| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Якось я бачив сон…
Якось я бачив сон в якому ти мене кохаєш…
За марення чудне це образи не тримай,
Та жаль, що лиш вві сні мене до серця пригортаєш,
А на яву все ллються сльози через край.
Морфею! Мені благаю сон блаженний дарувати,
Зішли мені оту п’янку знемогу,
Її кохання солод дозволь ще скуштувати.
О, небожителе! Даруй мені щасливу змогу!
Люди кажуть, що сон має смерть за сестру
Й дух сплячого витає між двома світами.
Тлінний подих я свій змінив би на згубу гірку,
Якщо долю таку мені в обмін дано небесами.
Лиш у гніві не хмур своїх брівок тонких, моя радість,
І не думай, що рад тому сну, то є тяжке страждання.
Якщо я зогрішив, я готовий спокутати слабкість.
І нехай буде так! Я в блаженстві прийму будь-яке покарання.
За твій усміх готовий, голубко, зазнати найтяжчої кари,
Але й смерть не зрівняється в муках нестерпних із тим,
Що прокинусь й розвіються сну любовнії чари.
О, я буду нещадно покараний цим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016
Гірській ромашці
Ромашку крихітну і непримітну
Зустрів я у годину непривітну,
Стебло її нещадним плугом
Вагався знищити,
Та їй віднині вірним другом
Не міг залишитись.
Це не сусід її солодкозвучний,
Не жайвірок, не друг її сердечний
Зі щебетом на луг цей прилетів
Й росою умивається,
Й до сонця сходу, що так палко багрянів
У віражах вітається.
Вітри із півночі пронизливі війнули
Й ромашки ніжну постать огорнули,
Її ж бадьорий дух не похитнули
У вихрі лютім
Вона голівку вгору все тягнула
Стеблом зігнутим.
В садах зростають милі оку квіти,
У прихистку дерев вони сповиті;
Ромашки ж одинокі дивоцвіти…
Серед каміння…
Лиш небесами чистими укриті
В полі пустиннім.
Лиш сонце лоно їй плекає біле
І стан, зодягнений в дрантя збідніле…
До нього тягнучи личко несміле
Долі скорилася
Й від мого плуга стебло її змертвіле
Вмить похилилося.
Подібна доля у простацької дівчини,
Квітки духмяної сільської місцини.
Загрузнувши в любовній трясовині,
Комусь довірилась…
Сама ж душею чиста, мов перлина
Вона залишилась…
Подібна доля й в простодушного співця,
В життєвих водах неумілого плавця,
Що, пливучи до свого острівця,
Шлях загубив…
І хвиль бурхливих плин цього митця
Умить накрив.
Подібна доля й у страждальців тих,
Що животіють без радощів й утіх,
Всіх тих, кого гнітить щасливців гріх –
Гордині сила…
Вони тонуть у морі всіх невдач своїх,
Що з ніг їх збили.
Ромашку не оплакуй, перехожий,
Бо й до твоєї доля її схожа,
Й тебе чекає плуг життя ворожий…
Твій цвіт розоре,
І, злігши в борозни назавжди ложе,
Її розділиш горе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708249
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.12.2016
Моє серце у горах
Моє серце у горах, а не тут у цю мить,
В верховинах за диким оленем летить,
За оленем летить, на косулю чигає…
Моє серце у горах, хоч й мене там немає.
До побачення, гори і Північний мій край, –
Людських цінностей, доблесті й честі розмай!
Та де б не блукав я, куди б не забрів,
Я вам, верховини, своє серце вручив!
Прощайте, в засніжених шапках вершини
Й зелені, річками укриті долини!
Прощайте, ліси і гущавини дикі,
Гучний повені плин і струмочки дзвінкі!
Моє серце у горах, а не тут у цю мить,
В верховинах за диким оленем летить,
За оленем летить, на косулю чигає…
Моє серце у горах, хоч й мене там немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708138
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2016