| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Темний вечір. Дві свічки розрі́зали сутінки
Жовтим вогнем. Ти мене провела до кімнати
І манливо дивилась очима розпусними.
Кучері темні ховали обличчя. Я грати
Відчайдушно жадав твого тіла симфонію,
Вкласти удвох нас у ліжко, мене із тобою
Переплести на вечір, щоб злитись в гармонію
Танцю шаленого у площині горизонту.
Ледь торкнувшись обличчя прекрасного, місяця
Вроду затьмарить яке, я забрав шовк волосся
(Воно ніжило пальці мені). Грались бісики
В погляді панни чарівної. Повноголосся
Почуттів та емоцій навколо затьмарило
Все. І палкий поцілунок з’єднав двох жагучих
Та нестримних коханців. Нас струмом ударила
Пристрасть, в полон взяла. Дихання наше пекуче
Розпалило у плоті вогонь. Позбувалась ти
Одягу, наче пелюсток троянда. Руками
Безсоромними, хтивими рвав я його. Цвісти
Більше тобі не дозволив без мене. Шовками
Свого тіла накрила мене. І в бездонності
Моря твоєї краси потонув – твої хвилі
Накривали цілком. Грішний бал непристойності
Вічність тривав. В насолоді купалися милі.
В чорно-карій безодні я, розум втрачаючи,
Бачив себе. Наші рухи вже стали галопом.
Дві спітнілі людини, так щиро зітхаючи,
Рухались, наче останній раз перед потопом.
Ти мене накривала лавиною пристрасті.
Двоє коханців лежали знесилено. Очі
Лиш горіли. Скінчилися рухи поривчасті.
От тільки це був початок бурхливої ночі.
22:11 17.10.2017
Вінниця
Автор ілюстрації Євгенія Стрельченко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833009
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.04.2019
Опівнічні блукання безсонні по стелі
Мого погляду в темряві, мляві зітхання мої
Від утоми, бо сон загубився в пустелі
Відчайдушної спроби заснуть, поцілунки твої
Перервали. І пристрасний погляд жагучий
Цих прекрасних і чорних очей розпалив мій вогонь.
Мене взяли в полон… У солодкий, пекучий,
Одурманливий, ніжний полон шовковистих долонь.
На спині, я відчув, твої пристрасні пальці
Вигравали мелодію раю. Гарячий порив, –
Й переплетені ми у зміїному вальсі.
Тихий стогін зривався і зойк з твоїх уст. Я творив
Нову пісню, її ти співала ритмічно,
Заливаючи річкою голосу свого мій дім.
Насолоди і щастя був бал феєричний.
Розчинилися ми… Я – в тобі, ти ж – у серці моїм.
16:23 13,10,2017
Вінниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755329
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2017
Зруйнований безсонням,
Що наче сталь блищить вночі в очах червоних.
Зруйнована особа
Уже без пам'яті вдивляється у зорі.
Немов страшна хвороба,
Яка блукає в лікарнянім коридорі,
Плекає беззаконня
Нервових імпульсів та образів знайомих.
Слизька стежа знайома,
Що забирає в тебе вічність ту солодку,
Штовхає тебе в прірву
Без того літепла жаданого Морфея.
На смерть штовхає вірну —
Там розгорається безславна епопея.
Здолає тебе втома
І подарує тобі сну вуаль коротку.
02:42 23.03.2017
Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725127
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.03.2017
Коньяк наливає в думки твої осінь туманом
В похмурості неба, його самотою. Холодна,
Розгнуздана пані тебе зігріває обманом
Пожовклих очей. Невідома і свіжа природа
Її не подасть тобі ніжності й ласки. Печально
Замерзнеш в обіймах самотності жовтої панни.
Триматимеш келих в руці. Недопитий, прощальний.
Коричневий там еліксир. Він лікує всі драми.
Вінниця
22:30 09.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698718
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.11.2016
А десь мене чекає берег -
Широкий, довгий, мов життя.
Це поки мрії на папері,
Від справ буденних укриття.
Там вітер шелестить по пальмах,
Кокос - цар райських насолод,
Лежиш, та у хмаринках-плямах
Вбачаєш дивний хоровод.
Там дивний звір по небокраю
З конем біжить навперегін,
І ще їх вітер підганяє.
От, поруч, білочка й пінгвін.
Тепло піску, що грітий сонцем,
Розтопить кригу на душі,
Коли по ньому підеш босим
Збирать на березі мушлі.
Ласкавий бриз тебе лоскоче,
Свідомість гола, без думок,
Вода під кроками хлюпоче -
Знайти б у рай іще квиток!
Я всім бажаю океану!
Та не у снах - лиш наяву!
Настане мить така жадана,
З календаря листки я рву...
Вінниця
21:07 10.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673682
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 21.06.2016
[i]"Відкрита душа - порожня душа"
Характерницька мудрість.[/i]
Надвечір ватра догоряла,
Зустрів його я на горі,
Як зірка перша засіяла
Таке промовив він мені:
"Навколо тебе лиш примари,
Собі їх ти намалював.
У розумі твоєму хмари,
Бо своє небо занедбав.
Людська найперша є помилка -
Відкрити душу напоказ.
Коли стає вона відкрита,
То пустка лишиться ураз.
В житті трапляється усяке,
Мої слова запам'ятай
Як щось у серці місце знайде -
Гармонії кажи "прощай".
Один лиш шлях веде до щастя -
То спокій власної душі.
Навколо ж світ, такий без ласки,
Супокій пустить під ножі.
Не варто сенс шукать довкола -
Найперш у себе зазирни.
У тобі всесвіт, із якого
Дістанеш все, лише пірни!
Твоя душа - то чисте небо,
Із нього світло ти черпай.
Всевишній дивиться на тебе,
Погоди ж з неба не чекай.
Твоє життя - твій порятунок.
Ніхто його не проживе
За тебе. Знай! Його ґатунок
На совісті твоїй буде!
Любити мусиш душу й тіло,
І славу Богу возсилать.
І що б навколо не кипіло -
Тебе не зможе розхитать.
У тому світі, який бачиш,
Намарне щастя не шукай -
Воно в душі твоїй назавжди.
Її ж ти на замку тримай."
Скінчивши розповідь цікаву,
Мене лишив на самоті.
А я все думав без угаву...
Зоря світила з висоти...
Вінниця
18:55 07.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673516
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.06.2016
Упали краплі на початку травня.
І сумно линув тихий цокіт.
Ось так скінчилась їхня дружба давня,
Але не наш, чужий той клопіт.
Лилася довго їхня чиста пісня.
По склу ручаї, ніби в докір,
Шептали, що думкам тепер затісно -
Й заповнили життєвий простір.
Яке ж то горе змусило краплину
Собі вкорочувати віку?
В душі відгукувалось без упину
Прощання крапель,що без ліку.
Ще знахабніле листя їм вторило,
Світило сонце світанкове,
І душу, й розум - все дощем омило,
Життя продовжувалось знову.
Вінниця
21:31 11.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673304
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.06.2016
Я знав мольфара у Карпатах,
Що мудро все життя провів,
Якого слухалась комаха,
Сильнішим був серед волхвів.
Повідав він мені багато,
Про світ, природу та людей.
Бувала правда гіркувата,
Та світло йшло з його очей.
Людську показував породу,
Що вибір робить з двох шляхів.
Один - від матінки природи,
До іншого ж ведуть рабів.
Як пристрасті не осідлаєш
І розум не візьмеш в вузду,
Тоді життя чорту програєш,
Не будеш у своїм саду.
Бо перший шлях - то шлях людини,
Що в тілі своїм має дух;
Вторим шляхом ідуть тварини,
Тіла їх - пристрасний лантух.
Як можеш віддано кохати,
Так, щоб не бути у рабах,
Коли ти вмієш розважати
І мати серце у грудях,
Якщо ти маєш рівновагу
Приймать, як є, аж цілий світ,
Якщо сміливість та відвага
Не стишать розуму завіт,
Тоді вітаю - ти людина,
Яка ступає до богів.
На все тепер одна причина -
Ти повелитель королів.
Вінниця
22:05 06.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673106
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.06.2016
Жила собі маленька бджілка,
Яка збирала смачний мед.
Як десь була квітуча гілка -
Летіла чимскоріш вперед.
Чекали бджілку усі квіти,
На ній тримався урожай.
Лиш тільки сонечко засвітить -
Дзижчить комашка на весь гай!
Її сім'я давала меду,
Багато дуже - аж за край!
Таке в бджоли життєве кредо -
Працюй, а не відпочивай!
Дерева фрукти породили,
І пасічник забрав весь мед,
Вже осінь набувала сили,
Та й час летів усе вперед.
Раз пасічник прийшов до хати
Й ретельно все порахував -
Невигідно сім'ю тримати
Тих бджіл, з яких прибуток мав.
Бо це потрібно годувати
Нероб, які узимку сплять!
Дешевше вже нових придбати
Аніж за цими доглядать!
Спалив тоді усі він сім'ї,
Лиш вулики лишив пусті.
Стелився дим, та й по подвір'ї,
Убивця мед поклав на стіл.
Була біда одна у бджілки -
Вона старалась для усіх,
А не для себе. Це й помилка,
Це непробачуваний гріх.
Вінниця
21:17 05.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672917
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 17.06.2016
Серед лісів стоїть холодних,
На річки Стиру берегах,
Тисячолітній град сьогодні,
Що має славу у віках.
Щоб знали ви, за нього більше
Я тільки Вінницю люблю.
Тут час крокує повільніше,
Я там гуляю, коли сплю.
Залитих сонцем, тиша вулиць, –
Зі спогадів ріка тече.
Людського гамору відсутність,
Вертаюсь я до тих ночей.
Прекрасний Луцьк, це древнє місто,
Розріже часу пелену –
Ти вже крокуєш урочисто
В Середньовіччі наяву.
Побачиш там красу баталій
Під звуки давності пісень.
У борні лютій, величавій,
Героєм станеш ти за день.
У замку грають хороводи,
Там із легенд славетний князь.
Хоч як було б все до вподоби,
Але зостатися там зась.
Стоїть віками Князь Волині,
Фортеця гордо височить.
Стояв в бентежнім часоплині,
Сьогодні – гул віків дзвенчить.
Вінниця
22:27 30.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672742
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 16.06.2016
[b]Вірш 1. «Ґорґани».[/b]
Вершини кам'яні під сонцем,
Покриті зеленню боки –
Лишився там би я назовсім,
Серед Ґорґан скінчив роки.
Там в Лімниці вода хлюпоче,
Шумить вітрисько між дерев,
Із дримби голосом співочим
Приходиш до першоджерел.
А зранку хмари над рікою
З туманом чим хутчіш пливуть.
Дістав би ти їх головою,
Здавалось, трішки лиш стрибнуть.
Зайду у річеньку чистую,
Вчеплюсь в добротний камінець,
Себе масажем почастую,
Розправившися напрямець.
[b]Вірш 2. «Вгору».[/b]
Світило сонечко високо,
Співали весело пташки,
Буяла радістю погода,
І по обіді ми пішли.
Помандрували уздовж річки
І взяли курс на перевал.
Так ми дійшли до «пересічки» –
Зробили там лісоповал.
І довелось нам трасувати
Крізь дикі хащі й бур'яни,
Так можна й ноги позвертати,
Та ще й потрапить до труни.
Але на просіку все ж вийшли.
Лежав нагору довгий шлях –
Ми анітрохи не принишкли,
Попивши воду трохи з фляг.
Чвалали ще години зо дві,
Аж поки сіли на привал.
Навколо нас – краса природи,
Якої досі я не знав.
Над нами – синє, ясне небо,
В якому тонеш, лише глянь.
Дивись, як матимеш потребу
З'єднати свої Інь та Янь.
Ще далі йшли, не зупинялись.
Прийшла ідея – фотосет.
На схилі фотографувались –
Гірський у мене є портрет.
Вела угору нас дорога,
Пробралися крізь бурелом –
Ось тут нещасная подруга
Зомліла й гепнулась стовпом.
Прибігли всі, хто був навколо,
Я ж Галю швидко відкачав.
Щоб більш не падала небога,
То свого светра їй віддав.
Якби ж я знав, що буде далі!
Його б на себе одягнув!
Безкраї ті були печалі,
Що їх без светру осягнув!
На ніч в колибі зупинились,
А воду брали з калабань,
Поївши, спати завалились,
Бо нас чекала гірська рань.
[b]Вірш 3. «Загублені у горах».[/b]
[i]«Краще гір можуть бути тільки гори» -
В. Висоцький [/i]
Прокинулися спозаранку,
Поснідали сухим пайком:
На двох ділили шоколадку,
Згущене пили молоко.
Собачий холод був надворі,
Верхівки сосен вкрив туман.
Без светру все було суворе,
Хоч заячі шкарпетки мав.
Була на мені лиш футболка.
Поверх же кітеля натяг –
А це ще й навіть не вітровка,
То літня курточка легка...
Пішов стежиною гірською
Наш невеличкий караван.
Нижчали сосни з висотою,
Сильнішав вітер, гус туман.
Навколо сирістю тягнуло,
Ніхто нічого не казав –
Така гора була безчула…
Безмов'я морок нас терзав.
Дерева стали всі кущами.
Вже не туман – аерозоль,
Що вітер гнав його клубами,
Людських помножував знедоль...
Безкраїми ж були недолі,
Так задувало звідусіль!
Тримався глузд зусиллям волі...
Безвихідь у душі та біль...
Униз так сумно подивився:
То не повітря – молоко.
Вже весь мій одяг намочився...
Не став я мало колобком –
Здувало м'ясо зі скелета!
Тоді сказав: «як не дійду,
Зберіть все в босівські пакети,
Якщо донизу упаду!»
Своє розв'язане волосся
Навколо шиї обмотав –
Між кам'яного безголосся
Я так тепло оберігав.
Яке тепло? Я вас благаю!
Білизна мокрою була!
Волосся теж... Ще пам'ятаю,
Як в чоботи вода текла...
Та раптом радість між горами!
Чорницю в видолку знайшли!
І я обмерзлими руками
Поїв, та ще нарвав трави.
Продовжили свою дорогу,
І кожен, як умів, ішов.
Мої підкошувалися ноги,
А мозок в трансцедент пішов.
В той день я вів свою команду,
Хоч карти на руках не мав.
Мені вже марились троянди...
Куди іти? Тепер не знав...
Прийшли ми до кінця стежини –
Бо не побачив тоді знак.
Сказав: «полізли до вершини».
Мене й послухалися так.
Від холоду утратив розум
І не помітив поворот –
То ж заблукали на морозі
Серед вітрів сирих щедрот.
Отож, рванули на вершину,
Лишили прихисток кущів.
Як ту маленьку комашину,
Туман ще більше нас мочив.
Вітрисько обдував нещадно,
Зривав щоразу мій кашкет –
Підняти голову так складно, –
Стихія правила банкет.
З-під ніг каміння покотилось,
За ним я мало не пішов.
Але померти не судилось,
І на вершину я зійшов.
Та був лиш пагорб, не вершина,
Відкритий вітру з всіх боків.
Хутчіш сповзли в улоговину
Й знайшли там кілька цурпалків.
Ножем їх різати старався,
Шукав сухенькі корінці,
Тоді ж об камінь ніж зламався.
І добре, що не по руці...
Відтак розвели ми багаття –
Відмерзлі пальці зігрівать.
Погоду було не вблагати –
Там видимість метрів зо п'ять...
Як стало ясно - заблукали,
До справи взявся провідник:
На випадок, що нас шукали,
Здійняв несамовитий крик.
Та вітер зніс усі потуги –
Даремно кожен верещав.
Пластун, поглянувши навкруги,
Вже й карту з пліцака дістав.
Оскільки я проводив групу
Шукати інших мав піти.
Це означало – стати трупом,
У кращі полетіть світи.
Бо на руках не було карти,
І до погоди я не звик.
У горах дуже не до жартів,
То ж я пішов в туман, і зник
У виїмці, кроків за тридцять –
Без навігації ж не йти.
А так поїв хоча б чорниці.
Йому ж сказав: «не зміг знайти».
Узявся сам тоді до справи
Досвідчений наш ватажок –
Пішов шукать, і зник в тумані,
Бо знав він кожну з тих стежок.
А ми стояли і мовчали,
До неба слали молитви,
І кожна крапля нам кричала:
«Ви тут зостались назавжди!»
Гора затихла, як вдовиця,
Котрій сказали новину, –
Кого забрала чорна птиця, –
Й вона вбралася в сивину.
Мовчання тьмарило нам розум,
Туман над нами нависав,
Каміння слало нам погрози,
Нас мов прокляли небеса.
Шипів нам вітер так зловісно,
Що кожен з нас, як був, закляк.
Як сиротина, горевісно
Ревів, мов тут лежить мертвяк.
Нарешті вийшли силуети –
То Зенко із провідником.
З туману вивели лабетів,
Повели правильним шляхом.
Прийшли ми під гору Високу,
Крутий у неї досить схил.
На ту вершину одиноку
Геть декому забракло сил.
Скоривши пік такий високий
Із гордістю пішли на спуск.
Туман розсіювався трохи,
Поволі повертався глузд.
З гори спускатись завжди важче –
Відчув тоді це коліньми.
Вершина на прощання плаче,
Сичать по каменю вітри.
[b]Замість післямови.[/b]
Тепер минули всі турботи,
Не сходить посмішка із вуст.
Вже й краєвиди різнобокі
І під ногами гілок хруст.
Гору ти бачиш на підйомі –
Над головою височить.
Униз ідеш – як на долоні
Весь світ осяяний лежить.
Вінниця
16:05 08.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672517
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 15.06.2016
Відтоді сплинуло сім років,
Як вперше в Луцьк я завітав.
Лунали в замку мої кроки
Й для суму не було підстав.
Потім я був на Бандерштаті -
Співали гарних там пісень.
Ходили навкруги патлаті
І ватрою скінчався день.
Зі мною теж були скінхеди,
Для панків - пиво і портвейн,
Багато люду було в кедах,
Я ж в холоді хотів глінтвейн.
Холодні осені волинські
У лісі, ще й коли алярм.
Це не курорти вам кубинські,
Хоча й у цьому є свій шарм.
Повстанський ліс, де повно моху -
Така волинська глухомань.
Алярм вночі, крос до дороги,
Сто на асфальті віджимань.
Я маю спогад найтепліший
Про в Луцькім замку одну ніч -
То фестиваль середньовічний
Із давниною навсібіч.
З віків мелодії лунали,
Була велика гра з вогнем,
З Олегом Скрипкой танцювали
І трохи змокли під дощем.
Сам замок - давності еґреґор -
Умить там падаєш у транс,
Проймає тіло й душу тремор,
Тоді сповільнюється час.
Вітаю Вас в середньовіччі!
Ця ніч - то подорож крізь час.
Засвітять промені в обличчя -
Назад повернешся ти враз.
Вінниця
22:27 30.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672054
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2016
У літеплі своєї мрії
Стежки до щастя ти шукав.
Аж так плекав свої надії,
Що сам у себе їх покрав.
Надія... Кепський то супутник -
Причина всіх розчарувань.
Бажання - це Бермуд трикутник
У світі марних сподівань.
Ті мрії є ілюзій діти,
Які без поклику душі.
Куди ж ту істину подіти?
Потужна дія - то рушій.
У мріях, людях та подіях
Даремно щастя не шукай.
Воно ховається в верхів'ях
Душі твоєї. Там і рай...
Вінниця
21:30 04.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2016
Так часто я бував у Львові,
Що, певно, вже не полічу.
Відбулось там подій доволі -
Писать до смерті не скінчу.
Ідеш по вулицях бруківці...
Трамвай раптово дзеленчить?
Сідай у нього на зупинці -
Буде екскурсія умить.
Поїдеш ти в середньовіччя,
Побачиш міста Лева шарм.
Не буде більше на обличчі
І тіні суму твого, й хмар.
На Личаківському безмовність -
Де розум спокій віднайде.
Скульптур побачену холодність
Вже не відчуєш більш ніде.
Там Федоровича друкарня,
Тут Лиса гора височить.
То тут то там стоїть кав'ярня,
Ну а душа в Криївку мчить.
Музики грають вечорами,
На площі ринок фаєр-шоу,
Тут розважальні всі програми -
Аби тільки своє знайшов.
Львів шоколаду є столиця,
В повітрі кави аромат,
Ну а в бандерівській Криївці
Націлять в тебе автомат.
А після того, як ти вип'єш,
Спускайся зразу у метро.
Із москалів всю душу виб'єш -
Там русофобії ядро.
Щось чудернацьке та незвичне,
Такого більш ніде нема, -
Це місто левів є величне,
Їх тисячі тут, зокрема.
"Тут атмосфера незабутня" -
Навіки я запам'ятав.
До левів тягне незворотньо,
Там спокій душу огортав.
Вінниця
22:00 29.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671237
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 09.06.2016
Було так цікаво в мандри вирушати
І свої пригоди потім описати.
По безкраїх землях рідної країни
Я ходив і їздив у ліси й долини.
Шлях чумацький в степу стелиться до краю,
Десь баштан зелений, вітер там гуляє.
Нічне небо ясне на горі Високій,
Найчистіша річка, що тече, в Європі,
Ти заходь у неї - дай душі свободу,
Пий в ній і купайся маючи нагоду.
У волинськім лісі ночі всі холодні -
Грійся біля ватри й потирай долоні.
А у місті Луцьку стоїть древній замок,
Там були музики - грали й танцювали.
Ну а місто Лева, давнє та яскраве,
Пам'ята Данила, діло його праве.
Ледь на захід сонця - вирина вистави,
Всюди спів лунає й вогняні забави.
Є де розгулятись в буковинськім центрі -
Можна проходити безліч кілометрів.
Ще я їздив в Київ просто погуляти.
Вихідні настали - час помандрувати.
Ще багато місць є, де мене не було!
Як не мандрувати - нанесе намулу!
Знаю, час приходить, щоб помандрувати,
І шляхів багато буду я ще знати!
16:07 25.04.2016
Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671047
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.06.2016
Широкий степ часом згадаю,
Де вітер теплий мандрував.
Для мене те здавалось раєм -
Про все на світі забував.
Стрибог теплом там обвіває,
Чумацький шлях мені світив.
Краса небесна - місяць сяє,
І зорі всі я полічив.
А вранці жайвір заспіває
І зблисне в небі враз зоря,
Та й сонечко поволі сяє,
Заграють трав твоїх моря.
Удень на небі сокіл парить,
Баштан Ярило зігріва,
То запах трав твоїх дурманить,
То промінь зайчиками гра.
Іще я досі пам'ятаю -
Багряний захід має степ.
В музеї пам'яті тримаю
Червоних відблисків вертеп.
Ти бачив, степ, татар навалу,
Козацькі знаєш хоругви,
Щоб осягнуть тебе, замало
На лінії життя води.
21:04 27,04,2016 Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670228
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.06.2016
Вітер шелестить у сухім колоссі,
Підіймає хвилі й бурю у волоссі.
Ген за долом коні стали табуном,
І Пегас у небі разом із орлом.
Райдуга весела вийшла зі струмка,
Заховалось Сонце, враз зійшла зоря.
В хмурім лісі ходить темний лісовик,
А побачив місяць - за горою зник.
Й тут я розумію, що навколо сон.
Миттю прокидаюсь - біля вікон слон.
В Індії пекучій опинився я,
Миттю зрозумівши - в ролі коваля.
Я кував їм стріли, броні і мечі
Так й не зрозумівши - сон це чи вже ні.
І король славетний замовляв меча.
Викував я крицю йому до плеча.
Золотом багатим він нагородив,
Я від того статку мало не зомлів.
Тут я прокидаюсь вранці в Україні,
Ще й у понеділок, як у формаліні.
Марно намагався прокидатись я,
Сон цей надто міцний - вороття нема.
Сон у сні не рідкість - ти давно це знав,
Знаю я напевне, ти не раз так спав.
Скажу правду, досі що ти не приймав:
Ти це все читаєш і собі мовчиш.
Друже! Прокидайся! Ти наразі спиш!
Вінниця
21:18 24.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670093
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 03.06.2016
Вийдеш надвір, радієш життю,
Сенсу даєш ти кожному дню,
Щастя хотів би мати завжди.
В краю забутім йдеш в нікуди -
Бачиш усюди постмодернізм
Батьком якого є комунізм.
Кращі сини померли дарма,
Толку не було, не буде й нема.
Звикла худоба вже ремиґати -
Хто, скажи, вміє край будувати?
Дай їм героїв для самоповаги,
Честь щоб була, а не зневага,
Буде байдуже - аби поїсти
В панів батрачать років вже триста.
Жодної честі і самоповаги,
Жодного розуму - тільки розваги.
Інтелігенція довго гадала
Аби ця нація ще існувала.
Із мародерів їм дали борців,
Я, власне, кажу про козаків.
Наші ж холопи вміють пишатись,
Лиш не трудитись, лиш розважатись.
В школах нам дали патріотизм.
Маєм натомість лиш нігілізм.
Частка маленька подібна до бджіл,
Тільки замало буде їх крил.
Світлі уми, натруджені руки,
Світочі праці, культури, науки
Місця не мають на своїй землі.
Орки погані, хижі і злі
Всіх витісняють і знищують край
Де мав би бути істинний рай
Всього і завжди їм буде мало -
Національна ідея не спрацювала.
21:52 23.04.2016 Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669880
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.06.2016
Маленька білочка руденька
Була пухнаста і гарненька.
Та працювала без упину -
Гриби збирала і малину.
Лапок своїх не покладала,
Вночі вона майже не спала.
А друзі кликали гуляти,
Єнот тягнув помандрувати -
Вона ж завжди не мала часу,
Від їжачка втекла із РАГСу.
І так жила, ніби щасливо,
Щодня надіялась на диво,
А роки йшли собі даремно,
Й руденька працювала ревно.
Аж тут уранці, зовсім раненько
Закалатало її серденько!
Бо сивина її встелила,
А білочка ж іще не жила!
Бо все життя крутилася в роботі,
Саме життя ж відсунула на "потім".
22:22 22,04,2016
Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669702
рубрика: Поезія, Байка
дата поступления 01.06.2016
Де шепотом трав святиться роса -
Там спокій босоніж гуляє.
Там променів сонця первинна краса
Із мене злі чари зганяє.
І думка далека прийде із небес
Закрутить з душею танок
О, спокій прекрасний, ти чудо з чудес,
Сплети ж святі трави в вінок.
Хай думку омиє роси чистота,
А вітер розвіє негоду.
У полі барвистім душа розквіта
Й повільно віднайде свободу
20:33 21.04.2016 Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668885
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.05.2016
Вечір спокійний з неба упав.
Горять ліхтарі, метушню він забрав.
Сонце заходить тепле й весняне,
Життя все триває - й літо настане.
В річці вода все тече без упину,
Ширму думок із себе я скину,
Ніякого сенсу з неї немає -
Чистого розуму вічність засяє.
21:42 20.04.2016 Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668709
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.05.2016
В мріях ми завжди всі молоді.
Живемо, наче смерті не до нас.
І кожен день по вранішній зорі
Ми в метушні, й не дивимось на час.
Здається нам, що ніби життя вічне.
В майбутньому всі мрії та думки.
Чекаємо на щастя ми міфічне,
А що робить сьогодні - невтямки.
І мрій здійснення не сьогодні.
Хто зна, чи не останній день живеш?
І перед смертю в розпачі безодні
Захочеш жити. Та час вже не вернеш.
Ніхто не зна, де день останній.
І не чекай від неба одкровень.
Не знаєш, бо є закон прадавній,
Що смерть нікому не дає знамень.
11:43 18.04.2016
Вінниця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668529
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2016
Життя триває, усьому всупереч,
То словом б'єш, інколи й стискаєш меч.
І вже як ніби ти дорослий став,
І труднощів багато подолав,
Та дні минулі не дають заснути –
Старі гнояться рани незабуті.
І спогади тебе несуть у юність,
Де безтурботність, де чекають друзі.
Вінниця
21:12 31.05.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668284
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.05.2016
Тихо, гамір стих.
Бачив я людей,
Зараз – не про них.
Я б запряг коней
Та помчав би в ніч,
Грав би я з вітрами
В полі віч-на-віч.
Босими ногами
Біг би по стерні,
Щоби потім впасти
Й вмитись у росі,
Глянути на небо -
На його красу.
Місяць зійде, певно.
У траві засну.
Вінниця
14:58 02.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668070
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.05.2016
Я прокинувся пізньої ночі.
Рій думок у моїй голові.
Я, шукаючи губи дівочі,
Стиснув перса в устах молоді.
Поцілунок, такий випадковий,
Розбудив це бажання п'янке, -
Ігри пристрасті, нічні й світанкові,
Спрагле тіло гріли твоє.
Вінниця
22:53 20.06.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667411
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.05.2016
Ах! Як же весело було нам навесні!
Ми жили, ми співали юності пісні!
Якими ж юними та безтурботними були!
Ми щастя ріки випивали! Ми все могли!
Я згадую ті дні, як ніби то був сон.
Ми жили в небі блакитному, як льон.
Проходить юності пора. Не сила нам її тримати.
Бо час біжить. І як його впіймати?
Ах! Ще раз би повторить пригоди!
Відкинути всі штучні перешкоди,
І ринутись за кличем серця свого,
Забути всі турботи, й не згадувать нічого!
Якими ж вільними ми в юності були...
Турбот не було, як квіти ми цвіли!
І вітер в голові, і блискіт у очах -
Якби ж так знову було в зрілості роках!
Вінниця
19:07 26.03.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667010
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.05.2016
Іскриться барвами вогнів
Ця ніч, туманом оповита.
І кожен з тих минулих днів
Вмирав, коли лилася оковита.
Вмирав, не воскресаючи ніколи.
Вмирав, щоб ніч із нього проросла,
Щоб я у ніч летів над полем
Душею з тіла, як тільки ніч прийшла.
Вінниця
14:28 07.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666682
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2016
Живу я чарами цієї ночі.
Мов та хмільна омана в голові,
Видніються слова мені пророчі
В свідомості моїй, і барви неземні.
Думок суєт уже позбувся,
Немов їх змило річкою в горах.
Я кинув все, я одягнувся,
Бо це все казка, - дійсність в моїх снах.
Вінниця
01:56 23,08,2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666480
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.05.2016
Прийшла моя золотокоса осінь,
І жовтий лист із дерева упав.
Роки пройшли. Я їх не пам'ятаю зовсім.
Такого я ніколи не чекав.
Зів'яле та засохле листя
Красу свою утратило тепер.
Під деревом йому вже золотиться...
Згниє. Так було дотепер.
Хто ж знав? Ніхто, напевно.
Ніхто не знав що станеться біда.
Роки прожиті певно що даремно.
Вернути б все, та це дарма.
Це осінь, має бути сумно.
Життєва лірика така сумна.
Що ж. Уже порвав я струни,
Своє життя, та долю зокрема.
Мені життя усе давало.
Але бездумно я його прожив.
А потім в сторони кидало,
Скільки б я не ворожив.
Я втратив все, мов той Адам,
На дно безшумно опустився.
І на узбіччі я вже сам,
Хоч скільки богу я молився.
Й молитви він почує певно.
Інакше я б уже не жив.
Аби це було не даремно.
Я б за минулим не тужив.
Вінниця
04:34 20.10.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666323
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2016
Вже ніч, Морфей не йде до мене.
У темряві погасло світло денне.
Легенда манить до зірок. Скоріш заснуть
І піти у той невідомий путь.
Роки. Забуті дні минулі, -
У сутінках згубилося доволі
Їх, як намиста дорогого. Та з мене досить.
Спокою душа моя давно вже просить.
Вінниця,
03:27 24.07.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666100
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2016
Тихий гомін безсонної ночі,
Лірика грає, думу гада.
Щось незабуте сліпить у очі,
Сумно знов стало, думка засина.
Щось не забулось, муляє очі...
Сумно щоночі, спогади пізні,
Подвиги різні, губи дівочі,
Зірвані думки, дії залізні.
Лірика різна, музика тиха,
Спів опівночі вже дограва.
Може сьогодні хтось іще зникне,
З чарами ночі минуле зника.
Вінниця
Листопад 2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665594
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2016
Коли без сну ти дивишся у ніч,
Ти бачиш днів своїх минуле.
Які давно вже впали з пліч
І за собою не тягнули.
А ти все дивишся за ними вслід
І відпустити їх не можеш.
Чи ти приріс до своїх бід
Та відпустити їх не хочеш?
Ідеш життям ти навмання,
Дивитися на світ не хочеш.
Із губ ця посмішка сумна -
Прокляття ти собі шепочеш.
І сумно тобі на душі,
І вже вона давно порожня.
І не заснеш ти уночі,
Відчай - карта подорожня.
Не плачеш бо немає сенсу.
Й слізьми ти горю не завадиш...
А в серці так багато перцю,
Що скоро ти його пропалиш.
Ніколи ти собі не думав,
Що пісню так скінчить сопілка.
І серце твоє повне суму,
І вже закинув мотузка на гілку.
Вінниця
02:11 16.12.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665258
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2016
Спочатку було слово -
Про це ти добре зна.
Якщо вже тут - чудово,
Минув день недарма.
Забудь про все навколо!
Поринь у слів танок!
Залиш свідомість голу
Саму серед думок...
Вінниця
18:49 09,05,2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665001
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2016
Тихо годинник крокує у вічність
може згадаю колись я це знов.
Ніч плекає свою пречарівність.
Бог не чує моїх молитов.
Знову я лину у спокій безмежний,
в серці ридає воскресла любов.
Кров'ю стікає примара бентежна,
Бог не чує моїх молитов.
Бачу бентежних думок безкінечність.
Чую безсмертних подвигів зов.
Вже не бентежить моя недоречність.
Бог не чує моїх молитов.
Запам'ятає вітер шалений,
і закарбує із моїх оков.
Ім'я моє, ім'я полонене.
Бог не чує моїх молитов.
Вінниця
1:25 04.01.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664863
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.05.2016
Сумно стало, вечір упав,
Що я забув – того і не знав.
Затишшя вечірнє, гомін людей.
Забути усіх. Присутність смертей.
Спокій на серці, тривога в думках,
Не знаю, на жаль, що у тих снах.
Темно надворі, вечірні вогні
Спокій пробуджують завжди в мені.
Пісню веселу, не про кохання
Зміню на тихе, щире зітхання.
Серце ще б’ється стукотом плавним,
Більше не треба мене спонукати.
Спокій на серці, спокій в думках –
Вам це не знати навіть у снах.
Тиша блаженна, погляд ласкавий,
Умиротворене дихання плавне.
Вам не узнати, цього не пізнати –
Жити в свободі, не існувати.
Ви все живете у стереотипах,
Я ж уже вільний. Ця тема закрита.
Вінниця 29,03,10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664453
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2016
Кава без цукру на смак, як життя.
Темно, мов в гущі, іду навмання.
Ковток за ковтком, дихання плавне,
Може я п'ю цю каву востаннє.
Темрява ночі, а може, і кави,
Спогади в думці, обличчя ласкаве.
Темрява, кава, світанком не пахне,
Може в цю мить усе і зачахне?
Вже найтемнішим морок зробився,
Кава допита, лиш осад лишився.
Перед світанком завжди такі ночі,
Розхмарились чола, проясніли очі.
Вінниця
Початок у квітні 2010. Закінчив 01.11.11 о 16:14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664449
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2016