Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Не жінка. Тільки контур олівцем
окреслено… Вдоволений художник
відчув себе чи не знаряддям Божим,
наводить пензлем нашвидку: лице
уже чіткіше, хоч іще порожнє..
Змішає кольори, як забагне
натхненно налаштований аматор.
і плями фарби, начебто стигмати,
позначили його долоні… Не
рівнятися на Нього, не вдавати -
не смій!...З напівпустого полотна
принаджує його, мов Галатея -
м’яка, в подобі глиняній, жона,
чи, дотику чекаючи, струна,
ескізна постать. Світла або темна -
вже рішення за ним. Бо майстер – він.
Ні докорів, ні нарікань не чутно -
вона ж - заледве контур, тільки тінь
німа. Забувши, що людське - то тлін,
недбалими мазками пише сутність.
Пригледівся - овва, суцільний ляп...
Марудна праця, образ незугарний...
Полишив, ніби іграшку маля,
пішов. Ридання чується здаля,
і полотном стікають сльози-фарби…
… І тільки контур вогко мерехтить,
просякнувши чеканням невгамовним.
Вона ще вірить, що надійде мить,
і майстер інший, стримуючи хіть,
створити з неї схоче власну Мону.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=73076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2008
Золочений когутик - на верхівці
будинку, що побудував не ти,
а через тин думки, як білі вівці,
стрибають, а мені усе не спиться,
бо сон летить сторчма під три чорти…
І лютий виграє на білій лютні,
танцює півник з вітром в унісон,
допоки пам'ять б’є в литаври люто…
Були ми - початківці абсолютні -
з дистанції зійшли. Пішов і сон
від мене геть, замкнувши, як у вежі,
в будинку цім без видимих підстав.
У рятівничі, у свої ведмежі
обійми захопи - веди за межі
можливого! І прапор там постав -
мов знак, що це підвладна нам країна,
де липа листокрило шелестить...
Впаду навзнак - перед очима клином
видіння…І стоїть чадна руїна -
будинок, що побудував не ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=73075
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2008