| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Привіт, друзі!
Зараз я вже з радістю можу сказати «привіт» і «друзі», адже за цей рік наших «Поетичних частувань» від «Клубу Поезії» ми потоваришували, стали друзями, порадниками. Завдяки неймовірній поезії один одного поринали у всеможливі світи. Зазвичай у тих світах бачили яскраві пейзажі, зустрічали глибоке кохання, по-наївному раділи від першого снігу. Інколи й сумували, розгортали болючі сторінки історії…
Однак усі учасники «Поетичних частувань» об’єднані любов’ю до поетичної творчості та «Клубу Поезії». Насправді, такі зустрічі сприяють не лише новим знайомствам, тут – у приємній дружній атмосфері – кожен може прочитати свою поезію, навіть той, хто лише робить перші кроки в ці прекрасні світи.
«Новорічні частування» – саме такою була тематика зустрічі від «Клубу Поезії», що відбулася 9 грудня 2017 року. Традиційно нас вітала простора зала Бібліотеки КПІ, а ще омріяності надавала легка напівтемінь та вишуканий абажур. На мить мені здалося, що я поринула в літературні салони, де грають платівки й лунають вірші та дискусії на літературну тематику. Тут раді кожному, а бувалим поетам і поеткам, які вже неодноразово тішать своєю творчістю, тут раді ще більше.
У передноворічний період, в очікуванні наступного року для нових зустрічей, обговорили організаційні моменти, поділилися творчими планами, згадали й про конкурс від «Клубу Поезії» – «Новорічне теплослів’я».
Але найприємніша частина, яку всі з хвилюванням завжди чекають, - це, звісно, читання віршів. Які ж подарунки ми отримали цьогораз?
Скажімо, Туся Татарочка (шукайте Тусю на теренах «Клубу Поезії»), майстриня тонкої душевної поезії, прочитала нам свою новинку-свіжинку, присвячену дітям. Образи нареченої й нареченого постали перед нами чистими – Лілія – та відважними – Лицар.
ЛИЛИЯ В РОСЕ…
посвящаю своим детям
Как лилия в росе
Была ты в светлый день
Венчанья своего.
Небесный Свет
Струился в витражи
Играя на ланитах юнных.
Доспехи Рыцаря сияли
И юнный Паж был гордым
Честью одаренной.
ЛИЦАР
Лицар достойний
Схвильованим був,
Він в храмі стояв,
Наречену чекав.
А наречена мов ангел була
Букет еустом до нього несла.
Ніжно - тривожний
Він погляд піймав.
Світло Небесне
Цей шлюб поєднав.
БУКЕТ ЕУСТОМИ
Посвята моїм дітям
Букет еустоми
В тремтливій руці
Тримала так ніжно вона.
Запитливий погляд
Спіймав юний Паж.
Вона наречена була
Славетного Лицаря,
Що на неї чекав
У храмі у вівтаря.
А ось spivanochka1 (нікнейм на «Клубі Поезії») вперше завітала на зустріч. Попри внутрішню несміливість та невпевненість, підбадьорена іншими учасниками зустрічі, spivanochka1 прочитала вірш, що написала для конкурсу «Новорічне теплослів’я», організованого Клубом.
Зимове свято
Свято зимове - то погляд нестримний
У казку...
Ти подаруй мені диво чарівне,
Будь ласка!
Знов пригадаю, як добре з тобою
Кохати,
Вічно творити і в небо у мріях
Злітати...
Ти зачаруй мене поглядом зоряним
В небо,
Ти звесели мене - більше нічого
Не треба...
Свято зимове до нас повертається
Знову!
Як і раніше - все буде
Чарівно, казково, чудово!
Від самого заснування «Поетичних частувань» з нами й *Svetlaya* та Олег Князь (приєднуйтеся до них на «Клубі Поезії»).
Трепетно й ніжно прозвучали рядки поезії від *Svetlaya* «мої діаманти…». Справді, відчуття любові до Батьківщини особливо загострюються закордоном, за межами рідної землі. Героїня вірша десь між хмарами, прямуючи в літаку до чужої країни, згадує про українські простори. Для неї думки про Україну цінні, мов ті діаманти…
мої діаманти…
Між двох культур є наша солов'їна
Така крихка, але така єдина
Тонка, дзвінка, співуча, росяниста
І ранок позбира краплинки у намисто
Дякую, Господи! Дякую, Боже!
Най на шляхах усіх допоможе…
Хрестик на тілі, в думках цілунки...
Матір небесна, оце обладунки... :)
Ріднії, бажані дітей і брати...
Я заховаю страхи всі за ґрати...
Чисті, прозорі.. утримаю слабкість..
Щоб дарувати сонце й кульбабки...
Хмари-омана, ранок всміхнеться...
І калинова у серці озветься...
Очі закрию - побачу колосся...
І як це мені все передалося?.. :)
Хтось зачиняє фіранки в польоті...
Тільки не я... la ventana...вдалося...
Краєчок неба, пасма рожевим...
Київські ружі... крила... метелик...
Hola, рідненьки! Hola, кохані!
Ви - моя пристрасть, ви - мої рани...
Ви - моє небо, ви - моє терцо...
Ви - діаманти в самому серці!..
3/11/2017 ... десь серед неба)... Київ-Мюнх
Небесна тематика простежується й у другому вірші *Svetlaya*:
ця казкова мить… (небо)
Мені завжди здається, що цими безкраїми
хмарками можна ходити босоніж...
Посміхатися і постійно думати, ну хто? ))
Створив їх такими чудовими, пухкенькими
Для ніжок янголів, ягнеликів і мрій..
Хмаринки мрій, хмариночки тендітні...
А інколи ви схожі на Монблан...
І промені всміхаються привітно
Такий ласкавий сніг моїх уяв...
І ось річки зільються з білим дивом
Озера, плеса, піки, вітряки...
Натхненно муза у душі співає...
Вбирає в себе пристрасно смаки...
Вікно-люстерко обіймуть крижинки...
Малюнки перлів..., ружі - що блакить...
Лети мій Янгол поруч, ми обидва(і)
Так любим небо!.. ця казкова мить...
Бурштину колір вип'ю до останку...
А може це небесні нектари...
Складу всі пазли в коло цього ранку...
Торкнусь теплом рідненкої руки
3/11/2017... десь серед неба) ... Мюнх-Мад
Олег Князь спочатку порадував усіх віршем про зміну пір року. Ще вчора, здавалося, небо плакало дощами, володарював пан Листопад, а вже сьогодні пролітають перші сніжинки, бо Грудень упевнено запрошує Зиму:
Прийшла зима, може, на лижах чи саньми,
Змінивши осені етюди,
З’явився перший день зими,
Дванадцятий з братів, пан Грудень!
Жовтогарячі килими,
Він декорує першим снігом,
Грудень найстарший у зими,
Тож Листопад зайнявся бігом,-
І швидко зник за небокрай,
У дощовому відголоссі,
Його чекають вже на чай,
Вересень, Жовтень й мати Осінь!
Всьому свій час: сонця і тьми,
Спека з морозом календарні,
Сьогодні перший день зими,
Зустрітись привід є в кав’ярні!
Вірші Олега Князя завжди повчальні, злободенні, у них глибока життєва мудрість: «піднявшись в небо, не забули про калюжі, беручи пряник, пам’ятали про батіг!»:
Розмова з дітьми
Про різне хочеться з дітьми поговорити,
зігрівши батьківськими, теплими крильми,
про те що можна з багатьма дружити,
з різноманітними, цікавими людьми!
Хочеться всього якнайбільше розказати,
щоб не здавалися в життєвій боротьбі,
могли самим надійним довіряти,
а вірили завжди лише собі!
Щоб не були до ближнього байдужі,
не забували батьківський поріг,
піднявшись в небо, не забули про калюжі,
беручи пряник, пам»ятали про батіг!
Ще один вірш від Олега Князя:
Потрібні зміни
Висока мрія може подражнити,
спросоння дратівливо посміхнеться,
якщо здалось потрібно щось змінити,
то це скоріше всього не здається!
Стабільність заспокоює всіх наче,
до кардинальних змін не хоче звичка,
нас вибивають з колії невдачі,
а все в житті вирішує дрібничка!
Тож залишайте зручні, теплі стіни,
щоб там почути вам не довелося,
якщо відчули що потрібні зміни,
то час прийшов і це вам не здалося!
Олена Зінченко – ше одна активна учасниця Клубу та зустрічей – прочитала філософський вірш – роздуми про пошук свого «я». Поезія, сповнена глибоких сенсів, усіх зворушила:
Пильнуй себе
Ти будь-кого, прошу, у відчаї не клич!
Знайдеш в собі розраду – тільки слухай –
Бог промовляє нам і креслить знаки
Щодня крізь дисонанси і потік облич
Гостри чутливість, як у дикої собаки,
Сама жаринку в темряві роздмухуй,
Яку твій дух створив із гніту протиріч.
Вразлива… коли зла, сумна, безсила
Чи тільки добре схоче в душу увійти? –
Ні, темний світ завжди чатує і не спить
І та, що необачно в себе шлях відкрила
В хвилини слабкості – то справжня ти?
Пильнуй себе, безцінна кожна мить –
В якусь із них розкриєш дивні крила…
Пильнуй! І зменшити себе не поспішай –
В тобі весь світ – в зіниці, в порусі думок.
Зі страхом прийде бруд, з вогнем – любов.
Втомилась від землі, то подумки злітай,
Твори молитву, вір у диво – прийде строк…
І знай, що все мине і знов… і знов… і знов…
Лише в собі знайдеш свій вистражданий рай.
31.10.2017
Автор тексту - Мар'яна Мисько. Київ, 14.12.17 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765976
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2017
Ми часто повертаємося до тієї пісні, що запала в душу, до тієї страви, що подарувала нам неймовірний смак, до тих людей, після зустрічі з якими прокручуємо в голові теплість розмов. Ми повертаємося по ще одну порцію – цього разу більшу, яка б усе-таки дала нам насиченість. Та чи можлива ця насиченість?
Ось уже вчетверте відбулася зустріч учасників «Клубу поезії» в Києві в бібліотеці КПІ, що сприяє таким заходам й охоче надає притулок загубленим душам поетів, які прагнуть «вийти зі своєї зони комфорту» – розвіртуалитися та прочитати іншим свою поезію. «Творці слова» частували присутніх цікавими римами, містичними образами й неординарним поетичним світоглядом.
Зустрічі зазвичай мають атмосферу сімейного домашнього перегляду хорошого кіно. Але є один великий плюс такої атмосфери – вона відкрита для кожного, бо дуже прагне, щоб у її сім’ї було не 5-ро, не 10-ро людей, а значно більше. А ще після «перегляду кожної короткометражки» ми ділимося своїми враженнями, порадами, зігріваємося теплим чаєм/кавою, смакуємо handmade варенням, конфітюром тощо.
Напевно, рекордсменом зустрічей можна вважати пані Світлану (у «Клубі Поезії» *Svetlaya*). Вона привідкрила слухачам завісу до свого серця – через інтимну лірику. Там і сум, і радість, і осінь, і весна, і розлука, і зустріч – усе переплітається в силі кохання. Один із таких віршів мали нагоду послухати:
краплинки суму…
мені бракує твоїх блакитних очей
з відтінком невагомо-сірих хмаринок
мені бракує наших спільних кішок-ночей
і днів суцільно помаранчево-щасливих
в липневій спеці краплинки суму
складають крилаті орігамі-мрії
мені бракує твоїх теплих обіймів
я ще й досі дихаю ними...
Пані Тетяна (у «Клубі Поезії» Туся Татарочка) не просто декламувала вірші, а за допомогою рухів передавала настрій своїх поезій. Крізь поетичні рядки ми занурювалися в краплі дощу: від несміливого – як кроки немовляти – до сильного, шквального – яким буває перше кохання. Напевно, кожен з вас бачив, як осипається сакура (гаразд – будь-яке дерево, що цвіте) чи принаймні дивилися аніме, де головні герої прямують вздовж алеї й захоплено спостерігають за квітами-метеликами, що літають навколо них:
ЧТО ЭТО…?
По японским мотивам
Что это…?
Летит снова на ветку…?
Опавший цветок…?
Нет, то вспорхнет…
Бабочка!
Желаю Вам,
Что бы все Ваши опавшие годы,
Вспоминались,
Как прекрасные…,
Разноцветные…
Бабочки!
Надзвичайно цікаво було слухати пані Людмилу (у «Клубі поезії» *Selena*) – її поезія – це цілий букет образів, сповнений містичності, філософії та глибоких смислів:
Місячний якір
Сполохана тиша кудлатим безсонням,
А грози стрекочуть – лайнІ крезарі...
В Сорочинцях осінь. Розхлюпалась бовдня
В благенькій грабарці, що віз грозовій...
Сутулиться темінь в жупанчику мокрім.
Опришенко-Вітер – танцір в комишах.
– Ви бачили?
...................Бачили?
...........................Падає якір –
Той якір, що місячну скриню
...............................скрашав –
Упав,
Зачепивсь
У тремтячому вітті –
Вилискують мокро-сумнющі листки –
Розгривлені клени піймали у сіті
Мелодію ночі в розхмар’ї сивкІм.
Мені би,
В серце твоє,
Якорем впасти –
Хай срібло узорить стежі межи нив
Й мережаться руни в рахманні зірчастім
Де янгол зернятко у щастя зронив.
Також нарешті до нас завітала активна учасниця «Клубу поезії» пані Єлена (Єлена Дорофієвська) – дуже відкрита особистість, від якої так і б’є ключем енергія й позитив, тому й не дивно, що поезія в Єлени то енергійно заграє до нас, то надихає, то занурює в мантри осені:
Моя осінь (Ти так і не відчув…)
А осінь ця не схожа на твою,
Бо в ній є час для стриманого суму.
Від тебе я, мабуть, таки піду -
Я прошу, не вертай. І не шкодуй,
Що так і не відчув моїх.... парфумів...
Що ти не доторкнувся до плеча,
Не відшукав на тілі темну крапку.
Що так і не встромив свого меча
В... осердя віри дивного дівча...
Мої вірші залиш собі на згадку...
Довірливо горнулася до рук...
Але щоразу – тиша й заборона.
З усіх любовних сумішей, сполук
Обрала найсильнішу із отрут –
Розлуку, мов гірке вино червоне.
Ще стигне сум.. Та знаю – пройде час,
Я відновлю порядок й рівновагу...
На жаль, не вийшло з тебе й мене... нас.
В безкомпромісній тиші обрій згас.
Тебе я... ще... -
яка ж стражденна спрага!...
Та пройде час...
І вилікує час
цю осінь,
у якій не стало нас.
Читали також свої вірші Катя Ткаченко та Мар’яна Мисько. А чоловічою поезією нас радували Геннадій (golden-get у Клубі), Валерій Коляда та Віталій Островецький.
Ви ще вагаєтеся, чи приходити до нас? Тут не діє правило: «Краще сім разів відміряти, а один раз відрізати», у нашому випадку – це сім раз прийти (щонайменше) :) До нової зустрічі! (приєднуйтеся до нас у спільноті «Поетичні частування (Клуб Поезії)» – https://vk.com/poetychnichastuvannia та https://www.facebook.com/poetychnichastuvannia/).
Автор тексту – Мар’яна Мисько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696635
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2016
Так наче з тобою і без тебе,
Світ я по краплині весь зловлю.
Зіткані емоції – я зможу
В них вплести бажання, одолень-траву.
Ми давно вже не ікари,
Ми завбачливі давно.
Тільки злегка очі ловлять
Промінь цей любові крізь вікно.
Наші серця вже навпроти,
Їх протерти б трошки теж,
Щоб впускали світло, теплінь,
Зрештою, зуміли полюбити, та без меж.
Все таке непевне і хитке.
Чую, щось шепоче тихо серцю.
Розчиняюся у світлі дня,
Ти мене не знайдеш, я воскресну… сон це...
19.01.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2016
Ти мені наснився в кольорах
Ти мені…
А я тобі чи снилась?
Ти мій синьо-синій птах
Ти мій…
А я для тебе ким явилась?
Ти мені моливсь, як божеству
Ти мені…
А хіба ж святою я родилась?
Ти мене без слів умів любити
Ти мене…
А слова твої куди згубились?
Ти в мені побачив усесвіт
Ти в мені…
А я тобі невже відкрилась?
Ти мені шепочеш у волосся
Ти мені…
А воно ж учора колосками розрослося?
Ти мені життя підсолодив
Ти мені…
А я ж без цукру люблю каву…
25.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690674
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2016
У мені від тебе не залишилось нічого,
І дитини ти не залишив теж.
Я благати не буду в нашого Бога
Повернутись туди, де не має вже меж.
Бо розмито серпанком усі наші дні,
Сонценіччю лягли вони на моє серце.
Наче тут я, проте – у своїм забутті,
Заховатись мені б на самеє денце.
03.04.15 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2016
Кожна мо́я но́ва закоханість, мов остання сповідь
У роті ні крихти, губи готуюся до причастя
Так, аби потім сказати, ось воно щастя
Зазвичай у мить цю мовчання згнітає
Ні з вуст Бога, ні з тво́їх не отримати схвальність на покаяння
Й очі свічок спостерігають за мною
Чи кроки ті зможу ступити між Богом й тобою
І аркуші чисті злетіли до неба
І восковість слів тільки каже не треба
Ніколи не сплутуй кохання – і сповідь
Кохання – це місце для двох.
Натомість сповідь – тільки твоє.
І навіть якщо Бог у житті тебе тихо веде.
26.10.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648848
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.03.2016
Коли забуваєш і голос, і погляд
Лиш ніжність рук бережеш на тілі
Коли дякуєш Богу і долі
А вони грають з тобою в слова
Коли хочеш на тут-і-тепер
І водноча́с відганяєш усе
Просто замало цієї зими,
Просто замало сказати «ні».
Коли безмежні ночі зливаються в одну
Музика тиші пророчо дарує тобі весну
Коли розмовляєш до скону
А почуття згорають дотла
Коли думки твої невагомі
Як невагомою інколи здається земля
Просто замало слова «нас двоє»
Просто замало сказати «люблю»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648845
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.03.2016
О.Б.
Мій дім, мій дім,
Той, що був едемом,
Я колись колисав на руках, пригортав до себе.
А тепер я щоразу приходжу туди і стою біля дверей,
Так стою біля днів, що усі він зібрав.
Випікають вони яблука очей.
Надкуси не те, що зелене,
Хай воно ще побачить цей світ,
А вкуси те, що вдосталь його впізнало.
Що краплина краплиною витікало.
Я пригадую парасолю, що трималась за небо,
А дощі фонтаном здоганяли її,
І розхристані ночі, що над ранок губили всі сни -
Все кружляло танцем у мені.
Бачу там я також сліди: на стінах, килимах, стелі
І у вікні
Бо
Навіки ніколи ніщо не втрачається
Воно все має свої місця
І якщо хтось випадково посунув твого стільця,
На якому сидів, коли вперше навчився тримати ложку,
Коли вперше до тебе прийшла вона,
Коли потім дитина твоя його трішки розфарбувала,
Коли на ньому була лава, а там бабця покійна лежала,
І тихенько тобі колискову так, як і свому сину, співала,
То не слід залишати його ось так.
Так, траєкторії тієї вже ніколи стільцю не мати.
Мати печиво однак залишила тобі-мені
Тільки все це там, за дверими.
Бо так захотів, ти-я мовчання обрав замість
Того, щоб знову страждати, боротися, любити, жити.
Я запитував часто себе: «А чого у житті не моєму мені чогось хотіти»?
Мій едем, мій едем
Уже ніколи не стане домом…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648669
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2016
Cолоне море й солодка кава
І шепотію ім’я ласкаво
Ми маєм тільки море кави
Зав’яжу у вузол міцний ці дні
Cолодке море й солона кава
Колись ворожила на чашці, дні
Збирала рештки з кави, з тебе
Збивала вершки морські
Тепер не знаю, а як без кави
Яке бува життя на самоті
І очі сині забрав у моря
Ті очі стали тепер мої
14.07.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648665
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.03.2016
Заздрості не потрібне запрошення
Вона може і зняти взуття перед тим як зайти
Стукати зайве їй, вона завше непрошена
І панацею від неї ти спробуй знайти
Так таки так – посміхаючись, бавиться в такт
Їй приємно в’їдатися у твої сни
І здається, ну ось вже, спочинеш, антракт
І кричиш їй на вухо «Ну, йди»
Але ж ні, подивись. Вона тішиться, мов тая дитина
Їй належить місце всіх королів
Так тихенько влізає під шкіру, в шпарину
І під серцем лоскоче тисячами вогнів
Супротивитись марно, абищо, дарма
Бо цей світ вже давно змішав свої карти
І лунатиме десь порятунком сурма
Та хіба ж ти направду цього варта?
Кажуть у заздрості є друге ім’я
Тільки чи треба його нам знати
Бо як в Едемі спокуса-змія
Надкушене яблуко любить давати
Хай як там буде і як не було
Кожен, напевно, хворітиме нею
Тільки відсоток хвороби давно
Не злікує сила єлею
18.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648107
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2016
Люди губляться в наших кишенях
Як інколи губляться ключі, запальнички, гроші і втома
Бо життя – це суцільна математична невідома
Для розв’язання якої, урешті, бракне сил
Кажуть, що у кожного з нас є своя колекція людей
Сьогодні я візьму тебе на прогулянку, завтра – ось тебе на чай
І на мої часові зморшки мук ти зовсім не зважай
Так, уже відбулася моя місія лялькаря
Спіраловидність міста крутить весною як хоче
А також їй легко вдається блукати тобою по сцені
І обрії вічності здаються зелені-зелені
Але придивись - вони безформено мертві
І я – не я біжу по венах-вулицях міста
Давно вже розгубила арсенал своїх і не своїх людей
І тіло втомлене, немов його зурочили сотні-тисячі очей.
Усіх виснажує ця гра, і пізно рано чи смерть забирає в нас життя…
13.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648103
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.03.2016