| Сторінки (1/44): | « | 1 | » |
Раніше ти колекціонував дівчат, тепер - хвороби.
Перед моїми очима - тисячолітній туман, я вгадую твою постать.
Жива частинко Мертвого моря,
чи пам'ятаєш той день, коли життя переламало навпіл?
Що ти казав йому тоді, навздогін? Чи мовчки слухав, як схлипує море?
Раніше ти купався в грошві, тепер - у докорах медсестер,
А море все так само шморгає хвилями, скелі цілодобово причісує, мов до свята.
Раніше ти колекціонував дівчат, тепер - хвороби.
Я стала б твоєю дівчиною,
твоєю хворобою,
медсестрою
чи твоїм особистим морем.
Навіть Мертвим.
Але перед очима - тисячолітній туман, у ньому губиться твоя постать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Переді мною – гроза всіх праведних,
той, що літає на крилах невідь-чого,
а я стою, глипаю,
доки ніч переплавиться в ранок,
доки на мене подадуть у розшук,
коли в мене самої питатимуть, чи не бачила тієї дівчини,
бо коли я тут, біля нього – не впізнати, що то є я.
Переді мною – примара з очима суворої реальності.
Крок назустріч – і ось я вже сама втратила гравітацію,
і губи твої на дотик та смак – кора вовчого лика,
ягоди перестиглого терну,
і кожне стискання пальців відзивається там,
куди ще нікого не пускала,
не пущу й тебе,
бо ніч переплавляється в ранок,
а після сходу сонця примари розчиняються
в чашці зеленого чаю…
Нищителю мого спокою,
монстре з очима героїв теплих історій,
я прийду до тебе за десять років,
коли від твоєї усмішки повіє холодом.
коли відкотяться в небуття помаранчі,
коли одну маріонетку поставлять замість іншої,
коли ми обоє дякуватимемо Богові, що не нас –
отоді… тоді… тоді можливо, що все можливо.
Не нарікай, що ти в мене не перший.
Не випитуй, як я могла і хто в цьому винен.
Кожне стискання пальців відзиватиметься там,
де щойно зів’яли лотоси
від твого «сорі, ти до мого рівня не дотягуєш».
Але я вже нічого не зможу вдіяти.
Ранок розгоряється днем.
Примара перетворюється на тебе справжнього,
Якого зовсім-зовсім не хочеться.
Принеси мені цю ніч за десять років.
Я ще раз спробую позбутися гравітації.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703593
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2016
Старий сокіл із перебитою в молодості лапою
Тричі на рік шкандибає пішки до зоопарку.
Там чекає на нього чорна царівна-лебідка,
І тільки він знає, що в неї під крилом біла пляма.
І тільки вона, просунувши дзьоба між прутиків сталевої клітки,
Масажує йому недужу лапу, вірячи, що з цього щось вийде.
Але він навідує її тричі на рік не лише заради масажу.
Він разом з нею спостерігає з землі
Прильоти-відльоти її колишньої зграї.
А третій візит — це для того, щоб вона мовчки підтвердила:
Він таки сокіл, а не годована ворона.
Як вона йому це доводить?
Цього ніхто не знає.
Відомо лише, що, коли вона плаче, прощаючись,
Він пробує злітати,
І з кожним усе успішніше.
А ще (не кажіть нікому!) вона вже вибиралася на волю
І пообіцяла своїй зграї восени,
Що таки полетить до вирію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2016
Твій поїзд прибуває на станцію.
Затуляю собі очі торбами.
У торбах - чебуреки домашні,
На них коти вокзальні моляться...
Я знаю, що ти маєш їхати,
І тільки це буде по-чоловічому,
Та все одно затуляю очі торбами
Й давлюся від запаху смаженої олії.
Ти довго копирсаєшся в кишені.
Твій квиток так по-бомжацьки зіжмаканий.
Ну що, друже, будемо цілуватися,
Бо в вагон я все одно не влізу, з квитком чи без.
Чебуреки з торбами на перон опускаються.
Котячий Бог почув котячі молитви.
Бажаю тобі щасливої дороги.
І... хай коти за тебе замовлять няв перед ангелами.
Тільки трохи щемно, що ти приїдеш голодний.
Але там обов'язково є коти-зустрічальники,
Вони приведуть тебе туди, де їх годують.
Думаю, до їдальні дитсадочка.
Там дають не лише смачненьке, але й багато....
Поїзд відправляється.
Ти з вікна облизуєшся на порожні торби.
Я винувато махаю тобі парасолькою,
Яку просто зараз розкрию біля своїх ніг,
Щоб коти часом не намокли.
А отака от я в тебе була загадкова.
Любила чужих котів, не маючи власних.
Провела чужого чоловіка,
Щоб скоріше знайти нічийного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2016
Якби ж залізти до Бога в кишеню -
І відшукати в ній ключик до тебе...
Та Бог відкаже, лютий страшенно:
"Йому від тебе нічого не треба".
А може, завтра сходжу до ворожки:
Хай скажуть карти - чи буде любити?
Стене плечима: "Не буде нітрошки,
Але не варто злітати з орбіти".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2016
Літо приходить не самотнє: з ним завжди попід руку йде Кохання. Але у Віталіни на роботі забороняються власні потреби. Ні, не так... Не можна мішати особисте з робочим! А втім... Може, варто поглянути на цю ситуацію з інгого боку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675115
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2016
Одного дня працівниця гарячої лінії Віта Мазур виходить за межі телефонних розмов із клієнтами. Їй доведеться консультувати... саму себе, бо так вона ще ніколи не заплутувалася. У житті Віталіни з'явилася людина, якій можна відповісти лише "так" або "ні". Та, схоже, що це той випадок, коли обидві відповіді неправильні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675112
рубрика: Анонс, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2016
І як оце вміщається,
Суміщається
В одній і тій самій людині
Роз...дяйство і праведність?
І чому великий палець на кнопці виклику,
Коли кортить показати середнього?
І в усій оцій плутанині
Зрозумілим є лише одне:
Коли тебе створено не людям на посміх,
То створено мені на сопливий настрій.
А може, й тут я не маю рації,
Зате маю для тебе пачку сонячних променів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.06.2016
Його нема. Але він є.
(Ну, як же вам це пояснити?)
Він щедро нюні роздає,
Він зневажа всі блага світу,
Він суне подруг у петлю,
А друзів - балує ігнором...
Та я... та я його люблю.
(Хоча про це казати сором!)
Він - трунок. Ні! Він - олів'є
(Бо вірші пахнуть майонезом).
Його нема. Але він є.
І кличе знов.
Біжу.
По лезах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2016
Десять років тому
Я ділила всю чоловічу стать на геїв та алкоголіків.
Аж тут з'являється ні те, ні інше.
І я на радощах - сторч головою в асфальт.
Просто з висоти балкону, де проводжали сонце.
Навздогін щось типу "зажди, ти забула крила",
Але сонце пірнуло за обрій, а ти так і лишився на балконі.
Я вижила й перестала половинити світ.
Сьогодні мені тридцять один,
І я до асфальту ставлюся вельми шанобливо.
От тільки намагаюся не дивитися на сонце, коли воно заходить.
Бо тоді знову чується твоє "ти забула крила".
Нічого я не забула.
Ти не те мав за крила.
Десять років тому
Я ділила всі почуття на любов і ненависть,
Але ти - ні те і ні інше.
Ти, якщо чесно, взагалі невідомо що.
Хоча подейкують - ти так по-мистецьки бинтуєш голови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Ти сидиш у космонавтській позі посеред людної площі.
Ти з надією чекаєш сонячного удару,
бо липень, бо жодного дерева.
Тим більше, перехожим не до тебе: ти не в офісі - то, значить, безробітна.
А безробітних традиційно оминають, маючи їх за небезпечних.
Сьогодні тобі нарешті має пощастити.
Та сонце раптом ховається за хмару - і там собі тихо хіхікає:
Живи, суко, ти ще не відпрацювала свій аванс.
Треба дотягти до тридцяти,
щоб бачити різницю між людожерами і просто голодними.
Треба розміняти четвертий десяток,
щоб засвоїти цю банальщину:
Найдорожчий подарунок коханого -
лишатися живим та неушкодженим.
Треба...
Сонце переможно визирає з-за хмари:
воно таки тебе вмовило.
І тільки ти знаєш: тебе вмовило не сонце,
В тебе просто три пропущених дзвінки від людини,
Для якої ти вже наготувала чотири бордові троянди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.05.2016
Дайте мені три кілограми вітражних фарб
(Більше немає сенсу, бо подумають, ніби на продаж).
А я не знаю, як пишеться слово "бізнес".
Я в дитинстві мріяла бути художником, тому в хаті суто художній тарарамчик.
Що малюватиму? Та пес його відає...
От тому-то я й купила фарби - щоб уже точно розпочати.
Я в дитинстві мріяла... Треба мрії назад з дупи витягувати,
Хоч це так важко, бо їх же хтось інший туди засовував...
О!
Малюватиму день.
День, який замовляла не я.
(Якщо чесно, його ніхто не замовляв, і я надолужую пензлем).
Хтось мені казав (24 роки тому), ніби я лівша.
Щось у цьому є, бо права рука кіпішує.
Вінсенте, ану, відгукнись - чи вправно я веду лінію?
Що скажеш, товаришу Моне - чи не занадто червоно в центрі?
А втім, ну його в пекло, той пензель, і хай горить там
Синім-пресинім полум'ям сусідського газу,
А я буду малювати, як це прийнято, власним тілом,
І целюліт лишатиме на склі рельєфні обриси соняшника.
Едгарчику, я розумію - ти б ніколи не дав мені премії,
Але я на твою думку бризкала з пульверизатора власної гідності.
День, який замовляла не я,
Лишається на шибках невимитих,
Може, не такий патріотичний, як був у Глущенка,
Може, не такий патріархальний, як у пана Пікассо,
Та зате мою руку вже не мучить совість,
Та й продавець фарб задоволений - давно вже не мав такого виторгу.
Може, й правда, ну його - і мрії на законне місце,
Але вони розрослися, розбуялися маками-чорнобривцями,
Вони розпашіли, як нагріті під пресом хот-доги,
І їх уже так просто не засунеш до законного сховку.
І я таки не буду їх сунути (хай вже вибачить пан Треккані),
Я буду малювати день, про який ви всі скажете "бяка".
А потім ви повчатимете, що таких кораблів не буває.
Звісно, не буває, бо я їх малювала для себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668786
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2016
У цьому бажанні несмілому — на тебе дивитись віддалека —
Є щось по-дурному зворушливе, як вірші на шибці помадою.
Розвіяла дощ твоя усмішка. (Тут серце зігнулось рогаликом).
І ти розчиняєшся безвісті... А я... я все згадую, згадую...
І сонце, що вийшло скупатися, затуркану душу вилизує.
І навстіж вікно — те, що з віршами. Це значить — не час спочивати ще.
І в цьому бажанні таємному ти знову лунаєш репризою,
І усмішка в тебе — мов дзеркало, де б літо могло відбиватися.
Дивлюся на тебе віддалека, крізь роки дивлюсь неприкаяно,
Купаю в дощах твою усмішку, під сонцем висушую враження...
І цьому бажанню нестримному — здається, радіти звикаю я.
Така по-дурному залюблена... така справедливо ображена...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668784
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2016
Ти маєш сивину в бороді, але ще не носив обручки,
І всі дівчата, що мутять з тобою — меркантильні с...вітлокосі красуні з пишними формами.
Ти маєш подругу, таку собі швидку допомогу,
Яку викликаєш після третьої склянки грогу.
Звісно, поки вона в'їде в твою ситуацію, їй перехочеться з тобою бухати,
Та й подасться собі до дідька з неметеної з 90-х років кімнати.
Та, поки пхатиметься в маршрутку — останню, згідно розкладу руху,
Гризе її думка: а може, було б до кінця допить і дослухать?
А може, він просто чекав пропозиції — руки, серця і генприбирання,
А може, він просто хотів... а чого ще хотіти в такому стані?
Але подруга вже запхалася до маршрутки, що пахтить самогоном,
І рулить туди, де на неї чекає той, з ким доп'є за законом.
А в тебе в запасі десять хвилин, аби, сивину зголивши,
Послати їй через фейсбук свої найсвіжіші вірші.
Бо десять хвилин спливе, і скінчиться дія наркозу:
Тобі п'ятдесят, а це вже тягне на найбанальнішу прозу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016
Я:
— Гей, друзяко! У мене є зайві нарциси,
І, судячи з фото, ти маєш де їх посадити.
І, судячи з допису, в мене — найкращі цибульки....
(Тьху, це вже Фрейдом попахує. Вибач. Стираю).
Ти:
— Знаєш, сеструню,
Це довго і дорого буде.
Краще посиджу, понию в своєму фейсбуку.
В тебе цибульки нівроку, я бачив на фото,
Але від них іще більше хочеться нити.
Я:
— Любий, в мене є вдома фейсбук, а таксі я тобі замовлю —
Дехто мені подарував вертоліт із нагоди своєї відставки.
Ти:
— Сашо, я завжди за, але ти не в моєму стилі,
До того ж молодша лише на тиждень, а це вже, вважай, розвалина.
І тут мені раптом доходить: значення слова «нарциси»
У тебе, на жаль, античне,
А я, хоч молодша лише на тиждень, — та поборниця соцреалізму.
Коли я кажу «нарциси», то маю на увазі нарциси,
А ти маєш на увазі себе, і тому тобі довго й дорого.
З таким антикварним підходом, дійсно, краще понити в фейсбуку.
А може, я справді чогось не збагну.
Напевно, тому, що я гладіолус.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658995
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2016
У двадцять років ти був худим білявим хлопчиною,
І тобі за це прощалася графоманія,
Ти мав посмішку, що на сонці переливалася,
І за це тебе друкували в усіх часописах.
Одного разу, коли літературні вечорниці остаточно винесли мені мозок,
Я запропонувала тобі прогулятися берегом тієї річки,
В якій, за словами Ліни Костенко, не христили киян.
Але раптом твоя посмішка припинила переливатися,
Ти сказав, що зовсім не знаєш міста,
В якому тече ця річка,
Страшенно боїшся води від самого зачаття,
І взагалі, волів би прогулятися з Костиком.
Життя іде, як писала, знову-таки, Ліна світ Василівна,
І все без... цього самого... забула (хто схоче — перечитає).
Життя іде,
Костики витісняють дівчат,
Графомайстри виживають поетів,
І тільки ти змінив XS на XXL,
Але дієслівні рими пробачаються тобі за давньою звичкою.
А щодо прогулянок уздовж Борисфена —
То я б мала заявити,
Шо нескАзане лишилось несказАнним,
Але це теж не моє,
А все тієї самої Костенко.
Щастить же людині —
Прожила 80 з гаком,
Але її ніколи не зраджували з Костиком
худі біляві графомани, що й досі мають перлинну посмішку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657908
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.04.2016
Якщо колись мені й заманеться повернутися в СРСР,
То я воліла б стати плакатом,
Із зображенням пролетаря в сірому піджаку,
Із більшим, ніж він сам,
(Не спішіть червоніти!) вказівним пальцем,
Спрямованим чітко до публіки,
І щоб те місце, про яке подумавши, ви зашарілися,
Було закрите від публіки
Величезним червоним написом:
«А Ти...?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016
Хто ніколи не мешкав у провінційному містечку,
де від лабрадора не може втекти сусідова гуска,
хто не скасовував романтичну подорож,
тому що в дитини кашель,
а в її найліпшої подружки – запалення легень,
кому не снилася презентація власної книги
(тієї, що наяву завжди відбраковують через кінцівку!),
і хто не мріяв, щоб померлу близьку людину
можна було, якщо не воскресити,
то замінити ще ближчою,
яка з’явиться в житті мов лілея посеред пухких заметів –
той ніколи не збагне, чому я люблю тебе,
чому вважаю тебе за рівного собі,
чи пак – за рідного собі,
і то зовсім безпідставно.
Бо наукою не доведено,
що я закінчила жити в тридцять.
Бо коли відчалює корабель надій,
Я з заплющеними очима йду на уявну зустріч випускників.
Але я теж іноді говорю віршами, як ти.
І, якщо мені іноді жаль, що я звуся не Юлія,
то це лише з однієї причини: не маю права співати
у ті довгождані хвилини, коли стає ясно:
кожен твій третій вірш – про мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2016
Романтика — вроджена патологія, несумісна з життям.
Хто думає якось інакше — просто не нюхав Доместосу.
Я б, може, й розкрила карти — тільки собі затям:
До себе навіки приварюю, до скону вже не відхрестишся.
Романтика — це метастази по ампутації власного стержня.
Кому пощастило більше — навшпиньках за тим, як злодій.
Я б, може, десятим шляхом тебе... а сама одним оком стежу:
А раптом і ти — романтик? А що, як ти теж — не в моді?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2016
Він з біса красивий (ловіть, геї, облизня!)
І завжди недосяжний (дівчата, біжіть табунами вішатись!)
Він намагається мислити незатертими образами
І ранить когось, замість по-куртуазному втішити.
У мене до нього нема претензій, лише занадто глибокий видих,
Коли розумію всоте, що - не судилося.
Але він час від часу вертається (слава партії - завжди невидимий!)
І дівчатко в мені незграбно стає на милиці.
Він з біса красивий - і може, тому токсичний,
І дівчатко в мені незмінно його боїться.
Ось, він знову онлайн - і плете з моїх нервів косичку
(Чортзна-що, збоку бантик!) і встромля мені в душу спиці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2016
Ти ставив наголос - віршІ.
Я виправляла на вІрші.
Ти йшов на принцип, тебе брали до друку.
Я йшла за правописом - мене не брали.
Я дряпала тобі обличчя,
Втирала свіжу кров до свого тіла.
Ти терпів і всміхався лагідно-лагідно.
Але настав день, коли я викинула у вікно
Орфоепічний словник,
Спалила в печі правопис
І наостанок - позрізала нігті.
І ми гойдалися з тобою
До рецидиву морської хвороби.
І я кохала тебе
Всіма голосними й приголосними.
З наголосами й без...
Та саме тоді я збагнула, що
Поезія не народжується зі словників.
Вона - з отаких гойдалок
У пошуках балансу між горішнім і долішнім.
І у віршАх, і у вІршах,
Якщо в ній є твоя свіжа кров,
Яка просочується до мого тіла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652603
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.03.2016
Тринадцять календарів - до ніг.
Стали одне для одного невпізнаваними.
І я замружую очі, відвертаюся,
Бо ця невпізнаваність вибиває опору.
Тринадцять Благовіщень і Купал.
Час деформує всі почуття.
У моєму механізмі ти - зайва деталь.
(Мовчу про те, що й навпаки - теж).
А я все намагаюсь притягти до себе,
Мов до кримінальної відповідальності
За те, що тоді, тринадцять років тому,
Я вірила в те, що, може... може...
Не може.
Тим більше - тепер.
Біле стало чорним, чорне - сивим,
літа розписались на обличчі зморшками,
і фінал цієї історії - банальний, як вона вся.
Тринадцять календарів - і згори чотирнадцятий.
Розворот на сто вісімдесят - і шлагбаум.
Але, якщо чесно, ти - дуже потрібна деталь.
(Якщо припустити, що все почалося з тебе).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2016
Вже захекався лютий, а я ще живу в листопаді.
Може, просто погода сприяє? Он, знов задощило...
Може, просто не знала - печаль має тисячі стадій,
І котра з них - остання? Та хто б відповів мені щиро?
Вже потали замети, а - волочусь за торішнім,
Ніби в осені вперто шукаю для Тебе спасіння...
Звідти кличеш мене, підганяєш: скоріше, скоріше!
Я біжу, я лечу! Але ти... Ти вже - небо осіннє...
Ти вже - небо безкрайнє. А в землю - сховалося тіло.
І засиплеться снігом. До зустрічі. (Привід знайдеться...)
Вже весна зазирає... А в мене ще листя не стліло.
Ще тримаю за руку... В раю? Ти серйозно? А де це?
Ні, не треба адрес. Не поїду. Мені там не раді.
Нас обох звідти витурять - це я кажу тобі щиро.
Вже запахло весною... А я ще живу - в листопаді.
Ще тобою живу. Ще - з тобою. Он, знов... задощило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2016
Я знов засинаю п'яна.
А отже — побачу Богдана.
Вже всоте мені насниться
Хлопчинка, якому — за 30.
Прозорий, мов крила мухи,
Бездонний, мов глек сивухи,
І, може, комусь даний Богом
(Але ж не тобі, небого!)
Спогади — в тіло ножами.
Колись я його любила.
Колись зі своєї піжами
Йому змайструвала крила.
Коли ж закріпила нитку —
Богданка мого не стало.
В душі моїй безлад виткав,
Віддав Життю на поталу...
Він, може, про це й не знав би,
Та серце не вміє мовчати.
Він сам сказав мені правду:
Його не цікавлять дівчата.
Колись таких убивали.
Сьогодні це — модна тема.
У них — свої карнавали
І свій адвокат Ярема.
А втім — хай живе щасливо.
Себе припиняю гризти.
І замість бляшанки пива
Придбаю літальний пристрій.
Та помандрую до раю —
Туди, де цвітуть акації,
Туди, де ніхто не питає,
Якої ти орієнтації.
І там — уже зовсім неждано —
Серед безлюддя й тиші
Зустріну свого Богдана,
Який мені вірші пише...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643239
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 12.02.2016
Ти, що запізнився в моє життя,
Мовчиш на порозі.
Ти, що запізнився в моє життя,
Ловиш повітря.
Сніг – перефарбовані уламки слів,
Що звучать проти ночі.
Сніг увінчав твою чорну постать –
І став ще білішим.
Бачиш... ненадовго... вже тане він
На твоєму волоссі.
Ти, що запізнився в моє життя,
Став чорною ниткою,
На яку нанизуються сотні тисяч
Текучих намистинок.
Чому ти запізнився в моє життя?
Де був ти... хоча б позавчора?
Я вже не питаю, де міг ти бути
В минулому тисячолітті.
Ти, що запізнився в моє життя,
Квапишся нині,
Щоб не запізнитися в мою смерть
Чи в наше безсмертя.
За мить ти підеш, і краплі води
Стануть крижинками,
І не буде сонця, аби проти нього
Вони заблищали...
Ти... що запізнився в моє життя...
Тиша... і тануть сніжинки.
Ти, що запізнився... в моє життя...
Мовчиш на порозі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Ми гиркалися з життям. Спитала його: «Скажи-но!
Уже ж до Червоної Книги занесено світлячків,
А ти їх найбільше чавиш. Навіщо? Чия провина?
Ти щось, може, з цього маєш? Чи то Всевишній звелів?»
Життя – вуста на замок. Бо знало, про кого мова –
Про того, що впав восени з долонь моїх просто на сніг.
І всі дивилися вслід – о, як він летів казково!
Аж тут – у зиму всім тілом… Загинув – чи спати приліг?
Життя! Я лишуся з ним. І в мене одна причина –
Він має безмежний талант відкривати мені мене.
Ось, дай-но його спитаю… Та краще – хай відпочине.
Мої долоні ще теплі… А там і зима промайне…
І я гукнула: «Життя! Зігріло б його – без мене?»
«Зігрію, не край мою душу… Вже не впущу…» І – мовчок,
Бо знало: я відійду, коли буде все зелене,
А він – доживе до осені. На те він і світлячок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2016
Нам ще ніхто не казав,
куди лягають наші дороги.
А ми й не питаємо.
Стоїмо собі на мості, обоє вбрані по-вуличному.
Ми можемо показати на пальчиках число «три».
Ми можемо сказати «люблю», і це ще буде правдою.
Бо потім…
Але мами розведуть нас по домівках –
по різні боки цього сірого мосту.
Ми затримуємось на хвилинку,
бо ж раптом
більш не побачимось?..
І хтось когось
відчайдушно цьомає,
не розуміючи навіщо,
але, вочевидь, так треба,
бо потім…
Бо потім ми дізнаємося,
куди лягають наші дороги.
І нас уже нема одне в одного,
є лише помаранчевий присмак ілюзії.
Є лише підсвідома згадка
про крихітні пальчики одне одного,
що вчепилися в дитячу любов
на тому сірому мості.
Про поцілунок,
відчайдушніший за саме дитинство,
правдивіший за саму любов
і теж трішечки помаранчевий…
І хто б міг подумати:
двадцять сім років потому –
той самий міст, той самий стиль одягу,
ті самі широко розкриті – на цілий всесвіт –
серця дитячі,
а поцілунок чогось не клеїться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити...
(Ю. Рибчинський)
Біда не в тім, що ти – мене.
Біда, що я тебе – не можу.
Назад, у царство крижане,
Перелітаю огорожу.
Не вір казкам. Політ – то біль.
Та на синцях – і справді! – вчаться…
Біда не в тім, що я – тобі,
Біда, що ти мені – невчасно.
І січень холодом довбе,
І лютий крутиться лісами…
Біда не в тім, що ти – себе.
Біда, що я, мабуть – так само…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2016
Я
нічого не хочу про тебе знати.
Хай буде
в серці
велика сліпуча прогалина.
Я
хочу розірвати тебе
на цитати
і зрозуміти,
що ти –
моє віддзеркалення.
Не треба
ніяких обтяжливих фактів.
Замовила каву без цукру,
каву з твоїми цитатами.
Не говори,
де,
з ким
і як ти.
Не треба.
Краще просто тебе гортатиму.
До самозабуття,
до самознищення,
не відходячи від каси…
пардон – від кави,
якої ні ковтка не відпито ще.
Мені, щоб ти знав,
відведено
так небагато часу –
і не на те, щоб до тебе
всім єством приліпитися.
А тому – я не хочу нічого про тебе знати.
Твоя біографія спінить кров –
і лишить на тілі підпалини.
А може, пошматує мене
на найдрібніші цитати…
Ні,
я нічого не хочу
від власного віддзеркалення…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639202
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.01.2016
Вона стоїть переді мною, така вся кавомолочна,
готова ловити задиханий спів січневого вітру,
готова вмістити сонце... але це вже буде завтра,
і вже не в моїх руках...
хоча... чим чорт не жартує...
Вона щойно зазнала найсильнішого опіку,
далі триватиме спокійне життя з максимумом сто градусів.
Тепер на ній випалено... ні,
треба було б інакше.
А втім, у мене вже геть не лишилося грошей,
щоб виправити цю хибу.
Я милуюсь тобою, наповнюючи
до краю
своєю уявою, наливаю в тебе мрію-казку,
замовляю на многії, многії, многії...
Годі.
Ти житимеш у теплих долонях — там, у країні вічного холоду,
а може, тебе заберуть до країни вічного кохання.
Дай-но ще раз на тебе гляну, бо завтра
ти зігріватимеш мого
колишнього друга...
Який, попри все, живе вірою у прийдешнє щастя...
Ой, ти куди, не тікай! Чорт...
не встигла...
Ось, лежиш на кризі
черепками, притрушеними
рожево-бурим снігом...
Як же я так... і хто мене смикнув ото —
коли на шляху ожеледиця!
Лежать черепки, прикрашені уламками
чорних літер.
А могла б умістити сонце... і навіть завтра.
А могла б напоїти чаєм мого колишнього друга.
Що ж, буває й таке... а може, за ніч воскреснеш?
Бо ж недарма на тобі з іншого боку розкинув свої крила янгол?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639199
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 28.01.2016
Ну, ви ж уже знаєте, як пересуваються
поїзди метро.
Здається, ніби розбігаються в різні боки,
а насправді — одне одного наздоганяють.
І найдальші одне від одного вони
на станції, де одночасно спинилися.
Але я не про метро — я про хлопця,
що в барвах Арея,
про дівчину — пряму спадкоємицю трипільської культури.
Про хлопця, який плаче очними краплями,
про дівчину, що роззявила душу на всю галактику.
Вони розбігаються, кожен в обійми своєї самотності,
бавитись арт-терапією, кожен своїми строфами.
А те, що вони б могли на Хрещатику стрітися —
це так само реально, як обидва поїзди метро
одночасно скочили б із рейок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2016
Ми позували для Клімта – в житті минулому.
Мріяли вдвох – потонути в його мозаїці.
Мрія здійснилася – все ж таки потонули ми.
Тільки обличчя з мозаїки витинаються.
Та, що ліворуч – уперто хотіла вижити
(Майстер тоді від утоми жбурлявся фарбами!)
Та, що праворуч – несміло просила ніжності,
Не допросившись, палала очима карими.
Люба моя, де ти є, чом ти поза зоною?!
Але у відповідь – тиша лягає плитами.
Клімт не зарадить. З минулих життів видзвонюю,
Де ти? Чого ти? - в майбутніх життів випитую.
Втім, я не знаю – навіщо шукати істини?
Завтра прокинусь там, де ввірвались сповіді.
Нині, розсипані клаптиками-намистами,
Ми обнімаємось, віри у Майстра сповнені.
Та, що ліворуч – сміється з-над хмари променем.
Та, що праворуч – довбе сірозем лопатою…
Клімта – за шафу. І – жити з нуля (що зробимо!)
Скільки ще років тебе я не обніматиму?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637627
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.01.2016
Спинилася, не знаючи доріг.
Ти стрівсь мені на перехресті вулиць.
Згорнувши крила, ти мене стеріг -
Щоб не злякалась... І не розвернулась.
І нині бачу - в сні чи наяву -
Немовби я стою на перехресті,
І ти мені шепочеш: "Не нервуй,
Твій ангел розуміє мову жестів."
Промчать літа (а може, кілька днів?) -
Приміряю нарешті крила власні.
Ти зникнеш - так, як ти цього хотів, -
Та полум'я твоє в мені не згасне.
А далі буде... Буде заметіль.
І бездоріжжя - замість перехрестя.
Та, хто б мені назустріч не летів,
А я щаслива, що ширяєш десь ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637626
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.01.2016
Хлопчина, якого любила,
Сьогодні став чоловіком.
А я… я ж ні сном, ні духом.
Спасибі – Фейсбук усе знає.
І що тепер маєш робити?
Піти та набити пику
За те, що руку і серце
Віддав не мені, а іншій?
Ні, люба, так не годиться.
Ми ж хочемо до Європи?
Зроби це по-європейськи –
І хай Фейсбук тобі в поміч.
Наприклад – постав аватарку
Під колір Його сорочки,
Або завантаж на стіну
Печальний відеоролик,
Або напиши капс-локом,
Що й ти нині ВИЙШЛА ЗАМІЖ.
Ти можеш робити що схочеш –
Йому це до фені боти.
Якщо ж він те прочитає,
А може, ще й лайк поставить –
Пошли його на три букви
І поспівчувай бідній жінці.
Тому що нормальний хлопець
На другий день після весілля
Найменше в житті бажає
Тинятись по соцмережах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637155
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.01.2016
Не знаю тепер, кому дякувати — Богові чи дияволу
За те, що в мені - нез'ясоване, непояснюване,
За річку, в яку вже заходила, та жодного разу не плавала,
За звідкись узяті правила — щоб поряд була, та не застувала.
За крик твоєї душі, не мені адресований,
Заплутаний у метафорах, які на дуель мене викликали —
Не знаю, навіщо мені це все, коли ніщо вже не сковує,
Навіщо слова несказані жонглюють моєю витримкою?
Я б висушила — не вірите? — ту річку, в якій не плавала,
Я б виборола собі право — ніким не бути затриманою.
Та все, чого зараз хочеться — права порушити правила.
І — назавжди лишитись. І нічого не говори мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637154
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
Безмежно,
Беззастережно,
Не контролюючи помислів,
Кохаю
І прагну
До краю
Лишатися в цій невагомості.
Згоріти,
Землю зігріти,
Феніксом вирости з попелу.
Натомість –
Яка невагомість?
Сама себе
Тихо закопую.
По пояс.
Я непокоюсь
Від перспективи спокою.
По груди…
Вертається грудень
Неспішними сизими кроками.
А далі –
Спроби невдалі.
І снігу – багато-багато…
Я – в комі.
Де всі невагомі.
Де більше.
Не треба.
Кохати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
Моє почуття до тебе
Нічого не дасть біосфері.
Я навіть не маю у планах
Мікроби з тобою множити.
Забути? Хіба є потреба?
Я щойно замкнула всі двері.
І вже – на «ви»: світлоокий пане,
Рятуйтесь від мене, як можете!
«А ти мені й не цікава, -
Відкажете гордовито.
- Я навіть не мав на думці
Скорочувати дистанцію…»
Така от вичерпна заява.
Нема чого тут ловити.
Давай на «ти»… То скажи – звідки сум цей
По завершенню білого танцю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
День був майже без тебе – під деревом (майже без листя)
Я зустріла світанок... Гілками поколотий шовк
Наді мною розкинувся... Коси мої розплелися...
Ти прийшов із нізвідки. Про щось запитав – і замовк.
День був майже без тебе. Я майже повзла по стежині,
Що вела майже в небо. Я майже пливла по шосе,
Цілувалася з вітром, і губи були майже сині,
І, немов перед смертю, казала комусь майже все.
Я шукала тебе – майже скрізь. Я не знала, як бути.
Не спліталися коси, на віях бриніла вода.
Я була майже певна, що в серці прокинеться лютий,
Хтось був певен, що липень – і майже ніхто не вгадав.
Закотилося сонце; годинник застиг на дев’ятій,
Я була майже п’яна, земля під ногами пливла...
І зникали сліди висоти на сорочці зім’ятій...
День був майже без тебе... так дивно... а я прожила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633771
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2016
Якби ж не знав, що я тебе люблю…
Та вже зірвалось. Треба далі жити –
За листопадом догравати блюз,
Смакуючи з розбитого корита
Те почуття, що так і не збулось…
(Але причин дошукуватись годі!)
Опалим листям крутяться чогось
Уривки листопадових мелодій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633538
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2016
Здається, я відчуваю більше, ніж треба,
Здається, я розумію більше, ніж хочеш.
Тікає від мене сон. Думки пригоріли до тебе,
І, скільки не шкрябай – не відстають. І я серед ночі
Волаю в пустелі: коли ж, ну, коли ж той ранок,
Коли ти збагнеш, чим для мене ти є насправді?!
Здається, я відчуваю на власному тілі рану.
Здається, я знаю, як… Але там мені вже не раді.
І все, що я можу – молити за тебе Бога,
Щоб гоїло душу Його невмируще слово.
Напевно, Він знає, як… Та чи встигне швидка допомога?
Здається, я бачила хрест… Невже спізнилася знову?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2016
Душа заснула під твоїм крилом –
Мов кошеня, згорнулася клубочком...
А ти дивився в мій фотоальбом –
В якусь одну, невідворотну точку.
І під твоїм крилом вона жила,
Допоки плоть обвішалась гріхами...
Їй снився Саваоф. Він був зі скла...
Та раптом плоть упала, наче камінь,
До ніг Отця – та так, що поточивсь...
Розбився Бог! І заридали люди...
Прокинулась душа... І голос чийсь –
Напевно, твій – шепнув: “Я більш не буду...”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2015
Спалахують вогні. В будинках, що навпроти,
Святкується Різдво, смакується кутя…
А ми чомусь – ОТУТ, відкладені «на потім»,
Ламаємо себе у битві за життя…
Чи то вантажний мчав, чи пасажирський потяг,
Безжурному його «татам, татам, татам…» -
Ми заздримо тепер, відкладені «на потім»
У мрії про життя, яке вирує ТАМ.
Та не питай «за що», а поміркуй – ДЛЯ ЧОГО
Тебе лишили ТУТ? Аби збагнув і ти:
У пишноті своїй який цей світ убогий!
Як пнеться він – в ім’я убогої мети!
А як збагнеш – тоді ти вилетиш на волю,
І буде в тебе все – вогні, Різдво, кутя,
І потяг повезе – гартованих до болю –
По золоту медаль за вигране життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632602
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.12.2015
Оце на проїзд нашкрябаєш –
І думаєш: Боже, десь же там
У джипі твоя однокласниця,
Якій ти давала списувать!
І тут би якусь антитезу,
Але ти сьогодні невиспана.
Куди за кермо тобі, мила,
Коли ти губиш ті гривні?!
А, ні, ось тут антитеза:
Вона, на відміну від тебе,
Бачить лише дорогу,
По сторонах – їй ніколи.
А для тебе дорога – суцільне
По сторонах роззирання.
А ще – ти не звикла чекати
По кілька годин у пробці,
Міркуючи: «Як же так воно,
Я ж ніби керую, Господи!
Чому ж я тоді не владна
Додому дістатися вчасно?!»
Ти можеш на волю вирватись,
Маршрутку позаду лишивши –
І йти, милуючись зорями,
Аж до своєї оселі.
Вона ж, марафет наводячи,
Зненацька пропустить чергу –
І теплий салон наповнить
Її нецензурна лексика…
А ще – за кремом непросто
(Особливо посеред траси!),
Коли тебе муза вкусить,
Послати всіх – і писати
Про те, як, жетона вкинувши,
Ти думаєш: Боже, десь же там
У пробці твоя однокласниця,
Якій ти давала списувать…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628253
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2015
* * *
Так хочеться часом натомлені очі заплющити –
І враз опинитися десь на безлюдному острові,
Де змиють дощі мою втому потоками гострими,
Де трави шовкові дадуть мені соку цілющого,
Де місяць і зорі мені колискову співатимуть,
Деревам розлогим пославши небачені промені,
Де навіть ранкова роса подарує тепло мені,
До ран мого серця прилігши стерильною ватою,
Щоб бруд і облуда мені до тих ран не потрапили,
Щоб крові життя ані краплі назовні не витекло…
Так хочеться – ні, не втекти! – повернутись до витоків,
Допоки надія і віра ще стеляться мапою,
Допоки ще можна лише ненадовго заплющити
Натомлені очі, що в землю стабільно дивилися…
Допоки трава на безлюдному острові хилиться,
Щоб душу мою напоїти росою цілющою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628252
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.12.2015