| Сторінки (1/53): | « | 1 | » |
Нам в дитинстві кробку вручили
Невеличку, такого ж віку
Щоб думки з речами жили
Оселялись в картонну домівку.
Положіть же туди іграшок,
Щастя мами і ніжні руки
Киньте гору дорослих усмішок
Магію світу, незвичні звуки.
І тарілку жбурніть розбиту
Вам за неї влетить від бабусі
Ви ж дитина, вам нудно жити
Ви завжди в метушні та русі.
Покладіть же перший дзвоник
Хвилювання та страху насипте
Заберуть ваш із дерева коник
Зошит, ручка в долоню влипне.
Лише мить і з коробки рукою
Вам навчання горло здавить
Плачте, вам не надуть спокою
Інший сенс у житті заправить.
І візьміть своє любе хочу
Й положіть десь на дно під речі.
Юність нерви пером лоскоче
Серце й розум бажають втечі.
Далі рок, алкоголь, кохання
Тільки тихо, побачить тато
І знайде у коробці страждання
Що лежать під важким атестатом.
Вам нарешті дарують свободу
Посилають в чужеє місто
Не навчивши ні сенсу, ні броду
У руках лиш коробка зі змістом.
Що ж почніте її наповняти
З часом стане усе простіше
Дім, сім'я не дадуть сумувати
Час примушує йти повільніше
Сам же стане летіти стрілою
І уже ви сутулий та сивий
Летите без коня ковбоєм
Лише в пам'яті, досі щасливий
Лише в пам'яті молодість й посмішки
Мама, тато і ви малеча
Де все це? Стаєте навколішки
Де ж знайти ці всі рідні речі?
Ви про ящик з минулим згадали
Ось постав він перед ліжком
Там є все що туди поклали
Варто лиш відірвати кришку
З сил останніх вдалось відкрити
Погляд сповз, розірвалась струна
Там лиш рози, герань, гіацинти
Розквіла із коробки тр...?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2019
Вместо глаз - стекла в черной оправе.
На груди вместо сердца - брошка.
Не жалеет голоса кошка,
Все поет в обгоревшом храме.
От пожара свалилась крыша,
Очернели все окна и стены.
Кошка смотрит на синие вены,
В них скребется теплая мыша.
Ухватить бы, да плоти жалко
И тепло все пойдет наружу,
А в холодную зимнюю стужу
Без него пропадут фиалки.
Их полить бы да выпито зелье,
Поставали гуськом бутылки.
Что то ноет опять в затылке
За окном же сплошное веселье.
За окном громыхает город.
Ходят строем мужчины - дамы.
Ярко светят их белые храмы,
Только мой вот совсем расколот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767143
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.12.2017
Тримайтесь міцніше за руки,
Самотнє падіння нестерпне.
Все нижче літають круки,
Все більше кінцівок терпне.
Стискайте міцніше в обіймах,
В'яжіться морськими вузлами.
Разом воюйте в війнах,
Разом зализуйте рани.
Дивіться уважно в очі,
Не варто дивитись в ноги.
Там прірва в обіймах ночі,
Там стерті життя дороги.
Ми вниз летимо безсило
І дарма пручатися й битись.
З корінням всім вирвали крила.
Залишилось разом змиритись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767142
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.12.2017
Мені б мов трава прорости й не дивитися
Диким обличчям в рожеві очі.
Хочу дощами бездумно упитися,
Викинуть з пам'яті дні та ночі.
Видерти шмаття з свідомості п'яної.
Спогади в прірву жбурнуть не жалкуючи.
В них я людина з війни уявної,
З світом борюсь за скарби неіснуючі.
В пам'яті сенс людсвом вправно нав'язаний,
Вічним тавром на чолі розлився.
В чорний казан ти стрибнуть зобов'язаний,
Супом страждань весь твій світ умився.
Тисячі правил, думок мільйони.
Варяться, киснуть - найкращі, найгірші.
Людство гірке та занадто солоне.
Сати б травою й шуміти вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2017
Мистецтво з'являється лиш у пітьмі,
Де біль та неприязнь в повітрі літає.
Там де розмовляють з глухими німі.
Митець хто радіє й в одночас страждає.
Мистецтво зростає із грунту думок,
Там сльози та сміх б'ють в обличчя металом
І бій на життя за повітря ковток,
Втискається в шкіру чорнильним фіналом.
І високо в небі митця не знайти
Бо ж з камнем на шиї ступає землею.
В безплідних потугах себе віднайти,
Будує із творів прокляту алею.
Алею якую можливо пройдуть
Мільйони безстрашних здолати болото.
В якому таїться віршована лють
І крутяться в танці пекельному ноти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2017
Мій світ - це сотні тисяч слів,
Я їх лялькар і раб, перо й чорнило.
Мій світ бездушний і чужий до почуттів,
Що знищують свідомість, рвуть на шмаття тіло.
Мій світ пов'яз у темряві часу,
Він одягнув на мене важкі шолом й лати.
Я бачу в ньому дику та руйнуючу красу,
Вона чорнило в мене льє, щоб було чим писати.
Я помічаю чорнії нитки,
Що будь кого зав'яжуть в вузол чортів.
В руках життя ми всі німі ляльки
І дурень той хто бачить в нас мільйони рас та сортів.
Наш соціум в собі пов’яз.
Лупцює і гризе себе за лікті й руки.
І скоро-скоро залунає новояз,
Запустить нам в свідомість липкі звуки.
Розірве на шматки і скормить псам
Бо ж непотрібні волі нам потуги.
Свобода - це страждання й болі храм,
А ми бажань своїх безглуздих слуги.
І золоте теля занурює в смолу
Людей, хоч ті живуть з надією на світло.
Бояться в чорні очі зазирнути злу,
Яке в думках наших зросло й жорстокістю розквітло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725933
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.03.2017
Спалахнули нічні ліхтарі,
Світло темряву хмелем налило,
Розповзлось наче мед по землі,
Час заплутало світло... спинило.
Стихли деннії звуки життя,
Розлетілись мов осінню маки.
Лиш машина зі збору сміття
Пожирає гуркочучи баки.
Просувається містом невпинно,
І сміття все збирає-збирає.
Зуби клацають й щохвилинно,
брухт у жерлі з металу зникає.
Наповняється скривлена паща
Тим, що було раніш важливо
Для людей, а тепер ледащо
У пітьмі осідає безсило.
І дарма, що летить в безодню
У землі зогниє мов життя.
Не змінити жагу природню.
Розтирати УСЕ в сміття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721841
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.03.2017
Зростаєм у ящиках з твердими стінами,
Очі щоночі у стелю впираєм.
Ось воно небо вапняне, побілене,
Мовчки у скроні нам страх заливає.
Ось воно світло в бетоні заковане
З кулі скляної впивається в нас.
Разом в коробці живем зачаровано,
Тихо й невпинно пливе для нас час.
Бродимо сенс віднайти намагаючись,
Тіло й свідомість наповнює втома.
В простір кубічний щодня повертаючись,
В'язнями вік доживаємо дома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2017
Ех мрійник бездомний,
бездонний, сміливий.
Занадто наївно кричиш ти
В пітьму.
Поглянь же, як люд,
Ледь живий, юродивий.
На прив'язі тягне себе ж
У труну.
З очима скляними,
Все нижче спускається.
В землю холодну
Впиваються зуби.
Прощатись з життям
Лиш мертвяк не збирається.
Каміння на шиї
Повисло грубе.
Життя - лиш на мить
Швидкоплинну, гарячу
І неважливо нам
двадцять чи сорок.
Смерть - вічний рок
І людей незрячих,
Мов кошенят
Повкидає в морок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2017
Життя моє - це лиш каміння,
Як не старайсь - не розломати.
В руках тримаю я насіння,
А квітам молотом не стати.
Тай цвіт не цвяхи - не загатиш
В будинок щоб величний звести.
Слова, як гроші не розтратиш.
Проклятий їх з собою нести.
Проклятий об каміння битись,
Збивати в кров чоло й кінцівки.
Бо ж не навчився я молитись
На шмат холодної бруківки.
Не здатен ниць весь час дивитись,
Думками ж поміж зір літати.
І з кайданами не змиритись
Хоч народивсь, щоб в'язнем стати.
І хоч снує Медуза з виском,
Живий я й поки що - не здався.
По венах кров летить під тиском,
Мій меч чорнильний не зломався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711733
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.01.2017
Якби ж я зміг думками жонглювати,
Ловити деякі із них щоб у собі селити,
Без нервів та скандалів потурати
Для всіх кого бажаю я любити.
Якби ж я міг розкрити череп щоб дістати
Та розпустить по вітру почуття і волю,
Щоб більш ніколи і нізащо не завдати
Для тих кого люблю, гіркого болю.
Я став би лялькою в руках для мене рідних,
Мов пластилін би гнувся з плавним блиском.
Життя б луною билось в дзвонах мідних,
І я мов дзвін трусився би під тиском.
Щасливим став би я про щастя не дізнавшись,
Кохав би палко й без взаємного насильства.
З думками несміливо попрощавшись,
Я став би ідеалом для суспільства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.12.2016
Скинуть сорочку і шкіру роздерти,
Вирити в тілі ямки.
Вшити у плоть мої любі, потерті,
Чорні, холодні думки.
Захоронити, без страху та люті,
Цвяхами збити труну.
Хай же гниють там розбиті й забуті.
В тілі, зариті в пітьму.
Так, я без них знову очі відкрию,
Сонце наповнить мій дім.
Світлом кривавії рани зашиє,
Вивіє відчаю дим.
Погляд бездумний в яскравості тоне,
Світу в рожевих тонах..
Істина тихо під шкірою стогне,
Я забуваю про страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2016
Я тілом на землі та подумки ніде,
Я тілом тут сиджу, думки ж творять безчинства.
Камінням кидають в надію, що бреде
Над прірвою в житті у пошуках дитинства.
Надію, що йдучи не бачить люті
І хоч лишає слід кривавий на землі.
Все ж безупинно наближається до суті
Та джерела того, що нищить світ в мені.
Я тілом цілий подумки ж роздертий.
Розгублено дивлюсь в нікуди й бачу,
Як сенс життя мого обвуглений, потертий,
Забивсь в куток кімнати й тихо плаче.
Як він безумно трусить головою,
Плете в руках мотузку мокру й сіру.
Схилившись з безкінечною журбою,
В чоло цілує майже мертву віру.
Невже це я скував кинжал проклятий,
З думок своїх, що наче пси голодні,
Звалили з ніг та стали розривати
Віру з надією відправили в безодню.
Завмер думок потік і час спинився,
Сиджу й чекаю доки страх пройде.
Повільно я із втратою змирився,
Все ж тілом тут та подумки ніде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695534
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2016
Очі утупились в скло перед ними,
Дивляться, вловлюють світло зрачки.
Скло впереді, а за ним швидкоплинним,
Диким потоком повзуть хробачки.
Кожен із них гордо простір минає
Всіх покриває надмірності лак.
Кожен людиной себе називає
Хоч і живе, як великий хробак.
Люди не просто повзуть й пожирають.
Їх не окрилює гордість гірка.
Люди лиш ті, хто себе споглядають
Й бачать у дзеркалі лиш хробака.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016
І знову влився у кімнату,
Немов смола липкий та чорний.
Примусив холод відчувати,
Осінній смуток непокорний.
Пробравсь в свідомість непомітно,
В потилицю голками впився.
В очах повільно згасло світло
І світ в печалі закрутився.
- Для чого я живу? ..Уявлення не маю.
Здавалось байдуже на це - не думать і забуть.
Та в час осінній я по особливому страждаю
І змішую в коктелі страх та гірку лють.
Я сліпо п'ю це все великими ковтками,
У різких спазмах очі все сильніш стискаю.
І знову починаю бити кулаками,
В той чорний простір за яким себе втрачаю.
Ось все тріщить і залишається лиш крок,
Там він на дні мого бокалу із граніту.
Розкинувся один малесенький ковток,
Що крапкою позбавить розум мій цього брудного світу.
Що голкою зашиє рот та очі.
Щоб більш в свідомість не пробрався,
Цей хриплий голос, що у голові шепоче.
Про те, як любить він життя і як на щастя сподівався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2016
Ось тобі куля, ось пістолет,
Вийди й стріляй у кого захочеш.
Головне - не дивитись в перед,
Головне - не поглянути в очі.
Влучить маєш ти з першого разу.
Байдуже у дорослого чи дитину
Вони всі довести тебе здатні до сказу.
Головне - не попасти в тварину.
Буде важко лиш на початку,
Далі втягнешся й почнеш писати
Після кожної кулі, чорнильну лишаючи крапку.
Головне - не забудь стріляти.
Вічність з часом тебе поглине,
Вирве з зброї набої ідей.
Та завжди пам'ятай, ти стріляти повинен,
Словом цілити в скроні людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690039
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.09.2016
Ми вічно ідемо, блукаєм, сміємось,
Плекаємо в мріях життя.
Ми впевнені в те, що чогось та доб'ємось
Допоки не стихне биття.
І навіть не вірим у те, що скінчиться
Наш сповнений духу танок.
І має ціну для нас кожна дрібниця,
Що скрашує блиском вінок.
Здається, що ось ми - святі і безсмертні,
Повстали у центрі людей.
Збираємо в скриню багатства потерті,
Чужих підбираєм ідей.
Аж раптом у серці життя завмирає,
Спадає наш вічний вінець
І чути, як смерть для нас пісню співає,
Різкий предрікає кінець.
І рушаться догми, ламають підлогу,
Ми падаєм в власних думках.
Розсипались мрії про довгу дорогу,
Розлився в свідомості страх.
Розплилася в посмішці скриня пандори,
Над нами глузує весь світ.
В святого актора летять помідори,
Руйнують іллюзії лід.
Ми в паніці водимо поглядом згаслим,
З надією вбачити блиск.
У тому, що завжди здавалось прекрасним,
А зараз розтало у віск.
У тому, що сяйвом грайливим манило,
Давало нам стимул до дій.
Та в час наш останній так зрадницьки згнило,
Позбавило нас теплих мрій.
І стерлися ціни, згоріли й зотліли,
Стихає за ними життя.
Тавруємо нуль ми на шкірі збліднілій,
Й навічно ідем в забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687876
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
І знову я брудню словами лист,
Складаю їх в рядки міцні та непохитні.
Лиш тільки так я зможу вічний збудувати міст
Між власним я і вами духи темні й непомітні.
Лиш тільки так я зможу залишити слід,
На вічності плиті із чорного граніту.
І хоч свідомість більшості поглитнув брудний лід,
Я все ще дихаю й бреду з вогнем по цьому світу.
Я все ще йду у пошуках думок,
Що лампи з керосином розмістили,
Щоб запалить вогонь і дать амброзії ковток
Для всіх у кого вітер все ще дме в напружені вітрила.
Для всіх хто може ще дивитися очима
І здатен помічати між рядків
Слова й думки, які бажає передати рима
Й зійти на міст, який будую я із слів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686173
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.08.2016
Вийшли у море людей моряки
Підняті паруси мрій.
Ніч освіжає і шепчуть зірки
Сповнюють душі надій.
Злитись із водами мас без країв
Впасти у соціум ниць.
Серце бажало міцних почуттів
Погляд не бачив границь
Вуха не чули, як тисячі слів
Соціум з моря кидав.
Водяний люд нишком душі їх їв
Широко рот відкривав.
Море людей упивалось життям
Моряки позбувались думок
Вони з сіллю в очах, поєднались з сміттям
Позмивав їх життєвий поток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685791
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2016
Схрещені в вічному танго із мріями,
Ноги стирають об тертку часу.
Люди спішать і своїми же діями,
Точать й без того вже гостру косу.
Точать й облизують лезо скривавлене,
Плямкають, з присмаком б’ють язиком.
Б’ється в них серце розгублене, здавлене,
Марно качає приречену кров.
Марно тріпоче у спробах пробитися,
Тактом швидким пробудити думки.
Кожен лиш хоче наїстись й напитися,
Хлещуть незграбно німі язики.
Хлещуть і гладять повітря подавлене,
Лине по світу гучнеє виття.
Мирно розмахує лезо скривавлене,
Чистить людей від пустого життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2016
Вранці в вікно, відчайдушно й сміливо,
Маючи ціль на лиці.
Рвуться до тебе в кімнату грайливо,
Сонця швидкі посланці.
Я ж рано встав і в долоню піймавши
Декілька світлих малих,
Дав їм тепла, наперед попрохавши,
щоб торкнулися пальців твоїх.
Щоб обличчя оббігли і губи зігрівши,
По волоссю спустилися вниз
І на шиї твоїй все тепло залишивши,
Розчинились мов свіжості бриз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677520
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.07.2016
Ну ось я у підніжжя гір з вершинами в пітьмі,
Підйом на них страшний та неминучий.
Від цього рока скиглить звір, що двадцять літ зростав в мені
Бо далі клітка, кайдани і страх холодний та колючий.
Можливо досить йти і досить пробиратись
Крізь сповнений потвор та духів ліс.
Я ж можу зараз опустивши руки здатись
Нехай всі скажуть, що малий він був й дорослим все ж не зріс.
Нехай говорять, що життя не зрозумівши,
Дарма ввіткнувсь я головою у пісок.
Нехай говорять всі, що краще б звіра свого вбивши
Я, як і всі вони, продовжував смоктать життя давно прокислий сок.
Мені байдуже буде бо слова та погляди несхвальні
Я не почую і навряд чи зможу осягнуть.
У час, коли вдихну та важко видихну востаннє
Пітьма ковтне мене, примусивши усе забуть.
Але чекайте, я ж не хочу забувати
Принаймі не про все і не про всіх.
Є ті, кого бажаю вічно бачить й осягати,
Заради кого зсилюсь я на радість і на сміх.
Заради кого буду жити й намагатись,
Забратись вверх щоб запалити світло у пітьмі.
Заради кого, я бажання зникнути та здатись,
Зібравшись духом проковтну, нехай живе і тліє у мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2016
Оминайте той ліс, що за полем темніє.
Не підходьте, не смійте дивитись.
Він дихне лиш й у вас темний сумнів посіє,
Змусить далі іти - підкоритись.
У свідомості вашій він оселиться й тихо
Стане пісню про вічність співати.
Й лиш почувши слова ви заллєтеся сміхом
І почнете про страту благати.
Та не варто надію плекати на смерть,
Ліс не зможе забрати життя
Він корінням простромить вас і з передсердь,
Розпочне виривать почуття.
Ви пручатися будете та все дарма.
Через деякий час зрозумієте,
Що ви є, а душі в вас давно вже нема
І про смерть швидку ви вже не мрієте.
Чи живі ви? Живі й без душі навіть краще,
Зникла сіра, в’язка пелена.
Ви покинули темні і дикії хащі,
Нова пісня для вас долина.
Ви помітили легкість у ваших легенях,
Оцінили думки осяйні в голові.
Квіти й пташки зароїлись в кишенях, у жменях
Ви щасливі йдете по зеленій траві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658487
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2016
Люди затиснуті в ящики цінностей,
Догм, суперечок і мертвих надій.
Сковані часом у пошуках здібностей,
Зігнані в стада, позбавленні мрій.
Недоживі, недостиглі, налякані
Смертю і сміхом безумця з небес.
Кривлять обличчя розмиті й заплакані
З болем і страхом чекають чудес.
Скільки потрібно вам часу й сміливості
Щоб повитягувать з мізків сміття
І зрозуміть, що не буде можливості,
Ще раз прожить ваше тлінне життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657336
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2016
Густий та непроглядний ліс, чорні дерева вростають в білий і, на перший погляд, незайманий сніг, їхнє пронизливе рипіння, порушує тишу, яка тримає в німому напруженні все навкруги. Вночі лісове життя зупиняється, завмирає, кожна істота перетворюється на суцільний пристрій для сприймання звуків, весь ліс занурюється в себе і напружено слухає. Він чує власне дихання: шум дерев, які гучно рухають сполоханими вітром гілками, чує шурхіт польової миші, десь там, в норі під землею, чує дихання і неймовірно швидке биття її серця. Нічна хижачка сова теж це відчуває і повільно кружляє над білосніжною сніговою ковдрою, час від часу видаючи своє «Пугу-пугу», що глухим звуком відбивається від дерев і розходиться ехом у всі сторони темног лісу. Всі ці звуки є нотами нічної симфонії лісового життя, але цієї ночі, на нотному стані з’явився новий і не звичний для лісових жителів звук. Він долинав з місця де дерева розступилися, утворюючи невеличку галявину, що зимою була схожа на білий диск, який був майже ідеально круглої форми. По серед диску лежала людина і важко дихала, весь ліс повернув свої вуха саме до цієї галявини і до дивної істоти, що з’явилась на ній.
А. лежав з заплющеними очима, він відчував, як лапатий сніг посипає його обличчя, як він тане і маленькими капельками збігає по щоках, носі, губах. Та А. не звертав на це уваги, він спантеличено прокручував своє падіння і намагавсь виділити в ньому момент зіткнення об жорстку землю, але той просто був відсутній. Ось він падає і на шаленій швидкості минає поверх за поверхом, вікна перетворились в одну яскраво-жовту смугу, яка тягнулась аж до землі. Ось він вже геть близько до неї, А. повільно заплющив очі і повністю розслабився в очікувані кінця, та падіння все не припинялося. Замість зіткнення з твердою землею, він влетів в пухкий і здавалось безкінечний шар снігу, що поступово сповільнював його, аж до повної зупинки. А. відчував розчарування, він був готовий померти, він навіть хотів смерті, зараз йому було дивно усвідомлювати це, але тоді, падаючи головою в низ, він дійсно бажав заснути на вічно. Але сталось щось дивне і геть не зрозуміле, в ньому досі горіло життя, кров пульсувала, в кінцівках відчувався болючий холод. – Мерці не мерзнуть, падіння все ж не вбило мене, можливо це і на краще, - подумав А. і розплющив очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651762
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2016
За всім, що відбувалось далі А. міг лише спостерігати, все вмить видалось таким чужим і далеким, чужим було і його тіло. А. дивився як його рука потягнулась до ручки дверей і зачинила їх, залишивши «гостя» по іншу сторону квартири. Потім тіло розвернулось і швидко пішло в кімнату, А. спостерігав за всім крізь ілюмінатори власних очей, оглядав свою не густо заставлену домівку: ось шафа, комод, диван, на дивані сидів чоловік в високому циліндрі, він дивився на А. своїм пронизуючим поглядом, дивився з байдужістю, він чекав. В ноги знову подуло холодом, А. поглянув на двері балкону - вони були відчинені, тіло попрямувало до них, вийшовши на двір він повернув голову вбік, в кінці балкону стояв чоловік в високому циліндрі, очі його були закриті, він чекав. – Для чого я прийшов сюди, - подумав А. Вдихнувши холодного повітря, він де що освіжив свідомість і А. знову прийнявся до спроб взяти тіло під контроль, але те не слухалось. Руки вперлись на перила балкону, перед ним розкинувся чудовий краєвид, хмарне синювато – чорне небо зливалось з лісом там в далині, ліс наближаючись до А. все рідів і наповнювався світлом, з’являлись будинки, спочатку маленькі невпевнені, далі ж вищі і ось вже високі житлові масиви, громіздкі мурашники наповнені людьми і все це вкрите маленькими яскравими крапками - світлячками, що танцювали, відбивались від падаючого снігу, змушували його блищати, засліплювати. А. мимовільно підняв руки і закрив ними очі, пройшло декілька секунд, як він усвідомив, що зробив це за власною волею, він виставив долоні вперед і здивований почав ворушити пальцями, спочатку одним, потім іншим, зігнув і розігнув всі одразу, він знову може керувати тілом, а можливо він і не втрачав контролю над ним.
І знову в голові загорівся теплий вогник надії, надії на те, що він марив і насправді він весь час простояв дивлячись на небо, ліс, житлові масиви наповнені світлячками і людьми. – Потрібно повернутись в квартиру, -- подумав А. і розвернувся обличчям до дверей, ця дія вирвала з нього надію, повністю і з корінням. Перед ним стояв чоловік в високому циліндрі на голові, він стояв настільки близько, що А. міг роздивитись кожну зморшку на його білувато-синьому обличчі. Чоловік поглянув на нього своїми чорними очима і різко схватив за плечі, все відбулось на стільки швидко, що А. навіть не встиг зробить хоч найменших спроб пручатися. Сильний поштовх в плечі і ось А. вже дивиться на свій балкон з нового, не звичного для нього ракурсу.
А. падав, він дивився на свої, взуті в зимові черевики ноги, що стрімко віддалялись від затягнутого хмарами неба, він бачив, як випереджає лапаті пластівці снігу, що теж падали і наче неслухняні діти, втікали від своїх величних та сірих батьків, він теж став відчувати себе дитиною, падіння було для нього забавкою, він захоплювався ним, так по дитячому захоплювався, ніби новою грою, якої він до цього часу не бачив. Світ навколо перевернувся, А. завжди мріяв літати, літати як птах, підійматись на нечувану висоту, а потім що духу пірнати в низ, до землі і знову підійматись, дразнити смерть, гратись з нею, що це було б за диявольське задоволення, занадто велике, щоб його могла осягнути людина і саме тому, вона здатна лише на одне єдине в своєму житті, піке до землі і за це вона мусить віддати все: минуле, теперішнє і майбутнє. А. не боявся смерті, не думав про неї, він відчував неабияке задоволення від падіння, серце билось швидше, він був щасливий, земля, вкрита сніговою ковдрою, все наближалась і наближалась, А. хотів до неї, всім своїм «Я» він бажав впасти в її обійми, назавжди впасти, відчути, як вона, ніби велична мати, захищає його, власним тілом відгороджує своє дитя, від недосконалого зовнішнього світу, А. хотів відчути себе в вічній безпеці, чи це не є те, оспіване людьми, щастя? Його мозок заполонив запаморочливий спокій, А. заплющив очі, втрачаючи свідомість, все зникало, розпливалось, але бажання триматись за зовнішній світ вже не було, його цілком і повністю поглинула темрява.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651072
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 12.03.2016
Він стояв і навколо дивився
усе дивне було й незнайоме
І незнав звідкіля з'явився
Але вже відчував, що дома.
Час минав він життям напувався
Біля нього проходили люди
Їм махав і привітно у слід посміхався
Все надіявсь взаємним це буде.
Та дарма він плекав надію
Ніхто й не поглянув на нього
Люди йшли і ногами топтали мрію
чогось великого й теж живого.
Але він не хотів ображатись
Все вважав, що потрібно чекати
і продовжував всім посміхатись
Й тихим шумом прохожих вітати.
Ось старий вже і весь трухлявий
лиш надія в ньому жевріла
він чекав, щоб його обійняли,
щоб людина теплом зігріла.
Все ж дочекавсь і людина прийшла,
Опустив він в надії гілку
Різким звуком завищала пила
Мить і складають його в вантажівку.
Але він все продовжує щиро радіти,
Бо лежить і чекає на довгу дорогу.
Їде він щоб згоріти й людей зігріти
так й не відчувши тепла людського.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2016
В кімнаті нікого не було, А. видихнув з полегшенням, він думав, що хто б не був на балконі, гість залишився там, по іншу сторону дверей. – Я мушу подзвонити Карлу, промовив А. в голос і рушив на пошуки телефону. Та зробивши перший крок він відчув щось холодне та мокре під ногами, поглянувши вниз А. завмер від жаху, він став в слід, який був утворений снігом, що злетів з протектора зимового взуття. А подивився в перед і побачив ще такі ж сліди, що вели геть з кімнати. – Я дома не сам, потрібно щось діяти. Ця фраза зависла в свідомості А., кожне нервове закінчення його мозку, просто кричало – Дій, дій, дій. Але А. стояв нерухомо, він боявся зустрітись віч на віч з чимось новим і таким не зрозумілим для нього, бездіяльність манила безпечністю і не давала ступити ані на крок в перед. Раптом з кухні почали долинати голоси, хтось голосно говорив, хтось сміявся, хтось аплодував двом попереднім, це змусило А. прийти до тями – невже їх багато, подумав він. Усвідомлення того, що в квартирі більше двох людей, прибавило йому сміливості, чомусь зустріч з компанією виглядала менш лячною за спілкування один на один, уникати погляду багатьох простіше, можна дивитись одразу на всіх і ні на кого. А. почав іти вперед, крок за кроком набираючись впевненості. Звук ставав дедалі гучніший. Останні кроки були широкі і швидкі, А. вже нічого не боявся, він був сповнений рішучості прийняти будь який розвито ситуації, він був готовий діяти. І ось А. стоїть по серед порожньої кухні, розгубленно дивлячись на працюючий телевізор. Там люди, вони шумлять і сміються, дивні та фальшиві люди, що їм до того, що відбувається у нього в квартирі, в його голові, завалось, що ті люди можуть сміятись і веселитись вічно. Зрозумівши звідки долинав шум, А. вимкнув телевізор і вирішив, що відкладати зустріч з Карлом він більше не може, -- потрібно піти до нього і перевірити все на власні очі, подумав А. і вийшов з кухні.
Витерши мокрі сліди по квартирі він швидко встрибнув в зимові берци, одягнув куртку та почав відмикати двері, не звертаючи уваги на, вже знайомий, гул в голові. А. взявся рукою за ручку і вже хотів відчинити, але дивний, пульсуючих страх, змусив його подивитись в вічко дверей, перед тим, як вийти з квартири. На коридорі нікого не було і А. сміливо відчинив двері. Перед собою він побачив щось таке, що вибило свідомість з його голови, власне «Я» з жахом спостерігало за своєю абсолютною нездатністю керувати тілом, думками, воно стало лиш засобом для спостерігання за тим, що не можливо пояснити і описати, за незрозумілим і невідомим якого можна лише дико боятись і більше нічого. А. дивився вперед і чітко бачив, могутнього на вигляд чоловіка, одягненого в шкіряний плащ з високим та потертим циліндром на голові, що стояв перед ним з заплющеними очима та погладжував густу, чорну бороду. А. бачив його не вперше і від усвідомлення цього, його свідомість ще далі віддалилась від тіла та реальності, вона забилась в куток і кричала, до хрипоти, кричала, що це він, він тримав Карла за плечі, його той так боявся, цей чоловік, хто ж він, чому він тут, чому він просто стоїть і нічого не діє? Питання, питання, питання здавалось що мозок просто лусне від них, ще хоч краплину невідомого і межа психічного здоров’я буде перейденою, світ назавжди зміниться і вже не буде сприйматись таким, яким він був завжди. Чоловік опустив руки, його очі розплющились і А. повністю був поглинутий ними, чорними і липкими мов смола очима, вони не давали йому шансу на найменший прояв власної волі, він не міг ні моргнути, ні вдихнути повітря, ні видихнути його, лише дивитись, дивитись в очі, в саме глибоке пекло, що знаходилось в них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649674
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2016
Для чого ви так відкриваєте широко очі?
Чому намагаєтесь щось в порожнечі побачити?
Погляньте лише, ви в обіймах холодної, чорної ночі.
Й ніколи не вдасться вам в темряві щастя здобути й відзначити.
Ну ось, зрозуміли… мурашки по шкірі пробіглися
І ночі злякались ви - в ній невідомість снує.
Й думки про щасливе життя десь миттєво поділися.
Вони всі пройшли крізь свідомості кригу, яка розтає.
І ось усвідомили все, піднялись й засвітилися
Нарешті покинули вас кляті сни
Ви очі розплющили й ще раз в перед придивилися
По переду вас чорна яма, а в ямі ВИ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2016
Випровадивши здивованого та де що наляканого розносника піци він закрив двері і похитуючись, з коробкою в руках, побрів до кімнати. Там був страшенний холод, двері на балкон були відчинені навстіж і до кімнати залітав блукаючий сніг, А. не розумів, для чого він відчиняв двері і взагалі не пам’ятав цього моменту та звертати на це увагу він не хотів. А захлопнув двері, з важкістю опустився на диван, відкрив коробку з піцою і почав її повільно та невпевненно їсти. Організм з радістю приймав їжу, хоч і на смак вона здавалась схожою на резину, але А. їв шматок за шматком. Він намагався розкласти по полицях думки, що роїлись в його голові та намалювати хоч якусь загальну картину того, що з ним відбувається. Для цього А. замкнувся в собі, поринувши у власні роздуми з головою, він ніби розчинився в часі та просторі, стан був схожий до сну, але А. не спав, його мозок активно працював, задавав питання і намагався знайти на них відповідь.
Час минав і А. не помітив, як з’їв всю піцу. Він нерухомо сидів, міцно заплющивши очі, думок про минулі подіїі вже не було, А. сидів і чекав. Чекати – це єдине що йому залишалось робить в даній ситуації. «Рип – рип, рип - рип», від цього звуку, А. прийшов в себе і двигун його думок знову завівся та запрацював. А. відчув протяги в ногах, до кімнати залітав сніг через навстіж відчинені двері балкону. – Адже я їх закривав, я точно це пам’ятаю, -- подумав А. і встав з ліжка, щоб піти і перевірити, двері, які самі по собі відкриваютсья.
А. вийшов на балкон і оглянувся «рип – рип, рип - рип», на снігу з’явились сліди, на цей раз вони були від зимогового взуття, великі відбитки людських ніг наближались до нього. А. знову стояв і дивився на сліди, що були майже біля його ніг, він чекав, що наступні відбитки будуть інші і, так як всі інші, почнуть підходити до ньго з кінця балкону, але трапилось де що не так, як він думав. «Рип – рип, рип – рип», А. різко розвернувся, так як джерело звуку знаходилось позаду нього, він подивився під ноги і побачив два сліда, того ж самого зимового взуття, що були направленні до дверей, хтось пройшов кріз нього. А. швидко вийшов з балкону і закрив за собою двері, з надією, що той хто зібрався зайти до його оселі не зможе це зробити через зачинені двері. Та він спізнився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648015
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2016
На дворі знову падав сніг, їхати в маршрутному таксі А. не хотів і вирішив пройтись пішки, хоч подолання дистанції від бару до його будинку, зайняло б десь добрих півтори години. А. ішов і розробляв алгоритм дій на випадок, якщо події минулої ночі повторяться і він знову почує це зловіще рипіння, яке долинатиме з його балкону. Сьогодні зранку він точно знав, що навіть, якщо і повториться інцидент, говорити комусь про нього не варто, тому що його з доброї волі можуть записати на прийом до психіатра, в якого він і так стояв на обліку. Але зараз А. знав кому він подзвонить в першу чергу, тому хто його зрозуміє і сприйме всерйоз, тому хто стикався з подібними речами, своєму другу Карлу Корнеггі. Також він намагався збагнути, чому вони, чому сліди з’являються саме в їхніх оселях? На думку не спадало нічого такого, що могло б пояснити цей вибір, але якщо дивні події торкнулися їх обох то можливо є ще хтось, у кого з’явились непрохані гості, та навіть якщо це так, то хто ж буде афішувати подібні речі. Питання знову викликали біль у висках. Перед входом в під’їзд А. наштовхнувся на дивного чоловіка в шкіряному пальто з високим циліндром на голові, -- Вибачте, -- промовив А., але чоловік, не звернувши на нього уваги, вийшов з під’їзду і швидко покрокував геть. – Дивний якийсь, -- подумав А і зайшов в середину.
Дома А. одразу ж рушив до балкону, він розумів, що навіть якщо сліди і були, то сніг давно їх засипав, але все ж щось тягнуло його туди. Очікування справдились, підлога була вкрита білосніжною сніговою ковдрою, але А. все ж зміг помітити невеличкі заглиблення в тих місцях де вчора були сліди. От же все це дійсно відбувалось, нереальність стала реальною і цей висновок дещо спантеличив А., так як він зазвичай до останнього ставивсь до подібних явищ з скептицизмом. А. вийшов з балкону, вирішивши, що єдиним вірним рішенням буде зібратись думками і зачекати ночі. Для того щоб відволіктись від завчасних думок, він вирішив присвятити день прибиранню. Але швидко змінив це рішення, походивши по своїй майже ідеально чистій квартирі. – Коли живеш сам, чистоту підтримувати не так уже і важко, -- подумав А. ставлячи віник і совок на їхнє постійне місце. Він вирішив заварити чаю і продовжити читати книгу, але шлунок не погодився з ним, видавши гучне та жалібне бурчання. А. усвідомив, що за весь день він нічого не їв і не погано було б підкріпитись.
Дивно, як легко людина може забути про життєво необхідні вимоги власного організму. Варто лиш зайняти мозок чимось цікавим і вона забуде про всі елементарні потреби, повністю поринувши в те, що її зацікавило. І лиш в критичний момент людина згадує, що вона жива істота, що має вимоги життєдіяльності, які потрібно задовольняти. Для А. про настання критичного моменту, повідомив його шлунок. Готувати щось було довго, тому А. вирішив замовити піцу, він любив цей, не зовсім корисний, витвір харчової революції. А. подзвонив в найближчу піцерію, зробив замовлення і вже через пів години хтось постукав в двері. А. мив руки і не маючи змоги одразу відкрити їх, прокричав, -- Іду – іду, зачекайте будь ласка. Але на його крик ніхто не зреагував і стукіт продовжувався, переростаючи в гучне гуркотіння з періодичним пошарпуванням ручки. А. був майже впевнений, то розносник піци, що дуже поспішає, але навіть зважаючи на обставини, його поведінка була обурливою. Витерши руки, А. швидко попрямував до дверей, підійшовши він, з неменшою швидкістю, став їх відчиняти маючи твердий намір виховати нахабного розносника, -- Та де ж ваше терпіння шанов…, -- А. закляк на місці з відвислою, від подиву і жаху, щелепою. Перед ним стояв, білий немов крейда, з широко відкритими очима, його друг Карл . Він розкинув руки і швидко відкривав та закривав рот, здавалось що щось кричав, кричав що є духу. Але А. нічого не чув, все було ніби в німому кіно, лише шепіт долинав до нього з власного мозку. Слова було важко розібрати, їм перешкоджало гучне рипіння, ніби перешкоди на радіохвилях. Та все ж, А. зміг де що зрозуміти і те що він почув нагнало на нього ще більший жах. – Друже … сліди … грабіжники не справжні … обережно … він прийде по тебе … бійся прохожих. – Це все що він зміг розібрати перед тим, як шум набрав неймовірної гучності, А. відчув страшенний біль в голові і на секунду в очах стало геть біло. Він бачив лише Карла, що повис в білому, ріжучому очі, просторі і все ще щось кричав, потім різко замовк, його обличчя виражало цілковитий жах, було дивно спостерігати за тим, як настільки велика істота перебуває в такому безпомічному стані. А. помітив дві руки, що тримали його друга за плечі, хтось стояв за ним і Карл його страшенно боявся. Потім Корнеггі смикнувся вперед, на мить знову завмер і з шаленою швидкістю почав віддалятись від А., його щось тягнуло, А. зробив спробу рушити за ним, але все було марно, його тіло не слухалось і стояло немов закам’яніле.
Біле світло почало зникати, А. почав повертатись до реальності і вже чітко бачив, що стоїть перед розчиненими дверима власної квартири, також він помітив людину, яка стоїть навпроти, вона була вдягнена в червоний комбінезон і в руках тримала білу коробку, це був розносник піци. – З вами все в порядку, промовив він, -- стурбовано дивлячись на хазяїна квартири, який відкривши двері вже хвилину як завмер і стояв з відкритим ротом та широко розплющеними очима. – Ввсе, все добре, -- відповів А. важко дихаючи, він швидко забрав піцу і дав розноснику гроші, -- Здачі не потрібно, до побачення, А. хотів якнайшвидше зачинити двері і лягти на ліжко, в нього страшенно паморочилось в голові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647946
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.02.2016
Була шоста ранку, А. сидів на ліжку, в тисячний раз прокручуючи дії на балконі все це було схоже на сон, але якби ж він міг спати. В його голові переплітались питання, на які він не знав відповіді. Продзвенів будильник і А. зрозумів, що час збиратись на роботу. Він сходив в душ, одягнувся, заварив кави, але не пішов з нею на балкон так, як це робив за звичай, його відмовив страх, страх перед тим, що слідів не буде, а це означало б невпинне наближення до межі, яка відділяє нормальний психічний стан людини від божевілля. Для А. ризик зійти з розуму був досить високий. Він розумів це і тому намагався відкинути думки про нічну пригоду і налаштуватись на звичайний робочий ритм, він вирушив на роботу. По дорозі до автопарку А. дивився на сіре небо, яке ось ось вибухне новою порцією снігових пластівців, на дерева, автомобілі, людей, на все окрім снігу, що рипів під ногами «Рип – рип, рип - рип». Він намагався переконати себе, що нічого не сталось з надією, що мозок повірить в це і зітре з пам’яті нічні події. В автопарку на нього чекали невтішні новини.
Зайшовши на територію А. помітив групу робітників які весело щось обговорювали, він попрямував до них і з метою вияснити що є причиною такої радості, запитав у першого зустрічного, в чому справа. Це був невисокий чолов’яга на вигляд п’ятдесяти років в величезній пуховій шапці, що робила його схожим на гігантського опенька з руками, ногами і червоним від морозу носом. Опеньок заговорив напрочуд гучним басом « - Відбій роботі, командир, сніг зробив нам вихідний, засипавши дорогу до лісу так, що там і танком не проїдеш. – Сказавши це, чолов’яга розплився в посмішці. – Дякую, сказав А. – посміхнувшись у відповідь, та новина була зовсім не радісною для нього. Він надіявся, що ліс відволіче його від зайвих думок і повністю затягне в свій власний світ, наповнений зимовою тишею та незрівнянною гармонією буття. – Все відносне, -- подумав А, дивлячись на «опенька» та інших людей, які раділи несподіваному вихідному, далі розвернувся і пішов геть з автопарку, але бажання повертатись додому він не мав, тому А. попрямував до зупинки, де сів в маршрутне такі, яке прямувало до центра міста. Він стояв в кінці автомобіля, тримавсь за поручні і подумки рахував кількість зупинок, які робила маршрутка, адже тільки так можна було зрозуміти де він знаходиться. Мороз вкрив вікна білим, непроглядним інієм і дорогу бачили лише водій, та люди, що сиділи біля вікон. Останні, теплом своїх рук, розтоплювали іній на склі, утворюючи маленькі кружки, через які було видно вулиці та будинки. Для А. це нагадувало ілюмінатори на борту літака, він ніколи не літав і політ був однією з його заповітних мрій.
А. вийшов на потрібній зупинці і направився в місце де працював його єдиний друг, якого звали Карл Корнеггі, за покликом життя він був барменом, професію мав аналогічну. Знайомі вони були з дитинства, зростали в одному дворі, разом навчались в школі і мали спільні інтереси та світоглядні позиції. Карл був єдиною людиною з якою А. підтримував зв’язок такий тривалий період часу, спілкування з ним було напрочуд легким на відміну від спілкування з іншими людьми. В молодості А. і Карл багато часу проводили разом та доросле життя поглинуло їх обох і зараз вони бачились в край рідко. В останнє зустріч відбулась місяць тому на дні народження їх спільного знайомого, тоді Карл добряче випив і ледь не влаштував бійку з одним із гостей, що ненароком вилив сік йому на сорочку, А. сильно постарався, щоб відтягти друга від гостя і ще більших зусиль йому коштувало завести його додому. Гарний був вечір.
Прямуючи в бар А. відчував дитяче нетерпіння і бажання зустрітись з старим другом, він знав, що як тільки його побачить, бажання розвіється, зникне в небутті, як ніби ніколи його і не було. Та зараз він йшов пришвидшеним кроком, минаючи будинки один за одним, поглядом шукаючи вивіску з назвою потрібного йому бару.
«Квартира» таку назву мав невеликий андеграунд бар, в якому працював Корнеггі Був ранок, він тільки прийшов на роботу і почав облаштовувати свою барну стійку, поновлювати алкоголь та доставляти бокали. Зробивши все Карл вирішив добавити собі енергії і випити чашку кави. Заваривши міцної арабіки він вже зібрався сісти та насолодитись першим ковтком, але його зупинило скрипіння дверей та чиїсь кроки сходами. – Кляті алкоголіки, в таку ранню годину і вже ідуть випити, -- подумав Карл і поставив чашку на барну стійку. Та побачивши в дверях першого відвідувача, бармен розплився в посмішці. Перед ним стояв високий худорлявий чоловік, років тридцяти, з білою шкірою і такими мішками під очима, що дивлячись на них здавалось ніби він не спав вічність. Це був його старий і справжній друг А.
– Ну привіт друже, -- Промовив А. пожимаючи величезну руку свого товариша. Карл вже більше дев’яти років займався пауерліфтингом і його, без того велика постать, зараз була схожа на височенний валун, що якимось дивом стояв вертикально на двох опорах і не падав піддаючись силі тяжіння. – Кави, -- запропонував той, замість вітання. – Від кави я б не відмовився, та налий мені краще чогось міцнішого, -- промовив А. всідаючись на високий стілець поряд з барною стійкою. Карл подивився на свого друга, стурбованим поглядом, він знав, що А. не п’є і на це були певні причини. Справа в тому, що в момент коли організм переповнений алкоголем, всі свої сили він кидає на вивільнення себе з обіймів вжитого спиртного, людина втрачаючи свою енергію, засипає і відбувається неприємний для неї процес трезвіння, але так як людина спить, дискомфорту вона не відчуває, та згадує про всі радості похмілля, лише зранку. З А. ж ситуація була де що інша, він не міг заснуть і навіть після великої кількості випитого, організм не забирав останню енергію на боротьбу з сп’янінням, А. трезвів дуже повільно, відчуваючи весь процес з його початку і до вирішального кінця.
– Щось трапилось, -- промовив Карл, міркуючи чи варто задовольнити бажання свого друга. – Поки що я не знаю трапилось щось чи ні, але вже цілком усвідомив, що випити мені необхідно. – Промовив А. з таким впевненим та серйозним поглядом, що бармен одразу ж потягнувся за пляшкою старого коньяку, який він беріг для особливих гостей. – А я все ж вип’ю кави бо день обіцяє бути довгим, а всю попередню ніч я те і робив, що прокидався аби втихомирити Дума, який бігав як навіжений по хаті і люто гарчав. Карл жив в великому будинку за містом в компанії свого вірного ротвейлера, якого він, по причині морозів, тимчасово виселив з воль’єра забравши до себе в дім. - Ти з’ясував причину його неспокійної поведінки? Запитав А., зробив перший ковток і одразу ж відчув тепло, яке почало розпливатись по всьому тілі, коньяк дійсно був відмінний. – З’ясував і уже замовив сигналізацію, яку проставлять по периметру будинку. Кляті грабіжники, швидко ж вони зрозуміли, що я пса в дім забрав. Уявляєш, виходжу зранку на двір і бачу сліди на снігу, від воріт і до входу в будинок, але чомусь вони обриваються біля дверей, -- В А. мурашки побігли по тілу, невже це відбувається не тільки з ним, хто ці люди? від питань занило в висках, він зробив великий ковток з бокалу і почав слухати припущення друга, що до обриву слідів. Карл продовжував розповідати. -- Можливо вони по під стіною пішли, там снігу не було, відповідно і слідів не видно, взагалі дивні якісь грабіжники, взимку ходять в легкому взутті бо сліди були точно від туфель чи чогось подібного. – А згадав відбиток босої ноги на балконі, відчувши гостру необхідність повернутись до себе в квартиру і гарненько все обдумати, він зробив останній ковток допивши коньяк та попрощався з другом. – Якщо щось дізнаєшся про тих грабіжників, дай знать, -- сказав А. на виході з бару.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646136
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2016
А. провів весь день в лісі, допомагаючи робітникам вішати шпаківні з зарання намощеним в них сіном та жменькою пшениці і хоч птахи не могли проявити вдячність, кожен розумів, що його робота є життєво необхідною для цих чудових істот. А. любив спостерігати за птахами, він знав, що їхнє світосприйняття сильно відрізняється від того, що бачить наземна істота. Птахи мають найбільшу свободу в пересуванні простором, вони не прив’язані своєю масою до землі, але, при бажанні, можуть поводити себе так, як ніби ніколи і не літали. А. шкодував, що він немає крил, нічні польоти повністю замінили б, для нього, читання вночі. Та люди не птахи хоч і вважають, що стоять на сходинці вище, над ними, а дарма. Що може бути вище ніж птахи? Лише, небо, хмари, сонце.
Зміна закінчилась, люди сіли в автомобілі і мовчки чекали кінцевої станції прибуття, вони думали кожен про своє, про дім, вечерю, сім’ю. А. думав про кількість пташиних сімей, які зможуть поселитись в новеньких, теплих шпаківнях. Автомобіль повільно просувався, долаючи заметену снігом дорогу, метр за метром. Над вечір мороз перевалив за двадцять і сніг, під колесами автомобіля, люто та бадьоро вискрипував свою зимову пісню «Рип – рип, рип - рип». А. вів автомобіль слухаючи рипіння і час від часу розминаючи онімілі, від стискання керма, руки. Дорога була важкою та виснажливою, але кожен шлях рано чи пізно закінчується. Для А. кінець був біля порогу власної квартири, за ним його чекав інший світ, світ без людей, в самотності, серед книг, музики, власних думок і жахливого безсоння.
Стомлено скинувши взуття та верхній одяг, хазяїн поплівся на кухню. Їсти він не хотів, але вважав за необхідне заварити ромашкового чаю щоб зігрітись і остаточно відкинути морозні руки зими, які все ще доторкались до його обличчя. Щоки і ніс нестерпно пекли. А увімкнув телевізор і з огидою почав спостерігати за розважальним телешоу, що йшло на одному з каналів. Він не любив нещирі почуття, якими було перенасичене дане, та і взагалі всі інші ТВ-шоу. Але люди в телевізорі сміялись і раділи, та радість була такою ж хибною і фальшивою як і вони самі. То були особливо хворі люди, їх хвороба життя була набагато гіршою за хвороби інших. Та соціум, по незрозумілим для А. причинам, заздрив людям з телевізора, ставив їх вище себе, робив з них кумирів, ідеалів, а дарма.
Чай був готовий. А вимкнув телевізор, взяв чашку, невеличкий глиняний чайник і пішов до кімнати де поставив все на журнальний стіл, поряд з печивом, яке вже там лежало. А. вмостився на дивані і взявся за читання, час від часу ломаючи собі печиво і роблячи ковток з, такої ж як чайник, глиняної чашки. Читав він повільно і вдумливо, книга була науковою працею одного відомого фізика і йшлося там про електромагнітні хвилі, їх природу і фізичні властивості. А читав, думав, знову читав і знову думав. Час минав.
Була друга годин ночі. А відклавши книгу, занурився в свої думки. Думав він про ліс зимою, його, схожу до смертельної, тишу і спокій, здавалось, що при низькій температурі сповільнюється, не тільки все живе, а і сам час. Думки раптово обірвались. А. почув знайомий йому звук, він ще не розумів звідки він долинав і чому знайомий, але він його чудово чув «Рип – рип, рип - рип». Щось схоже він слухав під час повернення з лісу, але цей звук був інший, на відміну від гармонічного рипіння снігу, під навантаженням автомобільних колес, він був різкий, уривчастий. Звук повторювався знову і знову «Рип – рип, рип - рип». А. подумав що марить і після настільки довгої відсутності сну, його мозок починає здаватись. Та по завершенню десяти хвилин такого рипіння, все ж вирішив піти і з’ясувати в чому справа. А. розумів звідки линуло це дивне рипіння, звук долинав з щілини між стіною, та ледь відчиненою однією з дверей балкона. Сніг на балконі, піддавався масі, ущільнювався і видавав звуки «Рип – рип, рип - рип».
А. відчинив двері балкону, морозне повітря одразу ж взяло його в свої обійми, в обличчя летів лапатий сніг, дихати було важко, мурашки вкрили шкіру, А. прислухався. «Рип – рип, рип - рип». Він не повірив своїм очам. В кінці балкону сніг прогнувся і зарипів, сліди були дивні, але людські. Дивні тому, що не зважаючи на лютий мороз, вони не були схожі на сліди від зимового взуття, радше домашні капці чи літні туфлі. «Рип – рип, рип - рип». А. міцно заплющив очі, з надією, що йому все це здається і як тільки він відкриє їх, марево розвіється. Та нічого не змінилось, сліди з’являлись все ближче і ближче до, заціпенілого від здивування А. І ось він дивився собі під ноги та бачив відбитки людського взуття, що знаходились в п’яти сантиметрах від нього. А. приготувався до поштовху, ставши в більш стійку позу та чекаючи зіткнення з тим, хто іде йому на зустріч, але нічого не відбулося. «Рип – рип, рип - рип». Сніг зарипів, але звуки, знову, долинали з кінця балкону, на припорошених снігом слідах, з’явились нові відбитки, на цей раз А. чітко помітив пальці і стало зрозуміло, що людина іде босяком. Все це не вкладалось в голову. Сліди знову дійшли до А. і знову перервались в п’яти сантиметрах від нього. А. стояв нерухомо і дивився собі під ноги, до тями його привів різкий біль в кінцівках, вони замерзали. Сліди більше не з’являлись і А. зайшов в кімнату, закривши за собою двері. Біль в руках та ногах була нестерпною. А почав ходити по кімнаті, розмахуючи руками і перебираючи пальцями на ногах, таким чином він наповнював їх, гарячою кров’ю, яку перекачувало і гріло серце. В серці кров найгарячіша, воно ніби велика пічка, яка гріє таку незамінну для людини рідину і відправляє її по всьому тілу для того, щоб те не замерзло і не заніміло від холоду зовнішнього світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645851
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016
Початок. Спершу була хвороба. Якщо хвороба – це стан відмінний від нормального, то всі ми хворіємо на початку свого життя. Незвичний стан до народження, підчас і після смерті. Чи в дійсності все навпаки? Народження і смерть це норма, до якої потрібно звикнути, а ось життя назвати нормальним важко. Люди з народження хворіють життям, вони передають цю хворобу спадково від дідусів до батьків, від батьків до дітей і так на протязі усього часу існування людства. Люди часто жаліються на цю хворобу, більшість з них не задоволені життям і намагаються вилікувати себе різними способами, або ж хоча б зробити життєвий дискомфорт менш примітним для себе, але майже всі помирають так і не зрозумівши, що саме може вилікувати їх. Та деякі сміливці знаходять ліки і вживають їх до того, як хвороба остаточно поглине людину. Ліки ці різні, але вони мають спільну основу. Стрибки з дахів, мостів, балконів, різноманітні отрути, гелієві маски і ще багато-багато способів придумала людина, щоб стати вічно-здоровою.
Та, як часто трапляється, одна велика хвороба призводить до багатьох інших, більш дрібних і менш шкідливих. Так сталось і з головним героєм цього оповідання. А. хворів безсонням. Хвороба його була справжньою, вона суттєво відрізнялась від тих безсонь, якими страждали інші люди. А. не міг спати взагалі, в такому стані він перебував вже більше року. Дивно, наскільки сильно може змінити твоє життя, відсутність такого фактору, як сон. Коли людина прокидається, у неї з’являється відчуття початку чогось нового, вона може чітко розділити життя до і після сну і розуміє, що прокинувшись, організм вимагає від неї дій, людина починає діяти. Також сон є чудовим регулятором будь яких почуттів та емоцій. Людина починає злитись, злість зростає, почуття накопичуються, хмари, над її головою, згущуються, та ось настає момент, коли людина стомлюється і засинає, уві сні немає тих факторів, які змушували її злитись, злість згасає. Вона прокидається та пам’ятає про злість, але межа, до якої та дійшла перед сном, уже стерта і все починається з початку. Таким чином сон не дає людині морально знищити себе, своїми ж почуттями та емоціями.
Але А. не спав і мав налаштовуватись на життя без сну. Йому було тридцять і хоч за освітою А. був спеціалістом в області географії та геоінформатики, працював він звичайним перевізником возивши, пасажирською вантажівкою, людей з міста до місця їх роботи, яке знаходилось далеко в лісі, люди садили лісосмуги, вішали шпаківні та виконували інші лісові справи. А. обожнював свою роботу, вона була одним із факторів, які не дозволяли йому з’їхати з глузду. Раннім ранком він відвозив людей до місця висадження, але, на відміну від інших водіїв, він не повертався в місто, щоб після закінчення зміни, приїхати за робочими та забрати їх. А. весь день проводив серед дикої природи, він уявляв себе спостерігачем, А. міг годинами спостерігати за якимось лісовим об’єктом, ознайомлюватись з усіма його деталями і особливостями. Зазвичай такими об’єктами були рослини, та часом А. щастило поспостерігати за тваринами і такі дні ставали для нього особливими. А. любив тварин. На відміну від людей, життя тварин не можна назвати хворобою, тварини знають, як прожити життя, вони знають що їм потрібно і не спотворюють свої бажання так, як це робимо ми. Тварини найздоровіші істоти на цій планеті.
Для А. час в лісі пролітав дуже швидко, зміна закінчувалась, він відвозив людей до міста, ставив автомобіль в автопарк і повертався до свого житла. Це була однокімнатна квартира на одинадцятому поверсі багатоповерхівки. А. жив сам, тому і обставляв квартиру з максимальною зручністю для себе. Звичайна кухня, ванна, туалет і не зовсім звичайна кімната. В кімнаті, з меблів, стояв лише комод, журнальний стіл і невеличка шафа купе для одягу. Майже по всьому периметру висіли полиці з книгами, А. багато читав – це був його улюблений вид вбивства нічного часу, також він був і найбільш ефективним. Кімната була світлою, замість звичайних дверей на балкон, було троє широких, від підлоги і майже до стелі. Штор не було, хазяїн не бачив сенсу вішати їх, він любив дивись на небо, лежачи на своєму ліжку, яке стояло одразу біля прозорої стіни, що її утворювали вище описані двері. Балкон був абсолютно пустий і без вікон. Листя, дощ, сніг, пух тополі та інші ознаки життя, були частими гостями в цій невеличкій кімнатці, яка ніби являлась переходом з домашнього затишку в безмежні простори зовнішнього світу. Квартира, за останні 2 роки, майже не змінювалась.
Взагалі А., якщо не враховувати його безсоння, жив спокійним, незмінним, та не насиченим фарбами, життям. Та сталось так, що один занадто дивний ранок, поклав початок не менш дивним подіям, які він пережив і ще мав пережити.
Був січень, зима видалась напрочуд сніжною і холодною, та лютий мороз не змусив А. порушити його звичайний ранковий ритуал, що починався з вживанням запашної, щойно звареної, кави, стоячи босяком на балконі. Він був потрібен, для того щоб остаточно вивести мозок з світу нічого читання і перевести його в режим «день». Цього разу А. випив каву швидше ніж зазвичай, причиною був холод, від якого пальці відмовлялись триматись за вушко чашки, та загрозливо нахилялась вперед так, що напій доходив майже до країв, ніби хотів вибратись з тісної, для себе, посуди, А зробив останній, великий, ковток завершивши пробудження. Він вийшов з балкону, одягнувся та пішов на свою роботу, так і не замітивши одну деталь, яка можливо змусила б його відмовитись від насолоди споглядання зимового лісу. Деталь ця була у вигляді багатьох, різних за розміром, слідів від взуття, які були залишені людьми в снігу, на балконі самотнього хазяїна квартири, що знаходилась на одинадцятому поверсі багатоповерхівки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645847
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2016
Пустує наповнена сенсом кімната
Голий стіл стоїть втупившись поглядом в стелю.
Нерухомо повисли листи і яскраві плакати,
Вона знову бажає вдавати чиюсь оселю.
Лише місяць тому хтось блукав по ній кроком швидким
Й неспокійно собі все під ніс говорив.
Час від часу писав він щось шрифтом мілким.
На стіні малював й разом з дзеркалом пив.
Вона пам’ятає, як хтось прокидався щоночі
І з жахом дивився на стелю й тихенько слова промовляв.
Біліло обличчя у нього, але загоралися дивного кольору очі.
Він швидко хватався за ручку і щось на папері писав.
Та зараз сумує кімната, давно в ній нікого немає
І жахи всі зникли, не лишилось й сліду від них.
Вона все стоїть і спокійно й сумлінно чекає.
Коли білі двері відчинить її любий псих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638257
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.01.2016
Я — відповідь на всі свої питання,
мірило всього, я — своє бажання.
І сенс страждання мого те,
ким буду я і що в мені зросте.
Захочу падати все вниз, втрачаючи контроль щомиті.
Чи так і буду я стоять, над прірвою у житі.
Це лиш питання часу і величини моїх очей,
я мушу віднайти і скласти щастя пазл із буденних та нудних речей.
Але чим далі я вперед у далечінь дивлюсь
тим я сильніше вас усіх й майбутнього боюсь.
В мені лунає тихий сміх, та радості у ньому мало.
Сенс показався, посміхнувсь й за мить його не стало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637777
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.01.2016
Я дякую для тих,
хто виживати намагався,
боровсь за щастя
скільки було сил.
Та все ж не витримавши здався
й від них лишивсь лиш
під землею пил.
Але їх героїчні спроби світ змінити,
розфарбувати хоч шматочок вас,
нещасних й сірих,
фарбою добра.
У творах і віршах ці намагання
будуть вічно жити
і я надіюсь, що прийде пора
й людина схаменеться
і зникне із очей рожеве скло,
поглянувши навколо себе,
упаде й слізьми заллється
бо зрозуміє,
що життя уже пройшло
і що назад нічого не вернеться
й змінити щось часу уже нема,
а сердце усе тихше й тихше б'ється
і в голові панує вічная зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2016
Роздираю руками я власні очі.
Ну ж бо, будь ласка, почніть дивитися!
Дарма, що у темряву і серед ночі.
Схиблюсь я, якщо й далі подібне щось буде снитися.
Дивіться вперед, лиш не спіть, я благаю!
У снах хтось стоїть і терпляче чекає на мене.
Він там, лиш в уяві я впевнений, знаю!
Чекайте… Там щось ворухнулось високе і темне.
Ні! Він не справжній, його не існує.
Очі, там ж порожньо й темно, ви бачите?
Та кроки гучні і важкі я розбірливо чую.
Все ж наближається він, усе швидше іде.
Ось підійшов, уже близько він, поряд.
Я зціпив із злості й колючого жаху зуби
І намертво втупився в мене знайомий погляд,
Завили у мозку сирени, сурмлять дикі труби.
Зник, провалився. Все різко затихло й завмерло.
Сиджу і бездумно дивлюсь на стіну.
Він знову наснився, у горлі все зсохло, задерло.
І точно до самого світлого ранку я не засну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637151
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.01.2016
Самотній голос у глибокій темноті,
забивсь в куток й безпомічно тремтів.
Чому він тут сидить на самоті?
І де всі ті кому слова подарувати так хотів?
- Можливо варто погукати? Залунали спроби:
Агоов, хто небудь, він кричав,
але у відповідь лиш тиша, ніби все живе померло від нещадної хвороби
і він один ось тут у темноті снував.
Він так кричав ще довгий час,
проте настала мить й вогонь надії в ньому все ж погас.
І він замовк й ніколи більш не говорив,
хоч повернувсь назад в куток, але вже не тремтів
Все ж зрозумів, що тут один й навколо нього ні душі,
а він без слухачів ніхто і всі його вірші,
то бруд, відходи, безкориснеє сміття,
що разом з ним підуть у забуття
Він вирішив, що час прийшов і крапку вже пора поставити в словах.
На ноги звівся і його покинув страх.
З останніх сил він закричав
Й пітьму розрізав крик,
Ніхто і не дізнавсь кого він звав, пройшла лиш мить, а голос зник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636954
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2016
Будинок палає невпинно,
тріщать, вилітають шибки.
А я все стою й намагаюсь сумлінно
гасити вогненні думки.
Та дарма,
все одно дує з півночі вітер
і роздуває вогонь.
Вже у власних словах мені бракне літер
і не плине тепло від долонь.
Мить пройшла і будинку немає,
завалилась цегляна піч.
Плум'я гасне, життя зникає
безкінечна настала ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636738
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2016
Все життя задихаюся в кисні,
та змахну я руками й до місяця в верх попливу.
Щоб вдихнули нарешті,
легені напружені, стислі.
Хоч ковточок, блаженно - космічного
попелу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
Важким кроком іду по болоту вперед,
гаю час без маршруту і цілі.
Ріже руки та плечі життя очерет,
вийти з нього не маю надії.
Крок за кроком я вязну в густому багні,
це супільство за ноги тримає.
І мільйони людей тут гниють у землі,
a звільнитись ніхто не бажає.
Вони істинно мертві, хоч тілом живі
та свідомість давно вже заснула.
Терплять болі нестерпні, снують у багні
і навічно смак щастя забули.
Я ж ще досі живий й на відміну від них,
я весь дивний цей світ помічаю.
І нехай всі кричать, що я дурень та псих,
усе далі вперед я ступаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016
Блукаючи в часі, дорогами схожими
штовхав все із сенсом вози
та ось я наткнувся за царствами божими,
на чорні й міцні терези.
І ясно було, що наповнити чашу
усім що нажив, маю я.
Нарешті життя своє марнеє зважу
і піду в безмежні поля.
Я скинув усе, що на возі я віз.
Усі мрії й бажання заснули
і до стрілки мій погляд одразу поліз,
але та навіть нуль не минула.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636387
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2016
Двоє йшли по безкрайній пустелі
Їх тіла були змучені, а очі благали про воду
І хоч ніч прохолодна була, вони йшли невеселі.
Бо плювати хотіли на свіжу і ясну погоду.
Двоє йшли лиш вперед, невагаючись
Один бубонів безупину, а інший мовчки слухав
Один широко очі розплющував все в горизонт придивляючись
Інший поряд ішов і сумлінно повітря нюхав.
Вони просувались, сонце зійшло, починались пекельні муки
Пісок нагрівався сильніше червоної сковороди
Один з відчаєм друга підняв на обвітрені, стомленні руки
Мить і поникли в минулому часті й маленькі сліди.
Кроки сповільнились, сонце залилось смертельним вогнем і плачем,
але перший все йшов, пагорб здолавши, помітив руїну.
Інший ж воду відчув у низу, інший воду побачив...
але перший хитнувсь і безсило упав на коліна.
Перший з важкістю впав попрощавшись з свідомістю
Інший встав, степенувся і голками впився у ноги пісок
Та увага прикулась до друга цілком і повністю
Він підбіг, він понюхав його і лизнув у висок.
З сил останніх вчепився за комір широкий
І забувши про біль у кінцівках в низ тіло тягнув.
Ось вода, ось вже поряд, та всеж і його подолав темний спокій
Пес знесилишвись впав на хазяїна свого і міцно заснув.
---
Місяць пройшов, двоє мовчали на сірій канапі
Пес все сидів й намагався торкнутися кінчиків вух
Вже давно зажили його мужні і сильнії лапи
Двоє сиділи в кімнаті і думали - поряд друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2016
Така тиха, спокійна ніч
з голови до п*ят тебе обіймає,
неначе дивна й незнайома річ,
тебе заманює і лякає.
Люди сплять уночі
бо бояться її і шанують,
закривають очі хутчій,
коли подих нічний
за спиною відчують.
Але щойно відкриєш очі
і поглянеш у темряву, перед собою,
хтось одразу на вухо шепоче
й за плече хтось тримає рукою.
І ти в паніці
звалюєш все на уяву,
що це мозок з тобою грає,
проте голос лунає і зліва, і справа
і плече хтось все важче стискає.
Ти кричиш,
та не чуєш звуку,
що з тобой діється
ти не знаєш
і зкидаєш з плеча
уявную руку,
але дотик все одно відчуваєш.
Ти заплющуєш міцно очі
і не хочеш нічого знати,
проте голос усе шепоче,
-ти не зможеш сьогодні спати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636133
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.01.2016
Дорога, вулиця, паркан
і люди ходять хороводом,
для них це місто, як капкан,
свідомість їх, давно померзла льодом.
Дорога, вулиця, паркан
і люди-люди, метушня гнітюча.
Під безперервний стукіт ніг, бабуся витанцьовує канкан,
в одній руці коса, а в іншій смерть колюча.
Дорога, вулиця паркан,
бабуся все танцює і танцює,
ні на секунду не дає спочить ногам,
але її ніхто не бачить і не чує.
Ніхто з живих.
Вони занадто зайняті собою
і відчувають сенс та вартість власного життя лиш в час,
коли до їх чола, торкнеться білою і чахлою рукою,
та пані смерть, що ще прийде по кожного із нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636045
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.01.2016
Ми усі неймовірнії випадки,
всесвіт мав нас на попіл розтерти.
Ми життя цього жарти і вигадки.
Народились приречені вмерти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016
І знову ніч, кімната чотирьохстінна
і очі що втупились в мерехтливий екран.
На вигляд серйозний й дорослий та подумки я ще далеко дитина,
що хоче десь бігти, розправивши руки, віддавшись під владу вітрам.
Я подумки там, десь без вас, десь далеко.
У місці де соціум зник назавжди.
Я подумки там, де щасливо літають лелеки
й спокійную вічність проводять у морі величні кити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635744
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2016
Нічний привид, чого ти від мене хочеш?
Досить стоять і так дивно дивитись на мене.
Я не чую тебе, але знаю, ти щось шепочеш.
Скоро буде тут світло денне.
І ти зникнеш, ти завжди зникаєш.
Не сказавши жодного слова.
Невже думаєш ти, що лякаєш?
Не лякає образ, лякає мова.
Я одразу дізнався хто ти.
Погляд хворий, туманні очі.
Так, це я стою навпроти.
І собі щось так тихо шепочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635743
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2016
Замріть і прислухайтесь. Чуєте? Десь вдалині тихо темрява пісні співає.
Над життям вашим сонним так низько й дбайливо схилившись,
Невже ви і досі не бачите те, що воно засинає...
Під пісні солодкії й квітами тепло та щільно укрившись.
Із темряви линуть приємні і дивнії звуки
З невидимих уст, що знаходяться всюди й одразу ніде.
Життя обвивають холодні та чорні руки,
ви ж все ідете кудись в голові лиш буденність гуде.
Ось-ось, ще секунда й навічно заплющаться стомленні очі.
І темрява вас, на прощання, в чоло поцілує.
Й ніколи уже не настане наступної темної ночі
бо спляче життя не живе і його не існує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2016
Не втримавши натиску неба нічного,
на чорний ліс почали обсипатися хмари.
Білим снігом вкривались дерева, річки, дороги,
від живого лишились лиш спогади й щастя примари.
Від живого залишилась тиша в веселій гримасі,
ліс здригався й білів від її пісень.
Серед снігу, завмерши навічно в морозі та часі,
стояв, стомлений власними снами, чорний олень.
Нерухомо стояв він й в перед дивився,
його тіло і роги всі снігом лапатим укрилися.
І хоч з кольором хутра він ще не змирився,
все ж на місці стояв бо іти рятувати себе не хотілося.
В голові перестали роїтись спасіння вчинки,
він не знав чого серце гаряче та стомлене хоче.
Голками у тіло впивались колючі, холодні сніжинки,
Замерзав олень сам у мороз, серед сніжної ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635557
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.01.2016
Удар, ще один, швидше, сильніше,
удар прямо в темряву, головою!
Я впевнений, ось він мій вихід
й не зможу я більше,
зустрітися поглядом з справжнім собою.
Так, не здаватися, з силою бити,
вперся у чорнії двері кулак.
Скоро я виберусь з клятого вашого світу,
ось і щілина у темряві, бачу яскраво-червоний мак.
Там, у землі, серед квітів
на мене чекає спокій
і теплая вічність з закритими міцно очима.
Останній крок залишивсь,
роблю швидко подих глибокий...
Хто це стоїть за моїми плечима!?
Ні, я не зможу, я помилився.
Кров із пошкоджених рук по підлозі полилася.
Дарма, ох дарма відчайдушно я в темряву бився.
Щось із життєвого щастя все ж залишилося.
Що це? В темряві щось промайнуло повз мене.
Запах приємний, змусив розплющити очі й
вперед придивитися.
Десь вдалині я помітив волосся знайоме, темне.
І різко бажання з'явилось зібратись думками
й в житті залишитися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634902
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.01.2016
Хотів би я пожити без людей,
Нехай вони всі зникнуть лиш на мить,
О, як спокійно й тихо було би весь день,
весь світ на мить замовк і перестав шуміть.
Ви уявіть лиш, день без війн.
Ніхто нікого не вбиває
і цілий день ніхто не помирає,
не скаржиться бабуся на життя
ніхто не викине дитя.
Нема політики і телевізора нема,
нема дешевого, огидного кіна.
А в Африці народ не голодує,
на площі молодь не страйкує.
Повітря, чисте і прозоре,
ніхто не може забруднити море.
Птахи із лісу можуть не тікати,
бо в них не будуть вже з рушниць стріляти.
Не будуть бо нема кому,
і ви не можете спитать чому,
бо вас нема.
У світі я один,
я насолоджуюсь землею без руїн,
без сліз, страждань, в вухах не чути їхній дзвін,
весь світ зазнав прекрасних змін.
Наскільки гарний був би день
хотів би я пожити без людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634901
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2016