| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Душа – це відзеркалля почуттів.
Душа жива, хоч з неї і сміються.
Душа проста, і їй не треба слів,
Щоб зрозуміти всі глибини людства.
Душа сполохана, вона шукає волі,
Вона тримтить, мов виривається з грудей,
Поневіряється у замкненому колі,
Щоб осягнути почуття людей.
Душа стражда, та їй не треба спокою,
Вона завжди літає в небесах,
Душа народжена, щоб бути одинокою,
Щоби самій собі обрати шлях…
2003 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105105
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2008
Замовкло в сні знеструмлене життя…
Глибини серця висохнуть не повні…
Відчувши вкрай страждань і каяття
Урвались всі мої шляхи духовні…
Немає суму… Радості нема…
Нічого в світі струсу не приносить.
Вже не боюсь залишитись сама…
Душа у мить чомусь сказала «досить».
Я відчувала кольори світів,
Які змальовуються різними словами.
Тепер, мені здається, що в житті
Лише пастель… і не всієї гами…
Мені потрібно знов себе знайти,
Не до душі оцей байдужий спокій.
Надіюсь, що заради вищої мети
Такі в житті трапляються уроки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105101
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2008
́Світилась, як сонце, коли воно спати лягало.
Сміливо горіла зорею у ніч дощову.
Здавалось, нічого на світі її не лякало.
Душа була схожа на літню зелену траву,
Чи може на чисте, безхмаре і сонячне небо –
Така була щира!, смішна, мов маленьке дитя!
…Але виростала… Тоді закохалась у тебе
Уперше у світі… і ти замінив їй життя…
Вона дарувала тобі свої синії очі,
І вже не дитяча іскра мерехтіла у них,
А сонячні дні проміняла на пристрасні ночі!
…Мабуть то і був її перший покараний гріх…
Тебе дивувала і тішила «посмішка неба»,
І сміх, що дзвенів, як у горах прозорий кришталь.
Та тільки кохання, що вічне, було не для тебе.
Ти швидко пішов, залишивши нестерпну печаль.
З очей покотилися сльози, ще досі не знанні,
Та й звідки вона здогадатись могла про таке?!,
Що так розбиває серця теє кляте кохання??!,
Що стане без нього життя, як каміння важке???!!!!
…І впала вона, як нещасні приречені зорі
Із неба, так сильно, здалось, що хитнулась земля!
І серце згубилось у світі, як крапля у морі…
Лиш сльози туманом лягали на мертве гілля…
Застигли, пронизані вітром печальні алеї.
І знову до міста небажана осінь прийшла…
Спочатку ніхто не збагнув: «Що ж це трапилось з нею???»
«Померла вона, чи згоріла від болю душа??»….
Відомо одне: на весні, як розвіється небо,
Почнуть зеленіти дерева і перша трава,
Промінчиком сонця вона нагадає про себе…
І хтось прошепоче: «Напевно вона ще жива»….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=105056
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.11.2008
Скажите мне, в беседе или в споре,
Вопросы задавать не мудрено,
Как можно, при обычном разговоре,
Без задней мысли пасть лицом на дно...?
Как можно, долго вслушиваться в фразы,
Отчаянно пытаться их понять,
А кроме хлама, мусора и грязи,
Там просто больше нечего искать.
Конечно, все мозги полны болячек,
Мои тем более - стихи пишу ночами))
Но мы же, люди, ничего тогда не значим,
Когда себя понять не можем сами!
А чтоб понять, хотя бы для начала,
Уборка генеральная нужна:
Принципиальный хлам - его у нас не мало,
Словесный мусор, жалость и вина.
Потом, обиды, гордость и упрёки -
Всё это грязь! ...Но как же без неё?...
Недоговорки, дерзость и намёки,
Сарказм, упрямство, трусость....Ё-МОЁ!!!!
Пока не думаешь всё как-то симпатичней))
За что же мы тогда так любим жить????
И отличаем близость от привычки,
И умудряемся порой ещё любить!!!
Короче, всё же мы не так уж плохи!
Нам, людям, суждено такими быть!
У КАЖДОГО в характере есть блохи,
Их просто чаще надо выводить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104885
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.11.2008
Життя неспинне, летить як вітер,
А наша доля – за ним встигати.
Так ми вчимося, вчимося жити –
Пізнавши щастя, зазнавши втрати…
І так існує усе віками.
Нічого в світі не випадкове:
Вода і небо, земля з зірками –
Для всього, кажуть, єдина мова!
Навчитись тільки б її читати!
І розуміти життя уроки…
Я б ТАК БАГАТО могла сказати,
Про ВСІ свої непотрібні кроки!!!
За всі свої 18 років
Я гуль набила, аж лоб трищить!
Хотіла ПРОСТО здобути спокій,
Але ж не можу, душа болить,
Як тільки згадую те минуле.
Воно й саме не дає забути!
Можливо часу ще не минуло?...
ТА Я НЕ МОЖУ ПРО НЬОГО ЧУТИ!!!
Я ТАК втомилась весь час чекати!
Якщо існує ця «вічна» мова,
Чому НОРМАЛЬНО нам не сказати
Чого потрібно кому від кого???!!
Навіщо сто незбагненних істин –
Трактати біблій, Коельо фрази..???
Пізнати суть непростого змісту
Нормальна людина не може одразу!!!!!
А я вже стільки над цим морочусь!
Бува, такого собі надумаю –
Не те що думати, жить не хочу!!!!
Сплатити б все однією сумою!
Але ж, нажаль, це не наша справа –
Судити те, що за все найвище(((
За кроком - крок – і нова облава…
Так кожен знайде своє горище.
А вже якщо взагалі втомився,
І аж занадто сплелися вузлики –
Задай питання , подумай, всміхнися,
Шукай роботу і слухай музику…))))
2006 - 2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104881
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2008