| Сторінки (1/52): | « | 1 | » |
Небесна сотня зростає в тисячу.
Ще будуть довго шукать тіла.
Моя країно! Край прірви висячи,
Ти знов терновий вінок вдягла.
Тебе полито брехнею чорною.
В твоїх оселях – війна й розбрат.
А над тобою неситим вороном
Кружляє хижо вчорашній «брат».
Тебе малюють брудними фарбами
І ділять радісно, немов пиріг.
Тримайся, рідна! Не ми – загарбники.
Струси цю наволоч, мов пил із ніг!
Тебе шматують жорстоко й жадібно.
Катують люто твоїх дітей.
Кордони – збито, багатства – вкрадено…
Та сонце Правди іще зійде!
квітень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564607
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2015
Медлено- медленно, капля за капелькой
Сквозь каземат испаряется жизнь....
Есть лишь вода – ни еды, и ни капельниц...
Наденька, девочка, слышишь? Держись!
Знай, за тебя и судьбу твою молится
Вся Украина, вся наша страна.
Если исчезнешь – ОНИ успокоятся...
Наденька, ты нам живою нужна!
Духом сильна ты – не телом слабеющим.
Их лишь обрадует твой невозврат.
Что-нибудь сбрешут, (недолго - умеючи)
Быстро придумают, кто виноват.
Ново-рашистская их инквизиция
Долго не будет кругами ходить...
Что они могут? Стрелять в оппозицию?
С женщиной счеты бесчестно сводить?
Будет расплата, и все перемелется.
Алчущий крови - утопнет в крови.
Небо – для тех, кто подняться осмелится.
Наденька, девочка, только живи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564605
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 06.03.2015
Улица – плаха.... Детские трупы...
Я – Волноваха! Я – Мариуполь!
Пусть повторяет русская «вата»:
« В этом Рассея не виновата...».
Мир это видит, Бог это знает,
Кто тут из «градов» нас поливает!
Вечным позором банду покрыли
Взорванный город, сбитые крылья....
В чем твоя доблесть, воин России?
Ты не одобрил желтое с синим?..
Дело свое мы сами решали,
Ваших кордонов не нарушали!
Но, осторожно зад прикрывая,
Грязною ложью нас поливая,
Ты, как стервятник, кинулся жадно,
Чтоб расклевать тут все беспощадно.
Мощные крылья с мозгом куриным...
Тут – не могильник. Здесь – Украина!
Жаждущий крови – в ней захлебнется.
В деле и в слове Правда вернется.
Поле – засеем. Город – отстроим!
Думай, рассея..... Слава Героям!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557444
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2015
В небі місяць – серп тонесенький.
Срібний вечір догоряє.
За столом хлоп’я малесеньке
Пише лист до Миколая.
«...Миколай, я Маму слухаюсь
І завжди допомагаю.
Чищу зуби, мию вуха сам,
І оцінки гарні маю.
Мама кличе мене зайчиком.
Та не хочеться стрибати.
І не треба Миколайчика
За слухняність дарувати.
Навіть велика спортивного
Чи новесенькі санчата...
Ти нічого не неси мені! -
Все це купить мені Тато.
Він зібрався ще у квітні,
Пояснив «державна справа».
І з усіх дворів сусідніх
Вслід йому: «Героям – слава!»
Знаю, зараз він неблизько,
Рідко нам телефонує.
Я не плачу (не дівчисько ж!),
Та весь час за ним сумую.
Пам’ятаю, він, споряджений,
Обернувся, посміхнувся...
....Ти зроби, щоб із відрядження
В хату Тато повернувся...»
Жовтень 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550072
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2015
Милая, родная наша Мамочка!
Вот тебе и трижды двадцать пять.
Лучшего, что есть на свете, самого
Мы хотим сегодня пожелать.
Снова детство с юностью припомнились,
Наши беззаботные года.
Сколько лет бы всем нам не исполнилось –
Рядом с МАМОЙ дети мы всегда.
Дом наш, дорогая, твердо зиждется
Не на трех китах, а на тебе.
Пусть легко живется, спится, пишется,
Будет больше солнышка в судьбе.
Будь здоровой, милая, и бодрою.
Долго-долго, Мамочка, живи!
Хоть какие пусть приходят годы к нам –
Не мелеет он, родник любви.
И куда бы жизнь не заносила нас,
Мы душою чувствуем его.
Возвращает нас волшебной силою
Притяженье сердца твоего.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=550071
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.01.2015
Живемо ми – ні грішні, ні святі,
І кожен дума: гарна я людина.
Але буває мить така в житті,
Яка свою дає усім нам ціну...
І вочевидь, що саме в мить таку.
Влетіла в укриття до них граната.
І вже життя його - на волоску.
А поруч ще чотири є солдата...
Шматок металу – й цілих п’ять смертей.
Чи не великий ворогу дарунок?
Ще жить, любить, виховувать дітей,
І не смакує смерті поцілунок...
Жбурнув подалі злий залізний лом.
А той – вогненним спалахом розкрився...
Та Ангел затулив його крилом -
І врятував.... Хоч трохи забарився.
Тож він – живий, і дивиться навкруг
Серйозним і добрими очима.
В бинтах культяпки має замість рук.
А ще - орлині крила - за плечима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546569
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.12.2014
[b]Може, я, може, ти[/b]
[i]Український варіант тексту
[/i]
Може, ти, може, я
У далеких світах
Позабули ім’я,
Що було на вустах.
Може, ти, може, я
Взяли ноти не ті.
Наша зірка сія,
Та душа – в самоті.
Розгубивши любов
На дорогах зими,
Розминулися знов,
Не зустрілися ми.
З перехрестя зірок
За межу самоти
Хто з нас зробить цей крок –
Може, я, може, ти...
Може, ти, може, я –
У човни не свої.
І несе течія
В протилежні краї.
У чужого човна –
Ні весла, ні стерна.
Не твоя й не моя
У розлуці вина.
Розгубивши любов
На дорогах зими,
Розминулися знов,
Не зустрілися ми.
З перехрестя зірок
За межу самоти
Хто з нас зробить цей крок –
Може, я, може, ти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546566
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.12.2014
Бувають люди - наче зорі
(вони завжди між нами є),
Які у радості і в горі
Дарують світло нам своє.
Часу відлічено їм мало,
Та на багато довгих літ
Життя, коротке, наче спалах,
Лишає в нас гарячий слід.
Карпатські гори й полонини!
Чому, як поруч ви були,
Співучу зірку України
Уберегти ви не змогли?
Пішов – і зник за небокраєм,
Лишивши серце нам своє.
Та ми про нього пам’ятаєм,
Немов він досі поруч є.
Замерехтять вночі Стожари
І зійде сонце на зорі...
Хіба забудеться, Назаре,
Яким ти полум’ям горів?
Ішов до кожної оселі
І дарував свої пісні,
Як ранок сонячний, веселі
І, як осінній дощ, сумні.
Бувають люди – наче зорі,
Що прокладають крізь світи,
Крізь непросте життєве море
Добра і щирості мости.
І знов пісні твої лунають,
Тривожать душу знов і знов.
Усе проходить і минає.
А пісня – вічна, як любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Повертайтесь до рідного дому,
Хоч куди б вас шляхи не вели -
І у розквіті сил молодому,
І у мудрості, що набули.
Попри справи, турботи, наради
Приїздіть хоч на декілька днів
До хатини й квітучого саду,
Що тихенько вас кличе зі снів.
«Де вродився – то там і згодився», –
Недаремно придумав народ.
Та, як інший вам обрій відкрився –
В нім своїх досягайте висот.
А, відчувши на крилах утому,
Чи у серці – байдужості лід,
Повертайтесь до рідного дому,
Звідкіля починався політ.
Тут земля, що орлами зростила
Пташенят невгамовних своїх
І у небо колись відпустила,
Дасть вам сили для злетів нових.
Повертайтесь до рідного дому...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438068
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.07.2013
Я знов стою в скорботному мовчанні
Преді мною – пам’ять і святиня.
Цей монумент для мене – незвичайний:
Тут серед інших рідна є людина.
Здригнулось серце від німої муки
Я пережив тебе вже набагато
Сивіють скроні: виросли онуки.
А ти – навічно молодий, солдате.
З тобою нам не випало зустрітись...
Але бабуся все розповідала,
Яким ти був завжди. І того літа,
Коли війна тебе від нас забрала.
Вже стільки літ, а я тамую подих,
Немов дитя, хвилююсь і донині,
Як роздивляюсь давні нагороди,
Що береже сім’я, немов святиню
Ось Орден Слави. Ним нагородили,
Коли Дніпро солдати форсували.
Ось Орден Вітчизняної війни.
За Сталінград відзнаку цю давали.
Ще є медаль, де напис «За відвагу».
Ваш танк палав, а командир – поранений.
І ти його, безсилого, витягував -
І врятував. Він став вже ветераном.
А ту, останню, «За взяття Берліну»,
Бабуся несла вже із військкомату.
Це для твоїх онуків і для сина –
Священна пам’ять дідуся-солдата.
Із фронтових листів я відчуваю,
Як ти любив життя і землю рідну.
І я живу, і жити намагаюсь
У світі так, щоб бути тебе гідним.
Якби ти жив... Чекаєм стільки років.
А, може, похоронка – помилкова?
Ідуть бійці чіткім військовим кроком.
І день сьогодні болісно-святковий
Несуть живі бійцям полеглим квіти.
Дідусю, здрастуй! Я прийшов до тебе.
Твоє ім’я, і ти тепер - з граніту.
І над тобою – мирне синє небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421727
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.04.2013
Перемога. Все далі і далі
Дата ця від сучасного дня.
І все рідш ордени і медалі
При ході ветеранів дзвенять.
Їх все менше стає з кожним роком.
Закінчивши всі справи земні,
Журавлями – у небо, високо,
До полеглих колись, на війні...
За любов, за сім’ю, за родину,
За квітучі сади і поля –
Воювали за нашу країну,
Щоби вільною стала земля.
Щоб зростали щасливими діти
Щоби линув із тихих гаїв -
І над мирним розносився світом
Неполоханий спів солов’їв.
Скільки ран, скільки горя і болю!
Скільки лиха з війною прийшло.
І ніде не залишилось поля,
Щоб не зрошене кров’ю було.
Та – пройшли. Подолали. Спинили
Люту пошесть на рідні краї.
...А на квітнучих братських могилах
Розливають свій спів солов’ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419268
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2013
Чи не занадто це – нічого не просити,
Голодним, а чи ситим – а буть в душі митцем?
Чи не занадто це – не прогинати спину,
Чиїмсь пліткам та кпинам – сміятися в лице?
Чи не занадто це – щоб ворогів-прощати,
Хоч болю коліщата катаються терпцем?
Чи не занадто це – так, просто, в світі жити,
І тих, з ким вмів дружити, не зраджувать тихцем?
Чи не занадто це – душі не сплямувати,
Себе не продавати за торбу з гаманцем?
Чи не занадто це – одному битись в полі,
І за Любов та Волю – у полум’я – живцем?
І, тихим вітерцем за спалахом вогненним,
Лишитись безіменним - чи не занадто це ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419263
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2013
... Я- мотоцикл каскадера.
Вернее, им когда-то был,
Его помощник и опора.
Он любит жизнь. И я любил.
Мне рукоятки согревало
Тепло его горячих рук.
Но ощущений было мало –
И он придумал этот трюк.
Обрыв, трамплин и мотоцикл,
Полет над бездной на коне.
Он просчитал сто раз весь цикл,
Надел страховку на ремне.
Когда он снова, как бывало,
Проверил газ и тормоза,
Мне почему-то страшно стало,
И я хотел ему сказать,
Что с края этого крутого
Я прыгать вовсе не хочу.
Но он, как друга боевого,
Меня похлопал по плечу.
И вот- на старт. На круче тесно.
Трамплин сияет впереди.
Он сел в седло и, тронув с места,
Едва шепнул: «Не подведи».
Разбег – и взлет. И все отлично.
И мы взмываем в небеса.
Но шнур какой-то эластичный
Нас плавно дергает назад.
Конечно, я – лишь мотоцикл,
Но есть душа и у меня.
Когда-то кто-то из великих
Давал полцарства за коня.
Полцарства – это слишком много,
(да ведь никто и не давал).
Я не одну прошел дорогу
И в переделках побывал...
Я не подвел его ни грамма,
Я сделал все, как он хотел.
А он толкнул меня ногами –
И вниз один я полетел.
Когда на каменные глыбы
Я тяжко рухнул с высоты,
Вокруг, наверное, могли бы
Заплакать травы и кусты.
Не смог я ни взлететь на скалы,
Ни просигналить «Помоги!»
И мне на миг вдруг показалось,
Что мы отныне с ним – враги.
Но вот лежу – и догораю,
И нету зависти во мне,
Когда его все поздравляют
В недостижимой вышине.
И кто-то спустится в долину,
Не сожалея о былом,
Чтобы разбитую машину –
Меня – отдать в металлолом.
Пусть я – машина, неживая,
Но, лежа в пламени сейчас,
Я вновь и вновь переживаю
Одно и то же в сотый раз:
Мы с ним взлетели, словно птицы...
За трехсекундный тот полет
Наверно, стоило разбиться.
Когда-нибудь и он поймет.
1998
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413422
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 28.03.2013
В одному місті (де й коли – це справи не міня)
Жило у нірочці своїй Хоробре Мишеня.
Про ту хоробрість знав весь дім, бо не було і дня,
Щоб не хвалилося усім Хоробре Мишеня:
– Гей, боягузи! Вище ніс! Я всіх вас захищу!
Я і Кота смикну за хвіст, і з пастки утечу.
Та якось раз, після дощу, поглянувши в вікно,
Воно сказало: – Вітер вщух. І дощ пройшов давно.
Піду - но я собі, пройдусь. Хоч вечір навкруги,
Та я нікого не боюсь! Тікайте, вороги!
І ось іде, одним-одне... Аж бачить Мишеня:
Щось дуже чорне і страшне його наздоганя.
– Ой-ой! – схопилось Мишеня. – Це Чорне і Страшне
Біжить прудкіше від коня. Розтопче вмить мене!
Мале Хоробре Мишеня помчало навтьоки.
Біжить щодуху, обмина калюжі і струмки.
Летить Хоробре Мишеня - ледь серце не стає.
А те, Велике і Страшне, біжить, не відстає.
Мерщій, подалі від біди! – І до початку дня
Втекло із міста назавжди Хоробре Мишеня.
Але якби воно хоч раз спинилось на льоту,
То упізнало б в той же час Страшну Потвору ту.
Бо то не Віл був, і не Кінь, не Бик і не Свиня.
То не впізнало...власну тінь Хоробре Мишеня.
1999
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413415
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.03.2013
Бардовская
Зима не хочет уступать – и продолжает
Снегами землю осыпать, с теплом сражаясь.
Но пробивается трава, и злиться поздно:
Весна вошла в свои права уже серьёзно.
И, как Зиме не лютовать и не стараться –
Пришла пора ей восвояси убираться.
И, сколько б ей ни посылать Весне угрозы,
Но снег все так же превращаться будет в слёзы.
Настало время птицам – петь, а людям – слушать.
И друг для друга отпереть сердца и души.
И вновь цветные видеть сны. Наверно, зимы,
Чтоб оценить приход Весны, необходимы.
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412958
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 27.03.2013
Каже жінці рано чоловік:
-Що, хіба я в тебе не мужчина?
Ти пропрацювала цілий рік.
А сьогодні, врешті, відпочинеш.
Триста шістдесят чотири дні
Ти варила, чистила і мила.
А сьогодні вже дозволь мені
Все за тебе поробити, мила.
Вистачить і вміння, і часу,
Щоб явить любов свою святую!
Я і каву в ліжко принесу,
І обід сьогодні приготую.
Відпочинь, кохана, полежи.-
Я сьогодні раду дам усьому...
Ти лише одне мені скажи:
Кава ця – у шкафчику якому?
Скільки цукру? Хочеш з молоком?
Ні, я принесу, мені не важко...
Що за брязкіт? Ні, це не погром.
Це лишень твоя розбилась чашка.
Де в нас віник?.. – Все я приберу!
Я ж тебе, ріднесенька, шаную.
Ти лежи, я сам на стіл зберу,
І сніданок швидко приготую.
Бабку з бараболі запекти?
Це ж завжди було моє, коронне...
Що? За нею треба в льох іти?
Може, краще, зварю макарони?...
Де в нас сіль? А де лежить томат?
Щось я, мила, там його не бачу!
Може, покришить тобі салат?-
Це ж проста-простісінька задача.
...На, кохана, палець зав’яжи....
Ні, нічого страшного не сталось.
Просто я почав гострить ножі...
Як із ними ти весь час вправлялась?
Пальця замотала ти, як слід?
Шкода, допоміг тобі я мало...
І коли вже, врешті, той обід?
Ти б, кохана, щось приготувала!
...Але ж смачно – проковтнеш язик!
Я, мабуть,... піду відпочивати....
Добре, що єдиний раз на рік
У жінок таке буває свято.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404982
рубрика: Поезія,
дата поступления 28.02.2013
Все прокидається довкола.
Весна – квітучая пора.
І прибирається квітково
Щорік Тарасова гора.
Палахкотять вогнями квіти
Як промінь сонця, що не згас.
Дорослі їх несуть і діти,
Бо він – у кожному із нас.
Бо він учив нас так кохати
Річки, степи, ліси, лани,
Як може син любити мати:
Від перших днів – до сивини.
Він землю вчив свою любити.
І не лише за хліб та сіль.
Щоб в серці нам могли боліти
Її образи, гнів і біль.
Щоб кожен знав: земля – це мама,
А люди – сестри і брати.
Його давно немає з нами...
А час нестримно так летить!
І нині, згадуючи сина,
Зібравши в серці все добро,
Шумить гаями Україна,
Вирує Батечко-Дніпро.
Квітує снігом калиновим
І щирим золотом ланів.
Вона відроджується знову
Любов’ю дочок і синів.
Вона, розтоптана, воскресла
Серед зневаг, тортур, спокус,
Бо ще була у неї Леся,
І Симоненко був, і Стус.
Багато – знаних і незнаних,
Від кого світло завжди йде,
Сердець гарячих, полум’яних
Було у неї і буде.
Сердець, які завзято сіють,
Бо вже пора, давно пора,
Насіння правди і надії,
Зерно любові і добра.
І знаєм ми, що неодмінно,
Попри непевності усі,
Повстане наша Україна
Колись у величі й красі,
У славі, злагоді і силі.
І вродить те, що проросло.
Щоб і Тарасу у могилі
За нас не соромно було.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404096
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2013
Великий праздник всех влюблённых
Для всех народов, всех времён.
Для вас, душою окрылённых,
Для вас, кто счастьем одарён.
Пусть даже чувство безответно-
Несчастной жизнь нельзя считать.
Несчастен тот, кто нежность эту
Не смог ни разу испытать.
Кто от любви, как от заразы,
Подальше спрятаться хотел,
Кто не сходил с ума ни разу,
Ни разу к звёздам не взлетел,
Не испытал тоски бездонной,
Не знал заоблачных высот,
Не проводил ночей бессонных –
Несчастен тот, и только тот.
А вы, кого не обделила
Своим богатством и теплом
Любви таинственная сила –
Не пожалеете о том!
Влюбляйтесь, радуйтесь, дарите
Сердцам минуты волшебства.
Своим любимым говорите
Святые, нежные слова.
Зовите милых на свиданья,
Не бойтесь сердце им отдать!
Быть может, вашего признанья
Они уже устали ждать.
Не запирайте в сердце двери,
Не омрачайте дни свои.
Ведь мир наш держится на Вере,
Надежде, Вере и Любви!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401070
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 14.02.2013
Я пью за каменные стены,
Что защищают нас от бед.
За тех, чьё слово – неизменно,
И чей высок авторитет,
Кто чести сроду не уронит,
За кем надёжно, как в броне,
Кто ни в какой воде не тонет
И не горит в любом огне.
За тех, кто, если и сгорает-
То лишь в огне прекрасных глаз,
Кто лёгкий путь не выбирает...
Мужчины! Этот тост – за вас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400209
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2013
Ми зібрались на місці цім
У канун визначної дати.
Городяни прийшли згадати
Героїчних своїх бійців.
Тим, хто вижив у тій війні
І не вижив – навіки шана.
Біль і мужність Афганістана
Крають серце і в наші дні.
20 років – великий строк.
Встиг історією вже стати
Край, де бачили смерть солдати
Біля себе лише за крок.
В нас лунав рок-н-рол і джаз,
Звично жила радянська молодь.
І пекельну бійцівську школу
Хтось проходив у той же час.
Там щомиті чекали вас
Кулі, бомби, ножі та міни.
Та не зрадив ніхто країни,
Що віддала такий наказ.
Квітли яблуні навесні,
Сумували батьки й дівчата.
І вертались до них солдати,
Але в цинковій вже броні.
Залишились в живих не всі,
Поховали у серці друзів.
А в Радянськім іще Союзі
Знов чекали важкі часи.
Товстошкірий бюрократизм
Зустрічався, на жаль, нерідко.
Серце в кут, наче птаха в клітку
Заганяв нелюдський цинізм.
Зараз, хоч не бої навкруг,
Та не просто вам теж живеться.
Хай ніколи не доведеться
Взяти зброю ізнов до рук
Ні батькам, ані їх синам...
Хай країна живе спокійно.
„Ні” – кривавим, жорстоким війнам!
„Так” – солодким дитячим снам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400200
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.02.2013
Чимало справ хороших у житті
Доводилося кожному зробити.
Але найкращі, найцінніші – ті,
З яких радіють і щасливі діти.
І ми, синів і донечок своїх
Плекаючи, неначе скарб єдиний,
Не закриваймо серце і для тих,
Хто змалечку позбавлені родини.
Мов квіти ті, до сонця і тепла
Голівоньки малята підіймають.
Була родина, мама в них була!..
Так сталося – тепер її немає.
Нехай віднині буде власний дім
І мама з татом в кожної дитини.
У світі милосердному живім –
І милість Божа всіх нас не покине.
Пр-в:
Руки до дитини простягни,
Серцем обійми і пригорни.
Зробимо добрішим білий світ!
Хай постука радість в кожен дім
І зігріє всіх теплом своїм
Мати – Україна без сиріт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399297
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.02.2013
К 10-летию вывода войск из Афганистана (1999)
Отмечаются разные даты.
Но другие – сегодня поблекли:
Молодые, седые ребята
В этот день возвращались из пекла.
Из-под взрывов, огня и снарядов,
По земле, где от пуль было тесно,
Возвращались солдаты обратно –
К матерям и далёким невестам.
Из чужого, далекого края,
Где вводились войска по приказу,
Где, неведомо, что защищая,
Столько жизней окончилось сразу –
Возвращались из Афганистана.
И на память о нём увозили
На телах и в сердцах своих раны,
Что ещё до сих пор не зажили.
И живут они с нами на свете
От других, вроде, не отличаясь.
Только чёрное с белым по цвету
Много лучше они различают.
Только мир они видят иначе,
И другое ночами им снится.
И поставлена в жизни задача:
Чтобы всё не могло повториться.
Чтобы наши мальчишки не знали
В этой жизни ни боли, ни фальши.
Чтобы их никогда не послали
Ни в Афган, ни в Чечню, и ни дальше –
Ни в какие далёкие страны –
Воевать за чужую свободу.
Быть таким молодым ветераном
(если выживешь) – страшная мода...
Эту ношу на плечи взвалившим,
Боль и мужество в сердце несущим,
Наша память – солдатам погибшим
И поклон – ветеранам живущим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398130
рубрика: Поезія, Военная лирика
дата поступления 04.02.2013
Як швидко до кінця збігає рік.
Уже Новий вітає на порозі.
Вже грудень всім і щоки, й ніс морозить,
Хоч ти іще до літніх райдуг звик.
Бажання загадай собі скоріш:
Летить зоря – ялинку прикрашати.
У прагматизмі – зиску небагато,
Наївним бути – краще і мудріш.
Згадати, як це – вірити в дива,
Чекати незвичайних подарунків
І казку, що виходить з-за лаштунків,
Стрічати у житті не раз, не два.
Яке чудове свято – Рік Новий!
Бажаю, щоб в родинах святкували,
Разом збирались, і пісень співали,
І без турбот щоб рік жили цілий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Завжди напередодні свят
шукають справжні господині
рецепта, щоби у родині
пиріг новий був чи салат.
А ми вам пропонуєм свій:
пишіть, а чи запам’ятайте,
і з ним добро в родинах майте,
і зустрічайте Рік Новий!
Новорічний рецепт:
Берем 12 місяців, старанно та активно
Відчистимо від заздрощів, емоцій негативних,
Від впертості, байдужості, що інколи вражають,
Ненависті та лінощів, що жити заважають.
На три частинки місяць нам потрібно розділити
І сумішшю корисною ці частки начинити.
Одну – по вінця – працею, а інші дві частинки –
Святами, сміхом, радістю, веселим відпочинком.
Тоді іще порядності з верхом додати ложку,
Надійності та чесності, і ввічливості трошки.
Долити віри крапельку, надії і терпіння,
І суміш цю отриману заправити сумлінням.
Ще додамо енергії, і жменьку-дві здоров’я,
Змішаєм, перевернемо – і все заллєм любов’ю.
Вживати з гарним настроєм, під усмішки привітні –
І жити буде класно вам – в зимові дні і літні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Уже зимові йдуть до нас свята
І незабаром Рік Новий настане.
За ним Різдво невдовзі завіта,
Нехай вже зараз радісно вам стане!
Хай принесе вам успіх Новий Рік,
Здійсняться мрії, справдяться бажання.
І разом з ними стануть на поріг
Здоров’я, щастя, мир, добро й кохання.
Любов і дружба – неоцінний дар -
Нехай теплом серця вам зігріває.
І, мов маяк, серед буденних хмар
Зоря надії шлях ваш осяває.
* * *
Із Новим Роком всіх вітаю і Різдвом!
Хай ці свята несуть в оселі мир і щастя.
Нехай усе, чого ви прагнете, удасться.
Родинним кожен зігрівається теплом.
Прийде до кожного хай зоряна пора.
Кохання – чистого, а дружби – щоб міцної,
Надії світлої і долі вам ясної,
Здоров’я, радості, удачі та добра.
У дім – добробуту, а у серця – любов.
У сім’ї – злагоди, у гаманці – банкноти.
Бажаю щиро вам, щоб рік, який прийшов,
Лише приємні дарував усім турботи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387633
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2012
Мале зайчатко в перший раз
Пішло у перший клас.
Зайчиха – мама торт спекла,
Зробила з моркви квас.
З нагоди радісного дня
Зібралась вдома вся рідня.
Пиріг з капусти на столі,
І фрукти, і салат.
Сидять дорослі і малі –
Бабуся, дядько, брат.
Усі чекають школяра.
І ось нарешті, ось!
Сказала мати: «Вже пора,
Щоб свято почалось!»
«Чого ж навчали, розкажи»–
Дідусь зайча спитав.
А зайчик зошита розкрив:
«Я перший іспит склав!
Приніс п’ятірку я за день –
З читання і письма.»
«Та тут є 2 та 3 лишень.
П’ятірка де ж? Нема...»
«Учитель в школі, мудрий Крук,
Навчив нас рахувать.
І я дізнався з перших рук,
Що 2 та 3 – то п’ять!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384647
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.12.2012
Ой, у колисці, у колисочці,
В срібнім намисті, в білій сорочці,
Під покривалом, ніжно-бузковим,
Тихо дрімає Фея казкова.
Гілка крислата – дахом для неї.
Вдень треба спати ельфам і феям.
Сонце сідає, день догорає,
Місяць у небі зорі збирає.
Фея маленька крила розкриє,
Личко біленьке в росах умиє –
І аж до ранку всюди літає:
Діткам слухняним казку читає.
І чемних, розумних – у щічку цілує,
А тим, кому сумно, всі сни розмалює.
Якщо ти поводитись будеш, як треба,
Вона завітає у гості й до тебе.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384388
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.12.2012
Простенька в дідуся з бабусею хата.
Та різних чудес в ній на диво багато.
Там зайчик сіренький по хаті стрибає,
Там пташка маленька веснянки співає.
Там рибка золочена завжди у русі,
Там котик заскочив на руки дідусю.
Там зірочка сяє із ранку в віконце.
Удень і вночі у хатині тій – сонце,
І навіть в морози воно зігріває.
Ви, може, гадаєте, так не буває? -
Щоб рибка, і котик, і зайчик, і пташка,
І зірочка, й сонце – повірити важко...
Буває, ще й як! То – простісінька штука:
Дідусь із бабусею звуть так онука.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384387
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 12.12.2012
Верим – не верим, но всем, как ни странно,
хочется в Рай.
И над землёю звучит неустанно:
- Господи, ДАЙ!
Дай нам :
– здоровья,
успеха, достатка,
счастья в дому,
хлеба и зрелищ,
добра и порядка
– роду всему.
Будет ли день на Земле от начала,
Чтоб - тишина?
И, чтоб хоть раз в тишине прозвучало:
– Господи!.. На!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382642
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.12.2012
Люди добрые! Для вас
Начинаем наш рассказ.
В нём намёк найдёте тонкий:
Жил да был в одной сторонке
Царь с красавицей-женою.
Славно правил он страною.
И, по правде говоря,
Уважали все царя.
Был в стране порядок стройный
Кто дома народу строил,
Кто-то делал инвентарь,
Кто-то швец и чеботарь.
Люди сеяли и жали,
К ним торговцы приезжали,
И жилось неплохо всем,
Без особенных проблем.
Только невесть вдруг откуда
Появилось Чудо-юдо.
Увидавши, как в державе
Все живут в труде и славе,
Стало думать-замышлять,
Как страною управлять.
Было, сунулось без спросу –
Так огрели без вопросов.
От ограды и ворот
В лес его прогнал народ.
Посидев там день-другой,
Чудо встретилось с Ягой.
– Ах, и глупое ты, право!
Надо действовать лукаво.
Люд спокойный в каждой хате,
Но силком их не захватишь.
Тут с подходом да с подвохом
Подкатиться бы неплохо.
Мы ослабим оборону,
Нанесём врагу урону.
Вот тебе трава волшебна.
Покурить её потребно.
Дашь тому, и дашь тому.
Да не дай Бог самому!
И на первый раз пока
Превращайся в мужика.
Вот пошёл мужик к воротам,
Ну, а там кипит работа.
Царь сказал, а люди рады
Укрепить вокруг ограды.
Против Чудища смурного
Частокол возводят новый.
Мужичок рабочих славит
И сейчас же к ним лукавит:
– Разве ж можно эко диво
Возводить без перерыву?
Ну-ка, братцы, расслабляйтесь!
Отдыхайте, угощайтесь!
Из чудного табачку
Крутит им по косячку.
Люди встали, покурили,
Меж собой поговорили.
И решили, что пора
Продолжать труды с утра.
А наутро – та же песня:
Покурили травку вместе,
И не то, чтобы работать –
Даже думать неохота.
Возвернулся в лес мужик.
А Яга ему: – Скажи,
Чем сегодня занимался?
– Да с оградой расправлялся.
Не достроят, не доставят.
Я прорвусь, и буду править.
– Экий всё же ты простак!
Править! Как бы, брат, не так.
Есть ведь войско у царя,
Тренируется не зря.
Ну, да ладно, помогу,
Может, вспомнишь где Ягу.
Превращу тебя в девицу
И волшебной дам водицы.
Эта фляга непростая,
В ней питьё не иссякает.
Угощай ребяток бравых
И налево, и направо.
Но не дай Бог той водицы
Самому тебе напиться.
Ни за старый медный грош
От неё ты пропадёшь.
Чудо - Юдо превратилось
И во город воротилось.
К войску славному поближе,
Говорит им: Что я вижу?
Все в державной вы заботе
Службу верно вы несёте.
Да ведь солнышко палит,
Перегреться не велит.
Я вот, красная девица,
Принесла вам всем напиться.
Чтобы жажду утолили,
Были в здравии и силе.
Войско поблагодарило
И напиток пригубило.
Меньше часа пролетело.
Войско дружно захрапело.
Перепились. А девица
Поспешила тут же скрыться.
И кричит Яге с порога:
Мне осталось лишь немного.
Войско спит, ограды нет.
Я иду к царю. Привет!
–Ах ты, глупое созданье!
Не дослушал назиданья.
Нет охраны у ворот…
Но остался ведь народ!
Он тебе и без вояк
Скажет, где зимует рак.
С ним, с позиций силы глядя,
Невозможно будет сладить.
Чтобы царство не признало,
Превращу тебя в менялу.
Вот тебе товаров разных
Положенью сообразно.
Вот тебе ларец прекрасный.
Открываешь, сокол ясный.
Там лежат такие сласти,
Что приносят людям счастье,
Радость, молодость и силу.
А потом сведут в могилу.
Не старайся дать дороже.
Пусть купить их всякий сможет.
И народ, поверь мне, скоро
Сам отдаст и власть, и город.
Но не вздумай, Чудо-юдо,
Сам попробовать оттуда!
Вот меняла в град идёт
Мимо сломанных ворот,
Где уже стоит народ.
Мимо спящих вояков
И опущенных клинков.
Да на площадь городскую.
Там заводит речь такую:
Был я, братья, в дальних странах,
На морях и океанах.
Много есть всего при мне
По умеренной цене.
Вот шелка, а вот батисты,
И легки, и золотисты.
Украшенья разной масти.
Вот невиданные сласти.
И за грош отдам их даже.
Здесь сегодня распродажа.
Удивляется народ,
Сласти дивные берёт.
Диво - дивное творится:
Без причины веселиться
Начинает стар и млад.
Каждый счастлив, каждый рад.
Чудо - Юдо не стерпело,
Угоститься захотело.
– Ах, какая расслабуха!
Ишь, беззубая старуха!
Обмануть меня хотела.
Ведь поёт душа и тело.
Ни конфетки никому!
Мне тут мало самому!
И ларец опустошило…
Это дело и решило.
Град проспался, оклемался
И за Чудо - Юдо взялся:
А оно бежать не в силах:
Угощенье подкосило.
Хвост трясётся, лапы тоже.
Слова вымолвить не может.
Ничего не понимает,
Тело ровно кто ломает.
Не до власти и войны:
Сласти чудищу нужны.
Отнесли его за город,
Там оно скончалось скоро.
Царь издал указ во граде:
Процветанья града ради
Чтоб не пробовать отселе
Ни напитков, и ни зелий.
А народ не возражал
И указ сей поддержал.
И зажили вновь в державе
В мире, здравии и славе.
Тут бы сказка и кончалась,
Но в лесу Яга осталась.
И никак ей не смириться,
Коль добро вокруг творится.
Ждёт, кого б ей охмурить,
«Кайф» на время подарить.
И в чужом обличье тоже
Подкатиться она может.
Вы же ей не поддавайтесь,
На обман не покупайтесь.
Коль поверить ей – тогда
Непременно ждёт беда.
* * *
Кто имел глаза и уши
Тот и видел всё и слушал.
И надеемся, что тот
Сказку правильно поймёт.
До свидания. Бывайте.
Наш совет не забывайте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382119
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.12.2012
До дітей поспішає святий Миколай,
І на нього давно з нетерпінням чекають.
Дітлахи (і дорослі, від діток потай)
Рано-вранці усі в чобітки заглядають.
Якщо чемним ти був, і старався весь рік
І навчатись, і ближньому допомагати,
Якщо добре поводитись змалечку звик –
То отримаєш ти Миколайчика в свято.
А, якщо ти негарно поводив себе,
І уроків не вчив, і не слухався вдома,
Миколай вже інакше відзначить тебе:
Ти отримаєш різочку – точно відомо.
Та відкрию секрет – неприємно йому
Щоб різки неслухняні отримали діти.
Подарунки – то ж краще для всіх, і тому
Постарайся, будь ласка, щоб їх заслужити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382118
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 03.12.2012
Це кожен ще змалечку знає - дитина й доросла людина:
Найбільших два скарби, що маєм – здоров’я і дружна родина.
Чи свято якесь, чи весілля, де радість ділитись повинна –
До столу (та ще й на похмілля) спочатку скликають родину.
І, де б ти не був-хоч за морем, а прийде недобра година –
Тебе не залишить у горі, плече підставляє родина.
А що ж то за диво – родина? Це – мамині ночі безсонні,
Це – ручка малесенька сина у татовій сильній долоні,
Невтомні бабусині руки і посмішка діда ласкава.
Родина – це діти й онуки. І казка, смішна та цікава.
Родина – глибоке коріння, родина – то віти до неба.
Вона з поколінь в покоління навчає, як жити нам треба.
В житті воно всяке буває, та згодиться кожна людина:
Найкраще багатство, що маєм – здоров’я і дружна родина.
2002
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380425
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.11.2012
– Чом ти, дощику, плачеш дрібненько?
Торчки з неба звісив тоненькі,
простягнувся від краю й до краю...
– Я не плачу, я землю вмиваю.
Після літа жаркого і спеки
Вже зібрались у вирій лелеки.
І земля наша, наче людина,
Після праці спочити повинна.
Навесні вона вдягнеться в квіти.
Теплі барви дарує їй літо,
Осінь щедрі несе урожаї,
А зима білим снігом вкриває.
Я на землю спускаюся, босий,
І вмиваю її кожну осінь,
Щоб зимовий, білесенький, килим
Не бруднився, залишився білим.
2000
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380423
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.11.2012
Три девицы под окном
Говорили об одном:
Как бы мне повеселиться,–
Говорит одна девица.
– Где бы курева достать,
Чтоб крутой девчонкой стать?
И тогда сквозь струйки дыма
Беды все проходят мимо.
Под приятный лёгкий дым
Мир становится другим.
Тут иное пригодится.–
Говорит её сестрица.
Чтобы классно веселиться,
Нужно водкой угоститься.
Хоть Мягков, а хоть «Биленьку» –
Кайф приходит помаленьку.
Мир прозрачен, как стекло
Неприятностям назло.
А, чтоб мне повеселиться,–
Третья молвила сестрица,
То пилюльку съесть придётся,
Или лучше уколоться.
И такое ощущенье,
Что проходит превращенье.
Словно птица, в небеса.
Хоть полдня, хоть полчаса.
Только где бы нам всё это
Втихаря достать от света?
Только вымолвить успела –
Дверь тихонько заскрипела.
Входит бравый молодец,
То ль меняла, то ль купец.
– У меня тут, молодицы,
Есть всё то, что вам сгодится:
И попить, и покурить,
И полёты подарить.
– Что ж, товар ты хвалишь складно!
Назови цену – и ладно.
Говори, какая плата,
Ведь, поди, дороговато…
– Не извольте сомневаться!
Просто так, побаловаться,
Чтоб не думать - не гадать,
Я могу на пробу дать.
Не понравится товар –
Так какой уж тут базар.
А понравится, девицы –
Не спешите расплатиться:
Лет примерно через пять
Мы увидимся опять.
Вот тогда, поверьте мне,
Сговоримся о цене.
Улыбнулся, поклонился –
Как сквозь землю провалился.
Поспешили тут девицы
Дармовым-то угоститься.
Ах и сладко, ах и ладно! –
И «кайфуют» безоглядно.
Пол в дому не мыт, не метен,
Борщ не варен, хлеб не печен.
На крыльце сидит нужда,
Но девчатам не беда!
От зори до самой ночи
Заливают светлы очи.
День проходит, два проходит –
Кайф, представьте, не уходит.
Солнце светит, дождь сечёт –
Дням давно потерян счёт…
Только как-то утром рано
Из холодного тумана
Появляется купец,
Разудалый молодец.
Вот и я, честные люди!
Ну, теперь считаться будем.
Всполошились три сестры:
Что ж пришёл ты до поры?
Или слову веры нет?
Через пять грозился лет!
– Слово я своё сдержал:
Пятый год как раз сбежал.
И, глазам своим не веря,
Подошли девчата к двери.
За околицей светло.
А село- не то село!
Посмотрели друг на друга–
Завизжали с перепугу,
И сейчас же к зеркалам:
Что ж девчата видят там?
Пожелтела нежна кожа,
На лимон теперь похожа.
Зубы были - жемчуга,
А ни дать, ни взять – Яга.
Русы косы – водопады
Выпадают - плесть не надо.
Очи – звёздами блистали,
А мутны, печальны стали.
Исхудали, постарели –
И куда глаза смотрели?
– Ах ты ж, ирод окаянный!
Обманул, купец поганый!
Да за зелье таково
Не получишь ничего!
А купец развеселился,
Не серчал, не осердился:
– Ах, девчата дорогие!
Что ж вы глупые такие?
Да поймите, мне награды
За товар совсем не надо.
Вновь я молод и красив –
Ведь у вас набрался сил.
За своё, за пустословье
Заплатили вы здоровьем.
И его я отниму,
Деньги – вовсе ни к чему.
Ну, красавицы, прощайте!
Без обиды вспоминайте.
Я ведь вам не навязался:
Звали вы – я отозвался.
Всё исполнил, как хотели!
Дальше - сами завертели.
И, промолвив то, исчез.
У девиц, конечно, стресс.
Красота, здоровье, годы
Всё пропало в жертву моды.
Но на то она и сказка:
Там начало, тут развязка.
Будет пусть другим наука:
Кайф попробовать – не штука.
Только плата такова,
Что слетит и голова.
Думай, прежде чем начать,
Как за это отвечать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377484
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.11.2012
В Іринки на долоньці
Сидить шматочок сонця.
Маленьке кружелятко,
Червоне, в чорну цятку.
Тоненькі має ніжки
І не пече нітрішки.
Долоню їй лоскоче
І злазити не хоче.
Сміється моя донечка:
Яке хороше сонечко!
1996
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377483
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.11.2012
Ти ще снишся мені. Не щоночі, та все-таки снишся.
Серце німо щемить, і нема тому щему кінця.
Але навіть вві сні я не можу сказати «залишся»,
Бо між нами – роки, інші долі і інші серця.
Я з тобою – смішна, безтурботна, а часом – колюча.
Думай все, що завгодно. Лише не вгадай, що люблю.
Не відчуй у мені невимовно сумне і болюче.
Тільки не пожалій!- бо мені не потрібно жалю.
Не киваю на Долю, вона в мене – зіронька тиха:
Все життя не жаліла мені ні добра, ні тепла.
Як могла, вберігала - від кривди, від болю та лиха.
А від голосу твого, від погляду – не вберегла...
Я на смерть отруїлась твоїми вустами й очима.
Та до них доторкнутись мені на віку не дано.
Хай хтось інший для тебе і серце, і душу відчинить.
А в моєму будинку – вже й грати на вікнах давно.
Ти ще снишся мені. Не щоночі, та все-таки снишся.
Серце німо щемить, і нема тому щему кінця.
Але навіть вві сні я не можу сказати «залишся»,
Поміж нами – роки, інші долі і інші серця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376128
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.11.2012
Рожево-білий світанок
Помалу стає золотавим.
Ледь чутна ранкова пісня
Проноситься над землею.
Мелодії ночі тануть
На блідо-сумних октавах.
Немає ні «до», ні «після» -
Лиш мить, що іде з зорею....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Видно, не напрасно говорится,
Издавна ведётся на Земле:
Тем, кто удержал в руке синицу,
Незачем мечтать о журавле.
Только это – на Земле, а мне бы
Пережить хоть раз такой полёт,
Вместе с журавлём подняться в небо...
Да в руке синица не даёт.
И теперь мне небо только снится.
Правила такие на Земле:
Тем, к кому в ладонь слетит синица,
Нечего мечтать о журавле....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375809
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 06.11.2012
Сонце полями
в осінь скотилось.
З нами дощами
літо простилось.
Жовтень ще кілька
з царських плечей
теплих дарує
дів і ночей.
Далі, як звично, -
мряка і холод.
Вітер північний
свисне довкола.
Трохи пізніше
тут, навкруги,
все заколишуть
білі сніги...
Але сьогодні –
є ще тепло.
В синю безодню
прагне крило.
Світлі в прощанні
й трохи сумні
теплі, останні
Осені дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2012
Ми з Коханням билися – за Волю.
Я перемогла у тім двобої:
Стомлена, змордована, розбита,
Врешті-решт виходжу на дорогу.
І душа, скривавлена на полі,
Хоч болить – не плаче за тобою.
Це її остання в світі битва,
І її найважча перемога.
Змерзло у снігах весняне скерцо
І загасли барви веселкові.
Я палю мости, ламаю крила,
І уже нічого не чекаю.
Попілом зі спаленого серця
Посипаю голову Любові:
Хай іде, куди їй заманеться,
І відтак – мене не зачіпає....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374974
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.11.2012
Мишка-мама вранці стала.
Швидко нірочку прибрала.
У кленовому листочку
Принесла води з ставочка.
Піч у нірці розпалила,
Діткам каші наварила.
Збила масло у горнятку:
Прокидайтесь, мишенятка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374970
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.11.2012
Я у мами – помічниця,
Помагаю, як годиться.
Чи то посуд перемити,
Чи вареники ліпити,
Чи білизну перепрати,
Чи в кімнатах прибирати –
Залюбки за все беруся...
Тільки журиться матуся:
Мию посуд - чашка б’ється
Як перу – вода проллється,
Ріжу хліб- поріжу пальця,
Вишиваю – зломлю п’яльця,
За вареники беруся -
Вся у тісто обліплюся.
Прибираю у кімнатах -
Потім все шукає мати.
І чогось весь час та просить:
– Помогати, доню, досить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374484
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 31.10.2012
Усе життя пан Капка мріяв винайти щось геніальне. Просте i цікаве, що принесло б його місту користь, а йому - визнання i повагу. Треба сказати, що жив він самотньо, у будиночку на краю міста. Вікно маленької вітальні виходило на дорогу, що губилася між темнозелених пагорбів. По обидва її боки невисокі розложисті деревця утворили довгий коридор. Ним приходили в мicтo вeceлi та сумні події, piзнi новини. I саме цей шлях повинен був привести до пана Капки за руку ЇЇ Величшсть Геніальну Ідею. Звичайно ж, на poбoтi у пана Капки не було часу на ці роздуми. Він працював клерком, i мусив пильнувати, щоб вчасно оформляти всі ділові папери. Тож присвячував роздумам вечори та вихідні. І давно б вже щось вигадав. Але щоразу високому польоту його мрії хтось заважав.
Коли пан Капка серйозно розмріявся вперше, його думки перервало тихе жалібне нявчання. Висунувшися з вікна, він побачив під порогом маленьке обдерте кошеня брунатного кольору. Воно мало такий жалюгідний вигляд, що пан Капка мусив тимчасово облишити фантазії та зайнятися непроханим гостем. Спершу його потрібно було добре вимити. Воду довелося міняти двічі, наче це було не кошеня, а брудна ганчірка, якою вже встигли помити yci підлоги в містi. Закінчивши цю непросту процедуру, пан Капка врешті змir добре розгледіти свого нового знайомого. Кошеня виявилося дуже навіть симпатичним. Попелясто-cipe, у темну смужечку, з пухнастим хвостиком. I страшенно худе. Вочевидь, воно давно не їло. Кошеня подивилося на пана Капку круглими жовтими очима i знову жалібно нявкнуло. 3ітхнувши, пан Капка підігрів молоко i налив у блюдечку. Кошеня вдячно махнуло хвостиком i взялося за роботу. А пан Капка знову вмостився на стільчику край вікна i спробував зловити хоча б шлейф від своеї мрії та роздивитися, нарешті, на що саме вона схожа. За хвилину його спроби знову були перервані пухнастим створінням, яке, наївшись i трохи знахабнівши, по штанях та сорочці видряпалося панові Капці на плече i голосно замуркотіло у самісіньке вухо свого нового господаря. Нічого цікавого за таких обставин пан Капка, звичайно, вже не мir вигадати. Тож взявся влаштовувати ліжечко для котеняти. Помістивши свого непроханого гостя у нову „оселю", господар зайнявся хатньою роботою. Про геніальні ідеї зарз не могло бути й мови. Та, як виявилося, це був лише початок. Немов нізвідки, у будиночку одне за одним почали з'являтися нові мешканці. Вийшовши якось вранці, пан Капка побачив біля паркану цуцика. Той був такий слабкий i кволий, що навіть не скавчав. Розсердившись на бездушних бовдурів, що викинули нещасне створіння, пан Капка зателефонував на роботу та попередив, що спізнюється. I зайнявся песеням... Piвнo за тиждень у його двері постукала сусідка, яка знайшла в садку пташку з перебитим крильцем. Довелося змайструвати клітку та взятися за лікування. Добре, хоч пан Капка мав знайомого лікаря. Той трохи допоміг, i справи у пташки пішли на краще. Але за кілька днів пан Капка мав новий клопіт. Хлопці принесли йому їжака зі зламаною лапкою. Отримавши першу медичну допомогу, той швидко освоївся, i невдовзі вже пив з блюдечка молоко разом з кошеням. На подвір’ї невдовзі оселився великий рудий пес без задньої лапи, біля нього прилаштувалася маленька кудлата дворняжка. По книжковій шафі у вітальні поважно розгулював смугастий папужка, а на віконному карнизі кумедно підстрибував жовторотий шпачок, знайдений паном Капкою на дорозі.
Якимось дивом нові мешканці одразу вчилися ладити одне з одним. I всіляко виявляли свою приязнь до пана Капки - иамагалися вмоститися йому на коліно чи на плече, поснідати з його тарілки, скуштувати зубної пасти прямо зі щіточки, тихенко залізти вночі до нього під ковдру. Або затягнути під ліжко шкарпетку, щоб під час ранкових пошуків принести господарю трохи пожовану знайдену річ. Пан Капка не те, що на мріях - на роботі вже не мir зосередитись. Тому якось зібрався з духом - i пішов до мepiї. Biн xoтів дізнатися, куди можна віддати безпритульних тварин. Та виявилося, що нікуди. Закладів для тварин в місті не існувало. Засмучений пан Капка повернувся додому, де його радісно зустрів гурт „квартирантів”. Нагодувавши ycix, i повечерявши вже десь о дванадцятій, пан Капка виршив, що далі так жити не можна. Тож, взявши олівця, заходився щось малювати у зошиті. Це забрало в нього кілька вечорів. Довелося радитися з спеціалістами, зробити чимало розрахунків. Але наступного тижня він приніс до поштового відділення великий товстий конверт з позначкою „на конкурс”, якого відіслав губернаторові.
Задоволений тим, що домашнє „господарство" скоро не заважатиме пошку Геніальної Ідеї, пан Капка повернувся до щоденних справ. Тепер він мiг спокійно працювати i доглядати веселу компанію. Ось-ось вони отримають нове житло і залишать його у спокої. Іншого пан Капка навіть не міг уявити. Так минув місяць.
Якось вранці у його двері постукали. ,,Мабуть, нового мешканця принесли” - приречено вирішив пан Капка i пішов відчинити. Та, на превеликий подив, побачив мера міста, i з ним якихось поважних людей. Зайшовши в кімнату, вони урочисто привітали пана Капку з перемогою у конкурсі і додали, що за останні роки це - найкраща пропозиція по благоустрою міста. Мер пообіцяв, що притулок для тварин збудують вже до кінця року. Цю новину схвально прийняв не лише пан Капка. Усі мешканці, що спочатку поховалися, почали потроху визирати з різних кутків. Побачивши, скільки у пана Капки „квартирантів” та як чудово вони себе тут почувають, мер одразу ж запропонував йому очолити майбутній притулок.
Поважні гocтi вже пішли, коли схвильований пан Капка нарешті оговтався. Смугастий папужка злетів йому на плече i легенько скубнув за вухо, кошеня терлося об ноги й муркотіло. Решта ж компанії з цікавістю поглядала на пана Капку: чи здогадується він, кому саме завдячуе здійсненню своєї заповітної мрії?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374481
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.10.2012
Перехожі... Вони заклопотано поспішали вулицею, зупиняючись кинути йому дрібш гроші, дати яблуко чи купленого на pозi пиріжка. I дивились так, що хотілося скочити з цього клятого візка й 6iгrи світ за очi від їx співчутливих поглядів. Як би ж-то він мiг! Михайлик намагався не дивитися на людей. Та не виходило. Он іде молода, вродлива жінка, схожа на маму. Ту, що посміхаеться з дивом збереженої фотографії... Спогади наринули раптово i боляче. Biн ще пам'ятав мамин борщ i млинці, які вони разом пекли. Мама любила готувати. I не сварилася, коли її помічник ненароком щось виливав чи розсипав. В нього не було тата, пішов. Але ще не було дядька Сергія, пiзнix гулянок, п'яних гостей. Наче в іншому житті. До того, як дядько Сергій вночi сильно штовхнув його за двері, по чергову пляшку. Пізнше, в лкарні, він крізь п'яні сльози просив пробачення у Михайлика та мами. Вона тепер теж часто пила, i зараз обоє плакали біля його ліжка. Мама обіцяла, що відтепер все зміниться. I Михайлик погодився допомогти. Адже у нього майже нічого не боліло. Це було навіть дивно. Все ж - таки третій поверх...
Слідчому хлопчик сказав, що ловив кошеня, яке нявкало під дверима. Що оступився на східцях, сперся на перила та не втримався. Але слідчий працював не перший рік. Михайликові навітъ здалося, що цей чоловк читає його думки. Вислухавши усе, він пильно глянув на хлопця i скрутно похитав головою:
- Даремно ти це робиш, синку. Тата шкода?
- Він мені не тато.- Тихо сказав Михайлик. Xoтів відвернутися до стіни, але тіло не слухалось. I оце вперше за день відповіло різким болем у спині. Хлопчик ледь не скрикнув.
Помітивши це, лкар взяв його за руку.
- To6i не можна різко рухатись. Обстеження показало травму хребта. Поки що треба лежати тихенько. Буде щось потрібно - клич, санітарка завжди неподалік. Ти зрозумів? - і вони пішли.
Насправді Михайлик зрозумів не все. Скільки потрібно буде лежати? Коли мама забере його додому? Мало не щодня лікарі й медсестри робили аналізи та знімки, оглядали його, радилися. Михайлик приймав ліки, терпляче зносив масажі i уколи. Але нir не відчував. Приходила мама. Якось лікар відкликав її yбiк. 3 уривків розмови хлопчик зрозумів, що йому необхідна операція. I що тутешні лікapi усе можливе вже зробили...
За тиждень Михайлика виписали. Додому їх відвезла швидка. Михайлик помітно схуд, i санітар легко виніс його на третій поверх. Поклавши хлопчика на ліжко, побажав триматися i пішов. Дядька Сергія не було. Мама сказала, що його, мабуть, знову посадять. А потім таємниче додала: - Синку! Я вже про все домовилася. Є добрі люди, які допоможуть нам заробити на операцію, і ти ходитимеш.
Та Михайлик не noвipив, бо від мами знову тхнуло горілкою. Тож він просто заплющив очi i скоро заснув. Прокинувшись вранці, побачив маму i кількох незнайомців, що розмовляли за пляшкою. Михайлика посадовили у візок на колесах, накрили його ноги ковдрою i спустилися вниз. Старе авто привезло їx на незнайому вулицю. Мама сказала, що мусить бути в iншoмy місці, i вони зустрінуться пізніше. А Михайлика одразу взяли під „опіку". Його вiзoк поставили в людній алейці, тицьнули в руки коробочку для милостині і залишили. Так почався перший робочий день. Потім були інші дні, інші вулиці та мicтa. Мами він майже не бачив, вона часто кудись від'їжджала. Вихудла, з темними колами під очима, вона, схоже, вже не пила, але розмовляла повільно, відповідала не до ладу. А одного разу поїгхала i більше не повернулася... Михайлик залишився сам. Люди, в яких він жив, сяк-так годували та вдягали його i щоранку виставляли „на робоче місце". Вихідні давали лише у негоду.
Михайлик вже звик до того, що перехожі часто розпитували його, лаяли теперішні часи i владу, хтось викликав міліцію. Попервах хлопчик сподівався, що от - от його життя зміниться. Але щоразу з'являлися „опікуни" та забирали його, щоб завтра поставити візок у іншому місці. I сварили за завданий клопіт. Biн навчився уникати цих проблем. Ось i зараз до нього неквапом йшов чоловік у формі. Зупинився, став поволі озиратися довкола, даючи шанс зникнути. I Михайлик вправно закотився разом з візком за газетний кіоск. Пересвідчившись, що маленького прохача немає, міліціонер задоволено попрямував у зворотній бік, щоб доповісти, кому належить, про наведений порядок.
Втекти б кудись! Хоча б в притулок. Але як? Грошей він заробляв достатньо, та „опікуни" забирали в хлопчика усе до копійки. Мовляв, його годують, вдягають, підліковують. Тож Михайликові доведеться довго i старанно просити, щоб відшкодувати їм yci витрати. 3 кожним днем усвідомлення цього ставало все нестерпнішим. Biн подумки весь час шукав вихід. I одного разу знайшов.
Того ранку його перевезли на невелику площу край міста, прикрашену спорудою старовинного храму. Туди йшло багато людей, i кожен щось давав Михайликові. Скоро його коробочка була повна. Biн сховав її у пакет з печивом та яблуками, але одна з монет випала i дзвінко покотилася бруківкою. Це був новенький металевий карбованець. Хлопчик розгублено подивився йому навздогін, i раптом помітив провулочок, що вів з площі вниз, до стрімкого берега. Там, унизу, котила сиві хвилі piкa. Велика, швидка i вільна.
I враз Михайлик уявив себе капітаном. Наче вiн веде свій маленький корабель крізь тумани та шторми, від принижень i образ уперед, до обрію. А на обрії, немов усміхнене сонце, чекає на нього знов молода i красива мама. Серце його забилось так голосно, що хлопчик злякався, чи не почують сторонні? Але одразу ж заспокоївся. Biн - капітан, сам co6i господар, i немае більше над ним нікoro. Переконавшись, що ніхто не дивиться в його бік, Михайлик смикнув за важіль тормозу, розвернув візка та щосили відштовхнувся руками. Biзок поволі покотився в провулок, потроху набираючи швидкість, i за кілька хвилин зник, наче й не було його.
А металевий карбованець лежав co6i серед площі i виблискував на сонечку, як незаперечний факт доброти та щедрості місцевих городян.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374111
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.10.2012
ВЕРА, НАДЕЖДА, ЛЮБОВЬ
Плавно отходит корабль от причала...
Штили иль штормы в пути предстоят –
Три талисмана, три женских начала
Нас от рожденья до смерти хранят.
Ангел-хранитель с тремя именами
Вот уже целую тысячу лет
Реет, невидимый, где-то над нами,
Денно и нощно спасая от бед.
Если вокруг всё становится серым
И над судьбою сгущается тень –
Да не покинет сердец наших Вера
В светлый и солнечный завтрашний день.
В жизненном море, большом и безбрежном,
Да не поникнут у нас паруса.
Пусть наполняет их ветер Надежды.
Вера с Надеждой творят чудеса.
Солнечным днём и порою ненастной
Пусть никогда не умолкнет в крови
Светлый и чистый, высокий и ясный
Всепобеждающий голос Любви.
То опускаясь в глубины морские,
То достигая седых облаков,
Властвуют в мире три вечных стихии.
Имя им – Вера, Надежда, Любовь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373475
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 26.10.2012
БАГАЖ
(переклад вірша С. Маршака)
Пані здавала в багаж
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську
Й маленького песика Моську.
Видали пані на станції
Чотири зелені квитанції
Про те, що узяли в багаж
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську
Й маленького песика Моську.
Речі везуть на перон,
Кладуть у відкритий вагон.
Готово. Уклали багаж
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську
Й маленького песика Моську.
Та лиш озирнувся візник,
Як песик з вагона утік.
На станції Дно зрозуміли,
Що місце одне загубили.
Швиденько рахують багаж:
– Валіза, диван, саквояж,
Картинка, торбинка, авоська...
Немає маленького Моськи!
Тут бачать, що біля коліс
Собака, з телятко на зріст.
Спіймали його – і в багаж,
Туди, де лежав саквояж,
Картинка, торбинка, авоська,
Де мав би знаходитись Моська.
Приїхали в місто Житомир.
Носій, дев’ятнадцятий номер,
Візком перевозить багаж:
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську.
А ззаду ведуть нашу Моську.
Собака тут як загарчить!
А пані -то як закричить:
Розбійники! Таті! Злодюги!
Порода не та в собацюги!
Жбурнула вона саквояж,
Ногою штовхнула багаж:
Картинку, торбинку, авоську.
– Віддайте мені мого Моську!
Стривайте, мамашо, на станції,
Багажної згідно квитанції,
Від Вас ми узяли багаж:
Валізу, диван, саквояж,
Картинку, торбинку, авоську
Й маленького песика Моську.
Та потягу довго іти,
Собака Ваш міг підрости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373474
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 26.10.2012
Напевно, я не потраплю до Раю...
Та, може, хоч біля воріт побуду.
Послухаю, як там музика грає
І порадію – за інші люди.
А далі – піду, куди вже скажуть,
Що за життя собі заробила.
Там все мені по-чесному зважать:
Скількох ображала, кого любила...
Кожен – сам свій шлях обирає,
І не залежить, як ляже карта.
Господь не за помилки нас карає...
Він просто бачить, хто чого вартий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372761
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2012
Овіяні прозорим сумом осені
І сонячним промінням Бабин-літа,
Жоржини у саду ногами босим
Переступають в травах соковитих.
У яблунь обважнілі віти хиляться
І облітає листя з винограду.
Невдовзі небо сірим смутком виллється
І мокрі сни крутитиме для саду.
Красуне-Осінь, стій! Не йди так похапцем.
Ще павутиння все не відлітало.
І хоч зима вже здалеку, непрохана,
Ще холодів година не настала.
Ще поквітуй, Царице, різнобарвами,
Даруй тепло, хоча б вже і останнє.
Того пейзажу, що твоїми фарбами,
На цілий рік душі осінній стане....
2010-11-01
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372510
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2012
А ти не знав, що папороть- цвіте?
А ти не вірив в зоряне намисто,
І у осіннім смутку падолисту
Не зміг побачить сяйво золоте...
Чому ж тепер засмучений стоїш,
Мов журавель, що сам пошкодив крила?..
Тебе твоє кохання залишило,
І не верне. То все -пусте, облиш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123381
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2009
Поз'їжджалися діти. Вітали і цілували.
Ювілей був у неї, і друзі у дім прийшли.
Посміхалася щиро, тепло усім дарувала.
Тільки очі у неї, здається, сумні були.
Мала п'ятий десяток. І сиве давно волосся.
Та здавалась молодша від своїх прожитих літ.
Зустрічала гостей. А в душі чекала ще й досі:
Раптом в двері постука Той, що в серці залишив слід.
Мала в скриньці адресу - листів Йому не писала.
Розійшлися дороги, й нічого вже не змінить.
Мала в пам'яті номер - і ніколи його не набрала:
Раз не склалися долі - чи варто було дзвонить?
Та і що вона скаже? Що серцем у спогад лине?
І що пам'ять несила відіслати до небуття?
Та ж не може Він вчно пам'ятати ту ніч. Єдину.
І не може ж за нею сумувати усе життя?
Стільки років минуло... Та у Нього ж - дорослі діти!
Він уже й не згадає, бо стільки води спливло...
А Він взяв - і приїхав. І привіз Їй в дарунок квіти,
Мов спізнілу спокуту за все, чого не було...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121071
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009
Весь наш світ тримається на коханні.
Цілий світ, складний і такий великий.
Серед сил, могутніх і незвичайних,
Є Кохання - жінки та чоловіка.
Хоч воно не завжди бува щасливим,
Та завжди це-віра і сподівання.
І без нього вижити неможливо,
адже світ тримається на коханні.
Хоч воно пече, неначе отрута,
Сон жене безжалісно до світання,
І про нього краще за все забути...
Але ж світ тримається на коханні.
І нехай складають сумні пророцтва,
А із чаші крапля впаде остання.
І нехай на Заході зійде сонце,
Але світ не зникне, бо є кохання.
І нехай тупіють мечі від бою,
Землю рвуть, мов іграшку паперову.
Але є надія на те, що двоє
Ще хоч раз зустрітися зможуть знову.
Що колись їх подихом ніч зігріє
І впаде зоря у долоні з неба...
В серця є довіра, і є надія.
І - слова. Невимовлені... про тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120673
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009
На веснянім світанку, лиш сонце за гори
зачепилось промінням - і в небо зійшло,
до своєї оселі з-за синього моря
повернулись лелеки у рідне село.
Довелось їм в дорозі настраждатись багато.
та не там, а удома їх чекала біда:
повернулись лелеки до знайомої хати,
а над зламаним дахом вжн немає гнізда...
Через вибиту шибку сумно дивиться в хату
одинока калина, мов та сирота.
і ніхто не виходить, як раніш, зустрічати,
на німому подвір'ї їх ніхто не віта.
Бо сини із дочками, як зозулині діти,
до батьківської хати позабули сліди.
Залишили стареньких, розлетілись по світу
І в останню хвилину не подали води...
Над селом сиротливо покружляли лелеки,
попрощались з минулим, змахнувши крильми -
І полинули в небо, щоб десь там, далеко
віднайти, що згубили цієї зими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120644
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009