| Сторінки (1/24): | « | 1 | » |
Дві хмаринки–любоньки
Плинули у небі,
Та шукали доленьки,
Але не для себе,
Не за себе плакали
Танучи дощами,
Дощами – слізьми рясними,
Сумними очами,
Дивились на землю,
До красної луки,
Де дівчина плаче -
Та серденька муки,
Молитвою ллються
Сягають до неба,
Журливо питають
Невже тобі треба,
Щоб дівчина щира
Душу згубила,
Душу згубила,
Себе знапастила …
Що ж тепер робити -
Доля безталанна,
Як же мені жити,
Де ж моє кохання,
Де ж мій милий–серденько,
Куди ж він подівся,
Куди ж він подівся –
Де, запропастився …
Минають дні та місяці,
А милого немає,
Немає хоча б вістоньки
Чи він пам’ятає
Тії очі чорнії,
Квітки у волоссі
Ті обійми палкії,
Розплетені коси …
Там де луки красні
Де пташки співають,
Де річки прозорі
Погляд відбивають,
Там кохала милого,
Пестила в обіймах,
Цілувала голубочка
Й поглядом ласкавим
Брала душу милого,
В свої щирі очі,
У дівоче серденько,
Що давно тріпоче …
Та немає милого –
Згинув на чужині,
На чужину працювати
Подавсь з батьківщини,
Обіцяв побратися
Як заробить гроші,
Оті людські радощі
Аби життя хороше,
Гроші неабиякі,
Кошти чималенькі,
Такі, що не отримаєш
На батьківщині-неньки …
Плинуть хмари-любоньки
У краї далекі,
Журливо пролітають
Неподалік лелеки,
Поряд пролітають,
Крилами махають,
А на них дівочі
Сльози накрапають…
***
30.07.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139417
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009
Кохання птах
Твої поранив груди,
І кровоточать почуття -
У простір линуть,
Та пильна будь –
Бо хижий вітер зради
В відкриту душу
Дме підступно,
Шукає рану ту,
Він поряд виє,
Що очерет надій
Хитає пружно…
Не будь відкрита
Людям, їх любові –
Вона крихка,
Зрадлива, жалюгідна
Тут тисячі
Скалок колючих зради
Втинаються у серце,
Ріжуть єство біллю,
А рана ниє,
Сумніви стинають,
Аж ось,
Підбитий птах любові
Тихо гине –
Ти помстилась,
І сльози лишень
Капають на крила
Та сіль туги
Ті рани гоїть …
***
25.07.09
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138767
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Хто ти
З окраїни Долі?
Навіщо гукнув
Голосом гострим
Розбитих надій,
Розкраяв жорстоко
Серце скляне,
Тим лезом колючим,
Понівечив й вирвав,
Отруєним жалом
Впорснув безнадію,
Покинув, забув,
Щоб тепер
На узбіччі розчавить,
Мов бруньку
Одірвану з гілки,
Що впала на шлях
Безмежного Року,
Та давиться пилом
Мільйонів байдужих чобіт…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2009
Пробач мені серце
Що сили не маю,
Байдужою бути…
І тіло палає,
А розум тремтить,
Й наче ластівка лине
До думки таємної,
Та насолоди
В полоні обіймів…
Так ніжно долоні
Торкаються стану,
Ці дивні вуста,
Ледве чутно,
Кохання дарують,
Цілують у вічі,
Сковзають несміло
Все нижче …
Та жаром охоплює стогін …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129241
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2009
***
Когда-то радость
Изливая щедро,
Была ты девушка – весна,
Прекрасною ромашкой,
В лучистом свете весело
Кружилась в танце лёгком,
Красавицей,
Глазами ангела смотрела
В мир счастья дивный,
Широкой чистоты,
Где крылья радости
В объятиях безбрежных,
Раскрывала нежно,
В мечтах девичьих
Красота природы …
Но вот, с небес далёких
Странствий бесконечных,
Прозрачными ладонями
Тебя коснулось лето,
Тёплыми устами
Целовало юность,
Шептало тайные
Слова стыдливо,
Трепетно вторгалось
Дрожью, неизведанных
И сладких ощущений в тело,
И первые ростки
Любви несмелой,
Тянулись жадно к солнцу,
Испить напиток жгучий,
Обжигаясь,
В объятиях сжимая
Радости дары,
Невесты огненной
Переживаний острых,
И сердца боль,
Почуяв душу рядом,
В глубины самости
Проникла сокровенно,
Раскрывши тайну знаний,
Прочного покоя,
Стеною нерушимых чувств
Покрыло тело
От ощущений жизни спрятав;
Взгляд осенний,
Из глаз твоих стремится,
Убить настойчивость тревог
Решительно и верно,
Сердца ровность
Растворяет чувства,
Покрываясь льдом
Далёкого экстаза
Мысли безупречной,
И тайной чистоты,
В ладонях мудрости
Хранишь надёжно ты
Прикосновение
Зимы холодной …
***
12.04.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126048
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.04.2009
Однажды, стекло
Беспечной жизни
Треснет - холодными
Ресницами моргнёт
Бездушно, и тогда,
Щербатина кровавая
Полезет в сердце криво,
На миллион осколков
Изгибаясь ядовито,
Так больно сдавит грудь
Корявою рукою,
Пытаясь вырвать
С корнями радости
Из глубины сознания
Последнюю надежду…
Ты помнишь как
Порхала бабочкою
Пёстрой, беззаботно,
Вёсёлая мечта о раё
Вечных наслаждений,
И славы дым слащавых
Оргий, незаметно, касался
Ядовитым мёдом
И осадком горьким
Обволакивал он душу;
На стенках сердца
Закупоривал сосуды,
Перекрывал дыханье,
Постепенно высасывая
Красоту пиявкой тайной,
Пенистыми волнами
Ощущений сладких
Упивался вдоволь…
Хотя,
Поклонники еще
Дарили долго,
Цветы - букеты
Драгоценностей,
За тело,
Лелеяли, любили
Рефлекторно, но
Плодотворно,
Красоту земную,
Ценили щедро,
Нити радости
Девичьей ткали,
Оплетая сердце
Струнами порока,
И прочно, как паук
На мотыльков беспечных
Ловушку прядет,
Невидимою нитью ловит их
Летающую радость…
Но истощилась
Молодость и сила
Быть любимой
Среди бездушных
Мимолетных манекенов,
Измялись вскоре
Нежных чар цветочки,
Осыпалась пыльца
На крылышках измятых;
И мотылёк висит
Истрепанный,
Ненужный вовсе,
Колышет в паутине
Равнодушно его ветер…
И ядом чёрным
Вытекают слёзы
Из сердца раны …
***
06.04.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125087
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.04.2009
***
Вечір,
Сонце іржавіє,
Уприскує повільно
Іржаву кров
У хмари, мовчазно,
Ніби скорпіон
Гірку отруту
В жертву;
Птахи великі,
Довгодзьобі,
По кладовищу
День у день
Кружляють
Над хрестами,
Повітря ріжуть
Крила чорні,
Кричать тужливо
Круки, і холодом
Могильним відлуння
Лине, плачем,
Відбиваючись у небо
З надгробків старих;
З облізлою фарбою,
Порепані хрести
У бур’янах схилились,
Під тягарем років
Вростають в землю,
Трухлявіють,
Жуки їх точать
З середини живучи,
Трухляк з них сипле,
Та вороння на них
Відпочиває, колючим
Поглядом пильнує
На могили свіжі,
Чатує недаремно,
Хоча напевне знає,
Що не дістане смачні
Очі з домовини,
Але у темряві,
У схованках таємних,
Чекає здобич відчуттів,
Як їжу ласу,
Солодку страву жахів:
Душ померлих стогін,
В полоні тіла
Що перебувають
Та страждають -
Німі, безвольні,
Стогнуть,
Як розчахнута
Навпіл береза,
Хитається
По вітру в полі,
Одинока,
В лиху негоду
Плаче, і байдуже
Холодний дощ
Січе по листям
Сльози…
Бо пам'ять
Тіл земна,
У простір вільний
Не пускає
Линуть душу,
Тримає тілом
В сирій домовині,
У ланцюги
Відчуттів старих
Закувало міцно -
Життя земного
Притяжіння хибне,
Ридають тихо
Полонені душі,
К тілам захованим
Невидимо прикуті,
Охоплює туманом
Вогким, кладовище,
Ховає щільно він
Чиїсь страждання…
Вже тиждень
Як ти помер,
І тонко
Відчуваєш єством,
Ті муки тяжкії
В труні, так,
Нечутно стогнеш
Над могилою,
Але ніхто не чує,
Тільки круки,
Стогін той хапають,
Упиваються,
Твоїм страхіттям
Смерті, жадібно,
Воно їх живить -
Ніби соки
З плоду
Поступово
Кровоточать,
Бо знають
Птахи чорні -
Що не тільки очі
Є найсмачніша
Та поживна
Страва їхня;
А в тебе,
Бідолашного,
Колишнього життя
Тілесна насолода,
У пам’яті живе ще -
І стинає криком,
Вкарбована тавром
Пекельно ріже,
Гнобить душу,
Захоплює свідомість,
Покриває брудом,
І мучить, мучить,
Біллю безпорадною,
Тупою…
Коряві пальці –
Вже тягнуться
К обличчю,
Звідкілясь із мороку
Повільно виринають,
Огидні, волохаті,
Слизькі,
Хапають пазурами,
Та шматують,
Пронизають,
Втинаючись в
Нестійку оболонку,
Встромивши
Довгі кігті тягнуть,
В діромаху чорну,
Бо розірвати
Прагнуть й
Витягнути єство:
Такий маленький
Промінь світла,
З горошину…
Ці сірі тварі з пекла,
В тенета спіймали:
Жадібно хапають,
Рвуть астральне тіло,
Втинаються іклами,
І муки ці жахливі,
Так, ніби шкіру зняли
І оголили нерви,
Бо втратив
Земне тіло,
І вже не захищає,
Воно тебе надійно,
Від світів ворожих,
Немов броня міцная
Та тепла одежина.
Була колись
Фортеця,
Тепер її немає -
Бо помер,
Немає сил,
Щоб захищатись –
Бо слабкий,
Немає знання
Що робити –
Бо не відав,
Немає полум’я
Живого –
Бо нечистий…
Кричиш до неба –
Та гріхів тяжкії пута
Оплутують в тенета
Липкі, душать,
І тягне, мороку
Істот огидне
Павутиння бридке,
Світів надземних,
Тонких, світів
Істот пекельних -
Бо темрява їх родить.
Свідомість хитка
Мліє, мутно
Відчуваєш, як
Щупальця волочать
В холодну
Прірву заглибенну,
Лишень ціпенієш
Від мороку отрути,
Але чуєш,
Клекоче пекло в глибині
Та хриплий стогін,
Моторошно сповзає
Із під склепіння жахів;
Аж ось гучніша клекіт,
Криваве сяйво лине,
Вогняні смолоскипи
Освітлюють закутки,
Розпечений, гарячий,
Багряний пар вирує
Повз очі мінотавра,
Й почавлені потвори
Ворушаться довкола,
Утворюючи суміш
Потворних тіл, бридких,
Зашморгом душить
Огидний сморід
Розкладаючих останок,
Й розтинає
Вогняне лезо жахів,
Хватаючи розп’яттям
Мороку хижого,
В глибинах єства ріже,
Спотворює свідомість й
Хрипом німим стогне,
Тугою п’явкою вже
Вп’ялося у очі,
Та смокче душу…
***
Примітка: це є
продовження твору
«У домовині»
27.03.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123507
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2009
***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------
***
В домовині…
(Чорний вірш)
***
А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,
Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,
Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,
Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,
Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,
Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,
А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…
О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;
А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,
Лишень
Лежиш,
Вмираєш.
Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,
Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.
- Невже я вмер? -
Питаєш.
- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?
Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?
Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…
Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…
Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?
Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?
Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,
А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,
Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.
Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!
І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,
Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:
Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;
Така собі труна
В труні незвична,
Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,
Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,
Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.
Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,
І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…
Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,
І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.
То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…
Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,
Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,
Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,
І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,
Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.
Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,
Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?
І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,
Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,
Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,
Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!
А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…
Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,
Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,
Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.
А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,
Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,
Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…
Не відав ти,
Що страшно
Помирати,
Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…
Аж, ні!
Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,
Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,
Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,
А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,
І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…
***
19.03.09.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122129
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2009
***
Люблять люди
Погадати,
Щоб поталанило,
Купу гороскопів
В хаті,
Назбирав Данило.
Збитки пережив нищівні,
Бізнес певний репнув,
Неспроможній існувати
В домовину гепнув…
Мов проклятий
Пнувся з шкіри:
Працював три роки,
А його накрила криза,
В найкоротші строки.
Потім,
Кинула дружина,
Кинув постачальник,
Під зад піддав
Ногою, вправно,
Великий начальник.
Негоже ж
Голосити дурно,
Нічого ж стогнати,
Звичайно, це
Душевна рана -
Грошики втрачати.
Узяв тоді той
Гороскопчик,
Наш Данило бідний,
Тай використав
У сортирі цей
Клаптик жалюгідний.
Тиша лагідна
В клозеті,
Не кусають мухи,
Заспокоївся Данило,
Нарешті,
Від тої житухи;
Підтерся тужливо,
Папером глянсовим,
Лайнувся злобливо,
Шмаркаючи в небо,
Байдуже – брутально –
Мрійливо…
Скрипнув хвірткою
В сортирі,
Тай подавсь до хати,
Хитру думку,
Чималеньку,
Щоб обмізкувати.
Далі й думає
Данило:
- А лишень я маю,
Чогось сумувати:
Господарство не
Тримаю,
Поратись не треба,
Скористаюся нагодою
Щоб радше до неба.
Нехай жінка
У коханця,
Та неохайна хата,
Хандра інколи
Находить, чортяка
Кирпата,
Чорна хвиля
Атакує, ордою,
Падлюка,
Й бізнесу
Хана моєму -
Отака житуха!
Так нехай вона
Сказиться -
Жіночка брехлива,
Вдавиться нехай
Хандрою,
Дурепа примхлива,
Нехай бізнес
Поцілує, мене
Щиро - в дупу,
Та ті начальники,
Пихаті,
Скуштують отруту!
Жити світом
Не бажаю -
В ньому хвилюватись,
Тому піду я,
Потихеньку,
На попа вивчатись…
Попу живеться
Добре дуже,
Попадю теж має,
В церкві каже
Побрехеньки,
Й гроші заробляє,
Розповість про рай
Та пекло,
Сповідає радо,
Все таємно –
Тож відверто
Розкривайся чадо,
Даремно в собі
Заховатись,
Гріх то є спокуса,
Хто безгрішно
Народився –
Син божий Ісуса,
Рід людський
Земля ще носить,
Але чекає пекло,
Гріха вистачить
Напевне,
Щоб потім припекло,
Життя плотське,
Грішне й сите,
Це тягар пекельний,
Муки тяжкі
За це приймеш
В гієні огненній !
Отак мріє наш Данило,
Тай гадає далі:
- Якнайкраще сповідати
Жіночку вродливу,
Гріховну красуню,
Саме не цнотливу,
Життя пісне
Прикрашають,
Сповіді цікаві,
Про гріховні
Витребеньки
Й жіночі забави,
Бажано в подробицях
Та інші деталі,
Точнісінько як було,
Щоб щиро описали,
Притаманно, якісно,
Бо Диявол дбає,
Пильно придивляється,
Та попри все чигає
Найбільш байдужих,
Та безпечних,
Наперед морально слабких,
Спокусливих та принадних,
Гріховно падких громадян.
Коли ж жіночок,
Відвертих,
Скінчу сповідати,
Бабусям пісні упоєні
Треба проспівати,
Високим голосом,
Набожним,
Особливо сумним,
Бо прихожани
Поважають, щоб
З виглядом розумним,
Замолював вади,
Людські,
Зумовлені бажанням,
Похітливими діями,
Й гріховним вихованням;
Розуму зухвалість,
Хибну,
Приборкати мушу,
Щоб розпусти корні,
Міцні,
Не вростали в душу,
Та й остаточно
Не в’їдались
В дії та свідомість,
Саме Диявол
Й полюбляє
Гріховну натомість!
Гріхи відпускати
Людям -
То є праця вправна,
Рідкісна, корисна,
Краща ніж державна,
Радше рясу
Натягнути,
Аніж вонючу робу,
Та й не нагримає
Начальство,
Наче на неробу,
В церкві Бог мені
Начальник -
А це дуже гарно,
Через прихожан,
Набожних,
Фінансує справно,
Вправно кошти
Примножує,
Грішників розрадник,
Бізнесу партнер
Надійний,
Божий постачальник!
.****
09.03.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120385
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2009
Про поетів
***
Розуму роботу
Робимо роками,
Романтизму
Радість
Разом
Розповсюдимо,
Розіб’ємо
Рабство
Рукояттю рими,
Рулимо
Розумно,
Рубежі
Руйнуємо:
Радикальний ризик –
Революційна рима,
Ревно рок реве
Ракетами реалій,
Розливає ртуттю
Розбещений Розбійник,
Розрахуватись рветься,
Розбишака ржавий -
Рикошетом рими
Розрубимо рвача!
***
------------------------------------
Російський переклад:
------------------------------------
О поэтах
***
Ума работу
Делаем годами,
Романтизма
Радость
Вместе
Распространим,
Разобьем
Рабство
Рукоятью рифмы,
Рулим
Разумно,
Рубежи
Разрушаем:
Радикальный риск -
Революционная рифма,
Ревностно рок ревет
Ракетами реалий,
Разливает ртутью
Развращенный Разбойник,
Рассчитаться рвется
Разбойничище ржавый -
Рикошетом рифмы
Разрубим рвача!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2009
Взагалі акровірш не становить
складності. Але трапляються
такі слова, з такими літерами,
де слів, котрі починаються з
цієї літери взагалі нема. Як
приклад слово з літерою «И»:
С
Н
О
В
И
Д
І
Н
Н
Я
Пропоную простий варіант
Вирішення даної проблеми:
Сновидіння (акровірш)
***
Стрімко криза нищить
Надії наші щирі…
Одначе чи є ризик ?
Відверто бери гроші,
И.. и… и… - не скигли!
Двері в банках щільні
І каверзні закони,
Нині закарбуй це,
Не рипайся карати те
Ярмо! - Не смій критикувати!
***
Звісно, можливо використати переноси,
Але то вже не чиста робота.
Якщо цікаво як виглядає зміст
на російській мові:
Сновидение (акростих)
***
Стремительно кризис уничтожает
Надежды наши искренние…
Однако есть ли риск ?
Откровенно бери деньги,
И.. и… и... - не скули!
Двери в банках плотные
И каверзные законы,
В настоящее время засеки это,
Не рыпайся наказывать это
Иго! - Не смей критиковать!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119321
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
Мусимо
***
Матір
Маємо милу
Мову маємо мудру,
Містить міжзоряна
Мрія
Майбутню майстерність
Митців.
Ми
Мусимо мати
Мужність,
Мов меч металевий
Міцну,
Мороку мракобісся
Мстити
Моралі мушкетом
Метким.
Може
Марнуємо мозок
Милицями мови
Москальскої,
Мов мавпа
Микаємось масово,
Мудрість москалика
Маємо?
***
--------------------------
ПЕРЕКЛАД
Цікавості заради:
--------------------------
***
Мать
Имеем милую
Язык имеем мудрый,
Содержит межзвездная
Мечта
Будущее мастерство
Художников.
Мы
Должны иметь
Мужество,
Словно меч металлический
Крепкое,
Мраку мракобесия
Мстить,
Морали мушкетом
Находчивым.
Может
Расточаем мозг
Костылями языка
Москальского,
Словно мартышка
Мыкаемся массово,
Мудрость москалика
Имеем?
***
02.03.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118950
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2009
Вірші, де всі слова на одну літеру -
Чомусь, буває, думають що в таких віршах губиться зміст,
тобто сенс... Я так не думаю, тут нормальний сенс.
От навмисне пропоную цікавості заради, перекладенний на
російську он лайн перекладачем
(Один к одному):
-----------------------------
Вірш "Буду"
Буду –
Багато, боротись…
Біль -
Бридкий, бринить,
Бо бачу,
Байдужості більма…
Бач, бидло біснується,
Б’ється бажанням,
Буде брудною
Буденністю бавитись більше…
Буде –
Буря - багаття
Брати бидло
Брутальне,
Брякне безпорадне,
Бруківкою болю,
Безпечне бажання
Бродити бездумно -
Блокує,
Бидло банальне
Боїться –
Бо буде!
ПЕРЕВОД:
Буду –
Много, бороться.
Боль -
Гадкий, звучит,
Потому что вижу,
Безразличные бельма.
Ишь, быдло беснуется,
Бьётся в желании,
Будет грязной
Будничностью забавляться больше.
Будет –
Буря - костер
Брать быдло
Грубо,
Брякнет беспомощное,
Мостовой болью,
Безопасное желание
Бродить бездумно -
Блокирует,
Быдло банальное
Боится –
Потому что будет!
Думаю, в коментариях не нуждается,
всё прекрасно понятно.
--------------------------
Також переклав вірш
«Старість»
Світло сумно сяє
Спалах свічки стежить,
Спадає сон спокійний
Секунди спливають …
Сумнів…
Сірий, стримує,
Стискає сумління,
Совість спазмом
Скалиться, скаженою
Собакою скиглить,
Схованка свербляча…
Свинцева сивина,
Скроню сповиває,
Скабка стужавіла,
Суглоби стинає,
Скрипить
Скрипка стара,
Скитальниця – свідок,
Скаржиться, стогне,
Співає,
Серця стислого
Стражданням сланцює,
Смикає сумно
Струнами…
Страждаюча страва,
Сповільнено слинить
Стрихніном скорботи
Співчуття,
Скальпує сивину,
Скорочує світу,
Стогону сирість
Співзвучну,
Стогін сновиддям,
Слідами сковзає,
Скорботними струнами
Смокче сп’яніло
Сліпоту…
ПЕРЕВОД:
Свет грустно сияет,
Вспышкой свечи следит,
Спадает сон спокойный,
Секунды проходят .
Сомнение.
Серость, сдерживает,
Сжимает совесть,
Совесть спазмом
Скалится, бешеной
Собакой скулит,
В тайнике чешиться
Свинцовая седина,
Висок запеленывает,
Заноза затвердевшая,
Суставы срубала
Скрипит
Скрипка старая,
Скитальниця – свидетель,
Жалуется, стонет,
Поет,
Сердца сжатого
Страданиями щербит,
Дергает грустно
Струнами.
Страдающее кушанье,
Замедленно слюнявит
стрихнином скорби
Сочувствие,
Скальпирует седину,
Сокращает мирового,
Стона сырость
Созвучную…
Стон лунатиком,
Следит сползает,
Скорбными струнами,
Сосет опьяневший,
Слепоту.
------------------------------
Напевне цікаво
Побачити як виглядає
Перекладений вірш
«Криза»
Криза
Криє Київ,
Крамниці кусають,
Крижаніють кошти,
Красно котрі
Крадуть.
Крам китайський
Крихкий,
Кризою кромсає,
Крила кримінальні
Криза коливає.
Крадькома куштує
Крамола,
Кризу кислу -
Крає кошториси,
Кишені копирсає,
Копійчина капає,
Кривдить, кульгава,
Конче краще клепає,
Карбованця квапного…
Кришувати клопітно,
Клопітно кидати,
Коли крісло квилить -
Кепсько керувати…
Клаптем кладовища
Кмітлива криза криє,
Країні класно кукіш
Клапан …є.
ПЕРЕВОД:
Кризис
Кроет Киев,
Магазины кусаются,
Леденеют средства,
Здорово которые
Крадут.
Товар китайский
Хрупок,
Кризисом кромсается,
Крылья криминальные
Кризис колеблет.
Крадучись пробует
Корупция,
Кризис кислый -
Кромсает сметы,
Карманы обшаривает
Копеечка капает,
Обижает, хромая,
Очень лучше клепает,
Карбованца спешного.
Кришевать хлопотливо,
Хлопотливо кидать,
Когда кресло стонет -
Плохо руководить.
Лоскутом кладбища
Сообразительный кризис кроет,
Стране классно кукиш
Клапан перекроет.
Так что, как видите смысл не теряется, слова те же.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118709
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2009
Зірки далеко…
Але Місяць,
Крижаним поглядом
Чатує в щілці вікон,
Шукає сон лихий,
І наче чує,
Як нишком б’ється серце
Й кров вирує,
В глибинах тіла,
Та як вві сні
Пильнує хитре
Й підступне око Смерті…
Вона чека,
Бо вже послабла воля,
Страшними зморшками посічене обличчя,
Твій стан стрункий колись, немов тополя,
Скрутила м’язами старими міцно
Примхлива й швидкоплинна доля…
Вона чека…
А ти не спиш, хватаєш скибку,
Тремтячими руками тягнеш склянку,
Зі страху що помреш до ранку,
Беззубим ротом хапаєш хлібину…
Та сил нема вдержати!
Немита склянка, падає додолу, б’ється,
Розбите скло повітря ріже дзвоном,
І сяйво місячне в брудні осколки ллється,
Блисне очима та зникає згодом…
На ранок,
Чорний крук з’явивсь
Раптово,
Й моторошно
Кричить в гілляках,
Осоружно,
На здобич він чекає
Душу, темну,
Шукає пильно,
Як стерв’ятник
Тушу, смачну …
Хочеш гнати крука - сил нема піднятись,
І ноги відтялися - немов важкі колоди,
Дихання перехоплює, байдужа і холодна
Вона прийшла...
Охоплює,
Крижаним оком вп’ятись прагне,
Рукою волохатою вже тягне Душу,
Вхопила міцно й вириває з тіла…
Потроху…
Останній крик! І тіло розчахнулось,
Як дуб старий, знівечений в негоду,
Та в пазурах розпечених сталевих,
Свідомість зі своєю смертю погодилась…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118391
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2009
Не треба жінок
Балувати бо
Сядуть на шию,
Піклуватись бажано,
Іноді… Уважно!
Бо лукаві жіночки,
Дурять переважно.
Як казати починають,
Старанно муркочуть,
Талановито очі
Ставлять,
Одурити хочуть.
Витончено та гламурно
Стрекочуть вустами,
Приємно усміхаються,
Чарують перстами.
Коли ж часу
До зарплатні
Небагато стане –
Гарно в платтячку,
Принадно
На гнучкому стані,
Не розпатлана,
Чепурна,
Жіночка предстане.
Файна пана Ясочка,
З казковими очами,
Тане, немов свічечка,
Ласкавими речами;
Немовлята ж бігають,
Стрибають та грають.
Скачуть, розважаючись,
Речами жбурляють.
- Отже, друже
Чоловіче,
Каже хитра Яса,
Конче треба
Модні дуже
Чобітки
Та м’яса,
Бо обідати найкраще
Тобі саме м’ясом,
Бач, біда,
Лишень даремно
Змарнувався з часом.
Виснажився роботою,
Бо живеш самою
Тією працею,
Майже не зі мною,
Вже долю свою, маєш,
Вище цінувати,
Тому й будь уважний
Не будьмо руйнувати,
Сімейне життя, важке,
Бо нежиті не мати -
Тобі рішуче треба
Ще й гроші добувати.
Ну, а щодо мене -
Трішечки уваги,
Приділити лише:
Бо мені до снаги
Чобітки шикарні -
Ніжки маю гарні…
Й дивуватись нічого:
Шубку також треба,
В кожній жінці,
Чоловіче,
Ревнива потреба -
Вбиратися культурно,
В улюблені речі,
Це ліниві чоловіки
Ніколи не дбають,
Майже нікудишні
Шмотки
Байдуже тягають.
Може те їм
До вподоби,
А мені не личить,
Чистоту моєї вроди
Не дам понівечить!
Таки треба ще
Додати,
Щодо прикрас, чисто,
До шубки прошу я,
Придбати,
Коштовне намисто.
Машину нову,
Також хочу,
Бо стара обридла:
Таратайка очуміла,
Їдеш наче бидло!
Слухав чоловік
Промову,
Чого жінці мало,
Слухав, слухав,
Потім сплюнув,
Пішов придбав сало;
Придбав також
Самогону
Міцного ґатунку,
Випив банку,
Тай до ранку,
Цілував коханку.
***
26.02.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118258
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2009
Світло сумно сяє
Спалах свічки стежить,
Спадає сон спокійний
Секунди спливають …
Сумнів…
Сірий, стримує,
Стискає сумління,
Совість спазмом
Скалиться, скаженою
Собакою скиглить,
Схованка свербляча…
Свинцева сивина,
Скроню сповиває,
Скабка стужавіла,
Суглоби стинає,
Скрипить
Скрипка стара,
Скитальниця – свідок,
Скаржиться, стогне,
Співає,
Серця стислого
Стражданням сланцює,
Смикає сумно
Струнами…
Страждаюча страва,
Сповільнено слинить
Стрихніном скорботи
Співчуття,
Скальпує сивину,
Скорочує світу,
Стогону сирість
Співзвучну,
Стогін сновиддям,
Слідами сковзає,
Скорботними струнами
Смокче сп’яніло
Сліпоту…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118111
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2009
Криза
Криє Київ,
Крамниці кусають,
Крижаніють кошти,
Красно котрі
Крадуть.
Крам китайський
Крихкий,
Кризою кромсає,
Крила кримінальні
Криза коливає.
Крадькома куштує
Крамола,
Кризу кислу -
Крає кошториси,
Кишені копирсає,
Копійчина капає,
Кривдить, кульгава,
Конче краще клепає,
Карбованця квапного…
Кришувати клопітно,
Клопітно кидати,
Коли крісло квилить -
Кепсько керувати…
Клаптем кладовища
Кмітлива криза криє,
Країні класно кукіш
Клапан …є.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117937
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009
Буду –
Багато, боротись…
Біль -
Бридкий, бринить,
Бо бачу,
Байдужості більма…
Бач, бидло біснується,
Б’ється бажанням,
Буде брудною
Буденністю бавитись більше…
Буде –
Буря - багаття
Брати бидло
Брутальне,
Брякне безпорадне,
Бруківкою болю,
Безпечне бажання
Бродити бездумно -
Блокує,
Бидло банальне
Боїться –
Бо буде!
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117884
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009
А що, коли «домкрат»
Хиленький, лінькуватий
та маленький,
Не відчуває ласки, гад,
Не працює апарат,
Хоч пести, хоч цілуй стократ –
Непридатний агрегат… ?
Та врешті є круті дороги
Використовуй усі змоги,
Й сусіду накрутити роги –
Придбай в крамниці вороженьки
Крихкі пігулки дорогенькі;
Закордонні, не огидні,
Приймай їх поки не набридне,
Музик для таночку наймеш
Гідну коханочку знайдеш.
Розважайсь несамовито
Не зважай на оковиту,
А як вночі затягнеш в ліжко –
Відразу їж пігулки нишком,
Дратуй дівульку, та здивуй
Коли вона побачить…!
Оце так диво, рецидив -
Не ті пігулки зарядив,
Заснув, гультяйко, речі дивні,
Пігулки діють як снодійні,
То ж сперш, ніж
Дівку пригортати,
Дивись, чи варто
Те приймати;
Дівчисько реготати стане -
Побачить в отакому стані,
Безпечну необачність мав -
Китайську підробку придбав!
Прокинувсь зранку тай ридав…
Окинув оком,
Дівка взнала
Де грошики сховав,
Та вкрала!
Пропав шик,
Порожня клуня,
Прощавай моя красуня …
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117035
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2009
---------------------------------
Якось на сайті Харків турист http://tourist.kharkov.ua
був творчий конкурс під назвою «Як я кохаю свій спортивний снаряд»
Ну от цікавості заради і я склав декілька гумористичних віршиків, спочатку про велосипедистів, а потім, щоб не прикро було дівчатам про Фрізбі (це кидати та ловити таріль). А потім щоб додати перцю – ще й про спелеологів.
---------------------------------
Простенькі гумористичні віршики:
Фрізбі присвячується
Омріяний, коханий любий диск!
Понад усе тебе кохаю я,
Настане ніч, до тебе я прийду
Мене так вабить круглість форм твоя…
І ще так збуджує червоний колір твій
Усе тремтить, серденько б’ється вже,
Тебе притисну до своїх грудей
В обіймах палких обцілую все…
Твоя поверхня тепла та й гладка
Ти мій коханий і надійний друг,
Твоєю милою навіки стану я
Дівчина вільна я, не заміжня...
Весь час зі мною слухаєш мене
Не маєш друзів котрі пиво п’ють,
Ніхто тебе в мене не відіб’є
Та й десь у бійці морди не наб’ють…
Не те що хлопці – ти їм подавай
Палке кохання, в ліжку дикий секс,
Посуду мий, за господарством дбай
Шкарпетки в хаті всюди підбирай…
То йди ж до біса, друже хлопче мій
Спокійно й щасливо я буду жити так,
Бо в мене є надійний та палкий
Мій чудо – диск, а не якийсь мудак!
***
А ось про велосипед дещо:
З велосипедом так приємно вже
Подруга геть – тебе я не люблю,
Рушай на кухню, там брудний посуд є
А я колеса рушничком протру…
З собою в ванну теж його візьму
Під душем з ним купатись буду я,
Нехай на сонце він відіграє
Така кохана техніка моя…
Велосипед це є надійний друг,
Зроблю я все, що забажає він,
Увагу й час віддам тільки йому
Бо над усе лелію і люблю..
****
Ну і щоб, спелеологів не обділити увагою,
Написав, щоправда за півгодини, так собі невеличку сповідь спелеолога – аматора,
Щоб усім дісталося
І так,
Лобов у склепі
Неділя вільна є
Мене чека кохана, гадає що поїдьмо в ресторан,
Що за дурня! В мене є інша мана -
В підземнім склепі покохаю я…
В печері темно, тихо, прохолодно
Не те що на галявині в траві,
Коли тебе гризуть за що завгодно
Мурахи злющі рижі, й комарі…
Скидай кохана платтячко своє
І шапочку скидай ти свою модну,
Надінемо каски, на них ліхтарик є
Й гумові чоботи взуваймо противодні…
Не плач дурепа, ти чого скиглиш
Дивись вже сонце сходе на обрії,
В печеру ліземо, а не в якийсь комиш -
Там здійсняться твої дівочі мрії…
Нікого там нема, самі нетопирі
Але не бійся – вони не є жахливі,
Ці кров не п’ють хоча в них крила є -
Вони в підземнім склепі не рухливі…
Тому сміливо ліземо в отвір
Це вхід в печеру, бачиш як цікаво,
Останній поглядом подивимось на двір
Та й ліземо в глибини досить жваво…
Тебе за руку впевнено тягну
До нутра склепу, тут приємна тиша,
Ну а в кінці печери полюблю –
Це є мій козир, моя таємна риса…
Кохатимемося довго ми удвох,
Кажан злетів… він нам не перешкодить,
Відгомін лише лине в глибину
Повільно плине час… і тут ніхто не бродить…
Люблю печери… тишу я люблю
Ці кам’яни та дещо вогкі стіни,
Не плач, кохана, в печері щастя є
Побудь зі мною в склепі дві години…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116227
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2009
Сумна ніч, втомившись спати, тихо відлітає
А веселий соловейко Сонечко вітає.
Соловейко той щебече, радісно порхає,
На Вкраїні, у садочках, любоньку шукає.
Чує співи соловейка, Сонечко, й радіє –
Бо мабуть земний народе вже не лиходіє.
На Вкраїну щиро ллється, пестить та й питає –
Чи дбайливо стара мати дітей споглядає?
Чи розумні її діти, щасливі й багаті
Сильні духом та величні, вдячні чи пихаті?
Подивилась в очі сумно Україна мати -
Нема чого, Сонечку, мені розповідати,
Не шанують мене діти та й не пам’ятають,
Всі розумні, язикаті – а душі не знають.
Сили духу теж не мають, величі не мають,
Занедбають, розкрадають, брехні потурають …
Бо прижились вражі Змії підлого й дурного,
Того Світу, що прямує до всього лихого.
Пазурами, заздрощами - серце нишком крає,
Діточок моїх дурненьких злиднями лякає.
Дітоньки не люблять правду, брехнею плекають,
А наймудріші серед люду тільки сплять й читають.
Гадають оті мудреці – які ж бо ми розумні,
Культурні та освічені, не те що інші дурні,
Що нам діло до людини – спокою не мати,
Як нам добре на Вкраїні спати й розмовляти.
Боятись нам нема чого – нас усюди чують,
Порадами цікавляться, люблять та шанують.
Сплять спокійно мудреці – не турбуй їх, мати,
Все що їм не до вподоби - не бажають знати.
Засмутилось Красне Сонце, нахмурило вічі,
Схвилювалось, засіяло яскравіше втричі:
«Отакеньки дітки стали,
Перед злом пасивні.
Розвиватись перестали,
Такі жалюгідні,
Знати Всесвіт не бажають,
Мудрість позабули,
Про кишені тільки дбають -
Які дрібні люди!»
- «Отакої, Сонечко, каже сумна мати,
Не одній моїй Вкраїні плохих дітей мати.
Розповсюдилась по Світу ця брехня погана,
Коли Істина далеко - тільки й грошам шана.
Коли позабули Мудрість, Правду позабули,
Позабули тяжку Волю, що батьки здобули.
Проростає в серцях людських це лихе насіння,
Проростає, не минає жодне покоління...»
Послухало Красне Сонце що то каже мати,
Більш нічого не спитало, зникло на ніч спати.
А на ранок сяйвом лине, величчю сіяє,
Будить матінку Вкраїну, і питає далі:
« - А чому ж ти, люба мати, оце зволікаєш,
Та дітей своїх сонливих чом не виховаєш?
Чом не вкажеш їм лінивим, як то треба дбати,
Щоб не тільки жити в світі, а ще й душу мати.
Щоб душа в людей світилась, ніби сонце сяє,
Щоби щира правда лилась немов птах співає,
Щоби думка бистрокрила розум прикрашала,
Щоби Сонячна Вкраїна гідних дітей мала?»
- Ой не можу, Сонце любе, я їх виховати,
Бо тоді потрібно людям прочухана дати,
Та й добрячого такого, щоб їм нагадати,
Те, що Сонце є їх батько, а Земля їм мати.
Їх натомість огрубіла, Голосу не чує,
Тільки побут свій будує, а Землю плюндрує…
«- Прочухана, кажеш, дати? – не складне завдання:
Бо який матеріал – таке й використання!»
Посміхнулось Сонце сяйвом, хитро засіяло,
Та на Землю й до Вкраїни променів послало:
«Летіть мої промені, діточки маленькі,
Лагідні, усміхнені, кругленькі і миленькі,
Летіть мої дітоньки, робіть свою справу –
Перетворіть повітря в витончену страву,
Тільки незвичайну, з сонячним промінням -
Нехай буде нове цим живим створінням.
Нехай собі дихають, Сонечко куштують,
А що саме робиться той недомудрують.
Н́ехай
В́еличне й св́ітле –
Радісно засяє,
А н́изьке та т́емне –
Хай собі зникає.
Н́ехай серце щ́ире –
Світлом уп́ивається,
А гр́убе та п́ідступне –
Хай від світла вд́авиться!
Нехай Країна Сонячна –
В Світі сяйвом л́ине,
А все л́ихе й бр́ехливе –
Хай від світла гине! »
***
08.02.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116049
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2009
Ще ніч… Але,
На сході сонця підемо у гори…
Моя кохана…
Травнева ніч солодка, затишна
Ласкавим подихом твоє волосся пестить,
В очах твоїх зірки повільно й ніжно тонуть,
Вбирає погляд твій кохання ночі…
На обрії світанок -
Наповнює повітря сяйвом дивним,
І лине радість до грудей і б’ється в серці пісня,
Чудова пісня, серед горяних річок…
Маруну я зірву, зроблю вінок чарівний
Вплету тобі в волосся духмяних квітів цвіт,
Цей ранок ти зустрінеш серед моїх обіймів
В душі своїй розкрию твій загадковий світ…
Коли нас потурбує ласкавий сонця промінь
Й заграє ніжним світлом у твоїх очах,
Ми підемо з тобою там де лина відгомін
Лісової пісні - в струмочках та річках.
Не будемо казати чарівних слів любові,
Не будемо сміятись серед квіток і трав,
Нехай ця пісня ллється… І поволі,
Відчуємо солодкість її медових страв…
Ми візьмемось за руки і підемо у гору
Туди, де промінь перший, турбує сплячу ніч,
Ми не згадаймо Світу – а матимемо Всесвіт
І думка незворушна, немов орла політ…
Ми сядемо на теплий, від сонця ласки, камінь
Дивлюсь тобі у очі - тай бачу височінь,
Пригорнись кохана, торкнися мене ніжно
Забудь усі турботи, зі мною відпочинь…
А поки спочиваєш – тебе я буду пестить
Твій сон охороняти від земних думок,
Цілуючи у вічі, зніму майже зів’ялий
Ранковий мій віночок з лісових квіток…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115138
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2009
Ще трохи -
Й неба кришталевий спокій,
Зламав раптовий подих вітру хижий,
Могутнім кулаком по небу вдарив люто,
Та хмарами заляпав обрій сизий…
Самотня ластівка на краю небосхилу,
Об тяжкі хмари втомлено б’є крила,
Летить мерщій сховатися до схилу –
Надійну має там домівку, милу…
Набрякла люта хмара злістю
На сонце - вічне та таємне,
На чисту радість, поле, квіти,
На те що світле – а не темне…
Ливнем
Поля внизу
Залила,
А блискавкою ліс
Трощила,
Гнобила поле, квіти
М’яла
Дерева до землі
Згинала,
Гілля ламала,
Роздягала,
Зелене листячко
Зривала…
Але дарма, і не дістала
Де гусінь скрито проживала.
Надійний світ,
Захищений корою щільно
Для гусені давав харчі стабільно,
Від світла сонця прикривав,
Від небезпеки зберігав.
Отак щасливо гусінь жирувала,
Попід корою вдало панувала.
Розкішне і велике дерево було
До біса там комах зсередини жило.
З верхівки й до коріння – вельми великій світ!
Не вистачить життя щоби прогризти хід.
Як добре і затишно у ньому жити можна
Життю такому, мабуть, заздрить істота кожна…
Та був посеред гусені один собі дивак –
К життю спокійно-ситому не звикав ніяк.
Все повзає по ходах, шукає там дірки,
А головне читає якійсь дурні книжки.
Читає і питає – чи може кращий світ?
Можливо хтось літає, а не сховавсь від бід?
Чи може не всі гусінь, не всі тупі й бридкі,
Та є десь там на світі й метелики швидкі?
«Які дурні метелики» - що це собі верзеш,
Відповідала гусінь, - ти зразу там помреш!
І сонце спалить заживо, заклюють пташки
Ногою хтось розчавить, аж витечуть кишки…
Чи може в тебе крила, від книжок відростуть,
Якого оце дідька теревениш тут!
Полетиш красиво – бо викиньмо з кори,
Летіти будеш швидко – ногами догори!
Яка тендітність рухів, чудових крилець змах?
Всі з часом перетворимось на бруд, сміття і прах!
Нікчемна ти істота, сиди собі в корі,
Харчуйся, розважайся й дурного не бери,
Можливо десь там боги із крилами живуть
А в тебе тільки ноги, голова й тулуб,
Краще не втрачати на дурниці час,
Зараз треба дбати про черево якраз!
Не чує їх дивак цей, лялечку плете
Суспільством не цікавиться – внутрішньо росте,
Оплітає дірочки, листячко кладе
Дбайливо робить діло, ниточки пряде.
На дворі літо сяє, тепло під корою
Хто клопоту не має захоплюється грою.
Деревину точить, та кору жере
Бува так нажереться - аж черево порве.
А коли надибає пташка гусінь жирну -
В гніздечко натягає вечерю відмінну.
Пташенятка дзьобик розкривають вдало
Бо ласої їжі по всяк час замало.
Відлетіло літо у далекій вирій
Морозець торкнувся – стоїть дубок сивий.
Вітер в щілці дує, подихом латає,
Тріщить кора з холоду, наскрізь промерзає.
Ой лялечки рідненькі, чому ж такі погані?
Не грієте душу, рвані і діряві.
- А тому погані, бо про нас не дбали,
Коли розважалися, жерли та гуляли!
Здохла гусінь з холоду – замерзла під корою,
Що так розважалася грайливою юрбою.
А наш герой у схованці спить собі спокійно,
Бо лялечка та зроблена якісно й надійно.
Заграла весна радісно струмочками грайливо
Сидять на квітках щасливо метелики мрійливо.
І наш метелик вилетів, файні крильця має
Порхає він по квіточкам та пісень співає:
- «Ой квітоньки ласкаві, такі люби й щирі,
Кохаю оченятами бо ви такі милі,
Сонечко вас пестило, радо цілувало,
Любові тої світлої безмежно давало.
З квітками кохаюся, крильцями махаю,
Таку долю сонячну відтепер я маю.»
***
Лесі Українці присвячується…
***
02.02.2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114796
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2009
Тиша…
Останній промінь вкрала
Байдужа ніч. Її безмежні крила стискають чорноту,
Темрява холодно змикає вії, шукає серце,
І т́́уги хижий птах чекає здобич ласу …
А ти сама.
Я знаю, пам’ятаєш мого дихання
Ніжність крихку,
Ласкавий погляд… Далекі та тужливі очі,
Обіймів лагідних долоні теплі,
Й солодкі поцілунки дня…
Ти не моя…
І квіточки зів’яли, котрі збирали разом,
Щирими долонями удвох тримали казку
Незайманої радості простих весняних квітів;
Де серед пахощів в обіймах засинали,
В тиші лісів, втомившись, спочивали
Й плекали мрії лісової пісні...
Але украла щастя - лиха хмара,
Шматками темними вкриває твою душу,
Вкрапила в серце щільно міць отрути
Триває розум в мареві підступнім…
І згасла ти…
Мов сонце з’їдене іржею ночі,
З середини… не зовні…
В темряві,
Примара-нетопир чигає кроки пильно,
Накрила тебе тінь…І ссе життєві соки
В жадобі, непомітно …
Шепчу у вічі – «Згинь біда підступна!»…
Але дарма. Мене ти вже не чуєш.
Геть пустощів шумних несуть строкаті крила,
Плекають мрію на життя солодке…
А я закрив…
Своє таємне серце,
Й думок прозорих очі щирі,
Не треба мені пестощі дівочі
Коли нема кохання, мрії…
Минуло літо, скінчились розваги
Заможні друзі повиїжджали в місто,
Їм не до снаги одноманітні страви
До смаку йде інакше товариство…
А осінь мокра холодними вітрами
Дме в душу…
Хворобою, поволі, топче тіло,
Вкриває пилом, сплутує волосся,
Косим дощем по щоках ріже сльози…
І неміч охопила подих,
Мов м́ара, мороком в липких обіймах,
Твої принади повиває сумно,
Склепіння тиші…
І т́уги хижий птах шматує здобич…
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2009