про смерть я читала не тільки в книжках
А ці хлопці , вони впали на рану пекучою сіллю
Моя молодість пробігла по кривавих стежках
А я в старості деколи постріли чула
Просиналася від жаху минулих днів
Я так тих хлопців і не забула ,
Не забула смертельних вогнів
Я за два дні все життя прожила на фронті
А потім місяць не давала спати моїй сім' ї
Перед очима була кров на свіжому ґрунті
Напевне , я так і померла з тими хлопцями на нечесній війні
26.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647128
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 26.02.2016
Привіт ,мій бідний солдате. Давно не писала , пробач
Але тут заліки ,сесія ... інститут
Не треба ,я не забула про тебе : не сумуй і не плач
Хоча ти не плачеш , не можна - статут
Ти казав писати останні новини,
Щоб я тебе відволікала від смерті
Та в нас розповідають лише про черго́ві домовини
І про молодих хлопців , які лежать у них мертві
Я добре: по-буднях вчуся , на вихідних - віддихаю
Нещодавно падав лапатий сніжок
У вас також падав , я знаю
Та у вас не було з чаєм гарячим кружок
Я щоранку дивлюся у тебе погоду
І подумки рахую вже дні
Коли ти , солдате, приїдеш зі Сходу ?
Я хочу побачити твої очі , не за роками сумні
Як тобі спиться щоночі під постріли граду?
Що сниться у твому неспокійному сні ?
........
Цей лист я не дописала солдату,
Який вчора загинув у кривавій війні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638003
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 23.01.2016
А ми навчилися на відстані говорити
Між нами метр - та телефони в руках
Ми навчилися палаючий алкоголь пити
А потім ледь стояти на ватних ногах
Ми підкорили космос - нове покоління!
Тепер навіть будинки вищі ніж гори
Загубили всі наші таланти та вміння
Нас вбили занадто розумні телефони
Вчинків тепер не цінують - нікому не треба
Ми молодці, навчилися легко жити
Тепер головний рушій-просто потреба
Ми навчилися все ,
розівчилися
тільки
любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634290
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.01.2016
А рідних завжди забирають міста
І вокзали пережили багато історій
Симфонія життя така непроста
Як багато загублених колій
Скільки щирих сліз пережили вагони
Нас розлучають дороги - стрімкі і круті
Ми думали нас розлучають перони
А виявилося - просто "не ті"
Наша розлука далеко не перша й остання
І провідниця точно не оцінила наші сльози ранкові
Для неї це просто зупинка рання
Для мене- кінець нашої нелюбові
28.12.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632811
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2016
Бувай , я до літа буду бачити сни
Мені вже зовсім не кортить снігу
Я не хочу ні зими, ні весни
Я втомилася від цього вічного бігу
Не хочу ні Різдва , ні Нового року
І улюблений глінтвейн чомусь несмачний
Не ступлю далі ні кроку
Мені всеодно , що десь є вихід вже запасний
Зараз не хочу абсолютно нічого
Напевно, це дуже скоро мине
Навіть щастя не хочу простого
Хоч правду? Зараз хочу тільки тебе .
24.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2015
З першого січня не почнеться нове життя
І в понеділок ти точно не станеш худати
Ти не викинеш в смітник все лахміття
І не перестанеш вірші незграбно писати
Ти не зміниш нічого, встановлюючи дати
Нові правила просто замінять старі
Вчися знову людей пробачати
Пам'ятай, світло дарують не лише ліхтарі
21.12.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630653
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2015
Піти не подвиг, подвиг- це забути
І відпустити запах рідної душі
Проходить все, проходять й люди
Ідуть , лишають на згадку нам ножі
І спогади пульсують в жилах
Про те як було б ще живуть думки
Та повернути вже не в наших силах
Не подавайте зрадникам руки
Нам завжди важко все забути
Ще важче просто відпустити
Та кожен мусить біль відчути,
Щоб потім з вільним серцем жити
1.11.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2015
А знаєш,відпускаю,іди
Тільки назад не озирайся
Я підпалюю за тобою мости
Тепер назавжди зі мною прощайся
Можеш піти вночі,щоб я не бачила
А можеш на прощання влаштувати скандал
Будеш кричати,що винна я ,що це я не пробачила
А я всього лиш наповню бокал
Я не буду плакати,я не буду благати
Ти не перший,ти не останній,знай
Я ніколи не стану минуле вертати
Пішов?Твій вибір! Бувай.
3.11.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2015
Колись настане світлий ранок
І закричать усі :"Закінчилась війна"
Тоді налию вина повний дзбанок
І вип`ю залпом,вип`ю аж до дна
Вип`ю за усіх героїв,що життя віддали
Вип`ю за їх бідних сивих матерів
І не важливо - виграли,програли
Не буде вже окопів,не буде блок-постів
Відпустять всіх солдатів і невинних бранок
Лиш не повернуться мертві - ось така ціна
Колись настане світлий ранок
І закричать усі :"Закінчилась війна"
28.07.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626811
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 07.12.2015
Коли рахунок піде не на роки,а на дні
І я почну трішки забувати
Чи зможеш ти ще руки цілувати рідні?
Чи зможеш ти мене тоді кохати?
Бо краса,вона мине колись
І запал юних літ потліє
На зморшки мої не дивись
Нехай тебе душа моя зігріє
Будеш проводити зі мною усі наші дні?
Чи зможеш в старості кохати?
Бо знаєш, якщо - ні,
То не варто навіть починати.
27.02.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626577
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2015
Ми всі так хотіли кращої долі
Так стрімко хотіли всі збагатіти
А реальність така , що бігаєм голі
І горя вже просто нема де подіти
Так дивилися пильно на ціни,
Щоб часом копійку лишню не дати
А нарвалися на бомби і міни
І тепер копійки немає де взяти
Так гляділи європейські культури,
Що своєї вже просто нема
Збудували брати між собою такі мури міцні
тепер й руйнувати дарма́
І так старалися жити красиво,
Будувати сім'ю - здорову ,міцну
Ні про що не забули, тільки зрадливо,
Забули матінку рідну збудити від сну.
Забули,що про матір треба НАМ дбати
Забули,що краще ніж вдома ,не буде ніде
А треба було,рідні ,про це пам'ятати,
Бо тепер по матінці війна йде
У цьому наша провина, не їх
Ми винні ,що забули маму спасти
І в світі є сотні -тисяч доріг,
по яких ми мали разом пройти
Ми винні,що дали мамі заснути,
Що забули про неї,дурні егоїсти
І все , що змогли ми відчути,
що вже нема хати щоб затишно сісти
І як би нас так сильно не запекло
Так боляче , що неможливо нам спати
Якби не зустріло підступно нас зло,
То ми б так і не зуміли маму згадати
26.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2015
Мені подобалася її ласкава усмі́шка
Я ненавиділа його сумні сірі очі
Заохочувала її ранкова пробіжка
Дратували проведені з ним ночі
Мені подобався її стиль життя
Я ненавиділа його улюблені ві́рші
Коли був без неї не хватало каяття
Замічала лише сторони грішні
Мені подобалося її бурчання
Чесно ненавиділа його сміх
Я завжди думав , що це кохання
Я завжди знала, кохання - це гріх
Мені подобалося , як вітер їі волоссям грав
Мені здавалося,що б краще без нього жи́ла
А знаєш, я ніколи їі не кохав
Знаєте , я його без тями любила
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2015
А в мене вдома йде війна
Така жорстока і нещадна
І зупинить їі дарма
Міста і села проковтає жадно
Вона прийшла підступна і ворожа
Ніхто її не кликав , не чекав
Тече у матінки моєї кров хороша
Якби ж хто знав ..
Та якби знали, то б зустріли
Не хлібом-сіллю суку ту свідомо
А запускали б кулі й стріли
І кров лилася вже б не в мене дома
Якби ж то знали, хто мій брат
Раніше ще б його убили
Не було б тих жахливих втрат
І ми б під мирним небом жили
Повірив боягузу брат дурний
І в руки зброю проти кого?-Проти мене
Не бачить те ,що цар тупий
І сам себе в могилу же́не
Не бачить брат , не чує
Тих криків ,тих смертей
Під голим небом заночує,
а вдень закличе ще гостей
Тупий брате,не бачиш?
Твій цар не чистіший ,ніж гній
Ти думаєш,для нього щось значиш?
Так думати навіть не смій
А знаєш, вже пізно щось зупиняти
Згоріли міста , садочки і школи
І навіть коли ти припиниш нарешті стріляти
Я не забуду тобі брате
Не забуду ніколи.
6.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626311
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2015
Розпіарені почуття зараз у моді
Щирість? Давно вже не бачила
У вас любов до гробу? Та годі
Любов ніколи нічого не значила
Гуляти при сонці і по-одинці у дощ?
На публіці разом,а без неї чужі
Ти давно варила йому борщ?
А ти давно не чаяв у ній своєї душі?
Проте у вас сотні фото разо́м
Купа подарків,просто банально
Наш світ став схожий на великий дурдом
Розпіарені почуття? Це зараз нормально.
25.08.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626168
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2015