| Сторінки (1/62): | « | 1 | » |
Белое платье в черный горошек.
Темные ночи в карих глазах.
Сжатое поле, тихие рощи,
Низкое небо в осенних слезах.
Ты – моя радость, дождями омыта,
Ты – мое детство и поздний рассвет.
Что в твоем сердце сердцу открыто?
КрУжит за речкою гибельный след...
Не для меня это платье надето,
Сшито давно и к другому венцу.
Стынут слова в захлебнувшемся лете.
Вам – голубое к лицу.
Белое платье, белое поле,
Черные птицы на белом снегу.
Жажду тебя, ни минуты покоя.
И ненавижу тебя, и люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2018
Пальчик за пальчиком - кулачок.
Ні? Жива?
Падає тінь, у зіниці - чмок.
Ти?! Бува.
Хрест на розхристаному житті.
Йдеш, мім?
Тихо принишкла у каятті,
Німім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2018
Тепло твоих уставших рук
и непонятное волненье,
что замыкает этот круг
любви, надежд и вдохновенья.
Проём ненужного окна,
размытой площади осколок
и встречи жгучая тоска
меж канцелярских книжных полок.
Пугливый вымысел колен
(как провода под напряженьем).
Минута слабости и плен,
и наслажденье пораженьем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777878
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.02.2018
И тот, кто повержен, никем не утешен,
И тот, кто тщеславен, напорист и лих;
Кто в мыслях уверен, в поступках безгрешен
И запросто судит, и правит других;
И падший в неведенье, Бога клянящий,
И бьющий поклоны в тени алтаря,
И тот, кто над всеми, печально-скорбящий,
Застыл в удивленьи, улыбку тая, –
Кто скажет, что он и бесчестен, и гадок,
Что предал, не ведая чувства вины,
Что мир совершенства – преддверие ада?
Кто сможет отважиться? Я или Ты?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777536
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2018
Душі непотріб міряла
сльоза.
Ти в ніч пішла.
Що з тОї ночі серцю?
Примара,
потойбічна маячня.
І божевілля
іронічних
скерцо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2018
Изначально бесконечно
Небо надо мной.
Листья падают – не вечны,
Грустно быть листвой.
И в осенней заморочке
Неба и листвы –
Продолжение цепочки:
Вечность, я и Ты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777098
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.02.2018
Руки обнаженной касаясь случайно
И близость твою ощутив на миг,
В срывающем вальсе закружится тайна,
И сказочным станет знакомый лик.
Сотрутся давно надоевшие лица,
В картинах заменят владельцев рам,
И в зАмок любви этот мир превратится,-
Зачем поклоняться иным мирам?
И, падая в пропасть беспечных желаний,
Познав совершенство и хаос, пусть
В срывающем вальсе закружится тайна,
Забытая тайна и тайная грусть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776904
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2018
Все, що маю в душі, все, чим серце багате,
Я тобі принесу і до ніг покладу.
Моїх дум пелену, мої радощі й втрати
І тебе від біди відведу.
В очі гляну твої, як у небо зористе.
Рву струну за струною, а пісні нема.
Покотилося долі сльозами намисто,-
Інший, люба, тебе обійма.
Все по-божому є: горе ходить за щастям,
Квітка в полі цвіте, при дорозі бур`ян.
Де ж те місце моє серед кривди й напасті,
Чи в очах розійшлось, мов туман?
Я не хочу тобі, тії долі бажати,-
Знову квітку шукаю, по полю бреду.
Все, що маю в душі, все, чим серце багате,
Я тобі принесу і до ніг покладу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
- А шо, війна?
- Та, просто постріляти,
як горобців в зеленому садку.
- Мій батько воював
з фашистом клятим,
а це чого звелися на брідку?
- Не знаю, кажуть, що бандери,
що берці нікуди дівать.
Батьки мої давно вже вмерли,
нас не навчили воювать.
- Ото біда, та вістря в землю,
пішли в кав*ярню пиво пить!
Я, брате, все в тобі пріємлю.
Жив*ємо, може, відболить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Хризантемы под снегом. Коснись – разобьются,
Разлетятся осколками, в глаз попадут.
На снега удивлённые слёзы прольются
И замёрзнут, и те же снега заметут…
Ты отыщешь застывшие льдинки желаний,
Прикоснёшься губами – слеза по щеке
От любви, от сжигающих душу признаний,
И цветок хризантемы в озябшей руке.
Не пугайся ветров, заползающих в душу,
Не страшись одиночества в зимнем саду.
Я приду и застывшую сказку нарушу,
Отогрев твои пальцы, и снова уйду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775782
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2018
Серебристый снег, серебристый тополь,
Серебристый цвет кончиков волос.
Ты не прячь лица и скажи мне,- кто ты?
Но ответишь вряд ли ты на мой вопрос.
В небе звездный вихрь ледяною тайной
Манит за собой, увлекая прочь.
Этим Рождеством ты одна,- не странно ль
Быть одной тебе в праздничную ночь?
Колокольный звон за окном томится,
Катится слеза, падает бокал.
Слышатся слова. Что тебе приснится
В холоде немом снежных покрывал?
Но придет к тебе кто-то в черной маске,
Тронет за плечо, упадет к ногам.
Ты не верь ему - это только сказки,
Тихая печаль бродит по лугам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775421
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.02.2018
І перший сніг, як перший поцілунок,
І перша зустріч снігом на поріг.
Зненацька відкривається рахунок,
І винний в цьому просто перший сніг.
Відчутно подих зримо, білосніжно,
Тепло і радість в посмішці зійшлись.
І тане день приречено і ніжно.
Ти на прощання теж йому всміхнись.
Ще трохи, ще. Ночами мерзне тіло,
Думки летять кудись у заметіль.
І те, що вдень словами відболіло,
Вночі прийде, і знову тільки біль.
Не хочеш поспішати вже додому –
Навкруг зимово-чисте, голубе.
І перший сніг зніма останню втому,
І ні на мить не зраджує тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018
Моє життя, що павутиння біле,-
Десь промайнуло поміж віт і літ,
Зійшло в провалля необачне, пінне
І там знайшло запліснявілий слід.
Моє життя,- ні схрону, ні узбіччя.
Котило по шляху за кроком крок.
Можливо Ти вгамуєш, знімеш відчай
Примарою, і ротик на замок.
...Пів-Польщі полягло під копитАми.
В руїнах розіслався Білосток.
І чую я тремтливий голос Мами.
І ґвалтівник «подрапав на Восток».
Моє життя своїм не переміриш,-
У кожного свій сенс у небуття.
І знову на дибИ чи дИбу мітиш
Земного й потойбічного життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775049
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Згоріла б ти на синьому вогні, -
Там жар найбільший і пекельна туга.
А я все борсаюсь, як муха у вині, -
Останній щем і безвісти наруга.
О, ти взірець моїх думок стрімких,
Де велич мрій сягає аж до неба
І падає весіллям крихт,
Тебе в мені – ілюзія потреби.
І чорний кіт облизує твій ніс, -
Такий привабливий для сміху і цілунків.
Згоріла б ти, і більш не буде сліз.
Мій звір, вже не шукаєш порятунку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018
Пусть слова запоздали на тысячу лет,
И в глазах твоих осень дождями пугает.
Пусть у завтра для нас ничего больше нет,
И короткие встречи к разлуке стекают.
Всё равно не жалею ни прожитых дней
В этом странном безвременье жгучей печали,
Ни бессонных, затерянных в мыслях ночей,
Что тебя мне по капле тогда открывали.
Не жалею души, обожженной огнём,
Не жалею, что сердцем к тебе прикоснулся,
Что при встрече с тобой, как о камень споткнулся.
И о том не жалею, что будет потом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774722
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018
Я тебя не ревную
ни к ветру, ни к вечеру.
Безобидная сказка –
сбылось, не сбылось.
Огорчаться не стоит,
куражиться нечего,
ерунда-то какая –
все дни на авось.
И стихи были наши,
а стали бездомными,
одинокими, нищими,
вечной тоской.
Накатились на сердце
метровыми волнами
и ушли, как уходят
волна за волной.[color="#0091ff"][/color]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774654
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.02.2018
Я просто живу
тем, что завтрашний день подыграет:
то я замираю,
то он где-то рядом замрёт.
И было со мной,
что иным никогда не бывает,–
иль я не успел,
или он оторвался вперёд.
И руки твои ускользают
всё дальше и дальше.
И праведней путь,
и уверенней поступь твоя.
А я постигаю по-прежнему
истинность фальши
и то, что согреться нельзя
у чужого огня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774467
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.01.2018
Відьомська сповідь -
шлях у небуття.
За муром тиснява думок,-
осіння примха.
І котиться з гори
(куди?) життя,
і рвуться струни
в нескінченних римах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2018
Капли яда
на мутно-зелёных листьях,-
тихо зреющие плоды смерти.
Это Ты в восхожденьи к Христу
тайно
привела к гибели герцога Галеаццо.
И
в подвале тюремном, под рвом Родефоссо,
будешь истину слова прятать в улыбке.
«Величайшие реки текут под землёю».
Как же мне возвратиться
в тихую келью?!
От апостола Павла
прими подаянье.
И кричи, и взывай, но прощенья не будет!
Что же прячешь в сонете,- любовь
или тайну
капель яда на мутно-зелёных листьях?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734603
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.05.2017
Ты придёшь в затуманенном платье,-
Перламутровый блеск на губах.
Улыбнёшься и скажешь некстати
Об осенних тоскливых дождях.
А ещё, по мелованным стенам
Паутинку на палец собрав,
Бросишь взгляд удивлённый и пенный
Вдоль проёма простуженных рам.
И, паркет засоряя вещами,
Заметая следы за собой,
Будешь плакать в подушку ночами,
Прикрываясь чужою рукой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734527
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.05.2017
Над крышами домов, над талыми снегами
Холодный блеск звезды и месяца овал.
Какой-то музыкант незрячими глазами
Увидел этот мир и в струны заковал.
И слышен дивный звук несбыточных желаний,
И кажется знаком далёкий, трудный путь.
И ты спешишь узнать правдивость предсказаний, Забыв, что никогда былого не вернуть.
Очнись, – не ты одна последнею надеждой
Стремишься избежать возможного конца.
Теряясь навсегда, оставив всё, как прежде,
Уходишь, не прозрев, за музыкой слепца.
[i]Переклад українською автора:[/i]
[b]***[/b]
Над вічним небуттям, над неміччю людською
Холодний блиск зірок із попелу постав.
Якийсь сліпий дивак незрячою сльозою
Побачив Божий світ і в струни закував.
І чутно тихий спів в бажаннях і сумлінні,
І мариться простим той шлях, що не пройшов,
І віруєш словам сліпого провидіння,
Забувши, що прозріть не буде сили знов.
Облиш, не ти один у вимірах поспішних
Тікаєш навмання від згубного кінця.
Долаючи життя – і праведне, і грішне,
В нічев’я підеш геть за більмами сліпця.
Following the music of a blind
It flows above the roofs, and over melted flurries –
A brilliance of a star, collapsing moon is lean.
A blind musician gazed, he didn’t wish to tarry.
He seized the world of seen… and shackled in a string.
So marvelous – the sound of unfulfilled desires,
It seems a distant path is difficult but mine.
And you are so in rush to find predictions’ gyre,
Forgetting all about – the crossed preceding line.
Wake up! Not only are you looking for redemption,
With all your hopes at last, in agony to swim.
And being lost for good, you’ll leave, without exceptions,
Untouched, as if it was... And follow blindly Him.
Перевод Юрия Лазирко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734393
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 21.05.2017
Что ты, успокойся, это ветер
Жмется тайно к твоему окну,
Теребит желтеющие ветви,
Прячется пустынником в саду.
Голос мой - тебе далек, не внятен.
Боль моя? Тебе больней вдвойне.
Нам с тобой язык ее понятен,
Как и то, что истина в вине.
Что ты, успокойся, это ветер.
Сны твои глубоки и ясны.
Знаю, за прирученных в ответе.
Виноватей нет моей вины.
[i]Переклад на українську автора:[/i]
[b]Вітер[/b]
Що ти, заспокойся, - це лиш вітер
Горнеться світанням до вікна,
Обійма в саду пожовкле віття,
Маревом сполоханим зника.
Голос мій – тобі далекий гомін,
Відчай мій – в тобі кривавий слід.
І кружляє віхолою в домі
Безнадія стільки сотень літ!
Що ти, заспокойся, - це лиш вітер,
Давня сповідь вічних покаянь,
Та нема пекельніших на світі
Дивних слів приречених зізнань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734250
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.05.2017
Капельки росы, капелька слезы…
Тихий шелест трав под твоим окном.
Тают без следа в небе миражи,
И грустишь в раздумье о былом.
Тоненькая нить всё ещё цела –
Связаны навек, не порвать рукам.
К вечеру другая сложена цена
Горьким недоверчивым словам.
Тише, не шуми, то весенний бред.
Тленны и скупы странные слова.
Через столько лет, через столько лет
Разлетелись, встретившись едва.
А в глазах твоих капельки росы,
Капелька слезы на твоих губах.
Всё проходит, верь, – это миражи,
Что повисли на семи ветрах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734157
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.05.2017
...А ще, окрім душі, є тіло, –
Солодкий затишок плеча,
Що так приречено, невміло
Тамує біль в твоїх очах.
А ще, а ще – гріхопадіння
І божевілля, і вина.
Тоді тікає дух від тіла,
А тіло душу проклина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017
Ты молчишь – тебе светло и грустно.
Где-то в камышах шуршит плотва.
Пахнут травы очень даже вкусно,
И кружит по заводям листва.
Время зацепилось за овраги,
Дремлет тучкой в голубой дали.
Прошлым летом было столько ж влаги
В сочных травах и глазах твоих.
Старые заброшенные лодки –
Каждой вещи свой черёд и срок,
Послужили б, но давно не ходки
И вдобавок – навесной замок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733955
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.05.2017
Я тебе не покличу, і ти не покличеш мене –
Зараз підеш у ніч чи до світла від ночі тікати,
І залишиться смуток, в очах безпорадних замре,
Причаїться тихенько і буде до ранку чекати.
Від руки до руки не звести ні мостів, ні доріг.
Щось сіпнеться на мить
і обдурене знітиться, щезне.
Я твоє і моє обережно кладу біля ніг –
Хай тихенько засне і під снігом навіки замерзне.
А якщо тобі жаль, відігрієш сльозою вночі
І моє, і твоє, бо єдина надія на тебе.
І якщо тобі жаль, прочитаєш останні вірші,
А тоді хоч у ніч. І нічого жаліти не треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017
Аллея в никуда, ты – мой тупик,
Вечерний всплеск ажурно-алых листьев,
Печальный друг неугомонных мыслей,
Мой сокровенный, мой двойник.
Не потому ль в признаньях смысла нет,
И бестолково слово, неуместно.
Возможно, музыка забытого оркестра
В прощальном вальсе снимет этот бред.
Прозрачность неба в омуте души, -
Каприз осенний, противостоянье.
Вдруг прикоснувшись к обреченной тайне,
Ты уходить аллеей не спеши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726533
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 31.03.2017
Ні, ти не винна, то зірки
Безглуздо стали над тобою,
І дотик теплої руки,
Слова, навіяні журбою.
Але не ти. Не ти. Не ти.
Мої вуста тебе цілують,
Мої невдачі і мости,
Що попалив, тепер турбують.
І все, що в серці відбулось,
(Не дай, Господь, такого пекла)
Наснилось, привидом здалось,
Очами блиснуло і смеркло.
Ні, ти не винна, то моє
Пусте, знедолене, безславне,
Що кров твою цілющу п’є
І назавжди туманом тане.
І свічку ставить на вівтар,
І лезо в спину заганяє.
І скільки ще отих примар,
Що у невинності блукає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726358
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017
Мы с Томасом наелись плова
И завалились на диван,
А ты, бездомная обжора,
Ушла в какой-то ресторан.
Но нам с котом тепло и мягко,
Меня он любит, повезло.
Под вечер, наглотавшись мяска,
Мы счастливы тебе на зло.
А Ваши кошки нам не пара,
На «Вискас» больше не глядим.
Для каждого своя отрава.
Чужой отравы не хотим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726181
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.03.2017
Фарби, музика і слова.
День напрігся і навпіл тріснув.
Як обтяжена голова,
Як у серці моєму тісно.
Фреска злущилась – помира,
Звук злетів і навіки канув.
Врешті-решт фоліант згора.
Час всміхнувся і скоса глянув:
– Я – одвічне і назавжди.
Маєш сумнів чи так повіриш?
Ти ж шукаєш свої сліди
І безодню собою міриш.
Все безмежне – воно в тобі,–
Час і простір, душа і мрії.
Що хвилює тебе в журбі?
Що бентежить твої надії?
– Не питай, защемить бува
Так, що зовсім немає спасу.
Фарби, музика і слова, –
Неміч слова і плинність часу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Я Вас науявляю – от і все.
Ніхто нікому й шеляга не винен.
Лиш вітерець здалека принесе
Чарівний голос у зимову днину.
А ще давно забуті відчуття
І Ваші очі в затінках вуалі
З якогось потойбічного життя,
Що знову кличе в нескінченні далі.
І Вам від цього зовсім не болить.
Мені від цього – солодко і дивно.
Я Вас науявляю тільки мить –
І жадібно, і млосно, і ... невинно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
А если так: твоя ладонь
В моей и день, и ночь,
И лижет пальчики огонь,
И не пускает прочь.
И в зеркалах твои глаза,
И в зазеркалье – ты,
И по-другому быть нельзя,
Сжигая все мосты.
Но если утешать – обман,
И возвращаться – грех,
А исцеление от ран –
Презренье вся и всех.
И стол, где стынет на двоих
В хрустальных чашах яд,
И одинокий странный стих,
И пальчики горят.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724022
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2017
Збережи свою душу в обіймах розпусти,
Не ганьби свою честь задля миті розваг.
В галасливих палацах, на ложі Прокруста
Хай прикриє тебе розшматований стяг.
Україно моя, кароока коханко,
Не для сліз тобі стрічку у коси вплели.
Пригорталася серцем, чекала до ранку,
Коли вийде Тарас на круті береги.
Обступили у похоті бісові діти,
Зазирають за пазуху, рвуть подоли.
Скільки будеш зневагу до себе терпіти?
А гріхів не замолиш – і ти не моли.
Україно моя, пригорнусь – не злукавлю:
Ти намріяна світом безмежних ланів.
В незгасимій любові благаю і славлю, –
Не ганьби свою честь перед честю батьків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
Пригорнись – стане тепло-тепло.
Так, що кине зненацька в дріж.
І не скажеш чи рай, чи пекло,
Якщо в груди кривавий ніж.
Обійми і цілуй до згуби,
До прокльонів і до нудьги
Так, щоб раною мерли губи
В сатанинському злеті гри.
Обіцяй, що навіки разом,
І що шкіра одна на двох.
Очі б виколола відразу
І – назавжди у темний льох.
А тепер, все що маєш – сіллю
І водою, а ще – вогнем.
І сльозою... Не віриш? Вірю.
Вірю в те, що любиш мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723812
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017
Довершеність і форми, і думок.
Під пальцями гладенький білий мармур.
Що Мікеланджело розгледів у жінок
Таке, що й досі відгадати марно?
Старий нікчема, сивий каменяр,
Невже твій витвір був сильніший плоті?
І в холоді німім отих примар
Спокуси більше, ніж в живому роті?
А може все пусте – каміння, плоть,–
Зловіщий вимір і життя, і смерті,
І ліпше буде мармур розколоть,
А тілу, заспокоївшись, померти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017
Ворожка спала. Ніч – що в ямі,
Туману – відрами черпай.
В осатанілому бедламі
Змішалось все: і пекло, й рай.
І рветься тіло п’яним вихром,
І сліпне розум водночас.
Чорти звелись – смакують втіху
І б’ють копитами об нас.
І ні Христа, а ні прозріння,
Ні покаяння, ні сумлінь.
Яке, до біса, воскресіння
І мить божественних прозрінь?!
– Тю, навіжені, геть від хати, –
Віщунка очі продира.
І знову повертає спати:
– Ну і присниться, от мара.
Смакує ніч забуту втому.
Туман сполоханий завмер.
І не бажаєш вже нікому
Отих надуманих химер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2017
Згорне вечір замріяні крила,
І з тобою залишиться ніч.
Неспокійна, пуста і примхлива–
Чорний морок по білому пліч.
Причаїться, приспить і розбудить.
Заспокоїть і знов за своє.
Поцілує в запечені губи,
Воскресить, приголубить і вб’є.
А за що, не питай – не розкаже,
Та й навіщо – одне небуття.
Міцно-міцно до ліжка прив’яже,
Розгорнувши, мов карти, життя.
І в чаклунській земній круговерті,
Без надії, в химерному сні
Ти шукаєш рятунку у смерті,
Простягаючи руку мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2017
Два келихи – в однім отрута.
Ти п’єш чи відсуваєш геть?
Назавжди до стіни прикуті,
Невільні і життя, і смерть.
Скуштуй! Як солодко і дивно,
І тільки потім запече
Підступно, жадібно, невинно,-
Укусить нишком і втече.
Ти п’єш? Ти п’єш,- тремтять долоні
І мимо вуст червоний слід.
В такому вічному полоні
Ти не була вже стільки літ.
А потім чорна ніч пророча,
І зрада. Випила одна!
Ти віриш в це? Як довгі ночі,
Коли я п’ю тебе до дна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2017
Звірятко невгамовної душі
блукає в тілі,
що воліє вмерти.
Ти вперта!
Я? -
вікно в осіннє небо,
жовтий лист
чи сповідь,
чи липка надія?
Стерти!
І з докором сумління
вийти геть
Звірятку
невагомої
душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2017
*
І я
котом з бляшанкою блукаю.
Й мене
чорти несуть за світом світ.
І жінка,
що незграбно так кохає,
за мною
до нестями
слід у слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017
Потреба в сповіді? Та храм згорів до тла.
Священник рясу кинув у багаття,
І хрест зів’яв, покорчило метал
Від сповідей і від химери щастя.
Не вірю я ні в біль в очах твоїх,
Ні в слово, що минулим пліснявіє,
Ні в праведне, ні в первородний гріх,
Ні в рай, ні в пекло – поховальні мрії.
Та кривить посмішку спокуси вірний біс,
М’якеньке хутро мостить під коліна
І сповідає, й каже,- Ти - невинна.
А що згоріло, те не варте сліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2017
Она засыпала, как в детстве, свернувшись калачиком. Нижняя губа несколько вздрагивала, руки прятались между колен, и только куклы или плюшевого мишки недоставало этой маленькой девочке, решившей, что всё будет так, как рассказывала давным-давно бабушка.
Но снился сон...
* * *
Босая, в рубище, с золочёным крестиком на груди взбирается она крутым склоном. И, последний шаг на вершину преодолев, оборачивается и смотрит вниз, и видит под собой людей живущих и умерших, и ещё не рождённых, и тех, кто никогда не родится.
И тянутся руки праведных и юродивых к ней. И спрашивают:
— Что греховнее, душою испепелиться в желаниях к ближнему, тебе не принадлежащему, или плоть свою отдать на растерзание страстей?
И рвут одежды с неё глазами бесстыжими и завистливыми. И нет веры боле, и нет пути выше собственного презрения.
Но были ещё те, кто ответствовал за происходящее, дабы в хаосе не исчезло всё.
И воскликнул тогда апостол Павел: «Все совратились с пути, до одного негодны: нет делающего добро, нет ни одного. Ты же спасена в надежде. Надежда же, когда видит, не есть надежда; ибо, если кто видит, то чего ему и надеяться ».
И упала звезда, отворяя кладезь бездны. Бросились от подножия горы алчущие, ибо каждому был дорог свой страх. И прятались в хижинах и храмах, не веруя. А кто верою был движим, тот в божьем слове спасения искал. И вышла саранча из бездны, дабы в муки повергнуть людей, без печати божьей на челах.
Она же, крест к груди прижимая, стояла, слушая стенания родных и близких, помочь не в силах. И в ненависти к словам апостола вдруг услышала под сердцем биение странное. И, желая спасти от мук заблудших в ереси, в жертву Пятому ангелу дитя своё нерождённое отдать решилась.
И поднялся ветер страшной силы, сметая всё на своём пути. Там же, внизу, был Один – ни прячущийся ни стенающий, ни верующий ни хулящий. Но жизнь, отданная, была бы его жизнь. И жертва – не спасение ему, а погибель. Ибо нить, связующая и существование продолжающая, порваться грозилась в намерениях благих.
Но то, чего нет – и быть не может. А предполагаемое – в людской зависти погибнуть должно. И знала она, что Шестой ангел страшнее Пятого, а Седьмой страшнее Шестого. И не толпу спасать надобно, а себя саму от прегрешений и гнева божьего.
Тогда же тот, Один, во чрево руки вонзил и вырвал дитя, Пятому ангелу не отдавши и себе самому продолжения не нашедши.
И, сжимая рукой раны кровавые, пала на колени она, и, облегчение в груди ощутив, к пустоте воззвала, как к спасению. И покатилось тело её к подножию. И не суду Божьему душе велено предстать было, а остаться во плоти и крови брызжущей.
И тыкали пальцами и взглядами те, кто в своей жизни о соблазне мечтал, но согрешить боялся, гордыню лелея. И наложилась рана другой, терзающейся в неведении, рассудок теряющей, на её рану. И, крест на чреве обозначив огнём, прикрыл Ангел крылом белым плоть её.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723020
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 12.03.2017
Вайлувате, опецькувате цуценя з`явилося на нашому провулку рік тому, і все змінилося у спокійному і розважливому житті мешканців «провалля»,- так з любов`ю називали мальовниче місце у затінку яблуневого цвіту під залізничним насипом, стрімко зникаючих у далині потягів.
Гостровухе пухнасте, з лапищами не дрібної породи маламута, воно впевнено пірнуло у світ незнайомих запахів, звуків і відчуттів.
Четверолапі друзі не забарилися із знайомством. Вівчарка Герда, що проживала по сусідству, робила підкопи і періодично пробиралася в гості до малюка. Кайхан, таке ім`я отримав наш новий мешканець, люб`язно сприймав візити сміливої дами.
Через півроку Кайхан був вже поважним псом, але дитинство не відпускало різноманітними витівками: квітники, сусідські городи були центром уваги бешкетника. Своїх хазяїв він поважав і любив. Хазяйку про себе називав мамою і з задоволенням облизував її тендітний носик, закидаючи лапища аж на плечі. Хазяїна обожнював і трішечки боявся. А от з їхнім сином стосунки були на рівних. Борюкалися у густій траві, рили нори у купі піску, і весь світ був близьким і радісним.
Одного разу, по обіду, провулок сполошився,- Кайхан зник! Хазяїн бігав по подвір`ю і волав на все провалля : Кайхан! Кайхан!!!
Мобільними дзвінками покрили простір можливих собачих прогулянок. Сусіди занепокоєно шастали між дворами, співчуваючи пропажі. Та були й такі, що таємно раділи зникненню Кайхана. Останнім часом, коли всі виїздили з дому, він від самотності, сидячи у вольєрі, що побудував йому хазяїн, вив. А завивав Кайхан так як треба, по-вовчому. А що, знай наших, ми ж не якісь там пуделі з під ковдри, ми для широких ведмежих просторів і снігових завалів, а тут,- посадили. Ха!
- Кайхан! – його ніде не було. Вже бігали й до залізничного насипу. Хіба що до магазину не сягав обшук кущів і водоймищ.
«Шукайте»,- думав Кайхан , приплющуючи очі від яскравого серпневого сонця. Він вольготно лежав під зеленою горожею в двох метрах від порогу і мріяв про те, як виросте і покаже їм тут усім підлісним і спартаківським псам, як перегребе городи і квітники бабцям, що постійно наїздили на нього. Мріялась йому розкішна молода пані собачої статі. «І під три чорти котіться всі, а я сплю!»
Хазяїн в котрий раз пробіг по подвір`ю і ледь не впав, перечепившись через пухнату і пружну гірку.
-А-а- а-а!!! Так от ти де!
Провалля з полегшенням зітхнуло, і всі зайнялися своїми справами.
Герда все частіше приходила в гості до Кайхана, проповзаючи під металевою сіткою між дворами. Кайхан теж провідував її, вже ж не сидіти одному вдома.
Їх лаяли, шмагали і пестили, городили забори. Купували дорогі нашийники, та простір за забором був привабливим і жаданим.
Внизу під насипом протікала маленька річечка Тарапунька. Туди злітались хвостаті сороки, підквакували жабенята. Горобці зграями шастали туди – сюди. Небо присідало, з подивом вдивляючись в цей веселковий світ радощів і свободи.
« Що вам, двоногим, без крил і хвостів? Заздрісно? Байдуже?»
-Кайхан, до дому!!!
Зима прийшла пухким, лапатим снігом. За ніч випало чимало. На ранок всі повискакували з лопатами горнути з під ніг зимовий непотріб. Тільки Кайхан з задоволенням вистрибував по наметам довгожданих снігових хвиль, презирливо кидаючи погляд на людей, знищуючих отаку красу. Сніг, сніг, сніг… Білі з сірим плями на хутрі Кайхана майоріли то тут, то там. «О, так! О, єс!»
… Вечоріло. Підходив час потягу на захід. Річечка під лапами і не хрумкнула, теж занесло, заметелило.
«І як на ту насип скарабкатись? »
Здоровезне і біле засліпило очі. «Не візьмеш!» Кайхан сміливо
вперся могутніми лапами в бетонні шпали.
Потяг ішов на захід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722853
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2017
- Агов! Ти тут? Живий? Не вбитий?
- Живий. У мороці боліт,
пропащих місць, лежу сповитий
за Удаєм вже стільки літ.
- Вставай, якщо живий, до бою!
Від Городища до Хитців
у сорок першому з тобою
ми не жаліли животів.
- Та, кажуть, то не ми, не наші
трощив кістки Гудеріан,
і, що в Шумейкового чаші
не наша кров – один туман.
- Вставай. З кривавого майдану
під кулі й досі нас ведуть.
- Важка земля. Мабуть, не встану.
Нехай, як хочуть, хай живуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722826
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2017
Говори мені пошепки,
Щоб ніхто не почув.
Може, мовою посмішки, -
Я її не забув.
Може, поглядом жадібним, -
Про таємну любов,
Обійми мене, лагідна, -
Розлучатися знов.
Говори, що намріялось,
А в житті не збулось,
Ніччю довгою мірялось,
Та тобі не прийшлось.
Розкажи, тільки пошепки,
А не можеш – мовчи.
Я побуду ще трошечки
І піду назавжди.
Вже зневажливо дивиться
І шепоче село.
Хто всміхнеться, хто скривиться
І насупить чоло.
А ти знову лиш знітишся
Та шепочеш мені,
Що нема куди дітися
На цій грішній землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017
Вона розуміла, що чекати вже нічого.
Цей двір, кожен день пройдений вздовж і впоперек,
садок, знову посаджений, з молодими сливами та вишнями.
Що ще?
Дорога на роботу, з роботи. Колись приїдуть діти, поїдуть.
І щем на душі - давній, затяжний.
А, біс з ним.
Смішно.
Вона сміється сама до себе, до людей, подруг і нЕ подруг.
Тільки вона знає таке, чого інші не знають.
Хоча, весь куток смакував, визирав з-за воріт,
язиками плескав, бо вона ж така…
А яка?
Вечір бродить зимовим вітром від хати до хати,
ковзається замерзлими водоймами. Гусяче пір’я летить селом.
Піст. Постуй, душа праведна і грішна. І тобі відпуститься все,
а кому й нічого.
Язичниця!
Прости, Господи.
Зірки падають одна за одною. Бажання? Без бажань.
Просто падають їй під ноги. Чого хотілося – вже збулося,
чи не збулося.
Ой, пане, здобудь волю собі і для неї.
Вбий її,
якщо чекати більше нічого.
Я все, що маю, віддаю
Вустам твоїм.
Свою і радість, і біду,
І врешті – дім.
А що життя, так то пусте.
Скажи, а ти?
Останній спомин промайне
Тії біди.
І будеш ти без мене жить
В обіймах мрій.
Нехай ще трішки поболить.
Ти мій. Ти - мій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722633
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017
Баба Ганна раз по раз озиралася на покинуте дворище, витирала сльозу, щось бурмотіла.
- Та ходімо вже, мамо, - не стерпіла Марічка і потягнула стару до свого дому.
... Осінь видалась затяжна й тепла. Листя вишень ще тріпотіло на підстаркуватих деревах у бабиному дворі, але хату однак треба було протоплювати хоч кукурудзинням, долівку підмести, їсти зварити.
І починала Ганна свій ранок дійством сумним і звичним. Вкриті більмами очі ледь вихоплювали обриси речей. Десь отут повинен бути ціпок, а тут валянки. І так до самісінького вечора: шорк-шорк. Але в хаті завжди було чисто і тепло, перед храмом вибілено, тільки на цю Покрову сил не вистачило. Піч підмазала, борщу зварила – і все.
- Мамо, та йдіть же! Господи! – підганяла Марічка.
- Іду, іду, доню, іду...
Обнесена очеретом хата сідала в землю дуже швидко. Стіна, що від саду, ще зразу після будівництва, як у могилу почала зї’жджати. «То за тобою, Федоре», - повторювала Ганна з року в рік, зо дня в день.
...Хату мазати прийшло все село. Добра хата вийшла. І місце гарне: городу вдосталь, до магазину два кроки – і все життя попереду. Федір, чоловік Ганни, приліг на лаві в обід, і більше живим його не бачили. Тільки Ганна щоночі розмовляла з ним.
Якось за дітьми та онуками не зчулася, як і старість прийшла. І не так собі – зморшками та вгасанням, а скрючило, висліпило і, головне , самота в хаті. От і вирішили: піде вона до Марічки зимувати. І дочці спідручніше – не бігати, та й удвох веселіше . У Марічки в самої чоловік недавно помер. Ще не стара, роботяща й хазяйновита, вона тягла за трьох. А що мати – так хіба то морока?
Зима все відмовлялася приходити до села. Минала вона й спорожнілі гаї, тільки вітром збивала пилюгу по оголених полях. Ні тепла тобі, ні холоду. Пропаща зима. А вечори – довші за вовчий спів.
- Ти двері зачинила? – обзивається серед ночі Ганна і глухо кашляє з печі.
- Зачинила, мамо, зачинила, спіть вже.
- А клітки позакривала? Собаки кролів повитягають.
- Позакривала...
Ще темно, а баба Ганна вже нишпорить, щось бубонить, бряжчить хватками.
- Мамо? – розсипалося довге сиве волосся по полотняній сорочці, – мов і не засинала.
- Виключи радіо, в голову б’є! - стогне Ганна.
- Та що ви, мамо... Чого ви чіпляєтесь, тільки ж заграло. Не в домовині ж!
- Та я що, доню, я нічого. Ти ціпка мого не бачила? Знову кудись сховала. Смерті моєї хочеш?!
- Ой, мамо! – починає теліпати Марічку,- таке кажете. В теплі, в добрі, горшки після Вас виношу... А Ви...
Тільки земля взялась кісткою, палили кострище на кладовищі, зігріваючи місце для Ганни. Поховали її біля Федора – по-людськи, з батюшкою. А по весні й Марічку прикрашали в останню путь.
Вечоріє.
Хати стоять самотні й невидющі.
Котиться зірка і падає десь за селом у провалля
на чийсь спокій
чи то життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722503
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 09.03.2017
Цвітуть каштани за вікном, –
У очі зазирають сонно.
І тіло зламаним веслом
На хвилях б’ється безсоромно.
Роздвоєність земних бажань.
Огидна спроба насолоди.
Смиренність, щирість покаянь.
Злиденність витівок природи.
Весняна повінь відчуттів.
Твоє розсипане волосся.
І знову неймовірність слів,
Що все намріяне збулося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722478
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2017
Янтарной комнаты осенняя слеза
И в голубой оправе тихий вечер,
И в этой комнате – шальная бирюза,
И две свечи. Ужель зажгутся свечи?
И два зрачка – невольники ресниц,
Как два крыла свободного паденья.
И пустота очерченных страниц
Тревожит глаз,– слепое вдохновенье.
И в янтаре заблудший мотылек, –
Счастливой сказки несчастливый пленник.
И твой встревоженный распахнутый зрачок.
И каплет воск, и жжет твои колени.
А в остальном – шальная бирюза
И ворох масок, брошенных небрежно,
И чья-то безысходность и слеза,
И две свечи, застывших безнадежно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722324
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.03.2017
В лесу сосновом признаки весны
Неуловимы и ещё случайны.
Искать напрасно в цвете новизны.
Зелёный - всесезонен и желанный.
Но есть в соседстве тоненьких берёз,
Забредших непонятно как, откуда,
Весенний всплеск кристально-чистых слез
И листиков салатная причуда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722128
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.03.2017
Ви, пані, незвичайні,
Так чи ні?
Незвичні у стрімкім коханні.
І «так», і «ні».
І я в нестямі еротичній
За слідом слід.
Ви сексуально патетичні!
Під нами лід...
О, безперечна змова тіла!
Тілесна хіть?
На ранок, пані, Ви зомліли,-
Прекрасна мить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722069
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2017
Там, на дні,
від очей завидющих,
тиха гавань
для наших сердець.
Білі краби,
розкішні медузи,
привид сонця
і чорні пасткИ.
І загублені тіні
фрегатів,
і монет втаємничений
блиск.
Я тебе підіймаю до неба,
і на тебе молюсь
з глибини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017
Казкові їжачки
і дикі губи,
схвильовані весіннім цвітом,-
жах!
І я цілую знов тебе
до згуби,
і тане вечір
на твоїх устах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2017
Скажи мне "нет", и проще не бывает.
Глаза меняют отраженье, цвет.
Но странный зверь внутри еще пылает
И гложет при одном лишь слове "нет".
И каждый день на срыве слов и взгляда
Таится жажда ненасытной лжи.
Какого Вам еще прикажешь яда?!
Какие строки Вам еще важны?
Все тот же кофе в сигаретной дымке,
Надменность жеста, выраженья губ.
Но саркастической, ухоженной улыбке
Не столь уж важно, кто насколько глуп.
И, забывая принадлежность к маскам,
Лицо теряет изначальный лоск,
И руки тянутся к любовным ласкам,
И гибнет слово в таинстве волос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721750
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.03.2017
А ти – звичайна? Як і всі?
Чи маєш щось таке незнане,
Що відчувається в росі
І вечорами в травах тане?
О, ні – як всі, але одна –
Це так буває на світанні,
Коли самотність поглина
В нестерпних муках і чеканні.
А може інше – тихий сум
І не твоє – моє блукає
Звичайне, кинуте в росу,
Вечірнім небом догорає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
Вишня. Куди тій гречці, вона ще й не пахне,
коли наливається млостю пізня вишня.
Десь зірвані і давно забуті жовті черешні, шпанки.
Володимирська, Любська засипані цукром і кинуті в темні погреби.
Лиш вона, Пізня, нескінченно набирає темного зілля,
серпневих сліз, зрілого сонця.
Туга плоть тремтить і б’ється одна об одну
в хвилях заблудлого вітру.
Чиясь рука тягнеться віт, хилить до себе літній неспокій,
і, перша, достигла, що ніч, рветься на вустах,
стікає божевільною отрутою бажань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721383
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2017
Вечер уткнулся в уставшие за день каштаны,
Капельки рос наполняют собою листву.
Близится ночь, и в предчувствии сказочной тайны
Мир затаился. Зачем эта тайна ему?
Лужи пугают случайных безликих прохожих,
Падают тени, споткнувшись о фары машин.
Кто этой ночью тебе безысходно дороже, -
Рядом идущий иль прочь уходящий один?
Станут пытать тебя словом, железом калёным,
Станут судить и вину в одночасье найдут.
Срубят, что грех, утомлённые сонные кроны
И поутру просто так, для забавы сожгут.
Мне же завяжут глаза, и в неведенье странном
Буду рукою дырявить застывшую мглу.
Близится ночь, и мечтая, как прежде, о тайном,
Мир затаился. Зачем эта тайна ему?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719656
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.02.2017
Натали вертелась перед зеркалом, готовясь на бал. У нее было замысловатой формы в резной раме согласно тому времени и стилю чудесное зеркало.
В комнате было тепло. Где-то внизу, в подвале, трещали поленья, подогревая стены в бесчисленных дымоходах.
Январская стужа привычно кружила за окном. Петербургская сырость съедала вновь выпавший снег, и Натали с огорчением представила путь к дому графини Разумовской.
Зеркало улыбнулось наморщенному носику Натали. Ему нравилась новая хозяйка дома,– ее причуды и неуравновешенный строптивый характер.
Но этот бал, какое безумство!
«Сама знаю,– глазами ответила Натали,– правда, Жорж, он явно ведет себя неприлично. Нет, этот не для меня. О ком бы еще и сплетничали, тоже мне великосветские дуры».
Натали передернула плечиком, отмахиваясь от назойливых мыслей. Тема была запретной, даже для нее самой. Треугольники накладывались один на другой и каждый, кто попадал в них, стоял во краю угла.
Ох, уж эти треугольники. Пушкин тоже хорош,– на тридцать седьмом году не успокоиться и сходить с ума от ревности! Подсчитал бы лучше своих ненаглядных, воспетых и просто брошенных на сеновале. А, да ну их.
Зеркало утвердительно кивнуло. Оно было согласно с негодованием Натали. И поскольку в него смотрелись чаще женщины, зеркало всегда принимало их сторону. Хотя…
Сама Натали к зеркалам не испытывала излишней привязанности. Разве в детстве, когда ее звали Ташей, у нее было одно маленькое овальной формы зеркальце. Это было давно, и зеркало потерялось среди домашних маменькиных вещей. Оно всегда отражало застывшее время удивительного счастья, отсвечивая в глазах Натали покойно плывущий мир познания нового и уверенность в бесконечности этого состояния.
Маленькое зеркальце любило Ташу: ее прямой греческий носик, выразительность тонких губ, раскосую близорукость глаз. Оно умилялось хрупкостью Ташиной шеи, матовой кожей лица. Даже тогда, когда Натали было не до него, зеркальце всматривалось, вслушивалось в неугомонность детских фантазий и грез.
…Пушкин в гостиной забавлялся очередной прозой. К Натали долетали обрывки фраз, возгласы восхищения и смех.
«Какой примитив»,– подумала Натали, поправляя завитки волос на породистой перламутровой шее.
Она, Натали, написала бы лучше, умнее. Она имела свой взгляд и свое лицо. Нет, не среди толпы танцующих невежд, не в дополнение талантам Пушкина, и не в угоду Его Высочеству. Да и кто когда читал ее «поэтические» тетради, написанные рукой десятилетней девочки, о правилах стихосложения с примерами из Княжнина и Хераскова? Она описывала Китай, перечисляя все его провинции, рассказывая о государственном устройстве. На полях рисовала затейливые вензеля и размышляла о счастье, призывая на помощь мудрых: «Ежели мы под счастьем будем разуметь такое состояние души, в котором бы она могла насладиться всей жизни новыми удовольствиями, то оно невозможно по образованию души нашей и по множеству неприятностей, с которыми часто невольным образом встречаемся в юдоли печалей».
Вот. Это ль не правда земли?!
А что сейчас? Четверо детей? Господи, четверо. Машенька родилась в тридцать втором, затем Саша – в тридцать третьем, Григорий – в тридцать пятом и самая младшая Наташа – двадцать третьего мая 1836 года. Куда уж, погуляла. Всех кавалеров Петербурга и Москвы собрала. А самой то всего двадцать пять.
– И не смотри на меня так, а то осколки не соберешь,– это уже зеркалу.
В конце-концов Натали совершенно перехотелось куда-либо идти. И этот бал… Нет, она останется дома в вечерней зимней тишине, у камина, что-то напишет, что-то прочтет.
Ей надоели бесконечные полонезы, однообразные и безумные вальсы. Хотя, завершающий шаловливый котильон всегда нравился, но не теперь.
– Саша, я устала, поезжай один.
Пушкин нахмурился и молча, ничего не сказав, вышел.
Они расставались. Их расставание было долгим, от самого венца. Натали всегда страдала тайным неприятием чего-то. Все то, что она читала, слышала, в чем воспитывалась,– не давало объяснений тягостному знанию, что что-то не так.
Но семейная жизнь – это хлопоты, дети и дом. Это встречи, интриги, блистательные выходы в свет и постоянная нехватка денег.
С деньгами без любви или с любовью без них. Натали не имела ни того, ни другого. И детей рожают совершенно не по любви, и не в порыве страсти. Страсть же обманчива и скоротечна.
И кружила она в этом замкнутом круге своих мыслей то веселой блистательной фрейлиной при дворе, то холодной и бесстрастной на ложе любви.
Несколько стихотворений написаны Пушкиным ей. Поэзия любви, поэзия ее любви, поэзия его любви.
…Ты предаешься мне нежна без упоенья,
Стыдливо-холодна восторгу моему
Едва ответствуешь…
Но это личное, это не стихи, это – не стихи.
Натали присела к столу и открыла тетрадь. Нет, здесь не было вензелей, стихов и умных высказываний. Каждый лист был испещрен цифрами, указаниями расходов.
Пушкин никогда не попрекал ее тем, что она не получает содержания подобно сестрам. Он метался в поисках денег. Строка – копейки, дыр – тьма. Еще никто не отошел на расстояние столетия, чтобы сказать: Пушкин – гений. У Натали был муж, возможно гений, но денег не было. Корабль начинал раскачиваться и грозился пойти ко дну. Совершенно даже не корабль любви (предстоящая свадьба Коко и Жоржа, подумаешь), трещал по швам дом и очень даже материально. Но все составляющее это понятие дом для Натали было незыблемым и постоянным.
А, да что там. Разве важно теперь, когда остались в сущности, одни пленительные стихи Пушкина и поверхностное знание, что была какая-то Натали, да еще полтора столетия между. Между ними и нами сегодняшними.
Вот незадача! Дантес лишается свободы и женится на Коко, возможно ради любви к Натали, ради близости с ней. Но это только возможно. Может слова Пушкина, брошенные Дантесу однажды, поставившие в неловкое положение Натали, вынудили его сделать этот шаг. Бедный Жорж. Между ревнивых сестер, между Геккереном и Пушкиным. Повеса, франт, красавец. А что поэзия? Поэзия – дым, фимиам для избранных. И то, нашли чем удивить в начале девятнадцатого. Но лишиться мужа, нет, совсем не поэта, а мужа, остаться в долгах с четырьмя маленькими детьми!..
Какой Дантес?! Какой флирт?! Об этом ли?
Бог с ними. Натали возрождалась. Из истерик и конвульсий по мужу Натали выбиралась путями деятельной, умной и целомудренной женщины, обретая любовь. Но это уже совершенно иная страница жизни Н. Ланской. А мы, так толком и не разобравшись в кружевах ХІХ века, доверяемся зеркалам, их тайнам, теряемся в них, надеясь разгадать свою собственную судьбу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719450
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 21.02.2017
Мой странный зверь,
Мое несовершенство,
Ночей бессонных рваная дыра
И тайный страх, и мнимое блаженство,
Капризных масок лживая игра.
И всплеск ресниц, давно лишенных глаза,
Кровавых губ отчаянный надрыв,
И бессловесный дух старинной вазы,
И белых крыльев страждущий порыв.
Мой тайный зверь, мой стражник сокровенный,
Хранитель одинокого огня,
Я преклоняю пред тобой колени,–
И нет меня, и не было меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718927
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 18.02.2017
За чашкой кофе в полутьме
Твое лицо и тихий вечер,
И в тусклом свете, как во сне,
Кружится снег, и тают свечи.
Еще скользящая печаль
Стекает пальцами и взглядом,
И зыбкость линии плеча
В тревожных бликах стынет рядом.
Но в сладкой дреме горечь слов
И окольцованные руки,
И каждый прочь бежать готов
Во избавленье странной муки.
А за окном все тот же снег,
Обычный вечер, дни и ночи.
И ты. Или тебя уж нет
В бреду сомнений и пророчеств?
Музыка и исполнение Андрея Шкляренко,
слова автора страницы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718687
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2017
Догорают зрачки за ресницами грёз,
Бродят тени и снами на сердце ложатся,
Среди пьяного запаха стынущих роз,
В захлебнувшемся лете пытаясь остаться.
И срывается тайна сплетением рук.
Что услышишь ты в городе снов и печали?
Опрокинулось небо, и катится круг, –
В этом круге я сердце и душу оставил.
Но когда тебя нет, обрываются сны
То рассветом, то птицей, то шорохом дальним.
Обречённым, скрывающим чувство вины,
Вдруг навеки ушедшим, как платьем
венчальным.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718513
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.02.2017
Скільки коштують Ваші очі,
Ваша посмішка і вогонь?
Скільки коштують сни пророчі
І духмяний запах долонь?
Скільки з мене за щирість слова,
За сльозу, за “прощай” і “згинь”?
В що оціниш, на що готова?
Грішне й праведне в натовп – кинь!
Срібла, золота повні жмені –
Кожен сіпає, приміря.
В мене – й шеляга у кишені,
Скільки ж коштує ця Змія?!
Засліпила зеленим в серці,
Вітром кинулась до щоки.
І купила мене за безцінь –
За таємний дотик руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2017