| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
Лабиринты серых улиц, пусть огни витрин рисуют
Образ жизни всем так нужный нам в сознание впрессуют
Короли инсинуаций средства ложных информаций
Солянкой мерзких ситуаций кормят нас и ждут оваций.
Тот, кому все надоело ничего не сможет сделать –
Нет такого антитела от обыденности дела.
Даже самым серым лицам хочется на миг забыться
И, подобно синим птицам, сердцем в небо устремится.
По жизни пилоты бумажных самолетов
Летаем сквозь волны будничных переплетов.
А ветер упертый гоняет нас, как хочет -
Пускай все – мы в небе и нам летать охота.
Кружим на жизни карусели не так, как в детстве мы хотели -
И тут, и там нас ждут те мели, что отвлекают нас до целей:
Радоителеинтернеты, журналы, новости, газеты
Из мозга делают паштеты, смотри прилавок – найди, где ты
В куче гнилого ассортимента лежишь и ждешь того момента,
Что понравишься клиенту и будешь куплен для презента.
Даже самым серым лицам хочется на миг забыться
И, подобно синим птицам, сердцем в небо устремится.
По жизни пилоты бумажных самолетов
Летаем сквозь волны будничных переплетов.
А ветер упертый гоняет нас, как хочет -
Пускай все – мы в небе и нам летать охота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809103
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 06.10.2018
Для счастья многого не надо -
Видеть над своею головой
Город и звезды…. Еще не поздно
Просто остаться собой.
Кто так придумал, что надо выбирать –
Успех или же счастье, в самом деле?
Неужто невозможно просто взять
И оставаться теми, кем мы были?
Как жаль… Но жизнь дала свои законы
И хочешь или нет – их надо исполнять.
Нет справедливости, чтоб сердца два влюбленных
На исполнение мечты менять.
А может, мы неправильно мечтаем?
Может, надо все наоборот?
Может, надо просто наши планы
Выменять у жизни на любовь?
Но кто научит правильным мечтаньям?
Нет в жизни вот таких учителей.
Выходит, учимся на синяках и ранах,
Но время пролетело. И хоть убей,
Второго шанса нету в этой жизни
И если поезд тронулся – ты не успел.
Тогда пустеет город, гаснут звезды,
Стихает песня. Кома. Точка. И пробел… пробел… пробел….
Ещё есть время, прошу, научитесь
По-настоящему жить…
Не молчите,
В пропасти или в зените
Дышите, живите, творите,
Смейтесь, плачьте, любите,
Целуйтесь, друг друга цените,
Случая крепкие нити
Вы не боясь оборвите,
За счастье свое подеритесь,
Не забывайте… Смотрите
На… город и звезды…
Никогда ведь не поздно
В руки взять весла
И против теченья грести.
Помните лучше одно –
Счастье ведь любит того,
Кто жизни путь свой прошел,
Кто несмотря ни на что,
Того… Кто остался собой.
Тех, кто остался вдвоем….
Під Ла-Ла-Враженням
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735129
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.05.2017
Хтось каже: «Жити складно!»,
Хтось скаже: «Зовсім ні!»
Комусь життя цікаве,
Та тільки не мені.
Немає друзів і любові,
Не хочеться мені весни,
Та прийде вона знову
Й розвеселить усіх,
Окрім мене…
Не хочу веселитись,
Не хочу жити так,
Щоб щастя тільки снилось
У неспокійних снах.
Комусь підходить рабство,
Комусь – любов чи біль,
Хтось прагне відбирати,
Усе підходить всім,
Окрім мене…
Героєм бути легко,
Якщо гаряча кров,
Якщо ж холоне в жилах –
Повернеться страх знов.
Я хочу бути вільним,
Знайти свій шлях життя.
І хочу залишатись
Самим собою я…
Назавжди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735126
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2017
На всех смотрю я с высоты
И только вижу я одно –
Что все мы равны, я и ты,
Лишь разделяет нас окно.
И сколько хочешь ты кричи:
«Постой!», «Не прыгай!», «Подожди!»
Вот только сделал уже шаг –
Теперь стал сам себе я враг.
Смертельный шаг – пути конец!
И только ветер выл в ушах.
Терпел я это столько лет…
Ну всё, пока! Я сделал шаг!
Теперь лечу я с высоты
И вижу жизнь в своих глазах
Лечу-лечу, а впереди
На меня летит земля.
И только здесь я ощутил
Свободу, радость и покой,
Но я лечу, а в мыслях ты –
Так не простившаяся со мной.
Смертельный шаг – пути конец!
И только ветер выл в ушах.
Терпел я это столько лет…
Ну всё, пока! Я сделал шаг!
… Вот метров десять… пять… один…
… И понял я, что совершил…
…Ошибку юности, кретин…
…Вот понял только….......и…........забыл…………………………………………………………………
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735038
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.05.2017
Усе проходить... Зникає,
мов роса.
Хоч слід зажди, як крейда на дошці' лишає...
Минає час, світлини вигорають...
Лиш тьмяний слід там, де раніше були рідні лиця.
Так, зміни завжди роблять кращим світ.
Хоч майже кожен змін тих у душі боїться.
Ріка тече... І більше не вернеться
До витоків у горах, там у височині.
Вже не вернути... тече вода до моря...
І двічі в одну річку не ввійти.
Час не поверне хід історій,
Не випросити в нього і повтор.
Я, звісно, відпущу... вже скоро...
Останній погляд дай кинути мені.
Все.. подивився вслід... І так - я плачу.
Я думав, рідний світ зустрів...
Можливо це і так, не знаю...
Залишитись не можу, хоч хотів.
Послухай, любий друже, ти не думай,
Що п'яний знов у марення пірнув...
СЬОГОДНІ мої очі сум встилає...
Вже завтра в звичний світ вернусь.
Що ж, здається все сказав... Пора би...
Цю мить зізнання прожити до кінця
Мені не треба співчуття й поради.
Я справлюсь.
Всього найкращого.
Бувай....
04.02.2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735036
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Посеред дзеркал
Тебе я шукав,
Боюся впізнати,
Бо знову шукати.
Ти – дух чужий,
Сліпий і глухий
До моїх молитов,
До сліз гірких знов.
Скажи, як ти міг?
Лиш відповідь – сміх!
Чи твоя болить душа?
Я забув – її нема!
Ти у мені,
Як ніж у спині.
І день від дня
Мучусь так я.
Ти – моя тінь,
Зі мною завжди,
Все лиш тобі,
Я ж бо – це ти!
Скажи, як ти міг?
Лиш відповідь – сміх!
Чи твоя болить душа?
Я забув – її нема!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734811
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2017
Земля. Віки. Війна і смерть.
Любов стає, як ненависть.
Міста руйнуються ущерть.
Гонець несе погану вість.
І люди нищать все живе.
Початок став уже кінцем.
Воює вже дитя мале,
Вкрите кривавим вінцем.
Хвороби. Голод. Світ іде
До смерті вже кінець-кінцем.
Помер хтось рідний, хтозна-де.
Війна душі стає ловцем.
І люди нищать все живе.
Початок став уже кінцем.
Воює вже дитя мале,
Вкрите кривавим вінцем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2017
Там, за вікном
Падає сніг –
Такий лапатий і густий.
На серці сум.
Гірка печаль,
Бо твоє серце, як кришталь.
Таке ж холодне
Та тверде,
Та знай – любов моя не вмре,
Не вмре надія,
Туга не згине,
Життя моє – лиш тьмяні тіні.
Там, за вікном -
Густий лабіринт
Вуличок тихих і пустих.
В серці моїм
І у думках,
Як і на вулиці – пустота.
За тим вікном –
Холод і ніч,
І в небесах ані зорі.
Лиш хмари пливуть,
Не видно снів,
Усе замерзає, все іній укрив
Там, за вікном
Падає сніг,
Такий лапатий і густий.
А серце – лід,
Тривог нема,
Зникла людина, є пустота…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2017
Темна ніч, закрий мене, я не прошу багато.
Тягар з пліч, вільний вже, як небесний птах.
З нею жив, плекав, любив, у відповідь лиш зрада,
Вітер змін, хмари й грім, блискавка розрізала небо!
Нічні вогні горять в мені, відчув я бриз свободи.
Тепер один і назавжди, я сам творю погоду…
C’est La Vie! C’est La Vie!
Прощай назавжди. Ти кажеш: «Не йди…»
C’est La Vie! C’est La Vie!
Нема перспектив. Благаєш: «Зажди…»
C’est La Vie! C’est La Vie!
Я з тобою не жив. Але йду у даль.
C’est La Vie! C’est La Vie!
Вже нема почуттів. Назавжди прощай!!!
Темна ніч, прийми мене, я неслухняний син.
Поміж узбіч я бачу вже до свободи шлях.
Хай без сну я побіжу назустріч вітру змін.
Тепер живу, тепер дишу, я вже тобі не раб!
Нічні вогні горять в мені, тепер я можу все.
Не в’язень вже, лишив тебе, тепер немає меж!!!
C’est La Vie! C’est La Vie!
Прощай назавжди. Ти кажеш: «Не йди…»
C’est La Vie! C’est La Vie!
Нема перспектив. Благаєш: «Зажди…»
C’est La Vie! C’est La Vie!
Я з тобою не жив. Але йду у даль.
C’est La Vie! C’est La Vie!
Вже нема почуттів. Назавжди прощай!!!
(Я вже не в’язень твоєї любові,
Ти вже достатньо випила крові,
Ти не цінуєш того, що маєш,
І через це я з тобою прощаюсь…)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2017
Водні
Потоки водні
Ховають в безодні
Обличчя твоє
Напередодні
Виклики модні
А вже сьогодні
Забули мене
Тримайте мене, бо земля не тримає
Почуйте мене – я до вас вже кричу
Побачте мене – потребую уваги
Відчуйте мене – зараз я полечу
Явні
Натяки явні
Похід до винарні
І чути твій сміх
Такі різнобарвні
Дні й ночі у травні
Пороги барні
Топлюся у них
Тримайте мене, бо земля не тримає
Почуйте мене – я до вас вже кричу
Побачте мене – потребую уваги
Відчуйте мене – зараз я полечу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734478
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2017
Хто я? Що не так? Куди зникли життя барви?
Кожен день тепер, мов шлак... Чому радість серця вкрали?
Чим і перед ким я провинивсь? Де тепер моя фортуна?
Хто підкаже, що мене болить? У відповідь - інструменталка струнна...
Чому все добре й все не так?
Чому нема спокою в серці?
Куди зникає той життєвий знак,
Що часто дороговказом зветься?
Чому мовчиш? Дай відповідь, прошу...
Не втомлюй тим мовчанням однобоким...
Ще трохи - й вже я не дишу
Життям....Залишились лише серця пороки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734477
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.05.2017
Коли посеред смерті,
Серед крові і болю,
Коли годинна стрілка
Обертається поволі
В зворотньому напрямку,
І з попелу народжується
Щось досі незнане…
Це щось – Легенда.
Ми всі щось втрачаєм,
Близьких, свободу, гроші.
Війна все забирає,
Війна, незнана досі.
Ніхто не переможе,
Та безліч душ загине.
Ніхто уже не зможе
Сказати: « Я – Людина ».
Ніхто не засміється,
Ніхто не заридає,
І серце вже не б’ється…
Війна все забирає.
Усе, що люди мали
Тепер уже ніщо:
Життя , багатство, слава…
Питання :« А за що? »
Ми любим проклинати
Життя це нещасливе,
Але нам треба знати:
У когось все ще гірше.
Коли цей світ здається
Бойовищем безкраїм,
І серце вже не б’ється…
Війна все забирає.
Коли в тебе стріляють,
Коли по мінах ходиш,
Коли і сам вбиваєш –
Не знаєш нащо – робиш.
Коли нема любові,
Коли втратив надію,
І через стрілянину
Ти от-от загинеш,
Коли нога далеко,
І кров’ю ти стікаєш,
Начхати на безпеку
Знай: ти умираєш.
Коли рука не пише,
Розум каже :«Не треба»,
Коли вже ледве дишеш…
З’вляється Легенда.
Легенда про щасливе
Життя людей у мирі,
З’являються важливі
Слова:«Я у це вірю».
Коли не бачиш щастя,
Коли життя твоє
Сповнене напастей
Лиш знай – надія є…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2017
Задумайся, человек!
Иль ты несчастен,
Или проживаешь свой век
В стремлении власти,
Денег, богатства,
Признания, славы,
Любви женщин, ласки,
Смысла жизни не зная.
Задумайся, человек!
Иль ты ничтожен,
Не закрывай своих век,
Будь уверен, что сможешь
Добиться успеха,
Достичь своей цели.
Враги – не помеха...
Будь духом не беден.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734419
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 21.05.2017
Звичайні сірі будні,
Холодні, як завжди,
Одні й ті самі люди
І справи ті самі.
Ніхто не зна відколи
І дoки буде так,
Ніхто не піде проти,
Бо скажуть: «Ха, простак!»
Невже так завжди буде,
Ніхто не ризикне,
Усі про все забудуть,
Все лишиться, як є.
Можливо, хтось знайдеться,
Людина-екстремал,
Одного дня проснеться
Й зрозуміє: «Я – Бунтар».
Він жив у сірім місті
І завжди був, як всі,
Зрозумів: «Я – Особистість,» -
І вийшов із юрби.
Удень – звичайний хлопець,
Вночі, можливо, псих,
Можливо, просто дурник,
Можливо, він – мрійник,
Що марить небесами
Та прагне до зірок,
Тіка від нас із вами
Під звитяжний хард-рок.
Як тільки ляже спати,
Уже він в небесах:
Тут може він літати,
Начхати, що лиш в снах.
Він – гордий Зореплавець,
Герой німих легенд,
Бунтар, який літає,
Перемагаючи себе.
Він здатний долетіти
Скрізь терни до зірок,
Чекати і терпіти,
Літати знов і знов.
У маренні своєму
Він – Творець світів,
Не здатні зрозуміти
Його ні я, ні ти.
Залишив все, що мав він
В колишньому житті,
І закликає нас всіх,
Тебе й мене: «Лети!»
Він має дивну силу,
Незнану досі нам,
Як залишає тіло
Й серцем летить сам
Все вище аж до неба,
Незнаних нам світів,
До мене і до тебе
Він прилітає в сні.
Йому не треба крила –
Він і без них летить,
Він впевнений, що сила
Не зникне ні на мить.
Він – невловимий вітер,
Його ні я, ні ти
Не зможемо зловити,
Він не зна біди.
Приходить із нізвідки,
Зникає в нікуди.
Він, немовби птиця,
Літа туди й сюди.
Я бачив його слід,
Хотів його знайти.
Це, може, твій сусід.
Хоча…Можливо…Ти…………………
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734204
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 20.05.2017
Не чути нам свободи бризу,
Життя все котиться донизу.
Хтось радить пиво, хтось – таблетку,
І ти – ніхто, маріонетка.
Не маєш щастя, хоч багатий,
Померли рідні, мама й тато,
І ти чекаєш, що заснеш,
Пізнаєш горя й люті фреш.
Ти в «Однокласниках» чи « ВКонтакті»?
тобі байдуже, ти – в спектаклі!
Де кожен має свою маску,
Щоб приховати лице сказу.
Якщо ти інший, ти – нікчема,
Це твоя головна проблема!
Весь світ диктує, що робити…
ти ж знаєш сам, ти – Особистість.
Хай кожен йде, куди захоче.
Одну дорогу маєш ти.
По ній тим йдеш всі дні і ночі,
Дійти лиш щоби до мети.
Пішов в цю путь ти ще в дитинстві,
По ній ти йдеш усе життя.
І волі врешті-решт добився,
Хоча й віддав усе, що мав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2017
[i]Він вже мене не чує[/i]
Пусті слова...
Пусті слова, мов кораблі….
У морі бурі і вітрів…
Хитає їх, мов дітлахів.
Пусті слова…
Пусті слова мене ведуть….
Куди я з ними припливу?..
Не знаю як тепер живу…
Останнє слово….
Останній погляд…
Останнє небо…
Останній раз…
Все так раптово….
Ти вже не поряд…
Все, як нам треба…
І світ без нас….
Пусті слова…
Так швидко тануть, мовби лід….
Неначе лід, що у вогні…
розтали зовсім вдалині…
Пусті слова…
Пустими стали мої сни…
Думки пропали, немов дим…
Який прямує в нікуди…
Останнє слово….
Останній погляд…
Останнє небо…
Останній раз…
Все так раптово….
Ти вже не поряд…
Все, як нам треба…
І світ без нас….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734158
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.05.2017
Пытаясь смысл жизни разгадать,
Рассудок свой ты можешь потерять.
Возможно гильотина принесет покой
И заберет от жизни нервный зной.
Ружейный выстрел – из приемлемых решений,
И вечный сон, который он несет.
Но все же лучше яда примененьем
Избежать невыносимых жизненных мучений.
Найти покой ты сможешь и в вулкана жерле,
И газ дает желанное успокоенье,
Но где-то на полках тихой аптеки
Есть упаковка с желанным забвеньем.
Если не хочешь, чтоб достал тебя враг –
Сделай в ничто последний свой шаг……
……Но хуже нет смерти, чем откинуть коньки,
Приняв кубок с отравой из друга руки……
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733972
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2017
Разгар зимы – тоскливой и холодной,
И сердце порождает глыбы льда,
Куски надежд разбитых ранят душу,
И позабыт давно в виденьях наш экстаз
Когда расстались, но заметь –
Хотя чужие мы, он связывает нас.
Рваные сухожилия, странные шрамы –
Боли не видно конца.
В скрипящем дряхлом моём теле
Лишь свет – горящие глаза.
День ото дня тусклее и тусклее
От страшной муки – одиночества.
Следов мерцающих огня той лихорадки
Уже не видно на божественном лице…
И только чудятся ушам истерзанным
Отзвуки голоса в моей голове.
Зловещей горечи ветра
Никак не сменят направленье
Вы вынуждаете меня
Уйти от всех, уйти в забвенье….
Мне не страшна крадущаяся тьма,
Тебя потерять лишь боюсь….
Конец неизбежен понял вдруг я…
А смерть? Я с нею смирюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733875
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.05.2017
Хтось каже, жили на деревах,
А ще до того – у воді,
Цього не знаю, та у думці
Зелені пагорби Землі.
Ніщо не є постійним, вічним,
Усе навкруг зазна́є змін,
Можливо, все колись забудуть,
Що зараз дороге усім.
Хто знає, може вийдемо у космос,
Досягнемо нових світів,
Та залиши́́ться образ в серці –
Зелених пагорбів Землі.
В оце століття хмарочосів
Забути легко про красу,
Метаються у різні боки
Усі-усі, хто вже забув.
В них кожен день, як попередній,
Такий, як завтра ще прийде,
Тепер немає місця диву,
Тепер наука «знає все».
В лісах із сірого асфальту,
Життя, як у кошмарнім сні,
Вже не прийдуть комусь у серце
Зелені пагорби Землі.
Життя тече шаленим темпом,
Вже недалеко водоспад,
Який все змінить й буде пізно
Всім повертатися назад.
Ще трохи – й зміниться хід сонця,
На полюсах скресає лід.
Невже він втопить милі серцю
Зелені пагорби Землі?!...
Можливо, десь-колись, далеко,
Коли день зміниться на ніч –
Чужу, постійну, в небезпеках –
Запізно вже казати: «Стій!»
Коли у вирі світла й відча́́́́́́́́́́́́́́́́ю
Планета зникне у імлі……….
………Всі схаменуться і згадають
Зелені пагорби Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733730
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2017
[i]Моїм друзям,
дорогим Леськів В. та О.[/i]
Напевно, знаєш, як думка в небо лине,
І як стежини сплітаються в шляхи,
Як кожна крапля сяє, мов перлина,
І лиш для тебе тьохкають птахи.
Ти також бачив, як річка несе листя,
Як на деревах з’являються бруньки,
Ти бачив в полі із квіток намисто,
Воно цвіло, а разом з ним і ти.
Ти пам’ятаєш, пливли у небі хмари,
А ти в них бачив дивні образи:
Птахів, тварин, кущі й трави,
Ракети, човники, вози.
Вночі ти бачив зорі в небі,
Це світло з неземних світів,
Воно летить мільйони років,
І стільки ж, мабуть, пролетить.
Згадай, як вітер гладив листя ніжно,
Хитав дерева, що літ сто ростуть,
Вітраж як іній творить дивовижний:
Букети квітів і в мороз цвітуть.
Чи ж не забув, як пахне в горах?
Цей бриз свободи, дотик сну,
Співає серенади море,
Співає пісню звитяжну.
Ти , певно знаєш, як думка в небо лине,
Про тих людей, що серцю дорогі,
Про ту любов юнацьку, ще невинну,
Що розставляє все на свої круги.
Ти також бачив, як сяють ясні очі,
Ті рідні погляд, пісня слів,
Ті зоряні, яскраві ночі –
І світ для тебе, наче онімів.
Ти пригадай, як плив, мов у тумані
Із марева густого лю́дських мрій,
У сизому безкраїм океані,
Що визирав з-під берегів із вій.
Ти що в них бачив? Може, щастя
У полум’ї палючім ясних зір?
Чи погляд той був повний ласки,
І шепотів: «Чекай і вір»?
Чи ж не забув той дотик ніжний,
Що м’якший від усіх шовків,
Тепліший від глибин вулкана,
Дорожчий злота всіх царів?
Ти не забув… Не міг забути…
Ти цим лиш жив багато літ…
Все це було, ще є і буде
Частинка щастя на віки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733481
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2017
Ти у полоні дивних ідей,
Де кожен погляд повний неправди.
Їх так полюбляють мільйони людей,
Хоч всім все одно, хто з них неправий.
Вони, як один, до болю так схожі
І цей сірий натовп кличе тебе.
Із ними комфортно тобі, та може –
Це спільна могила усіх людей?
Тут кожен живе, як собі хоче,
Хтось каже – утопія, хтось каже – рай.
З пустого в порожнє переливають,
Тут жити легко, але знай:
Можна втекти від життя,
Від смерті не втечеш ніколи.
Можна прожити кожну мить,
А можна корчитись від болі.
Життя – це вічна боротьба,
Де кожен вічно битись має.
Приймати виклик - значить жити.
Semper fidelis* своїм ідеалам.
Тепер ти в полоні дивних машин,
Що майже, як люди, але без емоцій.
Всі твої надії зникають, як дим.
Весь світ збожеволів – ти просто в шоці.
Так легко прогнутись під чужі ідеали,
Так легко жити за законом чужим,
Завжди і усюди за непослух карали,
Свобода – це мрія у світі машин.
Без зради й зневіри любові не збагнув,
Який сенс у сміливості, якщо страх забув?
Ланцюг неволить тіло – рви і розривай,
Будь завжди відданий собі і пам’ятай:
Можна втекти від життя,
Від смерті не втечеш ніколи.
Можна прожити кожну мить,
А можна корчитись від болі.
Життя – це вічна боротьба,
Де кожен вічно битись має.
Приймати виклик - значить жити.
Semper fidelis* своїм ідеалам.
*Завжди вірний (лат.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733150
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2017