| Сторінки (1/49): | « | 1 | » |
Твої спогади,
наче холодний дощ,
Влітку спускаються
Щоби зробити щасливими
любителів осені.
А восени,
Щоби залишити
Присмак смутку
Для любителів літа.
Проте ні перші,
ні другі,
не знають
Як тобі взимку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Пелюсткою з ромашки,
Легко як пір'їнкою.
Ховаєш очі щоб не знати,
Як волого кліпати.
На всі питання відповідь,
Риторика не вимагає.
А ти стоїш і вішаєш,
Пелюсточки на очі щастя далі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287364
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2011
Третина життя на вчора,
Третина життя на завтра,
Третина життя на сон.
Розбиваєш скарбничку часу
І бачиш мізер того,
Що ми називаємо - Щастям..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287306
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2011
Kленoвий жoвтень
жoвтим пiд нoгaми,
пише cвiй aвтoгpaф
як нa мемyapax.
Фaнaти – фaнaтiють,
xтocь мoв вiд зacтyди
влив мелaнxoлiю,
в очі як пігулки.
Hy a ти,а ти з руками,
вимipявши небo,
розкидаєш мемуари,
розчиняєш клени.
Жовтень жовтим жовтить,
Сумно в сновидіннях.
Помінявши почерк,
Осені на зимній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287298
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011
А давайте, всі разом,
Кожен придумає собі партію.
Будем кричати хто робить краще,
Будемо гучніші, як аеродром,
І порожні як він у Тернополі.
Не думати, що все ще гірше.
Завтра, після,
Та щодня!
Тратити гроші спонсорні.
Давайте купимо ручок і папірців,
Так щоб досить було кожному,
Поставимо хрестик у квадратику,
Все самі! -
Хтось сказав би: "Дурдом".
Але нам тішно, і нічого з того.
Ми ж бо вже при владі,
Самі по собі, для себе,
Та не собі.
Тратимо кошти державні.
Пам'ятаєте? спонсори ж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277474
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.08.2011
_____________
"Остання була зайва..."
Так зараз думаєш і мокнеш горлом.
І знову: "Більше не будУ уже" - звичайно,
Слова для того, щоби грати у святого.
А голова - каструля,
Думання така властивість притаманна
Лише коли в руках таблетка і цибуля,
Як була чарка - неначе вкрадена шаманом.
"Ех, давай іще по сто" - це третя, ця вже за любов.
І раз за разом, доки не буде остання-зайва.
Що "дід Богдан" прийде опісля - все одно,
Зате у чарці в тебе золото і дурня слава...
П.С: картина - jaroslaw kukowski
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2011
___________
Тихий момент.
Шепіт душі про чарівну казку,
Руйнує тривогу вщент.
Розчиненість рук у повітрі,
Наближення мрії в житті.
Тихий момент.
Видніється кнопка увімкнення щастя,
На очі одягнений тент.
Градієнтний малюнок, весною зніжений.
Досі в надії, що кроки в потрібному напрямку..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233221
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2011
____
Я вбиваю всі образи,
Розриваю злі плівки,
спалюю 3D окуляри,
знищую всі фокуси.
Не потрібна готівка,
не стати вам нами,
не потрапити в фокус.
Мій дім - не ваша домівка.
Для вас я ніхто.
Не слухайте мову тіла,
це штучні емоції,
це все те, чим душа задзвеніла.
Чим душа розчавила,
крихітні м'язи, рідини.
Купка лайна..
Все, що залишила людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2011
______________
Поглянь, у небі місяць, він кохає свої зорі.
Вони разом, хоч і так далеко.
І завжди до нас говорять.
Те, про що ми так благаєм помовчати,
Нашу совість...
Відстань нас лякає, закриває на замочки.
Внутрішня тривога давить,
А у горлі час пісочний,
Нас жаліє нашим горем..
Наче ми каліки злої тітки долі.
Знову сумнів в недовіру ставить вибухівку свою.
І не видимий запал ілюзій,
Кременем іскрить дорогу,
Прямо в пекло від чужих прелюдій.
Ці солодкі переможці виграють в гіркій спокусі.
Все ж таки, поглянь, там у небі місяць,
Він кохає свої зорі.
І ніяка не розлучить відстань.
Бо вони єдині справжні в нього...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220838
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2010
________
Коли ти станеш дорослим, сонце світитиме лише раз в місяць.
Люди чекатимуть щось грандіозне, натомість отримають кубик цеглини.
І кожен неволею буде прикований до своєї бригади де розуму свіжість,
То мила байдужість, а всі за роботою дуже уважні до вчинків людини.
Коли ти станеш дорослим, навчишся складати стереотипи наче фортецю.
З тієї готової купки цеглин, причина сонячного світла - буде цементом.
І лише раз в місяць сірого бою, винагорода потрапить воїну прямо в кишеню.
Ти обов'язково станеш дорослим, а зараз, руйнуй закладені стіни системи, користуйся моментом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2010
"Ми бачимо смертельні гріхи на кожному кроці, в кожному домі, але терпимо їх, лише тому що це загальноприйнято... Це звично.. Ми терпимо їх в день і в ночі.." (с) Псих
Це систематичність..
Наша милість бачити але мовчати.
Ми ситі голодом своїх близьких,
Але не можем нагодувати їх своїм.
Ми - проблематичність..
Вивчаєм основу цього світу живого,
Не помічаючи, що творимо діями її ж,
А висновками давно умертвили його..
Ми - спостерігачі..
Бачимо відсторонено призмою свого "Я",
Всі проблеми сусідів, і їхні недоліки,
Паралізуючи погляд зфокусований на собі..
Ми кохаємо...
Підпускаємо близько до серця емоцій пучок,
І, закупоривши всі логічні зв`язки з розумом,
Страждаємо вкотре, не помітивши пострілу в груди..
Ми - віруєм...
Вселяєм ілюзорну надію, в те, що ми не самі,
Уявляєм, що нами керують і ведудь правильним шляхом,
Не підозрюючи навіть, що все це наївна егоїстичність людини...
Ми - засуджуєм..
Робимо психами вільних, незокомплеклованих собою осіб,
Прагнучи стандартизації вітань і різних балачок про себе,
В той час, коли вони переповнені бажанням виблювати сірістю в наше лице...
......................
Ми - духовні істоти.
І кожен отримає те, на що заслуговує,
Не важливо чи гріхи ми, чи білі чесноти,
Ми вправі самі вибирати...
Висновок для нас неприхований...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180327
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010
Наскільки ж парадоксальними виглядають ситуації при яких, навіть найменш усвідомлений розум, може проявити унікальні можливості переосмислення життя і свого досвіду, отриманого від нього. А головне дозволяють зробити певні висновки щодо свого існування і місця у суспільстві…
Віталій – молодий хлопець, успішний студент, а зараз практикант невеликої міської лікарні. Добре розумівся у своїй справі, був своєрідним спеціалістом, міг легко замінити усіх лікарів, які за певних обставин були відсутніми, так як за свого студентства вивчав вздовж і в поперек, до останньої ниточки науку «Медицина». Але Віталія ніколи не рахували геніальним. Та й сам він так не вважав, адже з дитинства не мав великого бажання стати «рятівником» життів, та й не тягнувся до вивчення анатомічних особливостей людського тіла та його хвороб. Сьогодні молодик вирішив, що це – останній його день…
«Хто я, що я, де я і для чого??» - думав Віталій, коли йшов додому алеєю «Свободи», після ще однієї своєї зміни на роботі. Саме так він оцінював вміння і знання, які здобув за п’ять років навчання у медичному закладі… Робота і ніщо інше… Лише робота… Спосіб виживання… Заробітку мерзенних папірців, людського культу поклоніння – грошей (до того ж мізерних)… «Що я маю зараз тут у цьому житті – абсолютно нічого. Чого досяг, до чого йшов, як утвердився – нічого, нікуди, ніяк… Батьки – дві найрідніші, найближчі і постійно люблячі душі, ви завжди хотіли як найкраще. Виростити, виховати своє чадо і забезпечити йому чудове, не таке як у себе, життя – це ваша мрія. Нажаль, ви, скоріш за все, помилилися... Всі мають право на невдачу, навіть я сьогодні, будучи асистентом при оперуванні пацієнта, розгубився, коли довірили закінчити хірургічне втручання і залишив інструмент у животі бідолахи… Як прикро. Прикро, що сучасна школа не дає самореалізуватися і усвідомити себе у майбутньому, як людину з гідною їй професією. Не та освіта, не та програма, не те – все. Лише загружає розум та інформація, яку подають. І зовсім не потрібно перенавантажує його, аж до припинення спокійного функціонування. А інколи (окремих осіб) взагалі відкидає не просто назад від себе, а аж на самісіньке дно, де невідомо нічого. І дальше за примітивне задоволення фізіологічних потреб функціонування особи не доходить. Ці люди не зацікавлені, не усвідомлені ще більше за послідовників (батьків, знайомих – тих хто радить, не дивлячись ні на що, професію їм), можна сказати – деградовані та приречені… Чому, чому я був таким сліпим??? Це лише зараз розумію, як я помилявся коли думав, що потрібно слухатись перспективи, а значить своїх найрідніших. Це ж вони мені відкрили шлях до медичних наук… Ні, так не мало бути.. Не має бути так… Я вивчав, важко працював над засвоєнням мед. книги. Витратив добру частину життя та вільного часу, часто відказував спокусі відпочити та забутися, не звертав уваги на дівчат (як вони зараз на мене), не спав, не їв, не радів простим речам, тільки щоб добре знати і розуміти цю справу… Здається, я досяг цього і маю почуватися вільним. Я можу зараз посперечатися з будь яким лікарем та знахарем на їх же мові. Можу легко визначити діагноз, хворобу, яка скорила людину, та призначити лікування їй. Навіть прооперувати пацієнта, коли це буде потрібно. Але… Я зараз розумію цей вибір професії (життя) – не мій… Яка помилка… Фатальна помилка… Думки роз’їдають мене. І це лише початок «моєї кар’єри». Сірість і не цікавість мені уже осточортіла, а що далі буде? Що може надати мені справа, яка для мене уже вичерпалась. Її природній кар’єр, з якого я добував мудрість – пустий і знеможений від моїх розкопок… Усе, так важко…»
Так Віталій, у роздумах, спокійно брів через великий парк до своєї (найманої) квартири. Зазвичай, ця недовга мандрівка додому, тривала близько 30 хв., але сьогодні вона затягнулася аж на годину довше. Глибока філософія про помилку, відібрала усю концентрацію його уваги. Навколо всі раділи, цвіли життям, просто відпочивали. Літній запах та сонячна спека переповнювали повітря невагомими, золотистими мріями про прохолоду. Саме тут, у парку гуртувалися молоді пари і не соромлячись показували відданість своїм половинкам, доторканням палких губ передавали жагу кохання іншим відвідувачам. А також переховувались школярі, що недавно отримали довгоочікувану відпустку – канікули. Щоб хоч якось захиститися від спекотного проміння і побороти його ж спеку, вони просто залітали у озерце центрального фонтану, що випускав свої веселкові струмені води у повітря. А самі дерева парку, під сонячною дією, виробляли нове поповнення киснем, що ще більше освіжало. Гра та співи птахів, милували слух і надавали особливого відтінку розслабленості. Все насправді раділо і зеленіло… Тільки Віталій – занадто втомлений, щоб помічати це, а світ – занадто зациклений, щоб його хоч якось зацікавити в цьому…
По дорозі додому медик зайшов у аптеку, що розмістилася прямо під будинком, де він проживав, і придбав «Тривалумен». Ця думка (розмова з продавцем-фармацевтом) напевне єдине, що розвіяло, на мить, роздуми за весь шлях. Добравшись до квартири, Віталій одразу ж потягнувся у холодильник (відділ мінібару), звідки витягнув пляшку коньяку «Bisquit Napoleon – X.O.», який йому колеги подарували на день народження, привезений з самої Франції, батьківщини напою. Надто дорогий, щоб випити просто так, але це хлопця найменше тоді турбувало…
«Думки, думки, хаос в голові. Ніяк не можу поскладати там усе, і знайти всьому своє місце. Ніяк не можу зрозуміти для чого все ж існую. Ну не цікаво, не моє.. Невже марно прожив, невже ота помилка – фатальна… Щось болить і гірко… Я весь уже тремчу і це лише через потужний потік думок, який вбиває, спалює мене щосекунди більше і більше… Я вже весь у вогні. Аритмічне серцебиття, холодний піт – я горю. Це і є напевне ота справжня депресія… Хвороба століття, підкосила і мене. Але навіщо її лікувати, якщо продовження – марне??? Навіщо я п’ю, це хоч і полегшення, але не вихід… Що робити?? Думки атакують з такою швидкістю, що я не встигаю вловити їх логічність і сенс, наче вони самі по собі, окремо від мене. Ці електричні імпульси, що у скронях уже замучили мене. Зараз найкраще розумію відомих людей, які пережили кризу популярності, а також бідолах-трудяг, що боролися з кризою середнього віку. Це депресійне катування виснажує весь організм. Я уже не витримую цього болю. Усі м’язи скорочуються по черзі групами. Ці конвульсії завдають нищівного удару по нервових закінченнях тіла. Таке враження, що нейрони відмирають – так не можливо боляче. Оце так сила розуму…Депресії… Болить… Алкоголь у крові задурманює голову, все таки потрібно це припинити… Я не стерплю… Мамо, пробач… Я не зміг втримати на плечах важку нішу відповідальності, яка гарантувала б стопроцентне здійснення твоїх бажань та сподівань, про моє майбутнє. Я не зміг… Пробач…» - у цих муках Віталій проковтнув усі капсули «Тривалумену», який придбав напередодні. Цей терпкий препарат у малих дозах, використовується як ліки від безсоння внаслідок нервової перевтоми, та надлишкової розумової діяльності, нейроцикуляторної дистонії з тахікардією, кардіалгії та артеріальної гіпертонезії, що супроводжується зниженням апетиту. При великих же дозах, можуть відбутися алергічні прояви, або ж отруєння, а при взаємодії з алкоголем, ці ліки стають смертельним коктейлем…
Надиво, до Віталія у той вечір завітала сусідка, яка прийшла запитатися, чи не має той часом дрібних купюр, щоб розміняти більші за номіналом. А так, як вхідні двері не були засунені, нічого не заважало їй пройти у квартиру. Побачивши хлопця на підлозі з упакуванням капсул у руці, сусідка перелякалася і все ж, у ступорі, викликала швидку. Медики не барилися – все таки їх колега. Після інтенсивної терапії, та промивання шлунка та кишківника – Віталій (за три дні) прийшов до тями. Ще тиждень пробув у своїй лікарні, але уже не як її працівник-практикант, а як пацієнт… Після того випадку хлопець перепрофілювався – він став активніше приймати участь у громадському житті. Вступив у місцеву волонтерську організацію, для допомоги ветеранам ВВВ. Почав писати, друкуватися. Дуже скоро став головою спілки молодих письменників і видав свою першу збірку «Вибір»… Народився новий талант, новий геній…
II
02.07.2009/19:30
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166707
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
Завжди є людина, яка не страждає,
Яка не підкорена, а просто все знає.
Знання її томлять і топлять у кризі,
Вона не підвладна, вона не у ритмі...
Сьогодні час слави, встановлених правил,
За дивну відкритість - лише покарають.
Стривай, ти подумай перш ніж сказати,
Можливо ти псих, і варто мовчати??
Подумай...
"Сірі, холодні - коробка навколо,
Дивно годують, а я не голодний!!!
Уколи, пігулки - все заставляє,
Спати без снів, це покарання??
Ізолятор у дії, а я десь у ньому,
Живу не свідомо... ХОЧУ ДОДОМУ!!!
Кричу на все горло: "Я БУДУ МОВЧАТИ!!!
ДАЙТЕ ЛИШ ПРАВО ПРОМОВУ СКАЗАТИ!!!"
Я зламаний...
Сірість - не буденність,тепер я це знаю,
Для мене вже стала вона наче святом.
Сиджу я прикований рукавами позаду,
Чекаю на помсту... Духовно страждаю...
Я знав вже давно, та зараз мій досвід,
Суспільство ненавидить І ВБИТИ ГОВОРИТЬ!!!
Ілюзію волі, яку відібрав ізолятор...
СТРАЖДАТИ, ВБИВАТИ, ЛАМАТИ ТА ЗНАТИ!!!
Я - воля, а біль - моя совість..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166698
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
__________
Самотнє почуття відкинутих чужих ідей,
Ти хочеш моє серце?? ВИРИВАЙ ЙОГО З ГРУДЕЙ!!!
Ти думаєш залишусь в прірві сам з собою??
Самотність, це помилка.. Ти ж будеш зі мною!!!
Зі мною буде гріх найважчий - це Життя,
ЦІЛЕ ЖИТТЯ, ЯКЕ НЕ ВАРТЕ РОЗДУМІВ СМІТТЯ,
Того сміття, яким ти хочеш загноїти мозок.
Мене вже бісить твоє ставлення холодне!!!
Для чого рвеш і ріжеш всі думки на сльози,
Для чого ниточки останні в'яжеш забобонні??
Не хочу слухати твоє мовчання серед болю,
Не хочу я носити досвіду важкий твій одяг...
Самотність - не самотня,
Неможливо..
Здається ти холодна,
Смерть... Жахливо...
Якщо це правда - я закрию очі,
Останнім другом бути я не хочу...
Приходь у сни, запрошую тебе на цей сеанс.
Мої жахливі всі, та це лише знайомства результат.
Ми друзі - ні... Давно уже духовні ми брати,
Твоє холодне серце у мені, моє ж - в тобі,
Я - це ми...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2009
Крик.........
Цей безглуздий слів порив,
Не вартує всіх останніх злив.
Вітер зносить всюди пил,
Ти стоїш серед могил...
Ридаєш.........
Дивні мрії в голові,
Написали ці картини злі.
Дивних людозвірів спів,
Омертвляє цей безмежний світ...
Ти стоїш.....
КРОВ!!! Світло від твоїх повік,
Оживляє рух по колу.. Знову сміх.
Знову істеричні крихітні думки,
Смерть за смертю - це тунель від них.
ЖИВИ!!! ЛЕГКО ДИХАЙ ТА ЖИВИ...
Не дивись на ті порізи і сліди,
Не дивись на опіки від мертвої води,
Підніми червоні спечені вже очі,
Повні груди боротьби: "НЕ ХОЧУ!!!"
Цей протест віків заблукав у вирі снів..
Вихід з болем і приміщення в суді,
За решіткою у чорнім, без емоцій ти стоїш.
Лиш бажання і останнє слово за тобтою,
"Дайте ще пожити... Мрію дайте мою!!!"
ВСЕ...
Пульс стихає, більше слів вже не буде....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152895
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2009
Чорно-білі, обгорілі морди в голові,
Розчинилися думками в моїм сні,
Картини із буденного життя,
Роблять місиво... У голові дурня.
Ножі, дощем встрягають в шкіру,
Зрізають маску наболілу,
Змивають з рук все сприйняття брудне,
А там, в душі, пухлина зла усе росте, росте...
Вона збирає воду всю гірку,
Життєву правду всю сумну.
Зганяє у мішок живий,
Він знову робиться твердий...
Земля... Субстанція, в яку,
Впихає смерть матерію гнилу,
Закопує холодне тіло,
Щоб все минуле в серці в попіл назавжди згоріло...
В пухлині ця земля завжди,
Під струменем води стає,
Брудним цементом для душі,
Фундаментом для гри й брехні...
Цей сон...
В життя він втілився, прийшов...
Його я тут в багні знайшов...
Керує зором й почуттям,
Він дав знання, які б ніколи сам не взяв....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2009
13-та п'ятниця псевдо зими,
Люди в жаху, шукають причину біди,
Завжди придумати легше чим прийняти,
Пам'ятай, речі потрібно своїми іменами називати...
Люди здаються, страждати не хочуть,
Справжню біду відчути не можуть,
Завжди помилку свою прикривають,
Завжди провину у ближньому шукають...
13-та правда, брехливих ідей,
Прозрівши ти бачиш навколо свиней,
Немає тих пряних, солодких річок,
Не існує справедливих життєвих стрічок...
Усе як у сні, придумати можем,
Та справжню реальність прийняти не хочем,
Живем у тумані сторонніх думок,
Зламати не пробуєм незламний замок...
13-та п'ятниця і знову страждання,
Твоя уява - це твоє ж покарання,
Бачиш й не можеш змінити нічого,
Ніхто це не чує...не чує нікого...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150719
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.10.2009
____________________________
Зло, ненависть. зло, ненависть...
ЗЛО НЕНАВИСТЬ
Я НЕНАВИДЖУ ЗЛО,
Я ЗЛИЙ НА НЕНАВИСТЬ..
АААРмагедон - єдиний спаситель мого сприйнятно доброго Я!
Люблю ці лоскітні порухи порізаного серця від третьої чашки,
Ця кава набридає, вона напрягає, соки мої червоні - безоднЯ,
Останій день майбутній - це тінь від ДеПееР холодного сонця...
Ненавиджу світло, ненавиджу прояви проекцій на нього святі,
Люди... Вони перепутали добро з брудним механізмом сьогодні,
"Застав себе полюбити.." - не можу, на все є причини прості,
Я - серед вас, Я - людина і заслуговую уже ЦИМ вічно у пеклі гнити!!!!
Я знову в депресії, я знову в нірвані,
Я знаю цей стан коли нічого немає.
Я хочу цього болю, я хочу не знати,
Я хочу бути пяним від крові СТРАЖДАТИ...
Моя причина - біда і ваше лихо вірити в те, що існує насправді,
Маю підозри на те, що віра - це лиш розваги заради убивства,
Істиний погляд... Він існує у кожному. Я знаю - це зрада,
Прикривати і знати - це гірше від найжорсткішого насильства...
ЗЛО, НЕНАВИСТЬ. ЗЛО НЕНАВИСТЬ...
зло, ненависть.
я ненавиджу зло,
я злий на ненависть......
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149490
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2009
Теплий, холодний крик переповнює мої звуки,
Руки (як я вас люблю), пролізають крізь вуха в сірий мозок,
Я терплю вас ржаві, я терплю вас МУКИ,
Хочу стрибати від болю, хочу кричати знову.
Але навіщо..
Ніхто не чує всі зайняті, кожен собою,
Кожен терпить свої примхи, кожен кричить своїм криком.
Слухаю живу симфонію кривавого болю,
Творю емоційний фонтан до якого давно уже звик я...
Агресія - єдиний захист без нападу волі,
Користуємось мовчанням, коли це зовсім не потрібно,
Захистити раба у собі - це бажання завжди з тобою,
Ти людино - духовне створіння?? Та ти - огидна.
Питання, три варіанти у відповідь - це тестів виховання,
Жити пропунують нам по вибору уже готових шаблонів
Немає простору для розширення свого світосприймання,
Пропозиція "Не хочу" - загублена серед помилок еталонів...
Тупо втомився....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149463
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2009
__________________________________________
Спрагло відкриваю очі, дивним прагненням поцілунку багряно-оксамитового світла, розтуляю ці дві тонкі шкіряні плівочки, що захищають очне яблуко від подразнень. Саме у цей момент чужорідна капля дощу, подолавши немалий шлях від точки збору (хмари) аж сюди (на мене), потрапляє прямісінько у кулеподібний, кришталево блакитний зоровий орган, мимовільно викликаючи миттєву реакцію того, реакцію самозахисту. Повіки вибухово наповнюються свинцевою масою і наче хижа тропічна рослинка, при подразненні її чутливого сигналізуючого відростка-аналізатора, вмить скріпляються з такою напругою, що із внутрішньої сторони, чорну зорову картинку, починають прикрашати невеличкі кольорові плямки. По центру чітко вимальовується ядро химер, воно набуло найбільш насиченого, гранатового відтінку. Поступово віддаляючись від точки відліку, інтенсивність розбавляється ніжнішими тонами: пурпурний, рожевий, помаранчевий, лимонадний, тепло жовтуватий і нарешті переходить до головного життєвого – зеленого кольору. Він уже не настільки яскравий як його попередники і знаходиться майже на самому краєчку плям, тому і холодніший. А от за ним уже останній, найсміливіший відтінок – темно синій. Той градієнтом, непомітно розчиняється з загальною темрявою, розвіюючи чіткість межування цих аномалій. Відчуваю як небесна сльозинка плівкою розійшлася по поверхні рогівки. Та, спрагла і виморена пекучим повітряним потоком, що панував останнім часом над нею, зустріла несподіваного гостя короткочасним больовим імпульсом, що блискавицею прорізав оті просохлі з’єднання та шляхи між нею і колегами захисниками (повіками). Розплющую очі і пригадую своє дитинство. Саме таким виглядав світ, коли рікою лилися сльози. Все розмите і грає барвами на світлі, предмети розливаються, контури стають не чіткими, все аморфно набуває химерних форм і наче оживає. В простих буденних речах, прокидається казкове єство і отим карлючкам, що виникають внаслідок заломлення світла, уява надає нового формулювання, нового трактування, тлумачення, пояснення, надає нового життя. Інколи, такі «наполовину істоти», набувають уже відомих розуму форм невмирущих персонажів. Як он та карликова груша наприклад. При творчому спогляданні, при дії тонесенької водяної плівки на зір, вона легкотворно втілюється у всім відомий персонаж з мультфільму – Крокодила Гєну. Стоїть пам’ятником, незворушно, кинувши свій романтичний погляд десь удалечінь глибокого й захмареного склепіння небозводу. А кущик глоду, що розкинув своє гілляччя біля груші, та проріс своїм корінням в глиняно-пісочний ґрунт, з’єднавшись таким чином з нею на підземному рівні, виглядає наче вічний друг зеленого – Чебурашка. Той, в руках налякано тримає невмирущий символ їхньої дружби – подарунковий тортик. Охороняє пакунок, наче це частинка його крихітного за розміром, але безмежного за об’ємом, серця. Нікому не віддасть… Повертаюся на всі «стовісімдесять», проти сонячного шляху на небосхилі, і переді мною постають нові, незнанні досі образи. Бурхлива фантазія не просто надає їм життя, а й втілює у них дивні імена, які тепер будуть прикріплені до цих диваків на протязі всього їхнього існування. Перший – це рвана подоба прибудови з муштрованою ідеєю тимчасового притулку для автомобіля, а насправді, як пізніше виявилось – постійного, разом із батьківською, колись використовуваною в інтересах с\г, а зараз просто як склад різного причандалля, будівлею, дістають обриси дивного гібридного створіння, яке одразу ж патентується як «Слонопотам» (с). Цей, перший дивак, приймає природні водяні ванни, змиваючи летким потягом з себе усі старечі (його сонце життя уже давно перевалило за найвищу точку, і зараз помаленьку котиться до заходу) зарубцьовані рани, і передивляється ще раз усі найяскравіші події що оточували його до «обіду». Роблячи певні висновки щодо висновків, він ще раз дивується скороплинності часу і згадує себе «ранкового», коли був повен мрій, бажань, прагнень, цікавості, та жаги задобрити свої амбіційні можливості. Життєве гасло того часу: «Роби усе, що хочеш, весь світ попереду!» –, він зараз з ностальгією прокручує у своїх думках і приречено розуміє, що слова: «що хочеш», непомітно замінилися словами : «що можеш». Дійсно руки уже не ті…. Другий – це невеличка купка невдало поскладаних різнопорідних дощок, в основному дубових та букових, що невимушено притулилися до прибудови. Прикриті невеликими пластами металевих лусок бляхи, та поверх настеленими один на одного листами шиферу, у викривлені нагадують якусь неземну істоту, що ховається в незнанні умов від можливої задухи. Ця зграйка деревини теж приймає процедуру патентування і отримує назву – «Тримоглобіт» (с). Химерна істота в унісон вигинається і переміщується з відомим уже меланхолійним «Слонопотамом» (с), а тому здається, наче вона доглядає за старим мрійником. Або ж пильно контролює його вчинки, аби той в пориві спогадів про молодість, не вчинив собі повернення, завдавши таким чином руйнівних ушкоджень своєму тілу і оточуючому простору. Двоє гармонійно вписуються у навколишній пейзаж і здається, наче були тут вічність, незважаючи на той факт, що навіть вічність моє свій початок і кінець. Прибулець добряче переживає за своє майбутнє існування, а тому натягнув на себе синхронізований біоскафандр, за яким хоч і почувається безпечно, але дозволяє пускати у світ видиме тремтіння свого тіла, не здивуюся, якщо воно спричинене не постійним станом сусіда. Ось гостьова капля води, що казково спотворювала мені цей тверезий світ, розчинилася із природнім секретом зволоження очей і разом з нею розчинилися оті живі химери, які уже закарбувалися у моїй підсвідомості. Я раптом згадав, що і надалі стою під густим рятівником від розрідженої спеки – дощем. Саме він, літній, теплий, легкий для прийняття, до цього часу був найбажанішим, найомріянішим природнім явищем, для добрячої половини усього живого. Саме тому відчувається особлива атмосфера радості і відродження. Свіжість полягає не лише у зрошені пилюки, що царювала у повітряній суміші, а і особливому шепоті спраглих трав, квітників, кущів, дерев, птахів, різних тварин, які ще не втратили здатність гармоніювати з єдиним організмом – природою. Усе щебече надзвичайно проникливою і високо вібруючою мелодією вдячності, що в унісон накладається на шум дощу і передає особливу атмосферу угамування спекотливої спраги. Я закриваю очі і починаю прислухатися до цієї мелодії. Розбиваючи цей, на перший погляд, монотонний гул на декілька каналів сприйняття, я починаю відчувати як окремі нотки, звуки, вирази живої пісні, наповнюють цей небесний плач унікальним відчуттям неповторності, та надтонкої злагодженості диво оркестру. Я відчуваю, як терпляче старається вивести і налагодити ритм мелодії та частинка дощу, що б’ється з різною силою об твердо-поверхневі тіла, вибираючи місце зустрічі зовсім не хаотично, а наперед задумано, аби виконати ту чи іншу умову зіграності, озвучити той чи інший тон мелодії. Особливим підкресленням цих старань, стають уже інші ляпаси краплин, цього разу уже по водяній поверхні. Вони наче тарілки у витончено зібраній барабанній установці, своїми високими голосами підкреслюють особливі переходи ритмічності у мелодійність. Окремі доторки сліз до мого тіла є завершальною розв’язкою у ударному соло. У дивовижну зіграність, на рівні тонких вібрацій, вступають уже свідомі представники оркестру. Вони вміло підбирають мелодійні рухи диригента і видають унікальну суміш звуків кожен з свого інструменту. Надають уже зрозумілу, плавну мелодію солісту – вітру, який в свою чергу співом довершує геніальність невимовно теплої для душі композиції. Мелодія дощу/душі – це приємно… Знову ж відкриваю очі і в пориві зачарованих емоцій, які заполонили усі мої рухи, розкидаю Т-подібно свої руки і починаю тривимірно робити обертальні рухи. Голова вестибулярно випереджає мій танець на четвертину кругу, що надає ефекту оп’яніння. Я все ще чую мелодію, але уже не в змозі піддаватися лише їй. Я пришвидшую цей дощовий танець, ноги перебирають галактичні кроки все частіше і частіше. Навколо темно-зелена суміш із дерев та будівель, чим раз вони все більш і більш розмиті. – Дерево, – будівля, – дерево, – будівля, – дерево, – будівля, – дерево… Очі бігають як у космонавта на випробуванні центрофугою. І ось та мить, коли я уже не можу розрізнити, що де і як. Усе наче змішалося в однорідну коктелеподібну масу, при розмішуванні бленднром. Я в пориві незнання падаю колінами на землю. Підтримуючись руками, піднімаю погляд у небо і героїчно подумки промовляю: «Ось вона – воля…» 3араз я відчуваю лише дотики сотень дощових куль. Вони наче ножі врізаються у шкіру на руках та лиці, а потім зміями вповзають під неї і обростають своїм резиновим корінням навколо м’язів. При кожному новому порізі, минулі заростають і загладжуються, а також набирають особливої еластичної енергії. Це приводить до загально тілесного мого тонусу, я наче заряджена батарейка, яка лиш чекає моменту розрядки. Ні не просто чекає, а прагне вивільнити свою напругу, та силу накопичену в ній. Після декількох хвилин такого бомбардування, та заряджання, моє тіло безнаслідково пристосовується до нового, водяного середовища. І зараз уже сприймає ці удари прозорих сліз, як нерозлучну частинку зі своїм життям. А ті в свою чергу споріднилися з ним, і сприймають його, як невід’ємну частину свого світу. Вони доторкаються і лоскітно шепочуть резонуючи з душею. Вони зараз вільні, такі ж як і вона у цей дивний та інтригуючий момент…
Ми – одна матерія; ми – одна сім’я; ми – одна істота; ми – єдина цілісна духовна сполука… Ми – це Я, Я – це ми… Абсолют…
II
16.08.2009/??:??
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149329
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.10.2009
Сніг падає на розбите болем лице,
Таким як колись воно ніколи вже не буде,
З відчаю воно дивиться в небо, щось шукає,
А у душі сльози біль пекучу назавжди змивають...
Так як зараз ще ніколи не було,
Розчарувалось у житті назавжди воно,
Маску залізну з себе зриває,
Думати по новому воно починає...
Серце не витримує, рветься на волю,
А воно незворушне, не чує вже болю,
Мертвий погляд, емоцій немає...
Захист й розуміння в безодні там шукає...
Ніхто не підтримує його, всі десь пропали,
Навіть друзі найкращі десь позникали.
Сумна правда й болюча брехня,
Заполонили душу, спокою нема...
Боляче дивитись на цю злу картину,
Боляче думати, що зробить та людина...
Одне знаю точно, побачивши це мертве лице,
Йому дуже боляче... Нікому й ніколи не повірить воно вже...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148057
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.10.2009
Біль, образа, огида всюди,
Все набридло, смертельні люди,
Падло і скотина лазить по могилі,
Ломить руки, обламує ноги дитині...
Де ти?
Коли потрібно ти зникаєш.
Де ти?
Коли не знаю пропадаєш.
Де ти?
Що за підла душа.
Де ти?
Болить кров моя...
В неможливість ти заходиш,
Мене з собою туди заводиш,
Блукаєм разом, разом болить,
Разом відчуваєм, як брехня смердить...
Містична сирість у душі парує,
Думки і злість, ніхто не чує,
Всі наче зомбі, роблять вигляд, що сліпі,
Ніхто не бачить яке огидне все мені...
Де ти?
Серце кричить..
Де ти?
Розум мовчить...
Де ти?
Себе забуваю...
Де ти?
Чому живу я не знаю...
Болить....
Всюди ці зомбі наклали свої купи,
На все здатні, сірі ці люди,
Керуються інстинктом, собі добре зробити,
На все вони здатні, навіть убити...
Болить голова...
Де ти?
Тебе нема...
Де ти?
Самотня душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148055
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.10.2009
Мрії, майбутнє, незнанні навколо,
Своїм минулим вирішує доля,
Жити, не жити?..завжди питання,
Відповідь одна...відповідь - незнаю...
Невпевненість, вибір - вічні проблеми,
Висновок близько, кінець вічної теми,
Теми життя і місця у ньому,
Для чого ці мрії-убивці...для чого??
Сьгодні перспектива, а завтра - війна,
Ядерний вибух, холодна зима,
Рожеві окуляри з очей твоїх впали,
Жорстокість і правда й в твоє серце попали...
Ми бачимо світло, ми бачимо темінь,
Ми знаєм для чого у світі цей кремінь,
Кремінь суспільства, для чого існує,
Для чого життя всі, у пусто марнуєм...
Мрії...хвилююча мить і правда - розуміння,
Побачивши світ, заражає усіх це проміння,
Проміння, що не важить фізично нічого,
Для чого думки, бажання для чого??
Мрії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147379
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2009
Кап..кап..каП
Прокинувся сьогодні зі звуком дощу,
Мелодія вітру ударами капель у шибу сумну,
Заставила згадати – на дворі весна,
І яким би не було гниле чи вогке те наше життя,
Ми йдем уперед, розкриваєм таємницю,
Ми йдем в темноті, а за світло обираєм жарптицю...
Спотикаємся, завжди на цьому шляху,
Та знаєм ми істину якою ми йдем, ми знаєм мету...
Буває болить, буває нічого,
Буває ненавидим жарту смішного,
Придумуєм філософів дивних в собі,
Шукаєм і бачим не правду в житті.
Насправді...насправді звичайні ми люди...
І дива як такого, ніколи не буде...
Прості невгамовно цікаві створіння,
А сила це лиш наше хворобливе творіння..
Весна..весняні каплі з неба, цей ранковий шум,
Прийшов в реальність стукотом мені зі сну,
Не треба уявляти і гадати що таке життя,
Потрібно жити далі, сенсу в нім нема, є лиш одна мета...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146188
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.09.2009
Кап..кап..каП
Прокинувся сьогодні зі звуком дощу,
Мелодія вітру ударами капель у шибу сумну,
Заставила згадати – на дворі весна,
І яким би не було гниле чи вогке те наше життя,
Ми йдем уперед, розкриваєм таємницю,
Ми йдем в темноті, а за світло обираєм жарптицю...
Спотикаємся, завжди на цьому шляху,
Та знаєм ми істину якою ми йдем, ми знаєм мету...
Буває болить, буває нічого,
Буває ненавидим жарту смішного,
Придумуєм філософів дивних в собі,
Шукаєм і бачим не правду в житті.
Насправді...насправді звичайні ми люди...
І дива як такого, ніколи не буде...
Прості невгамовно цікаві створіння,
А сила це лиш наше хворобливе творіння..
Весна..весняні каплі з неба, цей ранковий шум,
Прийшов в реальність стукотом мені зі сну,
Не треба уявляти і гадати що таке життя,
Потрібно жити далі, сенсу в нім нема, є лиш одна мета...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146187
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.09.2009
Торкнись рукою прямо серця,
Мого, своїм - також... Щоб ожило,
Знайди у ньому джерело уперте,
Щоб билось й вихід правильний знайшло.
Торкнись думками мрій нещасних,
Щоб гріли і плекали радість у тобі.
Знайди те свіло тепле і прекрасне,
Яке жевріє, але світиться завжди.
Поринь у спогади як в темну пляму,
Яка утягує у себе все і більше того,
В якій химерний час ніколи сам незнає,
Куди іти і як, дозволено для нього.
Заглянувши туди, блукають вічність,
Усі, хто очі привідкрив у темноті,
Казали ж бо: "Глядіть не оберніться,
Бо окам'янієте з гріхом таким же у собі!"
Я знаю, ти знайдеш там вірний вихід,
Я знаю, бо я сили дам натхненної тобі,
Дивись, лише торкнися серця примхи,
Якої в одиночку неможливо обійти.
Торкнись рукою прямо серця,
Мого, своїм - також... Щоб ожило,
Знайти в пітьмі броньовані ті двері,
Які б звільнили від колючого вінка його....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146037
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2009
Все життя йде за сценарієм,
Заплановане до останньої години,
Воно в тебе наче акваріум,
Не пробратися крізь товщезні стіни...
Зажимає тебе, тримає у собі,
Не можеш побачити нового руху,
Не можеш вирватись з власного дому,
Відчуваєш як з'їдає трупна ядуха.
Крок на узбіччя - вихід з системи,
Дорога назад для тебе закрита,
На вибір впливає результвти дилеми,
Не зважаєш уже на душу побиту.
Закриваєш очі на вбивство і кару,
Закриваєш - цього вимагають.
Ідеш далі в шеренгу, стандартну отару,
Яку лише обраний в страти складає.
Хочеш пробити прозору ту пляму,
Яка лиш спотворює твій кругозір
І нетерляче повстання чекаєш,
В якому знайдеш підтримку усіх.
Стоп...
Ти та людина, яка є початком,
Ти є той вибух, який пролунає,
Ти цього можеш зараз не знати,
Але я певен, саме ти подолаєш....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2009
Ти ангел?? навіщо тебе збили...
Ти ангел?? навіщо крила оголили...
Ти жити не хочеш,
Кричати не можеш,
З даху стрибати ідеш
Та що ти цим зробиш??
Біль пройде,
Рана заживе.
Не роби...
Ангел?? ти,
Та все одно робиш помилки,
Ангел?? ти,
Та все одно вб'ють тебе вони,
Ангел?? ти,
Страшну дурницю не роби,
Ангел?? ти,
НЕ ЙДИ НА ДАХ, НЕ ЙДИ!!!
Тебе болить найбільше у душі,
Життя людське не можеш зрозуміти у собі,
Зло, кожен день з'їдає все більше,
Робить боляче, робить ще гірше...
Кислотним обривком леза зпікає,
Руки, зап'ястя, і всі твої рани,
Очі відкриті тримай до кінця,
Не зможе подолати твій опір брехня...
Ангел - це ти,
Не дивись на свої помилки,
Ангел - це ти,
Не дивись на те, що болить,
Ангел - це ти,
Рани твої всі заживуть,
Ангел - це ти,
Живи і завжди ним будь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139118
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
Злітаєш до неба без крил, без ваги,
Залишаєш життя і людей у низу,
Ніколи не станеш Ангелом ти,
Убив всі думки і мрію одну...
Поламаний череп, потрощені руки,
Побиті дороги за тобою ідуть,
Залишаєш усіх, залишаєш ті муки,
Та втечеш не далеко - тобі не дадуть...
Не вб'єш ти сюгодні, вб'ють завтра за тебе,
Не жаліє ніколи ніхто і нікого,
І завжди від болю зриваються вени,
І завжди зникає, хтось від погляду злого...
Стоїш ти в калюжі чужої крові глибокій,
Кидаєш петлю на шию свою,
Не хочеш так жити у світі жорстокім,
Ти робиш три рухи і усмішку сумну...
Залишаєш ти землю, обманувши брехню,
Обхитривши її, тепер твориш тут Зло,
Побачивши в смерті лиш волю одну,
Ти отримав ім'я… Ти від сьогодні - Воно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138783
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.07.2009
Чорний ангел пролітає,
Запах смерті залишає.
Все вмирає на шляху,
Перешкод нема йому..
.
Розкидає крила ночі,
Він шукає темні очі.
Ті, що його зрозуміють,
При зустрічі не здуріють,
Не втечуть хто зна куди,
Подадуть йому води...
Спрага мучить і його,
Та не знає ще ніхто цього...
Бідні люди щось чекають,
В здивуванні помирають.
Так... Вона така,
Смерть пекуча, і проста...
Не чекай нічого злого,
А живи до дня одного...
Ангел мій, прийди сюди,
Мене з собою ти візьми.
Неси туди, де немає снів,
Де сніг іде замість дощів,
Де у небесах вогонь палає.
Я без тебе пропадаю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138742
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.07.2009
Один укус, дві струї,
Розум помало вмирає в мені,
Жили холонуть, серце всихає,
Життя в очах моїх зникає...
Спрага мучить, вже не можу,
Крові хочу, дуже хочу...
Тяжко зараз мені, повір,
Тяжко дуже, я вампір...
Кожної ночі не можу спати,
Прокидаюсь без пам'яті, йду гуляти,
В нічному тумані, на сірій дорозі,
Розкриваю крила, та літати не можу...
Мої крила обгоріли, коли випив крові в людозвіра...
Так живої крові вже нема,
Всюди мертва, всюди брудна.
Я зголоднів, повір,
Дуже тяжко, я вампір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138501
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.07.2009
Дивно цей світ побудований, чи то дивно побудували його люди…
Втомлено сиджу в затінку з враженнями у руках, ховаюся від пекучого сонячного проміння, яке пронизує вздовж і впоперек усю площину фізичних поверхонь що навкруги. Жара спопеляє останні краплини живого досі розуму. Думки відпочивають, сплять і чекають… Чекають на вельми бажану дозу свіжості та нового досвіду творця. Ці одноманітні дні, сірі та прості як жара, що надокучливо набридає, навіть найменшим організмам, помаленьку, але все ж впевнено, по каплині, наповнюють відро огиди. І зараз у нім відбувається перенасичення цієї цікавої речовини, що неможливо пекуча та клейка наче надокучливе потове виділення шкіри. Усе… Набридло все… Набридла нудьга, що наївно переслідує і йде шнурочком за ногами, набридли оті побажання: «Хай вам щастить і будьте здорові»; чи переконання: «У природи немає поганої погоди». Набридли усі банальні слова і переживання, які можуть виникнути під час буденного життя (хоча святкове теж уже давно перетворилося в ту сиву субстанцію), та прості сценарії стосерійних (у кращому випадку) мексиканських, а останнім часом і пострадянських серіалів – мильниць, про які я зараз найменш хочу згадувати… Вся ця огида дивно, але збирається, фільтрується, і осідає десь глибоко у душі. Щодня все більшим шаром піднімається до горлянки, що уже не раз розривалася від експериментально-екстримального крику (рику (гроулу)) розчарування та безнадійності. Давить своїм нетерплячим архівом проблематики прямо на дихальну трубку - трахею, перекриваючи цим доступ нової порції повітря – суміші різноманітних газів і залишків (відходів) сучасної індустрії. Як же важко втягувати цю пекучу спекоту, як же важко стримувати сльозу болю, не сліпу розрадливу, а саме гірку, неможливо жорстку сльозу, що роздирає своєю важкістю усю шкіряну поверхню лиця… Шлях втоми… Нарешті думаю (історію жари)….
"Так завжди не було. Спочатку дощова погода радувала селян своїми дарами з неба – зливою та градом (це занадто та все ж), на кінець свіжістю, якої зараз так бракує. Хотілось радіти одним лише каплинам прозорої, життєдайної небесної рідини, бігати під цією невимовно красою як дитина і вловлювати тонкий запах озону та очищеного від пилу повітря. Кидати погляд і невидимо пролітати поміж блискучих сліз природи… Сліз не горя, не суму, не болю, не скорботи, а життя, його відродження, вивільнення негативу, точніше його усунення, та по-особливо радісного відчуття – відчуття продовження відродження… Хотілося просто зупинити час, щоб уся та маса води застигла миттю навкруги, і розглянути кожну завмерлу блискітку окремо на відстані в декілька міліметрів. Детальніше, детальніше, щоб відчути усю історію подорожування навколо світу цих кульок. Кожна унікальна, у кожної своя, кожна самодостатня і насичена своєю містичною спокусою, що манить і притягує до себе як живий магніт... Зачаровує…
Але дуже скоро люди спротивилися прохолоді і волозі, яка не давала змоги працювати, та доглядати за городніми насадженнями. Більше того, молодий урожай почав загнивати від надмірного водоспоживання, а бур’яни тим часом – процвітати, заважаючи чим, подальшому розвитку культурних насаджень. Це надавало природній примсі (погоді) руйнівного характеру (для урожаю), що аж ніяк не входило у плани трудяг. Так, внаслідок не довготривалих роздумів, люди (селяни) розпочали грандіозну акцію боротьби з атмосферними опадами… Всі подалися до народних методів, знаних ще за давніх предків, тоді ж і вироблених. Хоча вони і не перевірені, та всі сліпо надіялись на правдивість прадідівської мудрості, та досвіду століть. Дружно, усією громадою люди почали молитися за припинення атмосферних опадів. Одразу ж стали всі добрими та жертовними, останні суми немічних золотих монет віддавали у церкву, аби та, у вигляді «батюшки», зализала усі їхні гріхи та провини, вони ж бо думали, що дощі – кара їхня (вимога каяття). Були і хитріші, а точніше більш схильні до язичницьких обрядів. Ті в свою чергу збиралися у окрему групу і разом збирали різне зілля, для місцевої гадалки (відьми), яка у свою чергу робила якийсь відвар і разом із пожертвами, що їй приносили просила у різних язичницьких богів помилування. Богині родючості – Ладі, щоби та урятувала урожай, приносили різні плоди та вироби з плодів рослин: зерно, овес, хліб, бублики, вино, горохові грудки, каші, журавлину, навіть квіти та траву. Даждьбогу – богу сонця, щоби той змилувався над смертними і все ж надав світилу силу побороти хмари, приносили символічні дари: млинці, світле полотно, коровай, яйця, ячмінь, візерунчасті хліби. Особливу увагу вони приділили Додолі – богині грози, блискавиці, дощу, просили у неї помилування, та зменшення гніву, приносячи їй окремі особливі дари: кашу, цінне полотно, курятину, сіль, хліб, мак, часник, освячені трави, і навіть гроші… Інших богів не так почесно задобрювали, але все ж теж віддавали свою данину… Так, спільними зусиллями двох не дуже дружніх способів, люди спекались дощу…
Ну що ж, добилися бідні люди сонця, спекотливої жари. Почала вона сушити всю землю навкруги, за декілька днів вся волога, що випала за довготривалий період «непогоди» – випарувалась. І це відбулося настільки скоро, що ґрунт не впорався з тією засухою і розтріскався як та блискавиця з неба. І це ще було б не настільки погано, якби оті порізані сліди сухості пропускали повітря, але ж не все так, як би це хотілося селянам. Тріщини були надто розконцентрованими, щоб забезпечити повноцінне проходження кисню в кореневище землі, а полущені шкурки на поверхні – надто міцні, щоб розпастися під дією вітру (нагадували цементоване покриття, тільки відшліфоване). Додаткова робота людям. Нудна, важка праця, ще й під палючим промінням «Даждьбога». Тягучий час у такі моменти ще більше втомлював, як фізично, так і розумово… Люди знову почали збиратися, щоб поплакатися богам, Богу, «батюшці», «відьмі», і взагалі самі собі… Були готові на все, аби хоч якось врятувати себе від (тепер уже) жари і посухи, а також отримати гідний їхній праці урожай…
Це багато-кільцеве замкнуте коло продовжується і продовжується, його можна порівняти лиш з безмежністю таємниці космосу, чи то нескінченністю лінії часу. А все через оту нашу примху – людську жадність, егоїзм… І все ж, як би ми не розуміли, бачили чи сміялися з того – дивно побудований він… Він – цей світ… Сьогодні ми кохаємо (дощ), завтра ненавидимо (дощ), потім знову возвеличуємо (дощ), а після цураємось наче останні падлюки – зрадники (дощ)… Ні все таки його таким зробили люди…"
На закінченій думці, після інтерпретації наче спогаду історії, мене до реальності повертає різкий порив переддощової стихії – вітру… Я знову опиняюся у тому ж затінку, але уже з новими враженнями і новими, свіжими думками. Дивно, я занурився у себе настільки, що здається історія – була сном, селяни – мій прототип, боги – зміна погоди, а точніше оті хмари, які принесли потік вітру, і які я не помітив, як підкрались і заполонили небо… Ось і перші краплини на лиці… Нарешті жара здала свої позиції…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137777
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009
Самотність душ, думки не з вами,
Здається ви однакові, та хто вас знає.
Не пояснимість почуттів - ця ноша надважка,
Немає знову слів, є лиш ілюзія одна....
Здається душі рідні, без конфліктів,
Та щось стоїть між ними, як магніти.
Рука в руці, думки одні,
Та чомусь ваш погляд і вуста сумні...
Чомусь пуста кімната у мовчанні,
Коли ви разом - це страждання...
Чомусь як ви окремо, наче в снах,
У серці боляче й стігмата на руках...
Це кров...
Важко зрозуміти почуття складні,
У сірих буднях загубилися ви десь на дні,
Багато спогадів приємних,
Та зараз у очах одна єдина лиш картина...
Болюча правда - це життя,
Приходять роздуми щодня,
Не в змозі зупинити цей потік,
Напевне десь у глибині, в душі,
Горить і тліє ваш смертельний гріх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137772
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.07.2009
Розбите скло, я не шукаю,
Що буде далі я не знаю,
Життя у серці вже померло,
У голові думки усі завмерли...
Прокинусь завтра, знаю як не свій,
Жити буду дальше наче у смолі,
І завжди в голові буде біда,
І завжди буде вія у очах...
Буває... Та що робити я не знаю...
Усі нормальні люди, у всіх спокійно,
А в мене в серці завжди війни,
Не знаю, чи так довго ще буде,
Напевне доти, як не стане зовсім вже мене...
Усе, останні не розбиті ще думки,
З'їдають з середини всі вони,
Останній раз я хочу щось сказати...
Я хочу все забути, і ніколи більше не згадати...
Та все це мрії, все дурня,
Немає гіршого як у душі брехня,
Ілюзія життя.. Уже набридло,
Я жити вже не хочу... Все огидне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136749
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.07.2009
Проходячи мимо, ніхто не помічає болю у душі... Насправді, у кожного з нас у житті є, чи були такі моменти, при яких міцно стискається серце і від неможливості щось зробити – розривається на сотні кусочків мертвої людської тканини. Саме у такі моменти хочеться не просто померти, у серидині ти і так уже не живий, а взагалі – стати не видимим і розчепитися на мільярди атомів, щоб і сліду не залишилося на цій землі від твого існування… Стерти усе що пов'язано з тобою...
Йдучи по вулиці Девіант нічого не думав, в душі у нього була пустота, у серці ще не загоїні рани минулого життя... Він все пам'ятав, усе до дрібниці, це напевне перший раз в житті коли його розум не в спромозі нажати «DELETE»... Холодний осінній дощ, прорізаючи гострими кулями його шкіру, нагадував реальність. Болючу, неминучу і самотню... Жорстокі будні перетворились на нестерпно пекучу вічність, яку він уже не міг стерпіти... Так, нікуди не кваплячись, нескінченно довгими хвилинами, розбавляючи спокійною ходою дзеркальні калюжі, він забрів на міське кладовище. Він пам'ятав недавню історію, пов'язану з цим місцем. Вона зколихнула все місто, а особливо заділа його серце...
Девіант по своїй природі був дуже доброю людиною. Він був відкритим і справжнім, хоча друзів немав, всі просто боялися його щирої і наївної дитячої душі. Він не Емо і взагалі, хлопець не любив ставити людей у рамки, класифікувати їх наче вони випущені з конвеєра. Не любив загальноприйнятих правил та хворого, на його думку, суспільства, яке закльовує кожного, хто сперечається з ним. Девіант вважав, що кожна людина - особистість і поважав чужу думку, навіть коли вона категорично заперечувала його переконанням. Народившись у простій сім'ї, він не міг стильно одіватись та красиво виглядати. Проста стрижка, без краски на лиці, не дорогий одяг без різних прикрас, без заліза та значків - він так жив, чи то існував(звичніше). Його сприймали через це, як непотрібну сіру мишку, що зосім не має смаку. Так він дійсно не мав смаку, але хлопець і не старався його набути. По-перше він не міг це дозволити собі фінансово, по-друге він не хотів себе зомбувати хворим суспільством... Це ще одне, що відлякувало від нього всіх людей... Девіант не мав комп'ютера, як тепер майже усі мають навіть не жаможні сім'ї. Та він інколи дозволяв собі зайти в інтернет кафе. Там він і познайомився (через сучасні засоби спілкування) з дівчиною Death Love. Хлопець так і не дізнався як її насправді звали... Вона себе вважала готессою, та це було не зовсім так. Death скоріш була такою як Дев, у неї були схожі думки та переконання. Хоч і любила мерву сторону життя, та прогулянки серед могил, ззовні вона була справді як готесса, та вона – одинак, самотня... Death і Дев скоро стали друзями, та побачитись так і не встигли...
Одного разу Deth написала хлопцю: «Я з тобою більше не хочу спілкуватись!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Відчепись, чому ви всі такі?((((((((((( Ви всі виродки і ПАДЛО без винятків...» Це було останнє повідомлення, яке Девіант отримав від найкращого друга. Він ще щось писав, та відповіді так і не отримав... В душі у нього щось зламалось, серце заболіло, він відчув, що має статись щось не хороше. Того вечора він так і не заснув. Девіант винив у всьому себе і не міг зрозуміти, що робиться з ним... Все боліло і кололо сотнями тисяч мікро голочок по всій площині тіла, починаючи від банальної шкіри і закінчуючи глибшим відчуттям, - омертвінням любих емоцій в його мізках та серці, здається його душа волала незимним криком останні слова Death...
Ніііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі…
Зранку виснаженний безсонною ніччю, він раптом почув з телевізора, на міському телеканалі вбивчу його на повал новину: « Сьогодні о першій годині ночі на міському кладовищі безжалісний маньяк згвалтувавши молоду дівчину, замучив її до смерті і... Далі у його голові наче порвалися жили і кров потужним потоком здавила його розум, ці мікро інсульти не впускали і не випускали жодних рухливих електричних імпульсів, а серце від тріскоту трубоподібних каналів транспортування червоної рідини захололо і зупинилось.. Дев більше нічого не зміг почути.. його слуховий апарат наче був атакований болючим ультразвуковим коридором, спрямрваним прямо в орган сприйняття чих частот... Він зрозумів... Це Death...Вона…його єдиний друг...найкращий…
Ніііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііі…
І ось він тут... Те саме місце... Свіжо зарита могила... Повітря було теплим, тому від холодного дощу весь простір був заповнений містичним туманом. Хлопець любив таку погоду, та цьго разу він її не помічав і не радів як маленька дитина. Він стояв незворушно і мовчав... Думок уже не було... Лиш одна біль і пустота, самотність... Так ця самотність що супроводжувала його життя сьогодні перемогла. Він був сильним і боровся до кінця, та зараз він зрозомів, далі так не може... Він знав, що зможе все забути, стерти з пам'яті, і жити далі наче нічого не було... Але Девіант не захотів стати як "вони", всі люди…зомбованим уродом, що керується лиш власними бажаннями та потребами, не хотів жити для себе і тішити себе уявною владою і ілюзією волі... Він не хотів грати на публіку з штучною маскою на лиці, і підлістю душі... Він не зрадив своїм думкам, він не зрадив Death... Життя це всі ті "Людські чесноти", які він ненавидів, і не хотів щоб вони захопили і його... Він мав померти...
Девіант витягнув гостре лезо, яке тримав біля серця, і холодним рухом руки загнав його прямо в життєдайний мяз, якого не відчував уже давно... Мертве тіло упало на мокру і холодну могилу, його темна і червона кров потекла кислотою по рідних не розуміючих серцях...
Проходячи мимо ми не помічаєм болі у душі... Людям кожного дня погано, а ми робимо ще гірше, не розуміючи цього…
II
19.12.2008/12:48
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136585
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.07.2009
Червоні жили на руках відкрились,
Носити у собі життя уже втомились,
Червоним пеклом очі закривають,
Зв'язок із світом знову пропадає...
У серці біль і все кричить,
У голові сміття... усе горить,
Не бачу зла у тобі я,
Не бачу зла, його в тобі нема...
Думки пропали знову в боротьбі,
Життя і смерть, у сни приходять знов мені,
Не знаю чи допоможе вибір мій,
Не знаю чи я зможу покинути цей світ...
Поринувши в пітьму, душа пропала,
Що в лабіринті у брехні, вона не знала,
Побачивши цей договір смертельний,
Узяла всі гріхи твої на себе...
Червоний світ в очах стоїть,
Усе навколо полум'ям горить,
В тобі не можу бачити вже зла,
Моя душа пропала, а разом з нею я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136375
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2009
Сліпучий Ангел небом до Землі приходить,
Усі гріхи й брехню під шкіру вводить,
Вбиває все живе, небесним тим камінням,
Це пам'ятати буде не одне ще покоління...
Розносить вибух цей потужний по світах,
А нам це лиш загибель наша, в наших же очах,
Втомився Ангел, всім життя халявне це дарити,
Потужною бідою вирішив усім помстити...
Не дивиться ніхто тепер на вік сусіда,
Старик, дитина, й не важливо чи каліка,
Гуманність пропала в душі людини,
Перетворилися усі в бридку тварину...
Затоптують, запльовують усіх на смерть,
Урятувати кожен хоче лиш себе,
І де б не заховалась, найпідліша та людина,
Наш Ангел бачить все...Рука його занадто сильна...
Ніхто не розуміє, та це кінць...це все...
Людська душа перед судом безсильна вже...
І нікуди тікати вже, і нікуди ховатись,
Людське те панування, вже скінчилось...це мало статись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135516
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.06.2009
Думки... Суспільство... Ангел... Це ставлення людей, бридке багно що навколо, утворені дощем брехні глибокі калюжі омани - усе зганяє думки у замкнену коробочку смерті... Ангела завели вони до роздоріжжя свідомості... Стоявши на краю, там, на горі, він зробив вибір, правельний для нього... Легким рухом руки він позбавив Всіх почуття насолоди від знущання над його життям...
Ангел був звичайною людиною, та надто чутливою. Працював на звичайній роботі, звичайним ПІДЛЕГЛИМ, і по-звичайному ставився до всіх. Не чув він зла, не чув він і образ. Лиш погано йому було у душі... Він все це бачив... І дійсно, в останні хвилини в його очах стояла вся бридота і огида до світу, до життя у ньому, існування і всіх його проявів у різних сферах діяльності, нібито на перший погляд людей, а насправді тупих свиней.. Його боліло все. І завжди... Не важливі його думки, не важливі його переконання, він це зробив – це було його останнє бажання... Хотів зрозуміти «чому???»
Кров застиглу і драглисту на холодній землі він побачив, коли піднявся над головою в повітря. Мокре тіло від кислотного дощу уже захололо. Це був він... Туман в думках не давав зрозуміти що коїться. Шум навколо оповив усе своїми довжилезними, затягаючими руками зла, все більше і більше посилюючи тиск, що передавав крізь них. Хлопок… Далі - темно...
Ангел відкрив очі і побачив все... Це був не рай, це було не пекло… Це просто було... Він знаходився не в тілі. Легке відчуття відкритої душі і таких же згустків (киселю) навколо, вирувало наче дотик. Приємне пощипування і потріскування енергії, що була повсюди, трохи соромила його. Переливання кольорів веселки у зворотньому напрямку, не давало зорієнтуватися і визначитися, що ж все таки відбувається з ним… Такого він ще не відчував. Це була повна відвертість, без всяких масок і гри, без підлих ідей і задумів, без всесвітньої спокуси до влади і війни за неї, без думок, без слів, без крику, без наміру, без висновку, без впливу, без брехні, БЕЗ звичайної звиклої уже ОБГОРТКИ… Невідомим способом він знав все, що цікавило. Не встиг подумати - відповідь вже є, точніше відповідь розуміє. Весь архів Всесвіту, всі знання, вся історія (вчора сьогодні і завтра), початок і кінець, всі загадки і таємниці колись, все було перед ним і разом з ним, а сам він наче складова того незнанного, що ще досі відкривало на повну округлість очі. Напевне, найвеличніше і незрозуміліше – це те, що тут ніхто не міг збрехати. Всі чисті та відкриті, всі наче голі перед всіма і не мають що приховувати. Всі думають одним розумом, Вселенським розумом. Черпають і віддають однакову кількість знань, не має кмітливих і відсталих, багатих і бідним, сильніших і слабших. Тут всі – Один... ДЕНЬ ПЕРШИЙ...
Від величезної кількості інформації, Ангел розгубився і почав почувати себе не комфортно. Надто все складно видавалося. Це наче перевантаження, що викликає нудотне відчуття десь у низу живота, з віддачою у горловий прохід каші кольорової інформації знань, назад до передавача. Сприйняття часу десь глибоко розтягнулось. Ангел не знав як і скільки. Напевне єдине, що не міг дізнатися. Він ще не зовсім розумів чи дійсно він є він. Чи можливо хтось інший... Купа питань і одразу відповідь. Попри дискомфорт та нудотно-виснажливе знущання з його душі, в пориві своєрідних емоцій - не міг затримати інформаційного оргазму. Він кричав диким енергетичним потоком, що сіяв плазматичним промінням його згустку. Забагато знань, забагато розуміння, мозок уже давно б розірвався в атом. Сприйняття і уявлення міняється.. Що це було?? це лиш продоження буття... Це лиш той світ, те життя, яке ми називаємо «загробне»... Ангелу воно сподобалось, не зважаючи, навіть, на те випробовування і легке катування звичайного земного розуміння, що призводило до рвоти новим. Це нове життя – те, чого він прагнув весь період свого фізичного існування. Так це була його мрія, очищення людей (залишків від тих звичайних зомбі, що заселяють нашу планету) від болота й ілюзій. Та Ангел не міг поки що зрозуміти, для чого правда ховається, для чого усі страждання земні, тягучі, болючі і важкі... ДРУГИЙ ДЕНЬ...
Здається, могутній потік послабшав. А можливо, Ангел нарешті зумів побороти силу знання, зміг спрямувати відповіді (не потрібні) повз свій згусток, а інші витягувати з нічого у себе, та це не важливо. Він все таки звик уже до нового сприйняття, нудотне відчуття пропало, залишилося лише приємне тепле збагачення іонізованим диференціалом вічності, яке заповнювало спраглу, на Землі, душу. Таку самотню там… А тут складову чогось єдиного, грандіозного і витончено-синхронізованого професіональним майстром, як механізм швейчарського годинника, солодким напоєм розуму приємно розповсюджуючим запах розуміння… І хоч це сприйняття було побудоване не на фізичних рецепторах, що наколені та приклеєні до всієї повершні гнилого і старіючого вічно тіла, не на задоволенні своїх потреб, бажань та примітивних хитрих проявів підлоти, Ангелу це подобалося. Душевний спокій та відвертість... Простота... Зібравшись в силах та думках, він захотів дізнатись справжність життя, сенсу існування від самого початку, початку зародження... ДЕНЬ ТРЕТІЙ...
Несвідомим способом він раптом зрозумів свою безвихідь і неможливість змінити процес, який він наново по-колу запустив... Ангел народився знову... Він народився тією самою людиною. У тому ж місці і часі… Тут він зрозумів істину, яку не відвернути й не зламати. Життя - це спогад... Багаторазовий спогад і сльози, замкнуте коло… Поки людина ще маля – це розуміє, і знає все. Точніше ще памятає те, що може вміститись у маленькому мозку від недавньої подорожі откровення. Та, нажаль, скоро усе забуває, так і не передавши іншим істини. Через не можливість і не придатність малого не розвиненого ще для цієї місії тіла, істина - помирає…
Дежавю… Віщий сон… Яснобачення…
Людська душа – егоїстичний мазохіст по своїй природі, переживши три дні насолоди, вертається на землю, знову в спогад,нове коло… Безкінченність вічності…
II
09.01.2009/19:22
Ред. 06.04.2009/16:16
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134762
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Солодкі ріки, цукрові береги,
Задоволені психи лазять навкруги,
Всі купаються знову в тому багні,
Роблять боляче... Огида в мені...
Легко купляються на всю ту брехню,
Роблять помилку, а за нею ще одну,
Живуть всі в ілюзії, немає в світі правди,
Щоб стати "крутим", можуть вбити, так було завжди...
Омріяні ідоли, фальшиві боги,
Крізь побиті серця, прокладають дорогу вони,
Ніхто не жаліє, й не бачить нікого,
Головне прокласти, як небуть ту дорогу...
Огидно дивитися на тупу боротьбу,
Набридло знаходити правду сумну,
Ну коли ці зомбовані раби свого щастя,
Зрозуміють, що не можна сікти чуже зап'ястя???
Не можу зрозуміти суспільство це хворе,
Не бачу я ідеї й думок в нім здорових,
Коли ж будуть зміни, коли ці цукрові береги,
Пропадуть й розтануть, з Землі на завжди??
Коли?
Болить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134255
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009
Тінь із неба в очі впала,
Зло в душі твоїй заклала,
Все в очах твоїх горить,
В коридорі темно, все болить...
Ти блукаєш у житті,
Щось шукаєш у собі,
Кров гарячу випускаєш,
Коли боляче й коли жити як, незнаєш...
Ходиш ти по колії життя,
Чуєш страх і не приємне відчуття,
В грудяг щось стискає і болить,
Вільно дихати щось не дає...
Ти чекаєш на той потяг, на кінець життя,
Та дарма, його нема й нема...
З колії ти сходиш. Вже набридло,
Жити в цьому світі так огидно.
Хтось слідкує за тобою впертий,
Не дає спокійно навіть померти...
Ідучи спокійно, на шляху додому,
Озираєшся на колію уже знайому,
Бачиш потяг – він запізнився,
Все набридло, ти втомився...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134079
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.06.2009
Терпіння... Біль,
Це страх перед поставленим і не минучим фактом,
Сенсорика і розум твій,
Чекає лиш останні дні й читає надсліпучі факти.
Знайти в собі не знанну досі силу врятуватись,
Завдання не з легких, та все ж це краще за просте - чекати...
Тремтіння рук і Паркінсон шепоче в вухо,
У животі трубоподібні черви утворили заворуху,
Війна емоцій у крові - вливає градус в очі,
Тьмяніє розум, останній подих й погляд на життя своє уже за тілом..збоку..
Звільнитися з коробки існування - надто просто,
Зламати сприйняття реальності потрібно ще у початковій точці,
Можливо так ти звільниш той важкий тягар з душі,
Можливо так очиститься твій посуд (череп) і терпкі думки...
Чекати... - Це остання примусова дія в'язня,
Людина, що здалася.. - це її останнє катування,
Знайти у собі сили - це не є занадто важко,
Померти з гідністю і вірою, що варто жити.. Знаю - це потрібно знати..
Терпіння.. Біль,
Це страх перед поставленим і не минучим фактом,
Сенсорика і розум твій,
Чекає лиш останні дні, й читає надсліпучі факти.
У передсмертельнім відчутті, завжди про мрію пам'ятати,
І хоч її уже давно немає, зібрати сили, й останнім поглядом, загадавши, в світ її подати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133330
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2009
Результат миттєвий дивної науки про життя,
Стрімким потоком букв вливається в слова,
Сліди щоденної важкої праці на лиці,
А істина десь поряд - істина в шкарпетці на нозі...
Важкі потужні спроби й роздуми про сенс буття,
Заводять все в глухий куток, далі йти куди нема,
Вся праця прагне висновку, це шпилька в голові,
Різкий п'янкий це запах...істина в шкарпетці на нозі...
Буває думать боляче, та це наш особливий дар,
Буває страх приходить в сни, та може це лиш знак,
Завжди ілюзії навколо поглинають всі думки,
Збираються в шкарпетці й гниють у ній вони завжди...
Складну незламну загадку ми хочем розгадати,
На вічне запитання, відповідь простеньку дати,
Та є мільярди душ і роздумів у голові,
Філософія шкарпетки... Істина можливо в ній...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133273
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2009
Ми маємо можливість обсирати всіх і всюди,
Та не маємо бажання прощати.. Як далі буде??
Гріхи, накопичення слів, чи може їх злив у депресію,
Народжує на дні у душі цю невловиму агресію....
ТАК, РІКА ІЗ ЧИСТОГО БАГНА КОЖНОГО,
ЗМИВАЄ ПЛЯМИ, СОВІСТІ КРАПЛИНИ - ЖОДНОЇ,
ХОЛОДНИМ ВІДБРИЗКОМ З ФОНТАНУ ЖИТТЯ,
СПІКАЄ В ВИСКАХ ДУМКИ ПРО ВГОРУ ПІДНЯТТЯ..
КОЛІНА В СИНЦЯХ, ЗАТЕРПЛІ ВІД ВТОМИ НОГИ,
НІКОЛИ НЕ ВІДРИВАЮТЬСЯ ВІД ЗАЛЮДНЕНОЇ ПІДЛОГИ,
ЦЮ ПОМИЛКУ ВІДЧУВАТИ МОЖУТЬ ЛИШЕ ГІДНІ,
НАЖАЛЬ НИМИ СТАЮТЬ НАЙСЛАБКІШІ - ДІТИ...
З НАРОДЖЕННЯ ПЛАЗУЮТЬ ТИМ ЖЕ Ж ШЛЯХОМ,
НА ПОВІДКУ У БАТЬКІВ, ПІДТРИМКА ЙОГО БАТУГОМ,
ЗРИВИ емоЦІЙНІ ТА СТРЕСИ ВІД НЕНАВИСТІ ПОСТІЙНІ,
ЦЕ УСЕ БАЧИМО, АЛЕ ЗБОКУ... ДЛЯ СЕБЕ - СЛІПІ МИ...
Ми маємо можливість обсирати всіх і всюди,
Та не маємо можливостей злити з себе цей бруд весь,
Виховуєм у собі та близьких ненависну злу зброю,
Яка по не фарту може стати нашою ж труною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132702
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2009
Прийди,
На край скелі, зроби,
Останній крок і скажи,
Всьому світу - я вільний...
Візьми,
Лезо в руку, зроби,
Надріз вени й скажи,
Всьому світу - я вільний...
Порвати тугі життєві кайдани,
Це наше найважче, смертельне завдання,
Знайти у собі, проблему й вину,
Прийняти й побачити в собі одну.
Це важко...
Ти кажеш грати - це краще??
Ходити й брехати - це Істина наша??
Не правда..
Знову обманюєш себе,
Це знову брехня,
Знову життєва ілюзія тупа...
Брехня...
Вона поїдає з середини тебе...
Чому така зла??
Чому вона зла??
Істину зрозуміти - це важко??
Істину підтримати - це слабко??
Ні, я знаю, для вас вся сила у брехні,
Істина ваша у сухій воді...
Плаває десь в небесах,
Хвалить ідолів у снах...
Прийди,
На край скелі, зроби,
Останній крок і скажи,
Всьому світу - я вільний...
Візьми,
Лезо в руку, зроби,
Надріз вени й скажи,
Всьому світу - я вільний...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132172
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2009
Сон пропадає у тебе в очах,
Розум вмирає від отрути повільно,
Будучи разом в трьох різних світах,
Втратили пильність ми відповідно...
Все відбувається швидко, аж надто,
В серці біль і осад гіркий,
Схоже зірветься воно як граната,
І розіллє весь досвід німий...
Так, це життя штука важка,
Весь негатив збирається в груду,
Та інструмента для неї нема,
От і змішалось воно купу бруду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2009
Залишилося слово останнє, вон́о за тобою,
І тобі рішати, що буде зі мною,
Чи жити мені дальше у мріях солодких,
Чи прийняти істинну життєву жорстоку...
Т́ак, ця справа не легќа,
Та вибору простого ні в кого нем́а,
Щось завжди тривожить у серці й душі,
І біль відчувають, пекучу ус́і...
Скажеш ти т́ак, чи скажеш ти н́і,
Це не важливо, бо це вирок мен́і,
Буду стояти, буду мовчати,
Жити чи вмирати, тоб́і це рішати...
Душа гниє від тиску у висках,
Блукають думки, далеко у снах,
Чекаю на лезо у серце від тебе,
Говорити у голос нема вже потреби...
Зн́аю що скажеш, зн́аю твоє слово,
Зн́аю що буде, мені все відомо,
Правда, як завжди, дуже гірка,
Правда, як завжди... Болюча вона...
Готуюся знову прийняти удар,
Відчути ще раз, яке це життя...
Що буде зі мною - я відчуваю,
Яке твоє слово останнє - я знаю...
Я помираю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131579
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2009
Я стомився від слів глибоких,
Я стомився від думок жорстоких.
Вони поїли мій розум,
В серці залишили занози...
Вс́е... Набрило мені уже,
Жити мріями, що краще буде...
Говорити про це собі в голові,
Життя краще і щастя не прийде мені...
Вже набридли ті голоси,
Що переслідують, всюди й завжди,
Вже набрид крик душі відчайдушний,
Життя все минає і смерть не минуча...
Не важливо коли вона прийде,
Не важливо якою вона буде,
Все котиться у долину...
Все пропадає у могилі...
Вс́е... Набридло мені уже...
Жаром на світі цім тліти...
Сірими буднями тут жити...
В горлі каменем стоять всі вчинки і буття,
Все... Набридло це життя!!!
Болить душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131397
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2009
Гірким окропом солодкої брехні,
Ти горло т́ерпке попечи собі,
Холодним лезом гострого ножа,
Нехай відкриється тво́я рука...
Життя....
Тремтінням св́оїм голосним ріќа,
Відносить світлі душі д́алі...це брехня,
Вони не з нами, їх ніде нема,
Існує поплямована лише душа...
Таке життя...
Як чисту душу милої дитини,
Всю кров вампіри витягнуть з людини,
І виспатись у правді не дадуть,
Енергію життя усю собі візьмуть...
Гор́и...
Нехай сліпі будуть ті тв́ої очі,
Що щось шукають завжди опівночі,
Нехай твій слух обманює тебе завжд́и,
Нехай твій мозок, ллється й кислоту ту п'є...
Гор́и...
Гн́ийте душі, гн́ийте всюди і завжд́и,
Розкладайтесь т́уші, нехай газом все смердить...
Життя бридке і хробачливе вс́юди
Та це зробили все...лиш ми...ті люди...
Бол́ить...
Нестерпно все навколо вкрилося червоним,
І серце проситься уже давно на в́олю...
Із середини лезо гострого ножа,
Впивається у шкіру...болить рука...
Бол́ить душа...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2009
Ворота до раю відкриті не завжди,
Завіси залізні тримають могутні дуби,
Ланцюг величезний не впускає не правди,
А Ангел не може зламати старі ржаві замки...
О Ангеле, де твої крила??
Як прилетіти сюди зміг??
Що з ними тобі наробили,
На брудній і гнилій тій Землі.?
В бідолахи закривавлені руки,
І німб золотистий давно вже пропав,
Не стерпів він тієї жорстокої муки,
На коліна перед людом в болото упав...
Чому???
Чому псевдоцар всієї природи,
Під себе налаштовує білий цей світ,
Вирішує цифрами всі суперечки й незгоди,
Перетворює в сіре усе навкруги???
Гріхи...́
Упавши на землю, на чисті коліна,
Змиритись найважче, в душі все кричить.
Ангел прийняв нову зовсім віру,
Зламав собі крила, не думав що болить...
Вернутись… Вернутись зараз благає,
Не мало за час, що був на Землі нагрішив,
Руки і пальці до крові ламає,
Та для нього назавжди хтось ворота закрив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131345
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2009