| Сторінки (1/98): | « | 1 | » |
Ластівка
🇺🇦🪺
Чи знаєш ти, ластівко, що впало твоє гніздо?
І не просто упало - його розбомбило зло.
І коли ти збиралась летіти з далеких країв,
Десь снаряд в рідні стіни, в домівку твою летів.
Розлетілось по світу, все що роками ліпила,
І змішалися з пилом земля, гілочки, трісла глина.
Більше співу не чути, тільки волання сирени.
А чи знаєш ти ластівко, що дому немає у тебе?
Усміхнулася ластівка:
Пташка я не проста.
Я цвяхи виймала з ран на розп'ятті Христа.
Я знаю і вірю, тримає невидима сила,
Що Бог покарає тих, хто зламав пташці крила.
Хто топтав пташенят, і глумився над болем, безсиллям.
Хто чинив над усім таке дике, жорстоке свавілля...
Рани, шрами землі, і розсипані хліба крихти,
Але, хочеться так, і літати, і далі жити!
Нап'юся води з джерела, і полину по світу.
Буду знову гніздо з гілля, глини і пір'я ліпити.
Зруйнувалось воно, та стіна, якось дивом вціліла!
Відбудую усе. Як же я опускатиму крила?
А чи знаєш ти ластівко?
Знаю, усе добре знаю!
Оминала ракети, летіла додому я в зграї.
І терпіла весь біль у розрізаних, чорних крилах.
А з небес Україна до щему, до болю красива!
Дзьобом з тіла виймала у неї смертельні кулі.
Тільки мила, жива! Гнізда ми геть усі відбудуєм!
Скоро мир вже наступить. Поїде додому солдат.
І полинуть у небо голоси молодих ластів'ят.
Шкурак Тетяна
Світлина взята з інтернету
#Шкурак_Тетяна_поезія_війна_Україна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2022
Ти ідеш на війну і береш клубочок емоцій,
І виходячи з хати дбайливо кладеш до кишені.
Чути серцебиття клубочка на кожному кроці.
Між сьогодні і завтра міцно зачинені двері.
Нитка тягнеться наче життя - тонка і непевна.
Знов під берцами видно землі непрохані шрами.
Нитка різко почула - в повітрі зірвалась сирена.
Нитка вся затремтіла - наче серця кардіограма.
Нитка стане волога від поту, а може від сліз.
Простяглася від дому вона у кишені солдата.
Бачить оком невидимим сотні жалів, і валіз.
Нитка ледь зачіпає спусковий гачок автомата.
Нитка бачила бій, подих смерті, мужність та силу.
І удар вибуховий від якого стало так пусто!
Нитку враз розірвало на тендітні дві половини.
Хрест червоний з'єднав у міцний і невидимий вузол.
Нитка знову воює, серпантином тягне життя.
Протирає каміння, обірватись їй знову не можна.
Нитка знає, що в білому світі вона не одна,
Таку нитку несе оберегом із воїнів кожен.
Вона тягнеться далі, відчайдушно долаючи втому.
Бачить сотні сплетінь, і хвилюючих душу думок.
Нитка знає, що скоро вестиме солдата додому,
Він змотає всю нитку у живий, життєдайний клубок.
Тетяна Шкурак
Світлина взята з інтернету
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2022
Моя Україна виливається у дівочому обличчі.
Така ж чудова, незабутня, красива!
Моя Україна широка, вільна і таємнича,
І поміщається у долоні дитини.
Моя Україна барвиста, така веселкова!
Джерельна вода в ній прозора, наповнена світлом .
Ти п'єш її і відчуваєш що вдома,
І іншим ніколи це не зрозуміти.
Моя Україна - в лісах, мавках, звуках трембіти.
У сивім Дніпрі що тече мов життєва судина.
Моя Україна це те що не вкрасти, не вбити,
Це сила душі, і правда і віра.
Моя Україна це звуки пострілів, вибух ракети,
Моя Україна - це те що не подолати.
Вона розірве усі пута, тенета,
За нею стоять мужні, сильні солдати.
Моя Україна вдяглася в зелену форму.
І колір трави так цій красуні пасує!
Вона не боїться ні пут, і не візьмуть тенета.
Допоки серце гаряче у грудях шалено пульсує.
Це серце частинками взяв собі кожен із нас.
Хто народився під небом таким синім-синім.
На крилах широких летить перемога до нас .
Бо чути клич предків :"Ми родом усі з України!".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
Я запам'ятаю опіки воску на моїх пальцях,
Зарево вибуху, сходи до підвалу затерті.
Смак волі доданий до води у склянці,
Миті спокійні що в темряві десь завмерли.
Я запам'ятаю, оту маскувальну сітку,
І літаки. Що над світом розкинули крила.
На колінах притиснуту ніжну дитячу голівку,
І знову відбій. І знову лунає сирена.
Я пам'ятатиму тисячі сполоханих душ,
Що полетіли у вирій наляканим птахом.
І темні хмари, неначе кавові гущі.
І сотні миттєвостей що полинули в землю прахом.
Я пам'ятатиму, радість і подих весни,
Відчуття перемоги, що так хочу відчути...
Я пам'ятатиму, і це памятатимеш ти...
Хоча, так багато, я просто хочу забути!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942876
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.03.2022
Мобільний заряджений мов автомат,
Акумулятор тримає довго.
Це те що солдата повертає назад,
Хоч на мить, опинитись вдома.
Почути чергу хвилюючих слів,
З повітрям ковтати новини.
І думати: "як би я зараз хотів,
Бути вдома, у цю хвилину!"
Відчути весь затишок, ніжність рук,
Погладити голівку дитячу.
Та тихо лише з гіркотою зітхнув,
"Скажи доні нехай не плаче!".
Дивитися фото що лине з домів,
Шукаючи спокій далекий,
І видалив врешті, хоча й не хотів.
Бо так треба, заради безпеки.
Відчувається часом, навіть крізь сон,
Як земля від ударів стогне
Звук сирени прорізався, месендж прийшов:
"Добрий ранок! У тебе все добре?"
Прокидається знову чорний екран,
Повідомлення швидко лине:
"Як у вас справи? Ну, як ви там?"
"Добрий вечір! Ми з України!"
І кожного разу тягнеться струм
Через нерви, та спогад солодкий .
Акумулятор щоб повністю заряджений був.
На життя. На усі 100 відсотків!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Мама розрізала свою зелену сукню,
Бабуся віддала улюблений шарфик.
Інші розмови тепер на кухні,
Майже немає колишніх жартів.
Сукні стало тепер так багато,
Сотня рівненьких, довгих смужок.
Мама так просто змогла їх віддати,
Тим, кому більше вони послужать.
Сукня вплітається в дрібнесеньку сітку,
Шифрує захист, формує знаки.
Сукня знає призначення чітко.
Сукня вплелася кольором хакі.
Над нею знов пролетіла ракета,
Знов почалася тривожна атака.
Сукня стала бронежилетом,
Для грізного, сильного залізного танка.
Вона заховає наскільки уміє,
Сплелася так міцно чиїмись руками,
Вона має запах, і має надію,
І енергетику яку мала мама.
Сукня воює, заплетена в сітці
Що з нею станеться ніхто і не знає.
Смужка лежить на молитви сторінці,
Мама частинку її зберігає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2022
Коли усе це закінчиться,
Ми спокійно вип'ємо каву.
А може не каву, але вип'ємо все до грама...
Коли все закінчиться відкриємо навстіж вікна,
Вдихнем повні груди, відчуєм - країна вільна!
Коли все скінчиться я хочу когось обіймати,
А їх, тих людей, виявляється так багато!
Одне лиш зробила війна "благодійне" добро,
Маски відкрила, показала хто з нас є хто.
Коли все скінчиться
Затихне нарешті сирена.
Буде перемога, бо її так для кожного треба!
І рани затягнуться врешті, дуже болючі.
Болітимуть довше поранені, втрачені душі.
Коли все закінчиться буде менше горя,
Вночі не ракети, а будуть падати зорі.
Земля проросте тремтливим і ніжним знаком.
Де пролилася кров там ростимуть мальви і маки.
Коли все мине, я просто ляжу в траву,
Відчую землю, і те, що нарешті живу.
Коли все мине, знов на кухні затишно стане,
І складатиму мрії, грандіозні задумані плани.
Тихо кава кипітиме наче душа у двобої,
Ковток ніби спогад, забарвлений він гіркотою.
Тетяна Шкурак
Світлина взята з інтернету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2022
Доню, пора вставати!
Мамо, я хочу ще спати!
Доню, реве сирена,
Знов в укриття нам треба!
Мамо, а це все надовго?
Так хочеться бути вдома!
Доню, надворі війна.
В декого дому нема...
Глянь серед ночі в небо,
Зорі летять і комети.
Зранку на сонця проміння,
Треба нам трохи терпіння...
Переживуть все малята,
Поруч є мама, і тато.
Янголи нас захищають,
Що зброю міцно тримають.
В нас на Землі, нема тиші,
З ними нам всім спокійніше...
Дорослі стають наші діти,
Стук серця їх чутно по світу.
Тримаю емоції болю,
Їх сльози впадуть десь росою.
Дорослі стають наші діти.
Майбутнє країни, суцвіття.
Синьо-жовті дві половини
Б'ються в долоньках дитинки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2022
Наше багатство – це теперішній час.
Зараз ми є. Ми просто люди.
Все що оточує навколо нас,
Колись як і нас, просто не буде.
Наше багатство – це подих глибокий,
Ковток води, неземний краєвид.
Кілометраж пройдених кроків,
Нитка червона, що веде в лабіринт.
Наше багатство – почуття, радість, віра,
Кружка кави, розлите вино.
Час, мов злодій, секунди транжирить,
Хоч має вже вдосталь, бере все одно.
Він їх сіє мов зерно, щоднини,
Кожному дасть відділену частку.
Пріоритети свої у людини,
А час все транжирить чуже багатство.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930813
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
Знаєш, а ніч іноді вбиває,
Вбиває морально, роздає карти.
Вона що завгодно тобі нагадає,
Навіть те, що забути варто.
Вона не дасть тобі заснути,
Нашіптуючи в вухо запитання безглузді,
Хоча, вона може ніжною бути,
І ти потонеш в її спокусі.
Знаєш, а ніч іноді радить,
Те, що день не порадить ніколи.
Вона досвідом і бентежить і квапить,
Скидаючи зорі з неба додолу.
Ніч зачаровує, знає всі мрії,
Їй видно добре, що ти там хочеш.
Але й вона теж любити уміє,
Пристрасно, сильно, і кожної ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2021
На грибочок впав листочок,
Запитав його грибочок:
"Звідки ти упав на мене?"
Відповів листок: "Із клена!"
Над тобою буду жити,
А давай удвох дружити?".
І задумався грибочок,
Не страшний йому вже дощик.
Бо листочок, так скажу,
Захищає від дощу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929431
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2021
Розпалена піч перед світлим Різдвом,
В куточку таємнім зітхає десь щастя.
Воно розімліло сердечним теплом,
Шукає до кого б горнутися вдячно.
Тихенько вслухається в шепіт вогню,
Скуштує кутю, медом добрим багату.
І радо зустріне у небі зорю.
Що Богом дарована нам в світле свято.
Ковтає хвилини, вони ж як нектар!
Палкі і цілющі в різдвяний цей вечір.
І тішиться щастя за цей Божий дар.
Й пір’їна від янгола впала на плечі.
Знеструмлене горе кудись відійшло,
Погасли думки що тікають з-під пальців.
Натомість лишилось сердечне тепло.
І зорі мов мак, взяли місяця бранцем.
А щастя літає, і тліє надія.
І думає: «Може мені таки вдасться,
Знайти хоч когось, хто так просто зігріє!
Бо я хочу теж, безкорисного щастя!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Ти моє неймовірне сонце,
І маленька свята таємниця.
Ми вкриваємось одним небом
Та ночами чомусь не спиться.
Заплетемо в сузір’я зорі,
Відпускаємо в простір сильний.
Розрядились давно телефони
Як же добре з тобою, й спокійно…
Мовчимо, слів буває не треба
Це мовчання напевно найкраще
Пригорни мене міцно до себе
Прихопи у обійми щастя.
Що тихенько стоїть у куточку,
І любов до нас направляє,
Я стою у твоїй сорочці
Вже холодна моя кружка чаю..
Знову пристрасть вдаряє в скроні
Всі думки, дивні ігри без правил
Такі ніжні і трішечки сонні…
Почуттів стукотять діаграми.
Поцілунки - маленьке диво
Всі у проміжках між секундами
Твої дотики альтернативою
Хочу знову і знову відчути я….
Світлина взята з інтернету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2020
Я йшла Смарагдовим містом,
Поки не зняла окуляри.
Повертатись назад уже пізно,
Всі фарби нараз полиняли.
Під ногами звичайна цегла,
І немає коштовних прикрас,
Все що робиться - недаремно!
Переконувалась вже не раз.
В багатьох в голові є тирса,
Серце з шовку б’ється у грудях,
Від ковтка враз з’явилась сміливість,
Галас мавпи у небі крутять.
Мають всі по бажанню-смарагду,
Від якого ростимуть крила
Чарівник скаже Еллі правду
Робить все лиш бажання і віра.
Віра в те, що існують чари
В неповторну, казкову бруківку
Йди по місту лиш без окулярів
Кожен день це з смарагдів сторінка.
У якій є коштовні знаки
Крапки, коми, рядки знайомі
І маленька, вірна собака,
Із якою ти йдеш додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.07.2019
Дощ снайпером стріляє у листки,
І збита ціль притягується простором.
І електричні натяглись дроти ,
Чекаючи наступного знов пострілу.
Збиває дощ. І тішиться. І злиться.
Підсилює ще й вітром свій ефект.
Хандра осіння, і в руках синиця.
Осінній постріл, влучний елемент.
Збиває дощ думки, збиває сон.
Десь серед ночі стукає у вікна.
Стріляє в серце холостий патрон,
Міняє кулі різного калібру.
Вони розпались на мільйони атомів,
Течуть поволі, слізним силуетом.
З зарядженої хмари линуть втратами,
Ритмічним відбивають рикошетом.
Вже відстрілялась. Скінчилися набої,
Осінні хмари не такі й страшні.
І десь заплаче дощ над головою,
І схлипують поцілені листки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814359
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.11.2018
Дружать голочка і нитки,
Зашивають швидко-швидко:
Сукні і спідницю
Дірку на колінцях.
Затишну кишеньку,
Де лежить цукерка.
Маєчку й носочки,
Донечці й синочку.
Ґудзик кличе голку:
«Ой, немає толку!
Глянь-но, мою дірочку,
Ледь тримає ниточка!».
Голочка гостренька,
Реагує швидко.
Протягнула в вушко
Кольорову нитку,
Прошмигнула миттю,
Мов метеоритом!
Ґудзичок розквітнув,
Міцно так пришитий!
Нерозлучні друзі
Ниточки і голка.
Шиють сукні з атласу,
Льону та із шовку.
Зашивають вушко,
Що порвав десь зайчик.
Не бери їх друже,
Бо пораниш пальчик!
Таємниця є в них!
Ну, найбільша сама!
З ними водить дружбу
І бабуся, й мама!
Іноді і татко допомоги просить.
Голочка і нитка – друзі для дорослих!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814357
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 18.11.2018
Я мов надокучлива бджола,
Літаю і гуду тобі над вушком.
Поглянь-но, за вікном така весна!
І білі хмари, у вершковім згустку.
Пахучий цвіт вдихає вітерець,
І час ворожить на кавовій гущі.
Я прогуджу: «Любові не кінець?»
Ти засмієшся: «Я люблю ще дужче!»
Літаю палко біля твоїх мрій,
Збираю їх немов нектар із квітів.
Ми у рою де тисячі створінь,
І спільний вулик в Всесвіту зеніті .
Неначе воском зліплена в нас доля,
Щомиті зазираю в твої очі.
ТИ моя бджілка, мій полон і воля,
Я знаю все мені сказати хочеш…
Під сьогодення синім простирадлом,
Ми падаємо в ковдру, повну цвіту.
Твій аромат, який я так вдихала
Кожна пелюстка, пристрастю зігріта.
Я надокучлива бджола! Це знаю точно…
Та хочу так п’янких моментів шквалу!
Ти мене любиш? Відповідь пророчу
Давай скоріше, а то поцілю жалом!
Та схаменусь, і поцілую ніжно,
Підніму в небо перехрестя злетом.
Бджолиний звук, ця пісня дивовижна….
Присмачена солодким, диким медом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2018
Потяг рвонув. Рвонула і душа.
Услід за тілом що сидить в вагоні.
Взяла кудись дешевого квитка,
У інший світ який завмер в агонії.
Позаду залишився рідний край,
Пахуча вишня і обійми мами.
Туман розсіяв плетиво мов дим,
Десь за вікном, над сонними полями.
Ковтаю сльози. Вже далеко дім.
Колеса співчутливо щось шепочуть,
Повен вагон нестримних почуттів,
І плавно день іде назміну ночі.
У сумці є пахучі пиріжки.
Що їх турботливо, тихцем поклала мама,
Вона ж то знає, я б сказала: "Не клади"!
А зараз аромат той так вдихала!
Тепло від сонця ще в моїх руках,
Так чітко чую скошені всі трави.
Таке буває тільки в дивних снах,
У тім краю дитинства, де заграви.
Де постіль біла, і така м»яка!
Двері скриплять привітно, незрадливо.
Сонячний зайчик у моїх руках,
Де я була по-справжньому щаслива.
А час іде. Я знову у вагоні,
Затихне сум, такий важкий на дотик.
Душа відчує. Рветься рубікон.
Летить субстанція і обганяє потяг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793309
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2018
Мене цей світ схопив в свої обійми.
Ні вирватись від них, не утекти,
Немов сигнали, що ідуть з мобільних,
Так мої мрії рвуться до мети.
Мене цей світ стискає все сильніше,
Відчуваю пульс його життя,
Хто святий, а хто до біса грішний,
Не відгадати, просто, навмання…
І часто помиляюсь, непомітно,
Бо ж хитрий світ шле загадки свої.
Над підлістю буяють ніжні квіти,
І правда десь сховалась у багні.
І сонечко кидає хтось мов м’ячик,
Топче свій ряст такий квапливий час.
І поділку на проміжках позначив,
Старенький місяць, що в темряві погас.
Мене цей світ схопив в свої обійми,
Й шепоче: «Що нікому не віддам»!
А я сміюсь, що час колись та прийде!
І ти мій рідний, все ж відпустиш, сам!
А поки що я сонцю посміхаюсь!
Дивлюсь на небо, на хмарин політ.
І з пристрастю шалено обіймаю,
Який б не був ти, люблю я тебе - Світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793294
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.05.2018
Розв’яжи мене наче математичну задачу.
З різними діями, векторами, тонкою гранню…
З правильним рішенням , і не інакше!
Але без ділення і віднімання.
Розв’яжи мене за новою формулою,
Створеною лише тобою.
Визнач швидкість розвитку стосунків
І зустріч, за координатною площиною.
Забери дужки, додай просторості
Мінуси, заміни на плюси в крові.
Хай почуття подвоюються в корені,
Рішення дорівнює любові.
Розв’яжи мене! Це ж так цікаво!
Що ховається в кінцевім результаті.
Ми зустрінемось в реальності на каві,
Відповідь вже можна відгадати.
Хай складуться цифри в послідовності,
День, місяць, рік – мов інтеграл.
І в математичній, дивній невагомості
Задачу ти відмінно розв’язав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793290
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2018
Коли кінчики пальців торкають поверхню душі,
Коли сотні мурашок біжать в нескінченнім потоці.
Тоді моє серце шепоче: «Лишень не мовчи,
Сприймай ту дотичну енергію на кожному кроці!
Ковтай її жадібно, вслухайся у неї, цінуй!
Уста, що так спрагло втягнулись в солодку спокусу.
Відчуй їх, і солодко так поцілуй.
Поринь з ними в пристрасть. В бездонну могутню обузу.
З якою боротись немає бажання і сил,
Це злива, яка з головою умить нас накрила.
Змочила пір»їни так високо піднятих крил,
Сплетіння душі – це могутня і рідкісна сила.
Це хаос думок. Що зникають мов роси вранці.
Слова непотрібні. Та їх підібрати так важко!
А все починалось з легенького дотику пальців.
З легенького дотику. Що душу пропік до мурашок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776055
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Вечір, темними лапками прикриє очі та скроні.
Лиш освітить хтось з неба, прекрасний, легкий силует.
Із пітьми виникають твої ніжні і сильні долоні,
Заспокоюють й зваблюють, даруючи ніжний ефект.
Завмираю і втягуюсь в тишу, вслухаюсь у звуки.
Кожен дотик – це спалах. Кожен дотик – це щось особливе!
Десь всередині шум. Це шалений сердечний той стукіт.
Це як промінь з пітьми. На твоє мелодійно-звабливе.
У волосся вплітаєш ти сни, у волосся вплітаєш ти зорі.
Що між пальцями сипляться наче дрібненький пісок.
Це мов рана, в яку покладаєш ти дрібочку солі,
Й від солодкого болю тремтиш як кленовий листок.
Всі думки розлетілись, розійшлися всі темними нетрями.
І по шкірі проходить потік електричнмх надій.
Адже ми боїмось не холодної, чорної темряви.
Ми не знаємо, завше того, що знаходиться в ній!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.02.2018
Збанкротувала осінь. Впало листя…
Зима миттєво виграла ва-банк!
Похмурі хмари, миттю піднялися…
Вручили виграш. Тони снігу. Бланк.
Закрутить вітер снігову рулетку,
І сонце, наче кулька, в небесах…
Рве заметіль погоди етикетку…
А в пішоходів, то екстрим то страх…
Ранок-круп’є розставить сонні фішки,
Роблячи ставку – ожеледь і сніг!
І кинь в день пробуджуючу сніжку,
Десь пішохід швидесенько пробіг!
Тікаючи з запеклої негоди,
З неспокою зимової краси…
З миттєвостей свавільної свободи,
Долаючи дистанцій полюси…
А день сміється, і підносить ставку,
Мете все дужче виграшна зима…
І всі чекають, хто ж підніме планку?
Хто цей герой? Ну а його нема!
Лиш хитрий вітер, крутить все рулетку,
І знає добре що зима хотіла…
Попала кулька не в червоне, чорне
А в її виграш це - по ходу, в біле….
Сміється вітер, непогода свище,
Зима транжирить виграш, цілий бланк!
Пройде ще трохи, тиждень, два і вище…
І десь весна зірве цілий ва-банк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=769187
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.01.2018
Той перший крик не зможу я забути.
Тремтіння тіла, що дає життя.
І покладаюсь я на милість Божу,
Коли іде у світ нова душа.
Малесенькі, до щему ті долоньки,
Це рідне! Відчуваю всім єством.
І сльози радості солоні і солодкі,
Шалено потекли у мою кров.
Емоції зашкалюють від щастя,
В мені було два серця. І одне
Всю пуповину страху перервавши,
У світ земний, в нове життя іде.
Малий клубочок тендітний й дуже ніжний,
Все це в моїх руках – багатство світу!
Мій милий янгол, чистоти й безгрішності…
Ти сенс життя – що маю я любити!
Наші серця, вже б"ються в унісон,
У двох тілах що зв"язані навік.
Той перший крик, сполохав і пройшов.
Через роки, був інший любий крик…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762465
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 26.11.2017
Вже вороння чека Михайлів день,
І крутиться над світом зграєю.
Мов заглядає в душі до людей,
Чорною тінню, що не раз сприймаємо.
Спустошені, оголені поля,
Дерева розстібнулись на всі ґудзики.
З надією вслухається земля,
В похмуру хмару. В воронячу музику.
І в обладунках повсякденних справ,
Нотують все в блокноти немалі.
Звуки зими, й немов ідуть в астрал,
Замучені, у сірості всі дні.
Ця чорна хмара, але білий сніг….
Його ретельно виткала зима.
На душу так рівнесенько проліг,
Немов бальзам, немов твої слова.
І вороння, притихло, і мовчить.
З’єднавшись з верховіттям ясенів.
Їх чорнота під білим снігом спить.
Хурделиця співа: «Солодких снів»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758731
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2017
Знаєш, за що я люблю осінь?
За те що зігріваюсь кавою…
За те, що в моєму волоссі
Відтінки вплітаються загравою.
Відтінки фарб, шалених емоцій,
Маленьким шарфиком на шиї.
І листопад у феєричнім потоці,
Дивиться в очі. І відгадує мрії….
Знаєш, за що я люблю осінь?
За холод, що зближує розлуки…
І нехай там дощ щось з неба просить,
А ти життя вдихаєш в мої руки.
У руки, що замерзли без обіймів,
Без відчутті, що в грудях запече…
Люблю я осінь за життєві фільми.
Просто люблю. І не лише за це….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2017
Ти мене запалив, засвітивши в мені ту іскринку,
Сколихнувши невидимим вибухом душу і тіло.
Я вхопилась за тебе, немов за тонку соломинку,
Ти мене не рятуєш…. Я просто шалено горіла…
Ти мене засвітив, жаром що пропікає до болю,
До солодкого болю, до крику, у кожному нерві…
Ендорфіни, що просяться й рвуться крізь шкіру на волю,
І до шепоту «Хочу…», а потім солодке «Не треба…»
Ти мене засвітив, й палиш наче на вогнищі відьму,
Ту звабливу, що чарами зводить із розуму враз.
Ну й пали… Я у снах несвідомо до тебе ще прийду,
І узявши за руку поведу в нереальний екстаз…
Все що лине по тілу, змішалось в шаленім потоці,
І метелики збуджені б’ються в судинах крильми.
Моє тіло вдаряється в пристрасть на кожному кроці,
Почуття всі в одне. Зараз «Я» - це хвилююче «Ти».
Впало все. В темноті бачу лиш дивні зорі.
Твої руки мов Всесвіт, і обіймів той лагідний шквал.
І сплетіння очей, ми удвох в цей момент мов прозорі.
Ти погасиш вогонь. Тліє ніжний, і збуджений жар...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756635
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.10.2017
Не плюй в колодязь – бо захочеш пити.
Не ображай ні свого, ні чужого!
Не плюй у душу – бо не зможеш жити…
Про совість чули? Йде вона від Бога!
Плети у серці дивну павутину,
Яка ловитиме усю пилюку й бруд.
Плекай надію, мов малу дитину.
Живи натхненно! Зараз! І отут!
Кохайся в світі наче у веселці,
Побач усе що є навколо тебе!
Порийся добре десь в куточках серця,
Тепло і ласку дасть тобі із неба.
Зациклення у власній підсвідомості,
Це віджени. Картину намалюй….
Чудових днів в польотах невагомості…
А в душі інших ти не плюй, не плюй…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756089
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2017
Вже осінь ставить вправно реверанс,
І перше листя здалося у полон.
Їй вітер-залицяльник шле романс.
Й готує серед лісу дивний трон.
З калини він нанизує намисто,
Так обережно наче із смарагдів,
Фарбує листя, трепетно й барвисто…
І хмари абстрагує в дивні клапті…
О, осінь! Шепче тихо і закохано…
І соромливо в листі заховається…
Почувся дощ… Це ж треба! Так непрохано!
Але нічого! Осінь хай вмивається!
Хай буде чарівною і вродливою,
Яскравою під сонячним промінням…
Хай вдягнеться в тумани павутиною,
Й приваблює, як це вона уміє…
Взяв вітер лист кленовий із землі.
На ньому пише швидко мов востаннє,
Слова прозорі, і такі палкі….
Мабуть це серця крихітне зізнання….
Почувся шум. Ох, це вона! Уже?!
І вітер швидко знявся в небеса.
Прекрасна осінь між дерев іде!
І бачить трон! Звідки тут ця краса?
Так обережно робить тихий крок,
Пливе десь час, мов дивна, ніжна річка.
З землі підніме кленовий листок,
Невидиме зізнання…одна стрічка…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756086
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2017
У задзеркаллі своїх думок,
Я мов неспокійна Аліса.
То вгору, то вниз в порожнечу крок,
То королева, то просто актриса.
Іноді роблю я все навпаки,
А світ за спиною протестує!
Скептично хтось скаже: «Тобі не туди»!
То ж правильно все ж іду я!
А світ в задзеркаллі він не такий,
Наповнений морем ілюзій.
Трішки безглуздий, але він є твій
Мов в коконі щільному гусінь.
І десь Капелюшник блукає сам,
Й заварює чай урочисто.
Серед інших Аліс, і привабливих дам,
І лічить годинник числа.
Шепочуться десь чудеса у кущах,
Кому нам з’явитись сьогодні?
Та в нас же не вірять! Один лише страх…
Як перед стрибком у безодню…
Лиш усмішка світиться, хтось скаже «Привіт»!
Всі різні такі і несхожі.
Мій добрий порадник, Чеширський мій кіт!
Лиш він пояснити все зможе.
І кролик біжить, і показує час.
Десь в задумі очі заплющить.
Божевільні думки об’єднають десь нас,
Знайти б тебе, о Капелюшник…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2017
Збентежено, очима повні сліз,
Поглянула навколо тиха осінь.
Ось кущ шипшини ще і не доріс,
І десь калина літечка ще просить.
Скуцюрбившись завмер могутній дуб,
Він жолуді роздав усьому світу.
І вітер жде все поцілунку губ.
Холодних губ осінніх. Це не літо...
Десь мимоволі вигляне блакить,
І затушує олівець графічний.
Листок опалий серед лісу спить,
І мавка мостить постіль в світ міфічний.
Покотиться у осені сльоза.
"Я не така, я можу бути добра!
Я хочу теж любові, і тепла.
Не винна я, що з хмар вода холодна!"
Торкнеться уст холодних знову вітер.
Зігріє. І запалить зорі вечір.
З тоненьких ниток бабиного літа,
Накине осінь шаль легку на плечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755990
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.10.2017
Іноді, робиш життєвий анонс.
Плануєш сценарій, розписуєш ролі.
Аж ось несподіванка! Легкий парадокс!
Життя розставляє в сюжети паролі.
І хід всіх подій, знає все до дрібниць.
Здається до космосу, до атмосфери.
І подив читається в відкритих зіниць.
Які ж несподівані ці режисери!
В людей виявляють нестримні таланти.
У ролях на стійкість, часом безсердечні…
Хто справжній актор, а хто так, дилетанти.
Про це йдуть постійно палкі суперечки.
Закриєш сценарій. Покинеш куліси.
Зітхнеш, і подивишся в зоряне небо.
Десь там пролітають актори й актриси!
Вони – вже зірки! І їм ролей не треба.
А тут, на землі, йде вистава шалена.
Любов і ненависть. Палке каяття.
Квиток обирайте: Нічна? Може денна?
А може, прогляньте анонс у життя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752580
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.09.2017
Хто ти сьогодні, Афіна чи Афродіта?
Скупаєш у ніжності, чи знову затієш війну?
Ти мов серпанком, таємничістю зранку прикрита,
І спогадом ночі, залишила когось ти без сну.
Хто ти сьогодні, вулкан чи натура мрійлива?
Неначе метелик злетиш невагомим крилом.
З дитячою щирістю замрієшся знову про диво,
Під стукіт дощу, притулившись до шибки чолом.
Косметика в сумочці. Робота шаленими темпами.
Стрибаєш в тролейбус, і мчишся в сполоханий день,
І спалах емоцій на обличчі прозорими лейбами.
І стукіт підборів лунає в потоці людей.
У каві міцній, що вершками так щедро розбавлена,
Відтінки із світу, і маса німих запитань.
Погляд в люстерко, і зачіска швидко підправлена.
А кава змішалась з вершками – немов інь і янь.
Здивовано осінь погляне тобі враз услід,
Їй не зрозуміти той настрій, куди держиш крок.
Бо осінь є осінь… Незмінна така стільки літ…
Й лишень бешкетливо приліпить на зонт твій листок…
День добігає. Ти просто стомлена жінка.
Якій так і хочеться заснути на чиємусь плечі.
І ти засинаєш. І солодко спить Афродіта.
Й Афіна складає свої войовничі мечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2017
Заплутані дороги по усьому світу,
Мов серпантин зникають в далині.
По кожній з них, теплом небес зігріті,
Готує доля, щось тобі й мені.
Мов каравани що ідуть в пустелі,
Оазисом натхненні почуття.
Цінуймо щастя що летить у жмені,
Малесенькі сюрпризики життя.
Немов дітей, що горнуться до серця,
Плекаймо радісні й сумні моменти.
Вони підуть, та все ж щось та вернеться…
В карту життя. Мав в пазлах елементи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747769
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2017
Цеглинку за цеглинкою, будуємо ми долю.
Кладемо між собою високі, дивні стіни.
Й дивуємось, що інші не помічають болю,
Й не йдуть бува на поміч людина до людини…
А стіни не пробити, не зрушити їх з місця.
І недовіра й смуток все додають цемент.
Таке життя говорять… слова, як стара пісня…
А хочеться розбити, перегороди вщент…
Ти пальцями проводиш по дивній побудові,
Яку складаєш часом сама не знаєш як…
Й милуєшся враз небом, де промені ранкові,
І думаєш мабуть це маленький, добрий знак…
Ці стіни не розбити, багато вже каміння.
Та в сильному бажані їх можна обійти.
Поволі крок за кроком, ти наберись терпіння…
Ось край стіни… остаток… лиш метр до мети.
Перед тобою воля… І неминучий простір…
Стіна вже за спиною. Там мрії дивний сад.
Ти йдеш вперед спокійно, неначе дивна гостя…
І гронами зриваєш солодкий виноград.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747768
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.08.2017
Відкриваю шафу, обдивляюсь речі.
З того виросла, а це вже не пасує…
О, це ж моя сукня! Покладу на плечі,
Знову пригадаю, як удвох танцюєм…
Ой, моя кофтинка!… В ній природньо й добре…
Стільки в її нитках радості й добра…
Може й не найкраща, але так комфортно…
Приміряю… Сумно… Вже таки мала…
Джинси і футболка бачили і гори,
І долини, ріки густоту лісів.
А тепер у шафі на поталу молі,
Що додала лишніх пригодницьких дир.
Куртка під якою, зігрівалась швидко.
У осінню зливу, чи в весни сонет…
І в твоїх обіймах почуттів всіх злитки,
А тепер у шафі, складена в пакет.
Все я закінчила. Місце на полиці,
Для нової моди, для життя та стилю
А буває часто, щось та враз присниться.
З одягу старого, лине ностальгія.
Між нитками спомин все буває кличе,
Аромат вдихаєш, теплі почуття.
І перед тобою знову ті обличчя.
Шафа спорожніла. Шафа – то життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747529
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2017
Літо махає «Бувайте!» хустинкою,
Зворушить дощами без меж.
Густо сидять ластівки намистинками,
В хаосі ліній електромереж.
Десь чути шум затихаючий з поля,
Осінь гостинно застеляє туман.
В груди вдихаєш повітря. О, воля!
Падають яблука, немов в барабан…
І у дітей та солодка спокуса,
Сливи дозрілі, соком налиті.
Стомлено дерево віти опустить,
«Рвіть, швидше, рвіть! Легше так буде жити!»
Щедро натрусить в подолок малечі,
Осінніх, цілющих врожайних дарів.
І враз підніме натруджені плечі,
В протистояння шалених вітрів.
Схопить десь пташка калину з кислинкою,
В неї ж то теж так багато турбот!
Ще раз змахне літо людям хустинкою,
Й вирушить швидко за горизонт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2017
Заколиши мене у своїх долонях,
Заколиши як ніхто, і ніколи досі…
Хай я буду у п’янкому полоні,
А сни, метеликами, плутатимуться у волоссі…
І не доходять до моєї свідомості,
Відчуватиму лишень твої руки.
Ніжність, і політ невагомості.
Дивний шлях насолоди і муки…
Захопи наче мавку Чугайстер.
Кожен подих за спиною вгадаю…
Напиши свій роман як Майстер….
Може, колись я його прочитаю….
В небі літають миттєвості,
Швидко неначе комети….
Думаєш про всі незбагненності,
В думках чіткі силуети….
Колиска в руках твоїх лагідна,
Така спокійна й невинна.
Мов джерело для спраглого.
В них я неначе дитина.
Теплота й забуття прозорості,
І нічого мені не кажи…
Увімкни лиш нічник із зорями…
Заколиши… заколиши…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2017
На циферблаті життя знову клацає стрілка,
Знову десь із небес з тріском падає зірка.
Хоч немає за що і просити спокути,
Небо не видерже всіх, це все так має бути….
З неба падає зірка, горить так яскраво.
Людям всім на землі до нестями цікаво!
Куди впаде вона, ніхто і не знає!
Зірка плаче вогнем, вона – догорає…
Наостанок красою затьмарить все небо,
І яскравим промінням освітить як треба….
Добротою, красою, наївною щирістю…
Недоступною всім такою невинністю…
Полетить із небес світлом трави розбудить,
Її тягне земля… В небеса ж линуть люди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747303
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2017
Такий парадокс у нашому житті,
Знаходимо не тих. І ми для когось не ті.
Шукаєш своє, а от знову невдача,
Досвід, наука – нічого не скажеш!
Складаєш наплічник те, про що мрієш.
Ще кілька цінностей, з ким гуляти волієш.
І йдеш по житті, по таких парадоксах.
Й знімаєш хвилини, в терміналах і боксах.
Картковий рахунок. Фальшива любов.
Ти знов не розгледів, Ну що ж, не знайшов.
Серед світлофорів і шепоту шин.
Лиш ти і наплічник. Серед всього один.
Ось світло зелене. І бік протилежний.
Ти йдеш знов на нього. Неначе залежний.
Сідаєш в автобус і їдеш за місто.
Де все до незайманості добре і чисте.
Туди, де немає зажерливих боксів,
Лиш ти і наплічник…
Без усіх парадоксів….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2017
Вдихаєш аромати трав цілющі,
Зволожені нестримними дощами.
Минає літо. Падають десь груші.
Заходить сонце, вражене жнивами.
Грайливо вітер заграва з калиною,
Торкається тендітних ягідок.
І соловейко зазвучить перлиною,
Посеред шуму гомінких пташок.
Йде серпень по полях неначе пан.
По днях і ночах вкритих рясно зорями.
І обнімає літечко за стан,
Мов пара, що об’єднується долями.
Ще трохи, й осінь дощиком заплаче,
А поки, парасолька лиш від спеки!
Як кожен рік, ну і ніяк інакше!
Змахнуть крилом вже молоді лелеки.
А зараз благодать дарує Бог,
То спека, прохолода пестить квіти.
Лиш серпень з літом все стоять удвох,
І думають що людям не вгодити!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746060
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.08.2017
Запахло цвітом вишні наче сніг.
І вітер аромат доніс до серця.
Таке буває тільки раз у рік,
Мов бумеранг – що зробиш,
Те й вернеться!
Запахло вишнями,
дозріли вже плоди,
І сік кровить, терпкий й солодкий з болю,
Як хтось образив,
Ти його прости…
Бог бачить все, і бачить кожну долю…
Я наберу вишень повні долоні,
Маленькі клубочки повні щастя.
Колір спокуси, і смаку червоний,
Роби добро, й за це тобі віддасться….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745401
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2017
Моя помада на губах твоїх,
Смак фарби. І природний смак емоцій…
Міцні обійми. Несміливий сміх,
І почуття що голову виносять…
Моя помада… Вже її нема….
А я ж так довго макіяж робила.
Тепер уся природня і проста,
Та в цьому є, мабуть найвища сила…
Дотики губ. Ні! Дотики душі…
Немає місця тут для фарби й фальшу…
Відчую серця хвилі метушні,
Помада стерлась… І ніяк інакше.…
Солодкий смак, і аромат приємний,
Це все не те… Косметики омана…
Всі почуття іду по тілу в нервах,
Як всі річки ідуть до океану…
Стерлась помада. Час минає наш.
Солодкість перейде в п’янку дрімоту,
Я швидко знов підправлю макіяж.
Одягну губи в шар помади, й цноту…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745399
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017
Зв’язка ключів за поясом у долі,
Бряжчить залізо, знову, день у день.
І кожен з нас, щоденно, на поклоні,
Щоб взяти ключ, від правильних дверей.
Але його ще заслужити треба,
Здається щастя. От ти вже й герой!
І линеш вище всіх туди, до неба.
Двері. Замок. А ключ то все не той!
Сміється доля: «Що, розчарування?
Ти це просив, та це ще не твоє!».
У відповідь знеможене зітхання,
«Ну що поробиш, є вже, те що є…».
«Ти що, здасишся?» - не вгаває доля.
Ну вибирай, скоріш! Не муч!
Твій шанс життя, чи посивіла скроня?
А може, дати інший тобі ключ?».
«Та ні, не треба. Інший не підійде»
Стиснув всі пальці у міцний кулак,
А будь що буде! Щось та з того вийде!
В двері постукав. Хай же буде так!
Сміх долі враз перемінивсь на милість.
Скрипнув замок, фарт долі для людей.
І двері навстіж швидко відчинились,
З ключем що був, в тій стороні дверей.
Доля його знову взяла у в’язку.
Бо ж миті часто у житті бувають,
Маленька радість. Наче дивна казка:
Хто стукає, для того відкривають!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745282
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.08.2017
Іще одна душа злетіла в небо.
Відвікувала. Під зозулин звук.
Можливо, Бога хтось просив: «Не треба!»
Й її тримали ще з десяток рук.
Душа ж злетіла, вільна наче пташка,
Замучена всім хаосом життя.
Хоч розуміла, рідним буде важко…
Кого любила, що її нема…
Душа прозора обнімала близьких.
Заплакала тихенько край воріт.
З тієї хмарки. Що була так низько!
Зітхнула, і полинула у світ.
Іще одна душа злетіла в небо.
Землі тяжінню, всім наперекір.
Вона летіла, так бо було треба…
Туди, у руки Господа, між зір…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2017
Прокинусь вранці. Струшу уламки снів.
І стану знов, на свій потужний старт.
Що рік за роком йде в потоці днів,
І кожен раз новий порив, азарт.
Сигнал, свисток! І недопита кава.
Та бігти треба, вклинитись в типаж,
Майбутнє вимальовує уява,
Рухайся швидше! Йде хронометраж!
Біжиш, біжиш і ніг не відчуваєш.
Падіння, радість, невеличкий злет.
Рукою хмар, здається досягаєш,
Та це здалося… це лиш силует…
Розбилась дзвінко кришталева мрія,
Стукаєш в двері, а за ними ще…
Лиш підганяє впевнено надія,
А в грудях все пече, пече, пече…
Біжиш, ну а куди? Хто знає?
Вже зорі лічать твій життєвий стаж.
Лиш ранок знов секундомір вмикає,
І лічить пильно твій хронометраж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2017
Ти нагадуєш сполохану птаху,
Що б’ється об сплетену, життєву клітку.
Щоранку мов фенікс народжуєшся з праху,
Шукаєш вихід, таємну хвіртку.
Летиш в небеса, застрягаєш між пруттям,
І крила безсило складаєш на спину.
Між землею і небом, дивним розпуттям
Неначе у просторі тебе заклинило.
Малі паралелі, порожні банально.
Вслухуєшся в скрип вітру трішки цинічно,
І віриш що все нереальне – реально,
Але життя… життя це не вічно…
Дивна клітка старіє, і розірвуться пута.
Пересохнуть неначе судини у тілі.
І опинишся знову на дивнім розпутті,
На фіналі життя, життя у людини…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2017
Розлука залишила шлейф емоцій,
Що тягнуться невидимою ниткою.
Зневажливо зачмихав й рушив потяг,
І вечір огорнув чорною свиткою.
І засміявся. Підморгуючи зорями,
А потяг знову заграває з шпалами,
І грається думками мов прозорими,
Тих що не сплять. В зупинках між вокзалами.
А шлейф емоцій набирає кілометри.
На поворотах мало він не рветься.
За вікнами минають силуети,
Клубок емоцій йде від серця в серце.
Ось знов пряма. Кінцева. Пункт призначення.
Якийсь період. На перон знов крок.
В касі квиток для нашого побачення,
Щоб шлейф емоцій склався у клубок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2017
Ніч хлюпнула зірками в небеса.
Сама прижмурилась від того блиску.
Ні, не лякала її ота краса,
Вона від того мала більше зиску.
Дуже любила споглядати тихо,
Як світ горнеться в чорну пелену.
І засинає добре щастя, й лихо…
А ніч жартує будячи їх з сну….
Бо люди то не всі під власні ночі,
Кидають виклик, п’ють гарячу каву,
І розібратись із думками хочуть…
А може й ні… Хто як… Ночі ж цікаво!
Вона Морфея в сутінках просила,
Долити морфію побільше в сон людей…
Але у каві є могутня сила,
Й плечима знизав вражений Морфей.
Вночі літають музи до поетів,
Вночі всі загострились почуття.
Із неба зорі малюють силуети,
Неначе доля на усе життя…
На небі зодіаки мов картини,
І ловлять творчі очі той сюжет.
Захоплено, із радістю дитини,
Цвіркун співає дивний свій сонет…
Тссс… спати час! Шепоче вже світанок,
Подушку з сном поправивши поволі,
Заснув поет, з віршем новим під ранок,
А ніч втекла зібравши з неба зорі!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2017
У мережі вай-фаю,
Всі без кінця сидять.
Заплутані до краю,
Від голови й до пят.
В системній павутині,
Літають теребайти.
Зустрів старого друга?
Процесори включайте!
"Привіт! Бувай! Як справи?"
І ставиш певний смайл!
Синхронно і цікаво,
Йде електронний драйв!
І йти не треба з дому,
Ткнися в монітор.
І починай розмову
Є в неті цей закон!
Живого спілкування
Замінник нормальний,
Але буває часом,
Аж надто нереальний!
Адже колись без нету
Гуляли і росли,
І зустрічі чекали,
І мали добрі сни…
І пости на парканах,
Аж глянути боюсь!
І всі новини знали,
Ще й лайки від бабусь!
Був інтернет доступний,
І повний безліміт!
Адже його робили
Всі ми, і цілий світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744640
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2017
Недописаний бриф життя,
Недонесена інформація.
Чиєсь пізнє палке каяття,
Серця рання чиясь реанімація.
Недописаний бриф життя,
Щось забуто, а щось загублено.
І роки так шалено летять,
Ти подивишся в слід їм розгублено.
Простягаєш у відчаї руки,
Мов вернути все хочеш назад.
Недописаний бриф розлуки,
Дні й хвилини його спопелять.
Не втрачайте час свій намарно,
Поки є джерело повне сил.
Щоб у брифі життя не писати,
Я хотів, але я не зробив….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2017
В полоні міста ти блукаєш знову,
Спліта ногами серпантин доріг.
Влізаєш слухом у чужу розмову,
І переймаєш чийсь заразний сміх…
Пливуть обличчя, тануть силуети,
І світлофор незмінний так щодня..
Авто дарують вихлопів букети,
І тулиться до стінки кошеня.
Немов душа, що загнана в куточок,
На яку дощик слабо моросить.
І хочеться природи, хоч ковточок,
Щоб лиш зігрітись… Ну хоча б на мить!
Розкриєш над душею парасольку,
Здивовано погляне кошеня.
І ніжно хтось простягне враз долоньку.
І вигукне: «А, ось де ти маля!»
І кошеня, під крихітні краплини,
Забувши про негоду й обережність,
В відкриті руки господаря-людини,
Впаде мов в теплий океан-безмежність…
Душа на місці… Хтось знайшов домівку!
І навіть сонце виглянуло з хмар,
І місто відчиняє дивну хвіртку,
Емоцій і надії цілий шквал.
Нехай душі на місці не сидиться,
Але вона все ж вища за земне.
Вона у тілі мов на поклик рветься,
Творить добро, щось ніжне і святе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729833
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2017
На носик маленький, упали сніжинки,
І враз розтопились, хоча і мороз.
Бо носик тепленький і ніжний в дитинки,
І їй не страшний холодів віртуоз!
Тепленькі долоньки мене зігрівають,
І взимку у серці тепліє весною,
І хай заметілі навколо літають,
Малесеньке сонечко поруч зі мною…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2017
В калюжах дощ любується собою.
Мов відзеркалює свій депресивний стан.
Осінній час, дає на мрії волю,
І почуттів буває ураган...
В калюжах дощ відтінює мотиви,
І жовтий лист промок уже до нитки.
І ждуть дерева ніжності і дива,
Немов дитина шоколаду плитки.
Сірість розбавить яскрава парасолька,
Пройдуться по калюжах каблучки,
І чиясь добра, теплесенька долонька,
Підніме мокрі, стомлені листки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693244
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.10.2016
Моя душа часто просить шаленства,
Такого, знаєте, щоб зникнути з буденства.
Щоб трішки десь розправити знов крила,
Щоб наче в юності заграла дивна сила.
Тоді і час він був із нами спільно,
І не летів, а йшов собі повільно.
І нам давав юнацьку насолоду,
Таку п'янку, і трепетну свободу!
А мрії! Мрії пливли наче ріки,
І поруч ті, хто відійшов навіки.
Лиш зорі то зосталися ті самі,
Що заглядають в очі нам роками.
Ох...
Моя душа благає так шаленства..
Та ось мине хвилина грозова.
І спокій враз бере над серцем шефство,
Й шепоче: "Все пройде... мала!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653471
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.03.2016
Смакуючи миттєвість за миттєвістю,
Ковтаючи любов жадібно - хаосно.
Удар наніс своєю ти дієвістю,
Так лагідно, так солодко-ненависно.
Любов твоя, то суміш світла й темряви,
Ховаючись в очах, краєчку вій,
Електрика любові, що по нервах ти,
Даєш відчути лиш мені одній.
Блукаючи в нічних густих тенетах,
Я кутаюсь у простирадлі снів.
Твою любов побачу в силуетах,
Здаюсь в полон, як ти того хотів.
Любов твоя то є велика сила,
Яка дає ту чашу, ох п’янку!
Я упиваюсь, млію, я щаслива…
Тебе всім серцем дуже я люблю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604520
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2015
Я відчиняю свій храм, хоч впускаю не всіх і не всюди.
Тут у мене жорсткий і суворий на вході контроль.
Хто є хто? І які рвуться в душу мою знову люди?
Хто є хто? Називайте чіткіше пароль!
Відчиняю свій храм… Я молюся, й буває страждаю.
Хрест цілую на грудях, теплом зігріваю в долонях.
Хто ви є? Достеменно допоки не знаю.
Лиш відлуння таємне тихенько стискає у скронях.
Відчиняю свій храм щоб не скрипнув замок, відчиняю…
Я ховаюсь у ньому, десь там в закапелку у серці.
Обпікаюсь. Та знову комусь довіряю.
Як інакше? Воно ж неслухняне! Озветься!
Храм Душі. Боже, як я за дещо та каюсь!
Знаю в світі багато-багато грішу!
Але в храм твій Живий, храм твій Справжній,
Усе ж повертаюсь.
І несу до ікони маленьку із воску свічу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578029
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.04.2015
Учора я приїхала до мами,
Мене вітав лапатий білий сніг.
Прокинулась. Із кухні дух духмяний,
Мама спекла свій яблучний пиріг!
Нараз я знов в дитинство повернулась,
Той смак, і запах, щастячка іскринки!
І безтурботність – що давно забулась,
Скотилась смачно крапелька начинки.
У місті ніжно спокушає кава,
Десь привіта розкішний ресторан,
Та за пиріг, який готує мама,
Делікатеси я усі віддам!
В ньому душа, і щирість, ніжні руки.
І почуття дбайливо замісилось,
Любов і зустріч, гіркота розлуки.
В шматкові Щастя це усе вмістилось.
А там на кухні, вже стоять дві кружки,
І за вікном такий лапатий сніг!
А я і мама – наче дві подружки,
Смакуємо той яблучний пиріг!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=549625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2015
Твій аромат і пахне кава..
Чудовий ранок. Правда, ну скажи?
Малює вже своє уява,
Немов мороз на вікнах вітражі.
Я в простирадлі снів піднімусь з ліжка.
А всесвіт мов незайманість свята,
Холодний подих чутно зовсім трішки,
Ковточок кави, і його нема.
Весь всесвіт зачаївся, щось чекає.
А я тебе відчую за спиною.
Твої думки по погляду вгадаю,
І сніг душі пролиється водою.
Вся пристрасть, ніжність упаде із неба,
Не припиняй її прошу, не припиняй!
Завмерло все, для тебе і для мене!
Солодку мить лиш вчасно упіймай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2014
Мамо, глянь! Я молодець?
Я узяв собі стілець,
І до крана я достав.
Й посуд весь перемивав!
Правда кружка неслухняна
В мене з рук взяла та й впала!
Мабуть митись не хотілось,
От вона взяла й розбилась!
Але мамо, то нічого!
Я помив іще підлогу,
І пилюку витирав!
Правда там, де я достав...
Знаєш, що я ще зробив?
Я вазони всі полив!
Почитав цікаву книжку,
Годував на кухні кішку!
Сів спочити на кінець.
Мамо, глянь! Я молодець?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507964
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 28.06.2014
Говорять, двічі в одну одну річку не ввійдеш...
Ввійдеш, ще й як! Та води вже не ті!
Ти просто нову істину збагнеш,
Що інше щось судилось у житті...
Можливо карма, а можливо доля...
Ну не потрібно бути вам удвох!
Можливо серце вбереглось від болю,
А нащо так, то знає тільки Бог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Дотик твій холодний наче лід,
Я від нього в пристрасті здригаюсь.
І немов народжуюсь у світ,
Я то мерзну в нім, то зігріваюсь.
Дотик твій - для мене особливий,
І ні з чим його не порівняти...
Неначе вітер пристрасний, примхливий....
І так приємно в нім мені палати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2014
Бувай, привіт... Малесенькі слова...
Але від них йде кругом голова.
Уявний дотик, почуттів політ,
Та вголос лиш - усе, бувай, привіт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Давай удвох стрибнемо з Евереста,
В потік емоцій, пристрасть,почуття...
Мо об любов розіб"ємось,й воскреснем,
І злиємось в одне - на все життя!
Давай удвох... Відчуєм ейфорію,
Лише удвох, і твій солодкий жест!
Під пристрастю твоєю розімлію,
От тільки де ти? Де,мій Еверест?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2012
Я до тебе торкнутися хочу…
Серед вітру, і мряки нічної .
Щось тихенько про себе шепочу,
Чутно шелест зірок наді мною.
Хочу крила свої опустити,
І віддатись п’янкій ейфорії .
В невагомості цій відпочити,
І летіти в таємній надії ….
Я чесатиму коси повільно,
Ось маленькі мої гребінці.
Прилетиш тихо, гордо, повільно….
В тебе зірка яскрава в руці.
Наче мавку отой перелесник,
Враз обнімеш, і в прірву кинешся….
То вмираєш, то знову воскреснеш,
Засинаєш, і враз прокинешся….
В ніжній пристрасті ти відродишся,
Тихим шепотом ніжних зірок.
Будь зі мною! – та ти не згодишся.
Ось цілунок… і знову крок.
Знову прірва. Я змагаюся.
Ніжний вітер кружляє, летить.
Зрозуміти тебе намагаюся,
Знаєш, серце так часто болить.
Я позву тебе, потім кинуся.
Та нічого уже і нема.
Лиш у ліжку, від сліз прокинуся,
Та без тебе…. Одна…. Одна….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302223
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2011
Прозорі хвилі, пестять мої ноги,
Грайливо так, і ніжно зачіпають....
Мов манять в глиб, в пінні свої пороги,
Солоний подих, тихо навівають.
Піддамся чарам, і зайду у воду,
Віддамся сильній, й темній глибині,
Відчую радість, і п"янку свободу,
В полоні довгім, у морській воді...
Прозорі хвилі, радісно плюскочуть,
Із трепетом цілують моє тіло,
"Побудь у нас, ще не виходь!" - шепочуть,
"А я ще буду, я і не хотіла!"
Немов русалка, я себе відчую,
Пірну під пінні хвилі в глибину,
Я поглядом своїм враз зачарую,
І подарую моря ширину.
Зайди до мене, бачиш, море кличе!
Тут ти лиш мій, а я лише твоя,
І чайка тихо в небесах киргиче,
Десь чутно звук із порту корабля.
Над хвилями вчувається враз бриз,
Я зачаруюсь, пристрастю морською,
Такий маленький, і простий сюрпиз,
Мене накриє всю із головою.
Уже на берег із води виходжу,
Вслухаюсь в звук води в чеканні див,
І повернутись знову в неї хочу,
Та не сьогодні, йде морський приплив....
А хвилі навівають тихий сум,
І сон в повітрі тихо напливає
Навколо чутно плюскіт, ніжний шум,
І так прекрасно сонечко сідає.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301694
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.12.2011
На остові посеред моря, жили всі цінності людини,
Жили собі- не знали горя, аж глянь під воду острів лине.
Тоді вони в човни сідали, і хто куди порозпливалась.
Лиш хвилі шепотом співали – аж глянь одна любов зосталась!
Пливе багатство гордо пишно, любов просила: «Ну ж візьми!
У тебе я не буду лишня!» Багатсто:Не потрібна ти!
У мене є всього багато!Коштовність, золото , скарби!
Будеш лиш місце тут займати! У смутку прихисту проси!
З»явився смуток, весь в печалі також сказав я не візьму,
Тобі не місце тут й надалі, пробач я далі попливу!
З»явилась Гордість, дивна радість, але й вони її минули,
Мабуть це постаралась Заздрість- всі цінності любов забули.
Враз впали сльози, засмутилась нікому видно не потрібна
Аж раптом голос їй почувся і промінь сонця стало видно
-Ну що ж Любов сідай у човен, тебе на берег відвезу,
І ось він мчиться вітру повен, і відкрива морську красу.
І дивний старець поглядає і думає про щось своє,
Про що любов однак не знає… Як і не знає хто він є…
Вона до Істини побігла, усе їй так розповіла,
Та усміхнулась привітно:" - Ти разом з Часом приплила…
Він врятував тебе, бо знає, в житті любов дуже важлива,
І хто ніколи не кохає той не відчує щастя. Дива!
Отож живи, живи на світі, даруй всім світлі почуття,
Твоя ж бо місія любити - давати стимул у життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2011
Тихенько ніч зробила знову крок,
Нечутно так, завісу опустила.
Те чорне небо, з блискіток-зірок.
Таку красу навколо враз створила!
Гуляє місяць, в світлій колісниці,
Він, крадькома на землю поглядає.
А хто це йде? Кому це там не спиться?
Та це лиш вітер, гіллями хитає.
Глянув на річку, на вечірні роси,
Там все спокійне, тихе, таємниче....
Лише русалка чеше свої коси,
І місяця до себе манить, кличе....
Він не піддався... Небом далі рушив,
У просторі нічному все пливе.
І ніжний трепет, знов тривожить душу,
Аж раптом бачить, хтось поволі йде!
Закохані ідуть в своїй розмові!
Їм зараз грає музика душі!
-Ну що ж,- Подумав місяць -їм додому,
Напевно ще далеко дуже йти!
І він яскраво засвітив щосили,
Нехай удвох любуються собі,
Маленькі зорі теж заговорили,
-Давай і ми поможемо тобі!
Яскраве небо мов палахкотіло,
Велике було в цьому певне значення!
Та видно і воно таки хотіло,
Тягнулось довго радісне побачення!
Місяць всміхнувся... І пішов поволі,
Стрічати в небі ранішню зорю.
Вже червініє небо на просторі.
І лине тихе : Я тебе люблю!
Вона його кохана, але вранці,
Навіть той погляд уловить не зміг.
Бо просто вони часу свого бранці.
Він же- нічний прекрасний оберіг.
Місяць поглянув- вже роса з"явилась,
Раптово зник. І нічка раптом зникла....
Зоря ранкова смутно подивилась,
Його нема..Вона ж до цього звикла..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299839
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
В обіймах твоїх, я так хочу заснути.
Посеред зими, коли холод повсюди.
Тепло твого тіла зненацька відчути,
Зігрітись душею, а решту - як буде!
Цілунком блаженним враз втому всю зняти,
Нехай там собі злиться люта зима.
А я хочу тихо тобі проказати:
В цю ніч, в цю хвилину я тільки твоя!
Легким простирадлом обгорнуте тіло,
Біліє надворі, зима, заметіль!
А ти обніми, я давно так хотіла!
Зніми з мого серця всю тугу, і біль.
Ми вимкнемо світло, впаде простирадло.
І звуками, ніжно, душа заспіває.
Мене обіймаєш так міцно, принадно,
Так добре і тепло з тобою буває.
Солодкі хвилини... востаннє цілуєш...
Я тихо вдивляюсь в малюнки на склі.
Ну що ж ти зима, так шалено лютуєш?
Навіщо тобі ті вітри навісні?
Легенько торкнуся до шибки рукою,
Ну ось, розтопила, і холод, і лід.
Ти бачиш зима? Сніг твій, стане водою,
А я крізь щілину - побачила світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2011
Ти все життя у просторі пітьми,
Не бачать колір, безпросвітні очі…
Та ти бачиш, що не бачим ми,
У тебе інші дні, і інші ночі…
В дотику рук, і у ласкавім слові,
Душі мелодій тихих відчуттів.
Лише ти можеш все сказать в розмові,
Що ти в житті побачити хотів….
Думки літають «Зрячі, ви щасливі!
Весь світ цвіте у різних кольорах!»
Проміння сонця – це для нього диво!
І спалах світла, мерехтіння ламп.
Маленький поштовх - до предмету дотик,
Непевний крок, і вічно-темна пастка.
В твоїх, очах не прочитаєш подив,
Вона для тебе - невід’ємна частка.
Та ти не плачеш, не картаєш долю,
Твоє життя, і так поволі йде.
І лиш буває серце рветься з болю,
Хоч раз в житті- побачити б себе!
Помилуватись ніжно-синім небом ,
Побачити веселку, білі квіти…..
Та що робити, видно так і треба…..
Життя таке, його нам не змінити.
Ми не цінуєм те що зараз маємо,
Таке просте, а дійсно дороге!
І ми красу життя не помічаємо ,
Ну а воно, поволі, тихо йде….
Отак завжди… А варто міркувати,
У нас в руках життя, в усій красі!
Тому не треба врешті забувати,
Що гості ми, на взлітній полосі….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299418
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2011
Малесенька дівчинка сиділа в вікні,
Маленькими ручками сльози втирала.
Дивилась на сніг, і сніжинки рясні,
Вона Миколая святого чекала.
А їй лиш п’ять років. Та серце болить,
Адже в дитбудинку так важко прожити.
І ось ця малеча, тихенько сидить,
І щось починає собі говорити:
« Не хочу цукерків і подарунків,
Я можу назад дати все Миколаю!
Мені лиш потрібні її поцілунки,
Я маму свою дуже довго чекаю!
Я хочу її міцно-міцно обняти,
Хоча і ніколи не бачила мами ….
Та я тільки можу її уявляти…
Вона мені часто приходила з снами….»
Сніжинки кружляли, у просторі нічки….
Із сумом вони чули тихі благання.
І сльози – горошки котились із щічки,
Летіли до Бога палкі сподівання.
Наступного дня, коли ранок іскрився,
Її розбудили, розплющила очі.
А сон кольоровий так чітко наснився!
«- Швиденько збирайся, тебе бачити хочуть!»
Дитина побігла, і сльози втирала,
Зайшла у кімнату, стала тихенько.
«Ну ось, познайомся – прийшла твоя мама!»
«-Чого ж ти стоїш? Йди до мене , маленька!»
І смуток і радість в» єдино змішались,
Тепер і у дівчинки буде сім’я.
Вона тільки глянула і запитала:
«Це справді не сон? Ти насправді моя?»
************************************
Пройшло 20 літ. Знов поріг дитбудинку,
На нього ступила малеча таж сама.
Та це вже доросла, і лагідна жінка,
Для когось сьогодні вона стане мама.
І кинула погляд в вікно - враз застигла,
Побачила очі, печаль, дивну втому.
Швиденько туди, до дитини побігла,
«-Збирайся рідненька , ходімо додому!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299196
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.12.2011
Натхнення квітка у душі моїй.
Її пелюстки кольором багаті.
Солодкий потяг тих незнанних мрій,
Всього того, що хочу я пізнати.
Натхнення квітка - хоче до тепла,
В холодний вечір хочеться зігрітись.
Маленька іскра сонця, і добра,
В яких раптово можна розчинитись.
Яскраві зорі, кришталевий блиск.
До них долоні ніжно простягаю,
Натхнення квітка, ніжний падолист,
Лише цвіти, цвіти тебе благаю!
Твоє натхнення додає снаги,
В моє життя, щасливе, і не дуже,
Отож цвіти, прошу тебе, цвіти!
Моє натхнення, милий вірний друже!
Натхнення квітка... Ейфорія мрій.
Екстаз думок, що опадають листом...
Немов період у житті подій,
І чорних смуг, і радості барвисто...
Солодкий спогад, різкості подій,
Думки летять, і розірвалась клітка...
Мій порятунок, мій притулок мрій...
Моє кохання ти - Натхнення квітка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292182
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2011
Самотній янгол. Де скажи літаєш?
У твої крила впала самота.
Ти мов вигнанець, начебто все маєш,
Шепочеш ніжно в темряві ім’я.
Самотній янгол. Впали твої крила,
Весь сенс життя, іде у далечінь.
Бо без кохання, зникла твоя сила,
Зосталась лиш прозора тиха тінь.
Заплющиш очі - а навколо світло,
І поринаєш в світ своїх ілюзій.
В твоєму серці почуття розквітло,
Але для неї ви лиш тільки друзі.
Самотній янгол ти її зустрінеш!
Обнімеш ніжно, дужими крильми.
На хвилях щастя, в далечінь поринеш,
Це буде швидко… Трішки підожди…
Любов тебе наповнить наче чаша,
Солодким, і п’янким своїм вином.
Лиш підожди, і буде зустріч ваша.
Котра тепер ввижається лиш сном…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212971
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2010
Морський пісок шурхоче під ногами,
На берег виливається прибій.
З’явилась ніч. Закутавши все снами.
Хлюпочуть хвилі, мов відлуння мрій.
Їх ніжний шепіт, ніжний, таємничий,
Й приємний дотик теплої води.
До себе манить, піниться і кличе,
Мов промовляє: « Ну ж бо, підійди!».
Над головою повний місяць. Диво!
Освічує безкрайню далечінь.
На хвилях видно сяйво мерехтливо,
Це місяця прозора й дивна тінь…
Хлюпочуть хвилі. Ох, яка краса!
І вітер так пестливо обвіває.
Нічні такі прекрасні небеса,
І щось душа приємне відчуває!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199829
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.07.2010
Старий театр. Гримерка. Антресоль.
Стоїть актор, над сценою завіса.
Тут стільки раз він входив в свою роль,
І грала поруч молода актриса.
Скільки хвилин тут радісних провів,
Були ж провали, врешті - бенефіс.
Й не раз бувало, зал немов ревів,
І викликав назад його на біс.
Троянди, радість, всіх ушанування,
Прихильниці, що посмішки дарують.
Було у нього лиш одне кохання,
Її уста, в думках його цілують.
Для неї, він всі зорі би достав,
Лишень для неї радість і надії.
Та сталось те , чого він не чекав,
Мов скло розбились всі актора мрії.
Вона пішла. Пішла на небеса,
Зостався смуток, наче злії грати.
В думках лишились голос, і краса,
Та треба жити, далі ролі грати!
Він завжди бачив очі променисті,
Чи був жебрак, чи був тоді король,
Мрії і сни йому були іскристі,
Коли вони вдвох, грали свою роль.
Ну а тепер, самотність і розлука,
Лиш стрічка тексту, підняття завіс.
Для нього це тепер нестерпна мука,
Коли говорять, «браво», « бенефіс»!
Зайшовши у гримерку на хвилину,
Він витре сльози, що змивають грим,
І стане схожий просто на людину,
В якої все, розвіялось мов дим.
Почувся стукіт. «Вас на сцену просять!»,
Зітхне, всміхнеться, вийде на уклін.
Повні корзини з квітами виносять,
І з радість усі приймає він.
Серед людей, і серед всіх овацій,
В думках вона, любов і, ніжна згуба,
Шепочуть губи, серед делегацій:
«Це все для тебе, найдорожча й люба!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
На небі раптом сильно потемніло,
Немов іде двобій добра, і зла.
Клубками хмар враз сонечко закрило,
На горизонт з’явилася гроза.
Тремтять листки, мов душі неспокійні,
В своїм німім, і жалібнім мовчанні.
Почулись каплі ніжно-мелодійні,
Усе затихло, в дивному чеканні.
Кружляє вітер, сильними крильми,
Клубочить хмари, низько над землею.
Пролине миттю, в пустоті пітьми,
І швидко зникне злившись разом з нею.
Упала раптом блискавка з небес,
На мить, пітьму на двоє розірвала.
Яскравий спалах, мов німий протест,
Під гуркіт грому в далині пропала.
Дощу завіса землю всю покрила,
Всі квіти, й трави воду жадно п’ють.
І нічка враз, розкрила свої крила,
Над хмарами, що все дощами ллють.
Кружляє вітер, швидкісно літає,
А дощ нестримний, ллє усе і ллє.
Поволі темп шалений свій скидає,
І вже спокійне, серденько моє.
І ось нарешті, все вже затихає,
З’явились зорі, чисті небеса.
І тільки трішки, грім ще долинає,
Мов нагадає, що була гроза.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189028
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
Скажи мені, а що таке любов?
Про неї розкажи мені, благаю!
Чому, від неї , закипає кров,
Чому, я знову, зустрічі чекаю?
Скажи мені, з яких вона світів?
Чому, так палко в серце проникає?
Чому її, таких екстазних стріл,
Ніхто з людей, ніколи не минає?
Скажи мені… Чому пече вогнем,
Моя душа, коли тебе торкнуся?
І виникає, найніжніший щем,
І я йому , одразу ж віддаюся…
Скажи мені… Про зоряні світи,
Де я з тобою в мріях там буваю.
Скажи мені… Одне мені скажи,
Простеньку фразу: « Я тебе кохаю!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189014
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
До тебе мамо, ніжно пригорнуся...
Немов в дитинстві, до твоїх грудей.
До теплих рук, ласкаво доторкнуся,
Як ти торкалась, до своїх дітей.
Роки спішать.Куди- ніхто не знає!
Уже в волосся впала сивина.
А моє серце досі пам"ятає,
Твою любов, що квіткою цвіла!
Як ти мене, все на руках гойдала,
Дивилась ніжним поглядом у даль.
Й на добру долю нас благословляла,
Тамуюючи у серденьку печаль.
Ти знаєш, мамо, зараз розумію,
Твої печалі, радощі, жалі.
Твою любов, і заповітну мрію,
Й думки, що линуть, наче журавлі.
Ти ще і досі, ніжна і ласкава,
І я бува, голівку гладжу сину.
І відчуваю, те що відчувала мама,
Як я люблю, свою малу дитину!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188282
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Іди вперед.Лише не озирайся!
Хай все погане, забере минуле.
Ступай вперед. Буть мудрим намагайся,
І плач тихенько, щоб і не почули...
Що з твого серця випливла тривога,
Вдихни повітря свіжого ковток.
Тебе ще жде, така стрімка дорога,
Іди вперед, карбуючи свій крок...!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187805
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010
Прекрасна юність!Мов крилата птиця,
Летить у світ закоханості мрій.
В таку пору кожен чогось стремиться,
І серце повне радісних надій!
Щасливий погляд, усмішка іскриста,
І вірні друзі, рідна школа, клас.
Вечірне небо, зоряне намисто,
Такий чудовий, незабутній час!
Звичайно, в ньому є свої проблеми,
Перше кохання, біль у глибині.
Нерозуміння. Та усе ж не треба,
Щоб твої очі були враз сумні!
Все буде добре, тільки усміхнися!
Скажи собі : «Усе буде гаразд!»
І мужнього терпіння наберися,
Прийде із часом зоряний твій час!
Бо це життя, така бентежна штука,
Бувають в ньому непрості моменти.
То радість, зустріч, то нараз розлука,
Й пливуть кудись, хвилинні силуети…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186650
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Вишивкою ніжною, на білім полотні,
Вишивала щастя й долю, мамо ти мені.
Кольорами ясними, всі лягли нитки,
В кожнім своїм хрестику, усміхнешся ти.
Скільки серця, й радості, вишивці дала,
Щоб щаслива донечка, й радісна була.
Щоб життя веселкою, між роками йшло,
Щоб квітками й зеленню, вмаяне було.
Враз з очей скотилася, дивная сльоза,
Ось уже й покрилася, у доньки коса.
І рушник весільний твій, дорогий до болю,
З вишитими буквами: «На щастя і долю…».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186643
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Що є життя? – це просто гра!
Сказав поет в своїм творінні.
А ми актори, і сповна,
Всі ролі відіграть повинні!
Чи ти багач, чи ти бідняк,
Чи носиш маску на обличчі.
Усе відкриється однак,
Все змінить доля таємнича.
Вона тебе припіднесе,
Або опустить враз на дно.
І ось, в руках у тебе все,
Комусь на жаль, це не дано!
Бо це життя. Ну а його,
Навряд чи вдасться обманути!
І в долі ласки і тепла,
Своєю працею здобути!
Лишень повір у свої сили,
Скажи собі: «Я зможу все!».
Повір всім серцем,просто щиро.
І все гаразд тоді буде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186545
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2010
Я дивлюся на небо, на прекрасні зорі,
Як вони далеко іскрами горять.
Над прекрасним світом, де тумани в полі,
Де гілки вербові на вітру тремтять.
Де волошки квітнуть, соловей співає,
Де прекрасні ріки, і вершини гір.
Де у час вечірній, дівчина чекає,
І їй світить тихо, світло ясних зір.
Падає проміння, ніжно і чарівно,
Містика кохання огортає світ.
Все таке прекрасне, і буває дивно,
Що усе зникає й не лишає слід.
Ось зоря іскриться. Місяць випливає,
Наче вільний човен у стрімку ріку.
Наче той господар, все перевіряє.
Виглядає нишком, зіроньку одну.
Ці небесні зорі, всі такі прекрасні!
Дивнії світила в Всесвіті горять.
Ось зоря упала. Загадаю щастя.
Щоб ніхто не бачив. Поки всі ще сплять.
Зачиню віконце. Стану під проміння,
Серце вже не б’ється, а немов тремтить.
Щоб здійснилась мрія, наберусь терпіння,
Я напевно знаю, швидко прилетить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183710
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2010
Не треба мемуари нам писати…
На все життя не вистачить листів.
Що миле нам те й будем пам’ятати,
В своєму серці. І не треба слів.
Про все що було, розум ще згадає,
Усе позаду, і без вороття.
Бо це минуле, і тому я знаю,
Дивитись треба просто в майбуття.
Згадаєш раптом милі епізоди,
Що йдуть з дитинства,звідти,з давнини.
І друзів чую, їхні анекдоти.
І згадую весняні вечори.
Бувало що сиділи ми по парах,
І до зорі все не могли заснути.
Співали ми тихенько під гітару,
Де ж ті часи? Уже їх не вернути!
Уже і друзі розійшлись посвіту,
Весілля відгуляли і живуть.
Коли ж цвіте черешня білим цвітом,
На вулицю вже діти їхні йдуть.
Бо все іде міняється століття,
Батьки сивіють, діточки ростуть.
Цвіте черешня сніжно-білим цвітом,
Все як колись, така життєва суть.
Не треба мемуари нам писати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183017
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
У наші дні казок уже немає.
Немає королівства й королів.
А дехто з нас ще принца виглядає,
З тих ідеалів тих минулих днів.
Все ждуть його, у вікна визирають,
Летять у своїх мріях до небес.
Та мабуть, дуже часто не зважають,
Що їм далеко до отих принцес.
Зважають на багатство, на пошану,
Кому віддати погляд свій на мить.
Є і такі. Та ремствувать не стану.
Адже і їм буває таланить.
Та все-таки огляньтесь,придивіться,
Можливо десь блукає навмання,
Отой єдиний,противага принца,
Але достойний досить короля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
Весна співає з вітром унісон,
Дарує щастя, радісну картину.
Знов світить сонце,наче дивний сон,
І зігріває землю мов дитину.
Малює небо ніжно-голубе,
Стирає снігу залишки останні.
Мов королева по землі пливе,
Все розквітає в радості й коханні.
Прокинувсь перший пролісок від сну,
І розпустив враз пелюстки красиво.
Тендітний й ніжний, нагадав весну,
Що дарувала перше своє диво!
Співає вітер, в небеса летить,
Розмахуючи дужими крильми.
І тихо так берізонька тремтить,
Нарешті дочекалася весни!
Ще трішки, все у зелень одягнеться,
Так чітко чути дух п"янкий, весняний.
І пісня солов"їна десь прольється,
І запах квітів, ніжний і духм"яний.
Усе вже прокидається від сну,
Радіє світлу,ясно світить сонце,
Птахи літають, славлячи весну,
Й теплі проміння стукають в віконце!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175580
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010
Сьогодні люди йдуть із Богом в серці,
Щоб сполоснутись у святій воді.
І вірю я, що добре все озветься,
Що все на краще, зміниться в житті!
Що та вода, гріхи всі наші змиє,
Очистить душі, і внесе добро,
Й озвуться тихо, віра і надія,
І нас осяє ніжності тепло!
Неначе Бог усіх благословляє,
Своїх наївних дорогих дітей,
Й з молитвами священик окропляє,
Джерельну воду, і усіх людей!
Молитви щирі, зміст їх залишився,
У нас в серцях, на все життя, навік.
Сьогодні Бог, Ісус наш охрестився,
Душа свята, а тілом чоловік!
Вода священна, ми її сприймаєм,
Як перший крок до світлого знамення,
Й усю рідню, і друзів привітаєм,
З великим святом, Божого Хрещення!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167044
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2010
Вже давно лежить опале листя,
Стоять дерева в тихому мовчанні.
В одне-єдине, хмари всі злилися,
Завмерло все в болючому чеканні.
Сколише вітер, гілля на деревах,
Змахне крилом, і пурхне горобець.
Усе затихло. Отже так і треба,
Адже сьогодні осені кінець.
Зітхне земля, що прагнула спочинку,
Вже задрімав у спокої весь сад.
А небеса впустили враз сніжинку,
Ну а за нею – цілий снігопад!
Тепер змінилось все до невпізнання!
Усе в снігу забілене стоїть.
Й також збулось землі палке бажання,
Під білим пухом, солодко так спить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163888
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010
Мій отчий дім!Тут рідне все до болю,
Блакитне небо, пісня солов»я.
Волошки в житі, у безкрайнім полі,
І руки мами, повнії тепла.
Мій отчий дім!Ще й досі колискову,
Шепоче листя у моїм саду.
Мій рідний край!Кохана рідна мово!
Тебе, як скарб, я в серці бережу.
Мій отчий дім!Де стоптані стежини!
Де сонце зазирає у вікно.
Тут усміхалась радісно дитина.
Та час минув. І ось, усе пройшло!
Злетіли крила, в марева небесні,
Полинули у вирій журавлі.
Та кожен з нас, тримає в своїм серці,
Отой маршрут, до рідної землі.
Мій отчий дім!Отут все починалось,
Дорога в світ, дорога у життя.
Тут є, й була, і завжди залишалась,
Частинка мого серця і тепла!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161665
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.12.2009
Я йшла до тебе, через заметіль,
Через негоду, і мороз тріскучий.
А ти чекав! І нам не треба слів!
Мені сказав все, погляд твій жагучий!
Мені байдуже, хоч і заметіль,
Мені байдуже все, усе на світі!
Я біля тебе, забуваю біль,
І в цю хвилину хочу я любити!
Моя душа і серце, все твоє!
Палкі цілунки розум забирають.
Щаслива я, що ти у мене є!
Щаслива я, що я тебе кохаю!
Твій погляд ніжний, погляд неземний,
І усмішка, приємна, ніжна й мила!
І голос твій до болю дорогий,
Від нього виростають в мене крила!
Ми зараз вдвох, люблю тебе коханий!
Зігрій мене від лютого морозу,
Скажи одне, що я тобі бажана,
А це сніжинки топляться, не сльози!
І заметіль єдина все вже знає,
Для нас з тобою це щаслива мить.
Й завіса сніжна тихо заховає,
І хтось на небі нас благословить!
А янгол наш, летить під небесами,
Із неба він все дивиться на нас!
І швидко він з"єднає нас серцями!
І швидко буде, зоряний наш час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160460
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Проходить час, години і хвилини,
Минає день, і знову темно стало.
А матір нахилилась до дитини,
І колискова з уст враз зазвучала.
В її мотиві чується любов,
Тихенький сум, і материнська ласка.
І ніжний подих росяних дібров,
І незабутня та дитяча казка.
Від рук матусі лине теплота,
Що враз відчутно крихітній дитині.
Й тепло від сонця, силу з джерела,
Дають вони малесенькій людині.
Співає матір… Зіроньки зійшли,
Тихенько місяць визирає з хмари.
А з вітром линуть кольорові сни,
Що враз злетілись,мов на поклик мами.
Дитина тихо вічі закриває,
І усмішка окрилює обличчя.
У сон казковий миттю поринає,
У світ дитячий, ніжний, й таємничий.
Затихла матір. Стала край вікна.
І задивилась в зоряну картину.
А думка в неї була лиш одна,
Яка ж чекає доля на дитину?
Вона маленька, швидко підросте,
Піде в життя вже по своїй дорозі.
Можливо щастя швидко віднайде,
Хоч часто будуть ще роки в тривозі.
Мати з любов’ю глянула на сина.
Тепліше вкрила, гладила голівку.
Й немов на ніч від злого захистила,
Крилом укрила наче та лебідка.
А син все спав. І кольорова гамма,
У снах дитячих марилась йому.
І враз відчув - його цілує мама,
І каже тихо «Я тебе люблю!».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157938
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2009
Зустрівся якось чоловік,
Із янголом своїм крилатим.
Який йде поруч цілий вік,
Щоб від лихого захищати.
Що поруч йде у майбуття,
Він до людини підійшов:
«Я покажу тобі життя,
Усі шляхи,що ти пройшов!»
Вони піднялись в небеса,
Й перед очима враз відкрилась,
Неперевершена краса,
Й неначе карта утворилась.
Де чітко видно всі дороги,
Куди життєвий шлях летів.
Де були радість і тривога,
Й усюди пари дві слідів!
«Скажи, а що це означає?»
Питає в янгола людина.
А той йому відповідає:
«На все свій час. Й своя причина.
Бачиш попереду сліди?
Це шлях життя, що був з тобою!
Це кроки всі, що робиш ти,
Мої сліди,он за спиною!»
Так янгол все розповідав,
І чоловік долав тривогу.
А сам тихенько розглядав,
Свою життєвую дорогу.
Були місця, де уривалась,
Пара слідів, і лиш одна,
Вперед все рухалась і рвалась,
А далі знову пара йшла!
«Чому це так?»- знову питає.
«Що це, скажи мені на милість?»
А янгол відповідь вже знає,
І крила янгольські відкрились.
«Оці уривки, це печалі,
Важкі періоди життя!
Та ти витримував, і далі,
Ішов вперед, у майбуття!»
Тут чоловік промовив гнівно:
«Так я був сам, в важку хвилину?»
Промовив янгол: «Ти наївний!
Я ж охоронець твій, людино!
Коли була біда у тебе,
І серце рвалось наче птах.
Молив я Господа із неба,
І ніс тебе я на руках!
Оті сліди, то я іду!
Тебе крилом я захищаю!
І міцно на руках несу
Все буде добре,я це знаю!»
І кожен з нас,в важку хвилину,
Коли здається: ось і все!
Рятує янгол враз людину,
Підставить він своє плече!
Він нас завжди оберігає,
І йде за нами слід у слід,
Нехай же ж сили вистачає,
Пройти багато довгих літ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157899
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.11.2009
́
Холодним дотиком торкнулася зима…
Шалений вітер закружляв сніжинки.
Мов королева на свій бал ввійшла,
Прекрасна й горда – а в очах льодинки.
Підняла руку й хмари звідусіль,
Набігли швидко й темряву створили.
А за хвилину раптом заметіль,
Усе навколо – світ увесь покрила.
Зима мов статуя над світом височить,
І дивиться на свої володіння.
Й шепоче тихо: « Ну ж сильніш метіть,
Засипте снігом хай все буде білим!»
Над озером схилилася зима,
І морозцем дихнула враз на воду.
Й її покрила плівка крижана,
Й заціпеніла з холоду природа.
Торкнулася щокою до верби,
Та враз заснула, інеєм покрилась.
«Ти не турбуйся, це лиш до весни!».
І ось вже до тополі нахилилась.
Усе змінила врешті на свій лад,
Підняла руку, стихли заметілі…
З’явився місяць й зоряний парад,
Враз здивувались – як все побіліло!
Усе неначе чисте і святе,
Під світлом зір коштовністю іскриться.
Зима поволі по снігу іде,
Й беззвучно так і холодно сміється.
Ось вийшла на поляну. Й зупинилась.
Яка ж прекрасна й біла далечінь!
На небо довгим поглядом дивилась,
Раптом з’явились колісниця й кінь.
Зима поволі сіла, й усміхнулась.
Усе здалося у її полон!
І в льодяний палац свій повернулась,
Де вже давно чекає її трон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=157895
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.11.2009
Цвіте черешня біля хати,
На сонці ніжить білий цвіт.
Так і хотілося б спитати:
"Скільки тобі черешне літ?
Скільком ти радість дарувала,
Всім даючи свої плоди?
Й не раз бувало щебетали,
У твоїм листячку птахи!"
Розчеше крону дужий вітер,
Із неба дощ рясний іде.
А ти колишеш свої віти,
І віриш,сонечко зійде!
Твої черешні,наче діти,
Для нас найкраща нагорода.
Були ж вони спочатку квіти!
Яка ж прекрасна все ж природа!
Буває,що прийде дитина,
Зірве черешню,засміється!
І стане враз прекрасна днина,
Й тепло від сонечка прольється!
Дитячий сміх.А це для тебе,
Найбільше щастя, і добро,́
І слів подяки тут не треба,
Коли іде таке тепло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153419
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.11.2009
Збігають хвилини,
Мов крізь пальці пісок.
Життя у людини-
Малесенький крок!
Не встиг озирнутись,
А скільки пройшло!
Здається нічого ніби й не було!
Життя пробігає,
І квапиться час!
Щось добре буває,
І вмить йде від нас!
Та все-таки в серці,
Лишилась любов!
І мрії про щастя,
Вертаються знов!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153415
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.11.2009
В чеканні знов стою я на пероні,
В руках держу щасливий свій квиток.
Ще трохи часу,я вже у вагоні,
До зустрічі з тобою тільки крок!
Надворі ніч.Я трішки задрімаю.
Під стук коліс у темряву полину.
А в сні своїм я знову обіймаю,
Прекрасну й дорогу мені людину!
Ось станція маршрутна.Зупинились.
Я враз відкрила очі.Це вже ранок.
І за вікно вагона подивилась,
Туман повив усе в тонкий серпанок.
Колеса такт по шпалам вибивають,
Й позаду кілометри залишились.
І нашу зустріч швидко наближають,
І люди враз усі заметушились.
Кінцева станція.Я знову на пероні.
В твоїх обіймах я міцних тону,
Немов й не було ночі у вагоні,
Поруч з тобою радісна іду!!!
Моє кохання,моя ніжна казка!
Я з трепетом тримаю твої руки,
О мить прекрасна!Не тікай будь-ласка!
Та час проходить,й знову в нас розлуки!
Мене ти на прощання обіймаєш,
Сідаю у знайомий я вагон.
Мій погляд у вікні враз відшукаєш,
Коротка зустріч!Це неначе сон!
Та все-таки думками я з тобою!
Хоча нелегко,але я чекаю!
Й беру у руки трубку телефону
Щоб знов почути:"Я тебе кохаю!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2009
Ніжним поглядом вмитим росою,
Осяйнула увесь світ весна.
Мов дівча милувалась косою,
Що впустила у воду верба.
Протягнула до сонечка руки,
Закружляла в пориві душі.
І почулися ніжні ті звуки,
Мов піднялись до неба вірші.
Що неначе з сторінки злетіли,
Із акордами злились в одне,
Й стали врешті вони одним цілим.
Пісня це - що за душу бере!
Ця весняна мелодія ніжна,
Що звучить із вітрів сильних й дужих.
Мелодійна, й така дивовижна!
Що не лишить нікого байдужим!
Вона в серце ураз проникає,
І бере в мелодійний полон.
І на струнах душевних заграє,
І розпалить душевний вогонь!
ЇЇ сила у ніжних акордах,
ЇЇ сила у сонячнім дні,
Світлом світить у сонячних нотах.
І буяє в цвіту навесні.
Вона душу усіх звеселяє,
ЇЇ сила - немовби космічна!
Наче пташка над нами літає,
Ця мелодія.Музика вічна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144057
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.09.2009
Так боляче коли руйнують мрію...
Якою ти багато днів жила.
І ти втрачаєш віддану надію,
Яку так палко в серці берегла!
Куди іти? Кому все розказати?
Як приглушити той таємний біль?
Сховатись десь, і гірко заридати.
Поволі в рану досипати сіль.
Ну ось я й плачу.Ну той що?Буває.
Пече у грудях мов гіркий полин.
Розбите серце врешті оживає,
Хоч біль струмує з складених частин.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2009