| Сторінки (1/1): | « | 1 | » |
Не та я вже людина...
Зіпсована я глина.
Із виробу готового
Не виліпиш щось нового...
Не задля рабства створена,
Тобою поневолена.
Скоритись вже ніяк,
Бо волі знаю смак.
Любов мене продала -
Кайданами скувала...
Бунтар тепер вже я -
Бунтую все життя
Усе найкраще, що я мала
Тобі єдиному віддала.
Та ти ціни тому не знав -
Усе ногами розтоптав.
Кохаєш ти свій дім,
Ти бачиш щастя лиш у тім.
Ти мур будуєш із бетону
І гинуть моі мріі в ньому...
Десятками роками
Живеш для тата й мами.
А що тобі моя?
Вона тобі чужа.
Померла. Ну й нехай.
Хоч усмішку сховай.
Нема мого крила -
У світі я одна.
У серці досі ще пече,
Із ран кров іще тече
Від гострих тих ножів,
Якими вдарить вмів.
Бо я тоді вразлива,
Під серцем я носила
Продовження життя -
Твого й мого буття.
Періоди ніжніші -
Удари найсильніші.
Що почуття тобі мої?
Ти на територіі своїй.
Довірила тобі життя...
Та маю два тепер крила -
То донечки мої -
Скарби то золоті.
Ти хочеш сина ще,
Та не наважусь я уже
Довіритись тобі -
Рабу батьків твоїх.
У серці обірвалось,
Не знаю, щось там сталось...
Не та я вже людина...
Та все-таки Людина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646812
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.02.2016