| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Хтось має копійки, а хтось мільйони.
Літа хтось, а хтось тоне в метушні.
Життя - така велика лотерея -
Яка в ній доля випаде тобі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771227
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2018
Сонце моє, нарешті ти знову з'явилось мені,
На мить засліпило, залишивши в теплій надії.
А потім, як завжди, ти зникло, немов заховалось на дні.
І я, як у сні, чекаю те світло, що врешті зігріє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771225
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.01.2018
Я хотіла б тримать твою руку цілісінький день,
Я хотіла б тебе цілувать хоч цілісінький вечір,
Я хотіла б тебе обіймати усю довгу ніч –
Зранку гладити ніжно тендітні у родимках плечі.
Я ловлю кожен погляд і дотик, усі смс,
Завжди серце танцює від звуку дикими танцями.
Я люблю коли ти виграєш на мені знов і знов
Своїми губами і вічнохолодними пальцями.
Я так мало прошу: щоб ти поруч був трохи частіш.
Сонце моє, знав би лиш ти як без тебе ночую.
Так боюсь, що не любиш, або дошкуляю тобі.
Поцілунок. Стрибнула в вагон. І знову сумую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2017
В душному поїзді їдемо полем,
Тремо червоні обличчя.
Я почала розуміти вагони,
Що описав Солженіцин.
Їдуть вагони на Схід і на Захід,
Возять людськії турботи,
Нéсуть натомлених птáшок-мігрантів
З дому, з навчання, з роботи.
Сонце заходить, і можна зітхнути,
Жар вже потроху спадає.
Давши надію нарешті поснути,
Спалений день догорає.
За склопакетом стоять із хмар замки,
Коні, дракони і гори –
Тут, при скупенькому світлі від лампи,
Тихі ведуться розмови.
Можна своїм випадковим сусідам
Все про життя розказати.
Місяць зійшов і мігруючих пташок
Силиться вже наздогнати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2017
Дивлюсь з барикад i ледве не плачу!
Дивлюсь з барикад, і що ж я там бачу?
Тіла, скривавленим прапором вкриті,
Цинічно й жорстоко у серце убиті.
Дівчина в віночку біжить на підмогу,
Та снайпер не дасть завершити дорогу.
Закоханих двоє, що й тут одружили,
Їх кілька годин як уже розлучили.
І б'ються, не знаючи де їх коханий,
А може цілунок той був вже останній...
І він десь лежить, терпить там свою муку,
І в битві не встигнуть подать йому руку!
А дурні кричать: "Ти бендерівець, гад!
Вбивати вас треба, як гидких собак,
Екстреміст ти проклятий, продажний фашист..."
Кажу ж я вам, люди, я не екстреміст.
Я просто людина, що хоче тут жити,
І тут працювати, і тут і любити.
Любити країну, любити людей
Без братоубивств і кривавих ідей.
Тож, люди, боріться - й поборете тоє.
І над Карпатами, й над Чорним морем
Почуємо пісню веселу й ласкаву,
Й лунатиме вічне:" Героям тим - слава!"
Написаний 21.02.2014 під враженням від розстрілів на Майдані
Кривенький, нескладненький, бо перший ¯_(ツ)_/¯
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703086
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.11.2016