| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
Шесть утра. Красное, от долгого сна, солнце встает, казалось бы, прямо из морских глубин, умываясь кристально чистой, еще совершенно спокойной водой. Пустынные пляжи дарят прохладную теплоту своего песка, кажется, одному тебе, ведь в это время туристы еще спят, и только редкий горожанин придет побаловать себя безмятежной красотой бухты, что омывает городок Ф. В этом городе все дышит морем, и картины художника А. не стати исключением. Еще одна особенность города – это маленький городок в крепости. Местные жители начали строить дома между разваленных крепостных стен, а теперь там образовался целый городишко, огражденный от внешнего мира средневековыми укреплениями. Но двигаемся далее…
А далее следуют почти 100 км узкой, переполненной автомобилями, дороги, что ведет в крайнюю восточную точку Полуострова – городок К. Здесь ты окунаешься в синтез эпох, увидев городище П. времен античности, охраняемый горой М., средневековую и сооруженную в XIX веке крепости, каменоломни, что выкапывались столетиями, принимая форму замысловатого лабиринта, и многие другие памятники истории… Все они становятся частью твоей реальности, ведь гуляя по, необычно сооруженным, фортам и люнетам крепости К., невольно оживляешь ее в своем воображении: заселяешь людьми (каждый раз продумывая до мелочей их внешность и даже характер), которые становятся главными героями речей рассказчика; или же мысленно достраиваешь стены, расставляешь колонны, представляешь местных жителей древнего городища; и так ты вдыхаешь новую жизнь в каждый элемент эпохи, к которой прикасаешься… Город К. стоит у двух морей, с одной стороны омываясь спокойной теплой водой, которую очень любят туристы, судя по переполненным пляжам, а с противоположной море показывает всю свою мощь, штормуя каждый день, именно на его побережье ты можешь окунуться в глубину своих мыслей и переживаний, постепенно успокаивая их под крики чаек и шум волн, ведь все теряет значимость, кроме этой ожившей картины…
Теперь же перенесемся в крайнюю западную точку Полуострова – город-лабиринт С. Восток и запад разделяют более 300 км пути, что проложен среди величественных гор, пики которых скрыты за необыкновенно нежными облаками. Собственно, и сам город С. простроен на горных склонах, его витиеватые дороги спускаются с вершин, обнимая холмы, а округлые повороты серпантинов завораживают, одновременно пугая своей резкостью. Неизменный спутник Полуострова напомнит о себе на побережье С.: морские воды здесь не прозрачные, не воздушные – черные и тяжелые, как ртуть, волны бьются о борта кораблей, они равные соперники, так как оба «сотворены» из металла. И это не единственные особенности города, здесь такое же богатое историческое переплетение, как и в других местах Полуострова. Городок С. нельзя обойти за день или два, и даже недели будет мало – здесь нужно жить, тогда есть шанс увидеть его полностью.
Изучить Полуостров не хватит и жизни, но те, кто все же попробовали прикоснуться к его истории, никогда не забудут увиденное.
Крым, Украина, 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730958
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 28.04.2017
А все-таки он любит ее… Он ее любит. Грозное бушующее море любит свою невесомую спутницу – морскую пену.
Мы часто наблюдаем за их страстными отношениями, но эти эмоции проявляются лишь во время шторма. Эта пара обычно ссориться очень громко: сколько взволнованных всплесков мы можем услышать! А закончится все это тем, что море выбросит свою подругу на берег, мол, «Прощай, дорогая!»… Но он не отпустит ее… Он, словно магнит, снова потянет ее беззащитную за собой в морскую пучину. Она, подчинившись притяжению, нырнет за ним, даже не вспомнив о недавних ссорах. Все потому, что он ей жизненно необходим: она рождается и умирает в нем.
И всплеснут новые волны разногласий, споров… Эти волнения будут бушевать еще долго…
Но после – все уляжется, успокоится… Ведь исчезнет ветер – третий лишний – и любовный треугольник наконец-то разрушится. Море перестанет ревновать свою возлюбленную. И настанет тишь…
Вы спросите: «Куда же делась пена?» Все просто: она растворилась в своем сильном друге, как любящая женщина растворяется в любимом мужчине.
А все потому, что он любит ее… Он ее любит…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730957
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 28.04.2017
Любить, мечтать, бежать,
забыть, уплыть, исчезнуть…!
Нет… превратиться в бабочку…
… лететь, лететь, лететь…
16 октября 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719846
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.02.2017
Тетради старой листы пожелтели.
Ломаясь, ломают и память мою.
Стихи, что в ней были, давно улетели,
исчезли, пропали…
И я полечу…
16 октября 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719845
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.02.2017
Не кори за уход мой негаданный.
Я ушла, чтоб потом вернуться.
Ты ведь ждал меня и выглядывал
взгляд родной средь чужих на улицах.
Я пришла. Смогу ли остаться я
навсегда? Позволишь – останусь.
Лишь скажи, по-прежнему ли нужна,
иль в другой душе нашел радость?
Ты ответишь мне взглядом своим.
Да, я снилась тебе, я знаю.
Ты ведь тоже ко мне приходил,
в своих снах обо мне мечтая.
Вот мы встретились снова, и что ж?
Ты отпустишь опять мою руку?
Нет, держи ее. Хватит с нас грез.
Сколько можно мечтать друг о друге?
18-20 апреля 2015 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716244
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2017
О, как же тихо падает снег,
Ложится на ветки деревьев!
И так же спокойно живёт человек,
Не зная, не веря в поверья!
Забыться, проститься, уйти навсегда,
Вернуться, остаться на веки…
Как хочется сделать мне так иногда,
Оставив закрытыми веки!
Всё сон, я знаю, что всё это сон,
Хоть не всегда в это хочется верить.
Вдвоём, в этом сне мы только вдвоём
И падает снег на деревья…!
февраль 2012 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716243
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.02.2017
Ми підіймались на п’ятий поверх химерної будівлі. Ми згадували кожен наш крок на шляху до мрії, кожну хвилюючу мить… Але сьогодні вже хвилюватись було ні про що – ми обрані…
Сьогодні, як і завжди, ми слідували за Перевізником. Останні декілька днів ми бачили його особливо часто: він спускався до нас, викликав п’ятьох і вів до Чистилища; всі інші чекали; настала черга і моєї п’ятірки. Так було тричі.
Три види мистецтва, щоб виразити себе, та жодного права на помилку – це все, що ми мали. Суворі судді оцінювали нас: наші думки, наші прагнення, нашу зовнішність, нашу діяльність протягом життя, її результати, що ми демонстрували зараз, навіть наше бачення святу… Ми не могли притаїти щось від їхнього пильного погляду: вони бачили кожного наскрізь й вже знали, хто на що здатен, хто що вміє, і кого ще чому потрібно навчити. Не всі могли пройти цей жорсткий відбір. Чистилище залишало лише найкращих.
Нас ставало все менше. Напруга зростала. І сьогодні Перевізник спустився до нас востаннє, щоб назвати обраних, які витримали три кола випробувань і зараз підіймуться нагору. Хвилювання знову охопило моє серце, дихати стало важче… Я заспокоїлась, лише почувши, що мене обрали.
Нас було близько тридцяти, але не всі змогли піднятись на п’ятий поверх: хтось залишився на другому (перша і остання зупинка перед кінцевою), комусь не вистачило сил, хтось втратив бажання… Я дійшла. Дійшла! Ми входили до просторої зали, де на нас чекало майбутнє, але двері чомусь зачинились прямісінько переді мною. Їх зачинили не судді: я встигла побачити здалеку їх світлий погляд. Це було щось вагоміше, щось сильніше за них. Як я не намагалась – двері відчинити все ж не змогла. Моє бажання вмить зробилось недосяжним. Але я Вірю, що ще буде шанс здійснити свою мрію.
8 січня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715507
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017
- У затишші твоїх пісень
Бачу я свою тінь мовчазну...
- Ты же помнишь, я говорил:
Не "плыви" за мной, я "утону".
- Я у тиші віршів твоїх
Чую рими, хоч ти мовчиш.
- Я не слышу себя: утих
Голос внутренний - голос крыш.
- Відчуваю ще погляд твій
Ти гадаєш, що краще піти?
- Хоч знесилений він, та живий!
- Скоро взгляд мой погаснет, пойми…
- Все, що хочу: з тобою піти.
- Нет, не вздумай! Ты жить должна!
- Я не зможу, бо я - це ти
Ти загинеш - загину я.
- В этот путь я пойду один,
Глядя только вперед - на Луну...
- Я без віршів твоїх лиш тінь,
Що розтане в тумані сну...
вересень 2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715505
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2017
Двері відчинились… Крок за кроком я почала наближатись до мерехтливих вогників, що, здавалось, були досить не далеко. Але вони, чомусь, зовсім не ставали ближче. Пройшовши ще кілька кроків, я зіткнулась із якоюсь стіною, що була ніби зі скла, і, почавши пильніше придивлятись…
… Я побачила там наче саму себе, а навколо тої мене відбувалось дещо, більш схоже на сон аніж на реальність: здавалося, мовби вся історія, яку ми вивчаєм по книжках, вмить ожила, а герої з різних епох зібрались в одному невеликому просторі. Ось леді в мереживному фонтанжі (які носили у вісімнадцятому столітті) замислено сидить біля вікна та дивиться як чоловік у хітоні – часів Давньої Греції – щось жваво обговорює з чоловіком у смокінгу; а ось з’являється циганський табір, співаючи свої пісні так голосно, що чоловіки вимушені припинити свою розмову, і навіть тут – за склом – чуєш слова досить розбірливо (аби ж хоч щось зрозуміти)… Я могла роздивитись кожного досить зблизька, наче під збільшувальним склом, але все одно залишалась за стіною…
В якусь мить я зрозуміла, що цей досить дивний Світ посміхається мені та немов запрошує до себе. Тоді я відчула, що хочу поринути в цей океан вогнів і довіритись лише їх сяючому світлу… Але скляна брама нікуди не зникла, залишаючись непохитною.
Поступово посмішка на обличчі дивакуватого Світу почала згасати, а сам він – зникати наче за завісою. Настала повна тиша… Мене охопив відчай. Але й досі десь із глибин моєї душі долітають слабкі, ледь чутні звуки розмов, нотки поглядів та слова пісень, складаючи разом мерехтливу мелодію – так відлунює усвідомлення… І я сповнена осяяння, що коли знову зможу наблизитись до скляної брами, за якою все, навіть вигадане, стає справжнім, брама відчиниться і я стану частиною цього чарівного Світу, де створюється вічна казка…
8 січня – 7 лютого 2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694497
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2016
В пределах намеченной формы
Мои заключи очертания.
Напиши мой портрет, но не полный,
Дополняй его по желанию.
Сначала лишь кротость линий,
А после - плавнее, тоньше.
Портрет мой получится чистым,
Тебе и не нужно больше.
Меняй каждый день мой характер,
Варьируй мое настроение...
И пусть мой портрет лишь абстрактен,
Ты смотришь в мое отражение.
Ты видишь, могу быть я разной,
Но в жизни эмоций круг шире.
Хотел всю меня узнать сразу?
Тебя закружило в вихре...
11.09.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690606
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 24.09.2016
Тихі, ледве вловимі кроки все ближче й ближче до тебе. Навколо більше немає нікого, лише ці кроки. Хто це?
Цікавість межує з хвилюванням – серце починає битися сильніше. Коли цей хтось зовсім близько, серце набирає шалений темп. Секунда… Лише одна секунда…
Постріл. … Час зупинився.
Ще якусь мить ти відчуваєш біль від розчарування. Серце ще б’ється, але щось заважає йому, щось розриває його навпіл. Воно не здається – намагається жити, намагається затримати цю мить, але вона так яро рветься на волю.
Ще на якийсь час охоплює думка: «Чому?», а потім залишається лише порожнеча.
Очі відкриті, але ти не бачиш життя. Тільки ледь відчутний вітерець торкається твоєї шкіри.
Серце все ще невпинно намагається затримати невловиму мить життя, але ось вона вислизує з обіймів його биття й залишає серце нерухомим.
Ти – поза простором.
Лише якесь невідоме життя ще бринить у тобі. Воно заповнює собою порожнечу, починає загоювати рани на серці. Пробуджує підсвідомість. Кличе піти за собою.
Довірся йому… Це твій останній шанс залишитись…
20 квітня – 22 червня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681301
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016
Очі не бачать нічого… Тремтять руки… Ти стоїш на місці й не можеш навіть поворухнутися. Думки розчинились у просторі. Страшно… Чи, може, просто незрозуміло…?
Навколо тиша… Чутно лише хвилююче биття твого серця. Дихання важке. Ти ніяк не можеш наважитися…
… наважитися зробити перший крок.
Проходить декілька хвилин. Ти намагаєшся зібрати всі свої думки до купи, заспокоїти почуття. Тиша… Шалена тиша… І спокій… Нарешті прийшов спокій.
Але десь у закуті твоєї душі ще вирує острах. Він не залишить тебе.
Тебе знову охоплює хвилювання. Однак з’являється й нове почуття – цікавість. Ти більше не можеш залишатися нерухомим. Проте й ворухнутись одразу не можеш також.
Але поступово опановуєш себе, збираєшся з силами і … (на мить перехоплює дихання, серцебиття припиняється)… і ти робиш крок. Перший крок…
Важко ступити у темряву, правда?
Але ти вже зробив його – свій крок у невідомість. Для цього знадобилися секунди, хвилини, години, дні, тижні, місяці… або навіть більше – роки, десятиліття…!
Тепер ти відчуваєш неповторну легкість, невагомість… Свободу. Чи зупинишся ти тепер?
Темрява навколо незвідана, таємна. Вона вабить тебе своєю тишею.
Ти розчиняєшся… Тепер ти вільно крокуєш серед невідомості, наче її володар.
Раптом вмикається світло. Розгублений, зупиняєшся й бачиш навколо себе суцільну стіну. Тебе охоплює глибоке розчарування. Хто увімкнув світло? Навіщо? І як звідси вибратись?
Проте незабаром починає темнішати. Останній промінь світла зникає. Простір знову охоплює невідомість…
Ти починаєш метушитися, обертатися навколо себе, намагаючись побачити вихід. Але це марно. Ти ніколи його не побачиш. Його немає.
Ти починаєш рухатися. Хаотично. Спочатку повільно. Потім швидше, ще швидше, і ще… Потім бігти… Швидше… Швидше… І… влітаєш у стіну. Падаєш…
Дихання рівне, серце б’ється у звичному спокійному ритмі… ти відкриваєш очі. Скільки пройшло часу? Година? Дві? Вічність? Чи, може, лише п’ять хвилин…? Підіймаєшся…
Темрява… Тиша… Невідомість знову запрошує тебе в гості. Ти спокійно робиш крок вперед. Потім ще один, ще, ще, і ще… Кроки зважені, рішучі, й досі важкі… Лише зовсім знесилений, ти зупиняєшся.
Починає світлішати… Навіщо знову? Будь ласка, тільки не світло! Ні! Ні! Ні!...
Стає зовсім ясно.
Але… перед тобою простір. Безмежний простір. Куди ж зникли стіни? Здивований, обертаєшся – вони далеко позаду. Але як?
… у темряві можливо все…
Якісь, невідомі досі, почуття охоплюють тебе. Спокійний, здіймаєш погляд до неба… У щасливих очах зупиняється час - швидкоплинні хмаринки…
16-17 квітня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681300
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2016
В один миг рушатся все мечты.
В один миг забываются все слова,
Все фразы, и ты уже почти готов уйти…
Уйти… Куда? Опять-таки, зачем?
Ведь ты уже смерился с мыслью,
Что так должно быть…
И ничего не изменить…
Воспоминания терзают,
Оставляя лишь эмоции непонимания.
Ты не знаешь, что делать.
И как вернуть всё на свои места.
Да, и нужно ли всё возвращать?
Не знаю…
А ведь всё было так хорошо…
Но вот было ли что-то…?
Не знаю… Не знаю…
сентябрь 2013 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677674
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 12.07.2016
Разложу по секундам жизнь,
На мгновения сны разделю,
Может, в узорах найду свою нить,
Может, ошибки себе прощу…
Может, сначала смогу начать,
Только бы видеть куда идти,
Суметь бы ключи к дверям подобрать –
За ними скрываются все пути.
Дверь отворив, шагну в темноту,
Но солнце зажжёшь ты в моих глазах.
С верою в сердце, борясь за мечту,
Мне будет казаться нелепым страх.
3 – 6 марта 2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677672
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.07.2016
В глазах твоих отражаются стрелки часов –
Осталось совсем мало времени…
Не успели мы выпутаться из оков –
Я ощущаю тяжбу грядущего бремени.
Осталось лишь пара секунд и тогда…
«Завтра» откроет пред нами границы
Боюсь я, что так останется навсегда!
Жестокий наш мир тишине не даёт воплотиться.
Стабильность не просто стабильна… она мертва.
Стабильность смертей превысила все лимиты.
И хочется скрыться за гранью и зла, и добра –
От мира не скроешься – нет этой третьей границы.
Но есть еще пара секунд – эти пара мгновений тепла…
Ты выйди на улицу – вглядись в это чистое небо…
Пускай оно чистым останется навсегда!
И это желание пусть сделает «Завтра» добрее…
5 апреля 2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676308
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.07.2016
Ты окликнешь меня тихим шепотом –
отзовусь я где-то вдали.
Ты окликнешь меня тихим шорохом,
Старой опавшей листвы.
Ты окликнешь меня неожиданно,
и очнусь я от вечного сна.
И хоть крикнуть в ответ нету сил у меня,
в моем сердце бушует весна!
Вот и кончилась осень дождливая.
Слезы горькие пролиты зря.
Но улыбка твоя вновь растопит снега –
в моем сердце бушует весна!
Вижу в небе все светит звезда.
Что-то ищет она, что-то ждет.
В своем свете она навсегда
мне улыбку твою сбережет.
Перемешаны тропы и улицы,
незнакомые бродят вокруг.
Как услышать тебя, как найти мне себя…?
Помоги, неизвестный мой друг.
Улыбнёшься открыто и ласково.
По улыбке узнаю тебя…
Ты на небо посмотришь с опаскою –
Там горит одиноко звезда.
– Своим светом она охраняет тебя
И покажет правильный путь.
Но иди, от нее ничего не тая.
Обо мне же скорее забудь.
Вижу в небе все светит звезда.
Что-то ищет она, что-то ждет.
В своем свете она навсегда
мне улыбку твою сбережет.
16 февраля 2015 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676307
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.07.2016
Щохвилини з тобою, поруч.
Відчуваєш ти це чи ні,
Але кожну ніч уві сні
Ми йдемо з тобою пліч-о-пліч.
Ми йдемо назустріч яві,
Розриваючи підсвідомість,
Залишаючи сон, і натомість
Ми зустрінемось у житті.
Але де це буде й коли
Ми не можемо знати напевно.
Сподіватись сьогодні даремно,
Що це буде в найближчі дні.
Але я вже крізь сон відчуваю,
Як, торкаючись, тану в тобі,
Й чую шепіт твоєї душі:
«Щохвилини з тобою…» – лунає.
30 липня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675893
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2016
Молчу…
Смотрю…
Пытаюсь отыскать в чужих глазах себя…
Не нахожу.
Попытка номер два.
Лечу…
Тону…
И вижу: отпускаешь ты меня.
Смотрю…
Прошу остаться на секундочку, на миг…
Но… страх…
Откуда он возник
В твоих глазах?
Молчишь…
Молчу…
Молчим…
Ищу надежды блик.
Блуждаю в уголках твоей души.
Но вдруг –
Стена…
Хочу разрушить –
Но отводишь взгляд.
Стена…
Рука еще в руке –
Мой шанс поймать твое тепло.
Последний шанс.
Прощаться тяжело.
И отпускаю…
12-13 мая 2015 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675892
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 03.07.2016
Я захлинаюсь у вирі подій,
Бо чую новини з усіх усюд.
Я не забуду мій перший бій –
Він досі у пам’яті, досі тут.
Тож, відриваючись від землі,
Торкаюсь крильми верхівки неба.
Я пориваю втекти від себе,
Кудись подалі – в обійми твої.
21 - 22 червня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673863
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.06.2016
С неба тихо падают звезды,
Забирая с собою мечты,
Унося в мир потухшей надежды,
Пряча грезы среди пустоты.
Я, наверное, глупая очень
И наивная, просто жуть…
Ты найти их сумей, между строчек,
Помоги их скорее вернуть.
Я не вижу их яркого света,
Слышу лишь приглушенный ритм –
То знакомое бъение, где-то…
Рядом – в моей груди.
Я пытаюсь прочесть их рисунок –
Весь из ласково-строгих линий,
Что меняются ежесекундно,
Подчеркнув быстротечность мгновений…
Я загадываю желание,
Глядя в яркие очи неба,
Пускай слыша в ответ молчание,
Обретаю способность верить…
30 января 2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673862
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.06.2016
Поволі, тихо
Скресає крига…
А, може, не крига, а я?
Я тану тихо…
За поштовхом вітру
Несе мене течія…
Ця подорож дивна…
Мене мимовільно
Відносить в безмежні краї.
На мить забуваюсь,
Та знов намагаюсь
Себе на просторах знайти.
Де я? Не знаю…
Та це не лякає –
Підкаже мій шлях течія.
Заплющивши очі,
У мріях блукаю –
Так… поволі скресаю…
6 – 10 квітня 2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672368
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2016
А люди все чаще идут по улицам,
Скрывая свою печаль.
А, может быть, мне этот мир только чудится
И суеты нигде нет, а есть только чай…
Остывший чай, забытый по глупости –
Всем надо куда-то бежать…
Бежим наугад мы, порою до пропасти,
Увидев обрыв, обернемся ль назад?
А дома, где стены пронизаны холодом,
Без нас ведь в нем нет тепла.
На окнах цветы, заморожены голодом,
Закрылись под слоем льда.
И вечером поздним домой возвратясь,
Не греет остывший чай,
И только в спокойствии сам растворясь,
Тепло обретешь… невзначай…
14 февраля –7 марта 2016 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672367
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.06.2016
Нехай буде важко,
Тільки не порожньо.
Нехай буде страшно,
Тільки не байдуже.
Нехай буде сумно чи весело,
Все одно.
Бо бачу я сонце,
Що грає мереживом.
Мереживом променів
Далеких й близьких.
Мереживом променів
Моїх почуттів.
Задіює струни моєї душі,
Я граю жвавіше –
Живу біжучи.
Нехай буде важко,
Не страшно мені.
Я ж бачу, що сонце
Ще світить вгорі.
06 - 08 червня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672292
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2016
Ах, дождь… Зачем стучишь по крышам?
Дорогам, тротуарам, площадям…?
То ливень ты, то еле слышен…
Всё льёшь торопишься куда-то сам,
Хоть нас и останавливаешь часто.
Ах, дождь… Ну, что же ты? Напрасно…
Куда течёте, воды дождевые?
В каком краю я вас смогу найти
И отыскать мечты мои былые,
Что, потеряв в журчании воды,
Я позабыла вовсе. Ах, дожди…
Таинственны, нежны и беззащитны.
Беспомощны в спокойствии своём.
Так беспокойно плачет небо, видно,
Смеясь в переплетенье дождевом…
16 – 17 октября 2014 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672291
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 14.06.2016