| Сторінки (3/211): | « | 1 2 3 | » |
Моя стежка помічена Богом! -
Я ж казала, що правильно йду.
Ось і вивів на ширшу дорогу:
Чи на добре, а чи на біду?
Та дорога вже збита копитом,
Тут ходили до мене віки.
Ну то й що, що дощами прибита,
То ж не в серце залізні кілки.
То ж не цвяхи в Ісусові руки!
І твій хрест не такий вже й важкий.
Що ти знаєш, людино, про муки?
Ти з-за пазухи витягни кий.
Поспихай у мішки свою зброю,
То - непотріб, простий собі хлам.
Поцілуй наостанок Героя
Й подивися у очі батькам.
Твоя стежка помічена Богом,
Як живеш ти на мирній землі.
Знай: війна недалеко, за рогом...
Хай не гасне твій вогник в імлі.
Бо душа, друже, світить допоки
Там жертовний вогонь не погас.
Ти живий! Чуєш Богові кроки?
Він тебе стереже повсякчас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798845
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 10.07.2018
Тебе обіймає дощ -
Ніхто того так не може!
Не рюмсай і люб не морщ,
Хай миє асфальтне ложе.
А що тобі, гордій, дощ?
Як хоче, то хай обійме!
Та лиш би без грому й трощ,
Нехай лише листя здійме.
Із пам'яті змиє все!
Розділить на "до" і "після".
Напишеш нове ессе,
Епіграфом - слово з пісні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2018
Живу, як горох і рада, що так!
Бо краще, що при дорозі.
Та лізе у друзі ріпак і будяк
І ти утікти не в змозі.
Живу вже роки́ і навіть мороз
Осердя мого́ не випік.
А скільки із неба і вітру, і гроз,
Та сік мій (чи кров) не витік.
Горох, як горіх: міцний-преміцний!
Будяк непомітно коле.
І як не виполюй, а корінь -
Хоч вий, усе поглинає поле.
Та маю я віру! І сто причин:
Ми вкупі будяк той сполем!
І разом згромадим. До чого тут чин?
Із попелом - зло! І - полем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798592
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.07.2018
Ходи, я обійму, присядь на валізу,
А потім іще поговорим.
Якщо не захочеш, у душу не влізу,
Ще маєш хвилинку на збори.
Мовчи...Я не буду питати, де їдеш.
Розправ і мені мої крила.
Ще мить, ще хвилина - наза́вжди ти підеш.
Я в лоні свій біль доносила.
Я довго від всіх свої крила ховала,
Тепер всі страхи попакую.
А крила, нівроку, міцні від Дедала,
Вони мені навіть пасують.
Злечу понад світом, злечу понад тишу.
Лише б не зустріти Ікара.
А потім у ві́рші про все це напишу.
А доля Ікара, то - кара.
Піду я у кутик, поставлю валізу.
Ну як з тягарем, тай у небо?
Спитати б да Вінчі про код Мони Лізи,
Та й інші є в мене потреби.
Лечу! На путі не було б лише грому.
Мій ангел кричить мені: "Браво!"
Знайду свій Олімп і, пославшись на втому,
Пове́рнусь й доп'ю свою каву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2018
Колись в старій прабатьківській хатині
Ми навстіж відкривали двері в сіни.
Я пам'ятаю ластівок донині,
Що у гнізді під бальками осіли.
Коли в старій прабатьківській хатині
У землю влізли дідові одвірки,
Моє життя затрісло в половині,
Як те гніздо - не стало "баби Вірки".
Стара колодка звузила зіниці,
Сховала я у рукаві всі сльози.
Забралась я із рідної "столиці",
А вслід за мною "слухи" наче грози.
Облізли вікна...Хату сторожує
Старий-старий горіх і виноградник.
Без ластівок...Лиш голуби воркують
Й ніхто мені із них вже не порадник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798154
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.07.2018
Сію чорнобривці, сію матіоли,
Ти несправедливо судиш мене, моя доле.
Ой заграй ми’, молодий скрипалю,
Бо зів’яну з туги і від жалю.
Заспіваю і забуду тугу –
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про тебе з вітром говорила.
І ворожка теж мені ворожить,
Що я собі юного скрипаля вродливого приворожу.
Переходжу річку – не шукаю броду.
Ой не кидай, моя доле, мене в бистру воду,
Ой заграй ми’, юний сопілкаре,
Не пропаде та твоя отара.
Заспіваю – і забуду тугу,
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про тебе з вітром говорила.
І ворожка теж мені ворожить,
Що я собі юного красеня з сопілкою приворожу.
Я сплету віночок, вийду в чисте поле…
Не зривай отой віночок з мене, моя доле,
Ой заграйте, музики троїсті,
Бо я гарна й дуже голосиста.
Заспіваю – і забуду тугу,
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про пісню з вітром говорила.
Хай ворожка дарма не мудрує,
А я душу піснею рідною і щирою залікую.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2018
Мені здається: родом ми зі школи,
І у дитинстві свій лишили слід.
Ми не забудем ро́ків тих ніколи,
Хоч навкруги такий шалений світ.
Настане день – і я повернусь знову
До рідних стін, що гріли нас теплом,
І поведу із вчителем розмову,
І засвічуся знов його добром.
Летить у небі ключ той журавлиний,
Що так колись манив у вирій нас.
І я тепер за ним у небо лину,
Бо вже настав мій журавлиний час.
Я повернуся з радістю додому,
Де гріло нас учителя тепло.
Чого так сумно – не скажу нікому:
Дитинство тут колись моє жило.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2018
– Тут зорі падають на щастя і удачу,
І ти, кохана, лиш бажання загадай.
Чого ж ти, мила, то радієш то заплачеш?
– Ти ні про що, коханий, не питай.
– Це сльози радості, мабуть, моя кохана…
– Хто ж би іще мене так віддано любив?
– Тож хай розтане лід зневіри, хай розтане,
Перед тобою я нічим не завинив.
Хай світять зорі і шепочуться кохані,
Слова, як вітер, не летять у пустоту.
Ми від медів кохання п’яні-п’яні,
В серцях несем любов і чистоту.
– А зорі світять так яскраво і врочисто.
Їх блиск, кохана, у твоїх сумних очах.
– А у тобі, коханий, їх надія чиста,
Вона зітре мою замріяну печаль.
– На крилах мрій лечу, де світять ясно зорі…
– І я собі з тобою, милий, у політ.
– Ми попливем удвох небесним тихим морем.
У сяйві зір через десятки довгих літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2018
Він так красиво в небо полетів –
Я все життя так мріяла літати!
Та де мені ті крила та й узяти,
Щоб огорнути широту полів?!
Щоби здійнятись над гірським потоком
І понад лісом промайнути тихо,
Щоби заснуло під пеньками лихо
Й ніколи більше не зморгнуло оком.
Лелеко, ти як віра, що спасає
Мене, блукаючу, на острові пригод.
Як Бог у мене віри не втрачаєш,
Своїм крилом прикривши від незгод.
Я ще з дитинства полюбила їх,
Отих птахів, що крила чорно-білі.
Вони весну́ розгойдують на гі́ллі,
Ту, що несли́ на крилоньках своїх.
А те гніздо, що звито на осонні,
Мене огорне найяснішим світлом.
Тоді злечу я понад цілим світом,
Де ще батьки сидять десь на ослоні.
Лелеко, ти як віра, що спасає
Мене, блукаючу, на острові пригод.
Як Бог у мене віри не втрачаєш,
Своїм крилом прикривши від незгод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2018
Лечу думками через всі кордони
І знаю, що ніщо вже їх не спинить.
І знаю, що ніхто не заборонить –
Вони до мами наче птахи линуть.
Ти чуєш, мамо, спів пташиний,
О, то не пташечка, то – я.
Як ключ додому верне журавлиний,
Вернись до мене, мамочко моя.
Я підросла, ти, мабуть, не впізнаєш.
Хіба можливо мамі не впізнати?
Що відчуваю? Може ти не знаєш?
Та ні, про це лиш мама може знати!
О, люба мамо, сняться твої очі
І руки, що дають мені тепло…
О, довгі ви, недоспанії ночі –
Крім мами, що приснитьсь ще могло?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2018
Біля брами бузок сторожує,
Ми – на лавочці, все він чує.
Нас п’янить аромат казковий,
В нас кохання – п’янке й бузкове.
Я люблю тебе, весно-красна!
Як кохаєш – життя прекрасне!
Обіймаю цей світ чудовий,
А в душі, як в садах – кольорово.
Сторожує юнак біля тину –
Заворожує кущ жасмину…
І летить вже дівча в обійми,
Серце стукає мелодійно.
Над землею вже ніч сторожує,
Поцілунки він їй дарує.
Запалили свічки каштани,
Шепчуть: «Ранок…» густі тумани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796338
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018
Стеле-падає цвіт додолу –
Я так хочу вернутись додому!
Де чекає мене моя вишня,
Моє дивне кохання колишнє.
Ой не сип, ой не сип чудо-цвіту
По широкому білому світу.
Зачекай, зачекай ще хвилину –
Вітерцем я до тебе прилину.
Стеле-падає цвіт на землю…
Все, що є у житті – приємлю,
Лиш чекала б мене моя вишня
Й нагадала мені про колишнє.
Не стели, весно, цвіт додолу,
Дай здійнятись йому угору.
Дай вдихнуть аромат із вишні
Для кого вже життя – колишнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796337
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2018
У нашім гарнім скверику, у нашому дворі,
Так було гарно й весело щасливій дітворі.
Я зачепила платтячком рожевий пишний кущ,
А ти підбіг: «Ой лишенько, ти пальчиком не руш!»
Галюсю, Галю, Галочко,
Облиш свою скакалочку.
Галюсю, Галю, Галочко,
Поглянь на неба синь.
Я виломлю із кущика
Рожеву диво-палочку.
Галюсю, Галю, Галочко,
Ти плакати покинь.
Давно уже я виросла, а в нашому дворі
Так сонячно, так весело солодкій дітворі.
Дівча вхопило платтячком рожевий пишний кущ,
Хлопчина каже: « Лишенько, ти пальчиком не руш…»
Галюсю, Галю, Галочко,
Казковая русалочко!
Галюсю, Галю, Галочко,
Поглянь на неба синь.
Я виломлю із кущика
Рожеву диво-палочку.
Галюсю, Галю, Галочко,
Ти плакати покинь.
А я іду, всміхаюся, наспівую собі,
На серці добре й радісно як милій дітворі.
Мені іскринку кидає із натовпу юнак,
Ну, де ж я його бачила? – все не збагну ніяк.
Галюсю, Галю, Галочко,
Казковая русалочко!
Згадай собі, о, Галочко,
І кущик, і скакалочку,
І в скверику на лавочці
Посидь зі мною мить.
Поглянь, чарівна панночко,
Галюсю, Галю, Галочко,
Рожевий кущик в скверику
Про щастя гомонить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795855
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018
Я ревную тебе до дощу,
Й до красивих квіток ревную…
За тобою дощем морощу,
Навіть в думці тебе цілую
А ви, дощі, ідіть, ідіть із мого саду,
І не зривайте пелюстки з троянд.
Налийте соком грона винограду
І всю печаль згорніть у фоліант.
Я тебе боюся загубить,
Але знаю: таких не гублять!
Вірно буду тебе я любить –
Так, як лебеді вірно люблять.
Ти приголуб мене, моя ласкава доле,
В мої обійми ти його веди,
І хай стерня у серце трохи коле,
Ти, мій коханий, все ж до мене йди.
Знаю я, що роки́ промайнуть
І сиви́ни посріблять скроні.
На кохання дощі не впадуть,
А росинку зіп’ю з долоні.
Дощі весняні, гордо йдіть до мого саду!
На скрипці, вітре, ти мені заграй!
Ми на путі до свого листопаду
В коханні міст будуємо у рай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2018
Я з поля йду: картоплю доробляла.
Утома хоче повалити мене з ніг.
Призупинилась: квітів назбирала,
Знайшла в густій траві прадавній ріг.
А за горою заходи́ло сонце,
Йому сплела я "незабудковий" вінок.
Із надвечірнього тепла в долонцях
Воно мені послало крізь горбок.
Ну добре, то не горб - гора Забірська,
Де трутнем сів іще з війни старезний дот.
Десь там - війна! Й чекає мати з війська
Синів, що бережуть і будять сни.
Вже лю́дські діти обкосили все довкола,
А в неї за ставо́м лежить старий обліг...
"Крутися довкола, буську Микола!" -
Вслід птахові...Якби ж він чути міг.
Вона ж йому гніздо підрихтувала,
Бо син з дитинства на птахів отих запав.
Куди ж він полетів? - усе гадала, -
Як він й до того стільки миль здолав?
Зачервонілось сонце за горою,
На чорно-білі крила взяв лелека день...
Хай Мати розпрощається з журбою
І прийде син, ще за́ки до више́нь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=794899
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.06.2018
Я в минулім житті була піснею:
Люди довго мене співали!
Потім стало в світах затісно нам,
Поспівали та й перестали...
Ще в минулім житті була мальвою:
І цвісти не переставала!
Потім хтось пересіяв сальвії
І у тих я світах пропала...
Я прадавнім житті була свічкою:
Не зайнявшись, умить погасла.
Очі, хтось пов'язавши стрічкою,
До вогню додавав вже масла.
В праминулім житті була хмаркою:
Я із душами розмовляла!
І не мучуся з аватаркою -
Небо всюди позаставляла...
А в одному житті була дзиґою:
Люди довго мене крутили!
Щось і досі ще в серці диґає,
Але люди його втомили...
Я в своєму житті зараз - воїном:
Люди довго мене вбивали!
Були й ті, хто мій біль загоював,
Потім рани знов відкривали.
Я в майбутнім знов стану піснею,
Виливатимусь солов'ями!
І не буде в садах затісно нам,
Док ще осінь у сад - з дарами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793933
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.05.2018
Вже ніч торкає за плече,
Туман не ладить із дощем.
Але в небеснім морі
Про щось далеке й неземне,
Про рідне й серцю дороге
Так плачуть тихо зорі.
А зорі плачуть за людей -
Той плач колись мене зведе.
Отож, давайте, люди,
До неба ближчі будем!
Хай не оплакують зірки,
Людей невдячних на віки́,
Давайте кращі будем.
І ніч на землю не впаде,
Коли її ніхто не жде.
Так ясно світять зорі!
Про щось далеке й неземне,
Про рідне й серцю дороге
Співають пісню зорі.
*За мотивами пісні «Баллада о свечах»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018
Не проси, як колись, щоб кохав,
Якщо більше не в силі кохати.
Бо якщо вже струну обірвав,
Їй ніколи вже не зазвучати.
Не моли, щоб Господь допоміг.
І не жди, що Фортуна всміхнеться.
Але біль не стиха...Як він міг,
Камінь в нього, чи що, замість серця?
Вже не плачеш - нема в тебе сліз
І душа не душа - попелище...
І життя, як поломаний віз,
Кимось кинутий напризволяще.
А ще вчора, самотні в саду,
Сперечались ви, хто більше любить.
З вуст, мов з квітів, спивав він росу
І голубив, голубив, голубив...
Та прокралась зневіра,як вуж:
Пересуди, обмови і заздрість...
О, не вбий почуття! О, не руш!
Кому хочеш принести ти радість?
-Милосердя своє не згублю...
Знаю все ж, що скажу на прощання...
Я любила...Гм...Ще й досі люблю...
Вже не прийде подібне кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792925
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2018
Ми часто нарікаємо на долю...
Погодьмося: жіноча доля - не з простих!
І носить світом нас мов пухом із тополі,
І ми приймаємось будь-де, бо ми - із тих!
Ми з тих, що плачуть, а за мить уже сміються.
Із тих, що - в воду! Якщо треба, то - в вогонь!
Ще до свого народження нам діти сняться,
Тепло ми шлемо від сердець аж до долонь.
Буває, від безсилля опускаєш руки,
А за грудиною мов від вогню пече...
Тоді дочка мене рятує від розпуки,
І руку син кладе тихенько на плече.
[i]Мої улюблені лілії.
Від моїх улюблених дітей[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791535
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2018
Навіщо плачеш за весною,
Як осінь в шибку заглядає?
Вона тебе про щастя запитає
І нагородить ще медаллю золотою.
Ти в школі так про неї мріяв!
Та із оцінками - не дуже...
Так і в житті буває з нами, друже,
У кожного ж було, що щось не те приміряв.
Спливає листя за водою,
Бо вже своє відтріпотіло...
Чи є душа в тобі? Бо що там тіло?!
Вже день на фініші і сонце - за горою.
Ти спозаранку - мах косою,
Дарма, що вже клепати треба.
Із сонцем встати враз прийшла потреба
І босоні́ж ще раз пробігтися росою.
Чарівні миті прохолоди! -
Летиш, як з вузликом до тата!
Нема його?..Лишень трава прим'ята...
Чи ще зазнаєш ти такої насолоди?
Припав коліном на покосі:
Десь тут зостався батьків подих
І мамин слід є десь на тих городах,
І зойк лунає у пташинім поголосі.
Ти вже не плачеш за весною -
Із нею й молодість забралась.
Вона давним-давно в похід збиралась!
Підем і ми колись з весняною грозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2018
А вітер з хмарки витесав коня.
З он тої - хай ще створить йому пару.
А щоб сідло зробити, треба ще півдня...
А що, як дощ загляне в сонця шпару?
Тоді усі ті коні попливуть
Й небесні ріки стануть враз земними.
І на термометрі буття підскочить ртуть...
Мені б пливти у вічності із ними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2018
Ти мов блискавка в життя його увірвалась.
Натякнула, що можеш і спопелити.
Впритул підійшла, а потім... злякалась.
Убити? А може... любити?
Стихла гроза і пішла собі тихо лугами,
Так ніби й не хотіла садом трусити.
Стихла й ти, закохана до безтями:
Як же? Як той вогонь згасити?
Стишуй грозу в собі і загаси блискавицю
І зацвіти, як бузок перед вікнами...
Сонце з кишень вивільняє правицю,
Щоб посвітити над вічними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2018
А хтось казав, що зорі падають на щастя...
Коли та зірка падала на Землю, де було Небо?
На Україні всі сади збирались до причастя,
В Чорнобильській окрузі хтось казав: "Не треба..."
Ураз не стало цвіту і дерева голі
Були готові до неминучого свого розп'яття.
І тому диво-квіту вже не заздрили тополі,
Й вони розп'яти всіх хотіли за безладдя.
А люди що? Німі, глухі, тому й безсилі...
Бузковими гілками із вулиць Києва до світу
З параду в камери всміхались діти милі-милі...
О, голови так задурити - треба вміти!
А час іде - біжить: уже й тридцятка з гаком!
Чим далі в ліс, тим зрозуміліше, що виходу нема.
А влада далі нас годує "пиріжками з маком",
Смакує нам! Смакує досі! Дарма...дарма...
Навіщо, люди, нам життя дає науку?
Ми граємо із ним, як в лотерею: нас дурять вже давно.
В "чорнобильській" лікарні ви візьміть дитя за руку,
Хай душу струмом б'є! Б'є! Життя лиш раз дано!
[i][i]"І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона..."[/i] Об. 8:10-11:[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789007
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.04.2018
-Чи зірка в небі світить лиш мені
Чи ще комусь з земних дає надію?
Дарма, що спогади навіює сумні -
Я проганяти їх ніколи не посмію.
На зірку ту, що в небі, задививсь
Якийсь малюк, що гасне безнадійно.
Голівкою до матері він прихиливсь:
Вони обидві йому стали за снодійне.
-Чи зірка в небі світить лиш мені?
Чи із вікна її голубить мама?
Напевно очі вже заплакано-сумні,
Бо син-солдат, бо на війні! - для мами - драма.
-О зоре вечорова, підкажи,
Чи той, що більше за життя кохаю
Все ж буде мій? Ти в пісню нас зложи,
Його я серцем, наче німбом огортаю.
Як мої внуки бігли до зірок,
Як приводила донька чи невістка!
Хтось би води приніс зі студні хоч ковток,
Та я, стара, усім у горлі нині кістка.
-Яка ж вона, та зіронька сумна!
Може тому, що світить через ґрати? -
І душу пробирає, як мороз - до дна,
Вона давним-давно ятриться у солдата.
А зірка що? Одна серед світів!
Погасли всі - вона до нас найближче.
І кожен з нас її обняти захотів,
Вона вночі лиш тінь кидала на горище.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788743
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.04.2018
[i]З висоти пташиного польоту моя рідна Гійченська середня
школа нагадує велику букву "П". Цей вірш був написаний ще
у 2000 р., коли я привела свою доньку в перший клас.[/i]
За руку першокласницю матуся приведе:
-Ой, звідки тут узялася велика буква «П»?
-Вона втекла з Букварика ще тридцять літ назад.
І я тут, доню, виросла, і в два рядочки сад.
Автобусна зупинка, яблуні цвітуть,
Такі щасливі діти туди-сюди ідуть.
Дорога, наче стрічка, у ямочках асфальт,
А як прощатись важко, як покидати жаль.
Три поверхи й кожному життя струмком бурлить.
Як мріється! Як хочеться на білім світі жить!
І чорнобривці сіяти навколо букви «П»,
О, рідна школо Гійченська, як я люблю тебе.
Липова алея, стежина, мов стебло,
Ой, скільки нас, щасливих, туди-сюди ішло.
Доріжка як доріжка – у ямочках асфальт,
А як прощатись важко, як покидати жаль.
На полі, на футбольному урок, мов м’яч біжить
І листя на берізках тихенько шелестить.
Чекають в парку лавочки на гамірних дітей.
Ой скільки мрій і радості, ой скільки в них ідей!
Липова алея, велика буква «П»,
Рідна школа Гійченська роками жде тебе.
Згадай своє дитинство і юність пригадай
І доброго учителя щиро привітай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788324
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.04.2018
Хтось скаже: присядь собі, перепочинь,
Ти й так по полях півжиття змарнувала.
Та кинь вже той віник і голку вже кинь.
Ти колом своїм рятівним увесь світ врятувала.
Хтось скаже: ти сукню красиву вдягни.
Як можеш, то й мешти, щоб були підбори.
Та кинь вже той плуг і віз не тягни,
Ти й так за життя обійшла усі доли і гори!
Присіла, задумалась...Затягнула.
Ту пісню, що мати колись наспівала....
Звелася,за мить і польку утнула:
Із ґудзом! Як в юності з хлопцем своїм танцювала.
Нема його... Бог сказав:"Перепочинь...".
Без нього вона півжиття змарнувала.
А деколи здасться: минув лише день...
Вона у старому альбомі розради шукала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2018
[i]У першу суботу травня у моїй рідній
Гійченській середній школі відкриті двері для
зустрічі з випускниками. Цей вірш я читала у її
стінах на святкуванні 20-річчя закінчення
школи. Перечитавши, здивувалася, що він
актуальний і досі.
[/i]
Від рідної школи ідемо в світи…
Учителю, рідний, за черствість прости.
Ти добрим, як батько, для нас був усіх –
Ми ж мало несли́ і добра, і утіх.
Ми гордо дивились в широкі світи,
А ти нам, як зірка, як сонце світив.
Та часто в житті не згадаємо ми
Того, хто в біді затуляв нас крильми.
Піднялись ми в небо – політ бо який!
І вчитель для гордих такий – ніяки́й!
Забули, що ча́сом й оцінка була
Не наша, здобута, така – ніяка́.
І ми з його ласки висот досягли,
Подякувать щиро в житті не змогли…
Душа не черствіє в Учителя, ні,
Лиш очі у нього бувають сумні.
Іде він селом: чи у будні, чи в свята,
А ми то туди, то сюди – нас багато!
Часо́м забуваєм сказати: «Добридень!»
А скажем і в серці у нього – Великдень.
Усі ми, усі ми зростали у школі,
Де сонце стрічали високі тополі.
Усі ми зростали у рідному Гійче,
Тож черствими бути нам, друзі, не личить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787722
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.04.2018
Повітря як мить, повітря як щем...
В ньому, здається, запахло дощем.
Дихаю рівно, на повні груди -
Завтра, напевно, вже так не буде.
Я ж не сказала, що буде гірше,
Я ще не знаю, що скажу в віршах.
Лиш би писалось як дихалось - рівно,
Хоч все одно хтось скаже, що дивно.
Дихає кожен по-своєму - знай!
Руку на пульсі ти твердо тримай,
Кожен повітря вдихає своє,
Часом не чисте: десь дим, десь гниє...
Кожен цю Землю понищив, як міг.
Десь щось покинув, спалив, не вберіг...
Думає: змиє весняна гроза.
Бруд із душі щось не скоро сповза...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.04.2018
[i]Юне дарування, гордість нашої родини Катерина Заремська![/i]
Юна панна в парі з саксофоном...
Боже, скільки ти таланту в неї вклав!?
Ангел сів на хмарці з камертоном,
Ти його як оберіг послав?
В парі з саксофоном юна панна...
Бог, замилувавшись, тихо посміхнувсь.
Птаство хороводило: "Осанна"...
Вітерець до посмішки торкнувсь.
Я згадала квітку катеринку,
Що вигойдувала музику в садку.
Стан високий - ніжну стебелинку
Бог до серденька свого горнув.
А вона ловила дощик й світло.
І, співаючи на світ увесь, росла.
Все її єство любов'ю квітло,
Тішився тим цвітом Божий сад.
Юна панна з саксофоном в парі...
Музика заполонила світ увесь!
В сяйві незабутньому стожарів,
Мов дитина народився днесь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787556
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.04.2018
Ти не знаєш, як серце болить
Десь між п'ятою й шостою ранку...
Вже і гуси сидять біля ґанку...
Валідол під язик...А воно все щемить.
Вже й сусідка спросоння бреде:
-Чом ще світло не блимає в тебе?
-Що ти! В тому не було потреби.
Хай Господь твої діти й тебе береже.
-Що там! Знаю, як серце болить,
Бо й сама до таблеток звикаю...
-Що робити з гусьми, я не знаю,
Бо вже чай твій, Касюню, з малини, гірчить...
-Що ти, що ти, Гануню! Не смій!
Як же бульбу садити без тебе?
Вже не сіре - голубиться небо...
Молочай зацвітає - закликує рій.
-Скільки б меду я не запасла -
Все, що мала в житті, роздавала...
-Пам'ятаю: корову тримала,
І "молочне" до си́ріт сусідських несла́.
Вже і діти в сусідки зросли,
І корова своє відслужила.
-Я, Касюню, вже досить прожила.
Наче корені - руки, пекучі вузли...
Ще гусак гелготів під вікном,
Знав: не всипле вже зе́рна Гануня.
Вийшла мовчки із хати Касюня,
Утираючи сльози скупі рукавом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782959
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.03.2018
[i]Вірш написаний у жанрі, не властивому мені. Але хотіла
спробувати себе у конкурсі готичної поезії. Ось, що з цього
вийшло...
[/i]
Ніч…Навколо тиша…Гм…Ні душі.
Хіба про що я? Всюди – мертві душі.
Неподалік – канава й комиші
Без права й правил спокій цей порушать.
А правила на цвинтарях ще ті!
Ніхто у ніч сюди ані ногою.
А може одинак у каятті
Погладить хрест тремтячою рукою.
А місяць вповні – ніби сонця знак,
Видовжує і так страшенні тіні.
Там хтось лопату кинув абияк,
І гріб якийсь порушив мову ліній.
А він тремтів мов той сухий листок,
Що опівліта встиг вже пожовтіти…
Навколо цвинтаря – іще виток,
Вже друзі можуть щиро порадіти.
А друзі в нього, вибачте, ще ті!
Не товариство, а бійцівський клубик:
Скелет бездушний – на гербі й щиті.
Мета у них – то справжній кубик-рубик.
Вигадують для себе і для всіх
Могутню гору витівок і вчинків,
Коли для помсти, а коли – для втіх,
З дорослим світом вічних поєдинків.
Бо що є зло? Й чи є в світах добро?
А чи його прикрили під хрестами
Й воно колючим терном проросло?
Так би хотів про це спитати в мами…
О, де ти, мамо? Чуєш мене, мам?
Я вже втомився істину шукати.
Й немає ліку всім отим кругам,
Яким я маю цвинтар оббігати.
Той клуб, матусю, то тепер мій дім…
А батько що? Він десь собі кайфує:
Жінки, машини, гроші – все при нім
І більш ніщо його не потурбує.
А друзі що? Придумали мені
Аби я свій, переборовши сором,
Ба, більше страх…Намотував нудні
Навколоцвинтарні круги чи кола…
А завтра скажуть: другий є етап.
О, скільки в мене буде тих етапів?
З-під моїх ніг хтось вибиває трап
І б’є клеймо, і накладає лапу.
Назавтра лиш густішим став туман,
Всі павуки заснули на осонні.
На шиї він затиснув «талісман»,
Поклавши мамин хрестик на ослоні.
А в «талісмана» – взір як у орла,
А роги десь ростуть із звивин мозку.
А хлопець – із кущів, як із дупла:
«Спасибі, мамо, що малий зі зросту».
Дали наказ – десь розвалити хрест
І на могилці потоптать ікону…
І він пішов (а руки ті – навхрест),
Не взявши богохульство в заборону.
І хруснув мармур…Впало півхреста,
Ліхтарик свічки луснув наче мрія…
Колись й тебе хотіли в яр – з моста,
Та заступилась матінка Марія.
Коли на цвинтар з поранком прибіг,
Від болю й шоку знепритомніть мало:
– Твою могилу, мамо, як я міг?
Нема мені вже прощення, о мамо…
Враз відштовхнув того, що поруч був:
-Іди, іди до сво́їх сатанистів.
І з неба голос мамин я почув.
Це не її, це я себе понищив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782943
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 18.03.2018
-Песику, песику! Де твоя мама?
Чом ти сидиш на бруківці один?
Може, вівчарки, он тої, при дамі,
Ти, наспіх, кинутий син?
-Ні, моя мама, на жаль, не вівчарка.
Я - дворовий, як багато ще хто...
Чорна вороно, у вухо не каркай.
Знаю: я в світі - ніхто.
-Хлопчику, хлопчику! Де твоя мама?
Чом ти сидиш на бруківці один?
Може з вівчаркою ця пишна дама?
Чий ти покинутий син?
-Ні, моя мама, на жаль, не та дама.
Я - сирота, як багато ще хто...
Чорна вороно, у вухо не каркай.
Знаю: я в світі - ніхто.
Стрілися очі собаки й дитини...
Люди! Де погляд ховаєте злий?
Боже! Хоч ти апелюй до людини,
" Лий, зливо, лий, зливо, лий..."
Сяє, виблискує мокра бруківка,
Хлопчик замерз і собака - в трясці́́:
-Боже, яка вона, тепла домівка?
...Лапка зігрілась в руці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2018
Зморшка на зморшці - яка ж Ви красива!
Мила, тендітна пані!
Біла лебідко, сива голубко!
Що там за списком далі?
Зморшки розгладила посмішка щира:
Смійтесь, ласкава пані!
Ви - підмурівок злагоди й миру,
Спо́кою пташка рання.
Думала: день вже зіпсовано з рані -
Що за лиха година?
Сіла в трамвай з собачкою пані...
Чи так сія людина?
Люди похмурі сховали в кишені
Дивні криві дзерка́ла.
Для негативу вже не мішені -
Усмішка їх тримала!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782774
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2018
Вилазь на світло! Покажи свій лик!
Чи ти, печерний, досі ще безликий?
О, ти до Світла начебто не звик,
Ти - боягуз, дарма що тілом із великих.
В тобі́ й душі ніколи не було́,
Бо що в печері добре пригніздиться?
Підстав до вітру ти своє чоло!
Попутний - він кому не знадобиться!
Не вилізе ніколи зі скали
Той, що боїться світла і свободи!
Які б вітри у хащах не гули,
Ніщо в глухій скалі не змінює погоди.
Ще кине клич: "Лупайте сю скалу!"
Той, що свободу ставить якнайвище.
Ти ж у скалі обернешся в золу -
Пересторогою хай буде попелище.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
[i] "Я розмалюю рік на кольори..."
І. Лаврик[/i]
Ти напиши життя на білому папері
І підбери найближчі серцю кольори.
І не дивись, що знову у етері
Криваро-чорні...Ти своє твори.
Душа маляти - підсніжник білий-білий,
І оченята карі - мамин талісман.
Дарма, що день сьогодні трохи сірий
І зранку ліг під вікнами туман.
Я на уявнім лузі найпізніше скошу
Ті трави, де василиків й ромашок вал.
І в Бога днини ясної попрошу,
Щоби волошки відгуляли бал.
Щоб було небо все і чисте, і блакитне...
Яким же кольором я намалюю сміх?
Якщо цей день за обрієм поникне,
Я намалюю мрій рожевий міх!
Я напишу́, я заспіваю, намалюю
В кольо́рах срібно-золотих.
Своїм життям, як світом, помандрую
І про батьків згадаю...Як без них?
Як зацвіте бузок попід дощатим тином,
В той образ світлий я конвалій ще додам.
А ще - у брамі горду горобину,
Нікому їх зрубати я не дам.
Я намалюю ніжність - липову алею,
Своїх ялинок гордий велетенський ряд.
В чужім вікні - типову орхідею...
Розорене гніздо...Навіщо?..Як?
А у сусіда хата біла з чорним дахом.
Навіщо заглядаю під чужі дахи?
Я зачаруюсь біло-чорним птахом:
Як він долає нелегкі́ шляхи.
Він має волю, віру, нездоланну силу
Вдихнути аромат вкраїнської весни.
Ту віру, що до гнізд їх всіх присилить
Й потомство Бог дозволить завести.
А для Творця я підберу кольо́ри світлі,
Веселку намалюю - дивовижний німб.
Окрім зими нас радують і квітні.
Твори! Малюй! І розчинися в нім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2018
Історія спить. Вона відійшла вже у вічність,
Лише́ сторінка́ми літописів й книг шелестить.
Та десь у куточку душі я вірю в його летаргічність,
Хоча б на годину, хвилину, а може - на мить.
Історія спить. Сягає корінням далеко,
Настільки глибоко, що дна нам і не прозирнуть:
Присяде на крону спочити, зморений шляхом, лелека:
Важка, як в історії, довга і пам'ятна путь.
Історія спить. Ти прагнеш її розбудити,
То знай, що і рани незгоєні знов заболять.
Хтось очі примружить, хтось свисне, хтось буде трубити,
А в ко́гось і руки нечисті ізнов засверблять.
Історія спить. Вона ж як в колисці дитина -
Хто ж голосно будить, сповите у сон, немовля?
Та в кожного з нас своя є когось розбудити причина...
І в кожного свій в голові, часом, вітер гуля.
Історія спить. Вона відчуває неспокій:
Її переписує кожен народ на свій лад.
Історія вчить. Та світ пропускає ті мудрі уроки,
А нам би творити нове...А у тім - невпопад.
Історія - те, чого нам ще вчитися треба!
А час, мудрий вчитель, розставить всі кра́пки над "і",
А зараз у нас - за волю боротись настала потреба.
Гартуй свою мудрість і силу, і міць в боротьбі.
Час уже пише новітню історію світу.
Ти добре подумай, як впишеш і ти свій рядок.
Настане момент: за обрій, як сонце, закотиться літо
Й на древі твоєму зів'яне останній листок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781389
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2018
Вона приручена, та не гладь проти шерсті:
Ти не знаєш, що́ то - вовчиця!
Хіба, якщо не боїшся смерті
Й все, що люди говорять - дурниці.
Вона не думає, що ти - тьми повелитель,
Наївна й живе казочками...
Не вийшов із тебе приручитель:
Не собака вона...(це між нами)...
Вона приручиться - лише на мить, лише згодом.
Вона - вірна, вона - вовчиця!
Що за хамство - йти проти природи!
І така тобі хай лиш насниться.
Таку не ловлять, а вимріюють віками!
Ти не знаєш? Таку не лащать!
Й не хапають міцними руками.
Хай всміхнеться тобі таке щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2018
На хвилиночку, не на більш, прочиню я двері,
А би десь ступилася всюдисуща пара.
Недалечко хруснуло щось, як ніжка у фужері,
Назліталася курей біло-чорна хмара.
Що ж вас, мої свійські птахи, вигнало із саду?
Може підморозило і яструб зголоднів?
Щось мій білий півень, злякавшись, ще більше сполотнів,
Прибився першим до порога на пораду.
Та стихли враз і кури, і собаки, і…зима…
Я на сходинках враз помітила синичку.
Ми так давно птаха́м пообіцяли годівничку,
Та все часу́ немає, та й совісті нема.
Я в жменьці швидко пташку відігріла, як могла,
І дзьобком тицьнула у крихти і у воду.
І, вийшовши у двір, все згадувала ту пригоду,
І пораділа, що синичку вберегла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779878
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 02.03.2018
Ми дивимось на світ через вікно
І поглядом пронизуємо шибу.
Крізь занавіски темне волокно
Зіницями торкаємося глиби.
І добре, якщо сонце зустріча
Твоїх очей незайману ще ясність.
І ти у сонце віри не втрача,
Й любов до тебе в нього ще не гасне.
Бува, встаєш не з правої ноги
І вітер темні хмари поганяє.
Себе женеш в ніку́ди від нудьги,
Хоча потреби в тому і немає.
Достоту розгубив усі ідеї,
Ти ж був амбітним, друже, як ти можеш?
Невже не маєш думки ти своєї?
І в довгий ящик крила мрій положиш?
Поглянь на буська з раненим крилом,
І ти із вірою у небо зириш?
Я вірю в тебе, друже, всі єством,
Що ти себе зі світом цим примириш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779877
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2018
Привіт, мій старенький, як світ годинник.
Боже, як ми не бачились давно!
А знаєш, друже, час - мандрі́вник,
Нас підгодовує прогірклим полино́м.
Бодай, чи впізнаю свої "розко́ші".
Боже! То було, кажеш, так давно?
Снігами пам'ять припорошив.
А хто? Кому і ким це право все ж дано́?
Багато запитань...Хто відповіді дав би?
Портрет німий в кутку отам стоїть...
А хтось портрет за гріш продав би,
Так йдемо ми містком над прірвою століть.
Я свій портрет в тих дебрах відшукала:
У тих очах ще повно ясних мрій.
Та добре, мамо, ти казала -
Боїшся бджіл - не лізь, не рухай рій.
Та скільки я ті бджоли не минала,
Мене всі жала мітили, як ціль.
Я все ж з молитвою вставала,
А ви казали, що в моїй душі є цвіль.
Ніхто з пеньків не бачить свого моху:
Лише, щоб руки, як гілки - навхре́ст.
І я вже змінююсь потроху...
Перепочила. Й легше нести вже свій хрест.
Привіт, мій старенький сивий годинник!
Боже, дай заведу - відстукуй ще літа!
Я не шукаю, друже, винних,
Бо арифметика мого́ життя проста.
Минуло...Ні додати, ні відняти.
Ділитись можу я лише з дітьми,
Що ще додати? Що додати?
Піду відчи́ню - хтось стоїть під ворітьми́.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779663
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.03.2018
Якась та боротьба нерівна й безкінечна:
Між світом добрим і між світом зла?
І чи та рівність хоч колись була́?
Й чи є в житті хоч щось безпечним?
Лиш в світ прийшла людина, а її, невинну,
Вже стережуть нестерпні болячки́
Й нанизують, терплячих, на гачки...
Борись! Ти на землі - Людина!
А ти, щоб вижити, до рук вже тягнеш зброю:
Спочатку - прутик, потім - і за сталь.
Хтось перемогу жде, а хтось - печаль...
Не оглянувсь - і впала Троя.
Хтось на кістках звів дім, а чи на трясови́ні...
Хтось виростив на торфови́ні сад -
У кого з них удома буде лад?
Даваймо відповідь вже нині!
Чого добро себе зазневажало, люди?
Чого у наших душах раб засів?
Чи Бог у світ цей кожного привів,
Щоб він у землю вліз по груди?
Та вилізай, нарешті, з тої ями злої,
Роби хоч щось, док за́живо не згнив,
Господь у небі свічку запалив,
Пусти його в свої покої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779658
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.03.2018
[i]Сьогодні у моєї подруги Марії Дубук
міг би бути день народження.
На жаль, вона відійшла у вічність....
Відома волинська журналістка, уродженка с.Лютка,
Старовижівського району.
Названа сестра, подруга...Більше подібних у моєму житті не було...[/i]
Ми познайомились так випадково,
Та хтось сказав, що випадкостей нема,
Що доля знає з ким вести́ розмову,
Ніщо в житті не станеться дарма.
Крапки над "і" життя порозставляло
І наших крапочок ніхто дарма не стер.
То де ж ти, доле, довго так блукала,
Що лиш тепер звела нас, як сестер?
Бува, замулить джерело життя
І, як в пустелі, не знайти води.
Тоді осмислюємо, що єси буття
І де води ковток цілющий віднайти.
В такі хвилини нас голубить Муза
Й Фортуна нас торкає за плече.
Й життя у радість нам,а не обуза,
Й під серцем вже за іншого пече.
Так, нам діставсь вогонь від Прометея
І горді ми, що маєм той вогонь.
Ще не діставсь талант до апогею,
Та взятий він із Богових долонь.
Талант, - як кажуть люди, гріх сховати,
Він - для людей, на те він і талант.
Нам треба встигнути все Боже оспівати,
Життя - коротке й вічність - не гарант.
Тож пишемо про квіти і про трави,
Й про совість, що мірилом є для нас.
Ви вірите - поет ще не злукавив?!
В його віршах знайдіть себе хоч раз.
[i] 1990 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777987
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.02.2018
Мати втратила, може і єдиного, сина:
Чи на Майдані, а чи - на війні...
Мовчиш...То - не твоя дитина,
Ти не належиш до його рідні.
Що, їм замкнутись й ворогу простити
й надалі просто жити?
Гм...і просто жити...
Якийсь "обранець долі" розбив дитині мрію:
З матусею сидіти при вікні.
Мовчиш...То не твоя дитина,
Ти не належиш до її рідні.
Що ж їй про ту аварію сказати?
Тобі одне - простити!
Гм...А їй з цим жити...
А "хтось" в зеленій уніформі "зайшов" у гості.
Господаря - в тюрму! І він вже - пан.
Мовчиш...Із мапи зник півострів!
Мовчиш...Гм...Баран і є баран!
Що, нам замкнутись й ворогу простити?
І тихо собі жити?
Гм...І просто жити...
А "хтось" за ціль вже вибрав блакитне Боже небо:
Злетів у вічність рейс МН17.
Мовчиш...Простити є потреба?
Й за триста душ нема прокляття?
І як з цим далі жити?
Гм...А всім з цим жити.
А десь на смітнику - новонароджене дитя...
Його позбулась...ой(!) рідна мати...
Бажає хтось упасти в забуття?
Мовчиш...А що тобі сказати?
То-не твоє, і тобі просто жити.
Гм... Так просто жити...
А добра-добра мати десь покінчи́ла із життям:
Її з дитям покинув "жеребець".
І він проще́ння хоче - срам?!
Який, скажіть, не ві́рветься терпець?
Мовчиш...А що тобі до того?
Ти маєш повно свого.
Гм...Нащо́ чужого?
А скільки тих, кого повиганяли з хати?
Куди іти? Й назад ніхто не просить...
І хто в них може вимагати,
Що перед постом прощень просять?
Мовчиш...Сопеш...То не твоя проблема.
Може і так - дилемма...
Гм...Не твоя проблема.
А скільки тих, кого вже гнуть "реформи вікові"?
А пан один: що свій, а що чужий.
І перші в храм, бо ж люди ділові!
Ти - раб, мовчи, і кости їм не мий.
Що ж, нам замовкнуть й панові простити,
Й рабами далі жити?
Гм...І просто жити.
Ти лиш зачатий, а тобі вже кажуть, що ти раб,
Й рабом назвуть, як будеш у труні́...
А чи за списком всіх, хто прагне зваб,
Перш ніж простити, вимочить в лайні?
І нагадати: треба всім простити!
Свій гріх та й відслужити,
Кого принизили - всім відслужити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.02.2018
Тобі нема куди піти у вихідні?
До болю мучать сірі будні?
І дні твого життя такі нудні,
Що і промінчик сонця вже марудний?
Ти не можеш піти у театр на спектакль,
Бо живеш у глухому селі...
Життя - не аншлаг, короткий антракт,
Де не кинь - всюди клин, відтак - се ля ві.
У крамниці ти теж не підеш, ані-ні,
Там від "знижок" затьмарює зір.
Ти в боргах, як в шовках, насправді - в лайні,
Не один ти такий, на слово повір.
Тобі нема куди піти у вихідні?
Зайди - посидь у свою душу.
Пилюку стри, закуття вимети брудні,
Собі й тобі про це сказати мушу.
Ти ще можеш відвідати храм чи костел
Й запалити ще свічечку можеш.
Якщо в то́бі, Людині, хам вже помер
Чимось, може, собі й мені поможеш.
Ти можеш піти на могилу до рідних,
Помолившись, припасти долі.
Батькові-матері видатись гідним
І вже не кривитися своїй долі.
Ти можеш вернутись стежками в дитинство,
Де вишня малесенька зростом,
Де ве́сни в струмках, болото розкисло,
Де перед Пасхою "чистяться" постом.
Ти можеш полинути в вирій з птахами
Й вернутись - весни не чекати,
Не перейматись повчаннями мами,
Бо вже нема...нема кому повчати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777547
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.02.2018
Одвічний наш неспокій: "Бути чи не бути?"-
Нам не дає упасти, щоб не підвестись.
Й величина незмінно-вічна - Крути (!)
Дає нам грунт, щоб сіятись й рости.
Одвічна наша проща: від віри - до зневір
І каяття без видимих на те причин.
Та будь же Українцем! Вір у себе, вір!
Коліно прихили...Махни на чин.
Ти думаєш, чому історія озвалась
Й через століття гучно вдарила у дзвін?
Тому, що у душі струна вірвалась,
Тому, що молимось до голих стін.
Я зо́всім не про те, що десь нема ікони,
Достоту богомазів в світі розвелось -
Про те, що душі в нас без оборони,
Що робимо, то все через "авось".
Народ мій знову кинули в війни горнило.
Сто літ тому вже був терпкий, гіркий урок!
А це тому, що іншим пощастило:
Їх діти обережно роблять крок.
Їм там спокійно на піщаних теплих пляжах.
...А у окопах наші не зімкнуть повік...
Ніколи з вас не змиється та сажа
І зрадників клеймо на вас - повік.
Одвічне запитання: "Бути чи не бути?"
Нам честь і совість присипляти не дає
Величина незмінно-вічна - Крути (!)
Щораз на горизонті постає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773815
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.01.2018
Стоїмо на узбіччі своєї й чужої долі...
Кожен думає: що написано, те й бу́де...
І не ти вже господар в своєму домі,
Зі своїми плювками на долю, чи не ти є верблюдом?
То скажи, хто за кожного цю історію пише?
Хто нам вправі вписати свої й чужі помилки́?
Хтось генетики код століттями нищить...
Ти подумай, подумай, як код свій від знищення вберегти!
Якщо й станеться так, що не буде у тебе дому,
І в валізу вкладеш лиш кілька набутих речей,
Звідусіль повертатиме нас додому
Подих вітру із рідного краю, блиск найрідніших очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2018
Так небо низько сіло над селом,
Воно й до того цілий день так висло.
Його підперти би Шевченковим стовпом
І піднімати так, щоби у грудях тисло.
Я не дуб, що підпирає небо,
Хоча, якщо б прожити літ отак сімсот!..
Зазви́чай у Атлантах в Бога є потреба,
Та як, скажи, підняти душу до висот?
Нам трохи б грузу скинути з душі
І всім гуртом повз пекло - аж до раю.
І оминути лабіринти-віражі,
Бо ми - народ! Громада! Бо ми вимагаєм!
Ми вражені синдромом череди...
А хтось не так пасе те наше стадо.
В путі лиш напрям взяли, а вже - не туди,
З своїх палких сердець будуєм барикади.
А хтось сидить, вже зрізавши той дуб,
І як на троні, наче й не на зрубі,
Із гаслом гу́чним: "Кров за кров" і "Зуб за зуб".
І не в Любові світ живе, а в перелю́бі.
Як падав той кількасторічний дуб,
Стогнав, як стогнуть вікові Атланти!
І кожна трісочка, і кожен той пору́б
Пітнів, стогнав, що його нищать окупанти.
...Вже сонце вийшло. Небо підняло́сь...
Біля пенька - малесенький росточок.
- З якого дива? Де ти тут, мале, взялось?
Маленька віра, зе́рня, молодий дубочок...
- Я дуже швидко виросту, повір.
Лиш дайте світла, дайте мені Волі!
Бо ж я росту до Сонця, я росту до зір!
Серед своїх! І не один я в чистім полі.
Я буду сильним, як мій сивий дід,
Отой, що жив століттями до мене.
І я триматиму це небо сотні літ,
А ти для себе, друже, виріши дилемму.
Усі крапки́ порозставляй над "і",
Будь в злагоді з людьми...тай і з собою...
Нелегко, люди, жити в вічній боротьбі,
Ще гірше, важче бути все життя рабо́ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772214
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2018
[i] переклад з російської мови.
Слова: Микола Добронравов, Музика: Олександра Пахмутова
[/i]
Світить незнайома зірка нам,
Знову так далеко ми від дому.
Знову розділяти нас містам
І ясним вогням аеродрому...
Тут, у нас, тумани і дощі,
Тут, сповиті холодом світанки.
Невідомий шлях тут мерещів
Гострими сюжетами до ранку.
Надія - мій компас в житті,
А удача - дарунок за гідне,
А пісня - рядочки прості,
Лише, щоб співалось про рідне.
Ти повір, що з далечі доріг
З поля зору щось таки зникає.
І гроза, прийшовши на поріг,
Всі жалі́ й образи забирає.
Треба лиш навчитися чекать,
Мати спокій й бути трохи впертим,
Щоб життя могло вам посилать
Радості такі скупі конверти...
Надія - мій компас в житті,
А удача - дарунок за гідне,
А пісня - рядочки прості,
Лише, щоб співалось про рідне.
І забути вже несила нам
Все, про що співали, чим горіли,
Милим, але стомленим очам
Сняться ще московські заметілі.
Доля нас кида́ла по містах
І про зустріч кожен сни леліяв.
Незнайома зірка в небесах
Світить наче пам'ятник надії.
-------------
Светит незнакомая звезда,
Снова мы оторваны от дома.
Снова между нами города,
Взлетные огни аэродрома...
Здесь у нас туманы и дожди,
Здесь у нас холодные рассветы,
Здесь, на неизведанном пути,
Ждут замысловатые сюжеты.
Надежда - мой компас земной,
А удача - награда за смелость.
А песни довольно одной,
Чтоб только о доме в ней пелось.
Ты поверь, что здесь, издалека,
Многое теряется из виду,
Тают грозовые облака,
Кажутся нелепыми обиды.
Надо только выучиться ждать,
Надо быть спокойным и упрямым,
Чтоб порой от жизни получать
Радости скупые телеграммы...
И забыть по-прежнему нельзя
Все, что мы когда-то не допели,
Милые, усталые глаза,
Синие московские метели.
Снова между нами города,
Жизнь нас разлучает, как и прежде.
В небе незнакомая звезда
Светит, словно памятник надежде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771730
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.01.2018
[i] переклад з російської мови.
Слова: Віктор Гін, Музика: Володимир Мигуля
[/i]
Чи ти давно співала, мамо,
Як я лежала в сповитку?
Дитинство стерлося з роками,
Порвало ниточку тонку.
Поговори зі мною, мамо,
Про що-небудь поговори.
Як я зберуся із думками,
Моє дитинство відтвори.
Не нарікаю я на долю,
Того, що відійшло, не жаль.
Та як же хочеться, до болю,
Все ж відпустити ту печаль.
А ті святі в житті хвилини
Навік залишу в серці я.
А мама піснею прилине,
Як нагорода засія́.
Поговори зі мною, мамо,
Мені дитинство подаруй...
---------
Давно ли песни ты мне пела,
Над колыбелью наклонясь.
Но время птицей пролетело,
И в детство нить оборвалась.
Поговори со мною, мама,
О чём-нибудь поговори,
До звёздной полночи до самой,
Мне снова детство подари.
Довольна я своей судьбою,
Того, что пройдено, не жаль.
Но как мне хочется порою
Вернуть безоблачную даль.
Минуты сказочные эти
Навек оставлю в сердце я.
Дороже всех наград на свете
Мне песня тихая твоя.
Поговори со мною, мама,
Мне снова детство подари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771694
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 16.01.2018
Спішу, спішу, я поспішаю жити:
Багато часу згублено дарма́.
В запасі часу більше вже нема,
Ще би хоч трохи встигнути зробити.
Бо ж треба щось опісля залишити:
Не на піску необережний слід,
Не той, що йшов колись у брід,
Не той, що був колись дощами змитий.
Залиш свою печать у добрих дітях
І у прощальнім погляді батьків...
Щоб вогник той й тебе колись зігрів.
Твій кожен крок в небесній Книзі мітять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771356
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2018
Її зустрів ти десь під осінь,
Десь на краю́ терпкого літа.
В її очах - небесна просинь,
Вона уся теплом зігріта.
А люди кажуть, що немає
Таких, що дані нам із Неба.
Та кожен на своє чекає:
На неї - ти, вона - на тебе.
В її обійми впав, як в кому -
І не будіть, і не лікуйте!
Ти не віддась її нікому,
Хоч сійте попелом, хоч війте.
...її зустрів ти десь під осінь,
Десь на краю терпкого літа:
Оту, що повістки приносить
З війни, що маскою прикрита.
А люди кажуть, що немає
Кому вже Матері служити!
Що страх за плечі обіймає,
Що краще за кордоном жити.
А ти пішов, бо в тебе - діти...
І в тебе сива матір плаче...
Їх би узяти та й зігріти,
У тебе ж серце - не собаче.
Та що ти, що ти - і собаки
Вірніш бувають за людину!
Бо як назвати вовкулаків,
Що край твій зве́ли до загину?
...полон зістрів тебе під осінь,
Десь на краю терпкого літа...
В її очах погасла просинь -
Іде з молитвою по світу.
Ти впав в підвал гнилий, як в кому,
А друг твій полетів "двохсотим".
Не дай же, Боже, так нікому!
Струси з "верхів'я" позолоту.
Верхівка зрушилась під зиму,
Десь на краю Різдва й Марії.
Ти так до неї довго линув,
Як довго треба йти до мрії!
В її обійми впав, як в кому -
І не будіть, і не лікуйте!
І з пекла він вернувсь додому,
Ви ж Україну попильнуйте!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771353
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.01.2018
Весніло, сіяло, цвіло...
Думалось, мріялось, любилось...
Чекалось, марилось, літалось...
Жилося-булося, хотілось!
Недовесніло, недосіяло, недоцвіло...
Недодумалось, недомріялось, недолюбилось...
Недочекалось, недомарилось, недоліталось...
Недожилось, недобулось, недохотілось...
Перевесніло, пересіяло, перецвіло...
Пережурилось, перебулось, перетерпілось...
Перемарилось, перечекалось, переліталось...
Перебулось, пережилось, перехотілось...
Перелюбилось!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771140
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2018
В зимовому застиглому саду
Заворушилась сонна гілка.
Що там - не знаю, снігом не пройду́...
Ага...То сніг струсила білка.
Не спиться їй - горішків вже нема:
(Чи має їх ще той господар?)
Не мама і не тітка та зима,
Хай буде щедрою господа!
Від сонечка зимового утік
Непосидючий диво-зайчик.
Мов добрий смайлик каже всім: "Привіт!
Кожу́ха скинь, поглянь, я - в майці."
І господиня вийшла вже у двір:
- О, Боже, скільки того снігу!
Ти хочеш вір, а хочеш і не вір,
Впустила зайчика під стріху.
Отого сонячного, що живе
На стінах, і в душі, що сяє.
Тоді і сад застиглий оживе
Й сопілкою душа заграє.
А що там білка? Ну ота, в саду?
Їй дав господар ті горішки?
Аякже! Йде зима на поводу,
Різдва тримає міцно віжки.
Тож поспішім до брами всі хутчіш,
Стелім обрус, як сніг пречистий.
І не продай Христа за срібний гріш,
Добро нанизуй як намисто.
В весняному квітучому саду
Заворушиться сонна гілка.
Я ще між цвітом, садом, тим пройду
Замру, щоб цвіт струсила білка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770631
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2018
Колисала дитиночку - хай поспить,
Може зубчик в сні переболить.
І приляже стомлена добра мати,
Як то важко ді́точок годувати.
Чом ти, моя матінко, не казала,
Щоб дитятком добре я спала?
Як без сну справлялися наші мами:
Працювали й бавили нас ночами?
Тули́, тули дитиночку до грудей:
Буде доброю хай до людей...
Щоби й ти на схилі літ прилягала
На ті руки, що ти так цілувала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770626
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2018
Білі ночі у місяці січні -
Наречені перед вівтарем.
Їм моло́дик в коханні освідчивсь
І до шлюбу усіх їх веде.
Ой, не спиться юначому серцю,
Юнка в мріях пробуде всю ніч.
Їхні очі немов два озерця,
Хай ніхто не пита в чому річ.
В білі ночі коханням рятуйся
І забудь якийсь час про слова.
І любов'ю, любов'ю гартуйся
І не зрадь в білі ночі, бува...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2017
Ой білий-білий сніг
Мені під ноги ліг,
А чорна-чорна ніч
В мою залізла піч.
Ой білий-білий день
Ніс в'язанку пісень,
А чорний-чорний кіт
Співав їх на весь світ.
Ой білий-білий віз
Різдво до нас привіз,
А чорна-чорна даль
Забрала всю печаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2017
Різдво - як келих з кришталю́,
Я ли́ше трішки надіп'ю.
Боюсь, щоб не надще́рбився кришталь,
Бо буде жаль...Різдво ж! Як буде жаль!
Різдво - сльоза із кришталю́,
Де зараз ті, кого люблю?
Боюсь, щоб не надще́рбилась душа,
Її шампанське мало що втіша.
Твоя душа із кришталю?
Сказав Господь:"Не загублю́!"
І на ялинці, і в душі вогні,
Засвічуй наяву, засвічуй в сні.
Різдво - маяк в густій імлі!
Найкраще свято на землі!
Ти не надщерблюй мрію з кришталю́,
Упевнено кажи своє "Люблю."
Різдво - як вічність! Може - мить...
Народжуйся - переболить!
І не спали останнього моста,
Цінуй Різдво - народження Христа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Я давно не торкалась роялю...
(Відтворити в дитинстві могла кілька нот.)
Білу скрипку візьми і заграй ми, скрипалю,
Білий вірш я запишу в свій білий блокнот.
Біла заздрість мене обійняла,
Бо скрипаль білу скрипку приклав до лиця.
І тоді я мелодію вальсу впізнала -
Найріднішою була мелодія ця.
Потім білим крилом білий янгол
Білий світ обійме і запросить на вальс.
В білих снах він до тебе з'явитися прагнув,
І ти в ніч Новорічну дала йому шанс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767275
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.12.2017
Вітер крила здійняв - полетів над світами,
Із Чумацького Шляху хтось сипав не сіль, а сніг.
І летіли сніжинки із далечі, звідтам - від мами.
Чорним й білим рушник вишивало й стелило до ніг.
Підкрадався до столу тихенько Святвечір.
Ой, яка ж незабутня і вічна та коляда!
Ставиш миску куті - хтось тебе обіймає за плечі...
Рідні душі прийшли...Мама зо́всім іще молода...
Клямка зойкнула...Вніс батько ді́духа в сіни.
Як без сіна духмяного тай свята коляда?
І нема вороття, і нема тому часові ці́ни,
Колію́ від санчат в паралелі світів заміта.
Ти з дітьми́ вже прибрала красуню-ялинку,
Замість батька молодший господар уніс дідуха́.
Стіл накрили з дванадцяти страв - дивовижна розминка!
Не забути б знайти ще старого, як світ, кожуха́.
Рядном постелити батькову лавку стару,
Що б могло у Святвечір її замінити?
Материнський рушник вздовж стола натягну, як струну.
Колосків трохи в вазу...і свічку, і з літа - квіти.
Ну а завтра - народиться в світі Месія!
І від щастя земля утікатиме із-під ніг.
Величезну лелію я в серці і Віру й Надію,
Що для Вічності кожен в душі щось своє приберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767122
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 20.12.2017
Баба Яга на мітлі понад хатою
Кілька кругів намотала.
Їй би не віник, їй би - з лопатою:
Всюди б стежки відкидала.
- Бабо, отямся! Де ти тут бачила сніг? -
Дим покидає свій комин, -
Я би під грушею трохи приліг,
Доки не бачили гноми.
Чом ти без діла під ха́тами вештаєш?
Є тут кому відмітати!
Килим біленький - чорними мештами -
Хто в таку ніч буде прати?
Дим постелився, приліг попід грушкою...
Пахне вона йому літом...
Пахне їй дим сосновою стружкою -
Дивом запахло над світом.
Десь там у яселках, десь там у Всесвіті
Спить всюдисуще дитятко.
А чи в коля́дках, а чи у бесіді
Славлять усі ангелятко.
Тішить зима нас різдвяною казкою -
Так би у казці і жила!
Боже! Зігрій нас подвійною ласкою,
Щоб нас біда залишила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767115
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.12.2017
Нова, новітня (!) радість стала:
Йде рік Новий і йде нове Різдво.
Нова на небі зірка встала -
І ти народжуєш себе, нового, щоб там не було!
Нові сніги ідуть...Новітні!
Й твоє життя - із чистого листа.
Лиш від морозу дуб столітній
Самотньо скрипне, відірвавши враз останнього листа.
А ти не сам посеред Світу:
Сидиш з сім'єю за новим столом!
У душу ллється тепле Світло,
Бо йде Різдво! І кожен заново народиться з Христом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766953
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2017
Зима увійшла у мій сад,
Тихенько...Не скрипнула й хвіртка.
Так само, як щез листопад:
Листок прикріпив до одвірка.
-Виходь, - запросила зима, -
Новий починаю я відлік.
Йду та й іду - ліку нема.
Ой, не один вже раз лід втік.
Назустріч їй вийди хоч раз:
За деревом стань - під-сте-ре-жи...
Диво-дивнеє - парафраз
У фонотеці душі лиши.
Ти лиш тепер здогадався,
Як то танцюється білий вальс.
З вічністю натанцювався -
Ось як гартується вічна сталь!
Хвіртка не спить - вітер дав пас,
Як розгулялася віхола!
Ти ще хитріш - бурки припас
І в рукавиці дихаєш.
Зима відірвала листок,
Отой, що прилип до одвірка.
Вітер до рота узяв свисток,
Вже у сусіда відкрив хвіртку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766952
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.12.2017
Свій перший взір вкладеш на полотні
І полетиш, як пташечка до мами…
Десь там далеко на своїй стіні
Дівча кріпило рідне орігамі.
А хлопчик, пасши вівці на верхах,
Ладнав свою незайману сопілку…
Десь там звучала скрипка: просто «ах»,
Що павуки гойдались на причілку.
Дівча в танку́ витримувало такт,
Що може бути чарівніш за танго?
А личко, личко: молоко і мак!
Тримай, юначе, у обіймах – ангел.
Намалювало сонце на вікні
Усі узори, що ти несла мамі.
І звеселивсь малюнок на стіні,
Той, що дівча назвало «орігамі».
А потім доторкнулось верховіть
І зазвучала сонячна сопілка.
Гукнув скрипаль, смичком відвівши віть,
Отим, що танго танцювали: «Гірко!»
Як добре там, де музику життя
Ніхто не нищить гуркотом від «Градів».
Я серед поля впаду в забуття,
Щоби відчути миті зорепаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763381
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2017
Твоя душа із відчаєм боролась…
Де ти набрався того лишаю́?
Не наражай на небезпеку і мою –
В своїй душі я відчай поборола.
Я відпустила все, що відпустилось,
В житті з’явився простір і мета!
Моя душа увесь непотріб виміта,
Щоб ні пилинки в ньому не лишилось.
Повідчиняй ти навстіж двері-вікна,
Хай вітер дме, ти протягів не бійсь!
Не нарікай, не плач, над лихом тихо смійсь,
Додай у душу трохи більше світла.
І хто сказав, що предків твоїх тіні
Давно забуті, стерті вже давно?
І не в житті все було, чуєш, а в кіно,
І стерлась тінь у мороці осіннім?
Не вір, останньою вмира надія!
Перезимуй, весна таки війне,
Ми попід хмарами лелеками гайнем:
Все ж збудеться моя прадавня мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.11.2017
Упала ластівка: зламалося крило.
В гнізді щебечуть діти – хочуть їсти.
– І як зумів той кіт отак присісти?
Я заберу її, хоч що б там не було!
Вже під своє крило хлопчина пташку взяв
І черв’ячків вертливих клав пінцетом.
Вони кричали дзвінко мов фальцетом,
Як вчасно й смачно їжу в дзьобика не вклав.
Він перед трактором, ледь встигши, упіймав
Маленьке диво – коника у травах.
Лягла в покіс підкошена отава,
Хлопчак, немов цвіркун, від щастя застрибав.
Він все пильнує, все він стереже,
Ніщо вже і не дихає без нього!
Сказав би інший: що він має з того? –
А береженого і Бог обереже.
Бабусям-дідусям на гордість хлопчик ріс,
А для батьків – нечувана розрада…
…і зникла з губ кудись її помада –
Найкращі квіти він у вечір той приніс.
– Люблю́…пробач…прости…Я…в армію іду.
Найкраща ти…тому і зрозумієш.
Я знаю, що чекати ти умієш,
Бо ти – найкраща квітка в нашому саду.
А я? А я – солдат, я – воїн, врешті – син!
Що, як усі сховаються за тином?
Війною враз запахне – не жасмином,
І благо, що я в полі воїн не один.
Ти знаєш, де були б вже наші вороги?
Вони топтали б дідову пшеницю,
Спалили б, певно, батькову копицю,
І з’їли б наші всі недільні пироги.
Ти скажеш: «жартівник». А що сказати ще?
Що не боюсь? Дарма про це казати –
Привила страх дитині кожна мати,
Тому в душі таїться біль, таїться щем…
…Упав солдат…Рука зламалась мов крило.
Ти пам’ятаєш ластівку, юначе?
Й тебе Господь прикрив крилом, одначе,
Як можеш, то рятуй цей світ, що б не було!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763182
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2017
Кажеш, що любиш - люби!
Не оповідуй подробиць.
Викинь "але" і "якби",
І випливай з міжусобиць.
Віриш у ватру - пали!
Та припильнуй кожну іскру.
Серця свого́ не спали
І не шукай в тому змісту.
Маєш ще віру? То - вір!
І не показуй ту віру.
Щілинки в душі перевір:
Ворог кмітливий допіру.
Кажеш, що любиш - люби!
І не показуй на люди.
Взявшись за весла - греби
І хай що буде, те й буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757962
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 30.10.2017
Що тобі, моє сонечко?
Моя рибочко, моя пташечко...
Мій синочку, моя донечко,
Може чайчику, може кашечки?
Усміхається із колисочки
Її квіточка, її зіронька.
Все нанизує її віронька
Боже щастячко, як намистечко.
Дай тобі, її крихітко,
Того щастячка хоч краплиночку.
Стань, дитиночко, тихо-тихою,
Дай спочити їй хоч хвилиночку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757603
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.10.2017
Ти десь стоїш, здається, на межі,
Тебе обсіли люди наче мухи.
І мутять взір прокляті міражі...
Якісь, допіру, дивні твої рухи.
Ступила тихо десь на край межі,
А потім що? А що там поза нею?
А в голові картинки-вітражі:
Як буде там її поза межею?
А що, як стане хтось на ту межу
І будуть там її шукати діти?
Сказав Господь: "Межу я стережу,
Куди ж я потім маю їх подіти?"
Забула враз образи на життя:
- Чи я здуріла? Як же мої діти?
Прийми, о Боже, страх і каяття,
Дозволь з дітьми про щастя гомоніти.
Нехай вузька стежиночка її
Не привела до принца й до палаців,
В її малесенькій, та все ж сім'ї
Ніхто руками гідність не замацав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757247
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.10.2017
Не муч його своїми запитаннями,
Щось на зразок: де був і що робив?
Що зробиш ти з безглуздими зізнаннями?
Зітхнеш, що мрію мов кришталь розбив?
А ти не лізь у бій із блискавицею
І надаремно не пакуй валізи.
Не мрій про журавля...в руці з синицею,
Засяй усмішкою від Мони Лізи.
Застань його зненацька милим образом -
Ти мудрість прояви не на свій вік.
Ти будеш стежкою, ти станеш компасом,
Щоб лід зневіри ще торішний стік!
І він прийшов з червоними трояндами
До тебе, рідна, з нею вже ні-ні...
Рука в руці...І очі - з діамантами.
Погас ліхтарик в темному вікні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750446
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2017
[i] Ти - перша ластівка моєї пізньої весни...
Впаду до рук твоїх пожовклим листям восени...
Сніжинкою розтану на долонях...
О чарівна...О рідна...Доню...Доню...
[/i]
Я так на тебе, доню, зачекалась:
Весна спізнилась десь на сім сторіч.
Я до гнізда лелеку прив'язала
І як в тій казці: пір'ячко - під піч.
І ти прийшла так тихо мов боялась,
Що запізнилась і що вже не ждуть.
Я тебе, рідна, сім сторіч чекала,
У цьому се́рця Матері могуть.
Весни тамтої ластівочка перша
Й найперший у весни підсніжник.
"Ти мій зелений, мій зелений верше" -
Колискову заспіваю ніжно.
Який наснився сон мені красивий,
Немов сюжет з минулого життя!
Й лелека той вже досі сивий-сивий,
Лиш я в душі ще та колишня Я.
І моя доня виросла з колиски.
О, ніжна леді, панно всіх часів!
Не золотом, о Сонце, щастям блисни,
Щоб на плечі́ промінчик той присів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750443
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.09.2017
На присьбі під хатою бавились котики.
Боже, яка то пухнаста краса!
Вушка і хвостики, спинки-животики,
Все це пухнастя від смутку спаса́.
Кусаються, м'явкають, драпають, котяться...
Влучно придумано...Гм...котики:
Рани-рубці всі душевні загояться
Лише́ від пухнастого дотику.
Падає цвіт - сиплеться кущик трояндовий,
Клубочок котів обертає вісь!
Ти не журись, що квітник твій розпатланий,
Бо котики - тут! Котики - там! Скрізь!
Квіти своє відцвіли...Обсипаються вже.
І кошенята не є причина.
Кожне єство Бог як вміє, так береже,
Не загубила б лишень людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748143
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 28.08.2017
Чому ти думаєш, що можеш просто так
Отак нахабно влізти в мою душу?
Її, як снігом, соромом притрушу,
Але й крізь нього влізти ти мастак.
Чому ти думаєш, що запросто пройти
Моїм життям від фінішу й до старту?
Кажу тобі: робити це не варто,
Моїх слідів тобі не замести.
Бо ти лиш тінь мого минулого життя,
А тінь зникає, кажуть, що опівдні,
Як проспівають, чуєш, перші півні
Ти канеш в лету, канеш в небуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747692
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.08.2017
Наречена у білому платті,
Білих туфлях і білій фаті!
Як замріяна квітка латаття,
Чи то в радості, а чи в журбі.
Лиш сьогодні їй зіркою бути
І кружляти в весільнім танку.
А вже завтра про все це забути,
Чим скоріш за роботу брудну.
Час покаже, чи злюбить свекруха,
Кого з двох захистить чоловік,
Чи горітимуть з сорому вуха,
Як образить ні за що при всіх.
Та не вірить у це наречена -
Не такий він у неї, як всі.
І вона не така, не буденна...
Вони вдвох, ба, якісь неземні.
Вона - в білому-білому платті,
Білих туфлях і білій фаті,
Як замріяна квітка латаття
На сріблястій від сонця воді.
Він - як принц із казкового замку,
Він - як рицар з далеких часів.
Син чарівної ночі і ранку,
Жданий гість із далеких світів.
Як шкода́, що ця казка триває
Лиш однісінький день у житті...
А музи́ки веселої грають -
Плаче скрипка, здалося мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746392
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2017
Та будь Людиною! Постань
Хоч раз ти божим чоловіком.
Не став безглуздих запитань:
Ти робиш це од віку і до віку.
Та стань Людиною! Забудь
На батька й матір всі образи.
Самим собою врешті будь,
Та не даватиметься все й одразу.
Не будь пташиною, будуй
Своє гніздо , свою родину.
Часу́ не гай та не марнуй
Ти слід лишити тут усе ж повинен.
Ти плазуном не будь, пильнуй
Щоби душа не була в норах.
Як треба, трохи пригальмуй
А люди? Люди хай собі говорять.
І рибою ти теж не будь,
І не пливи за течією.
А про буйки все ж не забудь:
Не знаєш, що за вирвою тією.
Не будь ослом, пеньком, арапом,
Людські у тобі риси є. Є!
Ні відбувайлом, ані цапом -
Усім єством борися за своє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745817
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.08.2017
Молюсь за дітей, за батьків, за родину,
Щоб навіть во́лос не упав дарма.
За Україну – вільну і єдину –
Ріднішого ж нічого в нас нема.
Отче наш, прабатьку, що єси на небесах,
На цій землі хай буде воля лиш Твоя.
Хай доню батько носить на руках,
І в сина Мати буде лиш своя.
Хай буде на землі й на небі царство Боже,
Нехай не буде серед нас ані царів, ані рабів,
Бо хто із рабства вийти допоможе,
Бо що без Бога сам зробить зумів?
Молюся за людей: знайомих і не дуже,
Молюсь за друзів і за ворогів,
Молюся за слабких і за байдужих,
Хто з рабства йшов, та вийти не зумів.
Із рабства смутку, суєти, обману
До світла йти нам треба крізь пітьму.
На цім путі, можливо, і розтану,
Як сніг у квітні…Все, як є, прийму.
Впаду зернятком під родючу грудку
І полечу у вирій з журавлем.
Може й мене в молитві не забуде
Моя рідня, піднявши в небо очі за ключем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739357
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.06.2017
Ти що хотів, щоб я сказала долі,
Що десь посіялася маками у полі?
А ти б ті маки вижав і спалив
І всю красу із попелом пустив.
Ти так хотів, щоб я сказала квітам:
- Дощу не буде, вмрете неполиті.
А ти за полем загравав з дощами,
Та суховій не впорався із нами.
Ми відцвіли, набралися насінням,
І з дощовим осіннім голосінням
Пішли спочити під сніги глибокі,
Щоб дочекатись весняних потоків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2017
В творіння Божого, що зветься Україна
Є серце, очі… Є душа своя.
Той край, подібно, як жива людина:
У обрисах його людських є ти і я.
В творінні Божому, що зветься Україна
Закладено такий глибокий зміст!
Та раз-пораз нагадує руїну,
Коли над прірвою хиткий будують міст.
В творінні Божому, що зветься Україна
Щось і собі зліпити прагне всяк.
Тож будь в душі красивою, Людино,
Не продавай чужинцям Матір за п’ятак.
В творіння Божого, що зветься Україна
Є твої очі й крихітка душі,
А чи не я, не ти цю солов’їну
І найріднішу мову кинув в спориші?
Творінню Божому, що зветься Україна
Ласкавий Батько пісню й крила дав,
А ти з них, сину, вискубав пір’їну
Й якомусь панові як сувенір продав.
Творінню Божому, що зветься Україна
Не ставмо хрест і дорогі вінки.
Спитають внуки, що то за руїна?
Чого літають во́рони й круки́?
Що скажеш ти, чийсь сину, батьку, брате?
Чим поясниш свій довгий тихий сон?
Іще не тішся, наш палачу й кате,
Іще не всіх ти затягнув в полон.
В творіння Божого, що зветься Україна
Живе душа! І очі й серце Є!
І мова є, і пісня солов’їна
І я щаслива – це моє й твоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739073
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 23.06.2017
Переживай зі мною кожну мить,
Бо завтра може й не настати.
Кому ще зможеш ти сказати,
Що десь пече, а десь болить?
Нам треба те, своє, життя прожить,
Не байдужіти з кожним кроком,
А молодіти рік за роком -
У цьому світі ми лиш мить.
Іди на ризик! Пізнай всю сутність
Свого буття на цій планеті.
Впритул пройди немов комета,
Засяй і спопели марудність.
Устань, як впав - переболить. Злітай!
Яри - внизу, внизу - тумани.
Злети над тугою, обманом,
Усе мітлою вимітай.
Яка легка душа! Вона летить,
Туди, де вже немає краю.
Хто зна: до пекла чи до раю,
Та лиш би віру не згубить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738907
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.06.2017
Соняшнику-соняху,сонечковий брате,
Як я маю, соняху, в руки тебе взяти?
Схожий ти на де́ревце, зовні наче квітка...
Хто тебе посіяв, чи завіяв звідки?
Соняшнику-соняху, кучерявий друже,
Любить тебе дощик, та вітри не дуже.
Ти ж не піддаєшся, мов міцний горішок,
Дай-но притулюся, нахилися трішки.
Соняшнику-соняху, золотистий чубе,
І чого це сонечко так тебе голубить?
Заздрять тобі мальви, заздрять тобі рожі,
Що в житті твоєму лише дні погожі.
Соняшнику-соняху, літо відбуяло.
Золотого чуба в соняха не стало,
І клюють насіння горобці й синиці,
І вже тепле літо сниться, сниться, сниться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738903
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 22.06.2017
І знову й знов моя палка уява
У снах і ві́ршах образ малювала:
Блакитноокий колосок-хлопчина
І я - схвильована шевченківська причинна.
Ти підійшов: рум'янець - мак у полі,
Сказав, що будеш вартовим моєї долі.
І я від шастя не ховала очі,
І хай говорять люди все, що хочуть.
А ти мене, коханий, непроханий, нежданний,
А ти мене, коханий, серед усіх впізнав:
Найкращу з-поміж квітів,
Єдину в цілім світі,
Мене, як зірку ранню, на щастя ти дістав.
І знов й знов пригадую той вечір,
Як ніжно ти обняв мене за плечі -
Блакитноокий колосок-хлопчина
І мій рум'янець - гроно горобини.
Твій образ знов у пам'яті зринає -
Я сторінки́ у своїй пам'яті гортаю,
Від по́друг я ховаю свої очі,
Що кажуть люди, слухати не хочу.
А мною ти, коханий, непроханий, нежданний,
А мною ти, коханий, як міг, так погордив:
Найкращу у коханні,
Прекрасну зірку ранню,
Як засвітив миттєво, за мить і спопелив.
Я вже забула про свої тривоги,
Нові стежки шукаю і дороги.
Гуляю нині на чужім весіллі -
Не в моїх косах зелененьке зілля.
А наречений (!?) - колосок-хлопчина
І я - схвильована шевченківська причинна...
За що мене отак скарала доля -
Я так хотіла твій вловити погляд!
Чому у мене по́друга украла,
Того, що більше за життя кохала?
А ти чому, коханий, непроханий, нежданний,
Сьогодні на весіллі вдав, що не впізнав:
Найкращу з-поміж квітів,
Єдину в цілім світі,
Дістав, мов зірку з неба,
Дістав і розтоптав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738756
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017
[i] в честь 19-річчя
[/i]
Я іще не казала тобі:
Ти - найкраща моя нагорода!
Я цілую твій чубчик й тоді,
Як до мене ти ще й не заходив.
За які надзаслуги такі
Прижиттєва така нагорода?
Ти з'явився в часи нелегкі -
Ти, синочку, з твердої породи.
Ти гартуй свою силу і міць
І цінуй, що заклала природа,
Щоб ніколи не падати ниць,
Щоб не здатися слабшим в догоду.
Не таких ми, синочку, порід,
Щоби впасти і далі не йти,
Не з таких вилізали "боліт",
Вперто йшли до своєї мети.
І здавалось, не вірив ніхто -
Нам підкориться й вища Говерла.
Смів спитати: "А судді ті хто?"
- Я їх каменем в бочці підперла.
Якщо зможуть, то вигризуть дно -
Все в житті ті щурі перегризли.
Зло - середнього роду воно
До людини крадеться ізнизу.
Я іще не казала тобі:
Що варто дивитись під ноги,
Правда визріє у боротьбі!
Той, хто йде, той осилить дорогу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738095
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.06.2017
Який ласкавий весняний вітер:
Голубить трави і гладить квіти,
І розплітає дівочі коси,
Стрясає з цвіту сріблясті роси.
Який гарячий липневий вітер:
Вже косить трави спекотне літо.
Дівча ромашки вплітає в коси,
Вмиває личко в сріблястих росах.
Листок багряний зриває вітер.
Ніхто, напевно, і не помітить.
І ти сховала під хустку коси -
Які ж холодні осінні роси.
Який палючий лютневий вітер.
На підвіконнях у вазах - квіти.
І побіліли у тебе коси -
Такі сріблясті, як майські роси.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737812
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.06.2017
Хвіртка скрипнула...Дощ...
Я йому налила в чашку борщ.
Щоб ще додати до того борщу,
Щоб його напився досхочу?
Парасолька упала, то - знак.
Хтось її повісив абия́к.
Заіража́віла ніжка у цвяха.
От невдаха той цвях, ой невдаха.
Грушка скрипнула...Грім...
Скільки зойку і страху в нім.
Може ще хтось загляне в глек?
Принесло у гніздечко лелек.
Прив'язались вони до стовпа,
Чи не долю принесли, бува?
Може п'янко запахло борщем?
У душі тільки смуток і щем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737809
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.06.2017
"Світ мене ловив,
та не спіймав."
Григорій Сковорода
Я ловила очима світ,
Усі зорі я обіймала...
Сонцю й хмарам кричу: "Привіт!"
- Як без них? - я себе питала.
Я ловила руками світ,
Усі квіти я обіймала.
Тут - пташина, тут - дивний кріт.
- Як без них? - я себе питала.
Світ ловив мене, не піймав -
Зі Сковороди історія...
Він тримав мене...Як тримав!
Затонула немов у морі я.
Ошелешений відпустив,
Бо не знав, що з такими роблять.
Він у інших ще погостив;
Зрозумів, що його вже гно́блять.
Я думками ловлю́ той світ,
Що наре́чений вже прийдешнім.
О, чумацькі шляхи, привіт!
Збили вас козаки тамтешні.
Лише Бог затуля крильми
Все, що йде із землі святої.
Люди, будьмо усе ж Людьми,
Якщо хочем в Світах спокою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2017
Літо пахне травами,
Яблуками й сливами.
Сонце сяє барвами,
Небо плаче зливами.
Пахне матіолою,
Щедрими дарунками...
Ніжне літо зоряне
Пахне поцілунками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2017
В тобі відбився світу шарм
І музика його заграла.
Ти не відкрила жодну з брам -
Природа все повідкривала.
Ти все уздріла, обійшла,
Замилувавшись на хвилину.
І бродом річку перейшла,
І стріла купку мурашину.
А дятел вистукав весь день
Аж сіло сонце за горою.
Червоні цяточки із жмень
Маленьких сонць текли рукою.
Я їх торкаю до щоки,
Бо прохолодно, бо вже вечір.
І відпущу, нехай щастить,
Мене хтось ніжно взяв за плечі.
Туман усівся на межі,
Лягає тихо, стеле ковдру.
Може очистить від іржі
Всі душі безпричинно горді.
Ти дивишся на всіх комах
І черв'яків, ромашок, птахів
Як на вселенських неудах:
"Ото Творець колись дав маху!"
І ти на них нашлеш вогонь
Або налиєш гербіцидів.
Ти сипиш смерть з своїх долонь,
Ну як тебе за це простити?
Людино, стань та озирнись!
Навколо світ - бездонна бочка.
А ти - лиш крапочка. Змирись.
І в відліку не перша точка.
Бо як написано в Бутті:
Найпершим за́вжди було слово.
Людино! Ти у каятті
Провину визнати готова?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Несу тобі, несу тобі, несу
Свою спокуту і свою надію.
На розуміння думку я лелію
Та програмую я тебе на сум.
Кладу тобі, кладу тобі, кладу
Я свої руки на запалі скроні.
І відчуваю вже твої долоні,
Що п'янко пахнуть квітами в саду.
Даю тобі, даю тобі, даю
Усе, що маю і що буду мати.
Не відкриває очі більше мати...
Усе, що маю, дітям віддаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736614
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2017
Десь в Світі ревно плаче Мати –
ЇЇ зайняв вселенський тихий сум…
Чого б їй плакати – не знати,
Хтось хоче взяти сльози ті на глум.
Яке примхливе те Жіноцтво –
Світ пережив вже сотні хижих війн.
Не бійсь! Збувається пророцтво –
Через війну – вперед до кращих змін!
А Мати б’ється до загину,
За кожну краплю крові душу рве:
Зів'яли мальви біля тину,
Зі сходу вітер наскрізь в душу дме.
А як же Жінка, як же Мати?
Тих сліз гірких вже більш, ніж океан.
Вона молилась за Солдата,
Та він помер від вогнестрільних ран.
«Та що ж ти Світом нудиш, кате?
До моїх парубків ти й не доріс», -
Як на духу питає Мати…
Той голос довго в небі вітер ніс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735182
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.05.2017
Моя доля не скупалася в любистку
І не в ромашці, навіть не у м'яті.
Я за життя боролася з колиски -
думки і мрії бу́ли все ж крилаті.
Моя доля не стелилася барвінком
І не цвіла, як в мами чорнобривці.
Ще мить - і 50! Яка нагінка!
На скронях сивина, як сніг на сливці.
Моя доля десь блукала темним лісом
І зачіпала за пеньки трухляві.
Та хай їй грець, та ну її до біса!
Я вийду й сяду посеред галяви.
Я замилу́юсь теплим котиком лози
І притулю до проліска хмаринку.
Призупинися, долечко, притормози,
Дай задивлю́ся на дощу краплинку.
Дай раз скупаю душу свою й тіло
В п'янкій ромашці, м'яті, у любистку,
Щоб не боліло більше й не кортіло
В чиєсь багатше вбратися намисто.
Нащо́ мені чиясь солодка доля?
Сорочка в мене вишита руками,
Живу дітьми, романтикою, полем
І не старію у душі з роками.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733747
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2017
Прийшла нова весна. Із травами, квітками…
Ще гірше на городі вкоренився хрін.
Прийшла весна… Та в ній немає мами,
Лякає пустотою голих стін.
Прийшла нова весна. Із танцями, піснями,
Та музика в душі померла як вогонь.
Прийшла весна… Та в ній немає мами:
Не пахне п’янко паска із долонь.
Прийшла нова весна. Великдень на порозі –
Ще гірше у народі вкоренився гнів.
Прийшла весна… Але нічні морози
Все не ступаються. А зло і поготів.
Прийшла нова весна. Запахло враз…війною…
Іде на брата брат, не слухається син.
Та встала Мати грізною горою –
Нехай підніме руку хоч один.
Прийшла нова весна, заквітчана садами.
Є в мене щастя – донечка і син…
В такі от миті згадуєм про маму –
Святий народ, що в мить таку єдин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733434
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.05.2017
Сорочку шовком вишила мені
Моя красива і невтомна мати:
Фіалки ніжні, квіти весняні…
О, так ніхто не вміє вишивати.
Я одягну її в найкращий день:
Нехай позаздрять горді сірі будні.
Вінок сплететься в хаті із пісень,
Жалі і смуток кануть у безодню.
Сорочку мама вишила мені –
Нехай Господь пошле їй ще здоров’я.
Бо що без неї значимо в житті?
А з нею ми, як чайки з синім морем.
Спитайте сиріт, як то в самоті
Без ніжної зостатися матусі –
Як без очей в жорстокій темноті,
Як одному у лютій завірюсі.
Шануймо їх, допоки є вони,
Щоб не каратись потім наодинці,
Бо відплатять нам дочки і сини.
О, збав Господь, від отаких «гостинців».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733433
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 14.05.2017
Ти ліпила вареники-пироги,
Нас вони від голоду берегли.
П’янко пахло у хаті борщем,
Не нажилась ти, Мамо, іще.
Вишивала сорочечку-оберіг,
Найсмачнішим був той пиріг.
Ми намотували нитки,
Де ж ви, юні мої роки?
Гнали ми з-за села корів,
Довгий день, як скіпочка догорів.
Там зостались навіки ми
Попід маминими крильми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733227
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.05.2017
В моїй свідомості, чи то пак уяві, давно вимальовувався задум – написати про Матір. Зарисовку, портретний нарис, роздуми-спогади, байдуже, лиш би розмірковувати над сутністю, статусом, роллю, врешті-решт подвигом Матері. Чи тоді, коли ще я була підлітком ( і як у кожної дитини в такому віці не складалися, як мені тоді здавалося, стосунки із матір’ю), чи тоді, як мене Бог ощасливив материнством і у мені почали згасати горді «бісики» юнацького авантюризму, натомість з’явилась терпимість і велика відповідальність перед новою, чистою сторінкою життя – материнством.
Але тепер, коли діти уже дорослі і у Вічність відійшли батьки, слово «мама» набрало якогось особливого значення. Це як щовесни бігти до вишні в садку і щоразу дивуватись, що знову зацвіла, милуватись її красою. Але одного разу, сталось – вона всохла…Хтось скаже, що вічного нічого нема, і що ось – уже свіжі пагони просяться до весни коло зісохлого стовбура. Але вона, твоя вишня – відцвіла…
В дитинстві матері не вистачало. Вона допізна гнула спину на безмежному лані, чи на фермі… А ночі – за голубцями, варениками, борщами, вишиванням… Все вміла, все встигала. Як то ? – не зрозуміти нам, нинішнім. І це я не лише про свою матір. Кожен, хто прочитає, зі мною погодиться і в образі моєї матері впізнає свою. Старі уже в сорок років, але водночас сильні, здорові, хоч зі зморшками, але несказанно красиві. І то образ «рядянської жінки», яка оре, сіє, білить, пере, шиє… І все вручну, і все з піснею… І той залізний плуг життя і той важкий віз материнства тягнули, як могли, як уміли. І борозни були рівні, поле засіяне, а віз – наповнений добрим врожаєм. Спасибі вам, наші невтомні матері, живі і мертві і…ненароджені.
Я не маю наміру казати, що нинішнім матерям легше, мовляв, і гроші держава виділяє, і соціальні програми діють. Але якоїсь нитки, як на мене, у тому клубочку бракує. Якогось простого, мені здається, живого спілкування. Ні, не у всіх матерів, не у всіх сім’ях – боронь Боже. Але загальна тенденція прослідковується. Зв’язок вже не живий, а мобільний, реальність – віртуальна. Результат – відомий. Діти – безмовні риби, які з душами безневинного синього кита викидаються на берег нашої байдужості.
Ці свої роздуми я би означила таким жанром як соціально-поетичний нарис. Скажете, такого не існує. Може, як і багато чого у цьому світі. Але яким би терміном ми не означили свої «Роздуми про Матір», і в якій формі не виклали б на папері (у прозі чи у вірші), аби з душею, аби з вірою у серці, аби з твердим переконанням.
Одним з перших подано віршований твір, написаний мною у двадцять років. Я виконувала редакційне завдання в сусідньому селі Забір’я (працювала в районній газеті «Нове життя») і, повертаючись додому пішки полями, розмірковувала над тим, як почуває себе моя колега, юна дівчина, у якої просто одного дня не стало мами. Я собі навіть уявити не могла: як то? І мої роздуми вилилися у поетичні рядки. Потім були і інші, присвячені мамі…
Пригадую, як ми вдвох пасли корів за селом. Мама вишивала мені сорочку – ті квіти були такі правдоподібні, живі. Ще кілька хрестиків – і усі недоспані за сорочкою ночі будуть лише спогадом. Лише на мить мати залишила сорочку. Чиясь корова пережувала усе. Як ми довго обидві плакали за вишиванкою, немов за чимось рідним і назавжди втраченим. Ось така історія, пов’язана з моїм дитинством і з мамою.
Сьогодні пишуться вірші про Вселенських Матерів, чиї сини відвойовують мир, чиї діти гинуть від бомб і снарядів. Людство наче спостерігає чим усе закінчиться. Байдужість не має жалю, вона не знає кордонів.
Над світом знову буяє весна. Вона відчувається у всьому, як і війна. Шкода, що це слово теж жіночого роду. І навіть свято Матері у травні – символічне. Я не прибічник закликати усіх і кожного – не забути цього дня привітати матір. Я, озираючись в минуле, з висоти прожитих п’ятдесят, наспівую слова старої пісні із кінофільму про миттєвість людського буття. Є поряд Мати і ти – дитина, дарма, що і у тебе діти, може й онуки, є. Спілкуйся, люби, допомагай. Мине весна, глянь, а вишня всохла…
Яке то щастя – встати рано-рано,
Коли троянди срібну п’ють росу.
І біля ліжка чути голос мами,
І квіти заплітати у косу.
Не стало мами – і погасло Сонце.
Не стало мами – і упало Небо.
Хай хоч душа постукає в віконце
І скаже: «Доню, я прийшла до тебе…»
Вона стоїть мені перед очима:
Така красива, ніжна, молода.
Навіщо, мамо, плакати навчила?
Ти ж знаєш, рідна, сльози – не вода.
О люба мамо, житній колосочку,
Хто розтоптав твоє дзвінке ім’я?
Ти не дошила донечці сорочку,
Для сина ти не зберегла життя.
Спасибі, мамо, за безсонні ночі
І за терпіння дякую тобі.
Поцілувати б світлі твої очі,
Та я цілую лиш уста німі.
Перед портретом стану на коліна,
Як на ікону, мамо, помолюсь.
Образить Господа, повір, я не хотіла.
Твоїм ім’ям, матусю, поклянусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733225
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.05.2017
Тато з мамою в вальсі кружляв.
- Яка пара! - хтось тихо сказав.
Я ж сиділа в куточку сумна,
Як маленька і горда княжна.
Запроси мене, тату, на вальс.
Хай із заздрістю скажуть про нас:
- Ти поглянь, як вона підросла.
Ой, красуня! Ой, справжня весна!
Мене тато на руки підняв
І як вихор весняний кружляв.
Я мов ангел літала вгорі -
Як я дякую, тату, тобі.
Запросив мене тато на вальс.
Якось з ніжністю так прошептав:
- Не дитина - маленька княжна,
Найчарівніша в світі весна.
Відцвіла вже дитинства весна.
Панна юність прийшла мов княжна.
Закружляв мене бал випускний.
Ти чого такий, тату, сумний?
Запроси мене, тату, на вальс.
Хтось із заздрістю скажуть про нас:
- Ви погляньте на дівчину цю!
Спробуй з батьком отак потанцюй!
Не одна відцвіте ще весна.
Свого князя все ж знайде княжна.
Нас весільний запрошує вальс -
Я іду, рідний тату, до Вас.
Запросіть наречену на вальс,
Проведе мама поглядом нас
І згадає немов уві сні
Давній вальс й мої очі сумні.
Мене тато на руки підняв
І мов вихор весняний кружляв.
Я мов ангел літала вгорі -
Як я дякую, тату, Тобі!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732786
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.05.2017
Я часто згадую дитинство, власне літо, коли усі мої двоюрідні брати і сестри (Міша, Оля, Ваня, Світлана, Володя) зі своїми батьками, а потім і сім'ями з далекого Сибіру (Інта) приїздили до нас у село Гійче. То були найкращі миті нашого минулого життя. Немає в живих ні їхніх батьків, ні моїх...Боляче...Але я рада, що не дивлячись на те, що доля порозкидала нас, як зорі по небі, ми все одно разом, ми пов'язані пшеничним перевеслом нашого великого прадавнього роду Федюк. Шануймося, бо ми того варті. Пам'ятаймо, звідки наші корені, з яких колодязів глибоких ми пили воду...Не дивлячись на те, що ви - в Росії, ми - в Україні, між нами тисячі кілометрів, та у серці - одна маленька батьківщина - Гійче!
[i]Моїм рідним українцям
з Росії
присвячую
[/i]
Коли в душі зникають теплі дні,
Що навіть тіло загортаєш пледом,
Тоді думками линеш до рідні́ -
Здається все там вимащено медом.
Нема і дня в житейськім морі, -
Щоби душа не "липла" до тих місць.
І ти летиш і в радості, і в горі
Через десятки сіл, доріг і міст.
Бо в тім селі, що сниться вже роками
Згубився в ро́сах батьків добрий слід...
На тих стежках, що пахнуть чебрецями,
У травах, що в покоси клав твій дід.
Ти бачиш сон, де ще жива бабуня,
Той добрий погляд гріє крізь роки.
З її красою ні одна красуня
Не стане в ряд. Той образ - на віки!
Ти любиш так вдивлятися у небо -
Там лиш блаженство, рай і чистота...
Що було зле, те згадувать не треба,
Лікує душі час і доброта!
А в тім житті, що вже давно минуло,
Була любов, кохання і тепло!
Тих поцілунків ніжних не забути...
О, скільки щастя в тім житті було!
Ти знов летиш крізь ро́ки і тумани,
Пітьму ночей і марево надій,
У ті краї, де слід лишився мамин...
О, скільки в тебе ще юнацьких мрій!
Ти їдеш не один, ти їдеш з донькою чи сином,
Вони не знають, як тут сяють зорі,
Бо ти боїшся, що із часу плином
Вони не вчують українське слово.
Ви прагнете так чути свою мову,
Яку ми так не вмієм берегти.
І з блиском у очах ідете на розмову.
Ми всі вам тут і сестри, і брати.
Я так дивуюсь твердості позицій,
Я так ціную логіку думок,
Я розумію суть і роль традицій,
З яких даєте дітям свій урок.
А ви в житті ступали крок за кроком -
Господь сказав: "Я скривдити не дам!.."
І ви ішли, міцніли рік за роком,
Не піддавались зустрічним вітрам.
Надалі йдіть з попутним теплим вітром,
Хай доля стелить вишитий рушник.
І, щоб не стало б із прийдешнім світом,
Щоб колір щастя не поник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2017
Стара ікона у старій хатині -
Їх небагато у селі вже нині.
І так врочисто світиться рушник,
І ти до нього як до брата звик.
Ці кольори - від сонця і від неба,
І маків в полі, і твоєї долі.
Ці кольори - з барвистої веселки, -
Вони давно запали в моє серце.
Той вишитий рушник мій оберіг,
Він маминих долонь тепло зберіг.
Я вийду в світ за батьківський поріг,
Візьму з собою мамин оберіг.
Поважна пані в модній одежині
Якось сказала в батьківській хатині:
"Навіщо здався вам отой рушник?
Він вже немодний й кольором поник".
- Ці кольори від сонця і від неба,
Тож, перепрошую, лукавити не треба.
Я в дім новий внесу стару ікону -
Надіюсь лиш на Божу охорону.
Ми так на захід котимось завзято -
Нам би хоч трішки гідності узяти,
Бо в нас є пісня й вишитий рушник,
І є душа, і колір не поник.
Бо він - від сонця і від неба,
Тож в яничарів бавитись не треба.
Хай кольори з барвистої веселки
Запа́дуть в душу, проростуть у серці.
Той вишитий рушник мій оберіг,
Він маминих долонь тепло зберіг.
Я вийду в світ за батьківський поріг,
Візьму з собою мамин оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2017
Ти тягнув неле́гкий рабства плуг,
Доживав від весни й до весни.
У ярмі онімів і оглух...
Чи ж ти спав...і чи снилися сни...
Чи удосталь давали вівса,
Чи дурили дворічним сіном?
Була й буда - дірява як в пса:
Добрий га́зда пустив би із димом.
До роботи вставав з когутом.
Він співав - ти дивився із сумом,
Бо господар за день батогом
Буде бити, як блискавка струмом.
Боже-Боже, яке то життя,
Коли інші вершать твою долю.
У душі лише біль й каяття -
І немає кінця тому полю.
Плуг і борони, віз, а чи сани -
Все тягти у житті довелось.
Пта́хи в небі співають: "Осанна..."
- Кінь красивий який, - скаже хтось.
- Яка грива, постава яка! -
Все вимірюєм ми в кінських силах.
А господар - під зад бияка:
- Що, тягнути вже воза несила?
Кінь в житті не для втіх і краси.
Раб є раб - і цим сказано досить!
Ти відерко води принеси,
Доки трави лягають в покоси.
Дай спочити від сонця хоч мить:
Іще трохи в житті кінь послужить,
Може в га́зди десь там защемить
І гайне десь у тінь попідлужу?
- Щось той кінь вже не тішить мене, -
Скаже га́зда, підшморгнувши носом, -
Лиха доля його не мине,
З вітерцем рисака - скотовозом.
От й подяка за "доблесний труд" -
Їде кінь на забій, як на троні.
Одурів заклопотаний люд.
Чують смерть...плачуть...горбляться коні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732058
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 05.05.2017
Повіяло холодом - вітер з дощем.
Б'є у обличчя, що аж пече.
Не торкатися б таких тем -
Не підставить ніхто плече.
Смутком повіяло - вітер як щем,
В скронях пече...Тисну на пульс.
Що там із тим дощем? Дощем?
Він неначе танцює вальс.
Повіяло свіжістю - запах троянд,
Паморочиться од м'яти -
Все в саду трохи дощ прим'яв, -
Засмутилася трохи Мати.
Повіяло спогадом...Смуток і щем
Вп'ялись у скроні, що аж пече.
Треба ж сплутатись з тим дощем!
Мамо, чую твоє плече...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731873
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.05.2017
Батько сіяв пшеницю...
Не у землю святу - в безодню.
Та пострілом із рушниці
Хтось сплутував плани Господні.
Син клав тра́ви в покоси,
Та лягали вони у Вічність.
Землю-Матір омили роси -
Відкривалися рани вічні.
Не зійшла та пшениця -
Десь глибоко упало зе́рно...
Заврожаїлася мітлиця,
В травах буйних кущаться те́рни.
Батько й син чумакують:
Там, у небі, лягли дороги.
Чуєш, брате, наш дім руйнують -
В них свої, проросійські боги.
Де ж ви, Отче і Сину,
Ті, що в вищих світах живете?
За чию, за яку провину
Ви на себе гріхи берете?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2017
Затрісла чашка...Я її любила.
Чіткий малюнок навпіл розколовсь.
Якось не так я кип'яток налила,
Що як із чаші виллється ось-ось?
Затрісла чашка...Ой, то не на добре, -
Сказав би хтось, повіривши у зле.
Який не в міру голос той хоробрий:
Верзе дурниці, знаю, що верзе.
Затрісла чашка...Таки трохи шкода...
Ну що ж, не ний, вже купиться нова.
А що робить, коли життя підвода
Вже так затрісла, що кріпить дарма?
Поникли в чашці кольори на квітах
(У подарунок хтось її поклав).
Чомусь згадалось дуже тепле літо
І хтось когось як вперше покохав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731763
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2017