| Сторінки (1/25): | « | 1 | » |
хлопче, а йди на війну:
вона вже чекає на тебе, мов навісна молодиця.
а вже як візьме в обійми, маєш її, навісну,
до кохання намовити:
любить же ж, тільки боїться!
отже, ти їй скажи: [i]поведу тебе аж на москву,
а як не схочеш, то й навпаки на европу[/i]. –
зробиш там з неї царицю районну або й світову,
буде вмиватись в трояндах і в морі зеленого кропу
– повірить тобі, адже ти ж таки хвацький герой,
адже без жодного сумніву дівчину тягнеш за руку –
куди мене тягнеш так хоробро?
кажуть: "герой, та не той",
гляди: послизнешся, впадеш –
сьорбатимеш грязюку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732977
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2017
курочок таких сусідка завела –
не таких, що товсті, нудні та поважні,
а маленьких. пурхають, мов метелики,
а коли ще зовсім малими були,
то любили пролазити під парканом
до мене в двір, бо тут краса: травичка,
тінь, мов туман зелений під горіхом,
і квіти перед хатою цвітуть;
ото вони й гулялися, додому не хотіли,
та ще й не знали як, бо з цього боку
земля в нас вища, й того перелазу
не видно під парканом. я їх пожаліла,
та прокопала глибше, щоб могли
туди й назад без дозволу ходити.
сусідка ж, як побачила, сварилася на мене,
мовляв, роблю їй непоправну шкоду
та все її даремно непокою,
та все лиш клопіт, безлад та безчинство
творю заради неї, бо дурна
і гарна, і закохана, й нестямна
і навіть божевільна.
[i]наталко, наталко!
а можна, вони в мене поживуть?[/i]
вона сказала, не можна,
але й не прийшла –
мусила сама виганяти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2017
люди, чи ви взагалі нормальні?
не існує в природі народів-братів!
такі ідеї, мабуть, народжуються в спальні
якого-небудь вождя, що чогось не такого з'їв.
я бачила, як жіночки-істерички
лягали, мов в ентузіязмі, під траки державних танків,
і здогадалася: все, що ми робимо й знаємо –
лиш тупі трафарети та звички,
пустослів'я й лушпиння про солодощі
безсонних ночей та похмільних світанків.
тітоньки безсоромні, а чи ви знаєте,
що то насправді: нескінченна безсонна ніч,
коли хитаєшся, ходячи, від страшної банальної втоми?
ви сидите й позіхаєте,
аж пристрасть облущується з ваших облич –
а чи підете там, де замість перини – оберемок соломи?
звісно, підете, бо для того й лягали під танки,
аби мати вибір, до кого вам завтра піти.
завтра будуть нові вже
– не один, а численні – світанки,
а можливо, що навіть численні
російські народи-брати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
пограймо в слова!
ні: пограймо в слова,
бо звісно ж: не в бісер грати.
слухай: казала: блискавка – кульова,
а куля яка?
блискавична, от і падають
пелюстки у саду, мов солдати
весни? але гинуть і справжні люди,
що, можливо, хотіли б
так само відпочивати в наших обіймах тепер,
попиваючи пиво,
й, жуючи з насолодою ось такі бутербруди,
так зітхати замріяно:
[i]ех, якби ж то я був мільйонер[/i] –
уяви! ні, він каже: [i]якби я був мільтоном, я
був би мільтоном, але поліцаєм – ніколи[/i].
ти питаєш, чому; він тобі: [i]отоді вже
точно ти була б моя,
і щаслива, і точно вже не ходила б до школи[/i].
адже й він не ходив,
адже мусив мити бурштин,
бо хотів добре жити,
а погано помер позавчора,
бо не бачив проблем і погано стрибнув через тин,
і взагалі був дурний потвора;
ти гадаєш, він мив тобі мізки?
ти гадаєш, він мив там, принаймні, вуха?
він не чув настанов командира. а ти?
гадаєш, він знав би, чого
вимагає від нього якась реготуха,
що нікого не слухає,
нікому не вірить
і не відповідає на мої листи?
дурна, не глисти;
але й ти ж мені теж не лести,
а візьми он, та на щастя мені намасти
мою бідну спину,
що обгоріла на сонці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
люди, ви всі повинні
працювати заради загального блага.
чи всі ми такі вже боги та богині,
що людям від нас – лиш кривда й зневага?
кажуть: [i]навіщо прибирати сміття?
нехай би воно пропало,
нам з вами вистачить на наше життя,
та ще й нашим дітям буде чимало[/i],
але то неправда: немає вже чистих річок,
в лісі – не гриби, а пляшки та бляшанки –
хто їх збиратиме? може, білочка чи їжачок?
люди, не шукайте в природі найслабшої ланки,
не міркуйте на кого висипати ваш цемент,
чи биту цеглу, чи в кого яка потреба.
ви бачили, як телевізор падає з десятого поверху?
він розбивається вщент
так само, як коли б він впав аж з неба.
ось так і наша кохана земля:
кажіть, що планета, й не кажіть, що кохана.
вона вже розбилася, й байдуже,
чи дивитись на те здаля,
чи намагатися щось робити,
чи кивати на доброго пана
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017
я так хочу до тебе зараз!
дихати, сміятися, розкошувати в розмові,
кожним словом та поглядом
признаватися в вічній любові,
навіть плакати,
та цілувати в мудре чоло,
сльози тобі втирати та хукати, мовби на скло,
на холодні долоні
моїй солодкій дівчинці, моїй коханій доні –
вкласти тебе, мов маленьку, в ліжко,
та ще там цілувати, бавити,
пригортати, гортати, мов книжку;
[i]треба спати[/i] –
вкладати,
лагодити, знов обіймати,
складати, мов вередливого кубика,
розгойдувати, розгадувати все вище й вище,
аж удвох залетимо на зоряне горище;
та не сваритиму. – не бійсь, моя царівно:
у цьому світі так багато сліз,
так людно й страшно, й так багатослівно,
– а тут наш сон нам пряників приніс
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2017
сидить божевільний на зеленій траві,
плете золоті віночки. –
вже майже 18 їх у нього на голові,
а в вухах – не квіти, а телефонні дзвіночки:
я виграв! я виграв! що я згадав!
я згадала, як його звати –
і мріє, бо хоче все своє згадане
з собою додому забрати;
а вдома у нього – він думає так –
нічого нема. це правда,
бо він живе на темному боці місяця,
як сказала йому, а він і повірив,
отже, це правда.
він каже: "так! та то ще квіточки.
ось я ще вигадаю
якусь релігію, мов цяцьку-побрехеньку,
потім зашлю старостів до цієї –
своєї чи не своєї – бісової дочки,
та й врятую цей світ помаленьку.
коли б знати, згадати, як її звати.
я гадаю, мій перший дзвоник. ні!
поглянь, моя ластівко: очі твої сумні,
й пилок від кульбаби на личку".
не займайте його: він згадує
чотиривимірну табличку
множення –
так він каже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731630
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017
ох, моє серце, чи шкодуєш, як я,
– як я, що одвіку була твоя –
що по марних віках вагань
нарешті завітала до мене?
таки побачила те, що боялася
бачити й знати, й любити: мій замок
– мій білий, білесенький замок,
що над світом зеленим, умиваним чисто,
височіє ласкаво, а не гнітить,
не приголомшує – лагідно благословляє
й так сяє при сонці!
сама я бувала не раз
вражена завмирала,
хоч і звикла, здавалося вже,
і несхильна хвалити архітектурні дива
– ні перед дзеркалом себе споглядати,
як ото дівка дурна, що бажає собі чоловічків,
чи воликів, чи навіть сумнівних черевичків
з погано знаменитої ноги –
сама завмирала, аж зойкала вражена:
ах, це ж моє!
коли, буває, дощ раптово перестає,
бо сонце розірвало білі хмари
і втупиться, стривожене й сердите,
пекучим поглядом; а збоку там веселка,
нім правда пообіцяна, аж зашарілась
та скаже зрештою: "не бійся, не соромся"
до нас обох сполоханих; а я
хіба соромлюся? сонечку, диви:
знаєш тепер, бачила нашу красу –
ціни їй не скласти,
і не запити жодним могоричем,
а хіба поховати з небесним плачем;
і як же ж гірко мені стало – йой, ще гірше,
ніж то перше було, коли плакала за тобою –
а стало мені знати вже напевне,
що доживатиму свого віку сама,
що божеволіла та плакала дарма
– чи ні? та годі вже. лиш ти, моя кицюню,
за подружку будеш мені в цьому світі, –
лиш до тебе схилятиму голову,
що була горда колись,
і лиш тебе гойдатиму, ніби кохану ляльку,
і лиш ти мені, непосидюча й дурна,
грітимеш коліна й лизатимеш носа
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731315
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2017
а я живу собі тихенько в цім містечку
так, немов на тістечку квіточка жива,
блідорожева.
сонечко, мов курка, моститься в гніздечку
аж на вершечку світу – я його люблю,
читаю книжку. ну, вірші про що бувають?
про те, як клавдія до поета не має жалю,
та про те, як на нього
мало не впало дерево.
аж холод заповзе, мов вітер, в черево,
як згадаю про свою таку саму пригоду.
а коли позираю, бува, на всі боки,
та кидаю раз по раз погляди на природу
зі свого похідно-легенького римського ложа,
помічаю щоразу, що давно вже настала весна!
вона сама лиш на себе схожа –
так і про мене кажуть. як же ж буйно
зело зросло, забуяло!
кажуть, що в нас не містечко, а подекуди дике село,
і хліба, бач, не скрізь уродили чимало.
так воно й є. під бузиновим шатром
зелений рай, – там все якісь рослини,
дебелі та чіпкі, стоять, мов непролазна хаща,
що в ній лиш коти,
заклопотані в пошуках марної марноти,
та ще собаки, божі небораки,
стежки собі протоптують;
а я від них не краща:
дрімаючи, валяюся без діла,
коли в людей йде обертом від праці голова.
кажу їм так: "а я картоплю посадила?
добре, що городів у нас не три, а два,
і що предивним чином тут розцвів
самотній маленький гарненький тюльпанчик –
мов лицар, що вб'є навіть муху для дами.
якби схотіла, закрутила б з ним романчик:
плакати, кохатися, ділитися думками
і пахощами, й холодом лихих передчуттів"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731024
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2017
тут, наші сонечка,
іскрами, краплями,
кольоровими грамами,
гамами,
навколоромантичними,
навкоподібними наукомелодрамами
дайте нам мі:
мірами, лірами –
літрами золота й п'яного світла,
зорями, що ними
нехтували й кидали нам вечори –
поглянь, як чудово
чи весна, чи ця книга буття розквітла:
хоч зі мною, хоч з вітром,
хоч з власними демонами говори.
кажеш: [i]мені то все непершеджерелово[/i]
я регочу, кажу:
вірами, вітрами, розмовами
так легко ми звіювали пусті слова!
душа, кажуть, завжди: одвіку довіку жива
та як же нелегко їх знов
скласти в неділю зрання:
скласти, мов з карт наш храм,
пісню кохання!
як ото й люди з хворими шлунками
звинувачують господа бога в блюзнірстві!
приходили ночі, і йшли з подарунками –
цілий день тоді небо стогне слабе.
вітри повіювали холодом: гай, ми з тобою повії.
блискавко, а невже ми не маємо
ні минулого, ні майбутнього, ні віри, ні мрії
ба навіть і самих себе:
ластівко, що се?
чи прокляття, що вічність замінило нам на лихоліття?
я віддала тобі всю свою незаплямовану совість,
ти мені – всю свою радість
і божевільні страхіття,
як-от: [i]крім того, я стала
– не саломадра: крім того,
я спала – не саломадра,
пхи, пха, не напха,
не пхайся, не напихайся,
не напихайся на ніч
пташками копченого виробництва[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730728
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2017
я сплю в серпанку, що мов хвиля на вікні;
вітер гойдає мене
та шелестить у моїх паперових поемах.
він шепоче мені про моїх сестер:
мої сестри загубилися в морі
там вони плавають та витріщаються, бідні,
на всі цікавинки, як вперше у оселі
страшного нареченого; їх пестять та голублять
могутні течії, купаючи у сутінках,
що мов вершковий крем.
чи не бачать вони ні світанків, ні вечірніх заграв
у оповідках, що мушлі статечні
їм повідають?
– отак заманив їх та поневолив
лихий морський король, що тільки плакати
та нарікати на долю:
заручені тепер з подзьобаним камінням,
вбрані в фартушки з медузових креветок;
тендітні стали пальчики, й тонесенкі реберця,
і пуп'янок троянди колючий біля серця,
й черепашки у лоні
ними опікуються сонні морські зірки,
їхню красу бачать лиш п'яні моряки
та потопельники –
моїх прекрасних сестер
забрало море
за твором: хмари на шпалерах, my sisters were lost at sea
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
алхімія та алгебра кохання ( назва умовна,
щоб налаштувати слухачів на позитивну увагу )
скрипаль скидає шаль, немов вуаль,
з плечей своєї музи-психопатки:
"де мій рояль?" – сідає за рояль,
а що вже гратиме, ще й сам не має гадки.
імпровізація:
кришталь, без сумніву, прозоріший за сталь,
але ж, на превеликий жаль, моя печаль
вже ген летить в безмежну синю-синю даль:
десь там, де трансильванія, чи, може, трансвааль,
там скарб моєї мрії, мій святий грааль,
що в ньому й часоплин, і часопростір,
й історії хода, і розвитку спіраль
старенького електрообігрівача:
сиджу собі, курю, співаю пастораль,
хоча мені, як завжди, чогось не вистача.
але, але! присудиться й мені моя медаль –
я позбираю всі її уламки:
не так мені смакує смажений мигдаль,
як брати істину в її законні рамки.
комусь, категорично, так не здасться,
але насправді кожен з нас – коваль чужого щастя,
а щастя – то найглибше з безвихідних проваль,
де навіть смуток нам – мов соус провансаль.
це точно. адже каже сам рене паскаль:
[i]бог милосердний: скаже, то всереться й москаль.
– шукай знаряддя праці в уявному сараї,
тоді питай, хто грядку поезії копає:
чи я, чи мною бог, чи сам рискаль,
чи рискалем я сам? зубів не скаль, –
роби, що бог звелить і мати загадає[/i]
цього вірша написала не я, а мій друг, поки пришивала йому ґудзика. отже,
тепер він вважається моїм
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
Давайте, давайте,
копайте, копайте, –
дитина зневажливо кинула через плече
– хай сонце, наприклад, в голівоньки вам напече,
а я вже втомилася правити ваші труди.
наталка регоче,
данилко зубами скрегоче,
сусід стоїть курить. а музика
грає: ходи, ходи.
[i]разом ми, мов зомбі,
всі ми зомбі разом
в кожному зубі, і в кожній пломбі
тримаємо, ледве стримуючись,
посттравматичний стокгольмський синдром.
працюймо, даваймо,
вичавлюймо з себе рабів,
а ще в нас крім рабства – смуток
звичайних радянських дубів.
разом стоїмо, поодинці хитаємось,
і гризуть нас похмурі думки:
на того, хто впаде перший,
покладаємо всі сподівання
й матюки, мов на віз клумаки –
попри все, хоч і всупереч тому,
чи якраз навпаки завдяки
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2017
людино, прошу тебе: припини
пересипатися дорослими словами.
чи, може, ти знаєш причини та наслідки миру й війни?
чи вже уявила, хто з нами грається,
а хто вже гидує нами?
чи, може, ти думаєш, я то все знаю?
ні, адже досі з тобою тут, хоч і дуже від того терплю:
хочу згадати образ минулого нібито раю,
де я все знаю, й нічого
не боюся, і солодко сплю.
скажи, чи бажаєш говорити з людьми
про погоду, наприклад, чи про кохання?
йди до них, просвітлися та перейми
всю їхню мудрість
з вечора аж до світання
звісно ж, ти розумієшся ще й на футболі –
базікай. та ніхто не вгадає господньої волі
хоч якби ти була опівденним сонцем,
та поглянула на себе моїми очима –
чи не заплакала б? плач: в кожній твоїй сльозі
сонце, що змушує землю жити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
ні, помирає не заради нас –
христос через нас помирає щороку;
та, три дні полежавши в тихій депресії,
чи, може, в святому запою,
оживає з дедалі яснішою головою,
– оживає щоразу та й каже:
[i]а дам-но я, заради всього святого,
ще один шанс
цим недовіркуватим та не дуже розумним:
вірю, є серед них і такі,
що виправдають колись мою безумовну довіру,
як от кохана моя допіру,
й підуть за мною,
мов за якоюсь марною маною,
де б я не йшов[/i].
оце вам, люди, що таке любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729107
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.04.2017
що за натовп, хай він щезне!
я зубами цокочу:
суне пузо величезне,
стогне: "слава іллічу".
майте, майте на увазі:
я ж ніколи не просю,
щоб ніколи, в жоднім разі
не кропили мене всю?
навпаки, святий панотче:
лиш святіть мої дари,
а ви думай, що хто хоче,
лиш не пий та не кури.
так і нам заради цього
треба сісти всім за стіл,
та радіти, слава богу,
хто зна як на свій копил.
знає небо – знайте, люди:
знаю й я: христос воскрес.
хай тікає звідусюди,
хто прийшов сюди з небес.
ми покоцаємось трошки,
десять пасочок з'їмо,
– але ти, мій любий друже,
вже не сядеш за кермо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2017
Ти дурень. ти стоїш на одному коліні,
хоч міг би стояти на двох;
ти рвеш мені нерви, й немов паганіні
граєш на нечутливості. може, ти справді бог?
ні, ти не бог. ти стоїш на одному коліні,
освідчуючись цьому оцинкованому світу,
а на другому в тебе – господи,
мов якусь полуницю розбито!
і що це, мов морок, тече по твоїй руці,
і де взялись ці, мов синці,
якісь лишайникові тіні,
чи як то, боже мій, при людях називати –
( та називай: короста чи стигмати ) –
пригнічені, розчавлені,
ще й шизофренуті,
маніякально втоплені в себе на мілині –
вони ходять, говорять, щось роблять,
та нічого не роблять по суті,
лиш уникають реальности,
як відмахуються від комашні.
ось вони лізуть, мов догори течуть,
по ту потаємну, ще допотопну суть
ночі,
вбрані в зітхання, може й жіночі,
на яблуні щойно розквітлі
з кошиком –
чи в кожного мрія своя?
мабуть, я бачу людей в особливо сліпучому світлі –
може, тобі й не слід
бачити їх, як я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
Надворі – дива! я просила дощу,
і хто ж то під вікнами плаче?
ні, люба погодо, я не прощу;
а хнюпитись – діло дитяче.
прибрала в кімнаті –
книжки дурнуваті!
та й знову дивлюсь у віконце:
отак і змарнію, сидячи в хаті
до самого завтра. хай буде сонце.
аж ось воно сонце! вилітаю надвір –
а де ж ті граблі, де лопата?
невже поламалися? мамо, не вір,
бо все – так і треба для свята
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
дуже страшне щось діється в світі:
що ти думаєш про сьогоднішній
ракетно-покаральний удар?
можлива якась катастрофа на геополітичній орбіті,
а нині цвітуть абрикоси, холодно,
хмари на небі, і на душі тягар.
а ти подумай: невже тобі так важко
переробити на щось корисне цю пластикову пляшку,
щоб людям подати приклад, як не втопитись в буденних речах
як-от в злободенних віршиках,
що годилися б для розпалювання груби,
коли б для них посадили, зростили й зрубали дерево,
а потім на паперовій, якраз для того й збудованій, фабриці,
виготовили книжечку для лоскотання твого себелюбства?
ще до речі я чула по радіо:
себелюбці, не вдайтеся до самогубства!
важче було тобі її нести, коли була повна;
а тепер, коли покірна, легковажна та безмовна,
неси її в печеру до пластикового шрека:
той дасть їй другий шанс і навіть друге життя,
й вона, можливо, стане підборами
для фешенебельного взуття,
щоб кожна дорога додому твоя
була недалека,
тобі подякують і жабка
зелененька, й білий лелека,
і ще його лелеки 6 видів збереглося –
всі потребують твого співчуття.
подумай:
хіба не міг би ти зовсім не пити пива
чи мінеральної води?
чи не хотів би ти, щоб я була щаслива,
привітна, спокійна і рада тобі завжди?
та я рада й так. люди знають свої потреби,
бо примотали їх до своїх мізків кілометрами скотчу.
якщо, як ти радиш, я "піду в себе",
виходити вже не схочу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017
Хаха! люди, кажуть, коли народжуються,
то верещать, ніби хтось їх ріже.
поети схильні це пояснювати так:
дитині було затишно в маминому лоні,
а ось тепер її те лоно виштовхує надвір;
дитина протестує: мамо, зглянься!
чи ти мене не любиш? не хочу в цей бридкий,
шорсткий, жорстокий, гострокутний світ!
так, для дитини то страшне розчарування,
та діла вже ніяк, маленька, не поправиш;
а мама – навпаки: лежить така щаслива,
що хоч на неї накричи, хоч докоряй їй,
хоч закликай до совісти й лозиною шмагай –
лиш усміхнеться втомлено й промовить:
чого ви там стрибаєте? вгамуйтеся, помовчте,
погляньте лиш, яку я ідею породила:
дитя було у сховитку, мов в бога у кишені,
або вареник у сметані – все одно:
вважало, що його життя прекрасне,
змістовне й на вершині всіх досягнень;
тепер воно, біднесеньке, збагнуло,
що всі її уявлення стояли на піску
і плавали в плаценті – тепер у сповитку
переосмислює засади концепції буття.
одна лиш літера! – ну сказано ж: дитя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.04.2017
Щойно вчора, чи позавчора – чи коли?
коли витріщався на мене з того боку паркану,
немов на якусь нелегальну кохану,
відповідала тобі недвозначно:
а чи не хочете гарячої смоли,
дядьку?
у вашому дворі таки зразковий лад –
коли вже в мене буде, відносної гуляйки?
ви можете, наприклад, потайки-читайки
прийти хоч уночі до мене в сад,
та пообкопувати он смородину й дерева,
не думайте, що я така вже королева.
гілки пообрізати, бадилля позгрібати на городі,
що він не дуже охайний вигляд має після зими,
та й правда ж таки: садівництво й городництво завжди в моді,
хоч за нею ми й не ганяємось, так же ж; і взагалі, до чого тут ми?
а я, буває, вранці після сну
у вікно як погляну – жах.
весна – це така розруха!
та якщо сама тут хазяйнувати почну,
вже мене не відтягнеш за вуха.
і ось вам сьогодні, прийшовши, бачу:
вже копаєш город, та не мій,
а на мене, що я вже мало не плачу,
поглядаєш, та думаєш: "пригорни її, пожалій"
– так, ніби сам собі соловей,
співається, у груди б'є піснями.
та то солов'ї. а в нас, у людей –
взаємодопомога повинна бути з нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2017
[i]громадо, тітонько пухка й солодкувата!
ти гідна лиш зневаги, сказу та чуми.
ви театрально пхикаєте
й проливаєте соплі над могилою солдата,
та якби він не загинув, довели б його до тюрми.
люди, ви ховаєтеся за правами людини –
вийдіть на сонце та відверто скажіть:
що ви для україни,
як не кубло паразитів – ви, лицемірна гидь!
еге ж, ви провели загиблого солдата,
й прожогом повернулися до теплого життя,
– і вже муркочете, як звикли,
про пухнасте кохання пухнастою мовою ката:
про тіл, і душ, і мов,
чи й двох країн злиття.
тому й любов, я думаю, така бридка й фальшива,
що про неї говорять, як про каву з вершками чи мед[/i] –
казала ти в смиреннім очікуванні дива,
гортаючи єсєніна задом наперед
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2017
увіковічни цей настрій,
напиши: [i]розчиняйся в юрбі
доки той настрій не спричинить тобі
непоправного струсу нутрощів[/i];
будь, як кожна окрема лють
людей, що в тенетах чи в колективній зраді;
віщуй, мов сократ на майданній естраді,
ніби сапу чи підкову куєш
нетерплячій беззубій бабусі. чуєш?
брязь, брязь, –
та бляха, знов брязь!
марширує суспільство, розбризкуючи грязь.
пиши до оскоми, – увіковічни її
як солодку самотність пророка в печері;
здіймай перед хатою на щоглі щоранку
чи святі таємниці, чи предмети брудної білизни;
будь як троль завидющий, на знання загребущий,
матюкайся по чорному
сам в скорботній процесії
натовпу, що бреде помалу,
( а міг би й ринути, мов та гірська ріка )
тебе проводжаючи в останню путь.
всі вони кажуть: "не знаєш – забудь".
та мабуть!
твори молитву
і особливу музику на кожен день;
диригуй і погодою, й власним мовчанням;
практикуй героїзм; корелюй боягузтво з коханням;
бався. кажи
перед ликом господнім: "я задовбався";
а перед ликом смерти й ганьби –
господи, що ти казав?
я забулася, вибач!
ти казав: [i]не кривися так гірко,
не лінуйся, постійно що-небудь роби,
а відтак – просто будь
поетесою, зірко[/i]
це наслідування. джерело – petra pan, be poet
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2017
як багато сумнівних речей має цей цілісний світ!
нині я, попри всі обачіння, вирушаю так само в похід.
буду рада, якщо звеселившися підеш і ти за мною,
а тим часом сама під цим небом: чи зрівняюся з ним висотою?
я молюсь за своє життя, за людей і за світлі зірки;
ця молитва – мов зброя, хоч гостра – неважка для моєї руки.
за прийдешнє, за день, що надходить, це благання просте та щире:
я молюся за світ, що він цілісний, і за цілісність власної віри
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.04.2017
ти встав надто пізно,
йти до школи невчас і не в тему.
кажеш: мамо, будь ласка; вона:
ти ледащо, ти певне становиш
для суспільства велику проблему.
серед своїх однокласників ти невдаха, не біла ворона.
на уроці англійської вчителька забрала твого телефона;
батько застукав з цигаркою – це ще не повний триндець.
каже: ти, синку, дебіл, ти попався, а я молодець.
сам він висмалює 2 довбані пачки за день,
каже: дивись мені в вічі і витягни руки з кишень.
хоче, щоб ти був до нього в усьому подібний,
і не мав би при цьому жодних психічних відхилень,
ще й не брехав, але правда: життя – то не купа лайна,
я вже й забув: я щасливий був би, якби не війна.
кажете, конче здобути рівновагу та спокій в душі;
кажете, вчи свої срані уроки
та пиши босоногі вірші,
лиш надвір не виходь в драних джинсах
без презерватива в кишені.
просто. а без пістолета? без пістолета – треба:
бо, кажуть, озброєних, а також обізнаних,
як і рабів, не пускають до неба.
ти одночасно не вдома й не в школі –
де? ти в автобусі, майже на волі.
мама:
що там за галас, матері вашій трясця?
годі вже діти! тут з вами
неформатованими не матимеш
ні комфорту, ні миру, ні щастя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2017