| Сторінки (2/133): | « | 1 2 | » |
Ти — квітуча черлена ружа,
Твої очі — небесно-сині.
Я люблю тебе дуже-дуже!
Я люблю тебе сильно-сильно!
Доброту по життю суворім —
Як вогонь несеш благодатний.
Я люблю тебе в щасті й горі,
Ти — мій острів надій на карті.
Ти — мій світ! Це так серце каже…
Ти — живиця й моє натхнення!
Ти моя найрідніша! Майже.
Бо рідніша — лиш рідна неня.
© Володимир Присяжнюк
07.07 2023
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2024
Мені би впасти в обійми мрій,
Якщо точніше,— в твої обійми.
Теплом усмішки мене зігрій!—
З самим собою без тебе війни.
З самим собою іде конфлікт.
Важкий. Безжальний. До самострати.
Болючим ранам вже втратив лік,
І, дуже схоже, тебе я втратив…
Можливо, так. А можливо, ні —
Колись закінчаться люті війни,
Знайдуть мене наяву — не в сні —
Твоя усмішка . Й твої обійми.
© Володимир Присяжнюк
09..02.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955905
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022
За любов не кори мене,
Думав я, що вона мине.
Не минула, страждальна, ні…
Розгорілись її вогні,
Розстелились її стежки.
Без взаємності — хрест важкий.
Без взаємності — буревій,
Серпантин ілюзорних мрій:
Нерозділених, непростих —
Але в них, безперечно,— Ти.
Постіль в домі пустім стелю…
Ти пробач… що тебе люблю.
© Володимир Присяжнюк
21.01.2022
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938741
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022
І що ще скажеш про величну осінь,
Про шарм її, єство та епатаж?
Осіння акварель уяву гостить,
Щороку різна, а за суттю — та ж..
Ці кольори — гарячі та холодні,
М’які, контрастні, радісні, сумні —
Завжди доречні, актуальні, модні,
Близькі усім, а не лише мені.
В осінні дні, оманливо-зрадливі,
Непередбачливі, неначе вир,—
Радію сонцю та протяжній зливі.
Секрет відкрию: осінь — мій кумир!
© Володимир Присяжнюк
10.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2021
ОСІННЯ ЗАМАЛЬОВКА
Бродить день натруджений
Змерзлими калюжами,
Осені вдихає аромат.
Знічений, оголений,
На хмариння зболено
Поглядає закоцюрблий сад.
Вітерець простуджений
Щось бурмоче збуджено,
Граючи із листям у футбол.
Сонце поміж хмарами,
Наче дивне марево —
Сонячно-осінній ореол!
© Володимир Присяжнюк,
18.10.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2021
ПРИТЧА ПРО ПРАВДУ
Людям в двері стукала правда —
Непричесана, непроста.
І не скажеш, що їй були раді
І у селах, і у містах.
Ну хіба ж то таку чекали?
Кому правда здалась така —
Не улеслива, не ласкава,
Незручна та на смак гірка...
І манери у правди “ грубі ”,
І одягнена “ не в сезон “.
Ставить правда питання руба —
В такій правді який резон?
Негнучка та ще й ріже вуха
Той її викривальний тон…
Народ правду уважно слухав,
А за мить… закатав в бетон.
© Володимир Присяжнюк
29.09.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=927845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2021
Я так чекав! Чекав тебе роками…
Я запах твій у пам’яті беріг….
Підемо знов забутими стежками,
Щоб, повернувшись, стати на поріг.
…Ну ось і дім, в якому все знайоме:
Тут спогади… А з ними — щастя й біль…
І незнаття, чи стане тепло в домі —
Розлуки ще не стихла заметіль…
Через поріг переступити легко,
А через гордість — важче у стократ…
Хай сумніви залишаться далеко —
Новим вітрам ми скажемо: “Віват!”
І буде ніч з казковими зірками,
Вогонь каміна. І солодкий гріх…
Я так чекав! Чекав тебе роками!
Я так чекав! І я тебе зберіг!
© Володимир Присяжнюк
29.03.2021
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2021
Я минуле до себе покличу —
Й не дивися на мене косо,
Моя дівчинко з білим личеньком,
Із волоссям кольору абрикосу.
Я старався бути сміливим —
У сміливості різні грані.
Ми з тобою створили диво,
І його нарекли коханням.
…Ті літа повернути, ех… би…
Так шкода, що ти не зі мною…
Проводжаєм минуле ехом,
Воно нас проводжає луною…
© Володимир Присяжнюк
30.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021
Така ж прекрасна, як весна —
До неї всі ведуть стежини.
Така земна та неземна —
Матуся, любляча дружина.
Прудка, дзвінка, як водограй,
І роботяща, наче бджілка.
Зразок краси, творець добра —
Велична українська жінка!
Як неповторний дивоцвіт,
Рід чоловічий надихає.
На ній тримається весь світ,
Й вона сама весь світ тримає!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
07.03.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021
Пора бажань, пора любові,
Пора яскравих кольорів —
Весна в думках, повітрі, слові,
В жазі розхристаних вітрів,
В цвітінні граціозних вишень,
У сонцесяйності вона!
Весна — тремка, велична, пишна,
Пастельно-ніжна й осяйна!
Скажіть, хіба її приходу
Хоч хтось на світі не радів?
Весна в душі, весна в природі,
Весна — на рівні відчуттів!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
28.02.2021
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906687
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021
В душі тривожно, і надворі
Тягучий холод, як олія…
Я тихо з груднем поговорю —
Можливо, навіть потепліє.
Як не в душі — то хоч в природі,
Як не суттєво — то хоч трохи…
Передріздвяний дзвін мелодій
Навіє спогади та спокій.
Свої омріяні надії
Не кину я напризволяще.
Всім світом віра володіє —
І я повірю: стане краще!
Бо все, що є,— не випадкове,
Й не випадкове — те, що буде.
Засяє місяця підкова —
Я тихо поговорю з груднем.
© Володимир Присяжнюк,
м. Івано-Франківськ,
26..12.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
Подивилася в очі йому, але не винувато.
Конвульсивно стиснула долоні — і він зрозумів:
Береги обвалилися і замулився фарватер.
Народившись, одразу померли докори німі.
Соком-кров’ю стікала душа, як розчахнута гілка,
І безслідно назавжди зникала фантомом глибінь —
Та примарна глибінь, де насправді — загрозливо мілко,
Де з колишнього світла постала насуплена тінь.
Він понурився і, повернувшись, насліпо почовгав
У самотність сумну, зледенілу — як зранений стерх…
Намагатися марно звести хоч би щось із нічого,
Бо на голому камені навіть бур’ян не росте...
© Володимир Присяжнюк
21.11.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
Де ж ця осінь?— вона у туманах захована,
У повітряній свіжості, в терпкості трав,
У притихлім незвично пташиному гомоні,
В незагнуздано-впертих шалених вітрах.
Вона різна така, і така особлива,
Ще й так схожа на наше глибинне єство —
То різка, то холодна, то ніжно-зваблива,
Осінь — тиха печаль, і життя торжество.
Вона всюди присутня — і зримо, й незримо:
У кашкетах хмарин і у шапках грибів,
У столітніх дубах, що немов херувими,
Оглядають свій ліс в ностальгічній журбі.
Де ж ця осінь невтомна?— кипить у роботі:
Різнобарв’я пряде та дощі проливні.
Вона — в нотках тепла, в павутиннім польоті.
Осінь долю ворожить — тобі та мені!
© Володимир Присяжнюк
29.10.2020
#лірика #віршіпроприроду #Карпати #віршіпроосінь #осінь #ПоезіяВолодимираПрисяжнюка
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Ця осінь не стертих ілюзій…
Ця зустріч — примарний місток…
Минуло… Та все ще ми — друзі...
Надії останній листок…
Із чаші до дна не допито,
Й помислити добре — не гріх:
Удвох як нам переступити
Через недовіри поріг.
Ця осінь згасає нестримно.
І хочеться так, чимскоріш,
Щоб ми — як загублені рими -
Потрапили знову у вірш!
© Володимир Присяжнюк,
29.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2020
Давно ця черешня вже не плодоносить,
Та стовбур сухий височіє уперто,
Стрічає смиренно за осінню осінь —
Стояти! Не впасти! Ні жити… Ні вмерти…
Востаннє відплакала білим цвітінням
Стареньку хазяйку старенької хати…
Лежать у подвір’ї лиш страчені тіні,
І тиша блукає в саду винувато…
Ніщо не буває в цім світі даремним —
Це дехто із нас зрозуміє нарешті…
Дерева — як люди, і ми — як дерева.
Минути б нам долі цієї черешні…
© Володимир Присяжнюк
09.10.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2020
І знов добу пересікає ніч —
Сумні одноманітності мотиви…
Сукупність єдностей і протиріч —
Здається, що й нема альтернативи.
У чергуванні радості й незгод —
Всесильна суть вселенського закону.
У кожному живе свій антипод,
Та кожен, разом з тим, є неповторним.
Тож тінь розлуки хай не упаде
На ту пряму, яка чомусь пунктиром…
З тобою оживе прийдешній день
Весняно-воскресаючим мотивом!
© Володимир Присяжнюк
26.09.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889872
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020
І що ж тепер? А буде, як і все:
Контрольні, самостійні та диктанти...
І знов учитель учням понесе
Все те, що у житті їм знати варто.
І хай нелегко, хай не без проблем —
Та ж бюрократія, уроки дистанційні…
Та рік навчальний швидко промайне,
Як літо бабине у днях осінніх.
Із року в рік — крізь терни до зірок!
Невтомно, наполегливо, терпляче,
Не здаючись іти за кроком крок! —
Таке єство учительської вдачі!
Хай знають ті, у кого булава,
Що честь і гідність, що не продається,
Для вчителя — то не пусті слова,
А справжня суть, горіння його серця!
© Володимир Присяжнюк,
31.08.2020
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887735
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020
Ти — як дні: то похмурі, то сонячні…
Не забути, не стерти ластиком…
Твоя внутрішність і твоя зовнішність
Вочевидь загрожують пасткою —
Несподіваною та нежданою,
І боюся, що вже безвихідною:
То трясеш у руці кайданами,
То жагучим влітаєш вихором.
Твоя внутрішність і твоя зовнішність —
Водночас буревій і затишок.
І туманно у дні сьогоднішньому,
І не ясно, яке те завтрашнє…
Може, просто мені так суджено? —
Платиш хмелем солодким, стресами.
Ти для мене — синдром пробудження!
І п’ята моя… ахіллесова…
© Володимир Присяжнюк,
17.08.2020
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020
Чомусь люблю, люблю уперто —
На фоні спалених мостів…
Тебе із пам’яті — не стерти,
Якщо б я навіть захотів …
Не хочу. Може, і не можу —
Для забуття замало сил…
Ти далі згадками тривожиш,
Як блиск ранкової роси —
Так не вивітрюється запах
Найзагадковіших духів…
Моє ти Вчора, Нині, Завтра —
Пунктирна лінія штрихів…
Я вірю: хай повільно, кволо —
Чи всупереч, чи навпаки —
Колись таки зімкнуться в коло
Ті непокірливі штрихи!
© Володимир Присяжнюк,
11.08.2020
м. Івано-Франківськ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2020
Все ніби просто, і без зобов’язань,
Є ти і я, і ця легенька злива,
Що кучері куйовдить статним в’язам,
Полоще трави краплями ліниво.
Дрижать від холоду тендітні вільхи —
Їм, як і нам, не дуже то й комфортно.
Є ти і я — такі, здається, вільні,
І ці пейзажі — строгі, як офорти.
Хіба потрібна вдавана свобода,
Коли насправді ми — самотні в’язні?
Ми мовчимо… І настрій — як погода…
І так не просто, хоч без зобов’язань…
© Володимир Присяжнюк,
12.07.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020
НА СВІТАНКУ
Хмари — кудлаті вівці,
Вітер — овець пастух,
Свіжості — аж по вінця,
Дощика перестук.
Сонце з-за видноколу
Лине на променад,
Тішить пташине соло —
Повне життя принад!
Радість! Бентега! Подив!—
Літо! Розмай! Краса!
…В м’якоті прохолоди
Ранок пісні писав.
© Володимир Присяжнюк,
04.06.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020
То весна вже — на запах, на дотик, на смак:
Всеосяжна й така невловима!
Віддалилась вже тихо понура зима —
Пломенить бенефіс весни-прими!
То для тебе весна чепурить виднокіл!
І веснянки тобі так пасують!
Посилають вітри поцілунки палкі —
Життєдайність ряснить і нуртує!
Сонцепромінь тебе розбудив недарма —
Розсувай в домі темні фіранки!
То весна вже — на запах, на дотик, на смак:
Невагомо, тремтливо і п’янко!
© Володимир Присяжнюк
11.04.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2020
У СУЄТІ СУЄТ…
Змін черговість, як в калейдоскопі —
Моноліт ліхтарних миготінь…
Темінь й світло, спокій і неспокій —
Все примарне, як вечірня тінь…
Дні, немов курорти гірськолижні,—
Шик і лоск, і сміх… і заметіль…
В метушні — віддалені і ближні,
Варимось в буттєвому котлі…
Дні спішать — життєву скибку краєм,
У бурхлинні вертимось, гребем.
Тонемо щодня — і виринаєм,
Губим і знаходимо себе!
© Володимир Присяжнюк
01.10.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864499
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2020
Доброго ранку, закохана дівчино!—
В світ цей залюблена, з сонцем повінчана,
В росяних травах смарагдових купана —
Погляд торкає небесного купола.
Ловиш тепло, літом густо посіяне,—
Мила, проста, загадково-замріяна,
Щирістю і добротою заквітчана —
Донечка ніжності, сонячна дівчина.
Ранок і радість тебе огортають —
Рай світанковий! І ти в ньому — таїна!
Та не для всіх, бо твою таємницю
Я розгадав! І мені це — не сниться!
© Володимир Присяжнюк
07.01.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=861438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2020
Новий рік нам — солодший меду,
Хоч і холодно — сніг і лід…
В ретро-шапочці, геть кумедній,
Світом ходить поважний дід.
Уявіть собі — без айфону!..
Його гаджет — важкий лантух.
Оминаючи перепони,—
Бродить з полчищем білих мух.
І не модний, і не сучасний —
Не піариться в Instagram.
Когось втішити зможе вчасно,
З кимось — випити двадцять грам.
Роздає шоколад малечі,
Й для дорослих призи припас!
Усміхається людям гречно —
Як же він поважає нас!
І зустріти його охота:
—Гей, мерщій діставай лантух!
Ну, а в діда така робота —
З року в рік свій тягнути плуг…
© Володимир Присяжнюк
31.12.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.12.2019
Котру вже ніч мені чомусь не спиться,
Емоції — відгомоном гріха…
Не забувай! Моя душа — не криця:
Вона також вразлива і крихка…
То рути цвіт, то гострий присмак перцю…
Провулки темні, світло авеню…
Але хіба своє вговориш серце,
Що молиться любовному вогню?
Те, заблукале, втомлене, ослабле,
Але яке ще вірить у дива…
Те, що в безсонні нездійсненне славить —
Прости його! Прости! Й не забувай!
© Володимир Присяжнюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857652
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.12.2019
НАСТРОЄВЕ
Сутінки хочуть спати —
Ніч застеляє ложе.
Погляд торкає гладі
Вічних небесних плес…
Божої благодаті
Жду, як, напевно, кожен…
Місяць зірки сторожить,
Наче ґаздівський пес…
В затишку прохолоди —
Мріями-горизонтами,
На перевалі ночі,
З думами віч-на-віч
Вловлюю вітру подих,
Вітер про щось шепоче…
Втому, жалі,гризоти
Вмить поглинає ніч…
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
02.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2019
Ти не чудесниця з ”Ла Скали“,
Не кінозірка, не модель —
Ти просто добра і ласкава,
Ти кращим робиш кожен день.
Міцний твій сон не потривожу,
На жаль, тебе не обійму…
З тобою зараз сон-вельможа,
І заздрю я, чомусь, йому.
Бо ти і я — лише знайомі:
Співає сон тобі пісні…
З тобою сон. Надіюсь, в ньому
Знайдеться місце і мені!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
04.09.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2019
ВЧИТЕЛЯМ
Ну що ж, мої колеги-вчителі,
Присядем, як годиться, на доріжку.
Ми — ті, що світло сіємо в імлі,
Даємо все, отримуємо — трішки…
Вчимо і від життя берем урок —
Не по книжках знайоме слово “ стреси “...
Ми просто тихо творимо добро,
І хай не в нас палаци й ”мерседеси “…
Нехай… до цього звикли ми давно —
Без пафосу нову епоху вершим.
Магічно прозвучить шкільний дзвінок —
І в клас зайдемо знов, немов уперше!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
31.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2019
Романтика-романтика!
Років стрімка бистрінь...
Оте дівча, що в бантиках,
На вулиці зустрів.
Ту дівчину-красунечку,
Ту чічку-дивоцвіт,
Що у простенькій суконьці
Підкорювала світ.
…Шукає досі красеня,
Щоб був, як Жан Маре.
Зрадливо-сиві пасмена
Сховалися в каре…
Та, що колись у бантиках,
Впізнала ледь мене…
Романтика-романтика!
Була… І не мине!
© Володимир Присяжнюк
02.08.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2019
Ну от і знов на переправі
(Того чи хочеться, чи ні… )
Нас серпень — перевізник вправний —
До осені везе в човні.
Ще так промовисто барвисто,
Ще різнотрав’я гладь густа,
Ще літнє виграє намисто
Серед некошених отав.
Кантата літньої бистріні —
Прозорі води, як слюда.
Минає літо наше стрімко,
І з ним прощатися шкода…
Продовжити б цю насолоду,
Іще на трішечки бодай!..
Та Осінь жде — краса на подив —
Я руку панні тій подам!
© Володимир Присяжнюк
31.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843681
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.08.2019
Сотні років ідем. Невідомо куди…
Від страждань до страждань. Від біди до біди.
Від сльози до сльози. Від меча до меча.
Тане воском свіча — править бал яничар.
А хіба він далеко? Він тут, серед нас.
Продаємось і далі за булку і квас.
Продаються майбутнє дітей, голоси —
Хіба цього , народе, ти в Бога просив?
Хіба мало, народе, ти іншим служив?—
Стільки згинуло власного в пащах чужих…
І невже, як завжди, хата скраю? Авжеж…
У безмежжі шляхів стільки пройдено меж…
Розуміння прийде, неодмінно прийде —
З нами неба агат! З нами сонце руде!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
27.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843548
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.07.2019
Мої роки — манливі і мінливі,
Бурхливо-плинний часовий потік —
Дивились в очі засухам і зливам,
Крізь хащі продиралися густі,
Відмірювали радощі та сажні,
Скріпляли дні — мовчазні й говіркі…
Мої літа— наївні й епатажні,
Солодко-спілі, лагідні, гіркі…
Пульсуючі, замріяно-вогнисті,—
Ви, як і люди, добрі, часом — злі…
Мої роки,— ви падаюче листя
У невблаганнім русі до землі…
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
18.07.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2019
Сивіють люди, небо і сторіччя —
Піщинок часу невмолимий плин…
Жага життя — всепереможна й вічна!
І що там терни та гіркий полин...
То тільки невеликі перешкоди —
Без них і поступ не такий стрімкий.
І хай бурлить — нові знайдемо броди
Поміж глибин буттєвої ріки!
Примарне все — політики зрадливі,
Безладний галас із газетних шпальт...
Значніше в сотні раз маленьке диво —
Стеблинка, що пробилась крізь асфальт!
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
13.06.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838686
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2019
МАЙЖЕ БАЛАДА...
Так піднесено та врочисто!
Він — красунчик, вона — як зірка!
Поклялися в любові чистій!—
Гості дружньо кричали:”Гірко!”
…Підкрадалась іржа поволі,
Роз’їдала сімейні узи —
Половинки одної долі
Роз’єднали горілка й “друзі ”.
Ніби й сонце так само світить.
Ніби все, як було раніше, —
Тільки їхні страждають діти,
Тільки їй не читає вірші,
Лиш святочне “навіки разом!”
Убивають постійні сварки...
Він пильнує футбол у “плазмі”,
Доля в неї сумна — кухарки.
Вже немає ні сил, ні віри —
Відчай вибухне, як граната…
В домі стіни малює сірим
Днів буденних мовчазний натовп…
Тільки спогади про врочисте —
Красень збляк, тихо чахне зірка…
Де ж ти зникло, кохання чисте?—
Лиш від тебе зосталось:”гірко…”
© Володимир Присяжнюк
м. Івано-Франківськ
27.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Та перша зустріч, те кохання перше —
Сердечний стукіт, мов церковний дзвін…
Здається, світ нову епоху вершить,
І в цьому світі — лиш Вона і Він.
Все незвичайне — і слова, і тиша,
Яка ще голосніша, ніж слова.
Вони Love Story романтично пишуть,
І кожна мить для них — нова глава.
Ті почуття не зникнуть, не розтануть:
Кохання справжнє — то земний Едем.
Любов їх перша — перша і остання —
На рушничок весільний поведе!
02.05.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2019
Ніч небеса завішує
Зоряними гірляндами…
Жінка та — знову з віршами,
З дактилями і ямбами.
Знову у них шукатиме,
Чого в житті забракло…
Вірші — її галактика
З лицарями й гераклами.
З помислами пресвітлими,
Вчинками біло–чистими,
Щастям, з людьми привітними,
З сонячним падолистом…
В дійсності ж — надто хмарно,
І непроглядна темрява…
Завтра — гнітить , як мариво…
Сохне родинне дерево…
І, хоч в житті все складно,—
З віршами їй світлішає!
Зоряними гірляндами
Ніч небеса завішує.
© Володимир Присяжнюк
10.03. 2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019
Кохання. Дім. Таксі. Аеропорт —
Здається безкінечною дорога…
Ти знову піднімаєшся на борт,
І знову не суджу тебе я строго.
Прощання мить, така коротка мить!—
Вчергове відлітаєш на півроку…
І сірість смутку вкрапнеться в блакить,
І упадуть сльозинки ненароком.
Я знаю — поболить… Й відпустить, бо
Розлуки біль — із присмаком мигдальним.
Аеропорт. Маршрутка. Дім. Любов:
Повернення — зворотний бік медалі!
© Володимир Присяжнюк
05.01.2019
#лірика, #лірикакохання, #ностальгія, #ВіршіПроКохання, #ВолодимирПрисяжнюк, #ПоезіяВолодимираПрисяжнюка, #ліричнівірші
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2019
За вікном заметіль. І що ж?—
Не підстава це для хандри.
Коли пахне домашній борщ,—
Забуваєш про холоди,
Про захмарну ціну на газ,
Політичні облуди, бруд…
Якщо в рідних усе гаразд,—
То й тривоги усі помруть.
Ну а сніг? Хай собі летить —
Тче білінь, як рядно лляне!
В домі затишно, й поруч ти —
Це і є, мабуть, головне!
© Володимир Присяжнюк
04.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2019
Ой, та любов — любов юнацька,
Мрій мелодійний передзвін…
Обом їм тільки по шістнадцять –
Вона — красуня, красень — він.
Такі захоплено-мрійливі
Серед замріяності трав —
Їх поки не торкнулись зливи,
Їх фатум поки не карав…
Їм час хвилини щастя числить —
За руки взявшись, ідучи,
Несуть кохання — чисте-чисте,
Не заплямоване нічим.
..Воно згорить — згорить зненацька
Під час життєвого піке…
Ох, те коханнячко юнацьке —
Непорівняльне … Й нетривке…
© Володимир Присяжнюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819417
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2018
Хмари — як пряжене молоко,
Небом розлите з глечика.
Котиться сонце, мов колобок,
В ніжні обійми вечора.
День, солодкавий як мармелад,
Скоро в губах розтане…
У переливах пісень цикад —
Ти і краса каштанів!
Ніч, розмотавши доби клубок,
Плигне тобі на плечі…
Котиться сонце, мов колобок.
Ніжність. Обійми. Вечір.
© Володимир Присяжнюк
2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2018
Віхи, значні події
І незначні моменти —
Час спонукає дію,
Час — не пихатий ментор.
Дасть при потребі радо
Мудрі поради, дружні.
Вчить він шукати правду,
І не губити душу.
Іноді й непомітно
Робить акценти влучно:
Ми — його вірні діти!
Ми — його вічні учні!
© Володимир Присяжнюк
12.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.10.2018
Та незбагненна таємничість,
Той притягальний райський сад…
В її мінливому обличчі —
Ще не розгадана краса.
Щодня, як на портретах, різна —
Не на художнім полотні —
Позує Осінь -Мона Ліза
Усьому світу… і мені.
© Володимир Присяжнюк
25.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807817
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.09.2018
Ти поринаєш в травостій,
Ступаєш м’яко, обережно,
Осінніх запахів настій
Тебе заманює, бентежить.
Пливеш у вир благоволінь
Для себе, навіть. непомітно —
Вже відчуваєш вітер змін,
Хоча й не видно сліду вітру.
Як наст небажаності, мнуть
Не босі ноги трави босі…
Громи тривожать твердь земну —
То осінь, дівчинко, то — Осінь!
© Володимир Присяжнюк
12.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2018
Не цікавиться ним ніхто —
Ні господарі, ні чужі:
Помирає старе авто,
Захлинаючись у іржі…
Непримітний автомобіль —
Не брендований лімузин…
Він до фінішу вже добіг,
Досигналив і довозив…
Ще недавно — свобода, рух,
Краєвиди, нові місця!
…Тихий двір — і в металобрухт:
У майбутнє забито цвях.
Стільки цінних речей, ідей
Вже потрапили під каток…
Доля і в багатьох людей —
Як в покинутого авто…
© Володимир Присяжнюк
04.09.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805655
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2018
Теплих днів залишилось лічено —
Осінь чигає біля воріт.
Проминає вже літо-літечко,
Розтає, як на хвилях слід.
Непомітно, із нами бавлячись,
Віддаляється з кожним днем.
Наше ж літо — воно не марево,
Наше літо — не промине.
Виняткове у пересічностях,
Епізодом простим не майне:
Наше літо -— воно є вічним!
Наше літо — на двох одне!
© Володимир Присяжнюк
29.08.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804981
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2018
Серед спрагло-зеленого квітня,
Не вагаючись і власноруч,
Ти мені, усміхнувшись привітно,
Простягнула до себе ключ.
Я на тебе дививсь винувато,
Бо узяв би той ключ залюбки,
Та не звик " просто так " відкривати
Не належні мені замки…
Вмить колючою стала ожиною -
Погляд твій мене мало не спік…
Не було ще у мене дружини,
Та у тебе вже був чоловік…
© Володимир Присяжнюк
07.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2018
НЕБЕСНИЙ ЕТЮД
Гамір завмер в покорі —
Стишено навкруги.
Зорі в небеснім морі
Блискають, як пструги*.
Манять зірки у небі,
Їх полохливий блиск —
Знов закидає невід
Місяць — рудавий лис.
Та не дано впіймати
Зіроньку, хоч одну, —
Ранок вкладає спати
Зорі на глибину.
© Володимир Присяжнюк
08.08.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803430
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.08.2018
Непросто і неоднозначно
В стрімкому житті поета…
Як часто її він бачить
У тінях чужих силуетів ..
Він все ще банує за нею
І вірить — розвіються хмари!
Лиш попіл від уз Гіменея…
Та далі він нею марить.
Утомлює хиткість-поліття
Нечіткістю “ Раптом? “ і “ Може? “…
Вона — у їх спільних дітях,
Напрочуд на неї схожих.
Не ганить він долю картату,
Ще вірить у щастя родинне —
Він буде її чекати:
Найкращу, кохану, єдину!
© Володимир Присяжнюк
02.08.2018
* Поліття – бур’ян, який треба виполювати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2018
Невже ось-ось глобальна катастрофа,
Яку пророкували мудреці,
Нас підведе неквапно до Голгофи,
Відправить миттю всіх до праотців?
Невже у цьому поступі несталім
Нам борсатись в залежностей узді?—
Врятують світ невидимі деталі,
Значущіші від знакових подій!
Наш світ живе, і в вус собі не дує,
Шокує розмаїттям таємниць,
Бо вічний він — і так йому пасують
Ті зграйки неоцінених дрібниць!
© Володимир Присяжнюк
08.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=801366
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.07.2018
ПІД ПАРАСОЛЬКОЮ ДОЩІВ
Як теплий душ — посеред літа
Непрогнозовані дощі…
Граційно, не згубивши флірту,—
Під парасольки всі, мерщій!
Хай різнобарв’ям кольоровим
Ті парасольки миготять,
Бо розмаїття — то основа
Всепереможного життя,
Життя — із ароматом мирти
Під парасолькою дощів…
Дощі-дощі… Крокує літо
В напівпромоклому плащі…
© Володимир Присяжнюк
19.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799937
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.07.2018
БІЛЯВКА
Зграя голубів у центрі міста шмигала над головами туристів, які зосереджено намагались не пропустити жодної деталі з розповіді гіда, що монотонно сипав завчені фрази, періодично позираючи на годинник. Було сонячно, але не спекотно. Одним словом — ідилія. Ідилія, в якій перебував і я. Раптом, хтось потягнув мене за рукав.
— Здрасті, а я вас знаю!
— Добрий день, а я вас — ні!
— Ви поет, я вас по телєку бачила.
Переді мною стояла доволі симпатична білявка, здається, не фарбована. Відпустивши, нарешті, мого ліктя, вона почала розглядати мене так ретельно, що в якусь мить я навіть відчув себе музейним експонатом, і не яким-небудь, а раритетним, з доісторичної епохи.
— Це ви!— радісно резюмувала білявка.
— Це я!— моя відповідь анітрохи не відхилялась від істини, бо хай і не в костюмі, як в тій телепрограмі, а в банальних джинсах і не менш банальній футболці, але то таки був я.
Напевно, зі сторони все виглядало як зустріч старих знайомих, та кумедність ситуації полягала в тому, що я справді й гадки не мав ні хто ця пані, ні що твориться в її, без сумніву, світлій голові. Ніби вловивши моє здивування, панянка вирішила не гаяти часу і одразу перейшла в наступ.
— Я готова стати вашою Музою! Чула, що всім поетам потрібна Муза.— її натхненний, хоч і короткий, спіч з яскравою ноткою пафосу і неприхованою гордістю за власний інтелект, прозвучав майже як вирок. Прозвучав настільки безапеляційно, що мені одразу захотілось цей вирок оскаржити, але панянка, не зраджуючи власній стратегії, продовжила атаку.
— Я не лише вас запам’ятала, але й вірш, той, який ви читали, про самотність. А раз пишете про самотність,— значить, дружини у вас нема!— дедуктивний талант моєї співбесідниці та беззастережний тон мав би мене звалити наповал, але я ще тримався. Трохи здивована моєї стійкістю, панянка вирішила, що задекларований намір потребує документального підсилення. Натренованим рухом з виготовленої ” під крокодилячу шкіру“ сумочки вона дістала паспорт і, тицьнувши ним перед моїми очима, стала неквапно гортати сторінки, демонструючи принагідно широку кольорову гаму й оригінальність малюнків, нанесених на гелеві нігті.— Бачите, нема жодного штампу в паспорті, чиииистенький! А-а-а-а, забула сказати, мене звати Сюзанна!
— Даруйте, але в паспорті вказане інше ім’я,— моє заперечення аніскілечки не вивело блондинку з рівноваги.
— Так то в паспорті я Парасковія, а всі мене звуть Сюзанною. Так мене і Пуфік звав.
— Пуфік???
— М-м-м, Котик.
— Так пуфік чи котик?
— Який же ви нетямущий, а ще й поет… Я маю на увазі свого колишнього, але не останнього, а того, що був перед ним.
— А останній?
— А останній чогось звав мене ідіоткою… Я що, схожа на ідіотку?
— Та ні, в жодному разі!— спішно заспокоїв панянку, яка чомусь вже почала нервувати.— Хіба може жінка з таким гарним ім’ям Сюзанна бути ідіоткою? Ваш Пуфік глибоко помилявся!
— Ви й далі плутаєте — я ж вам чітко сказала, що Пуфік — то передостанній,— докірливо кинула дамочка, але її обличчя помітно посвітлішало. Вона навіть почала замрійливо вдивлятись в небо, поринувши, очевидно, в приємні спогади.
Намагаючись використати слушний момент, я зробив спробу непомітно розчинитись в натовпі, але…
— Ви куди тікаєте? — зупинила суворим окриком панянка.
— Від такої ще потрібно вміти втекти,— сказав я подумки, а вголос зімпровізував інше: та то я пару кроків зробив, щоб розім’яти ноги.
— Що, затекли?
— Та трохи…
— То ви тут на місці попереминайте ногами,- поблажливо порадила білявка.
Спроба втечі ганебно провалилась, тож мені не залишалось нічого іншого, як дочекатись продовження.
— То що скажете?— Сюзанна знову почала свердлити моє обличчя.
— А що я маю вам сказати?— спробував вдати, що не розумію, про що мова.
— Я про Музу! До речі, згодна на переїзд!
— Що, вже?
— Е, ні — вже не получицця. Нема дурних. Спочатку треба оформити отношенія, щоб все на папері грало, а вже потім — переїзд.
— Боюсь, що вас розчарую…
— Ви що, бомж? Не повірю, що поет, який в телєку, не має де жити.
— Та ніби є , але мушу вас розчарувати.
— То в чому справа?
— Житло є, але місця для стійла в ньому замало.
— Яке ще стійло?— здивовано промовила панянка, а після невеликої паузи сердито додала.— При чому тут стійло? Я вас питаю!
— Так ви ж потенційна Муза, а Муза має на Пегасі прискакати, а Пегас — то коник такий, без якого і Муза— не Муза. А коли є коник, то для нього і стійло потрібне. Як же конику та без стійла?
Мій словесний потік і верениця причинно-наслідкових зв’язків геть вибили співрозмовницю з сідла, хоч далеко не впевнений, що сиділа вона на Пегасі. Змірявши мене з голови до ніг, Сюзанна-Парасковія коротко підсумувала: “ Всі ви, поети, той-во… Неправильні! Вже третій, з ким познайомилась, і знов такий, як попередні два — непонятливий! “
Напевно, моя німа реакція , ще раз впевнила її у правильності зробленого висновку. Наостанок панянка витягнула з рукава, як їй здавалось, джокера.
— А ви знаєте, що в наше місто приїжджає Винник? Певно, що ні — звідки вам, поету, знати про Винника? Так от, моя подруга- білетерка пообіцяла мене з ним познайомити! Чуєте? З самим Винником! А я тут з вами даремно час трачу. — панянка різко повернулась і рішучим кроком почала віддалятись. З вітрини сіті-лайту їй услід дивився кумир мільйонів, а з гучномовця лилось протяжне:
” Зорі прозорі вгорі,
Вам спиться, чи не спиться?
Вила на місяць новий
Молода вовчиця “
© Володимир Присяжнюк 10.07.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798835
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2018
Збороти втому — горнятко кави,
Набратись сили — до свого дому!
Де зрозуміле — там нецікаво,
Зове — таємне і невідоме!
Буває важко — аж до безсоння…
Буває, хочеться — світ за очі…
Та зупиняють нас рідні соняхи,
Промінням сонячним позолочені.
Не все вдається, не все так легко,
А часом — страшно, та ти не бійся!—
Пітьму розвіє лелечий легіт,
З тобою — небо, зірки і місяць,
І, навіть, тиша, вітри, простори,
Пташиний щебет і шум акацій —
Я й сам спізнався з бідою й горем,
Болюче падав, та не здавався.
І ти не здайся , і слухай серця,
Навчися знати в усьому міру —
Для тебе музика світу ллється,
Все буде добре! Я в тебе вірю!
© Володимир Присяжнюк
23.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798044
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.07.2018
Стільки років пройшло… Думав я, що із пам’яті витер
Ті живильні дощі, що робили щасливими нас.
Стільки років пройшло… Ти ввірвалась раптово, як вітер,
Солодкавістю присмаку ще молодого вина.
Не дивилась на те, що зачинені двері і вікна,
І повітря прокисле нудьгою самотніх кімнат…
Я казав собі: “Cтій! Зупинися! Із серця — викинь!”
Що урвалось давно — з павутини тоненький канат…
Я казав собі… Але, чомусь, несміливо й невміло,
Ну, а може, і сам не хотів дорубати з плеча…
Знов лив дощ за вікном, і свіча ледь помітно горіла,
Ранок знов, як колись, так привітно обох зустрічав…
© Володимир Присяжнюк
21.06.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2018
Той біль минув, і цей мине…
Вже й день сховався за лаштунки…
Щось невловиме, осяйне
Для мене стане порятунком.
Щось несподівано близьке
Засяє на моїй доріжці:
Життя — в привітності м’яке —
Замайорить в твоїй усмішці!
© Володимир Присяжнюк
12.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792260
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018
Влучила в серце… Ну що тій кулі?-
То ж не людина… Вона - метал…
Стріляв хтось інший- душа в намулі,
А в кулі дозволу і не питав…
Курок натиснув - скажений псина –
Насипав горя, як терикон…
Хіба ” двохсотий “ замінить сина?-
Закровоточило тло ікон…
У чаші горя - не видно днища -
Розперезався ворожий мотлох.
Війна- крук чорний над попелищем.
Коли ж насититься вбивця-Молох?
© Володимир Присяжнюк
16.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791988
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2018
НАДВЕЧІР’Я
Соняхи сонячні сонні -
Сутінки стеляться стрімко…
Сумно самотності соло
Стишено сіє сопілка.
Серед статечності світу-
Сутності сховане сяйво…
Слабне сполохане світло-
Стомлене сонце сідає.
© Володимир Присяжнюк
08.05.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790726
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.05.2018
Промайнуло, мов вітром війнуло,
І затихло в пастельності барв…
Ти для мене — не просто минуле
У промінні негаснучих фар.
Ти для мене — щось більше, ніж згадка,
Ти — не байдуже втрачена мить…
Вітер пам'яті грається прядками —
Мне волосся твого оксамит.
Не скажу я про тебе —“ колишня “,
Не почуєш образливих фраз —
Тільки запах твій житиме в віршах,
Діамантами стане алмаз.
© Володимир Присяжнюк
17.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2018
Блаженство й сум розп’ятих вулиць —
Тих перехресть — за рогом ріг…
Гуде під небом людства вулик
В фантасмагорії доріг…
Не стати… і не озирнутись —
Шалено час вперед жене…
Вже й не шукаєм зілля-руту —
Дивись, й життя так промайне…
Лиш мріємо у тім шаленстві
Хоча б не заплямити честь —
Сторожу гідності й блаженства
На перевалі перехресть.
© Володимир Присяжнюк
25.04.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789153
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2018
На скронях сиво-білий тальк
Років веде печальний лік —
Ти тільки не губи кришталь
Із-під зажурених повік.
Ти тільки не дивись услід
Своїм сполоханим літам —
Вони згоряють, як болід,
Та клич життя в твоїх устах
Спиняє літ неспинний біг,
Дуель із часом виграє!
Тебе ждуть мрії голубі —
Ти просто будь, якою є!
© Володимир Присяжнюк
30.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2018
Вірш без душі – абсурд і нонсенс,
Як недописана глава -
У передчасності анонсів
Непереконливі слова.
Поет, як світ, -живе в напрузі,
А творчість – сутності пасаж:
Відредагованих ілюзій
Відретушований пейзаж.
© Володимир Присяжнюк
30.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785713
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.04.2018
Дійсність — як хрип в горлянці
І мозковий параліч…
Кава гаряча вранці,
Чай півхолодний наніч,
Безперестанні оберти
Ввімкненої центрифуги —
Сходи, під’їзди, поверхи,
Марші, кантати, фуги…
Вічнострімкий фарватер,
Вічношалена спішка :
Обмаль часу поспати —
Знову вставати з ліжка,
Слухати гімни, оди,
Приторну фальш фальцетів,
Створені кимось коди
Препарувати ланцетом;
В’язнути в клеї літер,
Незрозумілих нотах,
Сліпнути під юпітерами
Крайнощів “ За “ і “ Проти “…
І не потрібен подвиг —
Досить не встрягти в ситах…
Не тамувати подих —
Прагнути!
Вірити!
Жити!
© Володимир Присяжнюк
25.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781535
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.03.2018
Світ лісовий ще з дрімотою дружить —
Сонні дерева, сестрички і братчики.
Вітер весняний грайливо ворушить
Сніг-рукавички на гілочках-пальчиках.
Від паляниці зими — лиш окрайці,
Відблиски сонця — в бурульках-криштальчиках.
Кличуть весну ( поки білі ще) зайці,—
Ловлячи, граючись, сонячні зайчики.
© Володимир Присяжнюк
04.03.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781278
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2018
Війнуло болем з газетних шпальт,
Згадаєм всіх, хто тоді поліг!
Ті хлопці падали на асфальт,
Палав від крові лютневий сніг.
Пішли на битву з вчорашнім днем,
Бо не сприймали гадючну фальш.
Вони, як зорі, горять вогнем-
Їх подвиг- біль і неспокій наш.
Так, гріє душу комусь безвіз,
Та в себе жити все важче й важче…
Свічок скорботних стікає віск,
Жирують- гірші, вмирають- кращі…
© Володимир Присяжнюк
19.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778075
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2018
Загадкова привабливість літер...
Наче посмішка Грети Гарбо, -
Притягальне для вічності-світу
Втаємничене слово “любов”.
Те всесильне сплетіння емоцій,
Відчуттів непідвладних панно-
Життєдайність у кожному кроці,
Непорушний життєвий канон.
Слово те, що манить нас магнітом,
Виділяєм окремим рядком -
Ту чаруючу магію літер
У обрамленні крапок і ком.
© Володимир Присяжнюк
14.02.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018
Я для тебе знайду підсніжники
На галявині пізнього січня-
Білі квіти на білому ліжнику,
Диво з див, притягально-магічне.
Та зривати красу не стану-
Просто зроблю миттєве фото-
Його вишлю тобі на пам’ять-
Ти, надіюсь, не будеш проти.
Нагадають хвилини ніжності
Білих квітів голівки невінчані-
Я для тебе знайду підсніжники
На галявині пізнього січня.
© Володимир Присяжнюк
20.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2018
Впевнено, ніжно і непереборно
Зимонька-тітка до себе нас горне.
Пестить, голубить - так трепетно й лагідно -
В шапочках білих ялиночки-пагоди.
Вітер кепкує над думами хмурими,
Грається в сніжки з заметами-мурами,
Сміх розливає бадьорий, іскристий
Над перламутрово-білим намистом.
Міряють відстані хмари нечесані-
Свіжо, яскраво, морозяно, весело!
© Володимир Присяжнюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771762
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.01.2018
Від реалій тікаєш таємно
В штучний замок в кільці огорож…
Не тривож мою душу даремно,
Віру в тебе, молю, не тривож.
Ідеальним не буде нічого-
Недосяжний в житті ідеал…
Наші долі- малесенькі човники
Серед хвиль засторог і похвал.
І хитає човнами так часто,
Й не завжди передбачлива путь…
Наші дні, чорно-біло смугасті,
Нас з тобою в майбутнє ведуть.
© Володимир Присяжнюк
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2018
Здається,— то марення чи недотепний жарт…
Ще пахне тобою простір моєї кімнати…
Ще поки — не відчай, ще поки — звичайний жаль
Повис на фіранках, на бильцях м’якої канапи.
Ще вчора було тут світло — ТИ була тут!
Тепер все поділено навпіл — між нині і вчора.
І поки — безсильна сила протиотрут,
І світле — воронячо зирить ядуче-чорним.
Ти просто пішла — незримо, нечутно, в сон,
І світ зачинила, не гримнувши навіть дверима.
І сумно спадає гірчинок сполоханий сонм,
Украплений тишею у неримовані рими…
© Володимир Присяжнюк
22.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767733
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2017
Того дня дідові Василеві спалося неспокійно, а коли на світанку він прокинувся, то зрозумів, в чому справа. Поки доніжувався у ліжку, то біль ще не був таким гострим. Але як тільки Василь звівся на ноги,— відразу відчув, що по його спині ніби проїхався каток, отой, яким асфальт утрамбовують.
— Як не крути, а прийдеться на старості познайомитись з радикулітом,— невдоволено пробурмотів Василь.- Сімдесят — то таки багато, що не кажи, а роки беруть своє…
Дід Василь не звик хворіти. Дякуючи Богу, все життя болячки оминали його. Ну, хіба там нежить якийсь, та й то за день-два зникав, мов і не було його. А тут… На тобі! І за що така кара?
— Катерино! Іди-но сюди!— гукнув Василь, почувши кряхтіння своєї дружини, що вовтузилась у комірці, відсипаючи борошно з мішка у велику миску.
— Чого тобі, діду, не спиться?— відповіла Катерина, рухаючись на Василів голос.— Нині неділя, міг би ще трохи подрімати! Я-то мусила піднятись ні світ ні зоря — вареників треба наліпити… Яка ж неділя без вареників?
Побачивши свого згорбленого чоловіка, Катерина сплеснула руками, до яких прилипло борошно, — аж невелика біла курява здійнялась в хаті.
— Ого! Ото тебе скрутило, ще й у неділю,— спромоглася вичавити з себе вона,— і що ж то робити?
— Що робити, що робити?— передражнив невдоволено дід.— Звісно що – йти до Іванчихи, мо’ чимось поможе. Завтра на косовицю, а як я в такому вигляді та й до коси? Потім вареники ліпитимеш, то почекає.
Катерина мовчки підійшла до саморобного дерев’яного умивальника, змила борошно з рук, сяк-так витерла їх рушником і пішла одягатися. То хоч літо, але ранок видався прохолодним.
Їхнє село було маленьким і віддаленим від міста. По документах ніби й село, а насправді — великий хутір. Тож не те, що про лікарню, а навіть про маленький аптечний пункт годі було й мріяти. Гірко було тому, хто захворів – аби дістатися на прийом до лікаря, треба було або в райцентр за десятки кілометрів добиратися, або до Мислівки, що через три села,— теж далеко… Виручала часто Іванчиха, місцева медсестра, яка багато років пропрацювала в районній лікарні, а тепер хоч і вийшла на пенсію, але нікому не відмовляла у допомозі. Набачилась вона багато, тому не гірше за деяких лікарів могла і діагноз визначити, і ліки потрібні порадити. Все село поважало Іванчиху! А ще — вдома у неї був невеликий аптечний склад, який вона час від часу поповнювала новими ліками. Тож як тільки у людей ставалось щось не так зі здоров’ям, першою, у кого шукали порятунку, була саме Галина Іванчиха.
Катерина відчинила хвіртку, яка вела до Іванчишиного обійстя. Голосно загавкав собака, і господиня, зреагувавши на піднятий гармидер, виглянула з-за привідчинених дверей.
Жінки привітались одна з одною. Іванчиха розчинила навстіж двері й запросила Катерину до хати.
— Розказуй, що там трапилося в тебе. Навряд чи просто так в такий ранній час прийшла б.
— Та щось там зі спиною сталося у мого Василя, зігнутий, як та тополя придорожня, і болить йому, і голками попід ребра штрикає. Може, маєш щось таке, аби помогло?
— Почекай, зараз пошукаю.— Іванчиха почала порпатися у величезному картонному ящику, в якому вона зберігала ліки.— Ось, тримай, “ Мазь Розенталя“ — помічна штука. Тільки з нею треба обережно. Ти цією маззю намалюй на спині Василевій сіточку, але малюй тонко. Як добре піде, вже завтра твій Василь буде стрибати, як те лоша.
Подякувавши і розплатившись, Катерина з невеликим тюбиком попрямувала до своєї оселі. На порозі її вже чекав згорблений Василь.
— Де ж тебе так довго носило? Певно, всі плітки з Іванчихою встигла обсмоктати? Геть забула про свого чоловіка,— кряхтів Василь.— Я тут страждаю, чекаю на неї, а вона теревенить годинами. Оце воно?— подобрішав Василь, помітивши в Катерининій руці жерстяний тюбик.
— Воно-воно! Казала Іванчиха, що має допомогти. Чекай, намалюю тобі зараз дрібненьку сіточку на спині, і полегшає.
—Яку ще сіточку та ще й дрібну? Ти що, економити на дідові вирішила? Тобі тої мазі жаль стало для рідного чоловіка?— Василь різким рухом зняв з себе майку і всівся на стілець.cпиною до баби.— Мазюкай! Але не худенько, а по всій спині, аби подіяло!
— Але Іванчиха ж казала – тоненько! — спробувала заперечити Катерина , та дід її обірвав на півслові.
— Мазюкай, кажу тобі! Жирно мазюкай! Не економ!
— Ну, як знаєш!
Катерина витягнула з шафи кусок нової марлевої тканини, зіжмакала його в одну кульку — вийшов такий собі імпровізований тампон. Потім розкрутила ковпачок тюбика, вичавила на тампон мазь і почала ретельно втирати її в дідову шкіру, як Василь і просив — по всій спині, сантиметр за сантиметром.
Оооо, вже і гріти починає,— задоволено промовив Василь.— І що б то село без Іванчихи робило…Катерино, а ти вже можеш йти до своїх вареників.
- Тобі б тільки смачно поїсти!— огризнулась баба, але послухалась чоловіка.
Не встигла вона й тісто замісити, як почула, що Василь знову її кличе..
— Чого тобі? Ніяк у власній шкірі не можеш вміститися!— невдоволено пробубнявіла Катерина, але пішла.
Василь сидів там, де й раніше, але вираз дідового обличчя кардинально помінявся: із задоволено-блаженного перетворився у напружено-знервований.
— Катерино, щось воно починає надто гріти! Катерино,— після невеликої паузи додав дід,— та то вже не гріє — пече! Вогнем пече!
— Казала ж тобі, що треба було тоненькою сіточкою намазати, а ти… Ото, упертюху, що хотів - те тепер і маєш!
— А ти навіщо мене слухала?
— Ага, як завжди: невістка винна! Та якби тебе не послухала, то мені було б ще довго читано та співано…
На дідовому лобі проступили краплинки поту, а зіниці почали підозріло звужуватися. Василь спочатку тихо декілька разів ойкнув, а потім те ойкання стало голоснішати, аж поки не почало нагадувати голосіння.
— Пече!— гаркнув Василь і раптово зірвався з місця, перекинувши при цьому стільця.— Катерино! Щось роби!
— А чим я тобі допоможу, якщо ти бігаєш по хаті, як навіжений, та ще й вимахуєш руками, ніби за тобою рій бджіл женеться!— відповіла баба.— Сядь на стільчик і зачекай!
Катерина дістала чистий рушник, замочила його у теплій воді і стала витирати дідову спину, яка набула кольору достиглої малини. Василь таки всівся на стілець, але йорзався на ньому, наче то був не дерев’яний стільчик, а мурашник з мільйонами злих, потривожених мурах. Дід то зойкав, то вищав, як порося, то розсипав на всі боки хитромудрі прокляття. Нарешті, він обернувся до Катерини і зашипів: ” То все ти винна! Не могла якусь легшу мазь випросити в Іванчихи? А може, то Ви з Іванчиною разом змовились і вирішили мене в могилу звести? “
Катерина мовчала, що ще більше розпалило Василя.
— А може, то ти мені захотіла за Ганцю відімстити?
У хаті зависла тиша. Усвідомивши, що бовкнув зайве, дід спересердя вкусив себе за губу.
Його плечі зіщулились, а очі хаотично забігали, немов шукаючи вихід із хиткого становища, в яке він сам себе загнав. Але було пізно… Раптова метаморфоза, яка відбулася з його Катериною, провіщувала лихо. Ще мить тому перед ним стояла лагідна, любляча дружина, а тепер… Тепер навпроти нього замаячіла справжня Мегера зі складеними в боки руками і грізним обличчям, яке недвозначно свідчило про швидке наближення Армагеддону.
— Ганця, кажеш?— вкрадливо заговорила Катерина.— Ота зизоока з Каліцького кута, яка ще й гнусавить? То, значить, правду люди казали, що мій Василь бігав до тої общипаної гуски, тої вертихвістки без стиду і сорому? А я й не вірила… Думала собі: ” Ну хіба може мій красень спокуситися на оте миршаве створіння?” А він, як виявилось, зміг.
Дід почав заперечливо хитати головою і навіть спробував щось сказати на своє виправдання, але нічого мудрішого, ніж признатися, що то було дуже давно і тільки декілька разів, не зумів.
— Давно? Раз чи два? І хто б то тобі, брехунцю, тепер вірив…
. У відповідь чулося тільки маловиразне дідове бурмотіння: « Ммммм…».
— Що, іроде, язик проковтнув? Чого очицями на мене лупаєш? Сказати нічого?— У голосі Катерини заскреготів метал.
То що ж виходить: я йому прала, варила, ходила коло нього, як коло писаної торби, і за те отримала таку дяку? Я — в поле, а він до Ганці?- розмірковувала вслух Катерина.— Зараз тобі буде і Ганця, і Каліцький кут!... Все тобі буде — швидко в мене згадаєш, де раки зимують!— прогриміло, наче вирок!
Немов підтверджуючи свою погрозу, баба великими рішучими кроками рушила до невеликої кухні, яка знаходилась по інший бік коридору. Життєвий досвід підказував Василеві, що баритися не варто. Поки Катерина гримала шухлядами, дід хутко вислизнув у рятівні вхідні двері і шмигнув в кінець довгого подвір’я. Зробив це вчасно, бо на порозі вже з’явилась грізна постать його Катерини. В руці вона тримала масивний макогін — одвічну зброю українських жінок. А це не давало жодної підстави сумніватись у серйозності її намірів.
— Дивись, який спритний! — кинула навздогін діду Катерина.— Вже й забув про свою спину! І то треба було тратитись на ту мазь? Сказав би одразу про Ганцю, я б тебе швидко вилікувала!
— А й справді — не болить!— із здивуванням констатував Василь.-—Таки не болить, і не гне додолу! Завтра можна буде і на косовицю йти! А Катерина ? Ну, позлиться трохи, на кілька днів перестане розмовляти, а потім все одно заспокоїться — серце у неї добре! Недаремно стільки літ разом прожили!
© Володимир Присяжнюк
29.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767393
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2017
І знов неспокій падає, мов тінь,
І знову чорні свари й колотнеча...
Знов позабута мудрість поколінь,
Бо ж наступ часто — то предтеча втечі.
Крізь сльози ллється істеричний сміх.
Ще небагато — й вистрілить пружина…
Ідуть свої уперто на своїх
І не збагнуть, що пахне вже чужими...
© Володимир Присяжнюк
11.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765444
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.12.2017
Вона — не красуня, і не модель,
І не зваблива, як Мавка, —
Тішиться кожним прожитим днем,
Читає Кафку й Ремарка.
Їй двадцять. Інші в її роки —
По клубах та ресторанах…
Вона ж — маскувальні плете сітки
І перев’язує рани.
Тягуча рутина, й так обмаль змін…
Відточеність в рухах умілих…
Ховається біль у суглобах колін,
І в пальцях її онімілих…
Світ злих, хижих яструбів і пантер
Кепкує над нею, ‘ дивною ‘…
Вона ж вище нього — дівча-волонтер,
І просто: справжня людина!
© Володимир Присяжнюк
03.12..2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763797
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.12.2017
Нас осінь чекає погідна
У парку предвічного міста —
Зникають тут так непомітно
І час, і масштаби, і відстань.
Тут вічність розігрує п’єсу,
І спокій в живильнім повітрі
Осіннім керує оркестром,
Немов диригент за пюпітром.
Ми з сумом поглянемо разом
На стоптане листя опале —
То осені жовті топази,
Вогненно-багряні опали.
© Володимир Присяжнюк
20.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763031
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Ранок- легінь* в гаптованому кептарі
Припіднявсь над туманною манною,
Поклонився в шанобі останній зорі —
Закосиченій панні рахманній*.
І ожив занімілий пейзаж-акварель,
Наче витвір художника-майстра.
З-поміж хмар сонце блискає, наче форель —
Ранок день новий виклав із тайстри*.
© Володимир Присяжнюк
07.11.2017
*Легінь - юнак, парубок
*Рахманна - спокійної вдачі.
*Тайстра - гуцульська торбина, яку носять через плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761966
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.11.2017
“ …Володіння принадами тіла
Жіночно-п"янкого,
Що ти ним на мені "поробила"...
Крім тебе- нікого...”
Серго Сокольник. Крім тебе ( 16+ )
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760914
Пародія
Володіння принадами тіла…
Твоє тіло — жіночно-п’янке!
Ти, напевно, мені " Поробила "
Тілом тим, що м’яке та в’юнке...
Ти мене остаточно згубила!
І життєвий час “ Ч “ вже пробив!..
На мені тілом що “ поробила ”?
Й під тим тілом я що “ поробив “ ?
© Володимир Присяжнюк
17.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761051
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 18.11.2017
Із циклу " Літературні пародії "
Живеш на світі — як горить сире,
Боїшся зайвий раз зайти за межі.
Лише від тебе, друже мій, залежить
Заповниш чим малесеньке тире.
Оте що намалює хтось колись,
Щоб розділити дві простенькі дати,
(Там де ти вічним сном вже будеш спати),
Під написом коротким: "Помолись"...
Живи "на повну", бо живемо раз,
Роби тату, "не так" фарбуй волосся,
(За приклад хай тебе вважали досі),
Використовуй даний тобі час.
Патара. Живи
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760605
© Володимир Присяжнюк
Живеш на світі, як горить сире,
А навіть й гірше — повністю вологе!
Чому не дбаєш про оте тире,
Яке розділить твої дати строго?
Твоє життя іде під хвіст коту!
Це ж очевидно, бо у тебе досі
Нема на тілі жодного тату,
І жодної сережки в вусі й носі!
Своєю нестандартністю любуй!
( Набридли ті брюнети й білобрисі )
Волосся ти негайно пофарбуй!
Й не виправдовуйся, що зовсім лисий!
17.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760895
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 17.11.2017
ОКСАНКА
– Оксанко, прокидайся! Вже вдруге будильник дзвонить, а ти все ніжишся… Та знаю-знаю, що вставати з теплого ліжка не хочеться, але треба! Тобі ж, доню, до школи, неділя вже минула! Мама тобі яєчню підсмажила, з цибулькою. І грінки – з білого хліба, як ти і любиш. Поки будеш умиватися, то і вода в чайнику закипить. Чуєш? Чайник вже тихенько бурчить, скоро закипить!
Шум дощу за вікном заколисував. Галина і сама була б рада ще трішечки поспати – їй то поспішати нікуди, та хто ж, як не вона, проведе доню до школи? То ніби й близенько, але різне може статися: раптом, якийсь собака підбіжить і перелякає Оксанку? Їх, отих безпритульних собак, стало багато. Люди з села виїжджають цілими родинами, хто куди – роботи в селі давно нема. А з чого жити, коли нема роботи?.. І хтось ще дивується, що люди, як ті пташки, розлітаються по світу… Півсела їхнього працює по закордонах, може й більше. А хто заробить трохи грошей, той спішить квартиру в місті купити. А хіба в те місто забереш собаку, який звик до своєї буди? Ото і бігають селом пси, покинуті своїми господарями напризволяще, голодні й злі: гарчать недобре, можуть навіть укусити…
Чайник, нарешті, протяжно засвистів, і Галина, перервавши власні роздуми, рушила на кухню. Треба квапитися! Швидким рухом вона зняла чайник з газової плити і почала почергово заливати окріп в кожну з двох чашок, на дні яких лежали заздалегідь покладені нею пакетики чаю. Хай настоюється!
– Оксанко, ти вже вмилась? Молодець! А тепер сідай снідати. Ти ж знаєш, мама не відпустить тебе з дому, поки не поїси - он скільки в тебе нині уроків!
Секундна стрілка старенького настінного годинника нервово рухалася по колу, немов стараючись своїм цоканням потрапити в ритм дощу, який поступово сильнішав. Тепер таких годинників нема, – із сумом констатувала Галина. – Звісно, є інші, але не такі. І діти інші – теж гарні, але її Оксанка – найкраща! І мамі завжди допомагає, і в школі старається. Хай тільки виросте, стане вчителькою, такою, як Марія Василівна.
– Ну все, бачу, ти поснідала, – промовила Галина за якийсь час, – Правда ж, було смачно? Мама для своєї дівчинки, для своєї красуні, завжди постарається! А тепер пора одягатися.
…Галина відчинила вхідні двері. Різонуло холодним вітром і сирістю. Їй захотілося повернутися до теплої кімнати, але це раптове бажання вона відігнала. Скоро почнеться перший урок, а її донечка не має права запізнюватися!
– Оксанко, бачиш, як добре, що у нас є така велика парасоля! Натискаєш кнопку на ручці – і вже не страшний жодний дощ! Не страшний! Не страшний! Не страшний!, – несподівано для себе Галина почала підспівувати на мотив відомої дитячої пісні.
– Не страшний… – вже не проспівала, а стиснутим голосом ледь пробубніла Галина. Її обличчя спохмурніло, а кутики губ почали сіпатися. – Страшно, Оксанко, було тій дівчині, яка заходила у кабінет з білими-білими стінами і великим, незвичної форми кріслом. Так, та дівчина сама попросила лікаря це зробити. Так, вона була дуже схожою на мене, з такими ж блакитними очима, але то була не я! Оксанко, ти не слухай, що кажуть люди, – то була не я! Люди, певно, щось наплутали: то ж було так давно – шість років тому. Та й ти в мене он яка велика – до першого класу ходиш! Ті люди щось наплутали! Не вір їм! – ледве не закричала Галина.
Ось і школа. Старенька, але гарно побілена будівля нагадала Галині безтурботні шкільні роки. Галині тільки 23, тож і спогади ще свіжі, яскраві. А ось і Марія Василівна, її перша вчителька, трохи постаріла, але така ж привітна і добра. Тепер Марія Василівна навчає і її донечку і зустрічає їх обох на шкільному порозі.
– Оксанко, ти йди до класу, а я ще поговорю з твоєю вчителькою, поки нема дзвінка на урок. Добрий день, Маріє Василівно! Як моя Оксанка, справляється?
– Вона в тебе розумниця, як і ти! – відповіла вчителька.
Марія Василівна вже багато прожила на цьому світі і навчилася приховувати свої емоції. Вона вже звикла. Навіть до такого… Як і звикли односельці, які кожного ранку бачать худорляву молоду жінку, що прямує з власної оселі в напрямку сільської школи. Вона немов веде когось, невидимого, за руку. Невидимого людям, але не їй. І тій жінці так пасує велика парасоля , блакитна, кольору її очей!
© Володимир Присяжнюк
13.11.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760219
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2017
Сад, город і дідові болячки-
Ось і весь її старечий світ…
Очі впалі, втомлені, незрячі…
Спина згорблена від ноші літ…
Їй здається, що уже нікому
Не потрібний шум отих садів…
Де тепер її сини-соколи?
Де її онуки молоді?
Не потрібні- ні вона, ні дідо,
Ну, хіба що вірному Бровку…
Вже лантух переповняють біди,
Капає сльозина на щоку…
© Володимир Присяжнюк
16.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=759408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2017
Рідниться невгамовна осінь з нами,
Нехай на свій, такий незвичний лад —
Громи осінні , мов гучні тамтами,
Стрічають поруділий листопад.
Протяжний дощ, задумливий і чистий,—
Мов стук колісний над пожовклим тлом,
Мінливий, наче календарні числа,—
Тріпоче жовтим листям за вікном.
Ті краплі, обціловані вітрами,-
Провісники майбутньої зими.
І плаче дощ надривно, до нестями —
Він зв’язковий між небом і людьми.
© Володимир Присяжнюк
21.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757977
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.10.2017
І омріяна, і непрохана,
І близька, і чужа водночас-
Осінь, Бабиним літом сполохана,
Салютує з небесних терас.
Салютує громами- блискавками,
Шле з небес нам усім привіт,
І на листі краплинами- блискітками
За собою украплює слід.
Цей осінній пейзаж- на продиво,
Гомонить всеосіння рясне!
У зимовім засніженім олові
Скоро осінь затихне-засне.
© Володимир Присяжнюк
19.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756827
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.10.2017
Вже прийшло до нас літо бабине,
Ну, а може, то літо — дідове...
Осінь, теплим промінням зваблена,
Нас веде в майбуття невідане.
Вже й зима підступа навколішки,
На безкрайності зирячи мідяні..
Літо — в осені тлі навколишнім —
Може,- бабине, може,- дідове.
© Володимир Присяжнюк
18.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756314
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2017
Набивав я думками-набоями свій патронташ,
Тільки Ти й усвідомлення хиткості мрій-міражів…
Я замкнувся в собі, спорудив неприступний бліндаж,
Та у битві з собою безглузді усі бліндажі…
Я пекельний вгамовував біль, наче вправний факір,
Хоч не дуже і вірив у те, що ще є чудеса…
І твердому в безжальності фатуму- наперекір,
Після сотень і тисяч смертей вперто знов воскресав.
…Я губами збирав сльози щастя з твого лиця,
І взаємність сліпила світлом, немов софіт!
І побляклі у тіні твоїй миготіли сонцЯ,
І метав громовиці Тобою затьмарений світ…
© Володимир Присяжнюк
16.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755725
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2017
І знову дощ… Рясний осінній дощ…
Дріб дощовий- як цокання підборів-
Змиватиме напруг життєвих товщ,
Дзвенітиме гітарним перебором.
Мов порятунок для доріг і площ,-
Ті краплі розсипаються, як крихти.
Ми слухаєм, що нам шепоче дощ,
Бо дощ також уміє говорити!
© Володимир Присяжнюк
12.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755234
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.10.2017
Нам не сховатись за стіною плАчу,
Та час не врве надії тятиву.
Пробач мені — і я тобі пробачу,
Переживи— і я переживу!
Злих пересудів гострі частоколи
Спиняли нас і потішались вслід…
Ми перейдем перестороги поле,
В ріці розлуки віднайдемо брід!
Пробач мені — і я тобі пробачу,
Переживи — і я переживу!
Зникає шлейф життєвої невдачі —
Нам час несе удачі булаву!
© Володимир Присяжнюк
20.09.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2017
Із циклу " Літературні пародії "
“ …ти м’ясо моє і кохання — моє
і риби мої і мій час на зап’ясті…”
Дмитро Лазуткін
http://dotyk.in.ua/lazutkin.html
Стоїш серед трав у ранковій росі —
Дивлюся на тебе я ласо:
Мої ти стерлядочки і карасі,
Моє ти кохання і м’ясо!
Життя повне викликів та перешкод —
Незгоди нам тиснуть на плечі…
Мої ти налисники і антрекот,
Моя фуа-гра і лечо!
Ти — роли, різотто, мохіто і фреш,
Ти перше, і друге, і третє.
З тобою не згинеш і не попадеш
У пащу голодної смерті!
© Володимир Присяжнюк
12.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750336
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 12.09.2017
Поете, не спи під промінням зір,
Бо слави — не вічний трон!..
Відточуй рими, гостри позір,
Бо слово — це твій патрон!
Бо слово — влучніше, аніж пістолет,
Бо словом уразиш ціль!
Тобі не потрібен бронежилет —
Неправду бери на приціл!
Овацій не жди і не жди нагород —
Ти просто іди вперед!
На тебе надіється твій народ —
До бою! Бо ти — Поет!
© Володимир Присяжнюк
18.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749558
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.09.2017
Твоє волосся злотаво-русе —
Фата шовкова твоїх плечей—
Освітить морок, печаль притрусить,
Спасінням стане, немов Ковчег.
Впаду губами в шовкове сяйво,
І у русявім згорю вогні!
Напевно, щастя — також русяве:
Таким здається воно мені!
© Володимир Присяжнюк
06.08.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745141
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2017
У неї – блакитні очі
( Позаздрили б небеса!)
І погляд її лоскоче,
Неначе морський пасат.
Розтоплює серця кригу,
Лікує усе, що болить.
Та жінка,- неначе книга,
З якою прекрасна мить!
Весела і безтурботна-
Всіх радує та бадьорить!
Одвічну її самотність
Сховала очей блакить…
© Володимир Присяжнюк
16.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2017
Хто їх побачить- в них миттю потоне,
У безконечності тій неземній:
Очі твої- несказанно знайомі,
Очі твої- невимовно сумні.
І не знайти в них дволикості блазня-
Щирі, коли навіть надто вогкі…
Завжди промовисті , навіть в мовчазності,
В тому мовчанні- такі говіркі!..
В них затінилась прихована втома,
Що прилягла на тоненькій межі…
Очі твої- аж до болю знайомі,
Очі твої- аж до болю… чужі…
© Володимир Присяжнюк
29.06. 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2017
Небо,- ти велич і пастка!
Небо,- до тебе лиш крок!
Вічності молиться паства-
Ті міріади зірок.
З небом звіряємо долі,
Прагнем небесних висот…
Нас на небеснім кордоні
Стріне небесний народ.
І закликають не впасти
В урвище вічних марнот-
Місяць-старий Санчо Панса,
Сонце- дідусь Дон Кіхот.
© Володимир Присяжнюк
06.07.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740828
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2017
На міжозим’ї газонів старенького міста
Білим роялем ти музики вічність посій.
Трансцендентальним етюдом маестрівським Ліста
Вкрапни гармонію в простір падінь й вознесінь.
Ти і старенький рояль в перламутровім цвіті-
Відблиском на войовничого часу мечах…
Серед грайливості трав ти- єдина у світі -
Душу тривожиш вологістю в карих очах.
© Володимир Присяжнюк
06.06.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736800
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017
Зігріває, як шалик в’язаний,
Нас тепло благодатне споминів.
Стільки всього було нами сказано,
Стільки всього було недомовлено…
І хитке метушиться нинішнє,
А думки, наче струни, напнуті-
Розцвітає минуле вишнями
В середмісті моєї пам’яті.
Навмання ми і далі ходимо-
Поодинці - провулками, лазами…
Знов без тебе мені так холодно-
Одягаю я шалик в’язаний.
© Володимир Присяжнюк
17.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2017
Тобі хтось постукає у двері,
І ти впустиш в свою кімнату
Напівскоцюрблений силует
Твого завтра.
Твоє завтра не має обличчя,
Але, якщо уважно пригледітись,
Воно тобі нагадає того,
Кого ти щодня бачиш
У ванній кімнаті, чистячи зуби,
Голячи кущики молодої щетини.
Бачиш крізь пелену гарячої пари
У своєму дзеркалі.
Ти хочеш йому потиснути руку,
Але тебе стримує невпевненість.
Подасть? Не подасть?
Твоє завтра мовчить.
Можливо, воно німе, а може,
Просто не хоче говорити,
Бо в твоїй життєвій кімнаті безлад,
А надворі сиро і непривітно…
Ти не зачинив вхідні двері,
І тепер споглядаєш, як в твоїй кімнаті
Безтурботно пурхають
Різнокольорові метелики сподівань,
Раз-пораз зачіпляючись
За павутину твоїх спогадів.
Ти знову повертаєш свій погляд
До того, хто не має обличчя,
Кого чекав, не чекаючи.
Привіт, Завтра!
© Володимир Присяжнюк
18.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734061
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2017
Сумний мотив на вишиванці-
Нитки чорнезні, біле тло.
Ми вічного двобою бранці,
Де у борні- добро і зло.
В країні, оповитій горем,
Нам хрест доводиться нести…
Ті хрестики- на білім чорні-
Могил невишиті хрести…
© Володимир Присяжнюк
18. 05. 2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734046
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.05.2017
Романтика зараз не в тренді-
У світі, де все нестале,
Цінуються інші бренди,
І люди з холодністю сталі.
З повадками хижого кречета,
Що вперто вишукує жертву,-
Романтики нині приречені-
Їх циніки прагнуть зжерти.
Романтика зараз не в моді,
Та мода- вона ж минуща…:
В життєвому давньому коді
Романтика- вічна і суща!
© Володимир Присяжнюк
13.05.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
Вже світанок пече калачі
Після шалу голодної ночі…
На моєму дрімаєш плечі.-
Я тебе відпускати не хочу!
Необачно ранкові вітри
Загубились в твоєму тремтінні…
Силует непокою зітри
В галасливому царстві півтіней!
В миготінні життєвих дрібниць
Ми шукаємо в вічному вічне.
І манить серед всіх таємниць
Таємниця твого передпліччя!
© Володимир Присяжнюк
25.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731422
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
Розстеляються сонця снопи
В переливах цвітіння кульбаби-
Обхопи, тільки не потопи
Водоспадом весняної зваби!
Зашкарублість вагань прожени,
Застережливість знищи колишню!..
Замани! Тільки не обмани
Білизною заквітлої вишні!..
Розбуди все, що спить навкруги,
І звільни від затерплої тліні.
Хай згоряє метелик нудьги
У шаленстві окреслених ліній!
© Володимир Присяжнюк
27.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730826
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
Я стою на життєвій зупинці,
І не видно маршруток попутних-
Лиш снують по безлюднім гостинці
Вантажівки просолених буднів.
Приховали натягнуті тенти
Замасковані відчай та страх,
Сподівань помережане плетиво
На надії семи вітрах.
Та здаватись собі не дозволю,
Бо я знаю, що там, в далині,
За розлукою й стишеним болем,
Ти всміхаєшся ніжно мені!
© Володимир Присяжнюк
10.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730022
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
В пустотілості слів,
Недомовлених фраз-
Кожен з нас в самоті,
В пустоті кожен з нас.
В безголоссі тривог,
В голосистості днів-
Смуток ранив обох,
Спільний факел дотлів…
Загубились в пітьмі,
У фантомах образ…
В безнадії німій
Порятує нас час!
© Володимир Присяжнюк
13.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2017
Наодинці… З тривожною пусткою,
Що крильми обгорнула, як птах…
Лиш з минулого спогадів згустки
На самотніх пливуть плотах.
Без оглядки на вічную втому
Налягають вони на весла-
Доля пише багатотомник
Про життєві бистріні і плеса,
Про стоянки й круті повороти,
Візерунки в життєвій канві-
Подолаєм бар’єри та спротив:
Ти і я- у останній главі!
© Володимир Присяжнюк
10.04.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728211
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017