| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
1.
Родившись в тисячолітних муках,
І нарешті побачивши світ,
Продовжуєш гіркі сльози лить,
Від рабства у гнітючих руках.
З вірою у силу козацьку,
Пережила владу царську,
Піднялась з колін, подолавши вікчервоний,
Але знов опустилась, в новий час – незалежний.
Боїшся перейти на крик,
У свій юний вік,
Нечисельну кількість раз гволтована,
Нещасна, розорена країна –
Україна.
2.
Ти у власному домі,
Опинилась в неволі.
Тебе продають з молотка,
За забруднені в кров копійки.
Ти вже не пишеш пісень,
У тебе сірі і ніч і день,
Все стоїш на коліна, наша єдина,
Незалежна країна –
Україна.
3.
І знов на твоїх плечах ярмо,
І знов руки, ноги стискають кайдани.
І знов на твою долю правителям всеодно,
Ти жевеш під замком, у їх полоні.
Вони ситі – ти голодаєш,
Вони задоволені – ти плачеш.
Ти не знаеш,
Коли кайдани розіб`єш –
Злиденна, знедолена,
Мати – Батьківщина –
Україна.
4.
Ти воскреснеш після тисячолітніх мук,
Ти породиш щасливий світ.
Ти розквітнеш, і на заздрість сволоті,
Піднімеш голову, вище їх рук.
І знов розквітне країна багато,
І знов на вулицях буде чисто,
І вперше управлятимуть голови розумні,
А люди будуть щасливо жити, в тій країні …
26 вересня 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223844
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2010
1
Я пытаюсь разобраться и понять,
Почему никто не бережет
Достояния веков,
Что достались нам в наследство от дедов?
Нет, ну просто невозможно узнать
В этой старухе, в прошлом величественную Мать,
Что героически защищалась от врагов,
И стала жертвой расправы комических дураков.
Нет, просто невозможно понять,
Как смогла так обнищать величественная Мать,
Что расцветала с каждым днем,
И по чужой воле была смешана с говном.
Город родной, почему ты стал чужой?
Город родной, кому в угоду ты стал другой?
2
Вот так проходит
День за днем: что обретаем – не бережем;
И что оставим в память нашим детям?
Неужели любовь к чужим планетам?
Тут вместо улиц – огни витрин,
А вместо парка – новый модный магазин.
Уничтожаем зелень деревьев и цветов ,
Славим красоту высоких домов.
Среди широких улиц – бигборды их портретов,
Пришедших к нам из страны советов:
Они довольно улыбаются и ни капли не каются,
Что возраст Матери не уважается, от нее проще избавиться.
Город родной, кем ты стал чужой?
Город родной, для кого ты стал другой?
Город родной, как тебя узнать?
Город родной, как ты смог лицо потерять?
3
А ведь мы все когда – нибудь уйдем,
Деньги на тот свет не заберем.
Потому неужели нельзя седую Мать сохранить,
Оставить в память на века, историю не забыть?
Но какие же бесчувственные создания,
Что не слышат Матери отчаяния,
Что опускают ее все ниже,
От этого ее криков никто не слышит.
И не понять боли ее терзания,
Что превратилось в тихое отчаяние.
И никто не властен процесс остановить, -
Значит, Матери осталось не долго жить.
Город родной, кем ты стал чужой?
Город родной, для кого ты стал другой?
Город родной, как тебя узнать?
Город родной, как ты смог лицо потерять?
Город родной, кем ты стал чужой?
Город родной, для кого ты стал другой?
Город родной, как тебя узнать?
Город родной, как ты смог лицо потерять?
22 липня 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223644
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.11.2010
Розквітли вишні у веснянім саду,
Повернулись птахи і в`ють гнізда у стріхах.
Дівчата пускають вінки по воді,
Річка підхоплює вінки і мчить на зустріч долі їх.
Зелено розквіла Україна,
Прокинулись и степи, і поля, і гори, і сади.
І співають ніжно, як мама сину
Пісню весни і квітючої краси в полонині.
І я побігла зранку у садочок,
Назбирала квітів і сплела віночок.
Ні, я не пущу його по воді,
Я при зустрічі подарую тобі.
Зелено розквіла Україна,
Прокинулись и степи, і поля, і гори, і сади.
І співають ніжно, як мама сину
Пісню весни і квітючої краси в полонині.
А коли сонце закотиться за край,
Я прийду до тебе у зелен гай.
І нехай всі сплять, а ми будем вдвох,
Під сявом зірок зустрінем світанок.
Зелено розквіла Україна,
Прокинулись и степи, і поля, і гори, і сади.
І співають ніжно, як мама сину
Пісню весни і квітючої краси в полонині.
А на ранок проведеш до хати,
Поцілуєш,і я піду, поки не встала мати.
А ввечері, чекаю, прийдеш ти,
Попросиш в неї моєї руки.
Зелено розквіла Україна,
Прокинулись и степи, і поля, і гори, і сади.
І співають ніжно, як мама сину
Пісню весни і квітючої краси в полонині.
30липня 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223613
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2010
Вчера я была на концерте,
Выступали народные артисты.
Народные – вышли из народа,
И вмиг стали первцами года.
Биллеты дорогущие,
Исполнители одинаковые,
Выступления – скучные,
Фальшиво – фонограммные.
На «шоу» попала случайно:
Знакомая помогла пройти бесплатно,
И это единственное, в чем повезло,
От остального, чуть крышу не снесло:
И от одинаковых движений,
И от заученых поз и слов;
И от довольно – восковых выражений,
И от скучных песен, про материальную любовь.
А исполениели, назвавшие себя артистами,
Но разве они есть таковыми? –
Их положение спасают пошлые корпоративы,
Дурно – желтая слава,
Ежегодные выборы,
И поведение блядей и пидоров.
А в остальном – ни таланта,
Нит ничего своего, нет ни текстов, ни музыки,
Они все жопой крутят, ради славы и понтов,
Совершая поступки, что не поддаются логике.
Публичную личность красит скромность,
Стоящему таланту не стоит об этом напоминать,
А однодневки, о которых через год забудут,
Могут себя и поразвлекать.
Ну да ладно, впредь буду посещать
Живые фестивали,
Где те, кого нет на радио и ТВ,
Исполняют жизнью пройденные песни,
Полностью отдают зрителям себя,
Играют и поют душею, а не ради понта!..
02 жовтня 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222388
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 15.11.2010
Вначале разговора, он был скуп и молчалив,
К общению непреклонен,
Но послушав мои песни, стал разговорчив,
И внезапно, с матом, рассказал о своей жизни.
Он был мальчишка из провинциального
детского дома,
и законы улицы знал не на словах.
Он сто раз убегал в поисках теплого крова,
Но всегда возвращался, разочаровавшись во встречных глазах.
Его отец – алкоголик, мать – проститутка,
Избивали мальчишку за самые мелкие проступки.
Он в восемь лет, едва умел писать и читать, убежал из хрущевки,
С вокзала попал в детский дом, где остался, сам не зная на сколько.
Но и в детдоме были свои жесткие законы,
Так узнала я, что значит «каждый сам за себя»;
Что значит бояться показать слезы и стоны,
И как прогибаясь, били поклоны
и те, кто духом был сильнее тебя.
И узнала, как боялись усыновления,
Еще больше побоев:
Часто усыновленные исчезали потом
в неизвестном направлении,
оставив о своем пребывании лишь страшные слухи -
вот такая свобода бывает за решеточным окном.
В шестнадцать он убежал из детдома,
снова на улицу – вникуда,
Там прошел школу ИГЛЫ,
И за ворованный кошелек
Попал за решетку,
А когда вышел – совершил
Неудачную попытку
Наложить на себя руки.
В грязной больнице, на серых простынях,
В белом сне, к нему пришел Бог,
Сказал, что всегда надо жить,
Сильным быть, и обязательно кем-то стать!
Так стал он сочинять песни и стихи,
Учиться играть на гитаре.
Отрек от себя алкоголь и наркотики,
Окрестившись, пришел к вере в Бога.
Во время разговора, он искренне пытался улыбаться,
Но глаза выставляли напоказ глубокие раны его души.
Заметно было, как больно ему в прошлое возвращаться,
А я слушала, боясь шевелиться, едва дыша.
Он сказал: «Никогда, чтобы не случилось,
Никогда не надо ни вешаться, ни стреляться.
Жизнь, и способность дышать нам дается лишь раз,
И жить нужно не завтра, а сегодня - сейчас».
Допив кофе, он поспешил на репетицию,
Напоследок сказав:
«Ты пиши, я рад, что еще есть, еще остались
Настоящие люди, артисты, музыканты,
Вот бы мы все никогда не сломались.
А ты не грусти, жизнь – это подарок,
Самоубийство – вот главный порок,
За который никогда никого не простит Бог.
Только как поступать с этим подарком решать нам,
И только нам».
Вот он ушел, я осталась одна,
На столе стояла моя нетронутая чашка чая.
И мне так захотелось выпить бокал вина,
Чтоб оно заглушило души отчаяние.
Но за эти тридцать минут
Мне показалось, что вот сейчас,
В них, я узнала жизнь.
Пусть всех нас всегда дома ждут
Любящие люди, пара неравнодушных глаз,
Что всегда понимают нас,
Что помогают нам в тяжелые минуты хотеть жить …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222386
рубрика: Поезія, Баллада
дата поступления 15.11.2010
Я вкотре внікуди пишу листа,
Якого ніколи, нікому не відправлю.
Я вкотре прошу у невідомого «прости»
За зраджену, розорену батьківську землю.
Століттями боролись за державність,
За ідеї доньки й сини життя віддавали.
Чи для того,
щоб здобувши незалежність,
землю розпродали, як «нерухомість»,
А на іменах і ідеях, у власних цілях спекулювали?
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Що сказать, і як так сталось!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Як тепер вчинять, і що дітям лишилось?
А пісня солов`їна, навіть в найтяжчу добу
Душі зігрівала, дарувала віру в краще.
Тепер ми мову свою проміняли на чужу,
А «піснею» пісню - вже не назвеш.
А зелень трав і краса природи, степів
Не давали спокою жадібним очам і рукам –
Привласнивши все, вони не чули хриплих голосів,
Що вірили, ніби щирим, та придуманим голосам!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Що сказать, і як так сталось!
О, мій рідний, замучений краю,
Не питай, чому так, бо я не знаю,
Як тепер вчинять, і що дітям лишилось?
Чорні круки, чорними крилами,
Вкрали надію і сонце,
Розбудили вітри, що замели
Духовні скарби дідівської криниці.
За правду видали брехню,
Народ поставили на коліна,
Свободу кинули в тюрму;
А ті, хто заліз на трон.
Влаштували краю розкішний похорон!
Я вкотре у темряві спалюю листа,
Який ніколи, нікому б не відправила.
Життя коротке, і не спроста
Листи ті вогню довірила.
Нехай вогонь попросить небеса
Простити нас, за зраджену батьківську землю.
І може знову, колись, почуємо дзвінкі голоси
Дітей щасливих, щирих і веселих …
05 вересня 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222195
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.11.2010
1.
Там було моє дитинство,
Там мати гойдала мене у колисці,
Там був мій перший дім,
І я ховалась в нім,
Коли ранив хтось словом, ділом.
Чому все минає?
Чи повернусь туди знову, хто знає?
І хто мені знову з любов`ю заспіває:
«Витри сльози, все минеться,
Знову завтра сонце тобі промінням всміхнеться
Доля любить сильних,
Не зважай на них –
Малих, смішних.
Твоє серце горить теплом,
Воно велике, пронизане добром.»
Нащо в душі ті вулиці згадувати?
Всеодно їх і за гроші не повернути …
2.
Там було моє дитинство,
Там я сказала перше слово,
Там я раділа, коли приїжджала бабуся,
Привозила солодощі своїй ластунці.
Чому все минає?
Чи повернусь туди знову, хто знає?
І хто мені знову з любов`ю заспіває:
«Завжди будь собою,
Перш ніж вирішувать,
Порадься з собою
Тільки душа, совість
Тебе не зрадять,
Перед ними тільки будеш відповідать.»
Невже лишилась тільки пам`ять
І вогонь життя дитинство спалить?
Вітер попіл розвіє,
Зима снігом засипле ?
Де ти, мамо?
Знаєш, талось як я обрала.
І я бачу твоє обличча,
Коли закриваю очі.
Все колись зникне,
Колись і зі мною буде так:
Мене діти згадають,
Коли мене не стане.
3.
Там було моє дитинство,
Там лишились перші дороги,
Перші спомини, тривоги.
Там було перше кохання,
Ночі без сна і зустріч світання.
Знаю, якшо захочеш,
Ти спомини і часом не зруйнуєш.
Там було моє дитинство,
Там були перші мрії.
Там би я хотіла навіки лишитись,
Але я не в праві туди повернутись.
Там було моє дитинство,
Там були перші слбози болю,
Там перше нерозділене «Люблю»,
Яке лишилось в серці назавжди,
І лиш там, де немає самоти.
Там було моє дитинство,
В тому житті, на тій дорозі,
Лишились перші дитячі друзі.
Хто ви тепер? Де живете ?
Ви в серці моєму назавжди …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182749
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2010
Колись, так було давно, і знов не буде.
Стерлось все, і як гірке вино, мрії лишились розбиті.
Навіщо хотіти жить, якщо цей світ
Вкрав тебе, вкрав бажання, лишив тугу?..
Нас вже нема, у середині холодна зима.
Чуєш, не приходь, а хочеш, повернись.
Воно не знає, воно болить.
Воно страждає і ледь тремтить:
Повільно б`ється …розбите серце.
Любов, що колись жила і квітла щовесни
Лишила тужні малюнки на зимному склі.
Просити зупинити час, немає сил, нема бажань.
І сніг пішов, і в ньому ти, зник без вагань.
Нас вже нема, у середині холодна зима.
Чуєш, не приходь, а хочеш, повернись.
Воно не знає, воно болить.
Воно страждає і ледь тремтить:
Повільно б`ється …розбите серце.
20 лютого 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181169
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2010
Не надо мне счастья,
Не надо любви.
Я хочу лишь покоя
Ты меня не зови.
Не надо разлук, не надо уныния;
Не надо улыбок – в них пустая агония.
Я прошу одного, я прошу отпустить.
За грубые слова, если сможешь, прости.
Уж три дня я не я –
Не живу и не сплю.
Любовь умерла -
Я его не люблю!
Я его не верну,
И зачем же он мне,
Ведь главное Я,
А не ваша молва!
Эти строки пишу
Об одном вас прошу:
Глупых советов не надо давать,
Лучше молчать и тихонечко врать!
Так будет легче и вам и мне,
Сплетни свои оставьте при себе.
А я пойду домой, мне спать пора!
Боль и разлуки, прощайте до утра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179992
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.03.2010
Папа, мама я должна вам кое-что сказать
Вы меня послушайте и не надо кричать.
Все уже сделано и не надо меня винить,
Унижать и о чем раньше думала выяснять
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
Я уже давно не ребенок:
Тут не поможет метод истерик и порок.
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
У меня будет ребенок,
Забудьте метод истерик и порок;
Нет, я не сделаю аборт,
И замуж выходить не буду.
Я не хочу свадебное платье и торт,
Этот миг я никогда не забуду.
Я его люблю, он любит меня,
Почему у вас все так сложно?
Мы будем вместе, - втроем жить,
Только пока рано о свадьбе говорить.
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
Я уже давно не ребенок:
Тут не поможет метод истерик и порок.
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
У меня будет ребенок,
Забудьте метод истерик и порок;
Зачем между ним, ребенком и вами выбирать?
Зачем говорить, что я себе жизнь ломаю?
Вы думаете, что я мала и ничего не понимаю,
Но я давно не ребенок, я давно сама многое решаю.
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
Я уже давно не ребенок:
Тут не поможет метод истерик и порок.
Папа, мама у меня беда,
Я не решу ее одна.
У меня будет ребенок,
Забудьте метод истерик и порок;
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128657
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.05.2009
Дозволь з тобою до ранку бути,
як в останнє з тобою кохатись,
А потім піти і назавжди тебе позабути,
в обійми твої більше не повертатись.
Я не хочу знати з ким буду прокидатись,
кому буду дарувати світанок;
Я хочу в останнє з тобою кохатись
і не думати про завтрашній ранок.
Дозволь тебе ніколи не забутти,
У тиші твої кроки чекати,
У натовпі твої очі шукати,
І в снах тебе цілувати
Дозволь з тобою до ранку бути,
Як в останнє з тобою кохатись,
В потім піти і назавжди тебе позабути,
В обійми твої більше не повертатись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72151
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2008