| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Неначе в казці ти розквітла дивиною
В ту дивну місячну сріблясто-білу ніч!
Не міг я відірвать на мить від тебе віч,
Красою вражений твоєю неземною.
Діяною мені здавалась ти сумною.
А я горів тоді таким бажанням стріч!
Та не судилося: при світі тьмяних свіч
Над передчасною схилився я труною
І вперше доторкнувсь устами уст твоїх
З печаттю смертною холодною на них,
А потім в світ подався й досі там блукаю...
І як би я не жив - самотьо чи в гурті -
Я милосердного щодня молю-благаю
Зустрітись нам хоч раз в загробному житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667139
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 20.05.2016
Де ти тепер, моя пташино злотокоса?
Пригадуєш: війна, засніжений перон,
На ньому вартових татарів ескадрон
і страх - по ясиреві тризна безголоса.
Гудок. Рушаємо. Дивлюсь: простоволоса
Ти вмить рвонулася, вчепилась за вагон,
Та враз, як зграя розлютованих ворон,
На тебе хижо кинулась розкоса.
Я прикипів до грат. Перон вже відпливав,
Марніли образи, і я в ту мить прокляв
Тевтонского тюремника - "Нову Европу".
Що світ надумала розбоями підбить
І мудру Азію - рабиню твердолобу,
Що пса примусила за голу кість служить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652244
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 17.03.2016
"Доїдеш - напиши, - шепнула кароока,-
Та шепіт заглушив захриплений гудок, -
Напишеш - прилечу..." Заголосив свисток
І поплила в очах туманна поволока.
З тих давніх пір моя мандрівка одинока
Мене журбяє без кінця з кінця в куток;
Непевно Бог судив мені тяжкий квиток -
Дорога нескінчена, здиблена толока.
Бо скільки я не йду, скільки я не йду,
Ніяк нікуди не доїду, не дойду
І кароокій вилити жалі не можу
Про те, що я в дорозі все життя протер;
Та справді душу я не тім собі тривожу,
А тим, хто їй писав і пише до тепер...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650773
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.03.2016
Зима. Тріщить мороз. Десь каркають ворони.
Мете хурделиця чортівським помелом.
Обмерзлим бруком за похиленим попом
На цвинтар тягнуться мовчазні похорони.
Я осіняюся хрестом, як до ікони:
"Незнаний друже мій, чолом тобі, чолом,
Мир праху, мир душі, земля тобі пером,
Ти, бачу, вже скінчив життєві перегони".
Я до труни. О, жах,- трухлява, вся в дірках,
Вона ледь-ледь трималась на старих кілках,
На порох стліле віко, впало в порожнине,
А там... А там... О Боже мій! Невже це я?!
Ні! Ніф! На самім дні загорнута в ряднину,
Лежала молодість розтерзана моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650554
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.03.2016
О юносте моя! Буремний мій світанку!
У вирі катаклізмів хрещене дитя!
З тобою я колись віддав би півжиття,
Щоб чужину обняти - непокірну бранку!
З тобою мріяв я про скатерть-самобранку
Тієї чужини до самозабуття,
З тобою й пережив химерне сум"яття
За ту незбагнену і дивну забаганку.
І наче в дар за це я морем небеспек
Пройшов ті всі чужини всіх і всяких Мекк,
Та чудотворної не бачив скатертини.
Так, всі заморські дива - то лише мара!
Найбільше диво з див - це ласка батьківщиниЮ
Початок і кінець усякого добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650184
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.03.2016
О вітре з-над Дніпра! Прилинь хоть на часину
І душу, спрагнену до краю, освіжи,
Що вдома діється, тихенько розкажи,
Утіш та осуши непрохану сльозину.
Про все, про все згадай, та тільки про руїну
І сльози матері нічого не кажи,
Хоч обдури мене, але заворожи
Вістками добрими про рідну Україну.
А потім до Дніпра широкого лети,
На груди матері-вітчизни упади,
Побожно поцілуй її безсмерті очі
І по-синівському зогрій та обнадій:
Ще збудуться слова поетові пророчі
Про нашу провду, нашу хату й волю в ній!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650023
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.03.2016
І досі згадую: широкою рікою
Поволі сунеться, здригаючись, паром.
Ми тягнемо мокру линву, а старший багром
Уважно вправною орудує рукою.
Зникає берег наш, поросший осокою,
Ледь-ледь позначений затопленим копром.
А спареду незнаний берег під горбом
Поволі вирина піщаною лукою.
Тремтить напругою в руках холодна сталь,
Навпіл бутуючи ріки ясний кришталь,
І ронить крапель-сліс у річка міріяди.
Отак до берега довічного буття
Вже допливаю я, і всі мої відради
Роню в форватері жорстокого життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649760
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.03.2016