| Сторінки (1/34): | « | 1 | » |
Допоможу тобі запалити вогонь -
Дрібка дрів, папір, сірники...
Все так легко було сьогодні -
Дощ стіною і ти - саме він.
Дивна ніч і ця втеча - лякає.
Вкутав в плед, пригорнув сильніше,
Ти говориш і дощ затихає...
Хай дощів таких буде побільше.
А як завтра розірветься небо
На мільярди дрібних частин -
Я ще ближче буду до тебе,
Тільки б плед, вогонь і дощі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2020
Залізна леді наділена долею залізною хваткою
Як лицар, що нап'яв зо триста кіло мотлоху
Тобі важко? Тобі важко. А зрештою
Кого хвилює така дріб'язка
Посміхайся, крутися, будь стильною,
Тедев'ять міняє на сильною .
Значить будь сильною.
Рано прокидайся, жуй кіноа, закушуй смузі
Будь еко, пий омегу, роби щеплення.
Вибирай друзів, фоловерів, співробітників.
Будуй житло, бізнесплани, збільшуй амбіції.
Не будь собою, будь схожою на всіх інших.
І слухай, слухай, що всі навколо говорять
Вчи правопис, іноземні мови, смм.
Слухай курси, бо треба постійно вчитись
Досягай, показуй це на ефбе,
А також те, на що постійно змушена дивитись
А потім одного ранку, коли доїси кіноа,
Раптом сама себе, не боячись, запитай
Жінко, що в дзеркалі, що поки не наколота ботоксом,
Ти хто? Ти з ким ? Ти яка?
І думай...
А зрештою, думай тепер.
Поки не пізно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2020
Відкрити, відрити, дістати,
Забути, віднести, сховати.
Через роки вода тече так само
Хоча мені мало. Постійно мало.
Якби ріки могли перекреслити всі ті весни,
Де носило життя і де не могло перенести.
Якби весни самі знали коли зникати
Так, щоб спомину не було, так, щоб не гірко спати
Переконую інших, переконую сама долю -
Весни треба, щоб цінувати волю.
Те, що є, що було і що написано.
Дякую, тобі небо. Дякую, що ти поки так високо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2020
Я обвінчана з вітром - самотня...
І мій палець досі єдиний...
знаєш, милий, під своїм серцем
я ношу твою дитину...
В мене буде син, в цьому певна,
і назву його просто - Діма...
він любитиме маму і небо....
та це буде моя дитина...
Його пальчики шукатимуть змалку
не життєві - гітарні! струни
я люблю його надто палко,
щоб здійснити дурницю-згубу...
Вимагати будь-що - вище кожного з нас...
Маєш карти в руках і життя в тебе клас!
Всі софіти і квіти для тебе єдиного...
а у мене є син - він лиш моя дитина...
.................................................
Ти далеко...гастролі, фанати...
споглядаю за тобою з голубого екрану...
мій син знає, що у нього є тато...
та йому цього трохи замало....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145502
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.09.2009
Контрастом патетичних блудомислень
запалюю я цвинтарні вогні.
Воскресне лід і скресне мертва крига,
померлі духи зникнуть у золі.
Понад хрестами тишею постануть
чийсь кволий плач, моління і страхи,
як учорашній день розтануть.
На них причастя братимуть круки.
Де дата смерті - я напишу слово "щастя".
Де без хреста - напишу, що щасливі.
І по шматочку в кожного життя укравши,
засну не у соїй я домовині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2009
Якби торішній клен заговорив
над нами вітами промоклими,
тоді б, напевно, час ти зупинив
й мене порятував від холоду.
Що кажуть там про мить?
Щоб зупинилась?
І роздразнила нас своєю втомою?
За дві хвилини я від тебе загубилась
і залишилась мокрою і голою.
Не зупиняється та проклятуща мить,
стирає не зап"ястках тонкі шрами.
Куди іти? Ти загубив до мене нить.
Пора мені. Тепер я вже не з вами.
Ковтаю вітамін, немов наркотик,
і прагну вірити, що не втечу,
не витечу, мов солод від еротики,
своє життя я Богу віддаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129657
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2009
Я не поет. Я так - трафунок долі,
Чийсь недопійманий, переспаний оргазм.
І рими в мене якісь надто кволі,
Як почуття, неперескочені в екстаз.
Коли є ніч, є кава й сигарета,
Важливі почуттят - тоді творю.
Як птаха, що заловлена в тенета,
Переживаю кожну пристрасть, як свою.
Я не поет. Поети, кажуть, вміють пробачати,
Торкаючи думками чиїхсь вуст.
Ще не навчилась кого тре" кохати.
На вуха тисне підлий Голівуд.
Я не поет. Я просто так - нездара,
Ховаю очі, плачу по ночах...
Хай грає твоя віддана гітара.
Я не поет. Я просто - біль і страх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122944
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2009
Карамболь-нерозбериха....А что дальше?
Ты мечтала жизнь прожить без фальши.
И снимая утренний наряд,
Молча падала в обьятья ночи.
Без него прожить совсем нельзя,
Но и с ним, увы, уж нету мочи.
Пропитая, скушная, немая
Так молилась всем святым на свете.
К счастью, у гитары есть струна другая.
Поживи, как пишется в Завете!
Выкинь кофе, завтраки, сигары,
Всех мужчин, экстазы разнословные.
Думаешь, пройдет вся жизнь недаром?
Три в одном? Уж лучше быть голодною.
Принимая от кого-то запах света,
Не забудь: за все надо платить.
И затухшая от боли сигарета
Перережет жизни заводную нить.
В ванной лежа, мокрая и белая,
Истекая кровью с жил казенных,
Перестанешь думать, что несмелая.
Ты же лучше всех дурех картонных!
Карамболь-нерозбериха....А что дальше?
Дальше жизнь... Вот видишь, прожила,
Как хотела - молча и без фальши...
Дрогнула последняя струна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122939
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.03.2009
Кислота ацетилсаліцилова....
кислота лимонна...
кислота життєва...
Паралелі тануть, як солодкі сни...
Все в житті непевно, але так напевно
Хочеться дожити до весни...
Тануть ранки в росах, мов кислотні скули...
Губишся в волоссі, мрієш по ночах...
Ти – така маленька... Стисни міцніш губи!!!
Твоєму коханню передує страх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121712
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2009
Якщо я помру зранку-опівночі,
То не ставте наді мною хреста…
Зникаючи, тихо в домовині прокинуся,
А на грудях тяжітиме пустота.
Якщо я воскресну якось зрання,
То все життя буду нещаслива.
Банально-прожите буття-небуття
Впивається в серце, як могила.
Якщо я зникну, опісля десь воскресну,
Тоді не плачте….Нащо ваші сльози?
Померти хочу серед ночі, як засну
І щоб надворі пахло прокуреним морозом.
Кінець… Померла, зникла, обтяжіла…
Закінчую… Кінчаю… Мовчки йду…
Усе життя невпевнена й несамовита
Я продаюсь пекельному вогню…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121711
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2009
Ти так поволі витирав мої сльози
зовсім забувши що на дворі йде дощ
чи то від подиху чи від морозу
все потонуло у сяйві зірок
мерехкотіли міста і планети
а нам було пофіг ми просто любили
й хай увесь тоне в синьому морі
як кажуть в народі на все ми забили
ніч зовсім тихо сколише занедбаний ранок
ти посміхнешся і цьомнеш у носик
так я щаслива й в твоїх руках тану
давай ми у парі зустрінемо осінь
прокинулась пусто нікого немає
світанок змиває все мов з вуст молоко
ти був у житті і тебе я кохаю
хай ніч допоможе щоб так все було
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120649
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009
Припухлі зіниці тримають вії
зіниці міцно тиснуть в свідомість
ковтаєш вино забуваєш про мрії
раптово тямиш то не випадковість
пронизливі зойки вокзали тривожать
командні кроки кроки відгартовують тишу
забуті слова крізь минуле промчать
думок чорнопиких я тут не полишу
бажаєш світання і падаєш в ночі
лишаючи свідком закинуті фрази
як терпко палали її дивні очі
коли розуміла в житті не все зразу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116907
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2009
Коли сонце заходить зранку, то це вже не сонце – а лише обмилок наших сподівань та мрій. Звичайно, рожевих. Інакше й не буває. А там, вночі, ми покидаємо минуле, ховаємося в прірву й прагнем темряви. Чекаємо не сонця, а рятунку від світла, щоб змогти ще хоч краплю помріяти. Вилити душу тим, хто не хоче її знати. Покохати й зненавидіти, зникнути й спалитися. Без променів і без вогню – палючої крихти безнадії. Дай мені темряви, а я тобі – трохи ночі! Кажеш, тавтологія? Та ні! Сонця мало? Достатньо. Лише опівночі осмислення всього найбільш чутливе.Тоді відсутнє світло та яскравість. Як чорно-біла плівка, як життя, як почуття...А мрії? Теж, напевно. Мрієш сонцем? Забудь! Не прокидайся! Чи то, пак, не засинай! Просто заплющ очі і живи, а не існуй. Плекай нічні пориви, плач, кохай! Бо хочу ночі, пів ночі, хоч трохи. А світла? Ні. Залиш його собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116906
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2009
Відпускаючи ранок диви не поранься об стелю
залишаючись вкотре не плач по весні
сніг примружує віки й зникає безслідно
там де чорно-невидно де родяться дні
тихо вчиш мертву мову для того щоб жити
забуваєш знайомих і ходиш вві сні
і не маючи крил прагнеш вниз полетіти
та на ринку думок міняєш ночі на дні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116884
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2009
Вони із різних фільмів були героїні
але на щастя дурень-оператор
до купи плівку в стані оп’яніння
склепав і випустив в ефір
вони бродили по ночах й не відчували холоду
губилися у днях і танули під сонцем
вони не знали як це жити нарізно
коли нема кому продать фонтан емоцій
ніколи дві не бавились у ляльки
не мали кольорових снів і забавлянок
їм доля показала зразу усі карти
проте по джокеру у кожної забрала
бродячі сни бродячі пси й такі ж повії
із кожним із них знайомі особисто
в бродячих снах бродячими повіями
бродили із непійманими псами
коли на захід падало палюче сонце
одразу продавались дві душі
і каву вранішню не подану на блюдці
обоє випивали ще вночі
у них в житті не було хеппіендів
не було трьох тих заповітних Ка
вони стрьомались буть поетами
проте у кожної душа саме така
не їздили на фестиваль у Канни
не вміли готувати пампушок
любили ввечері за чашечкою кави
на біле витиснуть потік думок
вони давно не мріяли про принца
та швидше навіть зовсім і ніколи
їх вбило просто громом по зіницях
і зникли як й любили…..випадково
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116883
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2009
За мармеладовим світанком дня
Хитається занедбаний окраєць ночі.
Пузата доля пристрасно сідає на коня.
Тобі, нестримній, досі сняться сни пророчі?
Ковтаючи пігулки й сльози гіркоти,
Минаєш тих, хто зрадити не вміє,
І ночі тої про життя та смерть згадаєш ти.
Не тіш себе, моя нестримна мрія.
Сніданки із думок, вечері та обіди!
Потрохи сіра рідина стискає вуха.
Ти залишаєш тут по собі три сліди -
Немов натомлена листопадова муха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116356
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2009
І так банально вже покине нас зима
візьме у руки пензля й фарбу чорну
навколо всіх мільйонів нас нема
ховаємо ми душі в срібне коло
і забуваючи про золото й наркотики
ковтаємо незнані вітаміни
тривожить серце пересохша та еротика
чорніють кольорові стиглі стіни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116239
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2009
Довгі пальці блукають по втомлених струнах
озивається стогоном божевільне серце
ти хочеш почути іще один ах
й досипаєш у шклянку ще трохи перцю
долинаючим голосом підтримаєш палко
і заплутаний поміж літа язик непокірний
хочу щоб було пристрасно гаряче жарко
віддаюся натхненно спокійно
струни важко стискають втомлену руку
і зника медіатор мов світла свідомість
я погоджуюсь на ніжну й тривалу муку
ти це щастя решта все випадковість
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116238
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2009
Він любив ніч
любив зорі
любив кирпатих дівчат
і безкрає небо
любив зранку зелений чай
а на вечір теплий душ
Він любив все
Він любив її
Вона любила день
любила сонце
любила смуглих чоловіків
і закриті двері
звечора чорнющу каву
а зранку хороший секс
Вона любила все
Вона любила його
Під гітарні акорди
Вони одягли крила
і полетіли в небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116189
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2009
Прости мені, Вітре! За те, що не вмію бути самотньою. За те, що хочу вхопити п'ятірню й втиснути її поміж двох зкоцюрблених палиць і висотати, висмоктати з них сік. Знайти маленький, ледь помітний дзвіночок і потеребенити ним так, щоб стогін храмових дзвонів розкотився довкола. Заплутатися в протиріччях і повільно, не кваплячись, шукати тепла. Раптово посковзнути в темряву і довго й нудно робити справу всього свого життя - вирішувати: залишитися чи не залишитися, залишитися чи не залишитися, залишитися чи не залишитися. І залишити свою часточку назавжди. Випурхнути, вистрелити в потилицю теплу і чекати. Довго й марудно чекати. До нудоти.
Не починай грати з життям у дурня. Бо будеш спати не сам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116179
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2009
Якби риби вміли думати
вони б здійснили суїцид
якби риби вміли говорити
то обсудили б одяг потопельника
якби у риб були вени
вони поперерізували б їх
об тонкі пута сіток
або обмотали б ними затонулі кораблі
та
гостре
лезо
м'яко
тисне
срібні
шати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116175
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2009
Якщо довго різати вени
то кажуть боліть не буде
я ріжу вени натхненно
поволі розтинаю груди
виливається спалахом ночі
перламутрово-ніжна мрія
і стікає по жилах-волоссі
я зникаю в усьому винна
за моє безталанне страждання
мушу різати довго і нудно
я не вміла шукати кохання
не хотіла я жити мудро
забуваючи всіх навколо
неможливо забувати всіх
вітер-ніж теше ніжне коло
сльози тихо змінюють сміх
істерична тупа інверсійність
так натхненно полоще серце
проростає свята покірність
перетворююсь на мерзенність
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116166
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2009
Замурали... Скинули... Скалічили...
Мертвими стінами відтяли по світанку...
Пропита... Стомлена... Доведена до відчаю...
Я всіх...окрім іуд...прощаю...
Мене моя Голгофа вже чекає...
Куняє совість...бо не хоче нести хрест...
Життя від себе мовчки відтинаю...
Співають в храмі...що Христос Воскрес...
Де мої терни... Де моє спасіння...
Нехай вже коле... Хай вже ллється кров...
Приречена на вічне божевілля...
Благаю про прощення і любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2009
Якби надворі зацвіла акація
про що б ти тоді думала кохана
так впевнено втиснулась дефлорація
в свідомість твого лісового пана
мируюча олія спалах світла
колись ти раптом схочеш пригадати
але забракне вільного повітря
і серце витягнеш що загнане за грати
мерцеві ночі скажеш добрий ранок
та не почує це сволота контрастова
і теплий запах кави з-за фіранок
не вихопищ буденно і раптово
стиснеш повітря клапоть у губах
а витиснути сили не знайдеться
поглянувши на простиню в ногах
дитинство зверху хрипом озоветься
для тебе супервільної й нестримної
цвістиме наче свідок та акація
й терпкий пекучий запах бідної.....
а як для тебе пахне дефлорація
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112491
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2009
Потягни за решітку
і тихо відкрий собі небо
простягни комусь руцю
та й залишся в іржі
бачиш тато як любить
свою доцю любу
відпрацюй тихо рухи
й втопися в імлі
закохай в себе ранок
та й зникни над вечір
долі дай трохи сонця
а вітру життя
хай мейк-ап не змивають
шалені хуртечі
бо без тебе життя
то уже небуття
прагни свята коли
світло падає вгору
і уста розкриваючи
душу ховай
якщо комусь і варто
зникати раптово
то уже ж не тобі
завинила життям
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108138
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
- Сидиш?
- Сиджу.
- Чого чекаєш?
- Швидше за все долю.
- І як?
- Поки що ніяк.
Закурила б. Так. Треба. Запальничка смішно замиготіла перед очима, заплигала у веселому танку. Потягнула диму і вп’яніла. Пальці слухняно тримали сигаретку і інколи торкалися обличчя. Вітер розчісував волосся, ніжив і змушував сигаретний дим розстелятися по моєму тілу. Цмокнцла ще раз цигарку і випустила дим із своїх грудей. О, доля, де ж ти? Соваєшся десь. А я отут сиджу, курю, чекаю. Та чи дочекаюся? Пропустити б тебе, доле, через усю себе, як отой дим сигаретний, трохи ментоловий. Цікаво, скільки я ще диму через себе пропущу поки дочекаюся свою доленьку.
- Ну, що ще сидиш?
- Ага, сиджу.
- То йдемо, кохана. Підняла очі і побачила Його – долю. Дивно, а ще навіть цигарку не докурила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108137
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Він захворів незмінною коростою
чекав на вечір і боявся півнів
а також північ більше навіть південь
чому от власне півнів
не відомо
кричав по ранках й плакав попід вечір
туливсь до темряви й відлякував пітьму
зникав у безвісти палючих менуетів
на ринвах труб витискував жагу
снував як осінь кваплячи світання
притискував міста й кидав об землю ними
та зрушуючи віддихом мовчання
клонився світу поглядом упрілим
так і скінчилося та все не на дарма
боровшись з смутком ночі не дістанеш
що кажеш нині тисне голова
то не біда на ранок світлом станеш
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108106
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Після ночі обов’язково настає ранок. І не важливо: чи ніч була палкою і жаданою, чи, навпаки, жахливою. Він всеодно настане. Я боюся ранку. Боюся, бо знаю, що ніч буде найпрекраснішою. Вночі ми легко віддаємося почуттям, адже емоцій не видно. А поява світла все змінить. Ти прокинешся, побачиш мене і зрозумієш, що я – це не те, що тобі треба. Стане прикро і, поцілувавши мене в носик, ти підеш. Прокинувшись, я тебе вже не відчую. І не почую вже ніколи. Ніколи. Страшне слово. Страшний ранок... ***************************************************** От і настав ранок. Хоча за часовими мірками – це був полудень, проте це був ранок. Після палкого бажання ти поцілував мене у щічку, погладив рукою волосся і, сказавши: „Пробач, що так швидко!”, пішов. І залишилася я з ранком. Самотня, покинута, використана. Як презерватив. Спочатку на ньому розривають впакування, тоді натягують, потім забруднюють і викидають. Спочатку під ліжко, а пізніше в смітник. Ось так і я. Для початку роздягли мою душу, опісля натягнули мої почуття, тоді замастили все чисте і викинули. Потім поцілували і викинули взагалі. На смітник. Зранених душ і сердець. Будучи презервативом, ти знаєш, що тебе викинуть. Будучи жінкою, ти знаєш, що тебе покинуть. Хоча б раз у житті. Не варто було тобі вірити. Ти поламав мій стереотип про те, що гарні хлопчики – насправді гарні. Здається, я почала тебе любити. Ні, не так, як друга, а більше. Ти обіймав ( навіть віртуально), а в мене щеміла душа. Чекаю, що подзвониш, і знаю, що цього не буде. Ніколи. NEVER ! – кажуть англійці. Не верь! – прчитаємо транслітом. Не вірю! Не буду вірити нікому... Важко бути презервативом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108105
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Сіль солона. Така як мої сльози, така як твої цілунки... Дощ падає – небо плаче, ридає, розривається на шматки. Йому болить душа, щемить серце. Мені теж. Надворі зима. Краплі холодно б’ють по обличчю. А я його ще більше підставляю. Більшого болю від того, що ти завдав мені, бути вже не може. Розщібаю комір. Нехай краплі морозять, розбиваються об мої груди. Там більше нема серця. Ти його викрав. Нещадно розірвав тіло, поламав ребра, витягнув серце. Вирвав його. Тепер я безсердечна. Кров стікає по руках, тілу, обличчю. Краплі змивають її і заморожують все моє єство. Я була створена з твого ребра, а ти нещадно його поламав. Поламав, знищив мене. Невже ти надієшся, що вона – це теж твоє ребро? Не тіш себе! Лише одного – його – тобі бракувало. Я – воно – твоє ребро. Моє тіло багряно-кривавого кольору: чи то від крові сердечної, чи то від крапель. Руки німіють, голос зник. Він боїться з’явитися, щоб не налякати тебе. Я оніміла. Розплющую губи – нехай краплі летять й туди. Більше ніколи я не почую ніжних слів, тепла й... брехні. Слух відсутній, тіло відсутнє, я – відсутня. І найгірше. У тому серці ти... присутній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108085
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Потяг важко відтяв омертвілі вагони
спалах сну заволік у той світ
де ти кицю напевно в загулі
та й чому раптом сніг та й нігде не прибіг
важко сну залишати кирпаті столиці
прагнеш ночі шукаєш рятунку в вині
завиваючи тихо змикаєш контрасно зіниці
відчуття що ти падло нагнітаюче рве ковзани
сльози зранку частинка до кави
сигарети тамують почуття білизни
як там кажеш життя то ласкаво
поцілуй мене в тихо щоб не будо війни
морок зникне і впаде світання
забудовники ночі проб’ються в мири
і тоді неймовірне і перше прощання
тихо бумкнеться в заспані береги
скрикнеш щось про прикмети не варто
сон та дзеркало сіль та вода
розбивають не лише надщерблені чарки
камасутра життя як щаслива ода
відпускаючи крихти диви не поранься
каву випили зранку і солі не треба
наливай собі доле тепер чорну чарку
шкіриш пальці не є в тім потреба
запускай свої крумки у тихі сонати
припини бавить вітра в долонях біди
а від щастя то як то стогнати
залишається крапля пустої вини
омертвіле життя починає рипіти
розвертатись кричати зникати в пітьмі
відпускаєш всі ґрати і хочеш злетіти
залишися й побався зі мною тоді
забуваючи втому тихо падають весни
тавтологія плаче зрадливе дитя
як же світ через призму донести
якщо карма і ніч то тепер небуття
зрада киглить у двері благає прощення
але де ж його взять якщо солі нема
відвертаю всі вікна отак от знічев’я
мабуть кицю прийшла вже зима
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108083
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Ти просто пив каву. Звично. Як завжди. Чорнота переливалася в тебе, заповнюючи все твоє єство теплом. Загадка розчинялася в тобі, ніби шматочок рафінату, кинутий у чашку. Вуста ставали липкими, солодкими і пристрасними. Кожний ковточок був сповнений жаги. В кавовому відображенні ти бачив свої такі ж чорнющі очі. Дві цяточки, що випромінювали тепло і пристрасть одночасно. Так само, як парувала ця мертва кава в білій, як мої почуття, чашечці. Дивно, та вона була надщерблена. Ти зупинив свій погляд на чашці, потім перевів його на мене. Твої карі, як ніч, очі гаряче блиснули і заповнили всі потаємні закуточки моєї душі. Ти читав мене, як книгу. Але не так, як вперше, а так, ніби спочатку зазирнув на останню сторінку, а вже тоді іронічно почав споглядати з чого ж усе розпочалося. Ще раз відсьорбнув ночі і загадково спитав: ,, А ти яка кава, мала?”. А яка ж я кава? Напевно, солодка. До млості. Міцна? Не впевнена, адже поряд з тобою почуваю себе найслабшою на світі. Гаряча? Лише тоді, як твої полум’яні руки та липкі вуста торкаються мого тіла. Ось тоді хочеться здійнятися кавовою парою над тобою, як над білосніжною чашечкою. Щоб ти вдихав мій пристрасний аромат. Такий терпкий, мрійливий і дивний. „ Я не кава. Я не люблю кави,” – збрехала тобі. Бо насправді обожнюю каву. І звичайно, тебе. Кохаю нестримно. Відвернула очі, щоб не підсолити тобі кавового смаку. Так і залишилася. А ти просто пив каву. Звично. Як завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108016
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Жалюгідний холод пронизує тонкою ниткою стомлене розпашіле тіло. Кожна його клітинка тремтить, ніби скрипкова струна, від пекучого холоду. Багряніє за лінією горизонту. З’являються перші клапті палючого світла. Вони нестерпно ріжуть повіки, що немов наповнені свинцем. Адже звикли вони до цілковитої темряви. Волога полоще босі ноги, а ті, замерзлі, нічого не відчувають. Спину сковує путами чекання, мозок напружений... Нарешті викочується рожевобоке багряне сонце. Свинець з повік виливається в росу. Срібна її хвиля перекидається по всій траві. Свинець її захоплює в полон, заливає, змиває, зливається із кольором ріки. Підіймається біловусий туман. Цнотлива річка видихає його, дивного, непрошеного, свинцевого гостя. Вітер вщух. Він боїться потривожити цю неймовірну симфонію. Високо в небі дзвенить спів першої птахи. Її акорди ллються по всьому полю і розбиваються об проміння сонця. А воно пробирається в свідомість і надиктовує правила майбутнього дня. Темрява вже давно зникла. Сонце злизує холод та вологу з тіла. Пригріває ще сильніше. Під його теплом тане свинець на траві, зникає непрохений туман. Квіти розтеліпують свої пелюстки та чекають перших гостей із піднебесся. Пісня звідтіля лунає ще дзвінкіше. Від того дзвону пламеніє в душі. І серце виплигує з грудей. Очі та тіло вже прокинулися. І тепер кожна клітиночка тягнеться до тепла. Встрибнувши в льодяну, пекучу, світанкову воду, змиваєш із себе залишки ночі. Викупуєш, виганяєш місяць та впускаєш сонце... Доброго ранку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108013
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Давай полетимо разом! Ангеле, повернися. Я сумую за тобою.
В небо змахнув крилами і поцілував місяць. Зорі заблискотіли яскравіше. Ти божественний! Звичайно, ти ж Ангел.
Давай полетимо разом! Темрява розбивала свідомість. Безмежжя чекало тебе. Тіло торкнулося чорного простирадла землі... Очі розплющені, чаруюча посмішка.
Давай полетимо разом! Сказав і стрибнув. На тоненькій дощечці я залишилася сама. Вітер не торкнув мене. Волосся розвіялося... Тебе поруч не виявилося.
Давай полетимо разом! Це твої останні слова. Після них я теж замовчала. Назавжди. Я просто берегла життя в собі. У нас є доня. Але я мовчу. Боюся потривожити тебе. Адже тоді нічого не сказала. Не встигла. Прости... доню!
Ангеле, давай полетимо разом!
Ти далеко, але я з тобою.
Злітаю в небо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107920
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008
Коли біль переходить всі межі, то це вже не біль, а самогубство. Губимо себе самі... Страшно нестерпно...
У голові шумів вітер, в серці гудів ураган. Було бажання взяти щось важке і розбити стіну. Щоб кришилося, трощилося і розліталося. Щоб уламки здирали тонкий покрив – шкіру – до крові. Щоб порох засипав очі. А ще. Нехай би всі довкола зникнули. Стукати, кричати донестями і бити, бити, бити... Хочу крикнути так, щоб весь світ згорнувся вдвоє і розгорнувся по-новому. Ламати все! Знищувати себе в усьому тому! Перевертати свідомість і божеволіти. Напевно, надзвичайно хороше бути в стані несвідомості... Тоді ні проблем, ні болі не відчуваєш. Б’єш стіни і тішишся. Їх вже нема. Нічого нема. Лише я і моє божевілля. Боже, зроби мене такою! Кров. Тече по тілу, заливає всі уламки від світу, скроплює знищені душі. Повітря відсутнє... І це не астма. Це ЖИТТЯ! Отак треба жити. Бо-же-віль-но!!! Нищу... Зникаю. Самогублюся... Нема ні вітру, ні урагану...
Завтра настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107919
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008