| Сторінки (1/10): | « | 1 | » |
"All the world 's a stage,
and all the men and women merely players."
William Shakespeare
Набридло вже 'акторське' це життя,
де кожен день - лиш маски, грим, несправжні почуття;
Гублюся в безкінечності під назвою 'Сценічні ролі',
а зазирнути в вічі істинного 'я' бракує сили волі...
Потік банальних фраз, сценарії, виразні жести -
лише спектакль ще один, ще одні проби, тести;
Усе напам'ять завчене, позбавлене природності й життя,
а тиск від справжніх відчуттів знову прискорює серцебиття...
'Весь світ - театр...' - і цьому не зарадиш,
а вчиниш бунт, повстанеш - одразу ж усе втратиш.
Безвихідь... Залишається лише убити залишки старого 'я',
знову надіти маску і, усміхаючись, брехати знов,
як сильно любиш Ти своє життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126640
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2009
Блукаєш в лабіринті з дня на день,
а починалось кільканадцять років тому:
Зробила крок в життя і поплила...
лишень іще не знаючи про страх чи втому.
Спочатку все цікавило Тебе:
'Які кумедні ці доріжки й стіни...'
Та не зуміла поцікавитись про те,
чи часом не ведуть у напрямку на непоправні зміни...
Летіли дні - і пізнавалось все,
одноманітність втомлювала очі.
І виявляється, життя в собі несе
не тільки радість і чарівні ночі.
Вперед і вправо - знову глухий кут,
а йти уже зовсім несила...
Куди ходи ці безкінечні приведуть?
От як чудово було б мати крила!
Та Ти не янгол, а проста людина,
одна з тих багатьох, що заблудились тут;
Ходять туди-сюди й ніде нема спочину,
і не збагнути їм усього цього суть.
По пройденій дорозі не вернешся,
та і майбутнього побачити немає як...
Снуєш...
То плачеш з немочі, а то в істериці смієшся
і хочеш зникнути: Навіщо існувати просто так?
Та це ще не кінець, адже життя готує
ще низку небезпек й випробувань.
І Мінотавр на повороті десь чатує...
І матимеш ще безліч нерозгаданих питань.
Отож кріпись! Попереду - майбутнє,
і лише Ти коваль свого буття;
У ньому, звісно, будуть й неприємності присутні...
Та Ти борись! до крові, до кінця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125684
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2009
Прийшла весна,
а на душі у мене
не хоче розпускатись листячко зелене...
Сонце не сходить,
пташки не співають,
І навіть чорні хмари зорі заслоняють...
Усе покрите снігом,
та замерзле серце
заледве тихо-тихо,
але все ще б'ється...
Так сумно й боляче...
і напади байдужості
стають все звичніші...
Невже весна забудеться?..
Невже судилося усе життя прожити
і сонця ніжні промені на собі не відчути?..
Усюди сірість:
сіре вчора, сіре завтра, сіре сьогодні,
І райдуги не видно, лише безвихідь і безодня...
А людську плоть лютий мороз зими катує,
Кричи чи плач - однаково тебе ніхто не чує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124788
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2009
Ідеш по вулиці - усюди тихо,
Не чути сварок, лайливих слів, ні сліду лиха...
Усюди посмішки...
І сонце так приємно променями обгортає...
Та ні! Це містика!..
В реальному житті такого не буває!..
Свіже повітря вдихнув на повні груди,
Не остерігаєшся нікого, навколо лише дружні люди...
І вільний від турбот у спокої ще один день минає...
Хм... Це, мабуть, сон!..
В реальному житті такого не буває!
Смакуєш насолоду кожної прожитої хвилини,
Живеш такий, як є, і одягати обставин маски більше не повинен...
І радості солодке почуття умить тебе переповняє...
Це мрія!.. адже
В реальному житті такого просто не буває!..
В реальному житті такого не було й не буде,
Лиш біль і заздрість, муки і потоки сліз усюди...
Хотілось би сказати, що живеш щасливо?
Так, але проблема в тому, що
В реальному житті це просто неможливо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124783
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2009
Життя - клубок різноколірних ниток,
Де вже не знайдеш ні початку, ні кінця...
Дбайливо заздалегідь закручений у звиток,
Чекаючи, коли його торкнеться чиясь вміла рука.
Ми йдемо по життю - розкручується нитка,
Повільно переходячи у щось нове.
Сплітається історії людської сітка,
Де поруч біле з чорним, радісне й сумне...
Маленьке неслухняне кошеня помітило клубок,
І доля починає свою, часом жорстоку, гру,
Кидає бідолашного зі столу у куток,
Аж доки не набридне - не кине забавку свою.
Та всьому є кінець, і нитку це чекає,
Клубок все меншав, меншав і раптово зник...
І часто в світі навіть спогаду немає
Про відчайдушний спроби жити крик.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123699
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2009
Проводжу дні свого буття
У товаристві із собою.
Літо, зима, осінь, весна -
Думки наповнені журбою.
Блукаю в павутині дня
І в кожному наступному шукаю
хоч блідий промінчик світла,
І всяка нова мрія - помилка іще одна,
Що замикає коло, по якому я ходити звикла.
Я намагаюся безпомічно звільнитись
І зняти з себе те тяжке ярмо.
Я вільна. Чому ж досі маю я коритись?
Це все була брехня, що кинула на дно...
Тяжко вставати, розпочинати знову
З нового аркуша нове життя,
Не розрізняю ще, де сну, а де реальності є мова,
Думками лину знову в небуття.
Така розбита я, непрохана, неждана
З'явилася нізвідки у ніщо,
Краплина у безмежжі океану,
Де скрізь панує гордість, смерть і зло...
Та що подієш? Світу не змінити...
Живу як знаю, створюю свій світ,
Шукаю той, важкою пеленою смутку оповитий
Далекого майбутнього терном зарослий слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122460
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2009
Чому так важко вимовити слово?
Просте як лінія, звичайне як папір.
П'ять звуків, що опинились поруч зовсім випадково,
А душу пильно бачать, наче орлиний зір.
Чому так важко вимовити слово?
Ніби у горлі зупинилось і не хоче йти.
Роблю зусилля над собою знов і знову...
Та ні... цю гордість не перемогти...
Чому так важко вимовити слово?
Яку магічну силу у собі воно таїть?
Невже стук смерті мені почуть обов'язково,
Щоб з нього скинути цензури сіть?
Чому так важко вимовити слово?
Чому почути хочеш саме те?
Навіщо ти створила його, мово?
Навіщо прикрасила смислом, що воно несе?
Стривай! Не йди! Я знаю, зможу!
Змарнуй іще хвилиночку одну!
Хай лиш цей опір в серці переможу,
Хай витру слід й забуду думку злу.
Пішла... Не дочекалась... Не схотіла...
На полі битви залишився в самоті.
Замайоріла в небі смужка біла...
'Ти...
мені...
вибач...' ,-
почувся шепіт в смертній темноті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122387
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.03.2009
Для чого я живу?.. а чи для кого?.. вічне питання... а відповідь десь там, далеко, заплуталась серед тої безкінечності думок, що безладно вирують всередині мене і заваджають спокійно жити... Хм... жити... А чи живу я? і що таке це життя, про яке чую щодня... де воно? і хто його володар? хто ним керує? смішно... та сміх цей крізь сльози... так звично... і до болю з часом ти звикаєш... так дивно... відчувши перший раз цей дивний біль у грудях, я і не гадала, що колись це стане моїм другим \'Я\'... ненавиджу... Що я роблю не так? У чому винна я? Куди іти, кого благати, де знайти хоча б краплинку спокою для того, що колись було душею... Час - це є найкращий лікар?.. так кажуть люди... не вірю їм!.. не вірю вже нікому... не можу... на помилках повинні ми учитись... а я впадаю в розпач... невідомість мене лякає... лишається лише чекати... але чого? як довго? і навіщо? хіба щось змінить це? я сумніваюсь і майже переконана, що ні... часу немає! треба йти... куди- небудь... назустріч невідомому, туди, де буде краще, де тебе немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121288
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Мовчу і думаю, чекаю...
Скажи лиш слово, я благаю...
Зроби лиш порух...
і іди...
Іди у небуття,
я не бажаю
в брехню цю вірити...
Я знаю
цей біль, що принесе вона...
і так знайома клята ця сльоза...
солена крапля, що стікає в рану
й наповнює безодню океану,
де колись плавав корабель кохання наш...
В той час, як мріяв я,
ти лицемірила,
ти гралася з словами,
сплітала павутини сіті...
І я попав туди...
Кричав несамовито...
Кричав із радості...
і плакав від любові...
Хто ж знав, що сльози ці
переростуть у море крові,
де потопають залишки того,
що моїм серцем колись було...
Мене болітиме,
а ти вже і забула...
Моє потоптане, жевріюче кохання
вже не воскресне знову...
це кінець...
мене немає...
істота я лише банальна...
нікому не потрібен чорний силует...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Стою на кладовищі я...
Навколо тихо...
А в голові у мене не стиха
передчуття страшного лиха...
Вдивляюся у темноту
і бачу твої очі...
такі холодні і сумні
як дві перлини ночі...
І лину в хмари спогадів,
що затягнули чорне небо,
туди, де ми живі були й щасливі
й більш нічого вже не треба...
Тьма огортає розум...
Холод катує тіло...
Я забуваю світ цей,
іти вперед несила...
Та йду за голосом твоїм,
який веде в нікуди...
Я твій назавжди, ти - моя...
Біль розриває груди...
Це вже кінець!
Тримаю в своїх твої руки...
Ми разом назавжди
й не буде більш розлуки..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121252
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009