| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
Вона сама. Одягнута у біле.
Вона уся – стоїчний оптимізм.
І, може, думає про наболіле,
Але в її очах – ні краплі сліз.
Вона іде. Замислено і гордо.
Самотньо-тихо несучи свій хрест.
Душа звучить так скрипково-мінорно,
Так сумно... Ностальгійно, врешті-решт…
Вітер безжально віє у обличчя
І холодом пронизує раптово.
Ця дівчина – не з нашого сторіччя.
Вона у ньому - чисто випадково.
Куди іде? Нам це не зрозуміти…
Чого чекає? Принца на коні?
Життя ж так швидко може пролетіти –
Навіщо вірити у казочки дурні?
Іде назустріч вітру. Все одно,
Що думають про неї обивателі.
У неї все буде красиво, як в кіно.
А на стереотипи їй плювати!
Простенька сукня сліпить білизнОю,
Вона біжить, нестримна і палкА…
Ти будь такою! Завжди будь собою!
Ти будь прекрасна! ПрОшу – будь така!
Вона летить! Вона когось шукає!
Шукає справжнього… Ту істину, що зАвжди
Велично в серці чистому палає!
Шукає справжнього… Бо і сама є справжня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=90122
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2008
♥ Ти півгодини читаєш книжку, і аж потім розумієш, що думала зовсім про інше, і тепер все прийдеться перечитувати ще раз)))
♥ Раптом зриваєшся і біжиш в іншу кімнату, а потім тупо стоїш там і думаєш "А за чим же я сюди прийшла?")))
♥ Так як згадати, за чим прийшла, не вдається, сідаєш і довго-довго дивишся в одну точку (часто ще й з ідіотською посмішкою)
♥ Через деякий час тобі набридає дивитись в одну точку, і ти вирішуєш зробити собі чаю... Ідеш ставиш чайник, повертаєшся в кімнату і знов тупо дивишся в одну точку))) Потім через півгодини ти згадуєш, що ставила чайник, і дивуєшся, чому він досі не закипів. Ти йдеш на кухню..... хі) а ти, виявляється, забула ввімкнути газ)))))
♥ Тепер уже все норм, вода в чайнику точно нагрівається, ти сидиш в кухні і тупо дивишся в одну точку))) ... Чайник закипів, що ж, починаєм пити чай.... Тут може бути декілька варіантів:
1. Ти намагаєшся налити чай у блюдце)))
2. Відкриваєш кришку чайника і старанно кидаєш туди дві ложечки цукру..... потім доооовго думаєш)))))
3. Ти ллєш чай МИМО чашки)))
4. Навіть якщо чай був благополучно налитий в чашку, а цукор ні з чим не переплутаний, ти ОБОВ'ЯЗКОВО виливаєш половину чаю собі на коліна))))
5. Якщо чай п'ється з бутербродом, він, ясне діло, падає маслом вниз)))
♥ Після чаювання ти згадуєш, що тобі потрібно помити волосся. Усе нібито норм, але після цього ти чомусь ідеш на кухню і ставиш шампунь у холодильник (!) *....тааак, і таке буває...* Потім нарешті розумієш, що щось тут не те, ставиш шампунь на поличці у ванній і довго думаєш про своє нелегке життЄ)))
♥ Заснути ти не можеш довго, тому що, знову ж таки, думаєш про Нього і про своє нелегке життЄ)))
♥ Якщо Він приснився тобі вночі, весь наступний день ти проводиш у роздумах:
- от облом! Я ж то думала, що це мені НЕ СНИТЬСЯ! ;)
- а може, той сон був віщим?..
- а що означає те, що він у цьому сні так-то себе повів?..
- як було б добре, якби хороші сни збувались!!!
♥ Наступного дня у школі, замість того, щоб писати щось під диктовку вчителя, ти малюєш на останній сторінці зошита Його ім'я або і Його самого)))
♥ Ти постійно говориш Його словами)... Так-так, ти знаєш напам'ять Його лексикон: усі ті "фірмені" словечка, які каже ТІЛЬКИ Він і більше ніхто... ну, майже)))
- І якщо ти десь випадково почуєш чи прочитаєш таке слово (чи слово, яке віддалено його нагадує), одразу згадуєш Його, і на твоєму обличчі з'являється все та ж ідіотська посмішка)))
- Більше того - ти іноді вживаєш Його "фірмені" слова... ти не знаєш, чому.. тобі просто так хочеться)))
♥ Зазвичай коли дивишся на небо, усі хмаринки чомусь у формі сердечок ;).., ну, або закоханих парочок)))
♥♥♥ Це ще далеко не всі симптоми, але і цього достатньо, щоб зрозуміти, що робиться з людиною в цей період, і злякатися))))♥♥♥
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89953
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2008
Пишу тобі... О Боже! Як банально!
Люблю тебе! Це говорилось тисячі разів...
Чим викликати в тебе здивування?
Усе до мене хтось уже робив.
Писали вІрші, музику й картини
І дарували небо та зірки.
Пили отруту... Хто у цьому винен?
Чекання і самотності роки?..
Пишу тобі. Як пушкінська Татьяна.
Аж смішно. Цей сарказм мене погубить...
Й не дивно: тобі пише Нежадана
І Нецілована. Бо Він Її Не Любить...
Куди я відішлю цей лист? Не знаю...
Спалю, втоплю, жорстоко пошматую.
Та зауваж: тебе я не благаю
Мене кохати. Я не панікую,
Я не кричу, що різатиму вени,
Не обіцяю стрИбнути з вікна,
Не б'юся у конвульсіях шалено.
...Так, я одна. Сама-одна. До дна.
Але я сильна. І я буду жити.
Нестиму хрест достойно, до кінця.
Ну скільки ж можна вже себе жаліти?
Щаслива буде молодість моя!
Без тебе? Що ж.. Ну, значить, так судилось.
Залишилось забуть твій номер ICQ,
Твій погляд ще забути залишилось,
Твої слова і посмішку твою.
І буду вільна! Але пам'ятай:
Ти був мені потрібен. Був коханий.
Ти був у снах, видіннях, мріях.. Знай!
Ти був найкращий і такий чеканий!
Не дочекалась... Але це не страшно.
Пережила. І більше не чекаю.
Ти просто знай, що, якщо буде важко,
Я посміхнусь, коли тебе згадаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89941
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2008
Їй шістнадцять. Їй хочеться жити.
Їй ще хочеться вірити й перемагати.
Їй шістнадцять. Дорога відкрита!
Будувати, радіти, творити. Кохати…
Вона іноді пише віршІ.
У рядках – відверті зізнання.
Мабуть, всі у шістнадцять літ
Римували слова кохання.
Це ж такий полум’яний вік!
Неповторний, як перший крок…
Юні спогади в серці навік
Закарбують життєвий урок…
Цей вік так цінують і хвалять,
З жалем кажуть: «Мені б шістнадцять!»
Бо в шістнадцять – щиро кохають
І відкритості не бояться.
… Вона просто хоче, щоб її хтось любив
І був згоден їй серце віддати.
Вона досі самотня, їй погано одній.
Їй шістнадцять. Їй нІчого згадати…
Тільки й тої надії, що вдарить грім,
Щоб змінами нОву весну привітати.
А поки що – добре і весело всім,
А їй шістнадцять – але нІчого згадати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89901
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2008
Знов сірий ранок... Потім - сірий вечір.
А потім - дощ. Й похмура сірість хмар.
Чекаю сонця. Та не стане легше...
... Якби Він знав, якби Він тільки знав!
Тоді усе було б не так, як зараз:
Тоді безмежно світлим став би світ,
Тоді усе було б до болю гарне.
І ніжне. Й чисте. Назавжди. Навік.
Та я боюся. Я зламала крила.
Я не літаю. Я чекаю змін.
Я не співала ще. І не творила.
Єдине, що мене врятує - Він.
Я не прокинусь без дзвінких акордів.
Я не відкриюсь без Його тепла.
Я не відчую вітру вільний подих.
Я - ніч без сну, я - човен без весла.
... Як хочеться, не стримуючи біг,
Так крикнути, щоб Всесвіт задрижав
У лабіринті пройдених доріг:
"Якби Він знав, якби Він тільки знав!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89900
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2008
Холодні краплі стукають по склу,
І вітер грається зі спраглим листям.
А я тебе люблю. Люблю. Люблю!
Хоч я і не твоя. Хоч я й не близько...
Заплющу очі. Посмішка на віях...
Хай падає кришталь дощу на плечі.
Я бачила цей дощ в ранкових мріях.
... Кохання і любов - це ж різні речі?!...
До неба свої очі підніму.
Хай вони будуть мокрі не від сліз.
Чому я так люблю тебе? Чому
Не бачу суму й горя на землі?...
В калюжі заглядають сірі хмари,
Мерзлякувато щуляться травинки.
Я ж - повінь неймовірного тепла,
Хоч я і не твоя. Хоч ми - не половинки.
Безмежно дякую тобі! Я не вмираю
Тепер від егоїзму й негативу.
А дощ шумить. Він, певно, також знає,
Що я люблю! Що я така щаслива!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89877
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
___Шалено захотілося до Львова. Ні з того ні з сього. Просто захотілося – і все. Забулися усі проблеми, всі розчарування, об’єкт чекання та симпатії відійшов на другий план (та чи відійшов?..). Хочу до міста оранжевих ліхтарів! І це бажання настільки шалене, що я вже уявляю себе там: мої каблучки глухо стукають по теплій бруківці, у повітрі живе-літає-розчиняється кавовий аромат. І все місто – у вогнях! Ні-ні, не в таких вогнях, як, приміром, Нью-Йорк, а в теплих, світлих і чомусь до щему рідних вогниках. Тут вони не асоціюються з казино, нічними розвагами та розпустою. Львівські вогники зовсім не такі. Вони дихають радісним спокоєм… вони посміхаються! Так-так, не дивуйтесь: вони посміхаються і навіть підморгують.
Як хочеться вийти зі своєї душної кімнати і несподівано опинитися в обіймах літнього львівського вечора: такого…. такого… та просто немає слів, щоб описати, якого. Іти не знаючи куди вздовж трамвайних ліній, минаючи кафе та будинки з милими балкончиками, обплетеними плющем, проходячи повз оті неповторні, казково-чарівні ліхтарі, що на мить лишають на моїх плечах помаранчевий відблиск. Слухати затихаюче місто як старовинну легенду… Відчувати, як переповнюють емоції, як вони готові вихлюпнутись за край.. Захотіти, щоб ти пригорнув мене. Знати, що ти читаєш мої думки…
Ну от, а я казала, що об’єкт чекання та симпатії відійшов на другий план. Виявляється, ні: він живе навіть тут, у моїх мріях про місто оранжевих ліхтарів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89867
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
Дежавю
Я намріяла рік тому.
Мабуть, знала, що буде так.
Просто збіг чи таємний знак?
Дежавю...
Я торкаю твою струну,
Я всміхаюсь від твОїх слів.
...Мабуть, в небі хтось так хотів.
"Бонжур!", -
Я напівжартома скажу.
Той же серпень... і мій сарказм..
Рік тому я забула нас.
Мерсі.
Новий спалах в моїй душі.
Знов живеш ти у мОїх снах.
Рік пройшов. Я згадала нас.
Це не пояснити словами.
Навіть жестами.
Навіть поглядом.
Я тебе як себе відчуваю.
Сновидіння - ми
Йдемо поряд знов.
Точно так тріпотіло серце
Рівно рік тому.
Дивне дежавю...
Знов душа на частинки рветься.
Спогади ловлю.
Я тебе люблю!
Се ля ві...
Ці дороги твої - не мої.
Платонічна крихка любов.
За миттєвість - погасне знов.
Се ля ві...
Ти не мій. Я ніхто тобі.
Залишу тобі згадку - і мрію.
Я зіграла б тобі. Та - не вмію...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89845
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
Можливо, ти мене не пам'ятаєш
(Ми бачилися, мабуть, тільки тричі).
Та знаю - ти про мене ще згадаєш:
Про мої очі, усмішку й обличчя,
Легкий сарказм - і радість полум'яну,
Двозначні жарти - й ледь помітний сум.
Мене - таку звичайну і незнану -
Ти ще зустрінеш на своїм шляху.
Без сумніву, тебе я не кохаю.
Я тільки спогад у собі таю.
Я знаю - я про тебе ще згадаю,
Про тиху й теплу - холодність твою.
Здається, ніби все про мене знаєш,
Хоч я тобі, а ти мені - ніхто.
Стою навпроти і себе питаю:
"Ми такі схожі... Боже, хто з нас хто? "
Я знаю - ти мене ще пам'ятаєш:
Ти оглянувся! Чи то був міраж?
А може, в цей момент ти щось втрачаєш?
А може, зараз щось втрачаю я?
Сфотографуй мене собі на пам'ять -
На тебе з фото подивлюся я.
І, може, в снах твоїх ажурних навіть
Хтось вигукне в блакить моє ім'я.
Ти скоро зникнеш - ти завжди зникаєш...
Ти - сон мій, сум мій, музика моя.
Я знаю - ти про мене ще згадаєш.
Згадаєш ти - тоді згадаю я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89843
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
А я не знала, що такі ще є
У цьому світі бруду й нелюбові…
Так, я не знала, що такі ще є –
Натхненні й щирі, відчувать готові…
Я думала, таких уже нема –
Таких відкритих, вірних і прекрасних,
Яким сумна зима і тьма – дарма,
Аби лиш поглядів було побільше ясних,
Аби хтось вірив, мріяв і кохав,
Аби творив свою красу власноруч,
І кожен день усміхнено вітав,
І зігрівав словами тих, хто поруч…
Я думала, що вимерли такі,
Що всі навколо скептиками стали,
Що всім байдужі вітер і зірки,
І квіти, й сонце, й тихий звук гітари…
Як вдячна я тобі, що ти – ТАКИЙ!
…Що ти умієш мріяти й творити,
Що ти – безмежно чистий і палкий –
Закриті очі зміг мені відкрити.
…Це не біда, що ти мене не знаєш –
Спасибі тобі просто, що ти є,
Що ти радієш, плачеш і чекаєш,
Що ти – надії джерело моє.
Бо я вже знаю, що такі ще є,
І по життю зі мною буде йти
Кохання світле й віддане моє -
Якщо не ти, то хтось такий, як ти…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
Я не клянусь собі тебе забути:
Пусті слова не кидаю на вітер,
Бо я не можу світлий спогад вбити.
Думки про тебе не дають заснути...
Усе мені нагадує про тебе:
Дощу краплинка на моїй щоці,
І лінія любові на руці,
Й дзеркально чиста синя вічність неба.
Бо ти - це я. Бо ти живеш в мені.
Ти - подих вітру у моїм волоссі,
Мелодія в травневім стоголоссі
І ніжністю народжені пісні.
Ти - промінь сонця, що цілує в очі,
Гірке зітхання в мене на устах,
Ти - мрії і надії білий птах,
Ти - зоряні, сльозами вмиті ночі.
Не думати про тебе неможливо...
Хто відповість мені, як далі бути?
Так хочу - й так не хочу я! - забути...
Живи в мені! Все інше - неважливо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.08.2008
Перехоплює подих…
Часті удари серця.
Крутиться голова.
Свідомість – показ слайдів.
Ти. Ти. Ти… І я.
Кінчиками пальців по клавіатурі…. Стук-стук.
Серце… Стук-стук-стук…
Букви, знаки… і смайли, смайли…
Історія повідомлень…
Посмішка. Новий слайд…
…Важко дихати. Жахливий, сильний приступ.
Закохуюсь…без будь-якого приводу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89745
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2008
… А мені все одно.
Віриш?
Я тебе не люблю.
Мабуть.
Зараз ти не про мене
Мрієш.
Ти мене не згадаєш
Навіть.
А мені все одно.
Любиш?
Ти – її, а вона – тебе.
Дуже.
Може, ти з нею завжди
Будеш?
Та мою не стривожиш
Душу.
Та мені ж все одно…
Майже.
Я й без тебе щаслива.
Наче.
Я не буду самотня!
Може…
Ти належиш лиш їй.
Тим паче…
Так,
мені
все одно!
Віриш?!!
Поховала розбиту
Мрію.
Не жалію. Я радісна.
Віриш?
…Я й сама собі зараз
Не вірю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89744
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2008
Вечір. Теплий вітер.
Оранжеві ліхтарі. І хрущі.
Він і вона. Дві тіні і лагідна тиша.
А ти хочеш, щоб у тебе було саме так?..
Просто прогулянка.
І запах квітів –
Аромат чистоти.
Просто йти.
Навіть не дотик,
Навіть не погляд,
Навіть не уста тут головне.
Просто мовчки іти,
Не тримаючись за руки.
Ти спитаєш: «Навіщо ж тоді
Йти удвох?»
І я відповім: «Щоб відчувати,
Що Хтось Поряд.
Хтось Важливий Поряд.
Найважливіший.
Відчувати вібрато вітру
І соло п’янких ароматів.
Схвильовано захопитись
Вальсом пелюсток на асфальті.
Слухати мінливе арпеджіо
Своїх чуттєвих нервів.
Вдихати ніжність.
Знати, що Хтось Важливий Поряд,
Не торкаючись,
Не озираючись,
Не озиваючись…
А ти хочеш, щоб у тебе було саме так –
Коли для щастя треба так мало…
Коли зайві слова?..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89725
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2008
В цьому місті нема чим дихати.
В небі хмари висять німотно.
А в людей – запалені очі…
Важко, нудно… І так спекотно…
В цьому місті нема в що вірити.
Тут у всіх однакові обличчя.
І прозоро-зоряні ночі
Тут трапляються раз на сторіччя.
Не збагну, як тут можна… як можна любити?
На стінах-тіні-шепотіння «Хочу»…
В парку на лавочках
Гламурні парочки
Цілуються, не заплющуючи очі….
Спілкуються на рівні «Привіт! Як справи?»,
Вдають задоволених життям.
…Та капають сльози у чорну каву,
Бо в душу в’їлася самота…
… Отруюють себе байдужістю,
Ревнують, а ще – чудні такі –
Впиваються дивною сумішшю
Нарцисизму і самокритики…
В цьому місті нема що слухати:
Тут в маршрутках – брутальний шансон…
На лихо...
А в моїх слабеньких навушниках
Віртуозні гітарні соло
Так тихо…
В цьому місті так дивно жити:
Тут не ходять по травах босі,
Тут в повітрі – гарячий липень,
А на бруківці – осінь…
Розпечений асфальт так чекає на зливу,
А її, як назло, немає…
Так люблю я усмішку твою незрадливу
В цьому місті таких не буває…
В цьому місті не можу витримати,
Усвідомивши ціну словам:
Його – таким солодко-приторним,
Й твоїм, що, як правда жива….
Твоїм, таким щирим і теплим,
Відвертим ….та просто справжнім!
Як шкода….. я зараз далеко.
Але в моїх снах ми разом.
Нехай хмуриться сіре небо,
Хай дивуються стомлені люди!
Посміхнуся! Згадаю про тебе!
І вдихну! Так! На повні груди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89724
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2008
Говорити Його словами… Слухати Його музику… Це все, що є в мене зараз. Це те, що нагадує про Нього кожну хвилину. Він далеко. Мені не вистачає повітря. Я вдихаю, вдихаю… а його все менше і менше. І такий дивний лоскіт у грудях… Він потрібен мені! Хоча б у снах, хоча б у спогадах, словах, звуках…
Ммм… не знаю, може, це тільки в мене є такий «пунктик»: говорити Його словами. Смакувати їх, насолоджуватися тією миттю, коли вони так ненадовго затримуються на моїх устах… а потім прислухатися до їх відлуння. І згадувати про Нього… посміхатись і дивитись кудись далеко-далеко… в небо, у вікна … у вічність… І слухати – слухати ту неймовірну тишу, у якій щойно розчинилися Його слова: часом кумедні, часом автентичні, інколи діалектні, часто Ним же придумані, але завжди щирі, завжди справжні… Не оце заїжджене «Прівєт! Как дєлішкі?»… Не набридливе «Чєм занімаєшься?»… Хоча… іноді здається, що і ці слова звучали б у Його устах так чарівливо-солодко, бриніли б у голосі з відвертою зацікавленістю. Але тільки – чуєте, тільки! – у Його устах. І ні в чиїх більше.
Я зараз наберу чийсь номер – і говоритиму, говоритиму…. Щоб позбутися відчуття огидно-сірої самотності. Знаю: десь мимоволі вирветься з моїх грудей і полетить у блакить Його слово. Ні, не думайте, що я розчинилася в Ньому, що я не маю своїх слів, словечок, афоризмів. Маю. Але цього мені не досить. І ні в якому разі не кажіть, що я не можу жити без Нього. Можу. Ще й як можу! Але не хочу…
Просто Він – той, з ким справді можна поговорити! А ще я підозрюю (точніше, відчуваю… ну, а ще точніше - знаю), що Він – саме той, з ким можна помовчати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=89692
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.08.2008