| Сторінки (1/64): | « | 1 | » |
«Віримо палко» (вірш)
Нелюд без серця з імперії зла
Вбиває брехнею та "градом".
Знищує села, руйнує міста,
Аби в них пройтися парадом.
Бранці режиму, призвавшись в орду,
Ідуть за всевладдям на Київ.
Та вільний люд стишить їхню ходу
І змусить сьорбнути помиїв.
Звіра зупинить бджолина сім’я,
Що лапою б’є по чарунках,
Жало загнавши в доступні місця
Сідниць дикуна в обладунках.
Військом звитяжним проб’ємо броню
Лещат, що стискають нас гнітом.
Хочемо жити без крові й вогню –
В любові, яка править світом.
Віримо палко, настане весна
І потемок зміниться ранком,
Зникне на мапі імперія зла
З останнім розгромленим танком.
"Град" - бойова машина з реактивною системою залпового вогню.
(17.03.2022)
*********************************************************
«We believe fervently» (English translation)
The tyrant without a heart from the evil empire
Kills with lies and “hail”.
Destroys villages, havocs cities,
In order to take a march in them by a parade.
The prisoners of the regime, called to the horde,
Go to Kyiv for omnipotence.
But their pace will be slowed by free people
And will make them sip the slops.
The bee family will stop the beast,
Who beats his paw on the honeycomb cells,
By immersing the sting into accessible places
Of the savage's buttocks in armor.
With the help of a victorious army we will break through the armor
Of the vise, that is squeezing us by the oppression.
We want to live without blood and fire –
In the love, that rules the world.
We believe fervently, that spring will come
And darkness will change to morning,
The evil empire will disappear on the map
With the last defeated tank.
"Hail” – fighting machine with a multiple rocket launcher.
*********************************************************
«Віримо палко» (пісня)
-1-
Нелюд без серця з імперії зла
Вбиває брехнею та градом.
Знищує села, руйнує міста,
- (двічі)
Аби в них пройтися парадом.
-2-
Бранці режиму, призвавшись в орду,
Ідуть за всевладдям на Київ.
Та вільний люд стишить їхню ходу
- (двічі)
І змусить сьорбнути помиїв.
Приспів:
Віримо палко, настане весна
І потемок зміниться ранком,
- (двічі)
Зникне на мапі імперія зла
З останнім розгромленим танком.
-3-
Звіра зупинить бджолина сім’я,
Що лапою б’є по чарунках,
Жало загнавши в доступні місця
- (двічі)
Сідниць дикуна в обладунках.
-4-
Військом звитяжним проб’ємо броню
Лещат, що стискають нас гнітом.
Хочемо жити без крові й вогню –
- (двічі)
В любові, яка править світом.
Приспів.
*********************************************************
(Слова з акордами)
«Віримо палко»
-1-
Em________________D_____
Нелюд без серця з імперії зла
___________H_____Em___
Вбиває брехнею та градом.
_Am____________H_____
Знищує села, руйнує міста,
- (двічі)
__G__________H_____Em__
Аби в них пройтися парадом.
-2-
_Em______________D___________
Бранці режиму, призвавшись в орду,
____________H_______Em_
Ідуть за всевладдям на Київ.
___Am______________H________
Та вільний люд стишить їхню ходу
- (двічі)
___G_________H_____Em_
І змусить сьорбнути помиїв.
Приспів:
Am____H_______Em______
Віримо палко, настане весна
_Am______________H____
І потемок зміниться ранком,
- (двічі)
__D____________G_____
Зникне на мапі імперія зла
____Am_______C#______H____
З останнім розгромленим танком.
-3-
_Em______________D______
Звіра зупинить бджолина сім’я,
__________H_____Em___
Що лапою б’є по чарунках,
_Am______________H_______
Жало загнавши в доступні місця
- (двічі)
___G_______H_______Em__
Сідниць дикуна в обладунках.
-4-
Em___________________D_______
Військом звитяжним проб’ємо броню
______________H_______Em__
Лещат, що стискають нас гнітом.
Am_____________H_________
Хочемо жити без крові й вогню –
- (двічі)
_____G____H________Em__
В любові, яка править світом.
Приспів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942857
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
Грайлива усмішка, мов місяць-молодик
(Супутник двійні – оченятам-зорям),
Човном вривалась в океан рум’яних щік
Й неслась повз носик-риф назустріч бровам.
А золотавого волосся водоспад
Шептав обабіч колискову вушкам
І ніжно пестив обезбарвлений наряд
Княгині-шиї та плечицям-дружкам.
Дуель двох лицарів над сонячним вузлом
Не виявить, кому з них бути дужчим,
Щоб взяти серце дами Талії в полон,
За ко́тру лише з́ап’ясток є вужчим.
Пухкі долоні граціозних рученят
Хмільні пестунки залишають стегнам,
Тому й легка хода у зграбних ноженят,
Тому й за ними віятись приємно.
05/05/2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422977
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.05.2013
Зеленкувато-добрі очі,
Приємно всміхнені вуста!
Згадаю їх – й мов птах понестись хочу
Туди, де хтось рече твоє ім’я.
Де споглядають твою вроду,
Поставу ставну та струнку.
Де опускаєш ти вінок на воду
І мрієш про дітей, любов тривку.
Де в кавовім волоссі сонце
Звиває відблиски свої,
Де вітер дме мурахами на скроньці
І продувом лоскоче по щоці.
Де трави пестять твої руки,
В долоні сиплячи росу,
Де босоніж летиш – толочиш луки,
Та шепчеш Богу: «Я тебе люблю!».
́́́́́́́́
28/01/2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2013
В обіймах ліжка джерело спокуси
Позбулось ковдри, як весна в зими
Ковтнула кригу, – й потекли по вусах
В’юнких водоймищ відталі сніги.
Авжеж, на ранок в спальні надто парко –
Крізь шибку сонце з-за гори встає
Й повздовж оголює звабну русалку,
У всі яруги ласо дістає.
І розвидняються пухкі пороги,
У водоспад волосся втоплені.
Он сажею притрушені дороги,
По ним би в рай умчати на коні...
– Не смій, – в думках лунає засторога. –
Ану спинись, мерщій злізай з коня.
Бо возвеличена з хотінням врода,
То є любові збавлена душа!
05/06/2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342110
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.06.2012
...Цілиною цибатого циферблату циркулюють цифри-циркачі, цькуючи цілеспрямовано цинічним цокотом цінителів цілоденного, цілодобового царства цвіту, цукру, цілунків. Цебто циклоном цвілі, цвинтаря, цинги ціляють цнотливий, целофановий цоколь цупкої цигейки – цитаделі цегли, цементу, цвяхів, цинку, цигарок. Ці цілковиті цяточки, цитуючись цензурно цяцями, царями, центрами, цабе, циганять, циклічно цідячи, цілісність цілої цикорієвої цистерни – Цибулі. Цю церемонію ціпеніння цивілізації цигикає цейтнотом циферблатний цвіркун, цифруючи циркораму цивільного цирозу... . Цитькають цимбалики «цок-цок», цуплячи цехи цямрин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328863
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Лоскоче бруківочку цокіт підборів,
Хода вабить зір перехожих мужів.
Приборка те дзенькання тупіт бадьорий
З-під кроків важких, що дають стусанів.
Півмісяць обоє відтворять вустами
І виб’ють чечітку у ритмі «цмок-цмок».
В обіймах в кафе їх внесуть тротуари,
Котрих лоскіт й ляпас дістав до кісток.
А там осідлаються крісла, дивани
За столиком звабних питва, смачних блюд.
Під лестощі й сміх спорожня́ться бокали
Й турну́ть рандеву в танцювальний етюд.
Позаздрить паркет тротуарній бруківці,
Коли зазвучить краков’як чи квікстеп.
Хтось ли́шить гидоту вбиральні на стінці,
Хтось зробить обслузі глузливий дотеп.
Запівніч скінчиться романс дует-хору –
Примчиться за викликом жовтий ридван.
Запхає таксист восьминогу потвору,
Котру у дорозі вколише кардан.
02/05/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257291
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.05.2011
(Донька Міла цікавиться в тата визначенням понять «прихильник» і «друг»)
– А хто такий прихильник, тату, розкажіть?
– Це той, кого за носа водять вміло.
– То хто ж, – донька ніяковіє, – друг, вточніть?
– А це подільник носовода, Міло.
20/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242327
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 20.02.2011
– Обману не терплю й не шию в дурні, –
Лисичка в друзі сваталась Кроту. –
Я теж, як ти, творю ходи ажурні
Та й травоїдні всі в моїм роду.
20/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242275
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 20.02.2011
«Давай побісимсь, Чортенятко!» –
Чурило* в валентинці шле.
Та чорт підсунув опечатку
І букву «б» змінив на «в».
* – образ в українській народній поезії облесливого коханця, спокусника жіноцтва.
19/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242043
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 19.02.2011
Один так щебече до неї «люблю»,
А інший прихильність доводить їй вчинком.
То з ким же непевна з’єднає судьбу,
Що вуха в локшині чепурить барвінком?
18/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242006
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 19.02.2011
(В очікуванні на блудного тата в зимню пору)
– Мінус сорок. Вже за північ.
Мамо, де ж це татко наш?
– Не хвилюйся, в нього «Гринвіч»!
Бо він, доню, в нас алкаш.
(-40° + 40° = 0°)
17/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241929
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 18.02.2011
(Чоловік бреде додому з шинку під конвоєм дружини)
– Соню, глянь, забув хтось лижі. –
Впав захмелений Панас.
Сонька в пику: – Вот бесстыжий!
Снёс соседу перелаз.
17/02/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241921
рубрика: Інше, Жартівливі вірші
дата поступления 18.02.2011
Знай, ластівка – це птах, з яким тебе асоціюю.
Чому? Бо твій «приліт» інакше не назвеш.
Ти – восени, а я тебе весною облюбую
І для взаємних почуттів немає меж.
А загалом вона в слов’ян красу символізує,
Родинне щастя, ласку, ніжність та любов.
А де зів’є гніздо, там добре рід господарює,
Там і весну у злагоді діждуться знов.
Подейкують, ця птаха ще й закоханим сприяє
Своїм носінням вісточок із пункту в пункт.
А щебетанням, мов в мольбою, Бога прославляє,
Щоб не послав їм смутку, труднощів та скрут.
А ще речуть, вістун весни весняночки вапнує,
Та змити ластовиння у душі не дам.
Нехай кричить про біль та від біляночок вартує,
Що марять без любові огніздитись там.
27/02/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204070
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2010
…Впродовж тисячоліть людство, наслідуючи Творця, ліпило з глини та тіста, виробляло з полотна, соломи, лози та дерева іграшки за своїм образом та подобою. І так само, як Творець, вкладало у них свою душу, щоб ті оживали. Моя розповідь про одну з таких іграшок. Звали її Леля. Оскільки це була лялька, то нею переважно гралися дівчатка. Але мова не про те. Навіть зовнішній вигляд її описувати буде зайвим. Оживала вона лише тоді, коли наставала ніч і дітвора, втомившись, відпочивала, бачачи солодкі-пресолодкі сни. Про майстра, котрий виготовив Лелю, нічогісінько невідомо. Але їй передалися його почуття і думки, котрими він переймався, виготовляючи дану іграшку. Хоч лялькар створив її усміхненою, але наповнив своїм внутрішнім сумом, переживаннями, страхами. Чому переживав – невідомо. Може, в нього щось не ладилось в сім’ї. Можливо, його спіткало скрутне становище. Але точно можна сказати, що сила його переживань та хвилювань затьмарила любов, яку він мав вкласти, передати новоствореній ляльці. Улюбленою лялькою для дітлахів Лелю важко було назвати. Не дивлячись на досить дороге й красиве сукно, з якого було виготовлене і оздоблене її вбрання, малеча рідко залучала ляльку до своїх ігор. Чому? Напевно через нещирість, яку вона випромінювала. Адже всі ми знаємо, як діти дуже чутливі до змісту, який заповнює форму, до неправди, яку видають за правду. Ніхто з дівчаток не вірив посмішці на вустах Лелі. Вона їх просто відштовхувала, і їм було нецікаво з нею гратися. Чи ревнувала Леля інші іграшки до діточок? Так, лялькар її цим наділив вдосталь. Кожну ніч вона тужила-плакала. Вона була самотня. З нею не спілкувались інші ляльки, оскільки для неї відводилось місце на зовсім іншій поличці. Або ж взагалі спочивала бідна на долівці чи десь у куточку, чи під ліжком, чи в темній скрині. Жахливо, але така реальність. Ну годі вже про погане й сумне! Адже в кожного з нас бувають як неприємні, так і приємні моменти життя. І от останні з яких якраз підкрадалися поступово до нашої лялечки. А все розпочалося з того, що до дитячого гурту долучився новачок. Ним виявилась дівчинка на ім’я Білявка. В це важко повірити, але її татком являвся, вже згаданий нами, майстер, що виготовив Лелю! Із перших же днів Білявку привернула увагу ніким не займана Леля. Невиключно, що вона могла відчувати почерк свого татуся. Але її тягло до ляльки з інших причин. Якщо в татові реалізувалась можливість майстерно створювати іграшки, то в його донечці – вдихати в них любов, життя. Вона відчувала в Лелі пустоту, яку їй було чим заповнювати. І вона це робила залюбки. Вперше з Лелею гралися цілий день. Це був найяскравіший і найприємніший момент в житті ляльки. З того часу в рейтингу улюблених ляльок вона піднялася на одну поличку вище. Тепер вона мала можливість спілкуватися з іншими ляльками, які вважали її новачком, оскільки раніше не помічали. Білявка легко увійшла у колектив і її всі полюбили. І ця любов розповсюджувалась і на Лелю, з якою Білявка частіше за всіх проводила час. Тепер колись нічні одинокі сльози Лелі перетворились на радісні і жартівливі обговорення в компанії побратимів і посестер. Пройшов деякий час і старі іграшки замінили новими. Білявка попрохала залишити їй в дарунок Лелю, оскільки ту мались викинути на смітник. Її прохання було легко виконане і дівчинка повернулась додому зі своєю улюбленою іграшкою. Леля була щаслива, бо знала від чого її врятувала Білявка. Вона дала їй життя вже вдруге… Так завжди буває. Проходить час і митець колись все-таки зустрічається зі своїм творінням. Не була виключенням і зустріч батька дівчинки з лялькою. Чи упізнав він свій витвір? Та в цьому, мабуть, ніхто б не засумнівався. Але, як виявилось, все було навпаки. Його, як спеціаліста, вразив даний витвір мистецтва! Так він її і називав – шедевром. Татусь Білявки шкодував, що за своє життя так і не зміг нічого подібного створити. А Леля на те тільки посміхалася, але тепер вже по-справжньому завдяки любові Білявки.
19/03/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203915
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.08.2010
...Жила-була собі княжна і звали її Ладолюба. Князівство її було невелике, але управління ним відбирало чимало часу. Князівна полюбляла в усьому порядок, дотримання якого вимагала від своїх підданих та мешканців князівства. Кожного дня, осідлавши свого відданого коня Чудимира, вона прямувала до своєї князівської резиденції. Іноді її шлях пролягав через непролазний зачарований ліс-примару, котрий мав таку звичку виникати несподівано на шляху її величності. Але Ладолюбу це не бентежило і не лякало. Навіть неприємно-лячні звуки й крики, що доносилися з хащ лісу не докучали княжні, оскільки з нею завжди був поруч голосистий соловейко Гудислав, що перекрикував той гамірний безлад своїми багатоголосими, милозвучними, романтичними романсами. Під таке мелодійне тьохкання і досить задушевні пісні Чудимир завжди швидко вибирався з такої халепи, а перепони, у вигляді повалених дерев і колючих кущів, зникали – розвіювались. Але цього разу соловейко мовчав, чим дуже здивував Ладолюбу, що стала неабияк хвилюватися. Бачить княжна, що не просто запізнюється до важелів правління, а вже надовго застряє в пащах лісу. Благання Гудислава заспівати хоча б що-небудь виявляються марними – мовчить, ніби води в рота набрав. В дорозі вершницю наздоганяє ніч. Страх уже ось-ось змусить вистрибнути її серце. І ось нарешті їй щастить дістатися до якогось поселення. До цієї думки спонукали поодинокі вогники у непроглядній темряві, тай довкола іноді проривався собачий гавкіт, добре, що не вовче завивання. Тож Ладолюба трішки заспокоїлась, але проситися на ночівлю не насмілилася. В темряві здибала щось схоже на лавку, умостилася і заснула. В ту моторошну ніч приснився їй дивний сон, що Гудислав почав монотонно каркати. Від цього жаху вона аж прокинулась. І виявилось, дійсно, соловей, що так колись добре й солодко виспівував, тепер виголошував лише примітивне «кар-кар». Дівчина злякано кинулась на шию Чудимира, що спокійно ласував тамтешніми колючками, мов верблюд. Придивившись до свого вірного коня, княжна узріла, що він таки став схожим на двогорбого корабля пустині, бо на спині його височіли дві говерли. Озирнувшись довкола, Ладолюба почала помічати, що навколишня місцевість чимось їй знайома, хоча все якось брудно, неохайно, безладно, безсмаку і неприємно. Але що тут вдієш… Йдучи бридкими й захаращеними вулицями міста, князівна мріяла про гарячу чашку зеленого чаю з жасмином. Раптом дівчина остовпіла. Перед нею красувалась споруда, яка мала таку ж зовнішню форму, ну точнісінько як її князівський палац. Тільки була дуже занедбаною. Завітавши в середину споруди, вона зустріла лише одного старого чоловіка, який так був схожий на її писаря Лясописа. От тільки від писаревої порядності, акуратності, точності та чистоплотності не залишилось ані сліду. Він був весь такий брудний, огидний, обідраний та ще й смердів і бурчав щось собі під носа. На несміливе питання дівчини, хто власник даних покоїв, писар відрізав, що це палац її величності Безладолюби. Ладолюба здивувалась! Помовчавши, стала допитуватись, а чому ж так безлюдно, порожньо і самотньо в цьому краї, де поділися жителі? Лясопис поцікавився, а чи шановна гостя не з іншої планети? Бо як у них ведеться, відсутність ворушіння людей говорить лише про те, що їм просто лінь виходити зі своїх домівок, а будь-яка праця в них не в пошані. І тут поступово наша героїня почала отямлюватись. Все, що оточувало навкруги, було її власним князівством, але в негативно-протилежному образі. Голод, який вона в собі відчувала тепер розповсюджувався не тільки на тіло, а й на душу. Їй так закортіло обійняти і поцілувати цього городянина, незважаючи на його вигляд, який вже не здавався для неї таким потворним. До княжни доходить, що весь цей час вона відмежовувалась від того, що є невід’ємною частинкою цілого. Зазирнувши в каракулі писаря, вона прочитала, що безлад, хаос – це вища форма порядку. А вона весь цей час цією метою марила, жила ще й інших спонукала до цього! Коли вона це усвідомила, і подумки вибачилась за свій хибний світогляд, соловейко раптом заспівав і все стало на свої місця. Відтоді в князівстві праця змінювалась відпочинком, а лад чергувався з безладом, і все це жителі з їхньою княжною однаково любили.
18/03/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203914
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.08.2010
На ній прозора сукня, мов кришталь,
А словом з вуст вона личкує тіло.
З жагою глянеш – лиш товста вуаль,
З любов’ю – в душу чимчикуєш сміло.
Скрізь м’якість, випуклість, опуклість грань:
Торкнешся – й потом обіллє, як в зливу.
Набрякнувши, проникнеш без вагань
У суть до непристойності мінливу.
І шаленієш в поспіху ковтань
Смачних сторінок, що сплелися в книгу.
Вона ж, слабка, тремтить від тих читань,
Хоч сили вдосталь розтопити й кригу.
...Розплеще груди в грі обійм коваль,
Одне на двох скує ковадло вміло.
При спільнім диханні – не страшно й вдаль,
І в майбуття не йти зніяковіло.
16/05/2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190089
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.05.2010
Ще свіжий слід жіночої ходи
Спускався поспіхом до моря,
Котре́ жадало величчю води
Ковтнути суходіл довкола.
В краплинці, що припала до спини
По пояс втопленої брили,
Поволі віддзеркаливсь лик княжни,
Яка гортала небосхили.
…Кремезний човен винирнув мов з дна.
Відчувши погляд воєводи
Обмежена у близькості жона
Уяві надала свободи.
В обійми мужу кинулись думки,
Долаючи потуги вітру,
Що поскладавши хвилі у валки,
Нахабно гру затіяв хитру.
Ані торкнеться, бач, вітрил сукна,
Ані наблизить мить жадану,
Бо князь черпнув натхнення в джерела,
Узрівши з відстані кохану.
Він зник під гомін чайки в далині,
І, з волею Творця у змові,
Не смів обставинам сказати «ні»,
Щоб стати гідними любові.
…В безлюдді опинились береги,
Межу провівши між тілами,
Котрим свідомість не надасть ваги,
А вдовольниться почуттями.
25/12/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=162874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2009
Стихи: Алеся Кравчук (http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=3062)
Музыка: Rusanz
Вокал: Oludmil
(слушаем прикрепленный mp3)
*********************************************************
«Я - тишина»
-1-
Я об одном прошу тебя сейчас –
Размеренно дыши.
В объятьях много хрупкой тишины,
Что сердце чувствует не только выдох, но и вдох.
Я не коснусь теперь тебя и взглядом.
В пустой предлог вмести десяток фраз,
Мысль чувством заверши.
Ты вынужден обрушивать мосты,
Но возводить их должен втрое больше, таков рок.
Я с радостью останусь твоим другом.
Припев:
Я – тишина.
И кажется одна.
Я мысленно отсчитываю дни,
Когда и ты был счастлив и не мог предположить,
Что я была так рядом,
И о тебе был каждый светлый стих.
Я – тишина.
В сторонке у окна
Я понарошку плачу от тоски,
Смеясь над тем, что вряд ли еще долго к счастью плыть.
Меня искать не надо.
Я – тишина, мой ветер страсти стих.
Смеюсь над тем, что вряд ли еще долго к счастью плыть.
Я – тишина, мой ветер страсти стих.
-2-
Давай с тобой подумаем о нас
У пристани души,
Где нет гордыни, ревности, вражды,
Ни сожалений, ни тревог, ни фальши, лишь любовь.
Я все отдам, чтоб этот сон стал явью.
А время вскользь удваивает час –
Влюбиться поспеши.
Быть солнцем, ветром, капелькой росы
Для той, в которой нет ни грамма плоти, только Бог.
Я растворюсь в тебе, как части в целом.
Припев.
*********************************************************
(Слова с аккродами)
«Я – тишина»
-1-
D________A
_Я об одном
Fdim____________F#m
_Прошу тебя сейчас –
C____G_________E
_Размеренно дыши.
A#____________C________________F
_В объятьях много хрупкой тишины,
_____Gm___________A_____________Dm
Что сердце чувствует не только выдох,
_______A
Но и вдох.
G_______________________________A
_Я не коснусь теперь тебя и взглядом.
D______________A
_В пустой предлог
Fdim______________F#m
_Вмести десяток фраз,
C_______G______________E
_Мысль чувством заверши.
A#________C__________________F
_Ты вынужден обрушивать мосты,
____Gm___________A____________Dm
Но возводить их должен втрое больше,
_______A
Таков рок.
G_______________________________A
_Я с радостью останусь твоим другом.
Припев:
F_________C
_Я - тишина.
___Gm________Dm
И кажется одна.
A#________G_________A
_Я мысленно отсчитываю дни,
Gm________A
_Когда и ты был счастлив
Dm
_И не мог предположить,
C_________G
_Что я была так рядом,
A#_____Fdim______________________A
_И о тебе был каждый светлый стих.
F_________C
_Я - тишина.
______Gm________Dm
В сторонке у окна
A#______G___________A
_Я понарошку плачу от тоски,
Gm___________A
_Смеясь над тем, что вряд ли
Dm
_Еще долго к счастью плыть.
C________G
_Меня искать не надо.
A#_______Fdim_____________________A
_Я - тишина, мой ветер страсти стих.
Gm___________A
_Смеюсь над тем, что вряд ли
Dm
_Еще долго к счастью плыть.
C_________G_______________A#_G___A
_Я - тишина, мой ветер страсти стих.
-2-
D___________A
_Давай с тобой
Fdim_________F#m
_Подумаем о нас
C____G_________E
_У пристани души,
A#___________C___________________F
_Где нет гордыни, ревности, вражды,
____Gm_________A_____________D
Ни сожалений, ни тревог, ни фальши,
_________A
Лишь любовь.
G_________________________________A
_Я все отдам, чтоб этот сон стал явью.
D___________A
_А время вскользь
Fdim_______F#m
_Удваивает час –
C____G___________E
_Влюбиться поспеши.
A#______________C___________________F
_Быть солнцем, ветром, капелькой росы
_____Gm_____________A______________Dm
Для той, в которой нет ни грамма плоти,
________A
Только Бог.
G___________________________________A
_Я растворюсь в тебе, как части в целом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153068
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.11.2009
Стихи: Алеся (http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=3062)
Музыка: Rusanz
Вокал: Oludmil
(слушаем прикрепленный mp3)
*********************************************************
«А у них нет имен»
-1-
А у них нет забот!
Только сны и свободные руки.
Каждый знает как быть.
Я хотела бы так,
Но нельзя.
На кону еще мир,
Но проигранным кажется лот.
Возвращаясь туда,
Я порой умираю (3-раза)
От скуки.
Припев 1: (2-раза)
Ведь у них нет любви!
И они не мечтают о счастье.
Они счастливы здесь,
Даже если не могут понять.
Брошу сердце в огонь,
Если хочешь, скорее лови.
Знаю, не поймаешь…
Слышен скрип в охладевшем
Запястье.
-2-
А у них нет имен!
И они забывают о лести.
А еще нет сердец.
Нужно также и сей
Факт учесть.
Твой пронзительный взгляд
Мне навяжет наигранный тон.
И отныне любовь
Добывается просто (3-раза)
Лишь вместе.
Припев 2: (2-раза)
Ведь у нас нет любви!
И наивно мечтаем о счастье.
Мы же счастливы здесь,
Даже если не можем понять.
Гасим в сердце огонь,
Разжигая лишние ссоры.
Знаем, что в грядущем
Эта глупость сулит нам
Ненастье.
*********************************************************
(Слова с аккордами)
«А у них нет имен»
-1-
E______________Dm
_А_у_них_нет_забот!
G________________Dm
_Только_сны_и_свободные_руки.
G_________________Dm
_Каждый_знает_как_быть.
C____________G
_Я_хотела_бы_так,
_Dm_____E
_Но_нельзя.
E_____________Dm
_На_кону_еще_мир,
G_______________Dm
_Но_проигранным_кажется_лот.
G______________Dm
_Возвращаясь_туда,
C____________G
_Я_порой_умираю,
F____________Am
_Я_порой_умираю,
Dm___________E
_Я_порой_умираю
______A
_От_скуки.
Припев 1:
F___________________C
_Ведь_у_них_нет_любви!
_____E________________Am
_И_они_не_мечтают_о_счастье.
A#______________Dm
_Они_счастливы_здесь,
C______________A
_Даже_если_не_могут_понять.
F_________________C
_Брошу_сердце_в_огонь,
_______E________________F
_Если_хочешь,_скорее_лови.
___F__________C
_Знаю,_не_поймаешь…
____________Dm
_Слышен_скрип_в_охладевшем
____E
_Запястье.
-2-
E______________Dm
_А_у_них_нет_имен!
G__________Dm
_И_они_забывают_о_лести.
G______________Dm
_А_еще_нет_сердец.
C_______________G
_Нужно_также_и_сей
__Dm___E
_Факт_учесть.
E______________________Dm
_Твой_пронзительный_взгляд
G______________Dm
_Мне_навяжет_наигранный_тон.
G____________Dm
_И_отныне_любовь
C_____________G
_Добывается_просто,
F_____________Am
_Добывается_просто,
Dm___________E
_Добывается_просто
_________A
_Лишь_вместе.
Припев 2:
F___________________C
_Ведь_у_нас_нет_любви!
_____E________________Am
_И_наивно_мечтаем_о_счастье.
A#_________________Dm
_Мы_же_счастливы_здесь,
C______________A
_Даже_если_не_можем_понять.
F_________________C
_Гасим_в_сердце_огонь,
_______E___________F
_Разжигая_лишние_ссоры.
___F_____________C
_Знаем,_что_в_грядущем
______Dm
_Эта_глупость_сулит_нам
____E
_Ненастье.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144719
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.09.2009
Чека на плач
Новонароджених малят
Колиска із калини на горищі.
Якби ж то ткач
Їй виплів парочку крильцят,
То з вирію б дитя принесла в днищі.
Пильнує кіт,
Щоб не проґавить третю ніч
І першим умоститися у люльці.
Тоді як слід
Вбере маля дрімоти міч*,
А пан-баюн за те – сметану в блюдці.
Завів би спів
В особі матері співак
Над слухачем маленьким проти тиші,
Щоб страх не смів
В душі лишать своїх ознак,
А тілом не пройшлись недуги-миші.
Насварить дід
Своїх бездітних онучат,
Що кидають в непотріб колисанку.
Бо родить рід,
Коли любов – дорожче злат,
А друге лоно** бережуть нащадку.
міч* - Сила.
лоно** - Живіт, утроба як символ материнства.
01/08/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139856
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.08.2009
...Сердечний Сімеїз стрічав спустошені серця своїм строкатим смаковитим сонцем. Стрімкими схилами сутулих скель сумлінно сковував страхи, самонавіянні скорботним смутком самовтіхи. Сукном сирих солоних схвилювань, суміжних суходолу, стирав сліди сонмищ страждань, стократно сиплячи слабким снаги, спроможності, свободи...
29/07/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139270
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.07.2009
– Захеканий кінь нісся полем чимдуж,
Вкрай розхриста́вши хвіст свій та гриву.
Тримавшись в сідлі, звис знесилений муж,
Краєм долонь голублячи ниву.
А ніч крадькома лине їм навздогін
В затінках хащ, ковтаючи днину.
Зрівнявся із вершником кінний загін,
Що злим язиком з тиждень пік в спину.
Аж раптом попереду зріс крутий схил.
Й нікому гримнуть «стій» вороному,
Що риссю здійняв в небо куряву й пил,
І зник з втікачем в безладі то́му…
…В цю мить відірвавсь від читання юнак,
Людство узрівши в образах твору:
– Це ж в нас гнів думок почуття стис в кулак,
А над любов’ю глузд узяв гору!
…Відчув віршувальник, що втямив хтось зміст,
В час занурень пера у чорнило.
І став словом зводить зруйнований міст,
Котри́м в ногу йдуть дух, душа й тіло.
18/07/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138091
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.07.2009
Лихі думки не зупинити вчи́нку.
Лише молитва в змозі їх спинить,
В якій – ні користі, ні то́ргу з ри́нку,
В якій лиш сла́вень Господу звучить.
Лихі думки не зупинити слову.
Лише світогляд може їх спинить,
В якім знання і віра – кровні Богу,
В якім душа любов’ю променить.
Лихі думки не зупинити ду́мці.
Лиш почуттям під силу їх спинить,
В яких ми не товче́м Творця у сту́пці,
В яких нам Всесвіт радісно любить.
11/05/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129643
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2009
Дружино, стою й визираю тебе,
Вдивляюсь у даль, осяяну сонцем.
Мов дятел мій зір видноколо довбе,
Лишаючи в нім криниці із донцем.
Дружино, відчуй, діти наші в біді,
Плач їхніх душ ледь доноситься вітром.
«Бог» наших обра́з їх шмагає в узді,
А «Бог» насолод підкови рве слідом.
Дружино, молю, не обожнюй мене:
За розум і хист, які́ проп’ю згодом,
За вроду і міць, бо недуга зігне.
Прошу, зупинись, не грайся із Богом.
Дружино, іду́ геть назустріч тобі:
Без квітів з числом, напрочуд, непарним,
Без вчинків і слів, що лиш личать журбі, –
З Любов’ю в душі, бо решта є зайвим.
02/05/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128859
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.05.2009
Іноді, зустрівшись мов зненацька, чоловік і жінка
Мимоволі ображають усі цінності людські
Вправно так, самі собі, що їх терпцю вже волосинка
Рветься навпіл, не заплівшись в почуття міцні й палкі.
І вони не ймуть підозри в тім, що їх стосунків прірва
Через біль страждань і мук формує душі їх дітей,
Що вдягнуть тіла в прийдешньому житті, якщо обидва
Серця кожного з батьків любові не запруть дверей.
І вони не тямлять в тому, що миттєвість їх роману –
Це духовний шлюб, котрий триває декілька життів,
Щоб до них в одну прекрасну мить оту, до сліз жадану,
З гармонічним немовлятком щедрий бусол прилетів.
Їм би не смітити в почуттях своїх, думках і мріях,
Все це – тіло, дух, душа і доля інших поколінь.
І якщо є гнів, образа на любові крах в надіях,
Це грабіж буття в нащадків і про Рід свій дбати лінь.
20/04/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127092
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2009
(Запис у щоденнику)
Згадався недавній випадок. Маленьке собаченя несподівано (підступно ззаду) атакувало мою праву ногу своїми досить зубастими щелепами. Це був швидше удар, а не укус, який дістався моєму м’язу голені. В той момент закономірність цієї події я не помітив, не відчув. Було не до того. Всі думки зводилися до одного: «За що?». А то була лиш підготовка до ще сильнішого, як виявилось потім, удару, але вже від «щелеп» людини, точніше, від групи людей. Причиною всьому був мій озлоблений внутрішній стан. Це він спонукав оточуючих до нападу, вірніше, до захисту від мого гнівного і лихого внутрішнього, яке досягло таких розмірів, що стало загрожувати всьому живому і неживому. Жах! Ой, а коли в такому стані пишуться вірші – ще жахливіше!!! Маю подякувати, що мене зупинили недуже грубим способом. Могло бути набагато гірше. Як легко когось звинуватити. Складніше признати, що проблемою є свій хибний світогляд. Мені пощастило, що я це можу інколи усвідомлювати. Потрібно ще виробити звичку завжди за будь яких обставин і в першу чергу шукати причину в собі. Необхідно бути обережним зі своїми почуттями, відчуттями, думками, словами, вчинками, діями, бо це ж моя невід’ємна і вагома частинка. Це і є я.
17/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126524
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2009
(Запис у щоденнику)
За вікном вирує життя: стільки просторів, стільки плинів часу, аж захоплює дух! Мій дух і є простором. В мого часу свій плин. В певній мірі він залежить від форми об’єктів чи суб’єктів оточуючого довкілля. Ой, а тепер усе неживе, нерухоме. Ні, це не через зіпсований кимсь або чимось мій настрій. Я відокремив, обмежив себе від оточуючого світу. Це все мій деспотичний характер. О, знайшов крайнього. Ну до чого тут мій характер? Зізнаюсь, мені бракує любові у душі. Розтратив я бездумно її, даровану з народженням, а тепер несвідомо намагаюсь обікрасти, сповнені любові, душі своїх майбутніх дітей. І хто я після цього? Так і вимирають непомітно цілі роди, не знаючи від чого. Чому мене цього в сім’ї, в школі, в університеті не вчили? Ні, не буду звинувачувати в цьому своїх рідних, свою державу. З вищої волі втрачено знання про Рід або приховуються. З вищої волі держава, яка не опікується сім’єю, родиною в матеріальному і духовному плані – позбувається свого народу, деградує, зникає з мапи. З вищої волі душа роду однієї нації змушує душі родів іншої позбуватися любові… Все з вищої волі…
16/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126516
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2009
Один закоханий, злетівши до небес
У пломенистім почутті любові,
Без обопільності подався від чудес
Униз, до пекла, з самогубством в змові.
А інший в творчість втілив невзаємний сплеск
Бурхливих хвиль шаленого кохання,
І на краю бескиду перший арабеск*
Йому напрочуд вдався без зривання.
Кохає в небі сонце безкорисно нас
Й ми озирати білий світ щасливі.
Та сяйву темрява – супутник повсякчас,
Без мли ті кванти світла неможливі.
Бджола летить на край землі шукати цвіт
Пилком багатий, сповнений нектару.
А з часом тра́вам і квітка́м зів’яти слід,
Щоб з медом за любов підняв хтось чару.
В свідомості росте з зерна невдачі крах
Всього життя, яке тривати прагне.
А перемогою поразка в почуттях
Постане враз, коли любов запахне.
І ба́йдуже яким ми живемо́ життям:
Щасливим, благим чи лихим, нещасним.
Давайте множить те, заради чого нам
Вдається відчувати світ прекрасним.
*Arabesque (арабеск) – позиція, в якій танцівник балансує на одній нозі, тоді як друга витягнута назад. У російській школі класичного танцю існує 4 види арабесків. 1-й арабеск – поза efface: задня нога піднята, рука, протилежна їй, витягнута вперед, погляд спрямований на кінчики пальців цієї руки, інша рука відведена. Обидві долоні обернені вниз.
13/04/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126068
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2009
Я вирвавсь з рук підземної дороги,
Яка втрачала глузд від кіл їзди,
Від браку світла, від гудків тривоги
На знак, що рідшають її ряди.
Ряди самітників, які в полоні:
Тунелів з рейками, облог журби,
Оман зневір’я, ліній на долоні,
Які в’ють долі неврожай сівби.
Сівби бажань, думок і мрій – доволі
Про щастя, радість і любов в житті
У парі, разом, у сімейнім колі,
В здоров’ї, в мирі й ладу відчутті.
І ось вже я за крок десь до свободи
Чекаю поспіху в твоїй ході
Мені назустріч у плеканні вроди,
Чарівності та ніжності в тобі.
В тобі такій, що серцю до вподоби.
Усім своїм єством ти – до душі.
І твій живопис, то маленькі спроби
Мазками пензля зображать вірші.
Вірші на полотні, мов форма в згоді
Зі змістом слів, що з-під пера втекли.
А колір їм дарує, в певнім роді,
Любов, щоб жити в рамочці могли.
І ось вже взріла – і ведеш поволі
Мене в свої мальовані світи.
А очі мої скиглять ніби кволі,
Слід темряви не можуть замести.
Заме́сти б слід та на одній картині
Я вгледів твої білі чобітки:
Ти їх роззула, щоб лишитись нині,
Чи одягнеш, щоб назавжди піти?
Піти, мабуть – і ти пішла повільно,
Не озираючись, кудись туди…
Без зайвих слів, без туги й смутку, вільно
Від спогадів, до певної мети.
І ось вже я за крок десь до свободи
Поповнюю самітників ряди,
Які від щастя водять хороводи,
Постійно їздячи туди-сюди.
Туди-сюди – і радісно дорозі,
Що не одна вона у самоті.
І я без одинокості не в змозі,
Тому й несусь в тунельній пустоті.
У пустоті – до вічного, не в злобі,
Без гніву, без лихих картань себе.
Бо я кохаю світ як зміст в подобі,
Тому завжди кохатиму й тебе.
23/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122806
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.03.2009
***
Виходячи з театру,
Побувши персонажем,
Глядач стає актором.
***
Відвідуючи Лавру,
Плодивши гріх зі стажем,
Кат мре будь рясофором*.
***
Соромить бард гітару,
Коли фальшиво плаче
В акорді ля мінору.
***
Зібравши пляшок тару,
Тверезий радо скаче,
Що буде п’яним знову.
***
Знайти в молитві ваду
Даремно критик хоче,
Тому перечить всьому.
***
Повчають діти ладу
Батьків своїх охоче,
Коли тікають з дому.
***
Бояться люди часу,
Що плином смерть пророче,
Тому впадають в кому.
***
Плекає тіло масу,
Бо вуглеводи топче,
Щоб бути ширше зору.
***
Шукає римі славу
В бою поет відважно,
Змагаючись за мову.
***
Весна заварить каву,
А людям пити страшно,
Обділеним любов’ю.
***
Живопис любить правду
Без гніву в підсвідомім,
Художник – стиль і форму.
***
Устане сонце зранку –
Осяє Храм Любові
Тому, хто рідний Богу.
(*Рясофор – нижчий ступінь чернецтва, означає «той, що носить рясу»)
14/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2009
Любов породжує життя
І паростки нестриманих бажань,
Які зростають в силі дуже швидко.
Вони, із кроками буття,
Себе назвуть Богами без вагань –
Частинкою Творця їм бути гидко.
Начхати їм на почуття,
І душу спонукають до страждань,
Щоб вгамувати вдачу ненаситну.
Світогляд їх без каяття,
А поведінці – хиби вподобань,
В яких лиш супротив до всього світу.
Взиває вічність з майбуття
До безладу нахабних зловживань –
Та люди вже раби свого свавілля.
Не зрять в любові вороття
До Бога, до духовних поривань
І відокремлюють себе з довкілля.
Мабуть, лиш в смерті – забуття –
Спасіння вічного від зазіхань
Розбещених плекань, думок та збуджень.
Хоча є дивне відчуття,
Що не було б в житті без тих бажань
Ні відкриттів, ні наукових суджень.
Але ж є мудрі здобуття
Народів різних віросповідань,
Що радять нам в усьому знати міру.
А що стосується життя –
Воно пусте без паростків бажань,
Які несуть Любов до Бога щиру.
09/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120425
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2009
Юрбі, що супроводить козака на місце страти,
Назустріч вийшла дівчина із білим рушником.
Під пострілом людських очей вона жадає стати
До шлюбу із зарученим зі смертю юнаком.
Дружиною тому, кого, насправді, вперше бачить.
Не відає й про те, який він злочин учинив.
Життя його – лихе, але для неї більше значить,
Ніж гідна смерть, яку в бою він ще не полонив.
У натовпі батьки доньку в думках благословляють.
Їх подив швидко втілився у радісну сльозу.
Тепер вони в кровинці Берегиню споглядають,
Яка коханням відверне від парубка біду.
Про цей неписаний закон у звичаєвім праві
Лиш вітер-розбишака із вербою гомонить.
Бо люд пристав на ту мету й чинити суд не вправі,
Тепер хлопчина свою долю має сам вершить.
А він – уплач, і на коліна впав, схилився низько
До ніг Богині з обрядовим рушником в руках.
– Я не пізнав любов в житті, тепер вона так близько,
А вчинок твій в моїй душі на бруд наводить жах.
Пробач мені, я обираю смерть таку навмисно,
Бо так очищу душу я майбутніх діточок.
А ти іще вдягнеш вінок весільний урочисто.
Зізнаюсь, я таких, як ти не зустрічав жінок.
І довго ще козак в дівочі очі зи́рив чу́дно.
– Мабуть, то в них душа, а в ній любові вічність – Бог.
Й на ши́бениці звис він, давши дуба привселюдно,
Та з гідністю пішов з життя, хоча й без перемог.
01/03/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2009
-1-
Журавлі летять в далекий край, далекий.
«Дерево Життя» розвіє їхній клекіт.
Стане Осінь-Мати
Доні дарувати:
Працьовитість і дбайливість –
З поля щедрий урожай,
Доброзичливість та щирість,
А до столу – Коровай.
-2-
Зародки тепла «Мороз» Землі дарує.
«Дідуха» Сім’я кутею нагодує.
Стане Зима-Мати
Доню научати:
– Рідний Звичай не здолає
Час духовного ярма.
Той, хто Рід свій забуває,
Тому – сором і ганьба.
-3-
Розцвіло й цвіте все навкруги, довкола.
Солов'їна пісня лине веселкова.
Стане Весна-Мати
Доні щедрувати:
– Щастя й долю, люба Доню,
Я вплету тобі в Рушник.
Знаки-символи на ньому,
То від лиха захисник.
-4-
Сонця височінь піде до Небосхилу.
Світло надає Землі цілющу силу.
Стане Літо-Мати
Доню парувати:
– Заплети віночком квіти,
В бистру воду опусти.
Як «Купайло» їх помітить –
З Хлібом прийдуть «Старости».
«Веселій» – назва сонячного свята, яке відзначалося українцями у кожну фазу сонцестояння відповідними обрядами. Саме до таких святкових обрядів належали й шлюбні дійства. До речі, слово весілля походить від назви цього сонячного свята.
«Дерево Життя» або «Світове Дерево», «Дерево Роду» – «зелененький явір», «ясен клен», «дуб гіллястий» тощо. Давній і стійкий міфопоетичний образ дерева, яким пронизана вся релігійна і обрядова сфера життя Предків українців. Символ перемоги життя над смертю. Символізує центр світу, сакральне місце. Вертикальний триярусний символ світобудови, який уособлює три сфери буття: коріння – покійні Предки (Нава), стовбур – живі люди (Ява), корона з гілками й листям – світ Богів (Права). Також є персоніфікацією Світовида – Бога Неба, небесного світла, найвищої святості, вічного руху Сонця, покровителя духовної роботи, творчого духу Всесвіту, опікуна осіннього рівнодення.
«Мороз» або «Дід Мороз» – це він сходить на свято Велеса (Бога багатства та достатку, опікуна купецтва і торгівлі, домашніх тварин, покровителя музики та поезії) перед зимовим сонцестоянням по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду.
«Дідух» – сніп жита, який виконував функцію обрядового дерева у Свят-вечір (в найкоротший день року) на Різдво молодого сонячного світла – Коляди – Бога зимового Сонця, який повертає Коло Свароже (прадавній український календар) до Весни. Житній сніп урочисто заносять у хату, ставлять на покуть. Вважалося, що з ним входять до оселі Духи Предків, яких старійшина Роду поминає кутею. Обрядове Різдвяне прикрашання Дідуха всіма плодами землі є даниною магії родючості – побажання, щоб усі рослини давали плоди.
«Щедрувати», «Щедрівка» – слово українського походження, його значення прозоре. У щедрівках звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, оскільки щедрівки виконувалися навесні на Щедрий вечір (Новоліття).
«Купайло» – Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь, яке відбувалося на передодні найкоротшої в році ночі. Свято Купайла ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю. Обряди Купальського свята: заплітання купальського деревця , стрибання через священний вогонь, виплітання вінків для ворожіння, збір цілющого зілля, купання у річках, знайомство та сватання, зустріч купальського сонця. Купальське вогнище запалювалося від живого вогню, добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання у серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч. Палаюче колесо котять згори у річку – літо повертає до осені. Цей день сприятливий для Щасливого Шлюбу та зародження гарних, здорових, щасливих дітей..
«Старости» – посли від нареченого.
Тлумачення термінів взято з книги «Українське Народознавство» Галини Сергіївни Лозко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2009
За чарчиною кум ку́му
Розв’язав хмільни́й язик.
Теліпав він ним бездумно,
Аж брову собі розсік.
Ще такого каламбуру
Кум від кума не чував.
Переплів і бабу Нюру –
Так язик свій розминав.
Досягли уже екстазу.
Нализались з гранчаків.
Причепився мов зараза
Кум до кумових штанів:
– Дайте, куме, відгадаю,
Що в кишенях є у вас.
Кум поліз у ліву й праву,
Свій полапав скромний таз.
– Ну, давайте, починайте, –
Мовив так до кума кум, –
Лиш язик не розпускайте,
Бо по морді дам за глум.
– Щось ви дуже агресивні,
Я ж вам, куме, не брехун:
В лівій он лежать дві гривні,
В правій – люлька і тютюн.
Правда в правій відчувалась,
В лівій – треба рахувать.
– Звідки, куме, ви дізнались, –
Сам став гроші діставать.
Від питання кум скривився,
І відразу хміль пройшов.
– І чого я так напився?
Ще й такого намолов!
Доведеться зізнаватись, –
Так собі подумав кум.
І почав вмить розпинатись,
Як у кума жінки був:
– Ви так рано прискакали,
Що я вліз не в ті штани.
Те кишені підказали
Й відвернули від біди.
Далі ви перевдягнулись
І пішли в нові світи.
Двері шафи розпахнулись –
Зве кума: «Іди сюди»!
Я побіг чимдуж із хати.
Думав, в річці утоплюсь.
Перш ніж руки накладати,
З вами п’ю й сповідуюсь.
Кум уже заплющив очі,
Жде побоїв, стусанів.
Другий все рахує гроші,
Й навіть не оскаженів.
Каже: – Годі вже співати
Гімн наставленим рогам.
Я вас сам піду втопляти,
Бо було три гривні там!
23/02/2009
(Ілюстрація до гуморески - одна із моїх карикатур)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2009
Весну несуть із Вирію птахи
Ярилу в поміч Літо відмикати.
Крадеться Дуб гіллястий до Вільхи,
Мов хлопець хоче дівку викрадати.
Пробудження у Матінки-Землі.
З Молодиком настане Новоліття.
Веселики – це перші Журавлі,
Що звуть «топтати ряст» на довголіття.
Яйцем – уперше, вдруге – пташеням
«Коваль дітей» народжується двічі.
Так Коляда дарує світло дням,
Тепло ж дає Дажбог їм після Стрічі.
До Неба поспішає Ключ-трава
Відкрити двері для рясного цвіту.
А молодь хороводом торжества
Плекає Землю, сонечком пригріту.
Веснянки ку́бла зви́ли на щоках,
А брови й губи грають в «Подолянку».
Клекоче щастя нам із неба птах,
Одягнений у нову вишиванку.
18/02/2009́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2009
В основу музичного
супроводу лягли
звуки хвіртки
та стукіт
коліс.
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
…Зачиняю хвіртку воріт. Зазвичай цей процес супроводжується дивними і, я б сказав, потойбічними звуками. Але цього разу завіси видали щось мелодійне. Я навіть спробував ще раз відкрити і закрити цю металеву браму, щоб запам’ятати її милозвучний стогін… ой, щось я захопився казна-чим, мені ж потрібно поспішати. За декілька стрибків дістаюся до протоптаної негустим слідом стежки. Її нерівномірна поверхня намагається збити мій темп. А я іду і озираюсь: безлюдно довкола і зимно… тихо-тихо, лиш від кроків рипить, а від дихання посвистує в носі. Якби не білий сніг, що стелиться під ногами, я б подумав, що ще триває ніч, яка після зимового сонцестояння почала зменшуватися, а день – прибувати. Даний період доби важко назвати ранком. Мені відразу згадуються літні світанки дитинства, коли я мав виводити родинну годувальницю корову «Квітку» на пасовище. Вона полюбляла при виході з двору, якраз біля хвіртки, залишати недуже ароматну частинку себе. Мене обурювала ця манера. Ще одним неприємним і досить небезпечним моментом був перегін чорно-білої з довжелезним цепом через залізничну дорогу. Я мав випередити плямисту, щоб переконатися у відсутності залізничного транспорту, що міг наближатися. До переїзду було далеко, тому перехід здійснювався у непристосованому для цього місці. Коли я діставався до бетонних шпал, оглядався зліва направо, виникали сумніви, чи дійсно я бачу і чую відсутність наближення потягу, чи може це картинка, що зафіксувалася в моїй зоровій пам’яті ще з вчора – з минулого. До речі, це і мого слуху стосується, який може бути зайнятий прокручуванням мелодії, що видала та сама хвіртка. Можливо, люди через довіру звичним таким картинкам-образам, чи звукам-мелодіям і потрапляють в аварії. А ми збоку не втямимо, як можна не помітити чи не почути явну небезпеку. Отже, для повного аналізу ситуації потрібно розглядати якомога більшу сукупність своїх відчуттів і не ігнорувати їх розумом. Хоча прояву вищої волі байдужа наша витончена чутливість, якщо ми своєю поведінкою в думках, словах, діях, вчинках порушуємо природні закони Всесвіту. Від роздумів мене відволікає сигнал електропоїзда. Цьому звуку важко щось співставити у природі, хіба що – клич яструба. А от зробити висновок, що локомотив перебуває менше ніж у кілометрі від мене, неважко. При під’їзді до платформи, довжина окремо взятих залізничних рейок стає попарно неоднаковою. А завдяки щілинам між ними, рух потягів супроводжується ніби під акомпанемент ритм-машини. Цього разу стукіт коліс нагадав мені приспів пісні «Мільйон рожевих троянд». Що ж, доведеться бігти. Мені до цього не звикати. Втрачені хвилини біля хвіртки вилазять боком. Але вони того варті… . Все гаразд – десять вагонів. Менше бігти доведеться, бо у випадку восьми моя спринтерська доріжка з сніговими перешкодами неприємно подовжується. Мабуть, спортсмени спринтери таке побачать тільки у вісні, коли фініш від них втікає щодуху. Яка зухвалість! Декілька секунд – і я вже у вагоні, вірніше, в тамбурі останнього. Ні душі, та воно й недивно, ранок вихідного дня. Назад увечері буде тіснувато. Треба віддихатись. Вдивляюсь вдалечінь крізь скло автоматичних дверей з написом «не притулятися». Одночасно мною споглядаються три лінії горизонту. Вони самі виділяються з довкілля, яке спостерігається в процесі руху. Мені лиш залишається встигати за видозміною їх форм. Та швидкість проявлення в кожної неоднакова. Спостерігати за найближчою (хаотичною) важко, втомлюються очі. Спостерігати за найвіддаленішою (і майже незмінною) заважає середня, основними елементами якої є електричні стовпи. Вони виділяються на фоні білизни засніжених краєвидів. Їх періодичне мелькання, при помірній швидкості, заспокоює. Почуваюся безпечно в тамбурі-паралелепіпеді. Я й гадки не мав, що через секунду зі мною скоїться те, що я аж ніяк не міг передбачити. Я майже торкаюся кінчиком носа трішки помутнілого від дихання скла, на краях якого видніються орнаменти легкого морозу. Гіпнотична дія середньої лінії горизонту, підсилена гулом електричних двигунів та стуканням коліс, притупляє моє відчуття небезпеки. І вмить я потрапляю під потужну ударна хвилю зустрічного потягу, яка збиває мої думки на смерть. Перед очима мерехтить вже тоненька вертикальна біла лінія на чорному тлі вагонів. Крізь неї я відчуваю довколишній світ якось по-іншому. Тіло завмерло. Свідомість ще не прийшла до тями. Тепер я – це лише сукупність почуттів. Я заповнюю весь Всесвіт. Я і є Всесвіт! Я знаю про нього все! Я ні в чому не сумніваюся! Я являюсь одночасно точкою і безмежністю, які переходять одна в іншу, розширяючись та стискаючись відповідно. Я – це щира, безмежна любов, яка через об’єкти чи суб’єкти закоханості спрямовується в першу чергу до Всесвіту – Творця. Бо зосередження на об’єкті чи суб’єкті – це лише тимчасова пристрасть, прояв корисності. Любов має бути тільки до вічного, оскільки сама є вічністю… . Почувся здалека чийсь голос у відлунні: «Юначе, оплачуємо проїзд!». Моя свідомість потихеньку очухалась. Промайнула перша думка про моє місцезнаходження. А потім згадалась мелодія хвіртки, тільки вже збагачена колоритними звуками аранжування. Так добре на душі, радісно, спокійно. На обличчі щира посмішка. Я щасливий і сповнений Божественної Любові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116017
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2009
Сиджу замріяний, підборіддям спершись об кінець лівого передпліччя, що протилежний ліктю. Здається, я на лекції з комплексного аналізу. На студентськім жаргоні дану дисципліну лагідно величають – комплан. Чомусь при вимові відразу навіюється лозунг: «Нам сонця нетреба – нас партія гріє!». Хтось біля дошки бубнить про якесь там рівняння теплопровідності, і заважає моїм задубілим думкам рятувати мене від неминучого сну. Права рука відмовляється виводити в конспекті ієрогліфи ірраціонального змісту того бубніння, і викарбовує на парті щось прозаїчно-раціональне, на зразок: «Я обрав собі мету вершину скелі досягнути, а от як дістатися туди поки що я збагнуть не можу, не під силу. Мені бракує знань, тому перебуваю у підніжжя. О, ці холодні гранітні-кам’яні стіни, що лякають своєю точністю і строгістю. Їх загадковість притягує мене, манить, кличе, змушує виливати ідеї-думки в послідовне русло, що для мене дуже дико, але доволі цікаво. Це непросто крижані непідступні Говерли, а, напевно, важливий крок в моєму житті. Чи зможу я їх підкорить? У вікно майбутнього не хочу зазирати. А навіщо? Я маю мрію! Ось мій шлях стрімкий, хоча і нелегкий, та все-таки – барвистий. Зосереджуся на ньому, а цілі стануть другорядними, побічними… » Ой, чому ж так холодно? Це що, додаткове навантаження чи випробування? Ні, це швидше – знущання! Вже руки сині. А про губи я взагалі мовчу, бо на адресу їх синяви з усіх сторін надходять компліменти. Отакої, навіть нерви змерзли й хаотично бігають по шкірі. Я хоч і моржую на Дідорівських озерах, але висидіти вісім, а то і дев’ять годин – непосильна мука. Рухатись потрібно, а я сиджу. Що ж, того вимагає процес гризіння граніту. Та всі сидять. Невже це я один такий мерзляк? Чи може маю тонкіший шар одягу на собі? Дурниці! А от голод вже на підступах. Це небезпечно. При травленні, дивись, і тепло б виділилося. Та й мозок би підживився, а то обмін інформацією між правою і лівою півкулями відбувається в обхід через ту частину тіла, на якій протираються штани. До речі, хтось може відповісти, яка це вже порахунку пара? Бо я вже збився з ліку і змерз від холоду, а незабаром ще й від голоду опухну. Геноцид якийсь тай годі. Хоча б в довідкових програмках для абітурієнтів повідомляли про цей суттєвий температурний нюанс. А ще краще, щоб основним критерієм зарахуванням були не золота медаль і аналітичні здібності, а морозостійкість. Позаяк два семестри кожного курсу припадають на три холодні пори року. Так-так, три, я не помилився. Осінь та весна нічим не поступаються зимі в аудиторіях. Повірте мені, я не жартую, а констатую невтішний факт. Корпус факультету більше пристосований до жаркого, спекотного літа під час канікул, або для тропіків чи екватору. І кому дійшло до голови таке спроектувати? Хоча, це вже неважливо. Але видно, будували наші, замість цементу в щілинах стін лише пісок. А зовні, іще з такими ж двома сусідами, він нагадує трьохголовий космічний корабель, або ж піраміди-гробниці. До речі, останнє порівняння, як на мене, звучить влучніше. Та щось недуже хочеться бути фараоном-мумією, ліпше – астронавтом-космонавтом. Пригадався сьогоднішній ранок. Крокую не поспішаючи на пари. Випереджає мене хлопчина в одній лише сорочці з торбою через плече. Тринадцять градусів нижче нуля! Звичайно, на ньому присутні ще штани й черевики. Та й від гуртожитку до факультету лише кілометр. Але дивує те, що це його стандартний одяг в будь-яку пору року і за будь-якої погоди, я вже не кажу про дев’ять годин в аудиторіях факультету. Він мій колега, тільки я на два курси попереду. Мабуть, син колишніх випускників, яким довелось тут навчатись в часи найхолодніших та найморозніших зим. Що ж, мабуть, їх врятувало кохання… О! Любов! Кохання! Ось вічне джерело тепла! Та я ж люблю свій холодний до божевілля факультет з його дивакуватими викладачами і чудернацькими рівняннями, з не такими вже й страшними дівчатами у великих окулярах і розумним виразом обличчя! І тут мене штовхають. Лекцію завершено. А я, з посмішкою на обличчі, не поспішаю залишати аудиторію. Мені вже набагато тепліше. Здається, я вже знаю спосіб підкорення вершини. Дякую рівнянню холод-провідності!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115869
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2009
На схилі сосни, снігом оповиті,
Втокмачили верхівки в забуття.
Не подають ні слова гордовиті,
Поникнувши в молитву каяття.
Благають Сонце у низьких поклонах
Звільнитися від ноші білих пут.
А те сміється інеєм на кронах,
Пускаючи мороз до тих спокут.
Зима чарує зір, коли вдягнеться
У дивне хутро образів, фігур.
А погляд завмира, коли ввірветься
У галерею снігових скульптур.
Верби уклін нагадує корівку,
Що випаса отаву сніжних лук.
А онде хлопець парубочить дівку,
То на Смереку задивився Бук.
Довкола все незаймане, опукле –
Сукупність почуттів у світі форм.
І навіть сонячне проміння схудле
Дотримує закон зимових норм.
05/02/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115318
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.02.2009
"День завтрашній"
День завтрашній, привіт! (4 - рази)
(Свій хід розпочинає:)
-1-
Зрадіє тіло, що живе.
Душа зрадіє, що кохає.
Я вдячний тому, хто дає
І дякую тому, хто відбирає.
День завтрашній, привіт! (4 - рази)
(У вікна зазирає:)
-2-
Вхоплю повітря і довкола гляну –
Вода з криниці свіжо бадьорить.
За вітром поженусь – наздоганяю
День завтрашній з метою в нім добро творить.
Перегра.
День завтрашній, привіт! (4 - рази)
(Про себе сам подбає:)
-3-
Я дякую за хліб, за цей сніданок.
За кожну прожиту на Батьківщині мить.
Зі слів люблю й кохаю розпочнеться ранок –
День завтрашнім уже сьогоднішнім назвіть.
День завтрашній, привіт! (4 - рази)
(Ще поки що триває:)
-4-
Омию душу сонячним промінням.
Її – як тіло – в чистоті тримати слід.
Вклонюся предкам і запасусь терпінням,
Щоб працювати із любов'ю й берегти свій Рід.
Перегра.
День завтрашній, привіт! (4 - рази)
(Втомивсь – відпочиває.)
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113536
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2009
Вступ.
-1-
Прогнав вітер в небі хмари похмурі.
На білім коні Світовид повернувсь.
Спитав Соловей нахабно в Зозулі,
Чому не лунає пісня з її вуст:
– Чому ти куєш, монотонно зітхаєш?
Навіщо своїх підкидаєш дітей?
Чому не радієш, що в небі літаєш,
А лічиш літа на прохання людей?
Перегра.
-2-
Крізь шепіт ланів, що стелились довкола.
Крізь гомін дібров, що озвались здаля.
З зозулиних вуст почулась промова,
Відверто спрямована в бік Солов'я:
– Куванням мене наділила природа,
Підкиданням своїх я рятую дітей.
На крилах любов я підношу до Бога,
А вік не лічу, то уява людей.
Перегра.
-3-
Почув Світовид пташині розмови –
І вмить поміняв їхні душі й серця.
І став Соловейко в ролі Зозулі.
Зозулю ж спіткала роль Солов'я.
Щоб зверхність пихата повагою стала,
А щира любов врятувала птахів –
Кував Соловейко, Зозуля співала
З метою звільнитись від чарів Богів. ( – двічі)
Завершення.
Світовид – Бог Неба, небесного світла, найвищої святості, вічного руху Сонця. Покровитель духовної роботи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112546
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2009
Усілись якось Грак і Голуб, майже одночасно,
На дроті електричному, що поміж двох стовпів.
І кожен з них розгледів здобич: вірно, чітко, ясно.
І кожен з них узрів відсутність поряд хижаків.
– Шановний Голуб, – осмілівши Грак промовив гласно. –
Ви не могли б зробити так, щоб я тут сам сидів.
– Добродій Грак, Ви, власне, тут з’явились теж невчасно,
І я хотів би, щоб Ваш «зад» у вирій полетів.
Розгнівавсь Грак й щодуху Голуба по пиці ляснув.
– Це Вам за мій «задок», що від сидіння онімів.
Скривився Голуб й миттю в лоба Граку дзьобом тряснув.
– Це Вам за те, щоб я тут поруч з Вами не сидів.
– Ну годі вже, – відрізав Грак, – нехай все буде чесно.
Удвох летімо до поживи та й навперегін.
– Авжеж, мій друже Грак, це Ви придумали чудесно!
Не будемо дарма пускати з пащ пекучий хрін.
І два птахи чимдуж крильми змахнули гонористо.
В польоті кожен з них маневрував, зрізав, хитрив.
Досягши цілі – Грак схопив із бісеру намисто,
А Голуб спритно жита колосочок ухватив.
...Буває поміж нами так, що іноді корисно,
Щоб мірить іншого собою кожен з нас не смів.
Бо часто в битві за життя, можливо, й ненавмисно
Ми всі мавпуємо отих пожадливих птахів.
15/01/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2009
Вступ.
-1-
А ти пускала квіти
В кохання річку – звідти
Шлях їх пролягав в море мого почуття.
Тебе бажав зустріти,
Смачні вуста зігріти
Щирістю кохання і подихом життя.
Приспів:
(1) Ні, я не знаю
Чому я гадаю, чому я блукаю.
Де ж ця Земля, де ж ця Земля?
Ні, я не вірю,
Що більше не вмію
Кохати тебе, кохати тебе, кохати тебе, люба моя!
(2) Ні, я не знаю
Чому я блукаю.
Ні, я не вірю,
Що більше кохати не вмію, не вмію.
-2-
Ці квіти шепчуть ніжно,
Хвилює море грізно.
Твій в місячному сяйві помітив погляд я.
Мій корабель на крилах,
З любов'ю на вітрилах
Поки що блукає – я дав йому ім'я.
Приспів (1).
Перегра.
-3-
А ти опустиш очі
І усміхнешся ночі.
Скажеш, ще не пізно запізнююся я.
Розтануть ті долоні
І на мінорнім тоні
Завершиться блукання і подорож моя.
Приспів (1)(2).
Перегра.
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111913
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2009
Моє життя – «абстрактна група».
Я – ледар, «нільпотент», студент.
Мені не лізе в голову така наука,
Тому я двієчник – «нейтральний елемент».
За допомогою лише цих 4-х римованих рядків, в яких використовуються алгебраїчні терміни «Теорії Груп» (які фігурували у формулюванні задач мого завдання), я отримав оцінку «задовільно» на колоквіумі у Оксани Омелянівни Безущак – доцента кафедри алгебри, кандидата фізико-математичних наук. За такий фокус я міг поплатитися, як зображено на моїй карикатурі. Але Оксана Омелянівна мала хороше почуття гумору. Дякую!
До речі, нільпотентний елемент або нільпотент ― це елемент кільця, який в степені n рівний нулю, для деякого натурального n. Кільце — це множина, на якій задано дві операції, «додавання» і «множення», з властивостями, що нагадують додавання і множення цілих чисел. Хоча Ви все рівно сприйматимете та трактуватимете його кожен по своєму.
(Ілюстрація до вірша - це одна із моїх карикатур)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111656
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2009
-1-
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
У Покутсько-Буковинських Карпатах родилося.
Із гори «Михалки» видно весь Гуцульський край.
Тут колиска всього людства, тут створив Бог справжній рай.
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
Вниз «Над Гуком» швидко в'ється і шепоче «Рибниця».
Що спада з високих гір і є витвором Богів,
Якщо їм не догоджати – вона вийде з берегів.
Приспів:
А як Гуцул дуне, дуне у трембіту,
То полетить по світу
Його молитва щира до Богів.
Сонечко почує –
Проміння подарує.
Його в цимбали замість струн натягне він.
А як Гуцул вдарить, вдарить у цимбали,
То полетять за хмари
Його пісні, аж в «Нави» й «Прави» світ.
Він свій край кохає,
І про нього дбає.
Він береже традицію і поважа свій Рід.
-2-
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
Як вдихнеш ковток повітря – голова закрутиться.
Вип'єш води з джерельця – зникнуть зморшки із лиця.
Хворий – то одужаєш, а старий – омолодишся.
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
Випромінює тепло кожна його вулиця.
Люд тут доброзичливий, має Бога у душі.
Вихований, ввічливий і має руки золоті.
-3-
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
Сувенірним промислом, «ліжниками» славиться.
Ліс тут щедрий на врожай, лиш до нього завітай –
Грибів білих, ягід чорних повний кошик назбирай.
Косів, то з санскриту – місто Сонця.
Видно шир Карпатських гір із мого віконця.
Озираюсь навкруги – множу радість у душі:
Десь лунає гул трембіти і весільнії пісні.
Походження назви міста: «Історія Гуцульщини» – Микола Домашевський.
Гора «Михалка» – гірська перлина Покутсько-Буковинських Карпат поблизу м. Косова.
Річка «Рибниця» – спадає з гір, утворюючи водоспад «Гук». Тече містом.
Вулиця «Над Гуком» – простягається паралельно річці «Рибниці».
«Нава» – світ Предків.
«Права» – світ Богів.
«Ліжник» – ковдра з овечої вовни
Івано-Франківська обл.,
м. Косів,
вул. Над Гуком, 15а.
ЛОК «Карпатські Зорі»
15–25 червня 2005 року.
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111637
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2009
-1-
З болотних озер до ясного Сонця-Ярила
Здіймався священний, божественний, сонячний птах.
За вічну любов він згоден віддать свої крила
І каменем впасти, щоб пір’я розвіяти в прах.
-2-
В густих очеретах згасала його половина, –
Не стало лебідки із вищої волі Богів.
І лине востаннє пісня його лебедина
Про дружбу, закоханість, відданість, вірність птахів:
приспів:
«Дажбоже, ладуй мою душу і душу дружини,
І вгамуй мою тугу й журбу.
Я вдячний Тобі, що даєш мені сили
Любити, коли світ здається немилий, –
Життя – це Богами нам дана можливість кохать.»
-3-
З білого пуху розрісся величний курган,
На схилах якого родилось село Лебедин.
Подвиг пташиний живе у серцях лебедян,
Що образом лебедів знов свій оздоблюють тин.
приспів:
Дажбоже, ладуй душу й дух лебединського Роду,
Збагати їх любов'ю й теплом.
Ми вдячні Тобі, що даруєш нам змогу
Любить не за щось, а всупереч чомусь, –
Життя – це Богами нам дана можливість кохать.
(Присвячується селищу Лебедин)
(Аудіо файл, прикріплений до даного твору, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111520
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2009
Команда КВН механико-математического факультета КНУ
“Я знаю три слова” /Найк Борзов/
Я знаю три слова, три «мех-матовских»* слова.
С сознанием этим я вышел из дома.
(шёл на экзамен)
Зашёл в пиццерию, купил сигареты
И махом одним съел четыре конфеты.
Припев:
У-у-у! В руке «Дороговцев»**,
В кармане пачка «Примы».
У-у-у! И я самый умный!
И, видимо, самый красивый!
Я знаю три слова, три «мех-матовских» слова.
(Интегралы, Ряды и Бином Ньютона)
В кармане на счастье большущая шпора.
«Куплю один балл я»***, плюс эти три слова.
(Плюс большущая шпора)
И этот экзамен я пересдам снова.
Меня зовут Вова, просто Вова!
Учусь в «КНУ» и хожу в дискотеку.
Я знаю три слова, три «мех-матовских» слова.
На этом словарный запас мой исчерпан.
(Пересдал на «5»)
* «Мех-матовских» – от сокращенного названия факультета – мех-мат.
** «Дороговцев» – это фамилия автора учебника по математическому анализу. Так в моё студенческое время называли этот учебник.
*** «Куплю один балл» – Традиционно на День механико-математического факультета преподаватели для студентов выставляют на аукцион баллы, с помощью которых возможно повысить оценку на экзамене или получить автоматом зачёт.
(Иллюстрация к пародии на песню - это одна из моих карикатур)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111138
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.01.2009
Команда КВН механико-математического факультета КНУ
“«Аргентина» – «Ямайка» – 5:0” /Чайф/
Сегодня солнце зашло за тучи.
Сегодня оценки бьют так больно.
Я видел, как умирает надежда студента –
Моя душа плачет!
Зачем ты пишешь «Плохо» в зачётке?
Зачем заставляешь раствориться в водке?
Зачем оставляешь меня без стипухи?
Мне и так больно!
Припев:
Какая боль, какая боль!
«Студент» – «Строгий Препод» – 2:0.
Какая боль, какая боль!
«Студент» – «Строгий Препод» – 2:0.
Я вижу над собою «мех-матовское»* небо.
Такие серые-серые потолки над головой.
Как испорчены листы в моей зачётке –
Я закрываю глаза!
Я закрываю глаза и вижу всю жизнь студента.
Вижу его конспект «золотой»…
Вижу его друзей по несчастью –
Их лица печальны!
Наши преподы прощают наши двойки.
Наши преподы не ставят их в зачётки.
Они прощают нам наши проделки, даже приколы.
Так танцуй же, танцуй под мои барабаны!
Пой же, пой со мной мою песню!
Красных дипломов хватит на всех, пока звучит регги!
* «мех-матовское небо» – это потолки механико-математического факультета КНУ имени Тараса Шевченка.
(Иллюстрация к пародии на песню - это одна из моих карикатур)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111102
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.01.2009
Команда КВН механико-математического факультета КНУ
"Не спеши"/Чайф/
А не спешите Вы нас хоронить,
А у нас ещё здесь игра.
У нас в команде девчонок мал-мала,
Да и КВН-щиком хотелось побыть.
А не спешите со сцены нас гнать,
А это никогда не поздно успеть.
А лучше дайте нам дотанцевать,
А лучше дайте нам песню допеть.
А не спешите нам кулисы закрыть,
А мы хотим игры «HAPPY END».
Ведь если нам сегодня с Вами не шутить,
Кто будет завтра играть в КВН.
(Иллюстрация к пародии на песню - это одна из моих попыток рисовать открытки, логотипы для мобильных телефонов)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111088
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.01.2009
Быть одиноким иногда полезно,
Ну а порой – совсем невыносимо.
Судить об окружающих помпезно
Так глупо и опасно, и ранимо.
Жизнь удалась и все в делах чудесно,
А на душе – беда – совсем тоскливо.
Напиться бы, но жаль, неинтересно,
И одному лететь к мечте пугливо.
Я эгоист! Ну что ж, весьма прелестно,
Такое откровенье б возмутило.
Ведь одиночеству тогда нет места,
Когда любить себя необходимо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111081
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.01.2009
Шкребусь, топчуся на порозі.
Мабуть, недооцінюю себе.
Вагаюсь – увійти не в змозі
У Новий Рік, який гряде.
Чомусь перебуваю у тривозі.
А знати б, що чекає там мене?
І на запряженім волами возі
Соромлюся в’їжджати у нове.
З цими думками я – в облозі.
– Позбудься їх, – душа моя реве.
Ця фраза милозвучна в прозі,
Наділі ж спробуй, виконай таке!
Ліпше шукати голку в стозі,
Ніж з себе скинути старе…
та годі вже!
Хильну вина в бичачім розі,
А Рік Новий до мене сам ввійде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110712
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.01.2009
Довкола нас завжди щось відбувається.
І незалежно, в спокої чи то ми – в суєті.
В нас відчуття думками поглинаються,
І їх присутністю ми тішимось на самоті.
Ми не живем в теперішнім, у даний час.
Майбутнє і минуле – ось наш вир світів.
Коли шкодуємо – в минулому шукайте нас,
Хвилюємось – ми вже серед майбутніх днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109954
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2008
В нове тисячоліття увійдуть всі ті,
Хто любить Бога в однині і множині
В своїй душі, в думках, в словах і в діях.
І хто піклується про чистоту душі
Свого Народу, Роду, Матері-Землі
І не забруднює її у своїх правнуках, онуках, дітях.
Хто в першу чергу ставить за мету
Любов Богам висловлювать свою
В своїх молитвах, цілях, планах, мріях.
Хто не висловлює претензій Всесвіту,
Не накопичує в своїй душі агресію,
А зберіга любов у будь-яких подіях.
В нове тисячоліття увійдуть всі ті,
Хто поборов страх смерті й старості
І став господарем своєї долі.
Хто пригадав, як радили Волхви
Чинити так, як завелять Боги
І не перечить їхній вищій волі.
Хто не забув, бува, який сьогодні день,
Позбувсь ярма чужинських віровчень,
Очистив звичаї, свою культуру.
Хто обрядових не цурається пісень,
Бо пісня – мелодійне слово-велетень,
Що розкрива суть Всесвіту, його структуру.
В нове тисячоліття увійдуть всі ті,
Хто подолає ворогів довкола і в собі,
І свої заздрощі та ревнощі вгамує.
Хто осягне своє призначення в житті
І радий тому, що дадуть чи відберуть Боги,
В ім’я яких без користі працює.
В нове тисячоліття можеш увійти і ти,
Якщо збудуєш храм-святиню у своїй душі,
Котра сіятиме безмежною любов’ю.
В нове тисячоліття можем увійти всі ми,
А от чи житимем у ньому – вирішать Боги
Й постійна наша праця над собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109511
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.12.2008
У кожного народу є своя порода,
Свій тип, свій вид, свої представники.
Так, я – представник свого народу,
Тому повинен все це зберегти.
Не в кожного народу – така врода,
Спокійний, гармонічний стан душі.
Я, як представник свого народу –
Люблю й народжую своїх представників.
Кожному народу в спадок від природи
Дісталась площа Рідної Землі.
Я, як представник свого народу –
Її повинен захищать і берегти.
Не в кожного народу – така мова,
Такий менталітет, пісні, думки.
Я, як представник свого народу –
Живу, спілкуюсь так, як Пращури мої.
Не в кожного народу – таке коріння Роду,
Славетні Предки, Праотці, Боги.
Я, як представник свого народу –
Про них повинен світлу пам’ять берегти.
Від кожного народу – своя шкода,
А мій народ поки що шкодить сам собі.
Це наслідки „христового походу”,
Які усунути велять Боги.
У кожного народу – своя доля.
Своя епоха розквіту, супутники-зірки.
А я, як представник свого народу,
Славлячи своїх Богів, живу в такі знаменні дні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109369
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2008
Час озброїтись знаннями Cвіту Права
І витерти гіркий тисячолітній піт.
Впустить хоробрість в наші душі Святослава
І повернути Віру Предків Наших слід.
Час відродити звичаї свої й обряди
І з шаною згадать про Нави Cвіт.
Про відбудову Храмів та Святинь подбати
І записати весь свій Родовід.
Час жити в Яві з Рідними Богами,
До Кіл Сварожих повернутись слід.
Буть між собою сестрами й братами –
Розмножувать славетний, красний Рід.
Час молодь вчить, виховувать по Праві,
Щоб не було їй соромно за свій Нарід.
Вона – майбутнє Раси, Нації, Держави,
Кожну з яких нам відродити слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109350
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.12.2008
Не кидайсь в крайнощі –
Не перебувай в них довго,
Щоб не нашкодити своїй душі.
Життя як маятник, в русі якого
Відсутні протилежності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109245
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
I want to take up English
And I believe that ever
I will speak with the British –
I will forget you never.
O, miss dark-haired a tender lady!
Your eyes are very kind.
Your lessons are interesting and merry, –
You are the queen to my mind.
611 - номер аудитории, в которой размещалась кафедра английского языка (механико-математический факультет КНУ). Кстати, с помощью этих рифмованных английских слов мне повезло спастись от затяжной пересдачи зачетной сессии по-английскому для математиков. Стихотворение адресуется преподавателю английского языка Бабутиной Татьяне Ивановне, которая в строках этой пародии на стихотворение разглядела смысл. Благодарю!
(Иллюстрация к пародии на стихотворение - это одна из моих карикатур)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109241
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.12.2008
… Я розплющив очі. На столі чашка зеленого чаю, в очікуванні моїх лагідних обіймів та палких поцілунків. Мою увагу відразу привертає сірувато-прозоре полум’я, що намагається відірватися від поверхні гарячої рідини, язики котрого огинають видихи мого повільного дихання і хаотично зникають в повітрі, перш ніж я встигаю прослідкувати їх рух. Дотик та взаємодію стихій демонструють бульбашки, що пригорнулися один до одного з надією на порятунок – вистрибнути з чашки… О, тепер я розумію, моїй свідомості важко осягати духмяний, витончений аромат жасмину. Їй ліпше і легше це споглядати. Аромат виявився таким сильним і несподіваним, що моя свідомість була змушена вдатися до логічного аналізу, оскільки я їй більше довіряв, ніж власним почуттям та відчуттям. Хоча, при довготривалому спостеріганні за процесом випаровування, в мені прокидалось підсвідоме. І мені ставало добре, затишно… А де ж поділися мої думки? Ой…, та я ж нічим не відрізняюсь від наповненої чашки! І в цей момент мені хочеться віддавати, випромінювати любов, тепло, не сподіваючись на взаємність, безкорисливо, без претензій, всупереч громадській думці – як чашка зеленого чаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109230
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
Тобі бракує часу знать, хто – ти
Та вгору голову піднять
І руки простягти до Сонця?
Тобі набридло досягать псевдо мети
Та у своїм краю жебракувать
І зазирать в чужі віконця?
Ти молишся чужим Богам
І вчиш своїх дітей їх шанувати, –
А їм життя виборювать під Сонцем!
Ти граєшся в „куплю-продам”,
Стаєш своїй Землі чужакуватий,
А був колись і сіячем, і оборонцем!
(Ілюстрація до вірша - це однин із моїх малюнків)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109222
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
Ти вже доросла… Та невже? Не вірю!
Твоє бажання подорослішать здійснилось в міру.
Ти вже доросла… Слухай, що з тобою?
А пам'ятаєш як сварилася і билася зі мною…
Ти вже доросла… Ну й що з того!
Та про свою дорослість ти не попередила нікого.
Ти вже доросла… Тобі двадцять…
І незабаром прийдуть хлопці женихаться.
Ти вже доросла… Скажеш, що мала зросла, –
Знай, людину прикрашає не краса тілесна, а душа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109208
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
Живи непомітно! Навіщо? Набридло!
Похмурий погляд серед хмар шукав яскраве світло.
Він захлинався, потопав у морі зайвих запитань,
А відповідь дрімає – чекає справжніх знань.
Життя – це доля, чи доля – це життя?
Іще один дивак з'явився перед нами
І промовляв незрозумілими словами,
А погляд той блукав за межами буття.
Невже з нічого створюється щось?
Ні, все із любові мусить виникати.
Якщо в тобі й мені кохає Всесвіт хтось,
Не намагаймося цьому перешкоджати!
(Вірш адресується викладачу філософії, доценту Архипову.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109201
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.12.2008
She has never felt true love for anyone.
Maybe she will never fall in love.
But she feels that the Love in world abound!
How she wants caress, to embrace someone.
Maybe there is no such thing as true love.
But she feels that the Love exists around!
(Ілюстрація до пародії на вірш - це один із моїх малюнків)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109129
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.12.2008
Я погляд Ваш спіймав – і здивувався...
Той образ, що в моїй уяві сформувався,
Скажу відверто, з Вашим зовсім не співпав.
Я думав, що основи релігієзнавства,
В які я трішки зазирнути намагався,
Викладатиме сивенький і старенький дідуган.
А Ви – вродлива і чарівна жінка!
Струнка, із світлими очима, ще й блондинка, –
Такого подарунку я від долі не чекав.
(Вірш адресується кандидату філософських наук, асистенту Фатюшиній Наталії Юріївні)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109126
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.12.2008
Світлом, ніжністю та милозвуччям сповнене ім’я твоє.
Веселе сонячне проміння з твоїм волоссям заграє.
І посміхаються твої проникливі блакитні очі.
Твої вуста до палких поцілунків над усе охочі.
Ласки ніжної, пестунків потребує твоя шкіра,
А все довкола шепотить тобі, що ти вродлива.
Насамперед, в тобі присутня таємнича загадковість,
А твій стрункий та витончений стан підкреслює твою жіночість.
(Аудіо файл, прикріплений до даного акровірша, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109115
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.12.2008
В твоїх очах привітних - щось приємне, особливе.
І в посмішці твоїй чарівній відчувається тепло.
Коли із вуст твоїх лунає слово жартівливе,
Тоді в моїй душі панують радість, спокій та любов.
Ознака грації та ніжності в тобі разюче домінує.
Різносторонній інтелект вражає своїм обсягом.
І коли в розкішній сукні на паркеті ти танцюєш –
Я залюбки тебе озолочу овацієй та оплеском.
(Аудіо файл, прикріплений до даного акровірша, являється музичною композицією, створеною мною)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=109099
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.12.2008