Ерох2

Нащадкам Єви

               Плід  з  забороненого  Дерева  пізнання  добра  та  зла,  яке  росло  в  Едемському  саду,  першою  скуштувала  Єва.  Кажуть  що  вона  піддалася  вмовлянням  Змія  і  спокусилася  зірвати  та  з’їсти  плід  пізнання  добра  та  зла.  Потім  Єва  дала  скуштувати  цей  плід  Адаму.  За  цей  непослух  Бог  вигнав  їх  з  Едемського  саду  і  Адаму  з  того  часу  довелося  добувати  їжу  для  своєї  великої  сім’ї  тяжкою  працею,  а  Єва  саме  з  тієї  хвилини,  по  волі  Бога,  потрапила  в  підлеглість  до  Адама.  
Минули  тисячоліття.  Плоди  пізнання  добра  та  зла  сьогодні  нікого  не  цікавлять.  Спокуси  продаються  на  кожному  кроці,  у  кожній  крамниці  і  тому  стежки  до  Дерева  пізнання  заростають  високими  бур’янами.  Нащадки  Єви  літають  на  літаках  та  космічних  кораблях,  вони  керують  величезними  компаніями  з  мільярдними  статками.  Симпатичні,  усміхнені    дівчата  вдягли  на  себе  звичайнісіньку  вкриту  комуфляжними  плямами  військову  форму  та  тренуються  влучно  стріляти  з  танків  та  гармат,  а  деякі  з  них  отримали  високі  військові  звання  генералів  армії  і  мають  змогу  муштрувати  тисячі  чоловіків.  Деякі  з  них  вдягли  на  свої  ніжні,  тендітні  руки  боксерські  рукавички,  для  того,  щоб  поставити  на  місце  зухвалих  нащадків  Адама.  Якщо  раніше  чоловіки  падали  до  ніг  чарівних  красунь  втрачаючи  розум  від  їхньої  краси,  то  сьогодні  чоловіки  падають  до  жіночих  ніг  після  неочікуваного  та  натренованого  прямого  удару  в  щелепу.  Після  такого  нищівного  нокдауну,  або  часткової  втрати  функціональних  можливостей,  чоловіки  плачуть,  як  діти  і  відновлюють  втрачене  здоров’я  від  одного  різкого  руху  плеча  невисокої  блондинки  роками.  Деякі  з  красунь  самовільно  займають  дивом  вцілілу  бочку  Діогена  і  вимагають  не  закривати  від  них  сонця!  Вони  забирають  у  своїх  чоловіків  банківські  картки  і  неділями  не  відповідають  на  їхні  телефонні  дзвінки.  Каву  в  ліжко,  устриці,  креветки,  лангусти  та  інші  делікатеси  вони  замовляють  з  вершини  ресторану  Еверест  або  з  білосніжної  яхти,  яка  загубилася  у  мальовничих  берегів  Середземного  моря.  Проте  є  на  білому  світі  і  такі  дівчата,  які  підкорили  Джомолунгму,  або  в  перекладі  з  непальської  мови  Вершину  неба.  Таких  дівчат  мало.  Проте  вони  кожного  дня  намагаються  вирватися  з  під  опіки  нащадків  Адама  і  для  цього  перепливають  океани,  штурмують  пустелі,  роками  блукають  у  джунглях  Амазонки.  Вони  теж  не  відповідають  на  телефонні  дзвінки  своїх  чоловіків,  але  тільки  тому,  що  знаходяться  поза  межею  мобільного  покриття.  Чарівні  наші  Амазонки  не  блукайте  пустелями  та  джунглями  в  пошуках  неймовірних  відкриттів,  не  збільшуйте  руками  зацікавлених  у  своїх  прибутках  лікарів  свої  ніжні  груди,  не  прибирайте  розрекламованим  ботоксом  свої  зморшки,  не  заповнюйте  кислим  силіконом  свої  солодкі  вуста.  Повертайтеся  до  нас.  Освітіть  теплим  своїм  поглядом  наші  холостяцькі  оселі,  наповніть  їх  дитячим  сміхом  та  тупотом  безтурботної  малечі.  Адже  саме  за  це  ми  вас  кохаємо,  носимо  на  руках  та  закриваємо  свої  очі  на  ваші  безвинні  пустощі.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908365
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2021

МІСТ ЗАКОХАНИХ

Молода  дівчина  йшла  по  вулиці.  Великі,  важкі  сльози  котилися  по  її  щоках.  А  вона  йшла  вулицею  міста  не  помічаючи  ні  своїх  сліз,  ні  сторонніх  людей,  які  здивовано  поглядали  на  неї.  Іноді  вона  витирала  своє  обличчя  долонями,  через  що  її  щічки  ставали  ще  бруднішими  від  розмазаної  туші,  а  набряклі  від  сліз  очі  ставали  ще  більш  червоними  від  потоку  нових,  солоних  сліз.  
-  Тільки  у  найжахливіші  хвилини  свого  життя  жінка  може  дозволити  собі  таку  байдужу  неохайність  до  своїх  щічок  та  очей,  -  сумно  зітхаючи  думали  деякі  перехожі.  Дехто  з  них  зупинявся  і  співчутливо  або  здивовано  дивився  на  неї,  але  ні  співчутливих,  ні  здивованих  поглядів  перехожих  дівчина  теж  не  помічала,  тому  що  її  очі  заповнило  напівпрозоре  марево  сліз,  а  сказати  щось  сердечне,  заспокійливе  їй  ніхто  не  наважувався,  або  не  мав  часу  на  таку  дрібницю.  Вона  пройшла  повз  бібліотеку  та  вийшла  до  Європейської  площі.  Біля  площі  дівчина  знову  витерла  свої  очі,  роздивилася  навколо  себе  і  усвідомивши  куди  вона  зайшла,  повернула  праворуч  на  широкі  сходи,  які  вели  на  один  з  майданчиків,  який  шанобливо  запрошував  усіх  бажаючих  завітати  на  схили  Дніпра.  З  висоти  мовчазних  круч  перехожі  мали  змогу  насолоджуватися  красою  та  величчю  сивого  Дніпра.  Вони  обережно  доторкалися  своїми  щасливими  поглядами  до  картин  безмежної,  осяяної  сонцем,  небесної  блакиті  і  з  висоти  мовчазних  круч  бачили,  як  могутні,  сині  хвилі  міцно  з’єднували  два  далеких  берега  та  всю  українську  землю,  яка  розстелялася  від  одного  краю  обрію  до  іншого.  Подив  та  повага  заполоняли  їхні  втомлені  та  виснажені  серця,  вони  вдихали  п’янке  повітря,  наповнене  величчю  безмежного  простору  та  солодкими  пахощами  волі  та  слави  і  ставали  сильнішими  та  кращими  ніж  були.  Зажурена,  молода  дівчина  саме  в  цю  хвилину  не  бажала  становитися  ні  сильнішою,  ні  кращою,  її  гіркі,  солоні  сльози  падали  на  Дніпрові  схили  і  обпікали  мовчазну  землю.  Легка,  біла  блузка  дівчини  трішки  забруднилася,  але  ця  неприємність  її  не  турбувала,  напевно  тому,  що  вона  цього  забруднення,  крізь  важкі  сльози,  не  побачила.  Потерті  джинси,  маленька,  темна  сумочка  та  білі  невеличкі  кросівки  довершували  її  вбрання.  Струнку  дівочу  постать  з  вузькою  талією  проводжали  зацікавлені  погляди.  На  кручах  з  її  темним  волоссям  почав  бавитися  теплий  вітер,  але  їй  було  не  до  жартів,  вона  змахувала  рукою,  проганяючи  надокучливий  вітер  і  поволі  йшла  далі.  Дівчина  пройшла  повз  Літній  театр,  оминула  оглядовий  майданчик  і  пішла  у  напрямку  Мосту  Закоханих.  На  відстані  семи  кроків  за  нею  йшов  молодий  хлопець.  Він  був  вдягнений  у  світлі  легкі  штани,  сіру  футболку  та  легкі  сандалі.  Звали  його  Володимир,  він  від  самої  Філармонії  поволі  йшов  за  дівчиною  збираючись  підійти  до  неї  та  заспокоїти  її,  але  не  наважувався,  через  гіркі  сльози,  які  безперестанно  лилися  по  її  щоках,  адже  ті  сльози  незнайома  людина  ні  висушити,  ні  витерти  не  мала  права.  Коли  дівчина  ступила  на  Міст  Закоханих  у  хлопця  щось  йойкнуло  у  грудях.  Володимир  пригадав  сумну  історію  цього  мосту  і  його  серце  шалено  закалатало,  він  не  роздумуючи  прискорив  свої  тихі  кроки.  Дійшовши  до  середини  мосту  дівчина  зупинилася  і  раптом  схопилася  однією  рукою  за  металеве  поруччя!  Проте  Володимир  вже  був  у  неї  за  спиною,  він  миттєво  взяв  дівчину  за  ліву  руку  і  лагідно  та  впевнено  сказав  їй:
-  Не  лякайся,  ти  не  впадеш,  я  тебе  міцно  тримаю.  Не  турбуйся,  не  тремти,  я  тобі  допоможу.  Дівчина  підкорилася  ніжному,  м’якому,  чоловічому  голосу  і  повільно  пішла  поряд  з  Володимиром  Мостом  Закоханих.  Вона  опиралася  на  його  руку  і  навіть  не  намагалася  вириватися.  І  тільки  на  протилежній  стороні  глибокої  прірви,  коли  вони  закінчили  свій  перехід  через  вузький  міст  і  відійшли  від  нього,  і  дівчина  поволі  почала  приходити  в  себе,  хлопець  сказав  їй  декілька  речень,  які  їй  здалися  незрозумілими  та  дуже  дивними:
    -  Життя  нам  дається  тільки  один  раз,  його  треба  берегти.  І  яке  б  горе  нас  не  спіткало  розумна  людина  ніколи  не  дозволить  собі  кидатися  з  високого  мосту  у  глибоку  прірву  чи  то  через  нерозділене  кохання,  чи  то  через  проблеми  з  навчанням,  чи  через  якусь  іншу  біду.  Божевільні  люди,  люди  у  яких  розуму  немає  зовсім  навмисно  себе  не  вбивають!  Виходить,  що  ці  божевільні  люди  розумніші  за  розумних  людей,  яким  набридло  життя.  А  ти  така  молода  та  вродлива.  Самогубство  -  це  великий  гріх.
Дівчина  мовчала,  здавалося,  що  вона  намагалася  зрозуміти  сказане  чи  розшукувала  необхідні  слова  для  свого  виправдання,  але  вона  розглядала  симпатичного  хлопця,  який  допоміг  їй  у  страшну  хвилину,  коли  у  неї  підкосилися  ноги,  і  вона  злякавшись  почала  тремтіти  від  одного  необережного  погляду  спрямованого  нею  у  глибоке  та  жахливе  дно  провалля.  Вона  повільно  кліпнула  своїми  великими  очима,  ніжно  всміхнулася  йому  і  відповіла:
-  Я  не  збиралася  закінчувати  своє  життя  самогубством,  я  здатна  боротися  з  чорними  смужками  на  стежці  моєї  долі,  але  не  такими  безглуздими  та  безжальними  до  себе  діями.  У  мене  запаморочилася  голова,  в  очах  танцювали  якісь  дивні,  маленькі,  яскраві  зірочки,  напевно  від  висоти  та  нервового  потрясіння.  Але  я  вдячна  тобі  за  те,  що  ти  мені  допоміг,  за  те,  що  ти  не  роздумуючи  кинувся  рятувати  життя  незнайомій  людині.  Ти  небайдужий,  хоробрий  і  добрий.  У  мене  в  автобусі  вкрали  з  сумочки  всі  гроші,  а  потім  до  мене  причепилися  контролери  та  вимагали,  щоб  я  заплатила  їм  штраф,  вони  мучили  мене  цілу  годину.  Тільки  тому  я  плакала.  У  мене  навіть  думки  такої  не  було,  що  через  цю  прикру  неприємність  неодмінно  треба  кинутися  з  цього  мосту  у  прірву.
-  Тоді  вибач  мене,  напевно  я  тебе  образив  своїми  незграбними  докорами.  Це  добре,  що  я  помилився  і  я  радий,  що  ти  почала  посміхатися,  -  радісно  сказав  хлопчина,  -  мене  звуть  Володимир,  а  як  звуть  тебе?  Дізнавшись  що  дівчину  звуть  Олена  хлопець  запропонував  їй  сісти  на  дерев’яну  лаву,  дістав  з  невеличкої  сумки  вологі  серветки  і  дав  їх  Олені  щоб  вона  витерла  свої  щічки.  Олена  взяла  серветки,  але  її  руки  зовсім  не  слухалася,  вони  стали  важкими  та  чужими  і  ще  більше  розмазували  бруд.  Помітивши  це  Володимир  взяв  з  її  руки  серветку  та  ніжно  і  обережно  почав  витирати  з  дівочих  щічок  залишки  журби.  Олена  довірилася  цьому  незнайомому  хлопцю,  адже  він  тільки  що  намагався  врятувати  її  життя,  тому  про  щічки  можна  було  не  турбуватися.  Журба,  сльози  та  образи  контролерів  повільно  зникали  з  її  спогадів  разом  з  брудом,  який  Володимир  обережно  стирав  з  її  щічок  і  Олена  почала  думати  про  те,  що  після  чорної  смужки  у  неї  обов’язково  почнеться  біла  смужка,  і  ця  смужка  обов’язково  буде  широкою  та  довгою,  як  саме  життя.  Свої  радісні  роздуми  дівчина  доповнювала  ніжними  посмішками,  які  так  сподобалися  Володимиру.  Вони  ще  хвилин  п’ятнадцять  сиділи  розмовляючи  на  дерев’яній  лаві,  а  потім  взявшись  за  руки  пішли  розшукувати  кафе  з  гарячою,  запашною  кавою,  без  якої  жодна  зустріч,  жодне  знайомство  вважається  прохолодним  або  безсоромно  змарнованим.  Затінок  кафе  надовго  заховав  Олену  та  Володимира  від  допитливих  поглядів  цікавих  перехожих  і  тільки  коли  темна  ніч  дозволила  засвітити  на  вулиці  сріблясті  ліхтарі  до  кафе  під’їхало  таксі.  В  замовлене  таксі  сіла  дівчина,  вдягнена  у  білу  блузку  і  хлопець  вдягнений  у  сіру  футболку.  Володимир  поїхав  проводжати  додому  усміхнену  та  щасливу  Олену,  а  дорогою  вони  домовилися  зустрітися  завтра  знову  біля  Київської  Філармонії  для  того,  щоб  з  усіх  майданчиків  оглянути  красу  та  велич  сивого  Дніпра  та  разом  роздивитися  -  невже  й  справді  таким  глибоким  та  жахливим  виглядає  дно  прірви  з  того  дивного,  чарівного  Мосту  Закоханих?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907163
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.03.2021

Незграба

             Повірте,  я  не  сперечаюсь  з  людьми  закоханими  у  зиму,  з  усіма  вами  хто  вважає  зиму  кращою  за  весну,  літо  та  осінь.  Звичайно  зима  це  чудова  пора  року,  але  тільки  тоді  зима  буває  по-справжньому  чарівною,  красивою  і  безпечною,  коли  з  засніжених  тротуарів  маленькі  тракторці  вчасно  прибиратимуть  вчорашній  та  позавчорашній  сніг.  Напевно  в  цьому  році  на  роботи  по  прибиранню  неочікуваного  снігу  наша  влада  не  виділила  кошти  в  повному  обсязі  і  тому  дійти  сніжними  заметами  до  зупинок  тролейбуса  та  автобуса  у  лютому  2021  року  стало  зовсім  непросто.  Обережно  пересуваючись  по  протоптаній,  вузькій  стежині  ви  вже  не  звертаєте  уваги  на  красу  засніжених  ялинок,  кленів  та  каштанів.  Вас  зовсім  не  приваблює  чарівний  білосніжний  килим,  який  укрив  всю  землю,  дороги  і  тротуари  та  діамантове  сяйво  чепурних  сніжинок,  які  кружляють  у  сріблястих  вогнях  високих,  бетонних,  але  чомусь  спотворено  зроблених  ліхтарних  стовпів,  які  програють  у  своїй  красі  не  тільки  милим  та  чепурним  сніжинкам,  але  й  всій  розкішно  вбраній  природі  своїми  сірими,  совковими  формами  та  барвами.  Раптом  попереду  вас  виринає  пишна  снігова  кучугура  з  якої  стирчать  наче  вуха  бегемота  бокові  дзеркала  засипаної  снігом  легкової  машини,  яку  треба  обережно  та  делікатно  обійти.  Чистий,  пухнастий  сніг  третій  день  кружляє  та  падає  на  землю  та  на  цю  вузеньку  стежину  знову  і  знову,  перетворюючи  її  на  кривеньку,  підступну  ковзанку.  Саме  на  цій  ковзанці  я  впав  біля  свого  дев’ятиповерхового  будинку  на  спину,  а  наступного  дня  я  вже  сидів  у  коридорі  звичайної  районної  поліклініки  біля  кабінету  лікаря  і  сумно  чекав  своєї  черги.  Чоловіки  не  люблять  ходити  до  лікарів.  І  це  правда.  Я  теж  не  люблю  ходити  до  лікарів,  тому  що  вважаю  себе  більш  менш  здоровою  людиною,  для  чого  ж  усміхненому,  симпатичному  лікарю  розбивати  на  порох  мої  можливо  і  сумнівні  надії  та  ствердження,  своїми  над  потужнішими,  здобутими  під  час  нелегкого  навчання  теоретичними  знаннями  з  медицини  та  придбаним  на  роботі  в  поліклініці  мудрим  досвідом?  
Зі  сторони  сходів  до  нашої  великої  черги  пацієнтів  почав  долітати  неясний  шум,  який  поступово  наростав  та  з  кожною  секундою  ставав  більш  розбірливим.  Різкий  жіночий  голос  репетував  все  ближче  і  ближче:
-  А  щоб  тебе  грім  побив!  А  бодай  тебе  чорти  вхопили!  Дурний  піп  тебе  хрестив!  Дурна  я,  що  з  тобою,  дурнем,  зв’язалася!  -  голосно  гриміла  товста,  дебела,  рожевощока  жіночка,  яка  тягла  за  собою  апатичними,  непривітними  коридорами  поліклініки  худенького,  мовчазного,  трішки  зігнутого  чоловіка,  який  з  повною  байдужістю  пропускав  крізь  свої  вуха  цю  лайку.  Хто  останній  до  травматолога?  -  підійшовши  ближче  запитала  нашу  чергу  дебела  жіночка  своїм  гучноголосим  голосом.
-  Я  останній,  -  відповів  їй  я,  і  трішки  посунувся  на  лівий  край  довгої  лави.  Жіночка  посадовила  чоловіка  на  звільнене  мною  місце,  а  сама  почала  нервово  ходити  взад  і  вперед  коридором,  далеко  не  відходячи  від  дверей  кабінету.  Вона  гнівно  поглядала  на  чоловіка,  але  чоловік  не  звертав  на  ці  гнівні  погляди  ніякої  уваги.  Коли  один  з  пацієнтів  вийшов  з  кабінету  лікаря  жіночка  змітаючи  всіх  хворих  на  своєму  шляху  впевненою  ходою  криголама  зайшла  в  кабінет  до  травматолога.  Але  вся  черга  мовчала,  співчутливо  поглядаючи  на  худого,  мовчазного  чоловіка  дебелої  жіночки.  Вона  не  причинила  за  собою  двері  кабінету  і  тому  всі  бажаючі  могли  почути  її  безцеремонну  розмову.    
-  Розумієте,  лікарю,  мій  незграба  тихо  і  повільно  йшов  темним  коридором  нашої  квартири.  Я  лежала  на  дивані  і  дивилася  телевізор.  Раптом  я  згадую  про  борщ,  який  підігрівався  на  плиті!  Я  схоплююсь  і  хутко  кидаюсь  на  кухню  рятувати  свій  борщ,  і  в  цілковитій  темряві  в  коридорі  налітаю  на  свого  чоловіка.  Від  зіткнення  зі  мною  він,  як  м’ячик,  відлетів  до  шафи  і  вибив  своїм  кістлявим  тілом  її  бокові  та  середні  дверці.  Свій  борщ  я  так  і  не  врятувала  -  він  підгорів,  крім  того  ми  за  секунду  розламали  величезну  шафу,  а  в  підсумку  мій  чоловік  після  удару  об  шафу  дихати  та  повертатися  нормально  не  може.  У  нього  болять  легені.  Можливо  у  його  легені  залетів  вірус?  Тут  її  голос  знову  залунав  підсилено  і  потужно.  Він  і  до  лікаря  йти  не  хоче!  Боїться!  Мене  він  не  боїться,  а  до  лікаря,  бачиш,  злякався  йти!  Лікарю,  прийміть  нас  будь  ласка  по  швидкій  допомозі,  я  вас  благаю.
Добре,  добре,  не  турбуйтеся  так,  я  вас  прийму,  -  спокійно  відповів  їй  лікар,  -  чекайте  своєї  черги.  Але  від  зіткнення  з  шафою  у  темному  коридорі  можна  отримати  травму  або  й  перелом.  А  легені,  щоб  ви  знали,  це  єдиний  орган  у  людини,  який  не  болить  і  не  чухається.  Як  прізвище  вашого  чоловіка?  -  жіночка  тихо  сказала  лікарю  його  прізвище,  але  ніхто  з  нас  не  розчув  жодної  літери  того  загадкового  прізвища.  -  Ось  вам  направлення  на  рентген,  зробіть  швиденько  рентген  легень  і  з  результатом  поспішіть  до  мене.  Рентген  дасть  відповідь  на  всі  ваші  запитання.  Дебела  жіночка  радісною  пташкою  вилетіла  з  кабінету  хірурга,  легенько  підхопила  свого  чоловіка  і  потягла  його  робити  рентген.  Черга  біля  кабінету  лікаря  жваво  видихнула  повітря  і  тихо  загомоніла.  Звичайно  всі  співчували  тому  худенькому  мовчазному  чоловіку,  який  у  бурхливому  життєвому  морі  виглядав  маленьким  дерев’яним  човником  поряд  з  цим  дебелим,  потужним  криголамом.  
-  У  кожного  своя  доля,  від  неї  не  втечеш,  -  підсумувала  роздуми  галасливих  філософів  старенька  бабуся  з  загіпсованою  до  коліна  ногою.
-  Ваша  правда,  ваша  правда,  -  одностайно  погодилася  вся  черга  і  замовчала,  розмірковуючи,  напевно,  про  вузьку  та  підступну  стежину  своєї  долі,  яка  їх  привела  до  травматолога.  Моя  черга  просувалася  повільно  і  тому  я  через  годину  дізнався,  який  все-таки  вірус  не  дозволив  нормально  дихати  та  повертатися  тому  худому,  мовчазному  чоловіку.  
-  У  вашого  чоловіка  перелом  трьох  ребер!  -  невдоволено  сказав  рожевощокій  жіночці  лауреат  Нобелівської  премії  Вільгельм  Конрад  Рентген.  У  дебелої  жінки  від  почутого  вироку  забриніли  величезні  сльози  на  очах,  а  її  невтомні,  дужі  ноги  затремтіли  і  забажали  терміново  сісти  та  перепочити.  І  тільки  її  чоловік  з  млявою  байдужістю  проковтнув  цю  новину,  напевно  тому,  що  жінка  почала  обсипати  його  ніжністю  та  ласкою,  яка  до  цієї  хвилини  чомусь  відпочивала  під  величезним,  сніжним  заметом,  який  ця  жахлива  хурделиця  цього  року  намела  і  у  її  великому  та  гарячому  серці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907049
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021

Може ожениться він на мені?

Меле  мірошник  пшеницю  та  жито,
Борошно  меле  цілісіньке  літо,
Білі  у  нього  і  щоки,  і  чуб
Саме  тому  він  міцний,  наче  дуб!
Носить  мірошник  мішки  грубуваті,    
З  гуркотом  крутяться  жорна  пузаті,
Мелють  пшеницю  ті  жорна  й  гудуть
Спати  сусідці  вночі  не  дають.

-  Треба  піти  до  мірошника  рано
Та  посміхнутися  ніжно  до  пана
Може  пригорне,  обійме  той  дуб
В  борошні  білому  щоки  та  чуб.
Може  мішки  перестане  носити,
Буде  зі  мною  про  щось  говорити,
Жорна  не  будуть  співати  сумні,
Може  ожениться  він  на  мені?
2.03.21р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2021

Як я познайомився з бджолами

Давно  це  було!  Ой  давно.  Я  тоді  під  стіл,  як  то  кажуть,  пішки  ходив.      Привезли  мене  батьки  у  звичайне  українське  село,  яке  сьогодні  стало  майже  безлюдним,  і  тому  у  ньому  немає  ні  своєї  школи,  ні  свого  магазину,  а  нещодавно  і  вода  у  всіх  колодязях  зникла.  Проте  це  село  ще  не  зникло  з  мапи  України,  воно  відчайдушно  бореться  за  своє  життя,  а  знаходиться  воно  у  Козелецькому  районі  Чернігівської  області.  Тато  та  мама  привезли  мене  до  мого  рідного  дядька  Федора  та  до  бабусі  Параски  погостювати.  Хата  у  них  була  велика  трикімнатна,  з  величезною  коморою  та  верандою,  і  вона  дуже  відрізнялася  від  нашої  бетонної,  мініатюрної,  київської  квартири.  У  сільській  хаті  стояла  чепурна,  біла,  велика  та  висока  піч,  яку  навіть  літом  топили  дровами,  а  між  кімнатами  була  грубка,  яку  теж  топили  дровами,  але  тільки  тоді,  коли  було  холодно  на  дворі.  Біля    хати  росли  і  яблуні,  і  груші,  і  сливи,  і  малина,  і  порічка,  і  смородина  -  їж,  хоч  цілий  день!  У  дворі  біля  хати  бігали  та  кудкудакали  чепурні  півні  та  кури,  гордовито  гоготіли  гуси,  а  у  сараї  невдоволено  рохкали  здоровенні  свині,  та  мукала  корова,  яка  чомусь  смачно  пахла  молоком.  Двійко  симпатичних  котиків  вже  довірливо  терлися  об  мої  худенькі  ноги  і  нявчали.  Ще  біля  біленької  хати  був  колодязь  з  водою,  але  до  колодязя  без  дорослих  мені  заборонили  підходити.  Хата  в  якій  жили  мої  родичі  стояла  на  краю  села  і  тому  з  трьох  сторін  вона  продувалася  всіма  вітрами.  Бабуся  першим  ділом  показала  мені  де  ростуть  смачні  ягоди  та  солодкі  груші,  а  потім  і  каже:
-  Ось  там  біля  паркану  у  затінку  на  цеглі  стоять  дев’ять  вуликів,  в  них  живуть  бджоли,  вони  збирають  з  квітів  мед,  чуєш  як  вони  гудуть?  
-  Чую,  -  відповів  я.
-  Тож  ти  туди  не  ходи,  бо  вони  можуть  тебе  покусати.
-  Добре,  -  погодився  я,  але  набравши  повні  кишені  солодких,  жовтих  груш  я  зразу  пішов  до  вуликів,  для  того  щоб  ближче  познайомитися  з  тим  войовничим  та  кусючим  плем’ям  бджіл.  Проте  я  близько  до  бджіл  не  підходив,  роздивлявся  на  вулики  з  безпечної,  як  мені  тоді  здавалося  відстані.  Я  побачив,  як  одні  бджоли  вправно  злітали  з  маленького  дерев’яного  майданчика,  а  інші,  навантажені  медом,  безпечно  сідали  на  нього.  У  бджолиній  господі  була  невелика  тиснява  біля  вузенького  входу  до  вулика,  але  здалеку  їхнє  життя  виглядало  доволі  привабливим  і  навіть  сподобалося  мені.  Ніхто  ними  не  керував,  ніхто  їх  не  підганяв,  але  незважаючи  на  це,  робота  у  бджіл  аж  кипіла.
-  Ти  головне  руками  не  махай,  якщо  якась  бджола  підлетить  до  твого  обличчя  і  не  тікай  від  неї,  все  рівно  дожене  -  почув  я  за  своєю  спиною  голос  свого  дядька,  -  якщо  ти  будеш  стояти  спокійно,  жодна  бджола  тебе  не  зачепить.  Я  звичайно  запевнив  його,  що  ніхто  тікати  від  бджіл  не  збирається  і  махати  руками  теж  ніхто  не  буде,  адже  я  вже  великий.  Потім  він  мені  розповів  про  бджолину  хатину,  про  життя  та  користь  бджіл  і  про  те,  що  завтра  він  буде  качати  мед.  Якщо  я  захочу,  то  можу  завтра  допомогти  йому  у  цій  справі.  Звичайно  я  погодився  і  з  відчуттям  гордості  за  те,  що  мені  запропонували  справжню  роботу  гордовито  пішов  хвалитися  цією  новиною  до  своєї  бабусі,  мами  та  батька.  Ночував  я  звичайно  на  печі,  разом  з  бабусею.  Я  притяг  на  піч  пухнастого  котика  але  кіт  зразу  втік  з  печі  напевно  тому,  що  там  було  досить  твердо,  а  зробити  йому  м’якеньке  ліжко  я  не  встиг.  Ранком  я  прокинувся  від  гуркоту,  який  увірвався  в  кімнату  через  розчинені  двері.  Виявилося,  що  то  мій  дядько  разом  з  батьком  діставали  з  комори  величезну,  блискучу,  металеву  діжку,  в  яку  ми  пізніше  вставляли  дерев’яні  рамки,  у  ці  рамки  бджоли  носили  та  складали  свій  солодкий  мед,  а  зверху  у  цієї  діжки  була  ручка,  яку  потрібно  було  крутити.  Ця  ручка  розкручувала  рамки  і  мед  з  допомогою  законів  фізики  витікав  з  них  на  стіни  цієї  діжки.  Звичайно  я  зліз  з  печі  і  побіг  розглядати  небачені  досі  механізми,  тим  самим  заважаючи  дорослим.  Діжку  для  викачки  меду  вони  встановили  у  веранді,  але  на  цьому  дива  не  закінчилися.  Мій  дядько  вдягнув  на  голову  спеціальну,  захисну  маску  з  марлі.  Марля  не  доторкалася  до  його  обличчя,  а  була  закріплена  на  металевих  дротах  округлої  форми  великого  діаметру,  а  внизу  вона  звужувалася  і  ховалася  під  комір  сорочки.  Дядько  гордовито  запевняв  нас,  що  жодна  бджола  не  зможе  пролізти  крізь  цю  марлю  і  вкусити  його  за  обличчя  або  шию  завдяки  цій  масці.  На  голову  він  вдяг  картуз,  а  на  плечі  та  тіло  вдяг  товсту,  стареньку  свитку.  Переодягнувшись  у  такий  костюм  він  став  схожим  на  дивака  з  іншої  планети.  Свої  руки  він  не  захищав  зовсім,  стверджуючи,  що  вони  вже  звикли  до  бджолиних  укусів  і  він  на  це  не  звертає  ніякої  уваги.  А  на  вулиці  він  взяв  у  руки  пристрій,  дуже  схожий  на  велику  металеву  банку  з  носиком  у  якої  зверху  був  невеличкий  отвір  з  якого  весь  час  йшов  дим.  Від  цього  пристрою  я  був  у  захваті!  Адже  дмухати  димом  -  це  неймовірно  почесна  робота  для  хлопця,  який  у  вересні  повинен  був  піти  до  школи.  А  розповідати  потім  своїм  друзям  про  таке  диво  теж  неабияке  задоволення!  Тому  я  зразу  перестав  крутити  ручку  медогонки  і  всю  свою  увагу  зосередив  на  механічній  дмухальці  димом.  Виявляється,  що  від  ароматів  цього  диму  бджоли  стають  більш  толерантними  та  байдужими  і  спокійнісінько,  без  крику  та  ґвалту,  без  неконтрольованого,  гнівного  обурення  дозволяють  людям  забирати  у  них  найдорожче  -  зібраний  з  квітів  на  полях  та  в  садочках  мед.  Саме  тому  я  разом  з  дядьком  та  батьком  сміливою  ходою  пішов  до  вуликів.  Дядько  обережно  зняв  верхню  частину  вулика,  схожу  на  стелю  та  дах  великого  будинку,  і  почав  дмухати  димом  на  бджіл,  присипляючи  їхні  інстинкти  самооборони.  Я  чесно  кажучи  в  той  день  так  і  не  встиг  розібратися  чи  стали  бджоли  від  того  диму  більш  збайдужілими  чи  ні,  тому  що  одна,  дуже  агресивна  бджола,  яка  вилетіла  з  сивої,  димової  хмаринки  миттєво  атакувала  мене  і  вкусила  за  щоку  біля  самісінького  ока.  Я  заверещав  так,  що  мене  почуло  все  село.  Спочатку  я  відбивався  від  всіх  злих  бджіл,  які  кружляли  навкруги  змахами  своїх  рук,  а  потім  я  побіг  до  хати  голосно  репетуючи  та  хутко  плигаючи  через  зелені  огірочки,  червоні  помідори  та  величезні  жовті  гарбузи.  Я  напевно  тоді  встановив  новий  світовий  рекорд  з  бігу  з  перешкодами  по  городу.  Залетівши  до  веранди  я  щільно  зачинив  за  собою  двері  для  того  щоб  жодна  бджола  не  залетіла  за  мною  і  шмигнув  на  піч  натягнувши  на  себе  товсту  та  величезну  ковдру.  Ще  довго  моя  мама  вмовляла  мене  злізти  з  печі,  щоб  вийняти  бджолине  жало.  Коли  я  все  таки  зліз  з  печі  моє  праве  око  вже  майже  не  відкривалося,  а  щока  напухла  так,  що  затуляла  собою  моє  худеньке  праве  вухо,  яке  завжди  стирчало  з  боку  від  мого  обличчя.  Проте  мій  побитий  вигляд  чомусь  мене  заспокоїв.  Адже  я  постраждав  за  мед.  Тому  я  з  задоволенням  крутив  ручку  медогонки,  поглядаючи  одним  оком  на  прозорий,  золотавий  мед,  який  швидко  збирався  на  дні  металевої  діжки  та  на  двері,  які  надійно  захищали  мене  від  такого  войовничого  та  кусючого  плем’я  бджіл  і  жалкував,  що  мене,  такого  покусаного,  але  не  переможеного  ніхто  з  моїх  друзів  так  і  не  побачить,  і  цей,  отриманий  в  боротьбі  благородний  набряк  дуже  скоро  зникне  з  моєї  щоки,  і  я  знову  стану  звичайною  дитиною,  у  якої  не  буде  ушкоджень,  які  залишають  всім  збирачам  солодкого  меду  болючі  жала  агресивних  бджіл.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906157
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2021

Курличуть журавлі!

Приспали  Україну!  Злі  люди  й  нас  приспали!
Брехнею  полонили  розстріляний  Майдан,
Убивць  не  покарали!  Хоч  щиро  обіцяли,
А  ми  не  до  давили  і  сіли  на  диван.

Втомилися  напевно  щасливі  патріоти
І  влада  не  назвала  війною  ту  війну,
В  котлах  перестріляли  бійців  хоробрих  роти  -
Ми  знову  проковтнули  ту  істину  страшну.

Саджають  добровольців,  а  сєпарів  -  звільняють!
Курличуть  душі  вбитих,  курличуть  журавлі!
Байдужих  та  покірних  до  раю  не  пускають  -
Гуртуймося  в  колони  свободи  ковалі!
25.02.21р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906038
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2021

Про життя тарганів

     Не  такі  вже  й  паскудні  ті  таргани!  Ті  таргани,  що  тікають  щодуху  від  тебе  та  від  сяйва  світла,  яке  ти  приніс  з  собою  на  темну  кухню.  Ти  знав,  що  вони  в  цей  час  вже  вилізли  з  під  плінтуса,  вилізли  з  під  тумби  та  з  під  пральної  машини  для  того,  щоб  накинутися  на  ті  крихти  їжі  та  краплинки  вина,  які  ти  їм  сам  залишив  на  столі  та  на  підлозі.  Отже  ти  сам  спровокував  їх  вилізти  із  своїх  смердючих  щілин!  А  потім  ти  змусив  цілу  армію  тарганів  рятуватися  втечею  від  ненависного  для  них  світла!  Вони  втекли,  вони  ненадовго  принишкли  і  люто  розглядають  тебе  з  підконтрольних  тільки  їм  щілин.  Вони  нахабно  примружують  свої  очі,  войовничо  ворушачи  своїми  довгими  вусиками  і  жбурляють  у  тебе  свої  паскудні  тарганячі  матюки!  А  якби  у  них  була  зброя,  щоб  ти  тоді  робив?  Адже  тарганів  тільки  на  твоїй  кухні  ціла  дивізія!  Якщо  ти  і  далі  будеш  дивитися  на  цю  проблему  крізь  пальці  вони  зможуть  озброїтися  і  напасти  на  тебе!  Невже  ти  думаєш  що  таргани  отримавши  зброю  будуть  спокійнісінько  сидіти  у  своїй  смердючій  щілині  під  плінтусом?  Ні!  Вони  будуть  наступати,  вони  цілим  фронтом  будуть  наступати!  Вони  спробують  взяти  тебе  у  полон  та  одягнути  на  тебе  кайдани!  А  потім  вони  заборонять  світло,  яке  ти  носив  з  собою.  І  тоді  жахлива  темрява  поглине  твою  кухню!    Невже  ти  цього  хочеш?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905720
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2021

Випадково до тебе я завтра зайду

Випадково  до  тебе  я  завтра  зайду,
Усміхнусь,  як  всміхався  колись
І  скажу,  що  тебе  я  ще  й  досі  люблю,
Ми  даремно  тоді  розійшлись.

Ти  поглянеш  на  мене  і  скажеш  -  мовчи,
Те  кохання  ще  тліє  чомусь,
Як  забути  тебе,  безутішну,  навчи,
Я  тим  чарам,  можливо,  навчусь.

Серце  б’ється  у  грудях  і  ловить  слова,
Ловить  погляди,  помахи  вій.
Ти  моя!  Неодмінно  ти  будеш  моя,
А  я  буду  без  сумніву  твій.  
20.02.21р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2021

Розцвіла троянда чарівна, червона

Розцвіла  троянда  чарівна,  червона
В  одного  старого,  дикого  дракона.
У  саду,  весною  розцвіла  на  диво,
І  звелів  дракон  той  наварити  пива.
Випив  цілу  діжку  та  ще  три  відерця,
Та  не  може  квітку  вирвати  із  серця.
Він  не  нищить  села,  не  бере  податки,
Не  летить,  як  хмара,  на  селянські  грядки.
Не  летять  із  пащі  на  міста  великі
Вогняні  вітання  полум’яні  й  дикі.
Змій  не  спить  до  ранку,  цілий  день  сумує,
З  лицарів  хоробрих  більше  не  глузує.
Стогне  змій  журливо,  кличе  смерть  з  косою...
І  прийшла  кістлява  з  літньою  грозою.
Змій  пропав  вночі  десь,  довго  гуркотіло,
Як  пішло  під  землю  біснувате  тіло.

Хай  краса  велична  між  людей  панує,
Від  біди  та  лиха  нас  краса  врятує.
5.12.20р.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020

ІРИНА ТА СОМ

Одного  серпневого  ранку  я  пішов  ловити  рибу.  Сонечко  саме  почало  вмивати  свої  золотаві  щічки  у  хвилях  блакитноокого  Дніпра,  розсипаючи  попід  берегом  яскраві,  сяючі  усмішками,  промінчики.  Я  закинув  спінінги  та  вудки,  сів  на  розкладний  стілець,  та  почав  чекати  на  своє  рибацьке  щастя,  насолоджуючись  ранковою  тишею  та  Божою  красою.  Поглянувши  праворуч  від  себе  я  побачив  молоду,  невисокого  зросту,  чорняву,  худеньку  дівчину,  вона  була  вдягнена  у  короткі  світлі  шорти  та  квітчасту  футболку.  Незнайомка  щойно  прийшла  на  риболовлю  та  хутко  вкладала  приготовану  вдома  їжу  в  продовгувату,  сітчасту  годівницю  свого    спінінгу.  Чесно  кажучи  дівчина  не  була  навіть  трішки  схожа  на  справжнього  сто  кілограмового  рибалку,  якому  дідом-прадідом  були  подаровані  великі  червоні  щоки,  округлої  форми,  та  здоровенні  міцні  руки,  товста  шия  та  об’ємний  живіт.  До  того  ж  у  неї  не  було  головного  -  у  неї  не  було  густих  та  пишних  вусів!  А  навіть  дітям  відомо,  що  вусатий  рибалка  ловить  риби  в  два,  а  то  й  у  три  рази  більше  ніж  безвусий.  Заради  збільшення  вилову  величезних  щук  та  сомів  деякі  фанати  рибацької  справи  навмисно  відрощують  собі  вуса,  схожі  на  вуса  сома  і  з  таким  талісманом  рибалять  цілісіньке  літо  на  мальовничих  берегах  маленьких  та  великих  річок  України,  але  магічну  дію  так  званих  сомових  вусів  нехай  досліджують,  вивчають  та  описують  спеціалісти.  Саме  тому  я  скептично  подивився  на  дівчину  та  тихо,  так,  щоб  навіть  вітер  випадково  не  доніс  до  неї  мої  слова,  пробурчав  собі  під  ніс:
-  Чим  би  дитина  не  бавилася,  аби  не  плакала.
Дівчина,  на  моє  тихе  бурмотіння,  хвацько  закинула  свій  спінінг  у  воду,  поставила  його  на  триногу,  закріпила  дзвоник  та  почала  роздивлятися  навколо  себе.  В  цей  час  до  мене  підійшов  мій  знайомий  і  я  хвилин  п’ять  розмовляв  з  ним.  Риба  не  клювала,  тому  рибалки  зітхали  час  від  часу  та  ліниво  поглядали  на  своїх  сусідів,  які  розташувалися  вздовж  берега  на  чималій  відстані  один  від  одного.  Минула  година.  Раптом  праворуч  від  мене  несподівано  задзвенів  дзвоник  і  я  побачив,  як  дівчина  схопила  свій  спінінг  та  щосили  рвонула  його  на  себе.  Миттю  металева  частина  її  спінінгу  вигнулася  дугою!  А  ліска  натягнулася,  як  струна  і  почала  дзвеніти  писклявою  нотою    -  йой!
-  Ну  нарешті  хоч  у  когось  клюнуло!  -  радісно  подумав  я  і  почав  спостерігати  за  діями  незнайомки.  Було  видно,  що  рибина,  яка  зачепилася  частиною  свого  рота  за  замаскований  їжею  міцний,  рибацький  гачок  була  сильною  та  волелюбною,  вона  бажала  звільнитися  з  пастки,  в  яку  потрапила,  якомога  скоріше  і  не  шкодувала  для  цього  своїх  сил.  Вона  шалено  прискорювалася,  пірнаючи  на  самісіньке  дно  річки,  то  рвучко  кидалася  праворуч  від  дівчини,  але  не  отримавши  бажаного  результату  повертала  ліворуч  від  неї.  Рибина  повторювала  свої  відчайдушні  спроби  для  того,  щоб  звільнитися  знову  і  знову,  і  тому,  і  спінінг,  і  дівчину    хитало  та  сіпало  так,  як  осінній  вітер  під  час  бурі  хитає  у  чистому  полі  високі  тополі.  Хвилин  п’ятнадцять  рибина  запекло  боролася  за  своє  життя,  намагаючись  звільнитися,  а  потім  втомилася,  послабила  свій  натиск  та  майже  припинила  свою  боротьбу.  Натяг  ліски  зменшився  і  через  деякий  час  рибина,  нарешті,  дозволила  рибалці  без  великих  зусиль  підтягнути  себе  ближче  до  берега.  То  був  величезний,  темний  сом!  З  допомогою  підсаки  дівчина  витягла  його  з  води,  відчепила  гачок  та  почала  підійматися  похилими  бетонними  плитами  на  гору,  адже  там,  на  горі,  вона  залишила  свої  речі.  В  цей  час  сом,  а  треба  сказати,  що  сом  для  захисту  свого  тіла  у  воді  вкривається  якимось  слизом  і  втримати  його,  навіть  сто  кілограмовому  рибалці  з  пишними  вусами  буває  дуже  важко.  Так  ось,  якимось  чином  цей  сом  вислизнув  з  її  рук  та  впав  на  берегову,  похилу,  бетонну  плиту.  Дівчина  не  роздумуючи  ні  секунди  стрибнула  на  нього  верхи  та  обхопила  його  руками  та  ногами  так,  як  обхоплюють  один  одного  борці  під  час  фінальних  змагань  з  боротьби.  Але  борці  кидають  та  совають  один  одного  на  м’яких  матах,  а  під  дівчиною  були  похилі  та  закам’янілі  бетонні  плити,  та  якийсь  слизький,  холодний  супротивник.  Вона  лежала  на  сомі  так,  як  малі  діти  зимою  лягають  животом  на  свої  санчата,  а  сом  під  нею  намагався  зігнутися  літерою  “с”,  він  щосили  бив  її  своїм  товстим  хвостом  по  ногах  та,  можна  сказати  діставав  і  до  спини.  Під  час  цієї  короткої  але  виснажливої  боротьби  бетонна  плита  під  ними  вкрилася  вологим  слизом,  і  дівчина  разом  з  сомом  почала  повільно  сунутися  схилом  вниз  до  води.  Треба  рятувати  і  дівчину,  і  сома!  -  швидко  промайнула  в  моїй  голові  думка  і  я  миттєво  підхопився,  і  побіг  допомагати  дівчині.  Але  маленька,  худенька  незнайомка  приборкала  рибину  ще  до  того,  як  я  встиг  добігти  до  неї,  вона  піднялася  на  ноги  та  тримала  свою  здобич  за  зябра.  Свої  коліна  та  лікті  вона  розідрала  сповзаючи  разом  з  сомом  похилою,  бетонною  плитою  і  вони  добряче  почервоніли  від  крові.  Побачивши  кров  я  заметушився  і  вже  не  знав  за  що  мені  в  першу  чергу  хапатися.  Я  побіг  та  приніс  теплого  чаю,  який  залишився  у  мене  в  термосі,  щоб  промити  їй  рани,  потім  побіг  за  зеленкою,  сірниками  та  ватою.  Ірина,  а  саме  так  звали  чорняву  незнайомку,  тільки  болісно  всміхалася  мені,  але  жодної  сльозинки  в  її  щасливому  погляді  того  дня  я  не  побачив.  Ірина  сама  промила  собі  рани  теплим  чаєм  та  замазала  їх  зеленкою,  потім  вона  не  поспішаючи  зібрала  свої  речі,  закинула  собі  сома  на  спину  і  шкутильгаючи  пішла  додому.
-  У  такої  жінки  нічого  з  рук  не  вирвеш,  навіть  не  сподівайся!  -  захоплено  сказав  про  Ірину  мій  знайомий.  Він  довго  дивився  на  дівчину,  яка  поволі  віддалялася  від  нас,  а  потім  пішов  до  своїх  вудок  ловити  рибу.  Всі  інші  рибалки,  яким  довелося  бачити  боротьбу  Ірини  з  сомом,  непомітно  покусували  свої  губи  та  з  повагою  дивилися  на  невисоку,  худеньку  дівчину,  яка  ходою  втомленого  переможця  не  поспішаючи  несла  додому  свій  важкий  рибацький  трофей.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893607
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020

Пані, а ви коли-небудь купалися у шампанському?

Одного  чудового,  літнього  ранку  я  був  змушений  наздоганяти  незнайому,  симпатичну  панянку,  яку  побачив  з  вікна  кафе  мій  непосидючий  директор  і  яка    сподобалася  йому  так,  що  він  досить  зневажливо  відштовхнув  від  себе  свій  апетитний,  ароматний  сніданок  та  різко  підхопився  на  ноги.  В  ту  ж  саму  секунду  я  отримав  майже  наказ  -  негайно  наздогнати  її  для  того,  щоб,  як  мінімум,  записати  у  свій  блокнот  її  адресу  та  телефон.  І  тому  мені  довелося  теж  відставити  філіжанку  з  недопитою  кавою  та  кинутися  наздоганяти  красуню.  Дівчина  не  поспішаючи  йшла  вулицею  Хрещатик,  я  тихо  наздогнав  її  і  порівнявшись  з  нею  грайливо  усміхнувшись  запитав  вродливу  незнайомку:  
-  Пані,  а  ви  коли-небудь  купалися  у  шампанському?  Вона  подивилася  на  мене  так,  як  іноді  деякі  жінки  дивляться  на  шибеників  і  не  втрачаючи  рівноваги,  не  уповільнивши  своєї  ходи  і  навіть  не  замислившись  ні  на  секунду  над  своєю  відповіддю  на  моє  нетактовне  запитання,  спокійно  відповіла  мені  запитанням  на  запитання:
-  А  у  якому  саме  шампанському?  У  Сухому  чи  у  Солодкому?
-  Я  думаю,  що  у  Рожевому  шампанському  Брют  теж  непогано  можна  викупатися,  -  зауважив  я  м’яким  голосом,  -  але  як  на  мене,  то  особливої  різниці  немає  в  якому  саме  шампанському  ви  купалися  чи  збираєтеся  купатися,  адже  існує  безліч  брендів  і  для  того,  щоб  їх  всі  продегустувати  потрібно  мати  міцне  здоров’я  та  багато  вільного  часу.  А  для  бажаючих  купатися  у  шампанському  вибір  брендів  нічим  не  відрізняється  від  дегустаційних  пропозицій.    
-  Ні,  я  в  шампанському  не  купалася,  справжнього  пташиного  молока  не  пила  і  з  царицею  Єгипту  Клеопатрою  не  знайома,  -  спокійно,  але  з  ледь  вловимими  нотками  роздратування    відповіла  мені  незнайомка.  При  цьому  вона  різко  повернулася  праворуч,  намагаючись  розпрощатися  зі  мною.  Але  я    знову  виринув  біля  неї  і  сказав:
-  Розумієте,  пані,  я  розшукую  царицю,  яка  б  погодилася  зайти  у  велику  ванну  наповнену  Солодким  шампанським.  Після  цих  слів,  так  мені  здалося,  її  погляд  трішки  пом’якшав.
-  Напевно  ви  шукаєте  собі  легковажну  царицю  для  такого  купання?  -  іронічно  посміхнувшись  сказала  вона.  
-  Зовсім  ні,  я  розшукую  вродливу  панянку  з  милим  поглядом  і  вдягнену  у  пристойний  одяг,  який  прикрашатиме  її.  
-  Тоді  дозвольте  мені  поцікавитися  -  з  якої  нагоди  у  вас  такий  бенкет?  
-  Розумієте,  -  щиро  почав  розповідати  я,  -  на  нашій  планеті  змінюється  клімат,  на  землі  стало  набагато  спекотніше,  навіть  білі  ведмеді  від  цього  потепління  страждають,  що  вже  казати  про  звичайну  людину.  Одні  сонячні  бурі  згасають,  а  інші  ще  більші,  продовжують  свою  лиху  справу,  на  додаток  до  цих  неприємностей,  не  узгодивши  свої  бажання  з  людством,  шалено  обертаючись  навколо  себе,  планета  Земля  почала  змінювати  свої  полюси!  Невже  ви  нічого  не  чули  про  доповідь  відомого  шведського  професора,  в  якій  він  пояснює,  як  ці  зміни  негативно  впливають  на  здоров’я  людини?  А  другий  талановитий  професор  почав  на  собі  експериментувати,  яким  чином  людина  зможе  допомогти  собі  у  такій  критичній  ситуації.  Він  неділями  ночував  у  сосновому  лісі,  відмовився  від  м’яса  та  риби,  три  літні  місяці  добровільно  дозволяв  кусати  себе  немилосердним  мурахам  та  бджолам.  Після  цих  безжальних  дослідів  над  собою  дбайливі  лікарі  призначили  йому  заспокійливі,  хвойні  ванни.  А  потім  він  почав  приймати  ванни  з  шампанським.  Так,  поступово  професор  встановив,  що  теплі  ванни  з  шампанським  знімають  втому  та  стреси,  звужують  талію,  охолоджують  та  омолоджують  шкіру,  збуджують  апетит  та  розблоковують  уяву.  
-  Про  вашу  втому  та  стреси  я  нічого  не  знаю,  а  з  уявою  у  вас  ніяких  проблем,  як  я  бачу,  немає.  Тому  думаю,  що  ванна  з  шампанським  вам  протипоказана,  бо  ваша  уява  може  такого  нафантазувати,  що  жоден  казкар  у  світі  ще  не  навигадував,  -  усміхнувшись  сказала  незнайомка.
-  Я  підкоряюсь  вам,  моя  царице,  -  лагідно  сказав  я,  -  якщо  мені  ванна  з  шампанським  протипоказана,  то  дозвольте  мені  для  вас  однієї  зробити  цю  приємність.  Після  моєї  зворушливої  пропозиції  ми  роззнайомилися,  перейшли  на  ти,  а  прощаючись  обмінялися  телефонами.  Студентка  Віола*  була  ніжною  і  чарівною,  як  маленька,  приваблива  фіалка,  яка  дивиться  на  білий  світ  усміхнено  та  щасливо.  Як  тільки  Віола  спустилася  у  підземний  перехід  я  дістав  та  розблокував  свій  мобільний  телефон  і  виявив  у  ньому  безліч  пропущених  телефонних  дзвінків.  Особливо  наполегливим  був  мій  директор.  Я  подзвонив  йому  і  розповів  все  про  своє  знайомство  зі  студенткою  Віолою.  Він  стримано  вислухав  мою  розмову,  але  я  відчував,  як  він  потирає  свої  руки!  Причому  я  уловив  не  тільки  звуки,  які  вириваються  від  тертя  його  долонь,  але  й  не  зовсім  приємні  аромати  припеченої  та  задимленої  від  тертя  долонь  шкіри.  Пізніше  щасливий  директор  попросив  мене  приїхати  в  офіс,  взяти  там  необхідне  обладнання  і  перевезти  його  у  студію.  Я  взяв  усе  необхідне,  загрузив  його  у  свій  синій  мікроавтобус  і  поїхав  до  себе  додому.    
Минуло  вже  два  роки,  як  я  заради  економії  перетворив  свою  трикімнатну  квартиру  у  невеличку  кіностудію  і  все,  що  тільки  дозволяла  мені  знімати  площа  мініатюрної  кімнати,  я  знімав  вдома  у  найбільшій,  майже  квадратній  кімнаті,  а  дві  інші  кімнати  були  завалені  всіляким  мотлохом,  який  може  повторно  використовуватися  оператором,  але  не  більше  одного  разу  на  рік.  Мій  директор  вже  був  у  студії.  Він  видав  мені  велику  пачку  грошей  і  тому  став  для  мене  на  деякий  час  схожим  на  веселого,  доброго  та  щедрого  володаря  Олімпу.  Я  дістав  телефон  і  набрав  Віолу.  Дізнавшись,  що  вона  звільняється  через  годину  я  запропонував  їй  зустрітися  біля  університету.  Ми  швидко  домовилися.  
-  Я  не  розумію,  як  тобі  вдалося  підкорити  таку  красуню?  -  заздрісно    запитав  мене  мій  директор.
-  По-перше  я  нікого  не  підкоряв,  я  ненавиджу  покори,  я  виконував  свою  роботу,  адже  за  невиконану  роботу  премію  не  дають,  по-друге  я  ще  високий  та  молодий  і  тому  можу  казати  жінці  те,  що  вона  хоче  від  мене  почути,  а  не  те,  що  шкварчить  на  язиці  у  негідника  і  по-третє  мені  сьогодні  не  обійтися  без  твого  легкового  автомобіля,  тож  тобі  доведеться  їхати  додому  чи  то  на  метро,  чи  то  на  таксі.  А  про  себе  я  подумав  -  адже  я  не  можу  свою  царицю  везти  у  мікроавтобусі.  І  нарешті  четверте  -  ти  повинен  зникнути,  Віола  дуже  сором’язлива,  якщо  вона  побачить  ще  когось  в  цій  кімнаті  -  вона  втече  і  ти  залишишся  без  вродливої  акторки,  яку  розшукував  не  покладаючи  рук  два  довгих  місяці.
-  Добре,  -  відповів  директор,  -  я  піду,  ось  тобі  ключі,  працюй.  І  він  поклав  ключі  від  свого  Мерседеса  мені  в  руку  і  пішов.
У  п’ять  годин  я  припаркував  автомобіль  недалеко  біля  університету  та  пішов  зустрічати  Віолу.  Серце  моє  чомусь  голосно  калатало  під  легенькою  теніскою  і  якась  неймовірна  радість  охопила  мене,  коли  мої  очі  знайшли  її  у  величезному  та  галасливому  океані  веселих  студентів.  Ми  зустрілися,  як  давні  знайомі,  я  провів  її  до  машини,  посадовив  біля  водія  і  завів  машину.  Мерседес  заревів  і  легко  покотився  вулицями  Києва.  Віола  розповідала  мені  веселі  пригоди  студентів  від  яких  я  щиро  та  захоплено  сміявся,  а  потім  я  подружньому  запропонував    їй  повечеряти:
-  Ти  напевно  голодна,  давай  повечеряємо.
-  Давай,  краще,  заїдемо  у  супермаркет  та  купимо  там  бананів  та  малини,  я  після  шести  годин  вечора  нічого  крім  фруктів  та  ягід  не  їм,  -  попрохала  вона  мене  своїм  чарівним  голосом.
-  Добре,  моя  царице,  тільки  треба  швиденько  тікати  з  центру  міста  на  Поділ,  там  немає  заторів  і  там  є  великі  супермаркети.  Ми  спустилися  на  Поділ,  зайшли  у  супермаркет  та  купили  все,  що  забажала  покуштувати  Віола.  Я  обережно  поклав  кульки  з  продуктами  на  заднє  сидіння  і  ми  нарешті  поїхали  до  мене  додому.  Зайшовши  у  мою  квартиру  Віола  дуже  здивувалася,  адже  навколо  стояли  великі  лампи,  штативи  з  фотоапаратами,  віддзеркалюванні  пластини  та  ще  багато  чого,  що  у  звичайного  господаря  якщо  і  було,  то  завжди  лежало  десь  у  глибині  великої  та  понурої  шафи.
-  Так  ти  мене  хотів  фотографувати  у  ванній?  -  здригнувшись  всім  тілом  перелякано  сказала  вона.
-  Ні  моя,  царице,  я  буду  тебе  фотографувати  тоді,  коли  ти  будеш  робити  фруктовий  коктейль,  коли  ти  наливатимеш  його  у  склянку  та  коли  ти  питимеш  його.  Це  все  потрібно  для  того,  щоб  зрозуміти,  які  рухи  твоєї  голови,  шиї,  твоїх  ніжних  рук  зачаровують,  а  які  потрібно  уникати.  Хоч  я  і  так  бачу,  без  всіляких  фото  проб,  що  кожен  твій  рух,  кожен  твій  погляд  приваблює  та  зачаровує.  Це  потрібно  для  того,  щоб  зробити  з  тебе  зірку  наших  невеличких  рекламних  фільмів,  а  потім  навіть  хвалений  Голівуд  буде  нервово  покусувати  свої  губи,  заздрісно  поглядаючи  на  тебе.
-  Так  про  ванну  з  шампанським  ти  все  вигадав?  -  сумно  запитала  мене  Віола.
-  Ні,  моя  царице.  Ванна  з  шампанським  обов’язково  буде,  тільки  не  сьогодні,  -  впевнено  сказав  я  і  поцілував  Віолу  у  її  п’янкі  вуста.  
-  Якщо  ти  будеш  чіплятися  до  мене,  то  я  втечу!  -  тихо  сказала  красуня.
-  Я  більше  не  буду  чіплятися  до  тебе,  тому  що  я  хочу,  щоб  ти  була  завжди  поряд  зі  мною,  -  сказав  я  і  побачив,  що  її  очі  засяяли  дивним,  ніжним  сяйвом  якого  я  ще  ніколи  у  своєму  житті  не  бачив.  

*  Віола  з  латинської  перекладається  як  фіалка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893181
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020

Не матимуть байдужі співчуття!

Зневірені,  знедолені,  забуті,
Від  беззаконня  влади  ви  сьогодні  в  скруті!
У  пеклі  живете,  а  кажуть  вам  -  це  рай!
Терпи  й  на  краще  років  тридцять  ще  чекай!
Допоки  ти  чекатимеш  на  долю
У  тебе  Україну,  землю  й  волю
З  майбутнім  викрадуть  лукаві  брехуни
І  вимруть  тихо  українці-мовчуни!
Мовчун  себе  й  дітей  своїх  не  захищає,
Він  не  живе,  не  повстає,  не  дорікає!
Не  вимагає  він  роботи  та  життя!
Тому  й  не  матимуть  байдужі  співчуття!
21.10.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892701
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2020

В’ється стежка через поле

В’ється  стежка  через  поле,
В’ється  стежка  через  гай,
Ось  і  хата  у  садочку,
Де  ти,  мила?  Зустрічай!
Зустрічає,  обіймає,
Пригорнулася,  тремтить
І  в  очах  її  щасливих
Радість  слізками  бринить!
Не  сумуй,  не  плач,  кохана,
Повернувся  я  з  війни,
Руки  цілі,  ноги  цілі,
Витри  слізоньки  сумні.
Пригортає,  обіймає
Милу  дівчину  солдат,
Серце  стукає  у  груди
І  цвіте,  неначе  сад.    
Сльози  щастя  гріють  душу,
Гріють  душу,  як  весна,
Повертаються  солдати,
Та  ще  там  гримить  війна!  
23.10.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892610
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020

Морщини темних гір снігами вкриті

Морщини  темних  гір  снігами  вкриті,
Блакиттю  неба  й  хмарами  повиті,
Вершини  ваші  недосяжні  й  чарівні,
Такі  величні  і  такі  сумні.
 
Над  вами  тільки  сонце  золотаве,
Таке  привітне  і  таке  яскраве
У  ваші  очі  поглядає  чарівні,
Такі  величні  і  такі  сумні.

Холодний  вітер  вам  тужливу  пісню  грає,
Між  скель  журба  луною  пролітає,
Тому  вершини  мовчазні  та  чарівні,
Такі  величні  і  такі  сумні.
19.10.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020

Не будь байдужим, друже

Ми  чубимось  завзято  й  відважно  між  собою,
Нас  знов  підступно  сварять  лукаві  вороги.
Країну  рятувати  потрібно  нам  з  тобою,
Яку  загнала  влада  у  злидні  та  борги!

Не  будь  байдужим,  друже,  підтримай  Україну,
Підтримай  наших  хлопців  у  цій  страшній  борні,
Дай  руку  українцю  у  цю  лиху  годину,
Єднаймося  панове,  щоб  виграти  в  війні!  
2.10.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020

ДИВОВИЖНА ІСТОРІЯ казка

ДИВОВИЖНА  ІСТОРІЯ  ПРО  ПРИНЦА  ТА  ПРИНЦЕСУ

             Цю  історію  мені  розповідали  захоплено  та  шанобливо.  Я  не  знаю  де  вона  народилася  і  скільки  віків  вона  ходить  поміж  нами  білим  світом,  але  все,  до  найменшої  дрібнички  я  запам’ятав.  Тож  сідайте  і  слухайте  уважно  цю  дивовижну  історію.
В  одному  маленькому  королівстві  жив  король.  У  нього  був  син,  якого  король  дуже  любив.  Він  замовляв  для  принца  кращих  вчителів  з  усього  світу.  Тому  принц  добре  знав  латинську  мову,  філософію,  історію,  літературу  та  математику.  Він  навіть  навчився  писати  закони,  але  несподівано  для  всіх  відмовився  від  цієї  благородної  справи.  
-  В  нашій  країні  є  король,  який  займається  державними  справами,  -  сказав  принц,  -  тому  я  не  можу  заважати  йому  -  складати  закони  обов’язок  короля.  Дізнавшись  про  такі  мудрі  роздуми  сімнадцяти  річного  принца  розчулений  король  запросив  до  себе  одного  відомого  заморського  генерала,  для  того,  щоб  принц  отримав  ще  й  військову  освіту.  Цілий  рік  сивий  генерал  озброєний  картами,  книжками  та  шаблею  розповідав  принцу  про  битви,  які  з  величезним  гуркотом  проносилися  у  різні  часи  і  за  далекими  морями,  і  зовсім  поряд  з  їхнім  королівством.  Треба  сказати,  що  той  генерал  знав  ще  дуже  багато  військових  хитрощів  та  таємниць,  про  які  теж  розповідав  принцу,  але  робив  він  це  так,  щоб  їх  ніхто  не  підслуховував.  На  щастя  війни  в  той  час  не  було  і  військова  справа  принцу  поки  що  не  знадобилася.  Але  генерал  не  міг  спокійно  прожити  без  своєї  військової  роботи  і  тому,  з  дозволу  короля,  почав  муштрувати  солдат.  Він  роздав  їм  шаблі  та  мушкети,  а  самим  маленьким  солдатам  видав  пузаті  барабани  та  величезні  мідні  труби.  Після  цього  тихе  життя  у  палаці  закінчилося.  Навіть  малесенькі,  веселі  пташки,  які  завжди  ховалися  від  кінського  тупоту  за  невеличкими  зеленими  листочками  дерев  були  змушені  переселитися  з  розкішного  королівського  саду  у  напівтемний,  непролазний  сусідній  ліс.  Вони  бідні  не  розуміли,  що  солдати  без  барабанної  музики  не  зможуть  ходити  в  ногу,  а  це  для  військових  у  ті  часи  було  дуже  важливо.  Король  зітхав,  але  казав:  
-  Хто  не  бажає  слухати  барабанні  марші  своїх  солдат,  той  може  почути  литаври  чужинців.  А  байдужість  та  неповага  до  своїх  солдат  у  нерозумних  людей  завжди  закінчується  поневоленням  або  вбивствами  цих  нерозумних  людей,  солдатами  завойовника,  розграбуваннями  та  спустошеннями,  як  великих  міст,  так  і  будинків,  комор,  житниць  та  іншого  добра  громадян,  нахабними  чужинцями.
Принц  теж  зітхав,  але  що  поробиш  без  гучних  барабанів  та  марширування  солдат  військові  навчання  були  зовсім  неможливі.  Одного  дня  принц  поїхав  у  ліс  на  полювання.  Він  переслідував  косулю  і  заблукав.  Блукаючи  незнайомим  лісом  він  заїхав  у  сусіднє  королівство.  Виїхавши  з  лісу  принц  побачив  озеро  округлої  форми,  в  якому  плавали  білі  лебеді.  Зачарований  красою  він  під’їхав  до  озера,  сплигнув  з  коня  і  підійшов  до  води.  Лебеді  також  підпливли  ближче  до  принца  і  розглядали  його  своїми  маленькими  чорними  очима  бусинками.  І  хоч  вони  перший  раз  у  житті  бачили  принца,  вони  його  зовсім  не  злякалися.  В  цей  час  до  озера  під’їхав  екіпаж  з  якого  вийшла  вродлива  дівчина.  Вона  була  вдягнена  у  звичайний  одяг,  який  носили  молоді  дівчата  в  тому  королівстві.  В  руках  вона  тримала  гарно  оздоблений  кошик,  з  якого  виглядала  велика,  біла  хлібина.  Принц  ввічливо  вклонився  красуні,  вона  теж  привіталася  з  ним.  Принц  хотів  допомогти  їй  нести  кошик,  але  дівчина  вибачилася  і  сказала:
-  Вибачте,  на  жаль  я  не  можу  дозволити  вам  нести  цей  кошик,  тільки  я  можу  носити  його  та  годувати  цим  хлібом  білих  лебедів.  Тому  що  ці  лебеді  незвичайні,  це  зачаровані  чаклуном  наші  король  та  королева  з  усіма  міністрами  та  першими  дамами  королівства.  І  вона  почала  ламати  хліб  та  годувати    білих  лебедів.
-  Як  таке  нечуване  лихо  могло  статися  у  вашому  королівстві?  -  схвильовано  запитав  її  принц,  -  хто  посмів  перетворити  короля  з  королевою  і  всіх  міністрів  та  перших  дам  на  білих  лебедів?
-  На  жаль  наш  король  дуже  довіряв  одному  мерзотнику,  -  відповіла  дівчина,  -  який  і  погубив  його.  Він  так  правдиво  обіцяв,  він  так  майстерно  вигадував  та  розставляв  для  короля  підступні  пастки,  що  тепер  цей  шарлатан  живе  у  королівському  палаці,  а  бідний  король  живе  на  озері.  Зараз  цей  мерзотник  вимагає,  щоб  всі  слуги  називали  його  ваша  величність,  але  королівської  величі  та  честі  у  нього  не  було  і  не  буде  ніколи.    
-  Чому  ще  й  досі  всіх  лиходіїв  не  закували  в  кайдани  та  не  кинули  за  грати?  Чому  їх  не  знищила  небесна  блискавка,  чому  покарання  для  шарлатанів  та  брехунів  забарилося  і  застрягло  в  болоті  часу?  Адже  безкарність  породжує  нових  лиходіїв.  Можливо  ти,  добра  дівчино,  знаєш,  як  можна  допомогти  твоєму  королю  та  королеві,  я  зовсім    випадково  потрапив  до  вашого  королівства,  але  я  готовий  допомогти  вашому  ошуканому  королю  всім,  чим  тільки  зможу.  Дівчина  сплеснула  в  долоні  і  вигукнула:
-  Невже  небо  почуло  наші  молитви  і  до  нас  приїхав  наш  визволитель  принц  Мал!  
Принц  здивувався  і  запитав  у  дівчини  звідки  вона  знає  його  ім’я,  та  звідки  вона  знає,  що  саме  принц  Мал  зможе  звільнити  від  чар  їхнє  королівство?
-  Зовсім  поряд  зі  мною  живе  та  ховається  від  лиходія  молода  принцеса,  -  відповіла  йому  дівчина,  -  їй  нещодавно  приснився  дивний,  пророчий  сон.  Уві  сні  принц  Мал  врятував  наше  королівство,  він    прискакав  на  білому  коні  до  Кам’яної  гори.  Там,  у  скелі  за  хащами  плюща  заховані  від  людських  очей  металеві  двері.  Руків’я  його  шаблі  закінчується  ключем,  тільки  руків’я  його  шаблі  може  відкрити  ті,  заховані  від  людей  металеві  двері.  Принц  відкриє  двері,  зайде  у  печеру  і  на  старовинному  столі  знайде  книжку  Маленького  чаклуна  з  трьома  золотим  пряжками.  Він  візьме  ту  чарівну  книжку,  а  потім  розшукає  принцесу,  тому  що  тільки  вона  зможе  читати  чарівні  записи  у  книжці  Маленького  чаклуна.
Принц  поглянув  на  руків’я  своєї  шаблі  і  дійсно,  цей  дивовижно  загнутий  срібний  гачок,  яким  закінчувалося  руків’я  його  шаблі  зараз  нагадував  ключ,  тож  йому  терміново  треба  було  їхати  до  Кам’яної  гори  та  розшукати  металеві  двері.  
-  Скажи  мені,  добра  дівчино,  а  де  знаходиться  Кам’яна  гора  та  чи  довго  до  неї  їхати?  І  ще  скажи  мені,  добра  дівчино,  де  я  можу  розшукати  молоду  принцесу?  -  звернувся  він  до  неї.
Дізнавшись  про  те,  що  принц  не  зважаючи  ні  на  що  хоче  допомогти  королю  та  принцесі,  дівчина  відповіла  йому:  
-  До    Кам’яної  гори  я  вас  проведу,  а  розшукувати  молоду  принцесу  вам  зовсім  не  треба,  вона  стоїть  перед  вами,  але  це  моя  таємниця  і  ви  нікому  в  цілому  світі  про  це  не  можете  розповідати.
Принц  шанобливо  вклонився  принцесі  і  тим  самим  погодився  берегти  її  таємницю,  як  своє  життя.  Потім  він  взяв  її  за  білу  руку  і  провів  до  екіпажу.  Він  допоміг  їй  сісти  в  екіпаж,  а  свого  коня  принц  прив’язав  за  довгий  повід  до  екіпажа  і  вони  разом  поїхали  до  Кам’яної  гори.  Під  час  подорожі  принцеса  розповідала  принцу  про  своє  нелегке  життя.  Вона  змушена  їздити  в  звичайному  екіпажі  тому,  що  її  розшукують  шпики  чаклуна  і  вона  вже  не  знає  де  їй  сьогодні  можна  буде  безпечно  зупинитися  для  того,  щоб  перепочити,  або  переночувати.  Мої  друзі  кажуть,  що  чаклун  хоче  одружитися  на  мені,  тільки  для  того,  щоб  стати  королем.  А  як  я  можу  стати  дружиною  того,  хто  перетворив  у  лебедів  мого  короля  та  королеву?!  Краще  я  вип’ю  отруту,  яку  ношу  з  собою,  адже  потім,  ставши  королем,  він  мене  теж  перетворить  на  білу  лебідку  і  вона  сумно  зітхнула  і  замовкла.  Почувши  таку  жахливу  розповідь  від  принцеси  Мал  почав  заспокоювати  її,  він  обіцяв  і  вдень,  і  вночі  захищати  її  від  чаклуна  та  від  всіх  шпиків  на  світі,  він  навіть  просив  переїхати  принцесу  в  його  палац  і  обіцяв,  що  там  їй  буде  безпечно  та  затишно.  Принцеса  подякувала  Мала  за  все  що  він  робить  для  неї  і  відповіла  йому:
-  Я  з  великим  задоволенням  погостювала  б  у  вас  мій  хоробрий  принц,  але  мені  треба  ходити  до  озера  та  годувати  лебедів.  Вона  зітхнула  і  в  її  очах  величними  діамантами  засяяли  дві  маленькі  сльозинки.  
-  Не  плачте,  принцесо,  не  плачте,  -  заспокоював  її  принц,  -  я  буду  поряд  з  вами  доки  ми  не  переможемо  злого  чаклуна.  Так  розмовляючи  про  потаємне  вони  доїхали  до  Кам’яної  гори.  Біля  скелі  принц  швидко  сплигнув  з  екіпажа  і  своєю  гострою  шаблею  почав  рубати  чагарник  густого  хмелю,  доволі  швидко  він  знайшов  заховані  металеві  двері.  Коли  він  вставив  руків’я  своєї  шаблі  у  замок,  металеві  двері  здригнулися,  заскрипіли  і  самі  собою  повільно  відкрилися.  Принц  побачив  темну  печеру,  в  глибині  якої  стояв  стіл.  Він  підійшов  до  столу  і  побачив  книжку  Маленького  чаклуна.  Більше  його  в    печері  нічого  не  зацікавило.  Чарівна  книжка  була  з  трьома  золотим  пряжками,  а  літери  в  цій  книжці  були  написані  живими,  кольоровими  чорнилами,  вони  переливалися  всіма  барвами  веселки  і  наче  дихали,  змінюючи  свою  форму  та  об’єм,  крім  того  вони  не  стояли  на  місці,  а  не  поспішаючи,  як  поважні  громадяни,  мандрували  по  своїй  сторінці  з  низу  до  верху  і  з  одного  боку  в  інший  бік.  Тому  прочитати  хоч  одне  слово  в  цій  книжці  було  зовсім  неможливо.  Мал  обережно  взяв  книжку  і  пішов  з  нею  до  виходу  з  печери.
Поки  Мал  розшукував  та  розглядав  у  печері  книжку  Маленького  чаклуна,  екіпаж  принцеси  помітили  два  шпики.  Вони  тихо  та  непомітно  підкралися  до  екіпажу  та  накинулися  на  принцесу  і  почали  зв’язувати  її,  адже  за  неї  чаклун  обіцяв  величезну  скриню  золота.  
-  Негідники!  Відпустіть  дівчину!  -  крикнув  принц  побачивши  в  якому  становищі  опинилася  принцеса,  він  миттю  вихопив  свою  шаблю  і  кинувся  її  визволяти.  Одному  нападнику  він  з  величезною  силою  вдарив  шаблею  у  плече,  коли  той  вихопив  свою  шаблю  та  почав  захищатися,  а  другого  вдарив  шаблею  по  спині,  коли  той  переляканий  повернувся  до  нього  спиною,  думаючи  вже  про  втечу  від  принца.  Поранені  шпики  попадали  на  землю  та  почали  благати  принца  про  помилування,  тому  принц  залишив  їх  і  поспішив  до  блідої,  наляканої  принцеси  та  почав  розв’язувати  її.  Потім  він  зв’язав  нападників  і  прив’язав  їх  до  дерева,  щоб  вони  якомога  довше  нікому  не  змогли  розповісти  ні  про  принцесу,  ні  про  те,  що  у  принцеси  з’явився  хоробрий  захисник.  Принцеса  взяла  книжку  Маленького  чаклуна  та  доторкнулася  до  золотих  пряжок  своїми  долонями  і  всі  літери  слухняно  почали  повертатися  до  своїх  слів,  а  слова  поспішили  на  своє  місце  в  рядках  цієї  дивовижної  книжки.
-  Ми  повинні  якомога  швидше  повернутися  до  озера,  -  тихо  щоб  її  не  почули  зв’язані  шпики  сказала  принцеса,  -  книжка  Маленького  чаклуна  допоможе  мені  зняти  чари  з  короля  та  королеви.  Принц  погодився  з  нею,  він  розвернув  екіпаж  принцеси,  сам  швидко  сів  поряд  з  нею  і  вони  поїхали  назад  до  озера.  
На  березі  озера  декілька  рибалок  лаштували  рибальську  сітку,  вони  хотіли  за  допомогою  цієї  сітки  переловити  всіх  лебедів.  Наказ  переловити  білих  лебедів  сьогодні  підписав  чаклун,  а  рибалкам  цей  наказ  оголосив  капітан  охорони  чаклуна.  
-  Покладіть  свою  сітку  на  землю,  -  наказав  їм  принц.  А  тепер  сідайте  біля  неї  і  нічому  не  дивуйтеся.  Сидіть  тихо,  та  не  думайте  кричати,  або  заважати  мені,  бо  з  вами  почне  розмовляти  моя  шабля!  Поки  принц  наказував  рибалкам  принцеса  в  екіпажі  читала  книжку  Маленького  чаклуна.  Ні  вона,  ні  принц  не  помітили,  що  всі  лебеді  вийшли  з  води  і  тихо  підійшли  до  екіпажу.  Коли  принцеса  знайшла  потрібну  сторінку  з  чарівними  словами,  які  допоможуть  їй  зняти  закляття,  вона  побачила  біля  себе  всіх  лебедів,  вони  відкривали  свої  довгі  дзьоби,  ніби  намагаючись  сказати  принцесі  щось  важливе,  але  не  могли  сказати  ні  слова.
-  Добре  що  ви  прийшли  до  мене,  -  лагідно  сказала  вона  їм,  -  принц  Мал  взяв  у  печері  Кам’яної  гори  книжку  Маленького  чаклуна  та  врятував  мене  від  шпиків  чаклуна,  які  мене  зв’язали  та  хотіли  відвезти  до  нього.  З  допомогою  цієї  книжки  я  зніму  з  вас  закляття.    Я  підійду  до  вас  і  ви  всі  будете  класти  свою  голову  на  відкриту  сторінку  книжки.  Для  того  щоб  ви  не  осліпнули  я  закриватиму  своєю  долонею  ваші  очі  і  після  цього  три  рази  тихо  промовлятиму  чарівні  слова,  і  ви  знову  станете  людьми,  тож  будь  ласка  підходьте  до  мене  по  черзі.  Першим  сміливо  підійшов  до  принцеси  король  лебідь,  він  не  вагаючись  поклав  свою  білу  голову  на  сторінку  чарівної  книжки,  принцеса  закрила  йому  долонею  очі  і  почала  тихо  промовляти  чарівні  слова.  Коли  вона  повторила  чарівні  слова  третій  раз  лебідь  змахнув  своїми  великими  крилами  і  знову  став  королем.  Потім  до  неї  підійшла  королева  лебідь  і  вона  теж  після  того,  як  принцеса  повторила  чарівні  слова  третій  раз  змахнула  своїми  великими  крилами  і  знову  стала  королевою.  Потім  до  принцеси  підходили  всі  лебеді  міністри  та  лебеді  перші  дами  королівства,  вони  всі  клали  свою  голову  на  відкриту  сторінку  чарівної  книжки,  принцеса  закривала  своєю  долонею  їм  очі  і  промовляла  чарівні  слова,  і  вони  змахнувши  своїми  великими  крилами  знову  ставали  міністрами  та  першими  дамами  королівства.  Коли  остання  лебідка  стала  дамою,  всі  рибалки,  які  вже  давно  впізнали  свого  старого  доброго  короля,  підхопилися  на  ноги  і  почали  кричати:
-  Слава  нашому  королю!  Слава  нашому  королю!  
Розчулений  король  підійшов  до  рибалок,  він  привітався  з  ними  і  попросив  їх  піти  в  місто  та  розповісти  всім  людям  про  те,  що  лукавий  чаклун  перетворив  їхнього  короля  та  королеву  у  білих  лебедів.  І  всіх  міністрів  він  теж  перетворив  у  білих  лебедів.  І  перших  дам  королівства  теж  перетворив  у  білих  лебедів.  Тільки  що  принцеса  зняла  з  усіх  нас  страшне  закляття.  Ви  всі  це  бачили.  І  ваш  король  з  королевою  зараз  повернеться  в  місто.  Нехай  люди  вийдуть  і  зустрінуть  свого  старого  короля.  А  підлого  чаклуна  треба  терміново  схопити  і  зв’язати,  щоб  він  більше  нікого  з  людей  не  перетворив  ні  в  лебедя,  ні  в  зайця,  ні  в  курку.    
Рибалки  своїми  очима  бачили,  як  білі  лебеді  ставали  людьми.  Вони  вклонилися  королю  і  швидко  побігли  в  місто  виконувати  королівський  наказ.  Король  підійшов  до  принца  обійняв  його  і  пообіцяв  за  свій  порятунок  виконати  всі  його  побажання.  Але  принц  сказав,  що  у  нього  було  тільки  одне  бажання  -  це  бажання  врятувати  вас,  ваша  величність,  врятувати  королеву  і  врятувати  принцесу  від  чар  підступного  чаклуна.  Зворушений  король  шанобливо  попросив  принца  провести  його  в  місто  і  погостювати  у  нього  декілька  днів.  Принц  погодився  погостювати  у  короля  і  провів  його  до  екіпажу.  Він  допоміг  стомленому  королю  та  королеві  сісти  в  екіпаж  тому  що  королівські  ноги  не  бажали  згинатися  після  холодної  водяної  купелі.  Принцеса  теж  сіла  в  екіпаж,  а  кучером  у  них  побажав  стати  військовий  міністр,  він  рвався  в  бій!  Він  хотів  виконати  якомога  швидше  наказ  короля  -  схопити  та  зв’язати  чаклуна.  Всі  інші  міністри  і  перші  дами  залишилися  біля  озера.  Король  пообіцяв  прислати  за  ними  карету.  Принц  Мал  сів  на  свого  коня  і  вони  не  поспішаючи  поїхали  в  місто.  Біля  брами    вже  вишикувалися  солдати.  Все  місто  вийшло  зустрічати  свого  врятованого  короля.
-  Слава  нашому  королю!  Слава  нашому  королю!  -  кричали  всі  люди.  Порівнявшись  з  шеренгами  солдат  військовий  міністр  попросив  дозволу  у  короля  зупинити  екіпаж  і  вийти  з  нього  для  того,  щоб  прийняти  участь  у  затриманні  та  арешті  чаклуна.  Звичайно,  король  дозволив  військовому  міністру  зайнятися  цією  небезпечною  військовою  операцією.  Міністр  поволі  зійшов  на  землю  і  взявши  шаблю  у  одного  молодого  офіцера  голосно  скомандував:
-  А  тепер  солдати  ми  всі  повинні  виконати  наказ  короля,  треба  схопити  та  зв’язати  чаклуна,  щоб  він  більше  нікого  не  перетворив  ні  в  лебедя,  ні  в  зайця,  ні  в  курку.  Ідіть  за  мною.  І  він  з  шаблею  в  руці  пішов  до  королівського  палацу.  І  чаклуна  схопили.  Він  хотів  непомітно  втекти,  для  цього  чаклун  переодягся  у  жіноче  плаття,  але  цей  маскарад  йому  не  допоміг!  Одна  служниця  впізнала  його  по  голосу.  Цю  особу,  на  яку  вказала  служниця,  зупинили,  з  неї  зняли  парик  і  переконавшись,  що  це  не  жінка,  а  переодягнений  чаклун  швидко  зв’язали,  а  в  його  рот  запхали  дамський  парик,  яким  він  маскувався,  щоб  чаклун  більше  ніколи  не  зміг  говорити  свої  страшні  закляття  та  перетворювати  людей  на  птахів,  або  звірів.  Король  дізнавшись,  що  чаклуна  схопили  та  зв’язали  наказав  негайно  закувати  його  у  залізні  кайдани  та  відправити  в  підземну  в’язницю  під  охороною  тридцяти  своїх  кращих  гвардійців.  В  цей  час  на  площі  зібралися  всі  громадяни  міста,  вони  не  хотіли  розходитися,  вони  хотіли  побачити  свого  врятованого  короля  і  король  разом  з  королевою,  принцесою  та  принцем  Малом  вийшли  на  балкон.  Королю  треба  було  заспокоїти  людей,  він  міг  їм  нічого  не  говорити,  а  тільки  привітати  громадян  жестами  руки,  але  врятований  король  вирішив  подякувати  всім  людям  за  підтримку  та  допомогу.    
-  Я  дякую  кожному  з  вас  за  допомогу,  яку  ви  надали  мені  сьогодні,  -  сказав  король,  -  чаклуна  вже  схопили,  закували  у  кайдани  і  відправили  до  в’язниці.  Страшне  закляття  знято  з  усіх  нас,  але  мої  міністри  за  місяць  проведений  на  озері  дуже  змерзли,  вони  не  можуть  ходити.  Тому  всі  вони  йдуть  у  відставку  і  будуть  лікуватися.  Ми  з  королевою  теж  не  можемо  працювати  на  повну  силу  тому  я  доручаю  принцесі  керувати  королівством.  Також  я  хочу  подякувати  принца  Мала  за  свій  порятунок  і  порятунок  всього  королівства  від  лихого  чаклуна.  Своїм  наказом  я  надаю  йому  звання  генерала  нашого  королівства  і  прошу  його  в  такий  складний  час  допомогти  принцесі  обрати  та  призначити  нових  міністрів.  Генерал  Мал  хоробрий,  порядний  та  розумний,  він  захищав  нас  та  наше  королівство  ризикуючи  собою.  З  таким  генералом  ми  всі  будемо  у  безпеці.
-  Слава  генералу  Малу!  Слава  генералу  Малу!  -  радісно  кричали  громадяни  і  їхні  вигуки  покотилися  міською  площею,  і  відбившись  від  високих  мурів  луною  знову  повернулися  до  них.
-  На  честь  свята  для  вас  сьогодні  вечором  буде  феєрверк,  -  наостанок  сказав  король  і  в  небо  полетіли  тисячі  шапок,  а  люди    довго-довго  скандували:
-  Слава  королю!    Слава  королю!  Слава  королю!  
Тим  часом  королівський  кравець,  за  наказом  короля,  шив  принцу  новий  генеральський  мундир.  Адже  вечором  король  давав  бал  і  кравець  ніяким  чином  не  міг  затримати  початок  цього  балу.  Кравцю  видали  все  -  золоті  монети  за  роботу,  білу  та  золоту  матерії,  золоті  ґудзики  та  золоті  пагони,  золоті  нитки  та  золоті  голки  і  тільки  часу  на  пошиття  мундиру  дали  обмаль.    Але  кравець  не  підвів  свого  короля  -  принц  отримав  новий  мундир,  новий  золотий  пояс  для  шаблі  та  нові  високі  чорні  чоботи.  Одягнувши  генеральський  мундир  та  повісивши  на  пояс  подаровану  королем  шаблю  принц  поспішив  на  прийом  до  короля.  Він  швидко  увійшов  у  королівські  покої  і  застиг  від  побаченого  -  перед  ним  стояла  принцеса,  вдягнена  вона  була  у  пишну  білу  сукню,  а  на  голові  у  неї  виблискувала  маленька  корона.  Кольором  ранкового  сонця  в  короні  сяяли  червоні  рубіни,  діаманти  сяяли  чистим  промінням  слави,  а  очі  у  принцеси  сяяли  від  щастя  блакиттю  чарівних  сапфірів.  Її  краса  осліплювала  людей.  Принц  зразу  закохався  у  принцесу,  а  принцеса  ще  уві  сні  покохала  свого  хороброго  принца.  Тому  весілля  не  довелося  довго  чекати.  З  того  часу  ці  два  королівства  об’єдналися  в  одне  велике  та  могутнє  королівство  в  якому  правив  молодий  генерал,  який  незабаром  став  королем,  а  його  королевою  стала  чарівна  принцеса.
2020  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886579
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

ДВА ПІВНИКИ (казка)

казка

Як  тільки  нічне,  чорне  небо  на  далекому  сході  ледь  помітно  починало  сіріти,  так  зразу  двоє  сусідських  півнів  починали  голосно  кукурікати.  Вони  поперемінно  кукурікали  поки  не  прокидалося  сонце  і  не  показувало  свої  золотаві  кучері  над  зеленим,  сонним  лісом.  Розбудивши  сонце  півні  починали  гоноровито  хвалитися  один  перед  одним:
-  Це  я  сьогодні  розбудив  сонце!  -  казав  білому  півню  Петрику  коричневий  півень  Вовчик.
-  Ні,  ти  сьогодні  співав  не  так  голосно,  як  я!  Це  я  розбудив  сонце!  -  задиркувато  відповідав  півню  Вовчику  білий  півень  Петрик.
 Почувши  такий  нахабний  обман  коричневий  півень  став  навшпиньки,  розправив  свої  великі  крила  і  потужно  змахнув  ними  декілька  разів,  наче  намагався  злетіти  на  високий  паркан,  потім  він  нахилив  свою  голову  і  безстрашно  почав  наступати  на  білого  півня.  Петрик  теж  нахилив  свою  голову  і  змахнувши  крилами  став  напроти  суперника.  Декілька  секунд  вини  грізно  поглядали  один  на  одного  то  опускаючи,  то  підіймаючи  свої  голови.  Потім  вони  одночасно  кинулися  в  атаку  клюючи  супротивника  гострими  дзьобами,  б’ючи  крилами  та  шматуючи  лапами  та  загнутими  шпорами.  Вони  зчинили  у  дворі  такий  галас  та  підняли  таку  куряву,  катаючись  по  землі,  та  літаючи  над  нею,  що  все  живе  миттю  заховалося  від  них  по  шпаринках  та  глухих  закуточках.  А    з  білої  чепурної  хатини  хутко  вибігла  до  них  маленька  дівчинка  з  довгою  лозиною,  для  того  щоб  швидко  втихомирити  розбишак.  Лозина  декілька  разів  просвистіла  у  повітрі  і  войовничі  Петрик  та  Вовчик  неохоче  розійшлися  у  протилежні  кутки  двору.  На  якийсь  час  лад  та  спокій  знову  повернулися  на  подвір’я.  Дівчинка  грізно  тупнула  ногою,  посварила  кожного  з  півнів  своїм  маленьким  пальчиком,  тримаючи  напоготові  над  своєю  головою  довгу  лозину.  Вона  легенько  махала  лозиною,  щоб  півні  навіть  не  думали  знову  починати  бійку.  Дівчинка  ще  раз  тупнула  своєю  маленькою  ніжкою  і  сердито  сказала  їм:
-  Я  вже  не  знаю  як  мені  вас  сварити!  Якщо  ви  й  надалі  будете  битися,  то  моя  мама  зварить  з  вас  суп!  -  грізно  сказала  дівчинка.  Після  цього  вона  повернулася  і  з  високо  піднятою  головою  пішла  до  хатини.  Але  півні  замахали  крилами,  голосно  закукурікали,  показуючи  всім  своїм  виглядом,  що  свої  справи  вони  й  надалі  будуть  вирішувати  так,  як  і  вирішували  їх  завжди,  і  якимось  супом  залякати  півнів  неможливо!
Дівчинка  зайшла  в  хатину  і  розповіла  своїй  матусі  про  забіякуватих  півнів.  
-  Вовчик  та  Петрик  такі  бешкетники,  цілими  днями  б’ються  і  б’ються,  що  нам  з  ними  робити?  -  сумно  запитала  вона  свою  маму.
-  Всі  півні  бешкетники,  -  відповіла  їй  мама,  -  нічого  не  поробиш,  звикай,  такий  у  них  бойовий  характер.
Тим  часом  рудий  пес  Бровко  виліз  із  буди  і  почав  суворо  гарчати  та  гавкати  на  півнів,  він  їх  сварив  на  свій  собачий  лад  і  тому  Вовчик  та  Петрик  швидко  заспокоїлися.  Сірий  кіт  Мурчик  видерся  на  дерев’яний  паркан  для  того  щоб  краще  бачити  весь  двір  і  все,  що  діється  у  дворі.  Він  нікого,  ніколи  не  сварив  і  сьогодні  теж  не  збирався  нікого  сварити,  але  зі  сторони  здавалося,  що  кіт  хоче  дивитися  на  всіх  зверху  вниз.  Мурчик  зручно  вмостився  на  паркані  і  почав  вмиватися.  А  з  садочка  до  них  прибіг  захеканий  їжачок,  він  був  дуже  розумним  і  добрим.  Їжачок  чмихнув  і  забувши  від  хвилювання  привітатися  сказав  всім:    
-  Песику,  котику,  що  ж  це  робиться  на  білому  світі?  З  наших  півників  можуть  зварити  суп!  Треба  нам  обов’язково  написати  лист  в  організацію  Захисту  тварин,  щоб  наших  красенів  півників  ніхто  не  зачіпав.  Здивований  Бровко  перестав  гарчати  і  відповів  їжачку:
-  Їжачок!  Нічого  я  писати  не  буду,  коли  я  когось  покусаю,  захищаючи  двір,  хатину  або  садочок  мене  також  сварять  і  господар,  і  господиня,  тож  нехай  півні  самі  про  себе  подбають.
Мурчик  перестав  вмиватися    і  солодко  облизнувши  свої  довгі  вуса  сказав  всім,  помахуючи  хвостиком:
-  Я  теж  нічого  писати  не  буду,  мур,  тому  що  я  не  взяв  свої  окуляри,  а  без  окулярів,  мур,  я  літер  зовсім  не  бачу  і  постійно  плутаю  літеру  “е”  з  літерою  “в”.  Крім  того,  коли  я  плутаюся  під  ногами,  мені  чомусь,  мур,  завжди  дістається  від  господаря.
А  вперті  Вовчик  та  Петрик  відповіли  їжачку  так:
-  Ми  билися,  б’ємося  і  будемо  битися,  і  ніякі  покарання  нас  не  залякають!
Їжачок  знову  голосно  чмихнув,  підняв  високо  свою  голову  і  знервовано  сказав:
-  Це  неподобство!  Ви  всі  живете  в  одному  дворі  і  не  бажаєте  захищати  один  одного!  Ви  поводитеся  так,  як  поводяться  дикуни!  Хоча  ні  -  навіть  дикуни  дружньо  захищають  один  одного,  ви  гірші  за  дикунів!
  Раптом  з  верхівки  горіха  злетіла  чорна  ворона  і  нахабно  вмостившись  на  паркані,  зовсім  недалеко  від  кота,  голосно  каркнула  декілька  разів,  напевно  для  того,  щоб  на  неї  всі  присутні  звернули  увагу.
-  Я  думаю,  що  з  цих  великих  та  молодих  півників  буде  дуже  смачний  суп!  Подивіться,  адже  півні  не  проти,  щоб  з  них  зварили  суп!  То  для  чого  нам  відкладати  смачний  обід  на  завтра?  Можливо  мені  хоч  якась  смачна  кісточка  дістанеться!  -  хрипло  сказала  вона.
Від  цих  слів  Бровко  чомусь  розлютився  не  на  жарт.  Треба  сказати,  що  ворони  йому  ніколи  не  подобалися,  а  ця  нахабна  ворона  взагалі  зухвало  наполягала  зварити  суп  із  живих  півників!  Але  пес  розумів,  що  він  ворону,  яка  сиділа  на  високому  паркані  ніяк  не  дістане,  тому  крикнув  котику:
-  Мурчику,  а  ну  дай  цій  вороні  у  щелепу,  щоб  вона  на  землю  скотилася,  а  я  їй  вже  так  всиплю,  щоб  вона  й  дорогу  до  нашого  двору  забула!  Кіт  миттю  плигнув  на  ворону,  вхопив  її  за  крило  і  вони  клубком  покотилися  на  землю,  прямо  до  собаки  у  пащу.  Бровко  клацнув  своїми  величезними  зубами  та  так  голосно,  та  так  страшно,  що  у  найближчому  ставку  вся  риба  і  велика,  і  маленька  злякалася,  і  заховалася  на  самісіньке  дно.  Але  пес  вхопив  ворону  за  довгий  хвіст  і  в  нього  у  пащі  залишилося  тільки  чорне  вороняче  пір’я.  Перелякана  ворона  ледве  втекла.  Її  ще  довго  трясло  та  підкидало  від  згадки  про  здоровенну  собачу  пащу,  яка  ледве  її  не  проковтнула.    
-  Ось  бачите,  як  ви  разом  лукаву  ворону  без  хвоста  залишили,  -  весело  сказав  всім  розумний  їжачок,  -  він  зібрав  всі  розсипані  біля  Бровка  пір’їнки,  розділив  їх  навпіл  і  подарував  Вовчику  та  Петрику.  Півники  були  у  захваті  від  такого  подарунку.  Вони  швиденько  причепурилися,  встромивши  чорне  пір’я  собі  на  спину.  Саме  в  цей  час  на  подвір’я  вийшла  дівчинка  зі  своєю  мамою.  Вони  хотіли  подивитися  чому  так  голосно  каркала  біля  їхньої  хатинки  нахабна  ворона.  Побачивши  гордовитих  та  причепурених  чорним  пір’ям  півників  господиня  сказала  донечці:
-  Подивися  моя  люба,  наші  півники  прогнали  ворону  і  ще  видерли  у  неї  з  хвоста  все  пір’я!  Таких  відважних  бійців  я  годуватиму  ще  краще  ніж  годувала  раніше  і  вона  насипала  їм  повну  миску  смачної  пшениці.  Вовчик  та  Петрик  цього  дня  були  такими  щасливими!  Ні,  не  від  смачної  їжі,  а  від  слів  своєї  господині.  Вони  цілий  день  ходили  з  високо  піднятими  головами  та  іноді  голосно  кукурікали.  А  Бровко  та  Мурчик  зовсім  не  образилися  через  те,  що  їхню  перемогу  над  вороною  їжачок  разом  з  чорним  пір’ям  передав  півникам.
-  А  що?  Нехай  отримують  шану  від  господині,  аби  не  билися,  -  весело  казали  вони.
2020  рік.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886012
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2020

Чотири доби він чекав допомоги

Чотири  доби  він  чекав  допомоги,
Той  хлопець,  що  нас  захищав,
Йому  розтрощило  кулями  ноги,
На  поміч  він  сумно  чекав.
Мовчав  президент,  генерали  мовчали,
За  справи  сховавшись  свої,
Бійця  врятувати  вони  не  бажали  -
Щось  інше  робили  вони!
Чотири  доби,  він,  покинутий  нами,
Дивився  у  очі  зіркам...
Це  ви,  генерали,  своїми  руками
Бійця  передали  катам!
І  ті  поглумились  над  тілом  солдата!
Чому  президент  промовчав?!
У  ворога  він  наказав  не  стріляти,
Щоб  ворог  солдат  убивав!
23.07.20р.


У  командуванні  ООС  розповіли  жахливі  деталі  про  загибель  медика  та  смерть  пораненого  розвідника,  якого  не  змогли  евакуювати  з  поля  бою.  Проросійські  бойовики  вчиняли  нелюдську  наругу  над  тілом  вбитого  Миколи  Іліна.
Українські  військові  кажуть,  що  тіла  загиблих  в  момент  передачі  українській  евакуаційній  групі  "Евакуація-200"  мали  незворотні  зміни.  Це  може  свідчити  про  те,  що  їх  не  зберігали  за  правилами.
Самі  загиблі  були  без  своєї  військової  форми.  Крім  того,  тіло  військового  медика  Миколи  Іліна  розрізали.
Відзняті  знімки  переданого  окупантами  тіла  настільки  жахливі,  що  на  них  не  можна  дивитися  і,  тим  більше,  публікувати.  З  незрозумілих  причин  воно  було  розпороте  від  таза  до  шиї,  після  чого  грубо  зшито.
За  словами  військових,  встановити,  з  якої  зброї  вбили  Миколу  Іліна  за  результатами  судмедекспертизи  було  важко.  Все  через  те,  що  уражені  органи  та  кістки,  а  також  вбивчі  елементи  вилучили  ще  в  морзі  окупованої  Горлівки.
У  командуванні  ООС  також  повідомляють,  що  група  евакуації  виявила  залишки  російської  протипіхотної  міни  ПОМ-2.
Такі  міни  заборонені  Оттавською  конвенцією  та  виготовляються  виключно  в  Росії.  ПОМ-2  встановлюють  дистанційно,  вона  має  період  самоліквідації  від  4  до  100  годин.
Такі  міни  ставлять  за  гранатометами  РПГ-7,  радіус  суцільного  ураження  –  до  16  метрів.  Міна  спрацьовує  в  момент,  коли  людина  зачепить  одну  із  чотирьох  тонких  ниток,  довжиною  до  10  метрів  кожна.

https://24tv.ua/kistki-virizali-tilo-poshmatuvali-boyoviki-po-zviryachomu-novini-oos_n1383177

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

Дуже дивний сон.

Поміж  нас  живуть  щасливі  люди.  Вони  кожного  дня  бачать  неймовірні,  кольорові,  широкоформатні  сни,  а  потім  захоплено  розповідають  свої  сновидіння  нам.    Одній  громадянці  нашої  країни  приснився  саме  такий  сон.  Він  був  і  кольоровим,  і  широкоформатним,  і  дуже  дивним.  
Літнім    ранком  до  неї  подзвонив  президент  і  каже:
-  Пані  Ірино,  згідно  моєї  постанови  стосовно  того,  що  кожен  українець  може  бути  президентом,  ви  зможете  сім  днів  виконувати  обов’язки  президента  України.  Пані  Ірина  не  розгубилася  і  відповідає  йому:
-  Ви    знаєте,  а  я  не  проти.  Коли  мені  потрібно  виходити  на  роботу?
-  Пані  Ірино,  це  справа  термінова.  Сідайте  на  велосипед  і  їдьте  у  свій  офіс  на  вулицю  Банкова.  Тільки  не  залишайте  велосипед  на  вулиці,  я  вас  благаю,  у  нас  дуже  неспокійно  -  то  шаріївці  прийдуть  покричати,  то  патріоти  завітають  шини  попалити,  то  лікарі,  то  вчителі  зберуться  через    начебто  низькі  заробітні  плати,  то  аграрії  прийдуть  чомусь  землю  свою  захищати,  то  пенсіонери  ліків  захочуть  безкоштовних,  то  профспілки  голову  підіймуть.  І  всім  щось  треба,  у  всіх  якісь  претензії,    саме  до  президента.  Дуже  важка  в  мене  робота,  самі  побачите,  -  каже  їй  президент.
-  Добре,  через  тридцять  хвилин  я  буду  у  вас,  а  велосипед  я  залишу  біля  охорони,  -  відповіла  вона  йому  і  поїхала  на  вулицю  Банкова.  Біля  офісу  її  зустріла  охорона,  стоять  високі  солдати    по    команді    струнко,  навіть  не  ворухнуться.  Але  миттю  підбіг  до  неї  молоденький  лейтенант  і  каже:
-  Дозвольте  мені,  пані  Ірино,    за  вашим  велосипедом  наглядати,  щоб  ніхто  на  ньому  слів  поганих  цвяхом  не  нашкрябав.  Віддала  вана  йому  велосипед  і  пішла  до  президента.  Він  саме  чекав  пані  Ірину  і  знервовано  ходив  по  кабінету,  а  коли  побачив,  що  вона  нарешті  прийшла,    дуже  зрадів  і  каже  їй:
-  Як  чудово,  що  ви  погодилися  попрацювати  за  мене  президентом,  кому  тільки  не  подзвоню  -  всі  відмовляються,  а  в  мене  кадрів  не  вистачає.  Розумієте,  мені  треба  терміново  зняти  ще  одну  серію  фільму  про  Голобородько,  адже  всі  люди  так  цей  фільм  полюбили.    
-  Я  вас  розумію,  -  каже  вона  йому,  -  звичайно  їдьте  знімайте  фільм,  а  я  попрацюю.  
-  Як  добре,  що  ми  так  швидко  домовилися.  Ось  вам  штандарт,  орденський  знак  президента,  гербова  печатка  та  булава,  грошей  я  вам  не  залишаю,  самі  знаєте  в  країні  криза...  Звертаю  вашу  увагу  на  різнокольорові  кнопки  на  столі.  Червона  кнопка  для  виклику  міністрів,  біла  кнопка  для  виклику  армійських  генералів,  жовта  -  для  виклику  поліцейських  генералів  та  прокурорів  і  остання    зелена  -  для  виклику  депутатів.  Бачите,  як  все  просто  -  кнопку  натиснув  і  любе  питання  вирішується  миттєво.  Якщо  зможете,  зробіть  будь  ласка  те,  що  я  обіцяв  своїм  виборцям  ще    у  дев’ятнадцятому  році  і  досі  не  зробив,  -  пошепки  додав  він,  і  поїхав  знімати  кіно.
Пані  Ірина  натиснула  білу  кнопку  і  через  п’ять  хвилин  до  неї  зайшли  всі  армійські  генерали.
-  Я  наказую  вам  всім  зібрати  свої  речі  та  терміново  їхати  на  передову.  Керівництво  армії  повинно  жити  разом  зі  своїми  солдатами,  посмакуйте  солдатської  каші,  думаю,  що  харчування  та  побутові  умови  в  армії  зразу  поліпшаться.
Генерали  почали  хреститися,  хапатися  за  серце  та  за  голову,  а  деякі  почали  голосно  стогнати:
-  Йой,  йой!  Не  губіть  нас,  ми  ледве  ходимо,  ми  хворі,  ми  і  в  окоп  не  помістимося!  І  всі,  як  по  команді  почали  діставати  з  величезних  кишень  свої  медичні  книжки,  в  яких  вказані  їхні  незліченні  хвороби  з  підписами  та  печатками  лікарів.
-  Добре,  добре,  я  вас  почула  -  всі  хворі  зараз  напишуть  рапорт  на  звільнення,  моїй  країні  потрібні  генерали,  які  не  ховаються  у  штабі  від  війни!  -  жорстко  сказала  пані  Ірина,  -  крім  того  я  наказую  вам  негайно  і  швидко  провести  повну  фінансову  перевірку  та  ревізію  кожної  військової  частини,  кожного  складу,  кожного  військового  заводу.  Після  цього  наказу  два  генерали  втратили  свідомість  і  з  неймовірним  гуркотом  впали  на  підлогу.  Та  так,  що  задзвеніли  всі  шибки  у  будівлі,  захиталися  всі  меблі  і  від  стелі  до  підлоги  тріснула  стіна  в  кабінеті.  Коли    військові  вийшли,  а  тих  генералів,  які  втратили  свідомість  винесли  з  кабінету,  пані  Ірина  натиснула  жовту  кнопку.  Через  п’ять  хвилин  до  неї  зайшли  всі  поліцейські  генерали  та  прокурори.
-  Від  вас  я  вимагаю  порядку  та  виконання  Законів,  -  сказала  вона  їм.  Ви  повинні  негайно  звільнити  всіх  громадян  України,  які  бездоказово,  а  значить  незаконно  утримуються  у  в’язницях  та  слідчих  ізоляторах!  Ви  повинні  розібратися  чому  їх  незаконно  утримували  і  хто  в  цьому  винен.  Ваші  письмові  доповіді  з  цього  питання  я  чекаю  сьогодні  до  двадцять  першої  години.  Крім  того  я  наказую  вам  негайно  і  швидко  провести  повну  фінансову  перевірку  та  ревізію  кожної  поліцейської  частини,  кожної  канцелярії  та  кожного  поліцейського  складу.  Після  цих  слів  два  поліцейські  генерали  теж    втратили  свідомість  і  впали  на  підлогу,  тільки  вони  були  в  два  рази  менші  за  армійських  генералів,  тому  від  їхнього  падіння  скло  так  сильно  не  дзвеніло,  меблі  не  хиталися  і  будівля    не  тріснула.  Потім  пані  Ірина  викликала  до  себе  міністрів.  Міністри  вже  дізналися  від  армійських  генералів  про  зміну  курсу  президентського    крейсера  і  тому    прийшли  без  затримки.
-  Панове  міністри,  я  бажаю,  щоб  ви  сьогодні  до  двадцять  першої  години  розібралися  з  космічними  заробітними  платами  та  преміями,  які  чиновники  нараховують  самі  собі.  Заробітна  плата  чиновника  повинна  бути  прив’язаною  до  мінімальної  заробітної  плати  громадян.  Якщо  мінімалка  громадян  не    зростає,  то  заробітна  плата  чиновників  повинна  зменшуватися,  а  не    збільшуватися.  Якщо  в  країні  робочі  місця  чиновниками  не  створюються,  то  їм  заробітна  плата  зовсім  не  нараховується!  І  заробітна  плата  чиновника  не  може  бути  більшою  за  мінімальну    у  десятки,  сотні  або  тисячі  разів,  як  дехто  з  вас  собі  це  дозволяє!  По-друге  -  чому  в  нашій  країні  податки  стискають  шиї  громадян  і  заважають  їм  вільно  дихати?  Де  нормальний,  цивілізаційний  податковий  кодекс,  про  який  ви  всі  обіцяєте,  коли  йдете  до  влади?  По-третє  -  я  не  розумію,  у  нас  мільярдна  діра  в  бюджеті,  а  ви  витрачаєте  кошти  платників  податків  на  дуже  симпатичні  і  напевно  дуже  дорогі  скляні  зупинки  громадського  транспорту.  Невже  в  нашій  країні  сьогодні  всі  інші    проблеми    вирішені  владою  настільки,  що  вже  можна  витрачати  величезні  кошти    на  симпатичні,  скляні  зупинки?  Можливо  зношений,  дірявий  та  латаний-перелатаний  комунальний  транспорт    повністю  оновлено  владою  у  всіх  містах  нашої  країни?  Можливо  наші  школи,  дитячі  садочки,  поліклініки  та  лікарні  забезпечені  всім  необхідним?    Можливо  у  кожному  місті  вже  не  б’ють  з  під  асфальту  височенні  гейзери  з  гарячою  або  холодною  водою?  Чому  досі  всі  металеві  труби,  які  десятки  років  знаходяться  в  аварійному  стані  під  землею  ви  не  замінили  на  нові,  утеплені,  пластикові?  Чому  стоять  неутеплені  цегляні  та  бетонні  будинки?  Чому  ми  тридцять  років  опалюємо  вулиці  наших  міст?  Чому  ви  витрачаєте  сотні  та  тисячі  мільйонів  гривень  платників  податків  так  безвідповідально?    На  сьогодні  запитань  досить.  До    двадцять  першої  години    я    чекатиму  від  вас  письмових  пояснень  на  всі  мої  запитання!
Коли  міністри  понуро  вийшли  з  кабінету  президента,  пані  Ірина  натиснула  зелену  кнопку  і  через  п’ять  хвилин  до  неї  зайшли  депутати.
-  Скажіть  мені,  шановні,  ви  слуги  українського  народу...  чи  ні?  Якщо  ні,  то  ви  не  в  тій  будівлі  і  не  в  тій  країні  працюєте!  Чому  ви  не  читаєте  законів,  які  приймаєте?  Звідки  у  ваших  головах  з’явилися  нацистські  роздуми  про  “дітей  низької  якості”,  які  народжуються  у  малозабезпечених  та  бідних  родинах?  І  кого  ви  пропонуєте  стерилізувати?  Мільйони  бідних  українців,  які  збідніли  тільки  тому,  що    влада  тридцять  років  викрадала  і  сьогодні  продовжує  викрадати    у    них    їхнє    майбутнє!  
І  тут  задзвенів  будильник.    Пані  Ірина    прокинулася  і  ще  довго  розмірковувала  над  тим,  який  дивний  сон  їй  сьогодні  приснився  і  щоб  ще  вона  змогла  зробити  заради  процвітання  своєї  країни  на  вулиці  Банкова,  тільки  не  за  годину,  а  за  сім  повних,  робочих    днів,  працюючи  президентом    України.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883102
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Не вір, не вір ніколи ти в казочки катів!

Невже  вас  треба  вчити  любити  Батьківщину!
Ви  що  всі  подуріли  від  пива  та  брехні?
Московія  підступно  напала  на  Вкраїну
І  гинуть  наші  хлопці  від  клятої  війни!
І  мир  не  запанує,  який  вам  обіцяють  -
У  табір  за  Уралом  байдужих  повезуть!
Все  в  дурнів  конфіскують,  по  морді  наклепають,
А  самих  гонорових  у  поїзді  приб’ють!
Терплячих  та  байдужих  навмисно  з  вас  зробили,
Щоб  ви  не  захищали  дітей,  батьків,  дідів  -
Загарбники  ніколи,  нікого  не  жаліли,
Не  вір,  не  вір  ніколи  ти  в  казочки  катів!    
14.07.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882989
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2020

Чому ж ви, гонорові, всі нишком замовчали?

Нам  вказують  завзято,  як  ми  повинні  жити  -
Кого  нам  поважати,  любити  чи  сварити.
За  гречку  вчать  любові  і  гріють  мудрим  словом,
І  нищать  Україну  -  вбивають  рідну  мову!
Чому  ж  ви,  гонорові,  всі  нишком  замовчали?
І  землю  українську,  і  мову  їм  віддали?!
Невже  не  зрозуміло  -  нас  знищать  поступово,
Для  цього  й  забирають  свободу,  землю  й  слово!
Погляньте  у  минуле  -  в  тридцятих  домовчались!
Голодних  та  безсилих  кати  вже  не  злякались...      
Невже  не  зрозуміло  -  ми  всі  повинні  встати,
А  то  прийдуть  сусіди  підступні,  бородаті!  
Погляньте  у  минуле  -  Батурин  б’є  у  дзвони!
Невже  ви  не  наїлись  совдепівської  зони?
10.07.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2020

СИДЖУ ДОМА!

             
               Метро  закрили,  літаки  не  літають,  електрички  не  їздять,  космічні  кораблі  покриваються    пилом...    Життя      змінилося...  особливо  у  великих  містах.    У    місті,  без  собаки,  гуляти    не    можна...  в  парк,  або  ліс    заходити    -  не  можна.    Ловити      рибу  -    не  можна!    На  легковій    машині    з    району    в    район    їздити  поки  що    можна.    А  в  трамвай,    тролейбус    та    автобус    без    перепустки    не    пускають...        Живемо    по    новому  -  про    шашлики,      коньяк    та      дівчат    я    забув    зовсім!      
Сиджу    дома!    Цілий    місяць    сиджу    дома!    Сьогодні  хотів    викинути      телевізор,    бо    вже    так    дістав    своїми    дебатами!    Але    вчасно  згадав,  що    за    нього    кредит    ще    не    виплачено...    І    рука    не    піднялася...
Сиджу    дома!    Гроші    вже    закінчилися,    а    карантин    не    закінчується!    Мию    руки...  Мию    підлогу...  Потім    знову    мию    руки...    І    так    цілий    день.  Про    дівчат    навіть    не    думаю!    Вони    теж    -    на    карантині...      Всі!    І    всі    в    масках    миють    руки...    А    найкрутіші    -    у    протигазах!  
Без    масок    баба    Люда    у  наш    під’їзд      нікого    не    пускає...      в    магазин    без    масок    теж    нікого  не      пускають...      А    масок    в    аптеках    немає    ще    з    Нового    року...    Добре,      що        шарф      встиг    купити...      Останній,    двометровий...      зеленого  кольору    з    довжелезною    бахромою...    Намотаю    той    шарф      на    обличчя    -    тільки    очі    видно    з    зеленуватим      відливом...
Швиденько    забігаю    у    магазин,  купую  продукти    -    і    додому!    Зварю    борщу    -    і    все!    Хочеш  -  їж,    а    не    хочеш    -    спати    лягай!    А    спати    мені      не    хочеться    ще    з    минулої    п’ятниці!      Погляну    у    вікно      -    а    по    вулиці    тільки    здоровенні    коти    та    поліцейські      ходять!    Штрафи    виписують!      Зайшов    один    морж    у      Дніпро    без    маски    та    шарфика    -    і    все    -    порушення!      Плати    штраф  !    Три    зарплати    начальника    ЖЕКа,    а    може    й    чотири    віддай  !      І      сиди    без    борщу    чотири      місяці!    Два    дні    без    борщу    я    ще    витримаю...    п’ять  днів    без    вареників    я  ще      проживу,    а    потім?    що    мені    потім  робити?      Італійцям  держава  гроші    платить,    тим  італійцям,    які    на    карантині  вдома    сидять.      А    наша    влада?    якщо    і    платить  -  то    тільки    собі!      Чиновники,    незважаючи  на  карантин,    збираються    групами    і    п’ють      каву    без    рукавичок      та    без      масок      у    кафешці,    яка    всім      іншим    гурманам    нічого    не    наливає...      А    тут    у    воду    зайшов    один    морж...        тільки    по    коліна    зайшов    у    воду...    не  по  пояс    зайшов...    без    групи    підтримки    зайшов...    і    все  -  плати    штраф!
Сиджу    дома!    Закипаю!    Мию    руки  -  аж  вода  парує!      Про    роботу    навіть  не  згадую!    А    що    там,    на    тій  роботі    робити?    Навколо    пусті    кабінети!      Всі    ж    на    карантині!    Немає      з    ким      ні      поговорити,    ні    кави    випити!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882285
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2020

Я ЗАВИНИВ ТОБІ, УКРАЇНО!

Я  завинив  тобі,  Україно!
Курганам  високим,  полям  золотим
І  прадідам  сивим,  і  дітям  малим,
Всім  тим,  хто  любив  над  усе  Батьківщину,
Всім  тим  хто  загинув  під  небом  твоїм!
За  волю  стояли  сини  України  -
Полки  Святослава*,  Петлюри  полки,
Хоругви  у  небі  пливли  жовто-сині,
І  слава  про  воїв  пливла  крізь  віки.
Хмельницький,  Мазепа  клейноди**  втрачали,
Щоб  їх  на  Майдані  в  часи  лихоліть
Нащадки  дідів  наших  славних  знов  взяли
І  з  честю  несли  крізь  пожежі  століть!
Вставайте  нащадки  козацької  слави,
Підкови,  Сірка,  Дорошенка  сини!
Славетні  герої  потрібні  державі,
Щоб  їй  Перемогу  здобути  в  війні!
 

*Святослав  Хоробрий  —  Київський  князь,  син  княгині  Ольги  та  Віщого  Олега,  батько  Володимира  Великого,  дід  Ярослава  Мудрого.    Воїв,  вої  -  у  часи  князя  Сятослава  так  називали  воїнів.
**клейноди  -  відзнаки,  атрибути  та  символи  військової  та  цивільної  влади  окремих  військових  та  цивільних  урядів  у  ХV  -  ХVIII  століттях.  Хоругви  -  прапори.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873796
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.04.2020

І ПАМ’ЯТЬ РОЗТОПТАЛИ І ЗНИЩИЛИ МОГИЛИ

Історію  та  пісню*,  поля,  ліси,  країну
Украли  й  сплюндрували  лукаві  москалі,
Незламних  катували,  вбивали  всю  родину,
Чи  голодом  морили  і  кидали  в  ріллі.
І  пам’ять  розтоптали,  і  знищили  могили,
Щоб  ми  не  відродили  історію  свою,
Молитву  українську  і  ту  заборонили,
Щоб  душу  полонити  знесилену  твою.
З  народження  навчали  нагайками  й  кийками,  
Щоб  мову  й  Україну  ми  вирвали  з  грудей,
Мільйони  українців  замучено  катами,
Які  не  мають  права  з’являтись  між  людей!
Ні  в  парках,  ні  на  площах,  ні  в  книжці,  ні  в  газеті!
За  прізвищем  убивці  щоб  додавалось  —  кат!  
Щоб  люди  пам’ятали  —  живе  ще  на  планеті
Кремлівський,  двоголовий,  диявольський  диктат!
*https://www.youtube.com/watch?v=aB9TJvfjunU  Дослідження,  
звідки  взялися  деякі  російські  пісні
23.06.19р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871610
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.04.2020

ОБИРАЮТЬ ТАКИХ, ЯКІ ОБІЦЯЮТЬ

Патріотів  до  влади  не  обирають  -
Бо  війну  спровокують,  яка  вже  гримить!
Обирають  таких,  які  обіцяють
Зупинити  війну,  наче  поїзд,  за  мить!

Можна  виграти  битву,  а  можна  програти,
Перемога  зупинить  жорстоку  війну!
Неможливо  нас  в  рабство  всіх  знову  продати  -
Не  пробачить  народ  владі  зраду  страшну.
8.04.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871488
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.04.2020

МИ ВОРОГІВ ЗДОЛАЄМ ВСІХ !

Вбивали  кращих  москалі  -
Стоять  зажурені  могили,
Немає  місця  на  землі
Де  б  землю  кров’ю  не  полили!
Мільйони  вбитих!  мовчимо...
Вбивайте  й  далі  московіти?!
З  ганьбою  в  серці  живемо,
А  дехто  йде  до  них  служити.
І  не  достукатись  до  них,
До  мовчунів  в  ярмі  покори,
До  зазомбованих,  сліпих,
Які  кріпацтвом  й  досі  хворі!
Нехай  нас  меншість  -  це  не  гріх,
Готових  йти  в  вогонь  та  воду!
Ми  ворогів  здолаєм  всіх
І  ми  здобудемо  Свободу!
29.02.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870987
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.04.2020

У КОГО ОЧІ - ОКЕАНИ

У  кого  очі  -  океани,
Немов  троянди  лагідні  вуста,
Їм  не  потрібні  чаклуни  й  шамани,
Щоб  чарувати  вродою  міста.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870785
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2020

КОХАННЯ ЗНИКАЄ

-  Кохання  зникає...  чому?  Поясніть!
Для  мене  це  надто  важливо...
-  Одужати  треба,  твій  голос  бринить,
В  житі  нашому  все  так  мінливо.

Надія  лікує  твій  смуток  та  біль,
Час  зменшить  нестерпні  страждання,
Нас  часто  лишали  омріяних  крил,
Щоб  ми  знов  шукали...  кохання.
4.04.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2020

ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ

Молода  дівчино,  молода  дівчино,
Думкою  до  тебе  знову  й  знову  лину.
Чом  вуста  солодкі,  гарні  оченята
Заважають  хлопцю  до  світанку  спати?
Наче  не  сумую,  наче  не  журюся,
П’ю  холодну  воду,  п’ю  і  не  нап’юся!
Думаю  про  тебе  -  що  ж  ти  наробила?
В  себе  закохала,  спокою  лишила!
Закохала  в  себе  легкою  ходою,
Ніжно  усміхнувшись  у  саду  весною.
Тільки  посміхнулась,  повела  бровами  -
Думаю  про  тебе  я  тепер  ночами!
Їсти  не  бажаю,  не  бажаю  спати,
Про  кохання  хочу  все  тобі  сказати.
2.04.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2020

ВВЕЛИ КАРАНТИН

Ввели  карантин  та  штрафи  захмарні,                                              
Від  сіл  зачинили  міста,                                                                                    
Немає  ні  масок,  ні  ліків  в  лікарні                                                                          
І  майже  спинилось  життя.          
                                                 
Ніхто  допомоги  не  бачить  від  влиди!                          
Резерви  лишились,  чи  ні?                                                                                                
І  землю  заносять  на  продаж  до  Ради                                                      
У  чорній,  пречорній  труні.              
                                                               
Ніхто  не  ридає,  ніхто  не  сумує  -                                                                            
Це  вирок  невтішний  всім  нам!                                                            
Помре  Україна?!  це  їх  не  турбує!                                                                    
А  що  ми  розкажем  синам?
30.03.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870126
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 31.03.2020

НЕМАЄ НІМЦІВ АНГЛОМОВНИХ

Немає  німців  англомовних,
Хоч  як  ретельно  не  шукай!
Ти  рідну  мову,  як  ікону
Шануй,  вивчай,  оберігай!
Її  вбивали  й  катували,
Забороняли  та  кляли,
Щоб  українці  розмовляли,
Як  розмовляють  москалі.
Сільську  красуню  в  шию  гнали,
Подалі  з  рідної  землі,
Історію  у  нас  украли
Коли  без  війська  ми  були.
Лютують  знову  московіти,
На  танках  руцький  мир  везуть!
Щоб  Україну  розчавити?
Та  ні…  вони  бажають  вмерти  тут!
28.05.19р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2020

СПРАВЖНІЙ ПОЛКОВНИК

СПРАВЖНІЙ  ПОЛКОВНИК  
               
          Валерій  Анатолійович    жив  у  невеличкому  військовому  гарнізоні,  в  якому  всі  про  всіх  знають.  Всі  знають  про  те,  хто  ти,  який  ти,  чим  ти  дихаєш  і  чим  ти  займаєшся.  Знають  про  те,  з  ким  ти  дружиш  і  на  кого  нерівно  поглядаєш.  Знають  навіть  про  те,  що    сусіди  зліва  чи  з  права,  зверху  чи  знизу  будуть  варити  сьогодні  на  обід,  а  деякі,  дуже  обдаровані  віщуни  з  самого  ранку  знають,  що  будуть  варити  сусіди  навпроти  і  на  вечерю.  Крім  того  всі  знають,  що  саме  і  за  скільки  ти  купив  у  неділю  на  місцевому  чи  на  київському  ринку  для  себе,  для  своєї  жінки  та  дитини.  Знають,  що  ти  сказав  і  знають,  що  ти  збираєшся  сказати  про  своїх  сусідів  чи  колег  по  роботі.    Але  Валерія  Анатолійовича,  хоч  він  був  людиною  військовою,  такі  таємниці  зовсім  не  цікавили.  Свої  блакитні  пагони  разом  з  великими  зірочками,  які  прикрашали  його  парадний  кітель,  він  зберігав  вже  декілька  років  у  шафі,  і  тільки  у  свята  дбайливо  та  обережно  діставав  і  вдягав  свою  військову  форму,  форму  українського  полковника  авіації.  Він  ще  й  досі,  за  звичкою,  вважав  себе  людиною  військовою.  Тому  тільки  один  раз  попереджав:  “Ваші    байки  мене  зовсім  не  цікавлять!  Ще  раз  щось  подібне  почую  -  спущу  зі  сходів!”    
                Політика,  якою  вона  є  сьогодні,  його  теж  не  цікавила.  Він  не  міг  навіть  уявити  себе  в  ролі  даруючого  збіднілим  людям  продуктових  наборів  з  кілограмом  гречки,  упаковкою  макаронів  та  пачкою  цукру,  а  до  цієї  хаптурки*  безкоштовно  і  в  необмеженій  кількості  додавалися,  як  захмарні  обіцянки  так  і  нездійсненні  мрії.  Так  само  він  не  любив  і  тих  хто  з  високої  трибуни  роздавав  майже  всі  блага  людства,  які  є  у  світі,  тільки  заради  побудови  свого  кар’єрного  трампліну.  Він  вважав,  що  слова  повинні  вириватися  назовні  з  глибин  серця,  а  не  злітати  гарно  розфарбованими  пташками  з  малинових  вуст  ситого,  розпещеного  чиновника,  депутата  або  кандидата  в  депутати.  А  обіцянки  завжди  повинні  закінчуватися  виконанням  справ,  на  які  з  гордістю  могли  б  споглядати  не  тільки  діти  політиків,  а  і  всі  громадяни  нашої  країни.  Тому  хитруваті  або  нахабні  побажання  заманити  його  за  поріг  своїх  переконань,  або  критика  його  світогляду  закінчувалися  для  деяких  сміливців  душевними,  а  іноді  і  тілесними  травмами.  Винуватцем  цих  дій  були  величезні  кулаки,  які  викохав  полковник.  Вони  мали  розмір  стиглих  кавунів.  Полковнику  доводилося  іноді  ховати  їх  від  очей  сполоханих  співрозмовників  чи  то  під  стіл,  чи  то  у  кишені.  Але  влітку  їх  бачили  всі.  Тому  хоч  ховай,  хоч  не  ховай,  а  свою  виховну  роботу  вони  виконували.  При  цьому  побажання  полковника  завжди  мали  тільки  законні  підстави.  І  хоч  це  не  були  військові  команди,  але  після  короткої  виховної  розмови  з  порушникам  підвалин  справедливості,  вони  завжди  виконувалися  швидко,  без  обговорень  і  нарікань.  В  армії  у  полковника  була  необмежена  влада,  але  він  не  став  для  своїх  підлеглих  тираном.  Можливо  через  те,  що  хмільний  дух  свободи  оселився  у  його  душі  ще  задовго  до  проголошення  незалежності  України,  а  можливо  через  свою,  не  схожу  на  інші,  особливу,  українську  душу.  Окрім  того  з  самого  свого  народження  він  отримав  у  спадок  відчуття  гідності  та  справедливості.  Ось  такий  характер  люб’язно  подарувала  йому  доля.  І  хоч  через  ці  відчуття  гідності  та  справедливості  він  за  своє  сорока  п’яти  річне  життя  набив  багато  ґуль  на  лобі,  його  демократичні  погляди  нікуди  не  зникли.  Навіть  легка  сивина  не  змінила  його  волелюбного  характеру.  
  Якось  повертаючись  додому  він  зустрів  свого  кума  Михайла  з  яким  вони  разом  навчалися  у    школі.  Вони  привіталися  і  Михайло  ні  з  того  ні  з  сього  запитав  у  полковника:
            -  Куме,  а  поясни  мені  будь  ласка,  який  лікар  краще  розбирається  в  медицині?  Наш  місцевий  Василь  Трохимович,  чи  наприклад  столичний,  київський?
                  Полковник  був  дуже  здивований  таким  запитанням.  Адже  Михайло  був  не  тільки  його  кумом,  він  був  ще  місцевим  винахідником  і  технічним  чарівником.  Він  вигадував  якісь  дивні  машини,  які  повинні  були  полегшити  життя  селянина  вдома  та  на  землі.  Але  вони  на  жаль  не  могли  літати.  Хоч  зростом,  будовою  тіла  та  зовнішнім  виглядом  він  був  менший  за  полковника  і  знаходився  в  іншій  ваговій  категорії,  але  здоров’я  мав  пречудове,  і  ніколи  на  нього  не  скаржився.  Він  ніколи  не  хворів,  лікарів  у  своєму  житті  ніколи  не  бачив  і  вони  йому  були  зовсім  непотрібні.  Дивлячись  куму  прямісінько  в  очі,  полковник  хитрувато  запитав:    
  -  Куме,  а  в  тебе  часом  нічого  не  болить?  Нічого  ніде  не  чухається?  Ти  часом  не  вкрився  якимись  плямами  чи  прищами?  Можливо  тебе  хтось  покусав?  І  так  швиденько  і  театрально  відступив  від  нього  на  два  кроки  у  бік.  
-  Та  ні,  -  тихо  та  сумно  сказав  Михайло,  в  мене  все  нормально  і  в  дома,  і  на  роботі.  Це  я
*хаптурка  -  подачка,  хабар  

так  питаю,  на  всяк  випадок.
                -  Слава  Богу,  в  мене,  куме,  наче  камінь  з  душі  впав,  -  він  знову  порівнявся  з  ним,  обійняв  його  за  плече  і  сказав:
            -  Знання  в  інституті  майбутнім  лікарям  дають  однакові,  тому  думаю,  що  немає  між  нашими  і  київськими  лікарями  великої  різниці.  Різниця  тільки  в  тому,  що  наш,  місцевий  лікар  і  живе,  і  працює  поряд  з  тобою,  а  до  київського  тобі  треба  їхати  пів  дня.  Окрім  того  київські  лікарі  набагато  дорожчі  від  наших.  Тому  краще  ти  звертайся  до  Василя  Трохимовича,  він  уважно  вислухає  тебе  чи  то  на  вулиці,  чи  в  кабінеті.  Ти  тільки  привітайся  з  ним  культурно,  “Доброго  здоров’я”  або  “Доброго  дня”  скажи,  але  ні  в  якому  разі  не  кажи  йому  “Здрастє”,  бо  якщо  він  буде  гуляти  на  вулиці  зі  своєю  собакою,  то  ти  пригадаєш  молодість.  Михайло  відкрив  рота  і  з  острахом  подивився  на  полковника.  Він  з  самого  дитинства  дуже  боявся  собак.  Навіть  звичайне  слово  собака  рвучким  стоп  краном  гальмувало  в  його  голові  аналіз  технічних  новин,  якими  він  жив  щохвилини,  а  це  в  свою  чергу  викликало  легке  тремтіння  не  тільки  пальців  рук,  а  і  всього  тіла.  А  поява,  в  його  життєвому  просторі,  великої  собаки  завжди  закінчувалася  для  нього  бігом  з  перешкодами,  або,  в  деяких  випадках,  і  вправами  з  альпінізму.  При  чому  ніякі  вмовляння  чи  шокова  терапія  не  діяла  і  не  допомагала  побороти  чи  викорінити  з  голови  Михайла  цей  жах,  жах  який  там  оселився  ще  в  першому  класі  від  побаченої  величезної,  розлюченої,  вишкіреної,  гарчащої  собачої  пащі,  яка  плигала  на  невисоку  вишню,  на  яку  ледве-ледве  встиг  залізти,  рятуючись  від  неї,  переляканий  малий.
              -  Ти  будеш  тікати  від  його  довбонутого  Рекса  і  перелітатимеш  через  всі  паркани  які  тобі  тільки  зустрінуться  по  дорозі,  -  розтлумачив  полковник  свою  згадку  про  молодість.  Василь  Трохимович  знає  все,  і  дитячі  хвороби,  і  терапію,  і  хірургію,  він  знає  навіть  те,  що  тільки  вчора  винайшли  у  світі  для  лікування  людей.  Він  відповість  на  найпотаємніші  твої  питання  стисло  і  зрозуміло,  але  про  те,  що  він  “Здрастє”  не  переносить,  не  забувай.
              -  Не  може  бути,  -  якось  дивно  хапаючи  повітря  носом  промовив  Михайло.  Тоді  краще  пішли  до  мене,  свіжої  вишнівки  посмакуємо,  а  ще  дружина  на  вечерю  запече  коропа,  -  запропонував  він  полковнику,  нервово  поглядаючи  на  бетонний  триметровий  паркан  повз  який  вони  саме  проходили.
                -  Пішли,  -  легко  погодився  полковник.  
          Була  саме  неділя.  Літнє  сонце  котилося  на  захід.  Вони  удвох  сиділи  в  альтанці  та  смакували  вишнівку.  Посеред  столу  стояв  запечений  у  сметані  разом  з  овочами  та  грибами  великий  дзеркальний  короп,  а  поряд  стояли,  зроблені  та  розмальовані  під  старовину,  дві  великі  глиняні  миски  з  варениками.  В  одній  мисці  були  вареники  з  картоплею,  а  в  другій  з  тушкованою  капустою.  Вареники  були  политі  білою,  густою  сметаною  та  нарум’янені  товченими  грецькими  горішками,  а  ще  на  столі  були  свіжі  ароматні,  різнокольорові,  дрібненько  нарізані  помідори  та  зелені  гірочки,  рясно  пересипані  кропом  та  петрушкою,  а  на  десерт  їх  чекало  звичайне  морозиво,  в  яке  вигадливі  та  дбайливі  жіночі  руки  додали  свіжі  ягоди  малини,  полуниці  та  невеличку  порцію  домашнього  квіткового  меду.  Навколо  альтанки  росли  кущі  червоних  троянд.  Вони  ледь-ледь  хитали  своїми  чарівними  голівками  і  наче  гіпнотизували  полковника.  Розкіш  тиші  огортав  все  навкруги  і  повільним  водоспадом  спадав  з  пишних  бутонів  та  ніжних  пелюстків  троянд  на  зелені  листочки  та  тоненькі  гілочки,  вкриті  темними  колючками,  а  потім  розсипався  в  невисокій,  світло-зеленій  траві.  Блакитне  небо  тільки-но  почало  розкривати  свої  чарівні  обійми...    і  раптом  декілька  запізнілих  бджіл  порушили  цю  казкову  тишу.  Вони  прямували,  як  перевантажені  літаки  на  малій  висоті  повз  альтанку,  в  якій  сиділи  чоловіки,  до  свого  будиночка  на  свій  невеличкий  аеродром,  і  так  потужно  гуділи,  як  можуть  гудіти  тільки  велетенські  джмелі.  Полковник  з  повагою  дивився  на  цих  Божих  створінь  поки  вони  не  зникли  за  молодим  та  широким  горіхом,  після  чого  запитав  у  кума:
                -  А  скажи  мені,  чи  може  одна  людина  займатися  одночасно  і  бджолами,  і  політикою?  Кум  взяв  пляшку,  налив  обом  по  самісінькі  вінця  вишнівки  з  медом  і  сказав:
                -  Бджола,  коли  кусає  людину,  і  хоч  цей  процес  досі  залишається  все  ще  дуже  болючим,  небажаним  та  неприйнятним  для  більшої  частини  населення,  тим  самим  і  лікує  її,  а  в  політиці,  якщо  когось  покусають,  то  навіть  переливання  крові  цій  людині  вже  не  допоможе.  Мій  сивий  дід  Яків  колись  так  казав  -  який  пасічник  такий  і  мед.  І  це  чиста  правда.  Кум  налив  ще  по  самі  вінця  пахучої  вишнівки  і  вони,  бажаючи  один  одному  щастя  та  здоров’я  на  довгі  літа,  випили  цей  Нектар  Богів.      
                -  Правду  кажеш,  друже,  правду,  який  пасічник  такий  і  мед.  А  ти  знаєш,  що  в  той  час  коли  в  українську  політику  залетіли  бджоли,  українці  скоротили  споживання  меду  до  мінімуму,  -  сказав,  зі  знанням  справи  полковник.
            -  Ні,  на  жаль  я  не  чув  такого  дива.  Виходить  що  бджоли  через  нашу  владу  могли  постраждати  теж?  Але  мед  -  не  цукерки,  він  зберігається  десятками  років,  якщо  тільки  хазяїн  не  робить  вишнівку  і  не  має  з  пів  сотні  родичів,  які  не  лікуються  медом,  а  їдять  його  ложками,  як  картоплю.
            -  Таке  скажеш,  куме,  вишнівку  їсти  ложками,  вони  що  діти  малі?
            -  Та  не  вишнівку,  а  мед.  Мої  родичі  їдять  його  величезними  ложками,  як  картоплю.  Вже  й  на  виготовлення  вишнівки  в  мене  меду  не  вистачає.
              -  Оце  так  новина!  Треба  рятувати  твій  заводик,  куме,  треба  рятувати  його,  братику.  Ну  нічого,  я  на  нашому  кутку  підніму  людей,  як  тоді,  коли  до  діда  Миколи  приїхали  газовики  відключати  газ.  Пам’ятаєш?    Бариги  наротердамили,  а  нашим  людям  за  якісь  незначні  борги  газ  відключають!  Ще  не  встиг  дід  Микола  вибігти  на  своє  подвір’я    з  вилами,  а  вже  двадцять  хлопців  стояли  біля  його  хати  і  чекали  моєї  команди.  
              -  Пам’ятаю,  куме,  пам’ятаю.  А  дід  молодець,  сам  без  нашої  допомоги  впорався.  Газовики  вилетіли  з  його  двору,  як  паршиві  коти.  Я  одного  з  них  вхопив  вже  на  вулиці  за  комір  і  кричу  діду:
              -  Діду,  тримаю  газовика!  -  Той  вже  й  не  виривався,  а  сопів  та  тремтів  як  осика  влітку.  А  дід  йому  так  грізно  і  каже:
              -  Ти  чого  це  без  мого  дозволу  на  моє  приватне  подвір’я  зайшов,  а?  Послали  кажеш!  Так  я  тебе  ще  далі  пошлю!  Ти  ходити  вмієш?
              -  Та-ак,  вмію.
              -  Так  йди  звідси!  І  дід  вилами  показав  куди  саме  йому  треба  було  йти.  Кажуть,  що  після  цього  випадку  газовики  з  району  відмовлялися  їхати  відключати  газ  у  інші  села  та  містечка.  А  начальству  своєму  казали:
              -  Ні,  ні,  краще  ви  самі  поїдьте,  поспілкуйтесь  з  народом,  а  ми  в  офісі  вас  почекаємо,  каву  поп’ємо.
            -  Куме,  а  може  зареєструємо  торгову  марку  “Нектар  Богів”?  Я  гроші  для  такої  справи  знайду.  Будемо  продавати  натуральну  вишнівку  з  медом.  Це  такий  продукт,  що  й  за  вуха  не  відтягнеш!  Вишнівка,  це  ж  не  горілка,  яка  б’є  по  голові  і  відключає  пам’ять  та  розум  у  людини.  Навіть  після  надмірного  вживання  вишнівки  пам’ять,  у  палких  прихильників  твого  продукту,  нікуди  не  зникне.  Окрім  того  ноги  у  шукачів  пригод  не  бажатимуть  іти  шукати  ті  пригоди,  тому  що  не  зможуть  іти.  Голова  в  нормі,  а  на  ноги  людина  встати  не  може.  Дивовижний  винахід!  А  ще  можна  робити  Варенуху  з  медом,  сушеними  грушами  та  сливами,  Малинівку,    Медове  вино,  Спотикач  з  прянощами,  Цитринівку!  Це  все  наші  старовинні  українські  хмільні  напої,  які  навіть  князі  коштували!  Ними  пригощали  на  банкетах  у  київських  палатах  послів  з  Царгорода.  Я  стану  начальником  охорони  твого  заводика,  а  ти,  як  винахідник  цього  чуда  будеш  поважним  директором  “Нектару  Богів”.
            -  І  тоді  до  нас  приїдуть  орли,  тільки  не  з  газ  контори,  а  в  камуфляжі  з  автоматами  на  грудях.  Вони    спочатку  висмокчуть  весь  нектар  з  величезних  сулій,  а  потім  висмокчуть  його  зі  шлангів,  якими  ці  сулії  з’єднувалися,  а  потім  вони  своїми  брудними  чоботами  перекриють  нашу  прибуткову  справу.  І  все  це  беззаконня  вони  зроблять  тільки  для  того,  щоб  всі  наші  статки  потекли  у  кишеню  якомусь  впливовому  дяді.  Ще  й  по  спині  можуть  надавати.
            Полковник  не  розчув  останні  зауваження  кума,  тому  що  саме  в  цю  хвилину  уважно  розглядав  запеченого  у  сметані  коропа.  Він,  зачарований  пахощами,  розмірковував  про  те,  що  йому  буде  більше  до  смаку  -  хрумкий  хвостик  чи  соковита  серединка  золотавого  красеня.  Інакше  б  він  розповів  куму  на  яку  гілку  високої  тополі  залетіли  б  ті  орли,  після  зустрічі  з  ним.
            Кум  налив  ще  по  чарці  пахучої  та  солодкої,  як  літній  вечір  вишнівки,  і  хоч  вона  була  не  міцна,  але  язичок  полковнику  “п’яна  вишня”  трошки  розв’язала.  Полковник  бачив,  що  його  кум  цілий  вечір  ходить  якийсь  сумний  та  невеселий  і  чимось  дуже  стурбований.  За  вечерею    полковник  помітив,  що  він  то  зітхав,  то  совався  на  місці,  то  без  кінця  чухав  свою  потилицю,  неначе  розв’язував  дуже  складну  математичну  задачу,  а  його  вуса  в  цей  час  чомусь  були  схожі  на  молодий  місяць,  який  зняли  з  неба,  взяли  за  середину  дуги,  зменшили  до  розміру  невеличкого  закругленого  дзеркальця,  відрізали  зайве,  а  потім  пофарбували  у  темний  колір,  повісили  під  носа  куму  ріжками  донизу.  Михайло  напевно  хоче  мені  про  щось  розповісти,  -  промайнула  думка  у  полковника,  -  він  дуже  дивно  і  знервовано  поводиться,  і  про  лікаря  чомусь  розпитував.    Михайло  був  дійсно  чимось  стурбованим,  але  не  пригніченим,  тому  полковник  не        
розпитував  свого  кума  -  нехай  дозріває,  якщо  захоче,  то  про  все  розповість  сам.  Тим  часом  він  згадав,  про  те,  як  сусід  Петро  зробив  по  рецепту  кума  вишнівку,  але  вона  була  не  така  приємна  на  смак,  не  пахла  безкрайнім,  літнім  полем,  вкритим  білими  рум’янками*  та  синіми  волошками  з  жовтуватим  вкрапленням  веселих,  усміхнених  до  всього  світу  маленьких,  сонячних  кульбаб,  хоч  вишень  та  меду  той  не  пожалкував.  Потім  додав,  що  коли  дві  жінки  візьмуть,  наприклад,  в  рівних  долях  однакові  продукти  і  почнуть  варити  борщ,  то  той  борщ  однаковим  у  них  теж  ніколи  не  буде.  Напевно,  при  приготуванні  до  страви  додається  краплинка  душі  чи  невідома  науці  субстанція  з  енергетичного  поля  кухаря,  яка  впливає  на  смак  страви.  У  кума  після    роздумів  про  душу  та  енергетичне  поле  людини  ненароком  з  рук  випала  виделка  і  він  стогнучи  поліз  під  стіл  шукати  її.  Через  хвилину  він  вибрався  з  під  столу,  сів  ближче  до  полковника,  налив  ще  по  чарці  вишнівки  і  сказав:
              -  Ти  знаєш,  друже,  яка  зі  мною  вчора  пригода  трапилася?  Полковник  нічого  не  відповів,  він  тільки  декілька  разів  поволі  повернув  голову  вправо  та  вліво.  Кум  помовчав  ще  трохи,  внутрішньо  зібрався,  і  продовжив  свою  розповідь:
              -  Я  вчора  був  у  племінника  на  день  народженні.  Повертався  від  нього  один,  мої  пішли  додому  раніше.  Було  темно,  а  біля  кафешки  “Три  верби”  хтось  бенкетував.  Раптом  з  темряви  вийшов  до  мене  один  незнайомець  і  так  нахабно  запитав:
                -  Ти  нє  знаєш  сколько  мнє  не  хватаєт  на  бутилку  водкі?
Я  йому  культурно  так  відповідаю:
              -  Друже,  я  простий  електрик,  а  не  екстрасенс,  і  тому  на  такі  питання  точної  відповіді  не  знаю.  Я  можу  тобі  знайти  220  вольт,  де  б  вони  не  заховались.  Можу  ліхтар  повісити  на  стелю  чи  на  стіну.  Можу,  якщо  хтось  попросить,  повісити  симпатичний  ліхтар  у  синьому  абажурі  прямо  на  нахабний  портрет  замовника.  Зрозумій,  я  простий  електрик.  То  яку  послугу  ти  хочеш  замовити?  А  сам  праве  плече  тихенько  відвів  назад,  а  ліву  ногу  виставив  вперед.  Приготувався,  як  ти  колись  навчав,  до  подальшої  розмови.
              -  Ой-йой-йой,  смотрітє  какой  борзий  дядя  нарісовался,  -  сказав  пихатий  незнайомець  і  до
нього  з  темряви  виринуло  ще  троє  п’яненьких,  небритих  шукачів  пригод.  Прідьотся  тебє,  дядя,  угощать  нас  холодной  водочкой,  і  вкусной  колбаской,  -  додав  він  дістаючи  з  кишені  щось  металеве  та  блискуче,  рвучко  ховаючи  свою  руку  за  спину.
              -  Я  згоден,  -  кажу  я  їм  з  усмішкою,  -  я  згоден  пригостити  всю  вашу  компанію,  тим  більше  ви  так  наполягаєте.  І  знизу  правою  самому  балакучому  з  усієї  сили  в  щелепу  як  дав!  Мені  здалося,  що  зразу  після  мого  удару,  у  охочого  до  дармових  смаколиків  нахаби  щось  у  щелепі  тріснуло  і  він  гепнувся  нерухомо  у  м’яку  траву.  Більше  я  його  не  чув  і  не  бачив.      
              -  З  першим  збитим  тебе,  куме,  в  цьому  році,  -  сказав  полковник,  і  підняв  над  головою  свою  чарку.  Непогано  ти  все  зробив,  тільки  багато  розмовляв,  я  б  пригостив  твого  зухвалого  незнайомця  набагато  раніше.
              -  Знаю,  братику,  знаю,  що  ти  у  таких  випадках  стаєш  зовсім  нестримним  і  небалакучим,  але  я  йшов  з  дня  народження.  Настрій  у  мене  був  пречудовий,  як  у  нашого  вчителя  історії  коли  він  усміхнений  та  щасливий  ставив  тому  хто  вивчив  урок  -  п’ятірку,  а  через  секунду  тому  хто  не  вивчив  урок  -  двійку.  Він  ніколи  не  хвилювався,  не  сварився  і  не  кричав  на  учнів.
            -  Тому  що  він  був  неодруженим!  Саме  тому  наш  історик  був  таким  усміхненим  і  щасливим!  -  прокоментував  полковник  спогади  свого  кума  і  почав  сміятися.  Михайла  його  жарт  не  розсмішив,  він  дивився  на  нього  зосереджено  і  здивовано.  А  що  ті  троє,  розбіглися?  -  додав  поспіхом  полковник.
        -  Та  ні,  вони  дістали  невеличкі  ножі  і  поволі  посунули  на  мене.  Вмовляти  їх  не  робити  дурниць  ніякого  сенсу  вже  не  було,  тому  я  дістав  електрошокер,  який  завжди  ношу  з  собою,  щоб  відлякувати  надокучливих  чотирилапих  і  яскраво-шалена  блискавка  засяяла  в  моїй  лівій  руці,  танцюючи  дикий,  бушменський  танок.  При  цьому  вона  так  голосно  тріскотіла,  неначе  казала,  що  я  дуже  болюча  і  небезпечна.  Нападники  це  зрозуміли  і  втекли.  Я  не  поспішаючи  пішов  додому,  ліг  спати,  а  вдень  мені  сусід  розповів  про  те,  що  вночі  біля  військового  містечка  була    бійка,  після  якої  непритомного  чоловіка  забрали  в  лікарню,  а  ранком  в  лікарні  хтось  помер.  Ось  такі  у  мене  невтішні  новини.
-  От  дивина!  -  заспокоїв  кума  полковник,  -  когось  після  бійки  забрали  в  лікарню.  Це  я
*рум’янки  -  ромашки

зараз  таким  тихим  став,  а  раніше  я  був  схожим  на  справжнього  чоловіка.  І  полковник  підняв  свої  велетенські  кулаки  над  головою.  Майже  всі  хто  коштував  мого  кулака  потрапляли  до  лікаря.  І  нічого  -  ніхто  з  них  не  вмер!  Нашу  лікарню  не  можна  порівнювати  з  київською,  вона  набагато  менша,  але  в  ній  лежить  мінімум  п’ятдесят  чоловік.  Можливо  комусь  із  них  саме  сьогодні  зранку  прийшов  час  померти.  Ти  про  такий  розвиток  подій  думав?  А  потім,  поглянувши  на    похмуре  обличчя  Михайла,  додав:
            -  Добре,  добре  не  переживай,    я  зараз  подзвоню  в  лікарню  і  дізнаюсь  хто  сьогодні  зранку  у  них  Богу  душу  віддав,  і  як  себе  почуває  твій  нахабний  незнайомець,  і  можливо  мені  розкажуть  хто  він  такий.
            Полковник  дістав  свій  мобільний  телефон,  набрав  якийсь,  тільки  йому  відомий  номер  і  через  секунду  почав  з  кимось  розмовляти.  Михайло  напружившись  ловив  кожне  його  слово.
            -  Вітаю  тебе,  друже,  -  сказав  полковник,  -  як  твої  справи?  Так,  це  я.  Що  в  тебе  новенького  вдома?  Все  нормально,  слава  Богу!  Мені  тут  доповіли,  що  вночі  була  якась  бійка  і  одного  постраждалого  завезли  в  лікарню,  можливо  до  тебе.  Так,  друже,  вже  доповіли.  А  як  ти  думаєш,  в  мене  робота  така,  щоб  знати  про  всі  неприємності,  які  трапляються  в  гарнізоні.  Друже,  а  це  наш  мешканець  чи  ні?  Ні,  не  наш,  якийсь  прибулець.  Зрозуміло.  Яка  в  нього  травма?  Зламана  щелепа.  А  жити  він  буде?  Буде.  Ну  слава  Богу.  Роботи  багато?  Тоді  не  буду  тебе  більше  відволікати.  Вітання  передавай  своїм.  Дякую.  Бувай.  Полковник  відключив  телефон  і  сховав  його  у  кишеню.
              -  Все  нормально,  твій  нападник  живий,  звуть  його  Іванов  Іван.  У  нього  зламана  щелепа,  йому  поставили  на  зуби  якісь  пластини  і  зафіксували  всю  цю  конструкцію  гумовими  кріпленнями.  Їсти,  а  точніше  жувати,  як  всі  люди,  він  не  зможе  приблизно  з  місяць.  В  його  раціоні  буде  тільки  ріденька  манна  каша,  соки,  чай  та  вода.  Але  якщо  ти  хочеш  передати  йому  передачу,  то  не  поспішай,  він  ще  до  обіду  втік  з  лікарні.  Можливо  він  хоче  знайти  тебе,  щоб  помститися,  а  можливо  чогось  накоїв  зі  своїми  друзями,  ще  до  зустрічі  з  тобою,  і  боїться  залишатися  там  де  його  можуть  знайти,  впізнати  і  затримати.    Мені  з  кожною  хвилиною  ці  бешкетники  здаються  все  небезпечнішими  і  небезпечнішими,  вони  в  пошуках  пригод  з  ножами  в  кишенях  вешталися  нашим  містечком,  а  ще  ця  їхня  таємничість,  це  не  бажання  засвітитися,  мене  чомусь  дуже  насторожує.  Треба  попередити  поліцію,  поки  горя  не  сталося.  І  полковник  знову  дістав  свій  телефон.
          -  Вітаю  тебе,  Петровичу!  Як  справи?  А  в  місті?  Все  нормально?  А  в  мене  є  інша  інформація.  Так.  Вночі  була  бійка.  Четверо  розбишак  напали  на  одного.  До  того  ж  у  них  були  ножі.  Хто  бачив?  Один  чоловік  все  це  бачив.  Чим  закінчилось.  Нападники  розбіглись,  а  один  з  них  Іванов  Іван  потрапив  до  лікарні.  Ні,  його  паспорт  ніхто  не  бачив.  Я  не  знаю  він  сам  себе  так  назвав,  чи  друзі  його  так  назвали,  поки  він  був  у  відключці.  Де  живе?  Не  знаю.  Ти  кажеш,  що  то  вже  його  проблеми.  Лікарі  в  ту  голову  нічого  вправити  не  зможуть,  тому  що  там  не  те  що  сірої  матерії,  там  навіть  тирси  немає.  А  якби  вони  ножем  когось  порізали?  Так,  переживаю,  за  всіх  переживаю.  Добре,  дякую.  Всього  найкращого!  Полковник  виключив  свій  телефон  і  заховав  його  в  кишеню.
            -  Все  тепер  можна  спокійно  лягати  спати.  Ніяких  кримінальних  пригод  у  нашому  місті  давно  вже  не  було.  Петрович,  наш  начальник  поліції,  обіцяв    посилити  наряди.  Наливай,  куме,  ще  на  коня  і  я  піду  додому,  бо  завтра  вранці  збираюсь  на  рибалку.  А  може  пішли  зі  мною?  -  запитав  всміхаючись  полковник,  -  мені  такі  сміливці,  яких  не  лякають  грабіжники  з  ножами,  дуже  потрібні  і  не  тільки  на  рибалці.
              -  Та  ні,  куме,  дякую.  Я  люблю  ловити  рибу  тільки  з  тарілки,  -  сказав  Михайло  і  наповнив  Нектаром  Богів  їхні  порожні  чарки,  -  а  допомогти  тобі  я  завжди  радий,  ми  ж  з  тобою  більше  ніж  родичі.
          Без  пригод  полковник  дійшов  з  приватного  сектору  містечка  до  висотних  будинків  гарнізону.  Ці  п’яти  поверхові  будинки  та  ще  далека  три  кілометрова  злітна  смуга,  без  антен,  прожекторів,  ангарів  та  військових  літаків  -  це  все,  що  залишилося  від  їхнього  колись  могутнього  військового  гарнізону.    Але  він  сам  теж  приймав  участь  у  знищенні  своїх  срібних  ластівок.  Він  не  захистив  їх  від  ножів,  пилок  та  наказів  на  знищення,  наказів,  які  не  обговорюються.  А  віддавав  ті  накази  не  хто  не  будь,  а  президент.  А  президентом  тоді  був  Ющенко.  Так,  він  тоді  виконував  жахливі  накази  влади.  Такий  був  час.  Найжахливіший  час  для  української  авіації.  А  зараз  йде  війна  і  ці  знищені  літаки,  були  б  нам  дуже  потрібні.
               Прокинувся  полковник  о  п’ятій  годині  ранку.  Його  рідні  ще  спали.  Тихо,  щоб  не  розбудити  їх  він  зібрав  вудки,  взяв  бутерброди  та  термос  з  кавою  і  пішов  на  озеро.  Озер  біля  їхнього  гарнізону  було  багато.  Він  пішов  на  своє  улюблене  місце,  на  маленьке  озеро,  яке  знаходилося  неподалік,  між  розкішних  верб.  Над  водою  ще  де-не-де  поволі  кружляв  легкий  туман,  але  більша  поверхня  води  була  чистою  та  гладенькою,  як  дзеркало  в  якому  купалося  блакитне  небо  та  білі  хмаринки,  які  цього  ранку  вишикувалися  рівними  рядами  і  повільно  пливли  на  південь.  Ластівки  літали  низько  над  водою,  що  вказувало  на  можливий  дощ.  А  перед  дощем  риба  клює,  як  дурна,  всі  це  знають.  Він  закинув  вудки  і  сів  на  розкладний  стілець.  Поплавці  швидко  повиринали  з  води,  трошки  погойдалися  зі  сторони  в  сторону,  наче  милуючись  собою  у  віддзеркаленні,  і  завмерли.  Пройшла  година,  друга.  Але  риба  не  клювала,  не  клювала  зовсім.  Він  не  розумів  що  сталося.  
          -  Дядьку,  дядьку,  -  почув  він  поряд  дитячий  голос,  -  тут  либи  немає,  її  всю  вибили  в  п’ятницю  електловудками  блаконьєли.  Вони  сьогодні  знову  плиїхали,  тільки  на  Блакитне  озело,  у  них  дуже  класна  машина,  Лендловел  називається.  В  них  навіть  мисливська  лушниця  є,  я  її  бачив.  
              -  А  ти  мені  показати  зможеш  де  вони  зупинилися?  -  запитав  полковник.
              -  А  чому  б  не  показати,  звичайно  покажу,  -  відповів  білявий  малий,  якому  було  десь  років  десять,  не  більше.
              -  А  як  тебе  звуть  і  чий  ти?  -  продовжив  розмову  полковник.
              -  Я  батьків,  -  відповів  не  заморочуючись  малий,  -  а  звуть  мене  Ломан.
              -  Що  ж  батьків  Роман,  я  бачу  ти  хлопець  розумний  і  хоробрий.
              -  Я  в  своєму  класі  майже  всіх  вже  побив,  так  на  всяк  випадок,  і  щоб  не  длажнили,  -  похвалився  Роман.
              -  Давай  про  твої  героїчні  подвиги  ти  мені  розповіси  пізніше,  а  зараз  допоможи  скласти  вудки.
              -  Вудки  скласти,  як  лаз  плюнути,  -  випалив  малий,  -  я  теж  либак  і  мій  дід  був  либаком,    і  мій  батько  либак.  Я  вмію  складати  вудки  і  либу  люблю  ловити,  бо  вона  колисна.
              Малий  виявився  дуже  балакучим,  восьмирічним  хлопцем  з  військового  містечка,  він  теж  полюбляє  ранком  посидіти  з  вудками  на  березі  озера,  щоб  впіймати  рибку  велику  чи  маленьку.  Поки  вони  йшли  до  Блакитного  озера,  полковник  дізнався  від  Романа,  що  браконьєрів  було  четверо.  Всі  вони  здорові  та  широкоплечі.  Приїхали  з  Києва.  В  них  дві  машини  і  величезний  причіп,  багато  мішків  і  підсак,  а  ще  в  них  є  великий  гумовий  човен,  і  що  вони  включили  класну  та  гучну  музику.  Скласти  остаточний  план  дій  він  вирішив  на  озері,  коли  побачить  де  саме  браконьєри  зупинилися.  А  тим  часом  він  подзвонив  Михайлу  і  тихо  розповів  йому  все,  що  почув  від  малого  Романа,  і  що  йому  терміново  потрібна  допомога,  щоб  кум  зібрав  чоловік  п’ять,  обов’язково  взяв  муляж  гранати,  яку  полковник  йому  подарував  на  Новий  рік,  на  всякий  випадок,  взяв  мисливську  рушницю  з  патронами,  китайську  потужну,  металеву  рогатку  з  металевими  шариками,  бінокль  і  мисливські  ножі.  А  після  цього  хутко  висувався  до  Блакитного  озера,  десь  там  отаборилися  браконьєри.  Михайло  уважно  вислухав  його  і  відповів:
              -  Добре,  я  все  зрозумів,  все  зберу.  Якщо  я  нікого  не  знайду  то  обов’язково  приїду  один,  а  ти  без  мене  сиди  там  тихо  і  уважно  роздивляйся  та  розмірковуй  яким  чином  можна  зненацька  та  безболісно  затримати  тих  озброєних  браконьєрів.
              -  Добре,  я  сидітиму  тихо  і  чекатиму  на  тебе,  -  пообіцяв  йому  полковник.
Тим  часом  вони  з  Романом  підійшли  до  Блакитного  озера.  Вже  чулася  гучна  музика,  яка    налякала  та  змусила  втекти  подалі  від  озера  всіх  місцевих  пташок,  які  кружляли  в  небі,  плигали  по  землі  і  плавали  на  воді.  
              -  Що  ж  батьків  Роман,  ось  ми  і  прийшли,  -  сказав  полковник,  ось  тобі  шоколадка,  тримай  і  біжи  додому,  а  своєму  батьку  передавай  від  мене  вітання.
              -  Добле,  дякую,  пеледам,  -  радісно  випалив  малий.  І  він,  по  високій,  шовковій  траві  побіг  додому.   Ще  деякий  час  полковник  бачив  тільки  білу  чуприну  хлопчини,  яка  то  виринала,  то  ховалася  в  зелених  хвилях  літньої,  польової  трави.
            Полковник  залишився  непоміченим  браконьєрами.  Він  потихеньку,  навприсядки,  або  зігнувшись  перемістився  на  невеликий  пагорб  з  якого  було  все  видно,  як  на  долоні.  А  браконьєри,  тим  часом,  не  поспішаючи  вивантажували  якісь  свої  речі  та  мішки  з  машини,  та  розкладали  щось  на  березі  озера.  Затонований  Рендровер  з  причепом  був  поряд  з  ними,  а  інша  машина,  схожа  на  Мерседес  стояла  в  їхньому  полі  зору,  теж  біля  озера,  але  метрів  за  двісті  від  них,  біля  краю  ґрунтової  дороги,  по  якій  повинна  була  під’їхати  до  полковника  підмога.  Якась  вібрація  в  кишені  відволікла  його  від  спостереження.  Виявилося,  що  це  дзвонив  телефон,  який  він  перевів  ще  при  зустрічі  з  Романом  у  беззвучний  режим  з  вібрацією.
              -  Як  справи,  куме,  -  запитав  Михайло,  -  я  все  взяв,  все  що  ти  просив.  Хлопців  знайшов,  ми  вже  їдемо  двома  машинами  до  Блакитного  озера.  Нас  четверо  -  Дубові  брати  їдуть  на  своїй  Ниві,  а  Пилипенко  Сергій  і  я,  їдемо  на  моїй  Ниві.  Який  план,  як  будемо  діяти?
              -  Поки  їдьте  всі  разом  до  Блакитного  озера,  тільки  не  швидко,  щоб  пилюку  не  піднімати.  Метрів  за  триста  від  озера,  ліворуч  від  дороги  росте  одинока  тополя,  а  поряд  з  нею  є  пагорб,  я  заховався  там.  Зупиніться,  навпроти  кущів,  як  тільки  побачите  тополю.  А  потім  набери  мене  і  я  до  вас  підійду.  Через  двадцять  хвилин  у  полковника  завібрував  телефон.  Дзвонив  Михайло.
              -  Ми  на  місці,  -  сказав  він  швидко.
              -  Я  зрозумів,  йду  до  вас,  чекайте,  -  відповів  полковник.
              Хвилин  через  п’ять  він  несподівано  виринув  з-за  кущів,  за  якими  стояли    машини,  налякавши  своєю  раптовою  появою    хлопців.  
            -  Вітаю  всіх,  -  тихо  сказав  полковник,  -  дякую  що  ви  приїхали,  але  змушений  вас  попередити,  що  це  не  звичайна  прогулянка,  ми  всі  ризикуємо,  браконьєри  озброєні,  тому  не  прошу,  а  благаю  вас  не  ризикувати  собою  і  все  робити  так,  як  ми  зараз  домовимося.  В  першу  чергу  замажте  грязюкою  номери  на  машинах,  там  на  березі  круті  хлопці,  а  нам  проблеми  не  потрібні.  Обличчя  можна  теж  замазати  золою  з  багаття,  на  всяк  випадок.  Браконьєри  вже  поставили  намет,  надули  човен  і  скоро  почнуть  бити  струмом  рибу.  Саме  після  цього  ми  зможемо  завітати  до  них  у  гості.  Двоє  з  них  повинні  сісти  в  човен,  а  двоє  залишиться  на  березі.  Тому  їх,  розділених  на  групи,  ми  безпечно  і  швидко  покладемо  мордами  в  пісок,  як  би  вони  не  викручувалися  та  не  шипіли.  Дубові  брати  поїдуть  до  їхньої  машини,  яка  стоїть  біля  дороги  тільки  після  того,  як  Михайло  подзвонить  і  скаже  вам,  щоб  ви  стартували,  або  вистрелить  із  рушниці.  Постріл  це  теж  команда  стартувати.  І  щоб  ви  летіли  після  Михайлового  пострілу  на  всіх  вітрилах,  з  курявою  до  неба  та  потужним  ревом.  Зупинитеся  на  своїй  Ниві  біля  їхнього  Мерседесу,  так  щоб  браконьєрам  було  вас  видно.  Але  на  відкриту  місцевість  не  виходьте,  чекайте  подальших  команд.  У  них  машина  дорога  і  я  думаю,  що  мої  аргументи  стануть  набагато  вагомішими  для  них,  після  вашої  появи  біля  неї.  Михайло  з  рушницею  буде  всіх  нас  прикривати  і  координувати  всі  наші  дії.  А  я  один  піду  зі  своїми  вудками  до  них  у  гості.  Одного  рибака  вони  не  злякаються  і  ні  в  чому  не  запідозрять.  Моя  піднята  в  гору  рука  буде  означати  початок  атаки.  Після  цього  Михайло  повинен  вистрілити  в  озеро,  щоб  вони  не  тільки  почули  постріл,  вони  повинні  побачити,  як  дріб  скаче  по  воді.  Тоді  вони  розгублені  та  сплющені  жахом  швидше  розм’якнуть  і  виконають  все,  що  я  побажаю.  Як  тільки  ті  браконьєри,  що  залишилися  на  березі  впадуть  мордами  в  пісок,  ось  тоді  ви  всі  біжить  до  мене.  Не  раніше.  А  ті,  що  плаватимуть  на  човні,  припливуть  до  нас  самі.  Ось  побачите.  І  ще  одне  -  ніяких  імен,  ми  всі  лікарі,  звертаємося  один  до  одного  тільки  так:  пан  лікар,  чи  пане  терапевт,  чи  пане  хірург.  Такий  в  мене  план.  Домовилися?  -  Домовилися,  -  відповів  за  всіх  полковник  і  додав,  -  а  тепер  Михайло  дай  мені  мої  аргументи.  Він  взяв  у  Михайла  муляж  гранати,  рогатку  з  шариками  і  мисливський  ніж.  Ніж  він  поклав  у  свій  наплічник,  а  гранату  з  рогаткою  заховав  у  величезні  кишені  штанів.
            Дубові  брати  залишилися  біля  машин,  а  полковник  з  Михайлом  та  Сергієм  пішли  до  тополі.  
            -  Михайло,  я  прошу  тебе  уважно  дивись  за  всім  тим,  що  буде  діятися  на  березі.  Їхня  рушниця  знаходиться  або  в  машині  або  в  наметі,  яка  у  них  ще  є  зброя  ніхто  не  знає.  Якщо  мені  буде  загрожувати  небезпека  зі  спини,  а  я  не  буду  цього  бачити,  ти  встань  і  голосно  закричи,  що  захочеш,  твоя  раптова  поява  не  тільки  їх  відволіче,  а  ще  й  налякає.  А  я  цією  ситуацією  теж  спробую  скористатися.  Головне  нікого  не  підстрель,  коли  будеш  стріляти  по  воді.  Через  те,  що  у  нас  немає  ні  справжньої  рибінспекції,  ні  міліції,  яка  повинна  не  штрафувати  за  електровудочки,  не  брати  хабара  і  відпускати,  а  саджати  за  грати  років  на  два  з  конфіскацією  майна,  всю  брудну  роботу  доводиться  виконувати  нам  за  них.  Виходить,  що  поки  всі  ми  самі  не  почнемо  захищати  свої  озера,  свої  міста,  свою  землю  від  таких  трутнів  -  нічого  в  нашому  житті  не  зміниться.  І  коли  вони  всі  прокинуться?  -  невідомо  в  кого  запитав  полковник.  -  Нічого,  будемо  будити,  будемо  стукати  у  зачинені  двері.  Хто  стукає  -  тому  відчиняють.
          Троє  новоспечених  лікарів  одягнених  у  військовий  камуфляж  лежали  на  пагорбі  і  спостерігали  за  тим,  що  роблять  браконьєри.  Полковник  дивився  у  бінокль  і  бачив,  як  один  з  них  приніс  акумулятор,  під’єднав  проводи,  сів  у  човен  і  покликав  ще  одного  до  себе.  Другий,  вусатий,  взяв  довгу  палку,  напевно  електровудку,  підсаку  і  заліз  у  човен.  Двоє  інших  відштовхнули  човен  від  берега  і  помахали  їм  ручкою,  бажаючи  напевно  успіхів.  
              -  Пливіть,  пливіть,  карасики,  щука  за  вами  вже  слідкує!  -  сказав  полковник.  Як  тільки  човен  відплив  від  берега  метрів  на  десять,  вусатий  опустив  електровудку  у  воду,  а  другий  подав  струм.  На  поверхні  озера  біля  човна  почала  з’являтися  паралізована  струмом  і  маленька,  і  велика  срібляста  риба.
            -  Я  буду  виходити,  куме.  Вони  вже  почали  нищити  все  живе.  Полковник  встав,  підморгнув  куму  та  Сергію  і  пішов  навпростець  до  Голубого  озера.
              Браконьєри  побачили  його  не  зразу.  
            -  Ось  там  якийсь  рибак  до  нас  іде,  -  сказав  той,  що  був  у  темних  окулярах,  -  дивись  за  ним,  Генріху,  і  зроби  тихіше  музику,  бо  ми  нічого  не  чуємо  через  цей  рок.
            -  Добре,  Грек  -  відповів  йому  Генріх.  Він  зменшив  гучність  музики,  а  потім  непомітно  дістав  з  кишені  пістолет,  зняв  його  з  запобіжника  і  поклав  на  свою  сорочку,  яка  лежала  біля  нього.  Після  цього  він  зняв  свою  кепку  і  накрив  нею  пістолет.  Тепер,  при  потребі  його  можна  буде  блискавично  дістати  зі  схованки  і  використати  чи  для  нападу  чи  для  самозахисту.  Але  тільки  у  випадку  коли  Генріх  буде  сидіти  біля  своєї  сорочки.  
          Полковник  йшов  не  поспішаючи.  Свої  вудки  він  ніс  на  плечі,  щоб  їх  було  видно.  Підійшовши  до  них  він  привітався,  і  сказав,  що  шукає  малого  хлопця,  такого  білявого,  він  ще  літеру  ер  не  вимовляє.  Ви  його  не  бачили,  це  мій  знайомий,  його  батько  просив  наглядати  за  ним,  а  я  відволікся  і  не  побачив  коли,  і  куди  він  зник.
              -  Ми  бачили  зранку  малого  хлопця,  можливо  це  був  він,  його  Степаном  звали,  -  сказав  той  що  був  в  окулярах.
              -  Ні,  ні  мого  знайомого  Романом  звуть,  -  сказав  полковник.
              -  Точно,  точно,  Романом,  це  я  помилився.  Той  хлопчина  вже  давно  пішов  ось  туди,  -  і  браконьєр  вказав  рукою  у  бік  тополі.
              -  То  напевно  ми  розминулися,  -  сказав  полковник  і  поклав  праву  руку  на  ліву  частину  грудей,  потім  він  застогнав  і  згорбився,  наче  шукаючи  якусь  опору.  Серце  болить,  треба  таблетку  випити,  -  прохрипів  полковник  ледь  чутно  з  перекошеним  від  болю  обличчям.
              -  Генріху,  принеси  з  машини  аптечку,  там  валідол  повинен  бути,  -  сказав  Грек.  Та  швидше,  чого  стовбичиш,  ще  загнеться  тут  цей  рибак,  що  нам  потім  з  ним  робити?  І  Генріх  неохоче  пішов  до  Лендровера.  
              -  Ні,  ні  не  треба,  в  мене  є  своя  таблетка,  -  сказав  випрямляючись  полковник,  і  показав  їм  на  витягнутій  долоні  гранату,  яку  він  під  час  театрального  серцевого  нападу  непомітно  витяг  із  своєї  кишені.
              -  Так,  карасики,  це  рибінспекція,  ви  оточені,  якщо  будете  чинити  опір  я  кину  гранату  вам  під  ноги!  І  він  підняв  свою  руку  вгору.  Зразу  після  цього  пролунав  постріл,  дробини  просвистіли  зовсім  поряд  і  з  гуркотом  пірнули  у  воду.  Дубові  брати  стартували  і  з  ревом  та  курявою  полетіли  до  Мерседеса.  Це  мої  хлопці  попереджають  вас  -  ви  оточені  і  наступні  кулі,  якщо  ви  не  впадете  мордами  в  пісок,  посічуть  вас,  як  капусту.  А  моя  друга  група  зараз  під’їде  до  вашого  Мерса  і  спалить  його,  як  ганчірку,  якщо  ви  не  будете  виконувати  моїх  наказів.  Я  не  жартую,  лягайте  мордами  в  пісок!  -    крикнув  він  і  вирвав  чеку  з  гранати.
              -  Все,  все,  ми  лягаємо,  Генріх,  лягаємо,  -  наказав  Грек,  і  разом  з  Генріхом  хутко  впав  обличчям  у  пісок.
              -  От  і  добре,  карасики,  старших  потрібно  слухати,  а  тепер  покладіть  руки  на  потилицю,  ось  так,  щоб  я  їх  бачив,  -  сказав  полковник.  Він  підійшов  до  Генріхової  сорочки  запитуючи  себе:  Що  ти  тут  від  мене,  карасик,  заховав?  Пістолет!  Я  так  і  думав.  А  у  тебе  є  дозвіл  на  цей  пістолет?  Чи  можливо  це  не  твоя  зброя?  -  звернувся  він  до  Генріха.
              -  Ні,  ні,  це  зброя  не  наша,  -  сказав,  полохливо  Генріх.
            -  Звичайно  не  ваша,  напевно  якийсь  п’яничка  загубив.  Карасики,  а  чи  знаєте  на  скільки  років  з  конфіскацією  ви  тут  нарибачили?
            Сергій  та  Михайло  прибігли  до  нього  першими,  Михайло  важко  дихав.  Щоб  звільнити  руки  та  трохи  віддихатись  він  ремінь  рушниці  завів  за  голову  і  рушниця  повисла  у  нього  на  шиї.  Але  дуло  рушниці  було  направлене  на  лежачих  браконьєрів.  
          -  Панове  лікарі,  знайомтеся  це  Генріх,  а  як  звуть  твого  друга,  Генріху?
-  Його  звуть  Грек,  -  сумно  сказав  Генріх.
-  А  в  окулярах  Грек,  тримайте  їх  на  прицілі,  а  я  поспілкуюсь  з  човнярами.  Ей  там  на  човні,  Грек  та  Генріх  просять  вас  пливти  до  берега,  вони  дуже  хочуть  щоб  ми  всі  разом    поспілкувалися  з  приводу  шкоди,  яку  ви  заподіяли  природі.  Тільки  нічого  з  човна  не  викидати,  телефони  не  діставати,  бо  у  вас  зразу  почнуться  неприємності.  Ви  зрозуміли?  
                -  Ми  все  зрозуміли,  а  телефонів  у  нас  немає,  ми  їх  залишили  в  наметі,  -  сказав  вусатий  і  вони  повернули  човен  до  берега.
-  Знімайте  їх,  хоч  на  мобілку,  знімайте.  І  рибу  знімайте,  яка  плаває  пузом  до  гори,  і  човен,  і  електровудку,  все  знімайте,  щоб  потім  вони  не  вигадували  байки  про  звичайний  відпочинок  та  загоряння  на  березі  озера  та  про  те,  що  вони  нічого  протизаконного  не  робили,  а  це  ми  приїхали  і  їм  естетичне  спілкування  з  природою  зіпсували,  -  наполягав  полковник.  Човен,  вбиту  рибу,  всі  засоби,  які  використовувалися  браконьєрами  і  самих  браконьєрів  сфотографував  Сергій  на  телефон.  
-  А  тепер  виходимо  по  одному,  руки  тримаємо  за  головою  і  йдемо  до  своїх  друзів,  тепер  лягайте  біля  них,  мордою  в  пісок,  метрів  по  три  щоб  було  між  вами,  руки  на  потилицю,  ось  так,  і  не  розмовляти,  бо  тим,  хто  буде  розмовляти  запхну  контуженого  вашою  електровудкою  окуня  у  рота,  -  пообіцяв  їм  полковник.  Пане  лікарю,  дайте  мені  рушницю,  я  буду  тримати  цих  карасиків  на  мушці,  а  ви  подивіться,  що  у  них  лежить  в  наметі  і  в  машині,  а  наші  терапевти  нехай  оглянуть  човен  і  берег,  а  всі  речі  які  вони  там  порозкидали  стягнуть  до  намету.  
               -  Добре,  колего,  тримайте  рушницю,  -  Михайло  віддав  рушницю  полковнику  і  пішов  оглядати  намет,  а  Сергій  пішов  оглядати  машину  з  причепом.  Через  хвилину  Михайло  крикнув  з  намету:  -  пане  лікарю  в    наметі  я  знайшов  мисливську  рушницю  з  набоями,  п’ять  пляшок  віскі,  дві  мобілки  і  величезні  пакети  з  їжею.  
              -  Чудово,  а  на  мисливську  рушницю  у  вас  дозвіл  є?  Не  чую  відповіді!  -  запитав  полковник  із  металевими  нотками  в  голосі.  Раджу  вам  не  нервувати  мене,  я  ще  поки  чемно  поводжусь  та  розмовляю    з  вами,  але  можу  розсердитися  і  стати  вибухонебезпечним  і  тоді  буде  горе.
               -  На  рушницю  документів  немає,  -  прохрипів  роздратовано  Грек.  В  тебе  немає  повноважень  перевіряти  наші  документи  на  зброю,  в  тебе  немає  повноважень  затримувати  нас,  адже  ти  ніхто!  Я  тебе  завтра  знайду,  де  б  ти  не  ховався  і  тоді  тобі  буде  горе!  Я  вас  всіх  знайду,  козли  ви  розмальовані!  Я  переловлю  вас  всіх,  як  скажених  собак!  Ви  не  вмієте  поводитися  та  розмовляти  з  впливовими  людьми,  які  вміють  заробляти  гроші,  які  стоять  набагато  вище  за  вас!  Ви  в  житті  нічого  не  досягли  і  нічого  не  збудували,  ви  не  маєте  права  мені  наказувати!  Я  вас  розчавлю,  як  бридких  тарганів!  Ви  ледацюги,  яких  постійно  треба  підганяти  палицею,  або  нагайкою!  Недарма  ваші  князі  в  давнину  просили,  щоб  до  вас  прийшли  розумні  люди  і  керували  вами,  бо  ви  цього  не  вмієте.  Ви  неуки,  ви  некультурна  бидлота,  -    істерично  кричав  Грек.
Я  бачу  ти  вчив  історію,  -  перебив  його  грізно  полковник,  -  але  не  всю,  а  тільки  те,  що  давала  школа.  А  ти  знаєш,  що  оригінали  Нестора  літописця  були  викрадені  з  Києво-Печерської  лаври  і  останній  раз  їх  бачили  в  руках  у  Катерині2,  про  це  писав  у  Пам’ятних  Записках  Храповицький,  а  потім  вони  чомусь  зникли.  І  все,  що  після  цього  написано  і  зараз  видається,  як  літописи  Нестора  та  інші  історичні  документи,  це  фальшивки  переписані  за  наказом  німецької  принцеси.  Ці  фальшивки  народилися  при  Катерині  і  їм  не  більше  трьохсот  років,  серйозна  експертиза  це  доведе.  А  наших  князів  ти  не  чіпай  своїми  брудними  руками,  бо  вони  наші  Київські  князі.  А  ці  вигадки,  що  ми  не  можемо  керувати  своєю  країною,  що  ми  некультурні  неуки  розвіяли  ще  в  давнину  своїми  здобутками  наші  князі  починаючи  від  Ігоря.  А  київський  князь  Ярослав  Мудрий  породичався  з  багатьма  царськими  родинами  Європи.  І  після  цього  ми  не  могли  керувати  своєю  країною?!  У  той  час  Київ  був  багатим  та  величним  містом  в  якому  вчили  грамоті.  Як  могли  наші  літописці  написати  про  себе,  що  ми  нерозумні,  прийдіть  та  керуйте  нами?  Цю  брехню  могли  вигадати  та  написати  тільки  закордонні  казкарі  під  керівництвом  пихатих  тиранів,  для  того,  щоб  зробити  нас  неповноцінними,  другосортними  та  слухняними.  Мажорик,  якщо  у  тебе  є  гроші,  то  ти  не  думай,  що  зможеш  сьогодні  змінювати  минуле,  або  купити  все  і  всіх,  чи  залякати  тих,  хто  вже  знайшов  історичну  правду,  яку  століттями  від  нас  ховали.  Є  люди  які  ні  за  які  гроші  не  продаються  і  нічого  в  житті  не  бояться.  Навіть  таких  крутих,  як  ти.  Зрозумій,  я  з  тобою  не  домовляюся,  я  тобі  пояснюю,  що  ти  порушив  закон,  а  за  це  треба  відповідати!  Тут  складного  нічого  немає,  це  ж  не  математика.  Ви  в  п’ятницю  вибили  струмом  все  живе  на  одному  озері,  а  сьогодні  приїхали  на  інше  озеро!  Ви  що  мало  заробляєте,  грошей  у  вас  не  вистачає?  Та  ні,  вам  розваг  захотілося.  Захотілося  показати  всім,  що  ви  ненажерливі  акули!  Захотілося  знищити  все  живе!  Захотілося  принизити  нас!  А    повноваження  затримати  тебе,  надала  мені  моя  країна,  яку  знищують  в  мене  на  очах  ось  такі  байстрюки,  як  ти!  Тобі  досить  пояснень?  А  тепер,  мажорик,  лови  гранату!  -  крикнув  розлючений  полковник  і  кинув  у  розгубленого  Грека  муляж  гранати.  Вона  впала  у  пісок  за  два  метри  від  його  голови.  Всі  лікарі  підіграли  полковнику  і  миттєво  попадали  на  пісок.  Грек  побачив  це  і  заверещав.  Він  швидко  встромив  голову  у  пісок,  напевно  так,  як  це  робить  страус  у  хвилини  жаху  та  відчаю.  І  з  переляку  надзюрив  у  свої  модні,  білі  штани.
               -  От  бісова  граната!  -  гримнув  полковник,  -  не  вибухнула!  Мажорик  ти  мобілку  свою  не  замочив?  Що  ж  ти  памперси  не  взяв  у  дорогу?  А  як  ти  додому  в  Мерседесі  тепер  будеш  їхати?  Я  б  тебе  і  на  воза,  такого  задрипаного  не  посадив.  Панове  лікарі!  Я  наполягаю,  щоб  ви  ретельно  перевірили  всі  кишені  у  цих  карасиків.  Всі  їхні  мобілки,  зброю,  якщо  така  є,  ключі  від  машин  витягайте  і  несіть  до  мене.  Гроші  та  документи  нам  не  потрібні,  залишайте  їм.  А  мобілку  цього  мажорика  дайте  мені  в  першу  чергу,  -  вимагав  від  лікарів  своїм  командним  голосом  полковник.
              -  Ось  його  мобілка,  -  сказав  Сергій,  даючи  мобілку  Грека  полковнику.
              -  Добре,  а  тепер  візьміть  його,  тільки  не  забрудніться,  поставте  на  ніжки  і  на  цю  мобілку  сфотографуйте  у  повний  зріст  на  фоні  озера,  щоб  його  білі,  штани  було  видно  і  плями  коричневі  біля  дупи  теж  обов’язково  зафіксуйте.  
Грек  не  розумів,  що  з  ним  трапилося.  Волосся  на  його  голові  стирчало  у  різні  боки,  як  бур’ян  при  дорозі,  пісок  прилип  до  спітнілої  голови  та  сипався  на  очі,  губи  та  плечі.  Його  поставили  на  ноги.    Він  не  сперечався,  не  чинив  опору,  а  його  погляд  став  добрим  та  щирим.  У  ці  хвилини  він  став  більше  схожим  на  справжнього  грека  толерантного,  законослухняного  та  європейського.  Але  вже  ніщо  в  світі  не  могло  його  врятувати  від  покарання,  навіть  зміна  поглядів  та  вподобань.
              Сфотографували?  -  запитав  колег  полковник,  -  а  тепер  ці  фотки  відправте  всім  його  адресатам,  та  ще  напишіть  текст:  дам  сто  баксів  тому,  хто  мене  відмиє.  Не  хотів  я  цього  робити,  бачить  Бог,  не  хотів,  але  ти  сам  так  мене  благав,  що  я  не  встояв.  А  тепер  про  головне,  все  ваше  майно,  яке  ви  використовували  для  винищення  життя  на  озері,  буде  конфісковано  і  знищено!  Хлопці,  грузіть  все  на  причіп.  На  Лендровері  ми  під’їдемо  до  нашої  машини,  там  перегрузимо  до  себе.  Потім  спустимо  у  ваших  машин  всі  колеса,  щоб  ви  тут  довше  посиділи  та  обміркували  свою  поведінку,  мобілки  ми  вам  повернемо,  але  без  батарейок.  Я  вас  попереджаю  -  якщо  ще  хтось  припреться  на  наші  озера  з  електровудками  залишиться  без  машин.  Ми  їх  без  жалю  спалимо!  Ось  там,  недалеко,  є  село,  -  і  полковник  вказав  рукою  в  напрямку  за  озеро,  -  в  селі  є  пошта,  магазин  та  телефон.  Думаю,  що  ми  з  вами  більше  не  побачимося,  а  якщо  хтось  з  вас  все  таки  захоче  мене  розшукати,  то  я  вам  таку  зустріч  організую,  що  ця  зустріч  на  озері  вам  буде  здаватися  дружніми  обіймами.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=868102
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2020

КРЕМЛЮ НЕ ПОТРІБНА ВІЛЬНА ВКРАЇНА

Кремлю  не  потрібна  вільна  Вкраїна
Історія  й  мова  її,
Війну  або  голод,  пожежі,  руїну
Помпезно  внесуть  москалі.

Хтось  може  готується  їх  зустрічати,
Пече  караваї  смачні,
Але  московіти  прийдуть  убивати,
Це  все  на  що  здатні  вони.
14.07.19р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867959
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2020

ПРОЩАВАЙ МОСКОВІЯ

Прощай,  немытая  россия,
Страна  рабов,  страна  господ
И  вы,  мундиры  голубые,
И  ты,  им  преданный  народ.
                             Лермонтов  М.  Ю.

Прощавай  московіє  –  вольності  в’язниця!
Ти  Орди  провінція,  ти  брехні  столиця!
Ти  лукава  шльондра,  ти  бридка  повія  –
Історичну  правду    вкрала  ти  у  Кия!          
Влізла  у  колиску  ти  чомусь  слов’янську,
А  в  кремлі  корону¹  зберігаєш  ханську!
Тероризм  та  підкуп  знов  ти  осідлала,
Без  війни,  лукава,  ледве    не  сконала!
Де  б  ти  не  з’явилась  –  там  війна  та  голод,
Розпинає  правду  твій  серпастий  молот!
Де  б  ти  не  з’явилась  –  там  диктат  панує,
Ярликами²  й  досі  жваво  кремль  торгує!
Ти  таємно  німців³  вчила  й  годувала,
Потім,  разом  з  ними,  Польщу  розіп’яла.
Гельсінкі⁵  бажала  взимку  підкорити  –  
Без  війни,  лукава,  ти  не  можеш  жити!
Вдерлась  в  Україну  ти  сьогодні,  клята,
“Правда”  рапортує:“Настамнет!  Там  –  НАТО!”
“Настамнет!”  –  кричали...  тільки  вили  “Гради”,
На  міста  та  села  падали  снаряди!
Ви  дітей  вбивали,  літаки  збивали
І  житло  й  заводи  потім  грабували!
Зберегти  обличчя  хочуть  московіти...
Чемні  європейці  стали  нас  журити  -
В  нас  мільярдні  втрати  через  Україну,
Заберіть  Донбас  свій  у  сім’ю  єдину.
Ось  вам  і  Закони⁵...  тут  усе  практично,
Вбивці  всі  при  владі  –  це  демократично...
Зберегти  обличчя  треба  задля  справи,
Це  хороші  люди,  не  кати  лукаві.
Бізнес,  клятий  бізнес  –  продають,  купують,
На  прибутки  ставлять,  Правди  знов  не  чують!
Ми  країна  вільна!  Ми  не  московіти!
Без  кремлівських  формул  будемо  всі  жити!

¹  Так  звана  шапка  Мономаха.  Головний  убір  схожий  на  тюбетейку  з  соболиним  обрамленням,  прикрашений  коштовним  камінням  і  хрестом  (XIV  ст.).  Саму  тюбетейку  було  зроблено  для  татарського  хана  (мабуть,  для  Узбека)  у  1300-х  роках.  Найвірогіднішою  видається  версія,  що  хан  Узбек  подарував  головний  убір  московському  князю  Юрію  Даниловичу  1317  році  при  його  одруженні  з  донькою  хана  Кончакою.  Наприкінці  XV  століття  її  перейменували  та  перехрестили,  додавши  хреста,  хутрове  обрамлення  і  виписали  новий  паспорт  —  підтасовану  легенду,  яка  пов'язувала  її  з  візантійським  імператором  Констянтином  Мономахом.      
²  В  Імперії  Монголів,  Золотій  Орді  і  ханатах,  що  постали  після  її  розпаду  (Кримський  та  інші),  ярлики  були  грамотами  ханів,  дипломатичного  або  внутрішнього  призначення,  якими  надавалося  право  на  володіння,  державами  чи  провінціями,  що  підлягали  Орді.  Відомі  ханські  ярлики  для  суздальських,  потім  московських  князів  на  князювання.  Ярлик  визначав  також  обсяг  компетенцій  правителів.  13  —  15  ст.  ярлики  окреслювали  політичний  лад,  адміністративно-територіальний  устрій,  норми  права,  види  та  порядок  феодальної  залежності,  податки  тощо.
³  У  передвоєнні  роки  на  території  СРСР  діяли  секретні  авіаційні  школи  і  випробувальні  центри,  де  майбутні  вороги  разом  вчилися  літати  та  воювати.  Датою  початку  другої  світової  війни  прийнято  вважати  1  вересня  1939  року,  коли  Третій  Рейх  розпочав  окупацію  Польської  Республіки,  до  якої  17  вересня  долучився  і  Радянський  Союз.  І  вже  23  вересня  1939  року  в  Бресті  пройшов  спільний  парад  німецького  Вермахту  та  радянської  Червоної  Армії.  На  фото  в  центрі  Гудеріан  і  Кривошеїн.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%B0%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0        
⁴  Радя́нсько-фі́нська,  або  Зимо́ва  війна́  —  збройний  конфлікт  між  СРСР  і  Фінляндією  у  період  від  30  листопада  1939  року  до  13  березня  1940    року.  Бойові  дії  тривали  105  днів,  за  цей  час  Червона  армія  втратила  за  різними  оцінками  до  722  тисяч  убитими,  пораненими,  обмороженими  й  полоненими,  в  фінському  полоні  опинились  до  3  000  осіб,  у  тому  числі  понад  300  командирів,  17  тис.  чоловік  зникли  безвісти.  Втрати  СРСР  становили  до  40%  бойового  складу  задіяних  частин  і  суттєво  переважали  втрати  фінської  сторони.
⁵    Мінські  угоди,  формула  Штайнмаєра,  мирний  план  —  все  це  одні  й  ті  самі  закони  про  амністію  терористів,  в  тому  числі  тих  які  17  липня  2014року  збили  Boeing-777  рейсу  MH17.    Всі  ці  угоди  писалися  в  кремлі,  тому  що  в  них  інтересів  України  немає  зовсім.
19р.          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867958
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2020

БОЖКІВ СОБІ ЗРОСТИЛИ

Божків  собі  зростили  і  молитесь  на  них  -
Немає  в  нашій  Раді  шляхетних  та  святих!
Немає!  Подивіться  —  той  нудиться,  той  спить,
За  долю  України  душа  в  них  не  болить!

Немає  патріотів  у  Раді  в  наші  дні,
Корупція  та  зрада  сидить  там  в  час  війни!
І  землю  і  заводи  ті    “слуги”  продадуть!
Не  мир  —  вони  руїну  та  злидні  нам  несуть!
1.12.19.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867855
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.03.2020

НЕ ДИВИСЯ НА ДІВЧАТ !

Каже  жінка  за  обідом:
Не  дивися  на  дівчат!
Як  я  можу  не  дивитись
На  вродливих  янголят!

Каже:”Грицю,  не  дивися,
Дам  дрючком  у  лоба!”
Причепилась,  як  реп’ях
Чи  якась  хвороба!

Репетує  цілий  день  –
Хоч  тікай  із  хати!
Вже  й  дрючка  з  собою  носить,
Щоб  у  лоба  дати!

До  весілля  цілувала,
Пестила,  любила...
Це  ця  влада  іудейська
Жінку  підмінила!
21.11.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867853
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 13.03.2020

БАЙДУЖИМ

Байдужі  сидять  на  дивані,
В  них  булькає  пиво  в  стакані...
Для  чого  їм  рідна  земля
І  потом  политі  поля?!
Продайте  Дніпро  та  Карпати,
Високі  кургани  щербаті,
І  сиві  могили  дідів,
Величне  майбутнє  синів!
За  пиво  країну  продайте  -
На  плечі  ганьбу  одягайте,
А  злидні  влетять  -  не  стогніть,
Покору  раба  бережіть!
10.02.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867634
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.03.2020

У ОНУКИ МИЛА БАБА

прочитав  я  вірш  Катерини  Собової    Не  вгодила
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867503
і  так  мені  замуляло  написати  щось  про  бабу  Ганю,  що  аж  сон  пропав,
але  мій  віршик  вийшов  зовсім  про  другу  бабу  Ганю,  а  за  онуку  я  взагалі  мовчу...

У  онуки  мила    баба  
Зранку  миски  та  каструлі...
А  картоплю  пополоти,
Та  їй  каже,  ви  забули?

І  картоплю  і  капусту,
Огірки,  і  помідори...
Приберіть  ще,  бабо  Ганю,
На  горищі  та  в  коморі!  

У  дворі  та  біля  хати...
Запечіть  ляща  в  сметані,
А  я  трошки  відпочину  -
Бо  йду  з  Танею  до  бані!
10.03.20р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2020

КОЛИ У ЮНОСТІ ШІСТНАДЦЯТА ВЕСНА

                   Сонет  

Коли  у  юності  шістнадцята  весна,
А  роздуми  та  мрії  сиво-чолі  –
Поважно  голову  схиляє  сивина:
Дай  Боже  їй  щасливішої  долі.

У  юності  свій  шлях  та  свій  талан*,
Свої  здобутки,  знахідки  та  втрати,
Можливо  треба  перетнути  океан,
Щоб  на  вершині  гімн  свій  заспівати.

Ніхто  ще  юність  стримати  не  зміг,
Її  усміхнену,  щасливу  не  спинити,
За  обрієм  лежить  мільйон  доріг
І  таємниці  світу  не  розкриті.

Тож  сивий  заздрить  юності  щодня,
Бо  зникла  юність  і  з’явилась  сивина.

*доля,  успіх
9.08.17р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867532
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.03.2020

БІЛИЙ СНІГ КРУЖЛЯЄ

Білий  сніг  кружляє,
Тиша  за  вікном,
Січень  укриває
Землю  рушником.

Білосніжний  килим
На  подвір’я  ліг,
За  вікном  кружляє
Перший,  чистий  сніг.

Намистинки  сяють
Сріблом  між  кущів,
З  неба  місяць  тишу
Чарівну  розлив.

Вишня  хустку  нову
Вишиту  вдягла,
Стала  й  виглядає
У  кінці  села.

Дивиться  -  чи  вийде
Милий  за  поріг.
Стежку  засипає
Перший,  чистий  сніг.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2020

ЯКА НАМ РІЗНИЦЯ ХТО ХОДИТЬ ДО ГРИЦЯ

Яка  нам  різниця,  яка  нам  різниця
Хто  ходить  на  каву  щоночі  до  Гриця.
Хто  ніжно  цілує  та  пестить  його
Коханого  парубка  Гриця  свого.

Низенька,  висока,  чорнява,  блондинка?
Аби  була  жінка,  аби  українка,
Аби  Україну  любила,  як  Гриця,
Все  інше  –  їй  Богу,  яка  нам  різниця!
23.11.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867426
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.03.2020

Я ОБІДАВ У ГАНУСІ

Я  обідав  у  Ганусі,
Снідав  у  Світлани,
А  вечеряти  ходив
Через  ліс  до  Тані.

У  Ганусі  –  борщ  смачний,
Пироги    в  Світлани,
А  вареники  в  сметані
Найкращі  у  Тані!

Я  б  ходив  до  них  ще  рік
Та  мене  впіймали
І  за  борщ  та  пироги
Добре  лупцювали.

Кажуть:  “Грицю,  оженись,
У  сльозах  дівчата!”
Я  б  на  трьох  і  оженився  –
Та  маленька  хата…  
21.11.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867424
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 09.03.2020

ДІВЧАТАМ ЗАХИСНИЦЯМ УКРАЇНИ

СОНЕТ                
дівчатам  захисницям  України

Ви  розбиваєте  безжалісно  серця,
Ви  зачаруєте,  всміхнувшись,  білий  світ,
З  величністю  незламного    бійця
Ви  вириваєтесь  з  прокладених  орбіт.

Вам  пелюстками  прокладають  в  небо  шлях,
Дарують  зорі  та  уквітчані  пісні,  
А  ви  здолавши  нездоланний  жах
Крокуєте  у  полум’я  війни.

Ви  прикрашаєте  бузком  свій  автомат,
Пораненим  даруєте  пісні,
А  ваші  очі  й  руки  чарівні
Рятують  від  загибелі  солдат.

Коли  в  країні  дефіцит  чоловіків
Дівчата  йдуть  у  бій  без  зайвих  слів!
10.03.16р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867295
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.03.2020

ЗЕМНІЙ БОГИНІ

Краса  очей  блакитних  зачарує,
Роззброїть  посмішка  у  латах  короля,
Сліпий  побачить,  а  глухий  почує  -
Донька  Венери  берегом  пройшла!
22.07.18р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2020

ЯКА РІЗНИЦЯ

Неправду  шепочуть  народу  лукаво:
Немає  історії,  пам’яті,  слави,
Немає  героїв,  війни  й  боротьби,
Байдужість  вкладаючи  в  серце  тобі!
Байдужість  до  мови,  землі  та  держави,
До  княжих  часів,  до  козацької  слави,
До  тих,  хто  не  дав  захопити  Донбас,
Війну  зупинив,  що  летіла  до  нас!  
Щоб  сиві  могили  від  нас  відцурались,
Щоб  внуки  забули,  як  ми  називались,
Щоб  знищити  все,  чим  нас  Бог  наділив!
Це  дружні  поради  від  злих  ворогів!
2.01.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867174
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2020

ПРО КОРОНОВІРУС

Ходить  вірус,  по  світу  блукає
І  народи  Європи  лякає.
Він  здолав  океанські  простори,
Пролетів  крізь  пустелі  та  гори,
В  чорний  кошик  він  душі  збирає,
Ні  жалю  він,  ні  втоми  не  знає.
Хтось  у  море  від  нього  тікає,
Хтось  у  небо  блакитне  злітає,
Хтось  в  безлюдні  крокує  долини,
Хтось  у  церкві  поклони  б’є  нині.
Тільки  люди  у  білих  халатах
Світ  рятують  він  нього  в  палатах.
У  Нью-Йорку,  у  Бонні,  в  Мілані
Сивий  пан,  чи  гарнюсінька  пані,
Науковці  худі,  перспективні
Скоро  ліки  знайдуть  ефективні
І  „китайську  чуму“  подолають,
З  перемогою  світ  привітають!
І  відкриють  країни  кордони,
Зніме  митниця  всі  перепони  -
Треба  нам  лікарів  обійняти,
Тих,  хто  може  людей  лікувати!
5.03.20р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2020

КОРОЛЮ СИРІВ

КОРОЛЮ  СИРІВ

Хтось  славить  пиво,  хтось  свій  стан,
Хтось  без  вина  не  ляже  спати!
Мене  в  полон  взяв  Пармезан  -
Тож  буду  тіло  лікувати.
Це  кращі  ліки  від  журби,
Від  невралгії  та  застуди,
Сир  зніме  чари  ворожби,
За  місяць  збільшить  щоки  й  груди!
Їж  цілий  день  славетний  сир
З  салатом,  куркою,  грибами,
Покращить  він  і  слух,  і  зір,
Який  ти  знищував  роками.
Його  чарівний  аромат
Дарує  мудрість  та  наснагу,
Якщо  відкусиш  добрий  шмат  -
Потроїш  силу  та  відвагу.
Немає  в  ньому  ГМО,
Немає  пальмового  жиру,
А  в  полі  крихітка  його
В  талант  селян  посилить  віру.
24-25.12.19р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2020

БІЛІ ЯНГОЛЯТА

БІЛІ  ЯНГОЛЯТА  


Вона  виходила  зі  старенького,  пошарпаного,  цегляного  будинку,  фасад  якого  вкривали  довгі,  жахливі  тріщини,  схожі  на  страшні  шрами,  які  залишають  на  згадку  мешканцям  міст  або  байдужа  та  дуже  корумпована  влада  або  жорстока  війна.  Вона  нікуди  не  поспішала,  йшла  дуже  повільно,  опираючись  на  милицю.  Одягнена  вана  була  у  пошарпане  пальто    світло-сірого  кольору,  старенькі  чоботи  та  хустину,  колір  якої  встановити  було  вже  неможливо.  З  під  хустини  виглядали  ріденькі  кучері  сивого  волосся.    Підійшовши  до  мармурових  сходів  ресторану  вона  зупинялася  і  починала  уважно  роздивлятися  себе  в  дзеркальній  поверхні  металевої  колони.  Закінчивши  свій  не  дуже  прискіпливий  огляд  вона  опиралася  на  милицю  і  стояла  так  майже  не  рухаючись.    До  ресторану  під’їжджали  дорогі  машини,  з  них  виходили  поважні  люди,  які  були  змушені  проходити  зовсім  поряд  біля  неї.  Іноді  хтось  з  них  вкладав  у  холодні  долоні  худої  бабусі  якісь  невеликі  гроші.  Вона  дякувала  своєму  благодійнику,  а  той,  задоволений  собою,  записував  на  свій  рахунок  виконання  доброї  справи  і  йшов  щасливий  обідати  в  дорогий  ресторан.  Біля  ресторану  вона  стояла  години  три,  а  потім  йшла  в  магазин.  В  магазині  вона  купувала  хліб,  молоко  і  ще  щось  смачненьке,  якщо  вистачало  грошей.  Потім  вона  йшла  на  невеличку  площу.  Там  її  вже  чекали  галасливі  білі  янголята,  так  вона  називала  білих  голубів.  Поклавши  свій  пакунок  на  дерев’яну  лаву  вона  діставала  з  нього  нарізаний  хліб,  ламала  та  ділила  його  на  невеличкі  шматочки  і  починала  годувати  своїх  янголят.  Один  білий  голуб  самий  хоробрий  з  усіх,  сідав  на  її  посічені  зморшками  долоні  і  отримував  їжу  першим.  Вона  його  іноді  гладила,  тоді  голуб  кумедно  вклонявся  їй  і  починав  оповідати    на  своїй  голуб’ячій  мові  про  своє  життя.  Вона  його  уважно  слухала  і  ніколи  не  перебивала.  В  такі  хвилини  здавалося,  що  вона  розуміє  все,  що  їй  розповідає  той  білий  красень.  І  тільки  в  кінці  вечері  вона,  як  завжди,  просила  його:  “Забери  мене,  коли  прийде  мій  час.”  Голуб  шанобливо  вклонявся  їй  декілька  разів  і  злітав  у  величне,  блакитне  небо.
Одного  дня  до  будинку  в  якому  жила  стара  приїхала  машина  швидкої  допомоги.  З  неї  швидко  вийшли  двоє  людей  у  білих  халатах.  Вони  відчинили  двері  будинку  і  зникли  за  ними.  Через  деякий  час  один  з  них  повернувся  до  машинами  за  ношами.  Потім  вони  винесли  ноші  з  будинку.  На  ношах  лежала  стара,  вона  була  накрита  білим  простирадлом.  Її  обличчя  не  було  видно  і  тільки  руки  посічені  зморшками  були  відкриті.  В  цей  час  з  неба  тихо  спустилися  білі  голуби,  вони  підлетіли  до  старої,  покружляли  над  нею  і  підхопивши  її  змучену  душу  злетіли  у  височінь.  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867100
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.03.2020

На підтримку нашого виробника

З’їв  сметанки  зранку  
Невеличку  банку
І  добу  шалено  
Обіймав  Оксанку.

Не  давала  спати  
Другу  ніч  Оксанка  –  
Справжня  помічниця  
Ця  сільська  сметанка!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2013

Байдужість допоможе їм

Для  них  ми  бидло…    промовчить  –
Так,  кажуть,  краще    жити…    
Байдужість    допоможе    їм  
Безправність  відродити.

Байдужість    допоможе    їм…
Мовчіть  –  так    краще    жити…
Але    нащадкам    що  своїм
Нам  потім    говорити?
12.09.13р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462514
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.11.2013

Сумне щастя

Бажання  відродити  Україну
Зникає    в  них,  як  пиво  після  свята
І  хоч  земля  в  нас  щедра  та  багата    –  
Нагадує    вона    чомусь    руїну.
В    кишенях    ваших    гроші    –    тож  віддайте!
В    Європі,  чи  хоч  де  ви  заробили,
Податки      ви    чому    ще  не    сплатили?
Закони    влади    краще    поважайте!
Така  в  нас  влада…    кажуть    пречудова…
Середньовіччям    тільки  з    України
Все  більше  й  більше    навіває    нині,
А    інквізитори    збирають    нишком    дрова…    
Така  в  нас  влада    –    біла    та  пухнаста,
Почути  кожного,    ще  вчора  обіцяла,
Глуха  й  сліпа    сьогодні  влада  стала
Не    бачить    нашого    сумного    щастя.
21.06.13р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2013

Згадай про славних козаків

Могили  сивої  журби
Спочили  в  славі  та  зажурі,
З  часів  козацької  доби
У  небо  дивляться    понурі.
Їм  свіжий  вітер  гомонить,
Спадають    зорі    золотаві,
Злітають  в  сяючу  блакить
Натхненні    жайвора    октави.
Здригнеться  серце  –  степ  мовчить,
Мовчать  зажурені  могили
І  тільки  вітер  гомонить,
Де    дощ  кістки  знаходить  білі.
І    ти    спинись,  спинись  на  мить,
Тут  наша  слава    спочиває,
Схилилась    сяюча    блакить,
Журливо    дощик  накрапає.
Вклонися    їм    крізь    плин    віків,
Поміж    степів    безкрайніх,    диких,
Згадай    про    славних    козаків,    
Згадай    про      прадідів    великих.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432965
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2013

Насолода

Вродлива  жінка  –  насолода  для  очей,
А  добра  жінка  –  серцю  насолода,
Одна  –  мов  діамант  холодний,    між  людей,
А  друга  –  скарб  дарований    від  Бога.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2013

Коли б

Коли  б  Петрарка  одружився
Чи  на  Лауру  б  він  молився?
Чи  все  своє  земне  життя
Він  нам  писав:  Свята,  свята!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2013

На щастя

“На  щастя”  вішають  підкову,
До  гаманця  п’ятак  кладуть…
Чому  ж  вдягли  на  шию  знову
Ми  цей  безправності  хомут?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2013

Не старайтесь

Без  грошей  жити  важко,
А  з  грошима  –  приб’ють.
Нас  податками  душать
Та  законами  б’ють.    
І    мільйони  тікають
В  край  чужий  за  кордон,
Там  людей  поважають,
Їх  шанує  Закон.
Влада  хоче,  можливо,
Розігнати  нас  всіх
І  тому  не  жаліє
Ні  старих,  ні  малих.
Не  старайтесь,  панове,
Ми  лишаємось  тут,
Бо  Вкраїні  із  вами
Буде  повний  капут!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420668
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.04.2013

Наш Вовчик

Наш  Вовчик  –  хоч  куди  козак
Міцний  надійний,  справедливий,
У  нього  ще  важкий  кулак,
Хоч    чуб  на  скронях  трохи  сивий.

Він  любить  борщ  та  деруни,
Вареники,  горілку,  сало
І  залишки  старовини,
Яких  колись  було  не  мало.

І  маківки  церков  святих,
Які  у  позолоті  сяють,
І  тишу  вуличок  малих
Які  нас  в  Києві  чекають.

І  пісні  мелодійний  лад,
Яка  з  глибин  віків  лунає,
В  житті  він  хоче  бути    Над*
Чого  і  вам  усім  бажає.

*під  -  ми  вже  були

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2013

Прийди, прийди, весно-красно

Влада  міста  економить  –
Сніг  не  прибирає,
Та    з  оркестром  величезним
На  весну  чекає.
Прийди,  прийди,  весно-красно
Розтопи  замети,
Попередніки  дістали
Безпрідєльні    еті.
Як  захоче,  то  розтопить
Сонце  сніжні  гори,
Тільки    помисли    у  влади
Зовсім    не    прозорі.
Роздивилися,  панове,
Як    нас    шанували?
Тільки  потім  не  жалійтесь:
Не  чули,  не  знали  …
Тільки  потім  ви  не  плачте,
Що  ми  не  в  Європі,
А  в  такій  собі    нестерпній,
Кримінальній      жо…….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414124
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2013

Це не досягнення, панове

Холодний  вітер  ваших  слів
Спустошує  сади  Надії…
В  очах,  чомусь,  палає  гнів,
Відродження  не  сяють  Мрії.

Прибутки  ваші  й  злидні  всіх  –  
Це  не  досягнення,  панове,
Не  відмолити  вам  цей  гріх,
І  не  купити  царство  нове.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414052
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2013

Найкращим в світі

Без  вас  весна  –  
На  осінь  схожа,
Без  вас  троянда  
Й  пташка  Божа

Не  зацвіте,  
Не  заспіває  –  
Без  вас  життя  
Занепадає.

Тому,  що  ви  –  
Найкращі  в  світі!
Як  можна  нам  
Без  вас  прожити?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013

Мов гладіатори

Мов  гладіатори,  з  короткими  мечами,    
Політики  змагаються  між  нас,
Ллють  щедро  бруд  та  б’ються  кулаками…      
Від  цього  що  змінилося    у  вас?
Зарплати    гідної    чи  пенсії  –  немає!
Вмирають    села,  селища,    міста!
Що    від  турбот  таких,  скажіть,  на  нас  чекає?
Чому  ви,    наче    зняті    із  хреста?!
Що  діється  у  душах  їхніх  скам’янілих
Безжальних  та  байдужих  до  людей,
В  костюмах  темних  та  сорочках  білих
З  апломбом,    що  аж    рветься  із  очей?
Такі  чи  зроблять  свій  народ  щасливим?
Реформи  обіцяли  –  де  вони?
Не  треба    кроком  впевненим,   сміливим
Нам    бідність  засівати  на  землі!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397305
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2013

Гостювали в кума ми!

Гостювали  в  кума  ми  –
Випили    відерце,
Не  було  б  там  свіжини,
Стало  б  нафіг  серце!

Потім  вийшли  ми  у  двір
Ніжки  розім’яти,
Захотілось  дуже  нам  
Бухнути  з  гармати.

Та  важка  ж  гармата  та
Шведська  чи  ще  датська,
А  кум  каже:  Ніфіга!
Наша  це,  козацька!

Зарядив    гармату  кум,
Та  як  бухне  з  неї  –  
Аж  до  хати  сивий  дим
Стелеться    моєї.

Вже  й  сусіди  з  вікон  в  сніг
Почали  стрибати…
–  Кумцю,    в  Києві,  хоч  раз,
Бухни    ти  з  гармати!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2013

Господь жінкам подарував

Господь  жінкам  подарував
Такі  гарненькі  ніжки…
Ми  їх  саджаємо  в  авто  –
Не  йдіть  красуні  пішки.

А  очі  в  них,  як  дні  весни  –
Розкішні,  ніжні,  дивні…
Тому  й  збираємо  для  них      
Ми    долари    чи    гривні.

А  груди!  Хто  побачив  їх,
Від  них  не  відірвати…
Останню  вишиванку*  нам
Доводиться  знімати.

В  полоні  ми  у  вас  давно  –
Наказуйте,  бажайте!
Але  за  ради  Бога  ви
Міцніше  нас  тримайте!

*  останню  вишиванку  –  останню  сорочку
30.12.-  02.01.13р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2013

Я цукерки солоденькі

Я  цукерки  солоденькі
Кожен  день  купую
І  солодкими  вустами
Милого  цілую.

Не  бажає  ні  вина  він,
Ні  міцного  рому  –
За  цілунками  хмільними
Аж  летить  додому.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2012

Викраду тебе я

Викраду  тебе  я  
У  сади  весни,
Хоч  дощі  осінні
В  шибку  б’ють    сумні.

Хоч  тремтять  тумани
За  твоїм  вікном
Та  злітають  сиві
Хвилі  над  Дніпром.

Хоч  вже  завірюха
Перший  білий  сніг
Кидає  у  темну  
Далечінь  доріг.

У  твоїх  очах  я  
Бачив  цвіт  вени
І  тому  так  тепло
В  заметіль  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2012

Дівчинка маленька

Вона  не  боїться  ні  тигрів  великих,
Ні  білих  ведмедів  північних  сердитих,
Ні  бурі,  ні  спеки,  ні  поглядів  злих,
Інспекторів  з  жезлом  безмежно  крутих.

Вона  не  боїться  податків  жахливих,
Чиновників  наших,    від  праці,  щасливих,    
Вогню  та  води  не  боїться  вона…
Боїться  до  смерті  одне  мишеня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381639
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012

“Героїчне минуле”

Вимирали  села…  зупинялось    життя…
Нагороди  катам  дарували…
За  зерно  будували    заводи  й  міста
І  мартени    до  неба  зростали.

І  гриміли  фанфари    велично  для  тих,
Хто  відправив    дітей    помирати…
“Героїчне    минуле”    звеличило    їх,
Щоб    живі    їх  могли    проклинати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380165
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.11.2012

Незадоволені ви чим?

Незадоволені  ви  чим?  –
Забули  діти  рідну  мову
І  суржиком  таким  смішним
Про  почуття  ведуть  розмову?
Онуки  знають  десять  слів,
Їх  щедро  матом  прикрашають,
А  без  розумних  трударів
Міста  та  села  вимирають.
Базари  тільки  гомонять  –
Китай  давно  на  нас  працює,
Чиновники  напевно  сплять  –
Життя  їх  наше  не  турбує.
Бур’ян  зростає  на  полях
Де  золоте  зростало  жито,
Не    соловейко  у  садах,
А  ворон  каркає  сердито.
Дороги  мохом  поросли,
Отруєні  ставки  та  ріки  –
Зробити  нам  таке  могли
Лише  хозари  темні  й  дикі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360434
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.08.2012

Нам дозволяють заробляти

Нам  дозволяють  заробляти
На  хліб  народні  депутати,
Зросли  податки,  ціни  теж
Не  мають  прикордонних  меж.

В  демократичній  Україні
Мов    привиди  стоять    руїни,
Горілку  п’ють  старі  й  малі  –
Не  має  щастя  на  землі.

В  дебатах  все  життя  минає,
Державний  борг  між  тим  зростає
І  зрозуміло  всім  давно:
Без  змін  ми  підемо    на  дно.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358513
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2012

Ми не вмираємо

Ми  не  вмираємо  коли
У  рідну  землю  нас  ховають,
Нам  українські  солов’ї
Весняну  пісню  заспівають.

Хмаринки  білі  принесуть
Води  Дніпрової  живої,
Дощем  джерельним  упадуть  
Краплинки  до  землі  святої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2012

Казка про мірошника та сірого котика

У  мірошника  старого
Жив  був  сірий  кіт,
Та  кмітливого  такого
Ще  не  бачив  світ.
Що  старий  не  побажає  –
За  єдину  мить
Вcе  дістане  й  приготує
Діду  сірий  кіт.
І  вареники  в  сметані,
Борщ  чи  деруни,
Чи  млинці  пухкі  й  рум’яні
З  вишнями  смачні.
Повечеряє  мірошник  –
Люльку  кіт  несе,
Тупне  лапкою  тихенько  –
Сяє    в  хаті  все.
У  святу  неділю  діду
Чарку    наливав,
Сам  не  пив  вина  й  горілки
Та  не  розмовляв.
Розумів  кіт  українську,
Грецьку  розумів,
Від  латині  аж  до  ранку
Ніжно    муркотів.
Розумів,  але  ніколи
Кіт  не  розмовляв,
“Розумієш”  –  дід  питає,
Котик  каже:  “Мяв.”  
Ось  збирається  в  Полтаву
Якось  ранком  дід,
Гладить  котика  та  каже:
“Повернусь  в  обід,
Не  сумуй  ти  тут  за  мною,
Рибки  полови,
Запросили  в  гості  діда,
В  гості  до  вдови.  ”
Ось  поїхав  дід  в  Полтаву,
Котик  вудки  взяв
І  чомусь  так  сумно-сумно
Муркну:  “Мяв    та  мяв.  ”
Повертається  до  хати
Через  тиждень  дід,
В  хаті  прибрано  та  тепло,
На  столі  обід.
Повернувся  дід  з  Полтави
Та  вже  не  один,
Жінка  двері  відкриває,
Йде  за  нею  син.
Кіт  частує  всіх,  як  знає,
Страви  подає,
“Як  тобі  тут  –  дід  питає  –
Серденько  моє?
Що  я  вже    не  побажаю  –
За  єдину  мить
Вcе  дістане  й  приготує
Діду  сірий  кіт.
І  вареники  в  сметані,
Борщ  чи  деруни,
Чи  млинці  пухкі  й  рум’яні
З  вишнями  смачні.
Повечеряю  –  до  мене  
Люльку  кіт  несе,
Тупне  лапкою  тихенько  –
Сяє    в  хаті  все.
У  святу  неділю  чарку
Повну  наливав,
Сам  не  пив    вина  й  горілки,
Та  не  розмовляв.
Нашу  мову  розуміє,
Грецьку  розумів,
Від  латині  аж  до  ранку
Якось    муркотів.
Розуміє,  та  ніколи
Він    не  розмовляв,
“Розумієш”  –  я  питаю,
Котик  каже:  “Мяв.”  
–  Що  ж  тут  дивного  такого
Жіночка  йому,
Розуміти  –  розуміє,
А  мовчить  чому?  

Так  в  житті  у  нас  буває
Я  й  сам  не  збагну,
Дурять  нас  –  всі  розуміють,
А  мовчать  чому?!

18-20.07.12р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352205
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 22.07.2012

В золотому полі жита

Закохався  я  в  Марійку,
Тиждень  залицявся,
В  золотому  полі  жита
З  нею  цілувався.

Старший  брат  про  це  дізнався,
Поряд  з  нею  ходить
І  очей  ні  на  хвилину
З  неї  він  не  зводить.

І  Марійка  за  спиною
Пальчиком  сварила:
Підійду  сама  до  тебе,
Май  терпіння,  милий.

В  золотому  полі  жита
Я  один  блукаю
І  хмаринкам  білокрилим
Пісню  цю  співаю.

10.07.12р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012

Сумно буде

Сумно  буде  –  подзвони,
Радість  подарую,
А  зустрінемось  коли
Може  й  поцілую.

У  очах  якщо  твоїх
Мила  –  прочитаю,
Колискову  я  тобі
Тихо  заспіваю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2012

Без шведів тихо й сумно стало

Без  шведів  тихо  й  сумно  стало…
В  нас  пиво  ще  для  шведів  є!
І  хоч  ми  випили  немало  –
Киянин  шведу  знов  наллє!

Ватаги  їхні  галасливі
Зривали  дружньо  голоси.
І  вболівальники  щасливі
Благали:  Пива  ще  неси!

–  За  шведів  п’єм!    –  За  Україну!
Дзвеніли  келихи  між  нас!
Футбол  з’єднав  всіх  за  хвилину  –
Тому  і  сумно  нам  без    Вас!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345984
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2012

Песенка солдата

Будем  мы  получше  жить,  может  быть,  когда-то,
Я  тогда,  пойду  служить  в  армию  ребята,
По  контракту  получать  буду  я  деньжата,
И  народ  приобретёт  храброго  солдата.  

Я  работать  за  троих  буду  без  обмана
И  прощу,  вот  крест  прощу,  грубость  капитана,
Пусть  муштрует  он  меня  на  плацу  и  в  поле,
По  контракту  я  служу,  по  своей  же  воле.  

Мне  для  службы  не  нужны  танки  и  ракеты,
Мин  огромных  фронтовых  ржавые  букеты,
От  наград  я  откажусь,  от  чинов  почётных,
Только  б  не  было  войны  и  дождей  кислотных.  

Будет  армия  сильна  не  числом  –  душою,
Сэкономим  кое-что,  этого  не  скрою,
А  потом,  друзья,  женюсь  на  красотке  Тане,  
Жизнь  летит,  зачем  держать  денежки  в  кармане.

Поселюсь  я  у  реки  в  домике  попроще,
Незабудки,  васильки  -  далеко  от  тёщи,
Я  за  этот  рай  готов  с  жизнью  распрощаться,
Кто  же  с  армией  такой  сможет  потягаться!
2007г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334577
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.05.2012

Песенка про денежки

Деньги,  деньги,  денежки  звонкие,  шуршащие,
Трачу  вас  родимые,  трачу  настоящие.
Доллары    да    еврики,  фунты  и  червончики,
Где  же  заработать  мне  мама  миллиончики?

Деньги,  деньги,  денежки  старые  и  новые,
Вы  такие  грязные,  вы  такие  клёвые,
С  вами  жизнь  наладится  тысячи  зелёные,
Вы  такие  сладкие,  а  в  труде  –  солёные.

Деньги,  деньги,  денежки  –  радуга  алмазная,
Ох,  работа  вредная,  пыльная  и  грязная,
Ручейком  по  камушкам  жизнь  бежит  тяжёлая
Где  судьба  проказница,  где  же  ты  весёлая?

Деньги,  деньги,  денежки  золото  червонное,  
Цепи  всё  с  браслетами  да  дома  казённые,
Я  без  вас  намаялся,  с  вами  я  намучился,
Раскручусь  родимые,  всё  у  нас    получится.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333371
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.04.2012

Вишиванки вересня

Я  про  тебе  думаю,
Де  тебе  знайти?
Мрій  своїх  не  стримую
Де,  коханий,  ти?

Вишиванки  вересня
Вже  вдягли  гаї,
А  я,  милий,  згадую
Усмішки  твої.

І  тумани  березня,
І  бузкову  хміль,
Поцілунки  лагідні,
Прощавання  біль.

Журавлі  курликали:
До  весни,  бувай!
В  вишиванці  вересня
Зажурився  гай.

2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330718
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012

Між лугів зелених

пісня
Між  лугів  зелених  –  стрічка  чарівна,
Срібною  блакиттю  майорить  Десна.

Похилились  верби  майже  до  води,
Говорила  мила:  –  В  сад  мій  не  ходи.

–  Я  не  йду  в  садочок  –  ніженьки  ведуть,
А  вуста  солодкі  спати  не  дають.

Вечоріє  в  лузі,  в  берег  б’є  Десна,
Йде  назустріч  мила,  поруч  вже  вона.

Нічка  нас  сховає  від  очей  чужих,
Місяць  повартує  в  хвилях  золотих.

А  туман  розстеле  білі  рушники
На  шовкові  трави,  житні  колоски.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330696
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.04.2012

Прокидаюсь з ранку я

Діалог  дівчини:
Прокидаюсь  з  ранку  я  в  напівтемній  хаті,
Дуже  нагло  хтось  мені  заважає  спати,
Ніжне  вушко  хтось  моє  лагідно  лоскоче
І  за  талію  мене  обхопити  хоче.
Поряд  голий  чоловік  –  де  він  тут  узявся!?
Щось  не  пам’ятаю  я  як  він  залицявся?
Пересохло  в  роті  щось,  пам’ять  не  працює,
А  він  ніжки  гладить  гад,  шию  вже  цілує…
Та  роби  що  хочеш  ти,  тільки  дай  водички,
Бо  горять  від  тебе  вже,  червоніють    щічки!

2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330264
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.04.2012

Моя мила любить гроші

Моя  мила  любить  гроші,
Пестить  їх,  складає,
За  дві  сотні  розцілує,
Чарку  наливає.

А  за  п’ять  як  обнімає!
Так  за  шию  стисне,
Що  аж  подих  перехопить
І  в  очах  щось  блисне.

А  за  десять  як  щебече,
Що  не  можна  й  спати,
До  самісінького  ранку
Рипає  по  хаті.

А  як  гроші  прогуляю  –
Двері  не  відкриє,
Сплю  з  котами  біля  ганку,
Там,  де  вітер  виє.

2008р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330262
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 14.04.2012

На кручі високій

На  кручі  високій,  де  вітер  гуляє
Дівчина  кохана  на  мене  чекає,
Її  світлі  очі  неначе  перлини,
Блакитного  неба  яскраві  краплини.
Я  в  небо  погляну,  всміхнусь  і  згадаю
Дівчину  яку  я  всім  серцем  кохаю.
Її  ніжні  руки,  волосся  шовкове
Тендітні  і  теплі,  мов  сонце  ранкове.
Від  дотику  сонця  всміхнусь  і  згадаю
Дівчину  яку  я  всім  серцем  кохаю.
Її  поцілунки  солодкі  та  п’яні,
Мов  вітер  ласкаві,  мов  вітер  жадані.
Від  подиху  вітру  всміхнусь  і  згадаю
Дівчину  яку  я  всім  серцем  кохаю.

2006р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012

Сонет 12

Про  долю  я  твою  не  розповім
Ні  по  малюнках  ліній  на  долоні,
Ні  по  зірках,  яскраво-золотих,
Хоч  сніг  вже  вкрив  мої  русяві  скроні.

На  роздоріжжі    тисячі  доріг
Я  не  скажу,  яка  з  них  довша  й  краща,
Де  сяє  сонце,  де  гроза  чи  сніг,
Де  чисте  поле,  де  чорніє  хаща.

Та  бачу  я  в  очах  твоїх  палких  –
Нова  зоря  на  сході  запалала,
Вона  мені  дорогу  показала,
Одну-єдину  з  тисячі  доріг.

Через  пустелі,  гори  та  моря
Вперед  мене  веде  моя  зоря.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329571
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.04.2012

Сонет 11

Як  дивно  змінює  все  час:
Надії,  мрії,  сподівання,
Які    окрилювали    нас,  
Сьогодні  нам  несуть  страждання.

Зима  минає,  і  весна  
Похмуру  землю  прикрашає,
Снігів  змарнілих  сивина
У  ніжних  пролісках  засяє.

І  оживає  все  живе  –
Цвіте  під  сонцем  насолода,
Щоб  листопадова  негода
Влетіла  в  серце    знов  твоє.

Незмінна  неба  лиш  блакить,
Що  над  Вкраїною  летить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329531
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 11.04.2012

Сонет 10

Заснула  сидячи  дитина,
Підперши    щічку  кулачком.
Втомилася  –  чи  це  провина?
Ось  і  лікує  втому  сном.

В  Європі  німець  гордовитий
Себе  від  втоми    береже,
Годинним  сном  у  день  сповитий  
Лікується  століття  вже.  

Дитина  спить  –  всміхнеться  мати,
Крізь  сон  всміхається  маля
І  мати  дивиться  здаля  
Як  щастя  спить  її  у  хаті.

Крізь  сон  всміхнись,  всміхнись  мені,
Даруй  усмішки  чарівні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329235
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.04.2012

Сонет 8

Колись  постукає  вона,  
До  нас,  та  панночка  з  косою,
І  звістка  тиха  та  сумна
Замайорить  в  очах  сльозою.

Так  забирається  життя,  
Надії,  мрії  та  кохання  …  
І  тільки  пам’ять    в  небуття
Нестиме  в  думці  сподівання.

Бо  тільки  в  пам’яті  живих
Померлі  душі  воскресають
І  нам  образи  пробачають,
Як  пробачаємо  ми  їх.

У  вчинків  користь  не  мала  –
Ти  не  примножуй  в  світі  зла.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329234
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 10.04.2012

Сонет 3

Біжить  стежина  та  й  біжить,  
Там  де  замети  сніжні  й  білі,  
Де  ліс  замріяний  стоїть,  
Де  ще  ростуть  ялинки  милі.  

Дзвінкий  струмок  під  снігом  спить,  
Там  чарівні  стоять  Карпати,  
Біжить  стежина  та  й  біжить,  
Неначе  хоче  показати  

Величність  сяючих  снігів,  
Струнких  смерек  розкішну  вроду,  
Блакитну    неба  прохолоду,  
У  сяйві  незабутніх    днів.  

Струнких  смерек  співучий  край  
В  красі  та  щасті  розквітай!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329010
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 09.04.2012

Сонет 2

Любви  обиды  горечи  полны
И  яд  раздора  льёт  уже  дождём,
Чьей  больше  в  этом  хаосе  вины
Не  важно  будет  нам  с  тобой  потом.      

Всё  рухнет  под  ударом  горьких  слов,
Увянет  и  любовь  в  сердцах  у  нас,
Ведь  ни  один  из  лучших  докторов
Не  сможет  излечить  сердца  тотчас.

Сама  себе  ты  доктор  и  судья,
И  если  дорожишь  немного  мной
Не  разрушай  безжалостной  рукой,
То,  что    хранит  ещё  душа  моя.

Моя  душа  любовь  к  тебе  хранит,
Об  этом  сердце  снова  говорит.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328982
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.04.2012

Сонет 4

Бувають  дні  коли  не  має  сили
Надіятися,  мріяти,  іти,
А  почуття  величні,  легкокрилі
Нас  не  ведуть  невтомно  до  мети.

І  руки  опускаються  поволі,
І  серце  в  груди  молотом  не  б’є,
І  не  чекає  посмішки  від  долі
Безчинням  тіло  знищене  твоє.

І  тільки  сміх  дитячий  знову  й  знову
Відроджує  і  віру  й  почуття,
І  змін  ти  прагнеш  знову  від  життя  –
Лишити  щоб  Вкраїну  дітям  нову.

Байдужість  до  людей  великий  гріх  –
У  Раду  занесіть  дитячий  сміх.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328733
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.04.2012

Сонет 7

Вже  радість  промайнула,  мов  весна,  
І  насолода  серце  залишила,  
Краплиночка  солодкого  вина  
Зажурою  на  сонці  забриніла.  

Від  радощів  лишилася  біда,
Без  віри  серце  знов  не  покохає,  
Зникає  в  спеку  сяюча  вода,  
Струмок  дзвінкий  від  спраги  помирає.  

Минуле  ще  горить  вогнем,  болить,  
У  пам’яті  згасає  поступово,  
Як  сказане  стихає    в  тиші  слово,  
Як  зникне  ніч  у  вранішню    блакить.  

Зникає  біль  –  як  дика,  чорна  ніч  
Крізь  марево  засмучених  облич.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328731
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 08.04.2012

Сонет 6

Нас  мрії  до  зірок  весь  час  ведуть,  
А  перешкоди  швидше  загартують,
Великі  справи  зовсім  не  помруть  –
Вони,  віками  пам’яті  мандрують.

Повага  розцвітає  із  турбот,
Багатством  справжню  шану  не  купити,
А  влада  над  мільйонами  банкнот
Примусити  не  може  полюбити.

Гріхів  важких  не  змиє  каяття,
Ганебні  вчинки  пам’ять  не  стирає,
І  королів  за  справи  позначає
Зневагою    чи      шаною    життя.

Повага  розквітає  у  серцях,                                                        
Щоб  жити  поміж  нами  у  віках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328459
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 07.04.2012

Сонет 1

Уснула  вновь  страна  моя,
Леса  могучие,  равнины,
Речушки,  реки  и  моря,
И  сладкий  воздух  Украины,

И  небо  звёздное  -  всё  спит
В  объятьях  добрых  сновидений,
На  небесах  луна  скользит,  
И  только  Бога  добрый  гений

На  рай  земной  с  высот  глядит.
На  степь  широкую  и  горы,
На  наши  славные  просторы,
Где  можно  в  мире  жить  да  жить.

Люблю  тебя  моя  страна,
Люблю  в  любые  времена.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328458
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2012

Сонет 5

І  знову  дощ…  сумні  слова
Зриває  вітер  прохолодний,
З  сумним  дощем  сумую  й  я,
Цей  стан  речей  цілком  природний.

Похмурі  хмари  нам  несуть
Минулі  спогади  журливі,
І  вже  дзвенять  то  там,  то  тут
Сумні  акорди  в  літній  зливі.

Краплинки  суму  б’ють  в  вікно,  
Негода  в  душу  поглядає,
Та  тлінне  тіло  зігріває
Масандри  сонячне  вино.

Коли  в  душі  йде  дощ  весь  час
Вино  зцілити  може  нас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328235
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 06.04.2012

Бій на Чорному морі

Ворожий  флот!  До  бою  всі  хутчіш,
Гармати  вирвуть  в  битві  перемогу,
Готуйте  порох  та  моліться  Богу,
Рушниці  й  шаблі  розберіть  скоріш.

Вже  фальконети*  справу  почали,
І  грізний  гуркіт  хвилі  підхопили.
Чи  є  ще  порох?  Чи  лишились  сили?
На  абордаж  турецькі  кораблі!

Сідає  сонце,  закінчився  бій,
Галери  в  морі  Чорному  палають,
Човни  козацькі  чайками  злітають  –
Турецький  берег  вже  такий  близький.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327977
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 05.04.2012

Маленька господиня

Я  вареники  робила,
Від  муки  вся  побіліла.

Навіть  кучері  руденькі
В  мене,  бачите,  –  біленькі.

Усміхнулись  мама  й  тато  –
Як  вареників  багато!

А  які  вони  смачні!
Братик  плаче:  “Дай  мені.”

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327956
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 05.04.2012

Крутий

–  Ніч  на  дворі.  Ти  прийшов…
Сплю  я  вже  давно,
Всіх  розбудиш,  не  грими  
Більше  у  вікно.
Може  хочеш  цілувати?
Так  вже  цілував,
Чи  в  ті  кляті  автомати
Знову  все  програв?

–  Не  засну  без  тебе,  мила,
Без  грошей  твоїх,
Скільки  щастя  ти  сховала
В  папірцях  малих.
Гривні,  долари  чи  євро
Кидай  у  вікно,
Я  загинув  би  без  тебе  
Вже  давно,  давно.

–  Добре,  дам  тобі  ще  сотню,
Тільки  обійми…
Я  така,  така  щаслива,
Разом  знову  ми.
Пригорни,  цілуй,  рідненький…  
Мій!  Ти  тільки  мій!
Ти  такий,  такий  підступний,  
Ти  такий  крутий…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326562
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.03.2012

Вдивляючись в минуле – усміхнусь

Вдивляючись  в  минуле  –  усміхнусь,
Мій  біль  минув,  як  втрачене  кохання,
До  іншої  красуні  пригорнусь,
Зриваючи  уквітчані  бажання.

Весняна  пісня  тільки  не  бринить:
Хмільна,  зваблива,  ніжна,  урочиста,
Хоч  неба  розстелилася  блакить,
Як  думка  ангела  велична  й  чиста.

Та  серце  в  груди  вдарить  –  це  весна!
Сопілками  струмків  натхненно  грає,
Конвалія  тендітна  й  чарівна
Її  на  стежці  знову  зустрічає.
25.03.12р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2012

Добраніч, мила

Ледь-ледь  знайомі  ми  з  тобою
Та  хміль  весни  зробив  своє  –
Ти  пестиш  ніжною  рукою
Волосся  стрижене  моє.

Рука  поволі  завмирає  
Від  шепоту  духмяних  слів,
А  втома  очі  закриває  
Бажаючи  солодких  снів.  

Добраніч,  мила,  місяць  сяє,
Палає  зоряна  весна,
А  соловей  не  замовкає
І  ллється  пісня  чарівна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323877
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012

Із піни морської з’являєшся ти

Із  піни  морської  з’являєшся  ти,
На  берег  виходиш  вродлива,
Як  квітка  без  сонця  не  може  цвісти,
Так  людство  не  може  без  дива.

Краса  заворожує  наші  серця,
Окрилює  думку,  можливо,
Відтворює  пензель  натхнення  митця,
Ми  кажемо  пошепки:  Диво!

Нам    слово  Поет  залишає  живе,
Віки  пролетіли  бурхливо,
І  зцілює  слово  те  серце  твоє,
І  кажеш  ти  пошепки:  Диво.

Чому  ж  нам  нав’язують  зовсім  не  те  –
Потворне,  скалічене  “диво”,
Ховають  розумне,  правдиве,  святе
Всміхаючись  ніжно  й грайливо?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.03.2012

Тане сніг, струмки дзвенять

Тане  сніг,  струмки  дзвенять,
Голуби  цілуються,
Горобці  в  кущах  кричать,
Сонечком  милуються.

Сексуально  кряче  вдень
Ворон  по-весняному,
Бджоли  весело  гудуть
У  бузку  духмяному.

А  вночі  не  соловей
Ніжно-ніжно  тьохкає,
То  коти  в  саду  вищать,
Вепр  натхненно  рохкає.

Закружилася  земля  
Від  весни  духмяної,
Навіть  півень  заспівав
Пісню  для  коханої.

Втратив  розум  білий  світ  –
Голуби  цілуються,
За  голубкою  весь  час
Як  вони  піклуються.

Подивись  навколо  й  ти
Розумом  наділений,
Йди  всміхнувшись  до  мети,
А  не  стій  знесилений.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320655
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2012

Зима зустрілася з весною

Зима  зустрілася  з  весною
І  вкрила  кригою  струмки,
Які  дзвеніли  під  горою
Під  змахи  Божої  руки.

Нехай  лютують  заметілі,
Нехай  вночі  мороз  тріщить,
Та  проліски  тендітні  й  милі
З  під  снігу  з’являться  за  мить.

І  задзвенять  струмки  весняні,
І  крига  вдарить  у  граніт,
І  щічки  сонечка  рум’яні
Зігріють  знову  білий  світ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2012