| Сторінки (1/38): | « | 1 | » |
Ще не ніч, вже не день – буйно в маки вбирається овид
Та у хмарах відлунює, гаснучи, мантра вогню;
Обгорають слова, попіл сухо притрушує повідь.
Вітер, повню погнавши, гряди хмаровиння погнув;
Потім кинув її на узбіччі Чумацького Шляху
Стертим колесом з мажі давно позабутих богів,
Що у павіді літ позосталися зоряним прахом
Й смутно світять часами на кості святилищ нагі.
Але збудеться якось: у місті, що з’їла пустеля,
Коли місяць накличе надмірно високий приплив,
Целакантом старезним здивовано вирине з целли
Бог без імені й гляне на світ, що колись він творив.
___________________
Примітки:
Целакант – викопна доісторична риба, ще не так давно вважалася вимерлою.
Целла - святилище античного храму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=990764
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2023
У нашій карті вин – одні лише дощі,
Та ти до цього звикнеш незабаром.
Тож спробуй цей – тут присмак іномарок,
У цьому ж – парасоль і шкіряних плащів.
Пікантний: з нотками кори каштана;
З терпким букетом інший: бронза та граніт.
А, мо’, глінтвейну хочеш? – в нім кориця-ніч
І місяць-зорі у калюжі тануть.
Згадавши неба синь немов старезний жарт,
Пізнаєш дзен у дзеньканні трамваїв,
І знову Львів наллє тобі до краю,
І вип’єте із ним дощу на брудершафт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710492
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 06.01.2017
Рине світом віхола непроста,
Оббиває долі і рве літа,
На рятунок з неї й гроша не став:
Уціліє, може, один зі ста.
Тут реальність рветься на «ми» й «вони»,
Тут бракує мудрості й глибини,
У коктейлі люті, страху й вини
Душі йдуть на дно мов старі човни.
Хтось іде на прощу і на поклін,
В руки взявши пращу, в уста – проклін,
Зі стіни Плачу хтось майструє дім;
Молитвами литими стогне дзвін.
Ти ж, ген-ген на сотому рубежі,
Поміж друзів, недругів – скрізь чужий,
Серце знов очищуєш від іржі.
Скільки сили матимеш – бережи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710491
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2017
Шепоче дощ, шовкові шиє ночі,
Роздерті кігтями шкодливих блискавиць,
Вмирає гуркіт ген за небокраєм.
У сіни холод кволо заповзає,
А ти все слухаєш, вмостившись горілиць,
Як миші з тиші шерехи торочать.
По закутах тиняється безсоння,
Ганяє дум безладних сплутаний клубок
Між тіней невдоволених. Утома
Стриножити взялась усе у домі,
Урешті й дім самий, стристінений, замовк.
Гроза пройшла. Світнуло небо: повня.
… Лиш ти спостерігаєш за безсонням,
Що безтурботно грає з мИшами в футбол.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2013
Крони днів жебонять, розкуйовджені вранішнім вітром;
В цього світу хандра, а тому не до юних звитяг –
Стигне осінь в душі – тож він вороном кряче сердито,
Що невдовзі і ми опадемо із древа життя.
Осідає сльота. І ми прагнемо вибратись звідси –
З лабіринтів негод – по-пацючому ставши на слід.
Десь там вихід. І жде нас жебрачка на мокрій бруківці,
Наша доля сліпа, щоб звістити новий перехід.
Злива б’є у лице, мокре листя штампує на очі,
Та дорога – одна, не звернути із неї ніяк.
Там немає в кінці нагород, ні відплати за злочин –
Лиш непевно тріпоче призначення млявий маяк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2013
Утомленим мотилем
В коловерті проблем
Набираєшся лем із мольфи посивілого лемка.
По слідах астроблем
ПрОйде в проблисках близького сходу лелека.
«Carpe diem» злодІєм несеться з Карпат,
Та не вловиш прудкішу од коропа днину:
Ти потрапив в полон полонини –
І рад,
Її дар не утямивши і вполовину.
Рік руками замкне
Міста мляві мазки
І замовкне музИка за рогом. Залиш нам –
Камінцям – дао ям;
Поміж сонячних плям
Розродилась ріка роздоріжжям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2013
Яничарами дні – на приступ.
З міста мрій твоїх – прах і зола;
Лиш сіріє самотня пристань,
Що єдина вціліти змогла.
Капітане, задублий вовче,
Сивий витязю синіх земель,
Підіймай-но вітрила-гончі
І нацьковуй на вітер. Од миль
Ще не пройдених грає щогла
І скрипить нетерпляча корма.
Кіль очищений – спогадів жодних,
Прагнень, пристрастей більше нема.
Вічна tabula rasa моря
Приховає сліди – не знайти…
Неприкаяний з вітром говорить
І шукає далекі світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
" Армагеддон був учора"
Генрі Лайон Олді
Світ – як жертва у зблиску леза;
схлип сансари, чиї колеса
мелють, збурюють вир шалений,
мішанину мішур, мішеней…
Чистих душ замутивши плеса,
лине привидом безтілесним
грізна леді залізна Калі.
День в оскомі та ніч в оскалі –
все для тебе, людинозвіре.
Із чиєї лихої віри
і смертельних заклять на сталі
карцинома душі настала?
Замість усмішки – вищир вовчий.
Чи була там колись любов? Чи,
оминувши пости й паролі,
озоветься фантомним болем
десь у грудях, мов давній злочин,
мов забута молитва? Мов…чи,
не блазнюй і не плач картинно.
Гільйотини і карантини
вже відтак ні на що не вплинуть.
Сходить в небі зоря полинна.
Де Пречиста, а де – причинна?
Ешафот. Ще одна сходина…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316493
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.02.2012
Крiзь душi лабiринти-нетрi
Путiвцями та манiвцями
До межi, до iржi, до безтями
Йти, не прагнучи слави, смертi.
По трiпочучих нервах вести,
Мов по картi, маршрути бравi,
Вiд ланцета слiди кривавi –
Роздорiжжя i перехрестя.
I далеко поза порогом
Чи то дому, а чи то болю
Стати, вперше й навiк, собою –
Напiвдемоном-напiвбогом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290668
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.11.2011
Застілля. Ймениннику тост виголошують
сто енний. Хто п’є, хто – розпушує пір’я.
Гайнімо удвох у нічну прохолоджію
шукати у небі знайомі сузвір’я.
Сатинова сутінь, обійми привіт(ря)ні,
жасминова п’янкість – що вина Фессалії.
Ще мить – і долаю міжзоряні відстані,
обнявши тебе за тендітну кришталію.
Поглянь: Бетельгейша в кольє з Оріонікса
космічних приблудливців тягне в орбіту;
А онде Алголік захмелено клониться,
Арктурок йому щось белькоче сердито…
Хай метеорити згорають од Раку
чи зоряних інших болячок фатальних, -
загадуй бажання, кохана – це Знаки!
Зага… Вже заснула… За обрієм дальнім
прозориться небо спроквола. Либонь це
вже досвіт під руку веде паркінсонце.
А ти спи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.05.2011
Древнє місто – мов храм, чути вітру органи;
Ми двоє у ньому, чужі і незвані.
Малюються в сутіні фрески туманні,
Що чекати ізвідти – мани́ або манни?
Срібним снігом секунд покриваються душі,
В пітьмі мерехтять силуети байдужі,
Лиш місяць підморгує із закалюжжя;
Дай-но світла ще трохи, захмарений друже.
Хай у месі предивній все вколо розтане,
Хай нічка омиє гріхи, ніби рани,
Хай вітер несе над чужими світами –
Поблукавши у них, ми вернемось над ранок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240352
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011
…Прорватись, продертись крізь розпачу хащі,
й на мить не спинятись, хоч далі все важче;
зневіру під ноги пожбуривши хижу,
тягтися до цілі, усоте упавши.
Хай поступ лунає затято, уперто,
бо тут зупинитися – значить, померти.
Цей світ, мовби звір кожен слід твій оближе,
та як не хотів би – не в змозі затерти.
Тому, хоч і шлях лабіринтом заклятим
заплівся надійно, і ніде спитати
про вихід; та сяють сліди твої свіжі
краплинами крові – за волю розплати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239448
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 07.02.2011
Здається, й ангели вже крила опустили;
відмерли нерви, морок скрізь і сон…
Зненацька дух проб’ється через неміч тіла
живим струмком крізь льодяний полон.
І встанеш гордо ти, повіриш власній мрії
в її досяжність, всупереч всьому;
на обрій глянувши (от-от – і заясніє!),
назустріч світлу рушиш у пітьму.
Крізь перевали, переярки, переброди:
що важче йти – то впертішає крок.
Лише за піт і кров купується свобода
(скільком дано збагнути цей урок?)
Із себе виростеш – немов подобу хвору
раптово скинеш тлінню на полях;
бо паросток лише тому прямує вгору,
що вниз його притягує земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232805
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 04.01.2011
В текстах ритма чужого блюза
Бесконечное полупьянство
Ты не ангел ты садо-муза
Анонимное непостоянство
Автора епіграфа не знаю - взято звідси: http://weblog.by-svet.com/blog.kommentar.17593454.html
Емоцій вибух вщент ламає шлюзи,
Душа беззахисна дрижить на ста вітрах,
А кат знижається: кривавокрилий птах,
Безжалісно-свавільна садо-муза.
Зухвалий погляд, вільний від ілюзій
Нутро просвічує, сканує кожний нерв,
Де спогад болісний сховався і завмер,
Де всі твої конфлікти і конфузи.
Та кігтями в печінку… Пробі, друзі! –
Таємне витягла, мов з гаманця дукат,
Лише очиці по-сорочому блищать
І тріскіт роздається по окрузі.
…Аж тут збагнув, що мучився в недузі,
Причина-трунок щезла, рани – заживуть
І знов повернеться одвічним дежа вю
Мучителька і рятівниця, муза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227912
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 11.12.2010
Шукати себе. Знов шукати себе, ніби згубу
між піщинками слів, у мутному потоці думок.
Візьми каганця, підсвіти мені, музо-суккубо:
заховалась душа в найтемніший, найглибший куток.
Це ти?.. Чи не ти? – Тільки вищир картонної маски,
зняв – лускою цибулі біліє за нею нова.
А що за останньою – привид із давньої казки
або порожнеча, чи дзеркала міна крива?
А може вона, коли зняти останні покрови,
білим голубом з рук циркача-чародія злетить
і в тіло обридле не схоче вертатися знову,
обірвавши незриму, до лапки прив’язану нить?
Та жодній душі ані маски, ні пута не личать –
Лиш небес нескінченність і вітру стрімкого потік…
Чи вистачить духу – у власні заглянути вічі,
щоби потім себе ж відпустити на волю навік?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225028
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 28.11.2010
І все не те, і все не так,
І знов життя - навскоки.
Вже за срібняк або мідяк
Віщують нам пророки.
І все не так, і все не те, -
Ні хрест, ані корона,
А шапка блазнівська цвіте
У рейтингу червоно.
Верховне кодло, мов рідня -
Бездарна марнославність,
Що вдосконалює щодня
Закони про безправність.
А ти, щоб Раю досягти,
Нірвани чи Валгалли,
Штовхаєш, як вже не крути,
Сізіфів камінь змалу.
І так кортить послати все,
Й податись у вар́яти -
Хай Божа воля нас несе
І день дарує свято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222282
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2010
Все має ціну. Не минуться безкарно
Свобода й любов – щедро платимо з вен.
Що ж – карта лягла і здійсняється карма;
Танцюй же востаннє, красуне Кармен!
Хай завтра судилося крукам кружляти –
Налився отрутою ревності шал –
Часу на картання нема: йде картатий
Картинно-крамольний життя карнавал…
Цілунок ножа. Тихе ”Ах!..” над землею.
Пісочним годинником – крові кармін…
Лети, Карменсіто, бо ждуть емпіреї
Лиш тих, що ніколи не гнули колін.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2010
Давай, пограємо в життя:
Ставай на Долі шахівницю, –
Віщує – чуєш? – вража криця
Чиєїсь крові пролиття.
Вперід, пішаче, все вперід!
Крокуй до слави чи до страти,
Нехай натерли плечі лати
І вкотре марш-кидок убрід…
Лиш не питай себе: яка
Клітинка завтра – біла, чорна?
Бо душу розпачем огорне, –
Це вірна смерть для вояка.
Та ось і фініш… Ти – в ферзях,
Король святкує перемогу.
Чому ж, сумний, волочиш ноги,
Вглядаєшся в пройдешній шлях?
Чому фанфара не п’янить,
Де жадане блаженство духу?
А пригадай-но: як же слухав
Ти пісню леза кожну мить.
Було так просто мимохідь
Ділити світ на чорне-біле
І бачити, як знавіснілість
У вражім погляді горить.
…Але скінчився якось бій;
Плетешся втомлено між трупів.
Усе сприймається так тупо…
Аж ось лежить противник твій.
Ще зовсім юний. А в очах
Його розкритих – синє небо,
В яке зринає мрія-лебідь
І тихо тане… Світ зачах.
Не полічити, скільки мрій –
Таких живих, таких барвистих
І по-дитячому пречистих
Понищив меч безжальний твій…
Досяг мети? Скоріш вона
Тебе настигла мов розплата, –
Бо завше будеш пам’ятати
Ці очі, мрії-знамена…
Давай, пограємо в життя.
Але воно – не шахівниця:
Тут всі фігури мають лиця,
Бажання, волю, почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194199
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.06.2010
Розливається ніч як смола закипіла зі дзбана,
Тоне в повені світ. Розчиняється світло як сіль.
Завмира кожен рух, пальці рук на курках і стоп-кранах.
Ти ж ідеш крізь пітьму і шалених зірок заметіль.
Увійшовши в цю ніч, наче в альтернативну реальність,
Тишу вулиць читаєш і вуликів людних вогні.
Налаштує дротам вітер струм на мінорну тональність,
Менуетом замінить мейнстрими зануджених днів.
Сірих буднів золу легко звіє барвиста легенда,
Пілігримами рими на прощу до серця підуть…
І як обрій займеться ранковим нестримним крещендо,
Скресне фенікс-душа, взявши в полум’я сонячну суть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178515
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.03.2010
Подивися, мій друже, як Осінь
В місто входить, дівчисько руде,
Стрічку вітру заплівши у коси,
І на посаг тумани пряде.
Ти поглянь-но: дерева так хутко
Повдягали багряну парчу!
А по вікнах остиглих маршрутки
Тихо котяться сльози дощу.
Опадає листок із гілляччя,
Оглядає довколишній світ.
Вже й земля. Он колеса маячать...
Що ж, Ікаре, плати за політ...
Де-не-де зорі зблискують зрідка
Поміж хмари дрантиві, старі.
Лине темрява млява нізвідки,
Огортає старі ліхтарі.
Львів заснув. Тільки Осінь вродлива
Йде по ньому, дівчисько руде,
Древнім левам розчісує гриви
Та сріблясті тумани пряде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171510
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2010
У життя мого ймення дівчати
Було, світле, як перший весняний
Квіт конвалій в траві на світанні
Рученятами ніжними взятий.
Тим ім’ям, із проміння зітканим,
Шелестіло в лісах ясне листя,
Буз травневий у росах перлистих
Ніжно пах тим іменням коханим…
А як небо смеркало несміло –
З нього тиша спускалася наче;
В тиші цій, віражах ластів’ячих,
В кожнім древі це ймення бриніло.
… В сонних сутінках барви опалу
Щось розтало хмариною хутко
І душі проспівало у смутку:
Яке ймення життя моє мало?
Оригінал:
Julian Tuwim
IMIĘ
Moje życie miało imię dziewczęce,
Imię jasne jak konwalie pierwsze.
Rwane w trawie błyszczącej o świcie
Przez lilijne szopenowe ręce.
Tym imieniem, promieniami tkanym,
Lśniące liście leśne szeleściły,
Bzy majowe, zroszone perliście,
Tym imieniem pachniały kochanym...
A gdy niebo z wolna wieczorniało,
Gdy przez wyże wiała cisza polna,
W ciepłym wiewie i w jaskółczym świrze,
W każdym drzewie to imię szumiało.
...W opalowym mgieł zmierzchowych dymie
Coś rozwiało się obłokiem zwiewnym,
Smętkiem rzewnym duszę rozśpiewało:
Jakże było memu życiu na imię?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162153
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.12.2009
Покину марних мрій химери п’яні,
Почну новий, не обгорілий, лист, -
Я не герой у Вашому романі,
Не другорядний, навіть не статист.
Усе, що мало статися – збулося.
Що ні – зітліло; прах взяли вітри.
Душа, за звичкою, ще трохи поголосить
І траурні сховає прапори.
Ти, пам’яте, облиш робити зліпки:
Життя – це не музей мадам Тюссо.
Повипускай-но спогади із клітки, -
Хай линуть, перетворюються в сон.
Хороші знову завітають в гості,
Погані – зникнуть, наче пустоцвіт,
А пустка серця виросте у простір,
Достатній крилам на новий політ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160996
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2009
Вже своє відгуляв листопад, -
Тлінню стали осінні обнови,
Лиш дерева у час вечоровий,
Мов оголені нерви, стримлять.
Крон густих розгалужена сіть
Все тонкіша – куди павутинню…
Аж здається: незриме пагіння
Нескінченно пронизує світ –
Гомін вулиць, горожі лиття,
У церковці потріскані зводи.
І, просякнутий нервом природи,
Я – єдиний із нею, буттям…
Вже і сам ніби задеревів.
Вже мене оминають прохожі…
І байдуже, що далі негожі
Дні – всю вічність отак би й провів,
Споглядаючи велич заграв –
Перламутр і багрянець вечірній
Та світанок, сповитий ув іній.
Час би пам’ять поволі стирав…
Раптом скинувся, – топиться сніг!
Вся земля розвивається, квітне…
Потім глядь – аж птахи перелітні
Гнізда в’ють на долонях моїх!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158145
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.11.2009
Живи як усі. Розучися у хмарах блукати,
Крила мрій непокірні віддай без вагань у ломбард,
А серця режим із ”vivace” зміни в ”moderato”
І талант закопай, мовби отчі клейноди бастард.
Пресвітле чоло, ніби Звіра знаменням пекельним,
Затавруй своїй Музі нехитрим значком ”Copy write”, -
З купюр зеленавих Мамона моргне хитро, шельма,
Наче кажучи: ”Буде все в тебе ”the best” і ”all right””.
Ідеям – аборт. Нестандартне – під скальпель формату.
Янголиними слізьми проступить ранкова роса.
Багатство та успіх – комфортні невидимі ґрати…
Але хай йому грець – як же манять оті небеса!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142895
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.08.2009
Душа неприкаяна ходить по Раї,
У вічнім Раю вона раю шукає,
Згорьовано сльози ковтає гарячі:
Вона у раю, але Раю не бачить!
Молитву свою надсилає до Бога,
А та зависа, не знаходить дороги.
Слова замерзають в прозорі градини,
Що впавши із неба, шмагають по спині.
До неї спускається Ангел-Хранитель,
Щоби, горопашну, крильми захистити,
Та пір’я цих крил, що м’які, як з туману,
Мов леза нагострені, бідную ранить.
За віщо покара, у чому провина?
Чому ця душа так страждати повинна? –
Біда її в тому, що в райську обитель
Із пеклом у серці вмудрилась вступити.
Вона була чиста, вона була гожа.
Як трапилось теє, як бути так може? –
А все це тому, що, блукаючи миром,
Душа ненароком утратила віру.
Побачивши всюди обман і облуду,
Вона поступово зневірилась в людях.
Коли ж довіряти всім їм перестала,
То й віри у себе залишилось мало.
Як в себе не віриш – то вірити в кого?
Так в серце вросла недовіра до Бога:
”Наскільки я грішна, чи варта я Раю?
Чи Бог пожаліє, чи Бог не скарає?”
Ці сумніви спрутом її обплітали…
Ввійшовши до Раю – його… не впізнала.
***
О, як би всім нам поскидати ці шори! –
Рай тут, на землі – не в небесних просторах.
Зробили ми пекло із нього відмінне,
Та в силі змінити ще все докорінно.
Земля знову стане вселенським Едемом,
Як віру у себе самих віднайдемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136857
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.07.2009
Проулок тихий, старый двор,
Свечи усталое мерцанье
В окне – с невидимым созданьем
Ведет поэт свой разговор.
Уж ночь пришла. Вокруг стола
Кружатся призрачные тени…
- Скажи, мой друг, воздушный Гений:
Чья дочь любовь – Добра иль Зла?
Чьей волею над нами власть
Дана ей странная такая:
Она возносит душу к раю,
Чтоб в ад за миг ей дать упасть?
Нежданной гостьей дорогой
Придет; хозяйкой станет ловко,
Затем сбежит лихой воровкой,
Оставив сердца дом пустой.
Блаженства большего не знать –
В объятьях милых станешь богом,
Но вдруг вильнет любви дорога:
Ревнивец – дьяволу под стать.
- Мой друг, позволь-ка объяснить
Мне сей объект людских желаний,
Страстей и страхов, и страданий:
Тонка твоих суждений нить;
В бессильи логики своей,
Она все путается, рвется.
Ты видишь мир как из колодца,
Не зная сущности вещей.
Любовь – бесценный дар богов,
А для людей она – как данность, –
Понять попробуй эту странность,
К любви ведь род ваш не готов.
В укромный сердца уголок
Она влетает певчей птицей,
А сердце, глупое, стремится
Поймать несчастную в силок,
Забыв: без воли птице – смерть.
Вот клетка-ревность уж готова,
И ждешь ты пенья неземного,
Но нет – она не будет петь…
- Но ведь и ревность, и любовь
Единой сущностью предстали, –
Две стороны одной медали:
Умрет одна – двум гроб готовь.
Ревнивый хочет одного –
Любви прекрасной, чистой, вечной.
И он страдает бесконечно,
Когда бросают вдруг его.
- Ревнивец жаждет, но, увы,
Не столько той любви и счастья,
Сколь обладать объектом страсти,
В нем чувства светлые мертвы.
Любви обратной стороной
Все время ненависть считалась,
А ревность (и подруга-зависть) –
Больного эго плод пустой.
Ничто не вечно под луной –
Здесь даже камню срок назначен.
Как быть цветку любви иначе,
Тем более, что он живой?
А все живое бренно. Вот
Глупец – желает обеспечить
Себе любовь, увековечить
Цветочек, обращая в лед.
И не осталось теплых чувств –
Застыло все в безмерном хладе.
Пленили птицу в клетке ради
Своей утехи. Сад стал пуст.
Но сам ревнивец позабыл,
Что он ценил цветок за нежность,
За хрупкость, бренность… Неизбежно
Все то ушло. И след простыл.
Прекрасен огненный закат!
Представь: а будь он беспрестанным –
Краса исчезнет. Как же странно
”Остановись!” ему кричать.
Пойми слова мои, поэт,
Сбрось наземь ревности оковы,
Откройся настежь чувствам новым,
Что принесут блаженства свет.
Любовь прими своей душой
Как дар, как чудо, как загадку
И растворись в ней без остатка –
Так, словно завтра – на покой.
Когда ж отцвел цветок любви –
Верни избраннице свободу,
Не будь препятствием природе
Ее; вернуться не зови.
И не суди, не порицай:
Не раз придет еще мгновенье –
Сам будешь в том же положеньи,
Когда придет всем чувствам край…
А если ты ее уход
Спокойным встретишь пониманьем –
Останутся воспоминанья,
Тепло которых не умрет.
Весенний день наступит вновь,
В лугах взойдут цветов покровы.
Ан глядь – душа твоя готова,
Чтоб встретить новую любовь!
… Незримый дух покинул дом,
Когда пора уйти настала,
И лишь поэт смотрел устало
В окно в раздумии своем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135654
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.06.2009
В сусідськім саді квітне алича,
У небо тягне пелюсток долоні,
Радіє дням погожим на осонні,
У плаття біле вбравшись, мов дівча.
Блаженно тоне у полоні мрій,
Цілункам сонця вірить до нестями
І водночас фліртує з вітерцями,
Які грайливо пестять стан гнучкий…
Пора безхмарна промине мов сон
І цвіт невинний вітер позриває;
На зміну сонцю – злі дощі безкраї
Прийдуть, заглушать мантри тихі крон.
Та все це – завтра. В мимолітну мить
Цвіти, радій, люби, надійся, смійся!
Нехай ця мить наповниться по вінця –
Тоді її і вічність не вмістить!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.04.2009
Храм тиші у серці своєму зведу я
Із шуму дощу і відлуння громів
Та шепотом листя склепіння згаптую,
Додавши скрипучих дерев сонний спів.
Храм без олтарів, так до жертов охочих,
Свічок, що дарують вогненний оскал;
Тут замість ікон пильно дивляться в очі
Потріскані рами розбитих дзеркал.
До нього ввійти зможуть всі подорожні,
Лишивши слова на тернистім шляху,
Утративши зміст – навіть слів найдорожчих,
Що гріли серця у годину лиху.
Коли розчахнеться в нестримному щемі
Зболіла душа і народиться крик,
Бальзамом стече по кривавім розщепі
Цілющої тиші незримий потік.
Загояться рани, і знову – дорога,
Холодні й спекотні виснажливі дні.
Тому бережіть її – часточку Бога –
Краплину безмов’я у серці на дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2009
У прямокутнику вікна
Малює сніг діагоналі
Й несеться все десь далі й далі,
Шалений… Спокою не зна.
А в нескінченному хоралі
Вітри сплітають голоси,
Тривожать приспані ліси
Та рвуть калинові коралі.
І скільки вітру не проси:
Облиш потомлені дерева,
Не струшуй іній кришталевий… –
А він чимдужче дме в баси!
Несеться віхола січнева,
Вирує, крутиться, реве!
Рятуйсь, ховайся все живе –
Бо щезла грань землі і неба.
Вже світ – мов дзеркало криве:
Перемішалось хаотично
Іще недавно знане, звичне,
Перемінилося в нове.
Але в цей час тобі затишно:
Перед негодою – стіна
І прямокутничок вікна
Із візерунком дивовижним…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111759
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2009
В міжсезонні
хмари сонні
сіють тишу
крізь долоні.
Час залишив
мить на троні
в міжсезонні.
В жарі літа
мед розлитий.
в нім зав’язли
трави й квіти.
Вітер згаслий
ліг спочити
в жарі літа.
Спрагла днина
неупинно
ловить душі
в павутину.
Мрії душить,
мов гудина,
спрагла днина.
Ген з-за гаю-
небокраю
довгождана
ніч зринає –
їй осанна!
Линь же в маю
ген з-за гаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2008
Ах, Осене, моя безмовна панно,
Крізь тишу саду опадає лист.
Лиш вітер десь завиє так неждано,
Затихне знов, дощем проллється вниз.
Ах, Осене, моя самотня діво,
Вже журавель останній відліта,
Курличе він з розпуки так тужливо,
Прощаючи покошені жита.
Ах, Осене, похмурая подруго,
Захмарена й просякнута дощем,
Вогонь гаїв заносить в душу тугу,
Земля промокла дарить серцю щем.
Ах, Осене, красуне золотава,
Немає в світі більшої краси,
Аніж коли вбираєш величаво
Поля у перли, в золото – ліси!
Ах, Осене, невісто смутнолиця,
Твій взір п’янить, але не зігріва.
Як поруч ти – тужить чи веселиться?
– Любити просто – адже я жива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108774
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 22.12.2008
Симфонія погожих теплих днів
Змінилась блюзом сплаканого вітру,
Який урвав фінальні літа титри,
Покинувши полон безжурних снів.
Прислухайтесь: який тривожний спів
Збентежив лісову мінку палітру! -
В ту ж мить, золочену вдягнувши митру,
Осінню месу лист зашелестів.
Бриніли стебла, мовби арфи струни,
Й дві блискавки – дві донечки Перуна
Змигнули та й зайшлись дощем дрібним.
Безмовний сум здійнявся понад хмари,
Що збилися в стурбовані отари,
Багрянець вкривши пледом повстяним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108770
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.12.2008
У спеку липневу, в хурделиці січня
Вірніша за друзів, яких не зустрінь,
Тобі слід у слід викроковує звично
Слухняним і жвавим собакою тінь.
Скрадається нишком, вперед забігає,
Стрибає, пустунка, зі стін на асфальт
Чи грається в жмурки із друзями в зграї,
Сховавшись за підмурок в сірий базальт.
У час вечоровий, як ляжеш у ліжко
Заплющивши очі, у сни попливеш,
Вона позіхне, пововтузиться трішки
І поруч клубочком умоститься теж.
Але не засне – цілу нічку на чатах
Вона проведе пастухом сновидінь
І буде примари лихі відганяти –
Найкращий твій сторож під назвою тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108510
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.12.2008
Він
апокаліпсис бачить
в заграві кожнісінькій вечора.
Він
сурму ангельську чує
в сиренах червоних авто.
Він
від пронизливих поглядів
захищає плащем свою душу
І
ацетоном розводить
застиглу чомусь свою кров.
Вона
чує музику сонця,
уранці воскреслого.
Вона
знає мрії роси
на пахучім суцвітті бузку.
Вона
вітру в гриву вплітає
аромат чебрецю й голос жайвора
Та
зі струмками невпинно сміється,
перестрибуючи вперте каміння.
Він
подарує їй фотографію віника,
Вона –
писк найперший пташати – йому.
Вони
на скрижалях із льоду
відкарбують свої імена
поцілунками.
І ніхто
вже цей лід не розтопить,
таїною незрозумілою
запечатаний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108493
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2008
Душа перепалена горном епохи,
Лиш чорних думок осипається шлак.
Й себе, ані інших не шкода нітрохи,
Бо жалощі зникли, та й острах закляк.
Під звуки сурми ти підеш поглядіти
Із кручі стрімкої за обрій - туди,
Де ангели темні, немов "мессершмітти",
В навалі останній ладнують ряди
Й поволі бредуть відморозки-йотуни -
Здригається з поступу того земля,
Та змій Йормунганд океанами суне
Із Левіафаном укупі... Ти гля -
Велика Блудниця, всідлавши Фенріра,
Гарцює між бравих ніфльхельців рядів,
А Локі-Лукавий під знаменем Звіра
До міста Меґіддо війська всі привів.
Чому споглядаєш усе те байдуже,
Немовби не твій світ руйнують вони?
Чи ти захворів, ачи світ не одужав?
Чи вмерли обоє... Хоча б прокляни
І світ, і себе, і отих супостатів, -
Не стій, як мамай на кургані своїм!
Допоки ще душу до решти не втратив,
Іди - захищай свою віру, свій дім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108480
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2008
Земле дивна, прекрасна й страшна,
Повна смутку і сміху дитячого,
Враз піднявшись з пекельного дна,
Шанс життя ти отримала кращого.
То чому ж все пішло шкереберть?
Чом ти знову покрилась проказою,
І утомлена лікарка-Смерть
Призначає з жалю евтаназію?
Хоч жива ще, та трунок тобі,
Мов причастя, в Грааль наливається.
Ще міркуєш: ”to be… not to be…”,
А вже круки на тризну збираються.
Розшматовують лоно святе
Бізнесмени – шакали-огидники,
А на муках і трупах дітей
Твоїх рейтинг будують політики.
Як же так: стільки мук і журби –
А всі мрії лягли знов руїною?!!
Чий проклін заважає тобі
Повноцінною стати країною?
Карму чи первородну вину
Прийняла, мов тавро на чоло своє?
Бо латинським злим префіксом ”у”
Власне ймення тебе ж заперечує.
”У” – як ”не”, як відсутність, як ґандж:
Не любов розцвіла – ксенофобія.
Безнадія вродила, хоч плач –
У-народ, У-країна, У-топія…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108479
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.12.2008
На вулиці стихлі, у парки застиглі,
Згасивши світ сонця, немовби свічу,
Під звук барабанний краплинок останніх
Запрошує танець вечірній дощу.
В зів’ялому листі розсієш намисто
Із перлів прозорих, крутнувшись чимдуж,
І будуть шептати: “Яка чарівна ти!”
Ожилі дзеркала недавніх калюж.
Танок невгамовний і пристрасті повний
Несе в забутті тебе в край неземний,
Де в листі й на вітах горять самоцвіти,
Де вітер шепоче: “Цій миті радій!”
Смеркається днина і ніч неупинно
Вступає, мов пані, в одвічні права.
Добігши до краю, твій танець стихає.
Містерія зникла. Що ж – буде нова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2008
Зів’яне скоро день, розтане вечір тихо
І нічка прокрадеться шкодливим кошеням,
З календаря вкраде листок собі для втіхи
Й, пустивши пастись зорі, намет розкине снам.
У цей безмовний час розмірно, величаво
Крильми розтявши неба зачорнену блакить,
Утомленим птахом із поглядом лукавим
На філіжанку кави мій ангел прилетить.
Хустинкою зітре пилюку з підвіконня,
Щоби не забруднити сліпуче-білих шат,
Присяде і візьме горнятко у долоні,
Й замружиться, вдихнувши солодкий аромат.
Отак посидимо, вслухаючись у тишу
І в те, як неквапливо годинник час кує.
Вогнями ліхтарів картини місто пише.
Ми ж з ангелом в задумі – і кожен про своє.
Мої думки про все незроблене сьогодні,
Що на добу грядущу ліниво я відклав;
Його ж – як вберегти мене від зла безодні,
Від кроків небезпечних і нерозумних справ.
Та в погляді його – ні скарг, ані зневаги.
Мовляв, живи як вмієш, торуй свій власний шлях.
Мій ангел підморгне мені, доп’є пов́агом
Остиглу чорну каву й розтане в небесах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.12.2008