| Сторінки (2/143): | « | 1 2 | » |
Шагает день,идут минуты
Бегут безумные все люди..
Проходит жизнь,течет она
Ведет дорогу в никуда..
Где нету радости и зла
Где нету боли и едва.
Там нет друзей,там нет врага..
Тут есть одно - ето война...
Как говорилось,всюду пусто.
И нету -вот она,она..
Здесь только смерть
гуляет сволочь.
Здесь холод ищет и тебя.
Война не ждет.
А процветает..
Плоды свои все добывает.
С подругой тихо розвлекаясь..
Она всех лишь опустошает..
Питаясь кровью и слезьми..
Шагают дни,шагают дни..
Мы тут одни.
Война и мы..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
Ведет дорога в никуда..
И знаешь ты,и знаю я
Что впереди нас ждет она..
такая сволочь.мерзкая война
И день за днем идем шаг в шаг..
Товарищь мой, еще живой..
Идут бои,повсюду смерть
Гнилые люди,зависть,смех
Она забрала все у нас.
Родных и близких, каждый час..
И день за днем идет война
Сметает все..
Давно и нас,она забрала,нас..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2021
Мені з тобою затишно і тепло,
не хочеться нікуди і спішить.
Нема ні злості,ні ненависті у мене..
Коли зі мною любий,ти.
Не знаю,що до мене відчуваєш,
чи поважаєш,чи кохаєш,
мене ти знаєш,любий,знаєш..
А я кохаю тебе щиро,так просто,
зі сторони мило..
З тобою хоч у забутя,з тобою
хоч на все життя..
За тебе все зроблю й віддам..
Без тебе світ пустий,як лан..
Й хоч не модель ти і не пан,
ти мій найкращий в світі план..
Та ні,це жарти,ти не план,
ти мрія,дивосяйво, друг,
ти товариш,батько,брат,
ти мій коханий ,милий..
І скільки не пиши тут рим,
зі мною завжди будеш ти,
коханий мій,єдиний ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.10.2019
Минають дні,минають ночі..
У сні ім'я твоє шепочу..
І пам'ятаю усі дні,коли
були ми не одні..
Минають дні,а ми одні..
Минають ночі,а ми звертаючи
до неба свої очі .питаємо
Чому ми знов одні?,...
Минає літо ,скоро осінь
Я тебе в мріях бачу досі..
Я досі подумки з тобою,
Торкаюсь губ і тепло тіла чую..
Життя минає,крок за кроком..
Ми віддалилися уже з тобою...
І рідні..й товариші..
Водночас зовсім вже чужі
Ми дивимось в небесні очі ,
Шукаючи щастя своє..
Які ж то очі...ой небесні очі..
Вони не знають як допомогти..
І кожен день ми йдемо із тобою..
І поглядами бачимося ми..
Ідемо повз..ховаючись у собі..
Щоб потім плачучи ..дивились знов у вись,
Яка не знає дурості людської,чому ховатись...
Так ховатись кожну мить..
Минають дні й минають ночі...
Ми будемо все ж жити не одні..
Та у душі не згубиться ніколи...
Коли ховали погляди щомиті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2019
Моя любов - коли ти лиш радієш..
Коли все добре й світло на душі..
Моє кохання - це коли ти губиш..
Всю свою радість,віру у життя..
Моя любов - коли не маєш перешкод ти..
Моє кохання - це коли ти програєш..
Моя любов - коли ти усе маєш,
коли здоровий,енергійний ти..
Моє кохання - коли ти в недузі,
лежиш безсилий,ледве дишеш ти..
Моя любов - не лише користати,
щось в тебе брати, в тебе позичати..
Моє кохання - тобі віддавати, усім ділитись..
В біль поринати,і страждати..
Лише з тобою і страждати..
Моя любов - це те,лише казати..
''кохаю'',''довіряю'' ,''не віддам''..
Моє кохання - діями казати...
І довіряти...Навіть смерті в руки не віддати..
Моя любов - казати і казати..
Моє кохання - лиш тебе кохати..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839466
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2019
Довірилась,поринула,
повірила,повірила..
Кохала так,кохала так..
А потім все розбилось..
Чи гордість то,чи злість,
чи злоба...
Все зруйнувалось на раз два..
Вона любила,любить ще..
Любити завжди буде..
Довірилась вона ущент..
Віддавши йому своє все..
Відкривши душу,
простягнувши серце..
Він наплював,покинув і пішов..
Забравши все,не лишивши нічого...
Ні слів,ні жестів,ані поглядів..
Пішов,забравши її все..
Вона ж лишилася сама..
Без серця, і без світлої душі..
Сама вона. Весь світ мов проти неї..
Вона не зна чи ще любити буде..
Чи ще довіриться ,полюбить у житті?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2019
А ви колись кричали в пустоту?
Ви затиналися колись в життя від болю?
Коли кричиш,коли молиш..
Благаєш і ні слова..
Коли мовчанка ,лиш мовчанка..
Гнітюча тиша,смертоносна тиша..
А я кричала в пустоту,кричала тим,
хто вже ніколи не почує..
Хто без відповіді йшов..
І йде, і не вернеться..
Гнітюча біль так давить на людину..
Збиває серце терням,душа вся горить..
Гнітюча тиша і гнітюча біль..
Коли кричиш,благаєш,''повернись''...
Коли пояснень хочеться,хос слова..
Та пустота,безодня,тишина...
Коли кричиш у пустоту,
не чуючи нікого..
Тоді втрачаєш вже до всіх...
Надію і довіру..
Гнітюча біль вбиває все,
лишаючи лиш пустку..
А ти кричиш,кричиш,кричиш...
В темну безоднюі гнітючу тишину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2019
Мені не хочеться кричати..
І ні ридати,ні благати..
Я дуже хочу помовчати..
А може і завжди мовчати..
Я хочу жити, і літати..
Я мріять хочу,в мріях спати..
Серед людей ж хочу мовчати..
Нікому вже не довіряти..
І не любити,і не пам'ятати...
Лише мовчати, і лише мовчати..
Я хочу жити, вчитись,працювати..
Та із людьми лише мовчати..
Режим холоднокровності вмикати.
Нікому більш не довіряти..
У мріях своїх лиш літати..
Мети своєї досягати..
Людям ж не буду довіряти..
У їхній зграї я буду мовчати..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2019
Привіт,малий..
Як поживаєш?
Що на цивілці поробляєш?
Живу,навчаюся,гуляю..
Ще відриваюсь вечорами..
Поводжусь,як вся молодь тут..
АНу малий,вже скільки тобі років?
Та 19,ніби молодий,гуляти лиш
пора почалась в мене..
Що ж думаєш зробити у житті,
яку мету і плани які маєш?
Вчитись,гуляти, з дівчатами усюди
побувати...пожити хочу,а не існувати..
За Зе ще хочу вболівати,а цих укропів
посилати,вже всюди,всюди розвелись..
Укропи,правосєки,воїни ато...
Не хочу бачити мерзенних укрів вже..
Ну я ,малий, до речі теж укроп,
і правосєк, і воїн,як ти кажеш..
Я був в котлах, і вийшов ледь живий..
Мене контузило і віднімає пам'ять..
В мені осколків більше,ніж будь-де..
На мене полювали снайпери,гатила арта...
Та я живий,я вижив ще якось..
Ну що,малий,ше маєш пару слів?
І так вам треба,не жалію вас...
Укропи,щоб скоріш вбивали вас...
Ну ти,малий,кажи уже,як хочеш..
Я українець,укроп,правосєк..
Я захищаю вас,тебе і твоїх друзів...
Боюсь не смерті,не поранення,
нічого..
Боюся снів,які щоночі сняться всюди...
Коли у ліжку ти шукаєш автомат,
коли повзеш в бою,перед тобою...
Розкидані кістки і людський фарш..
Коли дивився ти у очі пацанові,
якому 18 не було, а він поліг..
За свою Україну,і за тебе,за вас усіх..
Що ненавидять нас...
Коли у сні пацанчик молоденький,
що 18 іще навіть не мав...
Вижається у сні,щодня,щоночі...
Бо він поліг, його не схоронили...
Він так й лежить десь у полях й лісах..
Чи фарш людський,окремо руки й ноги...
Та він поліг,він просто вічно спить..
І матінка його не поховає...
БО після горя, не знайшла вже сили..
Що має схоронити свого сина..
Злягла сама в труні вже вічним сном..
Хай ми укропи,вбивці,правосєки..
Ми за Вкраїно усе віддамо, життя,здоров'я,
нерви і родини..
Ми вб'ємо всіх, катюг і ворогів до одного..
А ти,малий, живи,гуляй,гуляй...
Спокійно спи,з дівчатами жартуй..
Допоки ворогів твоїх вбиває правосєк,рагуль...
Твій вічний,добрий ворог - друг..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838136
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 08.06.2019
Я не пишу ніяких віршів
про кохання..
І ні романів про любов..
Не вірю в доброту і слово..
Слова продажні..
Рідкість - доброта..
Я не гадаю за майбутнє..
Усе біжить без вороття.
Не заглядаю у минуле..
Туди не вернусь вже ніколи я..
Щомиті,щогодини і щодня..
Я змінююсь, я вже не та щодня..
А ще невірю у людей..
Не вірю їм,словам і обіцянкам..
Усе пусте,все продається в світі..
Слова продажні...
Рідкість - доброта..
Життя покаже нам..
Навчить і пояснить...
З роками у нас буде мить..
Коли ми зрозуміємо життя..
Питання і хто ти,хто я..?
Життя навчить і відповість усім нам..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2019
Я за тебе усе віддам...
Я здолаю всі гори...
Пропливу я усі океани..
Ти віддала мені своє все.
Ти даруєш мені щастя,
щоб жити..
Ти даруєш мені сонце і небо..
Що повсякчас таке голубе..
Ти у снах моїх, мріях,
у спогадах всіх..
Ти моя.Ти моя Україно..
Ти мій краю,безкраїй,широкий..
Ти страждаєш,ридаєш..
Вже не три,не чотири вже роки..
Йде війна,у моїй Україні.
Гинуть люди,дівчата і хлопці...
Жінки гинуть,і ще й немовлята..
Під завалами тіл безіменних
багато,безмежно багато,багато..
І безкраї поля,що золотитися мали
б без краю..
Стоять собі й тихо ридають..
Усюди міни,міни,ГРАДИ..
Б'ють міномети, канонади...
Там замість душу полива вогонь..
А замість капелюхів важка каска..
Іде війна, і це не казка..
І гинуть люди у борні...
Вертаються ще і живі,тільки з полону..
Вже додому,вже додому..
Війна ж залишиться у них..
Ведуть на розстріл й не стріляють.
Рубають руки за тризуб..
І серце просто вирізають,а потім
тягнуть ще десь труп..
Реалії такі насправді..У нас не казка..
Не квартал..В нас не політиків забава..
Чи їх погана,чорна справа..
У нас щодня,лиш смерть і смерть..
Що врожаї свої збира багаті..
У нас війна,у моїй Україні..
Допоки я іще жива,я винна усім своїй країні..
Усе віддам,на все піду,усе залишу у біду..
Допоки миру не настане, допоки буду я жива..
Служити буду Україні..
Це моя мати. Це моя земля!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837617
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.06.2019
Я хочу десь поїхати
від дому..
Десь наодинці бути,
сам на сам...
На море дивитись,
на сонце,
схід й захід...
Усамітнитись хочу,
ненадовго,та ні..
У собі розібратись...
А що так,а що ні...
Усе підсумувати..
Хто потрібен мені...
І кого треба гнати..
Вчитись хочу літать..
Хочу жити так вільно
і легко..
Йти собі до мети..
Стати тим,ким душа
давно бажає..
Як хочу з собою побути
день,два...
Бо ж самотність лікує..
Вказує істину нам..
Хто потрібен в житті..
А кому вже вертатися пізно..
Ще самотність навчить..
У собі назавжди розібратись..
І хто я ,і хто ти...
Як дійти до мети..
Нам самотність допоможе
все взнати..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2019
А що бачать птахи?
Що у небі голубому літають..
Над людьми,над людьми...
Часто - густо вони пролітають..
Що ж бачать поїзди?
Як з перону щомиті рушають..
Вони бачуть усе, що тільки буває..
Когось мати на війну проводжає,
баз сліз...
Бо не знає,чи вернеться син ще сюди..
Чи засне у окопі сирому..
Що ж бачать поїзди?
І любов,і розлуку кохання..
Бачать злобу і підлість...
Гнилість ,черствість душі...
Не людей, просто хворих..
А що бачать квітки?
Миті щастя і горя..
Коли слугують квітки для любові
признання,для утіхи душі,для
палкого кохання...
А що бачать квітки,коли в труні
вони?
Безіменний солдат, чи він там,чи він там?
Чи єдиний лиш син в мами мертвий в труні...
Зранене тіло з війни,що обкрите квітками..
А що бачимо ми?
Як повернувшись з війни,на пероні вже ми,
і йдемо до сім'ї та несемо для них
гарні квітки...
Що ж відчуваємо ми,коли втрачаємо
рідних й коханих?
Як живем потім ми,після зради
й довіри байдужої...
Усе бачимо ми...Відчуваємо біль сповна,
й наповнюємося радістю також...
Поки ще люди ми,відчуваємо все...
І прекрасно все бачимо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2019
Я дякую за дні усі з тобою..
За миті щастя,горя і біди...
Я дякую, що ти в житті моєму..
Що був зі мною...
Зараз вже не є...
Спасибі силам вищим й Богу..
Що взагалі ти на цім світі є...
Що ти живеш, що ти радієш,
ходиш..
Що бачиш ти навколо всю красу..
Що чуєш співи птахів,як в раю..
Спасибі силам вищим за усе..
За те,що не хворієш...
Не сумуєш...
Бажаю щастя тобі лиш..
Я не забуду миті всі..
Що зв'язані з тобою..
Пройдуть роки,пройдуть роки...
Та я тебе згадаю...
І зла на тебе не тримаю..
Я завжди тебе пам'ятаю ...
Пройдуть роки...Злетять роки...
Та я не раз тебе іще згадаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019
Привіт,світ...
Я дякую,що ходжу,..
Дякую,світ...
Привіт,мам...
Дякую,за те,що живу я...
Привіт всі,дякую,що
вчите завжди,як жити..
Привіт сум,я дякую,що ти є..
Привіт сміх, я дякую за те,
що ти є, більше ніж сум...
Привіт день,дякую,що
настав ти...
Тепер іду я...
Навколо бачу сонце...
І чую спів птахів...
Я йду в світ...Шукаю пригоди..
Я маю кожен раз нагоду..
Радіти й цінувати все...
Привіт ,час...
Я дякую,що ти в мене є...
Бувай,друг...
Я біжу знову й знову...
У життя,щоб потім не жаліти..
вірш зовсім невдалий,але вирішила викласти все ж
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837398
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2019
Кажуть,слова -душа людини...
Словами плачуть.
Проклинають, признаються..
Словами роблять боляче
і страшно...
Бува і так,що звеселять слова..
Слова..Слова..
Наша душа..
У когось зранена вона..
А в когось і зовсім нема..
Людина - слово...
І душа...Душа не слово...
Не об'єкт...Не річ,що можна
взяти в руки...
Душа- це ми,це я, це всі..
Всі,що звуться - людина..
Людина різная бува...
Жорстока,нагла,підла,зла...
Та знає всі вона слова...
Знає людина..Знає і душа
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
Як хочеться побачити тебе...
Заглянути у твої очі..
Не говорити, не сваритись..
Лиш помовчати ...
Не баритись...
Згадати все,минуле і прийдешнє...
Як хочеться от просто помовчати..
Все зрозуміти, суть всю розгадати..
Та що гадати? Тут все зрозуміло..
Нам не сваритись,не ридати...
Нікого ні про що і не благати...
Лиш помовчати, помовчати...
Потім піти й колись згадати...
Все ж розійтися, в два боки..
Не оглядаючись,хто ти...
Лиш помовчати ...
Поруч із тобою..
А згодом розвернутись..
І піти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2019
Маленький принц
знайшов свою троянду..
Люди знаходять своє море,
своє небо,океан...
Своїх людей знаходять люди...
Здавалося би,просто так це все...
Все зрозуміло,що кохання - чари...
Зведуть із розуму спочатку й до кінця...
Все зрозуміло,що краса і чари...
Роблять усе,роблять усе...
Та є одне але...
Щоб вміти й мати змогу покохати..
Людині вірити, людині довіряти...
Почати з себе,змінюватись треба...
Бути людиною насамперед..
Казати правду, всім допомагати...
Жити по совісті,нікого не благати..
Як щось не так,не треба проклинати..
Як хочеш з кимось бути...
І кохати...
Старайся з себе хоч трохи почати..
Змінити все...Себе побачити і взнати...
Лиш коли змінишся,людино..
Тоді ти зможеш покохати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Як часто,часто забуваємо..
Чому живемо, мріємо,кохаємо...
Йдемо кудись,часто..
Самі не знаємо..
Ми люди..Часто забуваємо..
Що живемо лиш один раз..
Ніхто не воскресить вже потім нас..
Ми квапимось любити...
Й полишаємо...Людей.які надіялись
на нас..
Ми спішимо до мрії...
І лишаємо...здаємося...
Потім жаліємо,ридаємо...
Назад бажаємо вернутись...
Та вже дороги не знайти...
Ми дуже часто забуваємо...
Що живемо...не виживаємо...
Самі ми іноді не знаємо....
Чому ми ходимо?
Чому кохаємо?
Тому що часто забуваємо...
Що люди ми, й не виживаємо...
МИ живемо,про що і забуваємо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2019
Пора вечірня..
Скоро ніч..
Всі будуть засинати..
А я. А я сиджу собі..
Вдивляюсь в темінь ночі..
Немає світла,зір нема..
Все,мовби,згасло..
Відійшло...У інший світ...
Світ існування...
Наш світ, насправді виживання...
Де помирає вже любов,
кохання...
Не я одна сиджу...
Півночі..Вдивляюсь в темінь,
темінь ночі...
Немає світла,нема зір..
І не кажіть мені ''Ти вір''
Я вірити не хочу...
Нема у що, нема кому.
Всі зрадники й брехливці..
Пора вечірня..Травень..
Ніч...Самотність огортає...
Не вірю я в якусь любов...
Її немає..
Сиджу собі..Самотність огортає...
Вдивляюсь в темінь ночі...
Зір немає..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2019
Здається, нові ти і я...
І ми забули імена...
Що звикли жити ,
жити поодинці...
Які ж насправді ми ординці...
Що й так живемо поодинці...
І новий ти, змінився зовсім...
І нова я, вже я не та...
І місяці,і місяці...
Десятки днів...
Хвилин мільярди...
Здавалося б, усе нове...
Життя змінилось ніби...
Лиш я одна, і ти один..
У цьому і вся зміна?
Не нові ми...
Не нова я... І ти такий,як
і лишився...
Лише от ми вже поодинці...
Немов зятятії ординці...
А нам не можна поодинці...
Рука об руку нам лиш йти..
Як ж було важко зрозуміти...
Що ти,що я....
Одне, ті самі люди..
Візьми їх ти от розділи..
НЕ вийде...Вони одне ціле...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019
Травневий вечір за вікном...
В думках лиш ти..
Й це знаєш ти..
Усі дурниці й усе зло..
Прощається тим людям,
кого ми любимо завжди...
І втратити їх страшно..
Як хочу повернути дні,
назад все повернути...
Так хочеться хоча б
ще мить..
З тобою лише бути...
Нажаль не так..
Усе не так...
Сумний травневий вечір..
В душі лиш біль..
В думках лиш ти...
Життя ж то йде...
Життя то йде..
Надія є,що все іще вернеться..
Що всі образи ,все пройде...
Що знову будеш,будеш ти...
Що знов травневий вечір усміхнеться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2019
Як часто кажемо ''прощай''..
Тільки не тим,що треба..
Так часто просимо ''чекай''..
Всім тим,кому не треба..
Любимо тих,кому байдужі..
Нас люблять ті,до кого ми байдужі..
Дивни виходить,навіть дуже..
Життя - це тавтологія,мій друже..
Все повторяється у цім житті..
Ми обираємо людей, які від нас
навтьоки потім просто...
Нас обирають,поважають...
А ми кидаєм,тих,кому так треба..
І ввечері із сумом на очах...
В нас вся зухвалість десь зникає...
Так,що той,хто щиро нас так обирає,
що ми кидаєм...ми кидаєм..
навтьоки з сміхом утікаєм..
А потім ввечері сідаєм..
Із сумом на очах ридаєм...
Нас обирають,ми тікаєм..
Ми обираєм, нас не поважають..
Отак буває..Життя - парадокс..
Все повториме,друже,повториме..
Життя одне і це теж парадокс..
І тавтологія буває, і проти,
бува й за нас..
Нам треба вміти обирати..
Від дорогих людей нам не тікати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836606
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2019
Моя країна і мій океан
Моє натхнення,
віра і надія...
Живу для неї..
Йду я до мети...
Живу,як всі,водночас
совість маю..
З вогнем не граю,
а в душі щодня
пожежу сильну маю...
Всю біль,весь розпач,
сльози...
Все.. В собі гашу,
усе здолаю..
Заради тебе,Україно..
Я ризикую і стараюсь..
Бо ти свята,мати Героїв..
Для тебе подвиги усі..
Весь ризик ,я усе здолаю..
Лиш тільки,аби Ти жила..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836600
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 26.05.2019
I sleep,i sleep
In dream, in sweet, in sweet
dream
I see you...
My native, my the best,
my dream...
You are my love,
you are my dream.
I think about you..
In nights in dreams
You are my lovely dream
I know I know
That all unreally
But you and me so crazy
We are a crazy
We sleep and think
about us only about us...
I`m crazy but I write
about dreams about crazy love
I need a night a need a sleep
And when I sleep
I see my love...my crazy, sweet
my dreams...
I sleep I sleep and
see my love
I dance with you , I
kiss you very crazy..
We are a people,only people..
You are my dream,
you are my only love..
I sleep...And see you,dream..
You are for me a
better love in all my life...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019
Good day!my friend...
Are you my friend?
It`s really?
Why you with me?
Answer the guestions...
My friend,my friend...
my dear and lovely friend...
We are with you ,
we are an only peoples...
We live,we love,we cry...
It`s you and me..
It`s she and he...
A girl,a boy...
A mother and a father..
A peoples in the our world..
And you,and me...
We are alone ..
We are alone...
In great and global world...
I`m only people?only human..
I live..I love..I cry..
I need a true,,,
true, maybe,love...
I see a many,many others...
But I don`t see my people
and my love...
I thanks my friend, my dear ,
unreally friend...
I live..You lives..
I love..You loves..
I cry and you don`t cry forever..
My life..My rules...
My life and only my loneliness
Вперше спробувала писати англійською..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835848
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2019
А в моїх мріях людокрили..
Звучить химерно,навіть дивно..
О людокрили,людокрили..
У моїх мріях живете..
Не люди, диво,просто диво..
Ще мають крила,мають крила..
Летять у вись,немов птахи..
Сягають неба легко..
Як падають, то знов летять..
Не програють в житті ніколи..
О людокрили,людокрили...
Це люди,які мають крила..
Летять до мрії,до мети..
Чудові люди ,у яких є крила..
У моїх мріях людокрили...
Вибачте за такий химерний недовірш,так вийшло)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2019
Вже досить мовчати.
Вже досить ховати ту правду..
В нас війна, не АТО,НЕ ООС..
А війна..
В нас не люди ,а дурні..
І їх тут немало..
Клоуна в президенти..
Таке в нас перший раз..
Ні. Я не агітую..
І я не провокую..
Не боюся нічого...
Кажу правду лише..
Всі тікають на Польщу..
Шукають краще життя..
А молодь бухає,гуляє,вмирає
Поки хтось захищає..
Під кулями спить..
Клоуна в президенти..
Вибирають..Це жах..
Йдіть ви дурні в лікарню
Там де хлопці лежать..
Де без рук і без ніг,..
Я промовчу..
Просто.Люди..Отямтесь..
НЕ продайтесь і вистойте в борні..
Одна країна - Україна...
НЕ мовчіть..НЕ продавайтесь..
Думайте мізками своїми..
Мовчати досить..бо вже край..
Терпінню край...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832145
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2019
Ти знаєш?
А мені не до жартів
І якось не до розпачу,сліз..
Я не хочу твоєї любові..
Я не хочу отого привіт..
Що лунає так рідко й так глухо.
Не з душі..А із звички..
Ти вже просто так звик..
Звик в турботі,увазі..
Жити так,наче немає мене..
А що я?
Я турбота,увага..
Ти король,що на троні сидить..
Ти не знаєш про справжнє кохання..
Ти лиш знаєш що таке є та злість.
Ти не знаєш ще мого страждання..
Як доводив мене ти до сліз..
Ти не знаєш як я довго мовчала.
Як не знала насправді хто я..
Як я відповідь всюди шукала..
Ти король..
Ти ж на троні сидиш..
Ти не знаєш ,як страждають невинні
Як кохають,як вірять таким.
Як от ти..
Ніби принцам прекрасним..
А насправді ви всі королі
Що на троні,так зручно усівшись..
Граєте ролі,дурні королі..
Я мовчу..Бо мені не до сміху..
І давно уже не до плачу..
Я мовчу..Я нічим тобі не відплачу..
Не помщу..
Я просто тихо і тихо мовчу...
Мені не до плачу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2019
І знову втрата..
Сльози й біль...
Війна забрала жінку..
Забрала матір і дочку ...
Чому? Чому?
Скажіть же люди,схаменіться..
Там гинуть люди..
Там жінки...Там зовсім діти..
Молоді хлоп'ята,і без
косичок там дівчата..
Там.. На війні..
За Україну вмирають кращі..
Йдуть на небеса..
А вам байдуже на війну,
на сльози..
Як?
Ви недолюдки,ви сволоти...
Ще не останні на нашій землі..
Як пережити втрату мамі...
Як це сказати діточкам??
Мами немає,на роботі,
чи полетіла в небеса?
Чи правду різати у очі...
Що маму вбили,підло вбили..
Затяті,наглі вороги...
Сказати нічого...
Не знаю...
Тут слова зайві,їх нема..
За що там гинуть,так страждають..
Усх вбивають і не вибирають...
За вас,за нас,за всіх людей..
ЗА тих скотів так само..
Все гинуть ,гинуть..
Вороття нема..Пливуть все труни..
Плине,плине кача...
І їде донька,їде син..
Востаннє вже додому...
Не скажуть ''Мамо,вдома я''
Дітей більш не обіймуть..
Вони лежатимуть в труні..
Холодній і сирій труні..
І мама витиме від болю..
І діточки будуть сумні..
Кажуть Герої не вмирають..
Та ні..Вмирають..
Та лежать в труні..
Нажаль ніхто не воскресає...
До нас із неба не вертає..
Війна вбиває і не вибирає..
Солдати всіх там прикривають..
А їх вбивають,їх вбивають..
Сьогодні страшний день втрати,на війні загинуло двоє українських військовослужбовців. Загинуло багато за 5 років... Сьогодні вбили жінку,матір,дочку Яну Червону...Немає слів,щоб описати втрату..Отямтесь люди..
Схаменіться...Не будьте бидлом.Досить.. Почніть боротися за своє життя..за свою Україну..
Досить думати що вас захистять,на місці загиблих може бути кожен з нас..Отямтесь..Нарешті почніть щось робити..
Вічна пам'ять всім полеглим..Ми не пробачимо і не забудемо...
Особисто продовжуватиму боротьбу проти ворога...
Більше слів немає..Вічна пам'ять!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831469
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2019
Красива війна..
Хіба атке буває?
Як можна у війні знайти красу?
Хтось скаже,війна просто,
дуже легко,сидиш у штабі ,
зарплатню береш..
Мало хто скаже,що війна..
Вона не має жіноче обличчя..
Й жіноче обличчя - не війна..
Війна є війна..
Лише смерть там й втрати болючі...
Це жахи в снах, коли автомат став
як друг і як брат, як мати..
Красива війна - парадокс..
Бо такого немає..
Знають ті,хто в окопах були,
хто в болоті,в снігу все ж воює..
Хто залишив своє життя,на небо
птахом полетівши...
Хто в тратив мрію,втратив сенс життя...
Хоч і живий,та без ноги лишився..
В когось розбита вщент рука..
Тепер протез,лише шматок пластмаси..
Вони живі,вони такі живі..,як справжні
люди,хоч і були на війні..
Не те що більшість,
просто жива маса,яка лиш бродить
й наріка на всіх..
Війна красива не буває..
Слід в кожному все ж залишає..
Ненемов людину не пускає,
у нове,мирнеє життя..
Війна красива не буває!!!
ВОна в тенетах всіх тримає..
І лиш на небо відпускає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831444
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.04.2019
Коли не знаєш,що й чекати
Немає сили ні ридати,
нема від чого й реготати..
Життя таке незрозуміле..
Таке важке й зарозуміле..
Живеш ,живеш,до мети йдеш..
А шлях твій в перепонах..
І думаєш,чи варто йти?
Чи треба досягати, тієї мрії,
що в душі таїлася так довго?
Для мене відповідь одна:
Боротись треба,через все..
До мрії бігти попри все..
Як би не було важко..
Почався шлях,почалась боротьба
Продовж її,не здайся і не падай..
Життя таке, житя таке..
І доля наша наперед..
Розграфлена давно вже
Ким хочеш бути,тим будеш..
До чого прагнеш,того й досягнеш..
Лише тоді все осягнеш,коли
себе ти перегнеш..
Усе пройдеш й не впадеш..
Тоді всього ти досягнеш..
І будеш тим,ким хочеш..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2019
Життя так часто завдає
нам нищівних ударів..
Хтось падає і не встає.
А хтось йде далі.
Хто падає - втрачає все..
Хто йде - той усе має..
В бою життєвім все він
має..Надію,віру і любов..
Не зрадить мрію,дійде до мети..
Він переборе сам себе..
Хто впав -програв..
Програв усе.. Він втратив
всі багатства..
Тепер у нього понад все -
це як би виживати?
Як день пробути,не пропасти..
Хто йде попри усе й усіх..
Той має віру в серці..
За боротьбу йому медаль
вручити можна легко..
Бо не здається він,а йде..
Хто ж впав, той лиш чекає..
Моменту,щоб йому легко було..
Хто бореться,той добре-добре
знає..
Нема пощади у житті й не буде..
Життя -війна...
Що завдає ударів..
Як хочеш жити - вчися воювати..
Боротися .. І вірно йти ..
Йти до мети...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830842
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2019
Мені здається,
все догори дригом..
Одні гуляють,курять,п'ють..
Вони про горе і не знають..
Не знають,й де вони живуть..
І продаються то за гречку,
то за сто гривень й вірять у брехню..
Усе немов оскаженіло, все навкруги
втратило глузд..
І люди на людей не схожі,
лишились постаті лише..
Мізків нема,немов й не було..
Вже ладні рідне проклинать..
Як тільки буде небезпека,
то за кордон гайда тікать..
Цей світ такий,незрозумілий...
Жорстокий і черствий,як камінь той..
А інший світ також існує..
Побиті руки,що тримають автомат..
Обличчя чорні ,у крові..
І очі дивляться з душі..
Вони - солдати,воїни,брати,
вони сини,батьки,чиїсь кохані..
Вони прості і водночас єдині..
Стоять на Сході і боронять мир..
І не бояться, що не вернуться додому,
щоо можуть залишитись без ноги..
Вони щасливі виглядають,усмішка
завжди у них є..
Вони прекрасні ,добрі люди,
які живуть лиш одним днем..
Там зовсім діти й дідусі...
Та вони там, воюють...
Не сплять ночами,днями не дрімають..
Вони усе це відчувають,війну,ненависть,
всю несправедливість...все відчувають..
Й нас обороняють...І часто там вмирають..
Допоки одні курять і гуляють...
Додому люди світла не вертають,вони в бою,
там,на війні,вмирають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830291
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Чому життя - це завжди невідомість?
Несправедливість,ненависть,жорстокість?
Чому від нашого добра,чому від нашої любові,
нас зневажають,покидають, і без пояснень
назавжди лишають..?
Хіба не можна у житті любити...?
Не можна мирно жити ?
Чому на муки і страждання,життєва стежка
нас веде?
Навчити хоче, чи вказати?
Ніхто й досі не може знати...
Коли ми любимо, нас будуть покидати..
Коли ми хочемо добра, нас будуть
просто добивати...
За все тепло, за всю любов,увагу...
Нам нізащо дістанеться зневага..
Нам просто так дістанеться все зло...
Все зло,яке ми будемо терпіти...
І все ж так щиро ще хотіти...
Любити, добро людям робити..
І просто жити, несучи тягар..
Тягар із зла від тих,кого любили...
Й кого любити будемо завжди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830287
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.03.2019
Зайшло за обрій сонце..
Червоне небо ..Догорає день..
Вони присіли Трішки відпочити..
Це ж тільки,тільки,як скінчився бій..
Страшний був бій..Багато втрат зазнали..
Російські найманці гатили з усього..
Вони присіли трішки відпочити..
Усі заснули, обезсилені були..
Лиш вона свої очі не зімкнула..
Це була юнка років двадцяти..
Вона сиділа, в руках з автоматом..
А руки були зболені,в крові..
І запитав її, вже сивий побратим..
- Чому ж ти тут?
Ти там,вдома,потрібна!
Тобі нема чого робити на війні..
Хоча про що я кажу,після всього,
що пережили ми отут усі..
Дебальцеве, Макіївка, війна..
Заставила боротися за своє..
Така ще юна,і така уся..
Без страху йдеш у бій щоразу..
І знаєш,що до тебе смерть близька..
- А знаєте,кому ж от я потрібна?
Нікому не потрібна отака..
Я тут стою за своє лиш майбутнє..
Усі відмовились від мене,так підло кинувши,
як пса...
Нічого в мене більш нема..
Лише є річ одна,одна..
Вона єдина й дуже дорога..
Це Україна..До смерті моя..
І я за неї тут.до перемоги...
Якщо і не повернусь я..
Та знаю..Буде перемога..
Буде Вкраїнонька моя...
Велична,не убога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829169
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019
Він був простий собі хлопчина..
Зростав, навчався, бігав,грав..
Любив сім'ю і любив Бога.
Жив так,аби не шкодувать.
Він жив по совісті законах.
За що добряче поплатився у житті.
Коли війна прийшла в його країну..
Він не змовчав, він і не побоявся..
У добровольці записався..
Він клятву дав,що не візьме..
У руки зброю,бо вона вбиває..
Казавши,я не зможу так.
Я краще буду солдат рятувати..
А не вбивати,не вбивати..
Крізь біль і сльози він мовчав..
Боровся із собою.. Коли свої
його вже проклинали, і били,
зневажали,зневажали..
Він своє знав,він своє знав..
Що не візьме у руки автомата..
Він все пройшов,добивсь,чого так прагнув..
І дозвіл бути на війні...
Отримавши,був радий..
Коли ішли на висоту, не знали,
чи вернуться..
Він під вогнем,розривами гранат..
Носив солдат,поранених на плечах..
Коли всі йшли..назад всі йшли..
Він залишився інших рятувати..
Він цілу ніч і цілий день не зволив
придрімати..
Іще одного,ще одного,дозволь же,
Боже,врятувати!
Він витягнув із пекла сімдесят,
солдатів,що на смерть лише чекали..
Він все зробив,він захистив..
І сам не здався.. Він зберіг...
Зберіг ту свою клятву..
Тим самим він в собі зберіг..
Людину.. І солдата..
Надихнув образ реальної особи Десмонда Досса,в честь якого зняли фільм "По соображениям совести". Десмонд Досс,врятував безліч людських життів,не зробивши жодного пострілу. Також цей вірш,не дуже вдалий,але пов'язаний з українськими незламними солдатами,лікарями,які попри все зберігають клятву Україні,та залишаються справжніми людьми!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829162
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2019
Я була поруч..
А ти не зважав..
По - своєму ти жив..
В своєму світі..
Ти жив у світі,
вимірі своєму..
Мене ти згадував,
тоді лиш, коли сум
в душі у тебе був..
Коли тобі ставало нудно..
Коли забракло сил тобі..
Я була поруч..
Вірила у тебе..
Старалась розділяти ту печаль..
що була у душі твоїй так часто..
Ти не зважав, на мене,не зважав..
І не зважав,що став для мене світом..
Тепер ти дуже чуйний став..
Бажав щось повернути..
Як було..
Так як було, уже більше не буде..
Я зрозуміла..Я не річ..
Я може винна в цьому всьому..
Та зрозуміла...Залишившись віч -на - віч
з собою..
Тепер весна.. Надворі все буяє..
І я одна життя нове починаюю
Щодня радію.. усміхаюсь..
Бо я живу..І не зламаюсь..
Весна.. Надворі все буяє..
Іду одна...Тебе я забуваю..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2019
Я не забуду розстріл на Майдані.
Я не забуду той "зелений коридор"
Коли без зброї їхали солдати,
Крізь коридор,зелений коридор..
Коли заморені,помучені хлоп'ята,
ще зовсім діти,а вже на війні.
Коли гатили "Гради" й міномети,
Що мали назву ніжну " Васильок"
Коли без броніків були наші солдати,
горіли заживо в колоні вогняній.
А в Києві веселощі та співи,
новенькі танки їдуть по плацу.
Всі веселяться,всі співають і танцюють.
Війни нема..війні скоро кінець.
Вже наші сили закріпились в Іловайську
Вже скоро все..війні буде кінець..
Під Старобешевим наших просто бомбили..
Ще й не жаліли зброї, так гатили...
Новини кажуть..лише сто загиблих..
Та не брешіть,сволоти,не брешіть..
Там з вісімсот солдат злягло
Вкраїнських..
А ще полон..страшний полон..
Когось так розірвало на частини,
Що залишився лише один фарш.
З людської плоті залишився фарш..
І всюди кров..відірвані частини..
Горить рука десь.. Десь лежить хлоп'я,
Затиснувши в руці своїй гранату,лежить
Без ніг і без руки..вмира..
Це Іловайськ.. "Зелений коридор"
Страждання хлопців... крики матерів..
Пекельний серпень...Божевілля..
Всюди смерть..
За Україну такі страшні жертви..
Щоб ви жили..щоб далі ви жили..
Щоб Ви не продавалися за гроші..
Щоб знали ви ..щоб знали..
За вас життя віддали всі вони..
А ви хоча б цінуйте Україну!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2019
Ти знаєш?
А уже весна...
Я досить довго вже сама..
Надворі дощ..надворі сніг..
В душі печаль і пустота..
Арктичний холод у мені..
Ти заморозив все в мені..
Ти з мене викрав все тепло,
забрав усе , моє усе..
Ти знаєш?
Я кажу ''пробач''
Пробач за те,що покохала..
Що серце тобі віддавала..
Відкрила душу ..
Все тобі..
Тепер ''пробач''...
Тепер ''пробач''
Я у душі,немов палач..
Не відчуваю болі..
Забрав ти все..
І не лишив нічого..
Твої сліди,немов задуло вітром..
Тим вітром,що вирує у душі..
Моїй душі,тепер під ста замками...
Все завдяки тобі,лише тобі..
А ти ''пробач'' мене,пробач..
Що не вернусь,ти знаєш..
В моїй душі усе тепло,
кохання, все добро..
Все охололо, снігом замело..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828807
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2019
Як же усе парадоксально..
Життя ...Кохання.. Будні..
Щастя..
Біжу за тими, хто мене забув..
Хто навіть крок назустріч і не зробить..
Люблю я тих, хто мене і не знає..
Хто ненавидить і хто зневажає..
Борюсь за те, що інші все пустим лиш
прозивають..
Ціную те,що інші не вбачають..
Бажаю лиш простих людських бажань..
Щоб без війни..без одиноцтва.
Щоб в Україні я жила..
Такі мої прості прохання...
Хтось ще й осудить,що дурна я..
Не вмію жити ,відриватись..
Їм ж треба усім нагулятись..
Я ж хочу плакати й сміятись..
Щоранку ніжно просинатись..
Радіти сонечку в вікні..
Я хочу жити...Не гуляти..
Я хочу мріяти про сни..
А всі вони , а всі вони..
Хай мене зневажають і надалі..
А я живу, радію,люблю,мрію..
В майбутнє з вірою й надією!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828801
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.03.2019
Я тобою жила...
Я тобою хворіла..
Я з думками про тебе
зранку і ввечері була..
Минула вже...
Минула та пора..
Я вже не та,я вже не та..
Я краще буду вже одна,
я краще оберу самотність..
А ти живи, щастя шукай..
Ти тільки знай..ти тільки знай...
В минуле ти не повертай..
Нема куди іти назад..
Мене нема для тебе..
Я вже сама, я вже сама..
Мені так досить добре..
І я живу, живу, радію..
Не думай,що без тебе я
лиш тлію..
Душа болить..ще зранена вона..
Та я жива ..жива ..
Чуєш?
Жива!
Я більш тобою не хворію..
Хіба що лиш моя душа...
Та час лікує..він лікує..
І я живу та сміло йду в життя..
В життя без тебе..
Де буду одна..
Де буду вільна завжди я..
Прощай.. Прощай .
Не згадуй мене більше...
Я йду у майбуття...
Тебе колись забуду..
І знай, що все життя тебе любити буду..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828696
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.03.2019
Ми - безнадійно хворі люди..
Ми захворіли на жорстокість,
підлість,зло..
Ми спішимо кудись,не знаємо куди..
Ми чогось прагнемо,не знаючи мети..
Ми живемо щодня,щодня..
Ми помираємо...
Ми всі вже хворі,безнадійно хворі..
Хвороба виїдає в нас людей..
І з дня у день по алгоритму помираємо,
лишаючи невидимі сліди..
А ще питання постає.,
чи ми насправді люди?
Хто ми,хто я,хто ти, хто ті усі?
Які насправді люди?
Ми захворіли у житті.
Від зла,ненависті, байдужості життя..
Яке ж у нас життя,яке життя???
Хтось з нас лиш скаже,що це
існування...
І скаже правду, адже,це не життя..
А справжнє виживання й існування..
Ми хворі,безнадійно хворі..
Створіння,що спішать десь по Землі..
Нам лікуватись треба неодмінно..
Поки життя жевріє у серцях..
Нам треба жити,а не існувати..
І бути не істотами..
Людьми..
Нам не завадило б для себе
більше жити,боротись за майбутнє,
за своє..
Нам не завадило б людьми в житті побути..
А не істотами..
Людьми..
P:S Залишайтесь людьми,залишайтесь справжніми. На жаль у нашому світі багато таких безнадійно хворих людей..що втратили свій людський вигляд,які утратили добро й тепло душі. Давайте будемо людьми...просто людьми..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828688
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.03.2019
Мільярди слів...
Людей мільярди..
Хто я? Хто ти?
Хто всі люди?
Мабуть того ніхто не зна..
Хто ти,хто ви?
Не знаю я...
В чужі душі не лізу..
Зате я знаю, хто є я...
Проста людина,
яка має своє ''я''..
Живу і вірю в кожен день..
Надіюсь й мрію..
І досягаю я своїх висот..
І я проста..
Проста собі людина..
Я не мільйони, тисячі
недолюдей...
Людина я ,проста, проста..
людина...
Живу, ходжу, бачу і відчуваю..
Я не існую, а до мети прагну.
Себе не маю за славетну..
Бо я просто людина...
Проста людина і я маю своє ''я''..
Лиш те.. і все.. і все...і все..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828022
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.03.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=yBw_WM7wkNc [/youtube]
Байдужий погляд...
Всі ідуть...
Усі спішать,біжать,кричать...
В душі нема у них тепла...
Немає щирості й добра..
Не вміють люди більш любить..
Вони лиш вміють нагрубить..
Плюнуть у душу, ранять серце..
Підуть собі ,ще сміючись,..
Навіть не обернувшись...
А друг найкращий,що в нас може бути...
Це друг людини,душі рятівник...
Простий собака,що любить людей..
Той вірний погляд, водночас сумний..
Він друг, він захисник,..
Частина життя ...
Собака любить,вірить, свято вірить...
Людині,яка з ним усе життя..
Так прикро,коли люди так черствіють..
Своїх товаришів лишають...
Десь викидають...Залишають...
Люди живуть...І забувають..
Собаки ж завжди пам'ятають..
Вони людині довіряють,
людину люблять й поважають..
Коли їх люди залишають,
вони чекають їх, чекають...
Все дуже добре пам'ятають..
І ще існують, чи живуть...
Та не живуть. Ні! Не живуть..
Вони тоді ще помирають...
Коли їх люди залишають...
І більш до них не повертають..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828020
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.03.2019
Весняний дощ..
Нове життя..
По вулиці співом пташок
йшла вона...
Пора любові і тепла..
Ішла весна..Ішла вона...
Та безсильна була прекрасна весна..
Перед тими,хто кохав,кохав...
Кому час серце лікував..
Кому на серці шрам зашивав..
Легенький вітер й вечір той сумний...
Весна безсильна там була...
Вона не вміла..
Не могла...
На серці шити рани...
Весна ішла..
Весна цвіла...
І ніби до всіх промовля...
Не можу я,не можу я...
Я не лікую душі..
Кохайте люди й бережіть...
Своїх людей найкращих
Не розбивайте їм серця...
Не бийте в серце ,прошу..
Бо шрам страшний,ой як болить...
І час лікує довго...
Безсильна я,хоч і весна..
Я не лікую душі...
І сама плачу, сама плачу...
Що йду і йду ...
Й бачу розбиті душі..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827890
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2019
А що життя для тебе означає?
Чим ти живеш? Чого дуже бажаєш?
Чи знаєш,друже,це,чи знаєш?
Та може й знаю,може й знаю..
Живу,як всі, працюю,вчусь...
Нічим не відрізняюсь...
І кожен день,і кожен день..
Я відчуваю,що скоро зрівняюсь...
З всіма людьми,із натовпом створінь...
Скажи мені,мій любий друже,
як описати можеш ти життя?
Хтозна,хтозна..
Мабуть,робота і сім'я, будинок,
гроші,відпочинок,
квартира дітям і спочинок ''вічний''
Не так,не так,мій друже,ні..
Ти вже і сам створянням став...
Вже не живеш,вже не живеш..
Просто по течії бредеш...
Життя-це те,що є у нас...
Лише один єдиний раз..
Життя - коли ми живемо...
Абсурд,я знаю...Все одно..
Життя-коли ми живемо..
Коли ми люди, мріємо,йдемо...
Коли ще боремось за когось і за щось...
Коли ми плачемо...
Коли ми сміємось..Коли кохаємо ми..
І коли в стіну б'ємось...
За свою дурість і довіру щиру..
Та це життя..Ми живемо..
І мусимо людьми лишатись назажди..
Якби там сумно,темно в світі не було..
Ми - кожен.Люди..
І ми живемо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827887
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2019
Як хочеться сказати "зачекай"
Чекай...
Час зупинися...
Поверни назад мене в ту мить...
В ту мить,коли щастя пізнала..
Тоді не знала я,не знала..
Що щастя довго не триває..
Воно зникає й не вертає..
Я знаю, час не повернеться..
Він вже назад не обернеться..
Я знаю,добре усе знаю...
Щодня я зміни відчуваю..
Що я немовби десь літаю..
Усе погане забуваю,...
Про нове мрію..
Чогось досягаю...
Я не існую, не існую..
І ні про що я не жалкую..
От я живу ,не доживаю,
літаю,мрію, чогось досягаю..
І зло на серці не тримаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2019
- Ти сам?
- Я сам,я вічно одинокий..
-Чому? Ти що ніколи не кохав?
[b]Він сів біля каміну й заридав..[/b]
-Кохав,кохав...і зараз ще кохаю
-То де ж кохана твоя,де?
Чи забарилась в монотонній праці?
[b]В його очах непрохана сльоза,
з'явилась,обпікаючи лице...[/b]
-Кохана є,кохана є, вона
лише мовчить,мовчить...
- Ти її втратив,чи ти залишив?
[b]Він сумно й ніжно глянув
на світлину,прекрасний погляд,
очі ті сумні, такі знайомі..[/b]
-Не залишив,я нею жив,
про неї думав,в мріях плани мав..
Та я мовчав,часто мовчав,
був весь в роботі, справах..
Вона казала,що завжди мене
любити буде,що пам'ятать мене
буде,ніколи не забуде..
Я вірю їй і знаю це,вона мене кохає,
Вона кохає...Я її кохаю..
[b]І сумно глянув на вогонь,
сльози розтерши по обличчі[/b]
-Вогонь горить,вогонь горить,
згора моє кохання...
[b]І в тую мить далеко десь...
За муром містаз сумом й біллю...
Була вона,була вона..
Так як і він була одна...[/b]
- І знов сидиш,ніде не йдеш?
Іди же десь,розвійся..
Забудься вже,його забудь..
Не мучся..
Скільки ж можна?
[b]Вона сумна,тривожна,
без вогника надії у очах[/b]
-Я покохала назавжди людину,
якій довірилась,як те мале дитя...
Я покохала ту людину назавжди,
а це встократ важливіше усього..
І це не пристрасть,не захоплення,ніяк..
А це любов,нетлінна,щира,справжня..
Я ладна була б перейти усе,
здолати все заради тебе..
З тобою буть хотіла навіки,
а ти, а ти ..
Зненавидів мене нізащо,
не зрадила тебе,не набрехала,
а ти тримаєш ненависть та зло...
А знаєш,ти,мабуть,дійсно кохала..
Так вміти треба полюбить,
щоб попри все безмежно так кохать
-Любила я,люблю, й любити буду,
людину ту ніколи не забуду...
[b]Вона дивилась у вікно,в душі ридала
й тихо промовляла:[/b]
-Я так кохала і кохатиму завжди,
завжди твоя,навік твоя...
[b]І крізь міста, і крізь міста..
Сиділи двоє..
Він..Вона..[/b]
-Навіки твій - шепоче він,
шукаючи загублене кохання...
-Завжди твоя- устами тихо промовля вона...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019
Життя- війна..
Двобій понять,які весь
час у суперечці...
Любов і ненависть вже стали
У двобій...
Страшний двобій зі злобою
й коханням..
Кохання сильне,не згасає у душі..
воно лишає слід приємний
та солодкий...
А злоба - це жорстокість,вічне зло...
Не розумію,як ненавидіти можна,
людину,що була тобі близька,
з якою прожила щасливі миті..
Та зрозуміла,що кохати ти не вмів
Ти думав,тимчасово це все,так...
А я кохала,і тепер кохаю я..
в душі лишився шрам й розбите серце...
І лиш у снах і мріях я твоя,
лиш в задумах далеких,
моїх мріях,лиш там ти мій,а я навік
твоя...
Але ненависть взяла верх,перемогла
Ти зненавидів мене,угадаю я...
За те що я кохаю тебе сильно...
Що я живу тобою,дихаю тобою...
В двобою цьому злоба виграла,
Ненависть захопила твою душу..
Нехай..
Я не тримаю ж зла...
І назавжди тебе кохаю,колись твоя,
Тепер я вже одна...
І моя зранена,скалічена душа...
Тебе кохає,так тебе кохає..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2019
Пишу рядки невдалі про кохання...
Пишу невміло про любов...
Хтось скаже,що ти знаєш?
Та що тобі відомо про любов?
Я промовчу,просто далі напишу...
У віршах викажу,про що мені болить...
Ви говоріть,що це все безглуздо,
усе невміло і незграбно,аби-як.
Я на папері біль виливаю,
що відчуваю й що мені болить..
І інколи у віршах відчуваю,
що ручка й зошит,як товариші..
Ніхто мене ніколи і не слухав..
А я пишу,про що болить,
що відчуваю..
А ви й не слухайте,
кажіть,що аби-як..
Та я у віршах в мрії поринаю,
в них засинаю,
й більше не ридаю..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826946
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019
Почему так больно,почему?
Мы с тобой одни,опять одни...
Ты молчишь,молчишь...
Не пишешь,не звонишь,
не говоришь..
Я не молчу,я только тихо,
тихо плачу...
Когда я перед сном ставлю задачу..
Тебя забыть,тебя не вспоминать
уж больше...
Но не могу,никак,я не могу,
когда люблю,тебя сильно люблю..
Ну а теперь мне нужно думать трезво...
И не мечтать,лиш только не мечтать..
Мы далеко с тобою друг от друга..
Нас километры и дороги развели..
И ты один,идешь,идешь..
Сквозь боль и слезы ты живешь..
А может существуешь..
А я иду как то себе...
По городу гуляю..
Вокруг и счастье,звонкий смех,
а я иду,рыдаю...
Я так скучаю,так скучаю,что вновь я
тебя вспоминаю,опять рыдаю,ведь я знаю..
Нам вместе быть уж не судьба,
тогда пока... Прощай..
Люблю...
И к сожалению навсегда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826945
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2019
Усюди тиша. Просто мертва тиша...
У серці біль, пекельний біль війни...
В душі лишилась пустка...
Багато скажуть: ''мені все одно,
мені байдуже,вони померли нізащо,
вони ішли на смерть безлузду,
мені байдуже,в мене проблем ще вдосталь,
вони в землі закопані давно,вони померли,
а я живу,іще я тут живу...''
І слухаю я ці пусті слова...
І хочу я людей не знати...
Не хочу бачити людей...
Вони говорять і говорять, верзуть дурниці,
казна-що...
В душі у мене пустка...Немов би все забрав
чи ураган, чи буревій,не знати...
Майдан...Війна...Котли..Аеропорти...
Вони- ці речі,все спустошили в мені вони...
Я не забуду, довік не забуду...
Як йшли у бій і не верталися вони...
Герої підлої,жорстокої війни - вони...
Найкращі люди,що жили,раділи,йшли..
Вони герої будуть назавжди...
А зарз просто тиша...
Я все ж мовчу, і говорить не можу...
Герої ж не вмирають - сказать можу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2019
Мамочко,вибач,що ти в чорній хустині.
За те,що лишилась ти в світі одна.
За те мене вибач,що вже посивіла.
За те,що будеш вже без мене - одна...
Але мамочко,нене,не плач,не журись.
Ти живи,ти живи,помирати не думай!
Я не знав,що так швидко я піду в небеса...
Я не міг,я не міг отак просто мовчати...
Коли ''беркут'' почав наш народ убивати...
Я пішов із щитом,дерев'яним щитом...
Я пішов рятувати своїх побратимів...
Не дійшов...Я упав... В мене влучила куля..
Я упав,я упав,і дивився востаннє на небо...
І дивившись на небо до Бога тоді відлітав...
Я загинув уже, мене немає...
Та я живу в твоїй душі, матусю, мам ...
Пам'яті Небесної Сотні та Героям Майдану...Герої живуть,допоки ми їх не забули.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826099
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.02.2019
Настала темінь надворі.
Кружляє сум в моїй душі...
Сиджу одна в своїй кімнаті.
Кімнаті темній і черствій,
а на столі горить свіча,
і ніби плаче - не згаса.
Горить ,горить,а не згаса.
Так само як моя душа.
Усе болить,усе болить.
Та не згаса,та не згаса.
І раптом з тиші голос чийсь,
такий сумний і трепетливий.
- Ти хто, ти хто? - спитала я.
-Це я,це я - твоя душа.
-Душа моя , душа моя,
послухай,милая моя,
як я,як я...
- І як ти,як, скажи мені? -
пита вона, пита мене вона...
- Сама не зна я, і сама не зна...
Сумую я,сумую я, щодня й щодня,
щодня й щодня...
- Чому сумна,чому сумна?
Ти ж не одна,ти ж не одна...
- Та не одна я,не одна,
є друзі,рідні, вони є...
Та я сама, та я сама...
- Тебе образив хтось,
хтось біль завдав?
-Завдав,завдав...тепер болить,
тепер болить, немов стріла
влетіла в моє серце...
Тому й сумна,тому й сумна.
Любила дуже сильно я,
тепер холодна до всіх я...
Така,мабуть,доля моя,
безжальна доленька моя.
- Любила ти,любила ти,
тобі розбили серце,
лишили шрам і на мені, твоїй душі,
твоїй душі..
- Душа моя, душа моя, я чую все,
і усе відчуваю, колись ще може покохаю,
та вже не знаю,вже не знаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
Життя таке ще невідоме
Нікому воно не знайоме
Когось жаліє
Когось любить
Когось воно колись погубить...
Когось полюбить й приголубить..
І подарує комусь щастя
Комусь кохання та любов..
Комусь біду і сльози
Комусь самотність
А комусь ще щось...ще щось
Зима іде.
Холодна і морозна
І за вікном лиш видно метушня людська..
І хочеться так від усіх закритись
Просто заритись
І вдома залишитись..
Біля каміну чаєм з медом грітись
І плакати
А може то й радіти.
Чекати чуда
І не знать що буде..
І все ж таки чекати і когось любити.
І треба жити
Треба жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823862
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2019
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=8ntYR8tpfJE [/youtube]
Сила кохання найбільша у світі.
Ніякі багатства ,ніякі будинки
не подарують нам життя.
Кохання робить для нас щастя.
В житті порібні ми комусь.
Для когось ми лише людина,
для когось просто цілий світ.
Великий дар - бути коханим.
Велике вміння є - кохати.
Чекати з вечора до ночі,
казати правду,все як є.
Любити щиро так і сильно,
приймити все отак,як є.
Не бачити там недостатки,
а так кохати,так кохати,
щоб ідеальна здавалась людина,
а для світу хай буде як будь.
Великий то скарб є -кохати.
Не кожен знайде такий скарб.
Не кожен буде зберігати,
не кожен і зможе життя все кохати,
і щастя день в день відчувати,
розлуку важко проживати,
а зустріч щиро цінувати.
P:S Люди бережіть своїх коханих людей,це люди,які будуть з вами все життя. Якщо ви знайшли свою людину,нікуди її не відпускайте,любіть і бережіть!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019
Хіба ж то жити людям важко?
Чому жаліються усі?
Усі похмурі і сумні.
Ви подивіться хоч на небо,
на ясне сонце у вікні.
Погляньте на життя очима,
немов дитина проживіть.
Старайтесь жити у добрі,
любити і щиро,безкорисно.
Не думать про біду вам треба,
не про маєтки й машини,
вам про життя подумать треба.
Знайти свій сенс,здійснити мрії,
знайти любов на все життя.
Оце потрібні речі.
Живіть будь ласка Люди,
Живіть,любіть,радійте,
люди,прошу.
І не жалійтесь, час іде й іде,
більш не вернеться і не дасть вам змін.
Життя одне - затямте це!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2019
Моє життя !
Я вирішу сама
Чи бути мені як істота та бездушна
чи все таки прожити ,як людина.
Хтозна,хтозна як мені жити взагалі?
Ніхто не зна
Ніхто й не буде знати.
Моє життя і все.
Моє життя .
Мої проблеми,біди,перепони
Але мої і більше нічиї.
Ніхто не проживе за мене і не вкаже.
Куди іти,ким бути,жити з ким.
Моє життя -нічиє
Лиш моє
І проживу я ,як людина все життя.
Мій вибір йти під кулі,йти туди.
Де ходить смерть і тільки
косить й косить люд.
Моя країна - більше нічия.
І я боротись буду -бо вона моя.
Життя в мене одне,не два й не три.
І проживу оте життя я,як потрібно.
А вже як хтось укаже,що робить .
То скажу - ви живіть собі самі,
в своєму світі і в своїх проблемах,
байдужі ви мені, ваші слова.
Моє життя і в ньому я жива!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019
Агов! Спинись
І озирнись нарешті.
Чи ти щасливий чи насправді ти живеш?
Чи до мети ти йдеш?
Чи робиш щось для мрії?
Як ти живеш? Сам подивись на себе!
-Та знаю,що живу як-будь.
Живу з людьми,яких я не люблю
І на роботі я,яку я не терплю.
Я не живу,лише існую просто.
Чекаю часу,коли зміню все.
Якось одне,якось друге.
Часу нема, треба робити все,
треба всім слугувати,слугувати.
Безглуздо всім допомагати.
-Агов, вже досить існувати
Почни вже жити, планувати,
всі мрії свої осягати!
Почни радіти і кохати,
почни ти жити вже - не існувати!
Люди почніть жити по - справжньому. Будьте коханими і перебувайте зі своїми коханими і потрібними людьми. Не думайте,що подумають. Живіть своїм життям. Життя у кожного одне. Не забувайте,що потрібно завжди залишатися людьми,а не ставати байдужими і жорстокими створіннями. Світ починається з кожного з нас - не забувайте про це
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2019
Я дякую життю за мої зміни.
Я знаю - випадковостей нема.
Я вірю в краще ,вірити вік буду.
Я дякую за день, за цю секунду,
за годину.
Я дякую,що бачу світлий день.
І дякую,що ще вдивляюсь в чари ночі.
Вечірнє сонце ,дякую тобі.
За день прожитий і за всі турботи.
За радість й сум,за втому і натхнення.
Я дякую всьому.
це все - життя.
Я рада і щаслива кожного дня.
Бо я жива, в своїй країні,
я жива.
Зі мною люди справжні.
Люди потрібні і важливі.
Їм дякую,що вони завжди тут,зі мною.
І дякую всім тим,хто з мого життя зник
А я живу , і цьому я і рада.
Я тут і зараз, дихаю,ходжу.
І я щаслива, поруч з рідними
й близькими.
І я жива, жива.
Така як,є .
Жива і справжня. Справжня я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820548
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2019
Таке життя несправедливе.
Насправді таке вередливе.
Життя для тебе що?
- Чому живеш ти?
Живу задля кар'єри я, сім'ї,
у планах маю світ об'їхати весь,
ще хочу жити у ЄС,
десь за морями,там де добре,
там де все гарно і казково.
НУ прямо так,подалі від війни,
подалі від корупції й бандитів,
не хочу бачити хохлів, не хочу
бути в Україні.
Це не країна,це не країна.
Ще трохи й виїду кудись.
Забуду жах цей весь і буду
мати спокій.
-А ти поїдеш? Ти поїдеш звідси?
- Я не поїду,я лишаюсь тут.
- Ти що,навіщо? Тут війна,хохли
й бандери.
- А знаєш що, а може й ти правий?
- Та я правий,давай же їдь но звідси,їдь.
- Ні,ні ти їдь. Їдь від хохлів,їдь від війни
і від усього.
- А я поїду,ти лишайся тут.
- А я залишусь,хоч убий,та буду тут.
Тобі щасливої дороги у майбутнє.
Їдь у Європу,хай жиди там тебе клюють.
-Я буду тут,буду я в Україні.
Тут дім,тут все моє, моя земля.
Тут народилась і зростала я.
Те що війна, мені не заважає.
Сама готуюсь в військо я іти.
Як треба,то й на передок поїду.
Під кулі, вибухи, розриви мін поїду.
І знаю,якщо вб'ють, чи ще якщо поранять.
То знатиму,що за Вкраїну все терплю,
за мою Україну я терплю.
За Україну,не за якусь там Європу.
За мою землю,дім,мою сім'ю.
За все моє хоч в пекло піду .
Лиш за моє боротись буду.
Рабом жидам ніколи я не буду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820546
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 08.01.2019
Парад. Салюти. Маскарад.
І кожен рад. І кожен рад.
Нові закони . Новий лад.
І кучма. Ющенко. Кравчук.
Так швидко всі уже крадуть.
І революція вже тут.
Усюди люди,туп та й туп.
Усі в прапорах,гаслах всі.
То бій за владу,не за люд.
Тюрма. Бандит. І зрадник тут
Роки то йдуть,роки то йдуть.
По вісім долар. Донбас тут.
Роботи в шахтах добре йдуть.
Крим,як Мальдіви. Наш курорт.
Усюди люди. Морський порт.
І кораблі ще відпливають
І до причалу допливають
Вони вже знають. Вони вже знають.
І план підступний давно мають.
Часи були пракрасні,давні,як
жили ми ,як ми співали,
як нас були мільйони всюди.
Минуло все. Настали будні.
В ЄС нас зрадник не пустив.
Поїхав. Ручку лиш зломив.
І втік. Зібрав свої картини,
лишивши теє Межигір'я.
Закликав беркутівців злих,
товкти і бити простий люд.
А далі листопад настав.
Майдан повстав. Народ повстав.
Не день,не місяць він стояв.
Щораз кричав,щось вимагав.
А потім лютий вже настав.
І сотня йшла. Й падала наповал.
Криваві маски. Кулі у серцях.
Кулі у світлих головах.
Щити. Щити. Щити.
Тіла вже неживі.
А далі крик. Жалісний,
божевільний крик.
І труни линули,мов тії журавлі.
І плине кача у тій всій біді.
А далі рій.,а далі рій.
Рій із війни,із сліз,і з болю,
смерті,зла.
Це все війна! Це все війна!
Це все вона! Це все вона!
На небо кращих забира,
ламавши долі людські,
і щодня,усе щодня.
Усі п'ять років в нас ВІЙНА!
У нас війна,отямтесь ти і я!
Допоки ще живі ми,допоки там
бар'єр живий,за нас стоїть ціною
у життя.
Це не АТО -справжнісінька ВІЙНА!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815217
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.11.2018
Ти хочеш добре жити?
Усе мати?
Весь час гуляти,пити,зневажати?
А чи готовий щось віддати?
Чи зможеш за щось постояти?
Відвоювати чи забрати.?
Мені навіщо це,не хочу так ...
Живу й живу.
Весь час спокійно і комфортно,
Все є ,ніде не треба брати,
Кудись іти та заробляти...
А що готовий ти віддати,
ну так скажімо за країну?
І що для тебе Україна?
Земля, де я якось живу,
маю сім'ю ,і норм роботу,
і завжди весь чомусь в турботах.
Скажи,а ти хоч пам'ятаєш,
як ввечері,тут на Майдані,
побили беркутівці всіх,
як потім дружньо всі стояли,
мітингували,вимагали,
як йшли під кулі снайперів,
як несли труни ,як пливли,
як всі сивіли просто за години?
Та щось і добре не згадаю,
я тим не дуже й переймаюсь,
тоді я був на морі Чорнім,
курорті теплім,просто рай.
А ти б пішов туди на Схід?
За своїх рідних,за Вкраїну?
Я б не пішов,я б відкупився,
чкурнув би десь в європу
й не вертався б..
Хто ж їх просив туди іти,
вони там м'ясо,
і їх я не посилав ...
Значить отак ти заспівав...
Гаразд,ти їх не посилав...
Та там такі,як ти ,
вже посивілі,сидять в окопі,
з шматком хліба,
сплять з автоматом,
під мін канонади...
І не тікають,а сидять удома,
І не жаліються отак безглуздо,як от ти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814743
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 21.11.2018
А як же хочеться тепла.
Ні,я не нию.
Не жаліюсь я...
Тепла від Сонця вистача,
курортів моря нам не треба.
Я хочу бути там,де добре,
де всі ті біди йдуть у забуття...
Я хочу бути там,де я є я .
Я хочу бути собою,
не грати актора.
Не грати ті ролі,
дурні і пусті.
Хочу туди ,де я немов оживаю.
Де я мрію,літаю,
від щастя співаю...
Де живу і надіюсь,де я вірю ,
кохаю,до неба злітаю...
Як дивлюсь навкруги,
де живу,де навчаюсь...
Просто сплю,кудись йду,
щось пишу і читаю,
але я не живу,і від того ридаю...
Може хтось скоса гляне,
хтось осудить й засудить...
Та правду кажу,правду кажу
І ще вагаюсь,я вагаюсь...
Що не живу ,а побиваюсь
Від всього світу так лякаюсь,
від того зла,від холоду людського,
від слів байдужих,від недолюдей...
А час то йде,а він невпинно лине,
і не вертає вже,і не жаліє нас....
Життя-це те ,де все летить,
біжить,спішить..
Життя- це те,де нас завжди
чекають,де нас кохають,
де вбивають,з ніг збивають...
Життя-де ми живі,де ми літаєм.
І серед страху оживаєм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814740
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2018
Маленькі ручки,сльози на очах,
Моменти смерті в їхніх оченятах...
Діти війни,діти війни, чого в житті
своїм вони зробили?
Що вони встигли?
Що вони встигли?
Їм би літати в мріях мальовничих,
дивитись книги і ловити миті..
А не вбивати їх,не бити й катувати.
Вони-малеча,ще як янголятка.
Вони не можуть ножа в руки взяти,
не можуть вбити,здати чи продати...
Вони дарують посмішки й словечка:
"А я вам дякую,що тут взе не позеза"
Маленькі ручки,пишучи листа..
Малюють небо,маки процвітають,
Летять лелеки,в гнізда повертають...
Вони маленькі,але так бажають,
щоб не стріляли й всі були живі...
І через біль,що вони потерпають...
Вони живуть і миру лиш бажають...
P:SЛюди,війна безпощадна і нещадно забирає маленьких,усміхнених дітей,які почали жити.нікого не можуть вбити,але й не мають змоги захистити себе. Цінуйте життя,як його цінують діти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.11.2018
Як уявляю Україну...
Чарівну,вільну,солов'їну...
Де в кожній хаті майорить
небесна вись і поле золотисте...
А кожен чесний депутат, міністри
наглі й президенти, тягають воза,
гнуться у полях,працюють в шахтах,
всюди прибирають...
І слово "рай"лиш вимовляють.
І уявляю,як нема війни,нема смертей,
ніде вже не стріляють...
Як зморена снарядами земля,
знов розцвітає,буйно розцвітає...
Солдати змучені,піхота,снайпери,
герої,ідуть додому,зморені війною.
Так буде і це знають всі...
Лиш поборотись за Вкраїну всім
нам треба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2018
Вже пізня осінь. Листопад...
В душі у когось може й град..
А в когось кольори веселки...
Так і в житті,ось так,ось так...
У когось кожен день із свят,
вічних,безглуздих дискотек...
У когось сум і небуття..
А хтось хотів би в забуття...
Отак і я,отак і ти...
Живеш,як не хотів би ти...
Не знаєш,що завтра чека..
Чи буде доля добра,зла?
Чи втратиш дім, чи не розірве дах?
Чи обмине сім'ю той жах,
а може обстріл не зачіпить нас?
Тоді вставай,ну досить сидіть в ліжку,
Як хочеш вижити в війні,почни боротись.!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2018
Якось усе виходить дивно,
що хтось живе лиш абияк.
Надія в них лише на те,
що пощастить їм,пощастить...
Хто хоче досягнути щось,
стараннями тільки й живе,
а хтось існує легковажно,
ну справжній,все таки,ледащо...
Та так не буде,це не вічно..
Будуть поразки і невдачі,
будуть і сльози,і нещастя,
буде усе - бо це життя...
Фортуна не завжди всміхнеться,
буде коли спрацює випадковість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2018
Ви знаєте,хто така людина?
Людина?
Звісно,знаю.
Це ж людина,вона жива,ходяча,
щось завжди пише, і кудись спішить...
Ти є людина?
Скажи же,хто ти є?
А я простий солдат...
Живу в окопах і не сплю ночами,
їм мерзлий хліб разом з товаришами,
іду у бій,не знаю,чи ще вернусь.
Та в перемогу сподіваюсь.
Люблю матусю,її поважаю,
і землю рідну якось захищаю.
Простим себе я називаю,колись
помру,колись мене сховають,
та залишуся у серці всіх,хто мене знав,
колись кохав...
А ким є ти? Скажи мені будь ласка!
А я дитина, живу на Донбасі...
Я люблю Україну,люблю її прапор,
співаю пісні, і напам'ять учу Кобзаря...
Та живу на війні я, не в АТО,не ООС,
а війні..
Я ховаюсь в підвали,разом із щурами,
я боюсь засинати,накритою спати,
за дверима стояти ,і прости
по місті десь йти...
Я чекаю розривів страшних стодвадцяток,
і здригаюсь так,ніби,прилетить зараз Град...
Я дитина війни, і цього я боюся..
Забутися хочу,заснути й усе...
Я пожити ще хочу, побачити маму,
піти подивитися на карусель...
Я не хочу війни,я дуже хочу пожити,
і дуже не хочу злим дядькам служити...
Ну то як,ти людина?
Подивись на солдата і на бідну дитину!
Скажи,після цього ,ти є справжня людина?
Тоді робися схожим на ЛЮДИНУ,
не ний і не дивись на вічне зло..
Роби добро, і сам ти стань добром тим,
живи нормально,а не по інстинкту...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812982
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 07.11.2018
Нам часто дуже мало треба.
Лиш погляд й зрозумієш все...
Коли промову замінити словом,
так просто і приємно стає нам.
Коли простий якийсь поступок,
замінить тисячі всіх справ.
Ми,мабуть,і самі не знаєм
коли й яких людей втрачаєм.
Але ми добре усі знаєм,
що більше не зустрінемось...
А люди є іще нормальні,
правдиві,чесні,добрі, щирі...
Вони прості і не багаті,
але душа у них без меж..
І хочеться,щоб люди були,
усі щасливі..
Й бачили,що світ не має меж..
Життя без меж...
P:S Люди,цінуйте друзів і товаришів,які з вами у складних ситуаціях,вони такі одні і таких більше не буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812977
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 07.11.2018
Минали дні і довгі ночі,які були то холодними,то теплими й дощовими,одним словом осінь набирала обертів, в повітрі відчувався легкий подих зими,який скоро заполонить усе довкола. Ліна вже місяць була на передку...За цей місяць її випробував командир у різних вправах на витривалість,терпеливість,моральну й фізичну вразливість..
Вона витримала все з легкістю,якби того не хотілось командиру,але вона залишиться тут...Завтра дівчина повинна їхати на бойові позиції,а там вже все зовсім по-інакшому.
Там смерть ходить плече об плече з кожним солдатом,і вона не вибирає в кого забрати життя,не залежно від того,хто ти...
Настав ранок,Ліна була готова їхати.Холодний розум,гаряче серце,справедливість у очах - цими словами можна описати цю дівчину,яка була схожа на хлопчину,але її дівочі очі все ж таки не давали помилитися. Разом з нею їхали ще 20 людей,які пізніше стануть її родиною,опорою,надією,всім...
Коли всі завантажились,вантажівка рушила.Усі мовчали й чекали чогось невідомого,і всім їм всередині душі було страшно від безвісті,тихої безвісті.У очах горів вогонь безстрашності, частково зневіра до влади,та найбільше всі сумували за родиною,за своїми батьками,просто за спокоєм,і чашкою кави у теплому ліжку.
Проїхавши десь половину дороги було чутно постріли,розриви,десь вдалині працювала ворожа артилерія,яка необачно вбивала населення,відпрацьовуючи стрільбу у два напрямки,щоб потім показати по паршивому телебаченні,брехню про ''укропів'',''нациків'',які воюють проти законів моралі і їдять дітей на сніданок.
Слухати це все стає просто смішно,як кажуть в народі,і сміх,і гріх.
Так з думками й готовності до бою вони приїхали на позиції.
Якщо це можна було назвати зрозумілими словами для цивільних: це була частина землі,де в радіусі кілометра вони мали дислокуватися на якийсь час і укріпити позиції,вирити як можна глибше окопи,змайструвати бліндаж,в якому мали вміститися досить немало людей.
А термін,щоб все встигнути було ,поки не стемніє й не почнуть стріляти сепари.
Тому не іншого виходу в них не було,як інтенсивно копати землю,разом з уламками мін,що всіялись усюди.Так як Ліна рахувалась снайпером, її і Крука поставили на спостереження по секторах.Ліна взяла гвинтівку й одягнувши ''кікімору''зайняла позицію для спостереження й можливого ведення вогню.Крук ,такий позивний був у рівненського хлопця,що втік з юридичного універу на передову,нічого і нікому не сказавши. Він одного разу сказав дивовижні слова:
-Народ,я забув,хто це сказав,але звучить це так ''Йти одне на одного війною можуть тільки мурахи,ворони і люди'',і можливо нам треба зробити висновки і зрозуміти,чому ми тут.
Інші бійці копали окопи,інші будували бліндажі й робили всі умови для польового життя і війни, сумісних речей вже 5 років.
Надворі вечоріло,сонце заходило за горизонт,залишаючи червоні смуги, повністю поглинало день. Як не дивно,але солдати вже сиділи й трішки відпочивали,за декілька годин вони зробили неможливе,збудували лабіринти війни,в яких вони будуть жити,спати,лікуватися,й на жаль помирати.Тільки на війні,в умовах недостатності чогось,люди роблять неможливе,люди починають дивитися на все іншими очима,бояться втратити рідних,тому і карбують в пам'яті кожне слово від рідних і близьких,зі сльозами на очах б'ються зі страшною біллю,яка часто буває тут пекельно смертельною.
Була 6 вечора,бійці прийшли змінити Крука й Ліну, яку вони не змогли спочатку знайти навіть у тепловізорі,та вона сама вийшла з чергування,звітувавши про своє чергування.Бійці зайняли пости у укріп-районах окопів,а інші за цілий день пішли у бліндажі. Ліна опинилась в одному бліндажі з Круком,Лелекою та іншими чудовими людьми. Повечерявши двома комплектами сухпайків на 10 людей,вони лягли відпочивати,якщо так можна було сказати.Дівчина встигла тільки розстелити каремат, і переодягнути шкарпетки,як раптом..Почався бій,сепарня почала бомбити їх позиції крупнокаліберними мінометами,посипаючи мінами.Навколо було чути крики,страшні крики, шестеро бійців були поранені,двоє дуже важкі,відірвало руки ,комусь ноги,в майже у всіх були контузії та уламкові поранення.Дівчина відразу пішла в край окопів, швидко зайнявши позицію,вона бачила в прицілі ворогів,які нічим не відрізнялись від неї,але вбивали її побратимів. Вловивши ритм дихання,вона зробила 8 пострілів впродовж бою, сім пострілів вбили ворогів.Дівчина не відчула ні страху,ні відрази,ні невагомості-вона відчула те,що неможливо пояснити,це треба відчути,але не дай Бог,щоб хтось таке пережив.Вона просто вбила ворогів,адже розпочала свою кар'єру снайпера,що означало,що за нею теж скоро почнуть полювати,і як все скінчиться,не знав ніхто.
Медики робили все можливе,щоб урятувати поранених,вони скарб на війні,які рятують життя,найцінніше ,що є в людини.Протягом 8 годинного бою всі були стривожені,а на обличчях висіла гримаса болю й страху за побратимів,ніхто не брав до уваги холод,дощ, криваві руки,які вкрились ранами від розпеченого автомата,всі думали за них,за тих,хто боровся із смертю,хто мав залишитися з ними,живими й радісними..Та не так судилося,на жаль.До самого ранку медики робили все можливе,щоб вберегти Смішка,який отримав свій позивний за жарти й піднесення настрою,він був справжнім,усмішка ніколи не сходила з його лиця,навіть коли він розповідав про своє невдале кохання,дружину,яка проміняла його на багатого іспанця,але залишила йому двійко діточок,дівчаток,яким було по 6 і 8 рочків.Він покинув нас,покинув діточок,батьків,в яких був єдиним сином.Він отримав надважкі поранення, права рука й ліва нога були оголені до кісток,кінцівки були схожі на м'ясиво,а уламки мін прошили частину тіла,через значну втрату крові,він терпів,старався щось говорити,навіть жартувати.
Коли він стікав кров'ю,він почав розповідати анекдот про бравого ковбоя з рисами козака: От той козачок ніби мав дев'ять життів,і щораз ,коли приходила смерть,він тікав від неї,маючи сотні орденів, а смерть виявилась лохушкою..Він говорив,ховаючи біль, сказавши останні слова,він просив не забувати посадити хоч квіточку,інакше він прийде й налякає своїм духом, і коли його сили вже покидали його,він просив:''-скажіть діткам,що я полетів до ангеликів,що я їх люблю сильніше всього світу,і,і що,що я завжди буду з ними...'
Це непоправна втрата для бійців,для всієї країни,особливо для батьків і діток..
На похорон ми поїхати просто не змогли,ніхто з нас не міг би дивитись на муки рідних,на крики'' Татку,прокинься,не спи,не спи!'',на розривний плач матері,яка побачила сина востаннє,без руки і ноги, з закритими очима,які ніколи вже не побачать небо,а на лиці все ж залишилася посмертна усмішка болю ...
Цього ніхто не зможе зрозуміти,ніколи і ні при яких обставинах,хто не розуміє війни...
Минуло чотири місяці,Ліна мала у своєму рахунку більше сотні ворогів,вона була вже двічі поранена,але відмовлялася їхати у госпіталь,і зі слізьми на очах билася...
Одного разу,коли до них приїхали волонтери,вони привезли дівчині нову снайперську гвинтівку американського виробництва,з тепловізійним прицілом,глушником,і п'ять пачок патронів,які були для дівчини найкращим подарунком у той час і в тому місці.Волонтери передали два листи дівчині,в одному з яких ,адресатом була дівчина,яка по професії теж ставала снайпером,стріляла,навіть краще за Ліну,але не мала ще й вісімнадцяти.Слова в листі були не стандартними, а мотивуючими.,дівчина написала багато теоретичної інформації по стрільбі,розповіла про свій досвід на стрільбищах,це стало ще одною несподіванкою для Ліни. Молоді люди не байдужі,вони теж хочуть зробити внесок в перемогу,і в них все вийде.
Настав день бойового виходу дівчини, на 8 кілометрів від своїх позицій.Це не лякало,щоразу згадувавши обличчя загиблих побратимів,їх дітей,матерів,вона сміливо йшла в бій. Цього разу вона йшла на два дні,як планувалося..
Вже лежачи в засідці,вона побачила свою ціль,це був командир бандитського угруповання,він явно був росіянином,було видно по міцній статурі, зброї,що була тільки на російському озброєнні. Зловивши слушний момент,вона зробила постріл,а другим влучивши,в пояс із гранатами,тим самим підірвавши ще трьох сепарів біля главаря .Зав'язалась довга перестрілка,вона відстрілювалась майстерно,тихо,непомітно.Бій тривав 3 години,це довго,як для 30 днрівців,які шукали снайпера..Виконавши завдання,дівчина рушила покидати позицію,та йти до своїх,проти ночі 8 кілометрів.
На шляху,не завжди виходило йти,потрібно і бігти,і повзти.В двох кілометрах від своїх позицій, вона натрапила на патруль ополченців,які були п'яними вщент.
Збивши тіло дівчини з ніг,вони почали бити її ногами й бити прикладами автоматів,один прострелив Ліні праве плече,і куля не пішла навиліт,а застрягла в руці,що спричиняло сильний біль. Знайшовши в собі сили,дівчина прикинувшись,що корчиться від болю,все ж витягла ножа з розгрузки,та поранила обох ,́вихопивши пістолет влучила їм в коліна, тим самим відключивши їх свідомість.
Дівчина,зібравши всі сили,затягла виродків у машину, дурного патрулю.Вона була вся побита й закривавлена,та все ж доїхала до своїх позицій.Їй доводилося їхати маневрами,тому свої прийняли машину за сепарів,та почали поливати автоматним вогнем.Доїхавши,вона вилізла з машини й просто впала на землю.Потім,вона почула крики солдат,щоб медики готували місце для трьохсотого.Потім все було,як в тумані,лиш гостра біль супроводжувала її протягом трьох діб.
Через тиждень дівчина очуняла,але рука все ще боліла й при перев'язках кровила.
Через місяць Ліна знову приступила до бойових завдань,але в тривалі розвідки й операції йшла з другим номером,коригувальником.
Так минали дні,місяці.Точилися жорстокі бої,та дякувати Богу після Смішка вбитих не було,тільки поранені.Він ніби оберігає нас всіх і захищає від смерті,злої,ганебної смерті,подруги війни. Непомітно прийшов день ротації,та дівчині не хотілося повертатись додому,не хотілося знову звикати до міської безглуздості,не хотілося бачити згорьовані обличчя людей,які не мають за що взяти грошей на ліки,просто не хотілося йти від людей,які стали душею і тілом рідними. Так само не хотілося бачити втрати на війні,хотілося жити мирно.Їй краще сидіти в окопах,виборювати мир,ніж ходити по пустих ,глухих вуличках міста,які не чують світу,і не почують непевно ніколи.На війні люди,навіть зброя,стає кращими товаришами,ніж мирне,цивільне населення,яке помирає і вічному незадоволенні ,нитті,байдужості й черствості..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811685
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.10.2018
Літо осені питає, де поділись журавлі...
Де полетіли лелеки,куди понесли дні,
роки...
Питає літо і зітхає...
Воно не знає, а воно не знає...
Отак й людина теж зітхає..
В думках літає, когось пам'ятає.
Когось від серця відпускає...
Тяжко буває,тяжко буває...
А осінь,осінь золота..
Як та царівна жовта,золота...
Все ходить,
все кудись блукає...
У серця наші,душі,розум ,тіло...
Іще прийде,постукає,прилине...
Принесе долю журавлину,
комусь і чорную хустину,
комусь і радість,затишку,тепла...
Зустрілись тепле літо й жура-осінь...
А літо осені усе пита й пита,
куди ж поділися літа,
що ніби в в вирій полетіли,
більше не верта...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2018
Холодний,дощовий жовтень жваво йшов до кінця..На зміну спішив листопад...Здавалося б,ще два місяці,і рік закінчиться...
Багато з нас не помічають швидкоплинності часу, живуть і ніби знають,що настане завтра,і все буде з ними добре...Менше людей серед нас живуть щодня,як востаннє...
Ліна швидко йшла додому,з великим рюкзаком за плечима...Вона була високого зросту, мала добру фізичну підготовку, короткі дві косички,що завжди були акуратно заплетені,ледь сягали плечей...Вона закінчила третій курс військової академії,взявши академку,наважилась на відчайдушний крок,як для дівчини...
Прийшовши додому,була третя після обіду...Вона загріла кави,й сиділа за столом з півгодини...Згодом,пішовши до своєї кімнати,вона почала упаковувати рюкзак:
каремат,спальник, берці, рукавиці,все необхідне з одягу, метеостанцію,флюгер,далекомір...Всі необхідні речі для довготривалого відрядження...
На вішалці висіла форма, термобілизна,шапка...Вона виглядала настільки спокійною,врівноваженою...Ніби вона їхала у туристичний похід,а не на війну...
ЇЇ рішення не було спонтанним,а виваженим...Мамі вона сказала,що їде на рік на навчання по співпраці з НАТО,попередивши,що буде на полігонах майже щодня,якщо мама почує вибухи чи стрілянину...А сама пройшла курси підготовки снайперів,тож вважала за потрібне бути Там,а не відсиджуватись у штабах чи кафедрах вишу.
В своїй голові вона прокрутила все. Була морально й фізично готовою до всього,але все таки боялася,не за себе,а більше за рідних.Тому й твердо пообіцяла собі,що повернеться живою й неушкодженою. Усе.Речі складені, нічого не забуто,в куртку вона поставила образок Божий,а на шиї натільний хрестик, в душі віра в перемогу..
Наставав вечір,за вікнами сутеніло,прокидалася гуляща молодь,що вилазила на вулиці,як велика потворна комаха,що смітила всюди й лякала інших, манерами й поведінкою... Зібравшись думками,дівчина лягла спати,адже далі перед нею постане інший світ,інше життя,і не знати,коли вона нормально поспить...
Прозвучав будильник..У кімнаті було темно й ледь сіріло..Була 5 ранку.
Ліна прокинулася, вмила лице холодною водою, пішла на кухню й випивши гарячої кави,поспішила одягатися...Коли вона була одягнута,вона була схожа на хлопця,
і ніяк не на дівчину...Взявши 15 кілограмовий рюкзак,вона вийшла з квартири...
На Схід вона мала їхати з волонтерами,а там вже було домовлено з командиром частини ...Дорога була порівняно спокійною,якщо не рахуючи декілька сепарських блокпостів,на яких лють просто зашкалювала...
Через 6 годин вони приїхали на місце призначення..Подякувавши волонтерам,вона пішла до бліндажу,в якому її чекав командир,в якого вона випросила дозвіл,щоб бути тут,вірніше взяти її у цей батальйон..
Зайшовши в бліндаж,в якому було доволі тепло, вона побачила свого командира на найближчий рік,він був сивий, кремезний,в очах ховались смуток й холодна сутність війни. Позивний ''Бандера'',що засвідчувало його прихильність до України,
силу духу,і взагалі неповторність у багатьох речах...
Далі дівчину чекало випробування з маскування, точної стрільби,довгого перебування й швидкого з позиції. Знайомство з побратимами,які залишаться у пам'яті назавжди.Не всі виживуть,що стане великим випробуванням для героїні..
Слова'' Найкращі,найвірніші,кохані люди будуть там,де ризиковано й небезпечно,і на жаль часто ці люди йдуть від нас''залишаться в Ліни в голові назавжди...
Друзі,не судіть будь ласка за таку невдалу спробу писати прозу,
це незавершений твір,скоро обов'язково напишу продовження,але не знаю чи варто...Цінуйте життя і будьте просто щасливі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811427
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2018
Настала осінь...
На порозі листопад...
В думках й бажаннях,
хочеться тепла...
Отак іду, згадую собі я,
як було добре,
колись із кимось із людей...
І не простих,а тих,
кого цінили...
Кого чекали, молитви молили...
Колись так жили...
І йду по вулиці тепер...
Повз стадо тих ''недолюдей''...
І бачу поділ світу ...
''Чорне'' й ''Біле''
Як би хотілося тепер,
бути для когось із людей,
важливою,хоч трішки,
крапельку маленьку...
Коли подивлюсь на людей,
на скляний погляд, серце кам'яне...
І потім думаю...
А я живу...Хоч часто мрію,
завжди говорю...
Та я живу...Живу...
На серці камінь не ношу...
Просто живу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811204
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2018
Малюєш сліпі мрії ?
-Ніби ні...
Чому ж так сумно ходиш?
-Та,як сказати,і сама не зна..
Так ніби все в душі горить дотла....
Чому ж горить,ти наче не сама?
-То так здається,не сама,
а вправду я сама,сама ...
Чому ж отак, чого отак бува?
- А так бува, що хтось нас покида...
Яка ж мета була з тобою бути?
- Так мало бути,мало бути...
Чи доля твоя,зовсім вже сліпа?
-Ніхто не зна, у кожного своя...
То як живеш, як терпиш оце все?
- Якось живу, якось іду,
когось люблю, і мало кому вірю...
І не терплю,я не терплю,
я просто йду вперед й живу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811199
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2018
Скажи ''привіт'' новому дню...
Життю новому.
Сходу сонця золотому...
Подякуй,що живеш,
смієшся,любиш ...
Скажи ''прощай'' всім тим,
хто чужий серцю,
всіх неважливих, всіх
користолюбних,просто
забудь,з життя свого,
як пташок тих на волю,
відпусти...
Скажи'пробач''всім людям,
які потрібні, рідні,
і близькі...
Скажи ''ціную'' всім тим,
кого кохаєш,
всім тим,кому ти довіряєш...
Скажи слова,тому, кому потрібен,
і кого цінуєш...
Скажи слова,що всілись у душі...
Скажи,не тримай в собі правду...
Скажи,ти не страждай,
Літай..Живи..Кохай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811059
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2018
А знаєте,буває людям важко...
І не жалітися,не нити їм охота...
Їм важко просто зрозуміти,
чому життя таке складне,
і безпощадне...
Буває важко в голові все скласти,
щоб було все в житті до ладу...
Коли навколо все пливе повз очі,
і зневажає цінності людські...
Коли вагання, сумніви пусті,
спокою не дають ні вдень,ні вно́чі..
Так зрозуміти нам не удається,
що думає людина ,ця чи ця ....
Коли вже вибір зроблено,
карти розкрито...
Зусиль і сил,і болі вже немало,
і море сліз,вагань було в житті вже...
І вибір,ніби,зроблено давно вже,
та виникають ті ''але''
Деякі люди починають,
та це неправильно, то важко,
їм заздрісно,мабуть, від свого
розуму,що ''ясно''світить в них із голови...
І якось треба далі йти, не дивлячись
на всі ті перешкоди...
І досягати свого, завжди,завжди,
завжди...!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811056
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.10.2018
Холодний розум,серце гаряче.
І розрахунки точні,непохитні.
Сталеві нерви ,ночі й дні без сну.
Вбивати ворога -призвання благородне..
Зима й морози,спека і дощі...
Густі тумани,бурі,урагани.
Ніщо їх не зупинить,і ніхто.
Їх не зламати,не покласти на коліна...
Коли всередині згоряє все до тла,
вони мовчать й не відчувають болю..
А важко так,переступити через все,
наперекір життєвим всім бар'єрам..
А спробуй ти так!
Впевнений,що вийде? Вагаєшся?
Авжеж,авжеж,ти недостатньо ще
пожив,ще мало встиг,ти лиш
ховаєшся до мами у спідницю
Авжеж,авжеж...
Ти до уваги не береш: новини,
обстріли,двухсоті.
Тобі напитися би лиш,і погуляти,
наркоту прийняти..
Вони не сплять,не п'ють і не гуляють,
лише іноді в мріях,у своїх літають..
Їм сниться смерть,кроваві мертві друзі,
коли граната відірвала все плече...
Вони весь час воюють із собою...
Шукають сили,аби далі йти..
А ти?
А ти бредеш,мов течія у річці,
жаліючись весь час на всіх і все...
Вони терплять,стискають з болю зуби..
І далі б'ються,виживають,далі йдуть..
Вони ніколи не здаються,
бо горде ймення в них - солдат...
З римою вийшло не дуже,але хочу сказати Шануйте солдатів,поважайте їх,ви не знаєте,як важко буває.Хоч того не видно,по міцній статурі й незламності,сталевих нервах,але в душі багато ран та рубців...Цей вірш - присвячення кожному солдату,всім,хто якимось чином відноситься до військової справи,волонтерам,добровольцям,всім,хто планує стати на захист країни,і просто всім нормальний небайдужим УКРАЇНЦЯМ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810919
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.10.2018
Живеш у рамках?
І боїшся світу?
Говориш те,що б
не хотілося тобі...
Живеш,і ходиш,
мов на задніх лапках,
для всіх тих дурнів,
виродків,скотів...
Чи ти живеш?
Скажи ти свою думку?
Чи не набридло бачити
брехню?
Чи можеш ти коритися
тій банді,що вже закопує
у землю все твоє життя ?
Прокинься , друже,
час біжить невпинно...
Ще зараз тобі двадцять,
потім тридцять п'ять !
Так,ТИ,поглянь,
на що перетворився?
Нікчемно ходиш,щось читаєш,
пишеш, спиш..
Немов той робот,з виглядом
самотнім,існуєш в світі кожен,
кожен день.
Будь ласка,ти,нарешті пробудися.
Будь схожим на людину,
не істоту...
Зруйнуй ти грати,що тебе скували..
Почни радіти,йти,
боротись,ЖИТИ.
Відкрий вже очі,досить лиш
ходити..
Скажи думки свої,
а не із книжки...
Почни ти жити..
Просто почни Жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810917
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 22.10.2018
Навіть,коли в душі
все,як вулкан вибухає..
А у нас у голові,різні
думки блукають..
Часто й не знаємо самі,
що вони означають...
Навіть,коли нам болить,
здавалось,вже сил немає...
Треба знайти себе,
серед усього світу цього...
Треба побачити нам,
той оазис,що далеко-далеко...
Коли ми в душі десь літаємо,
та в житті таки нічого не знаємо...
Навіть,коли ми сильно й щиро
ще любимо,
далекі миті щастя, згадуємо...
І у реальності існуємо,
і часто ще сумуємо...
Та мало хто із нас оце зруйнує,
усе забуде,розірве все на миті
''до'' і ''після''...
Той зможе далі жити, когось
любити.
Йти і жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2018
Людину спробуй запитати,
живе для чого в світі цім?
Не кожен вам відразу скаже,
відповідь на питання це просте...
Може хтось навіть не знає,
а хтось усе в душі тримає...
Та кожен з нас відчуття таке має,
коли незрозуміло світ весь виглядає..
Коли люди навколо, здаються тобі
не людьми...
І коли все навкруги тебе,
зміст зовсім інший набуває...
А так буває...
Здається,бачити не можуть,
не чують люди,і не відчувають...
Та вони ж просто помирають,
і вигляд свій, і розум, і свідомість...
втрачають просто ,і не помічають...
Люди уже не пам'ятають,
кого люблять,поважають...
Вони зітхають, позіхають,
лягають спати,й помирають...
Вони ще й начебто живуть,
та всередині помирають...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810730
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2018
Іноді навіть і не знаєш,
що не живеш ти, а блукаєш..
Чогось шукаєш, мрієш і літаєш,
на щось ти завжди зазіхаєш...
Життя то йде, і не чекає...
Воно назад не повертає..
Поки вмирає хтось,
поки живе , поки блукає,
мріє...
Життя йде...
Блукає кожен, і не помічає..
Та іноді пізно буває,
коли час йде,спішить...
А хтось все ще блукає...
Та й так буває,що нарешті,
хтось у житті щось утямляє ,
щось робить,йде вже до мети..
Спочатку ми усі блукаєм...
Себе шукаєм, мрієм, і гуляєм
Не часто потім живемо,
не всі себе знаходимо...
Та живемо, а не блукаємо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810560
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2018
Живи сьогодні...
Думай...Мрій...
Плануй майбутнє
в домі мрій...
Живи сьогодні,
а не завтра...
І на роки ти не живи...
Стрічай світанок.Радуйся.
Біжи.
Та тільки жити не спіши...
Дивись навколо.
Висновки роби..
Увесь цей світ,такий ,
який він є.
Дивись,вже осінь настає...
Дивись,вже навкруги усе жовтіє...
Дивись,уже за горизонт,
тікає сонце знову...
Собі ти тільки уяви,
життя - творіння...
То вперед - твори...
Будь сам хазяїн,автор,
чи поет...
Зумій здобути щастя,
лиш зумій...
Усе навколо,наче той злий змій...
Та ти зумій, не підкоритися
в цім світі,підступній кривді,
ненависті,злу...
Агов! Не спи!.
Живи! Давай біжи.
Живи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810559
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2018
Ми так хочемо добре жити,
і водночас когось судити.
Ми так хочемо бути в повазі,
та самі грубіянимо людям.
Ми говоримо просто дурниці,
те ,що іншим дається легко.
Кажучи,їм йде мана з неба,
а самі дичавіємо в світі.
Нам так хочеться мати гроші,
і щоб форми були добренькі,
а самі сидимо на диванах,
лиш будуючи фортеці мрії...
На погано весь час,сумні будні,
теплий чай, одіяло ,камін...
А для когось і сну немає,
зустрічають світанок в окопах ,
чують лиш канонади "Градів",
що безжально весь час поливають.
Для них сонце,і місяці,і зорі -
щось прекрасне й таке неповторне...
А для нас ,то є просто природа,
що буденна,проста,і повторна...
Так не любимо,коли якісь люди,
зневажають,плюють нам у душу,
і говорять слова необачно..
А їм гірше доводиться жити...
Є наказ, його треба зробити,
хоч помри ,хоч зарийся у землю,
та із бою з результатом вернись ...
Тож,давай,ти і я,не жалійся..
Подивись навкруги,озирнися...
І нарешті таки пробудися ...
Там війна,не АТО, а війна!!!
Смерті слід видно всюди ,
і чути крики душ,
що терплять і терплять...
Не жалійсь,а терпи,як солдати,
що у пекло вирішили йти...
Ти живи,і на них подивися.
І зроби в голові своїй лад.
Пробуди власний розум .
Збудися!
Досить спати,бо навколо війна!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2018
Не буде так в житті,як хочеш.
Не буде завжди перемог,
будуть поразки і падіння,
та все залежить вже від тебе...
Чи далі битись йти й боротись?
Чи здатись , мрії залишити,
закинути все в глухий кут...
Буває,так життя поверне,
що не захочеш ти нічого...
Буває,зробиш ти помилки,
щодо людей,яких любив...
Які тобі здавались -друзі .
Здавалось ,будуть поруч завжди,
і не покинуть,не забудуть...
Та в тому й суть,у помилках...
А потім дивишся,й не знаєш,
кого любив та поважав,
кого ''братвою'називав...
Й радієш потім,що вдало
навіть помилився...
В житті бува,отак бува...
Як хочеться тобі, весь час планується,
не станеться,ніяк не станеться....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809993
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2018
Поглянь навколо.Тільки озирнись.
В своїх думках нарешті розберись...
Не бійся світу,йди,живи,борись...
Живи на повну,тільки не губись...
Не йди у зло,не будь байдужим,
розтоплюй холод в серці лиш теплом...
Борись завжди,борись за своє тільки,
не бійсь програти,це не страшно ще...
Не мрій про велич, вона відразу
просто не прийде...
Про перемогу не задумуйся за день,
коли ти тільки,тільки розпочав...
Живи,прошу тебе,тільки живи...
Так як востаннє, в світі цьому ти...
Не бійся робити речі чудернацькі,
казати все,що тільки на умі...
Побитися не бійся, коли треба,
сказати дурням пару ''гарних''слів...
Живи на повну, кричи,радій і смійся...
Нарешті скинь цей запобіжник з себе,
дай волю мріям, тайнам, всім думкам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809986
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.10.2018
Війна - стратегія людей..
Війна - бій за життя людей...
Війна це смерть,що косить
і збирає, багаті,прокляті,врожаї,
на нашій українській,пошматованій
землі...
Майдан. Морози.Мітинги.Стрільба...
Пролита кров. Страшенна біль.
Бій за життя...
Небесна сотня. Синьо - жовті прапори.
Квітки на трунах...
Сльози,сльози й сльози...
Стіна героїв.Лиця молоді.
Усмішки щирі ,погляди сміливі...
За кожним з них в схованці життя,
були і радість,сварки,сльози ,все...
та обірвалися життя...
Потім Донецьк,Луганськ,загарбання
ще й Криму...Страшні бої.
Прориви. Довгі рейди...
І море крові,смерті ,зла...
І допомога. Волонтери,небайдужі...
Дорога в пекло. Сєпарський полон...
Незламний дух. Душевна незбагненність.
Холодний розум й серце,як в огні...
А потім ДАП, і 240 днів.,наче у пеклі,боротьби..
І не кажіть ніколи,''вони здались''...
Вони не здались,витримали все...
Але будівлі,
весь бетон все таки здався,
не витримав страшної,злючої війни...
А Іловайськ, Дебальцеве, Слов'янськ...
Здавалось,список просто,безкінечний...
Смертей вже безліч...
Тисячі імен,що ми ще і не чули,
та не знаєм.
Пропали безвісті.Згоріли заживо...
Хтось під завалами,лежить шматками,
не цілком..
І матері у горі тім страшнім,
сивіють за години,ночі,дні...
Хоронячи своїх дітей єдиних...
Закриті труни,ось,найгірше що...
Коли не знаєш,чия там дитина?
Чи там рука,нога,чи шматок тіла...
Ніхто не скаже нам,ніхто не скаже...
Як же усього забрала війна,
не повертаючи нічого, та на жаль,нікого...
Війна,яка посміла вбити нас,зламати дух,
забрати силу,волю...
І як же хочу,щоб нарешті та війна,
скінчилася назавжди та усюди...
Як хочу,щоби мирні небеса,
знов сяяли у нас ,і гомоніли щоби знов,
птахи,що так боялись прилетіти знов додому...
Слава Україні! Героям Слава!
Усім живим і неживим захисникам нашої України,
життя,усього...
ДАП-донецький аеропорт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809881
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.10.2018
Життя - слова,і речення, і букви...
Бува короткі і німі,що так
й сидять собі в душі...
Буває довгі і нещадні...
Бува,приємно на душі
лише від погляду ясного..
А від мільйонів, тисяч слів,
на серці холод,вітер,буря...
Життя,як речення бува....
Просте,і зміст стає нам ясний...
А от,існує ще,складне...
Отут не просто,тут зворот,
а тут вже інше значення все має...
В житті отак також буває...
То люди ,що із нами йдуть,
рука об рука, день за днем...
Одного разу забувають,
від нас ідуть, й ,навіть,
не пам'ятають..
Буває,доля поверне,
нас просто в своє русло,
яке незвичне буде нам,
складне,нетовариське...
В житті по-різному бува,
і доля в кожного одна,
в кого легка, а в кого і складна,
тільки того ніхто, ніхто не зна!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809878
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.10.2018
І знову "200",
ще зовсім юні,молоді,красиві
пішли на небо, наче журавлі...
вже не вернуться до рідненького
порогу,
вже не обіймуть маму,
вже не розкажуть, про їх новий,
довгий,вічний сон...
І п'ятий рік,
щодня йдуть спочивати,
не сотні - сотні тисяч,
присязі вірних дочок і синів...
А ви,поганці,ходите по місту,
не оглядаючись,чи хтось сидить
за рогом,
стріляєте петарди,покидьки...
А хтось від них ховається,
й боїться,що зараз знову
стодвадцятка прилетить...
Ви п'єте віскі,курите кальяни,
а хтось на десять ділить сухарі...
Ви б'єте псів, і викидаєте котяток,
а хтось цінує,як товаришів...
Ви лазите з дівчатами нічними,
а хтось має одну, й цінує щиро,
карбує в пам'яті кожен момент чи зустріч...
Ви просто ниєте, все жалість викликаєте у всіх,
та ви існуєте лиш просто,як тварини...
А хтось живе весь час, неначе у останню
на землі цій мить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809677
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.10.2018
Тобі, квітуча Україно...
Вклоняюсь низько до землі,
за всі роки,що не здавалась,
і не продавалась москалям...
За те,що я живу,радію,
за те що бачу навкруги,
що чую спів птахів ,
за те,що ходжу й відчуваю,
всю велич й силу на землі...
Тобі, рідненька Україно,
віддати можу все,що маю...
Віддам життя,віддам роки,
не здамся...
У тенета ''братські'' не віддам тебе...
Ти лиш живи,благаю,Україно,
ти не помреш, ти не загинеш,
буде так...
Загинуть люди,хлопці і дівчата,
що стануть боронить свій рідний край...
Вони вже п'ятий рік там гинуть,
і не жаліються,нема у них ниття...
І прошу,люба Україно,
ти не здавайся, і назад не йди...
Ти пам'ятай,за тебе йшли герої,
що так і відійшли вже в небеса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809674
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.10.2018
А що ж бачить осінь?
Що буває журлива, холодна,сумна,
буває й барвиста, співуча,
хоча...
Все вона помічає,
на все увагу та й звертає...
Чи то матуся із малям,гуляють парком,
чи закохані йдуть, так за руки зловившись,
щоб ніколи й нізащо не розлучитись...
А ще бачить зневіру,людськую байдужість,
що у серденько ранить, маленьке таке...
І за солдатом споглядає,
що у окопі засинає, від пострілів,
від мін та градів, вже не здригається,
а спить, і в сні йому являється,
що мир усюди і нема війни ...
А що осінь чує?
Цікаво,цікаво...
І скарги ''набридли уже та погода'',
бажання'поспати б годинку ще б перед постом'',
зізнання, прохання, слова всі людські...
А що вона відчуває?
Самотність,тугу?
А чи,може,надію на долю кращу свою,
а може їй сниться, жовтаві сади,
і як люди,не будуть сваритись,
а може їй хочеться від всієї біди,
покривалом тепленьким накритись...
Та не знає ніхто,що вона відчуває,
що та осінь чекає й чекає,
не знає також,хто і що відчуває...
Хтось може і помирає,а хтось усе забуває...
Може хтось палко кохає, а хтось дуже змерзає...
Ніхто толком не знає,не знає,не знає....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.10.2018
Прости мене,світе, за всі помилки
За всі крики й образи,що комусь
завдали...
За те,що іду я й ніяк не спиняюсь,
як інші по світу ніде не тиняюсь...
Говорю матусі негарні слова,
чимось її ображаю, у серце вражаю...
Та я визнаю,що не є я права,
і слово,пробачте, кажу я щодня...
Пробачте за дурість,за всі ті слова,
що вам ранили душу, і без ножа...
Пробачте за крики,за сварки усі,
якими живуть і зростають всі-всі...
Пробачте,матусю,за те,що іду,
що я бачу мету,що в житті я на ризик
великий піду...
Я не можу інакше,не можу , і все,
хоч якби я не старалась звернути з дуги,
що як терня, й каміння встала переді мною...
Пробачте, Ви,нене,що була така,
що так і я змалечку росла та й росла,
і любила країну, що нею жила...
Пробачте,благаю,за те,що ваші нерви
я не берегла, не слухала Вас,
все в думки тікала,...
Люблю Вас,мамо,безмежно люблю,
і ніяк не допущу,щоб пускали сльозу...
Найцінніша у світі, моя мамо,
рідненька...
Ви зазнала немало біди у житті,
ви зростили мене, і навчили ходити,
ви подарували путівку у власне життя...
Та люблю я безмежно, свою неньку-країну,
не допущу,щоб лихо прийшло і до нас...
То ж боротися буду за волю і мир,
щоб Ви спали спокійно, і ще довго жили...
Ви пробачте,мамусю,за всі мої гріхи,
за погані всі вчинки,за слова,за усе...
Залишайтесь будь ласка,такою,як є ...
Присвячую моїй мамі,яка для мене ВСЕ, хоч я не ідеальна,іноді говорю з мамою,так,як відчуваю,не вибираючи слів,та потім відразу вибачаюсь...Мама розуміє...Ми з нею,і соратники,і друзі,і порадниці- не пам'ятаю чогось такого,чого б від мене не знала мама...Цінуйте своїх матерів, висловлюйте з нею всі свої думки, які є у голові, любіть їх безмежно...Мама- наш всесвіт,який нас рятує й мотивує, радить нам і повчає,радіє й плаче з нами, підштовхує нас у світ своєю любов'ю..Не треба боятися мами,треба казати все,що болить душі,і тоді все пройде,і тільки після розмов з мамою нам завжди на душі стає світло й легко.... Любіть матерів!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809461
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.10.2018
Ми часто жаліємось на якісь речі,якими незадоволені. Ми шукаємо різні,абсолютно невагомі причини,щоб скаржитись на наші умови життя,людей,які нас оточують,навколишнє середовище,яке не завжди до нас ставиться так,як нам хотілося б..Наша сучасність являється дуже суперечливою,повною жорстокості,ненависті й людської байдужості, та водночас оточує добром і любов'ю... Здавалося б,просто якийсь абсурд,але саме в такому світі ми живемо зараз...
Люди щодня кудись поспішають,думають,здебільшого,тільки про роботу,домашні справи,але за цією завісою буденності не помічають,як швидко пролітає життя.
Чудовим прикладом про перевтілення людського життя в буденність,вічні робочі й домашні справи,яких завжди дуже багато і треба обов'язково робити.
Оповідання Франца Кафки ''Перевтілення'',в якому головний герой Грегор одного дня перетворився на комах,з твердим панциром,вісьмома ніжками,ротом без зубів...
Та він навіть не взяв до уваги свій зовнішній вигляд,він хвилювався за те,що запізнився на поїзд,що його насварить начальник з роботи ,що потрібно заробляти гроші для сім'ї...
Спочатку рідні з розумінням поставилась до Грегора,вони позабирали меблі з його кімнати,щоб було зручно повзати по стелі й стінах,годували рештками їжі,а потім починали закидати його кімнату всяким мотлохом,забували приносити їжу,били,коли той вилазив за межі своєї кімнати...Від знемоги й голоду Грегор помер, а його комашине тіло викинули на смітник.
А що б сталося з людиною в такому випадку,що б призвело до таких плачевних наслідків? Взагалі,що важче,бути комахою чи все таки людиною???
Ми бачимо щодня,як людство помирає,настають страшні часи,у світі починають панувати роботи,люди ладні вбивати за зелені папірці,вгризатись одне одному в горлянки заради блискучих камінців...Люди забули про людяність,милосердя,кохання,взаємоповагу... Я вважаю,що такі люди вже стали нікчемними комахами,адже про таких ніхто не згадає,а навпаки закопають аби-де та зроблять їх невдахами та виродками...
Взагалі,людиною бути важко... Важко старатись не жити буденністю,а ще й бачити щось прекрасне довкола,важко бути справжнім,коли тебе стараються гнобити й заморювати труднощами,коли хочуть підкупити,зробити злодієм чи бандитом...
Важко кохати,коли бачиш, як торгують собою дівчата, коли хлопці звертають увагу на мальованих моделей з черствим серцем,а вірні й люблячі дівчата без пари...
Важко боротися,якщо навколо все можна підкупити,а зусилля й щирі старання часто нічого не значать...
Але те відчуття,коли ти залишаєшся ЛЮДИНОЮ,всупереч всім бідам й труднощам,легкою хвилею несе нас у світ...
Друзі,не знаю,чи сподобається Вам така проза,написала,те що відчувала, і плюс трішки вражень від прочитаного твору... Залишайтесь людьми і не перетворюйтесь на комах будь-ласка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809346
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2018
Я тут, ти там...
Я тут, і за вікном знову дощить..
Ти там, і знову буря в голові...
Як два світи, ми живемо,
ми ходимо під наглядом очей...
Як долі дві,з тобою ми,
такі вже різні, та такі близькі...
Як чорне й біле, близьке і далеке,
живемо ми й щораз ідемо повз...
Сьогодні й завтра - абсолютно різні речі,
та все ж об'єднує одна мета...
Як тропік й полюс, спека та мороз,
з тобою живемо й завжди ідемо повз...
Колись надіюсь,буде і таке,
що долі дві зійдуться у одне,
не підем повз,
і зазирнем нарешті в вічі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2018
Не бійся змін в житті,
не бійся бути собою...
Життя - така справа, непроста ,
досить логічна.
Ми стаємо дорослими,і хочемо бути знову дітьми,
коли ми малі,хочемо стати скоріш вже дорослими...
Здається, все смішно...
Та щоразу чомусь навертаються сльози....
А від чого, такі відчуття у людей?
Ніхто іще того не зна...
Багато хочуть собі статус,
ще грошей їм давай,машин...
Та щось нормальне у житті
таким вже важко зрозуміти...
Змінитись треба кожному,
собою бути увесь час,
щасливим бути повсякчас, співати й плакати в житті,
злітати й падати теж треба,
а потім сили віднайти,щоб знову встати та іти.
Живи,кохай,літай і мрій,
на подвиг йди,в собі знайди сміливість,волю й силу духу...
Не забувай,не буде більш можливості такої в тебе й мене
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.10.2018
Звучить мелодія любові,
така спокійна,ніжна ,світла...
Це вальс нас кличе у танок,
який навколо огортає все теплом...
Такі прості , банальні,ніби, речі
створити здатні чудеса..
Хтось скаже,дива не буває...
Та він напевно і не знає,
як то буває,як буває,
коли всередині буяє,
великим щастям,добротою...
Диво буває. Так. Буває
Людей воно завжди єднає,
запаси щастя поповняє...
Поки мелодія лунає,
і ми невміло так кружляєм,
не дивимось навколо,лиш
у очі, в яких побачить можна світ...
Коли в морози й непогоду
обійми заміняють все...
Коли розмови не допомагають,
лиш слово щире,і усе пройде...
Нехай у кожного лунає мелодія,
яка серця єднає....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809091
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018
Усе між нами,наче сон...
Такий чарівний і мрійливий,
чудовий,гарний , ніби мрія,
що здійсниться колись таки...
Було усе,слова і вчинки,
що зігрівали ще не раз...
Приємно було говорити,
про все,що було в голові..
Про зустріч мрії світлі й чисті,
розмови довгі та щасливі,
та все це - мрія й все,на жаль...
В уяві довго ще літає,
те,що могло бути б здійсненне...
Реальність зовсім тут інакша,
повинна розділити все,
забути те,що дороге...
Але,але,але...
Забути дуже й дуже важко,
хай краще буде все,як в сні...
Цінуйте кожну мить, і цініть людей,з якими добре, взаємно, таких людей в житті не буде багато,така реальність...Життя прекрасне й непередбачуване,цінуйте життя, й не поспішайте викидайте з нього моменти,які спочатку здаються неприємними, всі моменти, є по - своєму щасливі...
Рими немає,але щось пробую писати поволі)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809086
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.10.2018
І я не я,
чому не знаю.
Навколо світ вже не такий,
усе вже просто остогидло,
скільки вже бачити можна смерті?
Скільки слухати новини ці чорні й сумні...?
Скільки можна терпіти ту наглість катів,
їх потрібно вбивати,а не жаліть...
Бо вони ж не жаліють усіх матерів,
що сидять та ридають за синами в труні...
За котел Іловайський, хоч хтось відповів,
за війни аж 5 років все жирують вони...
Їх потрібно вбивати, не стріляти,
й травити, з них потрібно стягати,
шкіру й кості,все разом,
щоб відчули сволоти, як болить помирати...
Як болить помирати у розквіті сил,
коли тільки ступив на студентський поріг,
помирати як важко, коли діти чекають,
на маму і тата, все вірять,
волають,- та вони повернуться,
бо пішли за рідний край...
Боротися треба, вбивать за наш край,
не сидіти на ліжку,й лиш казати,
та,пройде без мене, я пожити ще хочу...
А хіба хтось не хоче, не хоче пожити?
Та хоче,звичайно,але йде вбивати за нас,
за дітей,за наш край...
Нам не потрібно сидіти, нам потрібно боротись,
до останньої сволоти битись...
Нам потрібно ще жити,а не існувати,
потрібно завжди пам'ятати,хто нам віддав
своє серце,й достойними бути їхньої уваги...
Не живіть,як бур'яни. Будьте людьми, пам'ятайте Ви Українці і повинні бути ними до кінця своїх днів не дивлячись ні на що, якщо хочете змінити країну проживання й громадянство, вперед,але чужий край має нас за раба,а не за людину...
Вибачте за неримованість...Слава Нації !!! Смерть Ворогам !!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808888
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 04.10.2018
Самотні люди ходять по світах,
вони блукають в вічних пошуках..
Шукають правди,а її нема,
вона давно вже куплена...
Шукають честі всюди,
та на жаль, цей скарб давно скінчився...
Самотні люди хочуть жити ще,
а не лиш завжди виживати,
кохати хочуть, а не вибивати
у когось ці фальшиві почуття...
Самотні люди - ти, і я,і ви,
все саме так, ми всі давно
самі...
У нас лише ілюзія така,що ми
комусь таки потрібні,хтось нас любить...
То може й так, та більше нас
цей світ лиш зневажає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808886
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2018