| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Сонце ніжилося на м'яких хмарках-перинах. “Ку-ку-рі-ку!” - почуло воно крізь сон далекий голос невідомої птахи. Сонце й хотіло розплющити очі, але чаклунка-ніч наче намазала повіки медом. “Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся. Вже час”. Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Воно зібрало краплі роси, що наплакала ніч на прощання, скинуло решки дрімоти, потім заклопотано оглянуло землю.
- Доброго ранку, - привітно вклонилися йому квіти.
- Як справи? – задзвеніли бджоли.
- Ми хочемо поспати, - почали скаржитися барвисті метелики.
Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золотий пісок серед зеленої трави. «Що за дивні квіти простягнули до мене тендітні, схожі на ялинку, листочки?», - подумало воно й опустилося нижче. «Зрозуміло, це кульбабки відкривають для себе невідомий світ. Цікаво, чим пахнуть кульбабки?» Захотілося Сонцю приголубити кожну квіточку, зігріти її. Покликало воно Хмари, попрохало у них затулити небо. А саме покотилося вниз та впало на жовтий килим. Здійнявся солодкий пилок. «Ап-чхи, - видихнуло Сонце, - я знаю, чим пахнуть кульбабки. Вони пахнуть медом».
Довго бавилося Сонце: пускало грайливих зайченят, ховалося серед жовтих пухнастих голівок. Раптом почуло: «Пі-пі». «Ніби хтось плаче», - подумало Сонце й запитало:
- Хто там?
- Це я-а-а.
Здивувалося Сонце: стоїть перед ним чудернацька кульбабка на тоненьких ніжках, кліпає чорними оченятами, а із дзьобика таке жалібне «пі-пі-і».
- Кульбабко, чому ти плачеш?
- Я не кульба-а-абка, я Курча-а-атко, я загуби-и-лося. А ти-и хто?
- Я Сонце.
- Відведи мене до мами-Кво-о-чки, - попрохало Курчатко.
- Давай я піднімуся вгору і знайду твою матусю, - запропонувало Сонце.
- Ні-і, не залишай мене, я боюся.
- Чого ж ти боїшся?
- Мама-Квочка казала, що тут гуляє хижий звір із гострими пазурами. А якщо він схопить мене. Пі-пі-і, - з оченят закапали сльози.
- Дурненьке, немає тут хижих звірів.
- Не зна-а-аю. Мені матуся казала: «Небезпечно гуляти самому». Де мої братики та сестрички? Хочу додому-у, - розпачливо запищало Курчатко.
Пожаліло його Сонце. Задумалося, як допомогти, розважити:
- Розказати тобі казку?
- Так, - підстрибнуло Курчатко, затріпотіло крильцями, - хочу казку!
- На небі живе безліч дивовижних звірів. Хочеш їх побачити – подивися вгору.
Курчатко враз заспокоїлося, підвело очі, замріялося:
- Я бачу незвичайну тварину з двома горбами на спині... Он пливе величезна тварина з довгим носом, а далі – з довгою шиєю. Як цікаво!
Сонце дивувалося уяві свого маленького товариша, стурбовано поглядаючи на небо. Час повертатися, набридне Хмарам чекати, розповзуться хто-куди. А Сонця немає. Що буде?..
- Ох! Рятуйте, це він, хижий звір із гострими пазурами, - зойкнуло Курчатко, заплющило від страху очі й грудочкою притиснулося до землі.
Сонце уважно дивилося на істоту, яка до них підкрадалася: “Миле створіння: пухнастий хвіст, пухнасті вуха. Його так і хочеться погладити...”
- Може, він хоче з нами погратися?..
- Він хоче мене з’їсти, - заперечило наполохане Курчатко.
Сонце жахнулося, як можна з'їсти таке гарненьке Курчатко, схоже на кульбабку:
- Геть звідси! Не чіпай маленьких!
Звір випустив гострі пазурі з м’якеньких лапок, незадоволено вигнув спину й забив хвостом по землі.
- Геть, - повторило Сонце.
Звір погрозливо зашипів та почав відступати. Між травою промайнула його руда спина.
Курчатко боялося поворухнутися.
- Все гаразд, він утік, - сказало Сонце.
Курчатко отямилося від жаху й знову заплакало:
- До матусі хочу-у! Не буду більше губитися!
«От, лихо, - подумало Сонце, - чим заспокоїти малого? Що йому розповісти?»
- Уявляєш…
Курчатко перестало плакати, зацікавлено прислухалось.
- Я люблю поспати. Але мені треба прокидатися рано-вранці. Якби не спів невідомої птахи, яка прокидається раніше за мене, мабуть, колись би й проспало. Кожного ранку мене будить спів, схожий на «ку-ку-рі-ку»
- Я знаю, знаю, - захоплено запищало курчатко, - це мій татусь-Півник будить тебе. Я теж, коли виросту, стану півником. Ось послухай.
Курчатко примружилося, кумедно залопотіло крильцями й витягло шию:
- Пі-пі-пі-пі-і-і.
Сонце засміялося: «Яке ж чудове Курчатко, схоже на кульбабку!»
- Дивися, он моя матуся! – радісно защебетало Курчатко.
Квочка готова була грізною хмарою накинутися на Сонце. Вона розставила крила, настовбурчила пір’я й приготувалася захищати улюбленого синочка.
Курчатко підбігло до мами-Квочки:
- Мамо, як добре, що ти знайшлася... Я тут познайомилося з Сонцем. Воно захистило мене від хижого звіра з гострими пазурами.
- Дякую тобі, Сонце, за мою крихітку. Вибач, побачила неподалік кішку, злякалася.
Потім вона легенько штовхнула Курчатка:
- А ти... Як тобі не соромно. Я з ніг збилася, шукаючи тебе. Я хвилювалася. Чому ти таке неслухняне?
- Вибач, мамо, я більше не буду.
Сонце було раде за Курчатко. Тепер можна повертатися на небо, Хмари зачекалися…
Вночі, зігрівшись під маминим крилом серед братиків та сестричок, Курчатко мріяло, що завтра воно прокинеться раніше за татка і першим привітає Сонце… А Сонце, засинаючи, раділо: завтра його знову розбудить дзвінкий спів. І це спів не якогось невідомого птаха, а Півника – татуся Курчатка, схожого на кульбабку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121009
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009
Ми зачаровано дивилися на зорі. Рудик довго мовчав.
- Розказати тобі казку, я сам її склав.
- Розкажи.
- Це мені гори навіяли. Ти не подумай, тут гарно. Але… Ти знаєш, я дуже хочу побачити квітку едельвейс.
- Я теж хочу її побачити.
Рудик не наважувався почати розповідь.
- Розкажи, - попрохала я.
- На небі, в зірковій сім’ї, жила маленька зірочка. Зірочка любила гори. Вони здавалися такими могутніми. Гори боролися з хмарами, сонце відпочивало на їхніх вершинах. Але гори були холодними та самотніми. Зірочка хотіла, щоб снігова пустеля ожила, розквітла. Вона прагнула бачити сонце, купатися під його променями. Одного разу зірочка вирішила, що не хоче залишатися на небі. Вона покотилася і впала в сніг. Біла ковдра накрила її від холоду. Наступного дня сонце вітала тендітна квітка, яку назвали едельвейс… Ну як?
- Мені дуже сподобалося. Щоб не трапилося, треба вірити – ми знайдемо цю квітку. Добраніч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120057
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2009
Жив-був Дядечко. Була в Дядечка мітла. Мітла не звичайна, а чарівна. Дядечко теж був незвичайний, бо жив у Небесній країні.
Працював Дядечко з вечора до ранку. До пробудження Сонця він чарівною мітлою розмітав ніч, прибирав небесну доріжку. Коли довго не було дощу, лоскотав Хмари, доки сльози у них від сміху не виступлять. Потім відпускав Хмари пастися над річкою чи озером. Якщо пустун-Вітерець розганяв Хмари, Дядечко брав чарівну мітлу і збирав їх докупи…
Ось така відповідальна робота була у Дядечка…
Одного разу Дядечко підмітав небесну доріжку, задумався, не помітив, як зачепив зірочку. Полетіла зірочка донизу. Забідкався Дядечко, розбудив Сонце.
- Дядечко, не переймайся, - заспокоїло його Сонце, - нехай ця зірка принесе людям щастя. Вони подивляться на небо, посміхнуться. А ти будь обережнішим… Піду посплю декілька годин. І ти відпочинь.
Поставив Дядечко чарівну мітлу, вибрав найм’якішу хмаринку, притулився до неї та й заснув…
Якщо ви бачите, як падає зірочка, то це Дядечко знову необережно підмів небесну доріжку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120056
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2009
Колись, мандруючи, я привезла додому м’яку іграшку – Чоловіка у хутряній шапці, який вражав серйозним поглядом і довгою чорною бородою. Він самотньо стояв на поличці. Здавалося, йому хотілося поговорити, але не було з ким. Тому Чоловік у хутряній шапці виглядав трохи нещасним.
Якось одного дня мені подарували лисеня. Я поставила його поруч із Чоловіком у хутряній шапці й сказала:
- Це – Рудик. Сподіваюся, ви потоваришуєте. А ти, Рудику, слухайся Чоловіка у хутряній шапці, він – мудрий.
Потім я розстелила ліжко, але сон не йшов. Раптом почула:
- Дідусю, - це Рудик звернувся до Чоловіка у хутряній шапці, - дідусю, чому ти насуплений?.. А чому ти тримаєш посох?.. Чому на тобі хутряна шапка та шуба, адже весна?..
Чоловік у хутряній шапці мовчав. Я боялася поворухнутися, чекала на продовження розмови.
Рудик знітився, почав вибачатися.
- Не вибачайся, малий. Все гаразд… Послухай, я розкажу тобі про високі гори вкриті снігом; про квітучі долини та стрімкі гірські ріки, в яких навіть влітку холодна вода; про тендітну квітку едельвейс, яку можуть знайти лише найсміливіші; про відважних людей, які досягають піднебесся.
Рудик уважно слухав розповідь Чоловіка у хутряній шапці й мовчав. Я зрозуміла: він не вірить жодному слову.
- Як може бути, що в долині метелики літають над квітами, а на вершинах лежить сніг?.. Чому він не розтає під сонцем?.. Чому в річках вода навіть влітку залишається крижаною?.. Навіщо маленькій квіточці ховатися серед снігу?.. Чому люди прагнуть підкорювати вершини, адже це так ризиковано?..
Я вирішила втрутитися в розмову:
- Рудику, повір. Чоловік у хутряній шапці нічого не вигадує. Він пастух. Я привезла його з Карпатських гір. Я теж бачила зелені килими долин та піднімалася на засипані снігом вершини. Я переходила гірську річку і відчувала, як голочки холоду впивалися в мої босі ноги. Я шукала едельвейс високо в горах. Я знайома з людьми, яких кликали гори, і вони йшли на цей поклик… Обіцяю наступного разу взяти вас обох у неймовірну подорож…
Уві сні нам посміхався едельвейс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119363
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
Пісня пташина грайливо дзвенить,
Манить мене у високу блакить.
Хочу піднятися в безвість цю синю,
Крила розправити, в небо полинуть.
Хочу співати пісні променисті,
Їх по землі розсипати намистом.
Хочу на струнах я сонячних грати,
Щастя і радість усім дарувати.
Сіяти чари я хочу усюди.
Хочу серця розтривожити людям!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119313
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
*******
Открываю холодильник.
А там...
Мышь повесилась...
От холода, наверное.
******
Открываю холодильник.
А там:
Слон.
Странно.
Закрываю холодильник.
Сплю...
Просыпаюсь.
Открываю холодильник.
А там:
Жираф.
Странно...
Где же слон?
Закрываю холодильник.
Сплю...
Просыпаюсь.
Открываю холодильник.
А там....
Таблетки, что я выпил
действительно от головной боли?..
(если помните, загадку "Что нужно сделать, чтобы положить в холодильник слона, а потом жирафа", и чье-то произведение "Открываю чемодан")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119311
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
-Мамо, чому в тебе очі сумні,
Мамо, ти плакала?
- Ні, доню, ні...
-Мамо, чому в серці криється сум?
-Важко мені від тужливих цих дум:
Скоро залишишся, доню, сама,
Бо на волоссі моїм вже зима,
Зморшки глибокі укрили чоло...
Мабуть, життя до кінця підійшло.
Близько вже смерть, та її не боюсь,
Лише за тебе, дитино, молюсь,
Буде без мене нелегко тобі,
Зможе утішити хто у журбі?
Хто тебе, доню, розрадить... Не я...
-Матінко, мамо, рідненька моя,
Дуже прошу тебе, мамо, не плач,
Ти за образу і сльози пробач.
Матінко, мамо, голубко моя,
Щастя без тебе не матиму я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2009
Наталка - це моя сестричка,
Вона мала, як рукавичка.
Для неї казочки читаю,
Її від півня захищаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118658
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2009
Дикобраз та їжачок
Мають сотні голочок.
І задумалась Маринка:
- Може, їм сестра
Ялинка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118572
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2009
У равлика будиночок чудовий на спині,
Давно зайти до равлика все хочеться мені.
Цукерки принесу йому, щоб разом пити чай.
Прийду до тебе в гості я. Ти, равлику, чекай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118571
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2009
Дивувалась черепеха:
"Грала з тигром я у шахи,
Що за диво-дивина -
Тигр проковтнув слона..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117955
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009
І куплет
Я маленьке каченя,
Бо танцюю я щодня,
І співаю я щодня:
"Кря-кря, кря-кря!"
Подивіться бегемот,
Величезний бегемот
Також розкриває рот:
"Кря-кря, кря-кря!"
Приспів
Весело навколо,
Безтурботно нам,
Йди до нас у коло
І стань маленьким
Ти каченям.
ІІ куплет
Слід за мною,
Раз-два-три,
Мої рухи повтори,
Мій танок ти повтори,
Ось так, ось так.
І гойдається трава,
Нашу пісеньку співа,
Дуже весело співа:
"Кря-кря, кря-кря!"
Приспів той же
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117953
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009
Жабко, жабко зачекай,
Дуже швидко не стрибай.
Може, ти красуня дивна,
Зачарована царівна?
Он вже скаче вдалині
Принц на білому коні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117925
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009
Я хочу мати слоненя.
Я обіцяю з ним гуляти.
Я буду ліжко заправляти.
Я буду слухатись щодня...
Купіть для мене слоненя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117923
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2009