| Сторінки (1/93): | « | 1 | » |
Сама… сама… сама… Іду у ніч із хати…
Під березневим небом топчу брудні сніги…
І вулиця пуста… Що й нікого спитати,
З яких життів минулих спокутую гріхи?
Блукаю по стежках холодним темним містом,
Непрохана сльоза скотилася з-під вій…
І дивиться згори блідий самотній місяць…
І сумно на душі, хоч вовком чорним вий…
Замерзли ліхтарі в цей березень зимовий…
Так тихо… І мороз торкається чола…
Одна… одна… одна… ніхто не мовить слова…
Та я ж сама себе від світу відрекла…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320234
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.03.2012
А день таки став особливим.
Троянда, метелик. І зорі.
А ще за вікном тополя.
І небо таке, хоч пливи...
Душа собі вірить у диво.
Скрегоче цвіркун надворі...
А може, це справді доля,
Що в мене з'явилися ВИ?
То щастя прийшло у гості!
Запахло грибами, літом.
І навіть шипшина стигла
На кухні! У Вас на столі!
І так було просто-просто
У цьому складному світі,
Коли павучки побігли
Кудись за балкон, малі..
Зірок було справді море.
А скільки душа раділа!
Словам. І теплу. І світлу!
Це сталося? Я не сплю?
Ви знаєте. з Вами добре.
І світ стає чисто-білим,
Душа,, ніби айстра, квітне
Від того, що я Вас люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277536
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.08.2011
Сьогодні закінчиться липень,
Мов книги остання сторінка,
Яку прочитати судилось
Не тільки мені одній!
Щось вітер нашіптує липі,
А небо міняє відтінки!
І щастя розправило крила!
Давайте за ним! Мерщій!
Останній день липня - для мене!
Це навіть не здійснення мрії!
Це щось неймовірне! Чудо!
Приємне, як шум трави!
А завтра вже серпень, напевно!
Та душу - я знаю! - зігріє
Те світло, яке усюди!
Бо поруч зі мною - Ви!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272999
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011
Я сьогодні зустріла чудо
Під зеленим малим листочком!
Воно бігало по калюжах
І ховалось, чудне, за сосну!
Заглядало, смішне, усюди!
Полохливе й швидке напрочуд
І на сонечко схоже дуже!
Нагадало мені про весну!
Я його заховала в сумку!
І воно тепер щось шепоче!
Аби тільки мале не щезло
В оберемку тепла і трави!
Простягніть мені вашу руку
І швиденько закрийте очі!
Я вам чудо своє принесла!
Порадійте тепер і ви!
12-13.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269972
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 13.07.2011
Н.І.
Давайте поговоримо про дощ...
Про той, що йде за вікнами балкону,
Про свіжий вечір, що на підвіконні,
Про вітер, що торкається долоні.
Давайте поговоримо про дощ...
Давайте поговоримо про ніч...
Про ту, що починається з молитви,
Про зорі, що за хмарами не видно.
Я так люблю із Вами говорити!
Давайте поговоримо про ніч...
Давайте поговоримо удвох...
Про ліс, гриби, про листячко опале,
Про душу і про квітку, що зів'яла,
Про те, про що нікому не казали.
Давайте поговоримо удвох...
А потім помовчим... Хвилину-дві...
Про щось своє... Про хмари грозові,
Про коників, що скачуть у траві,
Про роси, що неначе з кришталю.
Про те, що я душею Вас люблю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269020
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2011
«НА НЕБЕСАХ МОЯ МОЛИТВА»
На світанку журналістської кар’єри доля звела мене з одним з найперших авіаторів чапаєвським льотчиком Сергієм Володимировичем Беєром. Коли він потрапив у полон до денікінців, то йому було запропоновано: або він пережене літак у задану точку або його дружину Євгенію буде розстріляно. Піднявши машину в повітря, Беєр розбив її, зімітувавши вимушену посадку, - і тим розв’язав дилему вибору між зрадою і любов’ю. Дивом залишився живий, хоч літати після цього вже не зміг. Подружжя, що дорожило кожною проведеною разом хвилиною, скромно доживало віку в місті Гадячі на Полтавщині, не претендуючи на поцінування своїх заслуг перед радянською владою, хоч і мало на те підстави. Під час зустрічі Євгенія Миколаївна показала мені, як вона сказала, «найдорожчу сімейну реліквію». Нею виявилися листи жінки, котра ціле своє життя була безнадійно закоханою у її чоловіка, лишаючись доброю приятелькою.
Прочитавши їх, я була вражена шляхетністю її почуттів і невичерпним джерелом творчої сили, в яку можна трансформувати особисту невдачу: «Благословляю твоє кохання до Сергія», - так закінчувався один з тих листів.
-Ви не боялися цього трикутника?-спитала я Євгенію Володимирівну, вродливу і в свої «під вісімдесят»
- Навпаки! Ми прожили життя у великій любові саме тому, що в мене була прекрасна суперниця, з якою я мусила змагатися особливо коли її не стало.
Ця історія в деталях пригадалася мені, коли я рядок за рядком перечитувала першу книжку юної ірпінської поетеси Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…» – по суті роман у віршах, де логіка характеру ліричної героїні творила напружений сюжет. Так читають майстерно виписані прозові твори, хоч авторка блискуче володіє технікою версифікації і образи її творів органічні, логічно обумовлені, що з літературною молоддю, яка нині тяжіє до модерну, трапляється рідко.
Отже, маємо максимально стиснутий в емоціях роман про любов, яка завжди є тінню особистості, що й робить цю тему невичерпною, і тут одного треба – уміння піднятися до точки, де особистісне стає одкровенням для багатьох. Що ж авторка відкрила читачам?
Насамперед по-своєму інтерпретувала ту вічну істину, що, адресуючись єдиному, людина освідчується в любові до цілого світу, в кожному його явищі пізнаючи дорогий образ:
Вечір розтанув, і сонце сховалося,
Листя на вітрі невпинно тріпоче,
Сни кольорові уже позліталися.
Доброї ночі!
…І я піду бродити по калюжах,
Торкатись мокрої, зеленої трави…
Люблю я Вас. Всім серцем. Дуже.
А Ви?
Знов і знов виникає це тривожне запитання на тлі готовності не брати, а віддавати, на тлі отожнення себе із коханим не як з дзеркалом, у якому відбивається власний образ, не в сенсі «стань таким як я хочу», а в побажанні йому непідробного щастя:
Вам не холодно? Хочете чаю гарячого?
З чорним хлібом і джемом сливовим? Зроблю!
Принесу. Біля ніг умощусь, щоб побачили,
Як безмежно, по-справжньому я Вас люблю.
Я боюсь за вас, мрію, дивлюсь зачаровано…
Вам не холодно? Правда, Вам зараз не холодно?
Тим часом йдеться про любов без взаємності, і той, на кого вона спрямована, відходить, соромливо опустивши очі, аби непотрібні почуття його не обтяжували. Для ліричної героїні Катерини Матвеєвої настає мить прозріння, з неминучістю гірких сліз і сплеску ненависті… Але з вершини духу, на яку її піднесло кохання, вона вже не сходить, бо звідти відкриваються світові обшири, і почуття трансформуються в порив до чогось, притаманного Вічності.
В зелений колір пофарбую небо,
Щоб бачити постійно твої очі…
А на подвір’ї насаджу каштанів,
Щоб згадувати шовк твого волосся…
…На райдузі, що барвами співає,
Я виведу ім’я немов молитву…
І врешті апофеоз цього нетрадиційного для наших часів поетичного роману-дослідження, апофеоз єднання двох сердець - у любові не один до одного:
Гуляти… з тобою.
Горіти… з тобою
Згасати з тобою,
Тікати… з тобою…
Мені можна.
Ти дозволяєш, бо сам…
кохаєш.
І що ж у підсумку цієї драми нерозділеного кохання, яку багато хто має за поразку в особистому житті? Перемога! Не просто перемога над власним «его» з його куценькими інтересами, а велике благо доростання до простору свободи, що живить творчу силу. А відкритий у великій любові світ лишається з тобою навіки у всій своїй первісній свіжості:
Фантазія? Ілюзія? Світло?
Галактики над головою?
Забути, що поле розквітло?
Та ні, це, мабуть, не зі мною.
Фантазія – не на годину,
Ілюзія вмить не зникає,
А Світло для мене – Людина
У створенім зорями краї.
Так розкрити тему самодостатності кохання спроможна людина, гідна свого таланту, що трапляється не завжди. Любов у наш час багатьох розчаровує, бо її згідно з теперішніми моральними нормами легко довести до «фіналу у ліжку». А молодим людям не завадило б пережити стан душі середньовічного трубадура, якому легкі кроки й шелест плаття дами серця приносили більше втіхи, аніж фізична близькість під впливом розрекламованих фармацевтичних засобів. У тому й особлива цінність книжки Катерини Матвеєвої «Малювала мрію…».
На мій журналістський досвід випало багато історій з пристрастями навколо ревнощів, помсти за неоціненні почуття, егоїстичне «перетягування каната» у взаєминах між закоханими, але фактично вдруге я зустрілася з темою трансформації нерозділеної любові у потужне джерело внутрішньої сили, якої стачить на ціле життя.
Тому й згадала про подружжя Бейєрів з «їхньою найдорожчою сімейною реліквією».
Наталя Околітенко
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2011
Впаде весна у відчай перед літом
Прощаючись.
Гудітимуть трембіти,
Немов на сон. Кружлятимуть лелеки...
А на Великдень кошики і глеки
Наповняться по вінця...
Ніби вперше...
Якби ж душа боліла трохи менше,
Якби не сумувала за весною
і за роками... Де ти, мій спокою?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2011
За мотивами львівської легенди
Колись давно, як світ був іншим,
Як вітер ніс піски пустель,
Напевно, по велінню вищих
Забрів у край наш Менестрель.
Він так співав, що тихли птахи,
Він грав на лютні, наче бог...
І серце, сповнене відваги,
Було позбавлене тривог.
Та доля любить жартувати
І зорі кидати у став...
Мабуть за голос у розплату
Поет безтямно покохав.
Він грав, вкладав у пісню душу,
Один, самотній, день у день...
Та тільки дівчина байдужа
Зникала в натовпі людей.
Та в ніч, окрилений коханням,
Чи то між маренням і сном
Співав поет, немов востаннє
Перед зачиненим вікном...
І крига скресла. На подвір'я
прийшла Вона! Вона! О бог!
Поет співав і все не вірив,
Яка всесильна ця любов.
Колись давно, як світ був іншим,
Як вітер ніс піски пустель,
Напевно, по велінню вищих
Тут залишився Менестрель...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241524
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011
А я у промінчик! А я у краплину!
І гайда на небо, як той Капітошка!
А я у пір'їнку, мабуть, журавлину!
І ще залишуся з дитинством на трошки!
А я у кульбабку! І гайда за вітром!
Кудись у незнані світи і дороги!
А я у бурульку, прозору й тендітну!
І знову в дитинство! На мить, ненадовго!
А я у світанок! Зорею над світом!
А я у веселку! В казкове намисто!
А я у листочок! Росою на квіти!
А я у дитинство! А я у дитинство!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241412
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Розмальовані
вітропромені
сонцеградами
на вікні.
Світлотінями
ніжно-синіми
небо падало
уві сні...
Закарбовані
тіньопромені
вже у вічності
верховіть...
Снігозливами,
прозоримами
ви ж у відчаї
промовчіть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240186
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011
А можна до тебе у гості на чай?
Прийду із цукерками! Воду зігріла?
Я вже за дверима! Давай! Зустрічай!
Скажи, що чекала, подруженька мила!
І що нам та відстань, морози, вітри?
І що нам той час? Він летить, мов скажений!
Розказуй, подружко, і сльозі зітри!
Яка ж я щаслива, що ти є у мене!
На примхи мої, я прошу, не зважай!
І знай, що люблю тебе, скільки є сили!
Чекаю до себе у гості на чай!
Біжу відкривати! Вода закипіла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240185
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011
І падала з неба ніч,
І зорі за нею падали...
І день приречено брів
Світ за очі...За горизонт...
І промені теж з узбіч
Брели вслід за днем левадами...
І обрій тому горів...
Природа впадала в сон...
Вночі на землі пітьма...
І тіні від того плакали...
Літали собі вгорі...
Являлись у відблиску свіч...
Зітхала сумна зима...
Чомусь озиралась злякано...
І день приречено брів,
І падала з неба ніч...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011
І випаде дощ.
І сльози уже будуть зайвими...
І небо очима моїми печально погляне згори
на стомлений світ.
І мрії пташиними зграями
кудись полетять, лишивши прощальне "курли"...
І випаде сніг.
І холод заповнить прогалини
між нашими душами, богом, полонить надії і сни...
А ми, як усі, чекати провіщення станемо...
В самотності кожен. В самотності...
Аж до весни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235592
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2011
Просто мене обніми,
Міцно до серця притисни...
Бачиш, як очі зими
Холодом віють навмисно...
Скоро вже випаде сніг...
Важко у ньому зігрітись...
Хочеш на острів у сні,
Там, де метелики, квіти?
Де тільки будемо ми,
Море і сонячна пристань...
Просто мене обніми...
Міцно до серця притисни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222079
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.11.2010
Я очі люблю твої...
І руки до трему ніжні...
Вуста, і голос, і сміх...
І смуток, часом побіжний...
Волосся люблю твоє,
Що пахне осіннім листям...
Як ходиш, сидиш, встаєш,
І погляд щомиті різний...
Усмішку люблю твою,
Тепло твоє, серце, душу...
Люблю тебе, так люблю...
До неможливості... Дуже...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220635
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2010
А осінь на мене зла -
(Я зрадила їй з тобою) -
Дощем по вікні стекла
І стала собі зимою...
Нехай уночі мороз,
Та в серці буяє літо...
Скажи, як тобі вдалось
Мене восени зігріти?
Хай осінь собі дощить
І вітром холодним виє!
Байдуже! Бо я в цю мить
Твої цілуватиму вії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220634
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2010
Відмежовую так і ні
Падолистом цієї осені...
Першим променем на вікні,
і деревами, майже босими...
Відмежовую ніч і день
Зорепадом чуттів і пристрасті...
Ароматом твоїх хризантем,
І цілунками душ у вічності...
Відмежовую ледве нас...
Але меж між нами немає...
Навіть простір, відстань і час
Поступаються небокраєм...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2010
Намалюю тебе собі...
На кленовому, жовтому листі...
Павутинням легким на вербі...
Зорепадом над вицвілим містом...
Намалюю собі тебе...
Ніжним доторком вільного вітру...
Тінню хмар із осінніх небес...
Світлом мрій золотої палітри...
Та ім'я з намиста дощу
Напишу і не вимовлю всує...
Я від себе тебе не пущу...
Я для себе тебе намалюю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217900
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010
Гойдає вітер віти. І світ іде на спокій.
Малює жовтень вкотре мої яскраві сни.
В очах у тебе небо-високе і глибоке...
Такого не було ще у мене восени...
Запахло мокрим лісом-малює просинь осінь...
Курли-курли у небі-без болю і жалю...
А в тебе сонце грає із листям у волоссі...
І я тебе сильніше від осені люблю!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010
Ти знаєш, що сяєш сонцем?
Ти знаєш, що пахнеш мріями?
Ти знаєш, ти знаєш, що це
У тебе бринить під віями?
Ти знаєш, з тобою добре...
Ти знаєш, з тобою затишно...
Ти знаєш, ти знаєш, зорі
Не радують, як ти радуєш...
Ти знаєш, що ти прекрасна
Увечері, вдень і поночі...
Ти знаєш, я хочу щастя
Для тебе, для тебе, Сонечко!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215283
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2010
Коли опадає листя
Чи сонце іде на спокій,
Чи вітер колише трави,
Чи просто ідуть дощі,
Ви знаєте, так написано
Не нами, а Одинокими,
Що десь у своїй заграві
Виводять штрихи Душі.
Ви знаєте це напевно,
Без сумнівів і запитань,
Без допуску навіть думки,
Що Ваше знання мине.
Чому ж часом так даремно,
Без жодних підстав, відкрито,
У Вас виникають сумніви
Стосовно мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213305
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.09.2010
Т.З.
Мій день мовчав, як сотні інших днів,
Моя свіча, як сотні інших, гасла...
І світ завмер, як тисячі світів...
Завчасно, Господи... завчасно...
***
Сміявся день! І я у тому дні!
Вогні зірок горіли, як уперше!
І раптом захотілося мені
У цьому світі просто звершень!
***
Тепер я свято вірю в чудеса!
І, як не дивно, щиро вірю людям...
А я тобі цукерок
принесла!
Бо знаю, як ти солодощі любиш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212941
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2010
Нічка насупила брови,
Може, на мене сердита?
Що ж я такого зробила?
Тужиться серце твоє?
Нічко, промов ти хоч слово!
Я вже не йтиму за вітром!
Ось, забери свої крила...
Чуєш, зозуля кує?
Думаю, скоро світанок...
Нічко, ти завтра забудеш
Все, що сьогодні казала,
З півнями, знаю, мине...
Так, наближається ранок...
Сонце заповнює груди...
Нічко, в нас часу замало-
Скоро зречешся мене
Так, як багато зрікалось,
Мовчки... Залишиш і досить...
Що ж, я і так самостійна!
Розпачі переживу!
Нічко, аби ж ти не знала,
Що моє серце голосить,
Як це нестерпно постійно
Бачити сни наяву!
Як я стомилася спати,
Щиро розплющивши очі,
Вірити людям безмежно,
І залишатись одній...
Ранок... І місяць на страту
Зовсім рушати не хоче...
Тільки вже промінь бентежить
Кінчики пальців і вій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209277
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2010
A ці стіни говорять... Ти чуєш? Ці стіни говорять!...
Так! Про тебе... Про мене... Про когось там... Просто про нас...
Я не хвора, мій друже. Повір, я ні краплі не хвора!..
І насправді не я це, а тінь із землі підвелась...
А ці стіни, як люди, говорять... говорять... говорять...
Із тобою про мене, зі мною про тебе... мовчать...
А на небі мій місяць... Німий... А ще зорі, ще зорі...
Мов розкидані Богом шматки піднебесних латать....
А ці стіни, як люди, зрадливі... До крику зрадливі!
Зберігають навічно чиїсь однойменні сліди...
А за вікнами злива і хтось невимовно щасливий
Залишити свій слід невідступно прямує сюди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207175
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2010
Вона дивиться хоррор і мультики...
І читає Донцову й Булгакова.
А ще хоче путівку до Кракова,
Або ж Київ прикрасити кульками.
Вона любить шашлик і морозиво,
Сау-Сеп, часом пиво із чіпсами,
Восьмий ряд у театрі та Гібсона.
І керується серцем...чи розумом.
Вона слухає Моцарта й Менсона.
І сидить в інтернеті з мобільного,
Хоче бути вродливою й сильною...:-)
І хто скаже, що з нею невесело!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2010
Вона
Пробачте за вечір! Напевно, він буде останнім…
А ще ... заберіть дорогі італійські парфуми.
Прошу, не питайте… Я так не люблю запитання.
Пробачте і йдіть. Це єдине, що буде розумним…
…………….
Пробачте за правду! Мене ще чекає розплата!
Пробачте за скутість. Колись я була не такою.
Пробачте за «ні».. Хоча можете не пробачати,
Та не назову Вас ніколи (ніколи!) тобою…
Він
Моя мила, маленька дівчинко,
З рожевими щічками і гарненьким кирпатеньким носиком,
З карими оченятами і ніжками ледве не босими,
Я годжуся тобі у вітчими…
Ти чомусь мене стала боятись.
Надивилася фільмів? Може, книжок начиталась, дурненька,
Ти ж для мене, наче останній ковток у задушливу спеку,
Як я можу такого торкатись?
***
За сусіднім столиком сиділа дивна пара. Імпозантний чоловік із посрібленими скронями. Дивився лагідно, до безтями закохано. Вона час від часу по-дитячому супила брови, дівчина, з розкуйовдженим світлим волоссям, у потертих джинсах і в’єтнамках.
За сусіднім столиком.
Ой, помилка.
То просто в кафе таке велике дзеркало…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2010
Десь далеко в небі синім дві хмаринки посварились,
і розбіглися по світу, сірі і сумні...
І тепер, коли ти бачиш, як ідуть холодні зливи,
Знай, що то хмаринки плачуть у височині...
Тож якщо ти маєш друга, не сварися з ним даремно,
Бережи його, бо раптом втратиш назавжди...
І тоді страждати будеш, як хмаринки ті у небі,
Що не можуть одна одну й досі віднайти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201761
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 19.07.2010
А сонцю сьогодні зле,
Висока температура...
Зроблю я йому омлет
І з липи смачну мікстуру.
Пошию подушку із хмар,
Закапаю носа, бо нежить...
А потім закутаю в шарф...
Нехай собі трошки полежить...
Як можна хворіти вгорі?..
Та жаль мені сонечка дуже!
Дивись-но, мале, не згори,
А краще лікуйся й одужуй!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196416
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.06.2010
О.Я.
У тій кольоровій квартирі доволі багато вікон,
І світла також багато увечері і вночі.
Яка незвичайна штука(!), та тільки до того звикнеш,
Як ранок вже гасить світло без жодних на те причин…
А ще там в одній кімнаті немає ніяких тіней,
Бо сонця терпке проміння лишається на стіні
будинку, який навпроти зизить, мов ні в чім не винен,
Хоча він насправді винен…здалося тоді мені.
У тій кольоровій квартирі живуть кольорові люди,
Що сяють красивим світлом увечері і вночі…
Яка незвичайна штука(!), та треба прощатись буде,
Як тільки до дива звикнеш. :’( Без жодних на те причин…
У тій кольоровій квартирі чомусь мені снився равлик…
А ранком у мене в місті пішли золоті дощі…
А ще там в усіх кімнатах вчувається запах яблук,
І ніби гудуть над ними великі смішні хрущі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192857
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2010
Даремно день дістався до душі,
Далеко десь дрімає досі диво.
Дванадцять діб дзвенять в душі дощі,
Дванадцять драм... Дванадцять детективів.
Доба 1
Деградувала душа, дожилася до дефектів. Для декодування демагогії душі додали декрещендо. Драма.
Доба 2
Двадцять дивних декорацій. Дія друга. Двоповерховий дім. Димно. До дверей долітає демонічний дискант.
Доба З
Дощ... Деколорований диск DVD-шника. Деколорована декоратором доля. Дивно, дві деталі деформують душу: дощ і декоративна доля...
Доба 4
Думаєте, дуже довго душа деградувала? Довго... Доти, доки декоратор дій доріс до деміурга.
Доба 5
Діорама діброви. Дерева. Декоративний Діоніс. Душа довірливо дивиться, доторкаючись до дерев, дивується, де декоратор-деміург дістав дивний дендропарк, до депресивного дискомфортний...
Доба 6
Дуель дійсності і добра
Доки добро дрімає, доти дійсність діє, досягає до дна душі, і доти душа деградує, деформується... Добро дослухається до деміурга - дрімає далі... А деміурга давно домігся диявол...(див. Доба 4).
Думи
Довгі десятиліття доля дарувала душам дітей диво...
* * *
Деградована душа десь далеко думала, де дістати дарунок долі...
Дитинство давно дійшло до дверей двоповерхового дому, дочекалося деградації душі і демонстративно дематеріалізувалося...
Диво? Доросле диво? Диво доростає до дорослості?
Доба 7
Диво дорого дістається дорослим: дійсність довше деформує душу.
Диво дитинства досить дивне - дивакувате. Де дорослості дістати дивакуватість?...
Доба 8
Двобій добра і дійсності
Допоки дійсність діє, доти добро допомагає душі... До дня, де дійсніть доростає до досвіду...
Доба 9
Душа допитується добра:
- Де ділося диво? Де двері двоповерхового дому? Добро доповідає душі:
- Двері дарують дивакуватість... Дорослий добудовує до дверей декоративний дах, а дах - довірений дісності; добудовує димар, а димар - дає дорогу диму... А далі добудовує і дім, де дуже душно диву...
Доба 10
Дійсність (див. дорослість (див. диявол) ) і диво (див. дитинство (див.добро) ) дуелюватимуть довічно. І двобій довершить доля.
Доба 11
Душа довірилася долі. У долі джокер - дружба з добром. А добро - диво. Душі до дверей двоповерхового дому, де дематеріалізувалося диво, допоможе дістатися доля. Доле, допоможеш?
Доба 12
Дитині- доріжка, дорослому - дорога. Дискримінація?
Дитині - диво, дорослому - дійсніть. Деградація?
* * *
Двоповерховий дім. Догорають дрова. Димно. Душно.
Доля доводить душу до дверей. У домі декоратор доторкається до дерев діорами. Дивується, депресує... (Де деміург? Де диявол?)
Душа дивиться. Даремно допитуватися, де диво. Душа дорослішає.
Двоповерховий дім дорослій душі дорожчий дива... дійсно дорожчий? Душа думає... Дужчає... Думає: ДИВО ДОРОЖЧЕ!!! Де доріжка дитинства? Душа добігає до дверей і дивом дематеріалізується! Дивакувата душа! Дитяча! Десь дивується дарунку долі - ДИВУ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191144
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010
Вона проводжала сина.
Молила, благала і плакала...
А син... Син не міг НЕ ПІТИ...
В обіймах останні хвилини...
І небо сльозами закапало...
Страшними слізьми пустоти.
У ніч, коли хмари горіли,
І попелом зорі покрилися,
Припали сини до землі...
В хатах матері посивілі
Просили у Господа милості
Синам у кривавій імлі...
І йшли молоді, сміливі,
Із запалом серця мрійливого
Назустріч далекій весні...
В бою на просторих нивах
З молитвою матері сивої
Співали прощальні пісні...
А зараз їм треба тиша.........
Синам...яких не дочекалися...
Із дна безіменних могил...
Мовчу.........
.....Хвилину чи більше,
і сльози втираю, вклоняюся
ГЕРОЯМ, ЩО ПЕРЕМОГЛИ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010
Пухнаста зіронька прийшла до мене в сон,
Торкала лагідно промінчиками вії,
І снився мені замок, принц і срібний трон,
І я принцесою ішла назустріч мрії...
А потім снився сад, де сотні світлячків
У піжмурки, мов діти, гралися під листям...
І снилися хмарки, озера і річки,
І я кудись брела казковим дивним містом...
Та обірвався сон від лоскоту зірок,
Які злетілися з усіх усюд до мене
І ранок принесли... Вже й чути спів пташок,
І світлячок повзе під листячко зелене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188037
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Сумувала весна, у зажурі за суконьку смикала,
І росою сльозини текли на поснулі світи...
Іще вчора сама проганяла морози і віхолу,
А сьогодні вже їй доведеться за обрій піти...
Сумувала весна, прикрашала волоссячко зеленню,
Зігрівала і пестила миле, мале кошеня,
Її час відлітав, а лишитися довше не велено,
І прощалася з лісом, і йшла десь у світ навмання...
І ніхто не окликне, не спинить, і постать забудеться,
Тільки пролісок якось у травах на згадку мигне,
А весна буде йти по зелених, замріяних вулицях,
А за нею – пригріте кошатко – частинка мене...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185535
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.04.2010
Христос помер. Помер колись за нас.
А ми себе вбиваєм ні за кого.
Ще вогник свічки в церкві не погас,
А ми погасли з вірою у Бога.
Христос воскрес! Воскрес колись для нас!
Мільйони душ у щасті і любові...
Один лиш день... А завтра прийде час,
І розіпнемо Господа ми знову.
Мовчить земля у втомі від вистав,
Хтось угорі невтомно п'єси креслить.
Щодня ми розпинаємо Христа
І раз у рік ждемо, що Він воскресне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182010
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Мої різнобарвні метелики,
Мені малювали соняхи,
Любов розливали у келихи,
Тепло залишали в долонях і
Зникали у темряві...
Мальовані соняхи танули,
Міражно плелися стеблами,
Любов замерзала в гранули...
І тільки долоня тепла, мов
Метелик в ній жевріє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180310
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Сумуєте? Ну що ж, давайте разом,
А потім посміємося до сліз!
Цукерку хочете? Хвилиночку, я зараз,
Ось розгорну... У Вас холодний ніс
І руки теж... Замерзли? Чай готовий
Пішли сміятися! :-) І ну його, той сум!
Я принесла листівочку: "З любов'ю",
А завтра я Вам сонце принесу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178910
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2010
Тупи-тупи тупотунка,
Ля-ля-лялечка, ласунка,
Ма-ма-маму кличе радо,
Люлі-лю співає тато.
Аа-а, ходи-но спати,
Цьом у носичок кирпатий.
Хлопи-хлопи у долоні,
Наша доня, люба доня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177880
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2010
Я знаю усе про лютий,
Про кожну його сніжинку,
Про квітку, в снігу забуту,
Про білу, хрустку скоринку.
Я знаю усе про лютий,
Про те, що він день ховає,
І як візерунки плутав
На вікнах нічних трамваїв.
Я знаю усе про лютий,
Що в декого лютий-свято...
А можна Вас пригорнути
Сьогодні, у двадцять п'яте?
На вушко тихо шепнути:
"Вітаю. Тримайте квіти",
Всміхнутися, порадіти
У цей неповторний лютий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173965
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2010
Піду в математики, вірші писатиму цифрами!
Шукатиму рими у коренях, навіть в іксах.
Та графік параболи просто поставлю епіграфом.
І душу ховатиму в мінусах. Може, в плюсах.
Піду в математики! Точність там, чіткість увічнені.
Безпристрасний рух різних ліній, без слів і принад.
А буде душа розриватись від болю і відчаю,
Візьму на папері і виведу: ігрек квадрат!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173332
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2010
Який же ти гарний у білій сорочці !
Ходи, поможу зав'язати краватку...
Ти будеш до вечора? Може, до
ночі?..
Ну, що ти...
...не плачу...
...запізнишся, татку...
Ось квіти. Тримай.
Все. Ні пуха!
Щасливо!
Замкну за тобою...
...я знаю... Доросла...
Ні-ні! Не хвилюйся, ти зовсім не сивий,
То просто сніжок у твоєму волоссі ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172864
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Сьогодні для Вас я придумала свято!
Ви тільки у казочку дивну повірте!
Рукою махну…І раптово крилаті
Осипляться зорі росою на квіти,
Що сніг розтопили в озерця дзеркальні…
І в тій кришталевій воді променистій
Чарівні рибинки…Тож швидше бажання
Загадуйте!!! Зараз кружлятиме листя
Під музику неба в шаленому танці…
І ми полетим у незнані простори,
Де ніч незвичайна, де півні уранці
Співають пісні про озера і гори!
Де кульки магічні летять, кольорові
І щастя у серце приносять багато…
Тримайте! Дарую Вам кульку любові…
Сьогодні для Вас я придумала свято!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166600
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
Розвісила береза химерні білі лапи-
Її за ніч засипав важкий лапатий сніг.
Стоять кущі в рядочок, немов зимові мавпи !
Так Рік Новий крокує заметами доріг!
Малюють сніговії феєрії казкові,
А згодом фейєрверки втішатимуть серця!
Зима! Зима з’явилась у нас сьогодні знову!
І падають сніжинки без краю і кінця!
Зліплю сніговика я! Морквину замість носа!
Зроблю йому чудовий зимовий макіяж!
В душі у мене свято, в очах – щасливі сльози,
А навкруги – прекрасний, засніжений пейзаж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164854
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010
Ти до мене у темряву тихо ввійди
Зорепадом надій, сяйвом місяця вповні,
В інший світ забери від незгод і біди,
У небачений світ, чарівний і гріховний.
У кімнаті вечеря на двох і камін..
А в очах грає полум’я свічки і ласки..
З ароматом троянд розтає парафін…
І тепер відчуття вже ведуть мене в казку.
Один простір на двох у сплетінні бажань,
У танку закружляй, божевільно і сміло.
Насолоджуйся смаком моїх поривань!
Я тепер говоритиму серцем і тілом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161789
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2009
Вікна морозом розписує грудень,
Землю турботливо ніжить снігами,
Віра у світло наповнює груди…
Хочеться щастя. Вашого. З Вами.
Стільки сніжинок, що й збилася з ліку!
Мріється з ними кружляти додолу.
Вже й снігурі прилітають до вікон.
Гарно щебечуть. Даремно, що холод.
Небо зимове – казкове й пророче.
В пісні безкрає зливаються зорі.
Мліє душа. І по-справжньому хоче
Вашого щастя… А я буду поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2009
Ангеле мій, я прошу, не лишай мене більше…
Так, я слабка… І сильнішає темряви світ.
Сліпне душа, стрімко падає в прірву все глибше,
Важко безкрилій здійснити небесний політ.
Демоне мій, не виходь у світи, я благаю!
Страшно на тебе дивитися зі сторони…
Плаче душа, що так марила світлом і раєм,
Капають тихо невидимі сльози вини…
Я(!) оступилася. Ангел і Демон – обачні.
Вибір за мною. Душа, не хвилюйся, не плач,
Ти – свій спаситель, ти кат і суддя всіх невдач…
Я(!) помилилася. Боляче? Знаю. Пробачте…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157821
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2009
«Миле моє пташатко, дальніх висот не бійся! –
Вчила велика птаха рідне своє дитя, -
Ти подивися в небо, злийся душею з виссю,
Вір, що у цій блакиті справжнє твоє життя!»
Грілось мале на сонці, чистило пір’я довго,
Мружилося на світло… Що, коли не злетить?
Ну ж бо! По вітру дзьобик!
Крила розправ!
В дорогу!
Знай, що давно чекає неба твого блакить!
Ранок змінила нічка. Зорі говорять вголос,
Що то між них літає? Привиди чи душа?
Ні, у нічному небі, щоб розігнати холод,
Вперше розкривши крила, стрімки летить пташа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155732
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2009
Я тобі, подружко, все розповім,
Тільки спитай!
Як відлітають хмарки грозові
За небокрай.
Як піднімається сонце щоранку
З ясних небес,
Як колосяться в промінні світанку
Жито й овес.
Я розкажу, що нашіптують зорі
Тихо вночі,
Що тебе ангел боронить від горя,
Твій, на плечі.
Про блискавиці скажу і про грім.
Навіть про рай!
Я тобі, подружко, все розповім,
Тільки спитай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154432
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009
Свою осінь ірпінську тобі подарую,
Свою осінь… Ти чуєш-но?!!! Тільки свою!!!
Що на листі малюнки шовкові гаптує,
Що фарбує травинки в моєму гаю!
Я зберу її в жменьку і вишлю по пошті,
У конвертику бережно, разом з листом,
І вона прилетить аж до тебе у гості,
Малюватиме дощик тобі за вікном!
І червоним дерева твої розфарбує,
Заховає грибочки під ковдру – знайдеш?
Свою осінь ірпінську тобі подарую,
Що не знає ні горя, ні смутку, ні меж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152395
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.10.2009
Її сонце зненацька згоріло дотла,
Вітер попіл по небу безжально розвіяв…
І опали зірки, наче листя, з чола,
На шматки розриваючи простір і мрії.
Її світ вимирав від нестачі води.
Її райські сади висихали в пустелі,
А Вона не пручалася владі біди,
Тільки сумно стискала мольберт й акварелі…
І.
Був інакшим колись Її внутрішній світ,
Розмальований весь від початку до краю,
Між березових віт кольоровий привіт
Дарувала усім, хто торкавсь Її раю.
У безмежжі думок, почуттів, самоти
Фарбувала ліси, шліфувала коралі,
І словами, і пензлем творила світи.
Все навколо жило, а Вона малювала…
Обережно виводила лінії слів,
Власну душу вдихала у створений образ,
Її вимір бринів з багатьох голосів,
То стихав, то звучав голосніше раз по раз.
Вона вірила в щастя. І щастям жила.
Вона бачила сум. Часом теж сумувала.
Та за спиною мала два білих крила
І злітала увись, як тепла було мало.
ІІ.
Але хтось підпалив Її вимір надій.
Запалав небокрай, задимілися квіти.
Тільки раз засміявся бездушний палій
І пішов, залишаючи простір горіти.
Тоді ввечері рухнув Її дивний світ,
Захворів, загорівся вогнем божевілля.
І відмовили крила нестися в політ,
І зірки опадали на землю вугіллям.
Акварель Її слів стала, наче смола,
Що поглинула простір, безжальна й тягуча,
Її світ відмирав. І вона не жила,
Тільки мовчки ковтала біду неминучу.
Її фарби злилися у сірий коктейль,
Її звуки лунали незграбно й фальшиво,
Затонули ліси під пісками пустель,
Не вщухали вітрів невгамовні пориви.
І душа Її стиснулася в міліметр,
Затремтіла, сховалась, лишаючи пустку,
А Вона до грудей притискала мольберт,
І не знала, що серце пішло у відпустку…
ІІІ.
Її світ став пустим: акварель – нанівець,
Але знищити зовсім його неможливо…
Наполегливо в руки бере олівець
І малює грозу чорно-білу і зливу…
І словами фарбує краплини роси,
Що в траві, яку знову Вона малювала,
І ростуть Її крила з німої сльози,
І летить Вона в небо, бо сонця замало.
Так із кожним падінням росте Її світ,
Стає дужчим, міцним і нешвидко згорає,
А Вона з-поміж віт знов дарує привіт
Усім, хто постукався до її раю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151613
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2009
Я на небо, на жаль, не здіймалася сходами.
Я злетіла, мов птаха, - зненацька і стрімко.
Я на небі сміялася, грала висотами,
Заквітчалася хмарами, наче барвінком.
Я на небі не мріяла. Я БУЛА мрією,
Відкриваючи серце так широко-широко,
Аж занадто... Інакше, напевно, не вмію я...
І вмить небо для мене саме стало вироком.
* * * * * * * * * * * * *
Струснулася просинь... Попадали зорі...
...Сльозами розсипавшись по підвіконні...
Неначе узором......І в тому узорі
Була також я у німому полоні...
І...рухнуло небо... Розвіяло мрії...
Навіщо?!? НАВІЩО туди я злітала???
Любити інакше...ІНАКШЕ (?!?) не вмію???
нема тепер неба... мене теж не стало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150141
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2009
Осіннє сонце накладає вето
На промені відлунням сивини…
На листі вимальовує портрети,
Червоно-жовті марення і сни…
Вбирається природа…і вбирає
Медове світло… Листя, ніби шаль,
Горить вогнем, потріскує, палає…
І падає…
…на жаль…
…на жаль…
…на жаль…
Спливають дні і кануть, ніби в Лету,
Грайливо так, спокійно, жартома…
Осіннє сонце вже наклало вето…
Повільно наближається зима…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149049
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.10.2009
Ми зустрілися знову вночі,
Ти приніс мені білі троянди,
На твоєму заснула плечі,
Як завжди, на холодній веранді.
Ти казав мені знову: "Моя",
Цілу ніч присягався в коханні...
А на ранок додому - сім'я.
І зосталась одна я в чеканні.
Ти прийдеш через тиждень тепер,
Подаруєш вино, хризантеми.
Ми зустрінемо разом четвер,
Та окремо його проведемо.
Так два роки зі мною живеш...
Чи без мене...Я й досі не знаю.
Не прошу, не жену, лиш чекаю,
Коли ти уночі не прийдеш.
В той день буде, напевно, гроза,
Ти подзвониш і скажеш, що діти.
І залишиться в серці сльоза,
І у пляшці вино недопите...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148554
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.10.2009
До мене сьогодні всміхнулась калюжа!
Ви знаєте, я здивувалася дуже,
Але посміхнулась у відповідь їй –
Метелики раптом злетіли з-під вій!
Кружляли навколо – зелені, червоні,
Торкалися ніжно обличчя і скроні,
Сплелися у райдужне, гарне намисто,
А потім на землю попадали листям.
А деякі втрапили прямо у воду –
Краси я такої не бачила зроду –
Неначе грайливі русалки із вітром,
Віталося листя зі мною привітно…
Чи то мені, може, на хвильку здалося?
Це ж осінь, чаклунка¸ це ж осінь, це ж осінь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148159
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009
Після сірої ночі, холодної ночі
Прокидатися вулиці зовсім не хочуть…
Посміхалося небо, намагалося небо
Привернути увагу до сонця, до себе…
Тільки ніч все тримала людей у полоні,
Фарбувала сріблястим дерева і скроні…
Дарувала омріяні сни наостанок…
Та за обрієм вже розгорався світанок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147474
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2009
Хмарно. Вогко. Сіро.
Вітер крізь фіранки.
Чорна кава з сиром
Ранком з філіжанки.
У дощу в полоні
День, журба і сльози.
А на підвіконні
в'яне квіт амброзій.
Тепла ковдра. Вечір.
Зібране волосся.
Крик сумний лелечий…
Осінь…Осінь…Осінь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146575
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Оксані Первовій-Рошці присвячую
Вузенькими доріжками ступаю зачаровано,
І посмішка від захвату ясніє на лиці.
Бруківкою устелені, між горами заховані,
В душі закарбувалися чудові Чернівці.
Церквами золотавими, будинками барвистими
Стрічали люди радісно з любов'ю у серцях.
І я, зігріта ласкою і вірою вколисана,
Душі своєї часточку лишила в Чернівцях.
Зривається і падає пожовкле листя осені,
Один листок залишиться у мене у руці.
Ніколи не забудеться це небо, повне просині.
Й душа завжди вертатиме у милі Чернівці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145976
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.09.2009
Я дивилась на море, а море дивилось на мене,
І душа розчинялась у хвилях живої води…
А за обрієм сонце поволі котилось зі сцени,
І уява творила до нього рожеві мости…
Я дивилась на море, а море дивилось на небо,
Чи то небо не зводило з моря глибоких зіниць…
Тільки хмари сумні привертали увагу до себе,
І здавалися зайвими крики розгублених птиць...
Чи тепер я насмілюся просто покинути все це,
Так спокійно, байдуже, без жодних тривог і зусиль?
Я дивилась на море… Тужливо стискалося серце…
І звучала у ньому мелодія неба і хвиль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=143927
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.09.2009
Байдужа до Бога. Байдужа до світу.
Байдужа до себе, до сонця, до вітру.
Байдужа до ластівки, що біля стріхи
Годує пташаток для сили і втіхи.
Байдужа до неї. Байдужа до нього.
Байдужа, що скоро скінчиться дорога,
Що більш не побачить зірок у калюжах –
У серці байдужому тільки байдужість.
І зникнути їй, як мільйонам, судилось,
І знов народитись, мов ще не родилась,
Кохати, сміятись і вірити дуже,
Та потай плекати холодну байдужість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141534
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2009
Я примушу себе замовчати,
І тепло залишу за дверима –
Безпідставну, жорстоку розплату
Маю я за любов невмолиму.
Та в мовчанні моєму небо…
Та в мовчанні моєму зорі…
Запитання німі до себе,
І від мрії сліди прозорі.
Я примушу себе замовчати,
І сльозами насичуся вповні,
Як стискатимуть душу лещата –
Непідкупні, незримі, невтомні.
Та в мовчанні моєму слово…
Та в мовчанні моєму віра…
І вітрів простота казкова,
І мелодія ніжної ліри.
Я примушу себе замовчати
В такт фальшивих,
сповільнених терцій,
І під Реквієм тихо на страту
Поведу своє змучене серце.
І мовчання наповнить груди,
І в мовчанні пов\'януть квіти.
Дуже важко і боляче буде,
Та я зможу і мовчки любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140318
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Яким він буде, мій прощальний вірш?
Які слова злетять із вуст востаннє?
В які світи я йтиму босоніж,
Які роки залишаться в тумані?
Що принесу на згадку по собі?
З яким добром постану перед Богом?
З життям в теплі, любові чи журбі
Я вирушу в незвідану дорогу?
Не відаю. Час лине стрімголов,
Життя сплітає, з'єднує світами.
Та знаю, що приніс мені любов,
Уклін доземний лишить перед Вами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135726
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.06.2009
Вам не холодно? Хочете, я Вас закутаю
У хустину пухову. І ніжно Вас так обніму,
Прихилюся , розвію тривоги зі смутами
І читатиму вірші, щоб тишу прогнати німу.
Вам не холодно? Хочете, сонце проситиму,
Щоб зігріло тендітним, цілющим теплом,
А ще хочете, килим я вистелю квітами,
І нам так буде затишно й добре разом.
Вам не холодно? Хочете чаю гарячого?
З чорним хлібом і джемом сливовим? Зроблю!
Принесу, біля ніг умощусь, щоб побачили,
Як безмежно, по-справжньому я Вас люблю.
Як боюсь за Вас, мрію, дивлюсь зачаровано…
Вам не холодно? Правда, Вам зараз не холодно?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134535
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.06.2009
Здавалося б, все давно сказано,
«Люблю» вже лунало не раз…
Та знову відвертими фразами
Шліфую коштовний алмаз…
В оправі зі світла і золота
Несу його бережно Вам,
Від серця любовно відколотий,
Переданий ніжним словам…
Із сяйвом надії і мріями
До Вас лине знову «люблю»,
Й поезія, сонцем навіяна,
Без сліз, без тривог і жалю…
Лиш острах, що буду відштовхнута,
Пригашує золото фраз,
Й від серця любовно відколотий,
Тьмяніє на сонці алмаз…
Та знову теплом відшліфований,
Чистіший води й кришталю,
Навічно він Вам подарований
В обіймах, в думках і в «люблю»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133476
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2009
Пригорни... Притулися до мене обличчям...
І відчуй сіль на запах, коли в\'ється змією сльоза...
Бо душа моя тихо шепоче про відчай...
А ти просто пішов і не втішив, і слова мені не сказав...
І тепер намагаюся вимкнути мозок, свідомість...
Адже серце болить... І так страшно дивитись у себе,
Коли часом заплутана відчаєм совість
Закриває й затьмарює сонцем освітлене небо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132632
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2009
Поглянути розпачу в очі,
Зламатись під натиском світу,
Почути: безвихідь шепоче:
Не жити... Не жити... Не жити...
Дивитись з вікна безнадійно
Униз... І навчитись літати.
Придбати в аптеці снодійне
І спати... І спати.. І спати...
У склянку поставити квітку.
Востаннє згадати про звичність.
З життям попрощатися швидко.
Й у вічність... У вічність... У вічність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132509
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2009
А ти мене завжди читав...
Мої поезії, молитви,
Щоразу радив, виправляв
Словами гострими, мов бритва...
Я захищалась, як могла,
Ховалась в сутінках і тиші,
Тому й далекою була
Для тебе у прозорих віршах...
А ти дивився, мов згори,
Там, за екраном, сам незримий...
Гори ти, серце, не гори -
Але жахлива з тебе рима!
Ну що ж, мій критику, пробач
Вогонь душі і серця плач...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131622
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2009
У своєму світі
Малювала вітер,
Але вийшли квіти
Вранішні в росі.
Сонцем обігріті,
Мов сплетіння літер,
Світлом оповиті,
Створені в красі.
У своїй уяві
Малювала трави,
Та чомусь заграва
Розлилась теплом.
Ніби у виставі
В пурпурову гавань
З вигуками "Браво!"
Сонце попливло...
У своїй любові
Малювала повінь,
Та пісні казкові
Забриніли вмить.
Різнокольорові,
У чарівній змові,
Зовсім випадково
Зринули в блакить.
У своїй надії,
Яку так лелію,
Малювала мрію
В шелесті трави.
Народилась мрія,
Яка душу гріє.
В ній живу й радію.
Й Вас люблю. А Ви???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130889
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2009
Хочу к тебе... А жизнь смешна, ей-Богу!
Смешна до слез, до боли, до стыда
Она в игре своей пересекла дороги...
И разлучила вмиг. Так просто. Навсегда...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130353
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.05.2009
Ридатиму довго і вголос,
І, може, вже виплачу сльози,
Щоб швидше мого серця соло
Убили колючі морози.
Як боляче знати, що поряд –
Людина, до тебе байдужа...
Ридатиму довго від горя,
І сльози тектимуть в калюжі.
Як боляче бути сліпою
І марно творить ідеали,
Щоб потім якоюсь весною
Відчути, що серця не стало.
У напівсвідомому стані
Збагну, що життя розкололось,
І, стомлена вічним мовчанням,
Ридатиму довго і вголос...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2009
Збережіть фотокартку – цей свідок щасливого часу,
Який поруч із Вами здавався найкращим мені,
Коли сонце всміхалось, за хмарами навіть не гасло,
А омріяним спогадом потім являлось у сні.
Збережіть фотокартку і згадуйте, як я любила,
Не надумано зовсім – душею і серцем усім,
Біля Вас в мене раптом з’являлися мрії і крила,
І навколо весь світ поставав у магічній красі.
Збережіть фотокартку, та знайте: я й так буду поряд,
Бо не виберу шлях, що простелеться далі від Вас,
Тільки поруч я хочу дивитись на небо і зорі,
Щоб життя оберталось у світлі любові й прикрас.
Збережіть фотокартку. На ній напишу побажання:
Жити довго й щасливо, купатись в любові й теплі,
Зустрічати у затишку завжди багряні світання
І творити у спокої на неспокійній землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2009
Мы в стихи выливаем слезы,
И печали глухо-немые,
И тяжелые боли тупые
И осколки жизненной прозы.
И, по сути, поэзия - свалка
Инфернальных, черных эмоций,
Разделенных на тысячи порций,
Где других и себя нам не жалко...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129603
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.05.2009
Чистий листок паперу
Скоро заповнять букви,
Навстіж відчинені двері
Раптом зачинять руки.
Букви зіллються в слово,
Зовсім ніким не ждане,
Створене випадково,
Сказане дуже рано.
Слову тому не повірять,
Витерти схочуть, та пізно.
Слово стане повір’ям,
З розпачем зовсім різне.
Слово захоче правди,
Тільки, давно затерте,
В тіні гіркої зради
Мусить воно померти.
Слово замінять сльози,
Зронені теж раптово,
Ніби відбиток прози
На похованні слова.
Тільки листок паперу
Знову заповнять букви
Й навстіж відчинені двері
Вже не зачинять руки.
Стоворене із любові,
Знищити неможливо,
Можна не вірити слову
І переждати, мов зливу.
Можна його топтати,
Нівечити, забути,
Тільки воно й розп’яте,
Знов оживляє груди.
Чистий листок паперу
Вже заповняють букви.
Не зачиняйте двері.
Не забирайте руки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129488
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2009
Я їду додому....
Попереду ніч і дорога.
Ліси свіжолисті, озера, вогні....
Я їду додому...
До рідного свого порога,
Що маренням світлим приходить у сні...
Я їду додому...
За покликом долі і серця...
Де все особливе – і небо, і тінь...
Я їду додому...
Автобус крізь простір несеться,
У мій життєдайний, зелений Ірпінь...
Я їду додому...
Де спокій, без сліз і тривоги...
Де вишні рясніють за рідним вікном....
Я їду додому...
Попереду ніч і дорога...
А я вже душею в хатині давно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129048
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2009
В зелений колір пофарбую небо,
Щоб бачити постійно твої очі...
А на подвір'ї насаджу каштанів,
Щоб згадувати шовк твого волосся...
І сіру ніч я вималюю в чорне,
Як твої брови, смолянисті вії...
Перетворю в червоне жовте сонце,
Щоб присмак вуст гарячих не забути...
На райдузі, що барвами співає,
Я виведу ім'я, немов молитву...
І будеш ти завжди зі мною поруч,
Моє життя, мій ангел, мій коханий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128112
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2009
Я Вас люблю усім єством своїм,
На крилах радості підносячись щомиті,
Замкнувшись в царстві образів і рим,.
Творю для Вас, у сяйві і блакиті.
Я Вас люблю усім своїм єством,
Не боячись померти від любові,
Не обираючи між світлом і добром,
Я там, де Ви, де мрії кольорові!
Я Вас люблю єством своїм усім,
Здається, так любити неможливо!
Життя стає жорстоким і пустим
Без Вас. Мов непотрібна злива.
А скільки в ньому болю і жалю,
І серце у неспокої невільне...
Я Вас єством усім своїм люблю.
Навічно, особливо й дуже сильно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128111
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2009
Ви відмовились легко від мене –
Віддали перевагу вічному.
Наче сонце вдягли в зелене –
І нічого у цьому незвичного.
Ви від мене відмовились легко,
Не вагаючись душу убили,
Відштовхнули занадто далеко,
Ніби зовсім мене не любили.
Я ображена? Так, ображена,
І писати не хочеться більше.
Я здивована. Ні, просто вражена,
Що мене замінили вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126571
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2009
Сьогодні сонце плакало,
За хмарами заховане,
Котились сльози маками,
Веселками ранковими.
А люди милувалися,
Красою уполонені.
А сонце закривалося
Гарячими долонями.
Повільно над дібровами
Тумани розросталися,
І темрява за совами
По світу розліталася.
А люди й не помітили,
Як сонце їх покинуло,
І в ніч величну з квітами
За зорями полинули.
І сонце десь за обрієм,
Ображене, покаране,
Дарує світло обраним,
Хто схований за хмарами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126080
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2009
Переслідувати поглядом.
Поглядом вірного собаки.
Поглядом відданим і люблячим.
Чекаючим поглядом.
Благаючим поглядом.
Спочатку цей погляд забавляє.
Тішить і бентежить.
Додає сил і натхнення.
А потім…
набридає.
І хочеться відпочити
від нестерпного
постійного погляду
розуміючих
карих очей.
Хочеться сховатися,
відштовхнути.
Назавжди.
Тільки совість
не дозволяє.
І погляд, мов прокляття,
Переслідує із дня у день.
І навіть уночі не дає спокою.
І так уже півроку…
Страшно… Правда, страшно?
А якщо ти – цей люблячий, відданий, вірний собака?
Якщо тобі Бог дав ці кляті карі очі?
Якщо Він наділив тебе цим надокучливим поглядом?
Якщо ти справді любиш, чекаєш і благаєш, щоб не відштовхнули?
«Собака? Я не собака, – обуришся ти. – Я маю душу!»
А чи в змозі ти заперечити тій людині?
Якщо ти заради неї винищив у собі залишки егоїзму, честолюбства і навіть власної гідності?
Чи не забракне тобі сил захиститися?
«Навіщо цей захист?» - подумаєш ти. Зайве обурення призведе до сварки, а тоді до погіршення стосунків, а може, й до остаточного розриву.
І як тоді ти зможеш жити?
Як жити без любові, вірності і відданості?
Не зможеш.
Ти просто помреш, зачахнеш, як нікому не потрібний собака.
Ти – повна самовіддача, і потрібно лише, щоб ця людина була поруч.
Зараз не важливо, що вона про тебе думає, любить чи ненавидить.
Це зовсім неважливо.
Її любов лише у твоїх мріях.
Але кому яке діло до мрій собаки?
І тобі лишається лише чекати і вірити.
Ти зможеш проковтнути біль образи, біль розчарування.
Звичайно, зможеш!
Ти все одно будеш поруч.
Усе своє життя.
То чим ти кращий від собаки?
22.08.2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124795
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2009
Створена вічністю в межах безмежності.
Поза буттєвістю. простором часом,
Просто Людина в своїй незалежності.
Чисте створіння. Tabula Rasa.
З тихим енспокоєм, з гнівом і вірою,
З щастям любові, з болем відрази.
З вічними сумнівами і довірою.
Чисте створіння. Tabula Rasa.
Тільки з Душею, Духом, Духовністю
Буде для Всесвіту, наче прикраса.
Справжня людина в своїй невимовності.
Чисте створіння. Tabula Rasa.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124793
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2009
Чому вітер мене зупинив?
Його величність...Вітер.
Шалений і лагідний.
Дикий і легкий.
Такий, як я.
А зупиняє, бо...сам гуляє.
Мені не можна...
я – кохаю...
Чому сонце так пече
і спалює до тла
усе навколо?
А мені не дозволяє?
Сонце сідає, а я не можу,
бо...кохаю.
Чому зорі такі мовчазні?
А мені мовчати
забороняють...
Зорі згасають, а я не можу,
бо...кохаю.
Чому річка ніколи не
зупиняється?
А мене спиняє...
Вона – тікає,
а мені не можна,
бо я – кохаю...
Лише ти мені все дозволяєш,
коли я з тобою поруч.
Гуляти ... з тобою,
горіти ... з тобою,
згасати з тобою,
тікати ... з тобою.
Удвох...З тобою...
мені можна.
Ти дозволяєш, бо сам ...
кохаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124330
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2009
Я сьогодні ненароком підслухала зорі,
Як вони в небесній тиші (уявіть!) співали,
Як їх пісня, Інша, Вища, лилася в просторі,
Як вони, забувши спокій, місяць вихваляли:
"Місяць! Місяць! Друг! Господар!
Покровитель! Поводир!
Ночі темної володар!
Брат величний світлих зір!
Ми співаєм, прославляєм
І вклоняємось тобі,
Щоб світить в людському краї
Не доводилось в журбі!
Щоб із сонцем разом в парі
Зігрівали день і ніч!
Щоб ховали світлі хмари
Вас від зла і протиріч!"
Я сьогодні ненароком підслухала трави,
Як вони під жовтим листям тихо говорили,
Як злітало в небо слово, чисте, нелукаве,
Як вони, забувши холод, до сонця молили:
"Сонце! Сонце! Ніжна мати!
Тепла зоре в ясний день!
Ти навчила нас чекати
Не проспіваних пісень!
Ти навчила нас любити,
Не здіймаючись з колін,
Ти дала нам наші квіти…
Тож хвала тобі й уклін!"
Я сьогодні ненароком підслухала душу,
Як вона від мук і болю нестерпно страждала,
Як вразлива і тендітна, ставала недужа,
Як від злісної образи безслізно ридала.
Заспіваю душі пісню, розкажу про трави,
Пригорну і заспокою, розкажу про зорі,
Попрошу, щоб сонце гріло, тепле і ласкаве,
Розділю із нею смуток, печалі і горе.
Я сьогодні намагалась підслухати долю.
Не почула… Повернулась зігрівати душу.
Бо не треба мені знати про можливі болі,
Я, як тінь, як друг і зорі, бути поряд мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124329
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2009
Я Вами сумую. Я Вами радію.
Я Вами молюся і каюсь ночами.
Я Вами сміюся, ридаю і мрію,
Я Вами живу. І дихаю Вами.
Ви є у мені. У кожній клітині.
У кожному подиху, посмішці, русі.
У кожній надії. У кожній хвилині.
І втратити Вас я до смерті боюся.
Я Вами страждаю. Я Вами караюсь.
Я Вами печалюся, вірю, тривожусь.
Я боляче Вам не зроблю, присягаюсь,
Бо жити без Вас вже ніколи не зможу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124193
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Ви вночі наснилися мені.
Ви були закохані й щасливі.
А мене забули. Й уві сні
За моїм вікном стояла злива.
Я за Вас раділа в стороні.
Я на Вас дивилась, мов на диво.
Ви мене не бачили. Та в сні.
Я чомусь була також щаслива.
Тільки сльози бігли по щоках.
Бо любила Вас, як люблять діти.
Ви не вірили мені. Але в руках
Ви тримали свіжі літні квіти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124192
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Переді мною ліфт. На перший погляд, звичайнісінький собі ліфт багатоповерхового будинку. Заходжу. Озираюся.
−Я нагору!
−А мені підвал натисніть, будь-ласка!
−Сьомий!
−Чекайте-чекайте! – в останню хвилину забігла дівчина. – Ой, ледь устигла!
−Вам куди?
Дівчина задумалася, хоча по напруженому вигляду її обличчя можна було зробити висновок, що цим вона займалася нечасто. Дівчина уважно подивилася на всіх присутніх у ліфті. Зверхньо і гордовито. У короткій спідниці, яскраво нафарбована, на підборах. „Інститутка” – сказала б Марко Вовчок.
−А ви часом не знаєте, на якому поверсі живе ...? – запитала вона.
−А! Той багатий меценат! – вигукнув хтось.
„Який щодня наймає дівчат для розваг”, - додала я подумки.
−Він живе на сьомому, - сказала надзвичайно гарна жінка, зовсім не схожа на „інститутку”. Спокійна і поважна, в очах – мудрість, − Але розраховуватимуться з вами у підвалі.
−Натисніть тоді сьомий, - не роздумуючи сказала „інститутка”.
Але мене ці слова схвилювали. Що ж це за ліфт? Як не дивно, але за весь час, що я живу в цьому будинку, я вперше зайшла в нього. Чому? Тому що з самого дитинства страшенно боялася замкнених приміщень. А сьогодні вирішила побороти свій страх.
Поряд зі мною стояв чоловік і щиро мені посміхався:
−Вам на який поверх?
−На другий, - відповіла я.
−А! То ви ще не зробили свій вибір? А от я їду нагору.
„Дивна репліка”, - подумала я про себе. А з іншого боку, може, й не зовсім дивна, якщо...
−Це ліфт життя, - закінчив мою думку приємно усміхнений чоловік. Я поглянула на панель керування. Там виявилося лише три кнопки: ПІДВАЛ (вниз ▼ ), ДАХ (нагору ▲ ) і СЬОМИЙ.
−Не боїтеся? – знову звернувся до мене чоловік, - Адже ви потрапили сюди випадково.
−Звідки ви знаєте?
−Подивіться навколо. Кожен із присутніх уже зробив свій вибір: вгору чи вниз. А та молода особа в короткій спідниці їде на сьомий поверх, але за одним призначенням. І ви прекрасно розумієте яким. СЬОМИЙ часто обирають ті, хто випадково потрапили в цей ліфт. Такі, як ви. І майже всі потім автоматично їдуть у ПІДВАЛ, адже такого розмаїття спокус, які є на сьомому поверсі, немає більше ніде. Ніхто не витримує. А дорогу назад теж обирають легку – знов-таки ліфтом. Пішки йти занадто важко.
Раптом ліфт зупинився. Двері відчинились. „Інститутка” посміхнулася й тихо вийшла. І лише краєм ока крізь щілину я побачила свій будинок абсолютно з іншого боку: дивні, химерні коридори, різних кольорів двері, за якими, певно, були усі спокуси світу. Там стояли напіводягнені дівчата, які зустрічали чоловіків, що виходили з ліфта, і гарні хлопці, що проводили жінок.
−Це ті, які лишилися на СЬОМОМУ, − знову заговорив незнайомець, − їх задовольняє таке життя, але разом із тим вони надзвичайно страждають. Ви читали „Майстра і Маргариту”?
−Звичайно.
−Так от це для них – „вічний спокій”, який спочатку набридає, а потім стає нестерпним. Але зайти в ліфт вони вже ніколи не зможуть. Цей поверх, на мою думку, - найстрашніший.
Двері зімкнулися. Але ліфт стояв. Усі чекали. Йшов час. Нарешті двері відчинилися знов, і до ліфту увійшла „інститутка” з радісним виразом обличчя. Підійшла до панелі керування, натиснула ВГОРУ, та кнопка не натискалася. Вона натиснула знову, але вже сильніше – кнопка не слухалася. В очах дівчини з’явився страх. Вона тиснула і тиснула, але марно. Мій співрозмовник підійшов до неї і сказав:
−Ти побувала на сьомому небі від щастя?
−Так...
−А з чистою совістю ти йдеш звідти?
−Ні, але байдуже.
−Тоді твоя кнопка – лише ВНИЗ.
−Дівчина натиснула, і ліфт поїхав.
Чоловік знову підійшов до мене.
−Коли людина робить гріх і не відчуває провини, кнопка ВГОРУ автоматично блокується. А от погляньте на ту гарну жінку, що стоїть поряд з дівчиною в короткій спідниці. Вона теж була на СЬОМОМУ і точно так зробила свій вибір, але повертаючись у ліфт, вона дуже розкаювалася в душі і не могла пробачити собі те, що зробила. Вона натиснула ВНИЗ одразу, але засвітилась інша кнопка – ВГОРУ. Її пробачено. Ось так.
А ліфт тим часом їхав униз.
−Нагору він їздить рідко, - знову заговорив чоловік, - і це – найстрашніше, адже ліфт підкоряється нашим бажанням, а ми у свою чергу робимо вибір: вгору чи вниз.
−А ви були на СЬОМОМУ?
−Був, але я не підкорився спокусам і пішки зійшов на перший поверх. А коли настав мій час, мені не треба було натискати кнопку – ліфт сам поїхав угору.
−А чому ж ви й досі тут, а не нагорі?
−Чекаю своєї черги. Я ж казав: ліфт нагору підіймається дуже рідко. От ми й приїхали. Тут треба обережно, адже працівники „підвалу” іноді помиляються, а перебування тут, хоч і короткий термін, досить-таки неприємне.
−Помиляються у чому?
−Зараз побачите.
Як тільки двері відчинилися, до ліфту увійшли двоє сильних чоловіків, взяли за руки декількох людей, у тому числі й „інститутку”, і хоч як ті не намагалися вирватись, потягли їх за собою. Куди саме я не побачила, видно було лише темряву, страшну і бездонну.
У ліфті залишилося тільки нас троє: я, гарна жінка та мій співрозмовник. Ліфт поїхав угору.
−А ось і наша черга, - сказав він до жінки.
−До зустрічі! – в один голос сказали вони мені і вийшли. Крізь відчинені двері я побачила яскраве світло, яке огортало у свої теплі обійми всіх, хто потрапляв туди.
Двері зачинилися. Ліфт поїхав. Униз. Але не в підвал. Зупинився. Я вийшла. Сходи. Ліфт. На перший погляд звичайнісінький собі ліфт багатоповерхового будинку. Але я знала, що то не просто ліфт. Нічого простого в житті не буває….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124169
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
На сніданок замовила мрію,
А отримала біль і розлуку.
На обід попросила надію.
А дали мені розпач і муку.
На вечепю б любові й кохання…
Та, мабуть, замовляти не буду,
Бо у цій безкоштовній їдальні
Подають вже зіпсовані блюда…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124168
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Люди будують оселі
З дерева, з цегли, з бетону.
Люди бояться природи.
Люди прикрашують стелі.
Їм нестрашні заборони.
Їи головне – насолода.
Двері відчинені рідко.
Вікна ховають фіранки .
Дихати важко грудям.
Люди лякаються швидко.
Також ненавидять ранки.
Стіни будують теж люди.
Стіни людські довговічні.
Стіни не вміють прощати –
Дуже важкі у основі.
Люди, прості і величні,
Вам треба стіни ламати
Ті, що не знають любові….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124142
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Образ, ображений злими словами,
Стиха крокує в вечірній імлі,
В церкві навколішки під образами,
Молиться образ в святому теплі.
Просить у Бога забути образу,
Слізно благає пробачити всіх,
Ніби відверто, та видно одразу,
То лиш слова, а в душі – гнівний сміх.
Свічка спалахує й гасне раз по раз,
Ладаном пахне у церкві вночі,
Хто ти, словами ображений образ,
Що загубив милосердя ключі.
Ти не гнівися, мій образ забутий,
І не лукав перед Богом святим,
Винищить душу образи отрута,
Зникнеш, як сніг під теплом золотим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124141
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Ви спробуйте повірити у мене,
Повірте в те, що айстри розцвітуть
на білому снігу... Що листя клену
Осиплеться... І трави поростуть.
Ви спробуйте повірити у правду,
У тихий сон, у непостійний час.
У випадкову, ненавмисну зраду,
У те, що все на світі і для Вас.
Повірте в те, що жити без любові
Не можна просто, як і без вини.
Повірте у світанки кольорові,
І не лякайтесь в косах сивини.
Радійте тим, що є на цьому світі,
Що біль важкий також пройде колись.
Хай буде доля щастям оповита,
А серце лине птахою увись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124114
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2009
Навіщо я пишу Вам вірші
У світі болю і неправди?
Щоб Ви у спокої і тиші
Забули труднощі і зради.
Навіщо я пишу Вам вірші?
Відверті, теплі і наївні?
Вам, може, інший хтось напише
Слова прекрасні і потрібні?
Навіщо я пишу Вам вірші?
Не знаю. Правда. Я не знаю.
Лиш зараз щиро Вам бажаю,
Хай ніч в обіймах заколише.
Як стане за вікном тихіше,
Як зорі будуть танцювати,
Насмілюся Вас запитати:
Вам треба я і мої вірші?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2009
Вечір таємницями інший світ малює,
Де безликі образи линуть вдалечінь.
То стоять незрушно, то гуртом танцюють,
Але жоден образ не малює тінь...
За вікном безлюдно, на подвір'ї вечір.
Де-не-де завиє вітер голосний.
І нічні примари радяться про втечу,
Щоб порушить спокій, затишок і сни.
Але Вам байдужі всі нічні примари,
Для Вас світить сонце ввечері і вдень.
Хай воно ніколи не стає за хмари,
А букет дарує сяйва і пісень!
Хай Любов всесуща, вічна й промениста,
Вас обігріває зараз і завжди.
Хай складає райдужне, зоряне намисто
І веде Вас далі в сонячні світи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122731
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.03.2009
Ви знаєте, я – щаслива!
І тепла зі мною осінь,
І сонце грає в волоссі,
І злива для мене красива,
Така, як ніколи досі!
І мрії… Зоряні мрії…
Від них виростають крила,
З’являються світло і сила!
І мрію свою лелію,
Щоб виросла і полетіла!
Є Ви. І всихають сльози.
Навіки минають напасті.
Є Ви. І стихають грози,
Зникають одвічні морози.
Є Ви. І у мене – щастя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121302
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Я просто йду. В глибоку сіру ніч.
Від грубих слів, насмішок і презирства.
Від злих очей, жорстоких протиріч,
Від заздрості, від болю і насильства.
Я йду від горя і розчарувань,
Від вічної тривоги і неправди,
Я йду від гніву, від тяжких страждань,
Від докорів, байдужості і зради.
Я йду одна. І тисячі людей
Мене осудять: «Та вона ж безсильна!»
А я сміятимуся вітром із ночей:
«Можливо й так, але тепер я вільна!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121301
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Ти не дивуйся, що вночі літаю,
Як бачиш образ мій на тлі нічних зірок,
Ти не ревнуй мене до місячного раю,
До дій розпусних і низьких думок.
Я в день такий немов від себе вільна,
Єство гріховне лине від вікна
Кудись увись: то стрімко, то повільно.
І я одна у всесвіті, одна!
Тікає кіт, ховається собака.
Ти дивишся й лякаєшся очей.
А я сміюсь. Читаю дивні знаки.
І знову йду у темряву ночей.
Тріпоче вітер довгі мідні коси.
А я сміюсь. Скажений в мене сміх.
Не холодно мені, хоча вже пізня осінь.
Я знов грішу. Пекельний маю гріх.
А вранці повертаюся додому.
Мовчиш ти, мов нічого не було.
Лиш притискаєш міцно, як в судомах,
Й по тілу розливається тепло.
Сьогодні я літала десь у Відні
І стукала у вікна королю.
Ти здогадався, милий, що я – відьма,
Але тебе всім серцем я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121217
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Три ангели спускалися із неба.
Три демони виходили із пекла.
І ти стояв. І йшли вони до тебе.
І час спинивсь. І сонце враз померкло.
Ти важко дихав. Знав, що буде вибір.
Тому відтягував кожнісіньку хвилину.
Чому цей світ? Чому цей клятий вимір?
Чому раніше ти ще не загинув.
Ти опинився посеред Едему.
В своїх руках тримав ти заборону.
І скуштував. І раптом чорний демон.
Тобі віддав із терена корону.
До тебе йшов усміхнений Іуда.
Поцілував. Узяв тебе за руки.
І за добро карали тебе люди.
А ти, розп’ятий, витерпів всі муки.
Три ангели спускалися із неба.
Три демони виходили із пекла.
І ти стояв. І йшли вони до тебе.
І час спинивсь. І сонце враз померкло.
Ти легше дихав. Знав, що буде вибір.
Тому чекав на підлість і тортури.
Чому цей світ? Чому цей клятий вимір?
Твій погляд став глибокий і похмурий.
Піднявся вітер. Листя тріпотіло.
Три демони сміялись тобі в очі.
Ти відчував судома зводить тіло.
Та не боявсь цієї злої ночі.
І вітер вщух. І демони замовкли.
Три ангели судому вгамували.
І ти почув незнаний досі поклик.
І затишно раптово тобі стало.
Три ангели спускалися із неба.
Три демони виходили із пекла.
І я стояла. Й крик мій був до тебе.
І ти почув. І сонце знов померкло.
Ти легко дихав. Знав, що зробиш вибір.
І ми удвох стояли до світання.
І був цей світ. І був цей клятий вимір.
І темрява. І світло. І кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121216
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009