| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
я схожу с ума или люди вправду пахнут тем местом, где они побывали?
проходят мальчики-и-девочки, а я чувствую, что вот же он, запах лагеря! этот запах вечерних дискотек - дешёвые духи и несвежая одежда, сигареты на нычку и бутылка пива на всех. запах разочарования, что так и не случился тот первый танец-поцелуй-секс.
люди пахнут морем. горьковато-отвратительный запах моря - запах влажных, пересыпанных песком, волос, кремов от-до-после-во время загара, секса с официантами-диджеями-такими же отдыхающами. запах разочарования, что отдых закончен.
люди пахнут городом. въевшийся в кожу запах пыли, сотен дешёвых забегаловок и дорогих магазинов, запах незнакомцев из метро, запах пота и одиночества. над городом все запахи собираются в одну огромную тучу, которая пахнет разочарованием. просто разочарованием.
а я отчаянно пытаюсь не чувствовать, как пахну я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147308
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.09.2009
Я бы вгрызалась в тебя, ненавидя!
Я бы рвала тебя на куски!
Я бы рыдала, за слезами не видя,
Ужас,́ ́́́прорвавшийся через виски.
Я б, ненавидя, тебя пинала -
Ноги ломала б, но била вновь!
С ненавистью я б о тебе кричала!..
Жаль, что не смыть только криком кровь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57843
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.02.2008
Единственному настоящему ангелу, жившему среди нас.
О тебе нельзя говорить: «Вика была…». Ты есть. Только теперь ты есть не среди людей, а средь таких же Ангелов как и ты сама, теперь ты в своём настоящем доме. Когда ты была около нас каждый день, даря улыбку, искренне радуясь нам, мы не замечали, не хотели верить, что ты Ангел, ведь Ангелам присуще жить на небе. Мы не замечали твоих «поломанных крыльев», а всего лишь восхищались тем, как красиво ты о них поёшь. Но Нелюдь их рассмотрел. Он всячески пытался их спрятать, а тебя саму упрятать в своём доме вслед за крыльями. Но ты была сильнее его, ты не поддалась и не сломалась под его натиском. Вот только он сломал таки твои крылья. Поломал, вырвал, обрезал… У него не хватило милосердия, чтобы срезать их одним ударом… Этот Нелюдь был настолько жесток, что полоснул ножом по твоим крыльям тридцать раз! Целых двадцать девять раз ты хваталась за эту жизнь, которую так любила, но на тридцатый ты всё же перестала бороться..
Пусть ты и сложила свои земные крылья, но теперь у тебя появились другие – куда более свободные и… их никто и никогда не сможет поломать. И теперь каждый раз, поднимая глаза в небо, я буду надеяться что, тот лучик солнца – это была твоя улыбка, подаренная именно мне из-за облаков.
І потоплюсь я у воді,
Бо зламані крила.
Це наче уві сні…
Я попливу по хвилях..
(Одна из последних песен Вики
«Зламані крила»)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55185
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.01.2008
По мосту поразмазав грязь, всласть.
О перила опёршись, играем в страсть.
Я играю, кусая губу. Страсть.
На губе выступает кровь. Впасть.
В полоумье, целуя шею, впасть.
Мочки уха касаясь, понять – в страсть.
Но не нужен ты мне такой,
Поискусанный весь… Хоть и мной.
18.12.07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=51820
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.12.2007
10.03.07
"два кольори мої, два кольори..."
я і ти – ми два кольори. як у пісні, червоний і чорний.
ти, мій коханий, маєш чорну душу. вона просочується крізь твої очі. твої очі кольору вугілля. вона осідає на твоїх віях, на твоєму волоссі кольору воронового крила. у твоєму погляді – сонячне затемнення. але подеколи промінчики світла проривають його. твій зверхній, брутальний, блукаючий погляд просвітлюється, коли ти дивишся на мене, мій янгол. твої крила давно не білосніжні, але хай чорнокрилий, та ти мій.
і я твоя. моя червона, неспокійна, поривчаста душа належить тобі. інколи й в моїх очах загоряється пурпурний вогник. полум’яніє все моє нутро, а все через те, що я дивлюсь на тебе. я ніколи не мала крил, але ладна була б їх зректися, аби бути з тобою поруч. бачити відблиски свого вогню у твоєму затемненні.
ми – два фатальні кольори. але мені подобається йти за руку з темрявою, а тобі – з палаючою квіткою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50093
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.12.2007
2.12.07.
Кого можна здивувати засніженим містом серед зими? А от виявляється…
Раптово, хвилин за 40, вся бридотна грязюка осені вкривається білим снігом.
Ти радісно плигаєш попід вікнами сплячих багатоповерхівок, кричиш у темні вікна з морозними візерунками: «Доста спати! Гей, люди, зима!».
Ти йдеш у світлі ліхтарів і разом з тобою йде сніг.
Ти виводиш пальцем на склі машин слова з пісень, освідчуєшся в коханні, лишаєш відбитки своїх долонь.
Ти дивишся на зінявілі гілки і розумієш, що твої вії геть чисто такі ж самі.
Ти ловиш сніг очима й вустами. Їси його, обережно знімаючи губами з гілочок. Тільки обережно не виходить – і ти відпльовуєшся від листя, що із снігом втрапило до твого жадібного роту.
І все ніби добре… Але ж підла ожеледиця – і ти вже на землі. Боляче, геж?
Розумієш, що все й насправді добре, якби ж тільки ти зараз не сиділа тут сама…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50092
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.12.2007
14.02.07.
нарешті. цього ранку здійснилась їх мрія. вони були поруч. вони були майже разом. імла і сніг. вони притискались одне до одного у марній потузі цілунку. вони тремтіли. це тремтіння було навкруг них і в них...
сніг у відчаї падав і стискав у своїх обіймах дерева. вони хитали вітами і дрижали від непомірної пристрасності, що передавалася і їм. вони стогнали під снігом, разом зі снігом, у снігу...
імла оповивала людей. перехожі вчували її жадання, але як вони могли зрозуміти до кого? навкруги були лише імла і сніг. вони були протилежними і непоєднуваними одне до одного. холодний, білий сніг і сіра, вогка імла. вони були приречені. приречені на вічну пристрасть. пристрасть без перспектив у майбутньому дні.
вони розуміли, що поєднання їх неможливе, але все одно поривалися до одне одного на зустріч. імла линула понад снігом. у тих місцях, де вони все ж наважувалися на доторк, вмирала частинка їх. імла припадала до снігу, вона його цілувала – і її вуста танули в нім. але і сніг віддавав шматочок себе їй, на його тілі з’являлись рани від її цілунків. але то було не важливо, він згоден був все стерпіти, аби бути з нею. він намагався дотягнутися до неї своїми крижинками, та всі його потуги були малодієві.
зрештою, вона не витримала. вона заплакала. це була загибель для двох. але водночас і скупі миті єдності, монолітності їх тіл. холодні сльози імли розшматовували їй тіло, лишали в нім глибокі рівчаки, сповнені болю і повітря. на тілі снігу лишались картеччю сльози коханої, вони пропалювали у ньому смертельні пробоїни. та ці болючі моменти приносили їм набагато більше насолоди – нарешті, хай на кілька секунд, але вони були одним цілим. вони були щасливі у хвилини своєї смерті, бо вони були поєднанні назавжди цими слізьми.
а люди, що, за бажанням, могли б стати спостерігачами цього кохання, лиш невдоволено обтирали з лиця краплі дощу. вони не розуміли, куди подівся сніг, і де імла. і не знали навіщо іде цей дощ. ІІїї
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=50091
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.12.2007
потріскані й шершаві губи до сих пір.
ці губи, що торкалась ними чорних крил,
вуглясті вії цілувала. пил
здувала нишком із засмаглих шкір.
рука блукала по твоїй спині,
шукала біле пір"я в чорноті.
в очах твоїх.. в холодній пустоті -
нічого... чорне пір"я на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=45996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.11.2007
Позволь мне выпить кофе натощак.
Немного, пару милиграммов крови
Смешаю в нём. Пусть это будет знак,
Мне говорящий о пришедшей воле.
Пусть рваной раной на моей руке
Ты с жизни линией моей срастёшься.
Засохшей красной каплей на столе,
Мне на прощанье грустно улыбнёшься.
Всего один глоток - и я в аду:
Мне горечь кофе отдаёт солёной кровью.
Возможно, долго без тебя не проживу,
Но точно - буду вспоминать с любовью.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44701
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.11.2007
Ну что? Ну что опять ты жмёшь,
Как лист тетрадный с грязными краями,
Мой мозг измученый с забытими мечтами?
Чего же от меня, душа, ты ждёшь?
Боль отдаётся в каждой точке уха,
И ноет, тонет тонкий писк внутри,
А губы сами шепчут : "Не дыши..."
И я сижу, и мыслю, как старуха.
Забытая гитара, молча, стоит в углу.
А пальцы ищут нового аккорда.
И моль летит со скоростью конкорда.
Я замираю - вдруг я жизнь спугну?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=44333
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.10.2007
оставьте мою совесть в покое -
вспомните про свою.
оставьте моё сердце немое -
любовь я в него не волью.
впускаю в него лишь ненависть,
и разум диктует как жить.
ведь люди же сердце поранят,
так лучше совсем позабыть...
о всём позабыть окончательно!
о чувствах, каких то ни есть.
а жить без любви замечательно,
но где-то рождается месть.
такая холодная, липкая...
любовь, только вверх головой.
душа проявляется низкая,
когда суд вершится над мной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43473
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.10.2007
я не хочу, чтоб меня хоронили в черном гробу!
можно подумать, что дьявол в чадящем аду
галку поставит за душу мою не одну!
лучше уж кичась (в последний же раз!),
как муха лететь в чернеющий лаз.
на земле отворённый, ведущий вниз,
где, пожалуй, покоится герцог де Гиз.
я знаю точно, не поймут меня те,
кто в конце ожидают порхать на небе.
но поймёт меня тот индивидуум вполне,
который знает цену жизни и земле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43133
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.10.2007
Так повезло, что хочется рыдать...
На нежность слов - тоскою отвечать.
На тихость рук - надежду возлагать.
На пышность фраз - улыбкой отвечать.
Так повезло, что хочется кричать...
Так хочется от ласки убежать.
Так хочется в тени тебя обнять.
Лицо твоё так хочется понять.
Так повезло, что хочется прощать...
Себя к тебе так хочется прижать.
Так хочется от счастья не страдать.
Как хочется всю жизнь весной дышать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43030
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.10.2007
Мені не потрібен човен.
Я просто пливу за водою,
Торкаюсь волоссям каміння,
Пісок промиваю крізь очі.
Жовтясто-червоні сльозинки
Спадають у води по шкірі.
Поцілунку не прагнуть вже губи -
Гіркота є на них і до нині.
Пальці більш не воліють тверді,
Бо вони закохались у глибінь.
А на віях сюїта Баха
Зачепилась й лишила тінь.
Лунь від неї зарилась у грудях,
Біля серця, у до-мажор.
Я б хотіла, щоб склали ноти
Неутішний для серця мінор.
Посміхатись немає сенсу -
Смерть нагонить і так глупа.
Туги течією по серцю
Попередила вже вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=43029
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.10.2007
Мне не плачется. Просто кричится
Тёплой струйкой по правой щеке.
Мокрым следом на подбородке.
Это всё для тебя, о тебе.
Мне не плачется, просто кричится.
Голос рвётся сквозь дождь, облака.
Прибиваемый каплею пресной,
Он к ногам опадает. Вода.
Мне не плачется, просто кричится,
Потому что под небом - октябрь.
Потому что он влагой ложится
На листву, прилипая к ногам.
Мне не плачется, просто кричится.
Но кричать больше нет уже сил.
Хрип с туманом осенним роднится,
Потому что и раньше в нём был.
Не кричится мне. Просто я плачу,
Обнимая за плечи октябрь.
Свои слёзы я даром не трачу -
Дождь свои одолжил за сентябрь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=41935
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.10.2007