| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Захмарюйся чистими влучнями,
очеретинко.
Посміховисько вбивцевих спізнень
бодай спонукає
кожного злотого дзеньку
на срібню тацю.
Оце твоє свято.
Завтра снігів настане,
коли твоя втеча сягне досконалості.
А щастя гострого дихання
злиже попутні поранення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.07.2019
Стука в шибку цап копитом,
Посміхається лукаво,
Роги в місячному світлі
Мовби прутні скам’янілі,
Писок чорний, очі білі,
І стирчить цигарка з пащі.
Захотів пожерти, ку*ва
Хату полум’ям захланним.
Та з узлісся полоз виповз,
Повз і воза перекинув,
Що на ньому цап приїхав.
Скрипнула у воза вісь.
Цап злякався, затрусився,
Гикавкою захлинувся,
Впав на землю, враз здриґнувся,
Перднув, висцявся і вкляк.
Чорна цівка в цапа з рота
Потекла й немов затерпла.
От і все. Відкрилась прірва
В неозору далечінь
І від леготу з могили
Загуділи тихо дзвони.
Звук той вишкреб із повітря,
Що смерділо після цапа,
Коли він зненацька здох
І в канаві геть розпухнув,
Став солодкий всюди дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2019
Ці тексти - відсотків на дев’яносто переклади і відсотків на десять - інтерпретації. Втім, коли переклади робляться з перекладів, інакше й неможливо. Та й взагалі будь-який переклад - це інтерпретація. І втім же, головне, найцікавіше, що в цих віршах є, сподіваюся, збережено.
ПОЕЗІЯ
Що більше замислюєшся над тим,
що думаєш написати,
то дужче тобі паморочиться в голові
від спроби зануритися
в темну неосяжну глибину.
І на дні цієї безодні,
з іншого боку тіней,
ледве видніє
непіддатна виявленню
форма істинного писання.
ВІТЕР
В деревах,
колючих кущах,
у листі, пелюстках, воді,
скрипучою тінню
по коренях
жилавого моху.
КОЛИ МАТИМУ ГРОШІ
Коли матиму гроші,
куплю собі чорну кобилу
і білого жеребця.
Побачиш мене, як я впевнено скачу
й навіть заснувши не падаю.
Навіть коли налякаєш коня.
Заскакую хвацько на білого,
поважно сиджу на чорній.
Ще настане той день, брате,
коли матиму гроші.
Куплю собі чорного пса
і білу кицьку.
ЗАЄЦЬ НА МІСЯЦІ
Нічні птахи
залишилися вдома;
дуже дощило опівночі.
А коли розбіглися чорні хмари,
птахи закружляли.
Мабуть, побачили зайця на місяці.
І я зміг побачити їх
і зайця на місяці.
ВІРШ
Річка біжить,
не спиняється.
Вітер летить,
не спиняється.
Життя біжить, аж летить,
і не повертається.
Я ПЛАЧУ
Я плачу, сівши отут
на цьому камені.
Плакати тут варто,
тут добре плачеться:
очі мої вже попухли.
Ми всі чомусь плачемо;
хтось більше, хтось менше.
Я плачу сьогодні,
крізь сльози дивлячись на світ.
Іноді не хочеш,
але тебе змусять плакати,
плач нас наздогяняє
й мусимо з ним помирати.
Немає спеціального дня
для плачу.
Тому плачу зараз,
поки можу,
поки вмію плакати,
поки очі не всохли.
Плач не продається,
плач священний для того, хто плаче,
і одна щиро виплакана сльоза
варта поваги того,
що не плаче.
ПТАШКА
Це не зірка прудка,
оце, що зблиснуло між соснами.
Це блакитна пташка.
ДУША ТВОГО ІСНУВАННЯ
Хай ніщо не злякає тебе на землі,
бо вкупі з тобою
народилося те,
що пильнує твої кроки.
Це душа твого існування,
її тебе берегти послали
звірі,
дерева,
скелі.
ОКО ВОДИ
В час найбільшої спеки
скипає бульбашками вода,
відновлена ритуальним танцем комах.
З дерева падає листя,
гойдаючись у повітрі.
Якісь листки заплутуються в павутинні,
якісь падають на воду
і пливуть по ній
без певного напрямку.
Подорожній вибирає плавуче листя,
щоб загасити спрагу,
що йому горло палить.
СПІВУЧА ПТАШКА
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо я весела,
бо щоранку світає.
А ти чому не співаєш?
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо я жива,
бо мене ще не вбито.
А ти чому не співаєш?
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо гарно довкола,
бо на небі є сонце.
А ти чому не співаєш?
ЩОДНЯ Й ЦІЛИЙ ДЕНЬ
Щодня й цілий день думаю,
що слід зробити,
скільки винен,
як платитиму,
куди йти, щоб віддати...
Краще бути койотом, вивіркою, вороною!
ЦІЄЇ НОЧІ СНИВ
Цієї ночі снив,
що несу на собі світ;
був на моєму плечі,
як величезна корзина.
Потім себе побачив
на ріжку молодого місяця
і знав, що якщо мене скине додолу,
помру від болю.
А потім побачив себе підсадженим
на хмаровий стіг.
Я розстібав зорі,
щоб частувати струмки.
Струс, що валив доми,
струсонув моє існування.
Це була моя мати, що струсонула гамак,
аби мене розбудити.
Тремтячи з переляку, підвівся,
а батько сміявся.
"Подайте йому води!" -
вигукнув він поблажливо.
Цієї ночі я снив,
що несу на собі світ.
Треба було продати його,
щоб не тремтіти.
ПАПЕРОВИЙ ЗМІЙ
Спогад -
це паперовий змій.
Помалу його відпускаєш,
дивишся, як він летить.
А в найбільшій височині
рветься нитка пам'яті,
й ти сідаєш думати, як нею панує відстань.
ЖІНОЧА ВИШИТА СОРОЧКА
Лицем до сонця, як ящірку,
кладеш її до скриньки, що пахне сосною.
Твою шкіру печуть квітки на твоїй одежі.
Цієї ночі, мабуть, тебе щипатимуть чоловіки та пташки колібрі.
А твоя радість - то нектар, що зі шкіри виступить.
Танцювати йдеш на свята, і коли задощить,
серце дня вивергає райдугу
на очі твої, на твою вишиванку.
Коли падає промінь, він підпалює небо,
і тоді розтуляєш свого ящіркового рота,
щоб пити його вогонь.
СУТІНКОВА КВІТКА
Ти сонце ночі,
що вибухаєш своїм віночком у сутінках,
коли денне світило ховається,
тихо прекрасне, в золотому вбранні,
ти втішаєш життя, поки ніч забирає собі своє.
Тільки знавець оцінить твою красу.
Сновида знайде собі мир у тобі.
Хто не цінує життя,
той не має очей тебе видіти.
Зможе лише коли серце його зміцніє.
Я ж не втомлюся тебе віншувати,
бо з дитинства ти частка мене.
Сутінкова квітко.
НАШЕ МІСЦЕ
Каже моя прабабця,
що коли знаходимо своє місце,
вже важко його покинути.
Також каже, що ми як метелики,
що літають десь далеко,
але завжди повертаються,
якщо знов не шукають шляху...
Шукаємо повернутися,
де зродиться надія,
де вітер сприятливий
і де кава пахне мокрою землею.
Наше місце може бути тут,
а може бути й там.
Наше місце - там, де серце тремтить як у танці
й очі мають свій блиск,
і тіло легке,
і крила готові до лету.
І де можемо бути вдячні за те,
що ми тут.
ПРАЦІВНИЦІ
Того дня, коли я помру,
як помирають зорі,
погасне вся моя втіха.
Поглянь, які гарні ці працівниці в полі.
Ходім танцювати з ними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.06.2019
Щоночі шерехи шкодять твоїй тиші. Ти хотів повернутися, але слизький дрож обсмоктав тебе з тім'я до п'ят. Це щирі вітання любих почвар, що мстяться тобі за всі недогляди в селі покарбованих глечиків і жертв агресивної віри у вселенське щастя. Виходьте, дядьки, на вулицю і танцюйте під гармошку, здіймаючи пил до самого місяця. Бог вас наградить. Але й місяця нема. Лише посріблені краєчки хмар. І в кущах цілуються старшокласники. У Толіка синці на шиї від Тосиних цілунків, але Толік іще випливе не рівну воду і всім надовго покаже, де раки зимують. А Тося до решти скурвиться. Ні. Не скурвиться, бо стане санітаркою. А от діти її таки скурвилися. Але то вже геть інша історія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2019
Коли в тебе на шиї був зашморг, а з-під ніг уже вибили стільця, ти ще був живий. Ти летів у міжчассі й міжпросторі до вершин розуміння. Проблема була лише в тому, кому та як переказати цей досвід.
Адже коли хтось підхопив тебе за ноги й повернув у закляте коло, ти все забув.
Втім, якщо біль справжній, вгамувати його неможливо.
Мільйони борсаються з мішками на голові, не усвідомлюючи, що сталося.
А не сталося, власне, нічого. Тобто сталося Ніщо.
Сонце грітиме ящірку, аж поки відкине лапи.
Змія, вповзаючи в темряву, шелестить мільярдом очей.
Це моя подруга.
Вповзає в серце того, хто гадав, що не спить, розчепірює пащу й кусає.
Кров зеленіє.
Валяться декорації, тане карпатський сніг і між пролісків проповзає квітка Довбуша.
З лісу виходять мертві вовки і з-під неба лине забута пісня про женців, про золоті колоски й розливання великої річки – гей-га, гей-га, гей-га, гей-га...
Хробаки зґвалтували ванільне морозиво.
Місячні арки ховають ненависть опришків.
Здригається ґрунт від променів, чотири сонця раптово стають, залізне кохання гарчить від екстазу і валяться кляті вози.
Тупо бовкнуло било колишньої церкви й заглохло.
Корчмарева дочка збирає валізу.
Археолог дістав із кишені закислений цвях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Відрегульовані потребують новітніх релігій. Попів у синіх галіфе. Проповідників з маракасами. Жаб'ячих медитацій. Наркотичних телевізій. Духовного багатства прямої кишки.
Що страшніше? Вовча лють? Ненависть ходячого мерця на пенсії? Цвикання сентиментального циніка? Потерпай. Це єдиний спосіб не втратити за ногами ще й голову.
Світ став жінкою. Ді Вельт? Німці щось передчули? Ніцше щось передчув. Здичавіла емансипантка вилизує латуневу тацю реальності, намагаючись там побачити своє відображення.
Старанно розплющивши очі, вона штовхає колінами повітря, обіймає за плечі розгублено вишкіреного молодика. Яка вдала подорож! Пощастило побачити пожежу Нотр-Дам у Парижі!
Вкуси його за вухо. Йому це подобається. Зараз не хочу. Хай так – потерпить. Щоб серце не боліло.
А попереду ще Рим та Каїр. Флоренція вже якось іншим разом. А правда, що сфінкс більший за автобус? Сфінкс – це вона. Правда?! Як дивно! Ха-ха. А правда, що сфінкс більша за автобус?
Їли яблука, сливи, жерделі. З-під дерева виповзла чорна змія.
Тепла посмішка небіжчиці мерехтить, оповідаючи враження щойно відвіданих доріг. Ще завтра... а потім – тихий плин у зоряному човні. Ріка розтечеться, мов гирло Амазонки, й далі – захват в океані невимовності. Серце не витримає і вибухне в друзки.
Коли двоє стають одним – вже нічого не страшно. Але так не буває.
Зате рудименти статевих органів, взаємодіючи з атавізмами піонерських галстуків, створюють передумови колективного шлюбу. Це як екстаз тисячі нічних мотоциклістів.
Дівчата, ви должні хлопців слухатися. І дньом і ноччу.
Чорна гадюка загадала мені загадку про древлян. Ще трішки – і розгадаю.
Слухняний дядько слухає лакрімозу, бо в газеті писали, що Моцарт запобігає цирозові печінки, а ще – казала жінка – можливо, й імпотенції.
Маленький чоловічок у скляній бульбашці. Всі показують пальцем – як він туди втрапив? А хіба я знаю? Хтось наврочив. Хто тебе наврочив, дурню?! Ти сам себе занапастив. І взагалі – нам ніколи з тобою говорити. Але ж смішно, їй-богу. І бридко. Фе!
Кулька розбилася. По підлозі тріпала шикарним хвостом золота рибка. Дві скляні кульки потьмяніли. Рибка завмерла. Нічого не сталося.
З узлісся дивився вовк. Дивувався. Ех! Повернувся й пішов собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2019
Сповняючи до решти все, що є,
Оте, що є, страчається до решти,
А все ще є таке, як завжди є.
Сповняє вщерть і віддається вщент.
І марно ти шукатимеш момент,
Коли його немає там, де є.
Бо є воно. Бо не було й не буде.
А тільки є. Бо те, що зветься «час», –
Лише для нас. Бо ми, нікчемні люди,
Минаємо повз те, що йде крізь нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687813
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2016
Синку, краще жити в лісі,
Синку, не ходи до міста.
Хижі погляди жінок
Там стріляють звідусюди.
Там загине мій синок.
Кожна жінка хоче з'їсти.
Ось диви: щоб народити,
Мусить черево рости.
Ось вже народився ти,
Ось вже починаєш жити...
Аж назустріч промениста
Лине посмішка жіноча
І туманить тобі очі,
І туманить тобі дух,
Ти згорнувся, мов лопух,
І вона тебе з'їдає,
Черево її росте,
Знову все те саме, те,
Що ніколи не минає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2016
Гартом зайця хизувався,
що погладили хорти,
але в паспорті стояла
зіллям правлена печать,
звідки тупо тхнуло трупом
від початку берегів,
тож пустився в пінту ніню
і помер без зайвих слів.
Так мораль середньовічна
судить кожного ловця,
а китайцеві без вудки
тільки гавриків ловить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684570
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 19.08.2016
Жиросера вітер витер,
бо не звідти жир попер,
і пішла щілину шити
щира голка снів невинних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684415
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 18.08.2016
Ти
тонкою цівкою заціплених емоцій
заштрикаєш своє зло мені під шкіру.
Твоє шкодоносне лоно
незграбно хапає порції кисню.
Пищить: дай мені свого імені.
А навіщо?
Хто б не був на ім'я,
то я.
***
Стрічається заєць.
Ти хто?
Очі його вологі.
Біжиш.
А він уже втік.
Сонце
спікає тобі парасольку.
І витікає сік.
Розлущиш горіх:
а там тільки порох уяви.
***
Мовчиш?
Це не так.
Я чую твоє мовчання.
Це навіть не пауза,
а
скрипіння суглобів.
Та не дозламаєш ніяк
порепаний механізм.
У нашому розумінні
бринить парадигма "гайда!".
І ти
спішиш винаходити стежку під землю,
де булькає тісто з зеленими жилами.
Дім твій смисл.
Видобуваєш вогонь
тертям паразита в ребрі
І
танцюєш мов саламандра.
А я
дивлюся мов місяць.
Прогуркотить "гайда!" -
і дім твій - дим.
Але
я падаю в чорне плесо
і прошу тебе: пливи!
Ми зловимо срібну рибу.
Це буде пожива.
Ми збудуємо дім.
Це житло.
Тільки ти не здригайся,
коли забиватимуть цвях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657902
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2016