| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Весь час сніжить.
Крадеться дико ніч.
Тече-біжить
Віск обгорілих свіч.
На стінах тіні
Обрисом блідим
В палахкотінні
Топлять сивий дим…
Нароствір двері.
Дме в замкове вічко.
В одній із серій
Гасне наша свічка.
Мовчить ефір.
У розквіті весни
Сніжний зефір
Заповнив мої сни.
Сніжить весь час.
Кружляє цвіт вишень.
Морозить нас
Ця білизна прощень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2016
Я маю завеликі крила…
Такі незвичайно великі,
Що немає в світі мірила
Осягнути ті крила безликі.
Люди таких не носили.
Навіть до них не торкалися.
Бо важкі і мокрі, як брила.
Відрікалися їх, лякалися.
Звідки маю я зламані крила?
Чому часом не можу розкрити?
Звідки береться та сила,
Що помагає крила носити?
Як порепані морем вітрила
Піднімають щодуху у сни
Величезні пошарпані крила
Щохвилини… Щодня… Щовесни…
* * *
Дотепер за спиною крила,
Як живої мішені ціль…
Їх стихія ніяк не скорила,
Їх зробила сильнішими біль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2016
Молитва до Бога здіймається:
"Ти мені її збережи!
І нехай вона не дізнається.
Ти нічого їй не кажи!
Не кажи, що день починається
Мов у пеклі - в муках страшних.
Не кажи, що часто ввижається
Мені поміж бетонів стальних.
Не кажи, що серце стискається,
Терпнуть руки і голос бринить,
Коли сумніви підкрадаються,
Що на світі ще варто жить.
Не кажи їй… Нехай не лякається…
Нехай солодко ще поспить…
Не кажи, що душа захлинається
Від моїх несміливих мрій.
Не кажи, що вона сподівається.
Тільки ти не кажи цього їй…
Не кажи, що думки розсипаються
Як крізь сито. Та перед усім
Не кажи, що від них залишається
Лиш каміння на ситі тім…
Не кажи, що коли смеркається
Я весь час дивлюсь в далечінь.
Не кажи, що тіло здригається
Як на світло ступає тінь.
Не кажи, хай не переймається
Тим, що чай вже не в унісон.
Не тривож, хай не прокидається.
Вбережи її ніжний сон…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2016
Я все стерплю…
Стерплю розкати грому.
Сліпучі блискавки і проливні дощі
В ті вечори, що не вертаєшся додому
Або вертаєшся…У мокрому плащі.
Я все стерплю…
Стерплю їдкі обрáзи
І звинувачення, і докори стерплю,
І непромовлені убивчі фрази,
Й огидне відчуття неначе сплю.
Я все стерплю…
Стерплю ганебні зради,
Підвівши серце, як легку мішень
Придуркуватої болесної шаради.
Та не стерплю байдужості лишень…
Я все стерплю…
Стерплю гірку самотність
І відстань, кóтру страшно не люблю.
Стерплю незвіданого я невідворотність
Індиферентності я тільки не стерплю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654350
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2016
Вам потрібна муза, щоб писати щиро, відкрито?
Вам потрібна сміливість, щоб дивитися як пече?
Бо такі як я виливають просто в корито.
Бо з таких як я бруд рікою так і тече.
Вам потрібне натхнення для того аби творити?
Вам потрібне ретельно розжоване суті зерно?
Бо таким як я й годі про це говорити.
Бо такі як я пройшли це дуже давно.
Вам потрібна краса, щоб звернути на себе увагу?
Вам потрібна сила, щоб вдарити когось в лице?
Бо такі як мають гостру на це противагу.
Бо такі як я очі колять твердим олівцем.
Вам потрібна воля для того, щоб покидати?
Вам потрібна причина, щоб вчепити когось за живе?
Бо такі як я вміють болю страшного завдати.
Бо такі як я люблять так, що не заживе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2016
Настане час і ти з острахом скажеш: "Прости.
Я не можу тебе зрозуміти. Прошу, відпусти!
Вже немає дороги, по котрій можем разом йти."
З жалем відвівши очі пустиш сльозу гірку.
Промовиш тихо: "Прости…", ковтаючи біль терпку.
І втратиш останню надію холодну як лід, крихку.
Ну а я… Прошепчу, що давно вже тебе не тримаю
Запитаєш мене: "А як же твоє "Кохаю!"?"
Відповім: " Цього достеменно не знаю…"
Один не хотів говорити "Прости"
Інший не міг до кінця "Простити"
Та вдалося обом один одного загубити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2016
Мені приснився сон, що не треба нікуди йти.
Не питай куди - самому важко відповісти.
Не треба рано вставати, зустрічати ніч у вікні,
Ночами не засинати, прокидатися уві сні,
Летіти високо за хмари, хапаючись за небокрай,
І там де пахне смолою наївно шукати рай.
Не треба стискати зуби, оглядаючись назад,
Вбивати нестримне бажання повернутися у сад.
Не треба більше боятися відчути від страху біль,
На рани глибокі й свіжі невпевнено сипати сіль,
Ходити по вістрі леза заради хиткої можливості
Повернутися в рідний сад, набиратися сміливості,
Бити себе в груди, брехливі обіцянки давати
Самому собі, самого себе зневажати,
Викидати на вітер слів, коли промовчати треба,
Вдавати жертву кволу, чекати мани з неба
Не треба…
Усього цього не треба…
Мені приснився сон, що в'яне квітка в саду,
Котру підливав і леліяв. На коліна до неї впаду
Думав собі, мріяв. Що цвіт опадає з калини,
Котрого так чекав, хотів на власні очі побачити,
Котрому, як і собі ніяк не можу пробачити.
Що вистигає гніздо, з котрого лунав пташиний спів
Такий, що зупинялось серце, не вистачало слів
Щоб описати всю різноманітність відчуттів,
Пережиттів… Сліз… Жалю. А як би я хотів
Відділити реальний світ від світу з моїх снів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2016