| Сторінки (1/51): | « | 1 | » |
я бачу вас. ваш комір. вузько.
нащо ви корчите Єгов?
волосся ваше - не під хустку,
і губи - не для молитов.
я б не носила з вами персні
і не чекала б вас в імлі,
та наші стежки перехресні
на лабіринтовій землі.
мені так страшно вас торкатись -
немовби кидатись під ніж;
та з вами гарно прокидатись,
я ще не бачила гарніш.
всміхніться.
я вас замалюю
десь між прокурених Стожар.
хай з магнітол лунають всує
вірші, що сходять із ножа.
нехай вже зібрані валізи -
міняю миті на роки!
я граю вічне "Für Elise"
на пальцях вашої руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
лак. м'ятний колір. піца. миюче для посуду. файл Word. талончики в метрополітені. сумки. вагони. АТБ. кафедра на 7-му. СТЕПЛЕР ФАЙЛИ А4. каштанове волосся. гуп гуп гуп. ноги. замки і ключі. ДІТИ. дорослі. ганчірка для підлоги. коньяк. светри. золоті каблучки. валеріана і транквілар. голос і голос і ГОЛОС.
*
голос каже: я мушу поїхати.
голос кричить: ТУТ УСЕ ОСТОЧОРТІЛО, ТРЕБА ЇХАТИ, ДОКИ НЕ ПІЗНО
голос вищить: ЩОБ ТЕБЕ ДО БІСА Я ЗРОБЛЮ ТЕБЕ САМОГУБЦЕЮ ЯКЩО ТИ ЗАРАЗ ЖЕ НЕ ПОЇДЕШ АР Ю ІНСЕЙН???
*
і що ж я? я лишаюсь дописувати перекладацьку практику. випрасовую костюм на асистентську. запхаю під шафу свій багатостраждальний рюкзак.
і, хм, в принципі ніхто нічого не помічає. усе так же я вечорами вислуховую від пані Яри про "нашу срану країну", все так же купую фігню, лягаю о 4-й, колекціоную дедлайни і соромливо виношу вранці спорожнілий сидр. точнісінько так же площа Радянська полегшено зітхає, зачувши наш із паном Ігорем гамір, що слід скоріше класифікувати як дзявкіт собак скажених. якби ми потрапили в Єрусалим, то й там погризлись би біля самого святого храму, будьте певні. але ми не про це.
*
усе оманливо гладко, як гладь озера (якого - придумайте самі, мені лінь зараз із картою довбатися). оманливо стабільно, як єменська економіка (от спробуйте мене перевірте). оманливо спокійно, як пілот у літаку, що от-от вріжеться в скелі (вибач мене, створений мною пілоте! обіцяю, ти останньої миті не вріжешся, і все буде ок). словом - нервовий сміх, сміх, СМІХХХХХХХХХ. і багато матів. так, ось одна з ключових відмінностей: у мені завелися невиліковні мати. інколи втішаю себе, що я Єсєномаяковський і віршую поему "про бл*дєй" прямо на ходу; часом мені прояснюється, що я схожа на чоботаря - та від того лаюсь ще більше. передовсім мене цьому навчив пан Ігор у волохаті бакалаврські роки. тоді я була ще досить незіпсованою, щоб червоніти при найбільш нецензурних висловах. тепер же я й оком не змигнувши повторю ці вислови тисячу разів, якщо знадобиться. думаєте, мені від того веселіше?
- ні, але вони так шикарно описують внутрішній стан.
***
срана срань, Харків таке велике місто, і навіть нікому зайти до мене на практику.
***
бабуся відмовилася написати мені листа. а я так хотіла зберегти її думки і почерк на папері. адже листа від дідуся я вже ніколи не отримаю.
***
абсурд. після 5 років дружби виявилося, що ми з Ярою зовсім різні. і знаєте, коли виявилося? коли вона відмовилася пити зі мною мартіні на Дні Н. бухло розділяє людей? сране бухло. річ не тільки в бухлі.
*****
просто немає з ким подегустувати бордо, покричати поезію на площі, зірватися з місця й полетіти в ніч в одному синьому плащі (це як у Блока, тільки вдвох). сидіти в барах і говорити про вічне, їхати в плацкарті й пробувати збочення на брудершафт - із чистої такої людської цікавості. бракує живого людського ентузіазму, живого натхнення, та Боже, ЖИВОЇ ЛЮДИНИ БРАКУЄ. яка б не поцуралася змішувати високе з низьким - і все одно б не забруднилася ні на йоту. така людина поїде зі мною в подорож моєї мрії, і хостели задвигтять від феєрії, і гори розступляться перед нашим наметом, і будуть слухати Маркеса в оригіналі. так буде, тільки...
...тільки це буде не Яра. і я помилялась. і більше кандидатів немає.
*
самотність - це те, що змушує людину поводитися, мов дикий звір. і, мов дикий звір, втікати у дикі хащі від цивілізації.
*
ви помічали, що тиша дзвенить зовсім по-різному тоді, коли є кому вам подзвонити, і тоді, коли точно ніхто не подзвонить? звучить кострубато, але так і є. у першому випадку тиша лунка, радісна, тепла. справжнє щастя для інтроверта - коли з ним говорять подумки, десь, хтось, про щось, доки він сьорбає свій чай і насолоджується священним спокоєм.
тиша, яку ніхто точно не порушить - зовсім інша. вона тисне, збирається грозовими хмарами над мобільним телефоном, не дає зімкнути очі. вона чатує.
а вам коли-небудь було самотньо поряд з живою людиною?
вона вам інколи дзвонить. інколи запрошує на прогулянку. інколи вас вислуховує. раз на кілька тижнів абощо.
і мовчить далі.
під час прогулянки: ви йдете поруч, можливо, навіть тримаєтесь за руки, жартуєте про щось абсурдне чи непристойне. заходите у кав'ярню, замовляєте лавандове латте, читаєте вголос книгу. можливо, цілуєтесь. і весь цей час вам хочеться вискочити звідти назовні, з кав'ярні, з планети, з власної шкіри - бо ви задихаєтесь. помчати, укутатись у лисячу шерсть, у мох, у мул - бо холодно. вам коли-небудь бувало настільки самотньо з людиною, якій ви присвятили два роки життя і найкращу частину себе?
*
я не знаю, як це описати реалістичніше, щоб це не здалося пафосом або ванільним екстрактом. просто на наших зустрічах із паном Ігорем я відчуваю це особливо гостро. так, що хочеться кинутися в натовп і волати до перших-зустрічних: "обійміть мене! дарую безкоштовні обіймашки!!". а ніхто все одно не обійме, бо: нагадую:
*срана срань, Харків таке велике місто, і навіть нікому зайти до мене на практику*
ну й скажіть, що я давно маю з ним розійтися. я ж, звісно, цього не знаю, в мене немає мізків. я ж, звісно, цього ніколи не чула, в мене немає вух.
десять тисяч зіпсованих вечорів. здається, що їх було десять тисяч, хоча набереться всього-то сотня. але й це немало, справді ж?
***
тиждень тому ми дивилися "Спліт". у кульмінаційному епізоді маніакальна особистість Кевіна - Звір - збирається вбити головну героїню як одну з тих, "на кому життя не поставило шрами, хто не терпів болю від інших людей", щоб звільнити світ від білоручок. він зриває з неї топ - і зненацька помічає на животі сріблясті рвані шрами, сліди згвалтувань у дитинстві. його обличчя осяває суміш благоговіння й звірячої радості: "ти не одна із них! ти інша! тобі пощастило...". я запитала в Ігоря, чи мої шрами також рахуються. з чистої цікавості. він помовчав і тихо сказав: "так".
***
я хочу поїхати. подалі від Островської, яка згвалтує мої мізки дипломом, подалі від навчальних планів і кафедр, супермаркетів і метро. мені конче-конче-конче треба поїхати. виїздити себе в плацкарті, витомити, викричати у траву всю цю безпомічність. лежачи на мохах і каменях, прийняти той факт, що я втратила два найкращих роки свого життя, розміняла все святе і гарне на яскравий політ униз і невідворотно падаю-падаю-падаю.
я рвусь де-інде. мені терміново треба себе зрозуміти, себе з н а й т и. тому що там, серед темних карпатських лісів, серед туманних степів, між маяків і скель, бродить налякана маленька дівчинка, у якої немає голосу, яка також не може мене відшукати. і мені треба знайти її швидше, ніж вона спіткнеться і полетить сторчголов по стежці, або ж засне у густому тумані й більше не прокинеться. у мене обмаль часу - і carpe diem, кожна хвилина на ліку.
*
інакше тут засну я. мені остобісіло жити мов одухотворене бидло і читати проповіді глухим, хлещучи з горла дешеві вина.
*
а з паном Ігорем я розійдуся. щойно змирюся з думкою, що все було дарма. і зможу слухати Наутілуса з кимось іншим.
ні, не зможу.
не чіпай найсвятіше, що трапилося в купі непотребу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891626
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
справжнє щастя вчителювання
родзинка дидактики
це кава о шостій
червона ручка і рань рання
теорія
й практика
писати до третьої картки з завданнями
списати чотири ручки
зламати язик об бісові скоромовки
і почути від дівчинки
"знову"
"знову?!"
"не мучте"
і чекати доки /ніколи/ усі замовкнуть
вивчати усіх поіменно
маючи на обличчя геть кепську пам'ять
і розуміти
що Sasha/Misha
знати не знають моє ім'я
і намагатись чогось навчити
двієчника який із принципу не встане з-за парти
і бачити виклик в очах відмінниці
і бачити що то я
і між тим
прочитати в роботі хлопчика
білявого юного Байрона 11-ти рочків
що його ідеальний розклад уроків
це English English English
і так щодня до суботи
і згадувати погляд його
і не могти забути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020
I see thy collar - stiff with virtue.
thou art no vestal, don't thou feign;
thy wealth of hair escapes the kerchief,
thy coral lips are not to pray.
with thee gold rings I wouldn't share
and wouldn't seek thee in the mist;
but our paths somehow dare
to meet in their every twist.
I seldom touch thee, staying loyal
to guillotine of thy thin hand;
but waking up to thee is royal,
and this I cannot comprehend.
put on a smile.
I sketch thee roughly
among the Pleiades filled with smoke.
let the recorder rant its puffy
old poetries thee love to mock.
the trunks are packed - it stands to reason;
but here's a flash that's still unspent:
I play the timeless "Für Elise"
on fragile fingers of thy hand.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891617
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.10.2020
вона повернулась дивно:
немов намічена гривня,
немов астматичний кашель,
невчасна і старша,
як завше.
прийшла із відьомських зборів,
вийшла зі скриньки Пандори -
дух червоних пальто,
вбивств і старих ротонд,
північна, поблідла й літера-
турна коханка Пітеру.
її всі вітали: стомлену,
нову усмішку не-олину.
а мені б підійти й скуштувати чорниці сік
із її прохолодних щік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
о що тільки кава робить зі мною
приходь. ковтнемо цього бісового напою
мерзенного чорного підсолодженого неначе та мить багаття й відродження
коли ти натякнеш що зробиш це зараз зі мною що робиш це з кожною
в кого червоні пасма
або занадто високий процент мережива на ділянках тіла
а я відітну червоне до друзки fleißig і залишусь кухонна озвичайніла
я-просто я-не ті чортові проліски не Верлен не німецька філо-,
нечула невміла
ти вип'єш зі мною кави без докорів решток сумлінь
без прагнення брудершафту чи плюснути нею мені в лице
я рук не здійму з аскетичних колін
ти будеш радіти на це
і я заллю кавою збірку Шекспіра і від сонетів нам стане тісно
і ці його thy thee doth так звучатимуть заборонено
що я не зніму жодного клаптика твоєї білизни
та насамкінець тебе все одно буде оголено
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890643
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
напиши мені. напиши.
на духмяній корі ліщин.
щоб я кинулася - мерщій! -
а у ящику - лист - нічий.
подолав п'ятсот переправ,
хто там тільки його не брав,
хтось торкав, ворушив, гадав -
"листування прекрасних дам?"
а у нім - ритуальний ніж:
ти розріж мене і утіш,
пригадай про глінтвейн із Kirsch-,
зацитуй мій торішній вірш...
я читаю - своє ім'я -
бачу: почерк раптом розм'як.
ти напишеш іще сотням;
лиш моїм
розпочни
ім'ям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
die Küste, die mit blauen Wellen ihre Füße küsste, ist heute nur eine Pfütze von hellem Elend. zu spät ist es, Fragen zu stellen, nach ihrer schönen Gestalt vom Mädchen zu suchen. ich gebe dem Bettler leckere Apfelkuchen, denn er kann sich an ihren Namen erinnern.
ich warte ja noch - und alle nennen mich Irren.
alles, was sie gern hatte, liegt mir am Herzen. die Herbste mit roten Schatten wie vom Verletzen, die letzte Wörter gesagt vor dem Schlafen, die Künstler, die auf Straßen schaffen, die Katzen mit flaumenweichen Fellen und blaue doch illusorische Wellen. ich sehe die Welt mit ihren braunen Augen, und ihre Gedanke mir die Route stauben.
ich rufe nach ihr - doch hier ist diese Sprache nicht mehr bekannt. die Wörter sind blaß und leer, mit denen ich sie einst nannte und sie verstand.
es regnet in Strömen, der Regen wird mich erregen, ich renne und sehe mich plötzlich - verkalkt und alt.
da drüben verkehren die Schiffe mit roten Segeln - sie hat sie mit ihrem eigenen Blut bemalt.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890527
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.10.2020
die Linde ist Liebe.
so leicht wie "Tschüss".
so süß wie Lippen
im letzten Kuss.
es riecht nach Linde
im schwülen Bus.
ich fahr' zu Ihnen,
sofern ich muss.
ich geb' Ihnen Linde.
die Wangen sind heiß.
Sie sollen nichts sagen,
weil ich alles weiß.
es gibt Sekunden
so lindenwert.
ich sehe Sie nun und -
niemals
mehr.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890514
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.10.2020
дивлюсь у вечірнє небо - запалене і строкате.
і крім одного питання, ніщо мене не гребе:
якби ти був Райфом, чи помчав би мене шукати,
якби я була Марією, чи залишила б я тебе?
за сотні км палають вогні Стамбулу,
книжково відсьорбує каву канонний турецький люд.
я тут, мені зле.
бо я тебе не забула,
та що як обставини та́кож зіграють на тім, що я тут?
стискаю квиток, зминаю його, мов листя.
стамбульска осінь хвилює. ти тільки скажи одне:
чи зміг би ти сам - без слів, без листів і звісток -
якщо я розтану в зорях, назад повернути мене?
*відсилка на "Мадонну в хутрі"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890439
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
то от я в Стамбулі. куштую гіркущий чай,
рюкзак не знімаю зі стомленого плеча,
єдине, з яким приїхала, не можу промовити слово я;
лиш зап'ясток, який мене б'є, - заціловую.
у нас не заручини, не побачення, просто змовини,
не жага у мене, а наче вогонь у комині,
на вулкані заварена чашка чаю.
лежу біля нього знемовлена, обезкровлена,
не вщухаю.
за вікнами море, 16й поверх, стамбульський гул.
за що ж ти, скажи, караєш мене, Стамбул?
руками його м'якими,
доторками пругкими,
іменем його, голосом і очима,
поглядами розпусти,
вигинами його вуст і
тим, що мені ніколи його не мати.
тим, що він роздирає мене на шмаття.
тим, що мені з ним бути всього два дні.
тим, що я просто приречена. /а він ні/
тим, що назавжди запам'ятаю - без вибору і відпору -
як сходило сонце над осіннім Босфором.
дивлюся на нього - як безнадійно хвора:
в метро, у натовпі, в ліжку і у заторі,
дивлюся, як він відсьорбує чай, вдягає шкарпетки, вбиває час,
і плечі мої зненацька для мене тремтять.
не можна любити так сильно.
бл*ть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020
у мене руде волосся,
у клунку біле Мікадо.
мені маякує осінь
плащем маркіза де Сада.
цей день спалахнув туманно,
і небо вирує пінно.
з усього, що є між нами,
лиш згубність одна нетлінна.
я йду, бо мені цікаво,
я йду, бо мені безбожно.
"ходи до мене на каву" -
я йду, бо тобі тотожна.
білява осінь на шиї
повисла: біжи, лікуйся, -
гадаєш, тобі хтось зашиє
місце мого укусу?
ця ніжність зводить палаци,
та серце кує в залізо.
у мене німіють пальці,
які стискають валізи.
Земля - лиш маленька грудка,
у мене волосся
сиве.
і тихо котить маршрутка
з Роганського житлмасиву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020
.....найблагороднішим і найкрасивішим із мого боку було б лишити вам того останнього листа й від'їхати назавжди кудись у Танзанію. щоб уже точно ніколи не зустрітись і не муляти очі. але в мені мало благородства - я тут.
-
добіса все, як би мені хотілось вашого питання - і відповісти на нього чесно - і отримати за нього погляд, сповнений незрозумілих почуттів - і незрозумілого розуміння. ви ніколи не питали в мене, чому це все, навіщо, звідки в мені стільки Fleiß раптом - у надлишку! - звідки ця поезія, ці тюльпани.
а я б зняла про вас фільм, якби не лише писала курсову про кінематограф. я б розповіла фільмом іще менше, ніж віршами, і ви б тоді точно усе збагнули. я б не назвала жодної літери вашого прізвища, хоча саме від нього мене йме жорстокий дрож.
-
ви ніколи не станете мене шукати. нас ніколи не зведе коридором. ви нічого не дізнаєтесь. я знаю це, бо це очевидні речі. універ часом гумовий, а часом - четвертий вимір.
-
та часом я думаю: що, як часова петля колись усе-таки підхопить вас і винесе мені назустріч? саме вас. поза часом і простором. і кожне слово тоді буде сказане, рано чи пізно.
або - потоне у в'язкій холодній воді на кормі мого корабля.
і ви не отримаєте листів із далекого плавання.
(...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890202
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020
я йду божевільна, спашіла й хвора, твоя мовчанка вдаряє в спину. я хочу здертися на цю гору - і чхала я, що на ній загину, гора сильніша за мене, яра, сміється первісною луною. мене окутує сива хмара, і я не бачу, чи ти за мною. читаю наші листи крізь зорі, як заповіт - безжиттєво й лунко. я чую, мова моя прозора, я бачу, кроки мої - малюнки на вкритих мохом правічних скелях. я йду, бажання моє - первинне.
ти біля підніжжя тримаєш келих з вином і зиркаєш на годинник - коли вже сили її полишать, коли вже голос її ослабне. а я читаю листи, як вІрші - наспівно, болісно, хрипко, звабно. я мушу здертися на цю гору, а задля цього всяк засіб гожий. ти слухай, слухай мене... і вторуй. ти ж як дві краплі на мене схожий.
хай стільки болю уже пролито;
ти скеля.
візьму тебе - не руками.
листи читаю, немов молитви -
і кожна літера
ріже камінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890002
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020
очиська знітила зелені -
передчувала цю біду.
ти небезпечніший за мене,
і нащо я до тебе йду?
мені жилося і сміялось,
два роки не було листів
(ледь врятував психоаналіз,
вино й ромашковий настій).
скалічила поштову скриньку,
спалила всі твої сліди.
лишилась лиш суха скоринка,
яку не варто берегти,
здавалось би... та осінь знову
все переплутала немов:
зненацька відбирає мову -
принаймні, хоч одну із мов,
зринає інша мимоволі -
іспанська, пристрасна, жарка...
ти дивишся на мене долі,
немов я здобич надлегка,
немовби я в короткій сукні
сиджу на крайчику стола.
ти зверхньо темні брови сунеш:
'інакше ти б і не прийшла".
а я прийшла - осіння помста,
твій жах із білих колисков.
я думала - прийду і просто
у вічі сипону піском,
візьму реванш і вщерть натішусь:
впадеш на землю, зойкнеш "ріж!"
ти небезпечніший, сильніший.
ти відбираєш в мене ніж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890000
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2020
послухай мене.
коли скінчиться термін придатності навіть цього відчуття, яке змушує мене стріпуватись усим тілом і дитячо вірити в твою месійність, у спасіння від твоєї руки чи батога, яке змушує бачити зелений луг як Залізний Острів і вміщувати в кілька хвилин, проведених на ньому, - блакить-господи-яке-небо-упасти-й-не-встати, тут, саме тут, і ти поряд, як хороше, увечері буде молоко і кіт, можна, я поправлю твоє волосся? - найкращий день свого життя /а в кілька наших реплік - багатотомну життєву філософію/ - це відчуття гостроти кожної миті, такої гострої гостроти, болючий біль, щасливе щастя, неначе вдихаєш голки /ялинові?/ - що може бути прекрасніше? - перо, що проткнуло мені горлянку, - зникнувши, воно виявиться тим єдиним пером, яким я могла писати та через яке не могла говорити навіть простих слів, таких як "вибачте" і "люблю". зі стосу наших фотокарток і дитячих щоденників я виплескую собі в обличчя холодну зброю минулого, і жоден нерв не здатен впоратися з нею, - ударна хвиля, третій кругляш валеріани складає свої психоаналітичні повноваження. розчерки на синюватій шкірі - лікувальний біль, екзодермічний шок. ти знаєш мене. у цьому немає нічого поганого. я хочу бузку, подряпин і вічний зелений луг. і червоні пасма, звісно. і вина, і доброго товариша, і - іноді - померти. це теж нормально. у хвилини, коли бажаєш померти, вбираєш у себе цілий світ - порами, що раптово розширились, очима, зіниці яких більші за Всесвіт або еквівалентні йому. отак подумки помираєш - і починаєш жити ще пругкіше, вкорінюючись у цьому житті, розростаючись. це все нормально. от коли я захочу не подорожей і вина, а підвищення на роботі й нові сміттєві пакети, - зі мною справді можна буде попрощатись. тоді приходь до мене, любо прошу. от тільки я не згадаю тебе - та що ж, зате поговорити зможу вволю.
і ти, ти, ти! мила людино! коли ти вперше відмовишся від фарб і зрониш у розмові, що люди все ж таки помирають і в цьому немає нічого фатального, а нові романи фентезі звучать до знемоги вульгарно й прісно, - я віднесу парне число троянд у нашу улюблену альтанку в парку. віднесу їх на луки, куди ми втікали в літо, у зарості горішника до Стоунхенджу, у свою власну кімнату під постери НС. скрізь будуть квітнути троянди, уявляєш, - містечком розповсюдиться трояндова межа, як чума, як вогонь дротом.
"трояндами млосно, отруйно пахне.
ох, де я? що досі мене вело?
а ти ж мене на собі не потягнеш,
якщо я втрачу крило".
та це не до того, зовсім не до того. просто я дуже люблю троянди. просто поки я ще здатна писати, я мушу писати, інакше зітлію у власний скелет ще до того, як припиню жити вічно.
якщо ти була аналогом портрета Доріана Грея, то зараз я бачу лише твій профіль. інша половина обличчя списана графіті інших, їх обіймами, минулим і теперішнім, яке вони розгортають у тобі, як мапу /гляди не загубись/. вони говорять тобі "ми", ти повторюєш - МИ: під цими десятками "МИ" стирається моя постать, моє благеньке "ми" чотирирічної давності, яке стояло на мосту коло Манжар і говорило про струни душі та вибір між столицею та містом, де філософі(Я). немає для мене ми, окрім твого тодішнього червонястого волосся, вальсу під яблунями, Бутусова під дощем. ти слухаєш усе це, всміхаєшся. ти п'єш молоко, б'єш когось по руках, слухаєш Шопена. ти йдеш оголювати запівніч свої крила для когось-інде - крила, які колись прорізАлись під випускною сукнею і як могли не подобатись мені. ви робите селфі з цими крилами - крила опадають, як пелюстки. троянди? ні, бегонії. світ любить каламбур. світ занурюється в (а)(бе)гонії.
та це цілком твоє право - обирати, з ким жити. і моє право - звертати на це увагу. як кров із безіменного пальця в ампулу, я вичавлюю з нашого знайомства драматизм і трагіку. та кульмінацією несподівано стає той момент, коли в машині, якою нас підвозить тато, я не наважуюся взяти тебе за руку.
колись давно я була впевнена: якщо я в дорослому віці зазирну до школи, то обов'язково завважу там юних нас - це ж видно здалеку! - і, звісно, сильно засмучуся. зараз я знаю: НІКОЛИ я не побачу ні в кому нас. мозок блокує ті спогади, які вважає загрозливими для свого нормального функціонування. тому не ображайся, якщо я тебе забуду, гаразд?
нас поєднують теми - хто з ким переспав і яка глибока філософія у нецензурних картинок в інтернетах. і це непогано, ми дорослішаємо, змінюються обставини, думки, характери, інтереси, та...
та доки ще час не припікає в скроні, буду вечорами інколи вислизати з цієї нетріботні й творити мистецтво - добірне, витесане, нікому не потрібне, контури якого намічені на тобі. мистецтво, яке читають за вином під свічними каштанами, скинувши з плечей весь тягар за найпершим рогом. бо я знаю - ти любиш таке мистецтво. я вихована тобою. я вихована бути тобою часом, коли тебе немає поряд, коли твої жести, твої порухи брів так і просяться з підсвідомості. навіть коли я цілуюся з іншими, я - це всередині ти.
коли ти зникнеш, коли я збайдужію, коли твоє ім'я перекриється десятками твоїх беззмістовних тезок, коли я подумаю: поезія? нащо, мені б краще рецепт щавлевого супу, - тоді я вийду на лоджію і прокручу твоїм жестом тоненький срібний перстень із камінцями. мені захочеться померти, і я буду врятована.
... стоїмо в магазині. "що будеш брати? - сухарики. - не бери сухарики, заразо! вони шкідливі, я тобі не дозволю... - нніііі! - таааак! краще посмокчи фруктовий лід. - сама смокчи! - зараза!.."
а за вікном магазину синьо. і хочеться взяти тебе за руку, і ти дозволяєш - смішок - "цікаво, що подумають камери!". а що вони подумають, яка різниця, пронизує: мить. ми живі з тобою.
*мить котиться нескінченною хвилею буття.
я доплітаю з твоїх пасом найкращі дні свого життя.*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889876
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
послухай мене.
коли скінчиться термін придатності навіть цього відчуття, яке змушує мене стріпуватись усим тілом і дитячо вірити в твою месійність, у спасіння від твоєї руки чи батога, яке змушує бачити зелений луг як Залізний Острів і вміщувати в кілька хвилин, проведених на ньому, - блакить-господи-яке-небо-упасти-й-не-встати, тут, саме тут, і ти поряд, як хороше, увечері буде молоко і кіт, можна, я поправлю твоє волосся? - найкращий день свого життя /а в кілька наших реплік - багатотомну життєву філософію/ - це відчуття гостроти кожної миті, такої гострої гостроти, болючий біль, щасливе щастя, неначе вдихаєш голки /ялинові?/ - що може бути прекрасніше? - перо, що проткнуло мені горлянку, - зникнувши, воно виявиться тим єдиним пером, яким я могла писати та через яке не могла говорити навіть простих слів, таких як "вибачте" і "люблю". зі стосу наших фотокарток і дитячих щоденників я виплескую собі в обличчя холодну зброю минулого, і жоден нерв не здатен впоратися з нею, - ударна хвиля, третій кругляш валеріани складає свої психоаналітичні повноваження. розчерки на синюватій шкірі - лікувальний біль, екзодермічний шок. ти знаєш мене. у цьому немає нічого поганого. я хочу бузку, подряпин і вічний зелений луг. і червоні пасма, звісно. і вина, і доброго товариша, і - іноді - померти. це теж нормально. у хвилини, коли бажаєш померти, вбираєш у себе цілий світ - порами, що раптово розширились, очима, зіниці яких більші за Всесвіт або еквівалентні йому. отак подумки помираєш - і починаєш жити ще пругкіше, вкорінюючись у цьому житті, розростаючись. це все нормально. от коли я захочу не подорожей і вина, а підвищення на роботі й нові сміттєві пакети, - зі мною справді можна буде попрощатись. тоді приходь до мене, любо прошу. от тільки я не згадаю тебе - та що ж, зате поговорити зможу вволю.
і ти, ти, ти! мила людино! коли ти вперше відмовишся від фарб і зрониш у розмові, що люди все ж таки помирають і в цьому немає нічого фатального, а нові романи фентезі звучать до знемоги вульгарно й прісно, - я віднесу парне число троянд у нашу улюблену альтанку в парку. віднесу їх на луки, куди ми втікали в літо, у зарості горішника до Стоунхенджу, у свою власну кімнату під постери НС. скрізь будуть квітнути троянди, уявляєш, - містечком розповсюдиться трояндова межа, як чума, як вогонь дротом.
"трояндами млосно, отруйно пахне.
ох, де я? що досі мене вело?
а ти ж мене на собі не потягнеш,
якщо я втрачу крило".
та це не до того, зовсім не до того. просто я дуже люблю троянди. просто поки я ще здатна писати, я мушу писати, інакше зітлію у власний скелет ще до того, як припиню жити вічно.
якщо ти була аналогом портрета Доріана Грея, то зараз я бачу лише твій профіль. інша половина обличчя списана графіті інших, їх обіймами, минулим і теперішнім, яке вони розгортають у тобі, як мапу /гляди не загубись/. вони говорять тобі "ми", ти повторюєш - МИ: під цими десятками "МИ" стирається моя постать, моє благеньке "ми" чотирирічної давності, яке стояло на мосту коло Манжар і говорило про струни душі та вибір між столицею та містом, де філософі(Я). немає для мене ми, окрім твого тодішнього червонястого волосся, вальсу під яблунями, Бутусова під дощем. ти слухаєш усе це, всміхаєшся. ти п'єш молоко, б'єш когось по руках, слухаєш Шопена. ти йдеш оголювати запівніч свої крила для когось-інде - крила, які колись прорізАлись під випускною сукнею і як могли не подобатись мені. ви робите селфі з цими крилами - крила опадають, як пелюстки. троянди? ні, бегонії. світ любить каламбур. світ занурюється в (а)(бе)гонії.
та це цілком твоє право - обирати, з ким жити. і моє право - звертати на це увагу. як кров із безіменного пальця в ампулу, я вичавлюю з нашого знайомства драматизм і трагіку. та кульмінацією несподівано стає той момент, коли в машині, якою нас підвозить тато, я не наважуюся взяти тебе за руку.
колись давно я була впевнена: якщо я в дорослому віці зазирну до школи, то обов'язково завважу там юних нас - це ж видно здалеку! - і, звісно, сильно засмучуся. зараз я знаю: НІКОЛИ я не побачу ні в кому нас. мозок блокує ті спогади, які вважає загрозливими для свого нормального функціонування. тому не ображайся, якщо я тебе забуду, гаразд?
нас поєднують теми - хто з ким переспав і яка глибока філософія у нецензурних картинок в інтернетах. і це непогано, ми дорослішаємо, змінюються обставини, думки, характери, інтереси, та...
та доки ще час не припікає в скроні, буду вечорами інколи вислизати з цієї нетріботні й творити мистецтво - добірне, витесане, нікому не потрібне, контури якого намічені на тобі. мистецтво, яке читають за вином під свічними каштанами, скинувши з плечей весь тягар за найпершим рогом. бо я знаю - ти любиш таке мистецтво. я вихована тобою. я вихована бути тобою часом, коли тебе немає поряд, коли твої жести, твої порухи брів так і просяться з підсвідомості. навіть коли я цілуюся з іншими, я - це всередині ти.
коли ти зникнеш, коли я збайдужію, коли твоє ім'я перекриється десятками твоїх беззмістовних тезок, коли я подумаю: поезія? нащо, мені б краще рецепт щавлевого супу, - тоді я вийду на лоджію і прокручу твоїм жестом тоненький срібний перстень із камінцями. мені захочеться померти, і я буду врятована.
... стоїмо в магазині. "що будеш брати? - сухарики. - не бери сухарики, заразо! вони шкідливі, я тобі не дозволю... - нніііі! - таааак! краще посмокчи фруктовий лід. - сама смокчи! - зараза!.."
а за вікном магазину синьо. і хочеться взяти тебе за руку, і ти дозволяєш - смішок - "цікаво, що подумають камери!". а що вони подумають, яка різниця, пронизує: мить. ми живі з тобою.
*мить котиться нескінченною хвилею буття.
я доплітаю з твоїх пасом найкращі дні свого життя.*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889875
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
старенький професор в сідих окулярах-лупах
дихає пилом книжковим,
видихає грушевий парфум.
колись він бряжчав торбинками з сотнями рупій
і бродив молодим верблюдом
пустелею Каракум.
добував діаманти й жінок рятував від страти,
звергав криваві режими
й ручкався із Лао Цзи.
а тепер його стіл засипали реферати,
як дика памірська осінь
вкриває листям ліси.
він морщить сухенького лоба,
він щулить плечі;
диктує книжковий текст,
та дивиться він крізь нас.
а я не знаю із цього
абсолютно
жодної
речі.
я просто вдихаю парфум -
і входжу у дивний транс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889874
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
поховай-но цю осінь -
десь під Говерлою, між чорниць.
загубись серед гір,
стань крихітним,
схаменись.
перейди нічні перевали
один,
без мого ліхтаря.
нехай тобі ні одна
не моргне зоря.
забувай про людей.
дивись, як сунеться тьма.
перейди за межу, де геть нічого нема.
мавки кличуть тебе.
ночуй на вогкій землі
і жалій себе, пташко.
жалій, відчайдушно жалій.
так жалій, щоб і гори укрили скельними грудьми.
щоб мільйони голодних очей вийшли з пітьми.
щоб я чула твої молитви й складала в стоси,
щоб їхнім димом пропахли усі ліси.
я хочу побачити очі - відчай і жах.
я осінь, я гори, я ніч і я та межа.
ти звідси не вийдеш;
у баках скінчилось пальне...
ти навіть в останню мить не згадаєш мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889670
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
а ти наважишся піти тією стежкою, яку тобі протоптують листи - в країну дальню і жарку, запхати чоботи під тин, струсити паморозь із вій і йти - бентежно довго йти, листи скрутивши у сувій? між трас, аеродромів, міст жебрацький чай сьорбати знов і відчувати - в цьому зміст, хоч це ще навіть не любов.
.
благеньку жменьку мідяків зміняти на один квиток і йти між гір і між пісків, в легенду вплівши кожен крок. і станцювати у дранті на кожній з аргентинських площ, аж доки він не крикне "стій!" у місті зустрічей і прощ.
.
постати - тиха і проста, без філігранних слів з листа, без суконь, гордої ходи - приймай мене або іди, - чи витримаєш ти цю мить, коли напруга аж бринить? ти пройдеш сто доріг, дитя, ти стоптане несеш взуття і пів-Землі у рюкзаку;
чи прийме він тебе -
таку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2020
я не зможу тобі повернути цей клятий борг.
ані ранки вокзальні мусонні, ні теплий шарф,
ні сніданки, ні сни.
ти стоїш - непідкупний Бог.
бо єдине, чим я б відплатила, - моя душа
у твоїй квартирці на двох,
моє тіло в ліжку між шаф.
так, що тільки один кивок -
віддаю тобі шану з шан,
та не так, як сотні дружин - ти не так би мене кохав. я була б твій вічний боржник - серед шовку і опахал, серед мук твоїх, серед лих, що на себе я прийняла б. лиш би біль твій ущух, затих, перейшов до мого чола.
_
тільки це - не тому, що роїшся в моїй голові,
не тому, що про зраду ніколи мене не спитав;
просто згадую, як ти додому розхристану вів -
і я знала, що вів мене подумки під вівтар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2016
вдруг приближается - я попадаю в ее очаг -
острая девочка, кудри пшеничные на плечах.
хочется взять ее руку, обнять, обещать в бреду:
мол, твое имя возьму молитвой на дни в аду,
мол, ненавижу французский, молчи, онемей, мон шер,
я не приду на твой зов, когда паводок выше шей.
слушая, треплет меня покровительственно рукой.
глупая? я не прощу себя, что была такой.
взять бы ее, увести в апрели, в страну лесов...
там умрем от жажды: в ручьях и реках - лимонный сок.
мы с ней стоим. ее волосы спутаны, горячи.
мой стих для нее нечитабелен, но - ничего звучит.
ей меня не понять, а я и не объясняю таких вещей.
но только она придет, когда март поднимется выше шей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654142
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.03.2016
усередині зріє настільки потужна зброя, що впору в північну корею
мою посмішку впізнають перехожі, обходять трамвайною колією
я мідас, перетворюю на бурштин лакування диванних билець
я ван гог, я замість усіх картин малюю розчерки вилиць
це цікавість, яка результує в квитках на аляску в один кінець
і в спрощенні піраміди потреб до алмазної лихоманки
я дивлюся на нього в кав*ярні й думаю: хай йому грець,
у минулому житті я ж стала його коханкою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2016
Ви затесались до мене в сни - сни ці весняні та полохливі. тільки приховують Вас вони: певно, вони, як і ви, примхливі. хлібними крихтами стигла ніч пада в кишені моїх віконниць. я ледь відчутно торкаюсь пліч - плечі оголені, лик іконний. чую Ваш подих, не бачу вуст, та все одно б я відводив погляд. ложе для нас змайстрував Прокруст - в ньому для мене удосталь болю. хворі ляльки стоворожих рас чіпко здушили мої легені. я вже не думав сто літ про Вас! так, я не думав... а Ви про мене?
губи, вишневої крові дотик - певно, солодшого вже не стерплю.
я прокидаюсь на Ваших сходах - вкритий бузком і, здається, мертвий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016
згадується весна -
така розкішна, що можна й не прикрашати.
на широкому полі зеленого полотна -
портрети дівчаток блакитним вугіллям з небесної шахти.
потопельнику кинуто соломинку,
на груди кинуто юний букет тюльпанів.
я гублю в піднебессі очі, мов намистинки. наступна зупинка -
чай з молоком, фіранки, бузкові зірки, розмови до самого ранку
і моя Яна.
*
згадується тривожна синь,
що виїдала мене, мою душу і порцелянову осінь.
я навіть нічого не сміла просити, окрім "спаси",
і листи не вкладались у жодну прозу.
очі прозорі читали їх навмання,
а руки м*яли листя багряне.
та раптом - мов спалах посеред ясного дня:
все це - неправда, все це вигадка і дурня!
час би встати, зробити млинців, послухати, як краплі дощу бринять на руці;
мені просто щойно прислала листа
моя Яна.
*
згадується зима,
що мала колір свіжих подряпин і трохи нудотний смак.
ніякі рядки не писалися вчасно, крім тих, що звучали не так.
я не кидалася з даху лише за відсутності багатоповерхівок, дивилась на вицвілі тільця стареньких плівок -
солоний сніг осипався на них із моїх очей.
цілий світ здавався звалищем зайвих речей,
я ступала із нього, та раптом уткнулась в чиєсь плече -
зовсім не безім*яне.
і в той же вечір я заходила урочисто, мов у мечеть,
у єдиний потрібний дім, де рожеві фіранки не пропускають ночей,
у маленький будиночок, де зати́шно живе
моя Яна.
*
...а тепер я стою по крайцю того вікна,
за яким - фіранки, дві чайних чашки, вино й вона,
і рахую до тисячі, і дивлюся на листя лисячих кольорів.
усе відбулося так, як Господь хотів.
вона більше не відкликається на імена з минулих життів
та рядки з Рамаяни.
я бачу відбитки чужого скальпу на кармі її плеча.
я чую огидний солодкий запах близьких вінчань.
я ступаю з вікна у тривожну просинь, мене залишатись ніхто й не просить;
лиш вітер стиха, золотавиться осінь
і тихо вплітає чужі поцілунки в калинові коси
чиясь Яна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
сьогодні
мій улюблений день
фарбую повіки
кольором життя
і свіжої весняної зелені
одягаю
свою найкращу посмішку
яку витягала востаннє з шухляди
минулого року
на Благовіщення
закреслюю
все небажане
двома рисками
блискучої губної помади
одягаюся в чорно-біле
а на груди -
яскравий трикутничок
татової краватки
/сьогодні мені чомусь
захотілося
побути хлопчакуватою
розбещенкою
з нафарбованим личком/
виходжу з дому
тричі дивлюсь у дзеркало
посилаю будинку
повітряний цілунок
розціловую в обидві щічки
сонячних зайчиків
змовницьки шепочу:
*ми з вами
однієї крові*
обіймаю щойно вийнятими
з маминої шафи
крильми
проліску-весну
і
наспівуючи на кшталт джазу
свій учорашній вірш
прямую лабіринтом калюж
по своїй замурзаній
вулиці
що здитинилась навесні
ловлю кулаками
чужі миттєві
непотрібні
зайві
думки ні про що
/складаю сюжет для вірша/
адже вірші в середу
це не просто вірші
а дуже відповідальний
реквієм спогадів
і гімн кожній
наступній хвилині
*цокіт
кроків
крокус
вилізає з асфальту*
здалеку - підбори дзвенять
то молодий паризький дзVONAр
то ВОНА
весна
упріває від своєї байдужості
аномально блакитне небо
зітхає
здіймаючи грудьми біляві хмари
і рука тягнеться до бруківки
де щойно причепурився
мій найперший крокус
із повнокровно нафарбованими пелюстками
/вона
вона
проходить повз
мина-
є
підбори
як цвяхи
вбива-
є
в блакитні калюжі
вбиває
мене
просто
за-
буває
*буває...
нічого, буває* /
..а сьогодні був мій найкращий день
а сьогодні я повернулась додому
з надійно переклеєною посмішкою
забинтованою бетоном
полірованою суперклеєм
але
все одно не такою
/замученою
відідраною з м'ясом
і знову запаяною в губи
як іржа/
сьогодні я залишила жити
свій перший крокус
і купила картату парасольку
і нічого нікому не говорила
ні слова
сьогодні я
заціловувала весну
в пухнасті крила
і чіплялась розчепіреними
пальцями
за її долоні
сьогодні я вперше
почула правду
і вперше збрехала
сьогодні я
успішно прожила
ще один день
і нарешті заснула
/і до речі
сьогодні в мене
вперше виявилася
алергія
на
червоне/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646177
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2016
у нас завжди все буде навпаки.
бджолиний лід. ступлю в судомну пастку -
я не відчую вашої руки
у себе на обмерзлому зап'ястку.
я не побачу вас крізь пелену
зневірених весняних льодоходів.
тьма летаргійних вод. без вас засну,
прокинуся без вас... та то вже потім.
у вас не буде спогадів і фраз.
та врешті, як вода від жалю згусне,
мене гукне похмурий водолаз
і буркне, що ви кликали якусь там
пощезлу N.
в дрімоті.
на даху.
посковзуючи зорями по литках.
чекаючи...
я знаю, він брехун.
та мозок це уявить надто швидко.
щоб стать печальним янголом з балад,
вшилю в хребет безглузді сині крила.
вам буде смакувати шоколад
і сни про те, що так і не назріло.
ви будете святі. ви не вели
мене за руку, бо... такі бистрини!..
не бачили. не чули. н е з м о г л и !
та й Бог зі мною. може, так повинно...
та ви незвично будете мовчать
і кидати в чашки свічки каштанів.
не знатиме ніхто, що по ночах
ви знов на дах виходите - літати.
не віритиму.
вам би - без клопот...
та скаже Бог у місяць березнівці
піти по тріску випалених вод -
щоб вас впізнати в сплячій на бруківці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2016
втрата - в смаку пиріжка із вишнями,
що стає на покусаних губах залізистим.
яке із улюблених імен є лишнім?
який із ліктів віднині гризти?
мене мов у вушко голки просилено
протикати душі чиєїсь мереживо.
сьогодні чийсь голос в усмішці силуваній
лишиться розіп*ятим на мережах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641603
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.02.2016
багряний ліс. останній лист.
від адресанта - адресату.
усі відводять очі: зміст -
що ліпше б і не доправляти.
рядки не вигнили в землі,
і запах - рук, що тисли марку.
і він - у листяній золі -
лежить, фатальний, ніби парка.
конверт біліє, мов манжет.
я знаю, що там. це й не дивно:
час невсипуще береже
погані спогади й новини.
багряний ліс увесь кипить.
багряний ліс мене кохає.
іде моя найліпша мить.
тягну її.
і не читаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2016
одну полишаю - інша трапляється зразу натомість.
раз - і молоді бруньки до мене, старої яблуні, прищепились.
та хоч би на одній із вас могла затриматися свідомість,
хоч одна б - лишилась.
я проходжу з вами крізь полум*я, воду, мейк-ап і шопінг
і вогненні кучері недбало поміж пальцями пружиню.
та немає такої, яку б захотілось дізнатись підшовно
й наректи: дружина.
хоч часом здається: ось, знайшлася уже моя люба Грета!
та згодом я помічаю, що в неї качині губи й очі повії.
напевно, я з тих, хто може до смерті закохатися в лик портрета -
і кохати його в божевільні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2016
твоєю рукою в мою вкладається троянда, а не свіча.
пробач, Архангеле, я не витримаю прозору твою печаль.
пробач, ти читаєш молитву досвітку, а я просто йду й мовчу.
мої хіпівські фішки дзвенять, як дзвони, і тихий твій крок не чуть.
в очах твоїх - ластівки, сонця, галактики... і світле таке "люблю".
та туга з*їдає мене, я скоро цим світлом себе спалю.
вельветом поношеним мляво човгаю по пилу святих доріг.
ти знаєш що, кинь мене тут, на узбіччі. навіщо докіль беріг?
мені все чуже - твоя мова, ці землі і доторки білих крил.
усе, що віддав, забери й роздаровуй, і душу мою забери.
я в тебе забрала дві жмені сонця й зустріла твою весну...
та хибно ти вибрав співати "осанна!" прокляту і мовчазну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2016
у тебе в очах - блакитні зіниці. блакитне небо - предвісник біди. я тихо гладжу тебе рукавицею, і знову ми ні туди ні сюди. я заплітаю русяві коси, вдягаю до тебе мережки й шовк. та кожна зустріч - прокльони й сльози, ти вже й не знаєш, чого прийшов. ти хочеш так: герань і канапки, квитки в театр, тепла ковдра, сміх. а я складаю пухнасті лапки. та це не для тебе лиш - це для всіх. я граю в сніжки, сніг грає райдужно на наших віях - усе як слід. і лиш не ходжу на дахи та набережні: моя підсвідомість там скришить лід. ми всі вже сльози, напевно, витиснули, тож нам вготований вічний рай. твої зіниці блакитно зблискують, відображаючи мій відча́й. я чийсь хворобливий химерний задум. візьмись виправляти, візьми пінцет. вирішуй, що далі: я кину писати? чи кинуся з даху кінець-кінцем? я тисну руку твою в кишені. тема - розлука повік віків. попсово прошу у тебе прощення за скоєння всіх пралюдських гріхів.
і очі блакитніють неприродно, і стіни під*їзду - суцільна блакить.
ми так бажаємо один одного...
у кляту цю найостаннішу мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
і скоро вже інша пані буде як влита
за вашим родинним столом
мене перевершувати.
а я все згадую, як оббивало липу
плачем
на колії
31-го.
так легко мене забути, та й що із того?
я навіть не знаю, чому я для тебе виникла.
та я все згадую листя багряне й стогін
задкуючих
стрілок годинника.
ти йдеш на роботу, очі від втом запали.
вертаєш у ніч - цибато, неоковирно.
а я згадую зорі, в які ми зненацька впали
у грудні
й досі іще не виринули.
ти йдеш усе тими ж дорогами, це у звичці.
лиш мене не повернеш:
у пекло мене,
зрадницю.
а в мене пекло - цілком реальне:
я в електричці,
що завжди пропускає
станцію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638383
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2016
усе, що я по собі лишаю -
це рожеві губи на білій футболці,
потріпане ліжко
й заплакані книги з гідродинаміки.
"я ніколи не одружусь на тобі".
що ж, я й сама не збиралась до цієї миті,
я навіть хотіла сказати те саме, але -
ДО ЦІЄЇ МИТІ.
тепер прибирай свої гуртожиткові стіни як заманеться,
впускай до кімнати нічних метеликів (і ніколи - дівчат легкої поведінки),
вивчай С# і готуй від нудьги карптоплю на всі 4 поверхи.
засинай спокійно й до півночі, обіймай полегшено згортки квітчастої ковдри -
більше ніхто не перетворить твоє розмірене життя на страхіття.
і тільки перстень, що я по собі лишила,
як темна пляма на твоєму холостяцькому теперішньому,
все не дає мені спокою.
поверни мені його в РАГСі
з гравіюванням
"I'll never marry you".
принаймні це буде весело.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2016
и где-то в снежном поселке живет человек,
назвавший меня светлой,
не обративший внимания на порочное зарево из-под век,
поверивший в это.
отдавший меня другому легкой рукой,
распорядившись, точно поэт - ненужной строкой.
другой меня вплёл во все свои гобелены,
хотя не умел плести.
я убегала, он стоял на коленях -
и он простил.
он называл меня редкой дрянью и лучше б меня ко дну -
но никогда не оставил меня одну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638083
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.01.2016
ти більше не пустиш мене на поріг.
я відчую самотність, примчавшись потягом -
у вазі валіз, довжині доріг;
у не-в-мене-закоханих поглядах.
до цього звикнути - не зумій.
а я лиш прийду подивитись, як там
на кухні тісній дегустують твій
відновлений мозок
нові дівчатка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
мені лишились лиш тренування, де я - лишня.
я знов прокладаю лижню на завод Шевченка.
оця субота, принишкла в листі в кутку тижня, -
моє незмінне,
моє безцінне.
священне.
автобус: ранок. автобус: кава. константа.
ми знов стандартно розминемося, це всі знають.
та я заходжу в спортзал у кедах - мов у пуантах,
поки очі
до порожнечі
звикають.
та в дні, коли ми все ж бачимось [шанс повторний],
заходжу, уся гарячкова, лиха й блакитна, -
ти мовчки стоїш у білій байдужій формі.
і я забуваю,
що поміж нами
нема
митниць.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637252
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2016
Вы - открытие. Шок. Находка.
Прохожу мимо Вас: мы в чёрном.
Вы всех (и меня) посылаете легкой походкой
К чёрту.
В Вашем мире - чай, фолианты,
Бах и готика, тьма и зимы.
Вы и в доисторическом пыльном платье
Красивы.
Как идете Вы, приосанясь, -
О арийский мед Ваших кудрей! -
Ваша жизнь кончается, когда Вы просыпаетесь
Утром.
Я ни слова о Вас не выдам -
Лишь смотрите не в этом тоне.
Я про Вас уже знаю с четыре солидных
Тома.
Вы мечтаете выучить идиш. -
Я строчу Вам за партой что-то.
- А Вам бы понравилось, если б о Вас сочинил лишь
Гёте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637069
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.01.2016
я збираю речі.
на мене знадвору насувається перший моторошно-самотній вечір. дрібно здригаються пальці, поранені прокльонами з ікон моєї предтечі - Іоанни святої.
вона знаходиться поруч, і запах хвої,
чаїнок, мірро і молока стає нестерпним. відходжу далі, торкаюсь її обережно, як тертки - і справді, на долонях подряпини враз постали.
а вона сміється, зверхньо так і спокусливо, що й немає сенсу просити, щоб перестала.
скидаю усе з полиць, усі свої безглузді вдягання, сукні на всі випадки життя - на побачення й на прощання, парфуми її дешеві - такі ж у мене, та я їх тепер ненавидітиму до скону.
я топчу ті флакони на друзки, кричу - а вона з вікна видивляється, мов з ікони.
і годинник зупиняється в мене в долонях, і стрілка-метелик хижацьки пришпилена до циферблату. я тихо конаю на східцях від беладонни, а вона наді мною читає тайванські мантри.
останній вечір, мої крила перетворюються на плечі, а вічність залишається тут. якщо я захочу прокласти свій звичний маршрут на дах, вона не поверне мій парашут.
я дивлюсь на пасма її волосся темного, на шию бліду і розумію: такими темпами я не піду. нікуди вже не піду.
за вікном сиротіючий вечір готує нам варево із підсніжників.
він ще не знає, як саме його робити - з прокльонами чи то з ніжністю, і пелюстки всотуються в землю з вістря ножа, і надворі білява повінь з квіткової крові, і туди не можна виходити - там любов і жах.
у мене все випадає із рук.
усі речі,
усі мої заборони, протести і зречення. я торкаюсь її долоні, а пальці немов розпечені. і далі я вже нічого не говорю.
ми просто йдемо на прощу до небезпечного вечора - він трішечки псих, а отже, саме тому. і кожен уже розуміє, що ми все-таки зберемо ті речі й подамося в Індію, на Хокайдо, в Петербург чи просто в пітьму. нам неважливо, ми юні й маніакальні. ми гутаперчеві. весна нас обожнює, бо в нас - очі примул.
*хто ти не є, ти назавжди лишишся моєю предтечею* -
це заповідь будь-кого з нас.
святенницький каламбур.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2016
втислася в снігу цукровий пил
модною зачіскою з перукарні.
/мовбито - сніжки - ліпи й ліпи/
я - дослухаюся потяга.
марно.
навіть не чути шерех квитка,
зім*ятого у котрімсь вагоні.
помста, як водиться, є гірка.
помста звучить у твоєму тоні.
цикл новорічних вітань б*є старт.
від них, мов від чаду, душу провітрюю.
ялинки, листівки - усе в сміття.
я бережу лиш твою не-відповідь.
я встигла скоїти всі помилки,
про які тільки можна рожево мріяти.
жінка в касі знічев*я гладить квитки,
твій квиток їй вночі змерзлі пальці грітиме.
і бажати більше немає сил,
і все іде за законом жанру.
/немовби свічки - не всі загасив/
я кохаю незбутність цього бажання.
це ніби тонкий кривавий укус,
що розпливається поверх святкових оперень.
я навіть знаю, як посміхнусь
опівночі, глянувши скоса
на двері.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636859
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
білим подолом, березнем, повінню...
сніг підіймається - білий дим.
стільки мінору.
ох, не було б мені
більшої в цьому житті біди!
і шкодувати далебі ні про що.
біло всміхнешся, і "так" злетить...
гарно-як-хороше-Боже-як-прикро-що
я не побачу тебе в цю мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636817
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2016
я святкую для Вас Вайна́хтен - свічі, штоллен, яка банальність. я стою у метро на вахті за тюльпанами по п*ятнадцять. небо крейдяне, незворушне сипле снігом столітнім з арки. з мене лагідно тягнуть душу довгі пазурі квітникарки. це здійсниться - всі геть з дороги! - лиш як встигну добігти перша. ожеледиця аж під ноги підставляє святкові верші.
я святкую для Вас Вайнахтен. без спочинку. 24. зчервонілі тюльпани пахнуть різко-різко, мов нашатирно. їх сьогодні Ваш дім відзначить.
а гербарієм, а чи гербом - це навряд має більше значень, ніж підступні німецькі Verben.
вкравши посмішку у монахинь, я стою. і я маю право!
я святкую для Вас Вайнахтен...
- це занадто нескромно, Фрау.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016
той самий бог -
той, який існує по-справжньому,
той, який мурчить на колінах сіамським котом,
коли тобі стає безвихідно страшно, і
притискає твоєю рукою
проліски до пальто;
він - в даті вистражданого весілля,
коли знаєш, що кожну мить заслужили;
він - за кермом того автомобіля,
чиї гальма тебе залишили жити;
- той бог, чиє божество - у ковтку льодяної води,
в присутності щастя чи у відсутності радше біди, -
він слізно вмовляє піти від неї, і баста,
прецедентами сиплючи,
гнівлючи́сь,
посилаючись на не-судженість.
та я лиш всміхаюсь.
бо він - ще й у її золотистих пасмах,
як вона відкидає їх,
мружачись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2016
8 поверх.
натиснула клямку
рішуче, мов жар збила.
спалахую:
карі очі, каре, накрохмалений комірець
білий.
я - споглядач.
мандрівний вагант.
забрела, закинули хвилі.
хвиля за хвилею
в груди ляга -
Р-вібрант, накрррохмалений комірець
білий.
я з*являтись не маю.
нічого не маю.
без квитка на камерному концерті.
говорю повільно, немов викладаю
слова
на рану
пінцетом.
чи пишуть вони Вам щось, окрім творів? чи бачать, як стриманість Вам до лиця?
чи помічають, як біла крейда пасує до комірця?
та ви мовчите. die Berliner Ma-
uer оббиває раптові крила.
/а що б я робила, коли б я мала сама
комірець
білий?/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636228
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2016
на вулицю
в м*яку синю реальність ночі
відчувати як молекули крові прибувають разом із H2O
захлинатися раннім громом
квітневою північчю
відчувати дикий вовчий азарт бігу
хапати кігтями
чужі зорі
різати на лапах
барвисті вени ниток муліне
бігти
куди-небудь
де м*яко й тепло
де пофіг що я ненавиджу тебе
і не можу без тебе
де ти нікому нафіг не треба
а мене обіймають
обережні лапи
білої тіні великого сумного вовка
там знають
хто я
і чого я не люблю
там немає запаху твоїх аорт
там усі ходять у єдино модному
чорно-сірому
і бажання ррррозірвати
/оберееежно,
кутніми
зубками/
твої червоні ганчірки
трохи притупляється
вщухає
/а дощ - ні/
там усі
фіг з ними
мене люблять
і за твоє ЧЕРРРРВОНЕ
/пррробач/
можуть дооовго
вити під твоїм вікном
автомобільними клаксонами
і шматувати півночами
твої сорочки
/а потім я до ранку
сиджу
і штопаю їх своїми венами
червоними
якраз у тон/
я тікаю від тебе
я обожнюю тебе
я не можу з тобою
мені боляче
я боюсь заліза
це ж як кущисте полум*я
на конфорці
пече
добирає до самих кісток
до хрящів
до м*язів
/обняти б...
чуєш, обняти б/
мені давно не було солодко
я сиджу не на тій ейфорії
і не в тій реальності
/що я в біса тут роблю?/
але я тут
я роблю це все
лишень
тільки
тому
що
ТИ...
/невже
ти мій сенс життя?/
ні
ні
ні!!
*бля
оце я
вля-
палась*
ти п*єш мою кров
від тебе пахне
такою смачною
жадібністю
і я покірно
підставляю тобі
розрізану трубочку
/кольє/
на шиї
і вдивляюсь
безбарвними очима
у зріз твоїх губ
/смачний
кривавий../
м-м-м
Боже
ейфорія
як
боооооляче
...
дряпаю щосили червону тканину
/пелени перед очима/
посміхаюся
еххххх
та я ж тебе люблю так що не можна
облизуєш повні
губи
усе?
я вільна?
більше нічого не хочеш
мені сказати?
ах, нічого
то й добре
/знову
знову
знову
мовчить!!
доки?!/
а ми ж збиралися
сьогодні в нашу
власну медунцеву реальність
пригадуєш?
там рожеві фіранки
а за вікном -
лугове роздолля
тріумф пацифізму
і зеленого коктейлю
з грудочками неба
що-що?
у тебе сьогодні там
за графіком дощ
і тобі лінь
вилазити з-під теплого хвоста
твого мовчазного білого кота
що істерично підморгує
твоїм снам
голубими очима?
/що ж
добре/
хочеш пити?
у мене є зайвий ковток
бери
обійми мене дитино
так щоб ніхто не бачив
і -
тут
за рожево-сірим бинтом
*шарфа*
давай
швиденько
смачно?
знаю.
мені цей ковток просто
вже не потрібен
у моїй реальності
я швидко наповнюсь білим нічним дощем
а поки що ковтну
сил
із кольору
твого пальто
бувай
не торкайся мене
тільки
будь ласка
мені просто
трішечки
трішечки
боооооляче...
не ображайся
добре?
червоний халат
червоне муліне
червоні сни
я наповнююся зсереди-
ни
молекулами крові
як росою
я плачу громом
тікаю
чорними венами вулиць
скімлю щеням
білим вовченям
і мене гладить
обережно
по загривку
великий білий
сумний
вовк
*із моїми очима*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636134
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.01.2016
я прийду увечері,
заховаюся в чашечку з порцеляни
і блаженно зітхну,
що більше нікуди не маю бігти.
я знов відхилю рішуче
його залицяння,
лишивши на стінах під*їзду
сліди від червоних нігтів.
пальці будуть плести мереживо,
а душа забажає зброї.
я вперше до сліз перед кожним вибачусь,
тільки всі почують "пішли ви!..".
ніж сидіти у пеклі й слухати,
як моє алтер-его збоїть, -
хлопчику мій, ліпше вибери ту,
з ким ти справді
станеш
щасливим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636065
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016
пробач.
я мотаю клубочки нервів твоїх.
я плету з них пряжу -
на видих-вдих.
візерунки нагадують плетиво вен,
коли їх роздирає скальпель.
ми не можемо вжитись на цій землі -
але точимо ляси по скайпу.
я ладна писати оди, плести обереги, щоб якось ущух твій біль.
але не готова зварити борщ і боюсь весіль.
пробач, я не мала зустрітись тобі на шляху така.
- а просто
тоді
була
мов ця пряжа
м*яка.-
а просто тоді під ноги стелився жасмин.
незаймана дівчинка.
(й хто тобі мовив "займи"?)
я шепчу собі мантру "помри", я сама немов мантра стала, мов звук чи скрик.
тільки руки свої забери від мене,
і муки свої,
і слова свої забери.
забери і себе від мене до когось, піди з некоханою святістю під вінець.
я не хочу знати, що можуть ось так любити -
смертельно, тортурно, марно.
та ще й мене.
я з пряжі плету шкарпетки і светри.
ми в ролі вжились.
але:
якщо ти ще когось покохаєш -
мені стане дуже зле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2016
замкнулись останні двері,
лишилась єдина річ:
купити томик Бодлера
і зняти тебе на ніч.
ти купишся на розкішний
пуер; я додам Бордо -
так вийде приспати Вішну
і зняти твоє пальто.
свої вгамувати спазми
на рівні першолюдей
і довгі біляві пасма
зняти з твоїх грудей.
ти звабливе й ненадійне;
згадати б про цю біду
і зняти твої обійми
із шиї, коли піду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
мене непокоять речі - зовсім прості:
хто з нас кого розчавив і чим це все розпочав.
коли я питаю про це у священних кухонних стін -
вони, як і ти, мовчать.
/карти на стіл!/
у шафах повсюдно роїться чай.
листовий - я його заварю і чекаю листів.
/перетворюю крихкий пахучий бонсай
на пекельний настій/
я, одна із мільйонів анастасій,
я, один з найбанальніших фетишів русокосих, найпоширеніший фенотип,
я вимагаю серце твоє - крізь сито його просій;
я знаю, як із мук
робиться хліб.
не кажи нічого, не дивися на мене, не думай і не волій.
на денці чашки гніздиться пекельний бджолиний рій.
розтуляй-но вуста, це твоє безпросвітне щастя, глитай!
на денці чашки чаїться наш перший
чай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635791
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2016
я скоро все забуду.
атож - назавжди втрачу.
листи спалю, вітрила зміню на залізниці.
та поки я молюся
-морям-
усі ще бачать
прощальні 18 в розширених зіницях.
студена і безжальна змиває геть чорнила,
а в літери на шкірі в'їдається солона.
я, як і ти, пишу - мені б не відчинили
і образ мій - що краще! - не вклали б до ікони.
у нас єдина доля. у нас - близнята-душі.
я теж піду за борт
/в останню мить покину/.
я ту ж давала клятву - її ніщо не зрушить.
хоча в легкі 16 всі клятви є крихкими.
я сліпо йтиму світом за серцем (теж незрячим),
згрібатиму піски й шукатиму лілеї.
і спрагою укрита, немов рядном гарячим,
між сонць і сателітів вбачатиму одне я:
як зорі б'ються в хвилі - янтарні і порожні.
я кидаюсь за ними на свято коронацій -
та хвилі в'язнуть, тверднуть. ще час є, ще не можна...
мій п'яний корабель затоне в 19.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635492
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2016
кожен тягне крило лебедине.
обличчя - обвітрені та чужі.
струнким рядочком шикуються спини
на трояндовій, лютій межі
між пеклом і - пеклом, заштореним флером естетики.
кожен, звичайно, хоче тільки сюди.
та кожному груди стискають сталеві корсети
спокуси й біди.
а там, за межею, - ріка розбурхана,
там хвилі, крейсер і льодохід.
і ті, хто вже просто не в змозі рухатись,
кидаються на лід.
інші сто тисяч хитають головами,
та яке їм діло до чужих розваг?
вони старанно себе обезкровлюють,
гуляючи по шипах.
трояндами млосно, отруйно пахне.
ох, де я? що досі мене вело?
а ти ж мене на собі не потягнеш,
якщо я втрачу крило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635445
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.01.2016