| Сторінки (1/92): | « | 1 | » |
Маю я чи то змогу, чи здатність вправлятися з Всесвітом. Життя у ньому зародилося за сім днів. Семиденний термін – дань традиції всесвітотворення. Взагалі, ще треба посперечатися, чи про зародження йде мова. Однак слово - моє слово, бо я – творець, - було як і спочатку, себто першим, так і останнім, завершальним, кінцевим і конечним. А, можливо, і не було.
Нехай на перший день квіти пускають коріння у корінці книжок, що вросли у стіни, бо їх так і не довелося прочитати. Нехай з квітів ростуть хлопчаки. З хлопчаків – бійці. Бійців буде відправлено на війну. І в озброєнні вони матимуть лише самі слова. Голі слова. Порожні слова. Слова, що набули сенсу, і ті, що його втратили. Слова, що змінили значення. Слова, що живуть лише у словниках, які, в свою чергу, вросли у стіни. Слова, що були сказані ненароком. Слова, що сказані не були. Останні, здавалося, вірна смерть.
На другий день я скажу хлопчакам: йдіть в атаку. Нападайте на мене, бо напад – найкращий захист. Вони здивуються: як же вони можуть воювати проти свого творця? У них недостатньо для цього слів.
Дійсно. І на третій день я скажу їм: хлопчаки, я створю ще трохи слів, щоб вам стало снаги піти проти мене. Тож постали слова, що хотілось би чути. Вони мурами вибудовувались спочатку у монологи, а потім у цілі діалоги, продумані до дрібниць. Однак висловити їх жоден не мав снаги, замість завчених реплік завжди виринали інші, невдалі і у будь-якому випадку недоречні.
На четвертий день хлопчаки сказали, що вони все одно не мають слів, щоб вступати у бій, але в той же час за спиною у мене пошепки змовлялись, куди краще буде мене вдарити. Так з’явилась брехня. І брехали вони не стільки мені, скільки, власне, собі, так як потім, під вечір, чи, може, вночі, я збагнула, що справа зовсім не в словах, а у повній відсутності слів.
Так що п’ятого дня постало мовчання. І тривало воно решту днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476982
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2014
Досі не вигадали сумнішого заняття за збирання чужих поезій,
За нанизування діагнозів на капронову нитку сенсу.
Одні кажуть, що в мене це дар, інші – що на мені
лежить родове прокляття.
Але якщо щось таки вже лежить - то тягарем на душі.
І зовсім не лежить до спокою.
Мені напророчено блукати, бо істина не світить у темряві маяком.
Мені анонсовано робити це з особливою пристрастю!
Але досі виходить лише розкидатись не надто вдалими рядками
так, наче прокидатися минулорічними зимами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469059
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.12.2013
Жаклін, люба,
у нашій з тобою історії зовсім немає Кеннеді,
Як немає дітей, маленьких песиків, комуністів і конгресменів.
Просто ти у своєму рожевому светрику не кохаєш мене.
Не кохаєш мене в рожевому платтячку.
Не кохаєш навіть у безглуздого крою костюмі,
Знову ж таки рожевому.
Мені немає жодного діла до Карибської кризи.
Світ існує, але не поряд, він за вікном,
І я не звертаю уваги на сирени пожежних машин,
На сміх незнайомих людей і листопадовий дощ.
Просто ти не кохаєш мене, бо занадто ідеальна,
На тебе варто рівнятися усій Америці, світові, всесвіту!
Та для мене ти - звичайна, земна,
Із сірим відтінком шкіри, синцями під очима
І неприємним запахом з рота щоранку.
Однак у будь-якому випадку, я - іншої якості Освальд,
Що поцілив в коханні у стелю, а потім застрелився сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466966
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.12.2013
Іноді я чую у голові його голос. Я не можу розібрати, що саме він говорить. Не подумай, що в мене шизофренія або інше психічне відхилення з голосами у голові. Це лише у певному сенсі диктофонний запис у пам’яті. П’ять секунд його голосу, інтонації, сміху.
Його образ у моїй пам’яті ніяк не зібрати до купи, як не намагайся. Я можу вловити лише окремі риси, різні у кожен момент часу, але не усі одразу. От зараз переді мною його сині очі. Коли вони починають зникати, розмиваються як акварель на блідому обличчі до ледь помітних блакитних плям, я відчуваю на собі теплий дотик чоловічої долоні. В цілому ж він - безликий. Без сталих кольору, фактури, запаху та навіть смаку. Жодна з його якостей не тримається у пам’яті більше п’яти секунд. П’ять секунд і один спогад змінюється іншими. Тепер пасмо його неслухняного темного волосся лоскоче мені щоку, коли, ніби тінь з іншого світу, безликий манекен обіймає мене та кладе голову на моє надійне плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461394
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.11.2013
Я відпоюю чаєм самотність як гостю, що заскочила на хвилинку, взагалі випадково, але залишилась на ніч. Ми перемиваємо тобі кості, граємо в кості, в кого випаде більше – той оголює себе поступово. Я вже наче провід, з якого зрізали ізоляцію, торкнись – і я вдарю щосили. Але ти не торкнешся, навіть якщо б тебе вмовили, якби тебе попросили.
Ми чаюємо у руїнах. Як не відбудовуйся, але наступний ураган знесе твій будинок, чи то він буде фанерним, чи то кам’яним. Я тягну вцілілі цеглини з усієї округи, щоб хоч якось захиститись на випадок негоди в цих недоруйнованих стінах, де ще лишилися вікна, і вночі вітер гойдає їхні розбиті шибки. Від нашого вогнища в небо піднімається сивий дим, це обов’язково якась народна прикмета. І самотність знову спитає мене про тебе, де ти. А дійсно, де ти? Де ти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459717
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Хребти нам зробили з найміцнішого в світі сплаву, щоб ми більше так не ламалися. Кістки заміняли на різної товщини шпиці поступово. Кожну витягали окремо, все точнісінько виміряли, а потім повертали на місце металеву копію. Спочатку було важко рухатись, але це минулося. Він запитав, а що буде з черепом? Дійсно, чи замінять і його на металеву коробку? Лікарі посміхалися.
Я не втратила чутливість. Скоріш, я освоїла кожне своє чуття по-новому. Найважче було знову почати відчувати як по шкірі пробігає холод, як він обвиває мої кістки і стягує усі мої судини, навіть найменші, в один міцний жмуток. Мене не покидала думка, що то зовсім не холод, а лише легкий струм, який так незграбно пускався по тілу квапливо збуджуючи рецептори.
Я все ще лишалась людиною . З мене витягли весь мотлох, замінили його більш довершеним, але то була я. Все у мені було штучним, окрім розуму. Спочатку Він підозрював, що нам також встановили ті блокуючі пристрої, як і іншим, що на це погодилися. Вони, не знаю як саме, але не пропускали в ефір поганих думок. Але як тільки я навчилася вправлятися з пальцями і почала писати, Він зрозумів, що в головах не порпалися і нічого не встановлювали.
Спочатку я хотіла, що мене лишили спогадів. Але чи буду я собою опісля того, як з моєї пам’яті зітруть його дотики, доторки, притискання, притуляння, пещення, обійми, синці від укусів, синці від падіння з неба? Зараз я вся із металу та штучної шкіри, хай робить зі мною що хоче! Якщо не я, то хтось інший вчинить з ним те ж саме! Але хай більше не жбурляє мною, не штовхає у прірву. Бо він теж буде так само у неї летіти.
Нас зібрали до купи. Ми ті, що й були. Але Він підозрює, що цього разу в груди йому не вклали серце. Я ж не в силах переконати його в протилежному, бо на місці мого, відчуваю, стоїть вітряк. А любов, як той Дон Кіхот, озброївшись лише уривками нашого минулого, безнадійно здіймає протяг у грудях й по тому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426972
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.05.2013
Я розповім тобі одну історію. Як же тобі інакше можна зарадити? Слухай.
Жила-була дівчина. Не знала біди, але сталося.. Закохалась вона у хлопця, з яким не судилося їм парою бути. Краялось серце, страждало і билося, виривалось із грудей. Та нічим не могла вона зарадити, все одно не бути їм разом. І попросила вона у того хлопця подарувати їй два годинники. Перший, сказала вона, нехай буде надто точним, щоб ніколи не брехав, як той парубок, і справно відраховував її години. Вона заховала його у найпотаємнішій своїй кишені, щоб завжди з собою був. А другий замовила чарівний. Надягла вона його на своє тонке зап’ястя і ніколи більше не знімала. Годинник той, зачарований, зупинявся кожен раз, коли дівчина починала думати про того хлопця і починав йти знову, коли вона припиняла знущатися з себе отими думками.
Не знаю я точно, скільки вона прожила, але коли помирала уперше, то дістала з таємної кишені перший надточний годинник і звірила його з тим, що завжди був на її руці, як постійне нагадування про кайдани того кохання.
Побачила дівчина скільки часу вона втратила і попросила у Смерті повернути їй його.
І що Смерть?
Смерть не відмовила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415736
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.04.2013
Я – Ассоль нового покоління, в умовах абсолютного вицвітання червоного кольору. Мої власні вітрила перекваліфікувалися у білі знамена. Це свідомий вибір очікування того, як нічого не відбуватиметься. Це життя на безлюдному острові. Це хвилювання, що немає кінця. Це назавжди порожній горизонт.
Життя вирує десь там, на інших берегах. Тут, у мене, життя немає. Чайки літають над островом, вони кричать, бо побоюються його здичавілості. Навіть чайки, розумієш, нерозумні птахи!
Я – не аскетка, а Ассоль, але мені немає на кого чекати.
Навколо острова щоразу, як мене обманюють, з товщі сірої води виринають все нові гострі скелі. Сьогодні їх стало так багато, що тепер вже точно жоден корабель не наважиться наблизитися. Щодня я пливу до скель, перевіряю чи надійні вони, чи достатньо гострі. Я вибираюся на найвищу з них. Всі руки та ноги у мене вкриті порізами. Солона вода не дає їм швидко загоюватися. Я вибираюся на вершину і дивлюся за горизонт в надії хоча б зі скель побачити чийсь корабель. Але там завжди порожньо.
Чесно кажу, я намагалася втопитися. Та у цьому морі це неможливо. Хвилі завжди виносять мене на берег. Сонце грає у воді. Я витрушую з сорочки мертвих морських коників. Йду на інший бік острова, але це нічого не змінює.
Я втратила свою жагу до мореплавства. Мій корабель застряг у скелях, він гниє, бо насправді, я не хочу щось змінювати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408514
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.03.2013
Я прокинулась вранці. Вчорашній шторм минувся. Він минувся як і всі шторми, що були до нього і ще будуть у майбутньому. І я прокинулась. Вчора мені було важко дивитися, як у хвилях, що, здавалося, сягали самих небес, якби їх було видно крізь товщу дощу, зникав наш недобудований будинок. Я намагалася вживати стосовно нього слово «недобудований», щоб не називати його руїнами. Однак, вже немає різниці, адже море забрало його собі назавжди. Можливо, у морі існує інший світ. Ні, не той, що на рифах, не той, де риби. А певним чином паралельний нашому. Люди дихають там водою і тонуть у товщах повітря. І можливо, інші ми зможемо збудувати будинок на тих руїнах. Я ні в якому разі не заспокоюю себе і чітко розумію безповоротність усієї ситуації. Вранці мені вже було байдуже. Я спокійно дивилася на порожнє місце на пляжі. На відсутність руїн. Вітер повиривав усі дерева на острові з корінням, що робило його пустинним, щоб не сказати порожнім.
Де ж сховалась від шторму я? Звідки я бачила усе, що сталося вчора?. Зі свого власного маяка на острові серед моря, що часом вирує, як скажене. З того самого маяка, який я не запалила учора для тебе під час цього шторму. І я не жалкую. Шторм розпочався одразу ж після того, як я зрозуміла, що мені ніколи не добудувати без тебе той будинок, нам не вжитися в ньому, не бути щасливими. Я так довго чекала, що серед темної ночі, але все ж таки на горизонті з’явиться твій корабель, але він все не йшов. Я так справно запалювала маяк, щоночі, і вірно чекала тебе із далеких далек. Я тягала щодня по цеглині до нашого недобудованого будинку, якщо не казати руїн, в надії що ти припливеш і ми добудуємо його. От тільки вчора мені набридло жити в очікуванні тебе, я чітко усвідомила це. І небо одразу набралось води, стало чорним і злим, загуло. Море захвилювалося. Дощ пішов як скажений. Зірвався вітер. Вперше за усе існування мене і тебе, цього острова, нашого світу, я не запалила для тебе маяк. Може й тому мені краще було видно як море змиває бастіон моєї надії. Було боляче, але я не жалкую. Сьогодні море спокійне й на диво чисте. Воно не винесло уламків твого корабля на мій берег. Його, разом із тобою, море забрало у інший світ, свій світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408476
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.03.2013
Дефібриляторам відбій!
Нема кого вже воскрешати…
Згорнусь у списаний сувій -
Й мене ніяк не дописати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389932
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.01.2013
Таємниця твого механізму мені непідвладна.
Твої креслення залишились назавжди нерозгадані.
Вкрасти в Бога твою особисту справу було не складно.
Але за твоєї відсутності навіщо вона мені?
Я ще довго писатиму про тебе зі спогадів.
Будуватиму клонів на всякий свій смак, твій манер.
Але всі вони – тільки армія згаслих поглядів.
Тебе поряд не буде і як мені жити тепер?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383036
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
(прозаїчна поезія)
У мені і тобі, тобто в нас, досвід усіх наших інших життів. Пам’ять – це тільки брили, культурні шари, на яких лежить сучасний світ. Ми – найкраще натхнення для відвертої поезії, для гострої як лезо прози. Драматурги усього світу писали би найчуттєвіші п’єси, вони мали б шалений успіх, звісно, якщо б їх не зіпсували актори. Ми – найбільший страх усіх закоханих.
Згадай, що було серед червоних пісків у Єгипті. Я – зрадлива дружина того фараона, що вже знає про нас, й, отже, знає що тебе зашмагали до смерті на будівництві моєї усипальні, де мене поховають вже дуже скоро.
Ти був одним із тих спартанців, що полягли у Фермопільській битві, і тебе принесли на щиті іншій жінці. Всіх убили, й ніхто не згадав про той твій заповіт, що якщо ти помреш, твоє змучене тіло принесли мені.
Ось ми десь в Юкатані і мене у храмі між гір розмальований жрець приносить у жертву богам, бо ти їх розгнівив своєю до мене любов’ю. Ти теж станеш жерцем, і, напевно, так само уб’єш чиюсь кохану, як убили мене.
Ось ми в Лондоні певно в темних віках. Я померла від чуми у будинку навпроти. В тебе теж вже з’явилися перші пухлини на шиї, а потім і під руками, але ти це приховуєш від дружини, яка покидає ваших спільних дітей у канаву з мерцями, коли тебе вже не стане.
Ось ми у Франції. Мене зв’язану кинуть у річку, бо ти сказав інквізиторам, що я приворожила тебе, що я відьма. Насправді, наше вічне кохання звело тебе з розуму, що ти більше не міг ні їсти, ні спати, тому я, як невинна, втоплюся в жахливих муках. Мене виправдають, а ти будеш до смерті мене кохати.
Наступного разу загинув вже ти. То були Наполеонівські війни. Ти помер не від кулі, не від шаблі, а від сухот. Пам’ятаєш, як ми хворіли разом, от тільки я прожила на років зі п’ять довше, вірно чекаючи, що ти повернешся і що ти не помер, а лишивсь лікуватись в Італії.
Ось ми вже у Америці. Я купуватиму в підвалі якогось бару нам віскі. Ми будемо п’яніти, слухати джаз на твоїх платівках, не вірити в долю. Але потім тебе заберуть на війну за океан, з якої ти не повернешся.
І нарешті ти дістанеш на останні гроші наркотиків. Після концерту Секс Пістолс ми підемо до тебе додому, де я помру від передозу. Ти не пробачиш собі, але ще трохи житимеш на голці.
Наше кохання пройшло крізь століття. Воно вічне! Але завжди приречене…
І тепер ми зустрілись, щоб розійтись, щоб у цей раз померти проживши даремне життя, працюючи на ненависній роботі і прокидаючись поряд з абсолютно чужою людиною.
Нас звинувачують у фаталізмі. Але скажи, що в цьому світі іще є важливим, крім нашої незавершеної історії? Ти далеко і не зі мною. Я забуваю твій голос, твоє обличчя. Пам’ятаю, але вже не певно, відтінок очей, та і його змушена забувати.
Це найнікчемніша наша історія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382766
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.12.2012
Ти зводиш життя лиш до сенсу – кохати,
Амур, ти такий самодур.
Є інші, хто ладен любові чекати,
А з мене достатньо тортур.
Ти кажеш, що тебе ніхто не зупинить,
Й стріляєш завжди навмання.
От тільки на шкірі моїй безупинно
Росте металічна броня.
Я знаю, любов не усе переможе.
Даремно не тратив би стріл.
У серце моє ти поцілити зможеш
Лише крізь оптичний приціл.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2012
Ти почуттям роби аборт!
Кому потрібні хибні спроби?
Ми всіх покидаєм за борт
При перших скаргах на хворобу.
У мене сильний організм.
Сама зійду на хитку рею,
Якщо тверезість і цинізм
Враз не досягнуть апогею!
На серці штиль. Це море часу.
Ти просто ще одна любов -
Вся без надій, як без компасу,
Й тебе мій розум поборов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2012
І пульсу немає у наших серцях.
І світ розділився на дві половини.
Я тут компенсую свій відчай в віршах,
Ти там по паперу розмащуєш рими.
На зламаних душах зрослися кістки.
Фантомна печаль залишилась, до речі.
Ти довго боровся, а я - навпаки -
Давно піддалася своїй порожнечі.
Ми змушені завжди лишатись одні,
Щоб більш не робити з кохань дуелянтів!
Нам місце на темному тихому дні.
Ми, милий, мерці у душі, без варіантів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377604
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
Дивлюся в вікно і вже літо не мариться,
Хоч час повернувсь на годину назад.
Погода осіння, в нас сіро і хмариться,
Можливо дощитиме, диктор сказав.
Щоб тільки зігрітись, але не забутися,
Я знову піду лікуватись в рядки.
Є в мене події, яким не відбутися,
Та спогад про них ну занадто їдкий.
Тут справа не в осені, справа не в холоді.
Хтось мусить завжди залишатись один.
Даремно на пошуки витрачу молодість
Того, хто б складався з моїх запчастин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Я можу порадити вам антидепресанти, можу виписати снодійне на будь-який випадок безсоння, але щоб не здуріти, треба лише писати. Тільки як і про що?
Я перебуваю у стані війни з власним вмінням писати, періодично укладаючи сепаратні перемир’я, щоб разом воювати з графоманами і творчими кризами. Робити це важко, бо постійно не вистачає натхнення, душевних сил, часу. Коли здається, що ось вона, перемога, як правило, завжди не знаходиш рими на найголовніше останнє слово, і ти опиняєшся в полоні творчої безвиході. В такому стані все, що ти продукуєш, - мовчання. Важке гнітюче мовчання всередині самої себе.
Я відчайдушно борюся з графоманством. Кажу людям, що не пишіть, аби писати, якщо немає про що писати, коли це не культивовано з власного життя, поки це не вистраждано, поки почуття не достигли до червоного згустку справжнього віршу. Але вони пишуть, по декілька абсолютно порожніх поезій в день, на відміну від мене, що місяцями не пише взагалі. Графомани оточують мене з усіх боків, що немає куди тікати, тицяють мені в лице своїми визнаними, але порожніми шедеврами, і мені не залишається нічого, окрім капітуляції перед чужою продуктивною бездарністю через власне віршове голодування. А вони радіють, бо бачать, як я швидко перегоріла. Як я згрубіла, залатала усі щілини в панцирі, через який колись просочувався мій світ.
Але насправді, те, що колись було ґрунтом для моєї поезії, розпорошилося по всьому моєму тілу. Біль, відчай, все, про що я писала і намагаюсь писати, воно настільки в’їлося в усі тканини мого організму, стало частиною мене самої, що я вже і не розбираю, де я, а де цей ґрунт. І здавалось би, ти пишеш, ти кромсаєш себе з усіх сторін, відрізаючи шматками заражену душевними переживаннями плоть, що ж заважає тобі це робити, якщо ти – суцільний згусток приводів до віршів? А те, що вже немає живого місця, звідки би можна було ще щось вичавити. За чотири роки стільки написано. А скільки ще було не дописано, скільки не домовлено? От вам і вся поезія.
Тільки тут вже відкривається інший фронт – потяги до графоманства власного. Я кажу собі, що не треба писати порожні бездушні тексти в умовах літературного голодування, емоційної блокади. Поряд стоїть конформізм, що зазиває мене кинути цю безглузду війну і жити звичайним посереднім життям, не зважати на те, що справжня творчість, яка ніколи не буває від радості та щастя, до речі, є сенсом життя. Егоцентризм – єдина вірна модель світу, і все, що ти можеш дати іншим – творчість.
Я буду писати, бо це єдиний спосіб вижити у моїй війні.
На роздуми наштовхнула думка Serhio Runo про те, що писати - єдиний засіб не здуріти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373837
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Осінніх небес я не бачу крізь штори.
Усе як завжди, я застудою хвора.
У купи на дворі змітається листя.
І я біля тебе не знайду вже місця.
І серце в мені вже згоріло без диму!..
На найважливіше не знайдено риму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2012
І час - обличчя на воді.
Від гір лишилося каміння.
І ниви більш не золоті,
Очей посивіло проміння.
Від річки лишився рубець.
Зірки посипались зі стелі.
І лікування нанівець -
Мій світ все більше як пустеля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341689
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2012
Між островом та островом
Розлито океан.
Над часом і над простором
Стоїть густий туман.
Між островом та островом
Зійшовся горизонт.
Над скелями над гострими
Проноситься муссон.
Між островом та островом
Лиш чути шуркіт хвиль.
Від острову до острову
здається, сотні миль.
Стою на свому острові
І мариво моє,
що впевнена, я впевнена,
десь інший острів є!
На іншому, на острові
всі мрії на яву!
Від острова до острова
Боюсь, не допливу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012
Ти змішуєш фарби в червоній палітрі,
Даруєш ескізи найкращим коханкам.
Я ж з серця щоночі виймаю по літері,
І зкидую кожну в надщерблену склянку.
Я знаю місця, де покинуті й зваблені
Твої поцілунки міняють на гроші.
Я знаю пейзажі до плачу привабливі.
Ти б їх малював, ну настількі хороші.
Тож годі псувати папір свій портретами
Вродливих потвор одна одної гірше.
Я в море, у прірву жбурляла монетами
Допоки мені не приходили вірші.
Мій час зупинивсь. Твій - іде без упину.
Біль плавить роки у залізну руду.
І все, що ти можеш, це вистрілить в спину,
Щоразу, коли я від тебе іду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2012
Я закохуюся в тих, хто не існує,
І так простіше.
Знаєш речі, що я купую,
Комусь, та лишу.
На полицях книжки.
Іх доречно було б спалити.
І рукописи теж нехай не розвіює протяг.
Щиро раджу тобі із книжками спалити мій одяг.
Та чи зміг би тоді, ось ти
В цій приреченій тиші жити.
Ми існуємо в різних світах,
Я - у потязі, ти - в картині.
Коли бачиться схожий на тебе птах,
Із мене тікає страх
і мурашками йде по спині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2012
Столиця в ніч твоя не гасне.
Спини її. Вона прекрасна.
Спіймай зірки у небесах.
Ти знаєш, як воно, краса.
Ціну ти знаєш кожній миті.
Картини справжні і відкриті,
Життя відвертий леймотив
Шукаєш ти крізь об"єктив.
Спіймай мені жаданий спокій
Світанок не настав ще доки.
Влови столиці тихий пульс
І впевнено натисни "спуск".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2012
Ромео, що стікає кров"ю
Серед пустелі на заправці
Чекав на зустріч з Наталі.
Пишу знов лист тобі з любов"ю.
Не віриш більше ти в слова ці,
Але ще ходиш по землі.
Під враженням від фільму "Ромео, що стікає кров"ю"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2012
Помирає Гарсія Лорка.
За ним ангели мчать із неба.
Я ж читаю його з вівторка
А в суботу піду від тебе.
Драматург часто пише вірші.
Ангел зараз Гарсія Лорка.
Ти в партері цитуєш Ніцше.
Я ж дивлюся на світ з гальорки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318391
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
Найбільш за все я прагну моря.
Найменш за все - твого тепла.
Я не посивіла від горя.
Хоча померла й ожила.
По жилах весну тисне спокій
Говорить, вийди, с-уко, геть.
Мій сон у зимку був глибокий.
Тож я прокинулась ледь-ледь.
Замерзло море, досі крига.
Воно - дорога запасна.
Я не чекаю на відлигу.
В мені клінічна не-весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318260
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2012
І не з мечем, але й не на щиті
Ти вранці повертаєшся додому.
Жахливий біль, суцільна перевтома
Лишають шрами на твоїм житті.
Втекти із вогнища, спинити гільйотину!
Бо ти не зрадник, просто пацифіст.
Ти пам"ятаєш, я лишила хист.
Хоч воювати можна без упину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2012
Закриюсь вдома стосами книжок.
Мобільний вимкну, щоб не турбували.
Колись був бог, тепер ти - так, божок,
Якому навіть храм не збудували.
Муруйте вікна! Двері зачиніть!
Мені не треба більше йти назовні!
Хоч віра досі десь в душі тремтить,
як згадую молитви беззмістовні.
Так, був той час, я дерлась на Олімп!
Хотіла щось комусь, але довести.
Все заглядалася на твій блискучий німб,
Який, здавалось, дуже важко нести.
Ні, ти - божок. Божественні діла
прославлять в віршах. Знаєш, так буває.
Я більш не та, яка колись була!
Хай вірять інші. Інші хай кохають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312228
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2012
коли закінчилися чисті чашки
і посуд зібрався горою у мийці
Я знову відкину варіант про депрессію
Не ношу в душі я тягар заважкий
Але відчуття мов програла у бійці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2012
Червоне небо стягує рубцем.
Мої матроси палять кораблі,
які вже вічність трухли на мілі.
Мости палили ми минулий рік.
Тому цей раз обійдемось без сцен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301769
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2011
А іноді, знаєш, насниться мені,
Що море минулося, ми на дні.
Що берегом була лиш фата Моргана,
Що я знову пИшу, що нОшу катану.
Насниться світанок із мідних небес,
Що я розбиваю не свій мерседес.
Насниться, що падаю прямо під потяг,
Що вітер здіймає волосся у протяг.
Насниться, що люди – це риби у діжках.
І що я не можу більш встати із ліжка,
Тому мушу снити, постійно і вічно.
Насниться, що більше не маю обличчя.
Однак треба спати і в цьому є мінус,
Бо так часто сниться, що я не прокинусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2011
Слова, що мають забагато значень,
Врізались в душі через мікрофон.
Таке читати, знаєш, моветон!
У когось в залі дзвонить телефон.
Я зроблю паузу, трохи часу втрачу.
Таке читати, знаєш, ти б не зміг,
коли на тебе дивляться мільйони.
я силою затисну мікрофона.
Глибокий видих і неповний вдих.
Це я тобі читатиму до скону...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.11.2011
Я воюю за сон. Я воюю за спокій.
Вже поранена двічі, але неглибоко.
Я сиджу у окопі й рахую до ста.
Я стріляю, щоб спокій нарешті настав!
Моя муза в тилу і планує здобути
Стратегічні ресурси болю і смути.
Вона думає, творчіть в режимі бліц кріг
Стала сенсом життя. Йдуть бої третій рік.
Моя муза веде позиційну війну!
І допоки стрілятимуть, я не засну.
Я ж для неї солдат, я - пішак і не більше!
Я воюю за спокій, воюю за тишу!
За безхмарність на небі в моїй голові!
Я стріляю! Та знову лежу у траві...
Я чекаю допоки прийде санітар,
Віршем витягне кулю. Муза випустить пар,
Бо про білі знамена не чула вона!
Я - поет і для мене це вічна війна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2011
Я в черзі до Вас простояла три роки,
О, лікарю Спокій! О, лікарю Спокій!
Бо клином зійшлася на Вас медицина,
У Вас і для мене знайдеться вакцина.
Хвороба моя в цьому світі єдина.
На скільки жахлива клінічна картина?
Душа моя сповна наповнена болем,
Я досі топила цей біль алкоголем.
Одужати хочу, коліть жеж уколи!
Я стала як голем, як глиняний голем!
Врятуйте життя, як не пізно ще доки...
О, лікарю Спокій, мій лікарю Спокій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287266
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011
Вже третій день, чертверту ніч
Мій ноутбук не вимикався.
Ми говорили віч-на-віч.
Три роки кожен з нас зпивався.
Жили і грались! Сподівань
і навіть планів на майбутнє
Не мали. З пристрастних кохань
Не вийшло щось достатньо путнє.
Жили як знали. Наш роман
Забули, вичеркнули з серця.
Та правда це чи знов обман?
Хто точно перший з нас зіп"ється?
Чом невблаганні, горді ми?
Чому настільки нерозумні?
Чому з крамольної пітьми
Пошиті всі свята і будні?
Чому прокляв?!! Навіщо клявся?!!
Ми говорили віч-на віч...
Мій ноутбук не вимикався
Вже третій день, чертверту ніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011
Ми ідеальні! Комільфо!
Самозакохані потвори.
Я думаю, що я - Сафо!
А ти Наполеоном хворий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285825
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011
Ти завжди вривалась вчасно.
Дощами спушала коси.
У серці у ритмах вальсу
Жевріла і часом гасла.
Теорії Леві-Стросса,
Процеси, народні масси.
На інше бракує часу.
На інших бракує часу.
На себе бракує часу.
Вокзал. Залізничні каси.
В костьолах справляють месси.
Жовтіє, летить у плесо.
Я листям лікую стреси.
Ти вчасно ввірвалась, осінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011
(імпровізація)
Ми не такі, як були колись.
Ми інші.
Ми у містах,
між якими сотені кілометрів.
Бог із тобою,
хочу, щоб ти лишивсь.
Вийшов на дах,
Як на гору Ай-Петрі.
І написав із тугою
вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284706
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2011
Проводити гарно час.
Вдягати його у Guess.
Вдягати у Adidas.
Бо муза! Бо мій прогрес!
Топаз для усіх прикрас.
Релігія в десять тез.
Він ліки від всіх проказ
Допоки я - вірний пес.
Його аромати - BOSS.
Літати у бізнес - клас.
Навчити вживати кокс
І вчасно казати "Пас!".
Сніданок - фруктовий мус.
Вечеря - вина запас.
Казав нам якийсь індус,
Що ми живемо лиш раз.
От тільки один ексцес:
Він зроблений напоказ.
Він зроблений для принцес.
Довершенний декаданс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284376
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2011
За замизганими вікнами
Краплі падали порічками!
Я прошита бісеринами!
Я як Космос, тільки зрідженний.
За зализаними ранами
Я наскрізь прошита римами.
Ви світіть мене екранами,
Але все ж поводьтесь стриманно.
За зачиненими гратами
Все пройде і все пробачиться.
Я ж прошита постулатами!
В документах це не значиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284000
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2011
Твоє життя, до нього звик.
Старі наспівуєш сонети.
Іде під воду льодовик.
Мій мокрий плащик - дощовик,
Примерз до шкіри. Бік монети
Лишився темним ще на рік.
Іде під воду океан!
В страшній судомі звівся спогад!
Я прокричу: "Но пасаран!"
Над Києвом стоїть туман,
А льодовик все йде під воду...
Навіщо робиш це, Роман?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2011
Все добро, лікуватись яким би хотілось вічно,
Разом з пляшкою розлітається битим склом.
Крізь легені к горлянці підходить ком,
Найгострішим ранить своїм кутом...
Лікар схлипує, пише як методично
На душі зростається перелом.
У сусідній палаті поруч лежать потвори.
В іх серцях тромбуються стиглі вишні.
Я ж приймаю ліки свої торішні.
І як враз позабуду своїх колишніх,
Лікар каже, одужаю дуже скоро.
Мене, каже, випишуть вже на тижні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274208
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2011
Я знов мутую в інтроверта.
Ти - муза іншої. Нехай.
Це я колись була уперта.
Поезія була відверта.
Як пташка кішкою роздерта.
І як все інше. мала край...
Ти - муза ішної! І тиша.
Як злодій, ворог, окупант
Про тебе інша вірші пише.
Красиво. Дзвінко. Веселіше!
Цілує в губи! В шию дише!
Я ж зариваю свій талант...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2011
Я мало пишу. А як пишу, то треш.
А те, що пишу, торкається тебе теж.
Талант – не гроші, не втратиш і не знайдеш.
Але закінчився кеш…
Якщо це криза, то колір не сірий, беж.
Чужого вкрадеш, своє проп»єш.
Таке буває, не має меж.
Хтось з нас природжений
Архітектор вавилонських веж…
П. С. я знову шукаю себе. забагато надхнення, образів, проте не чітких, і замало часу. я шукаю себе. але не впевнена, що те, що знаходжу - я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262732
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2011
Ти прийшов і пішов, месія.
Залишив смак вини і біль.
Я без тебе в цім світі млію.
Впаду жертвою божевіль.
Чудотворні твої сонети.
Хист найбільший, що знала я.
Поклоняюсь тобі…Та де там?
Я молюсь на твоє ім»я!
Увірвавшись в життя буденне,
Ти під корінь мій світ зрубав.
Всюдисущий, гіркий, шалений!
Найміцніший як сталі сплав!
І кохав так відверто, ніжно,
Вперше щиро і назавжди.
Тільки я - лиш людина грішна
За тобою не стала йти.
Бо б тоді не була собою,
Як сама б не творила строфи
І рукою своєю злою
Підвела тебе до Голгофи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261880
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.05.2011
Як могильний сліпий кажан
Я відчую твоє наближення.
Як на трон ти зійдеш, тиран.
Відчуття мої гострі, зрідженні.
Вже у вікнах дрижало скло.
Стукотіли гілки над дахом.
Це ті кроки, якими зло
Йде до мене разом із страхом.
Я як кріт у землі сухій
Йду топитись в підземні води.
Я чекаю тебе, ти мій
Буревій, ураган, негода!
Все сіріє, все меркне! Зір
Знов підводить, але я чую,
Як говорять зірки до гір,
Як тривожаться в морі буї.
Небо плаче, гримить, кричить!
Я ховаюсь під ковдру наче
Цим врятуюсь хоча б на мить,
Ніби мить так багато значить.
Ось вже зараз у дім ввійдеш.
Все зруйнуєш! Усе розгромиш!
Страх не бачить! Не бачить меж!
Він не знає розради й втоми!
Твої рухи, твій кожен крок
Відбиває в мені луною!
….
Засвітився вхідний дзвінок.
Це ти просто мовчиш зі мною…
Вітер стих. Все мовчить. А я
Знову дивлюсь і чітко бачу –
Ти злякався. Моє ім‘я
Щось і досі для тебе значить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256496
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2011
Він певно вважав, що здебільшого люди - черви.
Тому так боявся метро й взагалі переходів.
Казав він, що світ - хаотична мерва
І немає на небо сходів.
Його ще з дитинства замикали в кімнаті і лишали ввімкненим світло,
Щоби він не боявся того, що трапляється раптом,
Коли закриваєш очі, вдихаєш вітер,
ставиш у вчора велику крапку.
Він вчив говорити правду, брехати очима, грати
На почуттях, оминати совість.
Його думки - це минуле, яке вже на дні, його не дістати.
Не приховати кволість.
Я не пам"ятаю його й не згадаю уже ніколи
Таким, що не відносив мене до розряду червів.
Я не хочу до нього. Щільно затулюю штори.
Стукаю по мертвому дереву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256267
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2011
Мені б хотілось у небо й щоби
Ні сном, ні духом, ні вітром теж.
Нехай об двері розіб"ю лоба -
Ці поривання не мають меж.
Мені б учора та ще й сьогодні
заклеїть скотчем у день один.
Прожити завтра і закис водню
залити в душу на сім годин.
Мені б свободи, назавжди волі,
Яскравих вражень, гучних промов!
От тільки прикро. Я - лялька долі.
Я залишаюсь на місці знов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256266
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.04.2011
Поет без рим, без віршів рук.
На жаль, нема протиотрути,
Щоб не творила, болем скута,
Приречена на сотні мук.
Так часом важко написати,
Від серця, сильно, як завжди,
І не накликати біди,
Не запросити плач у хату.
Немає рим! Нема страждань.
Зробіть же ж, боляче, панове!
Ну, бийте! Прошу! Я готова
До найстрашніших покарань!
Хто вкрав вірші мої, зізнайтесь?
І поверніть! Не можу жить.
Із клітки птаха відпустіть!
Ви з ним у небо більш не грайтесь!
Поет без рим, без віршів. Дні
Минають білими в папері.
Вікрийте душу, вікна, двері!
Надхнення поверніть мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251897
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2011
Не очі – море, чорні острови,
Не зорі – очі, небо на весні.
Ти чуєш зараз тихий сміх сови
Чи голубів закоханих пісні?
А що я чую? Вибач, всі слова
мої – брехня. На чисту воду
Не вивести тобі мене. Сова
Сміється. Віщує негоду.
Скрізь сміх сови! На очі – пелену.
Не знімеш так. не жди поблажок.
Навіщо навесні обрав сову?
У небі навесні ще безліч пташок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2011
Моей третьей зимы остается два дня.
Променять бы мне их хоть на пять минут!
Ты не помнишь меня. Ты не знаешь меня.
И твой метод не пряник – кнут.
Между нами сплошные, твоя полоса!
Тебе только бы высоту!
Я – земля и моя отрастает коса.
Ты не помнишь меня ту.
Да, лети! Ты как небо, я вижу края!
Вижу звезды средь бела дня!
Я – земля. Да что я? Это просто я.
Ты не знаешь меня, не знаешь меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243445
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.02.2011
Он мне соврал, что умер.
Я поверила.
А он ушел и громко хлопнул дверью.
Я доверила
После этого себя навсегда поэзии.
Измеряла шагами комнату, слезами глупости, криками боль,
Со временем их общая сумма составила
НОЛЬ…
Он соврал, что умер.
Я обиделась.
Дулась дурою, веселилась, убивалась немного. Осень
Близилась.
Мы не виделись. Параллельными стали линии, не рисунки моих помад.
Со временем я перестала чувствовать в толпе его призрительный
ВЗГЛЯД…
Он сказал, что умер.
От любви, наверное.
Как же гадостно, непростительно было стать его нежной.
Первою.
Чистой, искренней!.. Но
МЯТЕЖНОЙ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240596
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.02.2011
Твій Бог любить мене, я знаю.
Необдумано, безпідставно.
Я любов Його відчуваю,
Хоч вона і не гоїть рани…
Твій Бог любить мене, я знаю!
Ти ж для мене єдине диво!
Очі втомлені, колір – кава.
Від їх погляду я щаслива…
Твій Бог любить мене, Він бачить
Як я щиро і що є сили
Сподіваюся! Й на додачу
Бог цим вчить не втрачати віри…
Твій Бог любить мене й ховає
Твою ласку і сильні руки,
Щоб без тебе я йшла до краю!
Бог… Він вчить пізнавати муки…
Твій Бог любить мене, він знає,
Що на краще, а що на гірше.
Біль без тебе – це все, що маю…
Та без болю не буде віршів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2011
І котись! Як пляшка по автостраді -
Непотрібна, пластикова, проста.
Посиділи трохи. Мені не раді,
Тож вишвирюють як кота.
Потяг, п‘ятий вагон з хвоста.
Підвези мене до вокзалу, дядю,
Бо ж машина твоя пуста.
Те, до чого усім нам так важко звикнуть:
Я – самотня, як смертник або рибак,
Я самотніше тих, хто живе на вулиці,
Я – слабак!
Я самотніше за бродяг-собак,
А ти вмієш так безнадійно хмикнуть,
Що життя надовго втрачає смак…
Я би взяла й лишилась,
Я би гралась з своїм кільцем,
Я б у шию тобі дивилась,
У ключицю, та не в лице!
Як же викинути ось це -
Сто одне ненависне сверлице,
Олівцевий грифель,
Міцний кинджал,
Геть тонесенькі, як голки,
Щоб побігла я залюбки
Як приїдемо на вокзал.
Але щоб не самотня й зла…
Щиро хочеться щоб вона тебе полюбила,
Трохи пестила й берегла.
Й нагадай мені, щоб я більше не приїздила,
Щоби точно я не змогла…
Оригінал:
И катись бутылкой по автостраде,
Оглушенной, пластиковой, простой.
Посидели час, разошлись не глядя,
Никаких "останься" или "постой";
У меня ночной, пятьдесят шестой.
Подвези меня до вокзала, дядя,
Ты же едешь совсем пустой.
То, к чему труднее всего привыкнуть -
Я одна, как смертник или рыбак.
Я однее тех, кто лежит, застигнут
Холодом на улице: я слабак.
Я одней всех пьяниц и всех собак.
Ты умеешь так безнадежно хмыкнуть,
Что, похоже, дело мое табак.
Я бы не уходила. Я бы сидела, терла
Ободок стакана или кольцо
И глядела в шею, ключицу, горло,
Ворот майки - но не в лицо.
Вот бы разом выдохнуть эти сверла -
Сто одно проклятое сверлецо
С карандашный грифель, язык кинжала
(желобок на лезвии - как игла),
Чтобы я счастливая побежала,
Как он довезет меня до угла,
А не глухота, тошнота и мгла.
Страшно хочется, чтоб она тебя обожала,
Баловала и берегла.
И напомни мне, чтоб я больше не приезжала.
Чтобы я действительно не смогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230496
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 22.12.2010
Я думаю, я здатна на вендетту.
Мені ненавидіти легше, ніж прощати.
Вони чуттєві надто, ці поети,
Щоб їх ось так жорстоко ображати.
Я думаю, я здатна промовчати,
І посміхнувшись, затаїти злобу.
Мені ненавидіти легше, ніж прощати,
Із вуст холодних мертвих зняти пробу.
Я думаю, проклясти буде мало,
То все слова – мені ж потрібні дії.
Ти був із нею, поки я чекала,
Ти повбивав усі мої надії!
Я думаю, я надто небезпечна,
Тут буде помста, ось моя вендетта!
Все справедливо і беззаперечно,
Якщо в руках тримаю пістолета.
Хай потім буду жити десь у гетто,
Та хоч би й сяду за залізні грати!
Я впевнена, я здатна на вендетту!
Мені ненавидіти легше, ніж прощати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2010
У повітрі висить волога,
Вітер просто збиває з ніг.
Всі чекали лише на нього,
На найперший зимовий сніг…
Так невпевнено й навіть мало…
І не скажеш: «яка ж краса»,
Його просто напевно вкрали
у минулого небеса.
Подивися, які пейзажі
В шкіру холодом до кісток
По обличчю враз туш розмаже
Перший клятий такий сніжок.
У повітрі висить питання:
Як проклясти, чи буде гріх,
Найнайперше розчарування,
Найнайперший зимовий сніг?
І я бачу що він і досі
У вікні у моїм іде.
Сніг – назавжди моя самотність!
Він усюди мене знайде!
На душі не розтоплю кригу…
Сигарету не розтягну…
Я не можу радіти снігу!
Я чекатиму на весну…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225366
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010
Ти для мене на смак – текіла,
Трохи гірко, лимон і сіль.
Ти у мене – на серці діри.
Дробовик, кровотеча, біль.
А я досі у тій пустелі,
Де ти мене лишив торік,
Ти у мене не небо - стеля,
Ти єдиний - один на вік.
Ти не знаєш наскільки сильна
Я з тобою, без тебе теж.
Я на завжди для тебе вільна –
Ця свобода не має меж.
Ти для мене на смак – кохання,
Невідоме як ніч-пітьма.
Тільки я - не твоя остання,
Хоча й досі одна – сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225073
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2010
Коли Я прокинулась, то точно пам’ятала – мені наснився Ти. Я відкрила вікно. Усі у вагоні й на вулиці спали. Світало. Потяг чекав на станції. Сонце сходило й світлом вбивало світи.
Я застелила постіль, вдягнула свій чорний плащ і вийшла на вулицю. У калюжах втопилося небо і ранковим промінням сонце різало очі. Але раптом стало так сіро і вогко. Бурштинові краплі покотилися моїм обличчям. ніби сонце зіржавіло і дощ його обмив. Це все було так. Як ніби на грані реальності.
Потім я згадала, що мені просто наснився Ти – це багато чого пояснювало і ставило на своє місце.
Я вийшла з вокзалу. Холодного осіннього дощу вже не було. Натомість переді мною був захід сонця як у саванні. Я ніколи там не була, але щось та підказувало мені, що він має бути саме таким. Крім мене, білих людей на вулиці не було. На перехресті двох вулиць у танці зустрілись африканські боги, щось співали, чи може викрикували. Але через декілька секунд зникли й вони, як той дощ.
Під стінами великого торгового центру, їх часто будують біля вокзалів, юрбилися тіні. Я вирішила підійти туди, щоб уважніше роздивитися. Там сидів кольору кави шаман, що шепотів щось й шалено хлебтав своє зілля. Не звернувши жодної уваги на мене, він дістав звідкілясь ляльку вуду із твоїм обличчям і довгими цвяхами почав прибивати її до стін будівлі своїм шаманським жезлом. І раптом так загорлав, ніби з усієї сили замість ляльки з твоїм обличчям прибив собі пальці. Зрозумівши, що прибив себе навічно, або ж просто від болю, заверещав ще голосніше і так протяжно, ніби пісню свою шаманську завів. Заклинав. Проклинав тебе.
Від крику тіні розвіялись і повтікали, хто куди бачив. Але чи можуть тіні бачити? Можуть. З однією Я навіть зустрілася поглядом. Вона пройшла крізь мене, або промайнувши поряд здійняла такий протяг, що від нього в середині все похололо. Вона була такою, як чорний жмуток певної сили, сумніваюсь, що світлої. Перетнувши певним чином мене і вулицю, тінь просочилася крізь вітрину магазину. За склом Я побачила вівтар, на ньому лежав хлопчик. Тінь кружляла над ним, кружляла, аж поки не перетворилася на індійського чи то бога, а може й демона. У даному випадку великої різниці не було. Хлопчика однозначно мали принести в жертву чи Шива, чи Вішну. Тінь – псевдо бог прийшла на кривавий бенкет. Шива і Вішну спочатку сварилися, потім розпочали поєдинок не на життя, а на подвійну смерть. От тільки тіні – псевдобогу набридло чекати і вона або він у мить став велетенською змією. Змія підкрадалась до Шиви зі спини, доки він тримав Вішну за коси. Вона збиралася його задушити, а потім можливо і зїсти.
Якщо б тобі було десять років, то Ти б однозначно був би тим хлопчиком. Не знаю, чи сам Ти вирішив стати жертвою, чи тінь – псевдобог тобі запропонував. Але сам факт жертовності тобі дуже личить.
Буддисти в нірвані могли б зупинити таке криваве дійство, але були занадто пасивними у цій ситуації. В стан коми чи трансу, я не розгледіла, їх, мабуть, ввели гетери. А може й богині. І ті, і інші однаково хтиві й вродливі у рівній мірі. Вони стояли обпершись ногою об стіну навпроти буддистів.
Раптом на вулиці стало так темно як вночі, хоч я пам‘ятала, як нещодавно сонце лише заходило. Ніби хтось вимкнув світло. Я трохи пройшла вперед до мосту через ріку, в якій світились останніми надіями душі давно померлих людей. На іншому березі вправно і впевнено Аід наказував хворим на ВІЛ та СНІД пірнати у ріку, бо шансів у них немає і годі уже тягнути час.
Темрява здавлювала повіки,склеювала вії. Ставало тісно у власному тілі. У такі моменти дуже хочется мати ліхтарик, такий як у лікарів, що ним світять у очі і перевіряють чи ти не помер.І тут я згадала, у мене ж в кишені лежать сигарети і запальничка. Вона, хоч й блякло, та якось вже світиться у такій темряві, коли не бачиш навіть себе, що вже казати про інших. Я дістаю сигарку, хочу її підкурити і розтянути на цілу вічність. Та варто мені було лише взяти в руки запальничку і нічого не означаючим рухом натиснути на чорну кнопку, щоб в середині цього простого механізму закрутилася шестерня і дракон видихнув своє полум‘я в’яло і втомлено, як Зевс, злий і збуджений, вихопив її у мене. А я трохи з сумом і не розуміючи, що відбувається, викрикнула: Чому?! На що старий бог відповів, що запальничка – його і зовсім не належить мені й іншим, таким як я. Просто хтось дуже давно вкрав її у нього. І щоб справедливість була встановлена, він дозволив собі таку зухвалість. А потім він бовкнув щось типу ніби хтось не втримав небо і втік, воно впало і все пішло шкереберть і все навпаки, і все справедливо знов. А потім Зевс зник в темноті.
Я розплакалась так, наче у мене вкрали надію. Але потім згадала, що мені просто наснився Ти і вирішила, що доцільно було б знову спробувати заснути і просто прокинутись в іншому місці. Я лягла на сиру землю, в якій черви і хробаки обвивали кістки вбитих під час Другої світової солдатів. Це було якесь дежа вю. Атже перед тим, як мені наснився Ти, я чула про них по телевізору, і про червів і про солдатів. Хіба я могла тоді собі уявити, що небо впаде на землю після сну про такого Тебе.
Я не засинала ніяк, мені навіть здалось, що темно буде завжди. Але, на щастя, за містом воскрес Озіріс. Він з моря вийшов на берег, хоч мав як по сходах зі сходом сонця зійти на небо. Та яка вже різниця, головне, що навкруги знов було світло.
Я піднялась і пішла у глиб міста, не знаючи, що буде далі. На перехрестях жовтим горів світлофор, хоча машин взагалі не було. За два квартали від мене стояв як гора кельтський Тор. Він молотом бив по асфальту так сильно, що тріщини підходили до моїх ніг, крізь них проростала зелена трава. Я вирішила не підходити ближче, завернула в провулок, яким мавки втікали від блідих стригойок з прекрасними лицями і губи змочені свіжою кров‘ю. От тільки чиєю? У них у волоссі наче кажан чи як птах у тенетах, заплутався Стрибог. Я впізнала його, бо він часто куйовдив мені волосся раніше. Мені навіть було його трохи шкода, як і книжки, що якийсь інквізитор кидав у вогонь. Він кричав, що книжки – явне зло, а потім показав пальцем на мене й сказав: Дивіться, що вони з нею, тобто зі мною, зробили! Це єресь! У вогонь її разом з картинами Далі і книжками!
Аж тринадцять монахів погнались за мною. Я прудко тікала, бігла від них що було сили. Так кварталів із тридцять повз будинки лиш з вікнами, аж поки не побачила одні лише двері й на диво відкриті. Я забігла у них і за мною на засов їх зачинив який старовір. Як би Ти не вірив у свого Бога, то, мабуть, був би таким як він. Я озирнулась навколо – тут було забагато людей, усі в чорних сутанах, я зірвала їм ритуал. Вони воскрешали вбитих горем дівчат і напевно впізнали мене, бо мені наснився Ти. Вони провели мене мовчки до іншого виходу попросили більше не виживати, атже я лишаю їх без роботи. Я вийшла у якийсь парк, де на усіх деревах висіли Будди, вчепившись ногами за гілки. Вони всі питали мене, чому я не страждаю, бо мені наснився Ти? А я мовчала, не знаючи що сказати. Кожен сон про тебе – це ще одна радість, якої так мало у мене… Я просто йшла парком, а вони все питали, питали…
Коли парк закінчився, почалась магістраль. Та машин не було. Я йшла по розмітці скоріш за все на захід, бо сонце мені гріло спину. Я йшла так довго, як йдуть по пустелі. Хотілося пити. Сонце зробило півколо, світило мені у очі і червоніло від сорому.Аж раптом далеко на горизонті з‘явилась машина. Я прийшла до неї, коли сонце сіло остаточно. Навкруги було тихо, та в машині напевно хтось сидів. Я притулилась до скла, щоб побачити хто там. Там був Ти. Я зробила два кроки назад з розумінням, що це – знову сон. Ти ввімкнув фари й завів свій двигун і одним різким рухом вдавив педаль в самий низ. Мені стало так легко, як з Тобою колись, коли ти мене збив. Та не з ніг, взагалі…
Я лежу наче кіт на узбіччі і рахую до ста. Я, можливо, засну. І можливо прокинусь у іншому світі, де не падають небеса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223038
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.11.2010
Я згущую фарби, розвожу руками,
Танцюю під тихі мелодії трансу...
Такі відчуття виміряють роками...
Це перша умова мого декадансу.
Дивлюся у небо, незлічені зорі
До мене свої просягають долоні.
Кохання і щастя приречено хворі,
А очі надхнення криваво червоні.
Слова мої гострі як скелі каміння,
Одних тільки їх нескінченні запаси.
Слова римувати - безглузде уміння.
Це друга умова мого декадансу.
Піти у пустелю й на зло повернутись,
Вдихнути піску там на повні легені.
І вже після пляшки вина схаменутись,
Що щось позабуто... Які ж ми шалені...
І друзів останніх в азарті програти,
Поставити гроші на культ преферансу.
В самотньому ліжку завжди засинати -
Остання умова мого декадансу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222070
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.11.2010
А на вулиці жовтень. Знаєш,
Не буває без бою болю.
Щось знаходиш, а щось втрачаєш.
Щось зі мною, а щось з тобою.
Я - помилка твоя найбільша.
Ти для мене болюча рана.
Навкруги тільки жовтень. Тиша.
Дощ. Він ввечері перестане.
Я хворію і цьому тішусь.
Лікуватись нема резону.
Навкруги тільки жовтень. Тиша.
Власне осінь. Розгар сезону.
Ти ступаєш на жовте листя.
По асфальту брудні потоки.
І у стінах одного міста
Ми розходимось в різні боки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2010
На совістність шанси втрачено.
Нічого не хочу бачити.
Диявола адвокати.
Нікого не хочу знати...
У захист я б ще зазначила,
Що все, що здобуто - втрачено,
На волі - думок в"язниця!
Яка вже тепер різниця
Не змінять всі аппеляції
Душевної деформації.
Не треба гучних петицій
У всіх же щасливі лиця.
Я знала, що жалкуватиму
За нею за цими гратами.
Я вбила її так швидко,
Від цього мені і гидко.
Ти диявол! Тобі овації
За власне цю махінацію!
Із рівних тобі лиш Бог.
Ти здихався нас обох.
Самотній собі за гратами
Не знатиму, що казатиму.
Кохатиму все одно,
Заляжу на саме дно.
У вічність дивлюсь, у стелю,
До тебе проб"ю тунелі!
Напильники, сигарети.
От тільки не знаю де ти...
Ненавидять мене люди.
Чи чув ти про вирок суду?
Диявола адвокати
Мені пророкують страту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207184
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2010
- Я знаю, що, Кейт, ти іноді робиш людям добро.
Вгадай мені, Кейт, що-небудь на картах таро.
Скажи мені, Кейт, що значить якщо блакить,
В очах цього хлопця дощем тремтить.
Якщо не сніги, а ніч, якщо там зірки.
І присмак його гіркий.
Цигарки.
Якщо карта впаде так,
Скажи мені, що за знак.
Я авторка, я дивак.
- Так.
Чи то пак?
- Буває таке, що день минає і без жалю
Вбиває мою зорю,
Журбу.
Його й мою.
- Ти з відчаю?
- Так, я п‘ю…
- А що?
- Ну коньяк.
- Так.
Я бачу, що ти
не можеш повільно йти.
Не можеш ти жить як всі.
Не можеш..
Не знаєш.
Ні.
Дивись, що там у вікні.
- Обличчя. Вони сумні.
- І карти також сумні.
- Болить. Так болить мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204692
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2010
Горнятко чаю з жасмином.
Мені його не вистачає.
Хтось знаходить мене невпинно,
Хтось знову мене втрачає.
Горнятко чаю з лимоном,
Горнятко чаю...
Життя стає монотонним -
Воно добігає краю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203448
рубрика: Поезія,
дата поступления 30.07.2010
Як мені бути, Бруте?
Як мені жити, скажи?
Як все зовсім забути?
Серце в мені дрижить,
Очі мої болять.
....
Ти обов‘язково знайдеш собі іншу.
Навіть якщо я не буду твоєю.
Скоріш за все так і буде.
Ти говорив із Брутом.
У вас однакові імена, спільного сповна.
Бачиш, мені цілком вистачило.
Ти обов‘язково знайдеш собі іншу і не одну.
Вони почерзі спочатку тебе любитимуть,
потім довго ненавидітимуть і не розумітимуть.
Бруте, скажи, ми вже десь бачили таке відео.
Занадто романтично спочатку.
Занадто брутально закінчується.
Бо в вас однакові імена, Бруте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203445
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2010
Вітер змін тихо дме на схід.
Та він тхне старими матрацами.
Цей вагон... Він тісний як світ
І я чую його вібрацію.
Грошей обмаль, тому плацкарт.
Я не знаю, коли помру.
В мене лише колода карт.
Що ж, зіграймо в жорстоку гру?
Дама пік я, чи дама треф?
Ти король? Ні, ти власне джокер.
Я, ти знаєш, суцільним блеф.
Я і ти. І це гра у покер.
Цей вагон не зійде із рельс,
Доки я цього просто хочу.
На що граєм? На серце? Кейс?
На минуле? На палкі ночі?
Ще одну. Карт удосталь ще.
Ти скажи, чи я тебе варта?
Чи підставиш мені плече,
Як програю тобі у карти?
Чи напишеш мені листа,
Коли я на наступній станції
Зійду боса і знов пуста?
Чи триматимеш ти дистанцію?
Що за виграш в мене візьмеш?
Ну, показуй, що тобі впало?
В мене, котику, роял флеш...
Це ще я на початку знала.
Вітер змін тихо дме ледь-ледь.
Він теж блеф... Він пісок у очі.
На наступній ти зійдеш... Геть!
Ти - мій виграш і я так хочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193855
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010
Самоповага, самоствердженність,
Самосвідомість, самосуд,
Весь світ тобою знов повержений
і загнаний у глухий кут
Самоінстинкт самозбереження
тебе рятує знов і знов
Сама собі постав обмеження
і не знайди свою любов.
Самолюбивість, самоціннісність,
з самообманом сам на сам,
У намаганнях усамітнитись
Все розганяєш по кутам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184706
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Кориці запах, чорні грати,
Втрата свободи – гірша втрата,
Ніж навіть смерть на самоті…
Світ на основі трьох китів
зійшов із місця. Базилік.
Мене позбавлено навік
Свободи. Я. Сира темниця.
Знов кориця…
Знов правда. Перець. Біль утрат.
Повзе по тілу чорний гад.
Слизький. У душу нагло лізе.
Може задушить? Кров. Порізи.
Болять. Сочаться. Кровоточать.
Жасмин. Цвіте з приходом ночі.
Вже не почую… Ні то Ні.
Залізні грати на вікні.
Не стратять. Не уб’ють. Не буду!
Навколо так багато бруду…
Навколо завжди так було!!!
…
Мені то холод, то тепло...
...
Кат сипле в кров на рани сіль.
Кориця. Перець. Я. Ваніль.
Позачиняйте в каземати.
Мені нема куди тікати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184700
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
У тебе під нігтями білі хмари,
Бо ти що є сили дерешся на небо.
Ти навіть вночі не вмикаєш фари,
Бо шосе пусте і тобі це не треба.
Ти їдеш шукати прекрасне у всьому,
Що може й не може бути прекрасним.
Червоним вином ти тамуєш втому
Від світу, що є примітивним і ясним.
Ти знаєш, що час не іде без зупину,
А спогади й жалощі просто не модні.
Ти знаєш, що знаєш, як плачуть дельфіни,
Коли їх серця безнадійно холодні.
Ти впевнена точно, з блакитної крові
Збудована людям єдина святиня,
У ній дивний спокій, відсутність любові –
Все як подобає тобі, як Графині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184665
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Навіщо в мені ця сила
Кохати так безпідставно,
Знов вірить у святість світу
і в завтра, що не настане?
Це ніби відкриті рани,
Що їх не загоїть часом,
Бо я для таких капканів
Занадто шматочок ласий.
Занадто не вистачає
Кохання, що буде вічним.
Я щось кожен раз втрачаю
І це є для мене звичним.
В очах щось горить і досі,
В душі щось жевріє тихо.
Можливо палати досить?!
Це тільки приносить лихо…
Багато і так невчасно…
У серці стихійна мерва…
Коли безнадійно згасну,
Я буду надійно мертва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184664
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Такий плачевний ефект плацебо
Він досі діє й я цьому рада
Пігулка шастя зі смаком неба,
мікстура вічного зорепаду…
Наркотик ти, а тебе немає!
Не вистачає… А що робити,
Коли від тебе усе згоряє?
Знов жити далі? Знов просто жити?
Ти хочеш другом? Нехай, будь другом.
І не занадто нетаємнича
Знов правда скаже щось без наруги -
Знов правду скаже й повторить двічі.
Таким банальним і безсердечним
Бажання жити мені здалося,
Таким бажанним і безкінечним
Як запах твого-мого волосся.
Тобі належать? Воно нам треба,
Вважати, що я тебе кохаю?
Таким плачевний ефект плацебо
Такий плачевний, що я зникаю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
(субєктивний і занадто особистий переклад)
Чи є життя на Марсі?
Чом Мері не така, як всі?
Чом Мері так не любить мері,
Й приносить зірки звідусіль?
І входить лиш в відкриті двері?
О, Мері… Мері, ти – свята,
Бо ти глибока, хоч звичайна.
Ти – Мері. Мері. Саме та,
Що має власну хвору тайну.
Хтось бачив не твоє лице?
Відчув твій смак і був в ніде?
Це розпад світу, крах імперій!
Каталізує цей процес
Будда для Мері.
Він вже йде…
Що ти могла і ким була?
Лиш глянь-но, Мері, чим ти стала?
Ти собі власний світ звела
І в нього наче в кому впала!
На стінах - небо, сонця схід,
Вчорашній день вмирає тихо,
Й ти з ним… Чи залишиш слід
Про своє власне тайне лихо?
Хтось бачив не твоє лице?
Відчув твій смак і був в ніде?
Це розпад світу, крах імперій!
Каталізує цей процес
Будда для Мері.
Він вже йде…
Забудь про все, забудь про всіх, залиш лиш те, як ти кохала.
Ти мене хочеш, я це знала…
Чи буде боляче?
Та ні… Все буде так, як у ві сні! Молись мені, молися богу!
А я не вмію…
Маєш змогу. Ми тут лише самі – одні!
Я вірю всій твоїй брехні…
Я, Мері, все бачу. Як птах.
То не живи в моїх думках!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184631
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Усе, що мала, убито горем.
Я одинока до божевілля.
Усі – на небі, а я йду морем,
Я йду водою по білих хвилях.
Крізь білі пальці спадає попіл.
Він ніби гори брудного снігу.
Це мою душу програли в покер
чи то від віччаю чи для сміху
Чорні скати й червоні риби
цілували мене у ноги
відривали шматочки плоті
і доводили до знемоги
Тим червоним як захід сонця
Кровоточили мої рани.
Це життя? не Життя… А що це?
Знаю духу мені не стане
Щоб дійти по воді до раю
Чи до берега хоч би дійти
А навіщо? кажу ж не знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184376
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Лептоп, містерія, панк – рок
І сірий дим від сигарети.
У мене постлюбовний шок.
Всі ці розмови, тет – а – тети
Набридли! Вже пройшла зима
і доки не настане літо
ти будеш сам! І я сама…
Ми – одинокі. Значить квити.
Вночі прокинусь. Кляті сни
Збудили й не дають заснути.
Життя! Початок! Тінь весни!
А я тобою ніби скута…
Сосновий ліс в вікні біжить,
Вперед по колії вагони…
Ти у житті моєму - мить,
що мушу згадувать до скону…
Столичний шум, батьківський дах,
а ти за мною як сновида.
Я знову їжджу по містах.
До тебе теж, мабудь, приїду.
Хоч ні, не вір. Мене нема.
Моє життя – суцільна втеча!
До тебе… Знаєш, я - сама,
Бо після тебе – порожнеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184366
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
У мене є сила.
Ця сила - життєва.
Мені трохи лячно...
Між нами різниця.
І досить суттєва,
Хоч й не однозначна.
Ти - Адам, я - Єва.
Ти знайдеш, я втрачу.
Ти стратиш, я плачу.
Навіщо вважати,
що то, що є сила -
Лиш галюцинації.
Що взяти, якщо є що брати?
Якщо це зухвалість? Якщо це свавілля
У певній прострації?
Ти - Адам, я - Єва...
Я просто
Твоя деформація...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176062
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2010
Я - для тебе вiдкрита рана,
Я - для тебе, лише для тебе.
Я як небо. Я твiй свiтанок.
Я - эдина твоя потреба.
Я все знаю i навiть бiльше,
Нiж ти знав, що я знаю певно.
Я нiщо. Я як бiла тиша
Коли все непроглядно темне...
Та навiщо тобi це диво?
Тебе знов оточили лярви...
Лиш зізнайся, чи ти щасливий?
Без кохання зникають барви...
Хоч вiдкрита така як рана,
Я тобi це не скажу в голос.
Ти для мене моiм не станеш,
Тому я безкiнечно гоюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173020
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
На небі залишу тінь.
Одною з твоїх зірок
Зробити ти не схотів…
А завтра це зробиш?
Ок…
І знову по тілу кайф,
А потім одразу шок…
Бо космос – це як ноу лайф.
Та я буду жити.
Ок…
Відсутність твого тепла
В думках у форматі док.
Я вічність до тебе йшла!
Мене ти зустрінеш?
Ок…
З утоми й без зайвих слів
Не зроблю останній крок.
Ти знову не подзвонив…
А завтра подзвониш?
ок…
Я просто ковтала час
З відсутності цигарок.
Немає… Немає нас!
Ти зможеш так жити?
Ок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170344
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2010
Мені не бути women with the heart
Хоч я кохала зовсім не на жарт
Й страждала так таки страждала
Проте для щастя цього факту мало
Я лиш змирилась з тим що вже було
І з тим що твоє кляте менс тепло
Так солодко у цю холодну скруту
Мені ніколи певно не відчути
А навкруги і досі темна мгла
У ній я як в минулому жила
Без тебе важко та я якось звикла
І моє серце з часом просто зникло
Ти мій ніхто мені навіть не екс
Я с кожним іншим матиму лиш секс
Та через тебе він буде без перцю
Бо не кохає дівчина без серця
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164017
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2010
Ти самотня і нехороша
Хоч і бідна як сива миша
Та не просиш у мене гроші
І живеш ти мене тихіше
Все це дивно й ніяк інакше
Схожі ми але ніби різні
Бо не знаєм що в світі наше
Як фанатки сумної пісні
Я кохаю його сильніше
Він кохає тебе даремно
Що із цього є важливішим
Не дізнатись бо досі темно
Може й добре бо правда ж гола
На це бридко усім дивитись
Нам не бути із ним ніколи
Він нам може лиш тільки снитись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2010
Ромео і Катріна кохалися давненько.
Джульєтта так боялась що може таке буть,
Каралось і томилось її палке серденько,
По тілу пробігала червона терпка ртуть.
Джульєтта знала точно: вони сьогодні разом,
Їм тепло, добре й темно, солодко наче в снах,
В Катріни очі чорні світились як ті стрази,
Коли Ромео знову роздяг її в думках.
Джульєтта взяла в руку свої останні сили,
Мале цинічне ст*рво у ній кричало знов,
Свого того Ромео вона вважала милим,
Але якась Катріна украла всю любов…
Тепер уже не модні отрути у пілюлях,
Бо вогнепальна зброя прийшла на вірну зміну.
В кишені у Джульєтти аж дві холодні кулі,
Що скоро просто вбили Ромео і Катріну…
Вони у ліжко впали, Ромео і Катріна,
Їх в цьому світі двоє, як ніби отих куль,
Один постріл - у серце, а інший був у спину.
Хтось викличе уранці поліції патруль.
Червоні простирадла розвішені навколо,
Заховані у постіль нещирі почуття,
Заховані під ковдру тіла німі і кволі
Катріна і Ромео разом пішли з життя…
Джульєтта взяла пляшку, там щось прозоро-біле
Прогріло її душу аж до глибоких нір.
Холоне вже Ромео, її колишній милий,
Та мертві тіла разом у ліжку до сих пір.
Джульєтта у підземці а більше просто ніде
Піде з життя назавжди бо там без перепон
Якийсь останній потяг її враз переїде
Шановні пасажири звільнили вже вагон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163832
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.01.2010
Ти падаєш до наших ніг,
Бо не навчився танцювати.
Ти викликаєш сльозосміх,
Бо знов не зміг створити свято.
Чи є минуле в твоїх снів?
Ким ти не був? Ким міг би бути?
Чи б ти не плакав в поготів
Якби сміялись з тебе люди?
Четвертий день твого життя
В мить обірвався безутішно,
став схожий на брудне сміття
Й усім крізь сльози стало смішно.
Жахливі ми, бридкі і кволі,
Бо здатні лиш на сльозосміх...
Але ж ти вмер з тяжкої долі
І знову впав до наших ніг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156888
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.11.2009
1
Таке сумне осіннє тихе море. Сіре. Спочатку спокійне. Три хвилини і тривожне. Порожній пляж. На ньому я. Спочатку стою. Три хвилини і сиджу. Порпаюся у холодному піску. Маленькі білі піщинки тікають у бездну крізь пальці. Усі вони, а їх мільйони, мільярди, прив‘язані до своєї маленької пустелі. Це як безпідставна залежність від натовпу. І розуміння того, хто ти без нього.
Ніхто… Піщинка… Тебе навіть не помітять без масиву таких же як і ти…
Порпаюся у собі. Грандіозні чорні думки тікають. Просто тікають від мене. Звільняють простір у моєму молодому тілі для чогось більшого. Спочатку легені. Вони звикли до цигаркового диму, кислотних випарів і вихлопних газів. Їх наповнює тихий прохолодний вітер з присмаком крові. Солонуватим. Безкінечним. Потім шлунок. Йому була звична кава і легкі алкогольні напої, що стримували бажання вмерти бажанням жадати ще. Він вщент спустошується в очікуванні моменту коли я зайду у воду і нахльобаюсь морської води. Але усе це буде далі…. Далі… Далі звільняю голову. Білі думки про вічне щастя і відверте кохання ідуть геть вслід за чорними.
А далі я звільняюся від тебе…
Заходжу в море. Хвилі накривають мене з кожним кроком. Вода холодна, але приємна. Вона змиває весь пісок… Весь бруд… Весь слиз, що за півроку назбирався в моєму серці… Я відчуваю як легшає на душі. І яким важким стає моє тіло. Пірнаю. Ще раз. Глибше. Ковтками повітря. Ковтками морська вода. Для когось вона - повітря…
2
Мені чомусь завжди здавалось, що там, де море – завжди літо. Але зараз осінь. Жовтень. Його початок. Перші числа. Цілі. Вони неділимі для мене на день і ніч. Бо я йду в ліжко, коли сонце тільки має сходити, а прокидаюся разом із сутінками. Роблю все можливе, щоб не потрапляти тобі на очі, Сонце.
Шукаю джинси, потім светр. І йду геть. До моря. Спостерігаю останні червоні хвилі. Бачу, як ти тікаєш від мене, Сонце. Виходиш з будинку, перестрибуєш паркан і зупиняєш жовте таксі. Воно швидко їде вулицями у саме серце цього клятого міста…
І все – повітря, пісок і море - стає таким холодним без тебе, Сонце. Це просто мене вже не гріє любов.
Я довго дивлюся у далечінь. Шукаю якісь логічні спрямування своїх думок. І не бачу кінця морським хвилям. Я точно знаю: там, далеко-далеко, є берег. Він кличе мене, наче щось невідоме і напівреальне, дарує мені надію, що все таки є кінець усьому, навіть цим хвилям. А якщо є кінець, то і є початок, навіть цим хвилям. Початок чогось, що є кращим ніж те, що я маю зараз, навіть краще цих хвиль.
Минає ніч. А до будинку під’їжджає машина. Я бачу як ти сходиш, Сонце, і ще одна твоя Зіронька. Ти обіймаєш її, цілуєш… А я йду у дім, наче ваша тінь, слідом за вами, але у інші двері однієї спальні. Знімаю светр, потім джинси. Шукаю ще одну ковдру, бо холодно. Мене не гріє любов. Мене не гріє любов. Мене не гріє любов…
3
Між нами іноді іде дощ. По-справжньому осінній. Сірий і холодний. Я бачу відбитки його пальців на склі. А на морі, таке відчуття, ніби мільйони маленьких хвиль перетворюються на одну велику і з усієї сили розбиваються об берег. А потім білою піною усіх своїх уламків повертаються назад, у море. І так знову і знову. Раз у раз. Раз у раз.
Я сиджу на підвіконні. Притуляюся щокою до скла. Специфічний холод пробігає крізь усе моє обличчя. Специфічний звук стукоту дощу по склу. Специфічні малюнки його сльозами соленими від морського неба. Специфічні спогади про книжки, які я прочитала на шляху до будинку для твоєї мрії. Потім спогади про книжки, які я не прочитала взагалі. Потім автівки, сотні автівок на шляху до будинку для твоєї мрії. Їхні запахи шкіряних і лялькових салонів, їх вихлопні гази, якісний і не завжди бензин, кондиціонери, коробки передач, у більшості випадків автоматичні, спочатку лазерні, потім хромовані диски, але вже без сумних мелодій, запасні колеса, аспірин, антидепресант, цигарки, мартіні, мері, водійські права у бардачку і ще безліч морських хвиль, що розбивались у мені, розтікалися білою піною душів дешевих готелів і маленьких автомийок. Але зараз це все безнадійно мертве. Тільки надпис над таким минулим Never give up лише лишає шанс.
4
Ми не розмовляли вже декілька тижнів. Весь цей час я іноді спала. Іноді снила тобою. Іноді дивилася у безкінечність стелі у будинку для твоєї мрії. Твоєї. Білої. Ніби сніг, що зараз лежав там, де мій дім. Справжній дім…
Мрію твого життя омиває море. Воно з кожним днем все ближче підбирається до будинку. Підбігає нерішучими хвилями до порогу під самі двері і тікає. Тікає у глибину моїх очей. Тоне в мені. Ковтає мій біль. Мій клятий біль. Біль завбільшки з море.
Я дивлюся крізь товщу його хвиль. У його сіру від холоду шкіру. І воно показує мені те, що я хочу бачити. Поцілунки дощу на вікні. Поцілунки її на тобі. Море показувало мені, як ви хвилями набігали один на одного. Вона розпалювала твоє чоловіче єство своїм пекельним вогнем. Ви здіймалися пристрастю один в одному і згасали, як сонце в морі. Ти зникав у воді. Але вона пробиралася у тебе наче несміливий, але голодний на хіть пацюк. А ти впивався у її згрубіле від надлишку чужої любові тіло як брудний збуджений кіт. Ти ковтав її. Вона опинялася у прірві. Там, де твоя душа жадала її тіла більше за все на світі.
Ви розпочиналися і закінчувалися. Наче день переходили в ніч на заході, і сходили один до одного крізь пітьму у світло. Ви були одним цілим. Шматок хтивої примхливості. Ви просто жадали чужої розпеченої свіжої плоті. Жадали ковтати зірки і не бачити ночами сни. А головне - це вбивало мене…
5
Нас попереджали. Безліч разів, що бути разом нам небезпечно. Нам говорили, що ми не варті один одного. Що це все дурня. Що кохання не існує. А те, що було між нами - не більше ніж ніж. Гостре лезо, що вирізало нам нутрощі, трощило серця і ми смакували внутрішні кровотечі у поцілунках. І так щодня. Щоночі. Допоки раптом ти не розповів мені про що так довго мрієш.
- Це найпрекрасніше, що я бачив у своєму нікчемному житті.
- Не кажи так про своє життя… У ньому ж є я. Я кохаю тебе.
- Так, у ньому є ти. Але немає цього будинку на березі моря! У ньому я дійсно буду щасливим.
- Добре… І скільки коштує твоя мрія?
- Майже не скільки. Його ціна – ціна твого кохання…
- Добре…
Нас попереджали. Про шторм. Сказали лишати все і тікати. Тікати. Тікати…
6
Співали сирени. Маяк горів червоними вогнями. Його промені прорізували хвилі наскрізь. Але вони все одно зникали у товщі чорної води.
Іноді ставало так світло, наче вдень. Блискавка розрізала нічне небо і пірнала у агресивне море. Вітер стукав у вікно моєї кімнати. Мені хотілося поговорити. Хоча б з тобою. Востаннє…
Я йшла коридорами. Довгими. Протяжними. Такими, як дні, що минали в стінах будинку для твоєї мрії. Але мені завжди здавалося, що твоя спальня знаходилась поруч. А виявилось, що до неї ціла вічність. Ця вічність жила у кімнаті, де на підлозі дівчатка різали собі вени власними нігтями. Дівчатка, на чиїх обличчях був невимовний смуток. Смуток за тобою. Без тебе.
- Я забираюся звідси. Цей клятий будинок скоро завалиться. Його змиє море.
- Ти запропонуєш мені йти з тобою?
- Роби що хочеш!
- Тоді я залишаюсь…
Тепер я була така, як вони. Безтурботна. Беззмістовна. Мертва. Моє місце у кутку цієї кімнати. Дивуюся лише одному, чому я так довго протрималась?
7
(Кажу 7 щоб не зробити тебе безкінечною)
Чи знаєш ти, як воно лежати в уламках твоєї мрії?
А я знаю. Напевне.
Непевно море огортає мене холодними хвилями. І мені від цього стає спокійніше. Мало по малу воно проковтувало мене. Поглинало хвиля за хвилею. Засмоктувало у себе. І знало. Знало, що я нікому не потрібна. Знало, де мені буде краще…
Моє серце повільно стукотіло в грудях. Кровоносна система перетворилася на піщаний годинник, пересипаючи тонни піску у моїх судинах. Я відчувала солонуватий присмак у роті – то була або морська вода, або кров – і бачила небо. Як море сіре. Поки чорна чайка не виклювала мені очі.
Мій час вичерпано. І тепер вже не важливо ким була я. Ким для мене був ти. І чию мрію змило в море. Мене без човна і ознак життя несло до берега, іншого берега. Іншого. Берега…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148219
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009
Твої мої метелики Архе
В тобі в мені немає покаяння
В тобі в мені вино напівсухе
В тобі в мені тебе мене бажання
В тобі в мені метелики Архе
Свідомі межі несвідомих враженнь
Тебе мене кохає щось лихе
Від сотень кілобайтів навантажень
Твої мої метелики Архе
Вони в легенях злякані любов"ю
Вони в мені вино напівсухе
Нехай в тобі живуть моєю кров"ю
В тобі в мені метелики Архе
Мої твої недовідомі сни
В мені в тобі щось дике і лихе
В мені в тобі це залишки весни
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138866
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
Я не бажаю бачити в снах
Щось схоже на кохане обличчя
Я уже вільна я все не птах
Я порожнеча Я протиріччя
Ти не для мене все для обох
нас вже не буде нас вже немає
Ти не моій цар і не мій бог
Гідним себе я тебе не вважаю
Більше не буде невільних птахів
Більше не буде любовних історій
І через гордість несказаних слів
Я накладаю на них мараторій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.07.2009
Якщо вистрибну у вікні
Наче спам і спитаю "хто ти"
Яку відповідь дасть мені
Найпрекрасніша надістота
У очах червоні моря
А у серці гнилі пустоти
Не питає у себе "хто я"
Найпрекрасніша надістота
В ній потвора сидить жахлива
Називає ціну на фото
Бо на фото така красива
Найпрекрасніша надістота
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127291
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2009
Це відчуття не схоже на весну
Відсутність сенсу так мені знайома
Вночі прокинусь знову не засну
Коли душа впадає мовчки в кому
Чого чекає ця клята весна
Тут земля смерті поглинає холод
Тут просто я залишилась одна
Коли закінчився мій емоційний голод
Чому прийшла весна ця знов
Я помираю мене вразив
Рак що дуже схожий на дурну любов
Одразу ж почалися метастази
Всі ідіть геть і заберіть весну
Живіть десь там далеко і без мене
Я буду тут де смерть і не засну
Допоки кров пульсує у цих венах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122154
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2009
Я досі тут я досі сильна
Це майже заперечний факт
Що до кохання буду схильна
Якщо із сердцем вб"юся в такт
Все помирає раптом тихо
Щось помирає все життя
Не бачиш сенсу? ковтни лиха
Бий ворогів до каяття
Мені важливо чи є в венах
Десь у крові адреналін
Я спілкувалась по антенах
З тим хто залишився один
І після мене в ньому буде
Лиш неприємна гіркота
Він мене точно не забуде
Якщо була я його "та"
Ми розійшлися й цього досить
Щоб вийти з зони покриття
Кохання не вбивати просить...
... Бий ворогів до каяття...
аткуда в такой малінькой дєвачкє столька жестокасті? (с)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121578
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2009
- Знаєш, мені набридла ця безглзуда війна… Я кохаю тебе і мені байдуже на це твоє «щось вище, ніж все живе»! Я хочу бути з тобою десь там, далеко-далеко, щоб жодна сила не керувала нами, розумієш? – сказав їй ангел з карими очима.
Вона дивилася кудись у далечінь, здавалося що ось-ось почнеться дощ. Всесильне небо було кольору її сірих очей. Вона продовжувала шукати місце далеко-далеко, де жодна сила не змогла б керувати ними…
Він говорив далі:
-У цій боротьбі немає правди! Немає нічого святого! Єдине, що має владу – це смерть. Вона поглине цей світ, якщо захоче і ніхто нічого не вдіє, - він взяв її руку, підніс до свого обличчя і поцілував. – Давай підемо з цього неба туди, далеко- далеко….
Вона ніжно посміхнулась йому, як посміхались небеса перед дощем. Але вона не хотіла зустрітися з ним очима. Сльоза котилася блідими щоками. Перші краплини змочили їх крила.
-Нам уже час… битва, - прошепотіла вона.
-Ця битва нічого не вирішить! Як і сотні до неї і тисячі, що ще відбудуться! Правди немає! - він замовк і трохи заспокоївся, його голос став лагіднішим. - Давай зробимо крок і підемо на світло крізь темряву, - він подивився униз. – Потрібно зробити лише крок….
-Але ж битва…
-Добре, ти певно колись зрозумієш, що є твоє світло, за яке ти ладна віддати життя! Але ти не потрібна йому, так як мені! Ти – моє повітря…
-Я нічого не хочу чути! Вищі сили покарають тебе! Замовчи!
-Вищі сили? Досить з мене їхньої кари, їм байдуже! Я піду і буду чекати тебе там, я зроблю свій крок і….
-Ти впадеш! Ти не знаєш, що там під небом! – перебила його вона.
-Ні, не впаду, я тільки оступлюсь – посміхався він нещиро, дивувався її наївності. - Я буду чекати тебе там, далеко-далеко, коли ти перестанеш вірити в цю кляту війну добра і зла…
-Геть! Я не хочу нічого чути! Я ненавиджу тебе…
[тепер він не вагався… він зробив крок …]
-І люблю водночас…
Вона шепотіла, потім плакала, потім кричала у небо… Взяла в руки свій меч і зробила крок…
Повітря закінчувалось, було темно, вона опускалася все нижче і нижче, потім стрибнула на скелю, що винирнула з туману. Пахло попелом. Коли вона подивилася униз, то побачила, що тут усюди був вогонь, що ніби грів, але усередині все хололо і замерзало, а потім впивалося лезом її меча і ще ножа, що ховався за лівим крилом, у нутро і серце під тиском болю починало битися знов і знов.
[Його зустрічала камяна земля. Крок за кроком, з кожним помахом сильного крила, він наближався до далечі, про яку так мріяв. Йому було байдуже, що тут, важливо лише те, що там. А тут скелі ставали все вищими і гострішими, тікали у ту далеч, скелі ставали ближчими до нього, вели туди, вперед, різали його крила гострими зубами, збивали ноги до крові… А потім у темряві підло обірвались. Він оступився і втомлений та поранений упав униз. Він впав. Він дивився і більше не бачив тієї далечі. Пахло смертю і попелом.]
-Що робить цей прекрасний Ангел у моєму пеклі? - насміхався Демон. – На небі стало надто тісно, чи не так? А може ти заблукав?
Ангел мовчав.
-Заблукав. Забув, навіщо ти був створений цим світом. Наша війна скоро закінчиться і почнеться новий час. Я знайду у ньому твоє місце! Я вбю тебе і ти помреш для цього світу! А у новому ти будеш служити мені! Не бійся, усі помирають… У кожного своя смерть і справедливість . Тому ти отримаєш те, на що заслужив. А я допоможу тобі у цьому.
Ангел мовчав. А демон піднімав свій меч все вище…
-Стій… Спочатку ти мусиш вбити мене… - сказала Ангел.
-Ще один Ангел. На небі точно стало тісно. Ну що ж, - Демон посміхнувся. - Давай, я люблю вбивати!
Демон дихав вогнем, лезо його меча було червоним і розпеченим. Ангел не боялась, вона точно знала, що за нею стояла її сила. Їх мечі танцювали, допоки цей танок не дійшов до обриву. Ангел застромила свого меча Демону в груди і штовхнула його униз. Він впав у вогонь…
-Підніми мене на небо! Там мене вилікують! Я буду жити! Я буду з тобою, тільки врятуй мене! – він з останніх сил стояв навколішках перед нею, обіймав її за живіт і шепотів.- Я так люблю тебе, пробач, я оступився.
-Ні, ти впав і кара за це буде більшою, ніж смерть… я не пробачу тебе, ти зрадив силі… - вона подивилася в його очі, вони ніколи не були такими чорними, як у той момент коли ніж, що вона ховала під лівим крилом, зупинив його серце. Він помер…
Ангел дивилась в небо. Вона знала, що їх шляхи ніколи більше не перетнуться у новому світі. Небо не плакало більше. Воно набиралось могутності перед майбутніми змінами...
Смерть забрала Падшого. Він тепер підкорявся Вогню, яким став Демон, що продовжував свої вбивства... А Ангел… Ангел повернулася на небеса, гордо літала у Повітрі і ніколи більше не думала про Смерть і про Падшого…
Дивина... хм...
Падший (существо смерти): При вызове приносит хозяину 1 энергии огня....
Ангел: При вызове увеличивает все энергии хозяина на 3 (кроме смерти)....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121093
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009
Ми підемо з життя сьогодні
Нам немає чого ловити
Іт йорс хартс якщо ви голодні
Вбийте нас якщо треба вбити
Нам подобається наш стиль
І ми косим під самих себе
Нам до істини кілька миль
Та разом вона нам не треба
Не важливо що де і як
З ким сьогодні за кого завтра
Ми життю лиш покажем фак
Бо у ньому немає правди
Це занадто для нас обох
Та замало для всього світу
Я півбог і вона півбог
Разом бог а окремо діти
Це життя це не психотроп
Я жорстока вона примхлива
Пишем далі без кнопки стоп...
...Ні ми просто чекаєм дива....
Сашка для Сашкі... Сашка з Сашкою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119629
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2009
Не хоче відпускати так не треба
Мене тримає за життя останній знак
У плеєрі звучить Ванільне небо
Лептоп холодна кава цитропак
Жихливий жах і жодних алегорій
Ти лиш для мене покажи Гуд лак
І вибери одну із категорій
Лептоп холодна кава цитропак
Тримає хай тримає що є сили
Це почуття чи що це вот зе фак
Мене завжди ця мізері любила
Лептоп холодна кава цитропак
Я знаю у голові біль буде
Знов замість ні сказати усім так
Свій пофігізм я вже ніколи не забуду
Лептоп холодна кава цитропак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119407
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
Вона нікого більше не хвилює...
Вона порожня.... Скажеш дивина?
Вона не пише вірші, а малює
Вона одна, нарешті, так таки одна...
А ми зустрілись наче птахі в небі
Вона самотня, я байдужа знов
" Я знаю, що воно... але.. далебі..."
Припущення робила про любов
Важливо те, що кінчиться так само
І птахи не повернуться назад
З країни мрій... Вона покличе маму,
А я влаштую знову маскарад.
Нам байдуже обом, що буде далі
Ми в масках, нас не бачать просто так
А що за ними - інший бік медалі
Ми однакові і це добрий знак.
Порожні ми знедолені поети
Егоістичні жертви своїх слів
Вона малює в раз свої сонети
А я пишу все те, що бачу з снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119401
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
Я вже не LADY OF HIS HEART
Можливо перша та вже точно не остання
Я вибрала одну із сотні зрад
Я вибрала для себе покарання
Він не пробачив й не простить прошу
все по заслугам щиро і все чесно
Для чого тільки ці рядки пишу
з надією що я в ньому воскресну
Він не повернеться не пустить мене знов
у своє серце бо на ньому рани
Що спричинила ця моя любов
Із домішками гіркого обману
Це зрада вся в своїй красі
Я спокусилась лише на момент
Він не побачить ці вірші усі
Я просто вже не LADY OF HIS HEART
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119320
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
А море як море… Аморе – це я.
Серце моє, серце моє вже посиніло з любові.
(Горгішелі)
Я лишила монету в океані твоїх очей… Я повернусь за нею обов’язково…
Я порожня. Та подовжу твій кредит на любов і воду. На тепло, що я проводжу…
(Крихітка Цахес)
VA on the bottom of my heart. Так просто підписати собі вирок, бути знову порожньою і одинокою. А потім у цілковитій тиші дивитись психологічне садомазо власного виробництва. Життя ускладнюється відсутністю команд backspaсe, delete, cancel… Але не твоє – це ти так хибно думав. Ну і нехай. Мені просто знову боляче. Десь там у душі щось зникає тихо і безутішно. Реально тільки те, що я досі сильна. Все інше – сюрреалія…
Ми познайомились… Ні, ми просто зустрілись десь там на перетині двох світів. Була ніч і я не сильно придивлялась до твоїх очей. І найжахливішим стало те, що я побачила між нами щось спільне. І десь там на перетині двох світів я запропонувала тобі угоду: ти надихаєш мене як слід, а я кохаю тебе безпідставно.
VA on the bottom of my heart. Двокімнатна квартира з прекрасним видом на мою душу і на море, і на небо…. Все як ти хотів, як мріяв довгими зимовими ночами, чим жив, як бачив у своїх кольорових снах. Я подарувала тобі цілий світ! І нічого за нього не вимагала. Тільки бути десь там, десь поруч. Я знаю – ти вільний. Ти не мій. Ти нічий. Ти можеш піти в любий момент, я не тримаю тебе, я просто прошу.
VA on the bottom of my heart. Ти любив годинами лежати у ванні з персиковою пінкою, насолоджуватися дивною музикою, читати мої невідомі книжки і малювати. А я спостерігала. Потім слова бурхливим потоком лилися на папір. Я навіть іноді не встигала за ними, так як і за тобою… Ти такий як я. Такий самий. Такий же творчий і незалежний.
…
VA on the bottom of my heart. Порожні малюнки, які нічого не значили. Кімната заповнена білим папером. Паперові фальшиві крила і така ж фальшива душа з паперовим его. Ти був Ванільним Ангелом з карими очима, які мені ніколи не бачити сумними. І взгагалі ніколи не бачити.
VA on the bottom of my heart. Того вечора було холодно. Холодно для мене. Тобі було завжди тепло у ванні з персиковою пінкою. Тит попивав вишневе вино кольору моєї крові. Я прийшла, бо мені було холодно від того, що ти зрадив мене. Я прийшла подивитися в твої карі очі, помилуватися твоєю ангельською красою і не знайшла її у тобі в цей раз… Я довго придивлялася, шукала натяк на те, що я в тобі знайшла, те хибне щось, за що так довго намагалася тебе покохати. Я помилилась, Ванільний Ангел, помилилась… Ти був лише красивим, тому я так хотіла щоб ти був моїм. Ось і все, що нас пов’язувало
VA on the bottom of my heart. Якщо в світі є рай, то мої почуття до тебе потраплять саме туди. А якщо є пекло – то ми з ними зустрінемось там і десь на його дні вони будуть знущатися з мене довгими зимовими вечорами і нагадувати про те, як я пішла в цей раз до тебе і сильними тендітними руками амбіційного письменника взяла за горло. Я ніколи не бачила тебе таким прекрасним як у цей раз, під водою, коли ти видихав своє життя пузирьками і навіть не намагався сперечатися зі мною, як завжди це робив. Але очі… твої карі очі були все ще порожніми, як оті пузирькі… Я втопила тебе у своїй душі раз і назавжди. Я втопила тебе у ванні з персиковою пінкою і пішла спати.
VA on the bottom of my heart. Потім була ніч жахливих снів. Я прокинулась близько п’ятої. Щось кликало мене йти і блукати коридорами власної душі і не вмикати притомного світла.. Я не плакала. Я просто пішла туди, де все сталося. Я знала, що ти досі там, тобі холодно, але вже не боляче. [я повернусь] ні, не повернешся [так, не повернусь…] Ми розмовляли в темряві, а потім він пішов, тепер уже назавжди.
VA on the bottom of my heart. Попіл – це все, що залишилось мені після тебе. І я чесно поховаю його там десь глибоко on the bottom of my heart. Замість тебе тепер маленькі клубочки нервів і мертвих почуттів, що потроху розкладалися і відчуттям, що ти більше ніколи не повернешся. А я все одно черпаю натхнення з порожнечі, якою ти у мені був. …Мертві почуття розкладаються і гниють разом з трупними плямами моєї прози з’являються пузирькі…
Пузирькі, оу зіроу
Якщо у мене буде трохи більше
Ніж просто тиша тиша й знову тиша
Якщо б моя смертельно хвора муза
Прокинулась сьогодні і весна
Прийшла й мені не стало гірше
від її кисло-гіркого вишневого вина
У серці закрулись мікросхеми
Із бряскотом розбились всі делеми
Пухлиною пішла холодна кров
І машинально написались вірші
Й мені від цього би не стало гірше
Я помираю уже третій день
Співаючи собі сумних пісень
Із ранами смертельними на душу
Сприймаю я свою цю творчу кризу
[я помираю уже третій день]
Нові вірші готую до релізу
Пузирькі, частина перша
Люди, боги... Гей, хто ви є...
Долю змініть мою, будьте ласкаві...
Не хочу вбачати життя я своє
У філіжанці вчорашньої кави...
Тишу її і запах німий
всю гіркоту я сприймаю до дна
Кава моя - мій священний напій
Із розумінням,що я в світі одна...
Трохи тепла їй і трохи мені
І філіжанці... тепер буде чесно
Бачити осінь у себе в вікні...
Кава вчорашня уже не воскресне...
Люди, боги... Гей, не мовчіть...
Долю змініть мою, будьте ласкаві...
Одну за одною тепер не допить
Мені філіжанки вчорашньої кави...
Пузирькі, частина друга, Лорелай
Лорелай...
Напевно я закохана у тебе
Ти поцілунком промовчиш прощай
Я твоя вічнозгасла зірка з неба
Ти мій смертельно хворий Лорелай
Напевно ти покличеш мене знову
Я не прийду до тебе так і знай
Так я кохаю та не скажу ні слова
Тобі смертельно хворий Лорелай
Напевно просто серця ти не маєш
Не потону в твоєму морі не чекай
Не вб"ю себе коханий ти це знаєш
Ти мій сметрельно хворий Лорелай
Пузирькі, вже не два але ще не три
Буває легко, буває тяжко
Життя це просто ван хандрід лесонз
Дивись як падає твоя пташка
Йди поховай її тіло в пляшку
Моя любителька Евенесенс
І на малюнках із голограми
ти зрозумієш що лоунелі персон
живе у серці твоєї мами
(що витирала на сонці плями)
Моя любителька Евенесенс
Не знаю навіть про що питати
Мені би світла хоч твенті пер сентс
щоб розгледіти твого тата
І тепер вже напевно знати
Що ти любителька Евене сенс
Пузирькі, частина третя
Я трохи крейзі на ваше щастя
Пишу щось тупо на ваше горе
Боюсь піти бо боюся впасти
Кажу собі я мементо море
...
Я скоро мертва на щастя ваше
Та щось ще встигну на ваше горе
[Як Саша важко на музу паше...]
Запам"ятайте мементо море
...
На ваше щастя я трохи чую
Скажіть всі дружно мементо море
Хоч я і муза та все ж існую
Я ще не мертва на ваше горе
Пузирькі, частина 4… прозаїчна
Надаю реальності трохи ір або сюр це не так важко коли ти романтика поетична проза і готік манікюр все що є у мене з стратегічної тактики воскрешають не ласкою не вбивають розлукою просто щось знову дає тобі ляпас від кохання стаєш трохи мстивою сукою під сумні нотки Крихітки Цахес а вже потім під клятву що все повертається ти втікаєш у ніч останнім трамваєм ти не розумієш Чорно Білих не кається а шукає місце десь між пеклом і раєм
Пузирькі, частина 5… пачуттєва
Ніщо не замінить
Сумної аватарки
В контакті сидить
Біленька аматорка....
.... Це боляче, люба
Це страшно, це так таки
кохання взяло і врізало дуба
Для тебе моя біленька аматорка....
Колись навіть я помилялася вперше...
Ти, мила сама життя свого авторка...
Розкажи мені все й тобі стане легше...
Для мене ти більш ніж біленька аматорка....
Пузирькі, частина 6….
[Говорить Невемайн]
Ковтаючи слова
Вірші пише в оффлайн
Тотемна вартова
Щось душу зігріва
Коли ти бачиш знов
Тотемну вартову
У віршах про любов
У віршах про печать
Тотемна вартова
Розкручує спіраль
Думок що спочива
Тотемна вартова
Не знає що болить
Коли її слова
Вбивають ось цю мить
А там де неба край
Їй душу хтось сховав
Вірші пише в оффлайн
Тотемна вартова
Пузирькі, частина 7… із жизні
думки не дають спокою забула що таке спати вночі ловець снів не ловить його думки про мене в свої сіті думки мені кажуть щоб тихо щоб не кричи кохаєш не знаєш кого потрапляючи в інетні звязкові сіті думки тут паутиною маленькими імпульсами вбивають моє реальне життя якщо десь є рай то я померла і потрапила лише сюди клац клац клац десь тут є пункт обміну мого мовчання для тебе на голди у нас одні інтереси різні сіті дивитись паутиною глобусу це мало а паутиною цього світу мільйони символів між нашими захостованими душами затурканими реальністю 0 1 01 01 01 імпульси отже серце б"ється у стінках скляних пляшечок і сотні трубочок і проводків і лампочок ліхтариків ніколи не поєднають нас це не ноу коннект це ноу лайф це наш з тобою космос без повітря і натяків на дихання без тебе буде краще мріяти про зірки десь там на глубокому дні цього блогу я знову бачу свого звьоздного мальчіка і мені зовсім не хочется плакати і плакати не хочется коли із сотні ніків шукаю твій.... найгірше те що зіркова хвороба у нас одна на двох ти бачиш ці очі бачиш як в них горять ці кляті зірки не бачиш не можеш бачити а я не хочу але бачу
звьозному мальчіку....
від сюрреалістки....
Пузирькі, частина 8.
Його звали Ванильний Ангел
Цілував мої губи ніжно
Танцювали московське танго
Бо кохали ми безутішно
Ми з тобою пішли на зраду
Цього варті ті губи спраглі
Що єднали нас й до упаду
Танцювали московське танго
Де ти зараз, Ванільний Ангел?
Де твоє це ванільне небо?
Танцювати московське танго
Тобі з іншою певно треба
Я звичайна я смертна трохи
А ти красень як стиглий манго
З ким ти будеш мені вже [CENSORED]
Танцювати московське танго.
Кисневий голод
Моментами не вистачало повітря. Подих перехоплювало і по тілу пробігав шок, як сотні маленьких голочок впиваються у нутро. Біль відчувався лише декілька секунд. А потім був голод, кисневий голод.
А мені лише снились сни про те, як моментами щастя було тепло. Сни змушували жаліти мене і тебе, жаліти про те, що цього більше ніколи не буде, жаліти про те, що я одним лише словом раз і назавжди зруйнувала наші хімічні зв’язки.А потім був голод, кисневий голод.
[Ми раділи. Гралися в хованки. Ми називали це стрибками на радощах. Посміхались один одному. Дивились в очі. І втомлювались (…) Я дивилася як ти спав. А потім, коли прокинувся, я побачила в твоїх очах стільки любові. «Кохай мене, кохай…». Ти благав, а я забирала пасмо твого волосся з цих карих очей…]
Одного разу це все закінчилось. Обірвалось ниткою. Швидко і безповоротно. Повітрям з напругою у тисячу вольтів неможливо було дихати. А ти курив. Здавали твої нерви. Цигарку за цигаркою. Секунду за секундою. Хвилину за хвилиною. Мовчки. Кров ставала темнішою і бігла судинами повільніше. Зупинялось серце. Починався голод. Кисневий голод. І раптом все вибухало як сотні маленьких коллайдерів… Я розуміла… Тепер все…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117363
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2009