| Сторінки (1/28): | « | 1 | » |
Тіні зловісно ходять навколо,
Тіні побаченого і пережитого,
Тіні майбутнього і минулого
Такого забитого та не забутого.
Тіні звисають з обдертих шпалер,
Сочаться кров’ю у кожну щілину;
Тобі млосно, ніби хтось умер
І тебе залишили половину.
Тіні захоплюють і полонять,
Кидають погляди всюди їдкі;
Їх тут ніколи не заборонять,
Вони тепер назавжди свої.
Тіні пластами – і всюди руїна,
Вони збунтувались – все стерлось з землі,
Хотіли й зробили, щоб підла лавина
З собою забрала найкращії дні.
Тіні гуляють, де заманеться,
Творять розвали і рейвах вони.
Просто так це не минеться
Їх подолати – забракне снаги.
Тіні лягають важко на плечі,
Лізуть на вуха і очі таргани,
Тіні святкують фест вогняної печі
І розпалюють тіньові вогні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2016
коли усе – одна суцільна рана
і що не день: усе болить, болить, болить
і все життя – кимось написана драма
й куди потрібно світ котить?
і що не день – нові й нові новини
не сила, ох не сила, їх стерпіть.
і ніби перейшли в нові епохи
та ніби відчинили непотрібні двері.
а може, розвиватись варто потрохи,
щоб, поспішаючи, не порвати артерій?...
але як валиться – то все на купу
і кожному вистачає своїх містерій.
і ніби свято – та уже не свято,
і ніби думка – та півдумки лиш
і навіть якщо хочеш боротися завзято,
своїх власних демонів не вмовиш.
стерня не коле босі ноги,
то просто ти нікому не болиш
і все неначе шкереберть:
сім’я, свята, робочі будні...
десь там в твоїй країні смерть,
а десь – зовсім байдужі люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2016
слова згубились у мовчанні
і серед тиші звуки не звучать,
слова застигли у чеканні
й не знаєш з чого починать.
слова згубили символи-звуки,
втратили форму, втратили зміст.
простягай, не простягай назустріч руки
не відбудуєш згорілий міст.
слова пручаються й холонуть
швидше, ніж вистигає чай,
слова мовчки втікають,
втікають кудись за край.
слова відкидають від себе рими,
відмовляються складати вірші,
слова цураються бути моїми
і вже не хочеться писати тобі...
слова губляться, плутаються і зникають
їм не вистачає сил залишити слід
слова, на жаль, багато знають,
але їх огортає крига і лід.
слова так прагнуть не ховатись,
не приховувати справжню свою суть.
слова прагнуть у прірву зриватись,
слова, що найважливіше несуть...
але слова плутаються, застигають, зникають.
слова стираються, ніби їх і не було...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2016
самотність викликає залежність
і ти вже втретє за хвилину думаєш про нього,
вже втретє перечитуєш відправлене повідомлення
і вкотре чекаєш чогось нового.
за вікнами – сумні львівські хмарочоси,
за вікнами блукають затяжні дощі.
у плеєрі пісні надиктовують ще досі
слова, що необхідні, мов ключі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2016
Без тебе все має якийсь тьмяний та
нечіткий сенс. Що мені увесь світ,
якщо тебе немає поруч? Десятки
заклопотаних перехожих на
вулицях майже рідного міста мають
не твої очі і не твої риси обличчя. Вони завжди кудись поспішають і їм
нема ніякого діла до дівчини, що
сидить в парку на лавочці і щось
пише в записник. Випадкові
перехожі байдужі до всього, завжди
заклопотані і кудись поспішають. Що мені усі вони, якщо ти не підеш цим
парком і не сядеш поруч зі мною?
Навколо синітиме небо і зеленітиме
трава, хмаринки змагатимуться з
вітром, кружлятимуть у вальсі
краплинки дощу, - але це все буде до болю буденним та непомітним. І
хоч у світі існує безмежна кількість
цікавих речей та занять, хоч щодня
повз мене проходитимуть сотні
людей – це все не має сенсу без тебе.
Я можу закинути на плечі рюкзак і піти куди бачать очі, відвідати
найрізноманітніші та
наймальовничіші куточки нехай не
світу, а тільки однієї країни, - проте
без тебе це все здаватиметься
неповним. Я не хочу робити тебе центром мого персонального
маленького всесвіту та
прив’язуватись до тебе настільки,
щоб не мати змоги без тебе дихати.
Проте ти - невід’ємна частина всього,
що мене оточує. І найпрекраснішим буде прокидатись з тобою, де б ми
не були. Хай це буде готельний
номер десь в Лондоні чи звичайна
лавочка на вокзалі у Вінниці.
Найкращим буде йти поруч з тобою
вулицею. І байдуже, буде це Бродвей, чи Пекарська. З тобою буде
не страшно загубитись в лісі. І
однаково, чи це будуть тропічні ліси
Амазонки, чи Шепарівський ліс. І
немає значення чи ходити босоніж
піском Карибського моря, чи перечіплятись об каміння
карпатської гірської річки – тільки б
там був ти…
І куди б не завели дороги й стежки,
куди б не закинула доля, я хочу
бачити поруч твої очі, тримати в своїх руках твою руку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668734
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2016
А десь далеко дощ шепотів комусь прозу дня, шепотів свою казку, додаючи відповідні інтонації та ритми. Він старався передати свою розповідь так, щоб в душах слухачів зародилось щось нове, чисте, ніжне. Дощ старався вилити всі свої почуття перехожим. Прагнув повідати їм власну історію кохання. Але ніхто не хотів дослухатися до шуму дощу і виокремити з нього той тихий та обережний голос, ті слова, які так прагнув виголосити комусь дощ. Ніхто не звертав уваги на краплинки, які завзято стукотіли у вікна, ніби прагнули увірватись до будинків та квартир, хотіли стривожити мирних мешканців. Перехожі ж на вулицях байдуже проходили повз краплі, не бажаючи зупинятися навіть на коротку мить. Хтось ішов з парасолькою і краплинки змушені були відчужено стікати неживим матеріалом, не маючи змоги торкнутись людини. Ті ж, хто не мав чим захиститись від дощу шукали собі тимчасовий притулок чи то під дахом якогось будинку, чи в якійсь крамниці, чи в іншому місці. Лише самотні, поодинокі постаті наважувалися продовжувати свій шлях, незважаючи на дощ. І лише їм дощ міг повідати свою історію. Ці самотні блукальці, хворобливі мрійники та романтики, бідні художники та поети і стали тими вдячними слухачами для бідолахи-дощу. І він вилив їм свою душу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667622
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2016
руки…
простягай назустріч мені руки
і рахуй поспішно кроки,
від тебе солодко аж до нудоти...
липка кімната, стіни, двері,
сліди помади на портьєрі,
шум вітру в такт словам, -
у цьому домі не місце снам.
тут плетиво із тіл і пальців,
ховає морок двох блукальців;
від подихів пітніє скло
й тілами розтікається тепло...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667486
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.05.2016
Запанували сльози в тебе в домі,
Чорнезні крила тишу оповили
І світ уже не так, як на долоні,
Й холодні браму ще не відчинили.
Та люто так натхненно б’ється
Якийсь сміливець, пригнаний здалеку,
Не пада вниз, а все угору пнеться -
Тріпочуть крила, приготовані до лету.
Біжить, біжить струмком тисячострунним
І не жбурляється із закутка в куток.
Не вірить свято всім словам облудним,
В руці затискує коханій нагідок...
І вже ніхто його не поламає,
Не виклює з живого печінок,
Бо тільки віра все перемагає
Й сміливі птахи варті ягідок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2016
І ось, що на душі, що за вікном, погода -
Похмуро, сиро, спокою нема,
І під дощами мокнути, і лиш одна дорога,
І тільки одна думка не полиша.
Й здавалося б, ну що таке кохання?
Кому ж, у біса, треба ту любов?
Щоб щоразу поринати у страждання,
Щоб від болю помирати знов і знов,
Щоб від розпачу хотілося померти
І вовком вити від нестерпних мук...
А як же хочеться собі пам'ять стерти,
Щоб не пам'ятати дотику гарячих рук...
Завмирати, в очі вдивляючись,
Та не відчувати в них взаємного тепла,
І слова писати, на музу покладаючись,
І обіймати лише у рядках вірша...
І лише у вірші так щиро шепотіти,
Лише там згорати дотла,
Лише у вірші взаємністю жити,
Насправді ж – убивати почуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2016
зранку хтось крокує, поспішає чи біжить,
чекає стурбовано трамвая;
зранку хтось всередині ще спить,
доки не подіяла випита кава.
і хоч буденно і банально -
натовпи і вулиці в юрбі
та хтось глянув на тебе так фатально,
що захотілось розчинитися в собі.
ти серед сотень очей виловив єдині:
такі безмежні, рідні, дорогі,
такі чарівно карі й ніжні-ніжні,
такі, які потрібні лиш тобі.
і наче все на світі усміхнулось,
і огорнула наче все весна,
і в голові усе перевернулось -
тобі подумалось - потрібна лиш вона.
але нічого ти не встиг зробити,
бо рушив поїзд, бо пішов трамвай.
за хвилину ти встиг її загубити
і навіть не покликати на чай.
і все для тебе знову стало звичним,
рутинним, холодним, німим;
і знову вітер холодний свище,
залишаючи тебе самотнім, одним.
а випадкові перехожі собі йтимуть,
вливаючись у новий потік людей;
а випадкові перехожі навіть не повірять,
що тебе ще хитає від погляду її очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666629
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2016
знайди на карті мого тіла
місце для своїх рук…
тобі ж так хочеться, щоб зігріли,
щоб не зупиняти серця стук.
знайди для тиші місце слову,
але нехай благородно воно пролуна,
нехай не поранить нікого знову,
нехай не грає знов мелодія сумна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666590
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.05.2016
тихий весняний вечір,
в парку дрімає ліхтар
і холод не лягає на плечі,
і місяць виходить з-за хмар.
усюди тихо: і не дмухне вітерець,
не сколихнеться молоде листя
десь гуляють двоє, йдуть навпростець,
радіють, що душі їх зійшлися;
йдуть: рука в руці, і очі в очі,
сплелися пальці – і не роз'єднати їх
і байдуже – минуло вже півночі,
і байдуже, де буде в них нічліг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666149
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2016
говори зі мною, просто говори,
байдуже про що і скільки часу
знов знайомі фрази повтори,
хоч знатиму я відповідь завчасу.
не прошу я, щоб ти мені приснивсь,
не прагну стати твоїм ідеалом,
я вже сказала серденьку: «Спинись»
і не закінчиться розмова ця скандалом.
мені не милі вже сумні вірші
не знаю, нащо просто так страждати,
терпіти невимовності страшні,
якщо так легко – просто не зважати.
і хоч я прошу: говори зі мною,
та це все має зовсім інший сенс,
моя душа не хвора вже тобою
і не цікавить із тобою секс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2016
Ще маленьким хлопчиком він закохався в неї тією дитячою любов’ю, такою відкритою і щирою, що ніколи більше не покине його серця. І він це знав. Знав, що його серце навіки з нею, що більше ніхто не зможе його покорити. Для нього існує тільки вона. Він вперше побачив її у вітрині крамниці з музичними інструментами. Вона лежала у відкритому футлярі на підставці – прекрасна та неймовірна. З того моменту він загорівся ідеєю придбати її та вивчитись грати. Маленький хлопчик кожного дня приходив до крамниці і дивився на скрипку. Його очі світились бажанням та надією, що колись він зможе її отримати. Для нього вже стало ритуалом приходити до крамниці щоранку і бачити її. Іноді він прокидався і щодуху біг до неї, бо вночі йому наснилось, що її хтось забрав. Зі сльозами на очах хлопчик знову дивився на неї крізь скло і тихо схлипував. Тоді він шепотів: «Ти тільки моя. Я тебе нікому не віддам»... Власник крамниці спочатку не звертав уваги, потім сердився, гнівався, виганяв хлопця, штовхав його, ледь не бив. Проте малий так само щоранку приходив і дивився крізь скло на скрипку, шепотів їй ніжні слова, а тоді йшов. І, врешті, власник перестав на нього сердитись. Навіть почав співчувати малому, що не міг поки собі дозволити купити омріяну скрипку. А хлопчик тим часом почав збирати гроші на скрипку. Кожну монетку, яку він отримував, він обережно складав в скриньку. Хлопчик брався за будь-яку роботу, набридав всім навколо з пропозиціями допомогти та щось зробити. Дехто з сусідів сердився та проганяв його, а дехто, навпаки, йому співчували та допомагали. За деякий час в хлопчика назбиралась повна скринька монеток, він безмежно радів, що стає з кожним кроком все ближче до коханої скрипки.
Власник крамниці шкодував хлопця, дозволяв йому торкатись скрипки, говорити з нею, іноді навіть грати. Час ішов, хлопчина ріс, грошей назбиралось вже не одна скринька. Власник ішов на зустріч малому, тримав скрипку далеко від очей інших покупців ,щоб ніхто не міг її купити. І ось, пройшло кілька років, хлопчик подорослішав, в нього назбиралось тринадцять скриньок з монетками, і, за його підрахунками, цього мало б вистачити, щоб купити скрипку. Він безмежна радів. Залишалось зовсім трохи часу до возз’єднання. Ще кілька днів нестерпного очікування, ще одна робота і плата за неї, і цього вистачить для того, щоб придбати омріяну річ.
Та ось, коли наївне дитя вкотре прибігло до крамниці, щоб привітатись з коханою і сказати, що скоро вони будуть разом, його зустрів власник. Він був надзвичайно сумним, сидів на порозі, схиливши голову на руки, погойдуючись туди-сюди. Хлопець зрозумів, що цей вигляд не віщує нічого доброго…
Власник заговорив першим:
- Пробач. Це я винен. Мені не варто було… Ох… – Він підняв голову та схопився за серце. – Ой… Боляче…
- Вам чимось допомогти? – Очі хлопчика почали наливатись слізьми.
- Ні… - ледве вимовив власник, – не потрібно. Я заслужив на це. Та й жити мені більше немає для чого. Ця крамниця… ех… була для мене всім життям. А тепер… я не маю для чого жити… Я хочу померти з думкою, що ті покидьки будуть покарані… – Він замовк, та схилив голову на груди. І якби він не спирався спиною до дверей, мабуть, впав би.
- Що з вами? – хлопчик схлипував. І коли власник крамниці нічого не відповів, малий покликав на допомогу…
… Похорон був скромний та надзвичайно похмурий. Зібрались тільки найближчі знайомі – а це всього кілька людей. Кожен сказав кілька слів, а оскільки власник був самотній, і співчувати було нікому, то церемонія швидко закінчились і всі розійшлись…
Напередодні смерті власника крамниці його пограбували. Вкрали все, що він так любив, а що не змогли винести, жорстоко знищили. Ніхто нічого не бачив і не чув. Разом з цінними антикварними речами винесли й кохану скрипку хлопчика. Коли зранку власник зайшов до своєї крамниці для нього це стало справжнім ударом. Він не зміг пережити того, що все, заради чого він жив, просто зруйнували в одну мить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665721
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2016
Не спиться... Мені ночами подовгу не спиться,
Думи важкі забирають в полон.
Їм хоч на мить би спиниться,
Або прикликати в гості сон.
Не спиться... Півночі я марю тобою
В сплетінні мрій чарівливих.
Так, мабуть, земля марить весною,
Спочиваючи серед перин білих
Не спиться... Вже котру ніч поспіль
І, мабуть, від цього нема порятунку.
Я щоразу лягаю в холодну постіль,
Бо в тебе любов іншого зовсім ґатунку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2016
тебе огортає всеосяжна тиша
і зоряні подарунки морських королів;
ти – квітка ніжних серпанків
і холодних нічних дворів;
ти – ніжне створіння туману,
оповите невагомим дощем,
тебе оспівують нові Менандри,
застосовуючи мовні кліше;
тебе захоплюють казкові романи,
бентежать відверті сцени в кіно,
тобі не потрібно самореклами
і до інших тобі все одно.
тебе не турбують глобальні проблеми,
тобі не треба присвячених віршів,
не привабливі ліро-епічні поеми,
не подобається тобі роза вітрів.
ти не читаєш маленькі памфлети,
слухаєш Beatles і Rolling Stones,
в’яжеш для друзів милі браслети
і мрієш про країну Оз.
ти для когось може й королева,
а для когось – диво з див
і комусь сниться усмішка твоя червнева,
а хтось тебе і не любив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665553
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2016
За п’ять хвилин усе перевернеться,
За п’ять хвилин запаляться вогні
Та тільки дощ уже не повернеться –
Навіки почвалав він у світи.
Не буде пафосу гучного грому,
Не буде стукоту краплин
І не підкориться одвічному закону
Те, що взяли ми із картин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665313
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2016
ти десь блукаєш в цьому вечірньому місті,
де тумани прагнуть вирватись назовні,
де час ніколи не стоятиме на місці,
де ми з тобою випадкові перехожі.
нерідний, некоханий, недалекий,
небачений, та пережитий знову
і місто, де не житимуть лелеки,
й вокзал, що є проблемою для зору.
м’які сидіння переповнених трамваїв,
що мчать через бруківку до асфальту,
і перегони вічних дилерів кохання
виткали серце із базальту.
і очі з дзеркала сміються якось дивно,
і прагнути до кращого не треба.
мені, ти знаєш, трохи зимно,
і не вистачає твого неба.
і ти недолюбив, недокохав, не зрозумів,
недовідчув, і недочув, і не зберіг,
і може я живу в полоні мрій,
і хай вже швидше випадає сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2016
я чекаю тебе мовчки на підвіконні,
зводжу очі на небо і мрію про нас...
я згадую тебе вранці спросоння,
я прагну поставити на паузу час.
та сльози і сни про тебе так далеко,
і я не прагну, але все ще в надії живу...
кохання живе там, де літають комети,
де все ще я тебе люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2016
Легкі павутинки самотності літали навколо. Заповнювали увесь простір. Здається, навіть не давали дихати. «Чому?» – запитувала вона себе. Але відповідь ніяк не приходила. Легкі павутинки все далі й далі кружляли. Їх ставало дедалі більше. З павутинок поволі снувався туман, що важкими клубками накочувався на неї. Їй ставало важче дихати. Бракувало повітря. Свіжого, нерозбавленого, повітря. Бажано ранкового, або вечірнього. Щоб від нього ставало млосно в грудях, щоб хотілося жити якомога довше. Щоб вдихати його, до болю глибоко наповнювати ним груди. Натомість, вона мала суцільний туман. І жодної можливості щось побачити чи почути. Жодного промінчика теплої надії. Цей туман приносив з собою лише відчай і смуток. Не залишав ніяких шансів для радості та щастя, позбавляв здатності рухатись, розмовляти, та навіть дихати. Кожен подих в цьому тумані коштував неймовірних зусиль. Він поволі виснажував її. Туман самотності – це все, що в неї було сьогодні. Вона вже навіть припинила думати ту єдину думку: «Чому?». Припинила намагатись щось робити. Її огортало все більше і більше. Мабуть, так все і закінчиться. Бо порятунку їй чекати немає звідки. Самотність давно перестала бути легким павутинками...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664806
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2016
Наливайся печаллю по вінця,
Заливайся беззвучно сльозами…
Коли твоїм не вірять вчинкам,
Який сенс розкидатись словами?
Коли відкидають твоє кохання:
«Ти не любиш мене, не бреши,
В тебе просто нав’язливе бажання,
Іди, когось іншого собі знайди.
Все, що ти відчуваєш – омана,
Зовсім не правильна твоя любов.
Я ж не прошепочу тобі: «кохана»,
Хочеш – старайся знов і знов.
Це не любов, мала, зрозумій,
Це – звичка, пристрасть, шаленство,
Про мене, мала, не мрій,
Бо ж ти знаєш, що все це даремно.
Це не любов, ти ж не знаєш, що це
І байдуже, що ти там відчуваєш,
Байдуже, чи щемить серце –
Ти мене не кохаєш!»
Слова твої, як по серцю лезом…
Що ти, в біса, про це можеш знати
І як моє серце здатне кохати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2016
Я, мабуть, вперше не хочу зими,
Коли все огортає білим снігом,
Коли забуті довгі сни
Поволі ходять слідом.
Коли провулками біжить мороз
І вальсами кружляють зірки,
Всім дуже весело всерйоз,
Але не хочуть ставить мірки.
Всім холодно, закуті у шарфи,
Натягнуті на вуха шапки,
Але мені не хочеться зими,
Взутої у білі тапки.
Заплутується в рукавиці слово,
Зупиниться на шарфику душа,
І, мабуть, просто випадково
Вірш тихо випаде з плаща.
Я люблю дощ. Його солодкий шепіт
І ніжний стукіт небових очей,
А сніг, мов однокрилий лебідь,
Не здатен відірватись від ночей.
Ти скажеш: “Осінь пречудова,
Ще трошки і прийде зима.”
Тобі насниться барва веселкова
Мені ж – тривожність гробова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2016
Від такого кохання народжується пісня
І лунає так, що її чути всім.
Від такої весни зеленіє молоде листя
І все прокидається від довгих зим.
Від такого кохання пишуться вірші
Такі, що варті лаврового вінка,
В яких звучать слова щонаймиліші
І хочеться цілувати кожного рядка.
Від такого кохання виростають крила
У двох сердець, що стали мов одне,
Їх спільний кораблик підіймає вітрила
І тихо, і ніжно по морю пливе.
Від такого кохання спиняється серце,
Зовсім по новому вибиває свій ритм
Із частотою в тисячі кілогерців
Дрейфує, шукаючи потрібних рим.
Від такого кохання народжується диво
І для душі усе, мов казка й сон,
І для душі усе взаємно і щасливо,
Коли двоє живуть в унісон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664521
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2016
Я не хочу замінювати тебе ніким зі сторонніх,
Ти якась для серця мого надважлива частина,
Твоє ім’я я шепочу постійно спросоння
Ти - моя найдорожча у світі людина.
Я не хочу, щоб мене обіймали інші руки,
Не хочу комусь іншому слова палкі шепотіти.
Я сама прирікаю себе на щохвилинні муки
Тим, що не можу це кохання припинити.
Я не хочу замінювати тебе ніким зі сторонніх,
Увесь мій світ приречено обертається навколо тебе
Та нагода побути з тобою тепер - лиш в снах нездійсненних,
Та, на жаль, тільки цього в житті мені треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664413
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2016
пливи, мій кораблю, піднявши вітрила
крізь стовпи байдужих облич
нехай хтось ламає підняті крила,
нехай не шкодує спиць,
нехай дорікають і б'ються лобами,
нехай закричать, що все це обман.
ти знаєш, що не висловити словами,
коли розум покрив блюзнірства туман.
і ти, і я - це не просто звуки
хоч і нам на все все одно,
навіщо прирікати на душевні муки
і підтверджувати те, чого не було.
пливи, мій кораблю,все далі і далі
і не питай чи варто так жить,
нехай тебе здолають печалі
ти не припиниш щиро любить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016
світанки зворушливі лиш на папері,
коли їх зустрічають двоє закоханих,
коли в душі відчинені всі двері,
і немає ще думок сполоханих.
тільки у віршах перо романтичне
виводить нові зворушливі історії,
насправді ж, життя прозаїчне -
кожен рухається по своїй траєкторії.
а насправді ж все так буденно,
хтось зневажає присвячені вірші,
а хтось про обійми мріє щоденно
і замовкає у бентежній тиші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2016
Дозволь, я сьогодні трішки помрію,
Бо мрії - це ж так прекрасно,
Дозволь, на мить воскрешу надію,
Хоч, може, це трішки невчасно.
Дозволь сьогодні думати про тебе
Як про коханого, про милого, про мого,
І хай лише для нас шматочок неба
не затуляють хмари голубого.
Дозволь, хай сьогодні ми гуляємо в парку
Так, щоб рука в руці і закоханий погляд;
Так, щоб ми сьогодні не заснули до світанку;
Так, щоб хоч сьогодні - з тобою поряд.
Дозволь, щоб тільки з тобою за руку,
Щоб ніжні обійми, палкий поцілунок,
Щоб тиша навколо і жодного звуку.
Дозволь, лиш на мить скуштувати цей трунок.
Дозволь, це ж тільки мрія - наче дим:
Ще мить - і відлетить, розтане,
Ти ж тільки мить був рідним і моїм,
Насправді ж - час цей ніколи не настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663897
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2016
Вона сиділа за старим фортепіано і намагалась згадати призабуту мелодію. «Скільки я оце не грала?» – подумала вона. Її пам’ять намагалась відтворити щось з того, що колись захоплювало, хвилювало, викликало мурашки по шкірі. Пальці перебігали клавішами, ніжно їх торкаючись. Разом із мелодією Бетховена вона згадала його... Він любив, коли вона сиділа за фортепіано, любив її пальці, що торкались клавіш, любив забирати неслухняне волосся їй з чола... Любив... В ті миті, коли вона грала, кімната наповнювалась невидимими ниточками задоволення та блаженства. Її душа наповнювалась легкістю та приємним теплом. А ще він був поруч, і все здавалось таким безпечним. В такі моменти вона вірила у вічність життя та у вічність кохання... Сьогодні ж інструмент здавався трішки чужим. Чи то, може, вона такою стала за ці роки. Вона раз у раз помилялась і від того мелодія звучала дуже фальшиво. Вона схилила голову і сльози закапали на клавіші. Її душу заполонила невимовна печаль. І музика ніяк не могла її порятувати. Спогади про нього, що морськими хвилями накочувались на неї аж ніяк не заспокоювали, а ще більше розбурхували океан в її душі. Врешті, вона не змогла більше грати, пальці відмовлялись слухати, очі заливались слізьми, душа розривалась на шматочки. Вже пізно було не думати, переконувати себе в тому, що все гаразд, намагатись тримати себе в руках... Вже було пізно зупинити безжальну машину спогадів, що змітала все на своєму шляху...
А почалось все досить легко і просто. Мабуть, всі великі страждання, болі та розчарування починаються з дрібниці. Власне, як і величні кохання...
Її історія почалася з осені. З теплої, по-літньому милої осені, що грала мінорні мелодії на серцевих струнах. З осені, що у життєрадісні кольори розфарбувала листя та приносила тепло, натхнення та заспокоєння. Квітка її кохання розцвіла не навесні, як би то мало бути. Може тому її й безжально вбило раннім морозом.
Отже, осінь – її улюблена пора року. Час, коли все замирає в очікуванні зимового відпочинку. Ранки та вечори туманні і холодні. Хмари щодня купчаться на небосхилі і час від часу плачуть дощами. Дерева струшують з себе пожовкле листя, оголюючи темні, непривітні гілки. Все поволі із яскраво-жовтого стає сірим, непривітним, буденним. Повітря через край наповнене вологою. Так, осінь – її улюблена пора року.
Почалось все з осені. З осені та фортепіано. Вона обожнювала музику. Годинами могла грати, не знаючи втоми. Ще змалку батьки прищепили їй цю любов і цього було важко позбутись у зрілому віці. Фортепіано стало неначе продовженням її власного тіла, пальці наче сплелись з клавішами. Вона всією душею відчувала інструмент. Кожну мелодію вона немов проживала, немов то була якась подія її власного життя, а не просто звуки...
Зараз спогади картинками пролітали в думках. Ось вона йде в перший клас музичної школи. Ось перший в житті концерт. Ось консерваторія. А ось знайомство з ним... Вона пам’ятає його до найдрібніших деталей. Хоч спочатку він не справив на неї враження. Трохи не її тип, не її смак. Досить незвично себе поводить, порівнюючи з її оточенням. «Та й взагалі, дивний він якийсь», – була її перша думка. А потім все занадто сильно заплуталось і закрутилось. Їх перша розмова, де він зізнався, що йому сподобались її руки. Потім перша прогулянка, після якої вона відчувала себе найщасливішою дівчиною в світі. Він приходив на всі її концерти та виступи, чекав після занять у консерваторії, завжди усміхнений і з букетом білих ромашок – її улюблених квітів. Завжди ніжно обіймав її та цілував руки. Він, здавалось, обожнював, боготворив її. Та й сам був для неї ідеалом в усьому. Вона ладна була зробити все, що він захоче, пожертвувати заради нього всім, що має...
... Через перерізані вени вона довго не могла сісти за фортепіано. Руки відмовлялись її слухати. Вона не могла самостійно підвестись з ліжка. Пальці нервово тряслись та раз у раз хололи. І вона ніяк не могла зігріти рук. Вона лежала днями; бліда, слабка, прибита депресією, горем, відчаєм, болем. Музика – її єдина радість та відрада в житті була їй не доступна. Вона не хотіла жити і вперто шукала способи звести з життям рахунки. Вона двічі різала собі вени. Лежала в гарячій ванній і насолоджувалась тим відчуттям, коли життя повільно тебе покидає, витікаючи разом із кров’ю, коли в голові приємно паморочиться від кількості випитого спиртного та викурених цигарок... Під симфонії Бетховена та Баха вона ковтала таблетки. Пачками... Під мелодії Моцарта стояла на перилах мосту, вітер куйовдив її волосся, а сльози стікали підборіддям та падали в темну глибінь води. В навушниках плакала «Lacrimosa», призахідне сонце освітлювало міст та її обличчя. Вона зовсім ні про що не думала...
Різати вени вдруге було набагато важче... Руки трусились і не слухались. Потрапляти на старі рани не хотілось. Надто мало часу пройшло і вони не встигли як слід загоїтися... Руки зісковзували, не слухали. Гаряча вода обпікала. Пара важкими клаптями заповнювала кімнату. Шалено хотілось спати. До неї ледь-ледь долітали звуки «A Melody Of Tears»...
Втретє цього не сталось. Та й взагалі, не сталось нічого... Вона знову сиділа перед фортепіано, згадуючи забуту мелодію... І спогади про те, що вона робила в житті, важкими тінями нависали над нею.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663894
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2016